Лiтературний образ Запорозькоi Сiчi

Змiст

Вступ

1. Польськi хронiки та описи Сiчi, зробленi iноземними мандрiвниками

2. Поетичнi твори та украiнськi лiтописи

3. Розквiт козацькоi тематики в XIX столiттi

4. Фольклорнi твори

Висновок

Список використаноi лiтератури

Вступ

Мета цiii роботи розкрити лiтературний образ Запорозькоi Сiчi за допомогою повiстей, оповiдань та лiтературних нарисiв, тобто через наймобiльнiшi жанри лiтератури, а також подати дотичнi до цього твори, рекомендованi для вивчення в школi. РЖнтерес до Запорозькоi Сiчi в украiнських письменникiв завжди був високий, i не дивно, бо це одна з найпривабливiших реалiй украiнськоi iсторii i в буттi цього суспiльного осередку сконцентрувалися найпитомiшi риси нашого народу як соцiуму. Саме на нашiй землi найтривалiше збереглися общиннi форми державного життя, що його давнi греки називали демократiiю, i таких форм украiнцi вперто трималися аж до XVIII столiття, тобто до того часу, коли iхнiй самостiйностi та iхнiм вольностям було покладено край деспотiiю сусiдньоi держави. Згадаймо хоч би свiдчення вiзантiйського РЖсторика з мiста Кесарii Прокопiя, який так описав про наших безпосереднiх предкiв тАФ антiв i склавинiв: ВлЦими народами, склавинами й антами, не править один муж:, а з давнiх часiв живуть так, що порядкуi громада, i для того всi справи тАФ щасливi й нещасливi (лихi) до громади йдутьВ». Отже, виходить досить цiкава рiч: i в VI, i в XVII столiттi в Украiнi вищою полiтичною владою володiло вiче; в XVII столiттi воно називалося козацькою радою; влада ж полiтичних верховникiв, особливо на Запорозькiй Сiчi, таки конечно пiдлягала народному зiбранню.

1. Польськi хронiки та описи Сiчi, зробленi iноземними мандрiвниками

В устроi Запорозькоi Сiчi не було нiчого нового й дивного: запорожцi жили на основi своiх вiковiчних традицiй, що черговий раз доводить: украiнський народ на своiй землi осiв iз незапам'ятних часiв. До речi, це любили пiдкреслювати й украiнськi iсторiографи дорадянського часу, ба й поети, коли говорили, часом зовсiм фантастично, про походження украiнського козацтва. Так, украiнський поет РЖван, автор ВлГероiчних вiршiвВ» (1784), твердячи, що кожна краiна хвалить своiх хоробрих героiв, Влкарбуi iмення мужiв незабутнiх i славного роду шукаi корiнняВ», запитуi: ВлЯке ж запорожцiв зростило пагiння ?В» тАФ i вiдповiдаi, що той рiд Влiде вiд онука Ноя, сина Афета ГомераВ» i що Влсловенськi народи походять вiд ньогоВ»,тАФ прецiкава фантазiя, яка виникла, очевидно, через те, що наш народ бачився, як вельми древнiй, який походить РЖз бiблiйноi давнини. Далi автор припускаi, що козаки прозвалися од кiз, бо Влшвидкiстю завжди в боях одзначалисяВ», але вiрогiднiше, каже поет, ВлКозак ними правив, наймення своi тут народу зоставивВ». Той Козак увiйшов у спiлку з готом, а з гуном Тотилом смиряв навiть давнiй Рим. з персом долав державний Царгород, володiв не тiльки Римом, а й Африкою. Козаки здавна осiли довкола Киiва. Од тих-то козакiв, заявляi поет, Влвиводять козацьку громаду, що в плавнях Днiпрових даi собi радуВ».

Не будемо займатись iсторичною критикою, тАФ забагато це зайняло б мiсця, бо порушено питання вельми складне. Нас цiкавить в описi не система фантастичних чи напiвфантастичних фактiв, а те, що украiнськi iсторiографи давнього часу, особливо XVIIтАФ XVIII столiть, послiдовно трималися думки про глибоку стародавнiсть свого народу i впевнено пов'язували себе з народами, що жили на нашiй територii, цiлком резонно вважаючи iх своiми предками, а себе тАФ спадкоiмцями.

Ще кiлька прикладiв на пiдтвердження цiii думки. В 1763 р., тобто за двадцять рокiв до РЖвана, Максим Плиска закiнчив переписувати лiтопис Григорiя Граб'янки й додав до нього своi iсторiографiчнi вiршi ВлСказання про Малу Росiю i про бiди, якi в нiй булиВ». Вiн також говорить Влпро витоки Росii Малоi тАФ ВкраiниВ» i про те, що iсторики тут рiзне свiдчать. Однi кажуть, що рiд козацький Влод скiфа зачатийВ», Влза давнiстю нелегко таке доказатиВ»; iншi тАФ що назву iхню взято вiд рiки Козари; ще iншi -тАФ що вони з болгар, аллан. Тобто знову маiмо вивiд козацтва, а з ними украiнцiв, з предковiчних часiв.

Не зайве тут згадати i вiдому ВлПромову на погребi гетьмана вiйськ Запорозьких Богдана Хмельницького, виголошену його старим секретарем Замоiлом Зоркою в Суботовi в серпнi 1657рокуВ», яку ввiв до свого лiтопису Самiйло Величко близько 172()року. Тут також говориться, що козаки прямо наслiдують у своiх дiяннях старовiчних предкiв-слов'ян, Влякi давали допомогу й великому Александру МакедонськомуВ» (нагадаiмо, що той жив у IVстолiттi до нашоi ери), а серед предкiв украiнцiв лiтописець називаi Влсцитгiв, цимврiв i козирiвВ», тобто скiфiв (скитiв), кимврiв i хозар.

Можемо зрозумiти своiх предкiв: iхнi вперте намагання довести старовiчнiсть украiнського народу виникло iз спонук самоохорончих. Але в чомусь вони мали й безперечну рацiю: вже саме iснування такоi суспiльноi органiзацii, як Запорозька Сiч, що жила таким же суспiльним ладом, як давнi анти i склавши, незважаючи на прiрву часу, що iх роздiляла, й iснування такоi органiзованоi держави, як Киiвська Русь, i чи не найвiрогiднiшим документом старовiчностi украiнського народу, адже в свiтi аналогiй подiбного суспiльного ладу ми не маiмо, та й iдея демократичноi республiки пiсля античних часiв вiдродилась в РДвропi хiба наприкiнцi XVIII столiття.

Старовинних описiв Запорозькоi Сiчi не вельми й багато. Цiкавились нею й описували польськi хронiсти Бiльськi й Б. Папроцький, тАФ в останнього i навiть прецiкавий вiрш на честь козакiв.

У 1594 роцi, за дорученням австрiйського iмператора Рудольфа II, приiхав до запорожцiв Ерiх Лясота (1550тАФ 1616), тАФ був вiн у ранзi посла, бо привiз запорожцям прапор i 8 тисяч червiнцiв. Це була вiдповiдь на посольство запорожцiв, що його очолював Станiслав Хлопицький. 7 травня 1594 року Лясота вiдвiдав Киiв, звiдти Днiпром приплив на Низ, а 9 червня прибув до Базавлука, де була тодi Сiч.

У своiму щоденнику Е. Лясота подав опис козакiв i оповiв про своi з ними справи. Записки Е. Лясоти нiмецькою мовою вперше виданi 1854 року, а в перекладi Ф. Бруна росiйською тАФ в 1873 роцi в Одесi. Вдруге iх переклала К. Мельник i видала в т. РЖ ВлМемуаров, относящихся к истории Южной РусиВ» (К., 1890. тАФ С. 37тАФ190), Цi факти нам потрiбнi, щоб переконатись: на лiтературний образ Запорозькоi Сiчi, принаймнi на його формування, вони впливу не мали.

Другий iноземець, що описав Запорожжя, був француз Левассер де Боплан (кiнець XVIтАФ1682), який перебував з 1631 року впродовж 17 рокiв на службi у польського короля як iнженер i гармаш (капiтан артилерii). У 1635 роцi побудував замки в Кременчуцi й Кодаку, брав участь у битвi пiд Кумейками (звiсно, на боцi полякiв), згодом проiхав пороги, а в 1651 роцi, повернувшись до Францii, створив ВлОпис УкраiниВ», склавши карту нашоi землi. Книжка видана в 1651 роцi, але в нас про неi довiдались лише в XIX столiттi.

2. Поетичнi твори та украiнськi лiтописи

Загалом можна сказати, що лiтературний образ Запорозькоi Сiчi почали творити поети. Першi описи з'являються в XVI столiттi, а вже в 1600 роцi Симон Пекалiд у поемi ВлОстрозька вiйнаВ» досить докладно описав Запорозьке Вiйсько i iхнього гетьмана К. Косинського. Цiкавився запорожцями й Мартин Пашковський, котрий жив у другiй половинi XV! тАФ на початку XVII столiть. Менше пiзнавального матерiалу i в його ВлРозмовi козака запорозького з перським гiнцемВ» (1617), а бiльше тАФ в книжцi ВлДii турецькi i змагання козацькi з татарамиВ» (1615). ii герой Кимиковський тiкаi до Влкозацтва, до славних запорожцiв тАФ воякiв-юнацтваВ», воюi iз запорожцями проти татар, автор згадуi гетьмана Богдана Микошинського, описуi походи запорожцiв, зокрема морський похiд, Днiпро й рiчку Кiнську, запорозькi зимiвники, iхнi господарчi заняття та iжу, докладно оповiдаi про турецьких полонян-християн. Згодом описують козакiв Б. Зиморович, К. Сакович,тАФ останнiй натхненно оспiвав П. Конашевича-Сагайдачного, а у вiршi на герб Запорозького Вiйська славить i самих запорожцiв, бо запорожець, як треба, Влземлю вiн пройде, водою, до всього маi вправнiсть i прудкий до боюВ». А невiдомий автор рукописноi вiршованоi хронiки другоi половини XVII столiття складаi поемку про найславнiшого кошового запорожцiв РЖвана Сiрка, описуючи його вiйськовi подвиги, а заодно i звичаi запорожцiв, зокрема тут докладно описано Сiрковий похiд у Крим, який згодом описав i Самiйло Величко, а вже за ним спопуляризували белетристи. РЖвана Сiрка автор прославляi: ВлСiрко сiрий, страшний завше сiрим тим вовкам-поганам, тож Сiрка, щоб сiрих бити, Бог дав християнамВ». Згадуi запорожцiв i поет Кiиментiй Зiновiiв,тАФ для нього в Запорожжi Влвiйська славнi i побожнiВ» (ВлПро довбишiвВ»). Збереглась анонiмна пiсня, в якiй iдеться про РЖвана Сулиму та Павла Павлюка. Оспiвано Запорожжя i в народних думах: про Байду, Самiйла Кiшку, про козака-нетягу, про бурю на Чорному морi та iншi. Про козакiв, зокрема запорожцiв, писали й поети XVIII столiття: автор драми ВлМилiсть БожаВ» (здогадно РЖ. Нерунович, 1728), С. Дiвович тАФ ВлРозмова Великороси з МалоросiiюВ» (1762), згаданi нами М. Плиска 1763, РЖван тощо.

Описують Запорожжя та Запорозьку Сiч й украiнськi лiтописи та польськi iсторики, але, безсумнiвно, перед веде Самiйло Величко, найвидатнiший з наших лiтописцiв. С. Величко був гарячим поборником козацтва, вважав його рiвним шляхетському становi, був ворогом самолюбцiв гетьманiв, якi прагнули узурпувати владу й бiльше дбали про власнi iнтереси, нiж про iнтереси рiдноi землi. Тому лiтописець дивиться на Запорожжя як на взiрець iдеальноi суспiльностi, модель, яку варто наслiдувати, будуючи украiнську державу, бо iдея козацького стану й вiльного суспiльства репрезентувалася саме на Запорожжi, як вважав лiтописець. Вiн не ставиться до Сiчi беззастережно, але пiдносить цю iнституцiю, знаходить i виразника своiх поглядiв тАФ РЖвана Сiрка. Бiльше того, художньо створюi листування мiж Запорожжям та гетьманами, завжди вiддаючи своi симпатii Запорожжю. Це листування й описи Запорожжя, його дiянь та змагань напiвiсторичнi, напiвбелетристичнi i i першою серйозною спробою створити образ Запорозькоi Сiчi в прозi.

А перше справдi художнi оповiдання про Сiч виходить з-пiд пера украiнського мандрiвця Луки Яценка (1729-1807) тАФ автора опису подорожi на Схiд у 13-ти книгах, який i досi ще лишаiться в рукописi. Щодо опису Сiчi в Л. Яценка маi рацiю Сергiй Бiлокiнь, зазначаючи: ВлЯценко не збирався писати iсторичну реляцiю. У нього зовсiм iнша мета, а вiдтак iнший жанр i навiть рiд. Це взагалi не iсторичний твiр. Це розкiшна барочна проза. РЖ якщо поглянути на Яценковi писання саме з цього боку, все стаi на своi мiсця. Ми вже ладнi милуватися цим рясним хитросплетiнням словес, насолоджуiмося нимиВ» (ВлВiтчизнаВ». тАФ 1988. тАФ № 2. тАФ С. 184).

3. Розквiт козацькоi тематики в XIX столiттi

Отже, можемо з повним правом сказати, що до XIX столiття, коли лiтературний образ Запорозькоi Сiчi усталився i розроблявся багатьма авторами систематично, украiнською лiтературою, поезiiю та прозою вiн уже був освоiний; бiльше того, саме на цiй традицii й будували своi уявлення про Запорозьку Сiч белетристи XIX i XX столiть, додаючи до того образу новi деталi й нове освiтлення вже вiдповiдно до своiх естетичних та суспiльних поглядiв.

Романтики не могли не цiкавитися Запорозькою Сiччю i взагалi козацтвом. Зрештою, iнтерес до iсторii тАФ одна з визначальних рис цього естетичного перiоду. Запорожжя з його вольницею, героями, лицарством, вiддаленiстю вiд свiтських спокус, ба навiть аскетизмом, екзотикою побуту, незвичайнiстю суспiльного укладу давало чималий харч для iсторичних фантазiй та iдеалiзацiй. Тому поети й прозаiки i кинулися розробляти запорозьку тематику. Побiч iшло серйозне, наукове вивчення запорозького життя iсторика-ми-романтиками, такими, як М. Маркевич, П. Кулiш, М. Костомаров чи А. Скальковський, якi теж не цуралися художнього пера. Витворилася навiть своiрiдна мода на цю тематику. А оскiльки на початку XIX столiття украiнцi практично не мали засобiв друку i змушенi були друкуватися в Росii чи в Польщi, вiдповiдно користуючись росiйською чи польською мовами, то публiкацiями про Запорожжя не тiльки збуджували iнтерес до рiдноi iсторii в русифiкованих та полонiзованих украiнцiв, виховуючи в них нацiональне почуття, а й спонукали до розроблення козацькоi тематики в польськiй та росiйськiй лiтературах. Побiч з тим в обох лiтературах, польськiй та росiйськiй, витворювалися своiрiднi явища польсько-украiнськоi та росiйсько-украiнськоi пiдлiтератур. Сюди треба вiднести дiячiв так званоi украiнськоi школи в польськiй лiтературi (Б. Залеський, С. Гощинський, А. Мальчевський, Ю. Словацький, А. Марцинковський, П. Свенцицький, М. Чайковський, А. Роме та iншi), чималу росiйськомовну лiтературу першоi половини XIX столiття, яку творили украiнцi (В. Нарiжний, М. Сомов, М. Гоголь, П. Голота, О. Чагровський, О. Кузьмич, В. Кореневський, А. Скальковський та iншi), а також росiян К. Рилiiва, Ф. Булгарина, М. Сементовського та нiмця Д. фон Лiзандра, автора поеми ВлЗапорожцiВ». Писали про Запорожжя росiйською мовою й фундатори украiномовноi украiнськоi лiтератури, такi, як М. Максимович, П. Кулiш, РД. Гребiнка та iншi.

Дозволимо собi зробити короткий огляд цiii лiтератури, бо саме вона значною мiрою спричинилася до укорiнення лiтературного образу Запорозькоi Сiчi, що його ми знаiмо. Одним з перших почав цю традицiю Василь Нарiжний, вмiстивши в книзi ВлНовые повестиВ» (СПб., 1824) повiсть ВлЗапорожецьВ». Не подаiмо ii у нашому виданнi з тiii причини, що вона не несе про Запорожжя й найменшого знання. Героiм повiстi виступаi французький маркiз, який став кошовим Запорозькоi Сiчi (геть фантазiя). Зрештою, вся повiсть оповiдаi про романтичнi пригоди героя за межами Украiни, а Запорожжя тiльки блiдими фарбами змальоване на початку i в кiнцi повiстi як романтичнi рямцi до основноi iсторii, що iз Сiччю нiякого зв'язку не маi. Майже водночас К. Рилiiв надрукував у ВлСоревнователе ПровещенияВ» (1825) поемку ВлГайдамакиВ», в якiй подаi поетичний образ Запорожжя. Через рiк, тобто в 1826 роцi, РЖ. Кульжинський надрукував ВлКозацкую песньВ», в якiй описано нiчний похiд запорожцiв, а в 1827 роцi Ф. Глинка в ВлЛитературном МузеумеВ» надрукував поему ВлНабег запорожских козаков из Сечи на ВолиньВ». В iсторичному романi Ф. Булгарина ВлДмитрий СамозванецВ» (СПб., 1830) знаходимо iсторичну картину з описом побуту Запорозькоi Сiчi пiд час миру та вiйни. Думаiться, це перший у XIX столiттi бiльш-менш правдивий опис Запорозькоi Сiчi, заснований, до речi, на докладному студiюваннi цього питання. В. Сиповський, автор книги ВлУкраiна в росiйському письменствiВ» (К., 1929), пише про це так: ВлЙого безбарвний опис сiчового життя повнiший i змiстовнiший, анiж яскрава характеристика Сiчi, що ii зробив згодом М. ГогольВ». Описав Запорозьку Сiч i Петро Голота у романах ВлРЖван МазепаВ» (М., 1832) та ВлХмельницкий, или Присоединение МалороссииВ» (1834). У першому подано опис запорозьких степiв, самоi Сiчi з ii метушнею, Сiрка, побут Мазепи на Сiчi (цiлком фантастичний), похiд запорожцiв до берегiв Кавказу, зупинено увагу на змаганнi мiж Мазепою та Сiрком (також фантастичному). В другому описано пороги та Сiч. Сiч та пороги описано також у росiйськомовнiй поемi М. Максимовича ВлБогдан ХмельницькийВ» (1833). Микола Гоголь у знаменитому ВлТарасi БульбiВ» (вперше умiщено в збiрцi ВлМиргородВ» у 1835 роцi) змалював сцену обрання кошового, дав картини степу, походу на Чорне море, але загалом про Сiч тут говориться лише епiзодично. Олександр Чагровський випустив у 1836 роцi у Москвi роман ВлЗапорожские наездыВ», героями якого стали Войнаровський, Палiй, Мазепа. Роздiл з цього твору ВлПохiд запорозькоi вольницiВ» з описом Сiчi й походу запорожцiв вмiщено в 1836 роцi у збiрцi того ж О. Чагровського ВлБиблиотека, или Приятное чтение в часи досугаВ». Н. Всеволожський у двотомному виданнi ВлПутешествие через Южную Россию..В» (М., 1839) також: змальовуi Запорозьку Сiч. Цiкавився Запорожжям i Олександр Кузьмич. У ВлМолодикуВ» на 1844 рiк вiн надрукував ВлНабiг у степуВ», назвавши його роздiлом з роману, але це цiлком самостiйне оповiдання, яке описуi подii 1628 року. А в романi ВлЗиновий Богдан ХмельницкийВ», який вийшов у п мтАЩяти томах у 1846 роцi (описано тут тiльки Богданову молодiсть), розповiв про Остряницю, Сiч, морський похiд запорожцiв, Тараса Трясила, Тарасову нiч. Василь Кореницький у1846 роцi надрукував роман ВлГетман Остряница, или Эпоха смут и бедствий МалороссииВ», в якому змальовуi життя Остряницi до його повстання, подаi стислу iсторiю Сiнi, опис морського походу. В 1849 роцi Микола Сементовський випустив повiсть ВлПотемкин как козак Войска ЗапорожскогоВ» тАФ про подii 1768 року в колонii Запорожжя тАФ Новосербп. Окремо треба сказати про роман Аполлона Скальковського ВлПорубежники. Канва для романовВ» у чотирьох випусках, який складаiться з трьох повiстей: ВлКагальничанкаВ», ВлХрустальная балкаВ», ВлБратья-искупителиВ» та роману ВлМамайВ», написаних у дусi Фенiмора Купера. РД тут докладнi картини Сiчi й прилеглих до неi мiсцевостей, особливо детально вiдтворено життя так званих узграничникiв. А. Скальковський перший пiдiйшов до iсторii Запорозькоi Сiчi як учений, видавши ВлИсторию Новой СечиВ» спочатку в одному, а потiм у трьох томах, тАФ праця на свiй час капiтальна.

Коли росiйськi письменники дивилися на козацтво, виходячи з РЖнтересiв Росiйськоi iмперii, то польськi тАФ з iнтересiв Речi Посполитоi. Такi ВлКозацькi повiстiВ» Михайла Чайковського, якi вийшли в 1837 роцi, чи його ж ВлВернигораВ» (1838), де оповiдаiться про гайдамаччину. Польська тенденцiя вiдчутна i в Богдана Залеського, автора численних вiршiв на козацьку тематику (ВлРiiтаВ». Львiв, 1877. тАФ Т. 1-4), хоч вiн i намагаiться iдеалiзувати польсько-украiнськi стосунки й уникаi писати про iхнi суперечностi, тАФ важливо при цьому зазначити, що Залеський ставився до козацтва з повагою та симпатiiю. Павлин Свенцицький, що писав пiд псевдонiмом Павло Свiй, вiдчував себе бiльше украiнцем, анiж поляком, тАФ його романтичнi оповiдання сповненi симпатii до украiнського народу i звучать як цiлком украiнськi. Те саме й у Тимка Падури, який бiльшiсть своiх вiршiв написав украiнською мовою, хоч польська тенденцiя проступаi i в нього, тодi як у П. Свенцицького ii зовсiм не помiчаiмо. Зате i вона в плодовитого Антонiя-Йосипа Ролле, що походив iз спольщених французiв: його жанр тАФ повiсть-есе, здебiльшого про Подiлля, але торкаiться вiн i козацтва, зокрема й Запорожжя. Загалом письменник намагаiться дотримуватися об'iктивного тону, але це йому не завжди вдаiться через ту ж таки польську тенденцiю.

Для письменникiв же, котрi творили украiнську лiтературу, тема Запорожжя та Запорозькоi Сiчi була особливо приваблива. Всiм вiдомо, як хвилювала вона Тараса Шевченка. Уже в раннiй творчостi (ВлТарасова нiчВ», ВлПеребендяВ», ВлРЖван ПiдковаВ», ВлГайдамакиВ», ВлГамалiяВ», ВлНевольникВ», ВлХолодний ЯрВ», ВлРЖржавецьВ» та iншi) поет дивиться на Запорозьку Сiч як на оплот волi i по-своiму, в романтичних тонах, ii iдеалiзуi. Загалом же його погляд на Запорозьку Сiч близький до Величкового. Глибокий iнтерес до Запорожжя виявляв i П. Кулiш, що особливо проявилося в його знаменитiй ВлЧорнiй радiВ»: п ять роздiлiв цього роману надруковано на сторiнках ВлСовременникаВ» (1846), а уривок ВлОдин день из жизни запорожца Кирила ТураВ» тАФ в ВлМосковитянинiВ» (також 1846 рiк), тобто ще до арешту в кирило-мефодiiвськiй справi. Повнiстю твiр вийшов двома мовами, украiнською та росiйською, в 1857 роцi. Тему Запорозькоi Сiчi порушив письменник i в оповiданнi ВлСтеповi гостiВ», незавершеному романi ВлБратиВ». Не минали увагою запорожцiв i РД. Гребiнка, Г. Квiтка-Основ'яненко: перший тАФ у повiстi ВлЧайковськийВ», а другий тАФ в нарисi про Антона Головатого. Зрештою, не можна забувати, що дух Запорожжя могутньо прочувався ще в ВлЕнеiдiВ» РЖвана Котляревського, бо мандри Енея дуже нагадували морськi походи запорожцiв, а iхнiй побут повнiстю перенесено в поему. Вельми цiкавилися Запорожжям Олександр Афанасьiв-Чужбинський та Олекса Стороженко. Обидва здiйснили мандрiвки в мiсця Запорозькоi Сiчi: перший написав двотомне ВлПутешествие в Южную РоссиюВ» (1863), а другий створив знаменитi ВлСпоминки про Микиту Леонтiйовича КоржаВ».

Цей огляд ми зробили навмисне просторим, бо саме в першiй половинi XIX столiття остаточно було витворено романтичний образ Запорозькоi Сiчi, який традицiйно запанував в украiнськiй лiтературi пiзнiшого часу. Запорозька Сiч тут постаi як втiлення волi, честi, лицарства, героiчних змагань з напасниками тАФ турками й татарами, а запорожець тАФ це безкорисливий лицар, сповнений моральних цнот. Честь для нього тАФ найдорожче багатство. Для витворення такого образу вживалася вiдповiдна поетика. Зробимо кiлька виписок романтичного зображення запорожцiв: ВлЗасiли довкола багаття, а полум'я озарюi iх обгорiлi вусатi обличчя, вiдслоненi, волосом покритi груди i геракловi форми тiлаВ». Або: ВлЗаграва блиснула на хороброму обличчi гостя, а iскри з багаття були нiчим при iскрах, що сипалися з його очейВ». (Обидвi цитати з оповiдання Павла Свого ВлНа степуВ»). А ось як описуi турецького султана Махмуда IV Адрiан Кащенко: ВлГрiзно супить вiн чоло, несамовито воде навколо очима i з серця трясе бородоюВ», тАФ- це вже романтичний опис ворога. Або вiзьмiмо опис гайдамаки з оповiдання П. Кулiша ВлСiчовi гостiВ»: ВлСидить за столом в червоному жупанi, руки по локоть засуканi, по кармазинових рукавах чорна кров .жидiвська стiкаi, кружляi вiдром горiлку i нiчого не боiтьсяВ». Ватажка Чуприну П. Кулiш описуi так: ВлОтак же й той Чуприна, великий та страшний, лежав у пишних кармазинах рядом iз старим дубом, що звалено гарматоюВ». Вiн такий був дужий, що як Влупав, сердечний, i землю глибоко вдавив, лежить як гора, i на мертвого страшно дивитисьВ».

Отой спалах великого iнтересу до козацтва, а зокрема до Запорозькоi Сiчi, маi своi пояснення. Певна рiч, що романтикiв значною мiрою приваблювала екзотика Запорожжя, тому ним цiкавилися та писали про нього письменники сусiднiх народiв. Для украiнцiв же цей iнтерес мав значення глибше: саме в цей час iснування украiнськоi нацii було пiд загрозою. Селянин став майже рабом тАФ крiпаком; усе було причавлене пресом деспотичноi держави. Отже, iдея волi ставала вельми насущною, коли заперечувалося найелементарнiше право iснування украiнцiв, бо iх уже й за народ не вважали, тАФ виникла гостра потреба в iсторичному пригадуваннi саме тих часiв, коли свобода була реальною, коли .життя аж нiяк не було схоже до життя в державi-казармi, що нею була тодiшня Росiйська iмперiя. Гадаiмо, що це був також, акт самозбереження й самооборони.

В цей час так само стаi насущним i науковий iнтерес до iсторii тАФ з являються науковi розвiдки; iсторики дослiджують джерела, що збереглися, аналiзують iх, перевiряють, зв'язують iсторичнi факти, пишуть загальнi курси iсторiй (Д. Бантиш-Каменський, М. Маркевич, А. Скальковський, П. Кулiш, М. Костомаров та iншi), видають лiтописи й документи. А письменник тАФ iсторичний белетрист тАФ цi здобутки перепускаi через себе, вiдновлюi iсторичне минуле або ж домислюi iсторичнi картини, неодмiнно дбаючи про iсторичну достовiрнiсть, i передовсiм для того, щоб читач йому повiрив. Тому iсторик-белетрист також: докладно вивчаi епоху, яка його цiкавить, i часто уподiбнюiться тому археологовi, що за одним уламком вiдновлюi цiлу посудину. Героiв своiх автор може романтизувати, може додавати iм чи вiдбирати чесноти, але загалом дотримуiться законiв вiрогiдностi, iнакше б його твори не мали права називатися iсторичними. Навiть створюючи фантазiйнi картини, автор мав дбати про аромат епохи, достовiрнi iсторичнi деталi, вiрогiдну обстановку, тАФ в цьому украiнськi РЖсторичнi белетристи, треба визнати, завжди були особливо ретельнi й уважнi. Щоб виразно побачити, як творилося класичне iсторичне оповiдання чи повiсть, розглянемо ВлВогданкаВ» Андрiя Чайковського, одного з найдосконалiших украiнських iсторичних белетристiв. Про Богдана Ружинського iсторична наука загалом знаi небагато. Це сповiщення польського iсторика й поета Бартоша Папроцького в працi ВлГерби рицарства польськогоВ» (1584), у якiй подано цiннi вiдомостi про побут, звичаi запорожцiв, устрiй самоi Запорозькоi Сiчi у вiсiмдесятих роках XVI столiття. Знаiмо також сповiщення хронiки Бiльських, якi в своiй ВлВсесвiтнiй хронiцiВ», доведенiй до 1598 року, подали також цiннi вiдомостi з iсторii украiнського козацтва. РД, зрештою, скупi, а часом i суперечнi звiщення козацьких лiтописiв про ту епоху. РД також дума про Богдана Ружинського, правда, в автентичностi ii вченi сумнiваються. Отже, пишучи про Богдана Ружинського, автор мав пiд рукою небагато матерiалу, хоч памтАЩять про героя в народi лишилася, про що свiдчить знаменита ВлРЖсторiя РусiвВ». Таким чином, письменник зображуi життя пана XVI столiття й подаi його як життя Богдана Ружинського, нiби накладаi його на героя. Вигадуi iсторiю татарського нападу, а такi напади в тому часi бували часто, i в правдивостi цього факту, як такого, годi сумнiватися; описуi iсторiю спроби викупити улюблену дружину, бо така практика в тi часи побутувала; описуi Запорозьку Сiч i знову-таки з'iднуi цей опис iз життям Богдана Ружинського. В цьому теж немаi нiчого неймовiрного, бо в топ час на Сiч iшла не тiльки бiднота, селяни й мiщани, а й шляхта i навiть родовитi пани, князi, якi разом iз запорожцями шукали собi слави в походах проти бусурманiв; недаремно з iсторiiю Запорозькоi Сiчi зв'язують таких магнатiв, як Вишневецькi, Дашкевичi, Ланскоронськi. Зрештою, й акт помсти в тому часi також не був виключений, бо татарськi напади тАФ то була бiда для всiх.

Достовiрний факт у цiй iсторii тАФ загибель Богданка пiд час здобуття фортецi, все iнше тАФ зв'язок РЖз родиною Чарторийських, ставлення до кметiв тощо тАФ домислене, але цiлком вiрогiдне.

Зовсiм iншого характеру оповiдання Антонiя РЖ. (А. Ролле) ВлРЖван ПiдковаВ». Воно документальне, зрештою, його можна назвати й художнiм нарисом (такого ж типу оповiдання-нарис Ореста Левицького ВлЗапорожець з одкушеним вухомВ», Адрiана Кащенка ВлКость Гордiiнко-ГоловкоВ», Василя Сiчовика ВлЯк стрiчали запорожцi Новий рiкВ», Михайла Уманця ВлАнтiн ГоловатийВ»). Вимоги до такого оповiдання вже РЖншi. Воно не маi романтичноi вигадки, будуiться за сюжетними законами розповiдi, дуже часто автор посилаiться на документи й наукову лiтературу, цитуi iх, тАФ отже, його твiр тАФ це документальне вiдтворення колишнiх подiй. Але риси художностi в ньому наявнi: окрiм сюжету, часто подаються дiалоги, художнi описи, документально не зафiксованi розмови, емоцiйний стиль. Загалом цей жанр близький до так званоi просвiтницькоi прози. РЖнколи просвiтницька проза маi цiлком белетристичний характер, а iнколи будуiться у формi популярноi статтi-нарису. Класичний зразок просвiтницького белетризму тАФ повiсть ВлВiд Днiпра до ДунаюВ» Адрiана Кащенка. Через дитячi очi й мандри автор пропускаi серiю iсторичних картин, описiв, роз'яснень, викладiв, зображень побуту, тАФ тим самим створюiться вiрогiдна iсторична картина. Загалом уся проза Адрiана Кащенка просвiтницька: i його белетристичнi повiстi, i серiя нарисiв ВлОповiдання про славне Вiйсько Запорозьке НизовеВ», й оповiдання, писанi зумисне простим стилем з елементами пригодницькоi лiтератури й розрахованi на найширшого читача. Просвiтницька проза також дбаi про достовiрнiсть викладу, бо iй по-особливому необхiдна довiра читача, якому вона адресуiться. Не дивно вiдтак, що на популярних, нехитрих повiстях А. Кащенка виховувалось нацiональне почуття цiлого поколiння украiнцiв, а в реакцiйнi часи твори цього письменника категорично заборонялися. Цiлком просвiтницький характер мають повiсть Андрiя Чайковського ВлВiддячивсяВ» та оповiдання Гната Хоткевича ВлСiдлоВ». Третя група повiстей та оповiдань про Запорозьку Сiч суто романтична, про що вже йшлося. Романтики, окрiм опису пригод та Сiчi, часто вводять мотиви любовних переживань (оповiдання Павла Свого ВлНа степуВ» й ВлПобратимиВ»; маленька повiсть А. Добровольського ВлЯремаВ»; оповiдання Олекси Стороженка ВлПрокiп РЖвановичВ») або ж будують оповiдь на самих пригодах (оповiдання Данила Мордовця; ВлСiчовi гостiВ» чи ВлБратиВ» Пантелеймона Кулiша; ВлНабiг у степуВ» Олександра Кузьмича тощо).

4. Фольклорнi твори

Нарештi, остання група творiв тАФ фольклорна. Це оповiдання й повiстi, написанi за мотивами народних пiсень чи переказiв (ВлЯк Самiйло Кiшка втiк з турецькоi неволiВ» Олександри РДфименко, ВлСупрунВ» Анонiма, ВлНа степуВ» Павла Свого, в основi якого пiсенний мотив змагання двох козакiв за дiвчину). Використовуючи пiсенну поетику, Днiпрова Чайка творить своi поезii в прозi, що звучать, нiби самi пiснi. Зате цiлком по-iншому використовуi фольклор Олекса Стороженко в чудовiй повiстi ВлСпоминки про Микиту Леонтiйовича КоржаВ». Це класичний подорожнiй нарис iз записом народних оповiдань Микити Коржа та iнших людей, що авторовi зустрiчаються. Манерою оповiдi цей нарис наближаiться до розглянутого вище документального оповiдання. Але Олекса Стороженко не задовольняiться сухим переказом спiльноi з М. Коржем подорожi i записами його оповiдок. Вiн подаi це густим художнiм письмом, створюi настрiй подорожi, вiдтворюi художньо враження вiд того, що побачив, майстерно будуi й сюжет оповiдi. Отже, тут виразно поiднуiться кiлька жанрiв: художня повiсть iз етнографiчним нарисом, подорожня проза з документальним оповiданням. Нарештi, маiмо на завершення книжки оповiдання-казку РЖвана Нечуя-Левицького ВлЗапорожцiВ». Цей твiр близький до так званого фольклорно-фантастичного оповiдання. РЖсторичнi реалii тут розмитi. Наприклад, образ гетьмана Запорозькоi Сiчi аж нiяк не iсторичний тАФ це загальний образ-символ; так само образом-символом i Маруся, що з нею мандруi герой. Водночас, користуючись суто казковим матерiалом, автор створюi виразну й таки iсторичну картину.

Висновок

Наше дослiдження побудоване хронологiчно. Починаiться розповiдь iз XVI столiття, коли на Запорозьку Сiч приходила й значна шляхта, а саме Запорожжя втручалося i в династичнi справи сусiдiв, зокрема Молдавii (ВлРЖван ПiдковаВ» Антонiя РЖ.) чи Росii (ВлБратиВ» П. Кулiша), воювало з турками й татарами, плавало чайками по Чорному морю, воюючи турецькi й татарськi землi, а не лише обороняючи своi (до Речi, як при цьому не згадати аналогiчнi походи Олега, РЖгоря й Святослава, князiв киiвських, якi ходили в морськi походи з подiбним урядженням?). Дiзналися ми i про вiйськовi й побутовi звичаi запорожцiв, серед яких i вельми архаiчнi (наприклад, побратимство, що повертаi нас аж до скiфських часiв чи до часу творення билинного епосу). Читаiмо про запорозьких кошових та гетьманiв С. Кiшку, РЖ. Пiдкову, РЖ. Сiрка, К. Гордiiнка та iнших, про напад туркiв на Сiч, про участь запорожцiв у нацiонально-визвольному русi, зокрема гайдамацькому. Нарештi, перед нами останнi часи Запорожжя, подвiйне розорення його, остання старшина тАФ Петро Калнишевський, РЖван Глоба, Антiн Головатий та iншi. Довiдалися про долю запорожцiв пiсля остаточного розорення Сiчi. Тобто зрозумiли як в рiзнi епохи письменники намагалися створити лiтературний образ Запорозькоi Сiчi як суспiльно-полiтичного феномену: вiд лiтописних документiв до романтичних художнiх романiв. Можна було б безкiнечно доповнювати роботу цитатами та уривками з романiв, уже згаданих у цiй статтi чи пiзнiших, РЖ. Нечуя-Левицького, М.Старицького, А. Чайковського, О. Маковея, С. Божка, 3. Тулуб чи й наших сучасникiв, але свiдомо обмежуiмося тiльки окремими, найбiльш яскравими з них, i то письменникiв-класикiв, присвяченими Запорозькiй Сiчi, тобто повiстями й оповiданнями, намагаючись уникати повторiв, бо про однi й тi ж подii i по кiлька творiв (так, опис нападу татар i туркiв на Сiч в 1675 роцi i подальшого походу на Крим РЖ. Сiрка, який i в Лiтописi С. Величка, подали, крiм А. Кащенка, /. Сопiлка та М. Середа). Обминули й занадто поетичнi описи запорожцiв та Сiчi, хоч там також i, як i в романах, чимало цiкавого й повчального, тАФ з поезiй, присвячених Запорозькiй Сiчi, також можна створити окрему книжку тАФ виняток робимо лише для твору М. Пашковського, як особливого iнтересу поеми-документу i для зразка подiбного вiршованого оповiдання. Вважаiмо, що i в такому обсязi нам удалося збагнути i розкрити лiтературний образ Сiчi, а це й було нашим завданням. Гадаiмо, що всi вище наведенi твори завжди актуальнi i будуть читатися людьми рiзного вiку, а передусiм молоддю, i сприятимуть розвитковi iсторичного мислення читача, того, котрому не байдуже минуле нашоi землi i котрий ставить перед собою вiчнi запитання: хто ми i яких батькiв, дiдiв та прадiдiв дiти й онуки.

Список використаноi лiтератури

1. Андрущенко В. Л., Федосов В. М. Запорозька Сiч як украiнський феномен. тАУ К., 1995. тАУ 173 с.

2. Грабович Г. Шевченко як мiфотворець; Шевченко, якого не знаiмо // Сучаснiсть. тАФ 1992. тАФ № 11. тАФ С. 100-112.

3. РДфремов. С.РЖсторiя украiнського письменства. Киiв: Femina, 1995.

4. Найден О.С. Образ воiна в украiнському фольклорi: семантичнi та образнi аспекти. К.: Стилос, 2005. тАУ 260 с.

5. Петров Вiктор. "Чорна рада" як роман соцiальний // Лiтература, Збiрник перший. тАФ К., 1928. тАФ С. 29-37.

6. Франко РЖ. Юзеф Богдан Залеський (1886) // Зiбр. творiв: У 50 т. тАФ K., 1980. тАФ T. 27. тАФ С. 23-32.

7. Франко РЖ. Хмельниччина 1648-1649 рокiв у сучасних вiршах // Зiбр. творiв: У 50 т. тАФ Т. 31.

8. Grabowicz George G. The History of Polish-Ukrainian Literary Relations: A Literary and Cultural Perspective // Poland and Ukraine: Past and Present. тАФ Edmonton; Toronto, 1980.

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского