Тарас Шевченко тАУ великий син Украiни

Реферат

Тарас Шевченко тАУ великий син Украiни

Життя Т.Г. Шевченка

Батьки Тараса Шевченка були крiпаками помiщика Василя Енгельгардта, якому в Звенигородському повiтi Киiвськоi губернii належали великi маiтностi, зокрема й села Кирилiвка та Моринцi. Родом з Кирилiвки був батько Тараса, з Моринцiв тАФ мати. Тарас народився 9 березня 1814 року в Моринцях. Коли хлопчиковi не було й двох рокiв, його батьки повернулися до Кирилiвки, i тут, у вбогiй хатинi дiда РЖвана, в тяжких злиднях минули дитячi лiта майбутнього великого поета. Дiд був свiдком народного повстання проти польськоi шляхти 1768 року, його розповiдi захоплювали допитливого хлопця й на все життя запали в його пам'ятi.

Коли Тарас пiдрiс, то батько вiддав його в науку до дячка. Навчання по церковнослов'янських книжках було тяжким i супроводжувалось систематичним покаранням учнiв рiзками. На дев'ятому роцi Тарасового життя померла його мати. Батько одружився з удовою, яка мала своiх трьох дiтей. Життя хлопця стало ще тяжчим. Незабаром помер i батько. В одинадцять рокiв Тарас лишився круглим сиротою. Деякий час вiн був пастухом у дядька Павла, далi став за Влшколяра-попихачаВ» в дяка: носив до школи воду, рубав дрова, топив грубу. П'яниця-дяк знущався над школярами й над Тарасом. Проте, яким не було лихим становище Влшколяра-попихачаВ», воно все ж давало йому шматок хлiба й змогу вчитися. З раннiх рокiв виявилась у Шевченка пристрасть до малювання. Вугiллям i крейдою вiн малював, де тiльки мiг: на стiнах, дверях, воротах. У школi, коли до його рук могли вже потрапляти папiр i олiвець, потяг до малювання зрiс ще бiльше.

На п'ятнадцятому роцi Тарасового життя в його долi сталася змiна. Помер старий пан. Кирилiвка дiсталася його синовi тАФ Павлу Енгельгардту, для якого набирали по селах двiрню. Тараса зробили ВлкозачкомВ», в обов'язки якого входило невiдлучно сидiти в панському передпокоi й чекати, поки пановi необхiдно буде дати люльку, вогонь чи налити склянку води. З початком польського нацiонально-визвольного повстання 1830-1831 рокiв службове становище Шевченкового пана змiнилося. Вiн покинув Вiльно i на початку 1831 року переiхав до Петербурга. За ним, разом з iншими, прибув i Тарас. У Петербурзi Тарасова нездоланна пристрасть до малювання виявилася ще з бiльшою силою. Енгельгардт вирiшив, що йому вигiдно мати власного крiпосного маляра. Вiн поступився, нарештi, невiдступному проханню Шевченка i законтрактував його, уже вiсiмнадцятирiчного юнака, на чотири роки Влрiзних малярських справ майстровiВ» Василю Ширяiву. Свiтлими ВлбiлимиВ» ночами Шевченко ходив у Лiтнiй сад змальовувати статуi. За цим заняттям якось застав його земляк, молодий художник РЖван Сошенко. Вражений талантом юнака i його становищем крiпосного художника, Сошенко намагався всiляко допомагати Шевченковi. Вiн познайомив його з байкарем РД.Гребiнкою, деякими учнями й викладачами Академii мистецтв, зокрема славетним художником К. Брюлловим. Новi знайомi вирiшили визволити його з крiпацтва. Брюллов намалював портрет вiдомого поета В. Жуковського, який було розiграно в лотерею. На вирученi грошi 22 квiтня 1838 року Шевченко був викуплений на волю i незабаром став учнем Академii мистецтв, його вчителем став Брюллов, пiд керiвництвом якого Шевченко досяг значних успiхiв. Протягом 1839-1841 рокiв вiн одержав три срiбних медалi за художнi роботи.

Початок поетичноi творчостi

Писати вiршi Шевченко почав невдовзi до викупу з крiпацтва. Першi його лiтературнi спроби гаряче пiдтримав i заохотив вiдомий украiнський письменник РД.Гребiнка. Поступово вiршi молодого поета в рукописах ставали вiдомими його друзям та знайомим, якi пророкували в ньому генiальний поетичний талант.

У перший перiод своii творчостi Шевченко написав баладу "Причинна" сюжет якоi побудований за мотивами народних пiсень про вiрне кохання, розлуку й трагiчну смерть дiвчини й козака. Балада змальовуi кiнцевий момент трагедii. Дiвчина, доведена до розпачу розлукою з коханим, йде до ворожки. Вiд ii тАЬчарiвтАЭ вона стаi тАЬпричинноютАЭ душевно хворою. Напiвсонна, бiлим привидом блукаi бурхливоi ночi понад Днiпром, лiзе на вершину дуба, щоб подивитися чи не iде милий. Причинна злазить з дуба, а внизу на неi чекають русалки тАУ душi нехрещених дiтей, якi повиходили з Днiпра грiтися проти мiсяця. Русалки залоскотали дiвчину, а потiм тАЬДовго, довго дивувались на ii вродутАЭ. А вранцi на стомленому конi повертаiться козаченько. Не спочиваючи, поспiшаi додому, щоб швидше побачитися з дiвчиною. Його гнiтить тяжке передчуття. Вiн помiчаi тiло коханоi i з розпуки вбиваi себе. Виразно виявилося в баладi ВлПричиннаВ» й гнучке, майстерне володiння ритмiчними засобами вiршування.

ВлПричиннаВ» тАФ великий творчий успiх молодого Шевченка. Сучасники сприйняли баладу з захопленням. Два уривки з неi тАФ ВлРеве та стогне Днiпр широкийВ» i ВлТака ii доля..В» тАФ перейшли в народ, стали популярними пiснями. В баладi ВлТополяВ» поет розповiдаi про струнку, одиноку тополю, яка не пiддаiться вiтрам i високо здiймаiться у своiй незайманiй красi до "самого неба", стаi символом краси простоi дiвчин, ii моральноi величi. ВлТополяВ» - одна з кращих балад Шевченка. В основу сюжету покладено звичайний для тогочасноi дiйсностi факт тАУ вiддання дiвчини за нелюбого, старого, зате багатого. У баладi "Утоплена" розповiдаiться про розбещену матiр, яка за гульнею "не зчулася, як минули лiта молодiiтАж", iз заздростi до молодостi i розквiтлоi вроди дочки топить ii i сама гине. Поет засуджуi неробство, розбещенiсть, паразитизм, якi вбивають у людинi все найблагороднiше, найвеличнiше, навiть материнську любов. До соцiально-побутових поем раннього перiоду належать "Катерина", "Мар'яна-черниця", "Слепая". Поеми Шевченка ВлКатеринаВ», ВлТарасова нiчВ» склали першу поетичну збiрку Шевченка тАФ ВлКобзарВ». Спецiально для ВлКобзаряВ» Шевченко написав вступний вiрш-заспiв ВлДуми моi, думи моiВ». Вихiд у свiт цiii невеличкоi книжечки, до якоi ввiйшло лише вiсiм творiв, принiс Шевченковi широку славу. У цей же час вiн починаi писати драматичнi твори росiйською мовою. Уже в раннiх творах Шевченка визначились характернi риси його поезii тАФ народнiсть, волелюбнiсть, свiжiсть, простота.

У ВлКобзарiВ» 1840 року особливу увагу сучасникiв Шевченка привернула поема ВлКатеринаВ». Вона швидко набула популярностi. Щирiсть i безпосереднiсть почуття молодого поета, глибока емоцiйнiсть, краса i виразнiсть поетичноi мови виявилися в ВлКатеринiВ» з винятковою художньою силою й поставили ii на одне з перших мiсць серед раннiх творiв Шевченка. Шевченко присвятив ii видатному росiйському поетовi-романтику Василю Жуковському, який поряд з Карлом Брюлловим вiдiграв вирiшальну роль у його викупi з крiпацтва.

Твiр починаiться лiричним зверненням поета до ВлчорнобривихВ» дiвчат. Поет закликаi недовiряти спокусникам, якi можуть легко занапастити молоде життя. Вiн протиставляi здорову народну мораль моралi нетрудових верств. Звернення поета становить лiричний образ-переживання, в якому з самого початку виразно вгадуiться i тема твору тАУ тема зневаженого кохання селянськоi дiвчини до людини iншого соцiального етапу, i сумно-трагiчний характер ii висвiтлення. Катерина покохала панича-офiцера. Вона не слухала Влнi батька, нi ненькиВ», пiшла за покликом свого серця. Нерiвного кохання Катерини, яке криi в собi небезпеку для дiвчини i загрожуi iй занапащенням долi, село не схвалюi. Слава про Катерину Влна все село недобрая сталаВ». Але сувороi правди, яку пiдказуi навколишнi середовище, Катерина не сприймаi. Незабаром панич-офiцер пiшов з села у похiд. Подii розвиваються дедалi драматичнiше, розповiдь про них стаi напруженiшою. РЖ ставши покриткою, Катерина ще деякий час живе iлюзiями, надiями, що милий, який Влобiцявся вернутисяВ», повернеться, тодi Катерина стане його дружиною, Влзабудеться гореВ». Сiльськi поговори вилилися в справжню трагедiю для Катерини, коли вона народила дитину. Вона Влвже не спiваi, як перше спiвалаВ» тАФ Влкляне свою долюВ». Вдень Катерина не виходить з хати, тiльки увечерi носить по садочку сина.

Батьки Катерини, прибитi горем дочки i сiльським поговором, проганяють ii з дому. Ця трагiчна сцена тАФ одна з найбiльш вражаючих у поемi. Пiсля довгих поневiрянь, пiд час яких доводилося i ночувати пiд тином, i просити милостиню, Катеринi таки вдалося зустрiти свого РЖвана, але вiн ii грубо, брутально вiдштовхнув. У цьому епiзодi, сповненому надзвичайноi драматичноi сили, розвиток дii досягаi кульмiнацii, за якою настаi трагiчна розв'язка: остаточно вибита з життiвоi колii, втративши свою останню надiю, знесилена Катерина лишаi сина на шляху, а сама кидаiться в ополонку.

Епiлог поеми тАФ епiзод, що стався через кiлька рокiв. По дорозi до Киiва сiв спочивати слiпий кобзар з хлопчиком-поводарем. У великiй подорожнiй каретi тАФ берлинi, запряженiй шестернею, iде шляхом пан з сiм'iю. Спинились коло старцiв, махають з вiконця рукою, пiдкликають малого поводаря-мiхоношу. Панi дивуiться його вродi, даi йому грошi, а пан пiзнав батько свого сина, та не хоче взяти. Хлопчик-поводар тАФ це син Катрусi, РЖвась. Його врятували лiсники, вiн пiдрiс i тепер водить старого кобзаря, викликаючи глибоке спiвчуття дiвчат.

Катерина тАФ образ неповинноi страдницi-покритки, селянськоi жiнки, скривдженоi офiцером. Доля Катерини викликаi глибоке спiвчуття i збуджуi палкий протест проти соцiальноi кривди, проти наруги над людиною.

Катеринi в поемi протиставлений пан-офiцер, людина з потворними моральними уявленнями й звичками свого класу, бездушний i пiдступний зальотник, для якого страждання й зламане життя селянськоi дiвчини нiчого не важать. На початку поеми вiн подаiться тiльки в сприйняттi дiвчини: молодий вiйськовий, чорнобривий. Майже до кiнця твору судити про нього можна лише з того, що через нього i з його вини сталося з Катериною. Тiльки в одному епiзодi, пiд час зустрiчi iз зведеною ним Катериною, офiцер виведений безпосередньо. Пiзнавши сина, вiн не хоче його взяти, вiдвертаiться, покидаi його напризволяще. Трагедiя Катерини стала трагедiiю i ii батькiв. Це трудiвники-селяни, чиi нехитрi поняття про святiсть i непорушнiсть сiм'i та шлюбу, чистота й правда в людських взаiминах ТСрунтуються на здоровiй народнiй моралi. Лихий поговiр i глузування з Катерини на селi вони беруть i на себе й переживають ii необачний вчинок як власну ганьбу й вину перед сiльською громадою. Батько й мати осуджують Катерину i, хоч i люблять ii, з пекучим болем у серцi виганяють зганьблену дочку шукати батька своii дитини. З горя й туги батьки невдовзi помирають.

У романтичному свiтi поетичних образiв ВлКобзаряВ» одною з найяскравiших романтичних постатей i мандрiвний народний спiвець, змальований у вiршi ВлПеребендяВ». Самотнiй слiпий кобзар Перебендя Влусюди вештаiться та на кобзi граiВ», усюди знаходить потрiбне людям слово: з дiвчатами на вигонi спiваi ВлГрицяВ» та ВлВеснянкуВ», з парубками тАФ ВлСербинаВ», ВлШинкаркуВ», злу свекруху вмii зачепити пiснею Влпро тополю, лиху долюВ», на базарi Влтяжко-важко заспiваi, Як Сiч руйнувалиВ». Кобзар кровно зв'язаний з народом, користуiться його любов'ю й повагою, i виразником народних печалей i радостей, носiiм народних традицiй. Вiн пробуджуi в людей високi громадянськi почуття, але стаi сам собою лише на самотi, в час високого творчого натхнення. В такi хвилини вiн тАУ не простий виконавець народних пiсень, а натхненний поет-творець, надiлений палкою, бурхливою уявою, який Влвсе знаi.. все чуiВ», скрiзь проникаi своiм поглядом, задушевно розмовляi з природою, володii чудодiйною силою поетичного слова. Своi задушевнi пiснi Перебендя спiваi Влв степу на могилi, щоб нiхто не бачивВ». Образ Перебендi-поета значною мiрою зливаiться з образом самого автора ВлКобзаряВ».

"Мар'яна-черниця" (1841). Мар'яна, дочка багатоi вдови, покохала бiдного Петруся. Але мати хоче вiддати ii за нелюба, багатiя. Тяжко переживають це i Петрусь i Мар'яна. Петрусь виявляi рiшучiсть iти добути грошi. На цьому розповiдь обриваiться. Очевидно, за задумом, як про це свiдчить назва поеми, Мар'яна залишилася вiрною своiму коханню i, не дочекавшись Петруся, пiшла в черницi.

"Слепая" (написана 1842 i за життя поета не була надрукована). Основну частину поеми становить розповiдь незрячоi матерi, жертви панськоi розпусти, 15-рiчнiй Оксанi про своi страдницьке життя i поневiряння. Росла вона сиротою. РЗi вродою захоплювалися, любили ii в чужiй сiм'i. Та ось з'явився в селi старий дiдич. Вона повiрила йому, а пан зганьбив ii i виiхав. Народивши дочку, безiменна героiня поеми знаходить для себе радiсть i втiху. Все своi життя вона присвятила доньцi. Довго вона чекала на повернення пана, батька своii доньки красунi Оксани, вiд горя i пролитих слiз ослiпла, та надii не втрачала. РЖ дочекалась. Повернувся пан, не вiдмовився вiд своii доньки, взяв ii у покоi. Але в панських покоях Оксана не здобула щастя. Пан не велiв виходити ii iз покоiв. Слухаючи через вiкно спiв свого коханого, вона в своiй уявi створюi картину втечi. Але за наказом пана козака вбивають. Пан тАУ рiдний батько тАУ чинить наругу над донькою. Оксана помстилася i за себе i за свою матiр; гайдамацьким ножем зарiзала пана, пiдпалила маiток, i сама, збожеволiвши, згорiла в огнi пожежi.

РЖсторичнi поеми

Поема "Тарасова нiч" (1839). Шевченко вiдтворив один з епiзодiв героiчноi боротьби украiнського народу проти польськоi шляхти тАУ переможну битву козацького вiйська пiд проводом Тараса Федоровича (Трясила). У цiй поемi Шевченко вперше звернувся до теми боротьби украiнського народу проти польсько-шляхетського гнiту.

1841 року вiн видав окремою книжечкою велику iсторичну поему ВлГайдамакиВ» над якою вiн працював протягом 3-х рокiв. У поемi дано широку картину козацько-селянського антифеодального повстання 1768 року тАУ найбiльш напруженiшого епiзоду в iсторii гайдамацьких рухiв на Правобережнiй Украiнi у 18 ст., вiдомого пiд назвою Колiiвщина. Основними джерелами для поеми були усна народна творчiсть про гайдамакiв, спогади, народнi перекази, якими цiкавився поет ще в дитинствi, розповiдi дiда. Композицiйно поема складаiться з лiрично-фiлософського вступу-присвяти, iсторичного вступу ("РЖнтродукцiя"), десяти роздiлiв i епiлогу. "РЖнтродукцiя" становить експозицiю сюжету поеми, який розвиваiться двома лiнiями. Основна сюжетна лiнiя звтАЩязана з пiдготовкою, наростанням i розвитком гайдамацького повстання. З головною сюжетною лiнiiю тiсно переплiтаiться розповiдь про Ярему i його кохання з Оксаною. До повстання народ готувався як до урочистого свята. Це яскраво змальовано у роздiлi "Свято у Чигиринi", де подана картина освячення ножiв. Важливу роль у гайдамацькому повстаннi вiдiгравали народнi спiвцi-кобзарi. Нерозривним з повсталою масою показаний у поемi кобзар Волох. Вiн своiм спiвом збуджуi маси, пiдносить настрiй, прославляi ватажка повстанцiв Максима Залiзняка. Типовим представником повсталоi маси в поемi виступаi Ярема. Сповнений снаги до боротьби, але засмучений розлукою з коханою Оксаною, йде до повстанцiв. Випадково довiдавшись вiд Залiзняка про викрадення Оксани, Ярема спочатку втрачаi притомнiсть, а потiм вибухаi незвичайним гнiвом i сповнюiться бойовим знаряддям. Ризикуючи своiм життям вiн звiльняi Оксану з неволi, непритомну привозить в Лебедин, де через тиждень з нею вiнчаiться, i того ж дня повертаiться до повстанцiв. Для Яреми iнтереси повсталого народу вищi за його власнi.

Поема "РЖван Пiдкова". РЖван Пiдкова тАУ це постать iсторична. Вiн жив i дiяв у серединi 16 ст., вiдзначався легендарними перемогами над турецькими вiйськами на Украiнi i в Молдавii. Але про морськi походи РЖвана Пiдкови нiчого не вiдомо. Поема складаiться з 2-х частин. У першiй поет оспiвуi козацькi часи на Украiнi. В другiй частинi зображено морський похiд запорожцiв до столицi султанськоi Туреччини тАУ Царграду. Велич, рiшучiсть, силу i смiливiсть запорожцiв i iх отамана тут змальовано на фонi грiзного буяння морськоi стихii.

Поема "Гамалiя" (1842). Поема багата на слуховi, музикальнi образи. Починаiться невiльничим плачем-пiснею козакiв-бранцiв у Скутарi тАУ передмiстi Стамбула, де були втАЩязницi для невiльникiв. Навiть природа не може залишитися байдужою до того страшного козацького ридання. Почули цей плач Великий Луг i Хортиця i вирушили в похiд запорожцi "не кишенi трусить", тобто не заради здобичi а "братiв визволяти". Потiм дiя переноситься у Стамбул. Все заснуло, тiльки у Скутарi "в склепу не дрiмають козаки-сердеги". Вони чекають братiв-визволителiв. РЖ в дрiмотну тишу вриваються могутнi козацькi бойовi поклики "Гамалiя по Скутарi тАУ по пеклу гуляi", "сам худригу розбиваi, кайдани ламаi". Козацтво зробило свою справу, бранцiв визволено. Поема закiнчуiться картиною повернення козакiв на Батькiвщину. Вони спiвають бадьору, величальну пiсню про Гамалiю, отамана завзятого.

Другий перiод творчостi 1843-1847

Другий перiод творчостi 1843-1847 "перiод трьох лiт" (закiнчився для Тараса арештом). Вiдбулася перша поiздка Шевченка на Украiну, яка тривала протягом 9-ти мiсяцiв (травень 1843 тАУ лютий 1844) з того часу, як залишив свою батькiвщину пiдлiтком-крiпаком. Першим твором, який написав Шевченко по приiздi на Украiну 1843 роцi була поема росiйською мовою "Тризна". Поема вiдбиваi почуття i настроi поета пiд час першоi подорожi на Украiну, шукання ним нового героя-борця за "свободу на раб ской земле".

У 1845р. перебуваючи на Чернiгiвщинi написав поеми "РДретик", "Слiпий". У кiнцi жовтня поет захворiв i переiжджаi в Переяслав до свого знайомого лiкаря А.Козачковського. Тут вiн написав поеми "Наймичка" i "Кавказ". Перебуваючи у сусiдньому селi В'юнищах тяжко хворий Шевченко створив такi видатнi твори, як послання "РЖ мертвим, i живимтАж", "Холодний Яр" в якому вперше Миколу РЖ названо "лютим Нероном", а його прислужникiв тАУ панiв тАУ "людоiдами лихими", "розбойниками неситими", "голодними воронами". Символом нездоланних визвольних прагнень народу у вiршi виступаi Холодний Яр. Впевненiсть у майбутньому торжествi правди, добра вiру в неминучiсть кари катам-гнобителям Шевченко висловлюi i в циклi "ПсалмиДавидовi". У кiнцi грудня здоров'я поета значно погiршилось. Потрiбний був постiйний нагляд лiкаря. Шевченко знову повернувся до Переяслава i 25 грудня 1845 року вiн пише свiй славнозвiсний безсмертний вiрш "Заповiт", де звучать вiдвертi заклики до революцiйного повалення самодержавства i, яким завершуiться збiрка "Три лiта". Народ сприйняв заповiт Шевченка як свiй революцiйний гiмн. Його перекладено на 50 мов.

Цi твори, якi були написанi Шевченком у 1843-1847 роках, у той час не були опублiкованi, бо переважна частина з них мала антицарський i антикрiпосницький характер. Тому вiн i не думав iх друкувати, а призначав для нелегального поширення. Цi поезii вiн обтАЩiднуi у рукописну збiрку "Трилiта", куди ввiйшли: "Сон", "Кавказ", "РЖ мертвим, i живимтАж", "Заповiт", "Розритамогила" та iн. У рукописнiй збiрцi "Три лiта" першим вмiщено лiричний вiрш "Чигрине, Чигрине". Поета тепер цiкавить не стiльки героiчна боротьба народу Украiни в минулому, скiльки ii наслiдки. Вiдвiдавши Чигирин, що був столицею Украiни в Хмельницького, i побачивши страшенне запустiння мiста, поет задумуiться, за що ж боролися вiдважнi сини Украiни з польською шляхтою, з турецько-татарськими ордами, з царизмом. Чому ж тепер "заснула Вкраiна, бур'яном укрилась, цвiллю зацвiла, в калюжi, в болотi серце прогноiла, i в дупло холодне гадюк напустила". Вiд минулого Украiни залишились тiльки руiни, "розсипаються могили" i навiть "Днiпро висихаi". Вiрш цей засвiдчуi початок еволюцii в поглядах Шевченка на завдання i значення поезii. Лiричнi поезii збiрки "Три лiта" показують, в яких тяжких роздумах, iнодi внутрiшнiх суперечностях вiдбувався процес вироблення нового поетичного слова, нового стилю. У вiршi "Минають днi, минають ночiтАж" поет, звертаючись до бога, просить собi долi: "Коли доброi жаль, боже, то дай злоi, злоi"!

Нового характеру у другому перiодi творчостi Шевченка набувають балади "Лiлея". Квiтка Лiлея розповiдаi Королевому цвiту про своi життя, коли вона була людиною. Рано вона залишилась сиротою, мати ii "тАж злого пана кляла-проклинала, та й умерлатАж". Дiвчину забираi пан. "Я виросла, викохалась у бiлих палатах. Я не знала, що байстря я, Що його дитина". Пан покинув зганьблену дiвчину. Терплячи тяжкi поневiряння дiвчина "умерла зимою пiд тином", а весною "процвiлатАж цвiтом при долинi", i назвали ii "Лiлеiю-Снiгоцвiтом".

Балада "Русалка". Тут витвори народноi поезii тАУ русалки, переосмисленi поетом, виступають i як жертви крiпосницькоi сваволi, i як месницi за вчинене панами зло. Жертвою крiпосницькоi сваволi була мати, яка, народивши вiд пана дочку, топить ii i заповiдаi, щоб вона перетворилась у русалку та помстилась над паном. Але потiм "грiшна мати" помирилась з паном, "знову розкошуi у палатах". РЖ русалки, "Днiпровi дiвчата", помстились над нею.

Поема "Сон" (1844) посiдаi особливе мiсце в творчостi Шевченка. Це його перша сатирична поема в якiй вiн засуджуi не тiльки окремi потворнi явища тогочасноi дiйсностi, а всю систему феодально-крiпосницького ладу. Шевченко змалював жахливi картини цього "сну", в якому перебувала тодi царська Росiя i в ii складi Украiна. Поет нiби пролiтаi увi снi над просторами Украiни i Росii, перед його очима проходять страшнi картини життя народу, знущання помiщикiв, чиновникiв, "самого" царя, картини якi могла б тiльки витворити сонна уява та ще пiдпилоi людини. Перша частина починаiться монологом прощання героя з Украiною тАУ "безталанною вдовою". У розповiднiй частинi Украiна спочатку подана як чудовий земний рай, як краiна, "повита красою". Та в цьому раi поет побачив пекло, породжене крiпосництвом i царським деспотизмом.

Поема "Кавказ"тАУ ще одна вершина полiтичноi поезii Шевченка, його генiальноi сатири присвячена Якову де Бальмену тАУ щирому приятелевi Шевченка, який загинув у Кавказi на вiйнi. Твiр починаiться образом Кавказу тАУ картиною гiрських вершин, сповнених величi. В уявi поета-революцiонера i гуманiста Кавказ вимальовуiться краiною, де гори "засiянi горем, кровiю политi". У поемi змальовано вiйни на Кавказi. Шевченко не малюi ii безпосередньо, не подаi банальних сцен. Яскраве уявлення про вiйну створюiться пристрасним, глибоко емоцiйним змалюванням ii трагiчних наслiдкiв. "Огненне море" народних слiз i кровi, якими б вистачило напоiти "всiх iмператорiв", втопити iх "з дiтьми i внуками" тАУ ось який потрясаючий образ вiйни та ii жертв створюi Шевченко. Вiйна зображена крiзь призму глибоких переживань поета. Його розповiдь сповнена гнiвного осуду тих, хто винен у вiйнi, й водночас палкого спiвчуття до ii неповинних жертв. Поет вбивчо висмiяв намагання iдеологiчних посiпак царизму навтАЩязувати думку про умиротвореннiсть в iмперii. В загибелi свого приятеля Якова де Бальмена Шевченко звинувачуi царя, яким вiн вважаi справжнiм винуватцем вiйни називаючи Миколу РЖ "катом". "Кавказ" тАУ свiтлий реквiiм загиблому друговi поета.

Послання (1845) "РЖ мертвим, i живимтАж i ненародженним землякам моiм в Украйнi i не в Украйнi моi дружнii посланii". У посланнi в одне художнi цiле поiднано сатиричне викриття украiнських панiв-лiбералiв i позитивна програма тАУ якими повиннi бути справжнi патрiоти, як вони по-справжньому повиннi любити "найменшого брата", iднатися з ним, служити йому, батькiвщинi, дбати за ii славу, свободу i розквiт. Бути справжнiм патрiотом тАУ означаi боротись за соцiальне i нацiональне визволення народу. Тi, хто експлуатуi народ, "замiсть пива праведную кров iз ребер точать", не можуть бути патрiотами. Своiм посланням Шевченко дав полiтичний заповiт украiнськiй iнтелiгенцii, яка повинна бути завжди в тiсному звтАЩязку з народом, знати його iсторiю. Послання "РЖ мертвим, i живимтАж" вiдiграло важливу роль у пробудженнi нацiональноi свiдомостi украiнського народу, у вихованнi його нацiональноi гордостi, революцiйноi активностi у боротьбi за своi визволення.

Поема "Великий льох" (1845). Цю поему справедливо вважають одним з найменш вивчених творiв Шевченка i найбiльш суперечливим. Поема складаiться з 3-х частин: "Три душi", "Три ворони", "Три лiрники", у кожнiй частинi три персонажi. Центральним у поемi i образ "великого льоху" тАУ символ героiчного минулого украiнського народу та його прихованих сил у боротьбi з самодержавством i крiпосництвом. Органiзовуючим i композицiйним центром поеми i розкопка в селi Суботовi коло Чигирина, де колись жив Б.Хмельницький. До мiсця розкопок злiтаються три душi, три ворони, приходять три лiрники. У iх розмовах показано, як кожна з цих груп персонажiв сприймаi подiю розкопування льоху, чого вiд неi сподiваiться. В перших двох частинах дiють цiлком фантастичнi персонажi (три душi, три ворони), а в третiй частинi тАУ персонажi цiлком реальнi. В першiй частинi передаiться розмова трьох пташок тАУ душ. Вони з нетерпiнням чекають, щоб той льох "швидше розкопали, тодi б у рай нас повпускали". Першу душу не пускають через те, що як була ще дiвчиною, перейшла з повними вiдрами дорогу Богдану Хмельницькому, коли вiн з старшиною iхав у "Переяслав Москвi присягати". Друга душа караiться за те, що Петру РЖ "коня напоiла". Третя, що ще немовлятком усмiхнулась Катеринi РЖРЖ, коли та подорожувала Днiпром. Три ворони тАУ це символи зла, нещастя в iсторичнiй долi Украiни, Польщi й Росii. Вони теж прилетiли на те мiсце, де будуть розкопувати великий льох. Чекаючи розкопок, вони вихваляються одна перед одною власними злочинами щодо своiх народiв. У третiй частинi подано розмову трьох лiрникiв: "один слiпий, другий кривий, а третiй горбатий". Вони також йдуть у Суботiв на розкопки, щоб "про Богдана мирянам спiвати". Але "начальство мордате", розгнiване невдачею розкопок, iх вилаяло й побило. Виявилось, що розкопаний був лише "малий льох": "Великого ж того льоху ще й не дошукались". Царизму i всiм злим силам, що прислужують йому, всiм тим украiнським, польським, росiйським ворогам, якi котять лихо народовi, нiколи не вдасться "розкопати" його прихованих сил, його волелюбних прагнень трьох братнiх слов'янських народiв тАУ росiйського, украiнського i польського тАУ жити в дружбi i мирi.

Поема ВлСлiпийВ» (ВлНевольникВ») за жанром iсторико-побутовий твiр. До оцiнки iсторичних подiй другоi половини XVIII ст.тАФ лiквiдацii Запорiзькоi Сiчi i закрiпачення селян Катериною II тАФ звертаiться Шевченко i в поемi "Слiпий" (ВлНевольникВ»). ТРрунтуючись на народних переказах, поет в уста слiпого Степана вкладаi сумну розповiдь, почуту героiм вiд запорожцiв на Дунаi, про те, Вляк Сiч руйнувалиВ», як царськi вiйська Влсрiбло й золото на Сiчi забралиВ», як Влстепи запорозькiВ» цариця Влнiмотi дiлила, та бахурам i байстрюкам люд закрiпостилаВ». Це беззаконня щодо Украiни цариця вчинила при пiдтримцi гетьмана Кирила Розумовського з козацькими старшинами, якi Влв царицi, мов собаки, патинки лизалиВ». Пiдлiй, продажнiй козацькiй старшинi в поемi протиставлено просте козацтво, чистота i благородство моралi трудящих людей. Всi персонажi твору тАФ представники народу, надiленi високими моральними якостями. Майстерно змальованi в поемi картини вирядження юнака на Сiч, поетичний ритуал прощання старого батька з своiю священною козацькою зброiю i передачi ii синовi. Тяжко переживаi розлуку з Степаном батько, Влбагатий, сивий сиротаВ», на серцi якого, Влмов лату на латiВ», Влпечалi нашили лiтаВ», а в Ярини, Вляк з квiточки роса вранцiВ», ллються сльози за своiм коханим. Про те, яких поневiрянь зазнав запорожець Степан, зворушливо розповiдаiться у високопоетичнiй, сповненiй любовi до батькiвщини думi. Слiпий калiка Степан i Ярина одружуються. Трапилось ВлдивоВ», зазначаi поет, якого може не було споконвiку, Влщоб щаслива була жiнка з слiпим чоловiкомВ».

Соцiально-побутовi поеми ВлСоваВ» (1844), ВлНаймичкаВ» (1845), ВлВiдьмаВ» (1847). В них поглиблюiться розробка теми становища жiнки-матерi в крiпосницькому суспiльствi, образ матерi тАФ один з центральних в усiй творчостi Шевченка.

Соцiальнi причини трагедii матерi глибше розкрито в поемi ВлСоваВ», розгорнута жахлива картина рекрутського прийому i показу страждань матерi-вдови, розлученоi з своiм сином. Мати все ладна вiддати своiй дитинi, iй здаiться, що над ii сина нема кращого Влна всiм свiтi, на всiй УкраiнiВ», вона, Вляк квiткою в гаi, кохалася своiм синомВ». Та Влзле безталанняВ», сумно зазначаi поет, трапляiться всюди, Влi на шляху, i без шляху, усюди, де людиВ». Свiтлi тони змiнюються похмурими: вмираi батько, мати Влосталася вдовою, хоч i молодоюВ», Влпiшла в наймиВ», день i нiч працювала. РЖ знову всi ii турботи про сина: вона йому Влжупанок купилаВ», вiддала до школи. Свiтла радiсть засяяла в материному серцi, дiждалась вона тАФ син вирiс. Та не довго тiшилась цiiю радiстю бiдна мати. Прийшло горе: Влстали хлопцiв в кайдани куватиВ». На солдатську каторгу вiддали i вдовиного сина. Почалось тяжке поневiряння самотньоi матерi по наймах, вона стаi жебрачкою, вiд туги за сином i невимовних страждань божеволii. Отже, Шевченко показуi, що причиною трагедii бiдноi матерi i не тiльки царська рекрутчина, а й панiвнi в крiпосницькому селi соцiальнi вiдносини, породженi його розшаруванням на бiдних i багатих. Багатiям належить влада в селi, вони звiльняють своiх дiтей вiд рекрутчини, посилають до вiйська вдовиного сина, а потiм ще й знущаються з матерi-вдови.

"Образ матерi-страдницi, матерi-мученицi яскраво змалював Шевченко в одному з найкращих своiх творiв на цю тему поемi ВлНаймичкаВ». Героiню цiii поеми Ганну спiткало таке ж горе, як i Катерину з однойменноi поеми: вона стала покриткою, змушена покинути батькiв, рiдне село, ховатись у полi зi своiм сином. Але на вiдмiну вiд Катерини Ганна не кiнчаi життя самогубством, а знаходить у собi сили зберегти життя для сина. Ганна пiдкидаi дитя заможним бездiтним хуторянам, а сама стаi у них наймичкою. Здаiться, що Ганна Влрада та веселаВ». Насправдi ж вона глибоко нещасна, переживаi тяжку драму, приховуючи своi материнськi почуття. Тiльки перед смертю, залишившись наодинцi з сином, вона признаiться йому: ВлЯ каралась весь вiк в чужiй хатi.. Прости мене, мiй синочку! Я.. я твоя матиВ».

Новою iдеiю теми про страдницьке життя матерi-покритки була поема ВлОсикаВ» (1847), яку Шевченко в останнiй редакцii 1858 року назвав ВлВiдьмаВ». Моральний виродок, пан довiв крiпачку Лукiю до божевiлля. Основна частина поеми подана у формi дiалога мiж Вiдьмою i Циганом. Напiвбожевiльна жiнка у хвилини повернення до неi свiдомостi уривчасто розповiдаi про страхiтливу трагедiю свого життя, як була вона молодою, як пан-iрод помiтив ii, взяв у покоi, обстриг пiд хлопця i взяв з собою у похiд проти Туреччини, а коли породила близнят, покинув ii. Дома застала батька при смертi, а громада вигнала ii з хати. Виросли дiти. Сина РЖвана пан вiддав Влякiйсь панi у лакеiВ», а доньку Наталю занапастив. Лукiя переконуiться, що бога немаi для бiдних, що вiн служить багатiям, Лукiя весь сенс свого життя вбачаi в тому, щоб бути завжди з ВллюдьмиВ», Вллюдей не цуратисьВ» (людей убогих), не мати нiчого спiльного з панами.

Третiй перiод творчостi Шевченка (1847-1857)

6 квiтня 1847 року, наступного дня пiсля арешту, Шевченка вiдправили пiд конвоiм до Петербурга, де його було ув'язнено в казематi Третього вiддiлу. Пiд час допитiв Шевченко виявив твердiсть характеру i мужнiсть, нiкого з членiв товариства не виказав, цiлком вiдверто, не приховуючи своiх зв'язкiв з народом, поет-революцiонер говорив про свою ненависть до царя i крiпосникiв. На засланнi об'iднав у цикл ВлВ казематiВ» у пiдзаголовку ВлМоiм соузникам посвящаюВ». Цим циклом починаiться третiй перiод у творчостi великого поета.

Цей цикл вiршiв Шевченка вiдзначаiться тематичною розмаiтiстю, жанровим i мовнопоетичним багатством: балади, елегii, особиста i громадянська лiрика. В них поет втiлив незламнiсть своiх революцiйних переконань, протест проти гноблення, велику любов до знедоленого народу, турботу за його майбутнi. Як на допитi, так i в своiх лiричних тюремних сповiдях Шевченко не виявив нi тiнi каяття. Поет докоряi собi тiльки за те, що до ув'язнення зроблено мало для свого рiдного народу.

Мотив розлуки зворушливо звучить у тужливих лiро-епiчних поезiях ВлНе кидай матерiВ» тАФ казали..В», ВлЧого ти ходиш на могилу?..В», ВлОй три шляхи широкii..В». Названi поезii вiдбивають водночас смуток, страждання уярмленого народу i настроi ув'язненого поета, борця за його волю, пристрасного шукача правди.

Свою безмежну любов до Украiни, турботу про ii майбутнi Шевченко висловив у вiршi ВлМенi однаково, чи буду..В». Ця поезiя позначена глибиною самоаналiзу i широтою поглядiв. Головний мотив ii тАФ самозречення в iм'я щастя i свободи батькiвщини, вiдмова вiд особистого щастя жити на рiднiй землi.

Менi однаково, чи буду Я жить в Украiнi, чи нiтАж Та не однаково менi, Як Украiну злii люде Присплять, лукавi, i в огнi ii, окраденую, збудятьтАж Ох, не однаково менi.

Рiдкiсною перлиною лiрики Шевченка i його поезiя "Садок вишневий коло хатитАж". Уява поета вiдтворюi красу весняного надвечiр'я на Украiнi, сповненого гармонii почуттiв, спокiйноi радостi буття людей працi, iх родинного щастя. Такою постаi Украiна у мрiях поета за мурами каземату. Та не такою вона була насправдi; зовсiм iншу картину життя украiнського закрiпаченого села малюi поет у наступному вiршi ВлРано-вранцi новобранцi..В». Дiвчина вiд розлуки з милим, якого вiддали в солдати, помираi; минуло багато рокiв, повернувся калiкою з солдатчини наречений, та застав лише пустку, бiля якоi Влна милицi шкандибаiВ». Цi промовистi пейзажi й образи украiнського села часiв крiпаччини були свiдченням горя i страждань знедоленого народу.

Антикрiпосницьку i протисамодержавну спрямованiсть маi i вiрш ВлКосарВ» (ВлПонад полем iде..В»). Смерть втiлена в цьому вiршi в образi косаря, вiд коси якого Влстогне земля, стогне мореВ». Всевладний косар Влкладе горами покоси, не мине й царяВ». Для боротьби з крiпацтвом поет проголошуi iдею класового i мiжнацiонального iднання трудящих царськоi Росii, показуi спiльнiсть iнтересiв украiнського i росiйського народiв. У поезii ВлНе спалося,тАФ а нiч, як море..В» вiдтворена розмова пiд дверима каземату двох вартових тАФ росiянина i украiнця тАФ про своi Влсолдатське нежитiеВ». В них однакове горе, подiбна доля. Солдат-росiянин радить украiнцевi помститись над паном-гнобителем за наругу.

Весь цикл поезiй ВлВ казематiВ» тАФ новий етап у зростаннi поетичноi майстерностi Шевченка, в урiзноманiтненнi жанрiв його лiрики, збагаченнi ii мотивiв i образних засобiв. Це виявилося ще ширше i виразнiше у його поетичнiй творчостi на засланнi.

30 травня 1847 року було оголошено конфiрмацiю: ВлШевченка призначити рядовим до окремого Оренбурзького корпусу.. пiд найсуворiший нагляд, з забороною писати й малюватиВ». Тодi ж були забороненi всi друкованi твори Шевченка. Спiшно, за вiсiм днiв, Шевченка, як особливо небезпечного полiтичного в'язня, пiд конвоiм привезли до Оренбурга, а потiм до Орськоi фортецi. Почалися неймовiрно тяжкi фiзичнi й моральнi страждання поета в задушливiй солдатськiй казармi. Та волелюбний i нескоримий поет i в нестерпних умовах принижень i знущань не втрачав мужностi. В короткi години, вiльнi вiд муштри, вiн покидав казарму, пильно приглядався до життя казахiв i киргизiв, знайомився з iх побутом, усною народною творчiстю. Всупереч суворiй заборонi Шевченко продовжував крадькома малювати i писати вiршi, переховуючи iх у "захалявних книжечках", якi вдалося зберегти. РЗх було чотири (1847, 1848, 1849, 1850).

23 квiтня 1850 року Шевченка заарештовано. Причиною арешту був донос одного з офiцерiв про порушення царськоi заборони писати i малювати. Царськi сатрапи були наполоханi також тим, що iм'я Шевченка з пошаною згадувалось у гуртку петрашевцiв, за рiк перед тим розгромленому; твори поета-засланця, мужнього революцiонера, незважаючи на заборону, поширювалися серед передовоi молодi. Листування Шевченка викликало в жандармiв пiдозру, що навколо пое

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского