Публiцистика Олеся Гончара

МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ РЖ НАУКИ УКРАРЗНИ

ПОЛТАВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГРЖЧНИЙ УНРЖВЕРСИТЕТ

РЖМ.В.Г.КОРОЛЕНКА

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

ВлПублiцистика Олеся ГончараВ»

Виконала

студентка IV курсу

ф-ту фiлогогii та журналiстики

групи У-41

(заочного вiддiлення)

Полтава 2009

План

Вступ

1. Письменницька публiцистика Олеся Гончара

2. Статтi Олеся Гончара

3. РЖнтервтАЩю у публiцистицi Олеся Гончара

4. тАЬНаристАЭ- як жанрова форма публiцистики Олеся Гончара

5. Передмови та пiслямови у працях Олеся Гончара

6. Рецензiя у творчiй спадщинi письменника

7. Телепублiцистика та радiопублiцистика О. Гончара

Висновок

Список використаноi лiтератури

Вступ

Олесь Гончар тАУ визначний украiнський письменник, полiтичний та громадський дiяч, епiчнi та публiцистичнi твори якого ввiйшли до скарбницi нацiональноi культури, що упродовж кiлькох десятирiч тАЬбув духовним лiдером украiнськоi нацii i його творча енергiя заряджала енергiiю високого патрiотизму, енергiiю iндивiдуального самоздiйснення мiльйонiв украiнцiвтАЭ. Проте Гончара досi знають передусiм як прозаiка: його публiцистика, котра окреслюi сферу громадськоi та полiтичноi дiяльностi, все ще залишаiться поза увагою як науковцiв, так i широкоi читацькоi аудиторii. Здавалося б, авторитет майстра художнього слова перекривав iншу, не менш значущу, сторiнку його творчоi бiографii. Однак причиною цього в радянськi часи був неординарний i неортодоксальний характер самоi публiцистики письменника. Надiлена глибоким полiтичним пiдтекстом, явно дисонуючи з тодiшнiми iдеологiчними настановами, вона в жорстких умовах тоталiтарноi системи неодмiнно привела б ii дослiдника до конфлiкту з iснуючою владою. У роки незалежностi спроби окремих науковцiв i письменникiв зробити з Олеся Гончара апологета радянськоi моделi суспiльства також не сприяли вивченню цiii частини духовного спадку митця.

Минуло майже десять рокiв пiсля смертi Олеся Гончара, харизматичноi постатi в iсторii украiнськоi культури. Час достатнiй для того, щоб пiдбити певнi пiдсумки в дослiдженнi його життiвого й творчого шляху. Доречно зазначити, що палiтра думок щодо зтАЩясування мiсця та значення цього митця в украiнськiй iсторii i достатньо широкою й неоднозначною. Найбiльш узагальнено лейтмотив усього написаного про Гончара в останнi роки його життя, котрi збiглися з першими кроками молодоi украiнськоi держави, передають некрологи: тАЬНеповторну втрату зазнала Украiна тАУ пiшов у вiчнiсть ii великий син, патрiарх украiнськоi лiтератури, генiальний майстер слова, видатний громадський дiяч, академiк; "Олесь Гончар був яскравим уособленням украiнського нацiонального характеру, глибин iсторичноi свiдомостi, духовностiтАЭ. Такi високi оцiнки зумовленi не стiльки жанровою специфiкою некролога, скiльки бажанням його авторiв виокремити найбiльш суттiвi сторони особистостi письменника.

Доба незалежностi Украiни спричинила новi оцiнки ролi й мiсця Олеся Гончара в ii iсторii, змiстивши акценти з лiтературноi творчостi на його громадську та полiтичну дiяльнiсть. Про чiльнi позицii митця в нацiональнiй iсторii кiнця ХХ ст. свiдчать М. Жулинський (тАЬДуховним лiдером нацii Олесь Гончар i залишаiться. Бо живе його зболене, тривожне й емоцiйно гаряче слово, його звернення до нас, сучасникiв, i до майбутнiх поколiнь. Слово, уболiваюче за iдине його багатство тАУ за любов до УкраiнитАЭ), М. Наiнко (тАЬУ новiй iсторii Украiни його талановите слово, його громадська дiяльнiсть, чесна й мужня письменницька позицiя знайдуть найвище пошануваннятАЭ), В. Дончик (тАЬУкраiна i в цiй конкретнiй людськiй долi засвiдчуi своi невичерпне духовне багатство i щедрiстьтАЭ), хоча й досi не вщухаi полемiка навколо творчостi письменника як в Украiнi, так i поза ii межами. С. Тримбач навiв одну з крайнiх позицiй: тАЬНа Гончара в останнi лiберальнi роки чимало дивилось крiзь вiзерунчастi ТСрати попереднього режиму. Мовляв, сидiв собi в позолоченiй клiтцi i пiдсвистував надiленим владою. А потiм своiчасно ухопив вiяння часу, здав партквиток i став тАЬбатьком нацiiтАЭ.

Як складова мотивiв ментальностi украiнського народу та захисту його природного й iсторико-культурного середовища мовний мотив реалiзуi свiтоглядну й громадянську позицii письменника, висвiтлюi проблему митця i влади, еволюцiю його поглядiв на тлi суспiльно-полiтичного життя Украiни. Розгляд публiцистичних творiв Олеся Гончара в дiахронiчному аспектi даi можливiсть виявити динамiку формування його поглядiв на мiсце мови в культурному життi народу. У 30-тi роки, перiод роботи в газетi на Полтавщинi та пiд час навчання в Харкiвському технiкумi журналiстики й унiверситетi, Гончар прагнув оволодiти знаннями й умiннями використовувати вишукане лiтературне й багатогранне народне слово в перших творах, намагався проникнути в секрети лiтературноi майстерностi класикiв. Украiнська мова гранила характер майбутнього письменника, формувала його свiтогляд, а вiн потiм поставив на ii сторожi своi художнi та публiцистичне слово. У 40-вi роки, на фронтах Великоi Вiтчизняноi вiйни Олесь Гончар брав уроки з фiлологii у своiх однополчан, украiнських солдатiв, спостерiгаючи за тим, як рiдне слово живило iхнiй дух, змiцнювало патрiотичнi почуття. На вiдмiну вiд 60-70х рр., коли мовний мотив домiнував у публiцистичних творах усноi форми, яку тяжче було пiдпорядкувати iдеологiчному контролю, у 80-х та 90-х тАУ вiн стаi провiдним у творах iнших жанрiв тАУ статтi, нарисi, промовi, а також у теле та радiовиступах й iнтервтАЩю: тАЬЖити за законами правдитАЭ, тАЬПоглиблювати в собi почуття синiвськетАЭ, тАЬРiднiй мовi тАУ шану всенароднутАЭ, тАЬСтепове хлоптАЩя, що даi урок дорослимтАЭ, тАЬСаморозквiт нацiiтАЭ , тАЬМовi нашiй жити!тАЭ, тАЬКультура i суверенiтеттАЭ, тАЬЧас для iдностiтАЭ, тАЬНе остановить движения жизнитАЭ, тАЬСкликаi МатитАЭ та iн.

Цi публiцистичнi твори митця вiдiграли важливу роль в утвердженнi незалежностi Украiни та змiцненнi ii авторитету у свiтi. У них мова розглядаiться як державотворчий чинник, символ iднання украiнцiв свiту, знак духовноi естафети поколiнь.

На тлi глобальних проблем, з якими стикнулося людство на рубежi ХХ тАУ ХХРЖ ст., дослiдження екологiчних мотивiв у письменницькiй публiцистицi постаi досить актуальним i перспективним напрямком вiтчизняного журналiстикознавства. Про необхiднiсть дбайливо ставитися до навколишнього середовища Олесь Гончар говорив протягом усього свого свiдомого життя, починаючи з раннiх публiцистичних текстiв. Побувавши в рiзних регiонах Украiни, багатьох мiсцевостях колишнього Радянського Союзу, побачивши чимало прикладiв нерозумного, ганебного ставлення до довкiлля, вiн з власного досвiду знав, як важко публiцисту ставити в ЗМРЖ гострi екологiчнi проблеми: тАЬМенi це мiсце (де йшлося про оголення схилiв гiр. тАУ В.Г.) в однiй з республiканських газет виправили вчора в статтi на тАЬподекуди оголюютьсятАЭ(тАЬДумаймо про великетАЭ). Недаремно значну частину доповiдi на V зтАЩiздi письменникiв Украiни (1966) Гончар присвятив проблемi митець i екологiя.

Письменницька публiцистика на екологiчну тематику пiсля Чорнобильськоi трагедii, коли починаiться переорiiнтацiя цiнностей, помтАЩякшуiться режим секретностi, стала набувати рис полiтичноi. РЖ саме Олесю Гончару належить прiоритет у цьому напрямку дiяльностi. Його слово на установчому зтАЩiздi Всеукраiнськоi асоцiацii тАЬЗелений свiттАЭ (1989) було набагато вагомiшим, нiж виступи фахiвцiв у галузi екологii. У виступi на Всесоюзнiй творчiй конференцii в Ленiнградi 1 жовтня 1987 р. тАЬТо звiдки ж явилась тАЬзвiзда ПолинтАЭ?тАЭ Олесь Гончар смiливо й переконливо порушив важливi екологiчнi проблеми, якi досi намагалися, якщо не замовчувати, то, принаймнi применшувати. Перерахувавши зони лиха в тодiшньому СРСР (зробивши це в переддень 70рiччя радянськоi влади) тАУ Байкал, Ясна Поляна, Севан, Аральське море, тАУ вiн видiлив найважливiшу з них тАУ Чорнобиль. При цьому не забув вiдзначити гостро актуальнi виступи своiх колег по перу, що сприяли виведенню тАЬз туману дезiнформацiйтАЭ Чорнобиль, Б. Олiйника, Ю. Щербака, В. Яворiвського, С. Плачинди, В. Князюка, Ю. Стадниченка, Б. Сушинського.

Публiцистична творчiсть бiльшостi украiнських письменникiв осiбно не вивчалася. Це ж стосуiться й жанровоi системи публiцистики Олеся Гончара. Його iмтАЩя, деякi твори згадуються в працях дослiдникiв публiцистики. Провiднi жанри публiцистики Гончара становлять викiнчену за роки творчоi дiяльностi систему зi своiю сформованою поетикою. Вона органiчно доповнюi його лiтературну спадщину. РЖз 27 жанрових форм, що iх використовував у творчiй дiяльностi як журналiст й публiцист, 13 тАУ представляють власне публiцистичнi жанри (промова, передмова, пiслямова, теле-, радiовиступ, теле-, радiоiнтервтАЩю, привiтання, некролог, заява, вiдкритий лист, запис до музейних книг, теленарис), 8 (iнтервтАЩю, стаття, нарис, рецензiя, звернення, лист, фейлетон, реплiка) тАУ перебувають на стику публiцистичноi й журналiстськоi творчостi, ще 6 (кореспонденцiя, репортаж, замiтка, iнформацiя, звiт, лiтературний запис) тАУ належать до суто журналiстських жанрiв.

Для письменницькоi публiцистики характерним i обтАЩiднання опублiкованих ранiше статей (часом з творами iнших публiцистичних жанрiв) у окремi збiрники, про що свiдчать книжки Олеся Гончара тАЬПро наше письменствотАЭ, тАЬО тех, кто дорогтАЭ, тАЬПисьменницькi роздумитАЭ, тАЬЧим живемотАЭ чи аналогiчнi збiрники публiцистики тАЬНеложними устамитАЭ П. Загребельного, тАЬБо то не просто мова, звукитАжтАЭ РЖ. Дзюби, тАЬДуховний мечтАЭ РЖ. Драча, тАЬПраво власного iменiтАЭ В. Яворiвського, тАЬЗаявляю себе культуроютАжтАЭ М. Жулинського тощо.

Дослiдники видiляють ряд жанрових рiзновидiв статтi тАУ проблемнi, оглядовi, полемiчнi, лiтературно-критичнi, ювiлейнi та iн. Для Олеся Гончара характернi передусiм проблемнi статтi (тАЬПравосудие должно свершитьсятАЭ, тАЬЧеловек тАУ война тАУ литературатАЭ, тАЬНа пути в ХХРЖ вектАЭ, тАЬЗберегти мир тАУ вимога сучасностiтАЭ, тАЬПро що запитують обелiскитАЭ, тАЬРiздвяне слово вразливого авторатАЭ, тАЬБудьмо гiдними святиньтАЭ), статтi ювiлейного змiсту, де автор активно використовував портретнi характеристики, мемуарнi моменти (тАЬБезсмертний полтавецьтАЭ, тАЬГенiй свiтлоноснийтАЭ, тАЬВеликий син ГрузiiтАЭ, тАЬСпiвець життя народноготАЭ, тАЬУвiнчаний шаною всенародноютАЭ, тАЬНаша ЛесятАЭ), лiтературно-критичнi (тАЬСучаснiсть тАУ душа лiтературитАЭ, тАЬБагатоманiтнiсть напрямкiвтАЭ, тАЬСуцвiття талантiвтАЭ, тАЬМуза правди i життiлюбстватАЭ). В останнiх вiн прагнув давати аналiз вершинних явищ нацiональноi та зарубiжних лiтератур, ставлячи досягнення украiнськоi у контекст кращих здобуткiв свiтовоi. При цьому багатство асоцiацiй, емоцiйнiсть викладу змiсту та образнiсть думки поiднувалися в них iз суворою науковiстю та фiлософською заглибленiстю в найвизначнiшi явища iсторii украiнського красного письменства та лiтературного процесу. Складна дiалектика звтАЩязку мiж фактом i образом розглядаiться на матерiалi твору цього жанру тАЬЦвiт слова народноготАЭ.

Статтi Олеся Гончара i публiцистичними як за змiстом, так i за формою, вони мiстять обтАЩiктивний аналiз подiй i фактiв, певних тенденцiй суспiльного розвитку. Митець завжди прагнув переконати своiх читачiв, що порушенi ним проблеми збiгаються з iхнiми потребами, вiдповiдають iнтересам окремого iндивiда й суспiльства в цiлому. Думка розвиваiться логiчно, послiдовно, розкуто, емоцiйно насичено, часом дискусiйно, висновки аргументовано витiкають iз аналiзу. РЖнодi авторська мова набуваi патетичного звучання, особливо там, де йдеться про живий звтАЩязок минулого з сучасним. Письменник часто вдаiться до використання риторичних та стилiстичних фiгур, зокрема градацii.

Такий жанр публiцистики як ВлПромоваВ» у митця налiчуi 193 твори. Промови Олеся Гончара (тАЬСпiвець iднаннятАЭ, тАЬПисати правдутАЭ, тАЬСлово про тАЬРуську трiйцютАЭ, тАЬВiтаiмо вашi свiтанкитАЭ, тАЬВиступ на форумi миру в ПарижiтАЭ, тАЬНебуденна подiятАЭ) як i виступи Ю. Мушкетика тАЬШлях до iстинитАЭ, Д. Павличка тАЬУкраiна виходить з безоднiтАЭ, В. Яворiвського тАЬЯ весь пiшов у полiтикутАЭ, РЖ. Драча тАЬРЖнтелiгенцiя i виборитАЭ, П. Мовчана тАЬВитокитАЭ, Л. Костенко тАЬГенiй в умовах заблокованоi культуритАЭ вiдрiзнялися логiчнiстю, докладною аргументованiстю тез i висновкiв, спрямованiстю на певну конкретну аудиторiю. Для промов Олеся Гончара притаманний неповторний iндивiдуальний стиль вислову думки, який представлений не лише в його публiцистицi, а й у прозi, поезii, мемуаристицi. Це широта узагальнення дiйсностi, масштабнiсть, планетарнiсть мислення, романтичне свiтовiдчуття та свiтобачення, автобiографiзм, тяжiння кожну проблему розглядати крiзь призму долi свого народу, його держави. Архiв письменника свiдчить, що окремi промови переписувалися по кiлька разiв, поки автор не знаходив точного втiлення свого задуму. Характерними для цього жанру i активне використання рiзних художнiх засобiв: афоризмiв (тАЬМитець мусить почувати мускулатуру словатАЭ, тАЬСьогоднi дiти тАУ завтра народ!тАЭ, тАЬЧастiше думаймо про великетАЭ), фразеологiзмiв (тАЬЧаша ця i iх не минетАЭ, тАЬКонем не обтАЩiдештАЭ), неологiзмiв (тАЬстрочкогон-халтурниктАЭ, тАЬмертвороддя застоютАЭ), у тому числi утворених шляхом поiднання слiв рiзних лексичних полiв (тАЬядерний дамоклiв мечтАЭ), перифраз (тАЬмаленькi отi вельзевулитАЭ, тАЬтрудii невдячного ремеслатАЭ), метонiмiй (тАЬкопита часутАЭ) та iн.

РЖнтервтАЩю Олеся Гончара (112 творiв) i переважно гостро проблемними, соцiально спрямованими, з вiдкритою полiтичною позицii. Вступаючи в дiалог з кореспондентом, письменник даi власне бачення полiтичних, екологiчних чи мистецьких проблем. Нерiдко при цьому вiн дiлиться секретами своii творчоi лабораторii, зокрема виникнення й реалiзацii художнiх i публiцистичних задумiв. Поширеною формою iнтервтАЩю в спадщинi Гончара i зосередження розмови навколо конкретноi теми (часом тем) тАУ збереження миру (тАЬЗабота о сохранении мира тАУ истинный гуманизм нашего векатАЭ), бачення процесiв майбутнього розвитку цивiлiзацii (тАЬВремя и мытАЭ), обТСрунтування вибору Шевченкiвського комiтету (тАЬЛауреати Державноi премii Украiни iменi Тараса ШевченкатАЭ). РЖнтервтАЩю сприяли розумiнню сенсу життя письменника, осягненню своiрiдностi його свiтобачення, iнтерпретацii окремих творiв, iхньоi життiвоi документальноi основи, коментували сучасний авторовi лiтературний процес (тАЬтАжПульсують ГалактикитАжтАЭ). РЖнтервтАЩю з Олесем Гончаром тАУ це завжди бiтекст, де активним учасником, окрiм письменника, i ще й журналiст, який у формулюваннi питань прагне поставити певну проблему, ненавтАЩязливо примушуючи спiвбесiдника з ним полемiзувати, виявляти ерудицiю, логiку мислення, шукати вагомi аргументи на пiдтвердження думок. Жанр iнтервтАЩю в Гончара вiдзначаiться емоцiйною забарвленiстю, чiткiстю авторськоi позицii, присутнiстю в нiй його неповторного тАЬятАЭ, щирiстю й вiдвертiстю перед реципiiнтом, що створюi iнтимну атмосферу особливоi довiри, порозумiння автора з аудиторiiю.

тАЬНаристАЭ- ця жанрова форма публiцистики Олеся Гончара, яка нараховуi 79 творiв, найбiльш повно виявляi себе iндивiдуальнiсть автора як особистостi. Цикли нарисiв тАЬКитай зблизькатАЭ, тАЬЗустрiчi з друзямитАЭ, тАЬЯпонськi етюдитАЭ, окремi твори тАЬБерег його дитинстватАЭ, тАЬДвоi вночiтАЭ, тАЬГолос нiжностi i правдитАЭ, тАЬСпогад про АуезоватАЭ, тАЬБондарiвнатАЭ, тАЬБлакитнi вежi ЯновськоготАЭ, тАЬНа землi КамоенсатАЭ, тАЬСтолiтнiй ПанчтАЭ, тАЬВiдкриття АльбертитАЭ та iн. тАУ це непорушна iднiсть художнього, побудованого на творчiй уявi свiту, й публiцистичного, основаного на документальному освоiннi дiйс Олесь Гончар прагнув осмислити сенс життя неординарноi людини. Тут особливу вагу мали його субтАЩiктивнi спостереження, заснованi на фактах власного спiлкування з героiм. Подорожнi нариси базувалися на асоцiативних звтАЩязках, у них помiтне лiричне начало, фiлософський погляд на дiйснiсть i екзотику своii й далеких краiн (тАЬОрхiдеi з тропiкiвтАЭ, тАЬКанiвський етюдтАЭ, тАЭПiд небом алтайськимтАЭ). У проблемних нарисах (тАЬЗолотий снiп ТаврiiтАЭ, тАЬОстаннiй пострiлтАЭ, тАЬЧорний яртАЭ) ставилися важливi питання суспiльного буття украiнського народу тАУ полiтики, екологii, духовностi.

Нарисовий образ Олеся Гончара часто переростав у художнiй, працюючи на донесення до читача певноi важливоi iдеi, яка може суттiво змiнити громадську думку, вплинути на владнi структури, перевести якусь, наприклад, технiчну проблему в морально-етичну чи полiтичну площину.

Голий реалiзм, орiiнтацiя на спрощений пiдхiд до факту в довоiнний час, що збiгся з перiодом учнiвства Олеся Гончара, поступилися мiсцем широким узагальненням, фiлософським оцiнкам з позицiй завтрашнього дня, що спiвзвучно з художньою творчiстю митця. Певна еволюцiя спостерiгаiться навiть у назвах нарисових творiв. Якщо до вiйни переважали антропонiмнi назви або заголовки перифразного походження (тАЬЯкiв МельниктАЭ, тАЬДочка комсомолутАЭ, тАЬАгiтатортАЭ), то згодом вони все бiльше метафоризувалися (тАЬЯблуневоцвiтний генiй УкраiнитАЭ, тАЬВ останнiх променяхтАЭ, тАЬЗолотий снiп ТаврiiтАЭ), набували глибоких символiчних узагальнень (тАЬСурмачтАЭ, тАЬКрiзь залiзну завiсутАЭ), iнколи такi узагальнення сягали всепланетного масштабу (тАЬВiд Сосницi тАУ до планетитАЭ). Важливу роль в нарисах Гончара виконуi художнiй прийом обрамлення, що i ключовим у побудовi сюжету твору i концептуальним у розкриттi його iдейного змiсту (тАЬНа землi КамоенсатАЭ). Образ героя тАУ i завжди яскраво рельiфним, пластичним аж до вiдчуття фiзичноi присутностi, що помiтно в передачi голосу, жестiв, iнтонацii, особливостей постави, ходи.

Передмови та пiслямови Олеся Гончара не вписуються в усталенi жанровi канони, оскiльки яскраво виявляють авторську позицiю й знаходяться в детермiнованих, iнтертекстуальних звтАЩязках з iншими сумiжними жанрами (стаття, рецензiя).

Вони вводять реципiiнта або в художнiй свiт самого митця, або того автора, про творчiсть якого пише Гончар. При цьому вiн прагне дати власну iнтерпретацiю художнiх здобуткiв, знайомить з ключовими моментами творчоi бiографii героя, показуi значення автора для розвитку лiтератури певноi доби (тАЬВитязь молодоi украiнськоi поезiiтАЭ, тАЬЖивописець правдитАЭ, тАЬЧитаючи Бориса ОлiйникатАЭ). У передмовах, пiслямовах Гончар-публiцист нiколи не дотримувався жанрових канонiв, а розкуто подавав бачення аналiзованих своiх i чужих творiв. Дуже рiдко в передмовах до iноземних видань власних творiв (тАЬК грузинским читателямтАЭ, тАЬДо словацьких читачiвтАЭ, тАЬДо португальських читачiвтАЭ), вiн наводив скупi вiдомостi, що розкривали обставини зародження його задумiв i написання творiв.

Рецензiя у творчiй спадщинi письменника представлена не так часто. Бiльшiсть творiв цього жанру мiстили оцiнку та аналiз праць тих авторiв, кого вiн знав особисто (тАЬГолоси вогненних сiлтАЭ, тАЬУ поiдинку з вiчнiстютАЭ, тАЬОчима природолюбатАЭ). Вони розглядалися рецензентом переважно в контекстi розвитку лiтератури певного часу. Гончар обовтАЩязково наголошував на внеску автора в лiтературний процес, вiдзначав художню й естетичну вартiсть твору, iнколи давав поради. Його рецензii мали широкий дiапазон звучання, виходили далеко за межi суто первинного жанру, призначення якого давати аналiз й оцiнювати окремi твори чи мистецькi явища. Через конкретний аналiз фактiв i явищ мистецького життя Олесь Гончар виходив на важливi суспiльно-полiтичнi, фiлософськi, морально-етичнi й естетичнi проблеми доби.

В тАЬТелепублiцистицiтАЭ представленi такi жанри телевiзiйноi публiцистики митця, як виступ, iнтервтАЩю та нарис. Виступи письменника по телебаченню тАУ це переважно короткi вiдгуки на певну злободенну проблему, наприклад, рейктАЩявiкську зустрiч Горбачова та Рейгана 1986 р. Теленариси представляли визначних дiячiв украiнськоi культури Остапа Вишню, Ю. Яновського, К. Бiлокур, В. Касiяна. Короткий час телепередачi, примушував письменника логiчно й чiтко будувати фрази, щоб якомога повнiше розкрити думку, подати ii емоцiйно, образно, часом афористично й драматургiчно. У телеiнтервтАЩю Олесь Гончар, внаслiдок iх бiтекстовоi природи, змушений був вступати в полемiку зi спiврозмовником, шукати на очах глядачiв вагомих аргументiв на пiдтвердження своiх думок. У його телепублiцистицi велику роль вiдiгравали емоцiйний колорит розмови, процес народження слова, iнтонацiя мовлення, рухи i жести, вбрання, бачити що позбавленi читачi газет чи журналiв, радiослухачi.

В тАЬРадiопублiцистицiтАЭ аналiзуються жанри, якi використовував Олесь Гончар, спiлкуючись по радiо зi своiми слухачами, тАУ радiоiнтервтАЩю та радiовиступ. Звертаючись до широких мас, письменник давав iм певну iнформацiю, що розкривала його погляди в полiтичнiй, економiчнiй, соцiальнiй i духовнiй сферах. Цим вiн сприяв виробленню життiвоi позицii в тих, хто чув його по радiо. При цьому публiцист постiйно спирався на власний життiвий досвiд, знання, i, будучи людиною вiдомою, нiби створював навколо себе своiрiдну духовну ауру, вплив якоi поширювався на багатомiльйонну аудиторiю.

У письменницькiй публiцистицi i чимало жанрiв, про якi мало говорять журналiстикознавцi. У творчостi Олеся Гончара тАУ це привiтання, некролог, звернення, вiдкритий лист, заява, запис до книги музею.

Дослiдження хрематонiмiв публiцистичних творiв Гончара повтАЩязане з актуальними проблемами сучасного журналiстикознавства тАУ вивченням питань системностi, iнтертекстуальностi, дискурсивностi, кодування й розкодування змiсту тексту. Заголовковий корпус публiцистики письменника вiдзначаiться лексико-семантичною (тАЬЛетить МеранiтАЭ, тАЬВитязь молодоi украiнськоi поезiiтАЭ, тАЬЯблуневоцвiтний генiй УкраiнитАЭ, тАЬКрiзь залiзну завiсутАЭ) й структурно-граматичною (тАЬДумаймо про великетАЭ, тАЬНашiй мовi тАУ жититАЭ, тАЬВiд Сосницi тАУ до планетитАЭ, тАЬЗмiнюються часи тАУ Нечуй зостаiтьсятАЭ) рiзнома Гончар-публiцист, порушуючи животрепетнi проблеми своii доби, соцiально-полiтичнi, екологiчнi, морально-етичнi, нацiональнi, досить часто до структури своiх публiцистичних текстiв залучаi фрагменти власних i класичних творiв украiнськоi та свiтовоi лiтератур, обтяжуючи iх духовними вимiрами й соцiальними пiдтекстами другоi половини ХХ ст., творить неповторний тАЬiнтертекстосвiттАЭ (С. Лизлова), який став предметом ретельного дослiдження.

Публiцистична творчiсть Олеся Гончара засвiдчуi ще одну специфiчну рису в редагуваннi письменницькоi публiцистики тАУ саморедагування митцем власних текстiв. Матерiали його родинного архiву розкривають ретельну працю над текстом, а тому робота професiйного редактора в його пiдготовцi до друку звужувалася до виконання лише окремих iз зазначених завдань, усе iнше робив сам автор. До того ж як письменник Гончар був чудово ознайомлений з психологiчними засадами словесноi творчостi, а як журналiст тАУ iз соцiально значущими комунiкативними цiлями публiцистичного тексту. У такому розумiннi вiн постаi як тАЬiдеальний публiцисттАЭ (В. Рiзун). Цьому сприяли журналiстська й фiлологiчна освiта письменника та практичний досвiд, набутий ним пiд час роботи редактором вiддiлу прози журналу тАЬДнiпротАЭ (листопад 1947 тАУ березень 1949 р.) та головним редактором журналу тАЬВiтчизнатАЭ (березень 1949 тАУ березень 1950 р.) , про що докладнiше йдеться в пiдроздiлi 5.2 тАЬОлесь Гончар тАУ редактортАЭ. Вiн дбав про жанрове розмаiття опублiкованих творiв, гармонiйне представлення на шпальтах журналiв класикiв (П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, М. Бажан), письменникiв середнього поколiння (РЖ. Муратов, Л. Смiлянський) i початкiвцiв (В. Козаченко, О. Сизоненко, О. Юренко, П. Воронько, М. Руденко). Про творчий пiдхiд Олеся Гончара до редакторськоi працi свiдчить введення ним нових рубрик у журналi тАЬВiтчизнатАЭ тАУ тАЬЛiтературнi портретитАЭ, тАЬЛюди нашоi краiнитАЭ.

Письменник вiдчував завжди вiдповiдальнiсть перед художнiм словом, зверненим до багатомiльйонноi аудиторii, нещадно правлячи власнi тексти, домагаючись iх довершеностi.

Проникнення до майстернi Олеся Гончара та iнтерпретацiя авторськоi правки розкриваi прагматичний контекст та iлокутивнi сили його публiцистичних творiв рiзних жанрiв. Редагування митцем власних публiцистичних текстiв тАУ це творча дiяльнiсть, що вiдбиваi еволюцiю iх народження, вiд чорнового варiанта через промiжнi форми до викiнченого твору. Вона маi суспiльну мотивацiю, коли через прагнення письменника якомога точнiше донести до свого читача (глядача, слухача) певну iдею, змiст зазнаi бiльших чи менших, але суттiвих змiн, зачiпаючи як самий авторський задум, так i окремi компоненти структури твору. Архiв письменника засвiдчуi наявнiсть кiлькох варiантiв до публiцистичних творiв рiзних жанрiв, наприклад: по 2 варiанти передмови тАЬВiчне словотАЭ, що вiдтворюють редакцii тексту 1968 i 1993 рр.; нарисiв тАЬСурмачтАЭ, перший з яких мав назву тАЬОгнистий син УкраiнитАЭ; тАЬБондарiвнатАЭ, 1975 i 1976 рр.; звернення напередоднi референдуму 1 грудня 1991 року тАЬУкраiно, день твiй гряде!тАЭ; статтi тАЬНаша ЛесятАЭ, у редакцiях 1961 i 1971 рр.; 5 варiантiв промови тАЬСлово на вiдкриттi Установчого зтАЩiзду Народного руху УкраiнитАЭ, 1989 р.; 3 варiанти виступу на РЖ Конгресi украiнiстiв тАЬЧас для iдностiтАЭ, 1990 р. та iн.

При саморедагуваннi публiцистичних текстiв Олесь Гончар враховував iх жанр i специфiку аудиторii, якiй призначався твiр, стежив, щоб його мова була лiтературною, а правопис нормативним.

У творчiй дiяльностi письменника виразно простежуються три перiоди. Перший з них, учнiвський, повтАЩязаний з журналiстською працею в газетах тАЬРозгорнутим фронтомтАЭ та тАЬЛенiнська змiнатАЭ у 30i рр., навчанням у технiкумi журналiстики. У цей час домiнують такi жанри, як стаття, кореспонденцiя, замiтка, хоча вiн пробуi сили в написаннi нарису, рецензii, фейлетону. Публiцистичнiсть виявляi себе i в перших художнiх творах, надрукованих до вiйни в перiодичних виданнях Харкова й Киiва. У роки вiйни замiтки Гончара поряд з вiршами зрiдка зтАЩявлялися в фронтовiй газетi тАЬСоветский богатырьтАЭ, куди украiнського бiйця запрошували стати штатним кореспондентом. Другий тАУ розпочинаiться по вiйнi, з часу публiкацii роману тАЬПрапороносцiтАЭ, яким молодий письменник прагнув донести до читачiв сувору правду про подвиги воiнiв-украiнцiв у боротьбi з фашистськими загарбниками. Вiн працюi на редакторських посадах, очолюi Комiтет захисту миру та Спiлку письменникiв Украiни, обираiться депутатом Верховних Рад СРСР i УРСР, активно виступаi у ЗМРЖ як публiцист. Третiй перiод тАУ припадаi на останнi десятирiччя життя й творчостi Гончара, коли його словом нiби заговорив сам украiнський народ, що, починаючи з кiнця 80х рокiв минулого столiття, став послiдовно виборювати своi право на вiльне розпорядження власними економiчними й духовними скарбами.

Висновок

Олесь Гончар тАУ неповторний класик письменницькоi публiцистики другоi пол. ХХ ст. Центральне мiсце нiй посiдаi Украiна, ii талановитий народ, що вiками пригнiчувався рiзними чужоземними поневолювачами, титанiчна боротьба за волю якого увiнчалася здобутком незалежностi своii держави в 1991 р., до чого чимало зусиль гострим публiцистичним словом доклав письменник. В основi провiдних мотивiв його творчостi i корiннi питання буття украiнського народу, його минуле, сучасне та майбутнi. У мотивах державотворення, взаiмин митця i влади, захисту нацiональноi мови, ставлення до спiввiтчизникiв за межами Украiни, збереження навколишнього середовища, оцiнцi мистецькоi спадщини та ii найвидатнiших представникiв простежуiться еволюцiя свiтогляду й пiдходiв автора до зображення й оцiнки дiйсностi: вiд лояльного ставлення до iснуючоi в СРСР полiтичноi системи в довоiнний час, щироi вiри в поширенi мiфологеми тiii пори, через сумнiви й вагання в добу хрущовськоi тАЬвiдлигитАЭ, спроби гуманiзувати, демократизувати й спрямувати в цивiлiзоване рiчище суспiльний розвиток у роки тАЬзастоютАЭ, до усвiдомлення необхiдностi боротьби за проголошення Украiни як незалежноi держави. Публiцистичнi працi Олеся Гончара засвiдчують те, що вiн був одним iз перших в Украiнi, хто зрозумiв важливiсть й iсторичну потребу такого кроку. Письменник був лiдером серед тих, хто вiдкрито заговорив про катастрофiчнi наслiдки аварii на Чорнобильськiй АЕС, необхiднiсть надання статусу державностi украiнськiй мовi.

Його журналiстська й публiцистична спадщина складаiться з творiв 27 жанрiв. Найчастiше представленi стаття, промова, iнтервтАЩю, нарис, трапляються й такi жанровi форми, що досi не стали предметом ретельного розгляду в науковiй лiтературi (передмова, рецензiя, запис до книги музею, некролог, заява, вiдкритий лист, звернення, привiтання та жанровi форми радiо- i телепублiцистики). РЗх аналiз даi пiдстави для твердження, що навiть у творчостi одного автора мiж жанрами журналiстики й письменницькоi публiцистики i суттiва рiзниця: окремi такi жанри, як замiтка, репортаж, звiт, iнформацiя, кореспонденцiя, лiтературний запис, зустрiчаються тiльки в журналiстськiй творчостi Олеся Гончара, а промова, привiтання, передмова, пiслямова, некролог, запис до книги музею, заява, вiдкритий лист, радiопублiцистика (виступ, iнтервтАЩю), телепублiцистика (виступ, iнтервтАЩю, нарис) тАУ лише в публiцистицi письменника, хоча i жанри, представленi в обох сферах дiяльностi (стаття, iнтервтАЩю, нарис, звернення, рецензiя, фейлетон, реплiка, лист). Самобутнiсть жанротворчостi Гончара також виявилася на рiвнi дифузii жанрiв. Зокрема, риси нарисовостi активно проникають до форми й змiсту статтi, передмови, некролога, рецензii, iнтервтАЩю. У звтАЩязку з цим дисертантцi доводилося послуговуватися складними термiнами тАУ вiдкритий лист-нарис, лист-есе, запис до книги музею-нарис, стаття-есе тощо. Митець завжди намагався враховувати жанрову специфiку публiцистичних творiв, працював над удосконаленням iх змiсту й форми, дбав про образнiсть, логiчнiсть, а в окремих жанрах (стаття, рецензiя, передмова) ще й тАУ про науковiсть, яка поiднувалась з фiлософською заглибленiстю в явища лiтературного процесу, умiнням надати iм гострого соцiального звучання.

За десятилiття творчоi працi поетика публiцистичних жанрiв Олеся Гончара зазнала помiтноi еволюцii. У iдейно-тематичному змiстi заполiтизованiсть 30-40х рр. поступово вiдiйшла на заднiй план, а на переднiй тАУ вийшли виваженi й обтАЩiктивнi оцiнки дiйсностi, узагальнення досягли глобальних, планетарних масштабiв, що особливо помiтно в публiцистицi останнiх десятилiть життя письменника. Наявнi в текстах творiв радянськi мiфологеми та iдеологеми як знаки доби й документальнi свiдчення часу пiд пером Гончара-публiциста, збагаченi його життiвим досвiдом, набрали рис загальнолюдських, гуманiстичних, наповнилися нацiональним змiстом. Орiiнтацiя на подiю й факт переходить у широку типiзацiю дiйсностi, оцiнку ii з позицiй майбутнiх поколiнь, що вiдповiдаi подiбним тенденцiям у художнiй творчостi письменника й суголосна з провiдними особливостями лiтературного процесу кiнця минулого столiття, де активна взаiмодiя публiцистики й художньоi лiтератури давала нову якiсть.

Автобiографiчний синерген визначив специфiку публiцистичноi творчостi Олеся Гончара. Вiн реалiзувався через постiйне звернення до спогадiв, листiв, вражень вiд пережитого, побаченого й почутого. Уводячи автобiографiчнi моменти, письменник поряд з прагненням досягти лiричностi, iнколи романтичностi чи сповiдальностi, а також особливоi довiрливостi змiсту, завжди надiляв iх соцiальними смислами у вiдтвореннi злободенних проблем буття украiнського народу.

Олесь Гончар тАУ журналiст-професiонал, i набутий ним досвiд роботи в газетах ще до вiйни, а в повоiнну добу тАУ пiд час редакторськоi дiяльностi в тАЬДнiпрiтАЭ та тАЬВiтчизнiтАЭ, пiзнiше тАУ практика голови та члена редакцiйноi колегii ряду видань класикiв украiнськоi та зарубiжноi лiтератур, постаi як органiчна частина працi, спрямованоi на удосконалення тексту. Здiйснений при цьому неупереджений аналiз дiяльностi Гончара-редактора увиразнюi автобiографiчний синерген у публiцистичному дискурсi митця, привiдкриваi досi не вiдомi сторiнки його творчоi бiографii.

На окрему увагу заслуговуi творчий досвiд Олеся Гончара як редактора власних публiцистичних текстiв. Архiв письменника, свiдчення людей, причетних до пiдготовки текстiв до друку, розкривають еволюцiю iх змiсту й форми, вiдтворюють етапи роботи письменника над публiцистичними творами. Прагматика саморедагування митця зумовлюi добiр необхiдноi лексики, стилiстичне шлiфування фрази, гармонiзацiю змiстових i формальних чинникiв тексту й мотивована прагненням найбiльш адекватно, художньо довершено донести до широкоi читацькоi (слухацькоi чи глядацькоi) аудиторii змiст твору.

Докладний аналiз публiцистичних творiв Гончара даi можливiсть твердити про специфiчний рiзновид публiцистики тАУ письменницьку. Вона вiдрiзняiться вiд журналiстськоi посиленою увагою до використання розмаiтих художнiх засобiв, специфiчною жанровою системою, особливим поiднанням рiзних публiцистичних пафосiв.

Публiцистика Олеся Гончара, як i багатьох його сучасникiв, таких, як РЖ. Дзюба, РЖ. Драч, М. Жулинський, П. Мовчан, Б. Олiйник, Д. Павличко, РД. Сверстюк, В. Яворiвський, та iн., i взiрцем служiння украiнському народовi i його молодiй незалежнiй державi. На вiдмiну вiд публiцистики багатьох iнших письменникiв, вона вирiзняiться фiлiгранною довершенiстю форми, активною iнтеграцiiю з естетичною системою художньоi творчостi, наскрiзним автобiографiзмом i поглибленою iнтертекстуальнiстю. Публiцистику й художню творчiсть митця обтАЩiднуi спiльна концепцiя свiту й людини, спрямована на пiзнання дiйсностi й прогнозування перспектив ii розвитку.

Лiтература

1. Високолiття: Олесю Гончару 75. Збiрник матерiалiв. тАУ К.: 1983.тАУ 214 с.

2. Гончар Олесь. Твори: В 7 т. тАУ К.: 1988. тАУ Т. 6. тАУ 703 с.

3. Мушкетик Юрiй. За демократизм, нацiональне вiдродження, високу духовнiсть лiтератури (Доповiдь на вiдкриттi Х з'iзду письменникiв Украiни) // Лiт. Украiна. тАУ 1991. тАУ 18 квiт.

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского