Поетична спадщина Адама Мiцкевича

Дипломна робота

1. Проблема тАЮАдам Мiцкевич i УкраiнатАЭ в украiнськiй лiтературнiй критицi

Творчi звтАЩязки украiнськоi лiтератури з поезiiю i публiцистикою Адама Мiцкевича i предметом зацiкавлення лiтературознавцiв ще з кiнця ХРЖХ столiття, коли вперше цю проблему поставив у 1885 роцi РЖван Франко у статтi тАЮАдам Мiцкевич в украiнськiй лiтературiтАЭ. Галицькi лiтературнi дiячi кiнця ХРЖХ тАУ початку ХХ столiття були добре обiзнанi з польською культурою, з творчiстю польського поета зокрема, проблеми, теми i мотиви творiв якого були iм дуже близькi. тАЮВплив Мiцкевича на нашу iнтелiгенцiю, з моменту його першого виступу аж до наших днiв, був далеко бiльший, безпосереднiший i тривалiший вже хоча б тому, що мова творiв Мiцкевича зрозумiла для iнтелiгентних украiнцiв не тiльки в ГаличинiтАЭ, тАУ зауважував РЖ.Франко у своiй статтi. [384]. Украiнський письменник-лiтературознавець вказуi на вагоме значення творiв А.Мiцкевича не тiльки на сучасний момент, але i у майбутньому, коли у всiй повнотi розвинуться тi здоровi зерна, тАЮякi генiй польського пророка сiяв у численних поколiннях украiнського народутАЭ [390]. Франко окреслюi роль i значення творчостi А.Мiцкевича у загальнолюдськiй художнiй культурi: тАЮАдам Мiцкевич, без сумнiву, найбiльший поет польськоi нацii i один з найгенiальнiших людей, яких видало людствотАЭ [ ; 256]. Творчiсть А.Мiцкевича розглядаiться РЖ.Франком i в iнших статтях. РЖ.Франко завжди знав i переймався чужими болями i проблемами. Зокрема його дуже хвилювала краща в польськiй лiтературi кiнця ХРЖХ ст. Аналiзуючи лiтературнi явища i процеси, що вiдбуваються. Франко намагався звернути увагу на перiод розквiту польськоi лiтератури в статтi тАЮСучаснi польськi поетитАЭ (1899): тАЮЧас бiльше-менше вiд 1820 тАУ до 1848 р. тАУ се була доба великого розцвiту польськоi поезiiтАж Можна сказати смiло, що тодi польська поезiя уперше вийшла в повнiм блиску на iвропейську рiвню i була домiнуючим, найважливiшим обтАЩявом у духовному життi нацii. Чуття i думки, якi розбуджувала вона, робилися нацiональною iвангелiiю; гарячiшi голови вважали своiм обовтАЩязком не тiльки любити i пестити iх але переводити iх у життя. Нацiональна полiтика розвивалася пiд впливом нацiональноi поезii [ ; 385]. Одним iз таких поетiв, поезiя яких виливала на полiтику i культуру був, на думку Франка, А.Мiцкевич. Його особистiсть i його творчiсть украiнський критик ставив за взiрець найвищого служiння нацii сучасним украiнським i польським митцям слова. Франко особливо пiдкреслював, що А.Мiцкевич не тiльки словом, але й дiлом доводив своi творчi та життiвi стремлiння, iнакше тАЮвеликим нацiональним поемам вiдповiдали такi зусилля, як повстання 1831 р., конспiрацii в Галичинi [ ; 385].

РЖ.Франко дав високу оцiнку i багатьом творам А.Мiцкевича, якi сам перекладав. Особливоi уваги, на його думку, заслуговуi тАЮполiтично-сатирична поематАЭ, яку вiн називав у перекладi тАЮПетербургтАЭ. Ця поема, на думку перекладача, тАУ тАЮодна з найвизначнiших творiв Мiцкевича, яка показуi нам його епiчний талант, його бистроумнiсть, його сатиричний хист [ ; 304]. РЖ.Франко пiдкреслював той факт, що ця поема мала величезний вплив на задум поеми Т.Шевченка тАЮСонтАЭ. У тАЮВступному словiтАЭ Франко зазначив, що для перекладу вiн пiдiбрав переважно епiчнi твори, оскiльки вважаi, що тАЮМiцкевич удачею свого таланту визначний епiчний поеттАЭ. Правда, в подальшому Франко вказуi i на такi риси автора поеми тАЮПетербургтАЭ, якi дозволяють бачити в нього i явнi ознаки видатного лiрика, оскiльки його поема тАЮне маi одноцiльноi епiчноi основитАЭ, в нiй змальовано тАЮне так, може, живу дiйснiсть, як радше стан душi, настрiй, погляди та враження авторатАЭ [ ; 304]. До творчостi А.Мiцкевича Франко звертався, здiйснюючи типологiчне порiвняння творiв Т.Шевченка i великого польського поета. Так, образ Перебендi в однойменнiй поемi Шевченка критик розглядаi у контекстi польськоi романтичноi традицii, творчостi Мiцкевича зокрема. Порiвнюючи тАЮВелику iмпровiзацiю польського поета i тАЮПеребендютАЭ усi тАЮПереднi слово [До видання: Шевченко Т.Г. тАЮПеребендятАЭ]тАЭ, Франко спробував обТСрунтувати вплив Мiцкевичевого образу на центрального персонажа поеми Шевченка, а також образiв кобзарiв у поетiв тАЮукраiнськоi школитАЭ.

Рецензуючи чотиритомне видання творiв А.Мiцкевича, РЖ.Франко високо ставить сонети поета, захищаючи iх вiд критики К.Козьмяна, якi той критикував iз позицiй застарiлих семантичних оцiнок: тАЮЗ жалем i усмiшкою читаiмо сьогоднi подiбнi оцiнки таких перлин всесвiтньоi поезii, як тАЮКримськi сонетитАЭ [ ; 29]. В статтi тАЮПоет зрадитАЭ, яку Франко написав значно пiзнiше, вiн взяв собi в союзники цього тАЮпсевдокласикатАЭ, пославшись на його негативну оцiнку поеми А.Мiцкевича тАЮКонрад ВаленрадтАЭ. В 1897 роцi Франко публiкуi цю статтю нiмецькою мовою. Вона вiдразу викликала рiзкi, навiть дещо несправедливi вiдгуки. До сьогоднi стаття викликаi iнтерес дослiдникiв, породжуi рiзнi припущення i тлумачення. Зокрема О.Забужко доводить, що не була тАЮетапнатАЭ стаття i не тiльки через те, що автор тАЮознаменував нею розрив з польськими радикалами, для котрих польськi нацiональнi iнтереси пiд час виборiв 1897 р. виявилися цiлком у дусi Мiцкевичевоi етикитАЭ щодо украiнськоi сторони, тАУ ширше, це був розрив iз польським громадянством взагалi, зрада-бо польських колег i однодумцiв стала для Франка, тим ударом, пiсля якого вiн сповна так до кiнця життя i не оправився [ ; 94]. Однобiчнiсть Франкових оцiнок, на яку звертають увагу багато франкознавцiв, проявилася в тому, що вiн тАЮпоставив у один ряд образи-типи зрадникiв тАЮособистихтАЭ якi керуються виключно особистими, егоiстичними мотивами i тАЮзрадникiвтАЭ тАУ патрiотiв, котрi вважали, тАЮщо свою гарячу любов до рiдного краю можуть доказати тiльки зрадою ворогам своii батькiвщинитАЭ, як це вчинила Гражина. Але ж називати тАЮзрадоютАЭ виступ проти ворогiв свого краю неправомiрнотАЭ [ ; 53]. Франко у цiй статтi суперечить своiй власнiй позицii, що тАЮдля полiтики нашi приватнi моральнi закони не писанiтАЭ [ ; 167], що тАЮвiйна маi все i всюди своi праватАЭ [ ; 244], допускаючи обман противника як правомiрний i моральний тАЮвоiнно-тактичний прийомтАЭ. тАЮВважаючи, що межi iндивiдуальноi i груповоi (полiтико-державноi, вiйськовоi) тАЮморалiтАЭ не збiгаються, РЖ.Франко разом з тим застерiгав вiд iх повного розриву i протиставлення, вiд безоглядного застосування полiтицi принципу: тАЮМета виправдовуi засобитАЭ, вiдстоюючи iнший моральний постулат: тАЮЧиста справа вимагаi чистих руктАЭ. Тому Каменяр вiдкидав звинувачення у тАЮваленродизмiтАЭ, яке висували проти нього деякi польськi полiтики, вважаючи нiби вiн як публiцист i вчений-соцiолог i полiтолог тАЮвпихаiться мiж полякiв, щоб боротись тАЮпроти всього, що.. полякам може служити захистом i користютАЭ [ ; 54].

Творчiсть А.Мiцкевича вивчали украiнськi романтики П.Гулак-Артемовський, Л.Боровиковський, М.Костомаров, та iн., якi знали творчiсть польського поета i творчо використовували його поетичний спадок: тАЮ.. вони вчилися уважно ставитися до традицii, творчо використовувати народнi пiснi та легендитАЭ [ ; 21]. Вони перекладали твори А.Мiцкевича i деякi образи i мотиви знайшли свою поетичну рецензiю у iхнiй творчостi. Так, П.Гулак-Артемовський, перекладаючи тАЮПанi ТвардовськiтАЭ Мiцкевича, створив свiй власний оригiнальний твiр. Для украiнських поетiв О.Шпигоцького i Л.Боровиковського переклади та переспiви творiв А.Мiцкевича i водночас i першими спробами писати в новому романтичному стилi. Через студiювання творчостi поета i перекладацьку дiяльнiсть Л.Боровиковський прийшов до написання таких оригiнальних творiв, як тАЮКозактАЭ, тАЮПалiйтАЭ, тАЮРозставаннятАЭ та iн. Хлопець з балади тАЮРозставаннятАЭ, що тАЮхоче на полi шукати долiтАЭ, i герой балади тАЮКозактАЭ, що тАЮхоче весь свiт пiд колiно зломить, побить, потопить у ДунаiтАЭ тАУ всi вони своiм нестримним потягом до подвигу до мандрiв виразно нагадують безстрашного бедуiна iз тАЮФарисатАЭ.

М.Костомаров проявляв постiйний iнтерес до творчостi польського письменника, зокрема до тАЮКниги польського народу i польського пiлiгримстватАЭ, яка надихнула його на власну працю тАЮКнига буття украiнського народутАЭ. Ця праця М.Костомарова була iдеологiчною програмою дiяльностi Кирило-Мефодiiвцiв. Костомаров часто цитуi Мiцкевича, ставить окремi його поезii епiграфами до своiх творiв (тАЮКремуцiй КордтАЭ та iн.).

Звернення до творчостi А.Мiцкевича украiнськоi письменницi, поетеси, лiтературного критика тАУ Лесi Украiнки, пояснюiться ii працею над статтею тАЮЗаметки о новейшей польской литературетАЭ, яка була надрукована в журналi тАЮЖизньтАЭ за 1901 р. У статтi авторка наводить багато уривкiв з польськоi поезii, цитуючи Яна Касировича, Адама Асника в перекладi на росiйську мову. Стаття Лесi Украiнки про польську лiтературу показуi глибоке розумiння письменницею розвитку польськоi лiтератури, ii напрямкiв i естетичних шукань. Поряд з позитивними оцiнками творiв Б.Пруса, РД.Ожешко, А.Асника, поетеса ставить поетiв, якi були органiчно близькими iй тАУ Мiцкевича, Словацького, Конопницьку. У 1893 р. вона пише тАЮНа мотив з МiцкевичатАЭ поезiю, яка i варiацiiю на тему тАЮНепевностiтАЭ Мiцкевича. Рядки цього вiрша стали епiграфом до твору Лесi Украiнки. Крiм того, зближуi украiнську поетесу з А.Мiцкевичем й трактування завдань поезii, ii суспiльноi ролi, що виражене в образi Вайдельта з тАЮКонрада ВалленродатАЭ i в тАЮДавнiй казцiтАЭ украiнськоi авторки. Творчi звтАЩязки Лесi Украiнки i А.Мiцкевича стали предметом аналiзу польського дослiдження В.Пйотровського, який у статтi тАЮЛеся Украiнка i Адам МiцкевичтАЭ прагне зупинитись на деяких спiрних, найменш висвiтлених питаннях типологii творчостi i обох поетiв.

Окремi аспекти творчого впливу естетичних концепцiй, образiв, мотивiв Мiцкевича на украiнську лiтературу дослiджено в окремих працях, присвячених творчостi украiнських письменникiв. Особистi i творчi контакти Т.Шевченка з польськими культурними дiячами, письменниками та iхньою лiтературною спадщиною, у тому числi А.Мiцкевича, детально розкрито у працях О.Третяка, О.Колесси, В.Щураша, М.Мочульського, Б.Навроцького, П.Зайцева, В.Дьякова, П.Большакова та iнших дослiдникiв. Порiвняльнi аспекти творчостi украiнського i польського поетiв частково розглядалися у працях М.Здзеховського, Я.Гординського, РД.Маланюка, Е.Касперського, Г.Грабовича, Л.Плюща, О.Забужко та iн. Проте, цi подiбностi та вiдмiнностi не мали глибокого пояснення i розкриття слiдiв впливiв, запозичень, вiдштовхувань тощо. На сьогоднi добре вивчено звтАЩязки Мiцкева з Украiною у працi Г.Вервеса тАЮАдам Мiцкевич в украiнськiй лiтературiтАЭ. У нiй докладно проаналiзовано сприйняття творчостi Мiцкевича украiнськими письменниками, розглянуто основнi переклади його творiв, вiдгуки про його творчiсть на Украiнi. У своiй ТСрунтовнiй працi автор критикуi твердження О.Колесси у книзi тАЮМiцкевич i ШевченкотАЭ, про прямi запозичення украiнським письменником мотивiв i образiв поезii А.Мiцкевича. аналiзуючи балади А.Мiцкевича i Т.Шевченка, Г.Вервес вказуi на принциповi вiдмiнностi балад украiнського поета i, заперечуючи думку свого попередника, робить висновки не про прямi запозичення, а звернення нацiональних поетiв, до спiльно джерела тАУ фольклору, тобто тАУ це тАЮоригiнальнi твори, якi своiм корiнням глибоко сягають у нацiональний фольклортАЭ [ ; 92]. Дослiдник доводить свою думку, аргументуi ii, пiддаючи образи, мотиви, деталi, ритмомелодику таких творiв як тАЮРусалкатАЭ i тАЮРибкатАЭ, тАЮСвiтязьтАЭ та тАЮЛiлеятАЭ, тАЮВтечатАЭ та тАЮТополятАЭ ТСрунтовному аналiзовi. Г.Вервес говорить про вплив фольклорного матерiалу на творчiсть багатьох письменникiв, що не означаi взаiмного запозичування: тАЮУ тАЮВтечiтАЭ Мiцкевича, наприклад, i ряд сюжетних моментiв, якi знайдемо i в Бюргеровiй тАЮЛенорiтАЭ, i в тАЮСвiтланiтАЭ Жуковського, i в тАЮНаталiтАЭ Костомарова: дiвчина побиваiться за милим, милим встаi iз могили i прибуваi до неi, обоi зникають в мороцi ночi i т.д. Це мотиви, за якими легко можна доводити тАЮвиливитАЭ на Мiцкевича без кiнцятАЭ [ ; 93]. Проте, Г.Вервес вказуi на основнi риси, якi зближують польського i украiнського поета тАУ прiоритет нацiональних iнтересiв, з поiднанням фантастично-романтичних тАЮшатiвтАЭ з реалiями життя, з малювання величi i трагедii iсторii своiх народiв, гостра критика антилюдськоi, антигуманноi сушi царизму, необмеженоi монархii тощо.

Критикуi Г.Вервес i позицii та твердження Ю.Третяка, який у книзi тАЮПро вплив Мiцкевича на ШевченкатАЭ (1892) пише про iдейно-тематичну залежнiсть поеми Шевченка тАЮВеликий льохтАЭ вiд РЖРЖ i РЖРЖРЖ частини тАЮДзядiвтАЭ А.Мiцкевича: тАЮКоли б Мiцкевич не написав своii поеми про Петербург, не було б тАЮМiдного iздця" (тобто тАЭМiдного вершникатАЭ Пушкiна тАУ Г.В.), не було б i тАЮСнутАЭ [ ; 103]. Г.Вервес вказуi, що основною вадою методологii О.Колесси i Ю.Третяка i те, що тАЮвони за подiбностями, якi справдi i мiж обома, творами, не бачили вiдмiнною, що i в них, не помiтили, що, перегукуючись з польським поетом в рядi мiсць своii поеми, Шевченко одночасно докорiнно вiдмiнний вiд Мiцкевича в постановцi i розвтАЩязаннi найгострiших питань суспiльно-полiтичноi ваги. Компаративiсти не могли зрозумiти, що спiльностi i вiдмiнностi, якi i в обох творах, полягали в спiльних i вiдмiнних iсторичних умовах, за яких поеми були написанi, в спiльностях i вiдмiнностях свiтоглядiв.. Мiцкевича i ШевченкатАЭ [ ; 110]. Пiддаi гострiй критицi дослiдник i намагання Третяка i Колесси трактувати богоборчi мотиви тАЮСнутАЭ як навiянi тАЮiмпровiзацiiютАЭ Мiцкевича та iн. Книга Г.Вервеса побудована iз кiлькох роздiлiв, один з яких маi назву тАЮРЖван Франко i Адам МiцкевичтАЭ, у якому дослiдник розкриваi глибиннi звтАЩязки украiнського письменника з польською лiтературою взагалi i творчiстю А.Мiцкевича зокрема. У цьому роздiлi проаналiзовано критичнi статтi та вiдгуки Франка про розвиток польськоi лiтератури i творчiсть Мiцкевича, зачну увагу придiлено причинам i наслiдкам написання статтi тАЮПоет зрадитАЭ. Дослiдник пiдкреслюi достоiнства перекладiв тАЮПана ТадеушатАЭ, тАЮДодатоктАЭ (тАЮДзядитАЭ, тАЮОрдонового редутутАЭ та iнших творiв А.Мiцкевича украiнським письменником.

Зрозумiло, що праця Г.Вервеса (друге ii видання було у 1955 р.) несе на собi вiдбиток часу, коли вона створювалась, але i на сьогоднi це дослiдження зберiгаi своi значення завдяки багатству фактичного матерiалу, глибокому аналiзу впливiв творчостi польського поета на украiнську лiтературу. тАЮВсi, хто торкався тiii теми пiсля Г.Вервеса, лише доповнювали його, спираючись на концепцiю названоi працiтАЭ [ ; 70].

Заслуговують на увагу в цьому питання статтi РД.Прiсовського тАЮПро типологiчну спорiдненiсть поем Т.Шевченка тАЮСонтАЭ, тАЮКавказтАЭ та А.Мiцкевича тАЮПоминкитАЭ й Г.Гейне тАЮНiмеччинатАЭ: роздiли книги О.Забужко тАЮШевченкiв мiф Украiни. Спроби фiлософського аналiзутАЭ та тАЮФiлософськi iдеi та iвропейський контекст: Франкiвський перiодтАЭ, зокрема питання тАЮЕстетика демонiчного: Петербург у Мiцкевича, Пушкiна i Шевченка. тАЮКомедiятАЭ як кiнець тАЮПетербурзького текстутАЭ, стаття Ю.Горовоi тАЮТопос Сибiру у творчостi Тараса Шевченка та польських романтикiвтАЭ та iн. Першим у свiтовiй компаративiстицi синтетичним порiвняльним дослiдженням чiльних представникiв трьох нацiональних лiтератур тАУ украiнськоi (Шевченко), польськоi (Мiцкевич) i росiйськоi (Пушкiн) стала монографiчна праця РД.Нахлiка тАЮДоля тАУ Los тАУ Судьба. Шевченко i польськi та росiйськi романтикитАЭ. У працi розглянуто письменницьку i особисту долю Шевченка, його свiтогляднi та художнi шукання, iндивiдуальна психологiя (дискурс свободи, революцiонiзм, християнiзм, мiленаризм, месiанiзм, мiфотворчiсть, iсторiософiчнiсть, художнiй iсторизм, дуалiзм, амбiвалентнiсть, топiка долi, акзистенцiйнi роздуми та iн.) у глибинному взаiмозвтАЩязку iз творчiстю польських романтикiв Словацького, Красiнського, Залеського, Норвiда та Мiцкевича. Як зазначаi сам автор: тАЮПо-справжньому осягнути особливостi i неповторну суть письменницьких постатей i вписати iх у свiтовий лiтературний розвиток можна лише в порiвняннi з iншими. Тло допомагаi краще збагнути Шевченка, а також, навзаiм, Пушкiна, Мiцкевича, Словацького, Красiнського i Лермонтова, якi складають порiвняльний ряд цiii монографii. З огляду на конкретно-iсторичний та iсторико-лiтературний контекст, контактно-генетичнi звтАЩязки i типологiчнi спiввiдношення, це i найоптимальнiший компаративiстичний ряд, у який можна поставити Шевченка-поета. Важливо й те, що Мiцкевич, Пушкiн i Шевченко вважалися не тiльки i чiльними поетами своiх новочасних нацiональних лiтератур, а й iхнiми основоположникамитАЭ [ ; 9]. Особливу увагу в питаннi висвiтлення теми нашоi дипломноi роботи привертають увагу питання монографii тАЮСтавлення Шевченка, Пушкiна, Мiцкевича, Словацького i Красiнського до крiпаччини (панщини; тАЮМiцкевич у рецензii Шевченка (в контекстi його ставлення до полякiв)тАЭ, тАЮПроблема класицизму, романтизму й реалiзму у Пушкiна, Мiцкевича i ШевченкатАЭ, тАЮМiфотворчiсть i месiанiзм МiцкевичатАЭ, тАЮМiцкевичева парадигма та ii вплив на ШевченкатАЭ (в роздiлi тАЮСкандал златАЭ (Проблема теодицеi), тАЮМiцкевич, вiд Густава до КонрадатАЭ та iншi. Дослiдженню звтАЩязкiв А.Мiцкевича з iншими украiнськими письменниками присвячено ряд праць i Журавськоi, зокрема книги тАЮЛеся Украiнка та зарубiжнi лiтературитАЭ, в яких творчiсть украiнських письменникiв розглядаiться як творчий дiалог з культурами i лiтературами РДвропи, в тому числi Польщi. Дослiдниця висвiтлюi культурнi звтАЩязки, переклади, критичнi статтi, перегуки Лесi Украiнки, РЖвана Франка i Адама Мiцкевича у контекстi осмислення взаiмозвтАЩязкiв польськоi i украiнськоi культур.

ТРрунтовним дослiдженням впливу творчостi Адама Мiцкевича на П.Гулака-Артемовського i стаття Айзенштока у якiй дослiдник вказуi на роль украiнського письменника у освоiннi творчого спадку А.Мiцкевича на Украiнi. Автор статтi аналiзуi особистi творчi контакти Гулака-Артемовського з польським поетом пiд час його перебування на Украiнi, а також той величезний вплив, який справили балади Мiцкевича на украiнського автора тАЮПанi ТвардовськоiтАЭ та його подальшого поетично романтичного доробку.

Чимало статей в украiнському лiтературознавствi присвячено дослiдженню i оцiнцi окремих творiв А.Мiцкевича. Це статтi М.Рильського, С.Родзевича, М.Живова, В.Арцимович та iн. Це роботи виконанi в жанрi ювiлейних та вступних статей. Одною з кращих можна назвати статтю М.Рильського тАЮТема батькiвщини у творах Пушкiна, Мiцкевича i ШевченкатАЭ. Крiм того, М.Рильський i автором монографii тАЮПро поезiю Адама МiцкевичатАЭ, у якiй висвiтлюi рiзнi аспекти творчостi польського поета.

До 200-рiччя вiд дня народження Адама Мiцкевича у Дрогобичi вiдбулася Мiжнародна конференцiя, матерiали якоi були надрукованi у спецiальному випуску. До нього увiйшли статтi про творчiсть польського поета викладачiв Дрогобицького педунiверситету, серед них компаративiстичнi дослiдження М.Борецького, Л.Гулевич, М.Гольберга, В.Зварича, А.Войтюка, О.Химич та iнших науковцiв: В.Мацапури, Н.Баландiноi, Ю.Булаховськоi, РЖ.Вороновськоi, Л.Зiнченко. Матерiали конференцii ще раз пiдтверджують важливiсть вивчення дiалогiчноi природи культури, необхiднiсть подальшого дослiдження i опрацювання теми тАЮАдам Мiцкевич i УкраiнатАЭ, адже iдеi великого польського поета суголоснi нашому сьогоденню.

2. Адам Мiцкевич у перекладах

Перша спроба освоiння творчостi А.Мiцкевича на Украiнi належить тАЮВестника ЕвропытАЭ в 1827 роцi була надрукована вiльна переробка балади польською поема тАЮПанi ТвардовськiтАЭ. Дослiдники припускають, що написано переспiв значно ранiше, десь вiдразу пiсля знайомства Гулака-Артемовського з Мiцкевичем. Як вже зазначалося в роботi, це був досить вiльний переспiв. Автор розширив баладу, доповнивши ii елементами нацiонального побуту i народного гумору. Вдавшись до переспiвiв, украiнський письменник створив оригiнальний твiр, художнi якостi якого забезпечили iй широку популярнiсть. Соцiальна проблематика творiв А.Мiцкевича привабила украiнських письменникiв-романтикiв О.Шпигоцького i Л.Боровиковського. В 1830 роцi в тАЮВестнике ЕвропытАЭ зтАЩявляiться переклад сонету тАЮАкерманськi статтiтАЭ, який здiйснив О.Шпигоцький. Перекладаi вiн i iншi сонети. Сентиментального забарвлення набуваi його переклад на росiйську мову поеми тАЮКонрад ВалленродтАЭ. Творчiсть А.Мiцкевича справила неабиякi враження на украiнського перекладача i надихнула на створення оригiнальних творiв в дусi романтизму. Тому у Шпигоцького знаходимо як переклади сонетiв А.Мiцкевича, так i тАЮзапозичення основноi думкитАЭ деяких сонетiв з [ ; 70]. Саме до таких належать тАЮДва малороссийские сонетытАЭ. Особливий iнтерес до творчостi польського поета виявив Л.Боровиковський, про що свiдчать його листи до РЖ.Срезнiвського. Вiн працював над перекладами польських письменникiв, розцiнюючи свою роботу як тАЮодин iз засобiв розширення горизонтiв украiнськоi лiтератури (крiм Мiцкевича Л.Боровиковський переклав на украiнську мову уривок з тАЮКонрада ВалленродатАЭ (тАЮВiлiятАЭ), девтАЩять сонетiв: тАЮДо ЛелатАЭ, тАЮРозвалення замкутАЭ, тАЮМорська тишатАЭ, тАЮБайдаритАЭ, тАЮАюдагтАЭ, тАЮМогили гаремутАЭ, тАЮАлушта вденьтАЭ, тАЮАмериканськi степитАЭ, тАЮЧатирдагтАЭ, а також вiрш тАЮНовий рiктАЭ. Увага перекладача зосереджуiться також на тАЮФарисiтАЭ. Лiтературознавцi вказують на досить складну для перекладу форму поеми: художнi засоби, до яких вдаiться поет, дуже рiзноманiтнi, ритмiка, iнтонацiйне забарвлення постiйно змiнюiться. Отже, перекладач поставив перед собою досить смiливе i складне завдання. Вiдтворення мовного багатства оригiналу з тим, щоб найповнiше передати змiст поеми, примусило перекладача звернутись до зразкiв народнопiсенноi лексики та фразеологii. Боровиковському вдалося вiдтворити ритмiко-мелодiйнi особливостi оригiналу. Менше вправностi, на думку Г.Вервеса, виявив вiн у передачi образноi системи поеми. Переклад Л.Боровиковського на той час (1829 рiк) був великим досягненням, оскiльки романтичноi поеми, сприяв виробленню нового, романтичного стилю. Перекладацька практика, безсумнiвно, вiдбилася i на його власнiй творчостi. До написання таких творiв, як тАЮКозактАЭ, тАЮПалiйтАЭ, тАЮРозставаннятАЭ та iншi, поет прийшов пiд впливом польськоi романтичноi лiтератури, а також творiв О.Пушкiна та А.Мiцкевича. РЖ хлопець з балади тАЮРозставаннятАЭ, що тАЮхоче по полi шукати долiтАЭ, i герой балади тАЮКозактАЭ, що тАЮхоче весь свiт пiд колiно зломить, побить, потопить у ДунаiтАЭ тАУ всi вони нестримним потягом до подвигу i мандрiв нагадують бедуiна iз тАЮФарисатАЭ. Проте, дослiдники вказують i вiдмiнностi в психологiчних аспектах зображення героiв: iх терзають внутрiшнi протирiччя i невпевненiсть у власних силах, сумнiви щодо можливостi перемоги, тодi як Мiцкевич змальовуi цiльну i сконцентровану натуру. Героi Л.Боровиковського вирушають у мандри часто, з впевненiстю у власнiй загибелi. Настрiй його творiв песимiстичний:

А може поляжу й сам серед степiв

З тобою, мiй вiрний коню?

Широким я тiлом згодую орлiв,

А кровтАЩю моря доповню.

Кiнець 30-х тАУ початок 40-х рокiв ХРЖХ столiття тАУ час, коли украiнська лiтература розширюi межi своiх лiтературних i особистих звтАЩязкiв, тому активiзуiться i перекладацька дiяльнiсть письменникiв. Вона набуваi постiйного характеру. В цей час перекладаi А.Мiцкевича М.Костомаров, якого цiкавлять не тiльки лiтературнi твори польського поета, але й лекцii зокрема.

В деяких творах М.Костомарова наявнi спiльнi мотиви з творами польського поета. Лiтературознавцi розцiнюють iх як безпосереднiй вплив творiв А.Мiцкевича, так i спорiднених джерел, з якого черпали теми i мотиви обидва поети, тАУ фольклору. Так, в баладi тАЮДiвчинатАЭ М.Костомарова розкрито тему, яка звучить i у тАЮКурганку МарилiтАЭ А.Мiцкевича: смерть дiвчини i вболiвання ii близьких за нею. Вони вiдвiдують могилку покiйноi, i все це вiдбуваiться на очах подорожнього, дiалог з яким маi мiсце в обох творах. У вiршi Костомарова тАЮДо Марii ПотоцькоiтАЭ, а також в сонетах А.Мiцкевича тАЮГробниця ПотоцькоiтАЭ i тАЮБахчисарайтАЭ наявний спiльний мотив тлiнностi всього земного i вiчностi природи. У Костомарова тАУ

Усе славне, свiтове розлетиться i пропаде,

Тiльки чистеi, святеi позостанеться навiк

Втiленням подiбних мотивiв i рядки, з тАЮБахчисараютАЭ А.Мiцкевича:

О де ви, де тепер, любов, могуття й славо,

Що мали у вiках сiяти величаво?

Ганьба! Немаi вас, а джерело дзвенить

На фольклорному матерiалi побудовано й iншi твори М.Костомарова, зокрема тАЮСпiвець МитусатАЭ i тАЮРДвшан-зiллятАЭ. Г.Вервес стверджуi, що поет звертався також до тАЮПiснi вайделотатАЭ iз тАЮКонрада ВалленродатАЭ. Значний внесок в iсторiю украiнського перекладу було зроблено РЖваном Франком, який познайомив читача з вершинами свiтового лiтературного мистецтва. Про зацiкавленiсть творчiстю А.Мiцкевича свiдчать багаточисленнi переклади його творiв: тАЮГосподарський вечiртАЭ (1895) тАУ уривок iз першоi книги тАЮПана ТадеушатАЭ, тАЮБурятАЭ (1896), уривок iз восьмоi частини тАЮПана ТадеушатАЭ, тАЮГеть з моiх очейтАЭ (1899), тАЮОрдонiв редуштАЭ, тАЮЧатитАЭ, тАЮВтечатАЭ (1907), повнiстю тАЮДодатоктАЭ: тАУ тАЮДорога до РосiiтАЭ, тАЮПередмiстя столицiтАЭ, тАЮПетербургтАЭ, тАЮПамтАЩятник Петра ВеликоготАЭ, тАЮПерегляд вiйськатАЭ, тАЮОлешкевичтАЭ (1910); тАЮДо друзiв росiянтАЭ (1910), тАЮНiчлiгтАЭ (1912), тАЮСмерть полковникатАЭ (1913), тАЮДо альбому СобанськоiтАЭ (тАЮСудьбами рiзними в вир свiта киненiтАЭ тАУ 1913), тАЮНепевнiстьтАЭ, тАЮВ день вiдтАЩiзду iз ОдеситАЭ, тАЮДо матерi полькитАЭ, тАЮЕпiлогтАЭ до тАЮПана ТадеушатАЭ (1913). За винятком тАЮЧатiвтАЭ та тАЮтАЭНепевностiтАЭ всi iншi твори польського поета стали вiдомi в Украiнi саме завдяки перекладам РЖ.Франка. Майстер перекладу, у доробку якого налiчуiться десятки творiв свiтового письменства, ставив високi вимоги до цього виду творчостi, основними з яких i: обiзнанiсть перекладача з життям, творчiстю i епохою письменника, з якого робиться переклад; найповнiше вiдтворення iдейного змiсту i краси оригiналу, його художньо-стильових особливостей; пiдхiд до перекладуваного твору як до нерозривноi iдностi змiсту i форми. Отже, РЖ.Франко був не тiльки практиком але й теоретиком перекладу в украiнськiй лiтературi. Дiяльнiсть РЖ.Франка i важливою сторiнкою в iсторii украiнських лiтературних звтАЩязкiв.

В своiй перекладацькiй практицi вiн незмiнно дотримувався тих високих вимог, якi ставив до справи перекладу. Переклади з Мiцкевича були наслiдком багаторiчноi працi над вивченням його лiтературного i суспiльного оточення, його епохи, творчостi, стилю, всiii практики перекладу його творiв протягом ХРЖХ ст. Тобто, РЖ.Франко ранiше виступив як дослiдник, а потiм як перекладач А.Мiцкевича. Франко-перекладач розумiв пiдпорядкованiсть усiх художньо-стильових засобiв iдейному задумовi перекладуваного твору. Тому i при вiдтвореннi ритму, i при передачi образноi системи оригiналу вiн звертав увагу на те, яку роль виконують вони в творi. Так, помiрний плин ритму тАЮДороги до РосiiтАЭ Мiцкевича, за спостереженням Г.Вервеса, Франко передаi птАЩятистопним ямбом, що даi змогу не порушувати епiчного тону розповiдi оригiналу та зберiгали однакову кiлькiсть складiв у рядку. При вiдтвореннi образноi системи оригiналу Франко також намагався донести до читача iдейну наснаженiсть та художню довершенiсть творiв Мiцкевича. Для такоi передачi вiн вдавався до рiзних прийомiв, найулюбленiший з них тАУ це прийом так званого тАЮсуцiльного перекладутАЭ (термiн Франка). Цей прийом полягаi в тому, що мiсця оригiналу, якi визначають головний задум, а також найяскравiшi образи його, необхiдно передати якнайточнiше, щоб не нарушити думку, яку хоче поет донести. [ ;213-214]. До творчостi А.Мiцкевича зверталися й iншi майстри перекладу тАУ М.Старицький, Леся Украiнка, П.Грабовський. Дослiдниця перекладацькоi майстерностi П.Кулiша, РЖ.Девдюк, зокрема вiдзначаi тАЮпрiоритет у запровадженнi адекватного перекладу в Украiнi, який належить П.Кулiшевi [ ; 11]. Кулiшевi одному з перших серед украiнських перекладачiв удалося зламати традицiю переспiву в бурлескно-травестiйному стилi, яка була досить сильною в украiнськiй лiтературi. П.Кулiшевi належать переклади трьох балад А.Мiцкевича тАУ тАЮРомантичнiстьтАЭ, тАЮСвiтезянкатАЭ i тАЮПовернення тататАЭ. Переклади творiв у Кулiша вийшли за назвами тАЮЧумацькi дiтитАЭ, тАЮРусалкатАЭ i тАЮХимеритАЭ. Зiставлення перекладiв з оригiналом, якi здiйснили дослiдники (Г.Вервес, В.Мацапура, Н.Баландiна), засвiдчуi досить вiльне поводження перекладача з оригiналом. Г.Вервес, зокрема, вказуi на те, що перекладач тАЮзбiльшуi його, робить рiзнi вставки, докорiнно змiнюi iдейно-полiтичну спрямованiсть. тАЮПроникливий, теплий голос, яким Мiцкевич передаi вболiвання натовпу над дiвчиною, перетворюiться у Кулiша на неприховане iронiзування над тАЮнекультурнiстютАЭ селянського люду, названого перекладачем тАЮпростоютАЭ [ ; 135].

тАЮВ баладi, як вiдомо, виведено представника класицизму, якого картаi Мiцкевич за зневажливе ставлення до народу. Кулiш не погоджуiться з автором, що цей старець знаi лише тАЮмертву правдутАЭ, що вiн тАЮне знаi життiвих iстинтАЭ i тому малюi зовсiм iнший портрет. У нього старець тАУ позитивна постать, вiн знаi тАЮвеликi речiтАЭ, тАЮвiн у небо позираi i в землю глибокотАЭ. Подавши в позитивному планi захисника класицизму, перекладач позбавив баладу бойового, наступального характерутАЭ [ ; 135].

Пiддаi критицi Г.Вервес i баладу тАЮПовернення батькатАЭ, вказуючи на те, що тАЮякщо баладу тАЮРомантичнiстьтАЭ Кулiш використовуi для проповiдi зневажливого ставлення до народу, а тАЮСвiтезянкутАЭ, для втiлення iдеалу заможного господаря в дусi своii тАЮхуторноi поезiiтАЭ, то баладою тАЮПовернення батькатАЭ вiн пiдкреслюi своi зневажливе ставлення до iсторичних традицiй украiнського народу. Характерно, що розбiйникiв, якi виступають у творi Мiцкевича, Кулiш замiнюi гайдамакамитАЭ [ ; 136]. РЖншi дослiдники перекладацьких iнтерпретацiй П.Кулiша, В.РЖ.Маципура i Н.Ф.Баландiна пiдкреслюi, що хоч вони i далекi до iдеальних iз сучасного погляду, проте, вони бiльше належать до вiльних перекладiв, нiж до переспiвiв. тАЮВони були кроком уперед в освоiннi творчоi спадщини польського письменника у порiвняннi з практикою попередникiв (наприклад, П.Гулака-Артемовського, котрий тАЮпереспiвавтАЭ баладу А.Мiцкевича тАЮПанi Твардовськi)тАЭ [ ; 88]. Автори визначають переклади П.Кулiша як новаторськi, в яких передано емоцiйнiсть, ритмiчний малюнок, психологiзм оригiналу. Критикуючи переклади, здiйсненi П.Кулiшем, Г.Вервес в противагу цьому ставив переклад О.Навроцького, пiдкреслюючи сприймання образiв i мотивiв Мiцкевича через призму шевченкiвських образiв. Серед кращих, критик називаi переклади балад тАЮЛiлiiтАЭ, вiршiв тАЮМоряктАЭ та тАЮНад чистою великою водоютАЭ, байок тАЮОсел i пестАЭ, тАЮЖаби i царiтАЭ. Але найкращими щодо передачi загальноi думки оригiналу та передачi його художнiх особливостей i вiрш тАЮФаристАЭ. З великих творiв польського поета увагу О.Навроцького привертаi тАЮКонрад ВалленродтАЭ, хоча Г.Вервес вказуi на певнi недолiки перекладу: вся поема, за винятком тАЮПiснi вайделотатАЭ, передана коломийковим вiршем, який найменше вiдповiдаi загально-похмурому тоновi оригiналу.

Одним з перших, хто розпочав справжню велику роботу по ознайомленню украiнського читача з кращими надбаннями словтАЩянських лiтератур, був Михайло Старицький. Щоб передати особливостi перекладацького стилю письменника, Г.Вервес проводить слова самого Старицького, зверненi до своii знайомоi в одному iз листiв: тАЮПамтАЩятаймо, що у всiх перекладах, за якi я брався, моiм головним завданням було передати всi тонкощi тонiв первотвору тими ж самими барвами; я уникав обминати трудне мiсце або переказувати його власними словами, або iнодi й зовсiм випускати, тАУ нi! Менi хотiлося виробити саму мову до повного комплексу всiх барв на палiтрiтАЭ [ ; 146]. Отже, вперше перекладач поставив собi за мету не тiльки ознайомити читача з тематикою творчостi, але й передати стиль оригiналу, всi тонкощi його художнiх особливостей. Проте, як зазначаi Г.Вервес, Старицький не цiлком звiльняiться вiд усталеноi манери украiнiзування оригiналу, що особливо помiтно на його перекладах з А.Мiцкевича, зокрема в тАЮЧатахтАЭ, де жiнку воiводи названо Оксаною, i в сонетi тАЮДо НiманатАЭ, де рiчку Нiман названо Сулою i т.д. Перекладач не завжди дотримувався норм сонетного канону. тАЮТа незважаючи на це, вiн не вiдступаi вiд оригiналу настiльки, щоб нехтувати його змiстом, а в окремих його перекладах читач знайде проникливу передачу лiричноi безпосередностi та почуттятАЭ [ ; 146].

Переклади творiв польських письменникiв, критичнi, полемiчнi статтi, лiтературознавчi дослiдження, образи, теми i мотиви власних оригiнальних творiв свiдчать про значну ТСрунтовну зацiкавленiсть i обiзнанiсть польською лiтературою украiнськоi письменницi Лесi Украiнки. РЗi перу належить прекрасний переклад уривка з тАЮКонрада ВаллеродатАЭ А. Мiцкевича тАУ тАЮВiлiятАЭ. У вiршi тАЮЯ не кохаю тебетАЭ вона використала мотиви поезii Мiцкевича тАЮНепевнiстьтАЭ. Багато i спiльного мiж сонетами Лесi Украiнки з циклу тАЮКримськi спогадитАЭ i деякими iз тАЮКримських сонетiвтАЭ польського поета. Тематична, iдейна i образна близькiсть сонетарiю обох письменникiв претендуi на дещо детальнiший аналiз, i це буде предметом дослiдження у наступному роздiлi дипломноi роботи. Значний вклад у справу перекладу творiв словтАЩянськоi лiтератури, в тому числi польськоi, здiйснили такi перекладачi як М.Зеров, М.Рильський, М.Драй-Хмара. Переклади творiв польського поета, здiйсненi такими майстрами слова, суттiво збагатили украiнську мiцкевичiану, а тАЮПан ТадеуштАЭ в перекладi М.Рильського i по сьогоднiшнiй день i найкращим в украiнськiй лiтературi.

Перу М.Зерова належать такi переклади з польськоi поезii як байки тАЮПан i пестАЭ, тАЮГорох при дорозiтАЭ РЖ.Красiцького, вiрш тАЮШевченковiтАЭ А.Сови, тАЮТарасова могилатАЭ Б.Залеського, тАЮAve vita!тАЭ Мiрiама, трагедii Ю.Словацького тАЮМазепатАЭ i тАЮБалладинатАЭ (фрагмент). Перекладав Зеров i сонет А.Мiцкевича тАЮМогила Потоцькоi" i тАЮЧатир-ДагтАЭ. Своi вимоги до перекладацькоi майстерностi М.Зеров висловив у статтi тАЮУ справi вiршованого перекладутАЭ (1928): тАЮНе досить розумiти самi слова, треба вiдчувати крiзь них свiтогляд автора, орiiнтуватися в його стилiстичному прямуваннi, знати обставини, в яких цей текст народився, та його мiсце в життi й розвитку даного авторатАЭ [ ; 91]. Отже, Зеров увiбрав у свiй стиль перекладацькоi справи найкращi надбання украiнського перекладу XIX ст. Свiдченням тому i переклад сонета тАЮЧатир-ДагтАЭ, у якому збережено стиль, настрiй, форму. У сонетах збережено сам дух сходу, яким сповненi тАЮКримськi сонетитАЭ польського письменника, а також все багатство художньо-зображальних засобiв: яскравi порiвняння, метафори, фiлософська глибина афоризмiв, притаманних схiднiй поезii. Авторову перекладу вдалося передати захоплення величного природою Криму, його екзотикою, божественною величчю Чатир-Дагу.

А тАЮКримськi сонетитАЭ А.Мiцкевича справили не абияке враження на М.Зерова, про що свiдчать його власнi оригiнальнi твори, теж написанi в жанрi сонета: тАЮЧатир-ДагтАЭ тАУ 1,11, тАЮПартенiттАЭ, тАЮНа верхiвтАЩях КачiтАЭ. Вони увiйшли до поетичного циклу тАЮКримтАЭ. Сонети : тАЮЧатир-ДагтАЭ тАУ 1,11; за своiм пафосом суголоснi однойменному сонету Мiцкевича. тАЮОспiвування величi, краси вершини, ii гiперболiзацiя однаково панують як в поезiях украiнського неокласика, так i польського класика. В сонетах М.Зерова бiльш деталiзуiться краiвид навколо вершин. Кримськi реалii лишень вiдтiнюють неповторну красу цiii схiдноi святинi [ ; 92].

Захоплення, обожнювання не зимною красою Чатир-Дагу, який здаiться поетовi втiленням незбагненноi таiмничоi сили тАУ тi ж самi почуття, якi викликали споглядання неповторноi краси Криму в обох поетiв:

Богам висот тАУ перелетам тАУ громам,

Землi родючоi цiлющим сокам,

Безмовним хмарам, гомiнким потокам

РЖ легкокрилим в небi шуляками тАУ

Ти, Еклезi, наш найсвятiший храм!

Таке ж захоплення i тАЮобожнюваннятАЭ чуiмо у рядках А.Мiцкевича:

Побожно тiнь твого цiлують мусульмани,

О щогло Кримських гiр, великий Чатир-Даг!

Ти свiту мiнарет, ти Криму падишах!

ВерхiвтАЩям знiсшися у хмари i тумани,

Пiд брамою небес сидиш ти, нездоланний,

Мов ангел Гавриiл, усiм лихим на страх;..

Високого рiвня майстерностi в перекладi творiв А.Мiцкевича досяг iнший неокласик М.Рильський. його перекладацька майс

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского