Християнський свiтогляд на язичницькi традицii в текстi "Слово о полку РЖгоревiм"

Дипломна робота

Християнський свiтогляд на язичницькi традицii в текстi ВлСлово о полку РЖгоревiмВ»

Вступ

Актуальнiсть дослiдження. ВлНаукова праця над ВлСловомВ», що велася силами учених майже цiлого словтАЩянського свiту протягом столiття, даi дуже гарний образ щироi духовноi кооперацii, обтАЩiднаноi iдиною любовтАЩю словесноi краси. Нi одна iнша слов'янська пам'ятка не може похвалитись такою великою i гарною лiтературою, такими многостороннiми, глибокими працями. РЖ все-таки в результатi бiльш нiж цiловiковоi працi ВлСловоВ» являiться в значнiй мiрi збором загадок, котрi все ще не можна рiшити певно i твердо. Його красота бтАЩi нам у очi в сiй попсованiй формi. Але способи розвтАЩязання трудних мiсць i суперечних питань, звтАЩязаних з текстом, настiльки рiзняться, що для того, аби могти ближче аналiзувати його, треба насамперед для себе самого установити вигляд i розумiння цього текстутАжВ» [16; 170тАУ171].

Цi слова видатного украiнського iсторика, написанi майже столiття тому, актуальнi й нинi тАУ ВлСлово о полку РЖгоревiмВ» надалi залишаiться загадкою та феноменом свого часу.

ВлСлово о полку РЖгоревiмВ» належить до тих небагатьох творiв киiво-руськоi лiтератури, якi постiйно знаходяться у полi зору широкоi громадськостi й учених рiзних краiн. Вiдомостi про тисячi публiкацiй вiд часу вiдкриття рукопису в 1792 р. тАУ монографii, статтi, повiдомлення тАУ зiбранi у бiблiографiчних виданнях i оглядах ХРЖХ-ХХ столiть. РЖ це дозволяi не лише орiiнтуватись у лiтературi з цього питання, а й бачити в самому процесi вивчення ВлСловаВ» певнi тенденцii i перспективи, незважаючи на рiзноманiтнiсть позицiй, оцiнок, характеристик в основних напрямках дослiдження памтАЩятки тАУ iсторичному, лiнгвiстичному i лiтературному. Кожний з цих напрямкiв iснуi нiби автономно, i разом з тим визначальним i iсторичне осмислення твору, оскiльки успiшно вивчати памтАЩятку можна лише на iсторичному фону, привтАЩязавши ii до конкретного перiоду.

У рiзний час були бiльш або менш повно вивченi обставини вiдкриття рукопису ВлСловаВ», дослiджене перше видання i Катеринська копiя памтАЩятки (П.П. Пекарський, РД.В. Барсов, В.М. Перетц, Л.О. Дмитрiiв, Ф.Я. Прийма, В.П. Козлов), прослiдкованi звтАЩязки ВлСловаВ» з киiво-руською лiтературою, зокрема лiтописами (РЖ.Я. Франко, О.С. Орлов, О.РЖ.Бiлецький, М.К. Гудзiй, Д.С. Лихачов, Б.О. Рибаков, В.Ю. Франчук, Л.РД. Махновець, Б. Яценко), вивчена поетика ВлСловаВ», його звтАЩязок з народною творчiстю (М.О. Максимович, О.О. Потебня, Л.М. Робiнсон), природа у ВлСловiВ» (М.В. Шарлемань, Г.В. Сумаруков).

ВлСлово о полку РЖгоревiмВ» тАУ цiнний здобуток словесно-художньоi культури схiдних слов'ян, створений одним iз славних предкiв русiв-украiнцiв на древнiй Чернiгово-Сiверськiй землi, який генiально повiдав про дiяння своiх сучасникiв, про iх героiзм i фатальнi помилки, про щире прагнення до незалежностi й значення iднання в боротьбi за неi, що не втратило своii вагомостi i до наших днiв. Саме тому ВлСловоВ» актуальне i сьогоднi. Воно i прологом украiнськоi лiтератури. РЖдея нацiонально-визвольноi боротьби так гостро не ставилась в жоднiй словтАЩянськiй лiтературi. В кожний iсторичний перiод вона червоною ниткою проходила через усю свiтову лiтературу, починаючи саме зi ВлСлова о полку РЖгоревiмВ».

Мета i завдання дослiдження.

Спираючись на iсторичнi здобуття сучасноi науки, ми визначаiмо метою роботи прояснення питання християнського свiтогляду та язичницьких традицiй в текстi памтАЩятки ВлСлово о полку РЖгоревiмВ».

Реалiзацiя поставленоi мети зумовила необхiднiсть вирiшення таких задач:

тАУ систематизувати наявнi в украiнському лiтературознавствi погляди на обставини вiдкриття, звтАЩязки ВлСловаВ» з киiво-руською лiтературою, звтАЩязок з народною творчiстю;

тАУ зтАЩясувати сутнiсть двоiвiртАЩя як зустрiчi двох свiтоглядiв;

тАУ розглянути питання двоiвiртАЩя в ВлСловi о полку РЖгоревiмВ»;

тАУ виявити язичницьку мiфологiю, яка увiчнена в поетичнiй образностi ВлСловаВ»;

тАУ охарактеризувати християнський свiтогляд автора.

ОбтАЩiктом дослiдження i пам'ятка давньоруськоi лiтератури ВлСлово о полку РЖгоревiмВ» в перекладi Я.РД. Махновця.

Предметом вивчення в роботi i християнський свiтогляд на язичницькi традицii в текстi ВлСловаВ».

Методологiчну основу дослiдження складають науковi принципи сучасноi iсторii та теорii лiтератури, комбiнацiя пiдходiв до вивчення даного питання. Стратегiя дослiдження розроблена з урахуванням робiт щодо проблем християнського свiтогляду та язичницьких традицiй Астаховоi А.А., Бичко РЖ.А., Бiлецького О.РЖ., Брайчевського М.Ю., Булашева Г., Войтовича В., Горського В., Грушевського М., Гудзiя М.К., РДфремова С., Митрополита РЖларiона,
Лихачова Д., Махновця Л., Мишанича О., Пiнчука С.П., Рибакова Б.А., Робинсона А.Н., Сапунова Б.В., Чижевського Д., Яценка Б.

У роботi поiднано порiвняльно-типологiчний, порiвняльно-iсторичний, iсторико-функцiональний методи дослiдження iз системно-аналiтичним пiдходом при аналiзi лiтературних явищ.

Наукова новизна отриманих результатiв дослiдження полягаi в тому, що в ньому вперше в украiнському лiтературознавствi предметом ТСрунтовного й багатоаспектного аналiзу стало питання християнського свiтогляду та язичницьких традицiй в ВлСловi о полку РЖгоревiмВ».

Структура роботи обумовлена ii метою i завданнями. Робота складаiться зi вступу, двох роздiлiв, висновкiв та списку використаноi лiтератури.

Зауважимо, що в процесi роботи ми наштовхувалися на деякi труднощi. В жоднiй лiтературознавчiй працi повно i чiтко не висвiтлено питання язичницькоi символiки на сторiнках ВлСлова о полку РЖгоревiмВ». Тому це питання ми розробляли самостiйно i, можливо, не всi тлумачення язичницьких символiв, правильнi.

ВлЗ погляду артистичного i культурного ВлСловоВ» стоiть надзвичайно високо. Коли порiвнюiмо його, з одного боку, з риторичними, взагалi книжними творами цеi доби i з вiзантiйськими творами, якi оберталися в перекладах в тих часах, з другого боку, з творами захiдноiвропейськими тоi ж доби, як ВлПiсня про РоландаВ», ВлПiсня про НiбелунгiвВ» та iн., тодi тiльки оцiнюiмо, наскiльки тонко вiдчутний i артистично виконаний твiр перед собою ми маiмо. В порiвняннi з верхньо-блискучою, але доволi холодною i сухою книжною риторикою, де тiльки зрiдка вириваiться безпосереднiй тАУ не крик, а зiтхання душi, ВлСловоВ» визначаiться незвичайною експресiiю i безпосереднiстю свого лiризму, одягненого безконечним багатством епiчних засобiв. В порiвняннi з епосом вiзантiйським тАУ рацiоналiстичним, отяжiлим, позбавленим свiжостi i безпосередностi чуття, ВлСловоВ» блищить щирiстю, глибиною i силою афекту, як твори новоiвропейськоi романтики супроти епiгонiв псевдокласицизму. Супроти варварськоi грубуватостi i елементарностi настроiв i мотивiв захiдноiвропейських творiв феодальноi доби воно вирiзняiться багатством i тонкiстю настроiв, як супроти примiтивноi дiатонiки повнiша хроматична гамаВ» i далi М. Грушевський наголошував: ВлЯ можу тiльки закiнчити цей роздiл повторенням заклику старого поета: цей твiр перегортайте денно i нощно тАУ ви знайдете в нiм всякий раз нову красу i новий змiст [16; 215].

1. ВлСлово о полку РЖгоревiмВ» тАУ видатна памтАЩятка украiнськоi культури

Видатний памтАЩятник давньоруськоi письменностi ВлСлово о полку РЖгоревiмВ» мiстить цiнний матерiал, в тому числi для реконструкцii стилю мислення, сутностi фiлософсько-свiтоглядних уявлень, якi панували у культурi Киiвськоi Русi. Автор ВлСловаВ» описуi подii, присвяченi твору, розмiрковуi з приводу цього, демонструючи саме свiтоглядну позицiю, з точки зору якоi розцiнюються персонажi твору та iх дii.

Через вiйни, пожежi, стихiйнi лиха, з багатьох iнших причин давнiх лiтописiв дiйшло до нас небагато. Вiд ХРЖ до кiнця ХV столiття жоден з них, на жаль, не зберiгся у первiсному виглядi. Вони вiдомi тiльки в уривках у складi пiзнiше написаних зводiв.

Але й цiннi частинки письмових творiв, що дiйшли до нас крiзь вiки, свiдчать про високу культуру Русi ХРЖРЖ столiття, про наявнiсть кiлькох лiтературних шкiл, про багатограннiсть жанрiв твори Климента Смолятича, Кирила Туровського, Киiво-Печерський патерик, моленii Данила Заточника, твори РЖларiона, Володимира Мономаха, та iнших творiв, вiдомих i безсмертних тАУ всi вони чудовi за формою й змiстом. Лiтописи велися в кожному мiстi, в кожному монастирi. Лiтописцi працювали майже у кожного князя й навiть у простiй церквi.

У першiй половинi ХРЖ столiття за часiв Ярослава Мудрого в полiтичному життi Русi розпочався процес дроблення. Особливоi гостроти вiн набув, коли Чернiгiвське князiвство закрiпилося за Олегом Святославовичем тАУ онуком Ярослава Мудрого тАУ та його нащадками. Саме Олега автор ВлСловаВ» називаi Олегом Гориславовичем, вказуючи, що вiд нього й таких як вiн князiв Влсеяшется и растяшеть усобицамиВ» Руська земля.

Приблизно в той самий час вiдокремилось i Галицьке князiвство, закрiпившись за ВлРостиславичамиВ». Процес цей тривав i в ХРЖРЖ столiттi. Вiдокремлюються Муромо-Рязанське i Смолянське князiвства, все бiльшоi самостiйностi набувають Новгород, Володимиро-Суздальське князiвство. Всi вони рiшуче йдуть до самостiйностi й втягуються у мiжусобну боротьбу. Полiтична iднiсть краiни вiдходить у минуле. Мiжусобиця руських князiв загострюiться через половецьку загрозу.

Основнi феодальнi мiжусобицi ХРЖРЖ столiття були повтАЩязанi з ворожнечею мiж нащадками Мономаха i Олега Святославовича [44; 23].

Величезну роль в iсторii зiграв герой ВлСлова о полку РЖгоревiмВ» тАУ Ольгович РЖгор Святославович тАУ князь Новгород-Сiверський. Ще у 1180 р. Половцi допомагають РЖгоревi у боротьбi проти Рюрика Киiвського. Поразку РЖгоря розцiнили як поразку половцiв. Рюрик же, не вiдчуваючи в собi сили i достатньо влади втримати Киiв, вiддаi його iншому Ольговичу тАУ Святославу Всеволодовичу. Наступнi роки Рюрику й Святославу вдаiться обтАЩiднати руських князiв для вiдсiчi половцям. ОбовтАЩязки голови Ольговичей Святослава поширюються i на РЖгоря. РЖгор розриваi стосунки з половцями, однак одразу не може довести свого ставлення до новоi загальноруськоi iдеi тАУ обтАЩiднання в боротьбi проти половцiв.

У 1184 р. князi об'iдналися навколо Святослава Всеволодовича, великого князя Киiвського, i влiтку завдають половцям тяжкоi поразки. У полон потрапляi хан Кобяк, разом iз його сином й iншi хани, i сiм тисяч чоловiк.

Взимку 1185 року русичi знову очоленi Святославом, розгромили вiйсько половецького хана Кончака. У цiй переможнiй виправi не змiг взяти участь РЖгор Святославович, двоюрiдний брат Святослава Всеволодовича. Щоб довести свою вiдданiсть справi оборони Руськоi землi, навеснi того самого року вiн вирiшив виступити проти половцiв. Цей похiд i став приводом для створення ВлСлова о полку РЖгоревiмВ».

Про похiд РЖгоря Святославовича розповiдають лiтописи. Детальнiше про це йдеться в iпатiiвському списку, бiльш скупо тАУ в Лаврентiiвському [76; 34]. Вiдомо, що РЖгор виступив iз Новгорода-Сiверського 23 квiтня 1185 року разом зi своiм сином Володимиром тАУ князем путивльським тАУ i небожем Святославом Ольговичем. Вiйсько йшло повiльно, у складi полкiв було чимало пiшоi ВлчорноiВ» ратi. 1 травня, коли вiйсько досягло верхiвтАЩя Дiнця, настало затемнення сонця. У давнi часи це вважалося лихим провiщанням; i серед полкiв знялася тривога. Утiм РЖгоревi вдалося заспокоiти воiнiв, i похiд тривав.

Передовi загони, переслiдуючи степовикiв, забрали у полон чимало ворожоi сили, захопили половецькi вежi. Пiсля першоi перемоги князi вирiшили заночувати серед степу.

На свiтанку наступного дня русичi побачили, що iх оточили половцi. Половецькi лучники засипали iх смертоносним дощем стрiл. Вороги вiдрiзали русичiв вiд води. Бiй точився цiлий день, не вщухав i вночi. РЖгоря поранили в лiву руку i через деякий час його захопили у полон. Руськi полки були розбитi.

Тим часом Киiвський князь Святослав знову надумав пiти на половцiв. РЖгор та його спiльники своiю невдачею ВлодчинилиВ» ворота на Руську землю. РЖ знову ринулись на неi половцi.

Жилося РЖгорю у полонi тАУ в половецькому станi, досить вiльно. Син РЖгоря Володимир ще до походу був заручений з Кончаковою дочкою. Через деякий час РЖгор дiзнався, що половцi мають намiр перебити всiх бранцiв. РЖ надвечiр, коли сторожа розважалася, князь непомiтно вибрався з вежi i за допомогою свого половецького хрещеника втiк. Незважаючи на поразку, РЖгоря вiтали у Новгородi-Сiверському, Чернiговi й Киiвi.

Приблизно мiж 1185тАУ1187 рр. пiд свiжим враженням невдалого походу на половцiв зтАЩявилось ВлСлово о полку РЖгоревiмВ». В ньому автор звертаiться до Ярослава Осмомисла, князя Галицького, як до живого, а з лiтописiв вiдомо, що помер вiн 1 жовтня 1887 року. Отже, автор про його смерть iще не знав; i тому ВлСловоВ» не могло потати набагато пiзнiше вiд цiii подii. У кiнцi памтАЩятки проголошуiться слава руським князям, якi вирвалися з половецького полону. З-помiж них згадуiться РЖгорiв син Володимир, який, за даними лiтопису, повернувся з неволi восени 1188 року разом з дружиною i дитиною. Виходить, що останнi рядки ВлСловаВ» написанi дещо згодом.

У ВлСловiВ» не висвiтлено усi подробицi походу i поразки РЖгоря, як це зроблено лiтописцями. Його невдалий похiд тАУ це для автора лише привiд, щоб висловити своi роздуми, довести своi вболiвання за долю рiдноi землi, ii народу, щоб засудити князiвськi мiжусобицi й незгоди, якi краяли вiтчизну. Головна iдея ВлСловаВ» тАУ заклик руських князiв до iднання перед навалою монгольських полчищ. Цiй суспiльнiй метi, яку поставив перед собою автор-патрiот, пiдпорядкованi вся система образiв i поетичних засобiв твору, його композицiя.

ВлСлово о полку РЖгоревiмВ» розпочинаiться своiрiдним вступом-заспiвом. Далi йдуть три частини. У першiй автор розповiдаi про похiд, бiй i поразку РЖгоря. У другiй тАУ звертаiться до князiв, щоби тi об'iдналися i виступили за рiдну землю. У третiй частинi йдеться про втечу РЖгоря з полону. Завершуiться твiр хвалою руським князям i дружинi. Кожна частина мiстить багато закликiв, роздумiв, спогадiв.

У заспiвi автор мiркуi: як йому повести мову про похiд РЖгоря? Чи не пiти шляхом свого знаменитого попередника Бояна? Образ цього славетного спiвця-поета i музики-гусляра увесь час витаi у ВлСловiВ». Про нього згадуiться i на початку, i всерединi, i наприкiнцi пiснi-повiстi. Боян, який оспiвував володарiв свого часу тАУ Ярослава Мудрого, хороброго Мстислава Тмутараканського, гарного на вигляд Романа Святославовича, був настiльки неповторним митцем слова, вiдрiзнявся такою силою i розмахом поетичноi уяви, що його називали соловтАЩiм, вважали нащадком самого бога Велеса. Цiкаво, що iмтАЩя Бояна довго було вiдоме лише з тексту ВлСловаВ». РЖ коли на стiнах Софii Киiвськоi вiдкрили старовиннi написи, серед них знову зустрiли славетне iмтАЩя.

Поетична манера Бояна була творцевi ВлСловаВ» близькою, вiн прагнув ii наслiдувати й робив це талановито. Автора ВлСловаВ» можна назвати учнем-нащадком Бояна. Кожним рядком твiр свiдчить про його поетичну фантазiю, обдарованiсть i винятковiсть; i це дало йому змогу втiлити своi шляхетнi iдеi в оригiнальнi й сильнi художнi образи.

Мужнiсть, героiзм, слава i честь цiнуються у ВлСловiВ» дуже високо.

Почнем же, браття, повiсть оцю

од старого Володимира до нинiшнього РЖгоря,

що вiдточив намiр силою своiю

i вигострив серця свойого мужнiстю;

Сповнившись ратного духу,

вiн навiв своi хоробрi полки

на землю Половецькую

на землю Руськую [57; 7][1]

РЖгор i його спiльники пiшли на половцiв, бо прагнули Влсобi честi, а князю тАУ славиВ». БезславтАЩя для князя тАУ гiрше вiд смертi. Слава перемог руських воiнiв тАУ цi слава всiii Руськоi землi. Поразка ж принесла не лише горе i страждання, але й зневагу.

Про першу переможну сутичку з половцями автор говорить коротко, лише повiдомляючи, що захопили воiни гарних половецьких дiвчат, золото, паволоки, оксамити. РЖгор не взяв собi нiчого, тiльки бойовi знамена ворога як символ своii перемоги.

Але вирiшальна битва була ще попереду. Наближення ii замальовуiться тривожними образами стихiй. Криваве побоiще провiщають кривавi зорi, з моря сунуть чорнi хмари, в яких трепечуть синi блискавицi, щоб затьмарити чотири сонця тАУ чотирьох князiв. Поява незлiченного половецького вiйська розгортаiться у широченну панораму. В цьому безвихiдному оточеннi виявляють свою велику мужнiсть князь Всеволод, усе вiйсько русичiв у нечуванiй для тих часiв битквi:

З рання до вечора,

з вечора до свiту

летять стрiли гартованi,

гримлять шаблi об шоломи,

трiщать списи харалужнii

у полi незнаiмiм,

серед землi Половецькоi (19)

Та сили були нерiвними. Тяжку поразку руських полкiв автор зображуi засобами народноi поетики як бенкет:

тАж тут кривавого вина недостало;

тут пир доконали хоробрi русичi:

сватiв попоiли

i самi полягли

за землю Руськую (19)

Автор ВлСловаВ» досконало знав iсторiю свого народу, його минуле й сучасне, життя i помисли князiв, прагнення простого народу. Тому серце його болить через поразку i смерть руських воiнiв, i вiн увесь час шукаi причини цього всенародного нещастя. Вiн перериваi свою розповiдь про РЖгорiв похiд, щоб згадати давнi мiжусобицi й одного з головних призвiдцiв князiвських чвар тАУ Олега Святославовича, якого з гiркою iронiiю перейменовуi в Гориславича. В мiжусобицях руських князiв люди гинули так само, як i в битвах з чужими ордами. Гинув народ, нищилися плоди його мирноi працi. Горе розлилося по Руськiй земiлi:

Тодi, за Олега Гориславича,

сiялося й виростало уособицями,

гинуло добро Даждьбожого внука,

в княжих крамолах вiки вкоротилися людям (19)

Серед князiв лише Святослав киiвський зображений далекоглядним державним дiячем. Незадовго до походу РЖгоря саме вiн зумiв обтАЩiднати руськi сили i Влнаступив на землю ПоловецькуВ», Вляк вихор, вихопивВ» iз залiзних полкiв половецького могутнього хана Кобяка i кинув його у свою гридницю. Слава цiii перемоги дiйшла до нiмцiв, iталiйцiв, грекiв i чехiв.

Друга частина поеми розпочинаiться тим, що на боярськiй радi Святослав розповiдаi про свiй тривожний сон. РЖз болем i сумом дорiкаi вiн РЖгоревi та Всеволоду за iхнiй вчинок, тужить за ними. РЖ тут же з тяжким докором кидаi iншим князям, зокрема Ярославу чернiгiвському, могутньому, але нерiшучому, що не бажають допомагати йому в боротьбi з чужинцями. Автор пiдхоплюi Влзолоте словоВ» Святослава, закликаi виступити за Руську землю, вiдплатити за поразку РЖгоря. У ВлСловiВ» проходитьВ» цiла галерея князiв: Всеволод Юрiйович володимиро-суздальський, рязанськi князi Глiбовичi, князь Рюрик Ростиславович i його брат Давид смоленський, Ярослав Осмомисл галицький, Роман, князь галицький i волинський, його спiльник Мстислав т iншi. Автор пiдкреслюi, що доля кожного русича тАУ i князя, i ратая нерозривно повтАЩязана з долею всiii Вiтчизни. Тому головним героiм твору i вся велика Русь, як земля, так i народ. Од краю i до краю тАУ вiд синього моря до пiвнiчних болiт, од Волги i до Карпатських гiр. Волга i Дунай, Днiпро i Дон, Сула Двiна, Рось, Стугна, Немига; Киiв i Новгород, Новгород-Сiверський i Чернiгiв, Тмутаракань i Полоцьк, Курськ i Переяславль, Сурож i Корсунь, Галич i Римiв тАУ це рiки i мiста, де вiдбувалися тi чи iншi подii. У ВлСловiВ» оживаi далека iсторiя, що переплiтаiться iз тогочаснiстю. Автор згадуi Буса, князя антiв, предкiв схiдних слов'ян, який загинув iще у 375 р.; веде мову про Володимира Святославовича, який помер 1015 р.; i тут же звертаiться до своiх сучасникiв, якi жили в 1187 р.; можливо, слухали ВлСловоВ» з вуст самого творця. Цей надзвичайно широкий обсяг ВлСловаВ» у просторi й часi викликаi разючий художнiй ефект: невелика за розмiром пам'ятка справляi враження монументального, грандiозного твору.

Третя частина ВлСловаВ» починаiться знаменитим ВлПлачем ЯрославниВ», який багато в чому нагадуi народнi голосiння. Серед сурових i мужнiх воiнiв зтАЩявляiться руська жiнка, дружина РЖгоря. Нiби продовжуючи заклики автора, вона з мольбою замовлянням звертаiться до могутнiх стихiй i сил природи. В тяжкому особистому горi оплакуi вона не лише свого чоловiка. Образ Ярославни стаi символом, який крiзь вiки сяi своiю моральною силою i чистотою. Ярославна належить до найшляхетнiших i найпоетичнiших жiночих постатей усiii свiтовоi лiтератури.

Природа у ВлСловiВ» надiлена людськими мислями i почуттями, разом з людиною вона радii або сумуi, любить або ненавидить, допомагаi або ставить перешкоди.

РЖ образна система ВлСловаВ», i його поетичнi засоби навдивовижу яскравi, розмаiтi, нестарiючi. Донинi не втрачають свiжостi, емоцiйноi наснаги постiйнi епiтети ВлСловаВ»: чорна земля, студена роса, чисте поле, сизий орел, чорний ворон, свiтле сонце, красна дiвиця, синi море. Кожне словосполучення, кожен речення твору i перлинами художньоi образностi. Тому ВлСлово о полку РЖгоревiмВ» належить до найкоштовнiших скарбiв свiтовоi лiтератури.

Вже багато рокiв дослiдники цiii видатноi памтАЩятки намагаються розгадати його таiмницi. Одна з них тАУ це авторство ВлСловаВ». Вiдомо тiльки одне: вiн був високоталановитим, освiченим, блискуче знав свiтову iсторiю, фольклор, географiю, культурне життя, легко орiiнтувався у полiтичних i державних обставинах як свого часу, так i минулих часiв, майстерно володiв поетично-образними надбаннями народноi творчостi, знав свiтову лiтературу, був знайомий з поезiiю Гомера, Вергiлiя, можливо читав Платона, Есхiла i Цицерона. У ВлСловiВ» багато iншомовних слiв, що свiдчить про знання автором декiлькох мов. Вiн детально описуi похiд iз досконалим знанням вiйськовоi справи. Безперечно, що автор ВлСловаВ» був гарячим патрiотом землi Руськоi, який закликав до згуртування всiх сил перед ворожою навалою. Ймовiрно, вiн був професiйним поетом-спiвцем i належав до дружинного середовища одного з князiв.

Як можливих авторiв називали боярина Петра Бориславовича, книжника з Галича Тимофiя, спiвця Митуса, учасника походу РЖгоря Бiловолоса Прововича i Ольстiна Олексича та багатьох iнших. Гiпотетичним автором i й Кирило Туровський який жив i творив в Туровi, що на ПриптАЩятi [33; 11тАУ12].

ВлСлово о полку РЖгоревiмВ» набуло популярностi вже у давнi часи.

Друга таiмниця твору в часi його написання. РЖснуi гiпотеза, що текст епосу ВлСловаВ» датуiться 1185тАУ1187 рр. Цiлий ряд дослiдникiв датуi його 1186 р. Називаються й iншi дати створення ВлСловаВ»: 1187 р., 1184тАУ1186 рр., 1186-1189 рр. та 90-тi роки ХРЖРЖ ст. А.О. Горський критично ставиться до цих дат. На його думку, жодна з них не може бути безсумнiвно визнаною [14; 82].

РДдиний вiдомий нам текст ВлСлово о полку РЖгоревiмВ» був у складi збiрника, що зберiгся у бiблiотецi вже закритого Спасо-Ярославського монастиря. Його знайшов й придбав колекцiонер старовини О.РЖ. Мусiн-Пушкiн у 1791 роцi. З рукопису ВлСловаВ» зробили копiю для царицi Катерини РЖРЖ й подарували у 1796 р. Таким чином у 2006 роцi святкували потрiйний ювiлей ВлСловаВ». Тим часом О.Ф. Малиновський та М.М. Бантиш-Каменський разом з О.РЖ. Мусiним-Пушкiним почали готувати памтАЩятку до друку. Нарештi 1800 року ВлСловоВ» вийшло в Москвi. У книзi надруковано старовинний текст, а паралельно тАУ переклад росiйською мовою; у примiтках витлумачено багато незрозумiлих мiсць памтАЩятки. У 1812 роцi, пiд час навали французiв на Москву, згорiв палац О.РЖ. Мусiна-Пушкiна. У вогнi загинуло багато дорогоцiнних рукописiв, а серед них i збiрник, де мiстилося ВлСловоВ». Згорiла бiльша частина тиражу першого видання твору.

Одразу пiсля виходу в свiт ВлСловоВ» зацiкавило письменникiв, учених, художникiв. З плином часу цей iнтерес ставав все гострiшим. Унiкальну памтАЩятку взялися дослiджувати iсторики, археологи, мовознавцi, фiлософи, природознавцi, астрономи, а найбiльше тАУ iсторики лiтератури. Досi вивчаiться своiрiднiсть художнiх образiв i засобiв, висвiтлюються Влтемнi мiсцяВ», якi й до нинi незрозумiлi. Тривають суперечки мiж ученими, вiдкриваються новi й новi гранi цього незвичайного витвору давньоруського генiя. В усьому свiтi воно викликаi захоплення i подив своiю iдейною значимiстю i художньою красою. Його перекладають десятками мов. ВлСловоВ» стаi джерелом натхнення для багатьох митцiв.

Оскiльки ВлСловоВ» було створене давньоруською мовою, раз у раз поставала потреба передати його поетичну красу i силу наступним поколiнням вiдповiдно оновленим перекладом. Так виникла традицiя численних перекладiв ВлСловаВ».

Митцi рiзних епох i поетичних стилiв використовували i трансформували його образи, символи, деталi, у багатьох творах лiтератури й iнших видiв мистецтва розроблялись його теми, створювались численнi варiацii.

Твiр цей знайшов вiдгук в останнiх частинах ВлЕнеiдиВ» РЖ. Котляревського. Найпоширенiший украiнський переклад твору здiйснив М. Шашкевич, потiм тАУ РЖ. Вагилевич, М. Максимович, С. Руданський. Дуже добре знав i любив ВлСлово о полку РЖгоревiмВ» Тарас Шевченко. Перекладали та переспiвували ВлСловоВ» РЖ. Франко, Ю. Федькович, П. Мирний, М. Чернявський, В. Щурат, Б. Грiнченко, М. Рильський, Н. Забiла, В. Шевчук та iншi украiнськi письменники i вченi.

Багатьма своiми аспектами ВлСлово о полку РЖгоревiмВ» залишаiться для сучасного читача й далi Влполем незнаiмимВ», ряснii ВлтемнимиВ» мiсцями i Влбiлими плямамиВ». Можливо окремi його таiмницi нiколи й не будуть розгаданi, та завдяки спiльним зусиллям вчених, письменникiв, перекладачiв, воно все бiльше наближаiться до нас, розкриваi перед нами чарiвний поетичний дивосвiт нашим далеких предкiв, живе своiм глибоким патрiотизмом, тонким лiризмом, високою поетичнiстю продовжуi хвилювати уми i серця нових поколiнь. Закладенi в ньому iдеi миру i гуманiзму вiдiграють свою роль у формуваннi свiтовоi духовноi культури [37; 209].

2.ВлСлово о полку РЖгоревiмВ»: зустрiч двох епох

2.1 ДвоiвiртАЩя

Введення християнства на Русi спричинило величезний переворот у свiтоглядi й побутi наших предкiв. У своiх уже доволi близьких наслiдках християнство стало важливою i полiтичною, й моральною силою.

Яким би слабким спочатку не було в народу розумiння нового вiровчення, воно однак, було першим цiлiсним кодексом космогонii i моралi, обставлене було правильною i у великих осередках урочистою обрядовiстю, в храмах небаченоi доти краси, з постiйним втручанням в особисте життя кожного, з прикладами власного аскетичного ентузiазму, що, безперечно, мало сильний вплив, з багатим запасом релiгiйно-чудесного, нарештi тАУ з готовими священними i церковно-богослужбовими книгами, якi поклали початок освiти й писемностi. Старовина була, зрозумiло, дорога загаловi як звичне вiрування, люба своiми веселими святами, внаслiдок чого загал утримав надовго багато що з ii запасу; проте як вiровчення старовина не змогла вже змагатися з християнством, особливо пiсля того, коли ореол святостi й чуда оточив самих руських подвижникiв i страдникiв [9; 28].

РЖз зустрiчi двох свiтоглядiв створився той середнiй стан, який давнi пастирi Руськоi Церкви називали ВлдвовiрствомВ». Християнське вчення з його сумарною проповiддю i доволi абстрактною догматикою двоiлося з тими первiсними язичницькими уявленнями, якими батьки й дiди жили цiлi вiки i якi ввiйшли в плоть i кров дiтей i поки що нiчим не були ще порушенi.

Георгiй Булашев в своiй розвiдцi наголошував: ВлНовонаверненi предки нашi подiлилися на двi групи. В однiй, меншiй, до певноi мiри пустила корiння церковна освiта, про запровадження якоi так дбав святий рiвноапостольний князь Володимир, i тут, на ТСрунтi перших церковнословтАЩянських творiв, принесених з Вiзантii через Болгарiю i безпосередньо з Болгарii, невдовзi стала розвиватися власна наслiдувальна лiтература церковного характеру. Другу групу, незрiвнянно численнiшу, склала народна маса. До неi вчення доходило уривками, книг вона не читала, хоч з плином часу звикла до обрядного зовнiшнього вигляду, засвоiла деякi основнi iстини християнського вiровчення, жадiбно сприймала легенди, але в цiлому порядку побуту тривалий час лишалась на колишньому своiму первiсному щаблiВ» [9; 29].

В народнiй масi вiдбувалося змiшання предметiв поклонiння, давнiх богiв з християнськими святими (Перун тАУ та РЖлля пророк, Велес тАУ i святий Власiй). Не було забуто старих головних богiв, тим паче були памтАЩятнi всi тi дрiбнi представники мiфологii, якi пересновували народний побут у всiх напрямках. Викривачi незмiнно озброюються проти ВлпоганськихВ» звичаiв, ВлбiсiвськихВ» пiсень i розваг; прямо згадують про поклонiння давнiм язичницьким божествам i вогню, про рiзнi обряди язичницькоi давнини. Викриття не раз свiдчать про те, що в народi довго не мiг утвердитися християнський шлюб, замiсть якого далi дiяв давнiй звичай тАУ ВлумиканняВ» (викрадання), або купiвля нареченоi, або шлюб за умовою, з посагом. Де за християнським ученням потрiбна була молитва, цi удаванi християни звертались до чародiйства. Тодi ж вiдбулась i та замiна давнiх язичницьких свят християнськими.

Митрополит РЖларiон в своiй книзi ВлДохристиянськi вiрування украiнського народуВ» зазначав: ВлДвовiртАЩя позостаiться сильним у багатьох народiв аж до нашого часу, перетворившись на нацiональнi вiрування та нацiональнi звичаiВ».

Своi старе закоренилося так, що його нове грецьке не могло заступити; наприклад, ще до Християнства були в нас релiгiйнi термiни: Бог, Господь, Молитва, молитися, Небо, Рай, пекло, грiх, жертва, храм, Свято, Святий, i iх грецька релiгiйна термiнологiя не змогла заступити: в старий термiн вливалося нове розумiння, але сам термiн позоставався.

Новi Християнськi Храми стали будувати на тих самих мiсцях, де були перше капища (жертiвники), де стояли перше iдоли або й поганськi храми. Так, князь Володимир на тому мiсцi, де стояв у Киiвi Перун, поставив Церкву на честь Святого, якого iмтАЩя вiн отримав при Хрещеннi.

Християнськi Свята поставленi були на час Свят дохристиянських, i це було причиною легкого iх сприйняття, але стало й причиною двоiвiртАЩя: народ приходив молитися на те саме мiсце, де вiн i ранiш молився, у тi самi днi, як i давнiше, а тому й надалi полишалося шанування лiсiв, великих дерев, рiчок, колодязiв, озер, джерел, криничок, нагiркiв, гiр i т. iн., на що скаржиться увесь час Духовенство.

ВлСтарi боги, пiд впливом церкви потроху виводилися, але не зовсiм, бо ставали бiсами й дияволами, цебто все-таки вищими надлюдськими силами, яким людина була змушена годити, щоб вони не мстили iй. Що перше було вiрою, з бiгом часу переходило в суiвiртАЩя, яке пильнувало жити й далi в оновленiй формi. Мало того, якостi старих богiв почали помалу переносити на християнських СвятихВ» [22; 325тАУ326].

Оскiльки охрещення Русi, яке зробив князь Володимир у 988 роцi, не було добровiльним, це й була причина того, чому народ сприймав Нову Вiру часом тiльки зовнiшньо, а сам тримався вiри староi. Це був зовсiм послiдовний висновок з самого тодiшнього життя: стародавня вiра бiла мiцно повтАЩязана з довкiльною природою й землеробством, а вони ж не змiнилися вiд Хрещення. Стародавня вiра давала нашим предками усю реальну фiлософiю всього бiжучого життя, навiть ii поезiю, усе повне розумiння тАУ хоч i неправдиве з нового погляду, тАУ життя й довколишнiх явищ природи; ця народна фiлософiя вироблялася довгими вiками, увiйшла в плоть i кров наших предкiв, а тому легко й вiдразу забутися не могла.

Новоi Християнськоi вiри глибше не знали, iдеологiю ii низи мало розумiли, а жити й мислити треба було далi; хотiлось i розумiти все те, що робиться навкруги, тАУ i предки нашi позоставалися i при старих вiруваннях, i при старiй iдеологii, сприйнявши з нового головно зовнiшнi форми, що допомагали йому в життi [22; 314].

Словом, як, з одного боку, пiд видимим християнським зовнiшнiм виглядом тримались рештки язичництва, так, з другого боку, i нове вiрування переiнакшувалося й засвоювалося пiд впливом давньоi мiфологii. Народна маса, далека вiд книжностi, не спроможна була вiдмовитися вiд звичайноi предкiвщини i приймала з християнського вчення головним чином те, що в ii уявленнях ii зближало з цiiю предкiвщиною. Але до певноi мiри це змiшання трималося i серед самих книжникiв, якi виявилися надто великими любителями ВлвiдлученоiВ», мiфологiчно-християнськоi лiтератури [9; 29].

Отже, в давньому народному побутi спершу пiсля прийняття християнства утворилося два свiтогляди тАУ церковний i народно-двовiрський. Перший наполегливо повторював християнськi повчання; другий видозмiнювався з плином часу, приймав дедалi бiльшу частку християнських мотивiв, дедалi бiльше забував предкiвщину, що природно поволi вимирала, та все ж таки зберiг ii настiльки, що вона дожила до нашого часу.

Лiтературознавець Бичко РЖ.В., розглядаючи питання двоiвiртАЩя в ВлСловiВ» звертав увагу на те, що Влрассматривая содержание ВлСлова о полку ИгоревеВ» под углом зрения двоеверия (в ранее указанном смысле гармонического единства христианства и языческих элементов, утративших собственное культовое значение), хотелось бы подчеркнуть, что языческие элементы выполняли не только функцию художественно-поэтических форм освоения христианского (ВлзаимствуемогоВ» из Византии) мировоззрение в специфически древнерусскую историческую ситуацию, непосредственно через них реализовывались и некоторые более конкретные идеологические черты сознания этого исторического периода, его задачи и установки. Иначе говоря, языческие элементы в ВлСловеВ» тАУ это не просто поэтически-художественное в его тексте, это мировоззренчески-методологический Влмеханизм конструированияВ» определенных идеологических установок, обращенных к достаточно широкому кругу слушателейВ» [2; 110].

Якщо виходити iз релiгiйного i морального свiтосприйняття ВлСлова о полку РЖгоревiмВ», то в його художнiй тканинi можна вiдокремити три розшарування: християнство, язичництво, та свiтський шар.

Керуючись достеменними критерiями, ми можемо говорити про те, що християнськi мотиви поданi найслабше. Всього у творi чотири речення, котрi засвiдчують, що автор був християнином.

Християнський словник не тiльки мiзерний, але в ВлСловiВ» вiдсутнi дii, жести та думки, якi обовтАЩязково притаманнi християнському соцiуму. Молитви не згадуються. Воiни, вiдправляючись в ризикованi походи, не творять молитви; не моляться перед битвами й навiть в смертному бою. Смерть не супроводжуiться роздумами про долю душi, яка покинула воiна. Серед великоi кiлькостi прикмет природи повнiстю вiдсутнi видiння або одкровення християнського небесного свiту: нi ангели, нi святi не благословлять християнську дружину, яка йде походом на чужi землi.

Рiзниця мiж християнським провидiнням та язичницьким фатумом не завжди чiтко визначена. Багато християн i в нашi днi продовжують вiрити в слiпу долю. Новозверненi язичники легко зберiгають глибоко вкорiнену вiру в долю, прикриваючи ii iмтАЩям Бога.

Пiзнiше ми повернемося до християнських висловiв у ВлСловi о полку РЖгоревiмВ», для того, щоб бiльш пильнiше роздивитися вплив християнства на етичнi погляди i почуття автора. Але ми справедливо вiдмiчаiмо, що вплив християнства, i це очевидно, в текстi проявляiться слабо.

Набагато сильнiше звучать у ВлСловiВ» язичницькi початки, розумiння яких викликаi труднощi. Федотов Г.П. зауважуi: ВлСкептицизм современных ученых, высказываемый по отношению к славянской мифологии, прослеживается в оценках языческого мира в ВлСлове о полку ИгоревеВ», который часто расценивается как некая поэтическая условность. Средневековый поэт жил в те времена, когда христианство на Руси вело ожесточенную борьбу с пережитками язычества, когда, согласно признаниям церковным проповедников, народ все еще оставался ВлдвоевернымВ». Подобная историческая ситуация, возникшая на стыке двух религиозных миров, требует более тщательного исследования религиозной основы творчества поэтаВ» [71; 121].

Язичницькi елементи у ВлСловiВ» звучать у iменах великих богiв словтАЩянського олiмпу, в загадках ряду бiльш-менш значущих духiв або особистостi, а також в загальному поглядi автора на природу та життя.

Серед великих язичницьких богiв, якi вiдомi з iнших джерел, автор називаi чотирьох, причому троi з них згадуються як пращури або як володарi людей i стихiй. Згадки стереотипнi: онуки Стрибога, онуки Дажбога, онуки Велеса. Змальовуючи вiд

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского