Украiнська нацiя в романi П. Кулiша "Чорна рада"

Дипломна робота

Украiнська нацiя в романi П. Кулiша ВлЧорна радаВ»

Змiст

Вступ

Роздiл 1. Проблематика роману П. Кулiша ВлЧорна радаВ»

Роздiл 2. Менталiтет украiнцiв у романi П. Кулiша ВлЧорна радаВ»

Роздiл 3. Яскравi виразники украiнського нацiонального характеру в романi П. Кулiша ВлЧорна радаВ»

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Пантелеймон Кулiш належить до тих дiячiв, якi, будучи багатогранно обдарованими, зробили величезний внесок у розвиток лiтератури, мистецтва, мови, науки та украiнськоi культури загалом. Вiн був прозаiком, поетом, драматургом, перекладачем з багатьох iвропейських мов, ученим-лiтературознавцем та критиком, фольклористом, iсториком, етнографом, педагогом, видавцем, громадський дiячем.

Уся творчiсть та громадська дiяльнiсть П.Кулiша тАУ неоднозначна, суперечлива. ВлНадiлений великим талантом, але ще бiльшою амбiцiiю, Кулiш протягом свого довгого життя переходив найрiзноманiтнiшi змiни, топтав найрiзноманiтнiшi слiди, виступав у найрiзноманiтнiших ролях i полишив по собi багату лiтературну спадщину, в якiй обiк цiнного, було багато схибленого, багато суперечностей.В» тАУ так вiдгукнувся про нього РЖ.Франко в ВлНарисi iсторii украiнсько-руськоi лiтератури до 1890 р.В».^[1]

Внесок П.Кулiша в украiнську культуру, мову та лiтературу вагомий i безперечний. Довгий час у роки сталiнщини та брежнiвського застою тАУ його iм'я згадувалося дослiдниками здебiльшого в негативному планi, твори майже не видавалися. У роки вiдродження украiнськоi культури П.Кулiш, його творчий доробок оцiнюiться об'iктивно i займаi належне йому вагоме мiсце.

Постать Пантелеймона Кулiша майже епохальна. Життя й рiзнобiчна лiтературна дiяльнiсть письменника перебували пiд глибоким впливом нацiонально-визвольного руху в серединi i в другiй половинi XIX ст.

Письменник належав до тих великих художникiв слова, творчiсть яких не була iдентичною iхньому полiтичному свiтогляду. Твори П.Кулiша не тiльки виражають певнi iдеi, а й акумулюють у собi результати пiзнання життя, становлять собою художнi узагальнення дiйсностi.

Свiт поетичних образiв П.Кулiша, iх об'iктивний змiст значно ширший, багатограннiший вiд його полiтичних переконань (особливо 70-80 рр.). Вiдтворити iстину, реальнiсть життя, навiть якщо вони не збiгаються з власними симпатiями, стало для П.Кулiша 40-50 рокiв головною життiвою вимогою, його творчим кредо. Беззастережна вiдданiсть iсторичнiй правдi постала в П.Кулiша пiд гострим вiдчуттям суспiльного лиха, страждань народу внаслiдок ясного розумiння високого призначення лiтератури i лiтератора. Самовiддано служити мистецтву означало для П.Кулiша служити суспiльству, що потребувало правди, щасливоi долi.

П.Кулiш тАУ художник соцiального i психологiчного динамiзму. Вiн не ставив у центр своii уваги суспiльнi катаклiзми, iсторичнi потрясiння, а постiйно прагнув схарактеризувати розвиток людини й суспiльства як природний iсторичний процес.

У багатьох творах П.Кулiша наявне романтичне змалювання тих чи iнших подiй. Становлення романтизму в лiтературi припадаi на кiнець ХVРЖРЖРЖ тАУ початок ХРЖХ ст. Вiн почав iнтенсивно розвиватись в захiдноiвропейських лiтературах, а невдовзi захопив i письменство словтАЩянських народiв.

Романтичне мистецтво в яскравiй i емоцiйнiй формi вiдобразило духовнi пошуки своii епохи. В основi романтичного свiтогляду лежить iдея творчоi свободи митця, необмежений розквiт його поетичноi уяви, культ сильних почуттiв непересiчноi особистостi, пiдвищений iнтерес до народноi культури i фольклору.

Романтизм (франц. Romantisme) тАУ лiтературний напрям, що виник наприкiнцi XVIII столiття в Нiмеччинi та iснував у лiтературi РДвропи й Америки в першiй половинi XIX столiття. Термiн ВлромантизмВ» упроваджують безпосередньо його першi представники тАУ нiмецькi романтики. Причому поняття романтизму, або ж романтичного мистецтва, означало сучасну лiтературу й мистецтво. До того ж, нове поняття мало протиставити себе класичному мистецтву.

Романтичний свiтогляд за своiю суттю складаi своiрiдну цiлiснiсть знання i цiнностей, розуму i чуття, iнтелекту i дii, чим засвiдчуi нове бачення свiту i, отже, протиставляi себе традицiйним моделям та формам мислення. На вiдмiну вiд дискурсивного мислення просвiтникiв, романтизм утверджуi, пропонуi iншi шляхи пiзнання i, зокрема, фантазiю, iнтуiцiю. Вiдтак не розум, а почуття, не ВлголоваВ», а ВлсерцеВ» визначають сутнiсть людини i стають для неi основними пiзнавальними iнструментами.

Украiнський романтизм охоплюi перiод 20 тАУ 60-х рокiв XIX столiття. Виникнення цього лiтературного напряму в Украiнi пов'язане з публiкацiiю в 1827 тАУ 1828 роках творiв П. Гулака-Артемовського ВлТвардовськийВ» i ВлРибалкаВ», з появою ВлМалоросiйських пiсеньВ» М. Максимовича в 1827 роцi, а також створенням лiтературного гуртка РЖ. Срезневського в Харкiвському унiверситетi наприкiнцi 20-х рокiв.

Украiнський романтизм маi типологiчнi риси, що виявилися багатьма спiльними особливостями з аналогiчною творчiстю в iвропейськiй лiтературi, хоч йому були притаманнi й нацiональнi риси, зумовленi особливостями тривалоi боротьби проти iноземних поневолювачiв.

Романтики виходять за межi поширених в украiнськiй лiтературi бурлескiв i травестiй, вони по-справжньому першими починають вести мову в серйозному та поважному дусi. Романтики утвердили в украiнськiй лiтературi новi жанри: баладу, iсторичну й лiро-епiчну поему, думу й медитацiю, трагедiю й драму, громадянську й iнтимну лiрику. Вони розширили проблематику лiтератури, дали поштовх розвитковi художньоi фантазii та умовних засобiв, виступили на захист творчоi особистостi й усього народу. Украiнський романтизм висунув генiального Тараса Шевченка. Заслуга романтизму тАУ у вiдкриттi народноi поезii Украiни, ii минулого. Украiнський романтизм вiдiграв величезну роль у дослiдженнi нацiональноi iсторii. Здобуток цього лiтературного напряму i також формальним. Зокрема, удосконалюються вiршовi форми, особливо тАУ у поезii Т. Шевченка. Але найважливiшою рисою та заслугою украiнськоi романтики i, на думку Д. Чижевського, те, що Влвона свiдомо поставила собi завдання утворити Влповну лiтературуВ», яка могла б задовольнити духовнi потреби всiх кiл та шарiв украiнського суспiльстваВ».[2]

Визначною рисою романтикiв був iхнiй гарячий iнтерес до фольклору. Представники напряму не лише використовували рiзноманiтнi народнопоетичнi образи, сюжети та мотиви, а й самi виступили як збирачi казок, легенд, народних пiсень, не i виключення з цього i П. Кулiш.

Романтизм П. Кулiша визначаiться i його своiрiдною хутiрською фiлософiiю. Це фiлософiя буття, яка формуiться в типових i цiлком природних обставинах повсякденноi дiяльностi украiнцiв (господарськоi, розумовоi та духовноi), визначаючи iхнiй нацiональний характер. На думку П. Кулiша, украiнська нацiя, за самою природою i селянською, але не в класовому, а в духовному розумiннi. Крiм того, основними рисами украiнського етносу i почуттiвiсть та глибока релiгiйнiсть. Символом духовного розвитку украiнського народу, як вважав Кулiш, i хутiр, де живуть люди, Влсвiжi душеюВ», Влчистi серцемВ». Це тАУ Украiна, яку треба, як Влi своii рiдноi мови, i свого рiдного звичаю, вiрним серцем держатисяВ». Хутiр як осередок нацiональноi самобутностi, традицiй, народноi мови протиставляiться русифiкованим Влгородам и порядкамВ».[3]

Вихiдна теза Кулiша тАУ негативне оцiнювання цивiлiзацii. ВлЦивiлiзацiя тАУ це те ярмо, нав'язане насильством ззовнi.. вона чужа своiнародному, не природня й iй бракуi простотиВ», тАУ твердить вiн. Цивiлiзацiю, мiсто, чужину як синонiми Кулiш вважаi осередком бездуховностi, прикметою економiчного зиску й соцiального розшарування, а хутiр асоцiюi iз збереженням традицiй, культури, нацiональноi iдентичностi.

З селом, хутором письменник пов'язуi морально-етичний змiст таких категорiй, як ВллюбовВ», ВлчестьВ», ВлгiднiстьВ», ВлсовiстьВ», ВлпрацелюбнiстьВ», Влшанобливе ставлення до батькiвВ». Цiнностi минулого, вiчнi й сталi, i змiстовним наповненням традицiй. А збереження традицiйноi моралi роду, того, що споконвiчно було характерним для украiнськоi свiдомостi, i умовою майбутнього iснування[4]

Для фiлософii романтизму Кулiша, минуле тАУ не достовiрна iсторична реальнiсть, а сфера втiлення певного iдеалу, осягнути який можна, дослiджуючи мiфи, фольклор, мову, традицii. Цi явища, як ще донацiональнi, несуть у собi вiчнi проблеми буття i передають iх наступним поколiнням, формуючи духовну субстанцiю етносу. Дотримання традицiй забезпечуi цей процес, сприяючи ставленню цiлiсноi нацiональноi самосвiдомостi.

Багатогранна дiяльнiсть П.О.Кулiша завжди привертала й привертаi увагу дослiдникiв-iсторикiв, лiтературознавцiв, фольклористiв, педагогiв, а в наш час i украiнознавцiв.

РЖ це не випадково. Бо в його доробку пiднятi такi пласти буття украiнського народу, якi можуть бути асоцiйованi не лише у вузько професiйному спектрi, тобто в розвитку, скажiмо, фольклору, фiлологii, народознавства, полiтицi, а й цiлiсному баченнi i пiзнаннi украiнського народу та його краiни. П.Кулiшу, як i самому життю, завжди було тiсно у вузько визначених межах дiяльностi. Вiн вболiвав за народ, який хотiв бачити повнокровною нацiiю серед iнших iвропейських нацiй i якому намагався слугувати своiю творчiстю.

Служiння народовi в будь-якiй галузi тАУ у науцi, лiтературi, освiтi тАУ для нього завжди було головним. Майже 57 рокiв невтомноi творчоi працi П.Кулiша були спрямованi на пiднесення свiдомостi й нацiональноi гiдностi народу, збагачення його культури, науки, освiти. Вiн написав близько 50 томiв наукових, публiцистичних та художнiх праць, з-помiж яких багато присвячено формуванню нацiональноi освiти. П.Кулiш намагався Влпо змозi своiх сил, тАУ за словами РЖ.Франка, тАУ вiдповiсти потребам своii суспiльностi, зобразити ii погляди.. i йти поряд з ii розвоiм нацiональним i суспiльнимВ»[5]
, незважаючи на те, що його супроводжували не тiльки здобутки, а й невдачi, заборони, переслiдування.

Дбаючи про розвиток украiнськоi мови й освiти народу П.Кулiш створив перший украiнський фонетичний правопис, який справедливо названо його iмтАЩям тАУ ВлкулiшiвкаВ». Вона, ВлкулiшiвкаВ», стала основою пiзнiшого украiнського правопису у Схiднiй Украiнi кiнця ХРЖХ тАУ поч. ХХ ст. На основi ВлкулiшiвкиВ» були пiдготовленi його ВлЗаписки о Южной РусиВ».

Вболiваючи за освiту i виховання украiнських дiтей, iхню духовнiсть, П.Кулiш видаi для них ВлГраматкуВ» тАУ украiнський буквар i читанку (Петербург, 1857 р.). ВлКак прекрасно, умно и благородно составлен этот совершенно новый букварь. Дай Бог, чтобы он привился в нашем бедном народе. Это первый свободный луч света, могущий проникнуть в сдавленую попами невольничью головуВ»[6]
, тАУ записав у ВлЩоденникуВ» вiд 10.ХРЖРЖ.1857 р. Т.Шевченко, прочитавши ВлГраматкуВ» П.Кулiша.

П.Кулiш добре розумiв значення мови в життi народу, тому в ВлЗазивному листi до украiнськоi iнтелiгенцiiВ» закликав забути про класове розмежування в iмтАЩя збереження рiдного слова тАУ Влцiii скарбницi нашого духуВ». ВлДо гурту паненята з мужичатами!В» тАУ закликав письменник. ВлЗазивний листВ» був його вiдповiддю на сумнозвiсний Емський указ 1876 р., що забороняв публiкацiю оригiнальних творiв украiнською мовою, украiнськi переклади з iнших мов, унеможливлював сценiчнi вистави та читання.

П.Кулiш також палко захищав право на нацiональний розвиток, зокрема право на iснування й розквiт украiнськоi лiтературноi мови. Вiн пише ВлПереднi слово до громади. Погляд на украiнську словеснiстьВ», в якому наголошуi: ВлУкраiнська словеснiсть тАУ дiло велике тАУ се нове слово мiж народами, котре на те й явилось, щоб якось iнше, не по-давньому людський розум повернутиВ». Надзвичайно шанобливо вiдгукуiться вiн про Шевченка, прославляючи ВлКобзарВ» за його мовнi надбання.

Великою справою Кулiша було поширення освiти в Украiнi та залучення ii до передовоi свiтовоi культури. Примiтну частину свого життя вiн присвятив перекладам i, як стверджуi М.Грушевський Вл..культурна програма нерозривно зливалась для нього з програмою релiгiйною i освiтньоюВ»[7]
. У Кулiша було велике бажання донести до найширших мас украiнське слово, тому вiн i спрямовуi своi останнi зусилля на переклад Бiблii украiнською мовою. Перекладом Бiблii П.Кулiш також закладав фундамент нацiональноi самосвiдомостi украiнцiв та культурного вiдродження Украiни.

П.Кулiш видав такi поетичнi збiрки, як ВлДосвiткиВ» (1862р.), ВлХуторна поезiяВ» (1882р.), ВлДзвiнВ» (1893р.), ВлХуторнi недогаркиВ» (1902р.). Крiм цього, П. Кулiш переклав майже всього Шекспiра, ТРете, Дж. Байрона (зокрема, поеми ВлЧайльд-Гарольдова мандрiвкаВ», ВлДон-ЖуанВ»), балади А. Мiцкевича ВлРусалкаВ», ВлХимериВ», ВлЧумацькi дiтиВ» (опублiковано в журналi ВлОсноваВ» 1861 р.). Наприкiнцi свого життя П. Кулiш пiдготував до друку поетичну збiрку ВлПозичена кобза: Переспiви чужоземних спiвiвВ», яка вийшла в Женевi 1897 р., вже по смертi поета.[8]

Письменник i автором понад десяти великих поем, одна iз них тАУ ВлМагомет i ХадизаВ», ВлМаруся БогуславкаВ», ВлСолоницяВ», ВлНастусяВ», ВлВеликi проводиВ» та iншi.

Цiкавою також i i драматургiчна спадщина П. Кулiша: ВлСцени i уривки драматичнiВ», ВлМальована ГайдамащинаВ», драматична поема ВлНагайВ», драматичний етюд ВлКозацька i панська розмова на тому свiтiВ», одноактнi птАЩiси тАУ ВлКолiiВ», ВлХуторянка, або Спiвана хвала молодоi перед весiльними гостьмиВ», ВлРЖродова морокаВ», а також Влдрамована трилогiяВ» (ВлБайда, князь ВишневецькийВ», ВлЦар НаливайВ» i ВлПетро СагайдачнийВ»).[9]

Творча спадщина П. Кулiша рiзноманiтна i неоднозначна. Його критичнi та iсторичнi розвiдки, мемуарнi нариси тАУ не завжди рiвнi, подекуди надто субтАЩiктивнi, але позначенi невпокоiнiстю духу Влгарячого Панька КулiшаВ» (так письменник називав сам себе). Взагалi, означення ВлвпершеВ» застосовано до чималоi частини Кулiшевоi дiяльностi. Це добре усвiдомлював i сам письменник, зiзнаючись:

Я не поет i не iсторик, нi!

Я тАУ пiонер з сокирою важкою.[10]

Тут письменник трохи лукавив тАУ вiн був першорядним поетом i надто субтАЩiктивним, але неординарним iсториком.

Пантелеймон Кулiш увiйшов в iсторiю нового украiнського письменства як один iз засновникiв лiтературноi критики. Вiн наголошував на тому, що украiнська лiтература повинна правдиво вiдображати насамперед нацiональну самобутнiсть форми буття рiдного народу.

Свого часу Вiктор Петров так охарактеризував митця: ВлКулiш завжди був резонер, а тому iнодi й прихильник педантичноi абстрактностi, вiн був те, що звуть тАУ iдеолог, людина системи й розрахункiв, людина формул i тез.В»[11]

Але ця оцiнка надто категорична. Маргiнальнiсть особистостi Кулiша зумовлена тогочасною дiйснiстю, яка й спонукала його пiднятися над цим суперечливим свiтом класових пристрастей, полiтичних орiiнтацiй, культурологiчних спрямувань i прагнути загальнолюдських духовних цiнностей.

Що ж, Кулiш i за життя не претендував на однозначно позитивну оцiнку своii багатогранноi лiтературноi i науковоi дiяльностi. Та коли вiн обстоював якусь iдею, то захищав ii до кiнця, не шкодуючи нi сили, нi полемiчноi пристрастi. Головне ж полягаi у тому, що визначальним стимулом власноi подвижницькоi працi письменник завжди вважав збереження нацiональних традицiй, розвиток украiнськоi мови й культури, утвердження почуття нацiональноi самосвiдомостi, наповнення духовного арсеналу нацii культурними здобутками свiтовоi цивiлiзацii. Вiн осуджував нацiональне безпамтАЩятство i панегiричне уславлення свого iсторичного минулого, виступав проти соцiального i нацiонального гноблення, закликав до морального самовдосконалення i духовного очищення.

Проза в творчiй спадщинi П. Кулiша займаi провiдне мiсце, зокрема одним iз головних здобуткiв Кулiша-прозаiка i проза iсторична. У творчостi письменника, як автора iсторичного роману та оповiдань, переконливо представлено iсторичну ходу часу, людину й суспiльство в iсторii, в ii драматичних колiзiях i складнiй проблематицi. Унаслiдок багатьох обставин iсторична тема цих творiв була темою Украiни: домiнантний iнтерес зосереджено на нацiональному iсторичному розвитковi, на особистостi в ролi активного суб'iкта украiнськоi iсторii.

В епiчнiй прозi лiтературну творчiсть П.Кулiш розпочав з опрацювання украiнських народних казок i фантастичних переказiв. Пантелеймон Кулiш як письменник дебютував 1840 року, коли в альманасi Михайла Максимовича ВлКиевлянинВ» опублiкував своi ВлМалороссийские разсказыВ», написанi ще 1839 року тАУ саме цю дату вказуi автор. Це два оповiдання тАУ ВлО том, от чего в местечке Воронеже высох Пешевцов ставВ» та ВлО том, что случилось с козаком Бурдюгом на Зелёной неделеВ». Критика зустрiла молодого прозаiка прихильно.

1841 року у тому ж ВлКиевлянинеВ» опублiковано Влповiсть за народними переказамиВ» ВлОгненный змейВ» (написану ще 1840 року). Це перша спроба твору бiльшого за обсягом серед масиву тогочасноi украiнськоi фольклорно-фантастичноi прози. РЖ спроба, треба сказати, вдала.

1843 року в ВлМосквитянинеВ» надруковано оповiдання-казку ВлКоваль ЗахаркоВ» (пiдписано криптонiмом П.К). Питання авторства не викликаi сумнiвiв тАУ характерною i манера оповiдi, мiсце дii. До того ж згадка про коваля Захарка i у повiстi ВлОгненний змiйВ».

Саме цi чотири твори i належать до ранньоi фольклорно-фантастичноi прози П.Кулiша.

Характерним прийомом для П.Кулiша i введення окремих легенд та переказiв у художню тканину творiв нефантастичних. Наприклад, у написаному 1842 р. романi ВлМихайло ЧарнишенкоВ», який вийшов у свiт 1843 р., вмiщено колоритнi народнi оповiдання про чортову повитуху, а також використано мотив сили батькiвського прокляття, характерний для фольклорноi фантастичноi прози та дум. У повiстi ВлАлексей ОднорогВ» письменник використовуi топонiмiчну вставну легенду про кручу над гирлом Ольжиного тору. Особливе сюжетотворче значення маi i легенда про золоторогих турiв та князя мисливця, яка i кульмiнацiйним моментом оповiдання-iдилii ВлОрисяВ». П.Кулiш написав також двi казки: ВлЦиганВ» та ВлПiв пiвникаВ», у яких фантастичного елемента нема.

Крiм цього, Кулiш написав такi оповiдання, як ВлОрисяВ», ВлДiвоче серцеВ», ВлГордовита параВ». Також iз прозових творiв варто вiдзначити такi його гумористичнi оповiдання, як ВлЦиганВ», ВлСива кобилаВ», ВлПан мурлоВ», Вл Малоросiйськi анекдотиВ», iсторичнi оповiдання ВлМартин ГакВ», ВлБратиВ», ВлСiчовi гостiВ», роман ВлМихайло Чарнишенко, або Малоросiя 80 лiт назадВ» та iншi.

Дуже прихильно ставився Кулiш до досвiду свiтовоi лiтератури i культури, нерiдко переносячи на украiнський ТСрунт принципи сюжетноi побудови ВлОдiссейВ» Гомера, роману В.Скотта ВлУеверлi, або шiстдесят рокiв тому.В» Особливо виразно поетика iсторичного роману В.Скотта проглядаiться в соцiально тАУ iсторичному романi ВлЧорна радаВ». У цiй ВлХронiцi 1663 рокуВ» Кулiш вiдтворив вiдомi iсторичнi подii, якi вiдбувалися у Нiжинi 1663 року.

На думку А. Б. Гуляка, найвизначнiшим художнiм твором письменника, що знаменував собою пiднесення украiнськоi прози на новий, вищий рiвень, i ВлЧорна радаВ» тАУiсторичний роман тАУ хронiка в канонiчному розумiннi жанру i новаторський тАУ у художньому[12]
.

Я. РЖ. Дзира у вступi пiдготовленого ним видання ВлЛiтопис СамовидцяВ» стверджуi, що роман Кулiша ТСрунтуiться на однiй з найвидатнiших iсторико-лiтературних пам'яток i водночас на найдостовiрнiшому iсторичному джерелi XVII ст. тАУ ВлЛiтописi СамовидцяВ»[13]
, про що й сам признався в епiлозi. Листування його з О. Бодянським, Я. Головацьким, О.Кiстякiвським, М. Костомаровим, росiйським iсториком М. Погодiним, власником рукопису Самiйла Величка, свiдчить, що молодий дослiдник розшукав списки лiтописiв, переписував iх, популяризував опублiкованi видання, зокрема й ВлЛiтопис СамовидцяВ», дав йому назву, навiть допомiг виявити його автора, а ним, як згодом пiдтвердили дослiдники, був генеральний пiдскарбiй, стародубський священик Роман Ракушка-Романовський. (1622 - 1702 рр.).

У 1928 роцi найавторитетнiший дослiдник лiтопису Граб'янки М.Зеров аргументовано довiв, що прототипом одного з головних героiв ВлЧорноi радиВ» полковника РЖвана Шрама послужив козацький полковник РЖван Попович, зображений Р. Ракушкою-Романовським.

Про те, що сюжет ВлЧорноi радиВ» запозичено з Вллiтопису СамовидцяВ», у 20-30-х роках, коли вперше в Украiнi з'явилося вiсiм видань роману, не забували нагадати й лiтературознавцi М.Драй-Хмара, С.РДфремов, РД.Кирилюк, В.Петров, М.Петровський та iншi. Творчiсть П.Кулiша, його громадська, культурницька, видавнича дiяльнiсть високо оцiнена лiтературознавством. РЖван Франко у працi ВлМихайло Грабовський, його критичнi листи i полiтична поезiяВ», розглядаючи творчу дiяльнiсть П.Кулiша, зупинився на ii значення в украiнськiй лiтературi i визначив, що письменник i корифеiм украiнськоi лiтератури, фундатором нацiональноi свiдомостi.[14]

М. Жулинський, дослiджуючи життiвий i творчий шлях П.Кулiша, у працi ВлРЖз забуття тАУ в безсмертяВ», розкрив аспект значення внутрiшнього свiту письменника, його думки про людське серце, про мiсце людини на землi, що на нашу думку, даi можливiсть краще зрозумiти пiдТСрунтя творiв письменника.[15]

На думку Яценка М.П., творчiсть П.Кулiша становить iнтерес iз точки зору використання образу автора тАУ оповiдача.[16]

Монографiя Д.Дорошенко ВлПантелеймон КулiшВ» складаiться з двох основних частин. В першiй подаiться огляд життя i дiяльностi П. Кулiша. У свою чергу, цю частину подiлено на п'ять роздiлiв, вiдповiдно видiленим перiодам життя П.Кулiша. В другiй частинi Д.Дорошенко подаi ВлОгляд важнiших лiтературних i наукових творiв П.КулiшаВ». Цю частину подiлено на десять, роздiлiв, кожен з яких присвячено окремим дiлянкам творчостi П.Кулiша. Так, перед читачем постаi поет-лiрик i поет-епiк, драматург, повiстяр, критик, iсторик, публiцист, етнограф, перекладач Бiблii та iвропейських класикiв. Окрему увагу дослiдником придiлено ТСенезi поглядiв П.Кулiша на украiнську iсторiю, культуру та окремих украiнських дiячiв. Наукова цiннiсть полягаi працi, що монографiя повно висвiтлила тему i на свiй час була одинокою в украiнськiй науковiй лiтературi, що повнiстю обiймала життя та дiяльнiсть П.Кулiша.[17]

Аналiз роману ВлЧорна радаВ» зроблений Миколою Зеровим у статтi ВлКулiш: ВлЧорна радаВ», де детально розкриваi нам змiст назви цього роману, даi огляд реальних iсторичних подiй, на основi яких був написаний роман, тим самим даi можливiсть краще зрозумiти перетворення цих подiй у роману П. Кулiша ВлЧорна радаВ».[18]

Найдовершенiшим прозовим твором П.Кулiша, класичним здобутком украiнськоi лiтератури i iсторичний роман ВлЧорна рада. Хронiка 1663 рокуВ», як правильно вважаi РД. Нахлiк, i доводить це у монографii ВлПантелеймон Кулiш: особистiсть, письменник, мислительВ».[19]

У статтi ВлКонцепцiя украiнськоi духовностi у творчостi П.КулiшаВ» виданоi у збiрнику статей i доповiдей Всеукраiнськоi науково-практичноi конференцii, в контекстi загальноiвропейських лiтературних традицiй розглядаються основнi тенденцii мистецькоi еволюцii письменника, починаючи вiд раннiх оповiдань i закiнчуючи творами останнiх десятилiть. Визначаються чинники, що сприяли активному використанню у творчостi Кулiша форм та образноi системи англiйських митцiв: В.Шекспiра, Дж.Байрона, В.Скотта, Ч.Дiккенса.[20]

Стаття ВлКонцепцiя Влприродноi людиниВ» Ж.-Ж.Руссо i Влхуторська фiлософiяВ» П.КулiшаВ» розкриваi лiтературнi звтАЩязки фiлософii романтизму Кулiша, його бачення Влприродноi людиниВ», в спiвставленнi з фiлософiiю Руссо.[21]

В статтi ВлПантелеймон КулiшВ» навчального посiбника ВлРЖсторiя украiнськоi лiтератури XIX столiттяВ» за редакцiiю академiка М. Г. Жулинського розглянуто лiтературний процес в Украiнi 60-90-х рокiв XIX ст. Проаналiзовано розвиток реалiстичних i натуралiстичних тенденцiй, особливо виокремлено лiтературний портрет П. Кулiша.[22]

В вступнiй статтi Миколи Жулинського ВлУ працi каторжнiй, в трагiчнiй самотi (Пантелеймон Кулiш)В», що помiщена в книзi П. Кулiш ВлТвориВ» (видання 1989 р.) подано основнi бiографiчнi моменти життя письменника, а також головну увагу придiлено вiдображенню свiтогляду та життiвого шляху П. Кулiша в його поетичнiй творчостi.[23]

О. Гончар в статтi ВлРоман ВлЧорна радаВ» П. КулiшаВ» оцiнюi Пантелеймона Кулiша як одного з найактивнiших дiячiв украiнського суспiльно-культурного руху 40-90-х рокiв XIX ст. Автором осмислюiться постать П.Кулiша як автора першого украiнського роману, вiн аналiзуi вклад Кулiша в розбудову украiнськоi культури й лiтератури, в утвердження загальнолюдських гуманiстичних цiнностей.[24]

РЖз публiкацiй останнiх рокiв треба видiлити статтю РЖгоря Сюндюкова ВлУкраiнський бунт Чорна рада 1663 року як зловiсний ВлапофеозВ» РуiниВ». Тут автор аналiзуi iсторичне тло роману П. Кулiша, звтАЩязок подiй роману iз реальними iсторичними подiями. РЖ. Сюндюков не шукаi прямих аналогiй i з сучаснiстю, хоча певнi паралелi наведенi. Доречно йдеться в статтi i про загальнi моральнi цiнностi, якi хотiв донести до нас П. Кулiш.[25]

Також цiкавою i аналiтична стаття Кравченко В.О. ВлПантелеймон Кулiш тАУ автор першого украiнського iсторичного романуВ», у якiй осмислюiться постать П.Кулiша як автора першого украiнського роману, спiвставляються думки вiдомих лiтературознавцiв про внесок письменника в розбудову жанру. Вказано тут i на новаторство проблематики твору.[26]

На сучасному етапi украiнського лiтературознавства ученi все частiше звертаються до вивчення творчоi спадщини П. Кулiша, осмислення його ролi в розвитку нацiональноi лiтератури. Протягом останнього десятилiття визначено головнi напрямки вивчення творчостi письменника: системний обтАЩiктивний аналiз творчостi, критичний перегляд доробку науковцiв попереднiх рокiв, новiтня iнтерпретацiя художнiх творiв, осмислення й актуалiзацiя iсторiософських поглядiв Кулiша, введення в науковий обiг нових текстiв (художнiх, епiстолярних, мемуарних), накопичення, верифiкацiя та систематизацiя фактографiчного матерiалу. Оскiльки в радянськi часи творчiсть письменника не вивчалася, то цiлком зрозумiлим стаi великий iнтерес до неi, який зтАЩявився з часiв незалежностi Украiни. Оскiльки ще залишилися не вивченими деякi аспекти i теми, повтАЩязанi iз постаттю письменника, то тема дипломноi роботи i актуальною.

Мета роботи тАУ розкрити iдейний змiст, проблематику, образи роману ВлЧорна радаВ» П.Кулiша, головну увагу зосередити на вiдображеннi украiнськоi нацii, на рисах менталiтету украiнцiв, що виявляються у творi.

Поставлена мета обумовила вирiшення ряду взаiмопов'язаних завдань:

В· проаналiзувати проблематику роману пiд кутом зору дослiджуваноi проблеми та iсторiософii письменника;

В· проаналiзувати особливостi осмислення проблем нацiональноi iсторii у романi ВлЧорна радаВ»;

В· дати характеристику чернi та образiв персонажiв твору ВлЧорна радаВ», як носiiв украiнського менталiтету.

Об'iкт дослiдження тАУ текст роману ВлЧорна радаВ» П.Кулiша

Предмет дослiдження тАУ проблема украiнськоi нацii означеного твору.

Джерельною базою для написання цiii дипломноi роботи послужили: художнi тексти тАУ проза П.Кулiша, науково тАУ критична лiтература про письменника, а також науково тАУ теоретичнi працi, повтАЩязанi з розвитком романтизму в украiнськiй лiтературi та характеристикою украiнського менталiтету.

Методи дослiдження. Вiдповiдно до поставлених завдань у дослiдженнi використано: системного, описового методiв, методу аналiзу художнього тексту, а також прийоми образного та iдейно-естетичного аналiзу творiв письменника.

Роздiл 1. Проблематика роману П. Кулiша ВлЧорна радаВ»

Пантелеймон Кулiш був яскравим представником украiнськоi iнтелiгенцii, могутнi зусилля якого спрямовувалися на пiднесення самосвiдомостi та нацiональноi гiдностi народу збагачення його культури i науки, утвердження життiздатностi i права украiнськоi мови засобами культурницького поступу, був Пантелеймон Кулiш. Свою мiсiю П. Кулiш вбачав у тому, щоб пiдняти украiнську нацiю iз духовного занепаду i виховати украiнську людину. Саме духовнiстю й одухотворенiстю, гарячковим пошуком iстини позначений життiвий i творчий шлях письменника.

Саме П. Кулiш як прихильник державностi вперше в украiнськiй лiтературi пов'язуi iдею Украiни з культуротворчими процесами, пояснюючи це тим, що без розбудування нацiональноi культури неможливо виробити елементарнi форми державностi. Звiдси його послiдовна подвижницька культурно-просвiтня дiяльнiсть, постiйний компромiс iз самодержавством, пошуки легальних форм у справi розвитку украiнського слова, спроби об'iднатися навколо iдеi культурноi цивiлiзацii украiнського народу.

Отже, iдея Украiни й культури, передусiм нацiональноi, стають метою i засобом письменницькоi дiяльностi, а минуле Украiни тАУ домiнантним зосередженням його творчих та наукових iнтересiв i зусиль, зумовлюючи цим украiноцентричну спрямованiсть основноi частки письменницькоi i науковоi дiяльностi, проблематики творчостi, яка залишаiться й досi актуальною. Зокрема, тема Украiни, ii минуле, сучасне, прийдешнi, шляхи оновлення тАУ цi гранi нiколи не залишали П. Кулiша байдужим[27]
.

Появi ВлЧорноi радиВ», цiii енциклопедii нацiонального буття, передувало глибинне дослiдження козацьких лiтописiв XVII - XVIII ст.

Орiiнтацiя на Украiну тАУ це не примха тогочасноi моди, а внутрiшня, душевна потреба лiтератора i вченого, що зумовлюiться впливом як суб'iктивних, так i об'iктивних факторiв, якi з часом набувають iдейно-теоретичного рiвня.

РЖсторiя i лiтература тАУ це нерозривнi сфери людського буття i мислення. Словесний мистецький твiр репрезентуi зсередини складнi суспiльно-полiтичнi процеси, iсторичнi факти через окремi людськi долi у художньому свiтлi.

Але перш нiж почати аналiзувати роман П. Кулiша, звернемося до iсторii, для того, щоб було зрозумiлою iсторична тканина твору та повтАЩязанi з нею реальнi факти.

Руiна. Перiод нацiонального ВлсамогубстваВ» Украiни. Перiод братовбивчих вiйн нескiнчених зрад, суспiльного розбрату та марнотрацтва усього, що було досягнуто за довгоi та тяжкоi боротьби пiд час повстання 1648 р та Визвольноi вiйни украiнського народу пiд проводом Б. Хмельницького. Деякi iсторики вважають, що саме в цей перiод своii iсторii Украiна як держава втратила свою останню можливiсть обтАЩiднати Право- та Лiвобережжя в одну сильну полiтично, культурно та економiчно незалежну краiну РДвропи.

Ситуацiя за якоi розпочалась доба руiни була додатково ускладнена суперництвом за гетьманство, що розпочалось пiсля смертi Б.Хмельницького. Нестiйкiсть становища гетьманiв доби Руiни примушувала iх йти на полiтичнi компромiси iз вимушеними союзниками.

З часом усiм демократичним здобуткам зтАЩявилась загроза з боку украiнськоi знатi та реiстровоi старшини, якi хоч i боролися за соцiальну рiвнiсть, та втрачати власнi привiлеi не хотiли. Створення суспiльства рiвноправних людей автоматично знищило знать. В розумiннi цих людей вся боротьба украiнського народу зводилась до замiни правлячого елементу з вигнаноi польськоi шляхти на украiнську знать. Займаючи високi пости, маючи великий вiйськовий та полiтичний досвiд, багатство та високе положення в суспiльствi вони використовували своi становище для змiцнення свого впливу та матерiального достатку. Державнi посади починають передаватись спадково. Як вихiдцi з старшини, гетьмани сприяли зосередженню влади в ii руках, спираючись на ii пiдтримку. Такий стан речей задовольняв й iншу впливову силу тАУ украiнську православну церкву, якiй було надано широкi права, а також щедра законодавча та матерiальна пiдтримка.

Але поступово починають зтАЩявлятися першi спроби позбавлення селян та простого козацтва вольностей, здобутих в боротьбi 1648 року. Нерiдко вiдповiдь була ворожою i досить агресивною. Прiрва мiж правлячою верхiвкою та простим народом стаi все бiльшою та бiльшою.

Таким чином, основними причинами виникнення Руiни можна назвати внутрiшнi протирiччя мiж елiтарними та егалiтарними напрямами в розвитку украiнськоi держави, неготовнiсть типових представникiв правлячоi знатi до створення суспiльства, яке б базувалось на демократичних засадах.[28]

Пiсля смертi Б. Хмельницького i вiдмови вiд гетьманства його сина, у 1657 року обрано наказним гетьманом, а згодом на Генеральнiй Радi, за участю, крiм козакiв ще й мiщан та духовенства, 26 серпня 1659 року у Корсунi затверджено гетьманом усiii Украiни генерального писаря Генеральноi вiйськовоi канцелярii Вiйська Запорозького РЖвана Виговського.

В своiй внутрiшнiй полiтицi Виговський спирався насамперед на старшину, намагався змiцнити ii положення в державi, надiляв ii значними маiтностями тощо. 1657 року було оформлено договiр зi Швецiiю, яка визнала незалежнiсть Украiни та ii кордони до Вiсли. Вiд Литви приiднано Берестейське та Новгородське воiводства. Поновлено союз з Кримом та Туреччиною. Загальний зовнiшнiй полiтичний курс був спрямований на створення незалежного украiнського князiвства. Та цьому сильно заважало ставлення Москви, якiй не подобалась все бiльш зростаюча полiтична незалежнiсть Украiни. Саме як противагою московським впливам в краiнi Виговський змiцнюi та використовуi зв'язки з Польщею. Та вже давно домагалася повернення Украiни, обiцяючи широкi права та автономiю. Такi вимушенi кроки Виговського розумiють як козацькi верхи та знать, так i духовенство. Але такi полiтичнi загравання старшини з польською шляхтою сильно пiдривають довiру простого народу, в памтАЩятi якого ще не зажили болючi рани польського панування.

Досить сильну опозицiю виявили запорожцi, ображенi за iх iгнорування в прийняттi досить важливих рiшень, але насамперед за те, що iх не запросили на вибори гетьмана. До Москви почали надходити доноси кошового отамана Якова Барабаша та Полтавського полковника Мартина Пушкаря, який мав амбiтнi плани самому стати гетьманом. В цих доносах Виговського звинувачували в пропольських симпатiях та в намiрах ВлпродатиВ» Украiну Польщi. На вимогу Москви було скликано нову Генеральну Раду в мiстi Переяславi в надii, що вона провалить Виговського. Як представник царськоi корони на Радi присутнiй був боярин Богдан Матвiйович Хiтрово. Та незважаючи на всi заходи з боку Москви, Виговського було обрано одноголосно. Як компенсацiю Москва отримала згоду на збiльшення воiводств в Нiжинi, Переяславi та Чернiгов. Вiдразу пiсля закiнчення Ради боярин Хiтрово направляiться до Полтави та намовляi Пушкаря пiдняти проти Виговського повстання.

У кiнцi 1657 року той збираi 20 тисяч рядових запорожцiв та 20 тисяч ВлгультяiвВ», наймитiв. Пiд Полтавою вiн розбиваi полки Сербiна та Богуна. Та в червнi 1658 року гетьманська армiя Виговського пiд тiiю ж таки Полтавою розгромила повстанську армiю. Загинуло 15 тисяч повстанцiв, а з ними й М. Пушкар. Барабаша пiзнiше схоплено та страчено[29]
.

В загальному ж планi на Украiнi посилювалась боротьба рiзних груп населення: старшина, яку лякав царський абсолютизм, все бiльше схилялась до Польщi, а тАУ селяни та мiщани до союзу з Польщею вiдносились напрочуд ворожо: iх лякали панщина, панський гнiт, релiгiйнi утиски тощо. Та неминучiсть розриву з Москвою була очевидна.

Врештi украiнськi та польськi дипломати досягають компромiсного рiшення. 16 вересня 1658 року у мiстi Гадяч РЖ. Виговський укладаi з Польщею союзний договiр, вiдомого як Гадяцький трактат

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского