Тема голодомору в Украiнi у романах Уласа Самчука "Марiя" та Василя Барки "Жовтий князь"

Вступ

Тема роботи торкаiться питання, яке не залишаi жодну людину байдужою тАУ голодомор. Чорнi крила голодомору 1932тАУ1933 рр. обiйняли багатi чорноземи Украiни, змусивши одних помирати страшною голодною смертю, iнших тАУ з потьмареним розумом тАУ пiддатись жорстоким канiбальським звичаям.

Органiзований сталiнсько-бiльшовицькою системою СРСР голодомор, що призвiв до зменшення украiнцiв на одну п'яту, тАУ сучаснi дослiдники обчислюють кiлькiсть жертв порядком 7,5тАУ8 мiльйонiв. Психiчнi вiдхилення мертвих канули в небуття разом з iхнiми виснаженими тiлами. Зранена психiка живих залишилася на все життя. РЗi ж вони передають своiм нащадкам, навiть тодi, коли б iм цього не хотiлося.

У республiцi почався голод. У березнi 1933 р. ним було охоплено 103 з 400 районiв. Однак навiть за цих умов значна кiлькiсть зерна йшла на експорт. Центральна влада спромоглася видiлити Украiнi лише 3 млн. пудiв хлiба. Яка його частина потрапила голодуючим, i сьогоднi залишаiться невiдомим. Вiдоме iнше: втрати Украiни становили 5тАУ7 млн. люду. Цей голодомор був безсумнiвно штучним i класифiкуiться як радянсько-бiльшовицький геноцид проти украiнського народу.

Повiдомлення про пряму загрозу голодноi смертi зустрiчаються вже з грудня 1931 р. Навеснi 1932 р., коли закiнчилися iстiвнi припаси, заготовленi переважно на присадибних дiлянках, в багатьох районах Украiни почався повальний голод. Його жертвами стали десятки тисяч селян. Друкуiться багато документiв приймальнi голови ВУЦВК, куди голодуючi зверталися за порятунком.

Незважаючи на загалом добрий урожай 1932 р., сiльське господарство виявилося неспроможним забезпечити потреби промисловостi й експорту в зернi навiть цiною зниження селянського споживання до злиденного рiвня. Втрати пiд час збирання цього врожаю вперше позначилися на хлiбозаготiвлях. Потiк зерна, який у попереднi роки надходив на елеватори i державнi зсипнi пункти, перетворився на тоненьку цiвочку. Вiд червня до жовтня 1932 р. з колгоспiв та одноосiбних господарств Украiни вдалося витиснути лише 132 млн. пуд. хлiба. Як i до утворення колгоспного ладу, в краiнi вибухнула хлiбозаготiвельна криза. Рiзниця полягала лише в тому, що у 1928 р. в краiнi хлiб був, а криза обумовлювалася небажанням селян везти його на ринок. Тепер же запаси товарного колгоспного хлiба розтанули у втратах.

Провал продрозкладки 1932 р. призвiв до iстотного скорочення централiзованих ресурсiв продовольства. Вiдповiдно зменшилися пайкове постачання робiтникiв i службовцiв, хлiбний експорт. Виник дефiцит зовнiшньоторговельного балансу, що призвело до появи великоi короткостроковоi (вексельноi) заборгованостi iноземним фiрмам за iмпортованi товари. Це загрожувало державним банкрутством.

Партiйно-державна верхiвка краiни в обстановцi, що склалася, прийняла холоднокровне рiшення: вийти з кризи шляхом конфiскацii наявних запасiв зерна в хлiбовиробнiй смузi. Надiсланi восени 1932 р. надзвичайнi комiсii пiд керiвництвом найближчих спiвпрацiвникiв генсека тАУ Кагановича (Пiвнiчний Кавказ), Молотова (Украiна) i Постишева (Поволжя) викачали у селян внутрiшнi фонди тАУ продовольчий, фуражний, насiннiвий. Конфiсковане зерно пiшло на експорт, щоб сплатити черговi внески валютою за iмпортовану технiку, а також у державну торгiвлю тАУ або нормовану (по картках), або комерцiйну. Цим самим було пом'якшено наслiдки кризи у промисловостi. Село ж на пiвроку, до нового врожаю, залишили напризволяще.

Звичайно, писати про подii того час було заборонено. Адже радянська влада ретельно приховувала стан голодомору в Украiнi. Але знайшлися люди, якi спромоглися вiдкрити завiсу брехнi Радянського Союзу. Так, романи Уласа Самчука ВлМарiяВ» та Василя Барки ВлЖовтий князьВ» яскраво описують подii того часу. Подii, якi були описанi не в газетах ВлПравдаВ», а подii, якi були занотованi з вуст людей, якi помирали з голоду, подii, якi записувалися, дивлячись на трупи украiнцiв, що валялися на землi, опухлi вiд голоду.

Твори, якi писалися за кордоном мали вiдкрити очi на цей жах.

Актуальнiсть роботи полягаi в тому, щоб розкрити те, що було написано Влмiж рядкамиВ» у творах, розкрити бiль народу та нагадати ще раз, наскiльки сильний народ тАУ украiнцi, якi змогли вижити пiсля цього.

Романи описують життя селян, що знаходилися в центрi подiй, життя без прикрас та перебiльшень.

ОбтАЩiктом мого дослiдження i твори видатних украiнських письменникiв Уласа Самчука ВлМарiяВ» та Василя Барки ВлЖовтий князьВ». Предметом дослiдження була подiя голодомору, яка яскраво зображуiться саме в цих творах, що змогли описати детально всi подii тих рокiв. Письменники вдалися не тiльки до опису iсторii, а й яскраво розкрили життя людей, що були заморенi голодом.

Метою дослiдження був аналiз поiднання iсторичних подiй та життiвого шляху украiнцiв пiд час голодомору. Саме майстернiсть зображення iсторичного факту страшного геноциду через призму життя звичайних селян i феноменальною. Адже факти i фактами, а розповiдi з Влживих вустВ» людей i найточнiшим зображенням правди тих часiв.

Робота складаiться з вступу, основноi частини, що включаi в себе пiдпункти розповiдi життя та творчостi письменникiв, порiвняльну характеристику романiв, висновок та список лiтератури.

Улас Самчук тАУ видатний письменник Украiни

Лiтературнi псевдонiми письменника Уласа Самчука тАУ В. Данильчук i В. Перебендя, псевдонiми, якими письменник користувався в публiцистицi 1930тАУ40-х рокiв, тАУ РЖван Влодко, Ольга Волинянка, Кай, Ф. Грак.

Також цiлком офiцiйно митець мав впродовж життя два прiзвища тАУ Самчук i Данильчук (метричний запис про народження у церковнiй книзi зроблений на прiзвище Самчук, а паспорт громадянина Канади 1975 р. виписаний на Данильчука).

Улас Самчук народився 20 лютого 1905 р. у с. Дермань на Волинi сучасноi Рiвненськоi областi у порiвняно заможнiй селянськiй сiм'i. Село вiдоме православним монастирем, збудованим князями Острозькими. З ним пов'язана дiяльнiсть РЖвана Федорова, Дамiана Наливайка, Мелетiя Смотрицького.

Батько Уласа тАУ Олексiй Антонович Самчук тАУ мав вiд двох шлюбiв п'ятеро дiтей. Улас був серед них середульшим.

У 1913 р. сiм'я у пошуках землi переiхала в Тилявцi Кременецького повiту, де хлопець розпочав своi навчання. Цiкаво, що анi цiii початковоi школи, анi початковоi у Дерманi, анi украiнськоi гiмназii в Крем'янцi, анi вищих шкiл тАУ Бреславльського та Украiнського вiльного в Празi унiверситетiв тАУ вiн уповнi так i не скiнчив: у перших двох випадках завадили Перша свiтова вiйна й польська окупацiя, потiм тАУ арешт i мобiлiзацiя до польського вiйська, згодом тАУ лiтературна дiяльнiсть.

Навчаючись у Кременецькiй гiмназii, Самчук редагував рукописнi журнали ВлЮнацтвоВ» i ВлХвиляВ». Вiн був головою лiтературного гуртка ВлЮнацтвоВ», яке видавало однойменний журнал. Тут Улас почав писати малi оповiдання, три романи, вiршi та публiцистичнi твори. У 1922 р. у журналi ВлЮнацтвоВ» Самчук помiстив вiрш ВлНе любити не можу свою я краiнутАжВ». У 1923 р. вiн вступив до кременецькоi органiзацii ВлПросвiтаВ». Наступного року зробив спробу переходу польсько-радянського кордону, яка скiнчилась ув'язненням до польськоi в'язницi (причина нелегального подолання кордону пояснювалась дуже просто: Улас хотiв Влстати письменникомВ», а це, на думку 19-рiчного Самчука, могло зреалiзуватись тiльки в Киiвi). У 1926 p. у с. Дермань Самчук органiзував школу Влукраiнського нацiонального танкуВ», квалiфiкацiю для чого отримав перед тим на курсах митця народного танцю В. Авраменка.

У 1926 р. у варшавському журналi ВлНаша бесiдаВ» Улас Самчук опублiкував перше оповiдання ВлНа старих стежкахВ». За полiтичними мотивами вiн залишив Польщу i переiхав до Нiмеччини.

Але в передвоiннiй Нiмеччинi важко було знайти цiлiсне украiнське середовище, тому згодом вiн переiжджаi до Праги. Прага привела Самчука у велику лiтературу i велику полiтику. Протягом 1929тАУ1931 pp. Самчук навчався в Бреславському унiверситетi та в Украiнському вiльному унiверситетi в Празi.

У 1931тАУ1935 pр. у нелегальних революцiйно-пропагандистських журналах УВО-ОУН ВлСурмаВ» i ВлУкраiнський нацiоналiстВ» Самчук помiстив 25 полiтичних фейлетонiв, частина яких була у 1932 р. видана пропагандистським вiддiлом УВО (Украiнська вiйськова органiзацiя) окремою книжкою пiд псевдонiмом Ольга Волинянка (ОУН тАУ Органiзацiя украiнських нацiоналiстiв, полiтична партiя, яка виникла у Вiднi 1929 р. УВО фактично стала ii бойовим пiдроздiлом).

У 1932 р. написаний роман ВлКулакВ» тАУ перша частина трилогii ВлВолиньВ» (ВлКуди тече та рiчкаВ»), наступного року повiсть ВлМарiяВ» тАУ твiр, що висвiтлюi подii страшного голодомору в Украiнi в 1932тАУ1933 роках. У 1936 Самчук видаi збiрку раннiх оповiдань ВлВiднайдений райВ». У 1937 р. була створена Культурна референтура Проводу украiнських нацiоналiстiв на чолi з О. Ольжичем. Центром Культурноi референтури стала Прага, а однiiю з головних установ тАУ Секцiя митцiв, письменникiв i журналiстiв, де головував У. Самчук. У 1938тАУ1939 p. письменник iздив Закарпаттям, агiтуючи за проголошення незалежностi Карпатськоi Украiни, посiдав мiсце референта пропаганди УНО (Украiнське нацiональне об'iднання) в Хустi, будучи одночасно ВлзвiтодавцемВ» командування ВлКарпатськоi СiчiВ» до нью-йоркськоi ВлСвободиВ» i празького ВлУкраiнського словаВ». В Чехii, Нiмеччинi, Польщi об'iздив протягом 1940тАУ1941 p. з виступами десятки украiнських мiст, мiстечок, селищ, сiл, громад i органiзацiй.

У 1941тАУ1942 p. У. Самчук редагував газету ВлВолиньВ», згодом працював у Нiмецькому пресовому бюро. У березнi 1942 р. його заарештувала нiмецька влада за звинуваченням у тому, що вiн надав редагованiй ним газетi небажаного для окупантiв самостiйницького характеру. Проте незабаром Самчука випустили.

У 1943 р. письменник повертаiться до Львова, але наступного року знову опиняiться в Нiмеччинi, рятуючись вiд радянськоi влади. Тут включаiться в роботу, присвячену згуртуванню письменницьких сил, яким належало творити на емiграцii Влвелику лiтературуВ». Саме так називалася i доповiдь Уласа Самчука на вiдкриттi першого з'iзду МУРу, головою правлiння якого вiн був обраний 22 грудня 1945 р.

1944 тАУ1987 р. тАУ перiод Влдругоi-емiграцiiВ» письменника. У 1946 р. пiд час перебування Самчука в таборах для перемiщених осiб виходить друком його повiсть ВлЮнiсть Василя ШереметаВ». У 1948 р. вiн переiздить до Торонто (Канада).

Пiсля переiзду основна частина творчих зусиль Самчука припадаi на написання спогадiв: ВлНа бiлому конiВ» (1955), ВлЧого не гоiть огоньВ» (1959), ВлНа конi ворономуВ» (1975), ВлПланета Дi-ПiВ» (1979).-У 1980 р. тАУ вийшов останнiй з розпочатих вивершених за океаном романiв Самчука ВлСлiдами пiонерiвВ», присвячений життю заокеанськоi украiнськоi емiграцii.

Роман ВлВтеча вiд себеВ» (остання частина трилогii ВлОстВ»), у якому РЖван Мороз знаходить свою другу домiвку тАУ канадську, виходить у 1982 р.

Письменник помер у Торонто 9 липня 1987 р.

Про свiй рiд i своi життя Улас Самчук розповiв у книгах спогадiв ВлНа бiлому конiВ» та ВлНа конi ворономуВ», як i в iнших книгах мемуарного характеру тАУ ВлП'ять по дванадцятiйВ» (1954), ВлПланета Дi-ПiВ» та романi-хронiцi ВлЧого не стоiть огоньВ». Цими книгами Улас Самчук здобув собi в лiтературi тривке мiсце талановитого письменника-мемуариста. Окрiм названих творiв, письменник написав роман ВлЮнiсть Василя ШереметиВ» i до кiнця життя працював над проблемним романом ВлOstВ». Перша книга трилогii ВлМорозiв хутiрВ» (1948) написана талановито, по-мистецьки вражаюче. Дещо поступаються у художньому вiдношеннi наступнi книги ВлТемнотаВ» (1957) i ВлВтеча вiд себеВ». Роман ВлOstВ» був висунутий спiвробiтниками росiйського емiгрантського журналу ВлСовременникВ», з яким активно спiвпрацював Самчук, на Нобелiвську премiю. Одержати цю премiю вiн не мiг, оскiльки положенням про премiю вимагаiться, щоб письменник жив зi своiм народом, на рiднiй землi, у своiй державi. Одним з найкращих творiв Самчука по праву вважають повiсть ВлМарiяВ» тАУ про воiстину страшнi метаморфози людського буття в умовах бiльшовицького геноциду, серед сили-силенноi грiхiв якого був i чи не найбiльший тАУ Голодомор. Жах цiii трагедii подаiться крiзь призму образу Марii, яка на сiмдесятому роцi життя зазнаi разом з рештою украiнцiв страшного геноциду. З огляду на похилий вiк головноi героiнi, ця трагедiя, може, i не виглядала б такою вражаючою, якби читач з кожною сторiнкою твору усе чiткiш не усвiдомлював, що у цiй старiй жiнцi уособлена сама Украiна, несхитна в моральних своiх навичках та переконаннях, але беззахисна перед злом.

Найвiдомiшим твором письменника i трилогiя ВлВолиньВ». ВлтАжЯ ставив i зараз ставлю, тАУ писав Самчук, тАУ собi досить, як на письменника, виразне завдання: хочу бути лiтописцем украiнського простору в добi, яку сам бачу, чую, переживаюВ». Чи не найповнiше конкретизуi це завдання саме ВлВолиньВ» тАУ розлоге епiчне полотно, що унаочнюi шлях сiльського хлопченяти, а потiм юнака Володьки Довбенка (в образi якого яскраво простежуються автобiографiчнi мотиви) крiзь вiйни, революцii до себе самого. Але попри все це особистi образи повiстi розширюються до загальнонацiональних i загальнолюдських масштабiв. Украiна, якою та постаi зi сторiнок ВлВолинiВ», безперечно ж, не нагадуi приналежнi рiзним державам клаптi етносу, який, за твердим переконанням Самчука, уже побачив себе в дзеркалах рiзноспрямованого (iмперiалiзмтАУкомунiзм) прогресу i рано чи пiзно, але почне тАУ зобов'язаний почати! тАУ пошук порятунку власним, так би мовити, духовним ресурсам. Рiвнозначним остаточнiй смертi був би для нього впокорений послух порядковi, котрий робить розбiй соцiальною нормою, як то бачимо в епiзодi, де заблукалий чужинець забираi у селянина найцiннiше тАУ його коня:

ВлтАУ Дiд! Давай лошадь! Выпрягай, раз-два.

Матвiй зупиняiться. Випростався. Глянув. Володько ще тримаi в руках чепiги. Большевик обриваi посторонки, рве лошицю, скидаi з неi шлею.

тАУ Стiй! тАУ крикнув Матвiй. тАУ Ти куди? Твоi? тАУ Большевик висмикнув з кобури нагана. тАУ А вот!. Не хочеш в лоб? тАУ Очi його, мов шротини.

тАУ Падайдi только, кулацкая морда! Ето тебе не старий режiмтАжВ».

Без останньоi фрази грабiжника епiзод мало чим вiдрiзнявся б вiд здавна усталених стосункiв вандала та його жертви, однак тепер вандалiзм одержуi iдейне виправдання, яким усе ставиться з нiг на голову: людська праця, право на ii результат. Так утверджувався свiтоустрiй, де хлiборобська душа не маi умов для повноцiнного самовияву i де слово ВлхазяiнВ» i лише синонiмом або владно сполiтизованоi, або напханоi грiшми сили. Змiст трилогii цим далеко не вичерпуiться, про що свiдчать назви окремих ii частин: ВлКуди тече та рiчкаВ» (1928тАУ1933), ВлВiйна i революцiяВ» (1929тАУ1938), ВлБатько i синВ» (1935тАУ1937), кожну з яких можна вважати своiрiдною сходинкою до остаточноi i художньо доказовоi переконаностi автора в спромозi украiнського селянина закласти своiю працею i Духом фундамент рiдноi держави.

Роман ВлМарiяВ»

Першим, хто сказав свiтовi правду про 1933 рiк, його причини i наслiдки, став автор роману ВлМарiяВ» Улас Самчук. Написаний у високому стилi хронiки життя жiнки-селянки, роман пiдносить ii образ до символу Украiни, багатостраждальноi нашоi землi.

Як син i виразник iнтересiв украiнського селянства, письменник зразу ж вловив увесь розмах нашоi нацiональноi трагедii. Високого трагедiйного звучання твiр набуваi поступово. З перших сторiнок iде навiть трохи iдилiчний опис життя i побуту украiнських селян з iх буднями i святами, радощами i клопотами. Зовсiм iнше, моторошне враження справляють останнi роздiли роману. Автор пiдносить iх до рiвня трагедiйного нацiонального епосу: всi головнi героi тАУ гинуть. Особиста трагедiя жiнки-матерi стала трагедiiю всiii Украiни. Образ Марii тАУ найбiльш iмний i значущий. Автор продумав усе до деталей, починаючи з бiблiйного iменi. Жодного разу нiхто в романi не назвав ii Марiйкою чи Марусею. Вiд колиски i до жахливоi голодноi смертi вона тАУ Марiя. ВлКоли ж ii тепла i радiсна мати селянка Оксана виймала з довгоi пазухи груди, Марiя здалеку вiдчувала iх, моргала усточками й намагалася продерти своi майбутнi оченятатАжВ»

Роман ВлМарiяВ» тАУ роман-спалах, роман-реквiiм, роман-набат. Надрукований 1934 р. у Львовi, вiн дуже довго iшов до своiх читачiв. По-стефанiвськи Влкоротко, сильно i страшноВ» описуi Улас Самчук голодний 1933 рiк. До зображення життя своiх героiв автор пiдходить з мiрою украiнського вiтаiзму тАУ життiствердження.

ВлКоли не рахувати останнiх трьох, то Марiя зустрiла й провела двадцять шiсть тисяч двiстi п'ятдесят вiсiм днiв. Стiльки разiв сходило для неi сонце, стiльки разiв переживала насолоду буття, стiльки разiв бачила або вiдчувала небо, запах сонячного тепла й землiВ».

Попри трагiчну тональнiсть останнiх роздiлiв твору, роман У. Самчука сповнений життiстверджуючим пафосом: украiнський народ безсмертний, i вiн маi своi майбутнi. Тому так актуально звучить заклик Гната до уцiлiлих вiд голоду односельцiв, скомпонований у бiблiйному стилi: ВлЗатямте ви, сини i дочки великоi землiтАж Затямте, гнанi, приниженi, витравленi голодом, мором! Нема кiнця нашому життю. Горе тобi, зневiрений, горе тобi, виречений самого себе!. Кажу вам правду велику: краще буде Содомовi й Гоморрi в день страшного суду, нiж вам, що вiдреклися й плюнули на матiр свою!.В».

Втiливши у своiй творчостi гiрку долю украiнського народу в ХХ столiттi, письменник та його роман ВлМарiяВ» тепер уже назавжди залишаться в iсторii украiнськоi лiтератури.

ВлМарiяВ» тАУ найсенсацiйнiший твiр письменника та перший художнiй документ украiнськоi лiтератури про голодомор. Для розкриття теми автор

використав жанр ВлЖитiя Святих.В» Найпопулярнiшi джерела цього жанру тАУ давня поема ВлХодiння Богородицi (себто Дiви Марii) по мукахВ» (про що зазначаi й назва роману) та страдницькi подвиги християнських Святих (Зосими, Саватiя та iн.).

Початок твору тАУ звичайне селянське життя з його щоденними турботами й радощами. Коханого Марii Корнiя забирають до росiйського флоту, де вiн пробув сiм рокiв, ставши за цей час учасником нещасливоi для Росii вiйни з Японiiю. Не одержавши вiд свого коханого жодного листа, Марiя подала рушники Гнатовi, парубковi тихоi, але наполегливоi натури, невгамовному хазяiновi.

За роки служби Корнiй нахапався того, що стало визначним у характерiйого середульшого сина Максима, тАУ зневаги до рiдноi мови, бездумностi та жорстокостi. Але любов Марii (пiсля повернення Корнiя вона покинула Гната, вийшла замiж вдруге за того, кого любила по-справжньому), невсипуща праця на землi, повернули його у звичайне селянське русло.

Тут сюжет скрiплений таiмницею. Коли Корнiй та Марiя сп'ялися на ноги, хтось у Великодню нiч пiдпалив iх нову хату, клуню, хлiви тАУ усе обiйстя. Перед самою Марiiною смертю приходить до неi старенький чернець, колишнiй ii чоловiк Гнат, i просить у неi прощення за свiй злочин.

Усвiдомлюючи необхiднiсть прозвiтувати про нього перед Найвищим Судом, Гнат вiдчуваi потребу у спокутi. У фiнальнiй сценi вiдбуваiться досить часте в украiнських творах дiйство: Корнiй рубаi сокирою свого сина-вiдступника, котрий пиячить з подiбними до себе в той час, коли його мати помираi з голоду. У вчинковi Корнiя вiдбилася життiва позицiя Самчука, його вiра в людську волю до життя аж до останнього подиху.

Таким чином, голодомор у розумiннi письменника тАУ закономiрне звiрство сталiнськоi влади. Вiн i також i розплатою за людськi грiхи: нехтування Марiiю шлюбним обов'язком, зроблений нею аборт, пiдпал Гнатом Корнiiвого хазяйства, а найголовнiше тАУ фатальну прихильнiсть Максима до бiльшовицького ладу. Написаний Влпо гарячих слiдахВ», роман не мiстить чiтких рецептiв виходу з кризи. Але Самчук покладаiться на силу самого життя, яке не дозволить людям втратити Божу подобу. Головну героiню роману Марiю називають Богородицею. Вона образ-символ багатостраждальноi, сплюндрованоi Украiни. Багато що спорiднюi ii з героiнями украiнських класичних творiв, написаних у рiзнi часи: з Маланкою Волик (ВлФата морганаВ» М. Коцюбинського), Катрею Гармаш (ВлМатиВ»

А. Головка тАУ перша редакцiя), Половчихою (ВлВершникиВ» Ю. Яновського). Життя героiнi роману У. Самчука, ii любов, випробування, страждання, болi, муки тАУ все це описуiться в стилi агiографiчного жанру, проходить через памтАЩять вмираючоi з голоду староi жiнки, яка втратила в часи соцiальних потрясiнь дiтей, чоловiка, нажите важкою працею майно. Доля Марii, ii великомученицькоi дочки Надii з маленьким дитям, трьох синiв тАУ це доля Украiни та ii дiтей, яким судився свiй шлях тАУ неймовiрно важкий, страдницький i трагiчний. В Уласа Самчука давнi традицiйнi проблеми моралi, працi на землi, достатку, любовi та щастя, християнськоi моралi, нацiональноi свiдомостi, батькiв та дiтей, постають у самобутнiй художнiй iнтерпретацii, у спектрi бачення трагедii Украiни 1917тАУ1933 рр. Наймолодший Марiiн син Лаврiн, як найпоряднiший, найлюдянiший, свiдомий нацiонально, стаi жертвою бiльшовицьких репресiй. Трагедiя Марiiного роду вiдбуваiться день за днем. РДдина дочка з маленькою дитиною гинуть у голодних муках. Середульший син, ледачий i неслухняний Максим, стаi бiльшовицьким катом, глумиться над одвiчною народною мораллю, руйнуi святi храми, мордуi своiх спiввiтчизникiв, зневажаi нацiональне корiння. Саме вiн символiзуi руйнiвну антигуманну суть комунiстичного лжемесiанства.

Символiчним i i те, що вiдступника-сина, як те ми маiмо в Гоголя, власною рукою караi на смерть рiдний батько Корнiй: ВлШвидкими кроками пiдiйшов до нього i раз, другий розмахнувся i опустив сокиру. Вирвався дикий крик i одразу замовк. Сокира своiм гострiiм попадала у щось мтАЩяке, що легко пiддавалося, i тому глибоко грузла. З лiжка бiлого, теплого виривалися деякий час стогони, але i вони затихли. Корнiй сiк i сiк. Сiк, як малий хлопчина сiче кропиву чи буртАЩян, поки не втомилася рукатАжВ».

Але й сокирою Корнiй рубав соцiалiзм, пролетарiат, якi винищили рiд Перепутькiв, знищили господарство, повиганяли з рiдноi домiвки, якi знищили мiльйони украiнських родин. Убивши сина-вiдступника тАУ одного з винуватцiв нацiональноi трагедii, Корнiй водночас виявляi турботу про вмираючу дружину Марiю, вiддаючи iй те, що лишилося вiд недоiденого дохлого зайця, пiклуiться про Надiю, не знаючи, що збожеволiла i ошалiла вiд голоду дочка наклала на себе руки, задушивши перед тим своi дитя.

Марiя тАУ головна героiня роману. Змальовуючи ii нелегке сирiтське життя, Улас Самчук наводить читачiв на думку, що подiбною до Марiiноi долi була iсторiя Украiни кiнця XIX тАУ початку XX столiття, яка пiсля поразок минулих вiкiв лишилася сиротою, бiдною вдовою на узбiччi свiтовоi iсторii. Проте цiною неймовiрних зусиль зумiла вистояти, на початку XX столiття навiть змiцнiти, сподiваючись на краще. Коли читаiш твiр про долю жiнки-страдницi, то здаiться, що вже щось подiбне доводилося чути ранiше. Це справдi так, бо наснажений цей образ фольклорними мотивами: раннi сирiтство, дитинство в наймах, перше дiвоче кохання, розлука з милим, вимушене одруження з нелюбом, трохи сiмейного щастя з коханим. Все склалося саме так у життi Марii. Та це ж тiльки, як-то кажуть, канва. А вишиванка життiвоi долi Марii значно строкатiша. ВлПровiсники лихаВ» раз у раз вриваються у ii долютАжВ»

Трагiчний фiнал наштовхуi на роздуми. Весь час, вiд раннього сирiтського дитинства i аж до революцii, ми постiйно вiдчуваiмо, що, в якi б скрутнi ситуацii не потрапляли героi твору, все одно не опинялись у ситуацiях безнадiйних: мовляв, усе минеться, адже головне тАУ життя продовжуiться.

А чим же принципово вирiзняiться бiльшовицька влада вiд усiх iнших? Вона такоi надii не залишала нiкому. Болiсно це сприймати розумом, але пiдтвердженням цьому i роман Уласа Самчука ВлМарiяВ» i, звичайно, життя. Розв'язка твору трагiчна тАУ вмираi жiнка-мати, продовжувачка роду, який знищено соцiальними катаклiзмами. Письменник вiрив у те, що Украiна i украiнцi ще вiдродяться, заживуть щасливо, тому i фiнал роману життiстверджуючий. Марiя бачить сонце, а Гнат (ii перший чоловiк) бачить, як Влвоскресають мертвi з гробiв, встають з домовини люди, далекi, забутi, розкиданi по всiй землi. Встають i спiвають радiснi пiснi. Гнат цiлуi старечу руку своii колишньоi дружини-красунi: ВлЦiлую руку матерi. Цiлую святiсть велику. Цiлую працю! Марii! Марii!В»

Так оцiнюi автор долю жiнки, яка мужньо пройшла крiзь усi випробування i, наблизившись до бiблiйних героiнь, пiднеслася до символу Украiни.

Василь Барка тАУ поет тАУ ВлапостолВ»

16 липня 1908 тАУ у селi Солониця Лубенського району Полтавськоi областi, народився Василь Костянтинович Очерет. Село невелике, примiтне тiльки старовинною церквою, валами тАУ рештками козацького табору Северина Наливайка тАУ та широкими солончаками поблизу: звiдти в час бiди люди, приходячи за десятки верст, брали ВлропуВ» замiсть солi; можливо, так було з вiкопомноi давнини.

Батько вiдбув звичайну службу в козачих частинах i росiйсько-японську вiйну. Сiм'я переiхала на вiдкритий степ, приблизно за п'ять верст вiд мiста (Лубнi), розмiщеного над рiчкою на горах.

У 1916 роцi батька Василя Барки забрали на вiйну, де вiн отримав поранення. Щоб вилiкувати батька, сiмтАЩi довелося продати весь надiл та переiхати до мiста.

Пiсля мобiлiзацii батька, вiн пiшов працювати iнструктором в майстернях, що виробляли спорядження для коней. Там вiн пiдхопив тиф. Близько двох рокiв батько лежав хворий, що змусило молодого Барку йти на заробiтки. Окрiм цього, молодий письменник навчався та доглядав за хазяйством.

У 1930 роцi Василь Барка випускаi свою першу збiрку поезiй ВлШляхиВ» у Харковi. Але сподiвання молодого письменника зламала жорстока рецензiя,

сам заголовок якоi вiдбиваi весь ii змiст: ВлПроти класово-ворожих вилазок в поезiiВ». Друкувалася вона на всю сторiнку в столичнiй ВлЛiтературнiй газетiВ»; мiстила неправдивi закиди. Газета обвинуватила в злочинних речах, зокрема в спробах вiдновити релiгiйний Влпережиток капiталiзмуВ».

Найдорогоцiннiшим придбанням була Бiблiя в перекладi Кулiша: ii подарував визначний артист-маляр Едвард Козак.

Почалась евакуацiя з Берлiна. Вночi, пiсля бомбардування, письменник виiхав до Ваймара i там жив з багатьма земляками в Гердер Шуле. Там Барка зустрiв першi американськi танки, що займали мiсто. Але пiсля передачi Тюрiнгii до радянськоi зони, довелося вiдходити на захiд. Письменнику довелося пройти пiшки бiля 1000 кiлометрiв. РЖнодi його пiдвозили на машинi. В дорозi йому доводилося ховатися вiд ловцiв з репарацiйних комiсiй. Ночував вiн то в сiнi, то на долiвцi в порожнiй школi, то в куренях за селами.

В роки життя в таборi ВлДiПiВ» Барка писав вiршi, есеi; склав роман ВлРайВ», що весь був пройнятий гiркотою тодiшнього стану i полемiчнiстю напiвприречених тАУ пiд постiйною загрозою видачi; це зрушило розповiднi лiнii в творi, що було написане в коридорi на пiдвiконнi, бо в невеличкiй кiмнатi з лiжками в два поверхи було надто тiсно i шумно. Вiршi, що писав автор, переважно серед природи, за межами табору, мали бiльш незалежний характер.

Пiзнiше Василю Барцi вдалося дiстати повiдомлення на виiзд за океан.

Але маючи слабке здоровтАЩя, письменник дуже боявся iхати в Америку. Адже на той час для iммiгрантiв там була лише важка праця, Барка боявся, що вiн не зможе витримати. Тому згодився на пропозицiю молодших людей* (*Упiвцi тАУ з ОУН (р)): пiшки перейти ВлначорноВ» кордон Францii. Там запевнена праця викладача в украiнськiй школi, недалеко вiд Парижа. Ще з дитинства Василь Барка любив французьке мистецтво i часто перекладав французькi вiршi. Нажаль, французька полiцiя спiймала автора та його друзiв у потязi. Барка був засуджений та кинутий до втАЩязницi. Вiдсидiвши певний срок, письменника вiдправили назад до кордону.

Його лiтературна спадщина, крiм рукописiв, якi з великим трудом вдалось зберегти i примiстити в УВАН в Нью-Йорку, це понад 20 книг поезiй, романiв, повiстей, есеiв, перекладiв, лiтературноi критики. В мiстi Рiвному, у видавництвi ВлДiваВ» в 1998 роцi появилась книга ВлПортретВ», автором якоi i письменник Микола Вiрний-Француженко. Це велика, солiдна праця, в якiй подано бiографiю Василя Барки, перелiк його творiв та iх оцiнку лiтературознавцями.

Творчостi Василя Барки притаманна глибока християнська релiгiйнiсть, частi посилання на Бiблiю, для видання якоi вiн присвятив багато працi. Йому завдячуiмо мовну редакцiю, лiтературне опрацювання ВлОб'явленняВ» (ВлАпокалiпсисаВ») на пiдставi давньогрецьких джерел. Це найповнiше iлюстроване видання, що появилось в 1963 роцi в Римi.

В поезii Василя Барки часто знаходимо бiблiйнi мотиви, якi у високомистецькiй формi вiддзеркалюють подii з iсторii украiнського народу, зокрема його трагедiю пiд час Великого голоду. Ось лише два рядки:

ВлМоляться соняшники: Грiм на хмарi Бiблiю читаiтАж тополя пошепки: страшний який твiй плач, РЖсаi! Моляться соняшники. Голод; мати немовля вбиваiтАж тополя закричала: он який мiй рай, РЖсаi!В»

За романом ВлЖовтий князьВ» (вийшов також французькою) О. Янчук створив фiльм ВлГолод-33В».

Автор книги ВлПортретВ» стверджуi, що Влв Украiнi видають повiльною чергою твори одного iз найбiльших украiнських поетiв-модернiстiв XX столiття тАУ Василя БаркиВ».

Поезiя Василя Барки тАУ це вiддзеркалення його глибокоi християнськоi релiгiйностi i етики, це мова його серця. Тому й основнi прикмети його характеру тАУ це незвичайна доброта i скромнiсть, гуманнiсть i побожнiсть, толерантнiсть i пошанування думки другоi людини, беззастережне визнання вчення Бiблii.

Поезiя Василя Барки, з погляду звичайного читача, це мережаний килим, часто незбагненного взору, це гаптованi рушники, тканi рiзнокольоровими нитками-словами. Озвучення, музичне оформлення, мелодiйнiсть i чистота вислову, композицiя новотворiв, як наслiдок творчого процесу, власна iнтерпретацiя мови народу тАУ це складовi компоненти поезii Барки. В пiслямовi до збiрки поезiй ВлБiлий свiтВ» мовиться: ВлПоезiя Барки тАУ це суцiльний переклад дiйсностi на мову серцяВ». РЖ далi: ВлВ поезiю Барки треба вчитатися i головне тАУ вчутися, i тодi ми побачимо свiт його очима, i станемо вiд цього напевно душевно багатшi, змiстовнiшi, глибшi, свiтлiшiВ».

Бути в товариствi В. Барки тАУ це була велика приiмнiсть. Його всестороннi знання всього, чим багате людство, не мали меж. А тому кожна розмова з ним ушляхетнювала людину.

Василь Барка останнi три роки хворiв, розбитий паралiчем, немiчний, втративши сили з надмiрноi працi. Самiтнiй, в старечому домi, серед чужого оточення помер, як нуждар i калiка. Вiн любив оселю ВлВерховинаВ», власнiсть Украiнського Братського Союзу, де у США, серед гiрськоi природи, прожив 32 роки, де написав бiльшiсть своiх творiв.

Чому ж Василя називали письменником-апостолом? Барка з самого дитинства рiс на сторiнках Бiблii. Улюбленою книгою його батька був ВлАпокалiпсисВ». Батько часто читав ii малому сину. Тому його роман ВлЖовтий князьВ», тАУ це уособлення, образ зла, демона князя тАУ головного героя роману. Саме владу порiвнюють зi звiром апокалiпсису, який принесе кiнець украiнському народовi. А Василь Барка i письменником тАУ апостолом, адже це i глибоко вiруюча людина, людина, що як апостол, намагаiться допомогти людям та спасти iх через своi писання. Сам письменник про свiй роман каже так: ВлголоднiстьВ», Вллюта голоднiстьВ», Влголод стаi страхомВ», Влдiти називають це чумою, кажуть тАУ це государствоВ».

Роман ВлЖовтий князьВ» тАУ книга Влукраiнського АпокалiпсисуВ».

Архiвнi документи i газети свiдчать, що в усiх мiсцевостях Украiни, крiм прикордонних, були подвiрнi обшуки з конфiскацiiю всiх запасiв iжi, заготовлених людьми до нового урожаю. Це було карою за нiбито куркульський саботаж хлiбозаготiвель, а фактично тАУ акцiiю, свiдомо спрямованою на фiзичне винищення селянства.

Голод лютував, Сталiн на Пленумi ЦК цинiчно заявив: ВлМи, безперечно, досягли того, що матерiальне становище робiтникiв i селян полiпшуiться з року в рiк. У цьому можуть сумнiватися хiба що тiльки запеклi вороги Радянськоi владиВ». Люди у селах iли мишей, щурiв, горобцiв, траву, борошно з кiсток, кору дерев. Тисячi селян iшли в мiста, намагаючись урятуватися, але дороги були блокованi i селянам хлiба не продавали. Були випадки, коли батьки пiдкидали своiх дiтей, просто iх кидали, iли жаб, трупи коней i навiть люди iли людей. Це був суцiльний жах, за рiк в Украiнi вимерло з голоду до 10 млн чоловiк. I що найстрашнiше тАУ зареiстровано 10 тисяч судiв над людожерами. Так це тi, що зареiстрованiтАж

Письменник з дiаспори Василь Барка вiдтворив цю народну трагедiю i романi ВлЖовтий князьВ», придумавши символiчний образ Жовтого князя тАУ демона зла, який несе з собою руйнацiю i спустошення, сii муку i смерть.

Саме про становище села розповiдаi роман ВлЖовтий князьВ». Автор глибоко розкриваi ту проблему. Залишившись без хлiба, село голодувало. Люди не тiльки поiли усiх собак, щурiв, домашнiх тварин, а почали перетворюватись на канiбалiв. Чи може нормальна людина з'iсти своiх дiтей? Нi! Але до цього iх довела радянська владатАж Село вимираi, люди деградують, а партiя заявляi, що народ почав жити краще!. Невже все так погано, невже це тАУ кiнець? Нi! У той час народ вижив. В автора також i надiя: вiн залишаi живим Андрiйка; саме в нього автор вкладаi надiю на краще. Попри все народ живе!!!

З невичерпним горем i спiвчуттям В. Барка розкриваi характер селян-гречкосiiв. Вiн розповiдаi про справжнiх мученикiв, про родину Катранникiв, про украiнський народ. Вiн називаi жертви переслiдування i гонiння, болiсно сприймаi iхнi пережитi страждання. Немов на пiдтвердження цiii думки, Василь Барка створюi свiй календар:

вересень тАУ розбоiнь

жовтень тАУ худень

листопад тАУ пухлень

грудень тАУ трупень

сiчень тАУ могилень

лютий тАУ людоiдень

березень тАУ пустирень

квiтень тАУ гумень.

Iз вражаючою силою i правдивiстю автор показуi, як украiнська земля, що завжди несла радiсть хлiборобовi, який горнувся до землi, жив у гармонii з природою, перетворилася для селян у зону смертi, могилутАж Дехто iз селян не мiг збагнути, хто ж спричинив iхнi лихо, а тому вiрили у прихiд антихриста. Вони були охопленi мiстичним жахом, бо не могли зрозумiти абсурдноi логiки винищення своiю владою своiх же людей i тому вiрили, що наближаiться кiнець свiту. Зляканi, вони в усьому вбачали знаки бiди: в бiблiйному числi 666, у апокалiптичному завершеннi XX столiття, в падiннi з неба мертвих птахiв, у червоному прапорi, що набухаi i чорнii вiд пролитоi кровi. Батюшка ж закликаi людей не уподiбнюватися до слуг антихриста, а мати в душi злагоду, мир, любов i прощення.

З метою яскравiшого, переконливiшого змалювання картин голодомору письменник використовуi цiлий ряд образiв-символiв. Мiсяць тАУ мов карб, мiсяць тАУ мов крейдяна печатка на блакитний папiр, мiсяць тАУ як нагайка проти каiнства. Асоцiюються цi порiвняння iз легендами та повiр'ями про Каiна i Авеля, переростають у символ бiблiйноi кари за зло. Символiчним i вражаючим i той факт, що руйнацiя духовностi йде разом iз фiзичним знищенням людей. Чи не найяскравiший приклад i доказ цього тАУ руйнування сiльськоi церкви: ВлДзвiн летить, як блискавка; свiтнув, обкинутий сонцем, i з громовим гуркотом ударився об цеглу бiля дзвiницiтАж Нечутно, але з страшною луною духовною вiдгукнувся той звук навколо тАУ в цiлому селi. Стало сумно, як пiсля пожежiВ».

Хлiб тАУ ще один символiчний образ, то головна вiсь, навколо якоi обертаiться все в романi. Церква у селi Кленовичi тАУ то ВлДавня церква. Бiла, як празниковий хлiбВ». Органiчне iднання людини тАУ Божого творiння i церкви тАУ посередника мiж Богом i людьми.

I створена В. Баркою кольорова жовто-чорно-бiла гама допомагаi ще чiткiше, повнiше i яскравiше вiдтворити на сторiнках роману народне горе. Жовтий колiр збуджуi апетит, чорний i бiлий заспокоюють, нейтралiзують усi почуття. Жовтий тАУ ненаситнiсть, спустошенiсть, а у поiднаннi iз словом князь утверджуi зверхнiсть, могутнiсть, непоборнiсть i повновладдя. Уявляiться мiфiчна iстота, подiбна до гоголiвського Вiя, що своiм поглядом все спопеляi. Тож створивши правдиве полотно тАУ роман ВлЖовтий князьВ», автор вiдповiв на своi запитання: ВлЧому?В» Украiнський народ маi спокутувати свiй грiх, який полягаi у вiдступництвi вiд вiри, неординарному ставленнi до Бога, руйнуваннi храмiв, закриттi iх, масовому гонiннi вiруючих. Роман-хронiка розкриваi перед читачами широку панораму штучного голодомору 33-го, але над усе розкриваi свiтовi болючу правду про тоталiтарну систему, яка нищила все свiтле й гуманне на своiму кривавому шляху, Влпожирала своiх дiт

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского