Фiлософiя кохання у творчостi письменникiв кiнця XIX - початку XX столiття
Змiст
Вступ
Роздiл 1 Змалювання теми кохання у творах нiмецьких письменникiв кiнця ХРЖХ - середини XX ст
1.1 Особливостi творчоi манери Т.Манна
1.2 Раннi новели Т.Манна. ЗвтАЩязок творчостi раннього Т.Манна з фiлософiiю Нiцше та Шопенгауера
1.3 Зображення теми кохання в новелах "Трiстан" та "Тонiо Крегер"
Роздiл 2 Кохання в англiйськiй лiтературi
2.1 Дж.Р.Кiплiнг тАУ один iз найвiдомiших представникiв лiтератури Англii. Вплив РЖндii на формування поглядiв письменника
2.2 Новаторство та особливостi лiтературноi манери Р.Кiплiнга
2.3 Особливостi зображення теми кохання у творах Дж.Р.Кiплiнга (на матерiалi оповiдань ВлЛiспетВ», ВлСаiс мiс ЙолВ», ВлЗа межеюВ», ВлБез благословення церквиВ», ВлЧерез вогоньВ», ВлСтрiли АмураВ»)
Роздiл 3 Тема кохання в росiйськiй лiтературi
3.1 Феномен кохання у росiйськiй лiтературi та фiлософii 19 тАУ 20 столiть
3.2 О.РЖ.Купрiн тАУ яскравий представник росiйськоi лiтератури кiнця ХРЖХ тАУ середини XX ст
3.3 Оспiвування почуття кохання творi О.РЖ.Купрiна ВлОлесяВ»
3.4 Поiднання бiблiйних мотивiв та мотиву вiчного кохання у повiстi ВлСуламiфВ»
3.5 Фiлософське осмислення кохання у творi О.РЖ.Купрiна "Гранатовий браслет". Роль "музики кохання" (Largo Appassionato) Людвiга Ван Бетховена у повiстi
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Кохання тАУ надзвичайно iмке та найбiльш загадкове людське почуття. Кожен, хто пережив чи переживаi це почуття, може сказати щось своi - яскраве та неповторне. Пiд час зародження кохання душа сповнена таiмним, меланхолiйним хвилюванням; усi предмети здаються привабливими, в головi та серцi живе одна думка: постiйно бачити кохану людину. Справжнi кохання робить людину духовно багатшою, добрiшою, мудрiшою, благороднiшою.
Кохання - одночасно i почуття-марево, почуття-омана, i почуття-передбачення, почуття, яке бачить людину в ii кращих, iдеальних можливостях. Це поiднання заслiплення та далекоглядностi несе i яскравi надii, i гiркi розчарування.
Дослiджували та трактували феномен кохання вiдомi фiлософи, лiтературнi дiячi та критики. А характерною проблемою в лiтературi взагалi i проблема взаiмовiдносин людини з навколишнiм свiтом. Особистiсть i середовище, iндивiдуум i суспiльство - про це роздумували бiльшiсть письменникiв XIX ст. Помiтно загострився РЖнтерес до цiii теми в кiнцi XIX - середини XX ст.
Довести, що "тому, чем надлежит руководствоваться людям, желающим прожить свою жизнь безупречно, никакая родня, никакие книги, никакое богатство, да и вообще ничто на свете не научит их лучше, чем любовь" [47, 65], шмагалися митцi художнього слова. "Только в любви и через любовь человек становится человеком. Без любви он неполноценное существо, лишенное подлинной жизни и глубины и не способное ни действовать эффективно, ни понимать адекватно других и себя. И если человек - центральный объект философии, то тема человеческой любви, взятая во всей ее широте, должна быть одной из ведущих в философских размышлениях" [47, 5].
Тема дослiдження була обрана невипадково, оскiльки "любовь у людей снизошла до какого-то житейского удобства, до маленького развлечения" [8, 66]. В нашому суспiльствi зародилась i поширилась байдужiсть, апатiя, заздрiсть, озлобленiсть. Все це говорить про гострий дефiцит кохання, звуження сфери його впливу. Сьогоднi тАУ чи це буде художня лiтература, мистецтво, релiгiя чи фiлософiя -потрiбно, перш за все, пробуджувати в людинi здiбнiсть кохати i бути коханою.
Актуальнiсть даноi теми визначаiться тим, що саме кохання сприяi вияву кращих сторiн людськоi душi. Це почуття було i i вiчним. Феномен любовi проходить через усе наше життя. До цього прекрасного почуття звертались митцi усiх часiв. Вони змальовували, прославляли та оспiвували його у своiх творах. Саме кохання i духовним началом у всiх людських стосунках, тому тема ця завади залишаiться актуальною.
Мета дипломноi роботи: осмислити тему кохання на фiлософських засадах у творчостi письменникiв к. ХРЖХ тАУ серед. ХХ ст. - О.РЖ.Купрiна, Д.Р.Кiплiнга та Т.Манна.
Для досягнення цiii мети необхiдним i вирiшення в процесi дослiдження конкретних завдань, головними серед яких i:
1. дослiдити феномен любовi загалом у росiйськiй, нiмецькiй та англiйськiй лiтературi та фiлософii к.ХРЖХ - серед.ХХ ст.;
2. зтАЩясувати "купрiнське", "маннiвське" та "кiплiнговське" поняття кохання на матерiалi iхнiх творiв;
3. розглянути особливостi творчоi манерi Д.Р.Кiплiнга, Т.Манна та О.РЖ.Купрiна;
4. визначити роль "музики кохання" у творах О.РЖ.Купрiна та Т.Манна.
Наукова новизна роботи полягаi у спробi зтАЩясувати особливостi зображення теми кохання у росiйськiй /на матерiалi творчостi О.РЖ.Купрiна/, нiмецькiй /Т.Манн/ та англiйськiй лiтературi /Д.Р.Кiплiнг/ к.ХРЖХ -серед.ХХ ст., простежити iхню схожiсть, вiдмiннiсть та своiрiднiсть.
Практичне значення роботи полягаi у тому, що ii матерiали можуть бути використанi пiд час аналiзу текстiв художнiх творiв у вузi та школi, а також у курсi "РЖсторiя зарубiжноi" (росiйськоi, англiйськоi, нiмецькоi) лiтератури пiд час проведення практичних занять, спецкурсiв, та спецсемiнарiв.
Методи дослiдження: описовий та зi ставно-порiвняльний.
ОбтАЩiкт дослiдження: фiлософське осмислення кохання в творчостi письменникiв к.ХРЖХ тАУ серед.ХХ ст.
Предмет дослiдження: твори О.РЖ.Купрiна ("Гранатовий браслет", "Суламiф", "Олеся"), Т.Маша ("Маленький пан Фрiдеман", "Луiзхен", "Трiстан", "Тонiо Крегер") та Д.Р.Кiплiнга ("Лiспет", "Саiс мiс Йол", "За межею", "Без благословення церкви", "Через вогонь", "Стрiли Амура").
Апробацiя: виступ на звiтнiй науково-теоретичнiй конференцii студентiв, магiстрiв, викладачiв РДГУ (квiтень 2007 p.), пiдготовлена стаття до наукового студентського збiрника "Фiлологiчнi витоки".
Структура роботи: дипломна робота складаiться зi вступу, 3-х роздiлiв, висновкiв та бiблiографii.
Теоретична база дослiдження:
У вирiшеннi поставлених завдань автор дипломноi роботи спираiться на роботи А.Волкова, П.Н.Беркова, О.Михайлова, В.Афанасьева, Б.Кисельова, Г.Честерсона, Миронова, Адмонi В. та Сiльмана Т., Русаковой А.В., Апта С. та iнших дослiдникiвВ»
Роздiл 1 Змалювання теми кохання у творах нiмецьких письменникiв кiнця ХРЖХ - середини XX ст.
Т.Манн - один iз найбiльш вiдомих письменникiв XX ст. Все життя вiн тяжiв до фiлософського осмислення дiйсностi, i в своiй творчостi в якостi головноi проблеми вважав проблему "життя та мистецтво". Творчiсть Т.Манна вражаi своiю цiлеспрямованiстю та внутрiшньою iднiстю. Т.Манн тАУ письменник фiлософського складу. Тематичнi межi його творiв - надзвичайно широкi. Не лише життя в його конкретних проявах виявляiться безпосереднiм обтАЩiктом зображення митця, але й проблеми фiлософii та медицини, музикознавства та палеонтологii РЖ т.п. Бiологiчнi та метафiзичнi категорii, поняття життя та смертi, здоровтАЩя та хвороби, вiдноснiсть протiкання часу та здатнiсть людськоi особистостi до перевтiлень - цi та iншi загальнi проблеми фiлософii та науки аналiзуються на сторiнках творiв Т.Манна. Складно переплiтаються вони в його творах, i зокрема в новелах.
Риси творчостi цього письменника розвиваються на основi досить суттiвих традицiй нiмецькоi лiтератури, яка здавна тяжiла до фiлософських жанрiв та намагалася вмiстити в художню розповiдь цiлi роздiли, якi трактували питання науки. "Фауст" та пiзнiшi романи Гете, твори Новалiса, проза Жан-Поля i Рейне - такими i витоки творчоi спрямованостi Т.Манна.
Звернення до досвiду нiмецькоi лiтературi - частина загального прагнення Т.Манна сприйняти та продовжити гуманiстичнi традицii минулого.
Намагання пояснити те реальне життя, яке вiн змальовуi, виявляiться у Т.Манна винятково iнтенсивним з самого початку його творчостi.
В раннiх творах Т.Манна змальовуiться реальна картина життя, досить конкретного та достовiрного, але дещо своiрiдного та дивного. Внутрiшнi закономiрностi та сили мають або загальнобiологiчний характер, або виступають у виглядi деяких метафiзичних категорiй, якi поступово починають вiдiгравати у Т.Манна все бiльшу роль.
Поступово безпосереднiм, прямим обтАЩiктом змалювання у письменника стають загальнi долi сучасноi буржуазноi культурi та мистецтва, суперечливiсть сучасноi буржуазноi iдеологii та духовного життя людини в сучасному буржуазному суспiльствi. Розкриття та оцiнка цiii проблематики в значнiй мiрi визначаються iсторичною дiйснiстю та реальними соцiально-полiтичними силами, якi з являються у бiльш пiзнiх творах Т.Манна.
Широта свiту, який змальований у творах письменника, виникав ще й за рахунок того, що цi твори, не дивлячись на свою незалежнiсть, тiсно повтАЩязанi один з одним.
З окремих романiв та, новел створюiться справжнiй епос нiмецького життя i навiть епос всього життя буржуазного свiту в к.ХРЖХ та в XX ст. Цей епос i досить своiрiдним - вiн не поiднаний нi загальними героями, нi певними сюжетними звтАЩязками, - його окремi ланки не утворюють iдиного циклу. Епiчна iднiсть усiх творiв Т.Манна, як зазначають В.Адмонi та Т.Сiльман [1, 12-13], полягаi в тому, що вони, все глибше проникаючи в сутнiсть дiйсностi, яка змальовуiться, варiюють все тi ж теми, вiдтворюють рiзновиди все тих же образiв, якi пояснюють та поглиблюють один одного. Вони змальовують ряд паралельних людських доль, якi iснують в рiзних соцiальних прошарках, складаються зовсiм по-рiзному, але тим не менше повтАЩязанi глибокою спiльнiстю.
Всi твори Т.Манна, якi трактують сучаснiсть, присвяченi свiтовi, який вiдходить, черговiй епосi в. iсторii людства, яка завершуiться. У цьому тАУ причина глибокоi трагедiйностi, що притаманна бiльшостi з творiв письменника.
Розвиток сучасноi дiйсностi сприймаiться Т.Манном перi за все через призму тих внутрiшнiх переживань, потрясiнь та конфлiктiв, якi випадають на долю людини в цiй дiйсностi. Т.Манн - великий iсторик людськоi душi XX ст. Вiн здiйснив багато вiдкриттiв в цiй сферi - у внутрiшньому свiтi людини, в ii емоцiйному та iнтелектуальному життi. Т.Манн з великою майстернiстю змальовуi i найбiльш складнi, незвичнi стани людськоi психiки i самi звичайнi вчинки, травiальнi рухи душi людини. Але саме iнтерес до iнтелектуальноi сфери життя людини особливо вирiзняi Т.Манна серед iнших майстрiв психологiчних спостережень в захiдноiвропейськiй та американськiй лiтературi XX ст. Духовне життя його героiв, поряд з його складнiстю та РЖнодi незвичайнiсть, глибоко повтАЩязане з дiйснiстю, що "породила" цих героiв. Особливо в бiльш пiзнiх творах Т.Манна очевидно показанi коренi навiть найбiльш незвичноi та патологiчноi iсторii розвитку людськоi душi - i цi коренi знаходяться саме в соцiальному, саме в конкретних умовах iсторичноi дiйсностi.
Творча манера Т.Манна в основi своiй характеризуiться прагненням вiдобразити дiйснiсть винятково точно та скурпульозно. Письменник трактуi свiй обтАЩiкт серйозно, вдивляiться в нього глибоко та уважно. Основною емоцiйною стихiiю автора i стихiя трагiчна, про що зазначалося вже вище.
Т.Манна вважають одним iз засновникiв iнтелектуальноi прози, в якiй образ викликаi думку, а думка тАУ образ. Стиль письменника нелегкий для сприйняття, оскiльки вiдзначаiться особливою монументальнiстю, що нагадуi "Людську комедiю" О. де Бальзака, але, якщо у Бальзака енциклопедiя подiй i соцiальних типiв, то у Т.Манна - енциклопедiя думок та iдей. Реалiстичну манеру письменника збагатили елементи експресiонiзму та iмпресiонiзму, своiрiдна символiка, рiзноманiтнi форми комiчного - вiд гумору та iронii до гротеску, включення мiфу в художнi полотно, культурнi ремiнiсценцii. Усе це надаi особливоi вишуканостi складним творам Т.Манна, якi нагадують важкi, величезнi скульптури, якi слiд сприймати тiльки цiлiсно i з певноi вiдстанi тАУ вiдстанi духовного розвитку.
Першим лiтературним твором Т.Манна був вiрш. Проте його вже у ранньому перiодi лiтературноi дiяльностi цiкавили новели. У 1898 р. зтАЩявляiться його перша книга - збiрка новел пiд назвою "Маленький пан Фрiдеман". Книга виходить в берлiнському видавництвi С.Фiшера, який стаi постiйним видавцем Т.Манна. Серед iнших новел, якi входять у збiрник, i й новела а однойменною назвою - "Маленький пан Фрiдеман". Герой новели - тридцятилiтнiй комерсант-горбун: В дитинствi з героiм трапилася бiда: "Когда мать с тремя дочками-подростками вернулась с прогулки домой, маленький Иоганнес, которому едва ли был месяц от родуВ» лежал на полу, свалившись с пеленального стола, и безнадежно-тихо кряхтелтАж" [44, 3]. "Доктор, бережно и настойчиво исследовавший маленькое, судорожно корчившееся тельце, принял озабоченный, очень озабоченный вид.. Но спустя два дня доктор, обнадеживающе пожимая ей (матери) руку, объявил, что непосредственная угроза миновала, легкое сотрясение мозга - а это главное - прошло, что явствует хотя бы из взгляда ребенка, теперь не бессмысленно остановившегося, как вначале. Разумеется, надо запастись терпением, проследить за дальнейшим ходом., и уповать на лучшее..да, уповать на лучшее.." [44, 3].
Йшли роки. "Он не был хорош собою, маленький Иоганнес, с его острой высокой грудью, выпуклой спиной и несоразмерно длинными, тощими руками, и когда он, вот так примостившись в креслице, ловко и живо грыз орехи, то являл собою достаточно странное зрелище. Но у него были узкие, безукоризненно изящнее ноги и кисти рук, большие золотистые глаза, нежно очерченный рот, русые волосы. И хотя лицо Иоганнеса было жалостно сдавлено плечами, его можно было бы назвать почти красивым" [44, 4]. В 7 рокiв вiн пiшов у школу. Спiлкування зi своiми ровесниками не приносило йому великоi радостi, тому що вiн не мiг разом з ними гратися. Його присутнiсть приносила лише певну незручнiсть, i тому справжньоi дружби не з'являлося.
Роки продовжували йти. Прийшов той час, коли молодi люди почали закохуватия. "Настороженно, раскрыв глаза, выслушивал он пылкие излияния, касающиеся той или иной девочки, и молчал, "Пусть другие только и думают что о девчонках, - говорил он себе, - для меня это недоступно". Порою он испытывал грусть, но постепенно свыкся с тем, что должен жить сам по себе, не разделяя интересов других мальчиков" [44, 4]. Але у 16 рокiв Герой новели все ж таки закохався у сестричку його однокласника: "Это было светловолосое, необузданно-резвое создание" [44, 4]. Це була закоханiсть. Проте одного разу РЖоганесс побачив, що предмет його закоханостi цiлуiться з iншим юнаком i герой новели вирiшив, що вiн бiльше нiколи не буде закохуватися: "Его голова глубже обычного ушла в плечи, руки тряслись, резкая щемящая боль подкатила от сердца к горлу. Но он совладал с собой, заставил себя выпрямиться, насколько это было в его силах. "Ладно, - сказал он себе. - Кончено! Никогда больше не стану терзаться ничем подобным. Другим оно дает наслаждение и радость, мне приносит только скорбь и страдание. С меня хватит! Сыт по горло! Баста!" [44, 5]. "Благое решение! Иоганнес отрекался, отрекался раз и навсегда.. Он вернулся домой, к своим книгам, к своей скрипке, на которой научился играть, хотя ему мешала острая, выпирающая грудь" [44, 5]. 3 17 рокiв вiн вирiшив зайнятися комерцiiю, як це робили люди його кола. РЖоганесс намагався стати (i особливо пiсля смертi матерi) освiченою людиною. Вiн дуже любив музику, багато читав i виховував у себе лiтературний смак. Фрiдеман знав про усi лiтературнi новинки як на батькiвщинi, так i за кордоном. Вiн живе щасливим, спокiйним iснуванням, яке сам собi створив, i мрii прижити таким чином ще багато рокiв: "Он научился воспринимать как радость любое явление жизнитАж Он дорожил любым своим опущением, настроением и равно лелеял их - мрачные и светлые, даже несбывшиеся желания, даже тоску. Он любил тоску ради нее самой и говорил себе, что, когда надежды сбываются, все лучшее остается позади " [44, 5]. "Он нежно любил свою жизнь, лишенную ярких страстей, но исполненую тихого, нежного счастья, творцом которого он сумел стать" [44, 7]. Т.Манн дуже часто даi портретнi замальовки свого героя, часто передаi його внутрiшнi переживання. РЖ це все, як нам здаiться, готуi читачiв до тiii трагедii, яка маi вiдбутися з головним героiм.
РЖ ось герой новели зустрiчаi дивну, ексцентричну панi Герду фон Рiннлiнген: "Она курит, скачет верхом.. Но ее манеры - она ведет себя более чом вольно, она ведет себя как студент, как мальчишка, да и это еще не то слово! Она, конечно, недурна собой, ее, пожалуй, даже можно назвать красивой, но в ней нет ни капли женственности, ее взгляду, улыбке, движениям недостает очарования, всего того, что любят мужчины. Правда, она не кокетка.. Но куда же годится, чтобы молоденькая женщина - ей двадцать четыре года - до такой степени пренебрегала властью, которую женщинам даровала природа?" [44, 7] - так описують цю героiню дами мiста, в якому жив пан Фрiдеман. РЖ ось ця жiнка звертаi увагу на РЖоганеса Фрiдемана: вона то кокетуi з ним, то знущаiться з нього. РЖ його спокiй знищений. "Почувствовав, что взгляд госпожи фон Ринлинген обращен на него, он невольно повернул голову, их взгляды встретились, но она отнюдь не смутилась, не потупила взор, и без тени замешательства продолжала внимательно разглядывать его, покуда, побежденный, униженный, он сам не отвел глаза Он побледнел еще сильнее, странная, сладкая и жгучая ярость захлестнула его" [44, 10]. РЖоганесс Фрiдеман починаi страждати: "С отчаянием, со страхом наблюдал он за собой - его мироощущение, так терпеливо взлелеянное, так нежно и мудро охраняемое, теперь было уничтожено, сметено, изорвано в клочья " [44, 10-11]. "Внезапно что-то в ее лице изменилось. Он увидел, как едва уловимая, но жесткая насмешка исказила ее черты, как хищно сузились зрачки ее глаз, испытующе й непреклонно обращенные на него; так было уже дважды. Его лицо побагровело, он окончательно потерял самообладание и, беспомощный, обескураженный, втянув голову в плечи, растерянно уставился на ковер. И опять, подобно короткому содроганию, пронзило, его то обморочное, мучительно-сладкое чувство ярости" [44, 14]. Пан Фрiдеман охвачений дивною, вимотуючою пристрастю, в якiй заявляiться i ярiсть, злiсть. Герой згадуi той час, коли йому виповнилося 30 рокiв, i вiн вирiшив жити спокiйним, безтурботним життям. РЖ раптом знову в його життя увiйшла жiнка: "И вот пришла эта женщина, она неминуемо должна была прийти, это была его судьба, она сама была его судьбой, она, она одна! Разве он не предчувствовал этого с первого же мгновения?" [44, 15]. Болiсними i переживання героя Т.Манна: "Она пришла и, как ни пытался он отстоять свой покой, возмутила в нем все то, что он с юности подавлял в себе, понимая, сколь это тщетно и пагубно; ужасная, неотвратимая сила влекла его к гибели. Блекла к гибели, он чувствовал это" [44, 15].
Коли Герда з презирством вiдштовхуi пана Фрiдемана, вiн закiнчуi життя самогубством. Остання сцена, сцена зустрiчi цих двох героiв сповнена великого трагiзму: "И вдруг, весь трепеща, он порывисто сорвался с места, всхлипнул, издал горлом странный, страдальческий звук, вместе с тем выражавший избавление, и, весь сникнув, тихо опустился на землю к ее ногам. Он взял ее руку, лежавшую на скамье, не выпуская ее, схватил другую; этот маленький горбатый человек, содрогаясь и всхлипывая, ползал перед ней коленях, пряча лицо в ее юбках, и, задыхаясь, прерывисто лепетал голосом, потерявшим все человеческое:
- Вы же знаететАж Позволь мнетАж Боже мой, боже.. Внезапно, одним рывком, она освободила из его горячих рук свои палыщ и с коротким, гордым, пренебрежительным смешком схватила его за плечи, швырнула на землю, вскочила и исчезла в аллее.
Он остался лежать, оглушенный, одурманенный, зарывшись лицом в траву, короткая судорога ежеминутно пробегала по его телу.. Он лежал у воды.
Что же, собственно, ощущал он теперь? Может быть, то самое чувственное упоение ненавистью, какое он испытывал, когда она надягалась над ним взглядом, ненавистью, которая теперь, когда он, отброшенный, как пес, валялся на земле, переросла в столь сумасшедшую ярость, что он должен был дать ей выход.. А может быть, брезгливое чувство к себе вызывало эту жажду уничтожить, растерзать себя, покончить с собою.
Он еще немного прополз вперед животе, потом приподнялся на локтях и ничком упал в воду.." [44, 18-19].
Головне, що вiдзначають В.Адмонi та Т.Сiльман все це подаiться у Т.Манна не просто як дивний випадок. Долю пана Фрiдемана вiн малюi як дещо задане. Це вiдчуваiться постiйно пiд час читання новели. Герой вiдчував, яку небезпеку несе в собi знайомство з Гердою, але вiн не може протистояти тiй силi, яка штовхаi його до неi. Вона вриваiться в його життя як рок, фатум, i нiби уособлюi собою безжалiсну долю, яка не дозволяi слабкiй та хворiй людинi створити для себе iлюзiю щастя. Дана новела була написана письменником у 1897 роцi. У цьому ж роцi була написана ще одна новела, яка буде проаналiзована нами дещо пiзнiше в дослiдженнi, - новела "Луiзхен".
В раннiх новелах Т.Манна i риси, якi рiднять iх з натуралiзмом. Але мiж раннiм Т.Манном та послiдовним натуралiзмом i значнi розбiжностi. Нещастя, якi переслiдують героiв Т.Манна, носять бiльш внутрiшнiй, бiльш психологiчний характер, нiж нещастя, вiд яких гинуть натуралiстичнi героi. Героiв раннiх новел Т.Манна ("Маленький пан Фрiдеман" та "Луiзхен") переслiдують хворобi та слабкiсть духу, власна нерiшучiсть та безпомiчнiсть. РЖ саме це iх губить.
Вiдчуваiться звтАЩязок раннiх новел Т.Манна з тими напрямами в лiтературi та мистецтвi Нiмеччини 90-х pp. (неоромантикою, символiзмом), якi заглиблювалися у внутрiшнiй свiт людини та абсолютизували його. Конкретну дiйснiсть вони розглядали як несуттiву, таку, яка слугуi лише вiдображенням та проявом якоiсь iншоi, бiльш суттiвоi дiйсностi. РЖнодi вони повнiстю заорювалися в деякий вигаданий свiт мiстичних бажань та сподiвань.
Метафiзичнiсть раннiх новел Т.Манна безпосередньо повтАЩязуi його з Нiцше. Основнi категорii Т.Манна (життя та смерть, хвороба та здоровтАЩя), якi поiднують бiологiчне начало з метафiзичною суттю, вiдтворюють вiдповiднi категорii Нiцше. Ряд важливих лозунгiв та термiнiв Нiцше прямо повторюються чи варiюються у Т.Манна. Так, вираз "воля до щастя" без сумнiву навiяний виразом Ф.Нiцше "воля до влада".
Два рiзновиди земного життя протиставленi у раннiх новелах Т.Манна. Людям практичноi дiяльностiВ» сильним та жорстким, протистоять люди, якi намагаються "виключитися" з практичного життя, люди, духовно тонкi, але слабкi, - саме таким чином спiввiдносяться сфери життя у Т.Манна. Серед таких "практичних" людей, з якими доводиться стикатися героям Т.Манна, - це перш за все безжалiснi та жорстокi люди, такi як Герда в "Маленькому панi Фрiдеманi" та Амра в новелi "Луiзхен". Саме iх автор "проводить" через тему кохання.
Звернемося ще до однiii ранньоi новели Т.Манна - "Луiзхен". Досить цiкавим i початок твору: "Бывают браки, возникновение которых не может представить себе даже самая художественно изощренная фантазия. Их следует принимать, как принимаешь в театре причудливые сочетания противоположностей, старости и тупости с красотой и жизнерадостностью, которые служат предпосылкой для математически рассчитанного фарса" [44, 19]. Такий початок говорить про те, що у творi вiдбудуться якiсь несподiванi подii, i, якi, можливо, будуть мати трагiчне завершення. Розповiдь у творi йде про подружжя адвоката Якобi. РЖ на перший план виноситься портрет дружини Якобi: "Супруга адвоката Якоби была молода и хороша собой тАУ поистине очаровательная женщина. Лет тридцать назад ее нарекли при крещении именами Анна, Маргарета, Роза, Амалия, но никогда не называли иначе чем Амра, по начальным буквам этих имен. Амра тАУ это имя своим экзотическим звучанием гармонировало е ее существом, как ни одно другое. Хотя густые мягкие волосы Амры, причесанные на косой пробор и приподнятые над узким лбом, были каштанового цвета, кожа ее, по-южному матово-смуглая, обтягивала формы, созревшие, казалось, под солнцем юга и пышной томностью напоминавшие прелести юной султанки" [44, 19]. Протилежнiстю був ii чоловiк, адвокат Якобi: "Он был грузный мужчина (40 лет), этот адвокат, даже более чем грузный - настоящий колосс! Ноги его, неизменно обтянутые серыми брюками, своей бесформенной массивностью напоминали слоновьи, сутулая от жира спина походила на спицу медведя, а необъятную окружность живота постоянно стягивал кургузый серо-зеленый пиджачок, который застегивался m одну-единственную пуговицу с таким трудом, что стоило расстегнуть ее - и полы пиджачка взлетали чуть не до плеч. На этот огромный торс, почти лишенный шеи, была насажена сравнительно маленькая голова с узкими водянистыми глазками, коротким приплюснутым носом, обвисшими от собственной тяжести щекамиВ» между которыми терялся крошенный рот с печально опущенными уголками.. Ожиревшее тело, огромное в длину и ширину, было лишено мускулатуры, а отекшее лицо часто наливалось кровью, чтобы затем вдруг покрыться желтоватой бледностью" [44, 20]. У подружжя був непоганий статок. Вони веди свiтський спосiб життя, перш за все через бажання дружини. Адвокат, як зазначаi автор твору, мав досить незвичний характер. РЖ знову ж таки перед нами - людина зi слабким характером: "Не было на свете человека вежливее, предупредительнееВ» уступчивее, чем он; но все вокруг, может быть и не отдавая себе отчета, чувствовали, что за его чрезмерно угодливыми и льстивыми манерами кроется малодушие и внутренняя неуверенность" [44, 20]. Нiхто не знав, чому Амра вийшла замiж за цю людину. Проте сам адвокат Якобi дуже кохав свою дружину: "Он любил ее пылкой любовью, тАж, любовью покорной и боязливой". [44, 21]. Я люблю тебя так сильно, что сердце мое иногда сжимается, и я не знав, что мне с собой делать, я люблю тебя сверх силы",- говорив Якобi своiй дружинi, i часто такi розмови завершувалися його сльозами. А в дружини його була таiмниця, про яку знало все мiсто, проте не знав чоловiк: вона обманювала свого чоловiка з молодим музикантом Альфредом Лейтнером; "Это был стройный мужчина с дерзким лицом, светлыми, немного растрепанными волосами и ясной, самоуверенной улыбкой" [44, 22]. РЖ ось одного разу Амра вирiшила влаштувати свято на честь "молодого весняного пива", з танцями, концертом, якому вона придавала особливу увагу. Був зiбраний комiтет для органiзацii запланованого концерту. Амра пропонуi своiму чоловiковi Хрiстiану Якобi своiрiдну, шокуюючу i для нього самого, i для багатьох жителiв мiста, роль: "Христиан, я предлагаю, чтобы в конце программы ты в красном шелковом платьице спел шансонетку и что-нибудь станцевал.. А споешь ты, Христиан, песенку, которую сочинит господин Лейтнер, он будет и аккомпанировать тебе на рояле, у вас выйдет лучший и эффектнейший номер нашего праздника" [44, 25]. Адвокат Якобi намагався вiдмовитися, але кохання до дружини перемогло i вiн погодився. Амра ж, поiхавши до свого коханця, запропонувала: "Напиши это для игре в четыре руки, слышишь! Мы вдвоем будем ему аккомпанировать, его пению и тащу, А я позабочусь о костюме.." [44, 26]. Жорстокiсть дружиш адвоката дивуi та шокуiВ» Наступив день свята. РЖ ось нарештi: "..последний номер, обрамленный в программе лавровым венком и гласящий: "Луизхен, пение и танцы. Музыка Альфреда Лейтнера". Страшною, гнiтючою змальована остання сцена твору; "Замешательство охватило ряды зрителей, когда перед ними, неукюже приплясывая, возникла жалкая, отвратительно разряженная туша. Это был адвокат. Широкое, без складок, падающее до полу платье из кроваво-красного шелка облегало его бесформенное туловище, а глубокий вырез обнажал тошнотворно напудренную шею".. На голове возвышался белокурой парик, с воткнутым в него, покачивающимся из стороны в сторону зеленым пером. Из-под парика смотрело желтое, опухшее, несчастное лицо, выражавшее одновременно отчаяние и деланную веселость"..Не исходил ли от этой жалкой фигуре больше чем когда-либо холод страдания, который убивал всякую непосредственную веселость и неотвратимым гнетом мучительного беспокойства ложился на собравшееся общество? Одинаковый ужас светился в глубине бесчисленных глаз, устремленных на эту картину - те двое у рояля и супруг на подмостках.. Безмолвный, неслыханней скандал длился по меньшей мере пять нескончаемо долгих минут" [44, 28]. Трагiчнiсть цiii сцени i очевидною. Маi наступити розвтАЩязка. Якою вона буде? Т.Манн вирiшуi i цю iсторiю трагiчно: слабкий герой гине: гине адвокат Якобi, врештi зрозумiвши, що над ним знущаються, i не витримавши цього сорому, цiii болi, - болi, яку йому спричинила дружина Амра, яку вiн так палко кохав: "При аккорде в фа мажор адвокат Якоби перестал танцевать. Он застыл, застыл посреди сцены с поднятыми вверх указательными пальцами.. В полной тишине, не нарушаемой ни единым звуком, он медленно, с выражением тревоги переводил страшный взгляд все расширявшихся глаз с этой пара на публику и с публики на эту пару. Он все понял, кровь прихлынула к его лицу, - оно стало красным, как шелк платья, - тотчас же отхлынула, так что краснота сменилась восковой бледностью, и толстяк рухнул на затрещавшие доски" [44, 29]. Молодий лiкар, який знаходився серед глядачiв, констатував смерть адвоката.. Т.Манн у своiму творi, нiби попереджаючи, говорить: "Эта женщина была не так глупа, чтобы натворить бед" [44, 20], далi ж автор пише: Амра была слишком глупа, чтобы мучиться угрызениями совести и таким образом выдать себя" [44, 22]. Проте в кiнцi твору звузить безжальна характеристика цiii жiнки, яка так жорстоко вчинила з людиною, яка ii без памтАЩятi, болiсно кохала: и она, неспособная птичьим своим мозгом так быстро охватить происшедшее, пустыми глазами смотрела в публику" [44, 19].
Як ми бачимо, в обох раннiх творах Т.Манна ("Луiзхен" та "Маленький пан Фрiдеман") вiд жорстокостi кохання гинуть добрi, але слабкi духом героi-чоловiки. Вони обидва в нездоровими й фiзично. В обох творах показана жорстокiсть жiнок, якi не зумiли оцiнити сили почуттiв цих героiв (особливо в новелi Луiзхен).
Т.Манн неодноразово стверджував, що великий вплив на фiлософеський розвиток молодого Т.Манна виявила фiлософiя Шопенгауера. Однiiю з найулюбленiших книг письменника був твiр Шопенгауера "Свiт як воля та уявлення". Але однак не всi сторони i. не всi положення системи Шопенгауера були одинаково важливi для Т.Манна. Письменника перш за все приваблюi те безпощадне засудження життя, його жорстокостi та безглуздостi, яке даi Шопенгауер. Безперервнi та рiзнобiчнi страждання - ось до чого зводиться iснування за Шопенгауером, i таке сприйняття дiйсностi Томасу Манну, як зазначають В.Адмонi та Т.Сiльман [1, 55], здаiться близьким та правильним. Недаремно вiн говорив, що отримав вiд Шопенгауера "право на песимiзм". Також близькою письменниковi i думка про взаiмозвтАЩязок, взаiмопоiднанiсть людських доль, про вiдмiннiсть, рiзницю окремих iстот, явищ, яка i лише "кающеюся". Т.Манн приймаi i, як говорить Шопенгауер, наявнiсть за цими явищами певноi окритоi сили - того, що Шопенгауер називаi "волею". Постiйне намагання волi поширитися, охопити все бiльшу дiлянку ниття, пiдкоряючи собi РЖншi явища, Шопенгауер розглядаi як процес неминучий, але трагiчний, який i причиною бiд i стращань, на землi. Переборювання волi, вiдмова вiд неi, тобто вiдмова вiд життiвоi "практики", - iдиний спосiб вийти iз кола страждань (вважав Шопенгауер). Для Т.Манна цi думки i досить важливими тому, що вони нiби обумовлюють його недовiру та страх перед "практикою" життя. Томас Манн, при усiх своiх метафiзичних устремлiннях, все ж таки i соцiальне конкретним, як i будь-який великий митець. РЖ ця конкретнiсть була присутня i в його фiлософських роздумах, не дозволяючи йому слiдувати за Шопенгауером у всiх питаннях.
Також на творчiсть та свiтогляд Т.Манна вплинули Вагнер та Нiцше - iншi видатнi представники духовного життя ХРЖХ ст. Сам письменник неодноразово вказував на свою залежнiсть вiд Рiхарда Вагнера - композитора та Фрiдрiха Нiцше - фiлософа, який вважав себе пророком майбутнього. Музика Вагнера, афористичнiсть та сила своiрiдно ритмiзованоi прози Нiцше, образний та ритмiчно пiдкорюючий виклад Шопенгауера - все це хвилювало молодого письменника. Вагнер та Нiцше, кожен по-своiму, приваблювали молодого Т.Манна, який намагався розiбратися в картинi сучасноi дiйсностi.
Так, напр., "метафiзичнiсть" Вагнера повтАЩязуiться для Т.Манна з намаганням виявити глибокi, прихованi коренi зовнiшнiх речей та подiй. А парадоксально загострена критика сучасного суспiльства Нiцше, який оголошуi сучаснiсть перiодом декадансу, слабкостi та хвороб, утверджуi Т.Манна в несприйняттi сучасностi та даi йому ряд формул для ii оцiнки. Саме у Нiцше знаходить письменник протирiччя мiж життям та смертю, життям та хворобою, робить його основним протирiччям, яке визначаi усю дiйснiсть. У того ж Нiцше вiн знаходить i характеристику життя, як чогось досить безжалiсного та жорстокого, проте iдино цiнного. Вiд Нiцше йде i сприйняття iнтелектуального начала, духа, мистецтва як чогось хворобливого.
Таким чином, в раннiх новелах Т.Манна думка письменника в значнiй мiрi рухаiться в термiнах та антитезах Нiцше, а iнодi у нього з'являються й положення, досить близькi до положень цього фiлософа. Тому-то в цих творах кохання та нещастя, хвороби та слабкiсть духу героiв iдуть поруч. РЖ як ми зтАЩясували, в проаналiзованих новелах присутня глибока трагедiйнiсть.
1
.3 Зображення теми кохання в новелах "Трiстан" та "Тонiо Крегер"
Якщо в раннiх новелах Т.Манна життя завжди (i зовнiшньо, i внутрiшньо) перемагаi хворобу, то тепер дух, мистецтво стають все значнiшими та значнiшими, перетворюючись у гiдних суперникiв життя i навiть iнодi перемагають його. В новелi "Трiстан" (1902 p.) протилежнiсть життя та духу, життя та мистецтва закриваi протилежнiсть життя та хвороби, хоча звтАЩязок мiж духом та хворобою тут усiляко пiдкреслюiться. "Трiстан" - перша новела Т.Манна, яка набула великоi популярностi. Якi ж iдейнi та художнi риси цiii новели ставила ii вище вiд раннiх новел?
Зазначимо, що тут присутня iнша, бiльш лiрична тональнiсть новели, включаючи однак сатиричнi та гротескнi елементи, - поiднання цих рис створюi стилiстичне багатство "Трiстана". Немаi у нiй i тiii "завеликоi" iлюстративностi, яка була часто притаманна раннiм новелам. Дiя в "Трiстанi" зосереджена на обмеженiй "дiлянцi" часу, складаiться з кiлькох органiчно повтАЩязаних мiж собою епiзодiв, проте образи поданi розгорнуто, а iхнiй характер розкриваiться з дивних iнодi, але психологiчно реальних дiй.
Основна увага в новелi придiляiться ii герою, представнику "духа", модернiстському письменнику Шпiнелю, людинi досить дивнiй, яка надто високо ставить свою письменницьку дiяльнiсть i весь живе в свiтi мистецтва. "Он был нелюдим и ни с кем не общался.. На столе у него, на самом виду, постоянно лежала книга его собственного сочинения..Действие романа происходило в светских салонах, в роскошных будуарах, битком набитых изысканными вещами - гобеленами, старинной мебелью, дорогим фарфором, роскошными тканями и всякого рода драгоценнейшими произведениями искусства..Удивительно было то, что никаких других книг, кроме этой одной, он не написал, а писал он явно со страстью. Большую часть дня он проводил в своей комнате за этим занятием.." [44, 34,35]. Реальне, практичне життя герой зневажаi. В санаторii "Ейнфрiд", де вiн вiдпочивав, Шпiнель знайомиться з молодою дружиною купця з Бремена Габрiелою КлетертАЩян, яка тяжко захворiла пiсля пологiв: "Но от тяжелых и плотных тканей невыразимо нежная, миловидная и хрупкая головка молодой женщины казались еще более трогательной, милой и неземной. Ее каштановые волосы, стянутые в узел на затылке, были гладко причесаны, и только одна вьющаяся прядь падала на лоб возле правого виска, где маленькая, странная, болезненная жилка над четко обрисованной бровью нарушала своим бледно-голубым разветвлением ясную чистоту почти прозрачного лба. Эта голубая жилка у глаза тревожно господствовала над всем тонким овалом лица." [44, 32]. Письменник Шпiнель сприймаi Габрiелу як високопоетичну iстоту i намагаiться залучити ii до кола своiх почуттiв та переживань. РЖ частково вiн правий - у панi КлетертАЩян i задатки до бiльш глибокого, одухотвореного внутрiшньо
Вместе с этим смотрят:
"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)
"Донские рассказы" Михаила Шолохова
"Живопись слова" в японской поэзии
"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского
"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского