Творчiсть РЖвана Франка

1. РЖван Франко як митець i науковець. Його роль у формуваннi нацiональноi культурноi свiдомостi народу

РЖван Якович Франко увiйшов в iсторiю украiнськоi i свiтовоi лiтератури як генiальний письменник i визначний дiяч визвольного руху. Своiю творчiстю i багатогранною лiтературною i громадською дiяльнiстю вiн створив цiлу епоху в iсторii украiнськоi культури i лiтератури. Франко був не тiльки письменником, а великим ученим i публiцистом.

На його художнiй творчостi i громадсько-полiтичнiй дiяльностi позначився вплив iдей марксизму, робiтничого руху в Галичинi та росiйського визвольного руху. Значення творчостi i суспiльно-полiтичноi дiяльностi РЖвана Франка виходить за межi Украiни i Росii.

Франко був не тiльки поетом, белетристом i драматургом, а й критиком, лiтературознавцем, фольклористом, iсториком, економiстом, публiцистом i громадським дiячем. Важко взагалi вказати дiлянку, в якiй би не виявилась творча енергiя цього невтомного просвiтителя, що жадiбно вбирав у себе знання i намагався передати iх своiму народовi.

Визначаючи мiсце РЖвана Франка у лiтературному процесi, слiд у першу чергу, вказати на те, що пiсля Шевченка вiн був найвидатнiшою постаттю в украiнськiй лiтературi. Франко демократично виступав на захист творчостi революцiйно-демократичних письменникiв, продовжував i розвивав традицii Т.Г. Шевченка i Марка Вовчка. Разом з Панасом Мирним, Лесею Украiнкою, Михайлом Коцюбинським, Павлом Грабовським i iншими передовими украiнськими письменниками Франко боровся проти реакцiйних тенденцiй в украiнськiй лiтературi, за утвердження матерiалiстичноi естетики: iдейностi, народностi i реалiзму.

Франко перший в украiнськiй лiтературi реалiстично зобразив життя робiтничого класу i його боротьбу проти гнобителiв, показав нового героя тАУ людину працi, яка стала головним персонажем його поетичних, прозових i драматичних творiв.

Франко художньо вiдтворив процес первiсного капiталiстичного нагромадження, зародження революцiйноi свiдомостi робiтничого класу i першi органiзованi виступи робiтникiв нафтових промислiв у Галичинi, показав сильнi i слабкi сторони робiтничого руху в Галичинi.

Його вiрш ВлВiчний революцiонерВ» i своiрiдним гiмном на честь могутнього революцiйного руху народiв, цикл поезiй ВлДуми пролетаряВ» був новим явищем в украiнському лiтературному процесi. Сам термiн тАУ пролетарiй тАУ входить в украiнську лiтературну мову завдяки Франковi.

Франко тАУ великий майстер художнього слова. Його творчiсть вiдзначаiться винятковою рiзноманiтностi художньоi форми (новели, оповiдання, повiстi, поезii, поеми, драми). Франко високо ставив поетичне слово, вимагав, щоб письменники пiдвищували свою поетичну майстернiсть i наполегливо працювали над збагаченням i вдосконаленням мови.

Скрiзь i завжди, говорив Франко, письменник повинен бути оригiнальним. Вiн нетерпимо ставився до лiтературних шаблонiв, закликав кожного письменника iти своiм шляхом у виборi теми, трактуваннi образу та розробцi сюжету. Вiн настiйно радив лiтературнiй молодi ВлтАжне повторяти того, що вже другi забули, а не вносити у всесвiтню скарбницю лiтератури хоч малу крапельку, а нового, свого власного, зачерпнутого з криницi того життя народного i iндивiдуальногоВ».

Вже на початку 80-х рокiв ХРЖХ ст. Франко, завдяки своiй творчостi i лiтературно-громадськiй дiяльностi, став найбiльш популярним украiнським письменником, очолив революцiйно-демократичну течiю в украiнськiй лiтературi. Немало праць вiн написав також i з теорii лiтератури. Франко виступав проти реакцiйноi схоластичноi критики, вiв рiшучу боротьбу проти iдеалiстичного суб`iктивiстського критерiю в оцiнцi лiтературних творiв, що панував у 60тАУ70 роках ХРЖХ ст. в Галичинi. Франко розвивав революцiйно-демократично наукову критику. Вiн писав, що лiтературна критика Влповинна бути якомога науковою, тобто основаною на перших тривких законах тАУ не догмах, а узагальненнях, здобутих науковою iндукцiiю, досвiдом i аналiзом фактiвВ».

У своiх критичних розвiдках i дослiдженнях з iсторii украiнськоi лiтератури Франко гостро критикував працi буржуазних нацiоналiстiв Ом. Огоновського, О. Барвiнського, М. Грушевського i iнших, якi оцiнювали украiнську лiтературу з буржуазно-нацiоналiстичних позицiй, всiляко вiдмежовували украiнську лiтературу вiд прогресивноi росiйськоi лiтератури. Слiд назвати хоча б такi його працi, як ВлЮжно-русская лiтератураВ», що була надрукована в 1904 р. в Енциклопедичному словнику Блокгауза i РДфрона, ВлНарис iсторii украiнсько-руськоi лiтератури до 1890 р.В» та iн. Цi працi Франка з iсторii украiнськоi лiтератури до останнього часу не втратили пiзнавального значення.

Франко багато працював над вивченням, збиранням i виданням народнопоетичноi творчостi. У багатьох своiх етнографiчних працях вiн пiдкреслював, що основною рушiйною силою розвитку суспiльства i народ, його дiяльнiсть i творчiсть i iдиним могутнiм джерелом його власних художнiх творiв. Франко написав понад 50 фольклористичних дослiджень, серед них такi ТСрунтовнi працi, як ВлЖiноча неволя в руських пiснях народнихВ», ВлСтудii над украiнськими народними пiснямиВ» та iн.

Велику роль у формуваннi Франка як письменника-реалiста вiдiграла творчiсть росiйських i украiнських революцiйно-демократичних письменникiв i в першу чергу творчiсть Шевченка, Бiлiнського, Чернишевського, Некрасова, Салтикова-Щедрiна.

ВлКобзарВ» Шевченка Франко знав напам`ять. Вiн говорив, що творчiсть Т.Г. Шевченка зробила революцiю у лiтературному i громадському життi Украiни, що Шевченковi твори вiдiграли велику роль у визвольнiй боротьбi украiнського i росiйського народiв. Франко писав про Шевченка: ВлДесять лiт вiн томився пiд вагою росiйськоi солдатськоi муштри, а для волi Росii зробив бiльше, нiж десять переможних армiйВ». Про враження, яке справив ВлКобзарВ» на самого Франка i його найближчих друзiв, довiдуiмось iз його листа 1881 р. до РЖвана Белея, в якому Франко писав, що вони Влпросто пораженi були, як могло на нашiй мовi бути щось таке написаноВ». Творчiсть Шевченка розкрила перед Франком багатство украiнськоi народноi мови, розбудила в нього прагнення боротися за визволення трудящих. Вони бачили в особi Франка свого захисника i вчителя, вони читали його твори, часто чули його живе слово пiд час виступу на вiчах. З багатьма робiтниками вiн був особисто знайомий, вислуховував iх скарги i прохання.

Франко тАУ борець за свiтле майбутнi та нове суспiльство:

РЖ ми всi вiрили, що своiми руками

Розiб`iмо скалу. Роздробимо гранiт:

Що кров`ю власною i власними кiстками

Твердий змуруiмо гостинець i за нами

Прийде нове життя, добро нове у свiт.

Франко гаряче любив свою батькiвщину, свiй народ, беззавiтно служив йому усе своi життя. Палкий патрiот непримиренно боровся проти нiгiлiстичного ставлення до нацiональноi культури, а також проти клерикалiв-народовцiв, якi плазували перед iноземщиною.

Будучи iнтернацiоналiстом, Франко вiдстоював дружбу i мир мiж усiма народами свiту i викривав усiх тих, хто намагався посiяти ворожнечу мiж народами, хто вiддавав перевагу тiй чи iншiй нацii i пригноблював iншi нацii i народи.

Художня, наукова i публiцистична спадщина РЖвана Франка ввiйшла у всесвiтню скарбницю культури i лiтератури, збагатила культуру безсмертними творiннями.

1.1 РЖван Франко тАУ майстер художнього слова

З величезноi спадщини РЖвана Франка найбiльшою цiннiстю i його художня творчiсть, яка в яскравих, барвистих картинах вiдбила iдеi, прагнення i почуття цiлого поколiння украiнського народу.

Лiтературна дiяльнiсть Франка почалась на початку 70-х рр. ХРЖХст. Раннi його твори, що з`явились у студентському журналi ВлДругВ», сповiстили про народження нового таланту, який незабаром виявив себе у всiй своiй величi. Хоч i не вiльнi вiд впливу лiтературного оточення, цi твори своiм спрямуванням були новинкою на захiдноукраiнському грунтi. В них помiтне намагання письменника порвати з iснуючими шаблонами галицького письменства, що орiiнтувалось на гiршi зразки iвропейськоi сенсацiйно-романтичноi повiстi, i стати на шлях критичного реалiзму.

РЖлюстрацiiю цього процесу переходу письменника вiд романтизму до реалiзму i повiсть ВлПетрii й ДовбущукиВ». В основу сюжету твору, згiдно з первiсним намiром, лягла фантастична iдея боротьби двох родин навколо легендарного скарбу Олекси Довбуша. Повiсть справдi побудована на перипетiях боротьби мiж Петрiями, яким Довбуш заповiв свiй скарб, i Довбущуками тАУ прямими його спадкоiмцями, якi претендували на цей скарб. Загальна концепцiя твору в кiнцi порушуiться, i розв` язка тАУ використання скарбу для культурного пiднесення села тАУ вiдповiдаi принципам реалiстичного мистецтва. В поезii Франко висловлюi прагнення зв`язати свою музу з народною творчiстю як джерелом життiвоi сили, оптимiзму, натхнення.

Першi спроби реалiстичного малюнка тАУ ВлЛесишина челядьВ», ВлВуглярВ» тАУ визначили дальший напрям його творчостi. РЖ тому на зорi лiтературноi дiяльностi Франко ставить мету: в цiлому циклi новел змалювати, по можливостi, всi сторони життя народу i iнтелiгенцii. Хоч письменниковi, змушеному Влвiдробляти панщину щоденного життяВ», так i не вдалося до кiнця виконати цей грандiозний намiр, але й те, що вiн залишив у тiй галузi, досить значний i цiнний доробок. Це насамперед твори на робiтничу i селянську тематику.

РЖдейна сила цих творiв полягаi в рiзкому засудженнi капiталiстичноi системи з ii вовчими законами наживи й визиску. Джерела цiii сили виходять з вчення марксизму.

Темою творiв бориславського циклу послужили соцiальнi конфлiкти на нафтових промислах у Бориславi. Показати iх у всiй динамiцi i рiзносторонностi було завданням художника.

В його зображеннi життя i безперервною, жорстокою боротьбою мiж двома непримиренними таборами, з одного боку, нещадно експлуатованою масою трудящих i, з другого, тАУ згуртованою i iдиною в координуваннi засобiв експлуатацii, хоч взаiмно конкуруючою, групою хижакiв тАУ промисловцiв. Суспiльнi вiдносини i державний сприяють останнiм, що й викликаi спочатку назадоволення, обурення, далi самооборону i вкiнцi тАУ активний наступ людей працi на капiтал.

У вiдповiдностi до етапiв робiтничого руху Франко вiдтворюi ступенi розвитку класовоi свiдомостi. Перший етап тАУ це пролетаризацiя селянськоi бiдноти i безповоротний перехiд ii з стану селянства в лави робiтникiв. Цiй стадii вiдповiдаi ще селянська iндивiдуалiстична свiдомiсть. Другим етапом i органiзацiя робiтничоi маси до активних виступiв. На цiй стадii свiдомiсть робiтникiв з iндивiдуалiстичноi переростаi уже в робiтничу солiдарнiсть. Коли оповiдання ВлСлимакВ», ВлНавернений грiшникВ», ВлДобрий заробокВ», ВлСам собi виненВ», ВлНа роботiВ», ВлРiпникВ», повiсть ВлBoa constrictorВ» зображують перший етап робiтничого руху, то повiсть ВлБорислав смiiтьсяВ» зображуi другий.

Показуючи в цих творах процес розвитку капiталiзму, становлення i рiст робiтничого руху в Галичинi, письменник барвисто змальовуi соцiальнi характери, психологiю героiв. Багатством i яскравiстю вiдзначаiться у нього колекцiя бездушних експлуататорiв: крок за кроком вiн простежуi iх економiчний рiст, аналiзуi причини, що сприяють цьому.

Симпатii автора цiлком на сторонi знедолених, трудящих. Перед нами використовуiться галерея людей, переважно з високими моральними якостями: iнiцiаторiв i органiзм величезноi спадщини РЖвана Франка найбiльшою цiннiстю i його художня творчiсть, яка в яскравих, барвистих картинах вiдбила iдеi, прагнення i почуття цiлого поколiння украiнського народу.

Лiтературна дiяльнiсть Франка почалась на початку 70-х рр. ХРЖХст. Раннi його твори, що з`явились у студентському журналi ВлДругВ», сповiстили про народження нового таланту, який незабаром виявив себе у всiй своiй величi. Хоч i не вiльнi вiд впливу лiтературного оточення, цi твори своiм спрямуванням були новинкою на захiдноукраiнському ТСрунтi. В них помiтне намагання письменника порвати з iснуючими шаблонами галицького письменства, що орiiнтувалось на гiршi зразки iвропейськоi сенсацiйно-романтичноi повiстi, i стати на шлях критичного реалiзму.

РЖлюстрацiiю цього процесу переходу письменника вiд романтизму до реалiзму i повiсть ВлПетрii й ДовбущукиВ». В основу сюжету твору, згiдно з первiсним намiром, лягла фантастична iдея боротьби двох родин навколо легендарного скарбу Олекси Довбуша. Повiсть справдi побудована на перипетiях боротьби мiж Петрiями, яким Довбуш заповiв свiй скарб, i Довбущуками тАУ прямими його спадкоiмцями, якi претендували на цей скарб. Загальна концепцiя твору в кiнцi порушуiться, i розв`язка тАУ використання скарбу для культурного пiднесення села тАУ вiдповiдаi принципам реалiстичного мистецтва. В поезii Франко висловлюi прагнення зв`язати свою музу з народною творчiстю як джерелом життiвоi сили, оптимiзму, натхнення.

Показуючи в цих творах процес розвитку капiталiзму, становлення i рiст робiтничого руху в Галичинi, письменник барвисто змальовуi соцiальнi характери, психологiю героiв. Багатством i яскравiстю вiдзначаiться у нього колекцiя бездушних експлуататорiв:крок за кроком вiн простежуi iх економiчний рiст, аналiзуi причини, що сприяють цьому, та даi.

Симпатii автора цiлком на сторонi знедолених, трудящих. Перед нами використовуiться галерея людей, переважно з високими моральними якостями: iнiцiаторiв i лад, символ служiння поета народу в умовах тодiшнього життя, а праця його тАУ це повiльне, Влп`ядь за п`ядеюВ», здобування землi, пiд час якого доводиться витрачати багато сил i не чекати вдячностi i визнання нi вiд кого.

Трудовий народ, який живе в злиднях, терпить приниження, образи, насмiшки, як це змальовуi поет у вiршах циклу ВлДуми пролетаряВ» i ВлГалицькi образкиВ», пiдiймаiться на боротьбу, щоб здобути Влхоч синам, як не собi, кращу долюВ».

Вся збiрка пронизана пафосом боротьби, вболiванням над долею народу, всеобiймаючою любов`ю до свого народу i до трудящих усього свiту. У структурно-композицiйному вiдношеннi збiрка побудована на принципi контрасту бадьорих, ясних i мiнорних, темних тонiв, що кидаiться у вiчi при спiвставленнi ii окремих циклiв i при аналiзi самих вiршiв.

Радiснi, повнi життя i сонця веснянi пейзажi i зв`язанi з ними оптимiстичнi настроi ВлВеснянокВ» змiнюються сумними, осiннiми, скорбними настроями, в яких, проте, не вiдчуваiться безнадii i зневiри. Звуки величноi урочистоi симфонii всеперемагаючоi любовi ВлГiмнаВ» й ВлExcelsiorВ» чергуються з гнiтючими акордами i одноманiтним ритмом понурих Влгалицьких образкiвВ». Хвилевi приiмнi враження вiд випадкових знайомств, сердечних зустрiчей поступаються мiсцем важким картинам i споминам пережитого. Але у величнiй панорамi свiтлотiней визначальними i свiтлi барви, радiснi акорди переможного фiналу, торжества правди.

Звучним переливом тонiв, при перевазi мажорних звукiв, вiдзначаiться ряд поезiй збiрки, зокрема, роздiлу ВлDe profundisВ». Так, наприклад, у вiршi ВлVivere memento!В» (пам`ятай про життя) весняний поклик оживляi мертве серце i примушуi людину з Влгоря-домовиниВ» пiднятись назустрiч Влновiй зорiВ». Сам рефрен Влvivere mementoВ» був антитезою релiгiйно-схоластичному закликовi Влmemento moriВ», що нагадував завжди пам`ятати про смерть.

Збiркою ВлЗ вершин i низинВ», яка пiсля Шевченкового ВлКобзаряВ» була найвищим досягненням украiнськоi революцiйноi поезii, Франко внiс у лiтературу дух тiii епохи, коли боротьбу трудящих мас очолив пролетарiат.

Наступнi збiрки поезiй Франка, ВлЗiв`яле листяВ», ВлМiй РЖзмарагдВ», ВлРЖз днiв журбиВ» та ВлSemper tiroВ», i в основному продовженням iдейно-полiтичних та естетичних принципiв ВлЗ вершин i низинВ».

Яскравою iндивiдуальнiстю, Влцiлим чоловiкомВ» залишаiться Франко i в своiй iнтимнiй лiрицi ВлЗiв`яле листяВ» та ВлРЖз днiв журбиВ». Пережита поетом особиста трагедiя, а ще бiльшi удари, що завдали йому як громадському дiячевi, були йому близькими, знайшли своi поетичне втiлення в цих збiрках.

ВлЗiв`яле листяВ» тАУ це хвилююча драма нероздiленоi любовi, що звучить гамою рiзноманiтних душевних переживань та страждань i, доходячи до психiчноi депресii, песимiзму та нiгiлiзму, веде до катастрофи. Вся збiрка становить одне тематичне i композицiйне цiле. Суцiльностi iй надаi драматична дiя, перипетii якоi психологiчною послiдовнiстю розвиваються у напрямi неминучоi кiнцевоi загибелi.

Лiричний герой драми тАУ людина, надiлена високим iнтелектом та тонкими i глибокими чуттями, сповнена благородства, але слабовiльна, не здатна панувати над своiми пристрастями. суб'iктивних

Психологiчно вмотивований акт самовбивства, яким герой кладе кiнець своiм душевним мукам, може дати пiдставу до тлумачень основного змiсту збiрки як проповiдi безцiльностi iснування. Однак проти такоi iнтерпретацii застерiгав сам Франко. В передмовi до ВлЗiв`ялого листяВ» вiн заявив, що. пускаючи в свiт пару жмуткiв зiв`ялого листя, намагався Влобразом мук i горя хвороi душiВ» оздоровити, за принципом лiкування вiспи тАУ втеплювання вiспи, не одну хвору душу в суспiльств. РЖ ця тенденцiя ясно усвiдомлюiться, коли розглядати лiричну драму в усьому комплексi художнiх творiв про iнтелiгенцiю, де провiдною залишаiться думка про те, що праця для суспiльства приносить людинi щастя, облагороджуi ii.

Збiрка надзвичайно багата щодо форм вiрша. Народно-пiсеннi i канонiчнi форми гармонiйно переплiтаються з бiлими вiршами i навiть верлiбрами.

РЖнтимна, пейзажна лiрика, так щедро розсипана в ВлЗiв`ялому листiВ», в наступних збiрках поступаiться мiсцем перед громадською лiрикою i епiкою. Останньою багатий ВлМiй РЖзмарагдВ», збiрка, що мала на метi популяризацiю Влбагатого скарбу поезii i життiвоi мудростi, який мiститься в нашiм старiм письменствiВ». Поруч з творами абстрактно-фiлософського характеру знаходимо тут серiю Влгалицьких образкiвВ», якi, як i попереднi твори, вражають глибиною реалiзму i хвилюючим трагiзмом. з'iднуi спiльний дiапазон морального чуття i темпераментуВ».

У вiршах циклу ВлПоклониВ» поет признаiться, що злиденне життя не дало йому можливостi дати своiму народовi того, чого той чекав вiд нього, але те, що створив вiн, не ляже разом з ним у грiб, а й надалi служитиме народу. Вiн говорить про те, що лише боротьбою можна добитись волi, так як працею можна Влнаверх вибитися з темноi юрбиВ». Вiльним перенесенням мотивiв стародавнiх моралiзаторсько-дидактичних збiрникiв i ВлПаранетiконВ», ВлПритчiВ» й ВллегендиВ». Чистим струменем цiлющоi води б`i вiд цiii поезii, в якiй втiленi досвiд, життiва мудрiсть багатьох поколiнь. Кожний вiрш звучить як повчання, сентенцiя, афоризм.

Вислови, крилатi слова творiв давньоi лiтератури, зокрема, ВлСлово о полку РЖгоровiмВ», послужили епiграфами для циклу вiршi. ВлНа старi темиВ» в збiрцi ВлSemper tiroВ».Вiд цих епiграфiв поет вiдштовхуiться, щоб зробити висновок чи узагальнення. Багато уваги придiляiться ролi поета, його обов`язкам перед суспiльством. Призначення поезii Франко вбачаi у служiннi революцiйнiй боротьбi.

В полемiцi з поетами-модернiстами вiн засуджуi iх вiдрив вiд громадського життя, iх замкненiсть у вузькому свiтi власних поривiв i почуттiв. Для Франка сучасна пiсня тАУ це

тАжогонь в одежi слова тАУ

Безсмертна, чудотворна фея,

правдива iскра Прометея.

Народний поет мусить жити з народом одними думами й почуттями, мусить Влвтiшати його теплим словомВ» в день скорботи i вказувати йому шлях у краще майбутнi. А слово з його грудей повинно литись тiльки тодi, коли воно зiгрiте кров`ю серця. Часто доводилось Франковi переживати Влмуки творчостiВ», страждати вiд невисловлених думок i образiв, якi просилися на папiр, i чути хвилюючi заклики:

Тату, тату, тату,

Це ми, твоi невродженii дiти,

Це ми, твоi невиспiванi спiви,

i давати iм повну вiдчаю вiдповiдь:

Не вийдете на свiтло, небожати,

Не вивести вже вас менi до сонця.

Але вiн нiколи не зневiрювався у своiх двох провiдних зорях тАУ служiннi iнтересам трудового украiнського народу та загальнолюдським поступовим, гуманним iдеям. Часто саме пiд таким кутом зору поет пiддавав самоконтролю своi вчинки i дii, свою тактику боротьби. РЖ в ходi життiвих знегод, пiд час найлютiшого розгулу реакцii, Влна торжищi цинiзмiв i наругВ» вiн переконувався у правильностi своiх поглядiв i iдеалiв. Цiй темi присвяченi поеми ВлПохоронВ», ВлПоiдинокВ».

У поемi ВлРЖван ВишенськийВ», появi якоi передували науковi роботи Франка про творчiсть видатного украiнського полемiста ХVI тАУ XVII ст., зображуiться трагедiя людини, у якiй борються патрiотичнi i релiгiйнi почуття. В iм`я християнськоi моралi тАУ самовдосконалення тАУ Вишенський вiдходить вiд суспiльного життя, але релiгiя не даi йому заспокоiння. В поверненнi, хай i символiчному, до служiння своiму народовi знаходить вiн щастя.

Поза працею для суспiльного добра немаi щастя, немаi сенсу iснування тАУ така iдея поеми. Ця думка червоною ниткою проходить через ряд Франкових творiв про iнтелiгенцiю. Народна iнтелiгенцiя, за висловом письменника, тАУ це не окрема соцiальна група людей, а освiчена частина трудових верств населення, обов`язком якоi i освiта мас. ВлРЖнтелiгенцiя, тАУ писав вiн у статтi ВлЧи вертатися нам назад до народу?В» тАУ повинна жити з народом i мiж народом не як окрема верства, але не як невiдлучна часть народутАж Вона повинна, як та освiтня i культурна закваска, пройняти весь органiзм народу i привести його до живiшого руху, до поступового зростуВ». З цього розумiння завдань iнтелiгенцii виходить Франко при твореннi художнiх образiв тАУ просвiтителiв, ВлнародникiвВ» i оборонцiв трудового населення. Владко i Начко Калиновичi в повiстi ВлЛель i ПолельВ», РДвген Рафалович з ВлПерехресних стежокВ», Омелько Ткач з п`iси ВлУчительВ» i iншi тАУ реалiзацiя в рiзнiй художнiй формi того ж iдеалу тАУ безмежно вiдданоi iнтересам мас iнтелiгентноi людини.

РЖ. Франко тАУ майстер психологiчного аналiзу.

Поряд iз соцiальною характеристикою Франко даi i психологiчну мотивацiю вчинкiв дiйових осiб. З тонким чуттям, з великою глибиною розкриваються письменником душевнi переживання героiв: щастя вiд виконання суспiльно корисноi справи, радостi i страждання сiмейного життя, муки нероздiленого кохання, обманутих почуттiв, крах iлюзiй i мрiй. В описах iх вiн далекий вiд натуралiстичноi манери.

У сферi романтизму ряду творiв Франка i iнтимнi стосунки його героiв. Так, у адвоката Рафаловича (ВлПерехреснi стежкиВ»), Андрiя Темери (ВлНа днiВ»), братiв Калиновичiв (ВлЛель i ПолельВ») та Хоми з оповiдання ВлСойчине крилоВ», що цiлком потонули в громадськiй працi. любов iз свiту реальностi перенесена у свiт мрii, звiдки вона оживляi сутiнки невiдрадноi буденщини. Таке ж iдеальне, романтичне i й кохання Регiни. Ще дiвчинкою iй на верхiв'i Лисоi гори привидiвся дорогоцiнний камiнь, що блищав з корони гадюки. Дiйшовши до нього, вона переконалась, що то було скло розбитоi пляшки, мрiя про цей дiамант лишилась у неi на все життя. Таким дорогоцiнним каменем стала для неi пiзнiше любов РДвгена Рафаловича. Мрiючи про нього, вона терпить знущання чоловiка, а коли розбилась i ця iлюзiя, вона в приступi божевiлля вбиваi чоловiка i сама гине в крижаних хвилях рiки.

В художнiй спадщинi Франка привертають до себе увагу твори на iсторичнi теми; повiсть ВлЗахар БеркутВ», поема ВлНа Святоюрськiй горiВ». п'iса ВлСон князя СвятославаВ», де iсторичне минуле пiд пером художника оживаi, нагадуючи про героiчнi вчинки предкiв i закликаючи до боротьби за свободу. Цi твори пройнятi iдеiю пiдкорення iнтересiв одиницi iнтересам народу. У повiстi ВлЗахар БеркутВ», ставлячи питання про роль особи i роль мас в РЖсторii, автор вирiшуi його з матерiалiстичних позицiй. Торкаючись проблеми взаiмовiдносин украiнського козацтва i польськоi шляхти, Франко в поемi ВлНа Святоюрськiй горiВ» пiдкреслюi в образi Богдана Хмельницького визначнi здiбностi полководця i полiтичного дiяча, що дають йому можливiсть з самого початку не тiльки оцiнити характер i усвiдомити завдання очолюваного ним повстання, але й передбачити дальшi його наслiдки.

У вiршованiй романтичнiй драмi ВлСон князя СвятославаВ» Франко. показуючи подii у Киiвськiй Русi, проводить РЖдею iдностi всiх руських земель. Романтичнi елементи драми (густий бiр. темна нiч, табiр розбiйникiв, несподiванi появи людей) тiсно поiднанi з реалiстичною фабулою, допомагають розкриттю патрiотичноi iдеi твору.

В окрему групу можна видiлити оповiдання Франка про життя дiтей, бiльшiсть яких маi автобiографiчний характер. Вони цiннi не тiльки з художньо-естетичного боку, але й з педагогiчного. Художник зумiв заглянути в дитячий свiт i побачити там багато благородного, прекрасного. Стежачи в них за емоцiями та переживаннями дiтей, психiка яких ще не залежна вiд стороннього впливу, письменник слiдкуi i за першими кроками самостiйного мислення дитини. Малий Мирон сам переконуiться, що бачить очима, чуi вухами. Цi прояви дитячого емпiризму, як показано далi, безжалiсно вбивала школа своiю схоластикою i буквалiзмом. Частою бiйкою як iдиним ВлвиховнимВ» засобом тогочасна школа калiчила! душу дитини, вселяючи в неi то почуття вiчного страху й приниженостi, то злоби й постiйного недовiр'я до людей, то розвивала низькi iнстинкти i смаки. Школа прищеплювала дiтям вiдчуття РЗх соцiальноi нерiвностi.

Цi твори Франка просякнутi великою любов'ю до дiтей. Ця любов допомогла йому написати цiлий ряд цiкавих казок про життя звiрiв: ВлКоли ще звiрi говорилиВ» i поему-казку ВлЛис МикитаВ» та iншi. Поема ВлЛис МикитаВ», проте, переросла своi первiсне призначення тАУ казки для дiтей молодшого шкiльного вiку, набувши гостро викривального спрямування. Поет надав iй полiтичного звучання, направивши вiстря своii сатири проти тодiшнiх суспiльних порядкiв, вiдносин, нравiв. Фiгури дiйових осiб тАУ звiрiв тАУ представляють певнi соцiальнi верстви або певнi соцiальнi характери. Поема сповнена життiстверджуючим оптимiзмом, легким гумором, мова ii жива, образна, пересипана фiлософськими i народно-розмовними афоризмами.

Сатиричнi твори Франка, прозовi й поетичнi, з'явилися, в основному, в 80тАУ90-х рр.

Матерiал для сатири давала письменниковi iнстрiйська колонiальна система, яка й породила Влрутенське середньоiвропейське болотоВ».

Типи захiдноукраiнськоi фiлiстерськоi ВлiнтелiгенцiiВ» виведенi письменником у невеликих оповiданнях пiд спiльною назвою ВлРутенцiВ». Це переважно дрiбнi буржуа, службовцi, попи, словом, люди Влвищих сферВ», якi, обдираючи народ, мрiяли про збагачення i службову кар'iру, а поза службою займались лише влаштовуванням власних справ, розводили нiкчемнi дискусii про мову й азбуку (досить нагадати довголiтнi суперечки мiж москвофiлами i народовцями). Весь iх свiтогляд втиснутий був у рамки релiгiйноi метафiзики. За висловом письменника, iм були притаманнi тупiсть, безпринципнiсть, гонитва за прибутками, суспiльна апатiя, полiтичний нiгiлiзм. У них Влбуло все, крiм iнтересу до дiйсного життя, до живого народуВ». Всi вони однаково претендували на звання представникiв нацii, носiiв Влвисоких принципiвВ». За iх демагогiчними фразами письменник побачив Влспiльний iм усiм корiнь, ту дiйсну основу iх характерiвтАж буржуазнi (мiщанськi) iнстинкти,

В тематично спорiднених сатиричних поемах, вiршах, оповiданнях, нарисах (ВлБотокудиВ», ВлДума про Наума БезумовичаВ», ВлДума про Меледикта ПлосколобаВ», ВлДоктор БессервiссерВ», ВлКазка про добробутВ». ВлОпозицiяВ» та iн.) висмiювались украiнськi австрофiли-демагоги, iх фальшивий i лицемiрний патрiотизм, iх байдужiсть до громадських справ, прикрита масою порожнiх слiв та зайвою метушнею; нацiональна обмеженiсть та полiтичне угодовство лiдерiв москвофiльськоi та народовськоi партiй; бюрократизм i кар'iризм чиновникiв. У прекрасному сатиричному оповiданнi ВлЯк то згода дiм будувалаВ» письменник iронiзуi з провокацiйноi балаканини нацiоналiстiв про Влмiжкласову згодуВ» i iх схиляння перед фiктивними Влнацiональними святощамиВ», а в поемi ВлБотокудиВ» тАУ з iх заяв про вiдвiчнiсть i незмiннiсть соцiальноi диференцiацii суспiльства i тих порядкiв, при яких Влна долинi бидло сiретАжВ», а над Влним вiйти, жандармиВ», якi Влсвоiм трудом лад пiддержують суспiльний, шлях рiвняють ботокудамВ».

Глузуючи з ВлдiяльностiВ» галицьких буржуазних партiй, iх полiтики пiдтримки властей у всiх iх заходах, спрямованих на визиск трудящих i придушення визвольноi боротьби, письменник-демократ проводить думку про неможливiсть примирення Влпанського двору з хатоюВ» (ВлПатрiот-никВ»).

Оповiдання ВлСвинська конституцiяВ» вiстрям своii сатири спрямоване проти брехливих свобод капiталiстичних конституцiйних держав, зокрема, габсбурзькоi iмперii. Устами селянина Антона Грицуняка, вiд якого ведеться розповiдь, засуджуються суспiльнi порядки при капiталiзмi, вiдносини мiж власником землi та безземельним селянином. якi по сутi не вiдрiзнялися вiд феодальних. Об'iктами критики були й такi невiд'iмнi атрибути ВлконституцiйногоВ» монархiзму, як залежнiсть преси вiд грошового мiшка (ВлРЖсторiя одноi конфiскатиВ»), махiнацii пiд час виборiв (ВлГострий-прегострий старостаВ»), продажнiсть депутатiв (ВлСвиняВ») тощо.

В оповiданнях ВлМiсiяВ», ВлЧумаВ» в образi iзуiта Гаудентiй дикий фанатизм католицького священика. З намiром здобути католицькiй церквi нових правовiрних Гаудентiй вiдправляiться, рискуючи життям, в одну з росiйських губернiй. Замiсть задоволення вiд того, що вдалося без перешкод вiдправити ряд церковних служб, вiн повертаiться розчарований, переконавшись, що релiгiя для селян тАУ це форма для РЗх ритуалiв, а не усвiдомлення i сприйняття ii догм. Безуспiшного i i друга мiсiя патера по наверненнi унiатiв тАУ захiдних украiнцiв (ВлЧумаВ»), ii неуспiх говорить про те, що й наступнi мiсii, як i загалом експансiонiстськi плани iзуiтiв, приреченi на провал.

Рiзноманiтнi щодо форми, багатi художнiми засобами сатиричнi твори РЖвана Франка, в яких вiдчуваiться iдейна спорiдненiсть з сатирою Салтикова-Щедрiна та Гейне, були художнiм вираженням його революцiйно-демократичних переконань.

В художнiй спадщинi Франка поряд я поетичними й прозовими, не поступаючись останнiм нi в iдейному, нi в художньо-естетичному вiдношеннi, стоять драматичнi твори.

Драматургiчний талант письменника, що слабими iскорками заблищав ще в юнацькi роки драматичними спробами ВлТри князi на один престолВ», ВлСлавой i ХрудощьВ» i дав себе сильно вiдчути в прозових та поетичних творах, в ВлЗiв'ялому листiВ», в поемi ВлПанськi жартиВ», з великою силою художнього узагальнення проявився в соцiально-побутових п'iсах 90-х рр. Перлиною серед них слiд вважати драму ВлУкрадене щастяВ», яка, як вiдомо, твердо ввiйшла в репертуар радянських театрiв i завоювала визнання радянського глядача.

Побутова тема тАУ зламання жiнкою церковноi присяги-в п'iсi Франка маi глибоко соцiальну основу. Героi твору тАУ Михайло Гурман тАУ вольова, енергiйна людина, з хорошими моральними якостями, придушеними, однак, службою в австрiйськiй армii та в жандармерii, Анна тАУ повна благородства жiнка, Микола Задорожний тАУ РЗРЗ чоловiктАУдобродушний i чесний селянин.

Соцiальнi моменти, що спричинюють трагедiю героiв, належать до передiсторii драми: брати Анни, намагаючись при розподiлi батькiвськоi землi забрати i РЗi частину, фальсифiкують лист, в якому повiдомляiться про смерть ii коханого, РЖ насильно вiддають РЗРЗ замiж за Миколу. Михайло пiсля повернення з вiйська, довiдавшись про одруження Анни, вступаi на службу в жандармерiю. Дiя розгортаiться в напрямi поглиблення психологiчноi мотивацii вчинкiв героiв. Прагнення Анни i Михайла повернути украдене щастя натрапляi на ряд перешкод етичного порядку РЖ приводить до трагiчноi розв'язки тАУ вбивства Михайла. Остання сцена, в якiй Михайло прощаi своiму вбивцi Миколi i вбивство приймаi на себе, говорить про можливiсть вiдродження благородних почуттiв у морально зiпсованоi людини.

Драмою ВлУкрадене щастяВ» Франко зробив виклик тим соцiально-етичним устоям дрiбнобуржуазного суспiльства, якi руйнують щастя людини.

1.2 РЖван Франко тАУ публiцист

Публiцистична дiяльнiсть РЖвана Франка тАУ явище незвичайне в iсторii украiнськоi журналiстики. Та й не тiльки украiнськоi. Свiтова лiтература навряд чи зможе назвати iншого дiяча, який виявив би стiльки унiверсалiзму в цiй галузi i справив такий могутнiй вплив на розвиток перiодики. Вiн був органiзатором, керiвником i провiдним публiцистом газет та журналiв у Галичинi, першим iсториком украiнськоi преси, видатним iсториком журналiстики.

Близько половини творчоi спадщини письменника становить саме публiцистика. Вона являi собою не допомiжну, а цiлком самостiйну, надзвичайно важливу галузь його лiтературноi дiяльностi.

Увiбравши кращi традицii украiнськоi публiцистики, вiн збагатив ii досвiдом росiйськоi та захiдноiвропейськоi, утвердив науковий метод дослiдження в публiцистицi, наповнив ii новими iдеями i виступив талановитим новатором у галузi лiтературноi форми. Його творчiсть, що повно i всебiчно втiлюi в собi основнi риси i закономiрностi даного роду лiтератури, може служити певним еталоном при виробленнi цiлiсноi концепцii публiцистики, а теоретичнi судження становлять досить чiтку систему поглядiв на проблеми публiцистичноi теорii й майстерностi.

Заслуги РЖвана Франка перед украiнською журналiстикою величезнi. Однак як публiцист вiн найменше вiдомий, а дослiдження його публiцистичноi спадщини не вийшло за межi початковоi стадii.

Правда, публiцистичнi твори Франка нерiдко згадувалися або цитувалися в багатьох працях, але використовувались вони переважно для того, щоб з`ясувати свiтогляднi позицii письменника. Публiцистика ж як рiд лiтератури i насамперед питання ii форми i майстерностi залишалися поза увагою дослiдникiв. Серйознi зрушення у вивченнi публiцистики Франка вiдбулися у другiй половинi 50-х рокiв з появою статей П. РЖванова, В. Грушкiна, РЖ. Дорошенка i особливо монографii О. Дея ВлУкраiнська революцiйно-демократична журналiстикатАжВ». Протягом останнього десятилiття опублiковано ряд статей М.Ф. Нечиталюка, А.П. Коваль, Ф.Д. Пустовоi, якi i першими спробами дослiдити публiцистику Франка, визначити ii специфiчнi риси i показати Фрака як майстра публiцистичного слова. Однак узаг

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского