Творча спадщина Леся Мартовича

План

ВСТУП

Роздiл 1. Соцiально-полiтичнi подii на Галичинi та iх художнi вiдображення у творчостi Леся Мартовича

Роздiл 2. Зображення галицького села у творах Леся Мартовича:

2.1 Сатиричне змалювання галицького селянина в оповiданнях ВлНечитальникВ», ВлЛумераВ», ВлВинайдений рукопис про Руський крайВ»

2.2 Зображення бiдноти та зубожiння селянина в оповiданнi ВлМужицька смертьВ»

2.3 Драматичне зiткнення пана i селянина, обвинуваченого й потерпiлого в оповiданнях ВлЗа топливоВ», ВлЗа межуВ»

2.4 Повiсть ВлЗабобонВ» тАУ цiнний здобуток украiнського красного письменства кiнця ХРЖХ тАУ початку ХХ ст

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

У полi зору нашого дослiдження галицьке село у художньому зображеннi Леся Мартовича.

Актуальнiсть курсовоi роботи полягаi у тому, що твори письменникiв кiнця XIX тАУ початку XX ст. довгий час замовчувалися у звтАЩязку зi стандартизацiiю, утиском цензурою тощо. РЖ зараз, коли переосмислюiться лiтературний процес, бачимо, що iснуi невелика кiлькiсть праць, присвячених аналiзу творчостi письменникiв цього перiоду, а саме, творам Леся Мартовича, якi були опублiкованi зовсiм недавно.

ОбтАЩiктомдослiдження i творча спадщина Леся Мартовича.

Предметом дослiдження i зображення галицького села у творчостi письменника.

Мета полягаi у всебiчному показi галицького села на зламах двох столiть, його внутрiшнього життя та стосункiв мiж рiзними прошарками населення у творах Леся Мартовича.

Завдання курсовоi роботи:

1. Охарактеризувати соцiально-полiтичнi та економiчнi подii, що мали вияв у творчостi Леся Мартовича.

2. Окреслити особливостi змалювання галицького села письменником.

3. Розглянути особливостi творення свiтогляду галицького селянина.

4. Вивчити тi подii, якi вплинули на полiтичне життя галицького селянина за повiстю ВлЗабобонВ».

Методи дослiдження. Вiдповiдно до сформованоi мети i завдань у роботi застосовувався описовий метод, метод аналiзу, узагальнення, контекстуального аналiзу.

Наукова новизна полягаi у спробi осмислення творчоi спадщини Леся Мартовича та характеристицi творiв, якi були опублiкованi зовсiм недавно; визначаються тi соцiально-полiтичнi причини, якi надихнули письменника на створення низки творiв про галицьке село.

Практичне значення курсовоi роботи. Результати дослiдження можуть бути використанi пiд час проведення семiнарських, практичних занять з iсторii украiнськоi лiтератури, при розробцi спецкурсiв за творчiстю Лесi Мартовича, у подальших наукових розвiдках.

Структура курсовоi роботи. Курсова робота складаiться зi вступу, двох роздiлiв, висновкiв та списку використаних джерел. Другий роздiл подiлений на пiдроздiли.

Загальний обсяг курсовоi роботи становить 30 сторiнок.

Роздiл 1. Соцiально-полiтичнi подii на Галичинi та iх художнi вiдображення у творчостi Лесi Мартовича

Лесь Мартович тАУ талановитий украiнський письменник-сатирик i гуморист демократичного напряму. Вiн жив i творив у кiнцi XIX та на початку XX ст. у Захiднiй Украiнi (Схiднiй Галичинi), яка тодi була в складi цiсарськоi Австро-Угорщини. Мартович, як i його сучасники тАУ Михайло Павлик, Стефан Ковалiв, Осип Маковей, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Марко Черемшина, тАУ належав до тоi захiдноукраiнськоi прогресивноi iнтелiгенцii, яка вийшла iз трудових мас, групувалася навколо талановитого письменника i видатного критика РЖвана Франка.

Щирий друг i ровесник Леся Мартовича Василь Стефаник в автобiографiчному нарисi ВлДiд ГрицьВ» так передаi суспiльнi настроi того часу, коли його поколiння селянських демократiв вступало у свiдоме життя: ВлДе, моспане, тут вже шандарям дати раду.. Встаi Франко з таким ясним чолом, як сонце, спокiйно вчить нас, бо вiн все знаi. Приповiдаi нам, що як кождий з нас посидить у кримiналi за мужицьку справу, то вже нiколи нiчого боятися не буде.. Земля по мiстах дуднiла пiд нами, i не оден панцкий вугол утiк iз свого гнiзда.. Нашi молодi вченi були коло нього такi щасливi i яснi, якби вiн кожному поклав золоте колiсце на головуВ» [10, 3]. Починаючи з 90 pp. XIX ст., коли вже Лесь Мартович вийшов на лiтературну дорогу, швидко зростала боротьба народних мас Галичини проти гнiту цiсаря, австрiйських баронiв, польськоi шляхти, унiатськоi церкви i ВлсвоiхВ» украiнських визискувачiв тАУ цих Влдомашнiх шпiонiвВ», як iх називав РЖван Франко.

Захiдна Украiна була в економiчному та полiтичному вiдношеннi дуже вiдсталою. Все ж i тут розвиваiться промисловiсть, особливо нафтова. За рахунок швидкого розорення селян i ремiсникiв зростаi кiлькiсть трудивникiв. Розгортаiться масовий селянський рух. Зростання незадоволення селянських мас вiдбивалися на розвитку демократичноi культури, на творчостi письменникiв. Бурхливi подii в Росii i на Схiднiй Украiнi знаходили живий вiдгук в народних масах захiдноукраiнських земель. Тут зростаi iнтерес до передовоi росiйськоi культури, полiтичноi й художньоi лiтератури. Хоч по рiчцi Збруч та Днiстру i пролягав штучний державний кордон, що шматував живе тiло Украiни на двi окремi частини, письменники Надднiпрянськоi Украiни, яка входила до складу царськоi Росii, продовжують змiцнювати стосунки iз захiдноукраiнськими дiячами лiтератури. Величезною популярнiстю в Галичинi користуються твори Тараса Шевченка. Там часто друкувалися схiдноукраiнськi письменники: М. Коцюбинський, Леся Украiнка, П. Грабовський, П. Мирний та iн., одночасно виходили твори захiдноукраiнських письменникiв на Надднiпрянськiй Украiнi. Передовi лiтератори обох частин Украiни спiльними зусиллями розвивали лiтературу й лiтературну мову, спiльно боролися проти буржуазного нацiоналiзму, занепадництва i декадансу в мистецтвi.

Такими були умови, коли Лесь Мартович сформувався як письменник. Ще навчаючись у гiмназii, вiн зацiкавився творами украiнських, росiйських i польських реалiстiв. Вчителями й порадниками молодого письменника були РЖван Франко i Михайло Павлик, а щирими друзями та соратниками тАУ Василь Стефаник i Марко Черемшина. Лесь Мартович часто залишав уроки в гiмназii, iшов по селах створювати читальнi, виступати з промовами, читати демократичнi газети.. Вiн активно включився в радикальний рух, що його розгортав РЖ. Франко.

Пiсля гiмназii почалася робота в адвокатських конторах, куди зi своiми болями й скаргами йшла бiднота. Виражаючи ii настроi, Мартович у творах висвiтлював гострi суспiльнi проблеми, часто писав на Влзлобу дняВ». Вiн мужньо викривав гнобительський державний лад, австрiйську Влсвинську конституцiюВ», буржуазнi кривавi вибори, показне ВлнародолюбствоВ» експлуататорiв та реакцiйноi iнтелiгенцii. В умовах загострення вiдносин мiж рiзними прошарками населення на Галичинi соцiальна сатира Мартовича вiдiгравала дуже впливову роль. Викриваючи й висмiюючи потворнiсть буржуазно-помiщицьких суспiльних вiдносин та моралi, твори сатирика посилювали вiдвагу трудящих у боротьбi за своi визволення.

Лесь Мартович створив цiлу галерею сатиричних образiв рiзних панiв Деришкiрських i Краньцовських, попiв Кабановичiв i Трiщиних, лихварiв Коропiв, куркулiв Мудрагелiв i Олiйникiв, цiсарських урядовцiв Кривдунських i Мiлькiв.. Вiн показав iх зажерливiсть, лицемiрство i нiкчемнiсть. Позитивними у нього виступають образи простих людей, якi прагнули до знань i правди, якi шукали шляхiв до щасливого вiльного життя. При цьому письменник гостро висмiював селянський консерватизм та iндивiдуалiзм, закликав бiдноту до iднання i спiльноi боротьби проти ВлпаннусiвВ». Сатирик писав своi твори Влне для слави, але для людейВ». Вiн мрiяв про Влновий свiтВ», у якому господарем буде Влпорядний чоловiкВ», Влтой, що працюi, а не злодiй i розбiйникВ».

У творчостi Мартовича знайшли продовження i розвиток традицii народнопоетичноi сатири та гумору, а також традицii РЖ. Котляревського, Г. Квiтки-Основ'яненка, М. Гоголя, Т. Шевченка, М. Салтикова-Щедрiна, РЖ. Франка, А. Чехова, Г. Успенського..

Основним джерелом тем i сюжетiв письменника було тогочасне життя галицького села, в якому люди стогнали у кабалi панiв, куркулiв, лихварiв.

Через гостру злободеннiсть, яскраво виражену демократичну тенденцiйнiсть i сатиричну спрямованiсть твори Мартовича не раз конфiскувала цiсарська цензура, а буржуазно-нацiоналiстичнi видавцi не допускали до друку. Чимало його оповiдань загинуло, не дiйшовши до читачiв. Тi ж твори, якi побачили свiт, реакцiйна критика прагнула замовчати, а коли цього зробити не вдавалось, тАУ вона брала пiд сумнiв iх оригiнальнiсть та художнi якостi.

Високо цiнували сатиру Леся Мартовича прогресивнi дiячi обох частин Украiни. РЖ. Франко називав його Влчудовим знавцем народного галицького життяВ». ВлЙого манера, тАУ зауважував РЖ. Франко, тАУ цiлком оригiнальна, легка i далека вiд будь-якого шаблонуВ» М Павлик вбачав у Мартовичевi нового Гоголя. М. Коцюбинський називав себе великим прихильником таланту Леся Мартовича i писав про ту радiсть, яку дають йому твори цього письменника. В. Стефаник вважав, що Лесь Мартович був його Влхлоп'ячим смiхом i смаком генiяВ» [16, 18].

Важливо вiдзначити, що твори Мартовича швидко помiтила прогресивна громадськiсть не тiльки Росii, а й iнших краiн. Пiсля того, як РЖ. Франко у 1898 р. надрукував у ВлЛiтературно-науковому вiсникуВ» велике оповiдання Мартовича ВлМужицька смертьВ», переклад цього твору з'явився у прогресивному росiйському журналi ВлЖизньВ». Цей журнал, лiтературним вiддiлом якого керував Максим Горький, тодi почав систематично знайомити росiйських читачiв з творчiстю украiнських письменникiв. ВлМужицьку смертьВ» переклала на нiмецьку мову О. Кобилянська [10, 3-8].

В 1910 р. збiрник оповiдань Леся Мартовича вийшов двома випусками у Москвi в книжковому видавництвi ВлПользаВ». Перекладач i автор передмови О. Назарiiв вiдносив Мартовича до Влнайвидатнiших украiнських письменникiв ГаличиниВ», який Влвражаi таким глибоким знанням народного життя, звичаiв i навичок населення, вiдзначаiться такою властивiстю помiтити й передати найдрiбнiшi риси душi мужика, що даi нам право поставити Мартовича в рядi найкращих сучасних побутописцiв селянства. Перекладач особливо пiдкреслював оригiнальнiсть стилю Мартовича, його талановитiсть, найщирiший i найглибший демократизм, Влтепле, спiвчутливе ставлення автора до тяжкоi трагедii селянського життяВ». Твори класика украiнськоi реалiстичноi сатири й гумору Леся Мартовича знайшли широкий шлях до читачiв Украiни, Росii, Чехословаччини та iнших краiн досить недавно. Вони виходять великими тиражами в перекладах на мови iнших народiв [4, 14].

Отже, соцiально-полiтичнi подii на Галичинi в кiнцi ХРЖХ тАУ на початку ХХ ст. мали бурхливий вияв у творчостi Леся Мартовича. В умовах загострення вiдносин мiж рiзними верствами населення на Галичинi соцiальна сатира письменника вiдiгравала дуже впливову роль. Викриваючи потворнiсть суспiльних вiдносин та моралi, твори сатирика посилювали вiдвагу галицьких селян за своi визволення.

Роздiл 2. Зображення галицького села у творах Леся Мартовича

Лесь Мартович писав багато, але до нас дiйшла лише частина з його щедрого творчого доробку. Чимало творiв загинуло в рукописах. Зараз вiдомо бiля трьох десяткiв оповiдань, велика повiсть ВлЗабобонВ», драма ВлПолiтична справаВ», незакiнчена повiсть ВлСело ПiдоймиВ» i кiлька статей та замiток.

Мартович усе життя був мiцно зв'язаний iз селом. Там вiн вирiс. Навчаючись у Коломиi та Дрогобичi, Лесь часто Влходив по селах агiтувати й створювати читальнiВ». Довгi роки, працюючи в адвокатських конторах, письменник увесь час перебував у гущi бiдняцьких мас. До нього приходили селяни iз своiми скаргами на панiв i багатiiв. Бiднота розкривала перед ним свою душу, просила поради й захисту. Коли Лесь Мартович редагував селянськi журнали, то одержував багато листiв iз сел. Вiн так добре знав життя та мрii селян, що львiвськi знайомi жартома i до певноi мiри зневажливо величали його Влдоктором хлопiстикиВ».

Закономiрно те, що основною темою творчостi Мартовича i показ розшарування рiзних верств населення у галицькому селi, зубожiння широких мас на зламi двох столiть. Про це писав не тiльки Лесь Мартович, а i його сучасники тАУ Василь Стефаник, Марко Черемшина та iн [1, 15].

Кожен з цих письменникiв виробив свiй оригiнальний стиль. З новел В. Стефаника поставав трагiзм життя селян, вiдтворений коротко, сильно i страшно. Марко Черемшина, пишучи про те саме життя, оповивав його глибоким лiризмом i щедро закосичував перлами фольклору Гуцульщини. Своiрiднiстю творчоi манери Мартовича було вмiння про найтрагiчнiше в життi людей розповiсти з гумором. Ясно, що це був Влсмiх крiзь сльозиВ». Письменник смiявся тим Влмужицьким смiхом, що тiльки голос нiби смiiться та й губи стягуються до смiху, але по обличчi зовсiм не пiзнаiш, що то смiхВ» (ВлМужицька смертьВ») [15, 342]. Трагiчне й комiчне своiрiдно переплiтаються в його творах.

В галицькому селi широкi маси селянства страждали вiд безземелля й малоземелля. Десятки рiзних податкiв i поборiв заганяли бiдноту в кабалу до лихварiв, куркулiв та iнших п'явок. Вiдбувався болiсний процес ВлрозселяненняВ», перетворення дрiбних власникiв у бiдноту, якi йшли в найми, емiгрували в iншi краiни, вмирали з голоду..

У творах Леся Мартовича вiдбилося глибоке спiвчуття до знедолених i палюча ненависть до експлуататорiв та iх прислужникiв. Спiвчуваючи бiднотi, письменник був безпощадним до таких ii негативних рис, як роз'iднанiсть, дрiбновласницькi прагнення, iндивiдуалiзм, темрява i затурканiсть, розпач i невмiння постояти за себе. Мартович хотiв бачити селянськi маси дружними, згуртованими, смiливими й мужнiми в боротьбi за своi права.

Зубожiння селян, iхня економiчна безвихiднiсть, великi страждання в умовах важкого соцiального й нацiонального гнiту, робота в наймах, родинно-побутовi трагедii, породженi злиднями, тАУ усе це вiдтворено в оповiданнях ВлЛумераВ», ВлВинайдений рукопис про Руський крайВ», ВлМужицька смертьВ», ВлЗа топливоВ», ВлЗа межуВ», ВлОсь поси моiВ», ВлНа торзiВ», ВлСтрибожий дарунокВ», ВлНародна ношаВ» та iн.

2.1 Сатиричне змалювання галицького селянина в оповiданнях ВлНе читальникВ», ВлЛумераВ», ВлВинайдений рукопис про Руський крайВ»

Першим опублiкованим твором Леся Мартовича, написаним ще в гiмназii в 1888 р. за участю В. Стефаника, було оповiдання ВлНечитальникВ». Хоч у ньому молодий письменник ще не спромiгся глибоко розкрити соцiальнi протирiччя на селi, все ж вдало накреслив образ темного селянина РЖвана, який топить своi лихо в горiлцi. Сидячи в корчмi i все бiльше п'янiючи, РЖван говорить: ВлВип'ю, вважаiте, один вип'ю другий, побалакаю, та й душа на мiсци. Бо й хто то, вважаiте, знаi, тАУчи i завтра?В» [13, 335]. Цей селянин ще не знаi, хто його справжнi друзi, а хто вороги. У кожному його словi вiдчуваiться затурканiсть i забобоннiсть.

Основним художнiм прийомом у цьому оповiданнi i самовикриття персонажа. РЖван лаi писаря, який Влз людей дере, великi податки, сучий син, накладаi на мир християнськийВ»; ненавидить учителя-донощика, проклинаi здирщика-вiйта.. Цi сiльськi верховоди Влдеруть, уважаiте, псяюхи, а все з нас, а все, наприклад, iз насВ». РЖван слушно висмiюi й тих панiв, що вбираються у мужицьку сорочку, тих послiв, якi пiсля виборiв iдуть, Влкуди пани скажутьВ», i тi газети, що пишуть не про нужду народну, а про якусь панну, в якоi на долонi волосся росте. Разом з тим дуже смiшною i наiвною i вiра цього селянина в цiсаря: буцiм тiльки той може полiпшити становище селян, дати iм кращого писаря i вiйта, Влвменшить дачкуВ». Газету ВлГромадський голосВ» РЖван називаi ВлГромадський волосВ», ВлмапаВ» у нього ВлмавпаВ».. Чимало в мовi РЖвана тавтологiй (ВлА я, каже, сказав так, як ви, каже, казали казати..В» та iн.).

Вже оповiдання ВлНечитальникВ» свiдчило про наявнiсть у Мартовича сатиричного таланту. Товаришi письменника по гiмназii згадували, що Лесь Мартович умiв артистично наслiдувати манеру розмови знайомих йому людей. Це вiдбилося i в ВлНечитальникуВ». Оскiльки весь твiр i монологом п'яного галицького селянина, а авторська мова вiдсутня, письменник широко використав дiалект. Це, звичайно, утруднювало розумiння твору широкими колами читачiв. Тому всi наступнi оповiдання Лесь Мартович став писати тогочасною лiтературною мовою, а дiалектизми вживав обмежено, переважно з певною стилiстичною метою [10, 21-23].

Ще навчаючись у Дрогобицькiй гiмназii, у 1891 р. в журналi ВлНародВ» Мартович надрукував нове оповiдання ВлЛумераВ». Вiн мав намiр розгорнути його у повiсть, але задум залишився не здiйсненим. Оповiдання свiдчило про швидкий творчий зрiст молодого письменника, який все глибше проникав у соцiальнi процеси i мiцнiше ставав на позицii реалiзму.

Лесь Мартович у своiму творi ВлЛумераВ», спираючись на уважне вивчення життя села, показав попа у ролi павука, що обплутуi i висмоктуi останнi соки з бiдноти.

РЖван Притика i його дружина Аниця збiднiли так, що в них лишилася тiльки хата, маленький помiрочок ТСрунту й поросятко. З господарства, як говорить Аниця, Влне тiльки цього хiсна, кiлько короводiв за податкиВ». Доводиться цiлий рiк тяжко працювати, а коли зiбрано урожай, Влперше лумеро тАУ мужик несе, де кажуть, друге лумеро тАУ мужик несе.. третi.. та цих, мой, таких лумерiв, що звiзд на небi, що пiску в морi!В» [13, 200] тАУ розмишляi РЖван про тяжку долю таких бiднякiв, як i сам. Увесь здобуток цiлорiчноi працi трудiвника забирають дармоiди.

РЖван i Аниця зовсiм зубожiли i пiшли батракувати до попа Кабановича. Цiлими днями працювали вони на попiвськiм полi, доки голод не звалив РЖвана. Щоб лiкувати хворого чоловiка, Аниця пообiцяла своiму хазяiну за борг Влднювати й ночуватиВ» на його роботi. Коли РЖван став видужувати, подружжя вирiшуi тiкати з попiвськоi кабали. Але становище бiднякiв безвихiдне. Вiддавши поповi борг (зароблене влiтку зерно), вони йдуть наймитувати в iнше село.

Найбiльшою удачею Мартовича в оповiданнi ВлЛумераВ» i яскравий сатиричний образ сiльського експлуататора попа Кабановича. Автор звертаiться до засобiв iронii й гротеска при змалюваннi портрета, вчинкiв цього кровопивця, який вихваляiться своiм ВлпатрiотизмомВ» i ВлнародолюбствомВ» та лаi Влдикий нарiдВ». Цiкавою художньою деталлю в характеристицi попа i його прiзвище тАУ Кабанович. Воно дуже вiдповiдаi його зовнiшностi: пiп роз'iвся так, що втратив людську подобу i коли йде, то не розбереш, чи бочка котиться, чи вiз iз снопами сунеться. Без допомоги палицi вiн неспроможний встояти, йому не пропхатися у селянську хвiртку. Таким Кабанович став вiд неробства, живучи за рахунок працi iнших. Цiлими днями вiн вилежувався чи розважався з попадею, а коли пiдвечiр спадала спека, йшов сваритися з тими селянами, котрi не працювали на його полях. В кожному поповому словi iснуi ненависть до трудящих. Вiн Влверещить на все горлоВ», зневажливо називаi своiх батракiв ВлжебрачiiюВ», ВллайдакамиВ», ВлдармоiдамиВ», ВлкрутiямиВ», ВлпиякамиВ», ВлзлодiямиВ», Влгнилими, песiми мужикамиВ», погрожуi кримiналом. А потiм цей ВлдобродiйникВ» пише про себе анонiмнi дописи в газети, що нiбито вiн Влвеликий патрiот i народолюбець..В».

Сатирик вдало добираi епiтети, порiвняння, прислiв'я, щоб яскравiше пiдкреслити соцiальнi контрасти. РЖван i Аниця, жнучи за снiп на поповому ланi, прагнуть бiльше заробити, щоб взимку не померти з голоду: ВлРЗв гадцi собi не мають, що сьогоднi лиш раз iли, як коли тi пани не зважають на цiну напиткiв, чи вони дешевшi, чи дорожчi, але п'ють загалом, як уже розсмакуютьВ» [13, 194]. У працьовитоi Аницi дома Влi вода, ще коби муки, та й готова кулешаВ». А лежебоцi-поповi набридли м'яснi шнiцелi.

У сатиричне русло твору цiлеспрямована i синонiмiка, котрою користуiться автор. Кабанович не просто сказав чи закричав, а Влзаверещав на все горлоВ», Влтрохи не сказивсяВ»; вiн додому не пiшов, а ВлпокотивсяВ», дома через порiг ВлпересадивсяВ» i т.д. Образ Кабановича тАУ один iз яскравих сатиричних образiв попа в украiнськiй лiтературi кiнця ХРЖХ тАУ початку ХХ ст. [10, 21-26].

Працюючи пiсля гiмназii у адвокатських конторах, Мартович продовжував вивчати тяжке становище широких селянських мас, закабалених цiсарською державою, панами, попами. В 1897 р. сатирик виступаi з твором ВлВинайдений рукопис про Руський крайВ». Цей памфлет мав таке бурхливе звучання, що подавати його до цензури на той час було марною справою. Вiн зберiгся в архiвi РЖ. Франка, був справдi ВлвинайденийВ» i вперше опублiкований недавно (в 1943 p.).

Лесь Мартович скористався щедрiнським прийомом ВлвиданняВ» знайдених рукописiв, застосованим при написаннi славнозвiсноi ВлРЖсторii одного мiстаВ». Ще в 1877 р. РЖ. Франко надрукував у ВлДрузiВ» вiльний, Влприбитий трохи до галицького життяВ» переклад одного з роздiлiв цього твору Салтикова-Щедрiна пiд назвою ВлЗ якого кореня ДуренькиВ». У передмовi перекладач зауважував, що, читаючи твори великого росiйського сатирика, Влможна щиро насмiятися над людськими дуренствами, почiм гiрко стаi чоловiковiВ» [9, 18]. Салтиков-Щедрiн, використовуючи форму давнiх рукописiв, висмiював сучасних йому ВлдуренькiвВ», якi покiрно терпiли розбишацтво i знущання рiзних Влкрутарiв-злодюжокВ», цим самим iм потурали. Цiкаво, що в тому ж 1877 р. РЖ. Франко вдався до форми старого рукопису i у власному сатиричному оповiданнi. ВлСморгонська академiяВ». Пiзнiше до цього прийому звернувся i Лесь Мартович, щоб у ВлВинайденому рукописiВ» висмiяти сучасну йому цiсарську Австрiю, ii буржуазно-помiщицький лад, панiв, релiгiю, церкву i попiв.

У Влпередньому словiВ» автор говорить про цiкаву знахiдку фiлологiв тАУ римський рукопис, що Влподаi деякi прикмети нашого краю й народаВ». Перекладаючи рукопис на рiдну мову, автор не мiг зрозумiти слiв муссiкус, паннус i поппус. Далi з тексту ВлрукописуВ» прояснюiться, що iстинними людьми вважаються паннуси i потгауси, а муссiкуси тiльки мають людський вигляд, тАУ а насправдi тАУ це Влмудра й робуча скотина, що працюi сама без погонуВ». З дитячих лiт i до самоi смертi працюють муссiкуси на панiв i попiв. Письменник тричi повторюi слова про те, що муссiкуси всi плоди тяжкоi працi вiддають тим, хто вважаi себе iстинними людьми, Влсобi ж нiчого не залишають, як хiба тiлько, щоб жити; бiльше тАУ нiколи, менше дуже частоВ». З них здирають податки, iх споюють i грабують у шинку та на базарi, iх отуманюють i Влвiдбирають вiд них усi грошiВ» в церквi, iх силомiць забирають до вiйська й гонять на братовбивчi вiйни.. ВлТiльки м'яса з тих муссiкусiв не iдять..В»

Нещадно викриваючи гнобительський суспiльний лад та показуючи паннусiв i поппусiв як Влскажених вовкiвВ», що своiм ВлзвiрствомВ» поганять Вллюдську породуВ», Лесь Мартович з обуренням говорив i про ВлмуссiкусiвВ», котрi не насмiлювалися скинути з себе гнiт i вiдстояти людську гiднiсть. Вл..Чи може бути, щоби людина дала над собою так знущатися та йне скинула з себе ганьблячого ярма?! Адже всiм нам вiдома древня iсторiя нашоi iмперii, який бунт i яку рiзню справили невiльники, коли стало iм тiснiше житиВ» [7, 53], тАУ з такими словами нiбито римського лiтописця звертався украiнський сатирик до своiх сучасникiв.

Письменник широко використовував засоби казки, зокрема прийоми гiперболiзацii, гротеска, щоб яскравiше розкрити потворнiсть буржуазного ладу, викликати в людей бажання знищити його. Показуючи муссiкусiв в ролi Влробучоi скотиниВ», письменник був далекий вiд презирства i зневаги до трудових мас, тАУ вiн щиро iх любив, але хотiв бачити iншими, здатними до збройноi боротьби проти експлуататорiв, i кликав iх до цього [10, 26-28].

Отже, опрацювавши оповiдання Леся Мартовича, бачимо, що письменник детально вивчав тяжке становище широких селянських мас, пригнiчених царською державою, панами, попами. Спираючись на уважне вивчення життя села, вiн сатирично змальовуi образ галицького селянина, нещадно викривання гнобительський суспiльний лад та ще бiльше проникаi в тогочаснi суспiльнi процеси.

2.2 Зображення бiдноти та зубожiння селянина в оповiданнi ВлМужицька смертьВ»

Кожним новим оповiданням Лесь Мартович виявляв швидкий iдейно-творчий зрiст та удосконалення письменницькоi майстерностi. Велику славу принесло йому оповiдання ВлМужицька смертьВ» (1898 p.), що i темою, i трагiчним звучанням було близьке до творiв ВлСам собi виненВ» РЖ. Франка, ВлБанку рустикальногоВ» О. Кобилянськоi, ВлСиньоi книжечкиВ» В. Стефаника та ВлЧiчкиВ» Марка Черемшини. Знову йшлося про болiсний процес перетворення селянина в жебрака.

Лесь Мартович показував бiдноту, що безрезультатно намагалася вирватись iз лабет податкових екзекуторiв, банкiв, лихварiв та куркулiв. Один з персонажiв оповiдання ВлМужицька смертьВ» говорить: ВлЧоловiк, що працюi, та йому вже на роду написано, аби з нього шкiру лупити. Робить ураз iз волом на нивi, а прийдеся збирати тАУ нема що. Поле не вродить, то хапайся хоть бритви: дають у банку, бери в банку. Тисне банк, то ти питай милосердноi душi, аби зарятувала. Та й лучиш саме на порядного лупiя, бо добрий чоловiк так само млii з голоду, як ти. Залiзеш лихваревi в руки, то-с господар iз його ласки, доки йому до вподоби, аби-с був господаремВ» [13, 158].

В цих словах типова тяжка iсторiя життя Гриця Баната. Колись у нього був достаток. Але померла роботяща дружина, а другу ревматизм зробив калiкою. Господарство почало занепадати. Щоб заплатити ВлдачкиВ», Гриць узяв борг у банку. Щоб розрахуватися з банком, позичив грошей у лихваря Коропа. Пройшло небагато рокiв, а борг вирiс удвiчi. Господарство зовсiм зруйнувалося. Немаi нiякоi змоги у Гриця розрахуватися з боргами, i лихвар зазiхаi вже на його ТСрунт. Бiдняк iз горя став пити сивуху, а потiм тяжко захворiв. Калiка-жiнка не даi Грицевi й хвильки спокою, все нагадуi, що вiн помре, а ii з дiтьми чекають жебри. Вона над живим ще мужем голосить: ВлЧи я годна довги сплатити, чи я годна податки заплатити, чи я годна вiдумерщину оплатити, чи я годна дiти вигодувати, чи я маю хоча за що тебе поховати?В»

Гриць бадьориться, вдаi, що ще одужаi i все буде добре, але й сам розумii, що виходу з цiii бiди нема, що його поле вже Влв чужих рукахВ», що остання земля Влсьогоднi-завтра не його. Довги на нiй такi, що й сто лiт живи, то стiльки не приробишВ».

Коли з'являiться екзекутор, щоб забрати речi за несплачений зубожiлим селянином податок, тодi Влпо селi зойк i плач.. Це так само, якби хто пустив чутку, що йде чума, й холера, й пожежа. Одного обiбрали до сорочки, другому забрали муку з корита..В» [13, 161] Жiнка розповiдаi Грицевi, як Влдiти небiжчика Гаврила та валялися цiлий мiсяць, як песята, попiд людськi плотиВ». ВлА ви ж гадаiте, тАУ говорила сусiдка Проциха, тАУ що в нас гаразди, що ми не на такiй стежцi? Ой кумко, кумко! Таже бiдно дiiться, так бiдно, що прийдеться з голоду вмиратиВ» [13, 167].

Коли помер Гриць i його несли в домовинi, Влцвинтар заступав собою цiлий виднокруг вiд сходу сонця.. Нiби за тим цвинтарем i не було вже нiчого далi на свiтiВ» [13, 175]. Цей пейзаж набуваi в оповiданнi символiчного звучання.

Багато селян так зубожiло, що легше було вмерти, анiж виплутатися з боргiв. Про дiтей-сирiт Михайло-сусiд говорить: ВлПролетарi!В» А Процисi здавалося, що це слово повторювали й дзвони.

Бiдняк Михайло згадуi, як на селi з'явився лихвар Короп: ВлКажу вам, дранки не мав на собi. А як узявся за гиндель, та назбирав суми суменнi. Та й де вiн тiлько маiства назбивав? Таже в селi й не видко тiльки маiстваВ» [13, 160]. А сусiд РЖван вiдповiдаi йому: ВлТа як не назбивати, як лупить з остатньогоВ» [13, 161]. Селяни одверто, прямо в очi Короповi говорять: ВлТи обснуiш чоловiка, як павук, та й висисаiш iз нього кров, як павук з мухи.. Ми, робiтнi люди, продукуiмо грошi, а ви, легкобити, ужиткуiтеВ» [13, 155]. Злочинiв лихваря Влне списав би й на воловiй шкурiВ».

З лютою ненавистю ставляться бiдняки й до Влпершого багача у селiВ» Сафата [15, 111].

Таким чином, ВлМужицька смертьВ» тАУ одне з найтрагiчнiших оповiдань Леся Мартовича. Але i в ньому письменник не вiдходить вiд властивоi йому манери оповивати серпанком гумору розповiдь про трагiчне, передавати його в комiчнiй формi. Так, наприклад, змальованi два Микити тАУ великий i малий, якi, одягнувши однаковi новi кожухи, сховалися у хворого Гриця вiд екзекутора. Вони чують, як жiнка картаi Гриця за те, що той збираiться вмирати. РЖ от малий Микита допiкаi своiму кумовi: ВлА вам би, куме Митре, жiнка також не позволила вмирати. З вас сегодня тягли душу за податки, а жiнка би сказала: ВлЗажди, мой, сплати-но ти вперед дачку, а вiдтак чи умрешВ» [13, 165]. Дмитро дотепно вiдповiдаi малому Микитi: мовляв, не врятувати тобi свого нового кожуха вiд екзекутора, тАУ той неодмiнно повернеться i стягне цю одiж з плечей.

Письменник прагне передати оптимiзм та дотепнiсть, що не залишали бiднякiв i в найтяжчих обставинах. Важко селянам, але в розпач вони не впадають, не втрачають почуття власноi гiдностi, вiдкрито виявляють свою ненависть до багачiв.

2.3 Драматичне зiткнення пана i селянина, обвинуваченого i потерпiлого в оповiданнях ВлЗа топливоВ», ВлЗа межуВ»

Оповiдання ВлЗа топливоВ» i ВлЗа межуВ» тАУ це драматичнi сценки, картини в судi, у яких зiткнуто, в першому випадку, селянина й пана, у другому тАУ iнтереси самих селян тАУ обвинуваченого й потерпiлого. Трагiчнi в своiй основi iсторii, як селянина-наймита покарали за те, що брав з панського лiсу хмиз i як Грицько Влза межуВ» бив, Влскiльки сам хотiвВ», сусiдку Йваниху, письменник розповiв з властивим йому гумором i дотепом, змалювавши своiх героiв у легкому комедiйному планi.

Названi вище оповiдання тАУ двоплановi: це водночас i характернi побутовi малюнки, i гостросоцiальнi картини, в яких письменник вiдобразив реальнi риси життя трудового люду [15, 98].

Драматична сценка ВлЗа топливоВ» тАУ це нiби витяг з судового акта про обвинувачення селянина-наймита в крадiжцi хмизу з панського лугу. Мартович протиставляi право ВлмужицькеВ» i ВлпанськеВ». Селянин цiлком резонно вважаi, що йому належить топливо, бо така була умова з паном: ВлА чим же менi жiнка обiд зварить? Тепер коло плуга.. тяжка робота.. враз iз волом вiд досвiту до темноi ночiВ» [13, 13]. Наймит без дозволу узяв в'язанку хмизу, а пан подав до суду, бо це ж, мовляв, непослух: Вл..що за безличнiсть! Соцiалiст, дiлив ся би зо мною!В» [13, 18] тАУ репетуi пан. Звичайно, суд став на бiк пана, i селянина засудили на два тижнi тюрми.

На одному життiвому фактi письменник показав, до якого економiчного упадку дiйшло трудове галицьке селянство, розкрив, до якоi мiри воно було залежне вiд польсько-шляхетського помiщицького господарства, яким важким ярмом для трудового люду був цiсарсько-королiвський суд, що обороняв iнтереси панiвного люду. Офiцiйному законодавству, антинародному в своiй основi, Лесь Мартович протиставляi мужицьке право, правда, ще до кiнця не усвiдомлене народними масами. Адже повне усвiдомлення свого права пов'язане з активною боротьбою за його впровадження. Героi оповiдань Леся Мартовича стихiйно вiдчувають справедливiсть своii мужицькоi правди, але через затурканiсть, неорганiзованiсть вiдстоюють ii пасивно, не вдаються до рiшучих дiй.

Письменник пише про той перехiдний перiод у суспiльно-культурному розвитку украiнського трудового населення Покуття й Галичини, коли народнi маси, вириваючись з пут економiчного визиску, морального упокорення, темряви й забобонностi, все яснiше усвiдомлювали необхiднiсть боротьби проти соцiального й нацiонального поневолення. Лесь Мартович, як письменник-громадянин, вважав патрiотичним обов'язком допомогти трудовому людовi позбутися духовного рабства; письменник прагнув утвердити в його психологii такi риси, як непримиреннiсть до будь-якоi форми гнiту. Тому-то вiн з особливою симпатiiю вiдображав Влкультурнi проблиски промiж нашим народомВ» у творах про виборчий й читальняно-просвiтнiй рух в Галичинi, показував зародження в селянськiй душi почуття самосвiдомостi, народноi честi, людськоi гiдностi. Не буде перебiльшенням, коли сказати, що вся творчiсть Лесь Мартовича була скерована на витравлення з душi селянина (i не лише селянина) всього рабського, егоiстичного, низького i на утвердження в нiй високих людських iдеалiв, насамперед, iдеалiв боротьби за новий свiт, в якому господарем був би Влпорядний чоловiка, той хто працюi, а не злодiй i розбiйникВ» (ВлЗабобонВ») [15, 102-103].

Отже, драматичнi оповiдання ВлЗа топливоВ», ВлЗа межуВ» тАУ це характернi побутовi малюнки, гостро соцiальнi картини, у яких письменник вiдобразив реальне життя трудового люду. Героi його творiв сильно вiдчувають справедливiсть своii правди, але через пригнiченiсть та заляканiсть не вдаються до радикальних крокiв.

2.4 Повiсть ВлЗабобонВ» тАУ цiнний здобуток украiнського красного письменства переджовтневого часу

Повiсть ВлЗабобонВ», як i вся лiтературна творчiсть Леся Мартовича, була живим вiдгуком на злободеннi питання тогочасноi галицькоi дiйсностi. Письменник-демократ з позицiй захисника iнтересiв народу показав безправне, злиденне животiння сiльського трудового люду, протиставивши йому сите й розбещене життя панiвних верств галицького суспiльства, польськоi шляхти, унiатського попiвства. У жодному iншому творi Мартович так гостро й безкомпромiсно не викрив Влмертвi душiВ» галицькоi провiнцii, як у ВлЗабобонiВ». Визначаючи iдейний змiст повiстi, Ф. Федорцiв прийшов до висновку, що вона i обвинувальним актом-проти буржуазно-мiщанськоi iнтелiгенцii, яку письмениик-сатирик посадив на лаву пiдсудних, винiс iй безкомпромiсний вирок [14, 32]. Викриття мертвотностi цiii iнтелiгенцii, паразитизму й ретроградностi галицького попiвства тАУ основна тенденцiя повiстi, саме вона визначаi загальне сатиричне спрямування твору. Водночас у ВлЗабобонiВ» важливе значення маi й iнша тенденцiя, що проходить крiзь всю повiсть, а саме: утвердження моральноi сили трудового селянства, яке прагне звiльнитися вiд духовного ВлневiльництваВ», виступаi за Влновий свiтВ», в якому був би господарем Влпорядний чоловiкВ», той, хто працюi, а не злодiй i розбiйникВ». Лише разом взятi цi аспекти дають повне уявлення про iдейне спрямування твору Леся Мартовича.

Сюжет повiстi розгортаiться двома основними лiнiями: iсторiя забобонного й безцiльного життя поповича Славка, в образi якого письменник втiлив характернi риси тогочасноi буржуазно-клерикальноi iнтелiгенцii, та показ важкого життя народних мас, народження нових сил у галицькому селi, iх боротьба проти свiту зла й несправедливостi. Таким чином, з одного боку тАУ духовно убоге галицьке попiвство (образи Матчукiв тАУ батька i сина, Трiщина, Радовича та iнших), розбещена й вороже настроiна до мужика польська шляхта (образ Краньцовського); з другого боку тАУ знедолена й безправна селянська маса, яка шукаi шляхiв боротьби за своi права (образи Неважука, Оском'юка, Гаiвого, Грицишина та iнших), демократична народолюбна iнтелiгенцiя (образ студента Потурайчина), яка, незважаючи на переслiдування властей, стаi на захист iнтересiв трудового люду, закликаi його до iднання й боротьби з ВлневiльництвомВ» за Влновий свiтВ».

Звичайно, було б неправильним розглядати цi протиборствуючi сили, що виступають у повiстi, вiдокремлено одна вiд одноi i вважати, що буржуазну iнтелiгенцiю, представлену образом Славка, письменник змальовуi лише в негаiивному аспектi, що вiн не бачить у цьому середовищi людей, здатних тверезо мислити, а народнi маси показуi тiльки в позитивному свiтлi. При всiй своiй любовi до пригноблених i знедолених, письменник, чесно дивлячись своiму народовi у вiчi, говорить i про темнi сторони життя й побуту вiдсталоi, забитоi частини селянства. Лесь Мартович належав до тiii генерацii украiнських прозаiкiв, яка руйнувала усталену в народницькiй лiтературi традицiю романтичноi iдеалiзацii селянства. Цiлком слушно зауважив О. Назарiiв, що оповiдання Мартовича тАУ це талановитi сатиричнi твори, пересипанi яскравими перлинами живого i теплого гумору, про негативнi сторони селянськоi психологii [4, 23].

У центрi повiстi тАУ життя попiвськоi родини Матчукiв: старого здитинiлого панотця, його дружини тАУ роботящоi i чесноi жiнки, дочки Галi, звихненоi польсько-шляхетським вихованням, сина Славка тАУ головного персонажа твору. Це попiвське середовище доповнюi отець Трiщин, ретроград i цинiк, та зять Матчука тАУ Радович тАУ п'яниця i невiглас. Основне завдання, яке поставив перед собою Мар

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского