Особливостi трактування мiфологiчних образiв у трагедiях Расiна (на матерiалi трагедii "Андромаха")
Мiнiстерство освiти та науки Украiни
Днiпродзержинський державний технiчний унiверситет
Кафедра перекладу
Курсова робота
Особливостi трактування мiфологiчних образiв у трагедiях Расiна (на матерiалi трагедii тАЬАндромахатАЭ)
Виконала: студентка 1 курсу групи УРП-04-1д Литвин Ю.П.
Науковий керiвник кандидат фiлологiчних наук, доцент Богиня Н.В.
Днiпродзержинськ
2005
Змiст
ВступтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж3
Роздiл РЖ
1. Особливостi творчостi Ж. Расiна
1.1 Початок творчого шляхутАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.тАжтАж6
1.2 Естетичнi погляди РасiнатАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж. 7
1.3 Вiдмiнностi мiж трагедiями Расiна i КорнелятАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.тАж.8
1.4 Вплив античностi на творчiсть драматурга:
1.4.1 Трагедiя Еврипiда тАЬРЖполиттАЭтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.тАж.10
1.4.2 Трагедiя Расiна тАЬФедратАЭтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж..10
1.4.3 РЖдейна сутнiсть i фiлософська поетизацiя в трагедiях тАЬФедратАЭ та тАЬРЖполиттАЭтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.тАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.12
1.4.4 Мiфологiчна традицiя в трагедiях Расiна та ЕврипiдатАжтАжтАж.13
Роздiл РЖРЖ
2. Художнi особливостi трагедii тАЬАндромахатАЭ
2.1 Образ Андромахи в грецькiй мiфологiiтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.тАжтАжтАжтАжтАжтАж.14
2.2 Сюжет трагедii РасiнатАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.тАжтАжтАж..15
2.3 Головнi героi твору:
2.3.1 АндромахатАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.17
2.3.2 ПiрртАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж18
2.3.3 ГермiонатАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.19
2.3.4 ОресттАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж..20
2.4 Поiднання елементiв життiвоi правди i мiфiв в трагедiях РасiнатАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.тАж21
ВисновкитАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж..тАж.23
Список використаноi лiтературитАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.25
Вступ
РЖз стильових напрямкiв, що панували в захiдноiвропейськiй лiтературi ХVРЖРЖ сторiччя, у Францii, як у жоднiй iншiй краiнi, восторжествував класицизм. Францiя дала класичнi зразки лiтератури цього напрямку. Класицизм досяг своii вищоi досконалостi. Тут кристалiзувалася i його теорiя. Французькi класицисти зумiли поiднати досвiд античноi лiтератури з нацiональними традицiями свого народу, що не вдавалося зробити класицистам iнших краiн. Своiрiднi художнi прикмети трагедii французького класицизму, i преш за все ii яскраво виражений психологiчний ухил, знайшли в драматургii Жана Расiна своi послiдовне втiлення. Драматург порушуi у своiх творах найважливiшi актуальнi проблеми ХVРЖРЖ ст. Вiн ставить питання моральностi людей, тих духовних цiнностей, якi мають значення i сьогоднi. Витончений поет звертався до долi слабких особистостей, якi не завжди могли подолати власнi пристрастi i гинули. У змалюваннi картин цiii боротьби в iм'я обов'язку, честi, високих моральних принципiв тАУ велика виховна сила.
1) Актуальнiсть дослiдження
Намагаючись розiбратися у всiх суперечливих думках i оцiнках i тим самим пiти далi в розумiннi поетичноi сутностi творчоi спадщини Расiна, доцiльно в пошуках дороговказiвноi нитки звернутися до суджень, залишеним нам чудовими дiячами лiтератури.
Пушкiн поступово прийшов до висновку про величезний суспiльний змiст, об'iктивно укладеному в трагедiях Расiна, незважаючи на те, що охоплення дiйсностi в них багато в чому обмежене. Задумуючись над тим, тАЬщо розвиваiться в трагедii, яка ii цiльтАЭ, Пушкiн вiдповiдав: тАЬЛюдина i народ. Доля людська, доля народнатАЭ, - i продовжуючи свою думку, заявляв: тАЬОт чому Расiн великий, незважаючи на вузьку форму своii трагедiiтАЭ [15; 52].
Вольтер визначив: тАЬТеатр Расiна стаi шкалою прекрасного i доброго в людинi, шкалою величi душiтАЭ [11; 16].
Дуже виразно розповiдав Герцен: тАЬПочерпнувши з праць нiмецьких романтикiв дуже мiнливе представлення про французьких класицистiв ХVРЖРЖ ст., зненацька для себе вiдкрив непереборну поетичну чарiвнiсть останнiх, побачивши твiр Расiна на паризькiй сценi i вiдчувши нацiональну своiрiднiсть його творчостiтАЭ [4; 27].
Але творчiсть Расiна ще не вiдома достатньо.
2) Мета дослiдження
Розглянути та визначити особливостi трактування мiфологiчних образiв в трагедiях Расiна
3) Досягнення зазначеноi мети передбачаi розвтАЩязання наступних завдань:
1. Вивчити творчiй шлях Расiна
2. Розглянути естетичнi погляди поета
3. Знайти вiдмiнностi трагедii Расiна вiд трагедii Корнеля
4. Порiвняти трагедiю Расiна тАЬФедратАЭ з трагедiiю Еврипiда тАЬРЖполиттАЭ
5. Зробити аналiз твору тАЬАндромахатАЭ.
4) ОбтАЩiктом дослiдження i творчiсть Ж. Расiна та його трагедii у контекстi естетики драми класицизму.
5) Методи дослiдження
РЖсторико-лiтературний, фiлологiчний та колияративний аналiз.
6) Основний змiст та наукова новизна дослiдження
Основний змiст роботи полягаi в детальному аналiзi трагедii тАЬАндромахатАЭ. Наукова новизна тАУ це розкриття головноi концепцii Расiна.
7) Предметом дослiдження i трагедiя Ж.Расiна тАЬАндромахатАЭ
8) Практична цiннiсть дослiдження
На уроках зарубiжноi лiтератури з курсу тАЬРЖсторiя захiдноiвропейськоi лiтературитАЭ ми розглядали творчiсть Ж. Расiна й аналiзували поему тАЬАндромахатАЭ, при цьому використовували необхiдну лiтературу.
9) Структура роботи
Загальний обсяг роботиВа 25 сторiнок. РЖз списку лiтератури використано 15 джерел. Курсова робота складаiться з вступу; роздiлу РЖ, в складi якого 4 пункти, четвертий пункт маi 4 пiдпункти; роздiлу РЖРЖ, в складi якого також 4 пункти, третiй пункт маi 4 пiдпункти; висновкiв та списку використаноi лiтератури.
Роздiл РЖ 1. Особливостi творчостi Ж. Расiна
1.1 Початок творчого шляху.
Расiн був найбiльшим трагедiйним письменником епохи класицизму у Францii. У перiод розквiту класицизму складний синтез рiзних вiянь i естетичних устремлiнь досягаi повноти i зрiлостi. У творчостi Расiна вiдбилося напружене зiткнення двох взаiмовиключних тенденцiй тАУ вiдчуття своii приналежностi до дворянського суспiльства i протесту проти пануючих у ньому вдач.
Жан Расiн народився 21 грудня 1639 року у Ферте-Мiлоне в родинi провiнцiйного суддiвського чиновника. Трьох рокiв залишився круглим сиротою. Виховувався бабкою, яка у 1649 роцi видалилася разом з ним у монастир Пора-Рояль, центральну громаду релiгiйноi секти янсенiстiв, що вiдрiзнялися строгою моральнiстю. У янсенiстських школах i колежах Расiн одержав релiгiйно спрямоване виховання i класичну освiту (1649-1659). Ще в школi вiн почав писати вiршi (найбiльше вiдомо його опис пейзажу замiського Пори-Рояля, 1657). Зблизившись з лiтераторами й акторами, поет вiдiйшов вiд янсенiзму. Вiн склав придворну оду тАЬНiмфа СенитАЭ i двi п'iси, якi на побачили сцени i до нас не дiйшли. Свiтське життя i лiтературна дiяльнiсть Расiна були перерванi поiздкою (1661-1663) у провiнцiю, здiйсненоi за настiйною вимогою його вчителiв, якi безуспiшно намагалися забезпечити своiму тАЬблудному синутАЭ церковну посаду i повернути його в лоно янсенiзму. Повернувшись в Париж, драматург розширив коло лiтературних знайомств (Ж. Лафонтен, Мольiр, Н. Буало), написав оди тАЬНа видужання королятАЭ (1663) i тАЬСлава музамтАЭ (1663), завдяки яким одержав доступ до двору i королiвську пенсiю, i нарештi, дебютував як драматург, що збiльшило його розрив з Порою-Роялем, який вiддавав театр анафемi, як розсадник порокiв.
Раннi трагедii Расiна тАЬФiванда чи Брати-ворогитАЭ i тАЬОлександр ВеликийтАЭ написанi пiд впливом П. Корнеля i Ф. Кiно, однак у них уже намiтилися i характернi риси його власного стилю. Перша значна трагедiя поета тАЬАндромахатАЭ вiдкрила нову сторiнку в iсторii французького театру. За нею з'явилася iдина комедiя Расiна тАЬСутягитАЭ, у якiй, наслiдуючи тАЬОсамтАЭ Аристафана, драматург дотепно висмiяв французький суд. Пiзнiше Жан Расiн створив вiсiм трагедiй: тАЬБританiктАЭ, тАЬБiрiнiкатАЭ, тАЬБаязеттАЭ, МiтрiдаттАЭ, тАЬРЖфiгенiя в АвлiдiтАЭ, тАЬФедратАЭ, тАЬЕсфiрьтАЭ, тАЬАталiятАЭ
1.2 Естетичнi погляди Расiна.
тАЬЖан Расiн жив у той час, коли французький генiй досяг усiii своii повноти, а мова, яка остаточно склалася, ще зберiгала усю свiжiсть золотого столiття. Вiн учився в поетiв античностi, насолоджувався ними i до кiнця дотримував тiii еллiнськоi i латинськоi традицii, сповненоi краси i розуму, що створила форми поезii тАУ оди, епопеi, трагедii i комедii. Нiжнiсть, чутливiсть, його палкiсть, допитливiсть, навiть його слабостi тАУ усе спонукало його пiзнати пристрастi, що i суттю трагедii, i дати вираження жаху i жалю.тАЭ[1; 210]. Так писав про Расiна один iз кращих письменникiв Францii кiнця ХРЖХ тАУ початку ХХ сторiччя Анатоль Франс.
Расiн являв собою вершину поетичних сил Францii ХVРЖРЖ сторiччя. Вiн небагато писав про питання майстерностi i творчих задач драматургiв. Деякоi думки з цих питань поет висловив у небагатослiвних, але виразних передмовах до текстiв своiх п'iс.
У передмовi до трагедii тАЬБританiктАЭ Расiн розвиваi свою драматургiчну теорiю. тАЬТрагедiя i вiдтворення дii завершеноi, де спiльно дiють багато осiб, - заявляi вiн, - дii простоi, не занадто обтяженоi матерiiю.тАЭ [12; 5]. Рацiоналiстична яснiсть, простота, логiчнiсть усiii сюжетноi лiнii, усiii композицiйноi системи п'iси, розмiщення дiючих осiб, iхнiх взаiмозв'язкiв, по можливостi пряма лiнiя причин i наслiдкiв тАУ от вимоги, якi пред'являi до драматургiв Расiн, i вони i основними принципами класичноi естетики.
Расiн ратуi за правдоподiбнiсть сценiчноi дii, проти нагромадження в п'iсi тАЬбезлiчi подiйтАЭ, проти тАЬтеатральноi гри, тим бiльше приголомшливоi, чим менш вона правдоподiбна.тАЭ
Драматург вважаi, що тАЬодин iз законiв театру, це тАУ оповiдати лише про те, що не можна показати в дii,тАЭ iнакше кажучи - по можливостi уникати тАЬоповiданнятАЭ у театрi i прибiгати до нього лише в крайнiх випадках, коли дiю не може бути винесено на сцену.
Поет проти тАЬнескiнченних декламацiйтАЭ, чим, треба сказати, чимало грiшили драматурги-класицисти.
Вищi авторитети, суддi, щирi цiнителi прекрасного для Расiна тАУ древнi. До них вiн звертаiться за порадою, за пiдтримкою i схваленням. тАЬМиВа повиннi постiйно запитувати себе: що сказали б Гомер i Вергiлiй, якби вони прочитали цi вiршi? Що сказав би Софокл, якби побачив представленою цю сцену?тАЭ
тАЬРозумнiстьтАЭ, тАЬздоровий глуздтАЭ тАУ це найважливiшi для класицистiв поняття. Розумнiсть всiх основ твору тАУ його iдей, емоцiй, образотворчих засобiв тАУ застава художньоi повноцiнностi твору i вiдкриваi йому дорогу до розумiв i сердець сучасникiв, дорогу до нащадкiв, дорогу у вiчнiсть тому що здоровий глузд для всiх часiв однаковий, по думцi Расiна.
1.3 Вiдмiннiсть мiж трагедiями Расiна i Корнеля
Расiн представляi новий у порiвняннi з Корнелем етап у розвитку трагедii французького класицизму. Бiльш того, останнiй перiод у дiяльностi Корнеля перетворився в завзяте iдиноборство з молодшим сучасником. Цим обумовлено (при наявностi окремих i багато в чому принципово важливих рис наступностi) iстотне розходження у творчому виглядi обох драматургiв.
Якщо Корнель у могутнiм, монолiтним, овiяним духом героiки i пронизаних пафосом запеклоi полiтичноi боротьби образах вiдтворював у першу чергу зiткнення, що супроводжували процес змiцнення iдиноi нацiональноi держави, то твори Расiна були насиченi вже iншими життiвими враженнями. Художнi свiтовiдчування Расiна формувалося в умовах, коли полiтичний опiр феодальноi аристократii був подавлений i вона перетворилася в покiрну волi монарха, позбавлену творчих життiвих цiлей придворну знать. У трагедiях Расiна на перший план висуваються образи людей, що розбещуються владою, охоплених полум'ям неприборканих пристрастей, людей коливних, що метаються. У драматургii поета домiнуi не стiльки полiтичний, скiльки моральний критерiй. Драматургiя Расiна зберiгаi внутрiшню наступнiсть з духовними традицiями епохи Вiдродження, i разом з тим Генрiх Гейне мав пiдстави писати: тАЬРасiн був першим новим поетом.. У ньому середньовiчний свiтогляд остаточно порушено.. Вiн став органом нового суспiльства..тАЭ [3; 35].
У порiвняннi з Корнелем, що волiв створювати характери цiльнi i сформованi, Расiна, майстра психологiчного аналiзу, бiльше захоплювала динамiка внутрiшнього життя людини.
Лабрюйiр, один iз кращих письменникiв Францii другоi половини ХVРЖРЖ столiття, указав на тi риси, що вiдрiзняють двох найбiльших драматургiв його батькiвщини. Вiн писав: тАЬКорнель нас пiдкоряi своiм характерам, своiм iдеям, Расiн рiднить iх з нашими. Той малюi людей такими, якими вони повиннi бути, цей тАУ такими, такими якi вони i. У першому бiльш того, що захоплюi, чому потрiбно наслiдувати, у другому бiльш того, що бачиш в iнших, що вiдчуваiш у собi самому.тАЭ Далi автор помiтив тАЬ Один пiднiмаi, дивуi, пануi, учить; iнший подобаiться, хвилюi, торкаi, проникаi в тебе. Усе, що i в розумi найбiльш прекрасного, найбiльш шляхетного, найбiльш пiднесеного тАУ це область першого, усе, що i в пристрастi найбiльш нiжного, найбiльш тонкого, - область iншого. У того виречення, правила, наставляння; у цьому тАУ смак i почуття.тАЭ Лабрюйiр указуi: тАЬКорнель бiльш зайнятий думкою, п'iси Расiна потрясають, хвилюють. Корнель повчальний. Расiн людяний: здаiться, що один наслiдуi Софоклу, другий бiльш зобов'язаний ЕврипiдутАЭ [8; 369].
1.4 Вплив античностi на творчiсть драматурга
1.4.1 Трагедiя Еврипiда тАЬРЖполиттАЭ
Расiн узявся за тАЬнебезпечнийтАЭ сюжет, коли писав тАЬФедрутАЭ. Ще в далекiй давнинi Еврипiд був засуджений афiнським глядачем за представлення на сценi тАЬаморальноi жiнкитАЭ у трагедii тАЬРЖполиттАЭ. Аристофан обвинуватив Еврипiда в наклепi на афiнських жiнок, назвав його розбещувачем молодi i гнiвно ремствував на те, що сцена театру стала ареною тАЬФедр-шльондртАЭ.
У грецькому мiфi про РЖполита знайшов вiдображення мотив, розповсюджений у древньому Середземномор'я i найкраще вiдомий з бiблiйноi легенди про цнотливiсть Йосипа: син афiнського царя Тезея РЖполит, чистий юнак, глибоко шануi вiчну незайману Артемiду, але нехтуi дарами i всевладдям Афродiти. Ображена зневагою богиня розпалюi злочинну любов до РЖполита в серцi його мачухи Федри, що марно намагаiться боротися з почуттям, що ii охопило. Але Федра в трагедii Еврипiда не схожа на порочну дружину сановника Пентефрiя, що, по бiблiйному сказанню, спокушаi Йосипа. Федра шляхетна по натурi: вона всiма способами намагаiться перебороти несподiвану пристрасть, готова краще вмерти, чим видати своi почуття.
Суперництво Афродiти й Артемiди привело до загибелi неповинних людей i в непривабливому свiтлi представило обох богинь. РЗхнiм втручанням Еврипiд пояснюi походження людських пристрастей, продовживши гомерiвську традицiю. Але в об'iктивнiй оцiнцi дiяльностi богiв вiн виступив з позицiiю рацiоналiста, що критикуi традицiйну релiгiю.
1.4.2 Трагедiя Расiна тАЬФедратАЭ.
Греки вiльнiше дивилися на взаiмини статi, чим сучасники Расiна. Узятися за сюжет еврипiдiвськоi трагедii в часи найжорстокiшоi католицькоi реакцii тАУ значило виявити велику смiливiсть. Дотепер Расiн зображував любов, нещасливу в силу якихось зовнiшнiх причин, що не залежать вiд волi закоханих. Тепер вiн вирiшив показати любов порочну, грiховну.
Расiн ставив перед собою високо повчальнi цiлi. Вiн писав у передмовi до трагедii: тАЬ.. Слабостi любовi вважаються справжнiми слабостями; пристрастi виступають лише для того, щоб показати всю розруху, яку вони заподiюють; i порок намальований у них скрiзь такими фарбами, що змушують зрозумiти i зненавидiти його неподобствотАЭ [13; 6]. Трагедiя Расiна вiд перших вiршiв до останнiх розкриваi iсторiю боротьби волi i пристрастi, перемагаi почуття, перемагаi пристрасть, але якi страшнi наслiдки спричиняi ця фатальна перемога: наклеп, убивство i, нарештi, ганебну загибель людини, у якоi воля i розум уступили пристрастi.
Расiн майстерно володii мистецтвом композицii: нiчого зайвого в чiткiй, яснiй лiнii розвитку сюжету, i разом з тим сценiчний iнтерес пiдтримуiться несподiванкою перетворень. Трагедiя вiдкриваiться дiалогом РЖполита i його вихователя Терамена. З iхньоi розмови глядач довiдуiться, що Федра ненавидить свого пасинка, що РЖполит любить Арицiю. З наступноi сцени, з визнань, якi робить Федра своiй годувальницi, глядач довiдуiться, що Федра любить РЖполита, тому переслiдуi його. Вона визнаiться РЖполитовi дуже мистецьки, порiвнюючи його з батьком i вiддаючи перевагу юнаку.
О боги! Что за речь? Иль вы забыли вдруг,
Что мне Тезей тАУ отец и что он вам тАУ супруг? тАУвикликуi уражений РЖполит [2; 110].
Страшне моральне розкладання приносять людинi пристрастi, коли вони в розладi з розумом, - цю думку постiйно пiдкреслюi Расiн, розгортаючи ланцюг злочинiв Федри. Приходить помилкова звiстка про загибель Тезея. Це новий момент у розвитку сюжету, у трагедii Еврипiда його немаi.
Расiн не впустив можливостi ввести в п'iсу полiтичний момент тАЬв особi Енони показати зло лестощiв, зло, що несуть iз собою аморальнi пособники царiв, що потурають усiм iх примхам. тАЬУвы! Что нам дан судьбой урок!тАЭ тАУ пiдсумовуi Расiн свою трагедiю, вклавши повчання у вуста убитого нещастями Тезея.
1.4.3 РЖдейна сутнiсть i фiлософська позицiя в трагедiях тАЬФедратАЭ та тАЬРЖполиттАЭ
РД щось загальне в iдейнiй сутностi п'iси Расiна з трагедiiю Еврипiда. У тiм i в iншому випадку перед нами тема моральноi нестiйкостi людини, тема щиросердечного розладу. Еврипiд, уступаючи поняттям свого часу, пояснив подiю, що сталася в будинку Тезея, втручанням богинi любовi Афродiти. Богиня любовi у свiдомостi древнього грека i древнього римлянина уособлювала собою саме життя, iдею заплiднення, розмноження i продовження життя.
О благая Венера! Под небом скользящих созвездий
Жизнь ты наполняешь и все судоносное море,
И плодородные земли; тобою все сущие твари
Жизнь начинают и свет, родившися, солнечный видят, -
формулюi вiдношення античностi до любовi великий поет тАУ фiлософ Лукрецiй [5; 190]. Людей, що уникали любовi, суворо карали боги античностi.
В Еврипiда в його трагедii введення образа богинi Афродiти тАУ лише формальна поступка поглядам сучасникiв. РЖполит не покараний у п'iсi, вiн гине як жертва, i вiн увiнчаний (тепер уже богинею Артемiдою). Для грецького драматурга було важливо показати моральну трагедiю людини в особi Федри. Думка про моральну слабiсть людини приваблювала Еврипiда до песимiстичноi iдеi про те, що тiльки смерть даi заспокоiння. Хор у п'iсi Еврипiда спiваi гiмн забуттю в найтрагiчнiшi моменти сценiчноi дii.
ВаУ Расiна немаi цiii фiлософськоi поетизацii забуття i смертi, але мотиви трагiчноi приреченостi людини в буйному сум'яттi пристрастей i й у нього. Французький драматург ввiв у дiю нову особу, якоi не було в трагедii Еврипiда, - дiвчину Арицiю. У неi закоханий РЖполит. Любов РЖполита до дочки смертних ворогiв його батька розглядаiться в даному випадку як недолiк юнака, що маi виправдати в очах глядача його загибель.
1.4.4. Мiфологiчна традицiя в трагедiях Расiна й Еврипiда.
Заглиблений iнтерес до людських переживань змусив Еврипiда розширити вузькi для нього рамки мiфу для того, щоб вiдшукати новi теми i мотиви. Поет не мiг змiнювати звичну для глядачiв мiфологiчну традицiю. Замiсть цього вiн приводив своi вiльнi тлумачення мiфiв i прагнув укрити нововведення поверненнями до колишнiх форм драматургii, наприклад, до прологiв архаiчного типу, до важливого для розвитку сюжету партiями вiсникiв. Але основнi персонажi Еврипiда зберiгали незмiнними лише мiфологiчнi iмена. Далеке мiфiчне минуле Еврипiд завжди зiставляi iз сьогоденням.
У ВлФедрiВ» поетичнi образи, почерпнутi в античностi, переплiтаються з iдейно-художнiми мотивами, пiдказаними письменнику сучаснiстю. Для Расiна античнi образи, поняття й iмена виявляються рiдною стихiiю. Расiн, створюючи трагедiю, спирався на Еврипiда.
Нагромадження знань про культуру свiдчить про важливу роль мiфу в життi людини. Мiф трагiчно повтАЩязаний з фундаментальним устремлiнням людськоi творчостi до оволодiння знаннями про минуле. В його системi утверджуiться та обТСрунтовуiться уявлення людини про навколишнiй свiт, пiднiмаiться багато фундаментальних питань людських iнтересiв i цiнностей. Мiфи постiйно супроводжували розвиток лiтератури, даруючи iй протягом багатьох столiть iснування найважливiшi мотиви. Особливо щедро користувалися мiфологiчною тематикою епох, трагедiя i в значнiй мiрi лiрика.
Роздiл II. 2. Художнi особливостi трагедii тАЬАндромахатАЭ
2.1. Образ Андромахи у грецькiй мiфологii.
У 1667 була поставлена ВлАндромахаВ». Щось нове вiдкрилося французькому театру. Це була iнша трагедiя, вiдмiнна вiд тих, якi створював Корнель. Французький глядач знаходив дотепер на театральних пiдмостках героiв вольових i сильних, здатних перемагати; тепер вiн побачив людей з iхнiми слабостями i недолiками.
Сюжет ВлАндромахиВ» запозичений в античних авторiв. Расiн унiс деякi змiни. В основу сюжету покладена легенда, оброблена Еврипiдом у трагедii ВлАндромахаВ», Сенекой у ВлТроядiВ» i Вергiлiiм у другiй книзi ВлЕнеiдиВ». Для своii п'iси французький драматург обрав той варiант мiфу про троянську царiвну Андромаху, що передають Сенека i Вергiлiй. Поет пояснив свiй вибiр тим, що зображуючи бранку Пiрра, вiн не хотiв вiддалятися вiд представлення, що iснуi в бiльшостi його сучасникiв, якi чули про Андромаху, тiльки як про вдову Гектора i матiр Астiанакса. Виходячи з цього, Расiн зображуi Андромаху не наложницею Пiрра (така Андромаха в Еврипiда), а безутiшною вдовою Гектора i самовiдданою матiр'ю його малолiтнього сина, Андромаха в трагедii Еврипiда, охоплена суперечливими прагненнями, надламана стражданнями. РЗi образ вiдбиваi той перiод життя древнiх Афiн, коли життiвi форми втратили свою стiйкiсть. Портрет ii виразний. Характер змальований багатосторонньо. Страждання ii хвилюють. Втратити усе з вини однiii людини, мати всi пiдстави його ненавидiти тАУ уже цього досить для трагедii. В Еврипiда Андромаха боiться за життя Молоса тАУ це ii син вiд Пiрра, боiться, що Гермiона умертвить його, а разом з ним i ii. У трагедii Расiна в Андромахи немаi iншого чоловiка, крiм Гектора, i iншого сина, крiм Астiанакса ВлХарактер i поводження Гермiони тАУ майже iдине, що я запозичив в Еврипiда, тому що моя трагедiя, носячи ту ж назву, що й у нього, маi зовсiм iнший сюжетВ», - пише Ж.Расiн [1;352].
У творах древнiх поетiв знаходили образ людини, у якому пiзнавали самих себе. Це не була людина, керована доводами розуму, що вiльно вибираi предмет своii любовi. Нi, там була влада пристрастi, що пiдкоряi, безпораднiсть, як у тАЬАндромасiтАЭ, Расiн знайшов справдi трагедiйне в древнiх, пiсля того як знайшов його в собi. Грецька мiфологiя допомогла йому осмислити концепцiю життя, що вiн витяг зi свого життiвого досвiду i досвiду своiх сучасникiв.
Давньогрецький мiф про Гектора i Андромаху, прославлених Гомером, Еврипiдом i багатьма iншими античними авторами не раз притягував до себе увагу письменникiв i поетiв наступних поколiнь людства. Французи пристосували поетичну легенду про юного сина Гектора й Андромахи Астiанакса до своii нацiональноi iсторii, подiбно тому як це зробили древнi римляни з iм'ям троянця Енея. Юнак Астiанакс не загинув, як оповiдають про те античнi автори; вiн був врятований i заснував французьку монархiю, ставши прабатьком французьких королiв. Сюжет, заснований на легендi про Андромаху, лестив нацiональнiй самосвiдомостi французiв часiв Расiна.
Андромаха у грецькiй мiфологii тАУ дружина Гектора. Батьком ii був Естiон, цар мiсiйського мiста Фiви Плакiнськi.
Пiд час Троянськоi вiйни Фiви пiдкорив Ахiлл, який убив Естiона i сiмох братiв Андромахи.
У Гомеровiй тАЬРЖлiадiтАЭ вона дружина Гектора також. Пiсля падiння Троi втрачаi iдиного сина Астiанакта, стаi полонянкою сина Ахiлла Неоптолема (Пiрра) та iде за ним до Грецii.
Ерiпiд зображуi ii гiрку долю i знущання Гермiони, дружини Пiрра. У Андромахи з Пiрром було троi синiв. Пiсля загибелi Пiрра у Дельфах Андромаха переiжджаi до Епiра разом з Еленом (троянським пророком), стаi його дружиною. Пiсля смертi Елена Андромаха повертаiться до рiдноi Мiсii.
2.2. Сюжет трагедii Расiна
Сюжетна лiнiя расiнiвськоi трагедii збiгаiться з давньогрецьким мiфом. Троя зруйнована. За одну нiч пало мiсто, пiд його уламками чи в битвi загинули захисники. Жiнок i дiтей по жребiю, як вiйськову здобич, розiбрали переможцi. Андромаха i ii син Астiанакс дiсталися Пiрру, царю Епiра.
Пiрр полюбив Андромаху. Бранка не любить, не може полюбити Пiрра. Вiн син Ахiллеса, а той убив ii чоловiка. Вiн винуватець ii нещасть, нещасть ii народу.
О, вспомни, вспомни ночь, что длилась бесконечно,
Став для моей страны последней ночью, вечной!
Забыла ль ты, как Пирр, сверкающ и суров,
Вошел в сиянии пылающих дворцов,
Сквозь груды мертвецов шагая всех спокойней,
До самых пят в крови и призывая к бойне? тАУ
говорить Андромаха своiй повiрницi Сеорiзi [14;48]
Уже кiлька рокiв живе при дворi Пiрра Гермiона. Вона прибула сюди як наречена Пiрра. Хлопчик Астiанакс, що живе пiд вартою, мужнii день вiд дня, i це надiляi тривогою всю Грецiю. З Грецii в Епiр прибув в якостi високого посла син Агамемнона Орест i з ним його друг Пiлад.
Орест повинний був зажадати в Пiрра хлопчика, щоб повести його i передати в руки катiв. Пiрр вiдмовляiться видати хлопчика.
Забота Греции мне кажется забавной,
Ужель других забот нет у страны столь славной?.
Ужели не смешно, что целая страна
Желаньем погубить дитя заражена? тАУ
iронiзуi Пiрр i вiдкидаi наполягання посла.
Ореста найменше хвилюi доля Астiанакса, i не заради нього вiн прибув сюди. Усi думи Ореста тАУ про Гермiону, але вона любить свого нареченого. Орест хоче повести Гермiону таiмно з Епiра, пiд видом хлопчика Астiанакса.
Орест поспiшаi до Пiрра. Але дивна змiна вiдбулася в епiрському царi. Вiн уже готовий вiддати Астiанакса i заявляi Гермiонi, що вирiшив женитися на нiй. Гермiона щаслива. Змiни викликанi тим, що Пiрр говорив з Андромахой, розповiв iй, що готовий захищати ii сина i за це вимагав ii любовi i знову Андромаха вiддала перевагу смертi шлюбу з ненависною iй людиною. Тому так i перемiнився ображений ii вiдмовленням Пiрр. Расiн показуi суперечливу логiку любовi.
Андромаха не може не зрозумiти Пiрра. Яким би винним не був вiн перед нею, перед ii народом, вiн ii любить i страждаi, - це добре знаi Андромаха. РЗi вiрнiсть загиблому Гектору, ii поняття про патрiотичний обовтАЩязок не дозволяють iй прийняти його любов. Вона готова вмерти, але не стати дружиною Пiрра. РЖ Андромаха зважилася на хитрiсть. Щоб врятувати сина, вона обвiнчаiться з Пiрром i тим зобов'яже його пiклуiться про Астiанаксе, сама ж, не вступивши на шлюбне ложе, покiнчить iз собою i так збереже вiрнiсть покiйному чоловiку.
РЖ тепер, коли сценiчний конфлiкт мiж Пiрром i Андромахой вичерпав себе, на перше мiсце виступаi конфлiкт мiж Пiрром i Гермiоной. Гермiона кличе до себе Ореста. Вiн повинний убити Пiрра.
Усе вiдбулося так, як вимагала Гермiона. У храмi, пiд час вiнчання, Пiрр був убитий. Про це приходить повiдомити iй Орест. Вiн думаi, що обрадуi ii, адже вона так бажала помсти. Але з ненавистю i презирством зустрiчаi його Гермiона. Орест вражений: адже вiн виконував ii наказ. Гермiона, з горя по загиблому Пiрру, покiнчила життя самогубством. Орест утратив розум. Такий фiнал.
2.3. Головнi героi твору
2.3.1. Андромаха
Андромаха тАУ вдова Гектора, мати Астiанакса, бранка Пiрра. Вона гарна собою. Андромаха не може не вiдчувати ненавистi до Пiрру, що бiснуiться, мучить ii. Вiн то грозить, то благаi, то вимагаi пiдкорiння, то жалii ii.
Вы домогаетесь любви, но до то того ли
Несчастной женщине, томящейся в неволе?
Что вам мои глаза? Ведь вы их обрекли
На то, чтоб реки слез всегда из них текли! тАУ
говорить головна героiня Пiрру (24).
Андромаха сильнiше всiх iнших героiв трагедii. Вона вiддана батькiвщинi, загиблому чоловiку, сину.
Мой ненаглядный сын, любви живой залог,
Единственное, что мне муж оставить смог
На память о себе, идя на бой с Ахиллом!
О, как печально он прощался с сыном милым! тАУ
розповiдаi Андромаха про Гектора i про Астiанакса (49).
Вона вiдбиваi всi атаки Пiрра. Вiн горюi i скаржиться:
ЧужаятАж Нет, не то, - рабыня здесь в Эпире.
Я сына ей дарю, свою любовь, все в мире, -
Но, что ни делаю, в награду мне одно
Ее гонителя лишь звание дано (36)
Андромаху не страшать нi катування, нi смерть. Вона тАУ мужня i сильна жiнка. Але i вона зрештою здаiться. РЗi поразка не в тiм, що вона даi згоду на шлюб, щоб врятувати сина i вмерти, не ставши дружиною свого пана; ii поразка в тiм, що вона простила Пiрра; оцiнила його, його любов, побачила в ньому достоiнства, i логiка веде до того, що вона могла i повинна була б полюбити його.
2.3.2. Пiрр
Пiрр тАУ цар Епiра, мужнiй воiн, жорстокий i непохитний на полi бою, суворий правитель. Вiн забув усе заради жiнки i готовий боротися з усiiю Грецiiю, своiю батькiвщиною, боротися за жiнку, що його не любить.
Я сына б вашего в бою от смерти спас
И заслонил его собою тАУ ради вас
Вы сами видите, сколь многим я рискую,
А чем вознагражден за преданность такую? тАУ
запитуi Пiрр Андромаху (24). Вiн кляне ii, шкодуi, що не все iй сказав, недостатньо переконав ii у своiй ненавистi до неi, i хоче повернутися, щоб знову вселити жах. Навiщо? Потiм, що любить ii. Мова його переривчаста, нескладна:
Люблю! Какое слово!
Ей льстит моя любовь, и всё ж она сурова.
Ни братьев, ни друзей, одна поддержка тАУ я!
Астианакса жизнь зависит от меня (36).
Навiть Андромаха не може не визнати достоiнства Пiрра:
Горяч, но искренен, таким его узнала, -
Он больше сделает, чем посулит сначала (49).
Вiн виявляi байдужу поблажливiсть до Гермiони. Пiрр не виправдовуiться, не намагаiться пiти вiд вiдповiдальностi. Вiн винуватий. Вiн обдурив ii, вiн зрадив iй, сам того не бажаючи. ВлСтрасть сильнее меня, и Андромаха разом украла у меня влечение и разумВ», - говорить Пiрр (57). Мало думаючи про Гермiону, вiн аж нiяк не думав, що дiвчина могла його любити. Вiн бачив у iхньому взаiмному зобов'язаннi лише полiтичний союз, у якому почуття не могли грати великоi ролi. Тому, коли дiвчина називаi його зрадником, вiн спокiйно говорить: ВлЧтоб быть изменником, ведь надо быть любимым!В» Уражений, вiн довiдуiться, що любимий.
2.3.3. Гермiона
Гермiона тАУ дочка Менелая вiд Олени. Вона любить свого невiрного нареченого, страждаi i чекаi. РЗi турбуi така тривала вiдстрочка весiлля. Гермiона не хоче зрозумiти Пiрра. Любов i ревнощi звучать у ii мовi:
Но чувства я свои скрывать не научилась!
Моя любовь к нему из глаз моих лучилась!
Могла ль я сохранять высокомернвый вид,
Не слушая того, что сердце говорит? (29)
Гермiона не хоче входити в розумiння честi, порядностi, моральних понять Ореста, iй все рiвно, аби Пiрр був убитий. Вона знущаiться з Ореста, називаi його боягузом, обiцяi йому свою любов, якщо вiн виконаi ii бажання, йде на хитрiсть, лякаючи юнака тим, що якщо Пiрр залишиться живий, вона не перестане його любити.
Гермiона нiчого не знаi, крiм любовi. Вона прирiкаi Пiрра на смерть тiльки за те, що вiн не вiдповiдаi на ii почуття. Вона анiтрошки не задумуiться над питанням про те, чи маi вона право на любов Пiрра. Вона любить i цього досить. Пiрр зобов'язаний ii любити тiльки тому, що вона любить його. Гермiона користаiться слiпою любов'ю Ореста до неi, i анiтрошки не задумуiться над тим, яку наругу робить над його довiрливою вiдданiстю iй. Любов ii деспотична й егоiстична. Але i Гермiона тАУ жертва своiх пристрастей. Вона пiсля убивства Пiрра заявляi Орестовi з жорстокiстю i з чисто жiночою логiкою:
Велела я, но ты, ты мог не дать согласья!
Могла просить, молить и требовать сто раз я, -
Ты ж должен был о том меня спросить опять,
И вновь ко мне прийти, верней тАУ меня бежать (65).
2.3.4. Орест
ОрестВа прибув у Епiр в якостi високого посла з Грецii. Вiн любить Гермiону i мрii з'iднати з нею свою долю. Орест вiддаi iнтереси своii батькiвщини заради Гермiони. РЖдея патрiотизму йому далека.
Закоханий юнак готовий виконати наказ Гермiони. Вiн говорить, що на чолi вiйськ пiддасть облозi Епiр i в бою погубить Пiрра. Але вiн не так зрозумiв ii. Мстити потрiбно зараз, не барячись нi хвилини, напасти на беззбройного Пiрра в Храмi, у момент його торжества, i не одному, а з декiлькома помiчниками, щоб вiрнiше досягти мети. Це бентежить чесного Ореста:
Я отомщу ему, но отомщу не так, -
Не как убийца, нет, но как заклятый враг.
В бою погибнет он, а не убитый сзади.
Могу ль я голову его привезть Элладе? (55)
Простодушний Орест вiрить Гермiонi, йде на все, забувши закони честi. Але вiн так мало знаi людей, так мало знаi свою дiвчину.
Вiн був iграшкою в ii руках. Орест порушуi закони загальнолюдськоi моралi: убиваi беззахисну, неозброiну людину i сам розумii злочиннiсть свого вчинку; але вiн любить i почуття для нього усього дорожче. Тому звучать його слова:
О, к вам меня влекло все то же ослепленье!
Опять решился я на клятвопреступленье!
Я клялся искренне не видеть больше вас,
И вновь у ваших ног, уже в который раз! (30)
2.4. Поiднання елементiв життiвоi правди i мiфiв у трагедiях Расiна.
У трагедii ВлАнромахаВ» розумова риторика, пристрасть до побудованого за всiма правилами дiалектики диспуту, до узагальнених сентенцiй i максим античностi замiняються художньо бiльш безпосереднiм вираженням переживань героiв, iх емоцiй i настроiв. ВлРД дещо разюче величне в стрункiй, спокiйно пливучiй мовi расiнiвських мiфологiчних героiвВ», - писав Герцен [4;26]. В руках Расiна мiф знаходить яскраво виражене елегiйне фарбування. З лiричними якостями вiршiв Расiна нерозривно зв'язана iхня музикальнiсть, що вiдрiзняi, гармонiйнiсть.
У ВлАндромасiВ» чiтко визначилася трагiчна колiзiя мiфологiчних образiв, у рiзних варiантах вiдтворена в iнших драмах Ж. Расiна, - конфлiкт носiiв егоiстичних пристрастей (Пiрр, Орест, Гермiона) з героiнею високого морального долгу (Андромаха). Поет вiдкрив для французькоi лiтературиВа всепоглинаючу силу пристрастi, ii високу поезiю i глибокий трагiзм, взявши основу для цього з античностi. ВлПо впливi, що робило на наш театр усi те, у чому я наслiдував Гомеру чи Еврипiду, я iз задоволенням переконався, що здоровий глузд i розум були однаковi в усi столiття. Смак Парижа виявився подiбним зi смаком Афiн; моi глядачi були схвильованi тим же, що викликало колись сльози в найбiльш освiченого народу ГрецiiВ», - помiтив французький драматург. [6;144]
Пристрасть героiв Расiна втiлюi в собi особистий початок; вона в природi людини i тому стихiйна. Але вже глибоко почуваючи поезiю пристрастi драматург ще бачить у нiй силу, що трагiчно протистоiть суспiльному порядку i цивiлiзацii. Нестримана пристрасть сильнiше волi, розуму, почуття честi, вона егоiстична, руйнiвна, суспiльно небезпечна. У театрi Расiна одержимiсть пристрастю поневолюi людину, перетворюi ii в злочинця чи тирана, що звичайно стаi жертвою своii неприборканостi. Найважливiшi досягнення поета зв'язанi з тим, що вiн перший поставив у центр своii драми страждаючу людину.
ВлВеликому мистецтву Расiна притаманна велична яснiсть, у глибинi якоi просвiчують, як у прозорiй водi, людськi душi i iхнi хвилювання тАУ особливо слабкi душi i жiночi почуттяВ», - вiдзначаi Ромен Ролан [7;351].
Висновки
В результатi проведеного аналiзу можна зробити висновки:
1. На формування поглядiв Ж. Расiна вплинули два фактори:
1) релiгiйна доктрина янсенiзму;
2) вплив паризького вiльнодумства.
Янсенiстськi наставники дали поету чудовi пiзнання в областi древнiх мов i античноi лiтератури i разом з тим прагнули прищепити йому свою непримиреннiсть у питаннях моралi. Однак уже тодi в його свiдомостi зрiли iншого роду задуми. Волелюбнi устремлiння, почуття внутрiшньоi незалежностi, а часом i прямоi ворожостi до надiлених владою державних iнститутiв дозволяли французькому драматургу проникати в суть найглибших життiвих конфлiктiв i вiдбивати iх у своiх творах.
2. Творчу дiяльнiсть драматург починаi як поет оди.
3. У своiй творчостi Расiн звертаiться до поетiв античностi. Вищi авторитети для нього древнi. Бачачи в античнiй драмi зразок художньоi д
Вместе с этим смотрят:
"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)
"Донские рассказы" Михаила Шолохова
"Живопись слова" в японской поэзии
"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского
"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского