Фрагменти великоi бiографii (лiрика Гете)
МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ ТА НАУКИ УКРАРЗНИ
ЛЬВРЖВСЬКИЙ НАЦРЖОНАЛЬНИЙ УНРЖВЕРСИТЕТ РЖМЕНРЖ РЖВАНА ФРАНКА
ПЕДАГОГРЖЧНИЙ КОЛЕДЖ
КУРСОВА РОБОТА
з iсторii свiтовоi лiтератури
тАЮФрагменти великоi бiографii (лiрика Гете)тАЭ
Студентки ФКА-2г
Оверко М.РЖ.
Керiвник роботи:
Бичкова Т.С.
Львiв тАУ 2005
Змiст
Вступ
Роздiл РЖ. Фрагменти великоi бiографii (лiрика Гете)
1.1 Лейпциг - народження "сонячного генiя"
1.2 Штюрмерська поезiя - фрагменти iз життя "бурхливого генiя"
1.3 Мiж волею i коханням. Лiлi
1.4 Швейцарiя на канвi життя
1.5 "Зимова подорож на Гарц"
Роздiл РЖРЖ. Великий злам
2.1 У вирi античностi - "Римськi елегii", "Венецiанськi епiграми"
2.2 Сонети - нове життя, нова любов
Роздiл РЖРЖРЖ. Останнiй перiод творчостi
3.1 У тiнь старостi
3.2 Хатем i Залейка
3.3 Поезiя i природа - джерело душевноi сили
3.4 Смерть Крiстiни
3.5 Заповiт
Висновки
Бiблiографiя
Йоган Вольфганг Гете належить до тих людей, над якими час не маi влади. Творчiсть "сонячного генiя" подолала перепони вiкiв, не втративши своii актуальностi i сьогоднi. Син суперечливоi та неоднозначноi епохи Просвiтництва з ii впевненiстю та необмеженою вiрою в невпиннiсть людського прогресу, прiоритетнiсть розуму i можливiсть побудувати "рай" на землi, яка уже в ХХ ст. зазнала краху[1]
. Але творчiсть поета не могла утiснитися в рамки його епохи, вiн постаi пророком, мислення та свiторозумiння якого пiшло далеко вперед. Його всеохоплюючий i все проникний орлиний погляд сягнув глибин людськоi психологii, зрозумiвши iх прагнення та бажання, тому твори генiя невмирущi.
Яскравим прикладом генiальноi неперевершеностi поета i його лiрика. Надзвичайна чуттiвiсть, щирiсть, природна вiдвертiсть, невiдома ранiше оригiнальнiсть та здатнiсть представляти найрiзноманiтнiшi аспекти сучасного йому життя не втратили своii цiкавостi. Гете був наставником та прикладом наслiдування свiтових генiiв.
Поезiя Вольфганга Гете мала величезний вплив на творчiсть украiнських митцiв, зокрема П. Гулака-Артемовського, Г. Сковороди, М. Макаравського, Г. Квiтки-ОсновтАЩяненка, Т. Шевченка, РЖ. Франка, П. Кулiша, якi черпали сюжети з глибокоi криницi "сонячного генiя".
Природно, що iнтерес до творчостi Гете на згасав i у поетiв та перекладачiв нашого часу. У ХХ ст. його твори перекладали Д. Загул, М. Рильський, М. Зеров, М. Орест, М. Бажан, В. Мисик, Г. Кочур, РЖ. Стеменко, М. Лукаш, В. Стус. Класичними в украiнському лiтературознавствi стали розвiдки Бiлецького "Фауст", а Сверстюк "Сонячний генiй" i "Вiдлуння Гете".
Лiрика Гете - це фрагменти великоi бiографii, вiдображення елементiв життя поета. Питання звтАЩязку мистецтва та життя важливе та актуальне i зараз. Яка поезiя маi бiльшу вартiсть, та, що основана на реальних подiях та переживаннях, чи та, котра не маi з ними звтАЩязку? Гете своiю творчiстю вiдстоюi першу позицiю, йому притаманна iднiсть поетичного слова i думки[2]
. Завдяки цьому твори живi, випромiнюють справжнi почуття та погляди поета. Гете вважав, що творчiсть маi бути невiдривною вiд життя. РЖ саме у нiй воно увiковiчнюiться:
Не може вiчнiсть поглинути
Моi дiла, моi труди[3]
.
Метою курсовоi роботи i прослiдкувати фрагменти з бiографii поета у його лiричнiй спадщинi, показати нерозривний звтАЩязок його творчостi iз життям.
Лiрика Гете побудована на реальних подiях iз життя, можливо, це тому, що вiн розумiв свою велич, генiальнiсть: "Щоб створити щось, треба насамперед чимось бути"[4]
. РЖ своi життя Гете вважав гiдним матерiалом для побудови шедеврiв вищоi проби.
Якщо не враховувати першi поетичнi спроби поета ще в батькiвському домi, то першi художнi твори належать до лейпцизького перiоду (1767-1769). Цi твори мають в собi ознаки рококо, але разом з тим тут уже присутнiй оригiнальнiший талант Гете. У Лейпцигу студент Гете приiднався до школи нiмецько-французькоi анакреонтики (засновником якоi був Фрiдрiх фон Гагедорн). Сам поет з критикою ставиться до творiв цього перiоду, вбачаi iхнi недолiки у "багатослiвтАЩi, непродуманостi вираження i недостатнiй увазi до змiсту".
Всi вони належать до безтурботноi свiтськоi лiрики, яка створювалася у Нiмеччинi у XVIII ст., такими письменниками, як Фрiдрiх фон Хагедорн, Йоган Вiльгельм Глейм, Йоган Нiколаус Гец, Йоган Петер Гец та iншi. Основною темою i тема кохання, яке виступаi як гра, i бажання виграти тут не приховуiться. Учасниками i пастушка i пастух, забавам яких сприяi iдеалiзована природа. "Вино i пiснi, поцiлунки i нiжностi, дружба i спiлкування - ось про що розповiдають цi поезii".
Величезний вплив на творчiсть Гете справила Анна Катерина Шенкопф, з якою поет познайомився у шiстнадцятирiчному вiцi, на обiдi у трактирника (батько Анни), на який потрапив завдяки Йогану Шлоссеру. Про своi нiжнi почуття до дiвчини, яка була на 3 роки старшою, своi вогнянi ревнощi Гете опише у сьомiй книзi "Поезii i правда", а також про те, як невиправданими, грубими вибухами ревнощiв вiн "отруював собi i ii кращi днi". Найкраще про глибину цих почуттiв можна довiдатися iз листiв до друзiв: "Я люблю дiвчину без становища у суспiльствi, багатства i зараз я вперше почуваюся щасливим, так як буваi при iстинному коханнi". Цей звтАЩязок продовжувався до осенi 1767, потiм розiрвався i через 2 роки дiвчина вийшла замiж. Обоi: i Гете, i Кетхен Шенкопф знали, що цей роман не тривалий. Вона, можливо, пояснювала це рiзницею у вiцi та суспiльним становищем, а Гете не мiг втратити своii свободи: "тАжЯ не хочу покинути цю дiвчину, але я мушу тiкати, я хочу тiкати". Ось що друг Гете пише про цей звтАЩязок. "Вiн ii найнiжнiше кохаi, маючи остаточно чеснi намiри порядного чоловiка, хоча i знаi, що вона нiколи не зможе бути його дружиною"[5]
.
У листах другу Беришу постають iмена i iнших жiнок: Фрiцхен, Етна, Августа. Описавши своi роздвоiнi, незрозумiлi почуття до Кетхен Шенкопф, вiн водночас хвалиться, якi у нього могли б бути шанси у Фрiцхен: "Впiзнаiш ти мене в цьому тонi, Бериш? Це тон переможця!" Пояснити таку позицiю Гете було неможливо. Кiнець роману "Пiгмалiон" вiдповiдаi листам, в тому числi i листам про Аннет:
Целуйте девушек везде,
Любите их всегда,
И вы не будете жалеть
Об этом никогда.
Но строго следуйте, друзья,
Совету моему,
Иначе всучит вам Амур
Сварливую жену.
(Переклад А. Гугнiна)
Характерним елементом лiрики цього перiоду i еротичнiсть.
Саме пiд цим впливом формувалася творчiсть лейпцизького перiоду, слiд зазначити, що величезну роль вiдiграв звтАЩязок iз Кетхен Шенкопф. Хоча твори i побудованi на внутрiшнiх переживаннях, та "кохання залишаiться грою, яку майстерно веде розсудлива людина".
Пожалуй, легче, чем цветы,
Срывать награды у девицы;
С трудом добьешься первой ты -
Сама собой вторая мчится.
(iз вiрша "Мистецтво ловити недоторк" - пер. Гугнiна)
Саме тому цей твiр носить зовнiшнiй характер, i по сутi i хитрою iнтелектуальною грою.
Факти веселого та безтурботного юнацького життя знайшли своi вiдображення у книзi "Аннета", яка мiстить такi твори, як "Анетта", "Циблгс", iсторiя", "Лiда, iсторiя", "Мистецтво ловити недоторк, iсторiя перша", "Мистецтво ловити недоторк, iсторiя друга", "Трiумф i добро творцi, iсторiя перша", "Трiумф i добротворцi, iсторiя друга", елегiя "На смерть брата мого друга" та iншi.
Друга збiрка "Пiснi i мелодii", яка мiстила такi твори, як "Могила Амура", "Нiч", "Крик", "Любов i добротворець", iншi.
"Новi пiснi" - перша друкована збiрка. До неi увiйшли такi твори, як "Новорiчна пiсня", "РЖстинна насолода", "Нiч", "Крик", "Щастя", "До мiсяця".
Всi цi твори написанi пiд впливом анакреонтизму, напрямку, який спирався на вiдкриття Анакреона, давньогрецького письменника, взагалi вони були легкою пародiiю, i ззовнi характеризувалися неримованими строфами, написанi певним розмiром, з характерними мотивами вина, кохання, жiнок i спiву, але не тiльки це мало вплив на творчiсть, але i вся сатирична поезiя (Таснера, Виланда), яка брала свiй початок вiд Феокрита, Епiкура, Катулла. Цi твори можна описати i такими ознаками: "легкiсть, життiвiсть, нiжнiсть, життiрадiснiсть"[6]
.
У вiршi "Трiумф i добродii" розповiдаiться про те, як виникаi можливiсть задовольнити любовну потребу, i що можливо здобути прихильнiсть дiвчини завдяки розумiнню психологii. Подiбнi уроки поданi у веселiй формi:
Но, вырываясь из объятья,
Она кричит: не троньте платье
Вы бога ради и за мной
Спешите молча в час ночной
Идем. Вдруг с нежностью она:
О милый! Время мы теряем,
Минута счастья нам дана,
А мы от счастья убегаем.
(Переклад А. Гугнiна)
А у творi "Любов i цнота" тема материнського заповiту, точнiше, антизаповiту:
Когда любезной нашей мать
Советы вздумает давать,
Про долг, про совесть говорит,
А милая от них бежит -
Затем, что пламень наш греховный
И поцелуй ее влекут,-
Друзья! упрямства больше тут,
Чем доброй верности любовной!
Когда же мать свое возьмет,
И сердце в цепи закуёт,
И злопыхательски следит,
Как милая от нас бежит,-
Лишь сердца юности не зная,
Торжествовать возможно ей,
Друзья! тут ветреность скорей,
Чем добродетель записная!
(Переклад Л. Кочеткова (РЖ, 60))
Тут вимальовуiться легковажна вдача молодого Гете.
Не слiд розглядати цього перiоду як пролог до "справжнього" Гете[7]
. Твори пiзнього Гете достатньо часто беруть свiй початок iз жанрiв ранньоi поезii:
Коль слишком быстро Феб златой
Над миром свет погасит,
Беседа с женщиной младой
Любую ночь украсит.
Когда же снова возгорит
Над миром свет безбрежный,
Нам самый долгий день продлит
Тепло улыбки нежной.
(Переклад А. Гугнiна)
(РЖз твору "Панi Клементинi фон Манделсло, Веймар, в найкоротший день 1827 року")
"Так почався шлях, з якого я вже не зiйшов протягом всього свого життя, а конкретно: все, що веселило, смутило чи хоча б зачiпало мене, я тут же перетворював в образ, в поезiю; тим самими я зводив рахунки iз самим собою, виправляв i перевiряв своi уявлення про зовнiшнiй свiт i знаходив внутрiшнi заспокоiння. Поетичний дар був би менi потрiбнiший, нiж моя вдача, що постiйно лине з однiii крайностi в iншу. А тому досi мною опублiкованi твори не бiльше, як розрiзненi уривки iдиноi великоi оповiдi, сповнити яку я намагаюся в цiй книзi"[8]
.
Не все це можна вiднести до лейпцизькоi пори, але важливим i те, що матерiал був знайдений саме тут, автор шукав його в самому собi. Правдивою основою його вiршiв i чуття i думка, а досвiд у Лейпцигу"[9]
.
Вже в раннiх творах намагаються знайти щось "великогетiвське". РЖ знаходять це у вiршi "Нiч"[10]
.
Покидаю домик скромный,
Где моей любимой кров.
Тихим шагом в лес огромный
Я вхожу под сень дубов.
Прорвалась луна сквозь чащи,
Прошумел зефир ночной,
И, склоняясь, льют всё слаще
Ей берёзы ладан свой.
Я блаженно пью прохладу
Летней сумрачной ночи!
Что душе даёт отраду -
Тихо чувствуй и молчи.
Страсть сама почти невнятна.
Но и тысячу ночей
Дам таких я безвозвратно
За одну с красой моей.
Переклад А. Гунiна
Зачарування нiчним пейзажем - це щось нове, хоча поет ще використовуi такi звичайнi аксесуари, як "мiсяць", "зефiр", "пристрасть", прикметники виконують не лише роль прикрас, але створюють настроi.
Самi словеснi вирази не прозбавленi музичностi, завдяки спiвзвуччю голосних.
Цю поезiю можна розглядати як опис самотностi. "Поезiя мiсячноi ночi - дуже часто це всього лише втеча, спроба знайти насолоду.
Другий твiр, який даi уявлення про майбутнi твори - "До мiсяця". В першiй строфi цього твору - зачарування мiсячною нiччю, а другий i третiй знову тон веселоi гри.
"В лiрицi Гете елементи природи - це не просто декорацii, тАж вони дiстають нехай ще скромне, але самостiйне значення"[11]
.
Света первого сестра,
Образ нежности в печали,
Вкруг тебя туманы встали,
Как фата из серебра,
Поступь лёгкую твою
Слышит всё, что днём таится,
Чуть вспорхнёт ночная птица -
Грустный признак, я встаю.
Мир объемлешь взором ты,
Горной шествуя тропоютАж
Переклад В. Левика (1, 61-62)
Далеко вiд гри в дусi рококо i вiд анакреонтичноi поезii насолоди вiдiйшла поезiя "Три оди моiму другу Беришу". Ця поезiя займаi значну роль. Вони присвяченi Ернсту Вольфгангу Беришу, другу Гете який був його порадником як в лiтературних питаннях, так i в душевних. Вiн був вихователем графа Линденау, жив у Ауербахському дворi i Гете посилав своi першi листи саме туди, починаючи з жовтня 1766 до жовтня 1767 року. Восени Бериш змушений був залишити це мiсце. Причиною став ляпас, якого дав вiн дав своiму вихованцю. Гете в "Поезii i правдi" вважав, що саме вiн вiдповiдальний за цi вибрики. Гете каже, що Бериш i решту молодих людей звтАЩязалися з деякими дiвчатами i здобули недобру славу. Потiм Бериш переiхав у Дессау, де знову став вихователем. РЗхнi звтАЩязки не перериваються. У 1830 р. у своiх спогадах Гете згадуi про "старi дурницi, на якi ми безсоромно марнували час"[12]
.
"Оди до мого друга" написанi зовсiм в iншому тонi, тут критика Лейпцизького життя, вiдхiд вiд старих форм вiршотворення. Тут вперше зтАЩявляiться "вiльний чотиристопний вiрш". Нещедро описана природа у другiй одi, яка передаi дещо загострений, але дiйсний вигляд туманноi, болотистоi долини вздовж рiчки.
Мёртвые топи,
Пары октябрьских туманов
Сливают свои истеченья
Здесь нераздельно.
Место рожденья
Вредных насекомых,
Разбойный приют
Их злобы.
Переклад Вересаева (РЖ.49)
Розлука - це смерть, говориться у третiй одi:
Тройная смерть -
Разлука без надежды
Свидеться снова.
Переклад Вересаева
Два останнi рядки i нiби прямими зiзнанням Гете про життя у Лейпцигу, але насправдi це хвилювання, викликанi вiдтАЩiздом друга, солiдарнiсть з ним:
Идёшь, остаюсь я.
Но уже вертяться
Летучие спицы последнего года
Вокруг дымящейся оси.
Считаю удары
Громового колеса.
Последний удар!
Отскочит запор - и я свободен, как ты!
Переклад Вересаева
Опис непривiтноi природи - це вiдбиття внутрiшнього настрою Гете. Безпосередня вираженiсть i пряме звернення до друга даi пiдстави вiдносити цi оди до листiв.
Цi оди дiйшли до Гете у 1818 р. разом з листами до Беришу i не друкувалися до 1836 р. Тому вони, так би мовити, не брали участi в твореннi "iсторii поезii".
Подiбно чужорiдному тiлу зтАЩявилася "Елегiя на смерть брата мого друга". Але при уважному розглядi виявляiться, наскiльки цей твiр "на випадок" звтАЩязано з вiршами на смерть[13]
.
Нову сторiнку у "великiй бiографii" вiдкрило навчання у Страсбурзi. Поезiя в цi роки розвивалася в дусi "Бурi i натиску", руху, який у своiй суспiльно-iсторичнiй сутностi був виявом протесту молодоi бюргерськоi iнтелiгенцii проти феодально-iсторичних порядкiв, проти деспотизму князiв i засилля бюрократiв, проти застою i убозтва тогочасного нiмецького життя[14]
. Гете подiляi iдеi штюрмерiв (вiд нiм. слова Sturm - буря) або "бурхливих генiiв". Штюрмери твердили, що потрiбно писати так, як пiдказуi творча уява, яку вони називали "генiальнiстю". Улюбленими темами були - природа та кохання. Останнi описувалося, як глибоке, щире, бурхливе почуття, але Гете своiю творчiстю виходить далеко за рамки цiii течii. Його поезiя вирiзняiться довiрою до життя, його конкретностi, розмаiтостi, повноти, а також реалiстичнiстю, яка надаi творам простоти та природностi.Т. Манн писав про лiрику Гете: "Яким все це було новим, скiльки тут чаруючоi свободи, мелодiйностi i барвистостi, як пiд буряним поривом цих ритмiв летiла пудра з рацiоналiстичних перук". Цi переконання та iдеi втiлилися у лiрицi. "Травнева пiсня" та "Побачення i розлука" - першi приклади якiсно новоi поезii. "Травнева пiсня" (1771) i яскравим свiдченням цього. У час створення вiрша поет навчався у страсбурзькому унiверситетi. Вiн закохався у юну дочку зезегемського пастора Фредерiку Брiон. Образ "у всiй ii нiжнiй привабливостi" закарбувався у душi поета та вiдбився у його творчостi. У своiй автобiографiчнiй збiрцi Гете писав: "Я вiдчув, як у менi знову вiдродилась потреба поетичноi творчостi, якоi я давно вже не знав. Я створив для Фредерiки багато пiсень на знайомi мелодii. РЗх назбиралося б, напевно, на цiлий том". У "Травневiй пiснi" звучить два мотиви: замилування природою i щасливi любовнi переживання. Кохання пануi i в природi, i в життi людини. В центрi знаходиться людина, яка розумii себе частиною природи. Радiсний настрiй передаiться танцювальним ритмом та двостопним ямбом. Все це вибух радостi поета, викликаного коханням:
Смiiться ясно
Все навкруги.
Палаi сонце,
Блищать луги!
Квiтки звисають
З гiлля в садок.
РЖ мир, i радiсть
В серцях у всiх.
О свiт, о сонце
В серцях у всiх.
Молодi люди були вже зарученi, але весiлля не вiдбулося. У 1772 р. Гете, одержавши вчений ступiнь, покидаi Ельзас. Це був кiнець iхнiх стосункiв. Гете не мiг змиритися iз сiльським життям. "Приiмна мiсцевiсть, люди, якi люблять мене, дружнi коло, - так пише вiн близькому друговi. - Так-так, це вони! Я це вiдчуваю, милий друже! Я вiдчуваю також, що навiть на волосок не наблизився до щастя, навiть тепер, коли справдились моi мрii"[15]
.
Цей фрагмент вбудований у твiр "Побачення i розлука". Саме розрив стосункiв служить фоном для твору. Страдницька втеча - iдиний вихiд, бо насамперед Гете - вiльна людина.
Цей твiр вражаi предметнiстю (яскравi картини природи), саме ж побачення поза кадром. Головну увагу зосереджено на внутрiшнiх переживаннях.
Герой "душа в огнi", - який у менi палаi вогонь, i все ж кохати - яке щастя".
Образ коханоi лише у сприйняттi поета: "РЖ ти овiяна весною, знову зi мною". Природа, образ коханоi та внутрiшнiй свiт постають як iдине цiле:
Душа в огне, нет силы боле,
Скорей в седло и на простор,
Уж вечер плыл, лаская поле
Висела ночь у края гор.
В моих мечтах лишь ты носилась
Твой взор так сладостно горел,
Что вся душа к тебе стремилась
И каждый вздох к тебе летел.
Я встал, душа рвалась на части,
И ты одна осталась вновь,-
И всё ж любить - какое счастье,
Какой восторг - твоя любовь!
У цьому творi бачимо внутрiшню суперечнiсть в душi поета, вiн тяжко страждаi, але свобода стоiть понад усiм. Душевнi переживання, якi пiдкреслюi нiчний пейзаж:
Луна сквозь дымку, с гребня тучи,
Смотрела грустно в вышине,
Крылатых ветров рой летучий
Свистел свирепо в уши мне.
Ночные страхи мчались с нами,
Но был и весел, бодр мой конь.
В моей душе какое пламя!
В моей крови какой огонь!
Пер.В. Морiца
Ця строфiчна форма, яка мiж 1700 i 1770 роками використовувалася найчастiше - це строфа iз восьми рядкiв, яка нiби складалася iз двох строф з перехресною римою, остання строфа почергово з чоловiчими або жiночим закiнченням, кожна строфа чотиристопний ямб[16]
. Тепер же ця форма повинна була вмiстити почуття, жагучi почуття поета. Одночасно виражаються, осмислюються i коментуються переживання, якi мали мiсце в минулому.
За поезiiю закрiпилася назва "сповiдальна лiрика". Сам Гете у своiй автобiографiчнiй книзi писав про те, що все життя вiн дотримувався iдиного принципу перетворювати все те, що примушувало його радiти чи страждати, у поезiю; тому все, що ним опублiковане - це уривки iдиноi великоi сповiдi[17]
. Водночас Гете створюi зразки високоi поезii гiмнiв. Це твори, наповненi глибоким фiлософським змiстом, але у них також присутня бурхлива емоцiйнiсть та пристраснiсть, притаманна руховi "Бурi i натиску".
Здавалося б абстрактнi питання буття, мали б мати форму спокiйну, медитацiйну, але у Гете цi проблеми переживаються бурхливо, з темпераментом "бурхливого генiя". РЖ тут бачимо фрагменти життя, думок поета. Для iнтимноi лiрики особливе значення мав фольклор та давньогрецькi гiмни, насамперед Пiндорова ода. Вiд неi походять вiльнi ритми поезii гiмнiв Гете, якi яскраво передавали пафос "Бурi i натиску".
Гiмни Гете - це видатне явище. Чи не найранiший серед них "Пiсня мандрiвника пiд час бурi" (1771-1772), з цього твору власне починаiться поезiя гiмнiв. Вона i патетичним монологом, зверненим до сил природи, що персонiфiкуються в мiфологiчних образах. За словами автора, цей твiр виник пiд час нiчних блукань поета на лонi сонноi природи, коли вiн "сам собi наспiвував диковиннi гiмни-дифiрамбитАж у той час, коли навколо бушувала буря, якiй я йшов назустрiч"[18]
. Перед нами "бурхливий генiй", що розкриваi в екстазi своi "я" i своi вiдношення до свiту, але лише в абстрактних формах[19]
.
Ко мне слетайтесь, музы,
Сестры граций!
Это - влага,
Это - суша,
Это - сын текучих вод и суши.
Я - над ними ступаю,
Брат богам (göttergleich).
Цей суто "штюрмерський" твiр нерiдко вважають надто "хаотичним", безформним як для Гете, вiн видаiться лише в перспективi подальшоi еволюцii поета, у спiввiдношеннi з "веймарським класицизмом"[20]
.
Роки перебування у батькiвському домi були напруженою пiдготовкою до творчого злету. Тут Гете знайомиться у подругою своii матерi Сусанною фон Клеттенбер, яка належала до секти гернгутерiв. Представники секти займалися "таiмними науками", навiть алхiмiiю. За два роки вiн серйозно захоплюiться "пансофiiю" (батьком пансофii вважають Парацельса), яка проявлялася у великому зацiкавленнi до всього "дивного", iррацiонального, трансцентричного. Це закарбувало у творчiй душi поета особливий потяг до магii.
Страсбург став новою сторiнкою у творчостi Гете. Остаточний розрив iз пансофськими iдеями стався при зустрiчi iз Гердером у Страсбурзi. Саме Герде прищепив любов до нацiональних здобуткiв нiмецькоi поезii. Пiд впливом цих iдей у 1771 р. вiн зiбрав у Ельзасi 12 народних пiсень. Цей факт бiографii знайшов свiй вiдбиток у лiрицi, народна творчiсть мала великий вплив на ранню лiрику поета, вони "допомогли йому в пошуках найпростiших, разом з тим виразних засобах художньоi мови"[21]
. Цi народнi мотиви мали мiсце лише у 70‑i роки. Прикладом може бути вiрш "Дика троянда", основою якого i народна пiсня.
Мальчик розу увидал,
Розу в чистом поле
К ней он близко подбежал
Аромат её впивал
Любовался вволю.
Он сорвал, забывши страх,
Розу в чистом поле
Кровь алела на шипах
Но она - увы и ах
Не спаслась от боли
Роза, роза, алый цвет
Роза в чистом поле.
Цей вiрш сприймаiться як народна пiсня. Пiднесена простота народноi пiснi ввiйшла в живу тканину гетiвського вiрша, надавши йому незвичайноi чарiвностi[22]
.
В основi лiрики особливе фiлософське сприйняття дiйсностi, розумiння свiту, як вiчного встановлення, який не може зупинитися нi на хвилину, яскравим прикладом i його твiр "На озерi".
И жизнь, и бодрость, и покой
Дыханьем вольным пью
Природе сладко быть с тобой
Упасть на грудь твою.
1775 рiк. У життi Гете зтАЩявилася жiнка. Широко вiдома елегiя Гете "Парк Лiлi". Крiм цього твору, поет присвятив iй ще багато творiв: "На морi", "Осiннi почуття".
Зустрiч Гете з Лiлi РДлизаветою Шекеман вiдбулася у 1774 роцi в домi ii батькiв. Вперше поет побачив Лiлi за роялем, коли вона грала сонату. Дiвчинi було тодi 16 рокiв. "Ми глянули одне на одного, - говорить Гете у своiй бiографii, - й, не хочу обманювати, менi здалося, що я вiдчув притягальну силу найприiмнiшоi якостi". В цей час написав твiр, в якому передав своi палкi почуття:
Серце, серце, что с тобой?
Что стесняет так тебя?
Лiлi була дiвчиною легковажною, мала багато залицяльникiв, вона спочатку не вiдчувала кохання, але згодом вiн все ж полонить серце молодоi дiвчини[23]
.
В поезiю, яка складала цикл "До Лiлi", Гете втiлив усi своi почуття, переплетення блаженства i розгубленостi, неземноi радостi та глибокоi пригнiченостi. Цi вiршi так тiсно були повтАЩязанi з життям поета тих мiсяцiв, що декотрi вiршi як документи Гете включить потiм в "Поезiю i правду". В них бiльше немаi манери гiмнiв в "Бурi i натиску", патетичних фраз, безсмертних бажань i почуттiв. В цих творах Гете втiлюi своi реальне душевне становище, ця поезiя швидше запитання, нiж вiдповiдь[24]
. Прикладом цього i нiжна чуттiва поезiя "Белiндi": [25]
Я ли тот, кто в шуме света вздорном,
С чуждою толпой,
Рад сидеть хоть за столом игорным,
Лишь бы быть с тобой.
Нет, весна не в блеске небосвода,
Не в полях она.
Там, где ты, мой ангел, там природа,
Там, где ты, весна.
Не лише любов, краса та природа можуть виразити почуття поета до дiвчини, в чиiй владi опинився Гете:
"В этой власти есть колдовская сила", "Жить в плену, в волшебной клеткетАж"[26]
Ах, смотрите, ах, спасите,
Вкруг плутовки, сам не свой,
На чудесной тонкой нити
Я пляшу, едва живой.
Жить в плену, в волшебной клетке,
Быть под башмачком кокетки,
Как такой позор снести?
Ах, пусти, любовь, пусти!
Вiрш "Звiринець Лiлi" сповнений рiзкоi насмiшки, у ньому поет уявляi себе прирученим ведмедем:
Ведь именно так из чащи ночной
Прибрел к ней медведь - мохнатый верзила,
В какой же капкан его залучила
Хозяйка компании сей честной!
Отныне он, можно сказать, ручной.
Але в душу Гете вриваiться вихор волi, сила якого пробуджуi бунтаря:
А я?. О боги, коль в вашей власти
Разрушить чары этой страсти,
То буду век у вас в долгутАж
А не дождусь от вас подмоги,
ТогдатАж тогдатАж О, знайте, боги!
Я сам помочь себе смогу!
Юна Лiлi змогла справити на поета сильне враження своiю освiченiстю, вмiнням спiлкуватися. Але чи хоче Гете пожертвувати своiю волею заради Лiлi? Щоб хоч якось полегшити своi страждання, Гете вiдправляiться у Швейцарiю.
Але перша подорож не полегшуi душевних страждань поета, його серце i далi розриваiться мiж прагненням до волi та коханням до Лiлi:
Если б я тобой не грезил, Лили,
Как меня пленил бы горный путь!
Но когда бы я не грезил Лили,
Разве было б счастье в чем-нибудь?
У Швейцарii вiн не зумiв розiбратися у своiх почуттях. Повернувшись, Гете знову iз Лiлi. Цей звтАЩязок мiг привести до шлюбу, але на перешкодi стали батьки. Велику роль зiграли релiгiйнi мотиви, бо походила вона з протестантського оточення.
У листi до свого друга Гете пише, що незабаром покине Франкфурт, але продовжуi ще зтАЩявлятися на людях iз Лiлi.10 вересня 1775 року на весiллi кальвiнiстського священика ситуацiя прояснюiться. У кiнцi святкового вiрша Гете натякаi на розрив[27]
:
Все дальше шагом смелым
Куда-то жизнь спешит
И от родных пределов
Все взоры вверх стремит.
И вот уж долго-долго
Родной не видим круг,
И кто-то втихомолку
Слезу обронит вдруг.
Но пусть нас боль утраты,
Друзья, не удручит.
Когда судьба собрата
Навеки вас лишит:
Душою будет вечно
Ваш образ он хранить -
Ведь в памяти сердечной
Любовь не угасить.
Переклад Гучнiна
Розрив стосункiв стався на ярмарку. Лiлi у 1778 роцi одружилася з банкiром.
Наприкiнцi свого життя Гете визнав, що цi днi були най нещасливiшим моментом його життя. Пiсля розриву в ньому ще довго живе бiль розлуки. Про це говорять повнi суму вiршi, яких до того ще не було. В одному з вiршiв "Стелли" в 1776 р. поет пише присвячення[28]
:
В тени долин, на оснеженных кручах
Меня твой образ звал:
Вокруг меня он веял в светлых тучах,
В моей душе вставал.
Пойми и ты, как сердце к сердцу властно
Влечет огонь в крови
И что любовь напрасно
Бежит любви.
Переклад Гучнiна
Ще одна подiя, яку не можна залишити непомiченою - це подорожi до Швейцарii. У 1775 р. Гете здiйснив першу з них. Поет був вражений безмежно багатою природою гiрськоi Швейцарii. "Перша подорож до Швейцарii вiдкрила менi широку панораму свiту". Хоча пiзнiше вiн засудив цi подорожi. Це, звичайно, знайшло свiй вiдбиток у творчостi. Пiд час перебування на озерi разом з друзями народилася прекрасна поезiя:
Посредством пуповины я
Теперь вкушаю вкус земной.
И яств земных вокруг меня
Неисчислимый рой.
Качает наш челнок волна,
В такт качке - взмах весла.
Наш путь далек, но цель видна -
Пусть тучам несть числа.
Взор мой взор - ты что в печали,
Золотые сны сбежали,
Прочь мечта, хоть ты красива,
В жизни есть любовь и диво.
На волнах блистают
Сонмы звезд золотистых,
И туманы съедают
Виденье далей чистых.
Утренний ветер резвится,
По заливу рябь несёт,
В озеро не наглядится,
Как в зеркало, зреющий плод.
Поет глибоко розумii природу, вiдчуваi себе ii невiддiльною частиною. Щасливе вiдчуття безпеки на лонi природи, спогади, що турбують, якi зараз i тут врачають свою силу, повний спокiй i надiя, вiдчуття контакту з пейзажем[29]
.. Але навряд чи твiр був створений повнiстю i записаний там, рiзнi фрази вiрша обтАЩiднанi одна з одною змiнним розмiром вiрша. Подiбно як вiддаленi рядки обтАЩiднують протирiччя в одному творi, так авторське "я" являi собою обтАЩiкт змiнного настрою.
Слово тепер означаi щасливе перебування в теперiшнiм, яке вiдiрване вiд нещасливих спогадiв минулого. Гете в цей час був уже далеко вiд франкфуртських справ, вiн був готовий до сприйняття нового, вiдчував приплив продуктивних сил, саме тому був використаний образ "пуповини", щоб яскравiше продемонструвати звтАЩязок з природою.
Лише енергiйна вiдмова вiд "золотих снiв" може повернути юнаку життя теперiшнього дня. РЖ в наступних восьми рядках образ природи з далекоi i близькоi перспективи, вiдчуття спокою створюiться за допомогою кiлькох рядкiв однаковоi довжини. Плiд - символ надii на щасливе майбутнi. Нiби спостерiгати за самим собою i радiти своiму дозрiванню. Для людини, яка багато пережила, природа - символ спокою та подолання проблем[30]
.
Поезii Гете живi, перевiренi на власнiй практицi, це реальнi почуття, що переповнювали серце поета.29 листопада 1777 року поет вiдправився в подорож, яка вiд самого початку мала ознаки незвичайноi. Це була таiмна подорож. У своiму щоденнику ще 16 листопада було записано: "Задумав таiмну подорож". Будучи в дорозi, вiн назвав цю подорож "паломництвом" (в листi до Шарлотти фон Штейн вiд 7 листопада 1777 року). Незвичайною була ця поiздка ще тим, що поет здiйснив ii верхи. Це перша подорож поета по Гарцу, дивовижному кришталевому свiтi. Вiн пiдкорив вершину Броккен. Це було мрiiю поета. Ось що виголосив поет на вершинi: "Чудовий, радiсний свiт, весь свiт в хмарах i туманi, i тут на горi ясно. Що i людина, що ти памтАЩятаiш про неi". Ця поiздка дала можливiсть на деякий час звiльнитися вiд придворного життя з усiма його мертвими формальностями i зблизитися з простими людьми, наповнивши своi серце любовтАЩю. "Для Господа ж Бога цей клас вищий". (4 грудня 1777 р) Ця подорож, а також зходження на Броккен вже немолодого поета були перевiркою, чи зможе вiн залишитися у Веймарi при дворi, чи зможе виконати те, що взяв на себе. Наскiльки це було важливо, виражаiться цими рядками: "Цiль прагнень моiх досягнута, вона залежить вiд великоi кiлькостi ниток, i багато ниток залежать вiд неi, ви ж знаiте, як сповнене символiки моi iснування.."
Тiльки в такому контекстi стають зрозумiлi багато мiсць написаноi тодi поезii[31]
. Гете сам назвав цей твiр "Зимова подорож на Гарц", до якого вже в 1821 роцi додав такi рядки:
Словно коршун,
Простирающий легкие крылья
Среди утренних туч
И следящий добычу,-
Воспари, тень моя.
У цей час було незвичайним називати соколiв коршунами. У древнiх римлян цей птах мiг передбачати майбутнi. Напевно, спостерiгаючи за коршуном, який кружляв над вершинами Гарца, автор "Зимовоi подорожi" мiг згадати про значення, яке древнi надавали польоту птахiв: ось i виник поетичний образ, в якому безпосереднi спостереження злилося iз таiмним, хоча доступним розумiнню сенсу життя. Уже 1 грудня у щоденнику зтАЩявився запис: "=слово коршун=". Ось тодi i виникли першi рядки поезii. Вона повинна була стати пророчою, як птах, ii завданням було звiстити про майбутнi. Так стаi зрозумiлим перехiд до другоi строфи.
Ибо Господним престолом
Каждому путь
Предуказан
Путь, что счастливца
Скоро домчит
К цели отрадной
Тот же, кто в тщетном
Противоборстве
С нитью неумолимой
Тот знает пускай:
Беспощадные ножницы
Однажды её пресекут.
Зла доля нещасливого контрастуi iз щасливцем, далi у поезii зтАЩявляються мисливцi (мисливська компанiя герцога веймарського). для щасливця покрита снiгом вершина - "престол благородного серця" - успiшне сходження нагору, це подiя, яку вiн вимолив, i на яку вiдважився. Вперше тут в поiднаннi слiв "вiдкрита" i "таiмна" була виражена формула, яка залишилася лейтмотивом Гетiвського спогляданя природи[32]
:
С непостижимой душой,
Открытою тайной,
Из-за туч он взирает
На изумлённый мир,
На избыток его богатств,
Которые он орошает
Из артерий собратьев своих.
Переклад Е. Вiткова
Одним з найвищих злетiв поетичного генiя Гете i цикл "Римськi елегii", який нерозривно повтАЩязаний, оснований на фактах та обставинах з бiографii митця. Насамперед це подорож до РЖталii (1786-1788), яка за визначенням науковцiв належить до найбiльш переломних подiй у життi поета. За словами самого Гете, подорож ця "була, власне, втечею вiд усiх негараздiв"[33]
, якi вiн пережив вiд птАЩятдесят першою паралеллю, тобто у Веймарi, i надiiю потрапити у справжнiй рай пiд сорок восьмою паралеллю, тобто у Римi. До найбiльших причин належать розчарування у державно-адмiнiстративнiй дiяльностi, у проектах просвiтницькоi реформи, суперечки iз дворянством, до всього того можна додати десятилiтнiй творчий занепад, в перше десятилiття перебування у Веймарi (1775-1785).
Гете подорожуi по РЖталii не як мiнiстр Саксен-Веймарського герцогства, а як простий купець. Вiн веде невибагливе життя, спiлкуiться iз простими людьми, знайомиться з митцями, з вiчними памтАЩятками античноi культури. Словом, в РЖталii Гете знову, як i в часи "Бурi i натиску", поринаi в стихiю "позастанового" життя, вiльного вiд офiцiйностей та умовностей, невимушено спiлкуiться iз простими людьми, посилено вивчаi мистецтво античностi[34]
, Вiдродження, i почуваi себе вiльним i щасливим, як нiколи.
Ця обставина звiльнила духовний потенцiал поета, вiдкрила творчi джерела. Ось як Гете сказав у 1786 роцi: "Вiдколи я вступив до Рима, для мене почалося нове життя, справжнi вiдродження".
Тут Гете отримуi могутнiй поштовх до нового творчого злету, початок якого виявився у "Римських елегiях", i творчiсть поета набираi нового напрямку.
Слiд зазначити, що поривання в РЖталiю були викликанi потребами естетично-художнього характеру. Поет все виразнiше тяжii до "обтАЩiктивного", втiленням якого i античнiсть.
Художня переорiiнтацiя повтАЩязана з глибоким свiтоглядним зрушенням: перехiд вiд бунтарського "штюрмерства" до "врiвноваженоi" зрiлостi, яка виявляiться у прагненнi класичноi гармонii та якостi. В естетично-лiтературнiй площинi це перехiд вiд штюрмерського преромантизму до "веймарського класицизму", який i не лише схильнiстю до примирення, але й вiдзначаiться своiю виховною спрямованiстю, акт
Вместе с этим смотрят:
"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)
"Донские рассказы" Михаила Шолохова
"Живопись слова" в японской поэзии
"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского
"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского