Фiлософськi проблеми у творчостi Шекспiра

КУРСОВА РОБОТА

ВлФiлософськi проблеми у творчостi ШекспiраВ»

Змiст

Вступ

Роздiл РЖ. Фiлософське осмисленя людини та свiту у трагедii В.Шекспiра тАЬГамлеттАЭ

1.1. Особливостi свiтогляду В.Шекспiра

1.2. Тлумачення образу Гамлета

1.3. Провiднi риси гуманiзму трагедii тАЬГамлет

Роздiл РЖРЖ. Герой i свiт у трагедii тАЬКороль Лiр

2.1. Еволюцiя свiтосприйняття Шекспiра у трагедii тАЬКороль Лiр

2.2. Суперечнiсть образу Лiра

2.3. Поняття тАЬлюдинитАЭ у трагедii тАЬКороль Лiр

2.4. Трагедiя Короля Лiра тАУ людини

Роздiл РЖРЖРЖ. Зiткнення Добра i Зла у трагедii тАЬМакбет

3.1. Зiставлення образiв Макбета i Лiра

3.2. РЖдейно-художнi багатство творiв Шекспiра

Висновки

Список використаних джерел

Роздiл РЖ. Фiлософське осмислення людини у трагедii В.Шекспiра тАЬГамлеттАЭ

1.1. Особливостi свiтогляду В.Шекспiра

Доба, в яку жив i творив Вiльям Шекспiр, отримала назву тАУ Ренесанс, або Вiдродження. Це було справжнiм переворотом, внаслiдок якого середньовiчна система цiнностей змiнилася новим свiтоглядом. Цей свiтогляд мав антропоцентричний характер тАУ вже людина, а не бог став центром свiту. Людина вiдкриваi для себе безмежнiсть та невичерпне багатство навколишнього свiту, iдеалом стаi всебiчно розвинена, духовно досконала, гармонiйна особистiсть. Свiтогляд тiii доби називають гуманiзмом. По сутi, названа вище iдеологiя засновувалася на вiрi в людину, в ii духовну й моральну природу, ii необмеженi можливостi удосконалення. Класичне формулювання вона знайшла в трактатi iталiйського гуманiста Пiко делла Мiрандоли тАЬПро людську гiднiстьтАЭ(1486), де автор, звертаючись до людини вiд iменi бога-творця, проголошував: тАЬЯ ставлю тебе в центр свiту, щоб звiдти було тобi зручнiше бачити все, що i в свтi.тАЭ [ ] Пiко славив тАЬдивне i високе призначення людини, якiй дано досягнути всього, до чого вона прагне, i бути тим, ким вона захочетАЭ[ ], бо тiльки людинi тАЬдана можливiсть впасти до тваринного рiвня або пiднятися до богоподiбноi iстоти тАУ виключно завдяки внутрiшнiй волi.тАЭ[ ] вiнцем цiii утопii, цього, сказати б, епохального мiфа самосвiдомостi культури Вiдродження була iдея досконалостi людини в гармонiйному свiтi. Середньовiччя мало цiкавилося внутрiшнiм свiтом людини. Епоха вiдродження поставила людину в центр уваги, письменники вiдкривали новi глибини внутрiшнього свiту людини. Звiльнившись вiд свiтосприйняття Середньовiччя, згiдно з яким людина була слухняною марiонеткою в руках Бога, вони зрозумiли величнiсть людини.

В iсторii людства i перiоди, коли нове вiдношення до людини виявляiться з бiльшою пристрастю, нiж звичайно. Таким перiодом, в iсторii Англii було Вiдродження. Саме в цей час фiлософське поняття людини пiдлягло значнiй змiнi i розвитку, що в свою чергу, привело до вiдповiдного розширення значення слова людина, збагачення його iдейного змiсту, змiни синонiмiчного ряду, втрати старих та появи нових спiввiдносних зв'язкiв його з iншими словами та поняттями.

В сучасному зарубiжному шекспiрознавствi можна помiтити новi намагання заперечити вплив гуманiстичноi фiлософii на свiтогляд i фiлософський словник Шекспiра та представити творчiсть великого драматурга в цiлому продуктом середнiх вiкiв.

Саме в цей час фiлософське поняття тАЬлюдинитАЭ пiдлягало значнiй змiнi i розвитку, що, в свою чергу, привело до вiдповiдного розширення значення слова тАЬлюдинатАЭ, збагачення його iдейного змiсту, змiни синонiмiчного ряду, втрати старих та нових спiввiдносних звтАЩязкiв з iншими словами та поняттями.

Активне використання слова тАЬлюдинатАЭ, змiна i збiльшення лексичних засобiв вираження позначуваного ним поняття, нове тлумачення i фiлософський змiст тАУ все це пов'язане iз ствердженням нового вiдношення до людини, характерного для свiтогляду передових мислителiв епохи Вiдродження, епохи гуманiзму, коли утверджуiться нове розумiння людини, людськоi iндивiдуальностi.

В основi вживання слова тАЬлюдинатАЭ в цьому контекстi лежить уявлення про людину як iстоту, надiлену нескiнченними здiбностями, високими розумовими якостями та красою тiла. Саме в даному випадку тАЬлюдинатАЭ вживаiться як термiн фiлософii у повному розумiннi цього слова.

Нове трактування та вiдношення до термiну тАЬлюдинатАЭ в тАЬГамлетiтАЭ стане ще бiльш переконливим, коли навести такi середньовiчнi та антигуманiстичнi порiвняння та епiтети тАЬлюдинитАЭ, як комаха, залишок, нiкчема, крихта. Таким чином, слово тАЬлюдинатАЭ виступаi в тАЬГамлетiтАЭ як термiнологiчний виразник поняття тАЬлюдинитАЭ i маi виразно закiнчене фiлософське значення. Аналiз показуi, що дане слово Шекспiр наповнюi новим гуманiстичним змiстом, продовжуючи кращi традицii класичноi i гуманiстичноi фiлософii.

Термiн тАЬлюдинатАЭ виступаi в творi як центральний член синонiмiчного ряду, члени якого, стаючи його синонiмами або доповненнями, сприяють розкриттю його смислового i фiлософського змiсту.

З поняттям людини також пов'язуiться наявнiсть розуму, iнтелекту. Лексико-семантичний зв'язок слiв тАЬлюдинатАЭ та тАЬрозумтАЭ, тАЬтваринатАЭ i постiйним i стоiть на передньому планi. Немаi сумнiву, що в основi спiввiдношення тАЬлюдина - розумтАЭ лежить уявлення про розум як про суттiвий визначальний компонент змiсту фiлософського поняття людина, причому словом тАЬрозумтАЭ позначаiться та якiсть, яка в першу чергу вiдрiзняi людину вiд тварини.

Гуманiзм епохи Вiдродження заперечив середньовiчне вчення про нiкчемнiсть людини. Вiн створив фiлософiю, що пiднесла людину на неабияку висоту. Це проявилося в новому розумiннi природи людини: вона вже сприймаiться не судиною грiха, якою ii вважали в середнi вiки, але не найдосконалiшим iз творiнням Бога.

Людина прекрасна вже як творiння тiлесне. Тiло ii тАУ приклад найдосконалiшого механiзму . Художники Вiдродження, що дослiджували людське тiло, знаходили не тiльки закони анатомiчноi будови, але i гармонiю у положеннi мтАЩязiв, органiв всiii фiгури загалом . Ось чому навiть анатомiчнi замальовки Леонардо да Вiнчi мають високий художнiй рiвень. Пози i рухи також вивчалися художниками не тiльки з точки зору природностi , але i точки зору краси. Вони вiдкривали ii в кожному кроцi, жестi, поворотi фiгури або голови. РЗх етюди були вивченням найбiльш прекрасного у зовнiшньому образi людини.

Достатньо згадати його поему тАЬВенера i АдонiстАЭ, пластичнi образи ii двох героiв, щоб вiдчути, наскiльки втiлив Шекспiр античний iдеал в його ренесансному переосмисленнi. Не тiльки естетично, але й фiлософськи людина була також високо пiднята мислителями Ренесансу.

У великому ланцюжку iснування, як його розумiли гуманiсти, людинi вiдводиться особливе мiсце. Вона стоiть мiж двома великими свiтами: нижче ii тАУ все царство матерiального, рослинний i тваринний свiт; над нею небеса тАУ царство духу. Людина належить обом свiтам: як iстота тiлесна, вона тАУ плоть, матерiя; як iстота духовна, вона надiлена розумом, що являiться в нiй частиною божественостi. Середньовiчне вчення про життя, признаючи за людиною це мiсце, водночас вiдхиляло все матерiальне, як ношу, що тягне людину i веде ii до грiха. Ренесанс реабiлiтував плоть, не зовсiм окремо ставлячи тiлесну природу на один рiвень з божественою стороною особистостi тАУ розумом. [ ] Шекспiр подiляi на людину, яка належить обом свiтам. Оскiльки, Середньовiччя розглядало людину з точки зору i тiлесностi, i духовностi.

Таким чином у фiлософському осмисленнi поняття тАЬлюдинатАЭ чiтко виступають два моменти, а саме тАУ момент наявностi розуму, iнтелекту та момент наявностi тiла, якi разом об'iднуються i творять фiлософський змiст поняття тАЬлюдинатАЭ.

Щодо вживання i розумiння слова тАЬлюдинатАЭ можна твердити, що Шекспiр виходить з того значення слова, яке склалось у творах видатних фiлософiв нового часу тАФ продовжувачiв традицiй класичноi фiлософii. Шекспiр вiрно схопив, тенденцiю розвитку i вживання термiну тАЬлюдинатАЭ в фiлософii нового часу. Згодом, у Локка, даний термiн у спiввiдношеннi тАЬлюдина - розум - тваринатАЭ набуваi вже принципового фiлософського значення.

Вираження iдеi людини за допомогою слова mind дуже показове для фiлософii епохи Вiдродження i характерне для словника Шекспiра тАУ гуманiста.

Таким чином, поняття тАЬлюдинатАЭ вживаiться в новому фiлоВнсофському значеннi, яке за своiю суттю значно вiдрiзняiться вiд середньовiчно-схоластичного, коли основним елементом у його визначеннi була душа. Професор Смiт вiрно зауважив, що в середнi вiки людина розглядалась не як особа, iндивiд, а як душа, що врятовуiться або гине.

Драматургiчна система Шекспiра виражаi гуманiстичну концепцiю людини як центру свiтобудови. Так само, як людина у вченнях гуманiстiв, перед його поглядом виникаi i образ людини, як його змальоване у гуманiстичнiй фiлософii. Кожне слово тАУ згусток фiлософськоi думки епохи Вiдродження. Не тiльки iдеi тАУ слова, якими користуiться Шекспiр, народженнi цiiю фiлософiiю, вони тАУ термiни, якими користувалися теоретики гуманiзму в своiх трактатах.

Бiльшiсть гуманiстiв були послiдовниками Платона i ставили духовне начало вище всього. Варто наголосити на деяких елементах свiтогляду естетичноi системи Шекспiра, якi наближують його до Платона, неоплатонникiв. По-перше, це iдея iснування космiчноi гармонii. Кiнцева мета розвитку людства тАУ в досягненнi цiii гармонii, а найвища мета людського життя тАУ гармонiзацiя власноi душi, прагнення до iстинно прекрасного. По-друге, любов тАУ сила, яка впорядковуi Всесвiт, надаi йому динамiки. Ця сила маi якiсну iiрархiю, по-рiзному виявляючись на рiзних ступенях еволюцii космосу. Осягати iстину людина може, лише пiднявшись на вищий ступiнь пiзнання тАУ тАЬintuitio intellectualisтАЭ, тобто тАЬiнтелектуальний екстазтАЭ, тАЬiнтуiцiя розумутАЭ, осягнення i конструювання думкою. Нарештi, людина тАУ це космос, i кiнцева мета творiння, ланка, яка повтАЩязуi матерiальнi та духовнi сили Всесвiту.

Кожна птАЩiса Шекспiра тАУ мiкрокосм, малий згусток великого всесвiту. В нiй i все, що складаi ланки, якi утворюють свiт. В повному погодженнi з фiлософiiю гуманiзму, в центрi кожноi птАЩiси тАУ людина. Особливiсть драм Шекспiра в тому, що людина в них знаходиться у тiсному звтАЩязку зi всiм свiтом життя. Це, доречi, помiтив ще Й.В.Гете: тАЬШекспiр приiднуiться до свiтового духу: як i той, вiн пронизуi свiт ; вiд обох нiчого не заховано. Але якщо завдання свiтового духу тАУ зберiгати таiмницю до, а iнодi i пiсля завершення дiяльностi, то призначення поета тАУ розповiдати ii до термiну або в крайньому випадку робити нас повiреними пiд час дiяльностi тАЭ.[ ]

Творчiсть Шекспiра подiляiться на три перiоди. Саме у другому тАЬтрагiчномутАЭ перiодi (1601-1608) створенi тАЬвеликi трагедiiтАЭ (тАЬГамлеттАЭ,тАЬМакбеттАЭ,тАЬКороль ЛiртАЭ, тАЬОтеллотАЭ). Трагедiя постала на грунтi кризи гуманiстичного свiтогляду Шекспiра i, ширше, всiii iдеологii ренесансного гуманiзму; водночас вона i чи не найглибшим i найзавершенiшим художнiм вираження цiii кризи. Змiна свiтовiдчуття, зрозумiло, не була в Шекспiра несподiваною, а стала наслiдком дiалектики його свiтогляду. Основа кризи гуманiстичноi iдеологii Вiдродження тАУ розчарування у досконалостi людськоi природи. Джерелом трагiчного у цей час стаi не вирiшуваний конфлiкт мiж особистiстю, носiiм гуманiстичноi природи та свiтом, що живе за законами егоiзму та несправедливостi.

Каталiзатором змiни свiтовiдчуття послужили суспiльно-полiтичнi подii тогочасноi англiйськоi дiйсностi, позначеноi особливим драматизмом i контрастом. Хiд суспiльно-iсторичного розвитку, зокрема ексцеси первiсного нагромадження, невблаганно пiдривали характеризовану iдеологiю, розкривали ii невiдповiднiсть реальнiй дiйсностi й реальнiй людинi.

В.Шекспiр не перестаi захоплюватися тiлесною красою людини. тАЬЦарська велич краситАЭ може глибоко вразити людину. Йдеться не про абстрактну небесну красу, а про красу земну, i втiленням ii являiться жiнка. Бiрон захоплюiться красою коханоi:

Хто б мiг, на красу ii обличчя

Орлиним оком пристрасно споглядаючи,

Не перетворитися вiдразу ж у слiпого? [ ]

Краса тАУ це вища досконалiсть свiту, i вона втiлена в чудовiй жiнцi, Розалiнi:

Всi фарби, слив виблискування,

Прикрасили собою вiдблиски своi,

Так досконала краса ii,

Що в нiй однiй всi досконалостi утiленнi. [ ]

В Гамлета краса невiдтАЩiмна вiд iнших переваг. Гамлету його покiйний батько малюiться прикладом всiх людських досконаналостей:

Яка неперевершена краса цих рис,

Обличчя Зевса; кучери Аполлона;

Погляд, як у Марса, тАУ властна гроза;

Осанкою тАУ то сам гiнец Меркурiй

На небом улюбленiй горi;

Насправдi таке поiднання,

Де кожний бог вдавив свою печаль,

Щоб дати всесвiту образ людини. [ ]

Вчення гуманiстiв про те, що людина богоподiбна iстота, отримуi тут повнiстю точне вираження. Старший Гамлет подiбний богам.

Ось чому в перiод кризи гуманiзму Шекспiровi близьким став Платон, i неоплатонiзм. Шекспiр стаi бароковим, пiзнаi трагедiю розкутого людського духу. Основоположник ренесансного платонiзму флорентинець Марсилiо Фiчiно сказав про людину наступне : тАЬЛюдина рiвнозначна розумнiй душi, ii досконалiсть всьго свiту,завдяки бескiнечнiй здатностi мислити i волi, пiзнання i любовi, вмiння утотожнити себе з всiма iншими речамитАЭ. Пiко делла Мiрандола пiшов ще далi, поставивши людину над усiма i давши iй свободу, яку не мали iншi земнi iстоти. Це пише зрiлий Шекспiр:

Що людина, коли вона зайнята тiльки

Сном i iжою? Тварина, не бiльше.

Той, хто нас створив з думкою стати обширною,

Що дивиться вперед, вклав в нас

Не для того богоподiбний розум,

Щоб плiснявiв вiн. [ ]

Ця думка не була для нього новою, коли вiн писав тАЬГамлетатАЭ. Вона була рано засвоiна i вкладена в уста другорядного персонажа другоi частини тАЬГенрiха VI тАЭ:

Невiгластво тАУ прокляття господнi,

А знання тАУ крила, що несуть нас до неба. [ ]

Вiдродження, розчарування у досконалостi людськоi природи. Джерелом трагiчного стаi невирiшуваний конфлiкт мiж особистiстю, носiiм гуманiстичноi природи та свiтом, що живе за законами егоiзму та несправедливостi. Вiдродження було справжнiм духовним переворотом, внаслiдок якого середньовiчна система цiнностей змiнилася новим свiтоглядом. людство ). Людина все бiльще стаi центром уваги. РЖстинний образ людини втiлюiться в античному iдеалi виховання.

Замiна свiтовiтовiдчуття, зрозумiло, не була в Шекспiра несподiваною, а стала наслiдком дiалектики його свiтогляду. Каталiзатором у цьому процесi послужили суспiльно-полiтичнi подii тогочасноi англiйськоi дiйсностi, позначеноi особливим драматизмом i контрастами.

На шекспiрiвськiй сценi мiсцем дii завжди являiться земля. З потайбiчним свiтом i царством природи життя, зображуване Шекспiром, ще звтАЩязане, але перше i головне в ренесансному театрi тАУ людина. Вона частина великого свiту, i чим бiльш вона i значущою, тим бiльшу участь в ii долi примають надприроднi сили.

В данiй працi робиться спроба проаналiзувати одного з центральних фiлософських понять у драмi тАЬГамлеттАЭ, а саме поняття тАЬлюдинатАЭ. Воно маi значення тАЬлюдинатАЭ, жива iстота, особистiсть, тобто означаi людську iстоту незалежно вiд роду i вiку:

Який довершений витвiр -людина

Шляхетнi думки ,безмежнi здiбностi!

Увесь вигляд, кожен рух викликаi захоплення!

Вчинки нагадують янгола!

Бога нагадуi розумiння! Окраса всесвiту!

Взiрець усього сущого. [ 203]

Важливим фактором для такого тлумачення слова тАЬлюдинатАЭ в тАЬГамлетiтАЭ i наявнiсть не лише постiйного спiввiдношення тАЬлюдина - розумтАЭ, але i той факт, що воно розвиваi своiрiдний протиставний зв'язок iз словом тАЬтваринатАЭ. Аналiз показуi, що спiввiдношення людина - розум - тварина повторюiться в п'iсi в рядi випадкiв i, таким чином, характерне для слововживання Шекспiра.

ВаВикористання слова тАЬтваринатАЭ як синонiму слову тАЬлюдинатАЭ стилiстично i iдеологiчно виправдане, тому що воно даi оцiнку негiдноi свого високого звання людини з точки зору гуманiстичного свiтогляду:

Якщо в людини головнi бажання тАУ Лиш iсти i спати - це хiба людина Худоба й годi. Той, хто дарував Нам пам'ять, передбачення i розум [ 256]

В основi лексико-семантичного зближення слiв тАЬлюдинатАЭ та тАЬтваринатАЭ як фiлософських термiнiв у тАЬГамлетiтАЭ лежать спiльнi смисловi зв'язки обох слiв. З'iднувальною ланкою виступаi тут слово створiння: людина - розумне створiння , тварина тАФ не розумне створiння.

Роль розуму, лексичним виразником якого в найширшому значеннi виступаi настiльки важливою у визначеннi фiлософського поняття людини в тАЬГамлетiтАЭ, що вiн може ототожнюватись з його носiiм, людиною. Так, у висловi тАЬ..такий шляхетний розум! Така людина!тАЭ Вираз тАЬшляхетний розумтАЭ синонiмiчний виразовi тАЬшляхетна людинатАЭ, тобто iх значення настiльки злились, що iх неможливо розмежувати.

Другим елементом, що становить змiст фiлософського поняття тАЬлюдинатАЭ в тАЬГамлетiтАЭ, i тiло. Це знаходить свiй вираз у тiсному спiввiдношеннi тАЬ людинатАЭ тАУ тАЬтiлотАЭ:

Природа, визрiваючи, плекаi

Не тiльки мязiв лиць,- у храмi тiла

Бринить вiдправа розуму й душi. [ 169]

Аналiз лексики вiдомого монолога Гамлета тАЬЯкий довершений витвiр-людинатАЭ також дозволяi видiлити аналогiчний лексичний ряд, а саме: людина-думка, здiбностi, вчинки янгола, взiрець. Останнi три слова служать для позначення тих головних ознак, за допомогою яких Шекспiр виражаi своi захоплення людським тiлом, його красою, формами, рухами та жестами.

В тАЬГамлетiтАЭ i цiлий ряд слiв, близьких за смислом до слова тАЬтiлотАЭ, якi трактуються у дуже широкому фiлософському планi. В першу чергу до них належить машина в значеннi тАЬлюдське тiлотАЭ, яким Гамлет позначаi себе в листi до Офелii. Незважаючи на дещо евфуiстичне забарвлення цього слова, воно вказуi, що Гамлет тАФ студент-фiлософ та дуже образно передаi iдею людського тiла як iдиного, цiлого гармонiйно, злагодженого механiзму. В такому матерiалiстично-атомiстичному значеннi дане слово вживаiться в англiйськiй художнiй i фiлософськiй лiтературi вперше. В основi становлення нового значення цього слова лежать науковi данi фiзiологii та анатомii людини, успiхи механiки та сама семантика цього слова.

Не менш важливим за слово тАЬmachineтАЭ i тАЬtempleтАЭ, яке Шекспiр вживаi в тАЬГамлетiтАЭ також в значеннi тАЬлюдське тiлотАЭ. Дане слово як своiрiдний стилiстичний варiант не тiльки означаi те саме, що й тiло, але одночасно виражаi авторську оцiнку i той глибокий гуманiстичний змiст, який Шекспiр вкладав у поняття людського тiла. В такому значеннi великий драматург вживав слово дуже рiдко i лише в серйозних за фiлософським змiстом контекстах.

Лексичнi засоби для вираження фiлософського змiсту поняття людина в ВлГамлетiВ» i новими для того часу i вiдрiзняються вiд засобiв середньовiчноi фiлософii, якi й основному зводились до спiввiдношення людина-душа-тiло.

Синонiмом слова тАЬлюдинатАЭ в розглядуваному планi виступаi в тАЬГамлетiтАЭ також слово тАЬособатАЭ, яке роздiляi з ним функцiю найбiльш загального вираження поняття тАЬлюдинитАЭ . Дане слово в значеннi тАЬлюдинатАЭ, тАЬособатАЭ, тАЬхтосьтАЭ, тАЬiндивiдум тАУ особатАЭ було повнiстю закрiплене саме в творах Шекспiра. До нього в епоху середнiх вiкiв особа мало значення тАЬмаскатАЭ та тАЬвидатна особатАЭ.

Професор Дж.Дойчбайн вказуi на одну особливiсть у змiнi засобiв вираження поняття тАЬлюдинатАЭ в той час: якщо ранiше людина, носiй душi, позначалась займенниками я, ти, то тепер, зокрема в тАЬГамлетiтАЭ, людина як носiй розуму, думки позначаiться займенником себе, собою, сам.[ ]

Отже, слова тАЬособатАЭ i займенник тАЬсамтАЭ (особисто) i свого роду еквiвалентами тАЬлюдинитАЭ, виражаючи поняття людини, ii iндивiдуальностi як сукупностi вiдмiнних, неповторних розумових та тiлесних ознак i якостей. Рiзниця мiж ними та, що займенник виражаi внутрiшнi тАЬятАЭ людини, ii розум на противагу до тiла, тодi як тАЬособатАЭ з цим останнiм пов'язане нерозривно.

Варто вiдмiтити, що такi середньовiчнi позначення людини космiчного характеру, як маленьке королiвство чи мiкрокосмос, в тАЬГамлетiтАЭ вiдсутнi. Не зустрiчаiмо також у творах Шекспiра слова тАЬiндивiдтАЭ.

Найповнiше нове фiлософське значення слова тАЬлюдинатАЭ виражено у монолозi Гамлета з другоi дii, в якому мiститься фiлософiя гуманiзму i рiвного якому за мовною красою немаi у всiй англiйськiй лiтературi.

Проф. Лосiв О.Ф. в тАЬЕстетицi ВiдродженнятАЭ пише про те, що тАЬГамлет тАФ це передусiм вiра у вiльну й розумну людину.. Це цiлком людина Вiдродження. В ii венах пульсуi титанiчна кров благородноi естетики Ренесансу, яка звикла звеличувати окрему особистiсть, славити ii розум, хоробрiсть, мужнiсть, як i героiчну жертовнiсть в iм'я суспiльства й народутАЭ. Цi високi iдеали наштовхнулися на бездуховну й антидуховну тАЬновутАЭ дiйснiсть, тому тАЬвся естетика трагедii Гамлета в нiчим iншим, як трагедiiю загибелi iндивiдуалiзму ВiдродженнятАЭ. На думку проф. Лосiва О.Ф., за естетикою загибелi титанiзму Вiдродження стоiть те, що тАЬкожний титан хоче володiти всiм iснуванням, але в цьому прагненнi вiн наштовхуiться на iнших титанiв, кожний з яких також хоче володiти всiм; а поза як усi титани, власне кажучи, рiвносильнi, то й виходить, що кожний з них може тiльки вбити iншоготАЭ. [ ]Через те, мовляв, кожна трагедiя Шекспiра закiнчуiться горою трупiв тАУ тАЬжахливим символом повноi безвиходi й загибелi титанiчноi естетики ВiдродженнятАЭ. Цей висновок авторитетного дослiдника цiлком правильний щодо названоi естетики в ii стосунках з трагедiйною творчiстю Шекспiра.

1.2. Тлумачення образу Гамлета

Образ Гамлета тАФ один з найскладнiших i найбiльш суперечливих загадковим i вагання Гамлета, загадковою i i його смерть. РЖснуi певна неузгодженiсть повiльного, чутливого характеру принца Датського з тАЬтою швидкiстю, з якою вiн убиваi Полонiя, або з тою байдужiстю, з якою посилаi на смерть Гiльденштерна i РозенкранцатАЭ, тАУ автор, мовляв, узяв тi факти з iнших джерел i не узгодив з характером свого героя. Це пояснення живе й донинi. О.Анiкст, наприклад, пишучи про тАЬрозлад мiж думкою i волею, бажанням i дiiютАЭ, пояснюi тАЬнеобдуманi вчинкитАЭ Гамлета iмпульсивнiстю, непрямолiнiйним розвитком його характеру.[ ] Ю. Шведов заперечив американському дослiдниковi Е. К. Чеймберсу, який бачив суперечнiсть у тому, що Гамлет тАУ тАЬцe людина думки, якa й дii тiльки пiд впливом iмпульсутАЭ. Сам Ю. Шведов не належав до тих, хто схильний перебiльшувати нерiшучiсть головного героя. Вiн слушно зауважив: тАЬЯк людина, Гамлет здiйснив дуже багато. Серед усiх героiв шекспiрiвських трагедiй не можна знайти iншого, який би зумiв особисто знищити так багато носiiв златАЭ.[ ]

Щоправда, Е.К. Чеймбер свого часу поставив усе з нiг на голову, звинувативши Гамлета: cмерть Офелii вiн зарахував в один ряд зi смертю Полонiя, Лаерта, Гертруди, Розенкранца, Гiльденстерна i заявив: тАЬНезважаючи на всi притаманнi iм вади, всi вони вiдданi в жертву на вiвтар нерiшучостi ГамлетатАЭ, а вбивство короля-злочинця тАЬне може перекрити збитку, спричиненого слабкою волеютАЭ принца. Гамлет, виходить, також злочинець, як i Клавдiй. Чи, може, тiльки вiн злочинцем i i? Якби не вiн зi своiм тАЬбути чи не бутитАЭ, то все було б, як i мало бути: Клавдiй правив би, всi жили б. Жили б? О, звичайно! Клавдiй iх не вбивав би. Нiкого, навiть чисту Офелiю. Усi вони потрiбнi Клавдiю. Не людинi, а королю. Потрiбнi не як люди тАФ як пiдданi, як клапани на флейтi.[ ]

Отож, Гамлет бореться не проти Клавдiя як людини, а проти зла, яке той уособлюi, проти аморалiзму, тАЬосвяченоготАЭ i тАЬвиправданоготАЭ iнтересами держави. Старому королю було легше тАФ у поiдинку зi старим Норвежцем проти нього дiяла людина, а проти принца Датського тАФ безособовий державний механiзм, слушно зауважуi в монографii тАЬШекспiртАЭ дослiдник Л. Пiнський: у тАЬГамлетiтАЭ тАЬатмосфера всезагальноi несвободи. Нема особистостi, i функцiонер. Як ланка великого механiзму державноi машини, вiн особисто нi за що не вiдповiдаi, а вiдтак здатний на все. РЖнтереси великого механiзму збiгаються для функцiонера з порядком, з iнтересами цiлого, а отже, i з тАЬблагом народутАЭ. Не маi значення, хто в центрi механiзму тАФ законний король чи узурпатор-убивця. Важливо, що це головне колесо, iнстанцiя, вiд якоi залежить Влдихання й кормВ» тьми. Шекспiр, таким чином, зафiксував початок страшного процесу одержавлення особи в абсолютистському суспiльствi, тобто розлад особистостi, замiну всього особистiсного державно-функцiональним.[ ]

У дослiдженнi тАЬРеалiзм епохи ВiдродженнятАЭ Л. Пiнський вiдзначав: тАЬПрозаiчний формалiзм i лицемiр'я тАЬтвердоготАЭ порядку в полiтицi тАФ i тваринно - егоiстичнi iнстинкти, егоiзм в сiмейних i суспiльних стосунках, у побутi, а головне, нiвелювання людськоi гiдностi як у верхах, так i в низах суспiльства,тАФ така картина наступаючоi абсолютистськоi та буржуазноi культури в трагедiях ШекспiратАЭ. У монографii тАЬШекспiртАЭ (присвячена пам'ятi Миколи Костьовича Зерова) дослiдник уточнив: тАЬУ свiтi короля Клавдiя переродилися, органiчно розпалися зв'язки патрiархальних часiв, тАЬприроднiтАЭ зв'язки, заснованi на особистому служiннi конкретнiй особi, iх поглинуло служiння безособовому механiзмовi. Розпадаються будь-якi приватнi форми спiлкування людини з людиноютАЭ.[ ] РЖ цей вiдпрацьований, функцiонально системний механiзм i по-своiму iдеальним.

Так, зокрема, бачимо, що влада Клавдiя спираiться на широку мережу тих, хто пiдглядаi, пiдслуховуi i випитуi. Це вмiло пiдкреслили постановники тАЬГамлетатАЭ у РДреванському драматичному театрi. Тут у всiх щiлинах, за всiма дверима, брамами, люками, вiкна чи вiконцями люди Клавдiя. Крiм повного штату конфiдентiв, до послуг Клавдiя вiдданий коронi репресивний апарат, зокрема й високопоставленi тАЬпозаштатникитАЭ Розенкранц i Гiльденстерн, для яких злочин задля державних iнтересiв не злочин. Такi потрiбнi королям, можливо, навiть бiльше, анiж той безiдейний кат, який робить свою справу задля харчу й пiйла. Здобути корону Клавдiй змiг убивством, здiйсненим власноручно, але для того, щоб втримати ii, йому потрiбен штат легальних i замаскованих тюремникiв. РЖ вiн його маi. Одне слово, тюрма Клавдiя не повинна була впасти тАФ така вона мiцна й надiйна. РЖ тАУ тюрма Клавдiя впасти мусила, бо проти неi повстала сила могутнiша i незнищенна: сила духу, сила моралi i правди, яка всьому даi його справжню назву. В якому свiтi живе Датський принц? Тут вiрять у духiв, примар, чаклунство, у те, що планети впливають на долi людей. Свiт,зображений у трагедii, не цiлком схожий на нинiшнi представлення про життя i людей, що живуть у ньому, мислять iнакше, нiж ми тАУ поетичними образами i поняттями.

Рiч не в тiм, що трагедiя Шекспiра написана вiршами, але в особливому поглядi на свiт, для якого чудесне було природним.

Шекспiрiвський персонаж надiлений всiма рисами ренесансноi людини. Вiн не стiльки розмiркомуi, скiльки дii. Прийнявши рiшення, герой негайно приступаi до його втiлення в життя. У центрi шекспiрiвськоi птАЩiси тАУ розкриття вчинкiв людини або здатностi людини до активного вчинку. Просування до мети вимагаi вiд героя винятковоi концентрацii волi, рiшучостi, мужностi, пристрастi.

РЖснуi думка В.Белiнського про Гамлета: тАЬВiд природи Гамлет людина сильнатАЭ, а тАЬболiсна боротьба з самим собою у принца спричинена невiдповiднiстю дiйсностi його iдеаловi життятАЭ.[ ] Багато в чому схоже тлумачення, пропоноване сучасним англiйським професором А.Кеттлом: тАЬГамлета не можна характеризувати як людину нерiшучу.Правильнiше було б сказати, що вiн потрапляi в ситуацiю, яку майже неможливо успiшно розвтАЩязати в дiiтАЭ.[ ]

Здавалося б, так само дивиться на особистiсть, яка нас цiкавить, i Л.Пiнський: вона для нього - тАЬтип цiлiсностi героiчноi свiдомостiтАЭ. Але обгрунтовуiться тАЬцiлiснiстьтАЭ ця за допомогою несподiваного повороту думки, який переорiiнтовуi всю драму на зовсiм iншу концепцiю: тАЬ.. Дiя в цiй трагедii не на колiзii тАЬмститися чи не мститисятАЭ, а на тАЬбути чи не бутитАЭ. [ ]

Не менш парадоксальне й трактування гамлетiвського конфлiкту, що вийшло з-пiд пера захiднонiмецького есеiста А.Мюллера, автора книги тАЬШекспiр без секретiвтАЭ (1980). Вiн вважаi, що вбитий Клавдiiм король-батько був анархiчним феодальним сеньйором. А сам Клавдiй тАУ провiдник новоi державноi полiтики, яка так чи iнакше узгоджуiться iз сподiваннями ренесансного гуманiзму: тАЬВбити Клавдiя тАУ означаi i вбити власнi iдеалитАЭ. РЖ коли Гамлет обираi шлях помсти, вiн ламаiться, стаi ренегатом..тАЬТепер вiн ладен усе потягнути у вир власноi варварськоi загибелi тАЭ. Вiсiм трупiв не йдуть нiкому й нiчому на користь, а Данiя пiдпадаi пiд владу чужинця Фортiнбраса.[ ]

На перший погляд аналiз, зроблений Мюллером, може здатися таким, що вкладаiться в русло, яке ще в першiй половинi нашого сторiччя проклав Вiльсон Найт тАУ прибiчник прийомiв тАЬновоi критикитАЭ в шекспiрознавствi: за Найтом свiт, що оточуi Гамлета, здоровий а хворий лише вiн сам. Насправдi все виглядаi зовсiм не так просто. Запроваджуючи свiй метод розгляду драми, Найт, як i вся тАЬнова критикатАЭ, виходив з уявлення про тАЬавтономiютАЭ художнього твору, який нiбито нi в чому не спiввiдноситься з дiйснiстю. Пiдхiд Мюллера, який певною мiрою спирався на угорського академiка Д.Лукача, навпаки, соцiальний i по-своiму iсторичний. У чомусь вiн базуiться на домислах, але в чомусь i на фактах.

Взагалi жодне з наведених тут тлумачень тАЬГамлетатАЭ тАУ звичайно, за вийнятком Найтонового тАУ не можна вiдкидати цiлком. Причому, незважаючи на те, що деякi з них мало не дiаметрально протилежнi одне одному. РЖ.Тургенiв вiдзначав: тАЬСкiльки коментарiв уже написано на Гамлета, i скiльки iх iще бачиться попереду!тАЭ[ ]

Безперечно, тАЬГамлеттАЭ тАУ приклад найбiльш одiозний, але водночас i типовий. Адже ареною знань для iнтерпретаторiв зробили його не якiсь очивиднi текстуальнi алогiзми, а незбагнена складнiсть i глибина концепцii:

Горацiо, на свiтi бiльше тайн,

Нiж вашiй вченостi хоч би приснилось. [ ]

Так каже Гамлет. РЖ ще каже вiн Розенкранцу, який не згоджуiться з тим, що Данiя тАУ тюрма: тАЬНу, то вам вона не тюрма. Бо нiчого нi доброго, нi злого нема, а наше мислення утворюi те чи те . Менi вона тюрматАЭ. [ ] Обидвi цi сентенцii у чомусь ключовi. РЖ нетiльки для цiii драми, але i для Шекспiра тАУ мислителя, Шекспiра тАУ драматурга в цiлому. Недаремно цю драму багато хто вважаi най- бiльш тАЬавтобiографiчною,тАЭ але не в розумiннi життiвих, емпiричних фактiв, але в тому, що автор нiби пiдняв на мить маску i висловився вiд самого себе.

Разом iз своiм принцом вiн знаi: у буття стiльки сторiн, що всiх iх цiлком не осягнеш, i людина неминуче судить про них по-своiму, зi своii позицii, лише наближаючись до неi, але нiколи ii не досягаючи. Самого такого знання (навiть не залежить вiд ставлення до отруiного короля, Клавдiя, матерi, Офелii, Лаерта, Фортiнбраса) Гамлетовi достатньо, щоб не стати скорим на руку, не пiдганяти подiй,тобто, щоб вагатись.

1.3. Провiднi риси гуманiзму втiленнi у трагедii тАЬГамлеттАЭ

Але попри все те загальнолюдське вкладене у трагедii, що актуально для всiх часiв, тАЬГамлеттАЭ, звичайно, твiр саме тiii епохи, коли вiн вперше зтАЩявився на сценi. На трагедii лежить незгладима печатка Ренесансу, коли яскраво розцвiла iндивiдуальнiсть i ще жива була героiка одноособового подвигу. Люди, зображенi в трагедii, не скутi традицiйною мораллю. Звичайно, iснувала держава з усiм ii апаратом примусу. Такою була монархiя королеви РДлизавети, i такою i держава, очолювана Клавдiiм. Але це був ще не той абсолютизм, що придушуi окрему особистiсть i до дрiбтАЩязкiв регламентуi життя i побут усiх станiв. Для частини суспiльства зберiгалася та iндивiдуальна воля, що була притаманна дворянськiй вiльностi. Разом з тим культура Вiдродження породила самосвiдомiсть особистостi, якоi не могло бути в середнi вiки. Хоча привiлеi ще зберiгалися, гуманiзм установив новi критерii оцiнки людини, що грунтувались на особистих достоiнствах, незалежно вiд походження iндивiда.

Перехiдний характер часу позначаiться i на образi героя трагедii. У Гамлета i лицарство, успадковане вiд старого часу, i прихильнiсть принципам гуманiзму, що виникли в нову епоху. Поза цим сполученням образ Гамлета не може бути вiрно зрозумiлим.

Вражаюча риса тАЬГамлетатАЭ тАУ взаiмозвтАЩязок усiх частин, iднiсть усiii драматичноi дii. Усе, що вiдбуваiться на сценi, в кiнцевому рахунку тАЬпрацюi тАЭ на головний конфлiкт.

Рiзноманiтнiсть зовнiшнiх обставин в тАЬГамлетiтАЭ вражаi: тАЬтут багато усього тАУ вiд наiвних релiгiйних представлень про потойбiчний свiт до незначних побутових подробиць. Пишнiсть i урочистiсть обстановки палацу, де вирiшуються долi держави i приватних осiб, змiнюються картиною сiмейного життя; ми бачимо то одну з галерей палацу, то камтАЩяну площадку, де стоять нiчнi стражi; глядачам показане придворне представлення акторiв i похмуре видовище цвинтарятАЭ.

Рiзноманiтна не тiльки зовнiшня обстановка дii, але i ii атмосфера; Шекспiр любить такi контрасти: придворне свято пофарбоване в похмурi тони, а сцена на цвинтарi починаiться жартами. Ми разом з героiм опиняiмося на таiмничiй стежцi буття, за якою починаiться потобiчний свiт, i глядача охоплюi мiстичне почуття; iнодi, вiн одразу ж стаi свiдком сцен цiлком реальних.

В цiлому, однак, дух трагедii визначаiться тим, що в ii зачинi тАУ убивство iз метою захоплення влади, а протягом усiii дii звичайна палацева обстановка: пiдслуховування, стеження, пiдозри, хитростi, пiдступнi пастки, змова.

тАЬГамлеттАЭ тАУ трагедiя не тiльки в тому розумiннi, що доля героя виявляiться нещасливою. У трагедii зображуiться зло у найрiзноманiтнiших проявах тАУ зрада, пiдступництво, убивства. Шекспiр i ранiше, навiть в оптимiстичний перiод творчостi, показував рiзнi види зла, носii його зтАЩявлялись у деяких його комедiях, але в кiнцевому рахунку добро завжди трiумфувало. У творах перших двох перiодiв зло зображувалося як сила неправомiрна. У тАЬГамлетiтАЭ зло виступаi як пануюча сила життя. тАЬ..Бути чесному при тому, який цей свiт, - говорить Гамлет Полонiю, - це значить бути людиною, обраним iз десяти тисяч тАЭ.[ ] Коли Розенкранц, прикриваючи своi i Гильденстерна лицемiрство, намагаiться запевнити Гамлета, що тАЬсвiт став правдивимтАЭ [ ], принц рiшуче заперечуi: тАЬТак, значить, близький судний день; але ваша новина невiрнатАЭ. [ ]

Чеснiсть тАУ найважливiша якiсть у вiдносинах мiж людьми. Вона полягаi в прямотi, правдивостi, сумлiнному вiдношеннi один до одного i вiдсутностi будь-якого лукавства. Вiдповiдь Гамлета маi два значення тАУ загальне, тому що вiн на прикладi матерi i Клавдiя вже зробив свiй висновок про те, який цей свiт, i тАУ приватне, що вiдноситься безпосередньо до його колишнiх товаришiв по унiверситету. Гамлет вiдразу запiдозрив, що вони зтАЩявилися до нього не просто так. У порiвняннi з Клавдiiм iхня безчеснiсть незначна, але вона наводить Гамлета на похмурий висновок: безчестя охопило увесь свiт.

Трагедiя Шекспiра являi собою не тiльки зображення суспiльства, ураженого злом: вже раннi птАЩiси-хронiки: тАЬГенрiх VIтАЭ, тАЬРiчард РЖРЖРЖтАЭ, давали таку картину. тАЬГамлеттАЭ тАУ трагедiя, найглибший змiст якоi полягаi в усвiдомленнi зла, у прагненнi осягнути його коренi, зрозумiти рiзнi форми його прояву i знайти засоби боротьби проти нього. Художник створив образ героя, враженого до глибини душi вiдкриттям зла. Цей твiр виражаi свiдомiсть художника, глибоко схвильованого видовищем жахiв життя, що вiдкрилися йому в iхнiй страшнiй силi. Пафос трагедii складаi обурення проти всесилля зла. Саме з таким почуттям створював Шекспiр свiй трагiчний шедевр.

Нiякi елементи форми не можуть розглядатися самi по собi, окремо вiд художнього цiлого. Кожний формальний елемент i змiстовним, його неможливо вiдiрвати вiд iдейного змiсту твору. З iншого боку, духовне багатство великого витвору обумовлено достатком художнiх засобiв, застосованих Шекспiром при створеннi тАЬГамлетатАЭ.

Й.В.Гете в романi тАЬРоки навчання Вiльгельма МайстератАЭ (1795-1796) охарактеризував Гамлета як людину, духу якого суперечить покладене на нього завдання помсти. Вiдтак виникло уявлення про шекспiрiвського героя, що надовго закарбувалося у свiдомостi людей. Численнi трактування трагедii зосередилися на особистостi героя. Виникла легенда про Гамлета, що не збiгалася з тим, який вiн у птАЩiсi. Письменники i мислителi вишукували

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского