Особливостi реалiстичноi манери Бальзака

Особливостi реалiстичноi манери Бальзака
ПЛАН

Вступ

1. Життiвий шлях

2. Особливостi реалiстичноi манери Бальзака

2.1 Iсторiя задуму i створення "Людськоi комедii" Оноре де Бальзака

2.2 Влада золота в повiстi Оноре де Бальзака "Гобсек"

2.3 Проблема уявних i справжнiх життiвих цiнностей у творi О. Бальзака ВлГобсекВ»

3. Бальзак i Украiна

Висновок

Вступ

Оноре де Бальзак тАФ один з найяскравiших письменникiв в iсторii свiтовоi лiтератури. "Король романiстiв", тАФ так назвав його Ф. Стендаль. У романах Бальзака втiленi такi характернi риси реалiзму, як намагання наблизитися до реалiй життя, вiдтворити типовi характери за типових обставин, соцiаВнльнiсть. Письменника цiкавили не лише окремi людськi особистостi, а й суспiльство загалом. Не випадково у передмовi до "Людськоi комедii" вiн висловив бажання бути його "секретарем". Проте твори Бальзака не були простим копiюванням життя французького суспiльства, героiв "Людськоi комедii" породила буйна уява, фантазiя письменника. Донинi залишаiться загадкою питання про те, ким же вiн був насправдi: реалiстом чи фантаВнзером i провидцем? Мабуть, i тим, i iншим. Але передусiм Бальзак - оригiнальний мислитель, фiлософ, який порушував у своiх творах складнi питання людського буття.

Оноре Бальзак увiйшов до свiтовоi лiтератури як видатний письменник-реалiст. Саме вiн задумав чи не найбiльший у свiтi цикл романiв про життя всього суспiльства, який назвав ВлЛюдська комедiяВ».

РЖ справдi комiчними iнколи здаються людськi зусилля, витраченi на дрiбниВнцi, марнотратство, злiсть, легковажнiсть. Вони виглядають комiчно, аж доки не починають ламати чуже життя. Так, роман Анастазi де Ресто зi свiтським жевжиВнком Максимом де Трай починався, як легкий флiрт, який нiкому не завдаi лиха. Але безсоромний коханець нахабно вдираiться в життя всiii родини, бо це доВнзволила йому зробити безпринципна панi де Ресто. РЖ ось уже зневажаiться честь сiм'i, чоловiка. Навiть про дiтей Анастазi не думаi. Бальзак нiби спостерiгаi за цим очима свого героя тАФ лихваря Гобсека. Це розумна людина, розважна i наВнвiть мудра. Принаймнi щодо життя iнших людей. У всьому, що стосуiться гроВншей, йому немаi рiвних. Але от диво: своi життя вiн прожив зовсiм не мудро. Гобсек i не помiтив, як грошi, якi давали йому спочатку волю, а потiм i владу над людьми, поступово стали його метою, його кумиром, пiдкорили все його життя накопиченню, пiдмiнили собою все життя. Вiн же розумiв, що людинi потрiбно саме стiльки грошей, аби про них не думати щомитi. Отож такою кiльВнкiстю задовольняiться Фаннi Мальво, яка позичаi в нього грошi на полотно та нитки, щоб працювати. Але вона позичаi стiльки, скiльки може вiддати, на вiдВнмiну вiд Анастазi де Ресто, яка не знаi цiни грошам, втiм, як i всiм iншим цiнВнностям. Письменник психологiчно точно змальовуi не тiльки вчинки героiв, але й iхнi мотиви. Бальзака справедливо вважають знавцем людських душ, бо йому вдалося передати найтоншi порухи душi героiв, зазирнути у найпотаiмнiшi куВнточки душi своiх сучасникiв, а зрештою й усiх людей. Читати його твори дуже цiкаво саме через те, що вони життiво правдивi i мiстять мудрi спостереження, вiдповiдi на багато питань, якi завжди ставитиме перед кожним життя.

1. Життiвий шлях

Оноре де Бальзак народився 20 травня 1799 р. у м. Тур. Його дiд був хлiборобом i мав прiзвище Бальса. Батько, ставши чиновником, надав прiзвищу аристократичного звучання тАФ Бальзак.

Його життя тАФ це iсторiя трудiвника, який невтомно прагне йти вперед, завойовувати собi славу й багатство. Батько письменника був селянином. Закiнчивши школу, Оноре працював писарем, а потiм канцеляристом при королiвськiй радi Людовiка XVI; тодi вiн i надав своiму прiзвищу Бальса бiльш аристократичного звучання, переробивши його на Бальзак. Раннi дитинство Оноре минуло поза батькiвською домiвкою. Спочатку вiн жив у годiвницi, простоi туринськоi селянки. Тут, у маленькому селi неподалiк вiд Тура, вперше вiдкрилася перед ним краса рiдного краю. У чотири роки його вiддали до пансiону Леге. Одинадцять рокiв дитинства й отроцтва провiв вiн у пансiонах та iнтернатах. Найпохмурiшими були для нього сiм рокiв перебування у Вандському колежi, закритому навчальному закладi, пiд керiвництвом монахiв-ораторiанцiв, де вихованцi змушенi були пiдкорятися суворому монастирському режиму. За найменшу провину iх шмагали i садили до карцеру. Бальзак мав мало друзiв i вважався похмурим i несумлiнним учнем.

З 1807 по 1813 р. хлопчик навчався у Вандомському коледжi, де панували суворi звичаi й строга дисциплiна. Хоча цi роки письменник згадував не як кращi у своiму життi, але саме тут уперше повною мiрою виявилася його любов до читання, до чарiвного свiту книг.

Батько майбутнього письменника хотiв бачити свого сина поважним нотарiусом або вiдомим адвокатом. Вiн наполiг, щоб Оноре вступив у Школу права (1816). Одночасно юнак працюi писарем у конторi адвоката Гiльйоне де Мервiля, котрий пiзнiше з'явиться на сторiнках ВлЛюдськоi комедiiВ» пiд iм'ям Дервiля. Роки, що iх Оноре провiв у конторi, а потiм у нотарiуса Пассе, помiтно розширили його свiтогляд. Тут Бальзак осягнув тi прихованi пружини, знанням яких згодом вiн так вражатиме своiх читачiв. У цей час таiмно вiд батькiв юнак вiдвiдуi лекцii з лiтератури у Сорбонi. У 1819 роцi вiн склав випускнi iспити й успiшно закiнчив Школу права. Тепер перед ним вiдкрилася кар'iра нотарiуса, адвоката. Але несподiвано для батькiв Бальзак заявляi про своi тверде рiшення стати лiтератором. Нi батьковi погрози i прокляття, нi материнi благання i сльози не змогли зламати волi двадцятирiчного юнака. Тодi на сiмейнiй радi вирiшили дати синовi два роки випробувального строку, упродовж якого вiн мав виявити свiй талант. Юнак успадкував свiтогляд свого батька, його здоров'я i залiзну волю. Вiн залишився в столицi, i був у захопленнi вiд почуття повноi свободи (батько виiхав з родиною в провiнцiю), попри те, що родина позбавила його пiдтримки. Як свiдчать його листи до сестри Лаури, це не заважало йому бути сповненим енергii i честолюбних задумiв. У своiй убогiй кiмнатцi вiн мрiяв про славу й багатство, про те, що завоюi це велике мiсто Париж.

Коли сiм'я переiхала до Парижа 1814 р., вiн продовжив навчання у приватних закладах. З 1816 р. вивчав право як вiльний слухач юридичного факультету, який закiнчив через три роки, отримавши диплом бакалавра. Водночас вiдвiдував лекцii професорiв Сорбонського унiверситету. Мрii батькiв про юридичну кар'iру сина не справдилися: вiн вирiшив присвятити себе лiтературi. Батьки погодилися дати йому для випробування два роки, протягом яких вiн мав засвiдчити своi лiтературне обдарування.

Оселившись у мансардi, юнак працював над iсторичною трагедiiю у вiршах "Кромвель", але перша спроба виявилася невдалою. РЖ тодi вiн вирiшив звернутися до жанру, який допомiг би швидко знайти видавця i покупця, зрозумiвши, що таким жанром i роман.

Лiтературнiй працi Бальзак присвятив усе своi життя. Стефан Цвейг влучно порiвнював його з Наполеоном. У багатьох юнакiв у тi часи виникало наполеонiвське бажання завоювати свiт. Але коли письменник досяг повнолiття, вже не можна було зробити це з допомогою зброi. "Залишалось мистецтво, тАФ вiдзначаi Цвейг. тАФ Бальзак почав писати.. Подiбно до Наполеона, вiн примушуi весь свiт рухатися по орбiтi Францii, центром якоi i Париж". Перший його роман "Шуани" вийшов 1829 р. Бiльшiсть наступних творiв письменник об'iднав у багатотомну епопею "Людська комедiя", яка принесла авторовi свiтову славу. Вiн змалював у нiй картину життя сучасного йому французького суспiльства, видiливши рiзнi його прошарки.

Проте матерiальне становище письменника було скрутним. Щоб виплутатися з боргiв, йому доводилося днями сидiти за письмовим столом. "Працювати, тАФ писав вiн в одному з листiв, тАФ це означаi вставати завжди опiвночi, писати до 8-i години ранку, поснiдати за п'ятнадцять хвилин i знову працювати до п'яти, пообiдати, лягти спати i завтра все почати спочатку". "Пишу весь час, тАФ повiдомляв вiн в iншому листi, тАФ коли не сиджу над рукописом, обмiрковую план, а коли не думаю над планом, то виправляю гранки. Ось моi життя". Вiн писав по 12тАФ14 годин на добу.

Мiж тим вiн любив аристократичний свiт, любив вiдвiдувати салони, милуватися красою жiнок, спiлкуватися з вiдомими письменниками, серед яких були Вiктор Гюго, Жорж Санд, Генрiх Гейне та iн. Бажанням належати до цього свiту пояснюiться, можливо, й сумна iсторiя його одруження.

У 1832 р. Бальзак отримав лист iз Одеси за пiдписом "РЖноземка" i вiдповiв на нього. Згодом вiн дiзнався, що його автор тАФ дуже родовита i багата жiнка Евелiна Ганська, польська графиня, росiйська пiддана, яка мешкала у Верхiвнi, неподалiк вiд Киiва. Листування i поодинокi зустрiчi з нею тривали 18 рокiв.

У березнi 1850 р. смертельно хворий письменник обвiнчався з немолодою вже Евелiною Ганською. Довга подорож iз Верхiвнi до Парижа загострила його хворобу i була останньою в життi. В. Гюго, вiдвiдавши Бальзака незадовго до його смертi, сповiстив друзям: "РДвропа втрачаi у цi днi велику людину". 18 серпня письменника не стало, його було поховано на цвинтарi Пер-Лашез.

У промовi, яку виголосив Вiктор Гюго над тiлом покiйного, вiн визнавав Бальзака "першим серед великих", "кращим серед обраних". Уже тодi було зрозумiло, що письменник посiв одне з чiльних мiсць серед класикiв французькоi та свiтовоi лiтератури.

2. Особливостi реалiстичноi манери Бальзака

Оноре де Бальзак (справжнi прiзвище Бальса) почав писати трохи пiзнiше за Стендаля. Вiн почав писати романи заради заробiтку, покинувши нудну роботу в адвокатськiй конторi. РЖ дуже швидко здивував свiт абсолютною зрiлiстю свого стилю. тАЬОстаннiй шуан, або Бретань у 1800 р.тАЭ (1829) i тАЬСцени приватного життятАЭ (1830), навiть, викликали думку: пiсля цих творiв Бальзак вже бiльше не рiс як художник, а просто випускав в свiт один твiр за iншим, за два тижнi створюючи черговий роман. Як би там не було, "Останнiй шуан" тАУ перший твiр Бальзака, пiдписаний його справжнiм iмтАЩям, вбираi в себе всi складовi творчостi письменника, який почав як автор суто комерцiйних романiв про вампiрiв (тАЬБiрагська спадкоiмицятАЭ, тАЬАрденський вiкарiйтАЭ, тАЬСтолiтнiй старецьтАЭ) i раптом вирiшив створити серйозний роман. В учителя собi Бальзак обрав Скотта i Купера. У Скотта його приваблював iсторичний пiдхiд до життя, але не задовольняли тьмянiсть i схематизм характерiв. Молодий письменник вирiшуi пiти у своiй творчостi шляхом Скотта, але показувати читачам не стiльки моральний взiрець у дусi власного етичного iдеалу ( як це робив Скотт ), а живописати пристрасть, без якоi не iснуi по-справжньому генiального творiння. Взагалi, ставлення до пристрастi у Бальзака було протирiчним: тАЬвбивство пристрастей означало б вбивство суспiльстватАЭ, - говорив вiн; i додавав: тАЬпристрасть i крайнiстю, вона i зломтАЭ. Тобто Бальзак в повнiй мiрi усвiдомлював грiховнiсть своiх персонажiв, але i не думав вiдмовлятися вiд художнього аналiзу грiху, який його дуже цiкавив i, практично, складав основу його творчостi. Романтик Мюссе говорив про свою нацiленiсть на вивчення зла. РЖ в тому, як Бальзак цiкавиться людськими пороками, безумовно, вiдчуваiться певна доля романтичного мислення, яке було притаманним великому реалiсту завжди. Але людський порок Бальзак, на вiдмiну вiд романтикiв, розумiв не як зло онтологiчне, а як породження певноi iсторичноi епохи, певного вiдрiзку iснування краiни, суспiльства. Тобто порок для Бальзака i явищем набагато бiльш реальнiшим i зрозумiлiшим, нiж для романтикiв. Свiт романiв Бальзака несе в собi чiтку визначенiсть матерiального свiту. Приватне життя i дуже тiсно повтАЩязаним iз життям офiцiйним, тому що великi полiтичнi рiшення не з неба спускаються, а осмислюються i обговорюються у вiтальнях i нотарiальних конторах, в будуарах спiвачок, стикаються iз особистими i сiмейними вiдносинами. Соцiум i дослiдженим в романах Бальзака настiльки детально, що, навiть, сучаснi економiсти та соцiологи вивчають стан суспiльства за його романами. Бальзак показував взаiмодiю мiж людьми не на фонi Бога, як це робив Шекспiр, вiн показував взаiмодiю мiж людьми на фонi економiчних вiдносин. Суспiльство в нього виступаi у виглядi живоi iстоти, iдиного живого органiзму. Ця iстота постiйно рухаiться, змiнюiться, як античний Протей, але суть ii залишаiться незмiнною: сильнiшi поiдають слабкiших. Звiдси й парадоксальнiсть полiтичних поглядiв Бальзака: глобальний реалiст нiколи не приховував своiх роялiстських симпатiй i iронiзував над революцiйними iдеалами. В нарисi тАЬДвi зустрiчi за один рiктАЭ (1831) Бальзак нешанобливо вiдгукнувся на революцiю 1830 р. i на ii досягнення: " Пiсля бiйки наступаi перемога, пiсля перемоги наступаi розподiл; i тодi переможцiв виявляiться набагато бiльше нiж тих, кого бачили на барикадах". Подiбне ставлення до людей взагалi i характерним для письменника, який вивчав людство так, як бiологи вивчають тваринний свiт.

Однiiю iз найсерйознiших пристрастей Бальзака, починаючи з дитячих рокiв, була фiлософiя. У шкiльному вiцi вiн трохи не збожеволiв, коли у католичному пансiонi познайомився iз старовинною монастирською бiблiотекою. Вiн не почав серйозну письменницьку працю, поки не простудiював працi всiх бiльш менш видатних фiлософiв старих i нових часiв. Тому i виникли тАЬФiлософськi етюдитАЭ (1830 тАУ 1837), якi можна вважати не тiльки художнiми творами, а i досить серйозними фiлософськими працями. До тАЬФiлософських етюдiвтАЭ належить i роман тАЬШагренева шкiратАЭ, фантастичний i одночасно глибоко реалiстичний. Фантастика, взагалi, i явищем характерним для тАЬФiлософських етюдiвтАЭ. Вона граi роль deus ex machine, тобто виконуi функцiю центральноi сюжетноi посилки. Як, наприклад, шматок давньоi, напiвзруйнованоi шкiри, яка випадково дiстаiться бiдному студенту Валантену в лавцi антиквара. Вкритий давнiми письменами шматок шагренi виконуi всi бажання свого володаря, але при цьому стискаiться i тим самим скорочуi життя тАЬщасливчикатАЭ. тАЬШагренева шкiратАЭ, як i багато iнших романiв Бальзака, i присвяченою темi тАЬвтрачених iлюзiйтАЭ. Усi бажання Рафаеля було виконано. Вiн мiг купити все: жiнок, коштовнi речi, вишукане оточення, вiн не мав тiльки природного життя, природноi молодостi, природного кохання, i тому не мав сенсу жити. Коли Рафаель взнаi, що став спадкоiмцем шести мiльйонiв, i бачить, що шагренева шкiра знову поменшала, прискорюючи його старiсть i смерть, Бальзак вiдмiчаi: тАЬСвiт належав йому, вiн мiг все тАУ i не хотiв вже нiчоготАЭ. тАЬВтраченими iлюзiямитАЭ можна вважати i пошуки штучного алмазу, в жертву яким Вальтасар Клаас приносить власну дружину i дiтей (тАЬПошуки АбсолютутАЭ), i створення супер-витвору мистецтва, яке набуваi значення манiакальноi пристрастi для художника Френхофера i втiлюiться у тАЬхаотичному поiднаннi мазкiвтАЭ.

Бальзак говорив, що дядя Тобi iз роману Л.Стерна тАЬТристрам ШендiтАЭ став для нього взiрцем того, як потрiбно лiпити характер. Дядя Тобi був диваком, в нього був тАЬкониктАЭ тАУ вiн не хотiв одружуватися. Характери бальзакiвських героiв тАУ Гранде (тАЬРДвгенiя ГрандетАЭ), Гобсек (тАЬГобсектАЭ), Горiо (тАЬБатько ГорiотАЭ) побудованi за принципом тАЬконикатАЭ. У Гранде таким коником (або манiiю) i накопичення грошей i коштовностей, у Гобсека тАУ збагачення власних банкових рахункiв, в батька Горiо тАУ батькiвство, служiння дочкам, якi вимагають все бiльше грошей.

Бальзак охарактеризував повiсть тАЬРДвгенiя ГрандетАЭ як буржуазну трагедiю тАЬбез отрути, без кiнжалу, без пролиття кровi, але для дiючих осiб бiльш жорстоку, нiж всi драми, якi вiдбувалися в знаменитому родi АтридiвтАЭ. Влади грошей Бальзак боявся бiльше, нiж влади феодалiв. На королiвство вiн дивився, як на iдину сiмтАЩю, в якiй король i батьком, i де iснуi природний стан речей. Що до правлiння банкiрiв, яке почалося пiсля революцii 1830 р., то тут Бальзак побачив серйозну загрозу для усього живого на землi, тому що вiдчув залiзну i холодну руку грошових iнтересiв. А владу грошей, яку вiн викривав постiйно, Бальзак ототожнював iз владою диявола i протиставив ii владi Бога, природному ходу речей. РЖ тут з Бальзаком важко не погодитися. Хоча погляди Бальзака на суспiльство, якi вiн висловлював в статтях i листах, не завжди можна сприймати серйозно. Адже вiн вважав, що людство i своiрiдною фауною, iз своiми породами, видами та пiдвидами. Тому i цiнував аристократiв як представникiв кращоi породи, яка нiбито вивелась на основу культивацii духовностi, яка нехтуi користю i ницим розрахунком. Бальзак в пресi пiдтримував нiкчемних Бурбонiв як тАЬменше злотАЭ i пропагандував елiтарну державу, в якiй сословнi привiлеi будуть недоторканими, а виборче право буде розповсюджуватися тiльки на тих, хто моi грошi, розум i талант. Бальзак, навiть, виправдовував крiпацтво, яке бачив в Украiнi, i яким захоплювався. Погляди Стендаля, який цiнував культуру аристократiв тiльки на рiвнi естетики, виглядають у цьому випадку набагато бiльш справедливими.

Бальзак не сприймав нiяких революцiйних виступiв. Пiд час революцii 1830 р. вiн не перервав вiдпочинку у провiнцii i не поiхав до Парижу. В романi тАЬСелянитАЭ, висловлюючи спiвчуття до тих, хто i тАЬвеликим через своi важке життятАЭ, Бальзак говорить про революцiонерiв: тАЬМи поетизували злочинцiв, ми милувалися катами, i ми майже створили кумира з пролетаря!тАЭ Але не випадково говорять: реалiзм Бальзака виявився розумнiшим за самого Бальзака. Мудрим i той, хто оцiнюi людину не згiдно з ii полiтичними поглядами, а згiдно з ii моральними якостями. РЖ в творах Бальзака, завдяки намаганню обтАЩiктивного зображення життя, ми бачимо чесних республiканцiв - Мiшеля КреттАЩiна ( тАЬВтраченi iлюзiiтАЭ ), Нiзрона ( тАЬСелянитАЭ ). Але головним обтАЩiктом вивчення творчостi Бальзака i не вони, а найголовнiша сила сьогоднiшнього часу тАУ буржуа, тi самi тАЬангели грошейтАЭ, якi набули значення головноi рухаючоi сили прогресу i нрави якоi викривав Бальзак, викривав детально i не метушливо, на подобу бiолога, який дослiджую повадки певного пiдвиду тварин. тАЬВ комерцii месьi Гранде був схожий на тигра або на боа: вiн вмiв залягти, звернутися у клубок, довго придивлятися до своii здобичi, а потiм ринутися на неi; роззяваючи пастку свого гаманцю, вiн ковтав чергову долю екю i знову вкладався, як удав, який переварюi iжу; все це робив вiн спокiйно, холодно, методичнотАЭ. Збiльшення капiталу виглядаi в характерi Гранде чимсь на подобу iнстинкту: перед смертю вiн тАЬстрашним рухомтАЭ хапаi золотий хрест священика, який схилився над непритомною людиною. РЖнший тАЬрицар грошейтАЭ тАУ Гобсек тАУ набуваi значення iдиного бога, в який вiрить сучасний свiт. Вираз тАЬгрошi правлять свiтомтАЭ яскраво реалiзуiться у повiстi тАЬГобсектАЭ ( 1835 ). Маленька, непримiтна, на перший погляд, людина, тримаi в своiх руках весь Париж. Гобсек караi й милуi, вiн i по-своiму справедливим: може довести майже до самогубства, того, хто нехтуi благочестям i через це влiзаi у борги ( графиня де Ресто ), а може i вiдпустити чисту i просту душу, яка працюi день i нiч, i опиняiться в боргах не через власнi грiхи, а через складнi соцiальнi умови (бiлошвейка Вогник ).

Бальзак любив повторювати: тАЬСамим iсториком повинно бути французьке суспiльство. Менi залишаiться лише служити його секретарем.тАЭ Цi слова вказують на матерiал, на обтАЩiкт вивчення творчостi Бальзака, але замовчують засоби його обробки, якi тАЬсекретарськимитАЭ не можна назвати. З одного боку Бальзак спирався в ходi створення образiв на те, що бачив у реальному життi ( iмена практично усiх героiв його творiв можна знайти у газетах того часу ), але на основi матерiалу життя вiн виводив певнi закони, за якими iснувало (та й, на жаль, iснуi суспiльство ). Вiн робив це не як вчений, а як художник. Тому такого значення набуваi в його творчостi прийом типiзацii ( вiд грецькоi typos тАУ вiдбиток ). Типовий образ маi конкретне оформлення (зовнiшнiсть, характер, доля ), але одночасно вiн втiлюi певну тенденцiю, яка iснуi в суспiльствi на певному iсторичному вiдрiзку. Бальзак створював типовi образи по-рiзному. Вiн мiг бути нацiленим тiльки на типовiсть, як наприклад, у тАЬМонографii про рантьiтАЭ, а мiг загострювати окремi риси характеру або створювати загостренi ситуацii, як наприклад, у повiстях тАЬРДвгенiя ГрандетАЭ i тАЬГобсектАЭ. Ось наприклад опис типового рантьi: тАЬПрактично всi особi цiii породи мають на озброiннi тростину або табакеркутАж Подiбно усiм особам iз роду тАЬлюдинатАЭ ( ссавцi ), вiн маi сiм клапанiв на обличчi i, скорiше за все, володii повною кiстковою системоютАж Його обличчя блiде i часто маi форму цибулини, воно не маi характерностi, що i i його характерною ознакоютАЭ. А от набитий зiпсованими консервами, нiколи не топлений камiн в будинку мiльйонера - Гобсека, безумовно, i рисою загостреною, але саме ця загостренiсть пiдкреслюi типовiсть, викриваi тенденцiю, яка iснуi в реальностi, граничним виразом якоi виступаi Гобсек.

у 1834 тАУ 1836 рр. Бальзак видаi 12-томне зiбрання власних творiв, яке отримуi назву тАЬЕтюди про нрави ХРЖХ столiттятАЭ. А у 1840-1841 рр. визрiваi рiшення про узагальнення всiii творчоi дiяльностi Бальзака пiд назвою тАЬЛюдськоi комедiiтАЭ, яку часто називають тАЬкомедiiю грошейтАЭ. Взаiмовiдносини мiж людьми у Бальзака переважно визначаються грошовими стосунками, але не тiльки вони цiкавили автора тАЬЛюдськоi комедiiтАЭ, який роздiлив свiй гiгантський труд на наступнi роздiли: тАЬЕтюди про нравитАЭ, тАЬФiзiологiчнi етюдитАЭ i тАЬАналiтичнi етюдитАЭ. тАЬЕтюди про нравитАЭ в свою чергу роздiляються на тАЬСцени приватного життятАЭ, тАЬСцени провiнцiйного життятАЭ, тАЬСцени полiтичного життятАЭ, тАЬСцени воiнного життятАЭ, тАЬСцени сiльського життятАЭ. Таким чином перед нами предстаi величезний вся Францiя, ми бачимо величезну панораму життя, величезний живий органiзм, який постiйно рухаiться за рахунок безупинного руху його окремих органiв. Вiдчуття постiйного руху i iдностi, синтетичностi картини виникаi за рахунок персонажiв, що повертаються. Наприклад, Люсьiна Шардона ми вперше зустрiнемо у тАЬВтрачених iлюзiяхтАЭ, i там вiн буде намагатися пiдкорити Париж, а у тАЬБлиску i злиднях куртизаноктАЭ ми побачимо Люсьiна Шардона, якого пiдкорив Париж i перетворив на покiрливе знаряддя диявольського честолюбства абата Еррери-Вотрена (iще один наскрiзний персонаж ). У романi тАЬБатько ГорiотАЭ ми вперше зустрiчаiмось iз Растiньяком, добрим хлопцем, який приiхав до Парижу отримувати освiту. РЖ Париж надав йому освiту тАУ простий i чесний хлопець перетворився на багача i члена кабiнету мiнiстрiв, вiн пiдкорив Париж, зрозумiв його закони i викликав його на двобiй. Растiньяк перемiг Париж, але знищив себе самого. Вiн свiдомо вбив в собi хлопця iз провiнцii, який любив працювати на винограднику i мрiяв отримати юридичну освiту, щоб полiпшити життя своiх матерi й сестри. Наiвний провiнцiал перетворився на бездушного егоiста, тому що iнакше в Парижi не вижити. Растiньяк пройшов через рiзнi романи тАЬЛюдськоi комедiiтАЭ i набув значення символу картАЩiризму i горезвiсноi тАЬсоцiальноi успiшностiтАЭ. Максим де Трай, родина де Ресто постiйно виникають на сторiнках рiзних творiв, i в нас виникаi враження про вiдсутнiсть крапок наприкiнцi окремих романiв. Ми читаiмо не зiбрання творiв, ми роздивляiмось величезну панораму життя. тАЬЛюдська комедiятАЭ i яскравим прикладом саморозвитку твору мистецтва, який нiколи не зменшуi величi твору, а навпаки тАУ надаi йому величi чогось наданого вiд Природи. Саме такою могутньою, набагато перевищуючою особистiсть автора, i i генiальна творчiсть Бальзака.

2.1 Iсторiя задуму i створення "Людськоi комедii" Оноре де Бальзака

Оноре де Бальзак вiдiграв велику роль у розвитку лiтератури XIX столiття, у формуваннi новоi реалiстичноi естетики. Смiливiсть i масштабнiсть задумiв - ось що характеризуi його творчiсть. Найвидатнiшим його утвердженням стала епопея "Людська комедiя" - грандiозний цикл прозових творiв. Критичне ставлення до сучасностi примусило письменника наполегливо вивчати дiйснiсть, дослiдити причини iсторичних змiн, що сталися на його очах. На початку 30-х рокiв у Бальзака виникаi задум створити цикл романiв, у яких вiн хотiв змалювати сучасну йому Францiю, дослiдити суспiльство, визначити рушiйнi сили його розвитку, основнi типи i характери людей, яких це суспiльство сформувало. Остаточно змiст i структуру цього твору Бальзак визначив на початку 40-х рокiв, тодi ж i виникла назва "Людська комедiя". У передмовi до I видання цього грандiозного твору письменник виклав i обгрунтував iдейний задум своii епопеi: на нього мали вплив науковi пошуки вчених-природознавцiв, якi намагалися серед рiзноманiтностi природного свiту вiдшукати певну iднiсть. Бальзак порiвнюi життя суспiльства з життям природи, тому ставить собi за мету дослiдити його, визначити основнi види, типи, на якi суспiльство подiляiться, описавши iх, i в такий спосiб наблизитися до розумiння суспiльства. Вмiння Бальзака розкривати органiчний взаiмозв'язок окремого i загального став основою задуманого твору. Автор розумiв, що поставив дуже складне завдання, бо взаiмини мiж людьми багатограннi та значно складнiшi, нiж мiж тваринами. Бальзак замислив 120 творiв, але встиг завершити 96. "Людська комедiя" створювалася протягом майже усього творчого життя письменника.

Твiр складаiться з трьох частин: "Етюди про звичаi", "Фiлософськi етюди", "Аналiтичнi етюди".

Найбiльша частина "Людськоi комедii" - "Етюди про звичаi" подi-ляiться на "Сцени приватного життя", "Сцени воiнного життя", "Сцени сiльського життя". Саме у цих етюдах автор подаi детальний опис усiх людських типiв. Цей роздiл мав свiй власний план i подiл його на пiдроздiли невипадковий. По-перше, це дало змогу авторовi показати панорами суспiльства. По-друге, у структурi роздiлу виявився бальза-кiвський погляд на розвиток суспiльства i людини. На думку Бальзака, суспiльство i кожна окрема людина проходять схожi стадii у своiму розвитку: вiд народження до старостi. "Сцени приватного життя" символiзують таку добу у життi людини, коли iй властивi iдеали i iлюзii. Пору зрiлостi символiзують iншi пiдроздiли. А "Сцени сiльського життя" вiдповiдають тому перiоду життя, коли людина пiдводить пiдсумки, осмислюi пережите. Щоб надати iднiсть всiй спорудi "Людськоi комедii", Бальзак використовуi рiзнi прийоми, але найважливiший - "перехiднi персонажi": однi й тi самi героi виступають у рiзних романах i повiстях то як головнi, то як другоряднi. Сюжети окремих романiв, повiстей, що складають "Людську комедiю", вiдступають на заднiй план, а на переднiй виходить саме життя, його рух, хаотичний, але закономiрний.

Частини "Людськоi комедii" написано було окремо, пiзнiше Бальзак вирiшив об'iднати iх у грандiозну епопею. Деякi твори вiн переробив, деякi залишив без змiн. В епопеi i ключовi твори, що визначають позицii автора щодо проблем сучасностi. Це повiсть "Гобсек", в якiй Бальзак розкриваi "владу золота" як руйнiвноi сили, що спотворюi людськi душi, стаi таiмною силою, яка править людьми. Це роман "Батько Горiо", в якому розкриваiться сутнiсть буржуазних стосункiв: все продаiться, все купуiться, навiть любов до дiтей та батькiв, а коли батьки не мають чим платити, вони стають непотрiбними. У цьому романi Бальзак показуi, що "влада золота" руйнуi споконвiчнi зв'язки, природнi зв'язки.

2.2 Влада золота в повiстi Оноре де Бальзака "Гобсек"

Над повiстю ВлГобсекВ» Бальзак працював у 1830 роцi. Головна фiгура повiстi тАФ лихвар Гобсек, його прiзвище в перекладi з голландськоi означаi ВлживоглотВ», це вiдповiдаi функцii персонажа: герой справдi, як удав, душить своi жертви страхiтливими процентами й поглинаi iх маiтки. Письменник даi докладний портрет, що характеризуi героя, використовуючи при цьому реалii зовнiшнього свiту. Бальзак пише, що обличчя Гобсек мав схоже на мiсяць, бо жовтувата блiдiсть його нагадувала колiр срiбла, з якого сповзла позолота: в його зовнiшностi вiдбито колiр грошей тАФ золота та срiбла. Безпристраснiсть лихваря вiдображена в його застиглих рисах тАФ здавалося, що вони вiдлитi з бронзи. Очi його були маленькими, жовтими, мов у тхора. Довгий нiс був схожий на буравчик тАФ герой за його допомогою мовби проникаь у всi, прихованi вiд iнших таiмницi. Дервiль, який добре знав його, вiдзначав, що вiк Гобсека був загадкою. Ця людина без вiку i без статi була схожа на автомат; Дервiль порiвнюi його з векселем. Зловiсний вигляд Гобсека вiдбився на його предметному оточеннi: вiн живе в сирiй i похмурiй домiвцi; цей будинок i його мешканець були до пари. Гобсек живе за принципом Влзнати всеВ». всi людськi пристрастi проходять перед ним, вiн переглядаi iх i при цьому живе у спокоi; його наукова допитливiсть тАФ це проникнення в спонукальнi причини, тих чи iнших дiй людей. Таким чином, за його словами, вiн володii свiтом, не стомлюючи себе, а свiт не маi над ним влади. У своiму дослiдженнi Гобсек виходить з того, що всiм керують грошi. У свiтi вiн бачить постiйну боротьбу багатих i бiдних, але вiддаi перевагу тому, щоб Влсамому давитиВ», нiж щоб Влiншi давили тобiВ». Вiн знаi силу тих, хто володii грошима.

Бальзак показуi, що лихварi, мов павуки, обплiтають своiю павутиною все суспiльство, але письменник наголошуi, що й суспiльство не краще за лихварiв. Хто потрапляi в тенета Гобсека? Це передусiм Максим де Трай тАФ чоловiк-проститутка, свiтський пройдисвiт. Серед жертв Гобсека опиняiться графиня де Ресто, яку обманюi де Трай, а вона, у свою чергу, обманюi чоловiка, розорила й залишила свого батька тАФ вона i дочкою Горiо. Хижаки i жертви мiняються мiсцями.

Одним з найiстотнiших моментiв усiii творчостi видатного французького реалiста Оноре де Бальзака було прагнення вiдтворити цiлiсну картину епохи. Майже всi його твори, за задумом письменника, були частинами великоi епопеi "Людська комедiя", що мала охопити всi можливi явища тогочасного життя. За планом цей епiчний цикл мав складатися з трьох роздiлiв: "Етюди про звичаi", твори з якого змальовували життя, побут i звичаi рiзних прошаркiв французького суспiльства, "Фiлософськi етюди", що мав узагальнювати художнi вiдкриття Бальзака та його уявлення про закономiрностi життя, i, нарештi, "Аналiтичнi етюди", у яких письменник намагався сформулювати закони, якi керують дiйснiстю.

У першому роздiлi ("Етюди про звичаi") Бальзак створив галерею найтиповiших образiв його сучасникiв що мали рiзний соцiальний статус та рiзнi професii. Повiсть "Гобсек" входить до його складу.

Iм'я центрального персонажу цього твору - лихваря Гобсека - стало прозивним. Проте саме в його образi О. Бальзак не лише змалював типового лихваря, а яскраво вiдтворив особливий психологiчний тип людини, що живе лише однiiю пристрастю - користолюбством у чистому виглядi. Грошi - ось iдина мета, iдина любов i покликання Гобсека.

У художнiй лiтературi чимало образiв користолюбцiв та скнар, але вони не однаковi. Скупий лицар О. Пушкiна насправдi прагне влади, грошi для нього - лише засiб ii досягнення, тож вiн швидше прихований владолюб, нiж справжнiй користолюбець. Плюшкiн М. Гоголя - дрiб'язковий скнара "побутового" типу. Не випадково "плюшкiними" називають часом людей, що не бажають викинути вчорашню газету чи щось подiбне: з Гобсеком iх порiвнювати не стане нiхто. У цьому образi узагальнено зовсiм iншi риси приватновласницькоi психологii, доведенi до логiчного завершення (хоча майже абсурднi з точки зору нормальноi людини).

Ось життiва фiлософiя Гобсека: "Що може задовольнити наше "я", наше марнославство? Золото! Потоки золота. Щоб задовольнити нашi примхи потрiбен час, потрiбнi матерiальнi можливостi i зусилля. У золотi все це i у зародку, i воно насправдi даi все".

При цьому Гобсек не намагаiться скористатися згаданими ним можливостями золота, йому достатньо його мати. Не заради чогось iншого. Для Гобсека не iснуi жодних задоволень, крiм усвiдомлення наявностi свого багатства.

Чи були у нього iншi риси? Через яскравiсть головноi характеристики, його життiвого надзавдання, iх майже непомiтно. "Це була людина-автомат, яку щодня заводили", - пише про нього Бальзак.

Навiть людинi, якiй вiн нiби спiвчуваi, Гобсек позичаi грошi лише на трохи поблажливiших умовах, нiж iншим, та ще й пiдводить свого роду "iдеологiчне пiдгрунтя" цьому вчинку, мовляв, так буде кориснiше для його характеру. Взагалi, до лихварiв люди звертаються лише в найскрутнiшi моменти життя, у розпачi, коли немаi iншого джерела, щоб отримати грошi. Наприклад, коли наближаiться банкрутство, й банки вiдмовляють у кредитi. У самому лихварствi як явищi, первiсно закладено дещо жорстоке, та Гобсек перевершуi у цьому навiть своiх "колег": спостереження за людьми, що потрапили у безвихiдь для нього стаi розвагою. Про спiвчуття, зазвичай, взагалi не йдеться.

Гобсек при всiй обмеженостi в цiлях, як не дивно, не примiтивний. Вiн здатен робити узагальнення щодо природи суспiльства, аналiзува ти його рушiйнi сили. Знаi вiн i психологiю людей. Щоб зробити висновок про всевладнiсть золота i створити власну фiлософiю щодо цього, теж треба вмiти мислити. Отже, вiн розумна людина, але його пристрасть виявляiться сильнiшою за розум. Влада золота, про яку вiн стiльки торочив, робить своiю жертвою самого Гобсека, вiн сам собi створюi пастку.

Що може бути абсурднiшим за смерть вiд голоду посеред незлiчено го багатства? Але попри абсурднiсть, вона i логiчною: Гобсека вбиваi власна ж iдея про всевладнiсть золота та його неперевершену самоцiннiсть. Вiн настiльки боявся втратити своi надбання, що непомiтно для себе знищив iх у фiзичному розумiннi: дорогi тканини, посуд, картини - все зiпсувалося, все виявилось втраченим для свiту. Якщо зважити на наявнiсть авторського задуму, цей зумисний зовнiшнiй абсурд - природне завершення подiбного ставлення до життя.

"Чи i у цiii людини Бог?" - риторично запитуi iнший герой твору, Дервiль. Так, i: це Мамона, iнакше кажучи грошi. Служiнню цьому iдоловi подаровано життя Гобсека.

Суворо та безжально засуджуi Бальзак жагу накопичення i власне процес збагачення людини. Анi Гобсеку, анi iншим не приносить золото щастя. I хай образ Гобсека - гранiчний випадок, вiн свiдчить, до чого призводить шлях користолюбства, а художня майстернiсть письменни ка робить це застереження ще переконливiшим.

2.3 Проблема уявних i справжнiх життiвих цiнностей у творi О. Бальзака ВлГобсекВ»

Важка тема.. Як визначити, де цiнностi уявнi, де цiнностi справжнi? Що маВнiмо на увазi?

Скажiмо, золото тАФ уявна чи справжня цiннiсть? Кажу про золото, бо головний герой тАФ лихвар. Золото тАФ цiннiсть уявна, бо воно абсолютно не потрiбне людинi: його не можна iсти, воно не придатне для виготовлення сокири чи мотики. Один фiлософ, який нинi не в модi, пропонував iз нього робити унiтази. РЖ хоч фiлософ не н модi, робити цю корисну рiч з золота уже почали. Проте тАФ спробуйте без золота або його паперових сурогатiв прожити на свiтi. Грошi теж не будеш iсти, але i без них не будеш ситий. Отже, золото тАФ це уявна чи справжня життiва цiннiсть?

Очевидно, малося на увазi, що я одразу буду говорити про високi людськi якостi.

Наприклад, вiрнiсть i вдячнiсть. Але читаю про життя графинi де Ресто.. Вона зрадила чоловiка з Максимом, який не хто iнший, як альфонс. Заради цьоВнго покидька вона зробила мало не жебраком вiконта де Ресто.. З iншоi частиВнни ВлЛюдськоi комедiiВ» ми дiзнаiмось, що вона покинула напризволяще старого батька, як тiльки вiн вiддав своi майно донькам-спадкоiмицям. Давайте, зрешВнтою, вирiшимо, подружня вiрнiсть тАФ справжня цiннiсть чи нi? Додамо туди ж материнськi почуття.. i доччинi!

Та повернiмося до роздумiв про золото, або грошi, коли ваша ласка.

Вся iсторiя, викладена у повiстi Бальзака, тАФ то iсторiя пошукiв грошей, iх значення у життi людей. За ставленням до грошей можна оцiнювати персонаВнжiв. Гобсек, наприклад, не хто iнший, як жрець давнього поганського культу. Йому не потрiбнi анi золотi шати, анi золота тiара, анi адамантовий жезл тАФ за ним i так досi нiким не перевершена сила Золотого Теля, вiн лише роздаi i збиВнраi золото, яке накопичуiться у нього тим бiльше, чим бiльше вiн його роздаi. Клiiнтура Гобсека (а це, так би мовити, цвiт Францii) i лише баранами у жерВнтовнику, якi будуть заколенi, коли останнiй жмут золотого руна буде зрiзаний з них вправними руками Великого Жерця.

Проте всi вони моляться золоту, роблячи з нього найбiльшу цiннiсть, загальВнний еквiвалент всього, що тiльки i в iхньому життi.

Оповiдач у повiстi тАФ адвокат Де

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского