РЖван Франко i польська лiтература

Дипломна робота на тему

РЖван Франко i польська лiтература

ЗМРЖСТ

ВСТУП

Роздiл РЖ РЖван Франко i польська лiтература

Роздiл РЖРЖ РЖван Франко про Юлiуша Словацького

Роздiл РЖРЖРЖ Украiнська школа романтикiв в польськiй лiтературi

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

РОЗДРЖЛ РЖ РЖВАН ФРАНКО РЖ ПОЛЬСЬКА ЛРЖТЕРАТУРА

Кiнець XIX тАУ початок XX ст. тАУ це ще перiод творчоi дiяльностi старшого поколiння видатних украiнських i польських письменникiв таких як: Панас Мирний, Павло Грабовський, Михайло Старицький, РЖван Франко, Болеслав Прус, Елiза Ожешко, Генрiк Сенкевич, Марiя Конопницька. Однак саме в цей час починаi уже дiяти i молодша генерацiя митцiв тАУ Леся Украiнка, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Станiслав Виспянський, Владислав Оркан i цiлий ряд iнших.

Все бiльший i бiльший вплив мають на них революцiйнотАУвизвольнi iдеi i вони, тобто украiнськотАУпольське письменництво шукають нових форм i засобiв iх вираження, зростаi питома вага слова, збiльшуiться роль контактiв на всiх рiвнях лiтературного розвитку.

Однак кожна лiтература, тобто лiтература кожного народу i специфiчною, вирiзняiться своiми iдейнотАУестетичними домiнантами, iдейнотАУхудожньою специфiкою, обумовленою як соцiальнотАУiсторичним розвитком суспiльства, так i значенням нацiональних традицiй.

Польська лiтература цього перiоду характеризуiться зiткненням реалiстичних i модернiстських тенденцiй, адже, з одного боку, ще продовжуiться дiяльнiсть письменникiвтАУреалiстiв старшого поколiння, а з другого, вже десь з кiнця 90-х рр., на перше мiсце висуваiться модерна течiя тАЬМолода ПольщатАЭ. Але серед так званих тАЬмолодополякiвтАЭ повноi iдностi не було, бо, скажiмо, Станiслав Пшибишевський, Станiслав Виспянський, Стефан Жеромський тАУ це постатi досить таки рiзнi за iх свiтогляднотАУестетичною орiiнтацiiю, бо з точки зору загальних жанровотАУстильових особливостей, поглиблення психологiчного аналiзу дiйсно цi письменники мали багато спiльного. Але на цьому спiльнiсть i уриваiться i маiмо, з одного боку, реалiзм i демократизм творчостi Реймонта, С.Жеромського i В.Оркана, дещо затуманений громадський фiлософiзм К.Тетмайiра i С.Виспянського, активний гуманiзм Т.БоятАУЖеленського, а з другого тАУ поза суспiльний, споглядальний, холодний парнасизм Мiрiама i вiдвертий нiцшеанський культ тАЬоголеноi душiтАЭ Пшибишевського.

Для украiнськоi лiтератури цiii доби модернiзм не вiдiгравав такоi великоi ролi як для польськоi. Такi украiнськi письменники як РЖван Франко, Леся Украiнка, Михайло Коцюбинський сприйняли фiлософiзм i психологiзм, а також всесвiтнiй розмах як неодмiнну новаторську умову справжньоi тАЬновiтньоiтАЭ творчостi. Цi риси i притаманнi iхнiм художнiм творам.

Отже, кiнець ХРЖХ тАУ початок ХХ ст. тАУ це не лише перiод зiткнення рiзних тенденцiй, але i перiод iнтенсивного зближення нацiональних лiтератур, виявлення не лише спiльного, а й вiдмiнного мiж ними, бо взагалi, поки народ замикаiться у своiй iсторii, вiн не вiдчуваi великоi потреби у тому, щоб розкрити свою вiдмiннiсть вiд iнших. Така потреба виникаi уже в процесi спiлкування з iншими народами, тобто внаслiдок входження його лiтератури в ширшi лiтературнi утворення.

Украiнський читач цього часу знайомився з польською лiтературою вже в досить численних художнiх перекладах, що друкуються на сторiнках таких украiнських видань: тАЬДiлотАЭ, тАЬРуслантАЭ, тАЬРадатАЭ, тАЬБуковинатАЭ, тАЬУкраiнська хататАЭ, тАЬЛiтературнотАУнауковий вiсниктАЭ, що вiдiгравав виняткову роль саме завдяки Франковi i його перекладам украiнською мовою.

УкраiнськотАУпольськi лiтературнi взаiмини кiнця XIX тАУ початок XX cтолiття розвивалися взагалi в умовах, коли ламалися нацiональнi перегородки, зникало поняття регiональноi лiтератури, а звтАЩязки мiж окремими письменниками все частiше поступаються мiсцем перед звтАЩязками мiж окремими лiтературними групами й напрямами, що базувалися на глибинних суспiльнотАУестетичних факторах.

Дослiдником польськоi лiтератури в украiнськiй лiтературi вважаiться РЖван Франко, який пристрасно боровся за демократизацiю тематики, iдеалiв i героiв польськоi лiтератури ХРЖХ ст., пiдтримував у нiй усе передове i прогресивне.

Полонiстика РЖвана Франка, скажемо ширше тАУ його участь в суспiльнотАУполiтичному й культурному життi Польщi, плiдно дослiджуiться. Йому вдалося створити чiтку i послiдовну концепцiю шляхiв розвитку польськоi лiтератури ХРЖХ ст. i причин, якi обумовили появу в нiй нового героя, який пiшов з народу.

Природно, що статтю РЖвана Франка про польську лiтературу можна глибше зрозумiти, якщо брати до уваги його iншi статтi з питань, наприклад, украiнськоi, росiйськоi та зарубiжноi лiтератури. Переважна бiльшiсть статей його про польську лiтературу вiдносяться до 80тАУ90-х рокiв ХРЖХ ст. Це i також перiод дослiдження вищезгаданих лiтератур. РЖ.Франко особливо дослiджуi питання про появу в лiтературi нового героятАУтрудiвника. Роман С.Золя тАЬПасткатАЭ викликав у РЖ.Франка виняткову зацiкавленiсть саме тому, що там зображуiться тАЬжиття робiтникiв без примiтки всяких вищих верствтАЭ. Так на основi цих статей РЖ.Франко почав розбирати те одностайне, темне життя робочого люду, почав шукати глибших причин здеморалiзування i упадку особистостi.

А основним було саме те, що РЖ.Франко бачив причини цього важливого лiтературного явища. Вiн бачив як загострюiться соцiальне питання, як зубожiють трудящi маси. Остаточно РЖ.Франко сформулював цю думку в статтi тАЬТарас ШевченкотАЭ. Отже, в лiтературi появився мужик, простий сiльськогосподарський мужик.

Дослiджуючи польську лiтературу, Франко шукаi там тi ж закономiрностi. тАЬПольська лiтература донедавна була вбогою на селянськi типи i постатiтАЭ (31, 66) - констатуi вiн у 1887р. Переломним моментом щодо цього РЖ.Франко вважаi час з 1848р, бо пануючий до 1848 року романтизм лише декларував принцип народностi, тАЬта проте швидко забули про се i пiшли там, де iх кликало перенатужене патрiотичне чуття. Навiть у великiй епопеi А. Мiцкевича тАЬПан ТадеуштАЭ i все.. тiльки нема мужикатАЭ (39, 387). Цей погляд митця гостро заперечував М.Т.Рильський в роботi тАЬА.Мiцкевич тАУ великий польський поеттАЭ (К., 1955). Нi Мiцкевич, нi Словацький, на думку РЖ.Франка, не створили тип селянина, не зробили цього i представники тАЬукраiнськоi школитАЭ. Простий народ тiльки зрiдка зтАЩявляiться в творах романтикiв, причому тАЬзвичайно як сiра, одноманiтна масатАЬ. А мiж тим народ тАЬзаймав дуже важливе становище в емiграцiйнiй iсторiографi, ним оперували, мов якимсь математичним невiдомим, на нього покладали своi надiiтАЭ (31, 66). Франко глибоко вiрно вказуi на помилки польського визвольного руху тАУ фатальний вiдрив шляхетських революцiонерiв вiд народу. тАЬТому й не дивно, - пише вiн, - що пiд впливом тiii лiтератури цiла польська громадськiсть довгi роки жила чуть не в переконаннi про те, що основою народного життя i шляхта, що в нiй зосередженi всi культурнi зародки i здобутки минулого i сучасного, а шукати народного життя i народноi свiдомостi поза нею тАУ це те саме, що шукати сонця вночiтАЭ (31, 67). Саме тому в статтi тАЬПоезiя Яна КаспровичатАЭ РЖван Франко приходить до висновку, що тАЬвеликий скарб мотивiв, картин i форм романтичноi поезii вже давно вичерпаний. Шляхетський елемент висловив уже чи не все, що мав сказатитАЭ (32, 257).

Чи означаi все це, що РЖ.Франко не бачив спадкоiмностi мiж рiзними етапами польського визвольного руху i польськоi лiтератури? Нi, звичайно. Вiдомо, що ще К.Маркс в статтi тАЬПольське питання в нiмецькiй революцiiтАЭ писав про те, що стара Польща дворянськоi демократii давно померла i похована, i нiкому не дано припинити тАЬсправжню трагедiютАЭ цiii Польщi. Але тАЬгеройтАЭ цiii трагедii породив здорового сина тАУ Польщу селянськоi демократii.

РЖван Франко розумiв це по-своiму. В цьому планi великий методологiчний iнтерес маi стаття РЖ.Я.Франка тАЬПереднi словотАЭ. В нiй вiн розвиваi тему тАЬпоет i суспiльствотАЭ, тАЬпоет i народтАЭ у свiтовiй лiтературi.

Протиставлення поета i суспiльства, вважаi РЖ.Франко, виникаi тодi, коли тАЬсуспiльнiсть людська значно вже розвинулася i розпалася на рiзко вiдмiннi вiд себе верстви суспiльнiтАЭ (33, 288). Саме в XVIII ст. виникаi рiшучий поворот у ставленнi поета до суспiльства. Трактати Руссо про виховання особи, проголошення прав людини тАУ основи суспiльного життя, безмiрно пiдняли значення iндивiдуума. Особа бере на себе завдання боротьби зi старими порядками не лише в полiтицi, а й в лiтературi. Аналiз переживань, думок, прощень особи стаi предметом багатьох лiтературних творiв. У цих умовах зтАЩявляiться новий погляд на завдання поета i його ставлення до народу. Поезiя стаi тАЬпросвiтителькою умiв i серця тоi самоi товпи, котра стала братами поетатАЭ (33, 289). Яскравим вираженням цiii iдеi Франко вважаi слова Гетте: тАЬДля iнших росте у мене благо, я не можу i не хочу бiльше закопувати скарб у землю. Пощо ж я шукав iз такою тугою шляху, якби я його не мав показати братам?тАЭ (33, 289).

Отже, в лiтературi XVIII ст. виникаi у своiрiднiй iдностi двi iдеi: увага до особи i зображення особи тАУ борця за iнтереси суспiльства.

Як пояснюi РЖван Франко виникнення романтизму в лiтературi i якобiнства в полiтицi?

РЖ.Франко приходить до висновку, що революцiйний полiтик i поет, дiяч i мислитель мрiють служити тАЬтовпiтАЭ, але не привертати iх до боротьби за щастя, бо це завдання посильне i однiй особi.

Зближення РЖ.Франком романтизму i якобiнства потребуi пояснення. Тут простежуiться якесь недовiртАЩя до творчих сил народних мас. Але, наприклад, французькi якобiнцi зумiли пiдняти народ проти монархiчноi коалiцii, зорганiзувати його i спертися на його силу. То яких же якобiнцiв, що дiяли в повному вiдривi вiд народу, мав на увазi РЖ.Франко? Очевидно, вiн мав на увазi польських прихильникiв Францii 1789-1793 рр. Польським патрiотам якраз властива була полiтична непослiдовнiсть, хитання мiж народолюбством i недовiртАЩям до народних мас. Це i називаi Франко якобiнством i ставить перед собою мету звiльнити польський суспiльний рух вiд цих тАЬякобiнськихтАЭ помилок.

Прояви цього тАЬякобiнства в поезiiтАЭ РЖ.Франко саме i знаходить у польському романтизмi. Типовим виявом такоi поезii вiн вважаi тАЬВелику iмпровiзацiютАЭ Конрада з третьоi частини тАЬДядiвтАЭ Мiцкевича. Особливiсть героя-поета А.Мiцкевича в тому, що вiн ставить себе вище юрби, яка не може його зрозумiти. тАЬВiн, - пише РЖ.Франко, - нещасний нещастям свого народу, цiлого народу; як одиниця вибрана, вiн непомiрно сильнiше вiдчуваi радощi й болi, вiн доступник народу, терпить за весь народтАЭ (33, 290).

Як розумiв РЖ.Франко героя в романтичнiй лiтературi?

Протиставлення героя народовi залишаiться, але набуваi iншого змiсту. Для нього характерна вже не погорда у ставленнi до народу, а прагнення вивести його до щастя. Франко правильно розумiв як прогресивнiсть цiii iдеi, так i ii обмеженiсть. Боротьба в iмтАЩя народу, але без народу безплiдна: тАЬперемога виявляiться неможливою без звернення до грунту, до основ суспiльностi, без пiдняття простого люду до боротьбитАЭ (34, 345).

Як вiдбуваiться в польськiй лiтературi поворот до новоi тематики? Роздуми над цими питаннями проходять через усi статтi Франка, присвяченi польськiй лiтературi.

Свою увагу до Ленартовича РЖ.Франко в статтi тАЬПольський селянин в освiтленнi польськоi лiтературитАЭ пояснюi тим, що саме вiн допомiг полякам заглянути глибше в душу польського селянина, подивитися на свiт його очима, жити його життям; вiн навчив iх любити цього селянина, його щиру, здiбну до поетичних поривiв, радощiв i глибоких смуткiв душу. Через 12 рокiв у статтi тАЬСучаснi польськi поетитАЭ РЖ.Франко знову вiдмiтив заслугу Ленартовича в тому, що його першi твори вносили справдi новий елемент в польську поезiю тАУтАЬтон польськоi людськоi пiснiтАЭ (39, 387).

Поезiя Каспровича привертаi увагу РЖ.Франка тому, що тАЬвперше польська громадськiсть повiрила в можливiсть поезii, яка мала б народний характер i високу мистецьку вартiсть.. Тони сiльськоi лiри та сумовитi мелодii народноi пiснi прозвучали в поезiях цього поета таким могутнiм, настiльки новим i оригiнальним вiдгомоном, що вiдразу вiдчувалася в них нова стихiятАЭ (32, 257).

Нарештi, i до поезii Марii Конопницькоi РЖ.Франко звертаiться з цих же причин: тАЬКонопницька, це передусiм поетеса польського народу, чи, краще польського селянства. Селянин, земля, що його годуi, польська земля, i сталим осередком свiтогляду, до якого зводяться всi ii почуття i поетичнi образи i вiд котрого вони набирають свого особливого освiтлення i особливого життiвого подихутАЭ (41, 375).

тАЬКонопнiцька вийшла iз шляхетського польського роду. Вона одержала добру освiту, а велику нужду селянського життя й пазурi злиднiв мiського пролетарiату пiзнала вперше крiзь кришталевi шибки вiкон польського дому. До ближчого пiзнання цих жахливих сил дiйшла вона пiд загальним опором своii доби; ii велике серце, чуттiве i вразливе на кожний бiль, також входило в цей шлях..тАЭ

тАЬПольськiй лiтературi здавна, ще з самих початкiв письменництва, жiнка вiдiгравала значну й корисну роль, однак тiльки посередньо, як покровителька

й iнспiраторка, що репрезентувала вищу культуру i зберiгала традицii. Безпосередньо, як поетеса й письменниця, аж до останнiх рокiв ХРЖХ ст. не виявляла вона в лiтературi майже нiякоi участi. У велику добу розквiту польськоi лiтератури, за часiв поетичноi трiйцi тАУ Мiцкевича, Словацького i Красiнського, - на польському Парнасi також не бачимо хоч би одноi чим-небудь бiльш помiтноi жiнки.. Тiльки пiсля того, як великi подвижники польськоi поезii спочили в гробi, в добу глухоi реакцii 50-х рокiв, пiднiмаi свiй голос i польська жiнка, домагаючись, ще напiвсвiдомо, свого права на спiвучасть у великiй роботi на полi нацiонального вiдродження..тАЭ (41, 376).

РЖ.Франко зосередив саме особливу увагу в польськiй лiтературi на цих трьох митцях i зумiв дати та пояснити рiзнi оцiнки iх дiяльностi в рiзнi часи. В цьому планi особливо показовим i характеристика Ленартовича. Його суперечливе становище в польському лiтературному русi РЖ.Франко пояснюi тим, що вiн не змiг перебороти таких вузьких суспiльних i релiгiйних поглядiв. тАЬЛенартович хоч i пiдглядiв життя народу, хоч вслухався в народнi пiснi i вiдчув iхню чарiвну мелодiю, - нi своiми поглядами, нi тенденцiями не сягнув поза виднокруг шляхетського середовища; на його гадку, чудова народна пiсня повинна була служити iнтересам шляхти..тАЭ (32, 258).

Для РЖвана Франка одного тiльки звернення митця до народного життя зовсiм не досить, щоб визнати його митцем демократичним. тАЬНевичерпна любов до працi, тiсний звтАЩязок мiж совiстю i вчинками i сумний досвiд перехiдноi доби, - великий запас вiри в людей. Все це характернi риси верств живих, що бачать життя перед собоютАЭ. (36, 150). Така точка зору Франка на життя селян, i з цим критерiiм вiн пiдходить до аналiзу польськоi лiтератури.

З тим же критерiiм пiдходить РЖ.Франко i до поезii Каспровича. Каспрович не спромiгся сповна показати цю позитивну сторiнку селянського життя. тАЬЙому не вистачило сил, - як пише РЖ.Франко, - щоб дати повнi i закiнченi образи нового селянина.тАЭ Поглибити цю проблематику, сягнути в саму серцевину теми, Каспрович так i не зумiв. РЖ коли це побачив Франко, то остаточно пiдсумовуi своi ставлення до його творчостi в статтi тАЬСучаснi польськi поетитАЭ.

Що стосуiться Конопницькоi, то на думку РЖ.Франка, ii поезiя маi спiльнi рими з поезiiю Ленартовича, але тАЬтi ж звуки у неi бринять далеко глибшими i сумнiшими тонамитАЭ (31, 69). Але хоча вона i маi тАЬширший i глибший погляд на життя, нiж ЛенартовичтАЭ, РЖ.Франко вважаi, що Конопницька недостатньо знаi життя народу. тАЬНародна поезiя, - пише вiн, - це тiльки частина ii творчостi, тiльки одна струна в ii гуслях, зате в iншому мiсцi вона i чистокровним епiгоном шляхетського романтизмутАЭ. У 1889р. ставлення РЖ.Франка до М. Конопницькоi змiнюiться. Вiн, широко висвiтлюючи протирiччя в ii творчостi, вiдмiчаi тепер i позитивнi риси в ii поезii. РЖ тiльки вже в 1902 р., пiдсумовуючи все написане про поетесу ранiш, РЖ.Франко визнаi, що тАЬвсе завчене вона вiдкинула, iронiя щезла, але смуток став бiльший, ширший. Польський селянин з його тужливою пiснею, польський краiвид з його сумною монотоннiстю вросли iй в серцетАЭ (31,72). Зросла зрiлiсть поезii Конопницькоi примушуi Франка переглянути деякi попереднi оцiнки поетеси. Тепер вона тАУ поетеса польського селянства, велике i важливе явище в розвитку польськоi лiтератури. РЖ зараз, висловлюючи окремi критичнi зауваження на адресу тАЬПана БальцератАЭ, Франко вважаi цей твiр тАЬмогутньою поемоютАЭ, а в усiй поезii Конопницькоi не бачить жодноi фальшивостi.

Так, РЖ.Франко бере найактивнiшу участь у польському лiтературному русi, пiдтримуючи все прогресивне i заперечуючи все те, що заважало польським письменникам стати справжнiми художниками народного життя.

Високо оцiнював Франко творчiсть Е.Ожешко, Б.Пруса, М.Конопницькоi, але разом з тим вiн бачить, що життя кiнця ХРЖХ столiття ставить перед лiтературою новi завдання. Таке явище, як боротьба робiтничого класу, на думку РЖ.Франка, не знаходить в польськiй поезii тАЮдосить сильного i талановитого виразутАЭ(39, 395). Не задовiльняi його творчiсть тАЬробiтницькоi поезiiтАЭ таких поетiв, як Болеслав Чернiвецький, Францишек Новицький.

Польська декадентська лiтература зустрiла надзвичайно рiшучого ворога в особi РЖ.Франка. тАЬМiстика i еротика, надмiрне переоцiнювання штуки i самих себе тАУ се ii головнi окликитАЭ, - писав РЖ.Франко про декадентiв. Саме тому Франко не бажав, аби iх твори популяризувались украiнською мовою. Коли А.Крушельницький переклав на украiнську мову один з творiв польського декадента Пшибишевського, Франко виступив з невеликою замiткою в тАЬЛiтературно-науковому вiсникутАЭ, де сказав, що Пшибишевський прагне замкнутися у своi власне тАЬятАЭ. тАЬБожевiлля, тяжка духовна хвороба, се виразнi признаки його писання, виразнi особливо в тiм неспокiйнiм i прудкiм миготiнню образiв його уяви, в наглих перескоках iз птАЩятого на десяте, i в тiм наскрiзь хворобливiм затiсненню духовного кругозору, що змушуi автора в цiлiм свiтi бачити тiльки своi власне тАЬятАЭ,оборане i нiчим не звиданетАЭ (39, 411).

РЖ.Франко дуже критикував декаденство, бо вважав, що воно являi собою хворобливе явище, яке воскрешаi небезпечнi традицii iндивiдуалiзму i вiдриваi лiтературу вiд життя народу.

Також глибоко в цей час проникаi в соцiальну природу декаденства Леся Украiнка. тАЬВоно, - пише Леся Украiнка, - пiшло з Бодлера.., з реакцii натуралiзму, iз загальноi втоми часiв Панами i всякого нацiонального сорому ФранцiiтАЭ. Леся Украiнка добре розумiла складнiсть цього явища, народженого кризою буржуазного суспiльства, зокрема французького.

Значну увагу придiляi вона вiдкриттю декаденства у польськiй лiтературi.

Те, що деякi польськi письменники перейшли у табiр декадентських митцiв i вiдiйшли вiд своiх попереднiх позицiй, Леся Украiнка пояснювала втратою iх вiри у можливiсть вибороти свiтле майбутнi, вiдривом вiд народних iнтересiв, згубним впливом мiстики.

РЖван Франко i Леся Украiнка боролися разом проти цих декадентських теорiй. Обидва революцiйнi демократи часто зосереджували свою увагу на однакових проблемах, перебуваючи у рiзних мiсцях, вiдгукувалися на однi i тi ж питання.

Отже, пiдсумовуючи усе сказане, можна зробити висновок, що РЖ. Франко насправдi був прекрасним дослiдником польськоi лiтератури. Вiн пристрасно боровся за демократизацiю тематики, iдеалiв i героiв польськоi лiтератури ХРЖХ ст., пiдтримуючи у нiй усе передове i прогресивне. Важливим i оригiнальним у концепцii РЖ.Франка i аналiз своiрiдностi героя в польському романтизмi, шукання звтАЩязкiв мiж революцiйним романтизмом i реалiзмом i, нарештi, глибокий аналiз того повороту, який мав мiсце в польськiй реалiстичнiй лiтературi другоi половини ХРЖХ ст.

РОЗДРЖЛ РЖРЖ РЖВАН ФРАНКО ПРО ЮЛРЖУША СЛОВАЦЬКОГО

Чому ж творчiсть Ю. Словацького так зацiкавила РЖ.Франка, цього великого украiнського поета i митця, який був першим, хто насправдi дав критичнi оцiнки творчостi Ю. Словацького. У працях РЖ.Франка дiйсно мiститься досить багато висловлювань про Ю.Словацького. Наприклад, тАЬпоезiя Ю.Словацького мала важливий суспiльний вплив, бо закликала народ до боротьбитАЭ (37, 113). тАЬСьогоднi вже доведений i не викликаi сумнiву той факт, що в минулому Словацький зробив величезний вплив на цiле польське поколiння, причому вплив не завжди позитивний, бо переважно дiяв на уяву читача i пiдносив ii. РЖ все ж його поезiя, як це доведено такими критиками, як Шуйський, Тарнавський i Малецький, маi крiм великоi лiтературноi вартостi, також немале iсторичне значення, як фактор розвитку польськоi громадськостiтАЭ (38, 427).

Таких висловлювань у Франка про Словацького дуже багато, але Франко нiколи не iдеалiзував Ю.Словацького. Вiн говорить про нього як про такого, яким вiн був насправдi, нiчого не приховуючи.

Дослiджуючи польську лiтературу РЖван Франко вiдносив Словацького до визначних романтикiв епохи. Украiнськi i польськi митцi епохи романтизму хоча розумiли i трактували це явище по-своiму, але всi вони були породженi даною епохою.

Юлiуш Словацький у своiй творчостi пiднiмав подiбнi проблеми що РЖ.Франко, дослiджуючи польську лiтературу. Це передовсiм те, що лiтература кожноi нацii, безумовно, повинна мати народний характер. У статтi тАЬPoezje Jana KasprowiczaтАЭ Франко згадуi Ю.Словацького в контекстi поезii народного характеру i високоi мистецькоi вартостi. тАЮСаме Ю.Словацький був одним iз тих, хто плекав таку лiтературу, яка здавалася шляхтi профанацiiю нацiональноi святинiтАЭ (32, 257).

Можливо також i те, що Словацький цiкавив Франка через те, що був своiрiдним у скарбницях своii творчостi i мав безпосереднiй звтАЩязок з Украiною, спiльнiсть тем з тАЮукраiнською школоютАЭ, спiльнiсть образiв. Та й зрештою, як ми знаiмо, Словацький був народжений в Украiнi, в Кременцi. Так у статтi РЖ.Франка тАЮСучаснi польськi поетитАЭ, вiн згадуi Словацького як одного iз трьох генiальних польських романтикiв поруч iз Мiцкевичем i Красiнським, розквiт творчостi яких припадаi на 1820-1848 рр. тАУ перiод великого розвитку польськоi поезii. Франко також наближуi до них таких польських товаришiв, як Залеського, Гощинського, Вiтвiцького та iнших.

РЖван Франко зацiкавився цим польським романтиком вже в 70-х рр. ХРЖХ ст. Вiн настiльки проникливо аналiзував його твори, що пiсля смертi поета вони викликали такий ентузiазм, що iх цiнували вище вiд творiв А.Мiцкевича, хоча А.Мiцкевича РЖ.Франко просто обожнював, говорячи про нього, що тАЮу своiй письменницькiй дiяльностi вiн виявив таку велику рiзностороннiсть духовних iнтересiв, незвичайну силу вислову та пластику поетичного малювання; при тiм, як чоловiк, вiн був людина високоморальна, а його поетичний талант не ставав на перешкодi тверезому розумiнню людей та вiдносинтАЭ (42, 256).

ЮЛРЖУШ СЛОВАЦЬКИЙ РЖ ЙОГО ТВОРИ. Може дещо запiзно ми приступаiмо до обговорення двох останнiх томiв критичного видання творiв Ю.Словацького, яке пiдготував доктор Г.Бiгелайзен. Можна б тут згадати прислiвтАЩя тАЮкраще пiзно, нiж нiколитАЭ, коли б не те, що про обидва цi томи, якi i плодом кропiткоi i виснажливоi працi доктора Бiгелайзена, досi, крiм окремих згадок у часописах, ми не зустрiчаiмо нiде не тiльки належноi iм критичноi оцiнки, але навiть якогось ширшого повiдомлення. Це тим бiльш дивно, що Словацький, хоч i перестав бути польським суспiльно-полiтичним iвангелiiм, до рiвня якого його творчiсть свого часу пiдносили поряд з творчiстю знову ж таки Мiцкевича i Красiнського, однак не перестав бути незрiвнянним майстром польського слова, майстром поетичноi форми i улюбленим поетом молодi, володарем ii мрiй i почуттiв. Цей вплив i до сьогоднi i переважаючим, особливо серед жiночоi молодi, яка згодом у старшому вiцi також не знаходить жодного iншого впливу, що мiг би своiю силою зрiвнятися з впливом Словацького, - це, на мою думку, мiг би пiдтвердити кожний уважний спостерiгач сучасноi психологii полякiв.

тАжСловацький аж до появи видання доктора Бiгелайзена не дiждався критичного видання своiх творiв i навiть це видання i ще далеко неповним, - з причин, вiд редактора видання незалежних, сюди не могли ввiйти твори, виданi пiсля смертi поета та його багате листування.

А в тiм, iмтАЩя Словацького повтАЩязане ще з одним характерним явищем в iсторii польськоi лiтератури. Немов наперекiр тiй невдалiй формi, в якiй зтАЩявляються на свiт видання його творiв, вiн дiждався вiд нас першоi грунтовноi бiографii, написаноi в новому дусi, на основi листiв його власних i його оточення, спогадiв про нього осiб, що його знали, а також на основi цiлого науково-критичного апарату, яким характеризуiться новiтня бiографiчна лiтература.

Усi памтАЩятають те величезне враження, яке справила ця перша серйозна польська бiографiя, написана iз справжнiм мистецьким хистом доктором А.МалецькимтАж Вже саме це було найкращим показником того, що громадськiсть потребувала творiв такого роду, що вона вже доросла до такого ступеня синтетичного мислення, коли вже хотiла вважати твори поета не якимсь iвангелiiм, продиктованим святим духом, не обтАЩявленням чогось надприродного, а просто намагалася зрозумiти i пояснити цi твори на основi докладного пiзнання його автора, як людини, пiзнання його нахилiв i вiрувань, основних рис його характеру, його пристрастей, помилок, навiть порокiв, а також на основi пiзнання його оточення i тих зовнiшнiх виявiв, яких вiн, volens чи nolens, зазнавав, - все це в органiчному звтАЩязку iз тим грунтом, з якого i для якого цi твори виросли. Це був, без сумнiву, знак того, що громадськiсть вiд фази ентузiазму почала переходити у фазу критицизму, що поет, якого ще недавно всi вважали вiщим духом, ставав в ii очах на тому, далеко нижчому, але водночас i ближчому до нас, бiльш природному птАЩiдесталi, що його почали вважати людиною, безумовно обдарованою надзвичайними здiбностями, однак, все-таки людиною, надiленою однаковою кiлькiстю тих самих прикмет i вад, що й iншi Адамовi дiтитАж

Двотомна праця доктора Бiгелайзена, що складаi V i VРЖ томи його видання творiв Словацького, не i таким визбируванням колоскiв пiсля жнив; вона не i одностайна, систематично опрацьована монографiя про Словацького, але також i незвичайна бiблiографiя чи збiрник випадкового нагромадження подробиць чи iнформацii. Вона i пiдсумком, коротким резюме всiii досьогочасноi працi про Словацького, яка проводилася протягом кiлькох поколiнь, вмiлим зiставленням позитивних, перевiрених результатiв цiii працi, спростуванням безлiчi неправильних подробиць i вияснення багатьох мiсць, досi темних i сумнiвнихтАж

Перший том, що представляi працю доктора Бiгелайзена, складаiться з довгоi i надзвичайно змiстовноi передмови, де коротко представлено все те, що можна вважати позитивним здобутком попереднiх бiографiчних i критичних праць про Словацького.

Далi йдуть тАЮПояснення творiв СловацькоготАЭ, а саме: у першiй частинi - творiв з юнацьких лiт (1826 тАУ 1833), а далi тАУ перших трьох творiв з доби зрiлостi (1833 тАУ 1842), тобто, тАЮKordionaтАЭ, тАЮMazepyтАЭ, тАЮBalladynyтАЭтАж

Природно, що тут далеко бiльше витокiв, цитат i переказу змiсту, нiж власноi творчоi працi автора..

Пiсля цього загального вступу представлено короткi пояснення до окремих творiв; у кiнцi автор зiставляi рiзнi погляди та контроверзи щодо даного твору. При трагедii тАЮMindoveтАЭ доктор Бiгелайзен пояснюi в основному iсторичний фон цього твору. Дуже цiкаве його дослiдження iсторичноi основи поеми тАЬYan BieleckiтАЭ, хоч лiтературний аналiз твору вiдiйшов на заднiй плантАж Далi йде аналiз драми тАЮMarja StuartтАЭ, тАЮGodziny mysli , тАЮBalladynyтАЭтАж

Найбiльше мiсця займають у цьому томi пояснення до тАЮBalladynyтАЭ. Цей твiр найкращий щодо багатства постатей i колориту, витвiр фантазii Словацького, прикрашений барвами i кольорами, запозичених з рiзних краiн свiтутАж

У кiнцi першого тому цього коментаря подаiться вмiло пiдiбрану бiблiографiю творiв Словацького, виданих як за його життя, так i пiсля смертi поета, перекладiв його творiв на iноземнi мови, праць про Словацького i низку цiкавих студiй тАУ тАЮСловацький на сценiтАЭ, тАЮСловацький у живописiтАЭ, тАЮСловацький у музицiтАЭ. Пiд кiнець додав доктор Бiгелайзен надзвичайно цiкавi уривки тАЮЗi спадщини СловацькоготАЭ.

Другий том коментаря доктора Бiгелайзена починаiться надзвичайно жвавим i теплим описом перебування Словацького у Швейцарii. Листи Еглантини Паттеч до матерi Словацького дають багато iнформацiiтАж тАЮЦей стосуноктАЭ, у якому ще професор Малецький вбачав багато дечого неясного i загадкового, на думку доктора Бiгелайзена, тАЮмав характер наскрiзь благородноi нiжностi. Вона тАУ старша вiд нього на птАЩять рокiв, була йому опiкункою, пiд крила якоi горнувся поеттАж Трагiчним у цих вiдносинах було хiба те, що для Словацького Еглантина нiколи не переставала бути старшою сестрою, тодi як для неi тАЮпiсля бiльше як дворiчного спiльного життя пiд одним дахом узи приязнi з кожним днем дедалi мiцнiлитАЭ. Однак, саме на цей час, пiд кiнець осенi 1834 року, припадаi знайомство поета з Марiiю Водзiнською, до якоi незабаром схилив вiн своi почуття. тАЮНад горизонтом пансiону потемнiло. Садочок, посаджений разом з Еглантиною, щось не рiс, хоч був на сонцi i його часто поливали. Бузок вiдцвiв давно у садку, а лавр, що рiс пiд його вiкном, усохтАжтАЭ. Постать Марii, яку поет звеличив райдужними барвами своii поезii, кинула понуру тiнь на двох людей, з яких одна, почуваючи себе тАЮобманутоютАЭ в своiй любовi i вiдсунутою вбiк щасливiшою за неi, почала втАЩянути i заливатися сльозами, але поки нарештi серйозно не захворiла, тодi як другий страждав вiд докорiв сумлiння i поривiв свiжоi iдеальноi любовi. Такi були першi зародки чудових поетичних перлин, якi незабаром збагатили польську лiтературу шедеврами, як тАЮW SzwajcarjiтАЭ, i низкою дрiбнiших лiричних поезiй цього перiодутАж

Дуже гарним i грунтовним i також аналiз тАЮGrob AgamemnonaтАЭ. Провiднi полiтичнi iдеi цiii поеми викликали завзятi суперечки мiж двома таборами: шляхетсько-консервативними i прогресивно-народними.

Аналiз поеми тАЮAnhelliтАЭ, який займаi 50 сторiнок друку, належить також до найкращих опрацьованих частин працi доктора Бiгелайзена. Вiн дав тут фрагменти поеми пiд назвою тАЮPosielenieтАЭ, яка була написана у формi терцин Данте i яка, без сумнiву, становила перший план поеми тАЮAnhelliтАЭ, врештi дав короткий огляд досить багатоi критичноi лiтератури, присвяченоi цiй поемi, починаючи з листа З.Красiнського i кiнчаючи оцiнкою Брандеса, який вiдносить цей твiр до найглибших у свiтовiй лiтературiтАж

На цьому ми закiнчуiмо обговорення цiнноi працi доктора Бiгелайзена. Думаю, що без перебiльшення можна ii назвати найцiннiшим, - бо найширше накресленим i як найстараннiше виконаним, - доповненням до дослiдження творiв Словацького, що iх, крiм бiографii Малецького, маi польська лiтература (38, 425-433).

БРЖОГРАФРЖЯ ЮЛРЖУША СЛОВАЦЬКОГО. Юлiуш Словацький народився 4 вересня 1809 р. Народився в украiнському мальовничому мiстечку Кременцi на Волинi. Кременець тАУ одне з найдавнiших мiст Киiвськоi Русi. Це украiнське мiсто i стало колискою майбутнього поета. Саме в сiмтАЩi Евзевiуша Словацького тАУ викладача риторики та поезii мiсцевого лiцею, вiдомого лiтератора народився син, якого назвали Юлiушем. Саме тут на Украiнi пройшли дитячi роки хлопця, залишивши у його серцi незабутнi враження вiд мiста, вiд кременецьких пейзажiв з iх неповторною красою та своiрiднiстю.

Пiсля смертi батька, мати майбутнього поета, Саломея Словацька, освiчена жiнка, яка дуже любила музику, одружуiться вдруге i в 1817 р. переiздить разом iз молодим Юлiушем до Вiльна. На протязi 1819 тАУ 1825 рр. Юлiуш успiшно навчаiться у Вiленськiй гiмназii. Неспокiйний, з вогненною уявою, зосереджений, трохи замкнений, вiн багато читаi i пробуi писати вiршi, потай мрiючи про велику поетичну славу.

РЖз розповiдей Саломеi вiдомо, що батько був для сина зразком у наполегливому досягненнi мети, а також прикладом у заняттях лiтературою.

Юлiуш узявся за перо в той час, коли набирав сили метод романтизму. Ю.Словацький у листi до матерi вiд 30 листопада 1833 р. з належним розумiнням оцiнював поетiв доби Вiдродження i батькову працю, як пройдений етап: тАЬКниги Кохановського я одержав з такою радiстю, як нiби вiтав друзiв. Зберiгати iх буду завжди, бо нотатки батька i твоiх кiлька виразiв, мамо, освятили iх для менетАЭ.

Виховувався Юлiуш разом iз зведеними сестрами Олександрою та Герзилiiю, майже дорослими дочками доктора Бекю вiд першого шлюбу. На формування свiтогляду юнака в цi роки позначилося навчання в одному з передових на той час закладiв, спiлкування з матiртАЩю i товаришами, що збиралися в ii салонi.

На вечори до салону Саломеi приходили вiдомi i цiкавi люди Вiльна, серед яких були i брати Снядецькi, а також поети так званоi тАЬлитовськоi школитАЭ. До них належали А.Одинець, А.Мiцкевич та О.Хоцько. Усi вони жваво обговорювали подii полiтичного i культурного життя, читали власнi вiршi i переклади, спiвали пiснi. Пiзнiше в листах Ю.Словацький згадував украiнську пiсню тАЭОй не ходи, ГрицютАЭ, котру часто слухав у виконаннi матерi. Тринадцятилiтньому Юлiушу запамтАЩяталася одна iз дискусiй, що вiдбулася мiж А.Мiцкевичем та Я.Снядецьким, який злосливо насмiхався над баладами спiвця Литви. Пiсля цього Юлiуш своi симпатii вiддав Адаму i його романтичному сприйняттю життя i свiту.

Формування свiтогляду Ю.Словацького вiдбувалося також в умовах важливих громадсько-полiтичних подiй. Ще в 1796 р. Польща перестала iснувати як самостiйна держава, будучи подiлена мiж урядами сусiднiх краiн. Верстви польськоi суспiльностi, окрiм шляхти та аристократii, сприйняли позбавлення вiтчизни нацiональноi незалежностi як величезну трагедiю. Вже в 90-х рр. XVIII ст. розпочалася нацiонально-визвольна боротьба. На кiнець 10-х i початок 20-х рр. припадаi дiяльнiсть таiмних студентських полiтичних товариств у Вiленському унiверситетi - так званих фiларетiв (тАЬдрузiв науктАЭ); фiломатiв (тАЬдрузiв доброчинностiтАЭ). Вони мали на метi виховувати патрiотичнi почуття, нацiональну свiдомiсть, поширювати освiту серед молодi. Ледве Ю.Словацький розпочав навчання в унiверситетi, як у Петербурзi спалахнуло повстання декабристiв, якi були звтАЩязанi з польськими таiмними органiзацiями. РЖдеали фiломатiв i фiларетiв були близькими до iдей декабристiв, вiльнолюбнi прагнення яких i розправа над якими на Сенатськiй площi особливо зворушила молодого Словацького, бо знаменувала собою початок органiзацiйноi боротьби проти тиранii самодержавства.

Найбiльш оригiнальним твором з вiленсько-кременецького перiоду слiд вважати тАЬУкраiнську думкутАЭ, але про неi будемо говорити дещо пiзнiше.

Перед вiдтАЩiздом з Кременця Ю.Словацький написав вiрш-експронт тАЬМати до синатАЭ, в якому йшлось про вiрнiсть своiй родинi, про синiвський обовтАЩязок перед матiртАЩю. У щоденнику вiн тодi вiдзначив: тАЬТак закiнчуiться перший перiод мого життя. Менi тепер пiсля закiнчення унiверситету девтАЩятнадцятий рiк, однак, видаiться, що я вже так довго жив.. Свiт почуттiв зник для мене, i кiлька останнiх рокiв, я жив в iншому свiтi поезiiтАЭ.

До цього перiоду належить також вихiд у свiт першоi редакцii поеми тАЬШафранитАЭ (1829 р.).

Наступний перiод у життi i творчостi Ю.Словацького значно приземлить поетичний сон, лiтературнi мрii письменника, в його поезii знайде вiдображення новий свiт, вiдкритий автором пiд враженням листопадового повстання.

У серединi лютого 1829 р. Ю.Словацький приiхав до Варшави. У першi вiльнi вiд роботи два мiсяцi перебування у Варшавi вiн з головою поринув у високий мистецький свiт великого iвропейського мiста. Ю.Словацький знайомиться iз культурним життям столицi, вiдвiдуi театри, входить у лiтературнi кола Варшави.

До того часу для Ю.Словацького позицiя в лiтературi вже була визначена. РЖ хоч прагнув у першi мiсяцi перебування у Варшавi до самотностi, проте виявився уважним спостерiгачем навколишньоi дiйсностi. РЖ це цiлком природно, адже завжди для того, щоб розiбратись у чомусь, необхiдний час для роздумування.

Настав час великих випробувань для Ю.Словацького тАУ поета i громадянина. На цей час саме романтичне свiтосприйняття було основою його творчостi. Ю.Словацький змальовуi нового героя, невдоволеного бунтiвника. Складнi тв

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского