Прийоми сатиричного зображення у романi Дж. Свiфта "Мандри Гуллiвера"

ДИПЛОМНА РОБОТА

Прийоми сатиричного зображення у романi Дж. Свiфта ВлМандри ГуллiвераВ»

Вступ

Великий англiйський сатирик Джонатан Свiфт одна з найскладнiших постатей в iсторii свiтовоi лiтератури. Життя i творчiсть письменника були настiльки неоднозначними, що в працях та статтях свiфтознавцiв ще й досi iснують рiзнi, а деколи полярнi точки зору на його творчий спадок. Зiставляючи iх мiж собою, можна окреслити коло Влсвiфтiвських парадоксiвВ» i проблем, довкола яких розгоралися гарячi суперечки: полiтичне обличчя Свiфта, спiвiснування в ньому полiтика i митця (деякi лiтературознавцi не вважали його твори художнiми, визначаючи iх тiльки як полiтичнi виступи); якому столiттю належить думка Свiфта; чи i його твори просвiтницькими; нарештi, чим i сатира письменника тАУ насмiшкою над людською природою i розумом чи гуманiстичними творами, спрямованими на Влвиправлення людства, i звiдси, ким i Свiфт тАУ великим гуманiстом чи людиноненависником. Проте нiхто не вiдмовляв йому в полiтичнiй проникливостi, громадянськiй мужностi та темпераментi бiйця. Всi цi риси втiлилися в його творах тАУ палких памфлетах, втАЩiдливих сатирах, романi ВлМандри ГуллiвераВ», який став своiрiдним синтезом Свiфтових творчих i фiлософських пошукiв. Сама строкатiсть цих наявних у дослiдницькiй лiтературi матерiалiв й обумовлюi актуальнiсть теми даного дипломного проекту.

Теоретичну базу цiii роботи складають узагальнюючi висновки численних авторитетних авторiв. Критики звертали увагу на творчiсть Дж. Свiфта вже починаючи з др. полов ХУРЖРЖРЖ ст. У 1781 р. було надруковано працю молодшого сучасника Свiта С. Джонсона ВлЖиття СвiфтаВ», а 1814 р. тАУ В. Скотта ВлМемуари про Джонатана СвiфтаВ».

Величезний лiтературний спадок Д. Свiфта, його прозовi i вiршованi сатири, памфлети, проповiдi, вiдкритi листи, трактати з питань церковноi полiтики, журнальнi огляди внутрiшнього i мiжнародного життя краiни i т.д., становить i нинi велику цiннiсть для iсторикiв Великобританii. Вiн проливаi свiтло на суспiльно-полiтичний розвиток, побут i звичаi Англii на межi ХУРЖРЖ-ХУРЖРЖРЖ ст., характеризуi розвиток культури i лiтератури Нового часу, зокрема виникнення i становлення просвiтницькоi думки. Крiм iсторикiв, творчiсть Свiта цiкава для фiлософiв, адже в його творах вони знаходять вiдповiдi на важливi питання доби, зокрема про Влприродну людинуВ», роль науки в прогресi суспiльства i моральному розвитковi людства, сенс буття людини, саморозкриття особистостi.

В англiйському лiтературознавствi iснуi ряд цiкавих праць, в яких рiзнопланово i оригiнально висвiтлюються рiзнi аспекти дiяльностi Дж. Свiфта. Такi автори, Як РЖрвiн Еренпрайс, Деннiс Джонстон, Майкл Фут, Джон Росс, Р.Кiнтана, Мейнард Мек та iн. здiйснили значний внесок у нове тлумачення образу англiйського сатирика i його багатосторонньоi епохи. Число критичноi лiтератури про Свiфта та його творчiсть зростаi з кожним роком, що свiдчить про неабиякий iнтерес до нього, зокрема й в нашому лiтературознавствi як радянськоi доби, так i сьогодення.

Важливим для розумiння особи митця i його творчих концепцiй стали багатьох iнших лiтературознавцiв, Пiсля першоi монографii, якого стала видана 1891 р. у Петербурзi книжка В. Яковенка, залягла майже тридцятирiчна пауза, але згодом зтАЩявилися цiннi та фундаментальнi дослiдження М. Левiдова, М. Заблубовського, О. Анiкста, О. Дейча, В. Муравйова, Д. Урнова, РД. Брандiса, О. Веселовського, РЖ. Дубашинського, М. Нерсесовоi, М. Розумовськоi та iн. У цих студiях розглянуто майже всi аспекти життя, творчостi, полiтичноi дiяльностi, свiтогляду, фiлософii Дж. Свiфта. Особливо цiкавими й багато аспектними i працi В. Муравйова ВлДжонатан СвiфтВ» та ВлМандри з ГуллiверомВ», остання i своiрiдною мандрiвкою рiзними краiнами разом з Гуллiвером. Автор у своiх книгах розповiдаi про те, як виник задум сатиричного шедевру Свiта, атмосферу мiстифiкацii i таiмницi, якi оточували публiкацiю твору, бурхливу реакцiю сучасникiв, прослiдковуi внутрiшню динамiку свiфтiвськоi сатири, ii стилiстику. Самобутньою, сповненою фактами iз життя Свiфта та його сучасникiв, i праця РЖ. Дубашинського ВлМандри ГуллiвераВ» Джонатана СвiфтаВ». Окремим аспектам, зокрема жанровiй своiрiдностi твору англiйського сатирика, присвяченi статтi лiтературознавця ВлЖанр ВлМандрiв ГуллiвераВ», ВлГуллiвер мандруi у вiкахВ», ВлНародження Свiфтiвськоi сатириВ».

Значну цiннiсть для зтАЩясування творчоi манери сатирика, особливостей його свiтогляду та концепцiй становлять дослiдження Б. Бегака, Е. Брандiса, О. Веселовського, З. Гражданськоi, О. Дейча, А. РДлiстратовоi, Б. Шалагiнова, О. Штейна, С. Тураiва та iн. Окремi питання, важливi для розумiння творчоi особистостi, всiх ii складностей i парадоксiв, розглянуто у статтях С. Гречанюка (ВлСвiт: ерозiя утопii чи вiри в людину?В»), Ю. Кагарлицького (ВлРабле, Свiфт, ВольтерВ», ВлЧи був Свiфт науковим фантастом?В»), О. Катюхи (ВлГуллiвер полемiзуi з РобiнзономВ»), О. Нiколенко (ВлДжонатан СвiфтВ»), А. Ромма ВлПеревтiленняВ» Джонатана СвiтаВ»), М. Соколянського ВлПарадокси Джонатана СвiфтаВ») тощо, загальнотеоретичних працях Ю. Борiва, Ю. Вiппера, РЖ. Волкова. Однак малодослiдженим залишаються такi аспекти творчого методу Свiта, як стилiстика, поетика його творiв, засоби сатири.

Враховуючи досвiд i доробок дослiдникiв творчостi Дж. Свiфта, ми ставимо собi за мету зосередитись на вивченнi особливостей сатиричного зображення у романi ВлМандри ГуллiвераВ». Реалiзацiя поставленоi мети передбачаi розвтАЩязання таких конкретних завдань:

- визначити на якому лiтературному та суспiльно-iсторичному тлi, коли i як зародились сатиричнi твори Дж. Свiфта;

- конкретизувати роль традицii у формуваннi особливостей творчого методу англiйського сатирика;

- висвiтлити iсторiю створення сатиричних творiв Свiфта (памфлетiв, статей) i роману ВлМандри ГуллiвераВ» як синтезотворчих шукань письменника;

- зтАЩясувати жанрову природу роману Свiфта;

- розкрити розмаiтiсть та оригiнальнiсть свiтоглядно-фiлософських i тематичних пошукiв автора, що лягли в основу роману;

- проаналiзувати прийоми i засоби сатири, особливостi побудови фантастичного свiту ВлМандрiв ГуллiвераВ»;

- конкретизувати коло проблем, якi стали обтАЩiктом свiфтiвськоi сатири;

- визначити особливостi втiлення авторськоi позицii в сатиричному творi.

ОбтАЩiктом дослiдження i сатиричнi твори Дж. Свiфта, зокрема роман ВлМандри ГуллiвераВ».

Предметом дослiдження i особливостi сатиричного зображення, засоби i методи створення комiчного у творi Дж. Свiфта.

Методи дослiдження: у дипломнiй роботi поiднано проблемно-стильовий пiдхiд, системний, iсторико-генетичний, типологiчний методи наукового дослiдження лiтературних явищ.

Теоретичне та практичне значення дипломноi роботи полягаi у певному внеску у вивченнi творчоi бiографii Дж. Свiфта, iндивiдуального стилю сатирика. Результати та матерiали роботи можуть бути використанi в лекцiйних курсах з вивчення творчостi Дж Свiфта та iсторii англiйськоi лiтератури ХУРЖРЖРЖ ст., при проведеннi семiнарiв з проблем традицii i новаторства сатиричноi лiтератури, поетики, при написаннi курсових робiт.

Структура роботи. Дипломна робота складаiться зi вступу, двох роздiлiв, висновкiв та списку використаноi лiтератури.

1. ВлВiн мав таланти Лукiана, Рабле та СервантесатАж Його розум служив благородним цiлямтАжВ»

1.1 Парадокси життя та творчостi Джонатана Свiфта

Великий англiйський сатирик Джонатан Свiт i однiiю з найскладнiших постатей в iсторii свiтовоi лiтератури. Свого часу Вальтер Скотт вiдзначив у свiта як письменника i людини Влцiлу низку парадоксiвВ» [77; 61]. У свiтовiй свiфтiанi важко вiдшукати двi абсолютно адекватнi оцiнки творчостi цього художника. Зiставляючи ж полярнi точки зору, не можна не дивуватись розлогiй суперечностi багатьох рецепцiй. Справдi Свiфта водночас вважали письменником-просвiтителем i людиноненависником, дидактиком i потiшником, пророком i консерватором у смаках, людиною дантiвськоi цiльностi та безкомпромiсностi i кондотьiром-утилiтаристом. Складною була особиста доля Свiта, складним i суперечливим i сприйняття його спадщини нащадками.

Джонатан Свiфт був англiйцем, але мав тiснi звтАЩязки з РЖрландiiю. Тут вiн народився, прожив довгi роки, разом з iрландськими патрiотами боровся проти англiйського гнуту. В Дублiнi вiн помер i був там похований.

Народився Свiфт 30 листопада 1667 р. Дядько письменника, адвокат Годвiн Свiфт, влаштувався в РЖрландii, за ним потягнулися його брати. Джонатан Свiфт-старший, батько письменника, встиг отримати мiсце наглядача судових засiдань в Дублiнi й помер у двадцятиптАЩятирiчному вiцi, залишивши сiмтАЩю в злиднях. Родовiд письменника нараховуi кiлька поколiнь, англiйських священикiв. Тому Годвiн Свiфт, взявши опiку над небожем, вiддав його в школу Кiлкенii, а потiм вiдправив до Ринiтi-коледжу в Дублiнi (1682 р.), де майбутнiй письменник мав студiювати богословтАЩя, щоби за сiмейною традицiiю стати священиком.

Свiфт мав характер дiяльний, честолюбний й iронiчний. Вiн чудово усвiдомлював свою виняткову iнтелектуальну обдарованiсть. Втративши змалку батькiв, вiн знаходив iдину втiху в читаннi книжок, що допомогли йому розвинути розумовий потенцiал. Ще студентом мiг по вiсiм годин, не вiдриваючись, просиджувати на книжкою. Свiфт мав вражаючу памтАЩять i хист дотепника, якi пiзнiше не соромився застосовувати проти видатних осiб (серед його жертв був, зокрема, Д. Дефо [91; 2].

Ще з юнацьких рокiв Свiфт прагнув до активноi полiтичноi дiяльностi. Полiтичне життя тодiшньоi Англii заплутало у своi тенета i роздрiбнило гострий практичний розум Свiфта, отруiло його свiтогляд скепсисом, але пiдготувало тим самим ТСрунт для яскравоi сатири, завдяки якiй вiн назавжди увiйшов до iсторii свiтовоi лiтератури.

Серед багатьох свiфтiвських парадоксiв видiляють кiлька основних проблем, одна з яких тАУ полiтичне обличчя Свiфта. ВлВiйна всiх проти всiхВ», тАУ так визначив людськi стосунки у сучасному суспiльствi видатний фiлософ ХУРЖРЖ ст. Т. Гоббс [77; 61]. Цi слова автора ВлЛевiафанаВ» були добре вiдомi Свiфтовi, вiн процитував iх у рапсодii ВлПро поезiюВ». ВлАнглiйська дiйснiсть ХУРЖРЖ ст. Чудово iлюструвала цю тезу Гоббса. Пуританський рух, криза монархii, наступ Кромвельськоi армii, страта Карла РЖ, реставрацiя Стюартiв, бунт Монмаута, Влславетна революцiяВ» 1688 р. Свiфт народився пiсля того, як вiдгримiло багато революцiйних бур, але значною мiрою вiн залишився людиною бурхливого ХУРЖРЖ ст. Полiтичнi пристрастi не вляглися й пiсля компромiсу 1688 р. вони лише увiйшли у бiльш-менш стабiлiзоване рiчище. Не лише в епоху збройних зiткнень, а й перiод запеклих парламентських боiв кожний мислячий англiiць мусiв визначити свою власну позицiю у цiй Влвiйнi всiх проти всiхВ» [77; 61].

На початку ХУРЖРЖРЖ ст. в Англii сформувалися двi полiтичнi партii тАУ вiги i торi. Вiги виступали за конституцiйну монархiю, а торi пiдтримували феодальне дворянство. Але, почергово приходячи до влади, обидвi партii дбали не про долю народу, а про власнi вигоди. Тiсно повтАЩязаний з родинними стосунками з вiгами, Свiфт виступаi спочатку на боцi цiii партii. Саме як прихильник вiгiв вiн виходить уперше на арену полiтичноi боротьби 1701 р. Як зауважуi М. Соколянський, безпосередня участь лiтераторiв у полiтичних боях була в той час типовим явищем [77; 61]. Памфлет Свiта ВлПромова про розлади в Афiнах i Римi Влподав чималу допомогу верхiвцi вiгiв. Не можна не згадати й про участь Свiта у вiхiвськiй пресi. Якi вiдомо, для журналу Стiля й Аддiсона ВлБазiкаВ» Свiфт написав один номер повнiстю, десять номерiв частково i два вiршi [63; 13]. РЖмтАЩя фантастичного джентльмена РЖсаака Бiкерстаффа, вiд якого йшла вся iнформацiя ВлБазiкиВ», теж ввiв до лiтературного вжитку Свiфт.

Та з листопада 1710 р. Свiфт пише вже в торiйськiй газетi ВлДослiдникВ», завдаючи серйозних ударiв вiгам. Вiдома i його дружба з торiйським лiдерами Гарлi та Болiнгброком. Вчорашнi друзi Свiта тАУ вiхiвськi лiтератори тАУ стали його завзятими опонентами. Саме в цей перiод Свiта називають Влмiнiстром без портфеляВ», негласним радником торiйського мiнiстерства. В цей час тривала виснажлива для Англii вiйна з Францiiю за Влiспанську спадщинуВ». Вiн критикуi вiгiв, прибiчникiв вiйни, у своiх памфлетах (ВлПоведiнка союзникiв i колишнього мiнiстерства у теперiшнiй вiйнiВ» та iн). Коли 1713 р. вiйна завершуiться Утрехтським миром, багато хто повтАЩязуi цю подiю iз заслугами Свiфта-памфлетиста i називаi мир ВлсвiфтiвськимВ» [93; 2].

Свiфт сподiваiться одержати вiд королеви Анни давно жадану винагороду тАУ високу духовну посаду, проте отримуi набагато скромнiшу посаду декана собору св. Патрiка в Дублiнi, куди мусiв поiхати дуже розчарованим i роздратованим. Однi iсторики вважають це пiдвищенням, вбачаючи у ньому пiдтримку з боку впливових лондонських друзiв i однодумцiв Свiфта, а Г. Анiкiн i Н. Михальська у своiй ВлРЖсторii англiйськоi лiтературиВ» дiйшли висновку зовсiм iншого: ВлНасправдi, це означало засланняВ» [3; 117].

Невдовзi королева помираi, трон посiдаi Георг РЖ з династii Ганноверських курфюрстiв. Болiнгброк рятуiться втечею до католицькоi Францii. Влада переходить до вiгiв, головою кабiнету стаi Роберт Уолпол. Хоча Свiфт вiдчуваi себе ображеним дублiнським призначенням, тАУ вiдзначаi
ВаБ. Шалагiнов, тепер його скромна посада вдалинi вiд столицi слугуi йому за надiйний притулок. Крiм того, тут вiн пише серiю памфлетiв проти нового уряду на захист прав iрландського народу. Тут народжуiться головний твiр сатирика тАУ ВлМандри ГуллiвераВ» з усiiю гамою почуттiв, що хвилювали дублiнського втАЩязня: вiд жовчного гнiву на свою долю в РЖ частинi до повного розчарування у людинiВ» [91; 1].

С. Гречанюк у статтi ВлСвiфт: ерозiя утопii чи вiри в людинуВ» заперечуi як картАЩiристськi розрахунки сатирика так i ВлМандри ГуллiвераВ» як наслiдок глибокого розчарування. Автор наводить слова одного з найсерйознiших радянських дослiдникiв О.А. Анiкста, який недвозначно писав ВлСвiфт розраховував, що його наближенiсть до мiнiстрiв хоча б тепер дасть йому iпископство в якомусь з англiйських округiв. Але велика риба знову вислизнула з рукВ» [24; 197]. С. Гречанюк зауважуi: ВлВiд цих слiв Свiфт, звичайно ж, не стане меншим, але чи не втратимо на тому щось ми самi? Не хочеться, дуже чомусь не хочеться думати, нiби Свiфт сiв за ВлМандри ГуллiвераВ» через те, що зазнав прикрощiв i образ, що не вдалася картАЩiра, не матерiалiзувалися шанолюбнi плани. В.С. Муравйов порiвняв цю книжку з шовковим шнурком, який султани посилали пашам, аби тi повiсилися. Кара? Помста? Та нi ж бо! Якби Свiфт дуже хотiв великоi риби, то не покинув Лондон i своiх впливових друзiв тАУ уряд торi ще залишався при владi, канцлер-скарбник i державний секретар могли посприяти. А вiн, бач, на все махнув рукою. Чи не тому, що зазнав розчарування в iншому, куди важливiшому?В» [24; 197тАУ198].

М. Соколянський з цього приводу висловлюi думку, що зберiгаючи найцiльнiше уявлення про творчу натуру Свiфта, не можна не помiтити, як своiрiдно спiвiснували в ньому полiтик i митець. РЖнодi на перший план виходив полiтик з пристраснiстю борця, яка пiдпорядковувала в собi художника. РЖ з цiiю пристраснiстю сполучалися наiвнi надii: на те, що торi покладуть край вiйнi за iспанську спадщину та вiйнам взагалi, що новi владоможцi полiпшать життiвi умови iрландського духiвництва i т.iн. Не мiзантропiя i утилiтаризм керували свiтом у полiтичних боях, а активне спiвчуття до людей, яке дуже часто оберталося простодушною наiвнiстю. Свiфт перейшов до iншого табору, коли йому здалося, що торi та вiги Влобмiнялися принципами у ставленнi до вiйни. Насправдi ж вузько партiйнi iнтереси заступали будь-якi принципи i одним i другим [77; 63]. Мав рацiю дослiдник просвiтницькоi лiтератури Леслi Стiвен, вiдзначаючи, що для Свiфта Влслова ВлвiгВ» i ВлторiВ» виглядали анахронiчними. РДдине, що його справдi цiкавило, тАУ це питання миру i вiйниВ» [77; 63].

Особливо повно i яскраво Свiфта як людину розкрито у Влщоденнику для СтеллиВ» (1710тАУ1713), змiст якого складають його листи до коханоi Естер Джонсон. Вiн був старший вiд неi на 14 рокiв. Естер була iдиною в життi сердечною симпатiiю, вiдтодi як вiн познайомився з нею, восьмирiчною дочкою економки Темпля, ще коли був секретарем лорда. РЗРЗ смерть 1728 р. була для нього сильним ударом i похитнула його здоровтАЩя. Дедалi частiше зазнавав письменник виснажливих нападiв головного болю, якi зрештою призвели до важкоi душевноi хвороби. Свiфт передчував свiй кiнець. Якось, прогулюючись парком з поетом Едвардом Юнгом, вiн показав на втАЩяз iз засохлою верхiвкою, i сказав: ВлОсь i я так почну помирати тАУ з головиВ». Свiфт похований вдячними парафiянами-iрландцями як нацiональний герой у соборi, деканом якого вiн був 32 роки. На плитi викарбовано напис латиною, який вiн сам склав: ВлТут упокоiвся Джонатан Свiфт, декан цiii церкви, i жорстоке обурення вже бiльше не може ятрити його серце. РЖди, мандрiвнику, наслiдуй, якщо можеш, ревного поборника мужньоi свободиВ»

1.2 Основнi вiхи творчого шляху Джонатана Свiфта на тлi лiтературноi доби

Практично все, написане Джонатаном Свiфтом, маi характер соцiальноi i полiтичноi публiцистик i тiсно повтАЩязане з реальним життям Англii першоi половини ХУРЖРЖРЖ ст. Завзятим сперечальником вiн постаi в однiй iз своiх перших сатир тАУ ВлБитвi книжокВ» (1697), в якiй вiдгукнувся на суперечку ВлСтародавнiх i новiтнiхВ», що точилась в цей час мiж французькими письменниками. З волi Свiфта античнiсть здобула рiшучу перемогу над ВлновiтнiмиВ» авторами, що вiдкриваi його власнi лiтературнi уподобання. Проте, хоч Свiфт, алегорично зображуючи битву мiж ВлстародавнiмиВ» i ВлновимиВ» митцями, в яку вступають книжки королiвськоi Сен-Джеймськоi бiблiотеки, вiн обриваi сатиру, не завершуючи опис битви (закiнчення рукопису, заявляi автор, загублене!). Цей спiр ВлстародавнiхВ» i ВлновiтнiхВ» для нього, мислителя просвiтницького ТСатунку, маi лиш вiдносне значення. Своi естетичнi критерii Свiфт формулюi в алегоричнiй притчi [38; 39]. Тут вiн висловлюi своi погляди на завдання лiтератури, якi полягають у тому, що вона маi приносити користь i новi iдеi людству. В алегоричнiй формi ця думка висловлена у вставному епiзодi про павука i бджолу. Павук, що сидить в темному кутку, плете свою павутину далеко вiд людей i свiтла. Бджола розриваi павутину i прямуi до людей та свiтла. Вона добуваi солодкий мед, потрiбний людям. Думка, сформульована у творi, ворожа духовi догматизму та проникнута iдеями Просвiтництва.

Показовим i те, що, як зауважуi Б. Шалагiнов, воiначальниками у битвi виступають самi автори. У ВлстародавнiхВ» важко озброiною кiннотою командуi Гомер, легкою кавалерiiю тАУ Пiндар, стрiльцями тАУ Платон i Аристотель, пiхотою Геродот i Тiт Лiвiй. У поемi буквально розкриваiться змiст слова ВлсуперечкаВ» (французьке la guerеlle тАУ ВлсуперечкаВ» i ВлсваркаВ»). Цей прийом ВлматерiалiзацiiВ» метафори стане потiм головним в його Влгул лiверiВ» [91; 2].

Великий громадянський резонанс i несподiвану серйознi наслiдки для самого Свiта викликала його ВлКазка про бочкуВ» (1698). Вираз Влказка про бочкуВ» як iдiома англiйськоi мови означаi нiсенiтницю, плутанину, сумтАЩяття. Захопившись ВлматерiалiзацiiюВ» цiii iдiоми, Свiфт навмисне створив атмосферу плутанини в творi, давши тим пiдставу для несправедливих для себе тлумачень. Вiн змушений був потiм виправдовуватися у передмовi до другого видання, але це не допомогло. У творi розповiдаiться по трьох братiв, яким батько заповiв три кафтани; проте сюжет постiйно перериваiться рiзними вiдступами, посвятами, посланнями, якi утворюють своiрiдну ВлантирамуВ» i вiдволiкають вiд головноi лiнii оповiдi. На думку Б. Шалагiнова, Влв алегоричнiй формi тут показано християнське вiровчення (кафтани) i три конфесii: католицизм(Пiтер), помiркований протестантизм у дусi лютеранства (Мартiн) i фанатичне пуританство (Джек). Брати кожен по-своiму поводяться з кафтанами, подiбно до того, як кожна конфесiя по-своiму тлумачить головнi постулати християнства. Особливо дiстаiться вiд автора Джековi, який уособлюi пуританство, що засвоiло вкрай нетерпимi постулати Жана Кальвiна. Сам Свiфт схиляiться на бiк Мартiна i тим самим виражаi переконанiсть у благотворному впливовi англiканськоi церкви на полiтичне життя Англii. Вольтер, який прочитав ВлКазкуВ» пiд час вимушеноi емiграцii в Англii, вважав, що тут зачiпаються не тiльки ВлбратиВ», але й сам ВлбатькоВ», тобто християнська релiгiя загалом. За його словами, Свiфт Влпригостив трьох синiв сотнею рiзок, але рiзки були такi довгi, що й зачепили й батькаВ». Характерно, що сатира Свiта i досi входить до ВлiндексуВ» заборонених Ватиканом книг.

В ВлРЖсторii всесвiтньоi лiтературиВ» вiдзначаiться подiбнiсть сатири Свiта з твором Еразма Ротердамського ВлПохвала ГлупотiВ» та тими главами ВлГаргантюа i ПантагрюельВ» Рабле, в яких великий гуманiст виступав проти педантiв, ханжi, пригноблювачiв вiльноi думкиВ» [38; 39]. Видiляючи iронiю, як один з основних засобiв сатиричноi майстерностi Свiфта, автори вказують на його попередникiв у свiтовiй лiтературi. ВлРЖз давнiх класикiв вiн (як пiзнiше й Фiлдiнг) особливо поцiновував Лукiана; з сатирикiв Вiдродження тАУ Еразма i Рабле (саме Вланглiйським РаблеВ» називав Вольтер).

Перебуваючи на посадi декана в Дублiнi, Дж. Свiфт зблизився з iрландським народом. В анонiмному памфлетi ВлПропозицiя про загальне вживання iрландськоi мануфактуриВ» автор звинувачуi англiйський уряд у тому, що вiн своiю економiчною полiтикою знищив ткацьку промисловiсть РЖрландii. Цiкавi, сповненi iронii та сарказму, ВлЛисти сукнаряВ» спрямованi iронii та сарказму капiталiста У. Вудда, який, одержавши вiд уряду право карбувати для РЖрландii грошi, випускав неповноцiннi монети. В одному листi Свiфт захищаi право iрландцiв на незалежнiсть. Проте ВлЛисти сукнаряВ» вирiзнялися тим, що не обмежувалися економiчними питаннями, у них пiдривалася вiра в могутнiсть Влкоролiвськоi прерогативиВ» i в авторитет королiвських мiнiстрiв.

Кiлька памфлетiв Свiта присвячено мовним питанням. У питаннях граматики англiйськоi мови вiн виступаi переконаним латинiстом. Вiн, як i бiльшiсть тогочасних вчених, вважав, що англiйська граматика повинна будуватися за взiрцем латинськоi. Б. Шалагiнов вважаi, що Влмова Свiфта справдi естетично близька основним принципам латини: яснiсть i чiткiсть синтаксису, гранична логiчна роздробленiсть думки, рiвномiрнi експресивно-мовнi акцентиВ» [91; 2]. Свiфт, як i Дефо, це вiдзначають багато лiтературознавцiв, заклав мовнi основи просвiтницького стилю. Водночас Свiфт виступав за те, щоб ТСрунтом лiтературноi мови була жива розмовна тАУ як у письменникiв РДлизаветинськоi доби. Мова ж свiтських салонiв, на його думку, вже не може бути зразком мовноi чистоти, оскiльки засмiчена жаргоном. У цьому вiн солiдарний з Мольiром. З iншого боку, неприйнятна для нього позицiя пуристiв, якi виступали взагалi проти будь-яких нововведень.

У своiх памфлетах Свiфт, зазвичай, iронiчно зображуi яке-небудь абсурдне положення. ПамфлетВ» Скромна пропозицiяВ» висмiюi фiлантропа та його пропозицiю вiдгодувати дiтей бiднякiв. Вiдгодованих дiтей можна продавати як iжу до столу англiйських лордiв i, таким чином, бiдняк отримаi багатство. Сатира письменника зла i iдка. Контраст мiж злодiяннями i благородними намiрами вражаi читача. Засоби сатири, вiдточенi i доведенi до вершин майстерностi у памфлетах та виступах, знайдуть своi застосування у ВлМандрах Гул лiвераВ».

Дискусii навколо Свiфта виявляють зовсiм несподiванi проблеми. Якому столiттю належить думка Свiфта? Звичайно ж, Просвiтницькому, хiба це не доведено давно? Але як можна вiдiрвати великого сатирика вiд столiття Мiльтона Драй дена, Гоббса i Темпля тАУ столiття, коли формувався свiтогляд Свiта i була вже написана ВлКазка про бочкуВ»? Деякi дослiдники вважають, що нi ВлКазка про бочкуВ», нi навiть ВлМандри ГуллiвераВ» не мають нiчого спiльного з художньою лiтературою, це тiльки публiцистика. Не обiйшлося навiть без курйозiв: якийсь Феррарi надрукував у женевському журналi ВлМiжпланетний куртАЩiрВ» статтю, де висловив гiпотезу, був не бiльш i не менш, як марсiанином, саме цим пояснюючи його ВллюдиноненависництвоВ» [36; 64].

А. Ромм наводить висловлювання дослiдникiв, якi вважали творчiсть Свiфта плодом хвороби душi i комплексiв. Одним iз них був Оруел, оголосивши твори Свiфта Влкартиною людського життя, в якому письменник нiчого не знаходить, крiм майбутнього божевiлля i грiхуВ» [72; 149]. 1923 р. Олдос Гакслi виявив у Свiфта особливий комплекс тАУ вiдраза до всiх фiзичних та фiзiологiчних функцiй живого органiзму, вважаючи, що Влйiху були ворогами тiльки тому, що випаровували запах поту та екскрементiвВ», а Влiх моральнi дефекти були на другому планiВ» [72; 150]. Патологiчну ненависть до життiдiяльностi людського органiзму Гаслi вважаi джерелом мiзантропiчних настроiв письменника. Справдi, Свiфт настiльки вирiзняiться серед лiтераторiв кiнця ХУРЖРЖ тАУ поч. ХУРЖРЖРЖ ст., що деякi критики не можуть утриматися вiд спокуси оголосити оригiнальнiсть сатирика абсолютною i поставити його поза всiма традицiями. Семюель Джонсон, досить упереджений щодо Свiфта, писав: ВлтАжУ передмовi до одного з iрландських видань говориться, що Свiфт нiколи не брав жодноi думки у жодного письменника, давнього чи сучасного. Це не зовсiм так, але, мабуть, важко вiдшукати якогось iншого письменника, який так мало запозичив у iншихтАжВ» [77; 65].

У Свiфта, звичайно, були попередники, що визнаi бiльшiсть дослiдникiв. Деякi з них, наприклад, звертають увагу на генезис теми подорожi до iнших свiтiв у лiтературi до англiйського сатирика. Першими у цьому ряду стоять ВлПравдивi оповiданняВ» Лукiана, ВлУтопiяВ» Томаса Мора, ВлНова АтлантидаВ» Френсiса Бекона, ВлРЖнший свiтВ» Сiрано де Бержерака, знайомство з якими вiдчуваiться у ВлМандрах Гул лiвераВ». Л. Стiвен додаi сюди i ВлШлях пiлiгримаВ» Беньяна. Як би iзольовано вiд лiтературного середовища не виглядав Свiфт, але й в листах, i в творах вiдчутне його уважне ставлення до попередникiв-лiтераторiв i фiлософiв [77; 65].

1.3 РЖсторiя створення книги ВлМандри у рiзнi вiддаленi краiни Лемюеля Гуллiвера, спочатку хiрурга, а потiм капiтана кiлькох кораблiвВ». Жанрова природа твору

Задум твору Свiфта народився у Гурку лондонських дотепникiв, якi придумували гумористичнi iсторii вiд iменi обмеженого вченого-педанта Мартiна Скрiблеруса (тобто ВлписакиВ»). До гуртка входили Джон Арбетнот, Олександр Поуп, Джон Гей i Свiфт. Виразно побутовi оповiдки мали приховану полiтичну спрямованiсть, яку чудово розпiзнавали спiввiтчизники. Часто пародiювали офiцiйнi документи чи iндивiдуальну мову полiтикiв. ВлСкрiблерусиВ» користувалися промовистими iменами. Так, Англiя фiгурувала пiд iменем Джона Булля (ВлбикВ», друге значення жаргонне: ВлабсурдВ», ВлнiсенiтницяВ»), а Францiя тАУ Луi Бабуна (вiд ВлБурбонВ») тощо. Свiфт придумав опис мандрiв цього персонажа до далеких краiн. Саме вони стали iмпульсом для створення головного сатиричного шедевра письменника. РЖ хоч Свiфт видав свiй твiр анонiмно, стиль Скрiблеруса чiтко вказував на автора.

Сучаснi дослiдники висловлюють рiзнi мiркування з приводу дiяльностi гуртка. Дехто з них твердить, нiби Свiфт Влзаледве не самочинно визначав полiтику уряду, був принаймнi, як вже зазначалося, Влмiнiстром портфеляВ», С. Гречанюк висловив таку думку: ВлЩо ж, вiн i справдi помiтно впливав на урядову полiтику в деяких питаннях, i переконливi свiчення того, що завдяки i його зусиллям Англiя нарештi припинила вiйну за iспанську спадщину, але перебiльшувати його роль у iвропейськоi iсторii таки не варто тАУ вплив цей був тривалим i до того ж ТСрунтувався не стiльки особистих звтАЩязках, скiльки на колективнiй позицii усiх членiв гурткаВ» [24; 196]. В. Муравйов у книзi ВлПодорож з ГуллiверомВ» зазначав, що Свiфт хотiв перетворити лiтературний гурток у Влкерiвний iдейний центр АнглiiВ», в Влсвоiрiдну установу для контролю над усiiю друкованою продукцiiюВ» краiни, що основними проголошувався Влпринципи руйнування iдейних структур зсередини за допомогою пародiiВ» [60; 32].

У ВлПодорожах ГуллiвераВ» Свiфт, на думку багатьох дослiдникiв, синтезуi все, що написав ранiше в памфлетах, сатиричних книгах, статтях, вiршах. Впродовж одинадцяти рокiв дуже популярний сатиричний твiр, який обговорювався в усiх колах суспiльностi, друкувався без iменi автора.

О. Дейч розповiдаi iсторiю однiii мiстифiкацii. Коли лондонський книготорговець Б. Мотт одержав листа i рукопис вiд невiдомоi особи на iмтАЩя Ричард Сiмпсон, проглянувши iх, залишився здивованим. На першому аркушi зазначалося: ВлМандри у рiзнi вiддаленi краiни свiту Лемюеля Гуллiвера, спочатку хiрурга, а потiм капiтана кiлькох кораблiвВ». У листi видавець прочитав: ВлШановний мiстере Мотт! Автор цього рукопису мiстер Лемюель Гуллiвер тАУ мiй стародавнiй i близький друг, вiн також тАУ рiдня менi по материнськiй лiнii. Десь так рокiв зо три тому мiстер Гул лiвер, якому набридло бути обтАЩiктом зацiкавленостi багатьох людей у себе в Редрифi., купив невеличку дiлянку землi зi зручним будиночком поблизу Ньюарка у Ноттiнгемширi, на своiй батькiвщинi, де i зараз живе у самотностi, але й повазi сусiдiв. Виiжджаючи з Редрiфу, мiстер Гуллiвер вiддав менi на збереження рукопис i дозволив використати його, як я вважатиму за потрiбне. Я тричi уважно прочитав його. Мова досить зрозумiла й проста. Весь твiр, безперечно, дихаi правдою, та й чи могло бути iнакше, коли сам автор вiдомий такою правдивiстю, що серед його сусiдiв у Редрифi навiть склалася приказка: така ж правда, нiби це сказав сам мiстер Гуллiвер.

За порадою кiлькох поважних осiб, котрим я, зi згоди автора, давав цей рукопис почитати, я вирiшив надрукувати його у надii, що якийсь час вiн розважатиме нашу молодь краще, нiж якiсь там опуси полiтикiв та партiйних писак. Подальшi подробицi щодо автора, читач знайде на перших сторiнках цiii книги. З повагою Рiчард СтiмпсонВ» [28; 31].

Мотт надрукував рукопис невеликим тиражем. Чи мiг вiн сподiватися, що вже через тиждень книгу розкуплять i знадобиться ще один тираж? А потiм ще i ще. ВлМандри ГуллiвераВ» читали й обговорювали у краiнi всi: вiд куховарок до мiнiстрiв. Такоi популярностi немала у тi роки жодна книга. Та iдине залишалося для Мотта загадкою. Адже нi!?В»: р., коли книгу було видано, нi згодом вiн так i не змiг познайомитися нi з автором Лемюелем Гуллiвером, нi з його родичем Ричардом Сiмпсоном. Чому? Вiдповiдь на це питання проста: нi того, нi iншого взагалi не iснувало в природi. Лише через 11 рокiв, 1737 р., авторство книги визнав Свiфт, коли почав друкувати зiбрання своiх творiв.

Отже, розповiдь ведеться вiд iменi людини, яка була Влспочатку хiрургом, а потiм капiтаном кiлькох кораблiвВ». Автори пiдручника ВлРЖстрiя всесвiтньоi лiтературиВ» вказують на не випадковiсть роду занять героя, вiдзначаючи умовнiсть образу: Влгул лiвер тАУ це, при всiй конкретностi про небагатьох повiдомлених нам деталей його бiографii, умовна ВлсередняВ» людина, не зла i не глупа, не багата i не бiдна. Англiiць ХУРЖРЖРЖ ст. Звання хiрурга, а вiдповiдно природничо-науковi знання, отриманi Гул лiвером, важливi для Свiфта, оскiльки дозволяють надати вигляду точностi й достовiрностi його дивовижним спостереженням в далеких краiнахВ» [38; 43]. Сама ця метафора заголовку твору вмiщуi ту думку, той намiр, з яким митець брався до своii соцiально-фiлософськоi ВлхiрургiiВ». Соцiальнi мотиви читач схоплював миттiво, а бiльш широкий другий план тАУ образне трактування форм i сенсу людського буття тАУ було прихованим за зовнi розважальними перипетiями, притчовими колiзiями сюжету, вигаданого фантазiiю великого художника i великого мислителя. Далеко не кожному читачевi твiр Свiфта, як колись ВлДон КiхотВ» генiального Сервантеса чи ВлГаргантюа i ПантагрюельВ» Рабле, був доступним у своiй справжнiй глибинi i невичерпностi.

2.Особливостi сатири Джонатана Свiфта

2.1 ВлГумор вiдносностiВ» або Гуллiвер в краiнах лiлiпутiв та велетнiв

Епоха Просвiтництва, хронологiчнi раки якоi умовно спiвпадають з ХУРЖРЖРЖ ст., i одним з ключових перiодiв розвитку свiтовоi цивiлiзацii. Як загальнокультурний iдеологiчний рух Просвiтництво вiдзначаiться вiдносною цiлiснiстю та одностайнiстю: спрямованiстю проти монархiчних режимiв, феодальноi iдеологii i культури, церковних догм; захистом iнтересiв третього класу. Так, РЖ. Девдюк вiдзначаi: Влбажання просвiтителiв здiйснити масовий переворот у свiдомостi великоi кiлькостi читачiв i глядачiв, переважно представникiв непривiлейованих прошаркiв i класiв, зумовило демократичне забарвлення лiтератури. РЗi iдейний пафос маi яскраво виражене антифеодальне й антирелiгiйне спрямуванняВ» [27; 2].

РЖдейнiсть Просвiтництва, прiоритет думки над словом сприяли iнтелектуалiзацii творiв, входженню в лiтератур таких, як фiлософiя, психологiя, етика, естетика, географiя та iн. Таке iднання вiдбувалося в рiзних формах: через авторськi вiдступи, вставнi роздiли, посвяти, листи (романи Г.Фiлдiнга, Дж. Свiфта, Вольтера, Д. Дiдро та iн.). Лiтература набула публiцистичного та аналiтичного характеру, що не применшувало ii художньоi вартостi та своiрiдностi.

Ю. Вiппер вiдзначаi особливий розвиток сатири у ХУРЖРЖРЖ ст., появу таких визначних майстрiв гострого висмiювання як Свiфт, Гей, Вольтер, Бомарше, Фiлдiнг, Шерiдан [16; 56].У своiму дослiдженнi Ю. Борiв вказуi на тi якiснi змiни, що вiдбулися в сатиричнiй лiтературi цього перiоду: ВлСатира стала одним iз засобiв типiзацii життя. Сатира пронизуi все мистецтво й стаi особливим сатиричним родом лiтературиВ» [11; 384]. На широких масштабах сатири в ХУРЖРЖРЖ ст. наголошуi також С. Тураiв: ВлОкремi, розрiзненi атаки замiнюються фронтальними наступами. Це критика тАУ унiверсальна, вона розповсюджуiться на всi сфери: лiтературу, мораль, полiтику, фiлософiю, вона стаi душею цього повсталого свiту Вл[85; 19]. Науковець визначаi норму людськоi поведiнки як головну суть речей, поставлену в центр уваги лiтератури. Саме Влутвердження цiii норми або ii заперечення всiх форм життя, iдей i людськоi поведiнки, що не вiдповiдають цiй нормi, й складаi ту iднiсть, яка визначаi найважливiшi риси естетики методу Просвiтництва. У всякому випадку, для захiдноiвропейськоi лiтератури порушення цiii iдностi означаi послаблення звтАЩязкiв з Просвiтництвом або навiть вихiд за його межi (з цим повтАЩязанi спори про те, якою мiрою можна вважати просвiтницьким ВлМандри ГуллiвераВ» або ВлМанон ЛескоВ» [85; 20].

У романi Свiфта чотири частини, що зображують подорож героя в Лiлiпутiю (РЖ), краiну Бробдiнгнег (РЖРЖ), державу з летючим островом Лапуту (РЖРЖРЖ) i в краiну розумних коней тАУ гуiнгмiв)РЖУ), РЖ. Дубашинський вказуi на ряд особливостей твору, якi дозволяють деяким лiтературознавцям заперечувати, що ВлМандри ГуллiвераВ» тАУ роман: ВлВ» В ВлМандрах Гул лiвераВ» немаi системи характерiв, що само розвиваються; кожна частина ВлМандрiв ГуллiвераВ» фабульно не повтАЩязана з iншими частинами розповiдi, яка розгортаiться незалежно, самостiйно. Деякi дiалоги й описи, що ведуться вiд особи Гуллiвера, являють собою характеристики суспiльства, настiльки позбавленi iндивiдуальностi, що iх словесна тканина нiчим не вiдрiзняiться вiд полiтичного i соцiологiчного памфлету, що ж стосуiться самого Гуллiвера, мандрiвника по фантастичних краiнах, головне, оповiдача, то подiбнi йому оповiдники неодноразово вже зустрiчалися у памфлетах (у ВлКазцi про бочкуВ», у ВлЛистах суконщикаВ») [31; 46]. Однак автор статтi стверджуi, що такi докази не мають пiд собою основи, спираючись на систему характерiв, що розвиваються, як одну з основних рис романного жанру, РЖ. Дубашинський доводить належнiсть до нього твору Свiфта: ВлУ ВлМандрах ГуллiвераВ» цю ВлсистемуВ» ефективно втiлюi одна особа тАУ Гуллiвер. На його долю випало зiштовхнутися з такою кiлькiстю соцiальних, фiлософських, моральних та естетичних проблем, яких в iншому романi вистачило б для багатьох персонажiв. Напруженiсть розумовоi дiяльностi не зменшуi живих людських якостей героя: спiвчуття до безправних, ненавистi до деспотiв, готовностi долати труднощi, на шляху до поставленоi мети. Одним словом, це художнiй характер, розкритий через складну систему звтАЩязкiв з дiйснiстю, i вiн повноправно ВлвходитьВ» у роман. Вiн вiдрiзняiться вiд iнши

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского