Фiлософськi аспекти кохання, часу i вiчностi, смертi та безсмертя в сонетах Шекспiра

Дипломна робота

"Фiлософськi аспекти кохання, Часу i вiчностi, смертi та безсмертя в сонетах Шекспiра"

Вступ

З iсторичним перiодом пiзнього середньовiччя спiвпадаi особливий перiод в iсторii iвропейського духовного життя та культури, який дiстав назву доби Вiдродження, яку ще називають французьким словом Ренесанс. Ця доба належить до тих корiнних зламiв в iсторii людства, якi обумовлюють рiшучi змiни в усiх сферах життя. Доба Вiдродження виробила новий тАУ гуманiстичний, тобто людиноподiбний свiтогляд, який вступив у боротьбу з феодалiзмом та середньовiчним геоцентричним свiтоглядом, тобто таким, у якому все було звернено до Бога, щоб зосередити всю насамперед на людинi. Тому його називаiмо антропоцентричним свiтоглядом. В серединi ХРЖХ ст. добу Вiдродження, визначали як Влвiдкриття свiту та людиниВ» [11; 2]. Ренесанс не тiльки ВлвiдкривавВ» людину, але й звiльнював ii вiд численних пут середньовiччя та феодальноi моралi. Вiн не тiльки наново ВлвiдкривВ» природу, але й дав ii нове трактування та розкрив ii гуманiстичний, тобто тiсно пов'язаний iз людиною характер, вiн переглянув усю середньовiчну систему поглядiв на свiт, Бога, природу, людину, суспiльство, щоб в усьому утвердити гуманiстичнi iдеi, фiлософiю гуманiзму, сповнену любовi до людини та захвату нею.

Ренесанс вiдроджуi розумiння людини, ii призначення, що закладене у Бiблii, повертаi до iдеi первiсного християнства.

Гуманiсти Ренесансу вiрили у безмежнi здiбностi людини, плекали iдеали ii гармонiйного i всебiчного розвитку, вiдкривали ii багатства духу, закликали людину до вдосконалення, людяностi та добра, до творчоi дiяльностi, слави, земного щастя. Проголосивши людину вiльною, бо вiльну волю iй дав сам Господь, гуманiсти борються з усiм тим, що цю волю обмежувало, за ii полiтичне i духовне розкрiпачення, за рiвнiсть людей у суспiльствi. Вони проголошують право людини на вiльне дослiдження природи, щоб краще володiти нею, виконуючи заповiт Бога, право на земне щастя, кохання, на побудову розумного та справедливого суспiльства.

Природа, довколишнiй свiт для гуманiстiв тАУ це не юдоль скорбот i мiсце страждань та випробувань Богом людини, як твердили середньовiчнi богослови, а мiсце, де людина, володiючи по волi Господа усiм на землi, повинна працею створювати собi i ближнiм рай на землi, працею заробляти собi на хлiб щоденний, будуючи нове суспiльство тАУ справедливе, де всi рiвнi, якими iх створив Бог, де всi працюють на блага всiх, де нема грiзноi влади
тиранiв [11; 4].

Чи не найiнтенсивнiше Ренесанс проявив себе у царинi художньоi лiтератури тАУ вона стаi засобом вироблення та пропаганди ренесансних iдеалiв, утверджуi нову людину, вiльну вiд оков середньовiчного аскетичного свiтогляду, долаючи тиранiю феодальноi моралi. Новий лiтературний герой маi власнi думки, часто дуже смiливi, кидаючи виклик загальноприйнятим нормам i законам моралi, своi почуття i переживання, якi характеризують його як поборника добра. Вiн i неповторною особистiстю з притаманним лише йому характером, пристрастями, поведiнкою, вiльною волею, активним борцем зi злом, йому властивий критичний склад розуму, вiн здатен вдосконалюватись до безмежностi. Пiдприiмлива та енергiйна, ця людина може долати труднощi, знаходити вихiд iз складних ситуацiй, добиватися успiху у практичних справах. Лiтература доби Вiдродження i лiтературою нового типу: вона рiшуче вiдходить вiд традицiйних середньовiчних канонiв, звертаiться до народноi творчостi i теми народу, щоб стати демократичною, виробляi реалiзм як художнiй метод доби, звiльнюiться вiд надмiру символiв та алегорiй, стаi ближчою до життя. Вона вiдгукуiться на запити часу, намагаiться розвтАЩязати i розвтАЩязуi гострi актуальнi проблеми життя, вiдображаi його суперечностi, мрii про перебудову суспiльства i створюi його утопiчнi iдеали. В цiлому ця нова лiтература стаi вагомою та активною складовою частиною ренесансноi культури i суттiво впливаi на формування людини нового типу.

Актуальнiсть дослiдження

Творчiсть титана свiтовоi лiтератури Вiльяма Шекспiра i вершинним досягненням не тiльки англiйськоi ренесансноi лiтератури, а й лiтератури всього iвропейського Ренесансу. Бiльше того, вона i однiiю з
найбiльших вершин свiтовоi лiтератури. Генiй Шекспiра був
настiльки могутнiм та неповторним, що все, що вiн створив, за своiм
значенням вийшло далеко за межi доби письменника та його краiни й
Ваупродовж вiкiв i надбанням усiх часiв та народiв, нiколи не втрачаючи своii краси, значення i могутньоi сили впливу на людей.

Глибокi почуття i думки героiв Шекспiра, iхнi такi зрозумiлi нам пристрастi, iх багате i таке благородне внутрiшнi життя будуть близькими людям завжди, бо генiй поета, розвтАЩязуючи проблеми його часу, змальовуючи тогочасне життя й людей, зумiв сягнути у майбутнi. Глибоко пiзнаючи iсторичну правду, Шекспiр поставив у своiх творах такi масштабнi та важливi для суспiльства питання, що вони переходять iз доби в добу, вiд поколiння до поколiння, зберiгаючи свою життiву сулу й безсмертя.

Деякi елементи свiтогляду, естетична система Шекспiра наближуi його до Платона, неоплатоникiв i яскраво простежуiться в ВлСонетахВ». По-перше, це iдея iснування космiчноi гармонii. Кiнцева мета розвитку людства тАУ в досягненнi цiii гармонii, а найвища мета людського життя тАУ гармонiзацiя власноi душi, прагнення до iстинно прекрасного. По-друге, Любов тАУ сила, яка впорядковуi Всесвiт, надаi йому динамiки. Нарештi, Людина тАУ це i Космос в мiнiатюрi i кiнцева мета творiння, ланка, яка пов'язуi матерiальнi та духовнi сили Всесвiту.

Нiвелювання фiлософського аспекту ВлСонетiвВ» призводить до перекладiв, дуже далеких вiд оригiналу, хоча з лiтературноi точки зору цi переклади можуть виглядати досконалими.

Численнi фiлософськi та естетичнi алюзii з творiв великого поета у свiтовiй лiтературi, англiйськiй зокрема, примушують замислитись над причинами невмирущого iнтересу до Шекспiра.

В сучасному свiтi, де ми постiйно наштовхуiмося на стiну, поставлену цивiлiзацiiю мiж людиною i Природою, пошук лiтературою шляхiв повернення до фiлософсько-естетичноi системи епохи Вiдродження, стародавнiх систем Сходу i Грецii стаi зрозумiлим i актуальним.

Пiдтверджуiться пророча думка довго гнаного з фiлософii М. Бердяiва: пiсля того, як ми невдало Влпровалилися в соцiальнi та космiчнi колективностiВ», тепер на шляхах Влкосмiчних iiрархiйВ» шукаiмо нових життiдайних джерел вiдродження духу людського [8; 122].

Слiд вiдмiтити, що проблема фiлософськоi традицii у творчостi Шекспiра з того чи iншого боку зачеплена багатьма дослiдниками. В першу чергу, це стосуiться праць Анiкста О.А. присвячених Шекспiру. Розглядаючи фiлософський аспект ВлСонетiвВ», автор зауважуi Влшекспiрiвський герой, проходячи через великi душевнi випробування, страждаi, i з часом його дух загартовуiться: вiн приходить до розумiння життя i людей у всiх iхнiх складностях та суперечностях. Йому доводиться помилятися, переживати падiння, але вiн завжди виявляi здатнiсть пiднятися на нову моральну
висоту [4; 327].

Фiлософськiй проблемi Часу в ВлСонетахВ» В. Шекспiра придiляi увагу
Барт М.А. в своiму дослiдженнi ВлШекспир и историяВ» [9].

Питання любовi i дружби на сторiнках сонетарiю аналiзуiться в працi В.П. Комарова ВлМетафоры и аллегории в произведениях ШекспираВ» [36].

М. Габлевич у вступi до коментарiв сонетiв Шекспiра, перекладених Д. Павличком, докладно зупиняiться на розглядi питання ВлШекспiрiв Ерос життя i творчостiВ».

Радянське лiтературознавство дотримувалося точки зору про найбiльший вплив на Шекспiра Монтеня. Визнаючи вплив античноi фiлософii на Шекспiра, нiхто iз дослiдникiв глибоко не простежив розвитку iдеi Платона й неоплатонiзму. Лише Арсенюк О. в своiй розвiдцi ВлПлатонiчна любов та украiнськi перекладачiВ» [8] торкнулася проблеми впливу естетичних традицiй Платона на творчiсть В. Шекспiра.

На нашу думку, ВлСонетиВ» Шекспiра ще повнiстю не вивченi з фiлософськоi точки зору, i це питання потребуi подальшого дослiдження.

Мета i завдання дослiдження

Спираючись на теоретичнi здобуття сучасноi науки, ми визначаiмо метою роботи вивчення i осмислення iдейно-естетичних функцiй фiлософських мотивiв сонетiв В. Шекспiра.

Реалiзацiя поставленоi мети зумовила необхiднiсть вирiшення таких завдань:

- розглянути проблему генезису i особливостi жанровоi структури Шекспiрових сонетiв;

- дослiдити вплив фiлософських традицiй Платона на свiтогляд i творчiсть В. Шекспiра;

- з'ясувати в чому полягаi новаторство Шекспiра як автора сонетiв;

- охарактеризувати фiлософський сенс i художнi втiлення проблеми Часу i Вiчностi, смертi i безсмертя в сонетарii;

ОбтАЩiктом дослiдження слугують тексти сонетiв Вiльяма Шекспiра в перекладах Д. Павличка та Д. Паламарчука, а також працi дослiдникiв творчостi Шекспiра;

Предметом дослiдження i фiлософськi аспекти кохання, Часу i вiчностi, смертi та безсмертя в сонетах Шекспiра;

Методологiчну роботу дипломноi роботи складають науковi принципи сучасноi iсторii та теорii лiтератури, комбiнацiя пiдходiв до
вивчення проблемно-стильовоi своiрiдностi поетичних творiв. В
роботi використанi методи мотивного та порiвняльного аналiзу художнiх текстiв.

Активно використовувалися науковi здобутки шекспiрiани: монографiчнi дослiдження, статтi, збiрники. Стратегiя дослiдження розроблена з
урахуванням робiт О.А. Онiкста, О. Арсенюк, М.А. Барга, М.РЖ. Борецького, Б. Буяльського, М. Габлевич, Д.В. Затонського, С.Т. Колорiджа, В.П. Комарова, М. Морозова, Л.Пiнського, М.В. Урнова та iн.

Наукова новизна

У ходi реалiзацii методологiчних засад ми зробили спробу сформулювати новий пiдхiд до дослiдження проблем вивчення ВлСонетiвВ» Шекспiра з фiлософськоi точки зору. Розробка цих iдей дозволила нам виявити вплив естетичних i фiлософських поглядiв Платона i неоплатоникiв на творчiсть великого, поета, а також визначити основнi iдейно-естетичнi функцii фiлософських мотивiв в сонетах Шекспiра.

Структура роботи визначаiться логiкою вирiшення проблеми. Дипломна робота складаiться iз вступу, трьох частин, висновкiв i списку використаноi лiтератури.

1.Генезис i особливостi жанровоi структури сюжету. новаторство сонетiв В. Шекспiра та актуальнi проблеми iх вивчення

Шекспiр писав сонети з 1592 по 1607 рiк. Це був час, коли в Англii жанр сонета став дуже популярним, коли з'являлися збiрки сонетiв рiзних авторiв: Ф.Сiднi, С. Данiела, Е. Спенсера та iнших. Шекспiр не планував видати сонети окремою збiркою, вiн писав iх для найближчого кола друзiв. Виданi були вони лише 1909 року видавцем Томасом Торпом, ймовiрно, без вiдома автора. В перiод до 1609 року Шекспiр зробив авторську редакцiю сонетiв й упорядкував iх та подiлив на два цикли, якi прийнято називати ВлюнаковимВ» (сонети 1тАУ126) та ВлжiночимВ» (127тАУ154). Перший цикл завершуiться пiдсумковим 126-м сонетом, другий цикл i вся збiрка тАУ двома останнiми сонетами. Перший цикл присвячений друговi лiричного героя (поета), другий тАУ чорнявiй жiнцi, яку кохаi i лiричний герой, i його друг, що породжуi складнiсть сюжетних колiзiй, драматизуi стосунки мiж дiйовими особами та iх почуття.

Сонет тАУ одна з найстарiших лiричних форм. РЗi винайшли, мабуть, провансальськi поети, свiй класичний розвиток вона одержала в РЖталii епохи Вiдродження у Данте i Петрарки [40; 648]. Ще з тих часiв змiст сонета визначаi почуття. Факт, що його викликав, якщо i згадуiться, то натяком; часто ж у сонета вiдсутнiй безпосереднiй привiд. У таких випадках вiрш вiдбиваi настрiй, що володii поетом. Головне тАУ у вираженнi емоцiй, у тому, щоб знайти слова i образи котрi не тiльки вiдiбтАЩють душевний стан лiричного героя, але й передадуть цей настрiй читачевi. Але важливою була i думка. Сонетна лiрика завжди тяжiла до фiлософii, прагнучи у поетичних образах передати певний погляд на життя.

Характерною i композицiя сонета, яка, з невеликими модифiкацiями, зберiгалася протягом багатьох вiкiв. У сонетi завжди чотирнадцять рядкiв.

Класичний iталiйський сонет вiдбуваiться за такою схемою: двi строфи на чотири рядки i двi тАУ по три з системою рим авва-авва-ccd-ede або aвaв-aвaв-ccd-eed. Сонет не припускаi повторення повнозначних слiв. Перша строфа тАУ це завжди експозицiя, виклад теми. Друга тАУ подальший ii розвиток, iнколи за принципом протиставлення. У наступних строфах (по три рядки) даiться рiшення теми, висновок з мiркувань автора.

На англiйському ТСрунтi виробилася своя композицiя сонета, простiша, нiж iталiйська. В Англii сонет складаiться з трьох катренiв i заключного двовiрша. Його схема римування виглядаi так: aвaв-вгвг-dede-ii. Англiйський сонет називають ще шекспiрiвським, оскiльки Шекспiр довiв його до довершеностi i завдяки йому вiн утвердився в поезii. Перехресне ускладнене римування у шекспiрiвському сонетi (7 рим замiсть 4тАУ5 у Петрарки), а також заключна строфа, що складаiться з двох рядкiв, мовби спецiально створена для того, щоб зробити висновок з ранiше сказаного, стали принципово новою формою, здатною вмiстити широку гаму думок i почуттiв тАУ вiд iнтимних до узагальнено фiлософських. Шекспiр наслiдуi, як правило, звичну схему: перша строфа тАУ виклад теми, друга тАУ ii розвиток, третя пiдводить до розв'язки, заключна у афористичнiй формi подаi висновок. У деяких випадках Шекспiр порушуi цей принцип композицii, у деяких тАУ ускладнюi.

Сюжетною основою Шекспiрiвських сонетiв i оповiдь про палку дружбу i пристрасну любов поета тАУ лiричного героя збiрки. Прибiчники бiографiчного трактування ВлСонетiвВ» здавна намагаються встановити, ким же були прототипи образiв друга i коханоi. РЖснують рiзноманiтнi припущення. Образ Влюного другаВ» найчастiше пов'язують з iменем покровителя Шекспiра лорда Саутгемптона. РЖснують iншi версii. ВлСмугляву ледi сонетiвВ», починаючи з ХРЖХ ст., ототожнювали з придворною дамою королеви РДлизавети Мерi Фiттон. У 1975 р. англiйський iсторик А. Роуз висунув iншу версiю, згiдно з якою прототипом героiнi була Емiлiя, дочка придворного музиканта. Розгадання цiii загадки, проте, не таке й суттiве для сприйняття циклу шекспiрiвських сонетiв, якi, зрештою, i поетичним документом епохи, а не бiографiчним.

Цикл сонетiв Шекспiра являi собою своiрiдний лiричний щоденник, який створювався без заздалегiдь продуманого плану. Деякi вiршi написанi
Влз нагодиВ», деякi вiдбивають якiсь особистi переживання iх творця. Чимало сонетiв породжено довгими роздумами автора про людську природу, про свiт, що оточуi людину. Проблеми, поставленi в сонетах, нерiдко глибоко фiлософiчнi, що аж нiяк не суперечить унiверсальнiй природi цiii поетичноi структури. Сонетна форма поетичного вираження надзвичайно драматична. Саме композицiя сонета (тема тАУ анти тема тАУ розв'язка) передбачаi боротьбу протилежних почуттiв i думок. У ньому дуже природно знаходять своi художнi втiлення сповiдь, iнвектива, пейзажний малюнок, фiлософська композицiя.

У циклi три головнi дiйовi особи: сам лiричний герой, його юний i прекрасний друг, кохана поета. Складнiсть сюжетних колiзiй, що вiдбивають непростi стосунки протагонiстiв, так само як i проблемна багатоманiтнiсть збiрки, вимагають створення умовноi схеми розмiщення сонетiв. Дослiдники (серед них провiдний шекспiрознавець О. Анiкст) пропонують таку структуру розмiщення тематичних груп, на якi розпадаються ВлСонетиВ»: [4; 318].

А. Сонети присвяченi друговi: 1тАУ126

1. Оспiвування друга: 1 тАУ 26.

2. Випробування дружби: 27тАУ99

а) гiркота розлуки: 27тАУ32;

б) перше розчарування в друговi: 33тАУ42;

в) сум i побоювання: 43тАУ55;

г) зростаюче вiдчуження i меланхолiя: 55тАУ78;

д) суперництво i ревнощi до iнших поетiв: 77тАУ96;

е) Влзима розлукиВ»: 97тАУ99.

3. Торжество вiдновленоi дружби: 100тАУ126.

Б. Сонети, присвяченi смуглявiй коханiй: 127тАУ152.

В. Закiнчення тАУ радiсть i краса кохання: 153тАУ154.

ВлСонетиВ» стали блискучим вiдображенням багатого i складного внутрiшнього свiту людини епохи Вiдродження. З особливим ренесансним свiтовiдчуттям, сповненим прагненням гармонii захоплення чуттiвою красою безмежно рiзноманiтного свiту, ми зустрiчаiмось уже в початкових вiршах збiрки. Милування красою друга зливаiться в них iз захопленням перед безмежною досконалiстю людськоi природи. Сонетiв, присвячених прекрасною своiю молодiстю друговi, значно бiльше, нiж вiршiв про смугляву кохану.

Надзвичайне емоцiйне ставлення до дружби тАУ константа ренесансного стилю мислення. РЖ хоч вiршових сонетiв циклiв на цю тему в iвропейськiй поезii Вiдродження небагато тАУ саме ii трактування аж нiяк не виняткове. Гуманiсти, якi створювали модель iдеальноi людини у своiх творах, прагнули втiлити своi сподiвання в реальнiй миттiвiй практицi. Ренесансне схилення перед людською природою тАУ в ВлобожненнiВ» друга. Виникаi надзвичайне активне прагнення до спiлкування. Створюються рiзноманiтнi гуртки, академii (напр., славнозвiсна Платонiвська академiя у Флоренцii) [29; 80]. Гуманiсти постiйно обмiнюються один з одним палкими посланнями. Автори епiстол прагнуть висловити Влхвилювання душiВ», дати душам бути разом. Насолодi спiлкування присвяченi цiлi сторiнки трактатiв цього часу. Дружба сприймаiться як природний стан людськоi душi. У таких мiркуваннях чимало вiд умовних мислительних формул, але i в них i справжнi захоплення неповторнiстю людськоi iндивiдуальностi.

Близький до стилю епохи й Шекспiр у початкових вiршах ВлСонетiвВ». Першi 17 вiршiв i варiацiiю однiii теми. За своiм настроiм вони спiвзвучнi поемi ВлВенера i АдонiсВ». Друг, зачарований своiю красою, цураiться шлюбних пут. Як досконале творiння природи, вiн сам порушуi одвiчний закон буття. Адже все в природi прагне любовi, продовження себе у нащадках. Провiдною в сонетах цiii групи стаi альтернатива: згасання життя або його вiдродження. Давши життя синовi, друг утвердить себе в майбутньому, переможе безжальний час. Тема розробляiться, виникають новi образи.

Нарiкання на нерозумнiсть друга, який постаi проти законiв гармонii, змiнюються в сонетах захопленим гiмном його красi. Милування досконалiстю людини притаманне мислителям, поетам i живописцям епохи. Палкi прихильники краси, в якому б виглядi вона не поставала тАУ античнi памтАЩятки, природа, людське тiло, тАУ вони створюють справжнiй культ прекрасного, в центрi якого незмiнно опиняiться людський iндивiд.

Однак поступово iдилiчна умиротворенiсть початкових сонетiв згасаi. У текстi виникають сумнi ноти. Посилюiться тема Часу, що зумовлюi зростання фiлософського потенцiалу сонетiв. Час тАУ безжальний супротивник, та лiричний герой знаходить у собi мужнiсть кинути йому виклик (19). Його зброiю у цiй боротьбi стаi поезiя, сила якоi в ii щиростi й правдивостi (21). Поет дасть друговi нове життя, оспiвавши його в своiх вiршах (18).

Передвiщаi втрату колишньоi гармонii i розлука з другом (27тАУ32).
Нарештi пiднесена мова перших сонетiв помалу починаю поступатися мiсцем живому позамовному слову. Чiткiших обрисiв набираi образ самого лiричного героя. Доля не завжди була ласкава до нього (20тАУ30). РЖ все ж таки герой вiрить, що дружба винагородить його за всi розчарування, пережитi в минулому, Його почуття до друга стаi дедалi iнтенсивнiшим, набираi характеру iдеалу, навiть iлюзii.

Проте утвердження гармонii чинить опiр сама реальнiсть тАУ зтАЩявляiться нова тАУ тема: зрада друга i невiрнiсть коханоi (33). Страждаючи вiд подвiйноi зради, герой все ж таки прагне виправдати юнака (41). Добре, свiтле начало бере гору над дисгармонiiю буття. Тема безмежноi вiдданостi друговi не тiльки не зникаi, але й набираi дедалi драматичнiшого характеру (57тАУ58). Саме в нiй герой намагаiться вiднайти втрачену цiлiснiсть свого внутрiшнього свiту.

Протагонiст сонетiв, по сутi, стикаiться з тiiю самою проблемою, осмислити яку були покликанi центральнi персонажi шекспiрiвських трагедiй: людина i ii час. Роздуми героя стають усе бiльш глобально-фiлософськими. Уже не тiльки перипетii особистого почуття, але й мiнливiсть усього сущого, недосконалiсть свiту хвилюють його. Кульмiнацiiю обурення стаi славнозвiсний 66-ий сонет, надзвичайно спiвзвучний монологу Гамлета
ВлБути чи не бутиВ». Думки про несправедливiсть, яка пануi у свiтi, про торжество зла дублюються в цiлiй низцi сонетiв (71, 72, 75). Лихе начало проникаi навiть у думку самого героя (62), позбавленим досконалостi постаi i внутрiшнiй свiт друга (69).

Все те в iствi твоiм, що бачить зiр,

Не потребуi фарби, анi гриму;

Твiй недруг сам собi наперекiр

Розхвалюi твою природу зриму.

Та зовнiшностi тАУ зовнiшня й хвала,

Цiна зворушлива, хоч неглибока;

Та додаiться до хвали хула,

Як цiнять те, що сховане для ока.

Такий знавець, що бачить глибину

РЖ думаi, що глиб вiн змiряв досить,

В наiвностi своiй дух бур'яну

В твоi цвiтiння запашне привносить.

Як вид i дух твiй тАУ не одне i те ж,

То лиш тому, що в парку ти ростеш.

Лейтмотивом в сонетарii проходить тема творчостi. Поезiя ближча до вiчностi, нiж камiнь i бронза, що здаiться нетлiнними (65). Але й вона багатоманiтна, як усе в природi. У сонетах зтАЩявляiться образ поета-суперника. Його суперник-прихильник Влученоi поезiiВ». Його поезiя подiбна до великого корабля. РЖз окремих рядкiв поступово складаiться напiвiронiчний, напiвзахоплений портрет поета-вченого, який спираiться на античнi канони, творить за законами класичноi поетики. Його вiрш звучний i пiднесений, але позбавлений справжнього життя. Критерiю авторитарностi мистецтва Шекспiр протиставляi критерii вiрностi природi.

Чужа поетовi й витончено-рафiнована манера салонних творцiв. Завдання поезii тАУ вiдбити динамiку життя, побачити свiт через призму неповторноi людськоi душi. До цього прагне Шекспiр i в своiму циклi ВлСонетiвВ». Роздуми про поетичну майстернiсть не перетворюються в абстрактну дискусiю на естетичну тему. РЖ в цьому тАУ сама специфiка сонетноi форми як жанру лiрики. Змiстом сонета i перш за все почуття, породжене якимось явищем реальностi, а не саме це явище. Його сфера тАУ складнi порухи людськоi душi.

Думки про природу поезii невiдтАЩiмнi в ВлСонетахВ» вiд проблеми видимого сущого. Поет прагне закарбувати у вiршi те краще, що i в друговi (74). Адже нерiдко в прекрасному тiлi живе пiдступне серце (93, 94). Гiркота
розчарування в друговi змiнюiться думками про власну недосконалiсть (89). Бiль знехтуваного безкорисливого почуття пронизуi сонети, надаючи iм щирого, напружено-особистого настрою.

На змiну розчаруванню приходить нове знання. Заключнi сонети, присвяченi друговi, говорять про вiдродження почуття (119). Любов поета безкорислива, i тому iй дано подолати самий Час (124).

Шлях лiричного героя ВлСонетiвВ» схожий з еволюцiiю драматичних головних героiв Шекспiра. Спочатку вiн iдеалiзуi навколишнiй свiт, вступаючи, таким чином, у конфлiкт з життiвою реальнiстю. Пiзнання дiйсностi приводить героя до розчарування, до сумнiву у можливостi гармонiйних стосункiв. ВлПотiм вiн проходить через великi душевнi випробовування, страждаi, i дух його загартовуiться; вiн приходить до розумiння життя i людей у всiй iхнiй складностi й суперечностях. Йому трапляiться помилятись, переживати падiння, але вiн завжди виявляi здатнiсть пiднятися на нову моральну висотуВ» тАУ наголошуi О. Анiкст [4; 327].

РЖнша тональнiсть роздiлу, присвяченого Влсмуглявiй ледi сонетiвВ». Контрастнiсть образiв, притаманна ВлСонетамВ», доповнюiться контрастнiстю двох основних сюжетних циклiв збiрки. Свiтле почуття до друга, хоч воно нерiдко й прирiкаi поета на страждання, протиставляiться болiснiй пристрастi, яка примушуi прощати пороки i зради пристрастi (151тАУ152). Проте це не протиставлення за принципом Влдобро-злоВ». Ставлення поета до зображуваного набагато складнiше. Поетовi почуття складнi й суперечливi. Внутрiшнiй ритм другоi частини циклу переривчастий, подiбний до коливань почуттiв самого героя. Сповнений поезii образ коханоi, схиленоi над ладами (128), змiнюiться iнвективою проти любострастя (129) тощо.

Тема зрадливоi коханоi не маi в ВлСонетахВ» сюжетного розв'язання. Осмислення свого почуття до друга спонукало лiричного героя до глобальних зiставлень, примушувало його замислитись над проблемами людського буття. Циклу ВлсмуглявоiВ» ледi фiлософiчнiсть не властива. Втрачаi колишнiй драматизм навiть образ Часу. Розвиток iде вглиб, до витокiв людського почуття. Не тiльки зрадливiсть примхливоi коханоi хвилюi поета. Драматичнiша для нього тАУ неможливiсть опиратися ii чуттiвiй чарiвностi
(149тАУ150).

Любов до друга будила думку, спонукала до творчостi. Пристрасть до коханоi примушуi поета страждати, вносить розлад у його душу. Та все ж i вона по-своiму прекрасна, як прекрасна некрасивiсть Влсмуглявоi ледi сонетiвВ».

Таким чином, проведене дослiдження даi можливiсть стверджувати, що сонети Шекспiра були його художнiм вiдкриттям в цьому жанрi, творами новаторськими як за змiстом, так i за формою. Провiдною i центральною темою в них була тема кохання, яка вирiшуiться у фiлософському i естетичному аспектi i поiднуiться з iншими фiлософськими мотивами, а саме: час i вiчнiсть, смерть i безсмертя, доля i сенс буття людини тощо.

2.Фiлософiя кохання

РЖснують рiзнi думки щодо фiлософськоi освiченостi Шекспiра. РД данi про те, що поет був знайомий з працями М. Монтеня, Е. Спенсера, Ф. Бекона, М.Фiчiно, Платона, якi, звичайно, вплинули на його свiтогляд. Як вiдомо, з античноi фiлософii було успадковано двi основнi iдеi, що мали величезний вплив на розвиток iсторii i культури. Це, по-перше, iдея цiнностi космосу як гармонii, що сприймаiться на iнтелектуальному та чуттiвому рiвнi, по-друге тАУ iдея рацiонально-логiчноi структури та пiзнавальностi свiту. Вплив першоi концепцii можна простежити у творчостi Шекспiра.

За всiii багатоманiтностi фiлософських систем Вiдродження (гуманiзм, скептицизм, стоiцизм, пiфагореiзм, матерiалiстичний арiстотелiзм, натурфiлософiя, натуралiстичний пантеiзм, платонiзм та iн.), виразним i основне спрямування, що ним можна назвати високорозвинену теорiю прекрасного, зведення в абсолют категорiй Любовi й Краси. РЖ тут ми неминуче приходимо до Платона. Англiйський дослiдник Д.Вiвiан [8; 117] цiлком справедливо стверджуi, що практично всi теорii Любовi та Краси базуються на двох знаменитих промовах Сократа, вiдтворених Платоном у ВлСимпозiумiВ» та ВлФедрiВ». Для епохи Вiдродження характерним i альянс фiлософii та естетики, де провiдну роль вiдiграi розробка естетичних категорiй у рамках багатьох фiлософських систем.

Свiт створено Великим Митцем у поривi Любовi. Краса свiту тАУ втiлення абсолютноi краси, яку вiльний людський розум може осягнути в актi творчостi. Тiльки людина в змозi проникнути у вiчну таiну гармонii Всесвiту, бо сама Людина тАУ Влвiнець творiнняВ». Любов тАУ прояв динамiки вселенськоi краси, гармонii. Таким приблизно сприймала свiт людина доби Вiдродження, незалежно вiд своiх фiлософських поглядiв. У цьому був дух епохи.

В. Арсенюк в своiму дослiдженнi слушно зауважуi:В»тАж iснуi думка, i небезпiдставна, що провiдним на той час був вплив монотеiстичного Бога середньовiччя, i протилежним боком титанiзму був iндивiдуалiзм. Справдi багато художникiв Вiдродження, розкувши людину, стверджуючи ii як iндивiдуальнiсть, глибоко вiдчували ii самотнiсть, навiть безпораднiсть. Розкута людина, яка самотньо стояла перед лицем величезного Всесвiту, у творчому дерзаннi кинула виклик самому Творцю. Абсолютизацiя, обожнення людськоi iндивiдуальностi тАУ це водночас i релiгiя титанiв Вiдродження, i предмет гiрких роздумiв (Шекспiр), навiть скепсису (Монтень) [8; 117]. Важко сказати, чого було бiльше, але загальною закономiрнiстю можна назвати пантеiзм, що прийшов на змiну середньовiчному теiзму в якостi неоплатонiзму Вiдродження. Г. Плiфон, М.Фiчiно, Пiко делла Мiрандола, М. Кузанський, Е. Спенсер (що дотримувався естетичних традицiй Платона) тАУ всi вони вважали, що Любов, яка створила свiт, пiднiмаiться далi до наук, мистецтва, фiлософii, доки не завершиться це коло в Красi та чеснотах (тАжсправедливо називати любов одвiчним звтАЩязком i узами свiту та його частинтАжВ» тАУ М.Фiчiно) [29; 101].

В такому тлумаченнi основна мета любовi тАУ привернути людськiй душi ii божественний змiст. Тому, за Платоном, вiдмiннiсть чоловiчоi i жiночоi статi не маi значення (бачимо це й у ВлСонетахВ» Шекспiра). ВлЧорний ЕросВ», кохання тАУ лише одна iз стадiй платонiвськоi iiрархii любовi.

РЖснуi думка, що Шекспiр тАУ не фiлософ, а поет, i не можна ототожнювати думки лiтературних персонажiв з думками автора. З огляду на це особливо цiкавим i аналiз тих ВлСонетiвВ», де Шекспiр веде монолог виключно вiд свого iменi. Слiд зазначити, що проблема фiлософськоi традицii у творчостi Шекспiра з того чи iншого боку зачеплена багатьма дослiдниками. Радянське лiтературознавство дотримувалося точки зору про найбiльший вплив на Шекспiра Монтеня. Визначити вплив античноi фiлософii на Шекспiра, нiхто iз дослiдникiв глибоко не простежив розвитку iдей Платона i неоплатонiзму. Ми не вважаiмо вплив фiлософii Платона на Шекспiра домiнуючим. Йтиметься про традицiю, яка стосуiться естетико-фiлософських аспектiв свiтогляду Шекспiра, вiдображених у ВлСонетахВ».

Життя Платона (423 або 427тАУ348 рр. до н.е.) збiглося з добою занепаду грецьких полiсiв. Майбутнiй фiлософ, аристократ за походженням, не бачив у рiдних Афiнах сил, здатних оздоровити суспiльство. Вiн шукатиме своi iдеали в утопii. У 407 р. до н.е. Платон зустрiв славнозвiсного мудреця Сократа. У всiх творах Платона, що збереглися, Сократ тАУ головний герой. У дiалогах Платона розмови вiдбуваються мiж Сократом i рiзними переважно iсторичними, особами.

ВлБенкетВ» тАУ найвiдомiший з усiх Планових дiалогiв. До нього звертатимуться фiлософи i поети. Його проблематика визначатиме напрям багатьох творiв мистецтва. У цьому дiалозi Платона йдеться про кохання, Платон розповiдаi, як одного разу Сократ потрапив на бенкет. Бенкетуючи, юнаки розмiрковують, що таке кохання. Вони хочуть осягнути, яке буваi кохання, яке значення його в життi, чому Ероту пiдлегла всяка iстота, хто вiн тАУ бог чи демон.

Сiм дотепних промов проголошують учасники бенкету, намагаючись визначити що i кохання (ерос). З цiii розмови, здаiться, постаi весь спектр поглядiв на проблему.

Бесiдою не бенкетi керуi Сократ, непомiтно спрямовуючи думки своiх учнiв у фiлософське рiчище. Поступово спiвбесiдники погоджуються, що кохання зрештою тАУ це прагнення до безсмертя. За Платоном, Ерос втiлюi звтАЩязок мiж двома свiтами тАУ вiчним i тлiнним. Зачаття i народження тАУ це прояви безсмертного в iстотi смертнiй. Старе тлii i покидаi свiт, та залишаi свою подобу. Навiть тварина, коли годуi дитинча, ладна вмерти, захищаючи його.

У ВлБенкетiВ» Платон поступово наводить читача на думку, що iснуi кохання небесне i земне. Це зiставлення стане звичним у мистецтвi. Платон наголошуi: люблять не тiльки тiло, люблять душу. Тiло стане порохом, а душа тАУ нi. Кохання прагне краси, бо краса тАУ це благо. На його думку, людина, яка причетна до вищоi краси й довершеностi духовноi, причастилася до безсмертя богiв.

Деякi дослiдники розглядають окремi тези дiалогу ВлБенкетВ» як провiсть вчення про тотожнiсть Бога i Любовi. ВлЛюбов тАУ це БогВ», тАУ скаже потiм апостол, наслiдуючи Платонову формулу. Фiлософiя Платона взагалi перегукуiться з християнськими поглядами [47; 185].

Дiалоги Платона пасують однаково i фiлософii, i лiтературi. Свiт його iнтересiв тАУ неосяжний.

Найвиразнiше можна простежити вплив платонiвських iдей в сонетах, присвячених друговi й Влblack ladyВ». В добу Вiдродження чоловiча дружба ставилася вище за кохання до жiнки (Данте, Петрарка, Мiкеланджело, Шекспiр). Це iдея Платона, який вважав, що iснуi Чорний Ерос тАУ кохання до жiнки тАУ та Ерос Афродiти небесноi, яка причетна бiльше до чоловiчоi основи, тобто любов до юнака. Неоплатонiки Вiдродження вважали любов самодостатньою, як здатнiсть, за Платоном, Влбачити i пiзнаватиВ». Взявши до уваги цi фiлософськi аспекти, ми бачимо необТСрунтованiсть тлумачення ВлСонетiвВ» i як класичноi любовноi лiрики, i як приписування Шекспiру багатьма захiдними критиками гомосексуальних нахилiв. За Платоном, iдея сходження вiд нижчого тАУ Влгармонii формиВ» до осягненоi розумом довершеностi, досконалостi призводить до виправдення призначення керувати всiм, що надала тобi Природа. РЖ в Шекспiра, i в Платона, де природа удосконалюi форму шляхом нових народжень, бачимо ту саму iдею щонайвищоi форми, як першого, доступного людинi, степеня пiзнання Космосу [8; 120].

Саме тому, що захоплення зовнiшньоi формою, тАУ це шлях наступного пiзнання, людина не маi права нехтувати своiю чуттiвою природою. Тiльки пiсля пiзнання Чорного Еросу iй вiдкриваються Влочi розумуВ» (та сама Влiнтуiцiя розумуВ» Платона).

Розтавшися, ввiйшов я в себе оком,

А те, яким тримаються дорiг,

Поволi слiпне, вражене пороком,

Хоч зримих змiн нiхто б не спостерiг.

Сонет 113 [64; 673]

Звичайно, що в тих чи iнших сонетах не треба шукати тiльки сухого теоретизування навколо фiлософських категорiй, але iхня цiннiсть саме в унiкальнiй можливостi зрозумiти поета, адже кожне лiричне вiдчуття маi фiлософське узагальнення, кожен складник душi маi паралелi в структурi Всесвiту, бо ж людина тАУ це Космос у мiнiатюрi.

В сонетi 44 Шекспiр пише, що вiдчуття його ще не досягнули високостi, розуму i думки, якi причетнi до стихiй Повiтря й Вогню. Поет гiрко-iронiчно говорить, що йому залишаiться лише проливати сльози, якi i втiленням все тоi ж нижчоi стихii тАУ Води. Зазначимо, що з середньовiччя походить символiка сонетноi форм: катрени символiзували чотири стихii свiту, а терцини тАУ святу трiйцю.

Та я не мисль i вiльно так не лину

В той свiт, що заховав твою красу, тАУ

Корюсь я силi простору й часу,

Бо створений, як всi, з води i глини.

Вода тАУ невтiшних слiз моiх потiк;

Земля тАУ я до землi прирiс навiк

[64; 642].

В сонетi 45 розвиваiться думка, що лише любов до друга допомагаi лiричному герою пiднестися на ступiнь вище, до Повiтря й Вогню.

Проте двi iншi всесвiту основи тАУ

Повiтря i вогонь тАУ не знають меж:

Дихання мислi не забтАЩiш в закови,

Вогню бажання в пута не вiзьмеш.

Закiнчуiться сонет гiрким зiзнанням у нездатностi прилучитись до вищих стихiй, бо ВлВодаВ» i ВлЗемляВ» пригнiчують його дух, який наважився на цей порив:

Коли до тебе линуть цi стихii,

Мого кохання вiдданi посли, тАУ

Вода й земля, що в плоть мою вросли,

Руйнують вщент усi моi надii

[64; 642].

Та вони не тiльки тАУ Влруйнують надiiВ»; людина просто не може жити, удосконалюватись без причетностi до вищих форм гармонii.

У цьому Сонетi, як i в багатьох iнших, бачимо вже риси новонародженого бароко (безпораднiсть людини перед Влвищими силамиВ», стихiями, ii рокованiсть, неможливiсть досягти гармонii).З погляду деяких особливостей фiлософii Шекспiра, сонет 45 i показовим, виявляi сутнiсть саме шекспiрiвського неоплатонiзму.

У дiалозi ВлБенкетВ» Платон пише, що всi люди вагiтнi як тiлесно, так i духовно i, коли доживуть до певного вiку, природа вимагаi вiд них ВлрозродитисяВ» [48; 138]. Перестане iснувати цей закон тАУ i Любов припинить свiй рух до Прекрасного, до постiйного вiдновлення, вiдтворення; постане, за Платоном, Хаос, бо упорядкованого руху надано було свiтовi в актi вселенськоi любовi. Шекспiр називаi цей закон законом мудростi i краси. Цi iдеi розвинено у сонетах 1, 5, 11.

Ми прагнемо, щоб краса потомство мала,

Щоб цвiт ii цiлком не зачах,

Щоб квiтнула троянда нетривала,

Все наново постаючи в бруньках

[64; 788].

Тут простежуiться глибока думка Платона, що краса, як абсолютна сутнiсть, переходить вiд тiла до тiла, вiд душi до душi, постiйно збагачуючись.

Прийшли менi на горе i на страх,

Любовi двi в супутники щоденнi.

Юнак блакитноокий тАУ добрий генiй,

РЖ жiнка тАУ демон з мороком в очах

Сонет 144 [64; 687]

Як бачимо, Шекспiровi не був чужим Чорний Ерос. У цьому сонетi, як i в iнших, важливим i переклад ВлfairВ», яке маi значення Влчистий, прекраснийВ». Слово ВлfairВ», часто вживане Шекспiром як iменник, займаi особливе мiсце в естетицi Платона. ВлFairВ» повне протиставлення кохання до Влсмаглявоi ледiВ», яке Шекспiр характеризуi так:

О хтивосте, що гониш плоть у с

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского