Творча дiяльнiсть Панаса Мирного

Змiст

Вступ

1. Творча дiяльнiсть П. Мирного, чи твори в якi закладена тема ВлЛиха давнього й сьогочасногоВ»

1.1 Тема крiпацтва в украiнськiй лiтературi активно розроблялась письменниками ще довго пiсля офiцiйного його скасування

1.2 ВлГолодна воляВ»

1.3 ВлПравдиве слово хлiбороба до своiх землякiвВ» тАУ брошура Волховського, ВлволяВ» 1961 року тАУ це нове ярмо для трудящоi людини

1.4 ВлЗа водоюВ» та оповiдання ВлЗлодiйВ», в основi цих повiстей, також лежить тема Вллиха давнього й сьогочасногоВ»

1.5 Антикрiпосницька тема оповiдань-образкiв Панаса Мирного пiд назвою ВлЯк ведеться, так i живетьсяВ»

1.6 РЖван Франко в ВлНарисi iсторii украiнсько-руськоi лiтератури до 1890 р., дав оцiнку першим двом образкам, ВлДень на пастiвникуВ» i ВлБатькиВ»

1.7 Оповiдання ВлТатарин, братик, татарин!В»

2. Жанрово-стильовi особливостi повiстi П. Мирного ВлЛихо давне й сьогочаснеВ»

Висновок

Лiтература

Вступ

Вiдомо, що письменники революцiйно-демократичного напряму в дореформений перiод виступали iдеологами i виразниками iнтересiв усього покрiпаченого селянства, яке становило переважну частину трудящого населення. Пiсля реформи 1861 року докорiнно змiнилася соцiальна структура украiнського села. Посилено йшов процес класового розшарування. Царська Росiя перетворювалася на буржуазну монархiю. Зрозумiла рiч, розкололася на ворожi один одному табори i колишня селянська громада, яку так iдеалiзували письменники лiберального спрямування, покладаючи на неi всi надii в справi полiпшення життя села.

Заможнiша частина села i ранiше близько стояла до помiщика, вислужувалась перед ним, одержувала певнi привiлеi i могла придбати землю, увiйшовши в спiлку з представниками експлуататорських класiв. Представники сiльськоi верхiвки швидко почали багатiти, разом з помiщиком експлуатуючи бiдноту. Розвиток капiталiзму в сiльському господарствi призводив до ще бiльшого класового розмежування, до загострення соцiальноi боротьби, до все бiльшого збагачення незначноi купки представникiв пануючих класiв i до страхiтливого зубожiння сiльськоi бiдноти. Тепер уже село, крiм помiщика-земле-власника, мало й куркульню, лихварiв-орендаторiв i гендлярiв, сiльських чиновникiв-п'явок, збирачiв податкiв, старост, тАУ i всi вони живилися працею народу. Так Панас Мирний викриваi i Влдавнi лихоВ» тАУ крiпосництво, тАУ i Влсьогочасне лихоВ» тАУ капiталiзм тАУ в украiнськомуВ» селi, якi однаково прирiкають трудяще селянство на безправнiсть i злиднi. В цьому велика сила художнього узагальнення, типiзацiя явищ живоi дiйсностi, пафос викриття антинародностi будь-якоi експлуататорськоi системи.

1. Творча дiяльнiсть П. Мирного, чи твори в якi закладена тема ВлЛиха давнього й сьогочасногоВ»

Прапор революцiйноi боротьби проти крiпосництва ще в 40‑х роках високо пiднiс Шевченко i несхибно його тримав до самоi смертi. Антикрiпосницькi традицii його творчостi продовжували i розвивали Марко Вовчок, Не-чуй-Левицький, Панас Мирний, Глiбов. Украiнська лiтература в пореформений перiод вела непримиренну боротьбу проти залишкiв крiпосницького права. РЖ це природно. Адже залишки крiпосництва в цей час були настiльки сильними i вiдчутними, що серйозно гальмували економiчний i духовний розвиток усього суспiльства. У 1869 роцi Салтиков-Щедрiн писав у творi ВлОзнаки часуВ», що, хоч крiпосне право офiцiйно нiби й не iснуi з 19 лютого 1861 року, проте воно живе в думках людей, у звичаях, у вчинках; з нього випливають рiзнi моральнi й розумовi потворностi, якi розтлiнно впливають на людськi серця, породжують неймовiрнi злиднi серед селянства. ВлВ жоднiй краiнi у свiтi селянство не переживало i пiсля ВлвизволенняВ» такого розорення, таких злиднiв, таких принижень i такоi наруги, як у РосiiВ», тАУ писав В.РЖ. Ленiн.

Письменники тАУ революцiйнi демократи смiливо викривали i засуджували крiпосницькi реформи, закликаючи селянство до збройноi боротьби. Чернишевський, що стояв у 60‑х роках на чолi революцiйноi демократii, ясно бачив усю вузькiсть, усе убозтво горезвiсноi Влселянськоi реформиВ», ii суто крiпосницький характер. Ось чому вiн у своiму романi ВлПролог пологаВ» (1877), як зазначав В. РЖ. Ленiн, Влпротестував, проклинав реформу, бажаючи iй неуспiху, бажаючи, щоб уряд заплутався в своiй еквiлiбристицi мiж лiбералами i помiщиками i вийшов крах, який вивiв би Росiю на шлях вiдкритоi боротьби класiвВ» '. Разом з тим Чернишевський викривав лiберальних базiк, якi в спiлцi з крiпосниками-помiщиками запроваджували реформу з таким розрахунком, щоб нiяк не зменшити права експлуататорiв.

Сила критичного реалiзму Панаса Мирного полягаi саме в тому, що вiн у яскравих художнiх образах розкрив антинародну сутнiсть крiпосництва, показав справжнiй змiст царських реформ, правдиво вiдтворив пагубнiсть i розтлiннiсть впливу залишкiв крiпосного права у пореформену добу. Проблема Вллиха давнього й сьогочасного хвилювала Мирного протягом усiii другоi половини XIX сторiччя. Письменник смiливо пiдносив важливi питання суспiльного розвитку i засуджував помiщицько-крiпосницькi порядки, якi породжували незчисленнi страждання народу. У повiстях ВлГолодна воляВ», ВлЗа водоюВ», ВлЛихо давнi й сьогочаснеВ», в деяких оповiданнях циклу ВлЯк ведеться, так i живетьсяВ» пiдноситься тема Влголодноi волiВ», показуiться злочиннiсть того соцiального ладу, який великою мiрою тримався на крiпосницьких засадах. Мирний стоiть у перших рядах борцiв проти помiщицько-крiпосницькоi неволi, його твори на цю тему становлять нову сторiнку в розвитку украiнського критичного реалiзму.

Десь у першiй половинi 70‑х рокiв, працюючи над романом ВлХiба ревуть воли, як ясла повнi?В», Мирний розпочав писати i великий твiр ВлГолодна воляВ». РЖван Бiлик знав про цей задум брата i радив йому новий твiр вести в тому ж саме соцiальному тонi, на рiвнi того ж пафосу критицизму, що й роман ВлХiба ревуть волитАжВ». В архiвi письменника збереглося лише кiлька уривкiв цього твору. Невiдомо, чи вiн був закiнчений, чи нi. А мiж тим, уривки дають певне уявлення про задум, про iдейну спрямованiсть i художню своiрiднiсть нового роману.

Письменник мав намiр широко показати iсторiю закрiпачення украiнського народу царизмом. У зв'язку з цим розповiдаiться тут про життя дiда й батька оповiдача, якi ще були козаками, а потiм жили при вiльнiй гетьманщинi. ВлРЖ так воно було аж до Катерини тАУ царицi. А ця вже прибрала до своiх рук; що своi тАУ то своi старшини, то пiддячi, а то ще й царицяВ». Розповiддю про крiпацькi часи РЖ закiнчуiться даний уривок. Основна тема нового роману тАУ ВлГолоднi годиВ», тобто пореформенi часи, залишилась нерозкритою. Чому письменник припинив творчу працю над романом ВлГолоднi годиВ»?

Панас Мирний задумав широко вiдтворити соцiальнi зрушення, що сталися внаслiдок аграрноi реформи, тi гострi соцiальнi протирiччя, конфлiкти, якi роздирали украiнське пореформене село. Свiй грандiозний задум письменник вирiшив реалiзувати у формi розповiдi. Розповiдь ведеться тут вiд першоi особи тАУ селянина, внука вiльного козака, людини волелюбноi, правдивоi i бунтiвливоi. Ясна рiч, що оповiдна форма була надто тiсною для вiдображення широких картин народного життя, суперечила жанровiй особливостi багатопланового соцiального роману. Таким чином, важливiсть iдейного задуму твору зайшла в суперечнiсть з формою наiвноi оповiдi. Ось чому письменник, розпочавши роман, скоро припинив над ним роботу, а пiзнiше почав писати соцiальну повiсть ВлГолодна воляВ», яка вiдповiдаi iдейному задуму роману ВлГолоднi годиВ».

1.2 ВлГолодна воляВ»

Повiсть ВлГолодна воляВ» тАУ незакiнчена. Мабуть, саме тому автор i не прагнув ii друкувати. Писалась вона наприкiнцi 70‑х тАУ на початку 80‑х рокiв. Не маiмо нiяких вiдомостей про неi i в листуваннi та iнших матерiалах архiву письменника. Можливо також, що причиною цього було посилення цензурних утискiв, розгул реакцii пiсля спаду революцiйноi ситуацii на початку 80‑х рокiв.

У повiстi змальовано образ крiпосника Гамзи, який i типовим породженням системи багатовiкового гноблення i насильств. У цьому творi, як i в повiстях ВлЗа водоюВ», ВлЛихо давнi й сьогочаснеВ» та iн., про якi йтиметься далi, подii i вчинки персонажiв розгортаються в планi паралелiзму. Перед нами тАУ двi картини: крiпацькi i пореформенi часи. Причому обидвi картини у названих творах тАУ не контрастнi; вони одна одну доповнюють, пiдсилюють, створюючи одну широку узагальнюючу картину такого соцiального ладу, за умов якого життя простоi трудящоi людини стаi нестерпним, злиденним i безправним, нiвечаться поривання, надii, людськi характери, а торжествуюча пошлiсть i пiдлiсть справляi свою перемогу, розтлiваi нестiйкi душi.

Образ Гамзи змальовано в сатиричному планi. Основний художнiй засiб, за допомогою якого письменник розкриваi внутрiшню сутнiсть та дiяльнiсть цього типа, тАУ iронiя. Так, наприклад, деякi дiйовi особи iронiчно називають Гамзу Влдобрим паномВ», або Влдобрим бариномВ». В чому ж полягаi ВлдобрiстьВ» Гамзи?

ВлГамза вiрно служить своiму дворянствуВ», вiн його сумлiнний предводитель. Мов хижий орел, оберiгаi вiн iнтереси свого класу i нищить усякого, хто посмii посягнути на права i маiткову недоторканiсть крiпосницького дворянства. Так, коли в маiтку одного великого пана стався бунт, Гамза жорстоко розправився з бунтiвниками, Влпродержавши на селi щось з мiсяць цiлу роту москалiвВ», вiд чого Влодпала в бунтiвникiв повадка бунтуватиВ». Якщо по iнших повiтах непокiрнi селяни бунтували i, Влне витерпiвши гiркоi наругиВ», убивали управителiв i самих панiв, то у володiннях Гамзи все спокiйно.

Розкриваючи образ крiпосника Гамзи, письменник майстерно користуiться персонiфiкованими метафорами. Ось зразок майстерного застосування персонiфiкацii: Зелену Горку з усiх бокiв оточили двори селян, а на самiй горi стоiть величний панський будинок i надзираi за Влкрiпацькими хатамиВ», наче мати за дiтьми. Порiвняння крiпосницького гнiту з материнським наглядом маi виразне iронiчне звучання. РЖронiчно звучать i дiалоги Гамзи. Помiщик обурений з того, що крiпаки розмовляють про волю, бажають ii швидкого приходу. ВлЧи вони або голоднi, або холоднi, що iм так тiii волi бажаiтьсяВ»? тАУ цинiчно зауважуi на це помiщик.

ВлДобрiстьВ» Гамзи виявилась i в збудуваннi церкви, у якiй крiпакам проповiдуiться смиреннiсть, необхiднiсть покори панськiй волi. Мирний показуi, що церква в руках Гамзи служила надiйним засобом придушення волелюбних поривiв у селян; панський пiп Влтак щиро служе своiму пановi i перед крiпаками, i перед богомтАжВ».

Гамза не мiг припустити думку навiть про формальне розкрiпачення селян. Розмови про ВлволюВ» наганяли на нього неймовiрну лють i страх. Звiстка про царський указ стаi причиною його смертi.

РЖнакше сприйняв ВлволюВ» панський слуга, управитель маiтку Гамзи Йосипенко. Походженням вiн з селян, вислужився перед паном i став прикажчиком. Це образ глитая-хижака, тiii новоi соцiальноi сили, яка зароджувалась ще за умов крiпаччини та швидко розвивалась i змiцнювалася пiсля реформи. Вiн нажився на крадiжцi Ганського i крiпацького добра, швидко розбагатiв. Селянська ВлволяВ» Йосипенку була також небажаною. Вона ввижалася йому якимось страховищем з вишкiреними зубами, що намiряiться Влпожерти все, що було перед його очима, тАУ i се дворище, i панське, i садок, i лiс, i гори, i долиниВ». Вiн боiться втратити своi господарство i; Землю, бо може трапитися так, що пан все забере i тодi залишишся голим. Разом з цим Йосипенко боявся ВлзвiльненняВ» i тому, що йому, тАУ прикажчику, який знущався з Народу, був правою рукою пана, все йому доносив, тАУ першому дiстанеться вiд селян, якi його називали Влвiрною собакою бiля хазяйського возаВ». Це одна сторона даного характеру. Але як виходець з селян, Йосипенко i радiв вiд думки про ВлволюВ» (Влсам по собi усмiхався у вусиВ»). Тодi ВлволяВ» перед ним поставала в образi Влдоброi сестриВ», Влпiдходила до його i тихо шепотiла: ВлЧого ти журишся, Федоре не журись, дурню. Я не яка-небудь несьогосвiтня повiя, що осрамлю вас. Я ваша жадана думка, таiмна надiя. Хiба мало ще ви перетерпiли горя? Я прийшла вiд того горя вас ослобонитиВ». Такi двi суперечливi думки, два почуття весь час борються в душi Йосипенка. РЖ Панас Мирний досить тонко, i переконливо вiдтворюi цю душевну роздвоiнiсть персонажа, обумовлену його специфiчним становищем.

Зрештою Йосипенко приходить до висновкiв: нехай буде ВлволяВ», але щоб у нього залишився город, колись подарований за вiрну службу Гамзою, i все майно. З ВлволеюВ» вiн пов'язував ширшi можливостi збагачення. Перед ним, сiльським багатiiм, постала приваблива перспектива тАУ завести шинок, побудувати постоялий двiр i з цього мати великий зиск. Плекаючи надiю про це, вiн, скориставшись з наглоi смертi старого Гамзи, викрадаi велику суму грошей i, щоб замести слiди, викликаi солдатiв для розправи з селянами, якi нiбито пiдняли бунт i пограбували пана.

Зустрiти ВлволюВ» багатим, сильним i цим самим поставити себе над масою трудящого селянства, поруч з панами, тАУ така його мрiя, яка й здiйснилася: вiн став сiльським старостою. Отже, й пiсля реформи Йосипенко залишився господарем села. Селяни ж його призначення старостою розцiнювали, як повернення панщини.

1.3 ВлПравдиве слово хлiбороба до своiх землякiвВ»

Згодом у романi ВлПовiяВ» письменник створив образ сiльського глитая 70‑х рокiв тАУ Супруненка, Супруненко, так само, як i Йосипенко, був управителем i такими ж засобами розбагатiв. Проте то сформований тип сiльського дуки. Йосипенко ж тАУ породження свого часу, тобто початку 60‑х рокiв. На цьому образi письменник показуi зародження сiльськоi буржуазii.

Цiкаво вiдзначити, що проблема зародження i розквiту сiльськоi буржуазii постiйно хвилювала творчу уяву письменника.

Проте основною темою повiстi ВлГолодна воляВ», яка розкриваiться паралельно до зображення страхiть крiпосництва, тАУ i тема викриття справжнього змiсту царськоi реформи (про це образно говорить ii назва).

В.РЖ. Ленiн у статтi ВлЗ приводу ювiлеюВ» писав, що обезземелення селян перетворило колишнього крiпака у напiвкрiпака, в кабального орендаря тiii ж помiщицькоi землi, на якiй вiн гнув спину i ранiше протягом столiть. Д тi надiли, якими ВлобдаровувалиВ» пани а ходi реалiзацii крiпосницькоi реформи, Влозначали в бiльшостi випадкiв створення не вiльного самостiйного землероба, а прикрiплення до землi кабального орендаря, фактично змушеного вiдбувати ту саму панщину у формi обробiтку своiм реманентом помiщицькоi землi за випас, за вигiн, за луки, за необхiдну орну землю i т.п.В». В такому становищi опинилося селянство усiii Росii. Це й зумовило гостроту соцiальних конфлiктiв у пореформеному селi, Так правдиво вiдтворених у повiстях Мирного.

Для глибокого розумiння письменником корiнних соцiальних процесiв пореформеноi доби немале значення мала публiцистична лiтература, яку так широко розповсюджували революцiйнi народники на Украiнi, особливо в 70‑х роках. Найбiльш вiдомою на той час була брошуpa Ф. Волховського ВлПравдиве слово хлiбороба до своiх землякiвВ», видана 1876 року у Вiднi.

Через усю брошуру проходить думка, що ВлволяВ» 1961 року тАУ це нове ярмо для трудящоi людини. Пани всю землю, що з Влдiда з прадiда потом та кров'ю нашою орана i сльозами порошина, собi забрали, а нам деякi шматочки дали, та ще й викуп платиВ», тАУ говорить оповiдач. Потiм викладаiться iсторiя закрiпачення украiнського народу, загарбання панами вiльних земель. Книжечка перейнята невгасимою ненавистю до панiв i царизму. Наводяться характернi приклади паразитизму помiщикiв i царськоi сiм'i. Так, наприклад, на влаштування весiлля своii дочки цар витратив з державноi казни двадцять мiльйонiв карбованцiв, в той час, коли на Чернiгiвщинi вiд голоду мерли люди. Пiд кiнець автор брошури закликаi до повалення царизму. Говориться тут про пiдвалини майбутнього суспiльного устрою: кожне село й мiсто повинно управлятись громадою, не повинно бути нi багатих, нi бiдних, життя буде впорядковане згiдно з соцiалiстичними принципами.

Розповiдна манера, образнiсть порiвнянь та переконливiсть аргументацii сприяли популярностi книжки серед широких кiл простого народу.

Оцiнка деяких важливих питань сучасностi, дана у й повiстях ВлГолодна воляВ» i ВлЛихо давнi i сьогочаснеВ», дiлком збiгаiться з оцiнкою, зробленою у брошурi ВлПравдиве слово хлiборобатАжВ».

Типам гнобителiв (Гамзи, його сина i Йосипенка) Панас Мирний протиставляi образи представникiв покрiпаченого селянства. Нестримнi прагнення народу до звiльнення i ненависть до панiв. Настроями палкого протесту проти помiщицького деспотизму, свавiлля i любов'ю до Волi охопленi всi селяни. Воля iм потрiбна, як повiтря i хлiб: без неi людина не може iснувати. ВлТа чому воно так? Усi кажуть, перед богом рiвнi, а бач: один у неволi скнii, а другий п'i, розливаi сльози людськiВ», тАУ обурюiться крiпачка Мотря. Адже так далi не можна жити! А що ж людям робити? На ii запитання наймит Василь Кучерявий вiдповiдаi: ВлЩо робити? Бити, давити пакiсникiв, он що робити. Тих, хто збиткуiться над людьми, тАУ треба вiшатиВ».

Вся повiсть, особливо сцени масових протестiв, перейнята запитальними й окличними iнтонацiями, що свiдчать про глибокi перебивання i обурення персонажiв. ВлЩо робити?В»; ВлЧого ж iх не б'ють? Не давлять?В»; ВлДе вiн волю дiв?В»; ВлЩо ж це горiщанам дали волю, а нам нi?В»; ВлХай даi волю!В»; ВлТепер нема панiв. Тепер воля!В»; ВлДурять нас!В»; ВлДо слушного часу, брате, до слушного часу!В»; ВлЧи довго ще менi мучитись?В»; ВлХоч воля, хоч смерть!В» тАУ такi фрази характернi для мови персонажiв тАУ крiпакiв i наймитiв.

З найбiльшою силою ненависть до крiпацтва, як i до будь-якого гноблення, втiлено в образi протестанта i бунтаря Василя Кучерявого. Характерна i його бiографiя. ВасильтАУкруглий сирота, був панським козачком, згодом пас панську череду, став кучером, а пiсля ВлволiВ» знову наймитував у пана. ВлКаторжне життя!В» тАУ так вiн називаi своi поневiряння в панських маiтках. Часами на нього находить розпач; життя здаiться йому надзвичайно Влгiрким та пакоснимВ».

Образ бунтаря Василя змальовано всебiчно, в рiзних найскладнiших життiвих ситуацiях. Вiн палко кохаi Мотрю, яку силою забрали вiд батька-матерi до розпусника пана Гамзи. РЖ коли Йосипенко вирiшив покарати Мотрю за ВлобразуВ» панськоi персони, Василь рiшуче виступив проти посiпаки i прилюдно, перед двiрнею, сильно його побив. Це був перший активний вияв гнiву i бунтарства Василя. Бажання за всяку цiну вирватись на волю з-пiд помiщицького ярма стаi метою життя Василя; з часу активного виступу на боротьбу вiн вiрить у краще майбутнi, коли Влпрокляте лихоВ» не буде зачiпати людей, коли прийде воля.

Цими особливостями бунтарського характеру Василь дуже нагадуi панського кучера Юхима з незакiнченого великого твору ВлХаламидникВ», рукопис якого зберiгаiться в архiвi письменника. Не витерпiвши знущання пана-деспота Супруна, Юхим сильно побив його i кинув у рiвчак, а сам утiк на вiльнi степи.

Але Василь у повiстi виступаi вже не одинаком-бунтарем, його пiдтримуi цiла селянська громада; очоленi ним крiпаки йдуть до помiщика не прохати, а рiшуче вимагати грамоту про справжню ВлволюВ».

В епiзодах бунту письменник вiдбив сильнi й слабкi сторони селянського проти помiщицького протесту. Дiзнавшись, що в навколишнiх селах уже читали царський указ, громадою йдуть до пана з намiром силою домогтися в пана ВлволiВ». Вислухавши в церквi вирваний з рук Гамзи манiфест, селяни не повiрили в його правдивiсть. Не такоi волi вони жадали. ВлЦе не справжня КолятАж Це, видно, пан сам написав. Дурять нас!В» Озброiвшись кiлками, люди йдуть до пана. РЖ, сповненi рiшучостi громити все панське, силою вирвати з рук Гамзи справжню волю, вони при зустрiчi з сином пана розгубились, притихли. Молодий Гамзенко один розправився з бунтiвниками.

Панас Мирний правдиво вiдобразив наiвну вiру крiпакiв у вимрiяну Влзолоту грамотуВ» царя про волю, яку нiбито вiд народу заховали. Селяни не хотiли брати на викуп надiли. Засобом внутрiшнiх дiалогiв письменник вiдтворив обурення народноi душi страшним панським ошуканством. ВлЯк це так, землю дають, та за неi ще й плати. Хiба ми за сотнi рiк не заслужили тiii землi? То де довiку з неволi не вилiзеш?В». Молодий лiберальствуючий Гамза, упевнений в мiцностi помiщицькоi влади, самовпевнено заявляi: ВлХоч на оброк, хоч на викуп iдитАжВ» Те ж саме, але з погрозою повторив i справник: ВлРЖдiть же, робiть, як i робили, служiть, як i служили. Та не бунтувать менi, а то всiх у тюрму запруВ».

Про методи введення реформи 1861 року В.РЖ. Ленiн писав: ВлРЖ велика-реформа не могла бути здiйснена без допомоги вiйськових екзекуцiй та розстрiлювання селян, якi вiдмовлялися приймати уставнi грамотиВ».

В одному з дописiв iз Гадяцького повiту, надiсланому в журнал ВлОсноваВ» (1862, жовтень), повiдомлялося, наприклад, як тяжко вводити уставнi грамоти, яких селяни не хочуть приймати, ждучи Влслушного часуВ»., Автор iншоi статтi тАУ ВлРЖз епохи селянськоi реформи на пiвднi РосiiВ», тАУ що заховався пiд криптонiмом ВлП.РД.В», причиною заколотiв селян i небажання iх пiдписувати грамоту вважаi некультурнiсть народу i нерозумiння ними мови манiфесту. В статтi наведено цiкавi факти чинення опору панськiй ВлволiВ». Так, селяни сiл Печище i Товсте Харкiвськоi губернii вiдмовились пiдкоритись волi помiщика i вiдкинули уставнi грамоти. В селах Нова Борова, Варварiвка, Бiлявка, Кудряшовка Старобiльського повiту розповсюдились чутки, що треба чекати розпорядження про знищений всiх панiв, пiсля чого всi землi дiстануться селянам. За розповсюдження цих чуток багатьох селян судив вiйськовий суд.

Цю важливу особливiсть тодiшньоi дiйсностi i вiдтворив Панас Мирний у своiй повiстi.

Для введення ВлволiВ» в Одраду прийшла рота солдатiв. Цей епiзод автор змалював з глибоким сарказмом. Ряди вiйська, що вступило в село, порiвнюi вiн з потоком каламутноi води.

В селянських хатах людськi серця оповились смутком, передчуттям чогось невiдомого, але тривожного i страшного. Цьому вiдповiдаi i стан природи: хати крiпакiв зразу Влтемнотою вкрилисяВ», а Влсонце посунуло за хмару, що вже давно, наче ворог, стояла i чорнiла над нимиВ».

Солдати оточили село, закрили всi виходи i входи до нього. Письменник iронiчно зауважуi: ВлГей, всi горiщани, прокидайтесь! Вставайте стрiчати волю. Вставайте, подивiться: он вона, оповита блискучими штиками, прийшла до вас i на сторожi стала!.В».

Розвiялись селянськi надii, остаточно втратили вiру люди в царську ласку. Влiтку 1861 року цар Олександр РЖРЖ, iдучи в Крим на вiдпочинок, прийняв старшин, видiлених вiд громад, i на питання про те, чи буде якесь розтАЩяснення з приводу справжнього змiсту манiфесту, вiдповiв, що нiякоi iншоi волi не буде, крiм тiii, яка дана, i тому селяни повиннi негайно виконувати все згiдно з положенням вiд 19 лютого. Цей конкретний факт вiдбитий i в повiстi ВлГолодна воляВ». ВлПроiхав цар. Пройшли його слова: ВлНе буде вам другоi волiВ», тАУ з краю в край, вирвали не один гiркий докiр з наболiлого серця, виточили не одну сльозу з крiпацьких очейВ». З цього часу життя горiщан не тiльки не полiпшилось, а, навпаки, зробилося зовсiм нестерпним.

Цим висновком i закiнчуiться перший етап у розвитку основноi теми твору. Далi життя основних персонажiв тАУ Василя, Мотрi i Йосипенка пiде по новому руслу.

Василь найнявся кучером у мiстi на поштовiй станцii, Мотря доглядаi дiтей, Йосипенко став старостою в селi. Заробивши грошей, Василь найняв п'ятнадцять десятин землi i почав мрiяти про власне господарство. Горiщани, Влукриваючись латами та давлячись гiрким хлiбом з остюками, ждалиВ» слушного часу, сподiвались справжньоi народноi волi. Незадоволений староством Йосипенка, Василь обурювався з покiрливостi громади, лаяв новi порядки, а старшина похвалявся вiдомстити йому за це.

На цьому й уриваiться рукопис повiстi ВлГолодна воляВ».

Вперше надрукована у 1940 роцi в журналi ВлРадянська лiтератураВ» (№2), повiсть ВлГолодна воляВ» i цiнним надбанням украiнськоi лiтератури, вона поширюi наше уявлення про творчiсть Мирного i маi значну естетичну i пiзнавальну цiннiсть для радянського читача.

РЖ в основi другоi повiстi тАУ ВлЗа водоюВ», яку написав Мирний в кiнцi 70‑х тАУ на початку 80‑х рокiв разом з братом РЖваном Бiликом, також лежить тема Вллиха давнього й сьогочасногоВ», iдея селянського анти помiщицького протесту. В зображеннi села Красноярки за крiпацьких часiв автори звертаються до засобу художнього контрасту, i за допомогою якого досягають особливоi виразностi у вiдтвореннi становища покрiпаченого народу.

У пана незлiченi землi тАУ Влниви, луки, лугиВ», розкiшнi зеленi сади, повноводнi рiки й озера з великими запарами риби. Нiчого не мають крiпаки, крiм своiх мозолястих рук та невилазних злиднiв. Попiд тинами в селян, замiсть садкiв, Влчорнобиль червонiiВ»; на Влпанському току здоровеннi скиртиВ» хлiба, стоги сiна й соломи, а на токах селян Влголо, як на долонi, тiльки по городах то тут, то там купи гнилоi соломи та кучугури тертоi кiстрицi порозкиданiтАжВ».

Для того, щоб дати вiдчути панську силу i всевладнiсть, автори майстерно застосовують художнiй засiб тАУ персонiфiкацii, У порiвняннi з повiстю ВлГолодна воляВ», де цей засiб також застосовуiться, тАУ тут подаiться значно виразнiша картина панськоi сваволi, яскравiше змальовано образ крiпосника.

Панський будинок iз зеленим бляшаним дахом стоiть на високiй горi, гордо поглядаючи через яр на село з Влнизенькими людськими мазанкамиВ», якi порiвнюються з гнiздами ластiвок пiд стрiхою. ВлЗгорда позира витрiшкуватими вiкнамиВ» панський будинок на цi ВлгнiздаВ» i, пишаючись, суворо нiби запитуi: ВлА що, мовляв, там у вас затiваiться?!В» Людськi мазанки боязко поглядають на нього своiми малесенькими вiконцями, Влначе запобiгають ласкиВ». Та й як панському будинку не гордувати, не коверзувати, Влколи добра в нього тАУ не тiльки в дворi, а й за дворомВ», все його, скiльки оком не скинь!.В».

Не стало кращим життя красноярцiв i пiсля введення Влуставних грамотВ». Селяни залишились безправними i злиденними, як i ранiше. Становище iх яскраво розкрито в таких словах ВлПодатки заплати, мирське вiддай, на волость внеси, землю наймитАж ще й воду купи!.В» Пан Влподарував сирiтськi надiлиВ» крiпакам та ще й примусив за них два роки робити. Таку волю селяни прозвали Влголодною волеюВ».

Пан у спiлцi з шинкарем верховодить селом, як i ранiше, прибравши до своiх рук усi багатства, жорстоко визискуючи бiдноту. Отже, крiм пана, починаi живитись людською кривавицею новий експлуататор-хижак, хитрий i спритний шинкар, який заорендовуi в пана озера, ставки i рiчку Красноярку, на якiй ставить млин.

Цим гнобителям письменник протиставляi образи Грицька Коваля i Федора Нужди, якi уособлюють Життя пореформеного селянства, його мри РЖ сподiвання, палку ненависть до панiв i протест проти iх сваволi. Цi два образи розкриваються паралельно, але вони, як окремi людськi iндивiдуальностi, тАУ не схожi. Спiльне у них обох лише соцiальне становище та умови злиденного життя.

Грицько змалку залишився сиротою. Доки його пан навчив ковальськоi справи, вiн перенiс незлiченнi муки. А пiсля оголошення Влцарськоi волiВ» пан заправив великий викуп за його ж власну батькiвську хату i кузню. Не знайшов Грицько правди i в судi; довелося одробляти йому за свою хату i кузню.

Для побудови водяного млина шинкар загатив рiчку Красноярку, а весною, в час повенi, вода широко розлилася, затопивши частину села. Деякi селяни залишились без оселi; пiшла за водою i хата та кузня Грицькова. РЖ на цей раз Грицько не знайшов правди в судi. Скiльки Грицько не обурювався, не протестував проти знущання панiв, як не пiднiмав громаду до бунту, нiчого з цього не вийшло. РЖ бунтарський дух Грицька дав себе знати в погромi.

РЖнакше склалося життя Федора Нужди. Вiн теж круглий сирота, виростав на панськiй конюшнi, а пiсля реформи працював на панських економiях: ВлНужда та недостача одно ганяi його по наймах!В». Життя та доля Федора i його сiм'i тАУ це зворушливий обвинувальний вирок Влсьогочасному лиховiВ», помiщицько-крiпосницьким порядкам пореформеного часу. В той час, коли панський кучер Федiр Нужда возив пана до мiста на Влмировий з'iздВ», тяжко занедужав його iдиний син РЖвась. А повернувшись в глуху дощову нiч з мiста, за порадою баби-шептухи Федiр iде ловити рака, щоб дiстати жовнята для спасiння хвороi дитини, i тоне в рiчцi.

Майстерно змальовано епiзод, як Федiр крадеться в грозову нiч до ставу, щоб упiймати рака. Неймовiрна гроза i злива нiби провiщають хiд подiй. Федiр знаi, що нi пан, нi Лейба не дозволять йому зловити рака в iх ставку, а тому вiн змушений iти красти. Трагiчнiсть загибелi Федора ще пiдсилюiться смертю сина, заради якого загибаi батько, i психологiчним станом дружини Уляни та односельчан: ВлУ людей пiднялося волоссятАж Всi, як намовились, разом зiтхнули i перехрестилисьтАжВ» Доля Федора тАУ це була iхня доля. А Грицько Коваль сказав: ВлНе сумуйте, тАУ радiйте!. Вже гiрше не буде, як на цiм свiтi!.В» В руцi потонувшого Федора побачили розчавленого рака, за яким вiн пiшов, щоб врятувати сина. Ця деталь яскраво свiдчить про трагiзм становища наймита тАУ безправного, забитого рiзними забобонами, але щирого, люблячого батька.

В записнiй книжцi брата Юрiя Рудченка мiститься вiрш ВлРибалка-злодiйВ» ', сюжет якого дуже схожий на епiзод загибелi Федора. В тиху лiтню нiч на прохання голодних дiтей один крiпак, взявши панського човна, поплив по рiчцi, щоб наловити ракiв. Необережно нахилившись, вiн падаi у воду i гине. Вiрш кiнчаiться мораллю: ВлОто Господь кара за кражу! тАУ казали крiпакам паниВ». Можливо, саме змiст цього вiрша пiдказав Мирному сюжет тiii частини повiстi, де йдеться про долю наймита Федора. В усякому разi, i змiст вiрша, i змiст повiстi в цьому епiзодi тАУ глибоко життiвi i правдивi.

У повiстi широко показано ганебну роль церкви, яка в умовах пореформецого часу сприяла придушенню бунтарського духу селянства, проповiдувала кокору i мир мiж панами i селянами в iм'я християнськоi справедливостi. Над тiлом Федора бiля ставу пiп застерiгаi бiдноту вiд посягань на панське i шинкареве добро, бо Влправедна десницяВ» богова нiчого не помилуi, скараi так, як i ВлзлодiяВ».

Всi цi подii вiдтворено у перших п'яти роздiлах повiстi. В основу iх покладено незакiнчений твiр Мирного пiд назвою ВлЗа водоюВ» та оповiдання ВлЗлодiйВ».

В кiнцi 70‑х рокiв Панас Мирний написав оповiдання ВлЗлодiйВ» (перша назва ВлРакиВ»). Цей твiр маi бiльш-менш завершений вигляд i може бути самостiйним оповiданням. Основнi образи тут цiлком розкритi. Але епiзодичний тут образ бунтаря Грицька Коваля залишився незавершеним. Можливо, це й було поштовхом для написання повiстi ВлЗа водоюВ», де головним персонажем виступаi уже Грицько Коваль. Згодом Панас Мирний почав писати повiсть, але з невiдомих причин ii не закiнчив. В архiвi письменника пiд номером 16 зберiгаiться ще й третiй чорновий незакiнчений рукопис, який маi безпосереднi вiдношення до повiстi ВлЗа водоюВ».

Цей рукопис починаiться реченням: ВлЩо за хороше, що за веселе та видне мiсце на землi вибрало собi село КраснояркаВ». Змiст цього уривка такий: красноярський пан запросив нiмця-майстра побудувати на рiчцi млин, сукновальню i олiйню. Загачена рiчка весною вийшла з берегiв i затопила крiпацькi хати, а найбiльш дiсталось Грицьковi Ковалевi; затонула в нього хата й кузня, все добро пiшло за водою, помер i малий хлопчик, який застудився в цей час. Похорони Грицьковоi дитини, що була першою жертвою панських нововведень, вилилися в своiрiдну демонстрацiю селянського протесту. Пiсля цього стався бунт: пiдпилi селяни на чолi з Грицьком зруйнували греблю. Переляканий пан викликав для придушення бунту солдатiв, справника, станового, слiдчих. Всю цю зграю карателiв письменник називаi ВлтатарвоюВ», яка набiгла на село, щоб Влвсе бити, руйнувати, у ясир братиВ». До яких засобiв не вдавалися вiйська, красноярцi не видавали зачинщикiв, аж поки сам Грицько й iншi не признались; тодi iх забралВ» в тюрму. Вщент розорений ланом i доведений до вiдчаю, Грицько у вiчi своiм хатам кидаi гiркий докiр: ВлХату мою вода знесла, сина мого втопили, жiнку мою на той свiт звели. Зостався я тАУ нема нiчого нi бiля мене, нi за мною; одна в мене душа ще зосталась. Берiть душу, берiть ii! Берiть тiло моi i iжте, рiжте!.В».

Але розправа вiйська все ж не зломила до кiнця бунтарського духу селян, хоч, правда, i посiяла мiж ними Певну зневiру в силу громади. Ненависть до пана в серцях красноярцiв не вгасала. Коли Грицько Коваль й iншi селяни повернулися з тюрми, народ знову почав чинити опiр панським заходам. Хтось пiдпалив панського млина; помiщик просить погасити пожежу. ВлТуши сам, коли тi вавилони на нашу голову настроiвВ», тАУ вiдповiдають йому красноярцi. Знову пан розпочав будувати млин, привiз для цього дерево, але вночi хтось його розкидав i пустив за водою. Потiм пан збудував через ставок гребаю вiд свого маiтку до села, i знову й цю греблю вночi чуло зруйновано. Кожен iз селян, з ненавистю дивлячись на панський маiток i греблю, Влчасом сварився кулаком: добре, мов, у печiнках ви менi засiли!.В», та проклинав увесь панський рiд. Стосунки мiж паном i селянами особливо загострились.

На цьому рукопис обриваiться. Змiст його свiдчить про соцiальну загостренiсть теми, про правдивiсть вiдображення селянського протесту, якого не можна задушити нi екзекуцiями, нi тюрмами.

Але, на жаль, матерiал цього рукопису майже зовсiм не використано при остаточному доопрацюваннi повiстi ВлЗа водоюВ».

Отже, iснуi три чорновi рукописи творiв, якi мають одну iдейну спрямованiсть i спiльних героiв. РЖ ВлЗа водоюВ», i ВлЗлодiйВ» певним чином пов'язанi i композицiйне. РЖ ось на початку 80‑х рокiв РЖван Бiлик, який тодi працював вiдповiдальним чиновником у канцелярii киiвського губернатора, на основi цих творiв i, звичайно, з погодження брата, вирiшив пiдготувати одну повiсть. В цей час Мирний активно працював над першими частинами роману ВлПовiяВ» i не мав можливостi вивершити почату повiсть. Етюд ВлЗа водоюВ» i оповiдання ВлЗлодiйВ» лягли в основу цiii повiстi i склали першi п'ять ii роздiлiв. Шостий, заключний, роздiл написав сам Бiлик. Перероблюючи братовi начерки i створюючи свою частину, Бiлик домiгся певноi композицiйноi цiлiсностi, сюжетноi послiдовностi i стрункостi. Тепер весь матерiал, об'iднаний i органiзований в одну сюжетну систему, склав повiсть ВлЗа водоюВ». Бiлик досяг певноi унiфiкацii стилю повiстi, вiдповiдно до свого iндивiдуального почерку, з тим, щоб останнiй роздiл мало вiдрiзнявся вiд попереднiх. Але в багатьох випадках вiн внiс значнi правки мови i стилю, зробив перестановку окремих мiсць i ввiв шостий роздiл, надавши повiстi вiдтiнку нацiональноi нетерпимостi по вiдношенню до iвреiв. Змiнив Бiлик i деякi iмена персонажiв: у Мирного Хведiр Дмитренко, а його син Петрусь, у Бiлика тАУ Хведiр Нужда i РЖвась.

Редакцiйнi правки, зробленi РЖ. Бiликом, в принципi не змiнюють авторського тексту. Але в трактуваннi окремих образiв Бiлик вiдступаi вiд первiсного задуму Панаса Мирного. Йдеться про образ Грицька Коваля. Вже говорилося, як трактуiться цей образ в незакiнчених начерках Мирного. Грицько Коваль тАУ це бунтар, людина непримиренна до панiв. Йому ненависний красноярський пан, нiмець-управитель, шинкар Лейба. Адже всi вони тАУ гнобителi простого народу. Але Бiлик дав, по сутi, iншу концепцiю цього образу, вiдмiнну вiд концепцii Мирного, розкриту в трьох розглянутих уривках.

В редакцii Бiлика образ Грицька Коваля тАУ бунтаря i месника тАУ соцiальне звужений. Тепер Грицько виявляi лише досить пасивне обурення неправдою, яку чинять пани i на яких не можна знайти управи у Мирного Коваль не звертаiться до суду в пошуках справедливостi, а в остаточнiй редакцii вiн два рази шукаi захисту в судових установах, хоча й не знаходить його. Якщо за задумом Мирного ненависть Грицька до панiв виливаiться в бунтарськi дii (руйнування греблi, пiдпал млина), то в редакцii Бiлика герой лише проклинаi панiв i iх вiрних посiпак. Образ жорстокого i брутального експлуататора-ш

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского