Поетична творчiсть Юрiя Клена

Дипломна робота

"Поетична творчiсть Юрiя Клена"

ЗМРЖСТ

ВСТУП

Роздiл РЖ. Образи свiтовоi лiтератури в лiрицi Юрiя Клена

Роздiл РЖРЖ. Функцii лiтературних образiв та ремiнiсценцiй в поемi Юрiя Клена "Попiл iмперiй"

2.1 Мотиви "Божественноi комедii" та образ Данте в поемi Юрiя Клена

2.2 Образ Енея в поемi Юрiя Клена "Попiл РЖмперiй" як втiлення рис украiнського нацiонального характеру

2.3 Фаустiвськi мотиви i ремiнiсценцii у художнiй структурi поеми Юрiя Клена "Попiл iмперiй"

ВИСНОВКИ

БРЖБЛРЖОГРАФРЖЯ

ВСТУП

Процес освоiння духовних надбань людства нацiональною культурою i одним iз важливих чинникiв ii збагачення, самоутвердження, самопiзнання. Особливого значення вiн набуваi в часи внутрiшнього вибору нацiiю майбутнього шляху свого розвитку. Украiнська культура, лiтература зокрема, впродовж своii iсторii повсякчас iдентифiкувала власну самобутнiсть, колорит у прозаiцi свiтовоi культури. Цьому сприяв i постiйний iнтерес украiнських митцiв до духовноi спадщини людськоi цивiлiзацii, ii джерел: вiд бiблiйних вартостей i античностi до духовного досвiду Новоi РДвропи тАУ вiд Григорiя Сковороди до сучасних митцiв. Остання чверть ХРЖХ тАУ перша половина ХХст. тАУ перiод нацiонального вiдродження, в якому культурне пiднесення, вiдзначаi Г. Вервес, "i квiнтесенцiiю, певним пiдсумком духовних змагань тривалого часу в iсторичному буттi нацii, i тому в них найобтАЩiмнiше виявляються особливостi входження культури у регiональний та свiтовий контекст зi своiм прологом, змiстом i епiлогом, зi своiми культуротворчими можливостями та здобутками, характером плекання традицiй i свiтового художнього синтезу, пошуками нових дорiг духовного самоутвердження нацii" [18:9]. Знаковою у цьому контекстi виступаi творчiсть поетiв-неокласикiв М. Зерова, М. Драй-Хмари, М. Рильського, П. Филиповича i Юрiя Клена, культурологiчний свiтогляд якого дослiджуiмо у дипломнiй роботi. Поезiя, лiтературознавчi студii, переклади Юрiя Клена засвiдчили невiдтАЩiмну спорiдненiсть украiнського Слова з Мовою свiтовоi культури. У складних умовах постреволюцiйноi дiйсностi, культурного хаосу Юрiй Клен, як i iншi неокласики, повсякчас утверджував у лiтературi iстиннi мистецькi iдеали, викристалiзованi духовною iсторiiю людства.

Проблема мiжлiтературних взаiмовпливiв, трансформацii свiтового образно-сюжетного матерiалу нацiональною лiтературою у вiтчизняному лiтературознавствi у нинiшнiй час набуваi якiсно нового змiсту, полишеного iдеологiчноi, ортодоксальноi корекцii. Вiховими явищами в iсторii дослiдження цiii проблеми стали працi Ю. Микитенка "Антична спадщина i становлення новоi украiнськоi лiтератури", Д. Наливайка "Очима Заходу. Рецепцiя Украiни в Захiднiй РДвропi ХРЖ-XVIIIст.", В. Сулими "Бiблiя i украiнська лiтература", О. Турчан "Античнiсть в украiнськiй лiтературi кiнця XIX тАУ початку ХХст. Шляхи рецепцii".

Вагомий внесок у дослiдження закономiрностi, шляхiв рецепцii нацiональною лiтературною духовного досвiду свiтовоi культури, зтАЩясування внеску свого нацiонального в мiжкультурний дiалог здiйснили чернiвецькi лiтературознавцi тАУ Вояков А. Р., Антафiйчук В. РЖ., Рихло П.В., Бойченко О. В. Працi А. Волкова заклали теоретичну основу для дослiдження рiзних аспектiв функцiонування традицiйних структур, що зумовило появу науковоi школи в нацiональному лiтературознавствi з проблем функцiонування традицiйних образiв i сюжетiв, очолювану вченим. А. Нямцу розглядаi тенденцii, своiрiднiсть еволюцii традицiйного матерiалу в дiахронному i синхронному аспектах у свiтовiй лiтературi, специфiку переосмислення традицiйних образiв i сюжетiв у контекстi сучасноi епохи, простежуi "життя" класичних образiв i сюжетiв у нацiональних лiтературах. Зокрема, лiтературознавець вказуi на полiфункцiональнiсть традицiйних структур у художньому творi, iх "активну гносеологiчну та аксiологiчну функцii" [53:205], дiiвiсть у твореннi глибинного пiдтексту твору, символiзацii його тканини. В. Антафiйчук зосереджуi увагу у своiх дослiдженнях на сферi "побутування" традицiйного образно-сюжетного матерiалу в украiнськiй лiтературi, на виявленнi самобутностi його рецепцiй.

Естетично-фiлософська доктрина неокласицизму засадничо формувалася на традицiях свiтовоi культури: поетицi античностi, класицизму, iвропейськоi поезii кiнця ХРЖХ тАУ початку ХХст., що й зумовлюi насиченiсть iхньоi поезii класичними образами, мотивами i сюжетами. Д. Наливайко вiдзначаi, що неокласики "були поетами культури тАУ не в значеннi ii спiвцiв чи апологетiв, а в тому, що культура i джерелом, ТСрунтом i матерiалом iхньоi творчостi, що iхня творчiсть належить до цiii специфiчноi сфери, котра, будучи твором людського духу, розмiщуiться над природою" [52:14].

Загальних проблем неокласицизму як поетичноi школи торкалися В.Брюховецький, В. Держакiн, РЖ. Качуровський, Ю. Ковалiв, Г. Кочур, Л.Темченко, Юрiй Шерех, однак, самобутнiсть неокласичноi рецепцii свiтових образiв культури висвiтлюiться в iх працях лише принагiдно.

Своiрiднiсть осмислення митцями "птАЩятiрного грона" образiв, сюжетiв, мотивiв, iх трансформацii у власний художнiй свiт розглядалися i в студiях, окремо присвячених творчiй спадщинi того чи iншого неокласика. Поетичний свiт Юрiя Клена, глибоко закорiнений у традицiю свiтовоi i нацiональноi культур, привертаi увагу багатьох дослiдникiв. Окремим питанням рецепцii свiтових образiв присвячено статтi О. АстафтАЩiва ("Вiрш Юрiя Клена "Сковорода: спроба прочитання", "Поетика вiрша Юрiя Клена "Беатрiче", "Творчiсть Юрiя Клена на тлi украiнського парнасизму"), В.Плiтки ("Джерела мiфопоетичноi образностi сонети-диптиха "Лот" Юрiя Клена") та iншi. Важливим внеском у дослiдження творчого спадку Юрiя Клена i матерiали збiрника "Творчiсть Юрiя Клена в контекстi украiнського неокласицизму та вiсникiвського неоромантизму" кафедри свiтовоi лiтератури теорii та iсторii украiнськоi лiтератури Дрогобицького державного педагогiчного унiверситету iм. РЖ. Франка, до якого увiйшли маловiдомi оригiнальнi твори, переклади Юрiя Клена, а також статтi науковцiв, якi розглядають рiзноманiтнi аспекти його творчостi, у тому числi самобутнiсть функцiонування образiв свiтовоi культури та iнтертекстуальнi звтАЩязки: образ трубадура (автор О. Бухарова), образи культури (РЖ. Дмитрiв, В. Просалова), iнтертекстуальнi та перекладознавчi аспекти, лiтературнi та iсторичнi контексти (В. Зварич, В. Сарапин, М. Борецький, Л. Кравченко, О.Мациборська) та iншi. Як бачимо в дослiдженнi, проблеми рецепцii образiв свiтовоi культури у поезii Юрiя Клена лiтературознавцi висвiтлили багато питань функцiонування певних образних структур, iхньоi ролi в увиразненнi iндивiдуального стилю митця. Дослiдження системного, узагальнюючого характеру майже вiдсутнi.

Отже, актуальнiсть теми дипломноi роботи зумовлена необхiднiстю системного, узагальнюючого осмислення своiрiдностi трансформацii образiв свiтовоi лiтератури в поетичному свiтi Юрiя Клена.

Мета роботи полягаi у висвiтленi ролi образiв свiтовоi лiтератури, iх стилетворчоi функцii, визначеннi типового i самобутнього в iх трактуваннi Юрiiм Кленом, систематизацii образiв рiзних генетичних груп, що сприяi конкретизацii висновкiв, узагальнень щодо iхньоi ролi у формуваннi його поетичного свiту.

Реалiзацiя поставленоi мети передбачаi розвтАЩязання наступних завдань:

В· висвiтлення ролi традицii у формуваннi фiлософсько-естетичноi доктрини поета;

В· проведення класифiкацii образiв свiтовоi лiтератури в поезii Юрiя клена;

В· зтАЩясування самобутностi трактування традицiйноi образностi в поетичному свiтi Юрiя Клена;

В· висвiтлення ролi лiтературних ремiнiсценцiй та образiв в поемi "Попiл iмперiй".

ОбтАЩiктом дослiдження i поетична творчiсть Юрiя Клена, лiтературно-критичнi матерiали та науковi дослiдження про творчiсть поета.

Предметом дослiдження i образи свiтовоi лiтератури та лiтературнi ремiнiсценцii в поетичних творах Юрiя Клена.

З-помiж методiв дослiдження у роботi застосовано iнтертекстуальний пiдхiд до iнтерпретацii художнiх творiв, а також методи порiвняльного i систематичного аналiзу лiтературних явищ.

Наукова новизна дослiдження полягаi в тому, що вперше творчiсть Юрiя Клена розглянуто в широкому лiтературному i культурному контекстi.

Практичне значення полягаi в тому, що матерiали та результати роботи можуть бути використанi в лекцiйних курсах з iсторii украiнськоi лiтератури; при пiдготовцi i проведенi спецсемiнарiв з поетики стилю, а також присвячених проблемi традицiй i новаторства в украiнськiй лiтературi, при написаннi курсових робiт, при вивченнi творчостi Юрiя Клена в середнiй школi.

Структура роботи. Дипломна робота складаiться зi вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаноi лiтератури.

РОЗДРЖЛ РЖ. ОБРАЗИ СВРЖТОВОРЗ ЛРЖТЕРАТУРИ В ЛРЖРИЦРЖ ЮРРЖЯ КЛЕНА

Час 20-х рокiв ХХ столiття - чи не найплiднiший у всiй iсторii украiнськоi лiтератури тАУ позначився приходом багатьох непересiчних мистецьких талантiв. РЖ чи не найвиразнiшою ознакою цiii лiтературноi доби, яку пiсля виходу книги Ю. Лаврiненка (1959) почали називати "розстрiляним вiдродженням", i ii полiфонiчнiсть. Це час, коли поруч з "авангардистськими вибриками" "Новоi генерацii", "розхристаним неоромантизмом вакпiтян", "кострубатим монументальним реалiзмом вуспiвцiв", рiзним у мистецьких шуканнях, але близьких у високiй фаховiй вправностi ланкiвцiв-марсiян, поруч iз письменниками, що тяжiли до символiзму i динамiчного конструктивiзму, iз плужанством органiчно iснувала високоiнтелектуальна, елiтарна творчiсть неокласикiв. Як зазначаiться в "Енциклопедii Украiнознавства (Париж тАУ Нью-Йорк, 1966), неокласики тАУ лiтературна течiя 1920-х рокiв, основи якоi заклав М. Зеров у редагованому ним у Киiвi журналi "Книгар"(1917-1919). Саме тодi заприятелювали люди високого iнтелекту i неабиякого таланту, якi визначили i уславили лiтературну добу тАУ М. Зеров, П. Филипович, Ю. Клен, М. Драй-Хмара i молодший поет М.Рильський. Саме тодi була створена в Украiнi лiтературна школа киiвських неокласикiв, головна заслуга якоi полягаi в тому, що вони слiдом за М.Коцюбинським, Лесею Украiнкою та В. Стефаником ввели украiнську лiтературу уже радянського часу в контекст iвропейськоi лiтератури.

Одним iз визначних чинникiв формування поетичного свiту неокласикiв i iх звернення до джерел свiтовоi культури. Вони були переконанi, що осмислення духовноi спадщини людства допомагаi розпiзнати "своi" в контекстi "чужого", i це "своi", "нацiональне" мислилося неокласикам як органiчна складова свiтовоi культури, самодостатня i повнокровна, оскiльки, як стверджував РЖван Франко, традицiя тАУ це "загальнолюдський фонд, котрим свобiдно користуiться кожний писатель i кожний народ по мiрi своii спосiбностi i культурностi i до котрого своiю чергою докладаi бiльшу або меншу цеглину свого, власного, оригiнального, оптАЩять по мiрi своii вродженоi спосiбностi i здобутого попередньою збiрною працею рiвня культури"[62:74]

Сучаснi дослiдники неокласицизму (С. Гречанюк, М. Жулинський, М.РЖльницький, Ю. Ковалiв, Н. Костенко, М. Пасло-Куцюк, Д. Наливайко, Г.Райбедюк, Л. Темченко) у своiх студiях вiдзначають своiрiднiсть поетики неокласикiв як в украiнському, так i в свiтовому лiтературному контекстi. Д.Наливайко, зокрема, стверджуi, що "украiнський неокласицизм мав специфiчну функцiю, вiдсутню або ж слабо виявлену в iвропейському неокласицизмi тАУ (..) тАУ функцiю органiзацii ствердження нацiонального культурного простору, який розбився на скалки й аморфiзувався пануючою iмперською культурою, пiднесення його на рiвень вищоi культурноi реальностi й цiнностi "[52:8]

М. РЖльницький розглядаi неокласицизм як мистецьке явище перехiдного перiоду, уроки якого полягали передусiм в "утвердженi традицii як джерела справжнього мистецтва" [35:44] Ю. Ковалiв звертаi увагу на те, що "украiнський неокласицизм iснував як визначне лiтературне явище в духовному контекстi 20-х рокiв, творчо синтезуючи досвiд античноi, росiйськоi та захiдноiвропейськоi лiтератур, а головне тАУ мистецькi традицii киiвськоi культури" [41:9].

Виняткове мiсце в украiнськiй лiтературi належить Юрiю Клену. "Виняткове в тому сенсi, що його поезiя тАУ це духовний мiст мiж творчими процесами двадцятих i тридцятих рокiв на Украiнi та процесами розвитку украiнськоi поезii на захiдних землях i за кордоном, якi силою обставин вийшли поза територiальнi i духовнi межi Радянськоi Украiни i вiд тридцятих i шiстдесятих рокiв були в дiйсностi головним рiчищем украiнськоi поезii" [43:4]. Винятковiсть i своiрiднiсть творчостi поета виявляiться ще й у неповторнiй синтезi, породженiй традицiiю його нiмецького походження й украiнського нацiонального вiдродження першоi половини ХХст.

Нацiональна iдея у розумiннi Юрiя Клена, як i iнших неокласикiв, полягала в гартуваннi "духовного i культурного первня" у свiдомостi поневоленоi надii, в утвердженнi рiвноправностi ii культури у свiтовому просторi. Поет усвiдомлював, що деструктивiзм модернiзму в умовах бездержавностi, пошуку шляхiв розвитку украiнськоi лiтератури може лише поглибити руйнацiю духовного остова нацii. РДвропейськi лiтератури могли собi дозволити модернiстичну розкiш на всi смаки, оскiльки мали довговiчний iмунiтет. Украiнська лiтература такого iмунiтету не мала, i зрозумiло, що модернiзм для рiдноi лiтератури не може бути прийнятим беззастережно, - переконливим доказом того слугуi творчiсть Юрiя Клена.

Власне поетична спадщина Юрiя Клена порiвняно невелика. До зустрiчi з М. Зеровим украiнська лiтература здавалась йому провiнцiйною i неперспективною. Саме Зеров допомiг позбутися "комплексу неповноцiнностi" i заохотив до збагачення украiнськоi лiтератури перекладами, до власноi творчостi.

Поетичнiй творчостi Юрiя Клена як неокласика властивi такi риси:

1) антична фiлософiя життiствердження;

2) iнтелектуалiзм давнiх лiтератур у поiднаннi iз сучасними темами;

3) класична досконалiсть [13:6].

Поезiя Юрiя Клена мiстить багато "вiчних" образiв, але пiд оболонкою досконалих вiршiв, заглиблених в античне, старокиiвське чи захiдноiвропейське минуле, не зникають болючi теми сучасностi. За джерелом походження вiчнi образи культури подiляють на мiфологiчнi, фольклорнi, бiблiйнi, iсторичнi, лiтературнi. (А. Волков).

Специфiка змiстовоi характеристики образiв лiтератури полягаi в тому, що бiльшiсть iз них i "своiрiдними психологiчними типами або поведiнковими моделями, якi вiдображали сутнiсть сторони iндивiдуального або колективного буття" [53:24]. Володiючи надзвичайною семантичною гнучкiстю, вони можуть виступати у рецепцii автора або читача у рiзних художнiх формах (символ, система, порiвняння тощо). Очевидно, що це зумовлено авторською установкою, свiтоглядом митця, художнiм контекстом, почасти духовними запитами епохи тАУ реципiiнта. Особливостi трансформацii образiв лiтератури в поезii неокласикiв зумовленi, передусiм, iх фiлософiiю панестетизму: все пiдпорядковано iдеi Краси, яка осмислюiться поетами як вiчна сила творення. Таким iдеалом краси для неокласикiв була Античнiсть, духовний потенцiал якоi був повсякчас затребуваний нацiональною лiтературою. "Незалежно вiд естетичних уподобань тих чи iнших дiячiв нацiональноi культури та iх ставлення до лiтературно-художньоi спадщини грекiв i римлян на рiзних етапах розвитку украiнськоi лiтератури, - пiдкреслюi Б. Баглай, - антична художня спадщина завжди була складовою та органiчно невiдтАЩiмною частиною украiнського лiтературного процесу [7:117] У розкодуваннi образiв античностi Юрiй Клен бух схильний до iх осучаснення, нацiонально iсторичноi конкретизацii. Захоплення Юрiя Клена досконалiстю античноi поезii, художньою спадщиною французьких парнасцiв та росiйською поезiiю "срiбного вiку" природно поiднувалась з iнтересом до революцiйних процесiв. Алюзii i ремiнiсценцii у творах iз сучасною проблематикою формували поле пiдтекстiв, поглиблювали iдейне звучання. Рецепцiя мотиву, "свiдома майстерна стилiзацiя"[39:62] не вiдмежовували поезiю вiд життя, а, навпаки, створювали вiдчуття спадкоiмностi i часовоi тяглостi духовних надбань людства. Вiдгомiн традицii й живого лiтературного процесу був органiчною часткою "неокласичноi" поетичноi стихii, культурологiчного пафосу Юрiя Клена, зосередженого у збiрцi "Каравели". Збiрка "Каравели" тАУ результат птАЩятнадцятирiчноi дiяльностi (1928-1943) тАУ укладена не за хронологiчним принципом. Основою для композицii i iдея духовноi еволюцii особистостi, пошуку нею власного мiсця у свiтi. "Особливiсть книги поезiй Клена тАУ наявнiсть iдиного лiричного героя, який постаi в кiлькох iпостасях: лицаря ("Услiд конкiстадорам"), фiлософа ("Серед озер ясних"), патрiота ("У Первозданного на горах"). У цьому звтАЩязку Н. Генкен-Русова у статтi "Двi стихii у творчостi Юрiя Клена" зауважуi: "Перша частина "Услiд конкiстадорам" уся просякнута духом нордiйця-номада, тривожним духом мандрiвника, моряка, завойовника, лицаря i поета, що вiдбиваiться в ii тематицi, образах i мотивах. Друга частина "Серед озер ясних" тАУ це лiричне звено, що поiднуi першу частину героiчноi романтики, середньовiчноi лицарськости i авантюри з третьою частиною збiрки, що носить назву "У Первозданного на горах", .. тАУ сплавом духовости i обiтницею мудрости".[24:476]

Справдi, збiрка "Каравели" i прикладом духовного iднання традицiй свiтовоi й украiнськоi лiтератури: ii перша частина повтАЩязана з Бiблiiю ("Лот", "Предтеча"), античнiстю ("Антонiй i Клеопатра", "Шляхами Одiссея"), середньовiччям ("Прованс", "Вiкiнги"), новою РДвропою ("Кортес", "Конкiстадори", "Жанна ДтАЩАрк"). Друга частина збiрки включаi у свiтове (Сiчневий Дiонiс, Лесбiя, Беатрiче, Франкфурт-на-Майнi) рiдне украiнське ("Сковорода", вiршi про красу рiдного краю) Третiй роздiл повнiстю посвячено Украiнi.

У 1921 роцi Микола Зеров переклав сонет Ередiя "Завойовники". У збiрцi "Камена" вiн був надрукований пiд назвою "Конкiстадори". У пуантi сонета згадано каравели:

РЖз бiлих каравел дивилися вони,

Як вiд незнаних вод незнанi сходять зорi.

Ця пуанта й назва пiдказали Ю. Кленовi назву першоi частини. А пуанта править за епiграф до збiрки.

Перший вiрш, сонетний диптих "Кортес", навiяний поезiiю Ж. М. де Ередiа "Конкiстадори". У ньому в тому ж, що i у вiршi Ередiа, пафосному ключi романтичноi опоетизацii постаi образ одного iз вiдомих iспанських конкiстадорiв Е. Кортеса. Зближують поезiю Клена з вiршем Ередiа екзотичнi мотиви, деякi образи (пальми, агави, далеч морiв, легкi вiтрила кораблiв). Екзотичнi мотиви манили поета у те "зелене царство Монтесуми", де живуть "золотошкурi i сумнi ацтеки i вабить:

Те Мехiко з дахами золотими,

Що, як сурма, в легендах прогримить. [с. 27]

Лише окремi автентичнi деталi тАУ "жадоба золота, пригод i слави" (с. 27), "злото слiз" (с. 27), "прадавнiй страх" (с. 24) тАУ узагальнюють образ варварства колонiзаторiв, вiдкривають пiдтекст зображеного, що в другому сонетi сконцентровуiться в останньому риторичному запитаннi:

Що спопелii й щезне димом чорним,

i тiльки диким цвiтом неповторним

Цвiстиме в спогадах прийдешнiх лiт? [с. 28]

Аналогiчне спостерiгаiться i у вiршi "Конкiстадори", що будуiться на протиставленнi: задуха буденностi, туга, "дрiмота мрiйного дозвiлля" [с. 28]тАУ "радiснийпростiр", вiтер, що "манитьу безкраi" [с. 28]. В обох вiршах наголошена мета походу конкiстадорiв:

Тебе помчала далеччю морiв

Жадоба золота, пригод i слави [с. 27];

"О золото глибоких надр,

що хвилями усе золотить!" [с. 29]

Але в епiцентрi сюжету не завойовництво, а теж властиве конкiстадорам прагнення волi, що у фiналi вiрша "Конкiстадори" перенесено на лiричного героя, зашифрованого займенником "ми". При цьому образ "безмiрностiморiв" набуваi символiчного значення, стаi уособленням волi .

Крiм впливу французького поета Ередiа, дослiдники творчостi Юрiя Клена вказують на спiльнiсть i своiрiднiсть потрактування образiв завойовникiв у Клена i Гумiльова. "Такий вплив був закономiрним, - зауважуi О. Мациборська, - акмеiсти i неокласики услiд "парнасцям" утверджували в модернiстськiй лiтературi неокласицизм тАУ спiвзвучнiсть естетичних поглядiв пояснюi перегуки в системi образiв" [48:291].

Л. Борецький зауважуi: "Росiянин Микола Гумiльов був близький Юрiiвi Кленовi романтичною екзотикою та образами героiчно-пiднесеними, у нiцшеанських iдеалах iнтерпретованих лiричних героiв, якi часто абстрагуються до рiвня образiв тАУ символiв неповторно самобутнього авторського колориту та глибокого фiлософського змiсту" [15:482].

У творчостi обох поетiв наскрiзним мотивом i романтика далеких подорожей, радiсть першопрохiдця-мандрiвника, екзотика пiвденних морiв, далекi снiжнi гори. Образи конкiстадорiв, норманiв, вiкiнгiв у вiршах Юрiя Клена перегукуються з подiбними образами М. Гумiльова. Це не тiльки образна подiбнiсть, але й типологiчна: у лiрицi утверджуiться образ мандрiвника, "який любить не сталiсть, а змiннiсть, вiчнi мандри, a troverso il monolo тАж" [23:482]

У вiршi "Вiкiнги" Юрiй Клен самобутньо осмислюi тему вiрша М.Гумiльова "Варвари". Подiбно до М. Гумiльова украiнський поет мандруi зi своiми героями "шляхами радiсно-чужими". У обох поетiв оспiвуiться мужнiсть вiкiнгiв i варварiв, якi не прагнуть спокою. Але у М. Гумiльова вождь варварiв

.. сдержал огненную лошадь,

с надменной усмешкой войска повернул он на север. [27:127]

Вiкiнги Юрiя Клена вiддають перевагу "правiчному простору океану", негодi "нездоланних днiв".

Типологiчну схожiсть вiчного образу мужнього мандрiвника спостерiгаiмо у вiршах М. Гумiльова "Повернення Одiссея" i Ю. Клена "Шляхами Одiссея". На створення творiв обох поетiв надихнув античний образ Одiссея.

Вiрш Юрiя Клена складаiться з восьми катренiв i композицiйно дiлиться на двi частини. У першiй поет окреслюi ситуацiю як виразно одiссеiвську, хоч ще не називаi iменi античного героя. Друга частина тАУ це монолог поета, його поради Одiссеiвi , образ якого пiдноситься до стилю патрiота. Одiссей уособлюi народ, самого автора, для якого батькiвщина i найголовнiшим у життi. Так, античний мiф вростаi в сучаснiсть, щоб не просто поетично увиразнити ii, а щоб фiлософськи узагальнити, пiдкреслити нерозривну iднiсть часiв та культур. Персонажi античних мiфiв - сирени, Цiрцея, лотофаги тАУ перенесенi на нацiональний грунт, вони набувають у Клена нового звучання i переосмислення. Сирени тАУ у грецькiй мiфологii демонiчнi iстоти, народженнi рiкою Алехоiм i однiiю iз муз - Мельпоменою, Терпсихорою, - або дочкою Стерона. Сирени мiксатропiчнi по природi, це напiвптахи-напiвжiнки, що успадкували вiд батька дику стихiйнiсть, а вiд матерi-музи тАУ божественний голос. Вони живуть на скалах острова, усiяного кiстками i висохлою шкiрою iх жертв, яких сирени заманюють своiм спiвом. Бiля острова сирен пропливав Одiссей, привтАЩязавши себе до мачти корабля i залiпивши воском вуха своiх товаришiв [50;2:438].

Вiрш Юрiя Клена вiдтворюi античний дух, де сирени тАУ уособлення мистецтва, поезii. РЗхнiй спiв чарiвний, але загрожуi загибеллю:

Десь на морi i острiв спiвучих сирен,

Де не ждуть мандрiвця свiтосяйнi оселi,

Де з води гостроверхi пiдносяться скелi,

Що моряк ще не дав iм i жодних iмен. [с. 50]

Свiт античного мiфу створюiться за допомогою образу Цiрцеi, що "чаклуi впрозорих одежах". Цiрцея тАУ мiфiчна чарiвниця, Кiрка, що приборкуi мандрiвникiв чарiвним питвом.

Кiрка-Цiрцея, у грецькiй мiфологii - чарiвниця, дочка Гелiоса i Персiди, сестра колхiдського царя Еета i жiнки Мiноса Пасифаi. Живе на островi серед лiсiв у розкiшному палацi. Дикi тварини, що населяють острiв, - це люди, якi випробували на собi магiю Кiрки. Супутникiв Одiссея, напоiвши iх чарiвним трунком, Кiрка перетворюi на свиней. Одiссей, вирушаючи на порятунок друзiв, отримуi вiд Гермеса чарiвне зiлля "молi", яке необхiдно кинути у напiй, приготований Кiркою, i вихопивши меч, розвiяти ii злi чари. [50;1:652]

У книзi "Легенди i мiфи Давньоi Грецii" А. Куна розповiдаiться, що Одiссей попросив Кiрку повернути його супутникам колишнiй образ. "Зразу ж вивела з хлiва свиней Кiрка, помазала iх чарiвною маззю, повернувши iм колишнiй образ, i зробила iх навiть ще кращими й дужчими, нiж вони були ранiш "[46:372].

У трактуваннi Юрiя Клена ця чарiвниця уособлювала державотворцiв радянських часiв, якi намагались вiдiбрати у людей розум, перетворивши iх на слухняне стадо тварин, однак залишивши iм вигляд людей. Цiрцея намагаiться позбавити спогадiв, минулого:

Мов пiсок, твоi спогади хвиля розмиi,

РЖ полине у лету життя без турбот [с. 50]

Лета тАУ у грецькiй мiфологii - персонiфiкацiя забуття, дочка богинi розбрату Ерiди. РЖменем Лети названо рiчку в царствi мертвих, випивши воду якоi душi померлих забувають своi минуле земне життя [50;2:51].

Мотив забуття, увиразнюiться в поезii Юрiя Клена образом лотофагiв. Лотофаги тАУ у грецькiй мiфологii мирне племтАЩя, що живиться плодами лотоса [50;2:72]. До землi лотофагiв бурею прибило кораблi Одiссея, розвiдникiв Одiссея лотофаги зустрiли "привiтною ласкою", пригостили iх солодким лотосом, спробувавши якого вони "забули свою батькiвщину i не захотiли повертатися до рiдноi РЖтаки, назавжди бажали вони залишитись на островi лотофагiв" [46:365]. Одiссею прийшлося силомiць вiдвести iх на корабель, наказавши "сiсти на весла i якнайшвидше покинути острiв лотофагiв". Одiссей "боявся, що й iншi, поiвши солодкого лотоса, забудуть вiтчизну" [46:365]. В основу цього мiфу покладено казковий мотив куштування iжi, що примушуi людину забути своi минуле i батькiвщину [50;2:72].

Отже, античнi образи сирен, Цiрцеi, лотофагiв символiзують в поезii Юрiя Клена iз одного боку, насолоду, кохання, а з другого тАУ забуття, пустку в душi. Поет, вживаючись в образ гомерiвського героя, даi поради, наголошуючи на необхiдностi зберегти "у душi все минуле, як скарб".

В останньому катренi вiрша поет використовуi символiчний образ старогрецького спiвця Гомера тАУ образ рiдноi домiвки:

ПамтАЩятай: втАЩiться дим кучерявий з-над хат,

Зрii хлiб , i червонi хитаються маки

Там, де рiдна на тебе чекаi РЖтака

РЖ занедбаний твiй маiстат [с. 51]

Юрiй Клен, як вказуi Л. Борецький, i його поетичною вiдповiддю М.Зерову, який, знаючи про намiр свого приятеля емiгрувати, написав йому на прощання сонет "Капнос тес гайес" ("Дим рiдноi землi"), у якому просить згадувати iхню дружбу i дим рiдноi землi:

Та чи згадаiш ти в чужих краях

Поржавiлий та старосвiтський дах,

Де огнище колись твоi палало?

РЖ чи промовиш з почуттям легким:

Там цiлиною йдуть лемiш i рало,

Там зноситься РЖтаки синi дахи? [34:25]

Цiкавим i осмислення Юрiiм Кленом ще одного античного образу тАУ Дiонiсiя тАУ бога рослинностi та виноробства. У Клена це "Сiчневий Дiонiс". Дiонiс тАУ Бахус, Вакх, в грецькiй мiфологii бог плодорiдних сил землi, рослинностi, виноградарства, виноробства. [50;1:380] У енциклопедii "Мiфи народiв свiту" описано культ, який запровадив Дiонiс: всюди на своiму шляху вiн навчаi людей виноробству i виноградарству. У ходiм Дiонiса, що носила екстатичний характер, брали участь вакханки, оповитi плющем. Опоясанi змiями, вони все руйнували на своiму шляху, охопленi священним безумством. З криками "Вакх, Евоi" вони прославляли Дiонiсiя-Бромiя ("бурного", "шумного"), били в тiмпани, напивались кровтАЩю убитих диких звiрiв, висiкаючи iз землi мед i молоко, вириваючи з корiнням дерева i натовп чоловiкiв i жiнок" [50;1:380].

В переосмисленнi Юрiя Клена Дiонiс тАУ бог снiжноi зими, вiн тАУ наш "рiдний", повитий не плющем i виноградом, а ялиною. Супроводжують його бурхливий хiд "метелицi, його менади". Сiчневий Дiонiс втiлюi риси украiнського божества, яке дбаi про майбутнiй урожай, засипаючи землю снiгом. Емоцiйна насиченiсть вiрша асоцiюiться з бурхливим уславленням Дiонiса, його галасливим ходом. Скорiш за все, ця асоцiацiя виникла через подiбнiсть зимовоi завiрюхи, ii завивання, до галасливого Дiонiсового ходу, танку завiрюхи до танку менад. В iнтерпретацii Юрiя Клена образ Дiонiса, зберiгаючи свiй празмiст (бог плодорiдних сил землi), творить в поезii свiт надiй на те, що майбутнiй добрий врожай: мотив очiкування майбутнього вiдродження i наскрiзним в поезii Клена.

Персонiфiкацiя Юрiiм Кленом образiв лiтератури обумовлена передусiм естетикою античноi класики, "яка базувалась на чуттiвому сприйняттi свiту тАУ в тому розумiннi, що уявляла прекрасне лише в реальному буттi тiл, предметiв, явищ, отже, конечним, замкненим, окресленим; невипадково античнiстю так важко освоювалося поняття безкiнечного" [23:4]. Спiвцем земного кохання виступаi Клен у циклi "Лесбiя", який назвав iменем коханоi поета Гая Валерiя Катулла.

Лiричнi вiршi Катулла присвяченi вiдомiй на той час у Римi красунi Клодii. Крiм вроди, вона уславилась також легковажнiстю поведiнки та багатьма коханцями. В неi закохався i Катулл. То було iдине в його життi кохання, непевне i драматичне, яке поет пронiс аж до самоi смертi. "Лесбiя" тАУ "лесбiянка", тобто жителька острова Лесбос. Сутнiсть свого кохання Катулл визнав як "ненавиджу i люблю". Ця формула стала епiграфом до другого сонету циклу. Його кохання подiбне до пристрасного кохання Катулла:

РЖ, поринаючись в таiмний став,

Де нiжна хвиля пестощiв плюскоче,

Я ще не знав: всяк, до пригод охочий,

Тебе, мов зi стiни гiтару, брав. [с. 68]

Проте кохання лiричного героя разюче вiдрiзняiться вiд Катуллового:

Нiколи, як Катулл, у нiжний спiв

Я не злучу ненавистi з любов'ю

РЖ не знайду оте чарiвне слово,

Що перетворюi у пристрасть гнiв. [с. 68]

Лiричний герой не запалиться Катулловим гнiвом, а сповниться гордим презирством i нiколи "вiрша не "заплямив би твоiм iмтАЩям". Проте, як i Катулл, вiн не може забути свого кохання до негiдноi жiнки:

Мов лагуни синi, сниться досi

Менi очей твоiх прозорий спiв. [с. 68]

"Фанфарами шаленими вогнiв" це кохання кличе його знову i знову, i, хоч "нi смутку, анi туги", iнколи крiзь його сонет "немов вiйне холодний подув туги". Проте герой не прагне повернути кохання "Лесбii", адже вiрить, що його чекаi прекрасна i свiтла любов, символом якоi для нього i Беатрiче великого Данте:

.. в одежах бiлих Беатрiче

Несе дари i радощi новi

РЖ в серце сипле зорi снiговi [с. 69]

Своiму майбутньому свiтлому коханню поет присвятив сонячний диптих "Беатрiче", який написаний був того ж року (1936), що й "Лесбiя". Образ Беатрiче, коханоi Петрарки, i втiленням небесноi Краси i Вiчного Кохання в поетичному свiтi багатьох неокласикiв. У вiршi М. Рильського "Odi et Amo" цей образ конкретизуi портрет коханоi лiричного героя:

Люблю твiй цiлунок, ненавиджу смiх,

Люблю, коли в муках моiх золотих

Проходить твiй образ. Коли ти прийдеш,

У серцi запалиш яд пожеш.

Гвоздик Кармен, Беатрiче нарцис,

Молитва, усмiх, злiсть, каприз [56:151]

"Крiзь далечiнь вiкiв" пронизуi своiми променями краси образ Беатрiче у Юрiя Клена. В. Державин зазначаi, що вiрш "Я шел с мечтой о Беатриче" маi характер ремiнiсценцii з "Божественноi комедii" Данте, ремiнiсценцii свiдомоi (бо ж iнколи у художнiй практицi може траплятися випадковий збiг образiв), але ще слабо адаптованоi i до художньоi концепцii автора, яка щойно почала викристалiзовуватися, i до вимог часу" [29:196].

У сонетному диптиху образ стаi центром дискурсу митця про вiчну силу Краси i Кохання:

Що всi скарби, затопленi в морях!

Раптову радiсть i той блиск дитячий

Який спалахуi в твоiх очах

Не промiняло нi на що: неначе

Блакитний мiсяць, виплива з долонь

Твоi волосся чорне й смага скронь [с. 70]

Своiрiднiсть неокласичноi концепцii Краси виявилася в тому, що у тканину твору вплетено категорiю мистецтва, iнтенсифiковану лексемами "Данте", "терцини", "спiвець", "поети й малярi", "безсмертне свiтило поезii" тощо. Кохання мислиться через вищу цiннiсть тАУ творчiсть, мистецтво. Всi "ночi й днi" коханоi " дивнимсяйвом заяснiли i заспiшили нас, мов крила бiлi":

Бо серед скель в похмурiй тишинi

Своiх терцин холоднi дiаманти

Тобi випiтав у шату темний Данте. [с. 70]

Концепцiя краси як головна для неокласичного свiтогляду втiлилась у диптисi "Антонiй i Клеопатра", в основу якого лягла "синтагматична пара "жертва Палладi тАУ жертва красi", яка генерувала думку, що вiрнiсть красi маi бiльшу цiннiсть, нiж вiрнiсть Палладi [3:2].

Перший романтичний вiрш поета "Антонiй" цiлковито будувався на "парадигматичному звтАЩязку "кохання-смерть" i утверджував думку, що через кохання Антонiй програв вiйну" [3:2]. Пiсля нищiвноi поразки, Клеопатра не покидаi свого коханого i гине разом з ним.

Настрiй сонету сумний i трагiчний, але пронизаний свiтлою величчю любовi, яка не терпить зради:

РЖ в бурi пристрастi, жаги й одчаю

В ii знеможених руках

Шаленства прапор полумтАЩям замаi

Й горiтиме в вiках [с. 32]

Сонетний диптих "Цезар i Клеопатра", у якому осмислено iсторiю кохання Клеопатри i Гая Юлiя Цезаря, сповнений iншим настроiм: кохання змальована як двобiй, битва двох сил:

Схрестились iхнi погляди в двобоi.

Рожевий усмiх, лотос i алое тАУ

РЖ сонна тиша в серцi зацвiла [с. 33]

Цезар покорив Клеопатру своiю мужнiстю воiна, вiн нагадував iй минулу славу Риму:

У туманi осяяний виплив Рим

РЖ слава, що ii в вiнку iз лiлiй

Колись вiкам трубитиме Вергiлiй

Поглянув вiн тАУ неначе i безсила,

Цариця мовчки голову схилила. [с. 33]

Образи Цезаря i Клеопатри можна iнтерпретувати i як традицiйнi, тобто iсторичнi факти античноi iсторii, i як тi, що мають прихований змiст. Клеопатра була "з трояндами в волоссi, в бiлим строi". За свiдченням Плутарха, iгипетська цариця зтАЩявилась перед Антонiiм у шатах Афродiти. Як вiдомо, Афродiта народилась з бiлоснiжного шумовиння морських хвиль, саме тому вона в бiлих шатах. Цезаря змальовано в чорно-червоних тонах, що дозволяi припустити, що образ Клеопатри уособлюi Украiну в бiлоснiжному вбраннi, а Цезар-поневолювача, радянський iмперський режим, перед яким iй довелося схилити покiрно голову.

Серед алегоричних образiв свiтовоi лiтератури, що уособлюють "метафоричнi позначення сутностей життя, що закрiпилося за антропонiстами, загальними i власними назвами"[49:110], цiкавим i образ Жанни ДтАЩАрк, що перекинув мiст iз романського середньовiччя до украiнськоi сучасностi. Серед жiночих образiв Жанна дтАЩАрк вирiзняiться, тим, що в уявi автора вона не i втаiмниченим образом як Беатрiче, Мелiсандра, Клеопатра.

М. Богач зауважуi: "Вiн хоч i проступав з перших рядкiв з "золотих полiв Шампанi", однак поступово набував вiдтiнку специфiчно-украiнськоi метакультури, де Юрiй Клен в конкретному iсторичному образi реалiзуi потребу адекватноi вiдповiдi украiнства, позбавленого державотворчоi волi, на суворий виклик iсторii: "Чи прискаче в зеленi луги Рятiвниця, незаймана дiва? Бо забракло мужськоi снаги Украiнi, господнього гнiву". В даному разi головним критерiiм "вiчноi жiночностi" автор виводить попри (фiзичну) цнотливiсть елемент героiчноi етики, що маi компенсувати рабську психологiю так званого мало росiянiзму, згуртувати дезорiiнтований народ на оборону власноi гiдностi.

Юрiй Клен сподiвався у спаралiзованому нацiональному Життiпросторi на появу украiнськоi Жанни дтАЩАрк [12:15]

Юрiй Клен змальовуi Жанну ДтАЩАрк дещо з бiблiйним вiдтiнком, то як поводиря, пастиря:

"Ти, яка пасла отари,

Геть iди вiд мрiйних меж!

За собою, наче хмари,

Збройнi сили поведи" [с. 42]

то як позначену богом Дiву Марiю:

Слухай Божого наказу:

Ти, яка в життi своiм

Не кохала ще нi разу,

Покохаiш битви дим.

Не селянку просту Жанну,

Що не вмii вести рать,

Наче на Пречисту Панну,

Сходить грiзна благодать. [с. 42]

РЗi образ як воiтельки змальовано в контрастi тАУ "бiлий лицар на чорному

Вместе с этим смотрят: