Монолог i його функцii в трагедii В. Шекспiра "Гамлет, принц Датський"

Мiнiстерство освiти та науки Украiни

Днiпродзержинський державний технiчний унiверситет

Факультет соцiологii та фiлологii

Кафедра перекладу

Курсова робота з iсторii зарубiжноi лiтератури на тему:

ВлМонолог i його функцii в трагедii В. Шекспiра Вл Гамлет, принц ДатськийВ»

Виконавець:

Студентка групи ПР-09-1д Титар К.А.

Керiвник: к.ф.н., доцент Воронова З.Ю.

Днiпродзержинськ 2010

Змiст

Вступ

Роздiл 1. Вiдродження як явище в свiтовiй культурi та його вiдображення в лiтературному процесi Англii

1.1 Ренесанс як духовний, свiтоглядний, культурний переворот

1.2 Загальна характеристика англiйського Вiдродження, його визначнi творцi

1.3 Шекспiрiвський театр як енциклопедiя людських характерiв, почуттiв i пристрастей

Роздiл 2. Монолог i його функцii в трагедii В. Шекспiра Вл Гамлет, принц ДатськийВ»

2.1 Художнi особливостi трагедii В. Шекспiра ВлГамлет, принц ДатськийВ» та загальна характеристика монологу як драматичного прийому

2.2 Сутнiсть духовних шукань героiв трагедii крiзь призму iх монологiв

Висновки

Список використаних джерел та лiтератури

Анотацiя

Реферат

Додатки

Вступ

Чудовий англiйський драматург Вiльям Шекспiр i одним з найбiльших художнiх генiiв англiйськоi та свiтовоi лiтератури. Шекспiровi випало жити в чудовий час. Вiн був сучасником великоi епохи в iсторii людства, що дiстала назву Вiдродження. Спираючись на античне гуманiстичне розумiння людини та християнське людинолюбство, виходячи iз захоплення людиною, ii красою та здiбностями, вiрячи в здатнiсть людини до безмежного духовного збагачення та вдосконалення, доба Вiдродження прославляла людину як найдосконалiший витвiр Господа i природи, утверджувала ii право на земне щастя й радощi, право вiльно дослiджувати свiт, природу i розкривати iх таiмницi, щоб оволодiти ними, право на вiльну думку та пошук у всiх сферах людського життя. Чи не найкраще висловив цей захват людиною англiйський поет Вiльям Шекспiр у драмi ВлГамлетВ»: ВлЩо за майстерний витвiр чоловiк! Що за шляхетний розум! Який безмежний хистом!Як вражаi i дивуi доцiльнiстю постатi й рухiв! Дiiю подiбний до ангела! Тямою до божества! Окраса всесвiту! Найдовершенiше з усiх створiнь!В»

В iсторii мистецтва немаi iншого прикладу такоi стiйкоi i тривалоi популярностi птАЩiси, нiж популярнiсть шекспiрiвського ВлГамлета, принца ДатськогоВ». Понад чотириста рокiв ця трагедiя ставиться на сценах театрiв усього свiту. РЖ кожне поколiння, люди рiзних нацiональностей шукають у нiй вiдповiдi на питання, що iх турбують. Секрет такого постiйного iнтересу до трагедii тАФ у фiлософськiй глибинi i гуманiстичнiй насназi цього твору, в майстерностi Шекспiра-драматурга, який втiлив загальнолюдськi проблеми в художнi образи. Ця трагедiя i дуже багатогранною. Кожний бачить у нiй своi: чи захоплюючу iсторiю давнини, чи трагiчну розповiдь про кохання,чи драму помсти, чи фiлософську трагедiю. РЖ кожен по-своiму маi рацiю, тому що генiй Шекспiра настiльки всеосяжний, що умiстив у собi весь свiт, усi його пристрастi, почуття, поривання, i саме тому його птАЩiсу неможливо тлумачити однозначно.

Значне мiсце в трагедii Гамлет займають монологи. РЗх виголошують героi в найбiльш драматичнi моменти трагедii. Вибiр теми курсовоi роботи вмотивований тим, щоб зрозумiти роль монологiв у трагедii В. Шекспiра ВлГамлет, принц ДатськийВ».

Актуальнiсть дослiдження

Трагедiя ВлГамлетВ», особливо образ ii головного героя, приваблювала митцiв рiзних епох i краiн. Шекспiр чи не вперше у свiтовiй лiтературi зобразив свого героя внутрiшньо роздвоiним, його характер тАУ суперечливим, а вчинки тАУ неоднозначними. Саме це викликало велику увагу до твору. Трагедiю ВлГамлетВ» дослiджувало багато вiтчизняних та зарубiжних вчених: О. Анiкст, В. Бiлiнський, Е.Берджес, Г. Брандес, Л. Виготський, С. Маршак, М. Урнов, РЖ. Франко, А. Магалiф [4, 6, 11, 13, 15, 20, 25, 32, 34]. Зокрема О. Анiкст дослiджував дiалектику образу головного героя трагедii Гамлета, Л. Виготський аналiзував проблем його характеру я з психологiчного погляду[15, ст. 205-254], А. Магалiф робив пантографiчний портрет особистостi героя [34]. Але пiд час пiдбору лiтератури для курсовоi роботи виявилось, що джерел, присвачених дослiдженню функцiй монологiв к трагедii дуже мало. Цей аспект у контекстi загального аналiзу твору бiльш менш детально розглядали О. Анiкст та В. Бiлiнський [4, 6]. Тому актуальнiсть курсовоi роботи полягаi у детальномк дослiдженнi ролi монологiв у трагедii В. Шекспiра ВлГамлет, принц ДатськийВ».

Мета дослiдження

Зрозумiти фiлософiю та змiст головного конфлiкту трагедii через зтАЩясування функцiй монологiв у ньому.

Завдання дослiдження

Для досягнення мети перед нами були поставленi такi завдання:

1) Розглянути соцiокультурнi особливостi епохи, вiдображеноi у трагедii В. Шекспiра ВлГамлет, принц ДатськийВ».

2) Дослiдити творчiсть В. Шекспiра щоб краще осягнути iдейну направленiсть його трагедii ВлГамлет, принц ДатськийВ».

3) Проаналiзувати вiдомостi з теорii лiтератури, щоб зрозумiти жанрову специфiку твору.

4) Дiйти власного висновку про функцii монологiв у трагедii ВлГамлетВ».

ОбтАЩiктом дослiдження гуманiстична наснага та фiлософський змiст головного конфлiкту трагедii В. Шекспiра ВлГамлет, принц ДатськийВ», проблема морального вибору i вчинку головних героiв.

Предметом дослiдження i монолог i його функцii в трагедii В. Шекспiра ВлГамлет, принц ДанськийВ».

Методи дослiдження

Написання курсовоi роботи вiдбувалося за допомогою бiблiографiчного, iсторичного методiв та методу зiставлення та порiвняльного аналiзу. Бiблiографiчний включаi опрацювання перiодичних видань та праць вiтчизняних та зарубiжних дослiдникiв трагедii В. Шекспiра ВлГамлет, принц ДатськийВ». РЖсторичний метод був застосований через те, що неможливо дослiджувати будь-який твiр, не маючи уявлення про час його написання. Порiвняння проводилося шляхом зiставлення героiв даноi мiж собою на основi подiбностi чи вiдмiнностi свiтоглядiв.

Основний змiст та наукова новизна роботи

Дослiдження монологу та його функцiй у трагедii В. Шекспiра ВлГамлет, принц ДанськийВ» розкриваi художнi особливостi монологу як драматичного прийому та його функцii у данiй трагедii. Наукова новизна полягаi у тому, що робиться спроба зрозумiти сутнiсть духовних шукань героiв через аналiз iх монологiв.

Практична цiннiсть дослiдження

Курсова робота представляi практичну цiннiсть для вивчення курсу ВлРЖсторiя зарубiжноi лiтературиВ» студентам фiлологiчних факультетiв унiверситетiв, а також студентам спецiальностi ВлПерекладВ».

Структура роботи зумовлена ii метою та завданнями. Курсова робота (повний обсяг 50 сторiнок) складаiться iз вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел та додаткiв.

Роздiл 1. Вiдродження як явище в свiтовiй культурi та його вiдображення в лiтературному процесi Англii

1.1 Ренесанс як духовний, свiтоглядний, культурний переворот

З iсторичним перiодом пiзнього середньовiччя спiвпадаi особливiй перiод в iсторii iвропейського духовного життя та культури, який дiстав назву доби Вiдродження. ВлЦя доба належить до тих корiнних зламiв в iсторii людства, якi обумовлюють рiшучi змiни в усiх сферах життя. Таким був свiтоглядний злам середини РЖ столiття пiсля Рiздва Христова: вчення РЖсуса Христа заклало пiдвалини якiсно нового, християнського свiтогляду i християнськоi моралi, якi, завоювавши в Римськiй iмперii велику популярнiсть у рiзних верстах населення, стали iдеологiчною основою феодального суспiльства та середньовiчного свiтогляду i побудованоi на ньому середньовiчноi культури i, зокрема, лiтературиВ»[1]
[9, ст. 2].

Таким корiнним зламом була i доба Вiдродження. Вона виробила новий тАУ гуманiстичний, тобто людинолюбний свiтогляд, який вступив у боротьбу з феодалiзмом та середньовiчним геоцентричним свiтоглядом, тобто таким, у якого все було звернено до Бога. Новий свiтогляд дiстав назву антропоцентричного, у якому вся увага була зосереджена на людинi.

Гуманiсти Ренесансу вiрили у безмежнi здiбностi людини, плекали iдеали ii гармонiйного i всебiчного розвитку,вiдкривали ii багатство духу, закликали людину до вдосконалення, людяностi та добра, до творчоi дiяльностi та земного щастя. Проголосивши людину вiльною, бо волю iй дав сам Господь, гуманiсти боролися з усiм, що цю волю обмежувало, за ii полiтичне i духовне розкрiпачення, за рiвнiсть людей у суспiльствi. Вони вiдкидали середньовiчне розумiння людини як Влупослiдженоi та немiчноi iстоти, що у прасi народилася та в прах буде перетворена, яка повинна зректися земних благ, уповаючи на небеснi, та жити як аскет, задовольняючись найскромнiшим, бо це суперечить бiблiйному розумiнню людиниВ» [9, ст. 2].

У науцi довгий час iснувала тенденцiя розглядати культуру Вiдродження як вираз раньобуржуазноi iдеологii, тобто пов'язувати ii з виникненням капiталiстичних вiдносин i тим самим бачити в нiй безумовний i чи не iдиний витiк Нового часу. Г.К. Косiков зауважив, що така концепцiя, наштовхуiться на вiдчутний Влопiр матерiалуВ». Вiн приводить приклад того, що якщо в Англii, процес капiталiзацii господарства розвивався досить iнтенсивно i послiдовно, що вже в серединi XVII ст. призвело до буржуазноi революцii, то цього не можна сказати нi про Францiю, нi про Нiмеччину, нi про РЖспанiю [2, ст. 17]. А мiж тим у всiх цих краiнах ренесансний гуманiзм отримав досить яскраве втiлення.

Розвиток матерiальноi i розумовоi культури кiнця XV i початку XVI ст., а в РЖталii i ранiше, отримало назву Вiдродження. Цей перiод отримав таку назву тому, що конкретно-iсторично цей розвиток був пов'язаний з двома фактами: пiдвищеним iнтересом до античноi культури i прагненням до ii вiдродження i з появою таких знань i розумових течiй, якi не вкладалися в фiлософсько-богословську систему середньовiчноi церкви.

Як пише Г.К. Косiков, культура Вiдродження не була принципово новим явищем у свiтовiй культурi, а була закономiрним породженням середньовiчноi цивiлiзацii. РЗi корiння не стiльки у формуваннi буржуазних вiдносин, скiльки у розвитку свiтських тенденцiй у культурi феодального суспiльства тАУ тенденцiй, якi виникли ще в XI-XII столiттях, коли в результатi процесу розумовоi диференцiацii свiтська культура почала вiдокремлюватися вiд церковноi [2, ст. 17].

Швидкий та впевнений розвиток середньовiчноi свiтськоi культури багато в чому був можливим тому, що вiн спирався на солiдну наукову, фiлософську та лiтературну традицiю античностi. Однак Середньовiччя засвоюi з античностi лише те, що могло бути безпосередньо пристосоване до його богословськоi моралi.

Вiдродження почалося тодi, коли зтАЩявились люди, iх називали гуманiстами, якi зосередили увагу не скiльки на питанi вiри, скiльки на вченнi античних письменникiв та мислителiв, в основi якого був намiр розширити розумовий кругозiр та встановити обтАЩiктивний пiдхiд до навколишньоi дiйсностi. Вони вiдроджували античний iдеал людини, розумiння краси як гармонii i мiри, реалiстичну мову пластичних видiв мистецтва. Але античнiсть була використана гуманiстами перш за все як ВлТСрунт для затвердження нових iдей та нових культурних тенденцiй, якi органiчно зросли з суспiльноi практики передових людей тiii епохиВ» [1, ст. 141]

Гуманiстами в епоху Вiдродження спочатку називали вчених та викладачiв, якi присвячували себе не тiльки питанням богословтАЩя i навiть не природничим наукам, в гуманiтарним знанням, якi розглядали духовну культуру людини. Вони вивчали граматику, риторику, iсторiю, поезiю i поетику, моральну фiлософiю тощо, i спиралися на античнi авторитети.

Для гуманiстiв людина тАУ це центр свiтобудови. Здiбностi, якими природа надiлила людину, треба розвивати та використовувати на дiлi. РЖдеалом гуманiстiв була всебiчно розвинута людина, здатна до роздумiв i практичноi дiяльностi. Прихильники нового свiтогляду, зломивши стару мораль покiрностi iснуючим порядкам, вiдкидали будь-яку обмеженiсть дiяльностi людини. У творах гуманiстiв присутня головна iдея про те, що людина творець своii долi i себе самого, як, наприклад, у творi Пiко делла Мiрандола "Про гiднiсть людини". На думку гуманiстiв, людина володii свободою дiй i сама управляi своiю долею.

Що стосуiться вiри, то гуманiсти не заперечували як таку. Але вони не сприймали християнську iдею зречення земних благ, а стверджували,що життя дано людинi для того, щоб у повнiй мiрi реалiзувати себе. Завдяки гуманiстам в духовну культуру приходять свобода суджень, незалежнiсть по вiдношенню до авторитетам, смiливий критичний дух.

У розвитку культури Вiдродження розрiзняють наступнi етапи: Раннi Вiдродження, представниками якого були Петрарка, Боккаччо, Донателло, Боттiчеллi, Джотто i iншi; Високе Вiдродження, представлене Леонардо да Вiнчi, Мiкеланджело, Рафаелем, Франсуа Рабле, i Пiзнi Вiдродження, коли виявляiться криза гуманiзму (Шекспiр, Сервантес).

Початок Ренесансу осяяний iм'ям Джованнi Боккаччо, автора вiдомоi збiрки новел ВлДекамеронВ», у якiй свiт постав розмаiтим i життiрадiсним, щоправда, водночас i зовсiм не iдеальним. У його творчостi, а також у творчостi поета Франческо Петрарки гуманiстичнi, ренесанснi риси перемагають над середньовiччям. Головним змiстом лiтературних творiв стаi опис земного реального свiту, людини з ii переживаннями i пристрастями.

Майстри Високого Вiдродження прагнули досягти в своiх творах гармонiйного синтезу найбiльш прекрасних сторiн дiйсностi. Лiтература Високого Вiдродження характеризуiться розквiтом героiчноi поеми Л. Пульчi в РЖталii, Л. Камоенса - в РЖспанii, в центрi якоi - людина, народжена для великих справ. У Францii перiод Високого вiдродження представлений творчiстю Франсуа Рабле. У його творi "Гаргантюа i Пантагрюель" у народнiй казковiй i фiлософсько-комiчноi формi дана всебiчна картина суспiльства i його героiчних iдеалiв. Чи не найкращим епiграфом до однiii з провiдних думок лiтератури Вiдродження могли б стати слова з цього роману: ВлРоби, що хочешВ». Але цей вислiв аж нiяк не сприймався як заклик до анархii чи вседозволеностi. Якраз навпаки: пером письменника водила безмежна вiра в людину, ii внутрiшнi благо-родство, Влбожественну i форму, i сутьВ» (Ш. Бодлер) [33].

Звiсно мрii та iдеали гуманiстiв були переважно утопiчними. Деяким судилося збутись у ближчому чи дальшому майбутньому, а бiльшостi не судилося зовсiм стати реальнiстю. Тому ми бачимо, що Пiзнi Вiдродження характеризуiться кризою iдеi гуманiзму i розумiнням недосконалостi суспiльства. Розчарування гуманiстiв походить вiд грандiозноi невiдповiдностi ренесансних уявленням про людину реальностi. Це було зумовлено негативним впливом розвитку буржуазних вiдносин. На перший план у той час виходить все руйнуюча сила золота, змiнюються людськi iдеали, люди починають визнавати лише своi корисливi iнтереси. Розлад гуманiстичних iдеалiв i дiйсностi породив невiру в можливiсть гармонiйного розвитку особистостi.

1.2 Загальна характеристика англiйського Вiдродження, його визначнi творцi

Вiдродження в Англii хронологiчно збiгаiться з перiодом правлiння династii Тюдорiв, вiд вступу на престол Генрiха VII (1485) i до смертi королеви РДлизавети (1603), останньоi представницi цiii династii. В XVI столiттi, при Тюдорах, Англiя переживала повний переворот у всiх галузях економiчного та соцiального життя, що спричинив ii перетворення iз феодальноi краiна у краiну початкового накопичення капiталу. У цей перiод в Англii вiдбуваiться небачений розквiт у всiх галузях думки та мистецтва.

Процес розвитку новоi, гуманiстичноi культури протiкав в Англii в специфiчних мiсцевих умовах.

Одна iз специфiчних особливостей англiйського суспiльного розвитку у цей перiод тАУ спiльнiсть економiчних та полiтичних iнтересiв найбiльш могутнiх класiв суспiльства, якi в рiвнiй мiрi були зацiкавленi в пiдтримцi абсолютноi монархii Тюдорiв, - земельного дворянства та буржуазii. Королiвська влада заохочувала новий суспiльний порядок i пiдтримувала розвиток промисловостi та торгiвлi у краiнi. Англiйськi купцi поступово звiльняються вiд iноземного посередництва, будують могутнiй торгiвельний флот, захоплюють новi ринки збитку товарiв.

Швидкий капiталiстичний розвиток Англii мав i негативнi наслiдки, оскiльки поряд зi зростанням багатства привiлейованих класiв рiзко збiльшувалась бiднiсть народу. Зростала кiлькiсть жебракiв, проти яких видавалися суровi закони; на селi спалахували повстання бiднякiв. Швидкий розвиток буржуазii в англiйському суспiльствi спричинив передумови для буржуазноi революцii, яка вiдбулася в Англii в 40-х роках XVII столiття. Однак вже з перших рокiв правлiння Якова РЖ (1603-1625) зтАЩявляються новi риси суспiльного життя:загострення соцiальних протирiч, розпад союзу мiж буржуазiiю та абсолютною монархiiю. До цього часу в Англii поступово формуiться рiзка соцiальна диференцiацiя серед гуманiстичноi iнтелiгенцii, пiзнiше настаi криза гуманiстичноi культури.

Вiдродження в Англii пройшло кiлька етапiв розвитку. Раннiй його перiод спiвпав з реформацiiю i це визначило важливi особливостi англiйського гуманiзму. Перш за все питання релiгii та церковного життя для всiх раннiх гуманiстiв вiдiгравали бiльшу роль, нiж для iталiйських гуманiстiв, оскiльки першi захоплення античною лiтературою та свiтом нових фiлософських iдей спiвпадають в Англii з життiвим iнтересом до проблем Реформацii, що розвивалася в той перiод. У другий перiод англiйського Вiдродження королiвська влада, знищуючи економiчну та полiтичну могутнiсть церкви, пiдiрвала ii до того часу сильний духовний вплив та авторитет. Реформацiя Генрiха VIII полегшила наступним поколiнням англiйських гуманiстiв боротьбу за свiтську культуру проти церковноi, за життiрадiсний свiтогляд проти середньовiчного аскетизму, за звiльнення розуму вiд церковноi схоластики. Велике значення мало також i те, що Вiдродження в Англii було пiзнiм iсторичним явищем. Завдяки цьому англiйськi гуманiсти мали змогу користуватися iдейними здобутками гуманiстiв iнших краiн.

Найбiльший розквiт iдей Вiдродження припадаi в Англii на перiод правлiння королеви РДлизавети (1558-1603), який був разом з тим часом значного пiдйому колонiальноi i торгiвельноi могутностi краiни. В цей перiод буржуазiя та протестантська Англiя одержала перемогу над феодально-католицькою монархiiю РЖспанii ( загибель Вл Непереможноi армадиВ» 1588), стаi однiiю з найбiльших морських держав, збiльшуючи торгiвлю та укрiплюючи звтАЩязки з усiма краiнами РДвропи. На цей перiод також припадаi час найбiльшоi рiвноваги сил дворянства та буржуазii, нацiонального обтАЩiднання, високого патрiотичного пiдйому. Тодi ж в краiнi дав про себе знати i бурхливий гуманiстичний рух, пов'язаний з реформою освiти i вивченням античних авторiв. Англiя жадiбно вбираi в себе всi скарби iвропейськоi гуманiстичноi культури.

Дуже широке розвиток отримуi художня лiтература. Виникаi блискуча плеяда лiричних поетiв, якi йшли шляхом, який проклали першi наслiдувачi iталiйських лiрикiв Уайет та Серей. РЖншi поети створювали епiчнi поеми, близькi за характером до поетiв Арiосто i Тассо. Дуже швидко розвивався англiйський роман: лицарський, авантюрний, та реально-побутовий. Виникаi багата драматургiя з Шекспiром на чолi .

Пишний розквiт у всiх галузях думки та мистецтва, що переживала Англiя в другiй половинi XVI столiття, однак виявився порiвняно короткочасним. Вже на самому початку XVII столiття основна частина англiйськоi буржуазii починаi виступати проти усiii системи англiйського абсолютизму. ВлРДлизавiтiвська Англiя як швидко пiднеслася, так швидко i впала. Звичайно не як держава, а як iдея. РЖнакше кажучи, впала в очах ренесансних гуманiстiв, що схильнi були до iдеалiзацii людського розуму i благородстваВ» [31, ст. 36]. Держава й далi змiцнювала свою владу, загарбувала чужi землi тАУ одне слово, ВлпiдносиласьВ». Але робила вона це, спираючись на беззаконня, на цинiчну нерозбiрливiсть у засобах. РЖ вiра в неi все швидше танула, бо ставало дедалi помiтнiше, що метою держави була не людина, з ii духовною свободою й особистим щастям, а перерозподiл багатства i влади. Як бачимо, дiйснiсть жорстоко обiйшлася з ренесансним iдеалом.

Це призводить до кризи радiсного та життiстверджуючого ренесансного свiтогляду. Це фарбуi пiзнiй англiйський гуманiзм в досить песимiстичнi фарби. ВлГоловним ворогом гуманiзму стаi в кiнцi кiнцiв не старий феодальний свiт, а нове суспiльство, побудоване на капiталiстичнiй моралiВ» [1, ст.334].

Ця риса проступаi в творах двох найзначнiших дiячiв англiйського Вiдродження тАУ у Томаса Мора та Шекспiра.

Значною постаттю епохи Вiдродження в Англii був Томас Мор (1478-1535), який склав один iз програмних творiв Вiдродження ВлУтопiюВ», у якiй замальовуiться iдеальне суспiльство, побудоване на рiвноправностi та справедливостi, у якому визначними i принципи колективноi власностi та спiльноi працi,вiдсутнi злиднi, а головною цiлю i досягнення загального добробуту. Як справжнiй гуманiст Мор наголошував на гармонiчному розвитку особистостi i на тому, що бiльшу частину свого часу кожна людина повинна присвячувати iнтелектуальним заняттям.

Англiйська поезiя Ренесансу бере свiй початок у часи правлiння Генрiха VIII, коли при дворi стало широко популярне лiтературне дозвiлля. Першим гуманiстом-поетом був Джон Скелтон, вихователь майбутнього Генрiха VIII, який прославився своiю ученiстю. Скелтон залишив ряд поетичних поем (ВлЧому ви не з`являiтеся при дворiВ»). В першiй половинi столiття йшло засвоiння нових лiтературних форм i жанрiв, а також античноi спадщини. Популярнiсть в Англii поезii Петрарки призвела до утвердження сонета як основноi поетичноi форми, хоча злегка змiненоi на вiдмiну вiд класичноi iталiйськоi. Першим англiйським поетом-петраркiстом був Томас Уаiт (1503-1542). Любовна лiрика у подальшому була розвинута Генрi Говардом, графом Суррей , який створив цикл присвячений Джеральдинi.

Прогресивне гуманiстичний змiст культури Вiдродження отримуi яскравий вираз в театральному мистецтвi Англii, що зазнаi значного впливу античноi драматургii. Для нього характерним був iнтерес до внутрiшнього свiту людини, надiленоi яскравою iндивiдуальнiстю. У театрi епохи Вiдродження розвиваються традицii народного мистецтва, поiднуються трагiчнi i комiчнi елементи. Найвищого розквiту досягло театральне мистецтво Вiдродження в творчостi Шекспiра.

Шекспiр у своiй творчостi так глибоко виявив протирiччя людськоi природи i осмислив долю особистостi й суспiльства, що не тiльки поглибив iдеi гуманiзму Вiдродження, але його розумiння людини. Його мiркування i переживання сприймалися пiзнiшими епохами, а п'iси увiйшли до золотого фонду вiчних творiв, i без них i до цього дня немислима дiяльнiсть драматичного театру.

1.3 Шекспiрiвський театр як енциклопедiя людських характерiв, почуттiв i пристрастей

Взята в цiлому, творчiсть Шекспiра i виразом гуманiстичних iдей у iх найвищою формi. Шекспiр розкриваi сутнiсть людських характерiв, причини i наслiдки людських вчинкiв. Також вiн показуi картину життя широко i всебiчно.

Творчiсть Шекспiра вiдрiзняiться своiю масштабнiстю тАУ надзвичайною широтою iнтересiв i розмахом думки. ВлУ його п'iсах знайшло вiдображення велике розмаiття типiв, положень, епох, народiв, суспiльного середовища. Франсуа Рене Шатобрiан писав: ВлШекспiр охоплюi життя цiлком i суспiльство загаломВ» [1, ст. 384].

Шекспiр i автором принаймнi 17 комедiй, 10 хронiк, 11 трагедiй, 5 поем i циклу з 154 сонетiв.

Драматургiчна спадщина Шекспiра дуже багата. Вона включаi iсторичнi драми, якi ще називають хронiками, комедii, так званi високi трагедii та романтичнi драми або трагiкомедii. Драми Шекспiра i видатним досягненням доби Вiдродження справжнiми шедеврами свiтовоi лiтератури.

РЖсторичнi хронiчки Шекспiра тАУце прояв його зацiкавлення державними проблемами передусiм свого часу, спроба аналiзу й осмислення минулого, iсторii, щоб взяти в iсторii уроки. В iсторичних хронiках поет змальовуi образи реальних королiв: однi з них свавiльнi й деспотичнi тирани, злодii i вбивцi, iншi тАУ вiроломнi й безсоромнi честолюбцi, що всiюють дорогу до трону трупами, ще iншi тАУ безвiльнi i занадто мтАЩякi i тому ввергають державу у бiдi. ВлЗасуджуючи феодальну державу й королiв, Шекспiр проголошуi гуманiстичнi iдеали, змальовуi iдеальну державу та iдеального короля. РЖдеальною державою Шекспiра i мiцна i iдина монархiя, на чолi якоi маi стояти iдеальний король тАУ мудрий батько свого народу, який керуiться не примхами, а законами, справедливiстю, який повинен втiлювати собою волю i розум нацii, бути патрiотом, любити свiй народ i захищати йогоВ» [35, ст. 84].

Комедii Шекспiравирiзняються великою ренесансною життiрадiснiстю, веселiстю, дотепнiстю i жвавiстю дii. Свiт комедiй Шекспiра тАУ свiт прекрасний, казковий та реальний в водночас, у ньому живуть щасливi люди i добро завжди торжествуi над злом, свiт, у якому панують радощi й насолоди земного життя (ВлСон лiтньоi ночiВ», ВлДва веронцiВ», ВлБагато галасу даремноВ» ).

Комедii Шекспiра сповненi великим гуманiстичним багатством, вони пропагують нову людинолюбну мораль та глибокi гуманiстичнi думки: людина маi право на щастя на землi й не повинна вiдрiкатися вiд земних благ, вiддаючи аскетичним iдеалам; людина створена Богом, щоб творити своi щастя земному життi, водночас збагачуючись духовно та ушляхетнюючись чеснотами; вона маi право на коханi i повинна боротися за своi почуття, захищати його i своi щастя вiд усякого зла.

Людина створена для кохання, тому не можна порушувати закон природи й вiдмовлятися вiд радощiв кохання, яке розкриваi духовну красу людини, робить ii життя повним i багатим (ВлДванадцята нiчВ»). Людина повинна бути гармонiйно розвиненою; духовна i фiзична краса, висока моральнiсть невiдтАЩiмнi одне вiд одного (ВлМарнi зусилля коханняВ»). Природа впливаi на людину благотворно, вона забезпечуi ii внутрiшню свободу, мудрiсть i простоту, природнiсть поведiнки й життя взагалi, вона захищаi людину вiд пiдступу i жорстокостi, гармонiзуi життя (ВлЯк вам це подобаiтьсяВ»).

До жанру трагедii Вiльям Шекспiр звертався в усi три перiоди творчостi. Кожен iз цих перiодiв своiрiдно обумовлював характер створених у його рамках трагедiй, оскiльки змiнювався погляд поета на свiт i людей, його думки i почуття: Шекспiр поступово приходив до трагiчного усвiдомлення недосконалостi свiту пiд впливом життя, соцiально-полiтичних подiй тогочасноi англiйськоi дiйсностi.

Тому з iм'ям Шекспiра пов'язане поняття Влтрагiчного гуманiзмуВ»: усвiдомлення трагедii особистостi, вимушеноi вступати в боротьбу iз суспiльством. Майже завжди ця боротьба приречена, але необхiдна i неминуча. ВлКритичне ставлення до недосконалого суспiльства пов'язано з його ставленням до часу, могутньоi сили, яка, однак, не вiдповiдаi принципам свiтового порядку, за образним висловом драматурга в трагедii ВлГамлетВ»: ВлЧас вивихнув суглобВ». Це прирiкаi на неминучу загибель бiльшiсть шекспiрiвських героiв, i навiть в комедiях зi щасливим кiнцем героi проходять через суворi випробуванняВ» [1, ст.385].

Уже в оптимiстичному перiодi поет бачив жорстокостi звичаiв i моралi старого свiту феодалiзму, але твердо вiрив, що iх можна подолати силою добра, дружби кохання. Саме такою вiрою сповнена його трагедiя ВлРомео i ДжульiттаВ».

Далi у творчостi поета вiдбуваiться трагiчний перелом, вiн вiдмовляiться вiд оптимiстичноi життiрадiсностi i пiд Влвпливом трагiчного свiтогляду переходить до усвiдомлення того, що добро ще не маi сил у цьому свiтi, щоб перемогти всесильне i могутнi зло, що гуманiстичним iдеалам ще не судилося здiйснитися у цьому свiтiВ» [35, ст. 86]. Трагiчно усвiдомлюючи нездiйсненнiсть гуманiстичних мрiй в умовах тодiшньоi соцiальноi дiйсностi, поет звертаiться у творах до найважливiших, найболючiших проблем свого часу, щоб фiлософськи осмислити iх i розкрити iх загальнолюдське значення.

Трагiчний перiод творчостi Шекспiра тАУ це перiод, коли поет пише найпрекраснiшi трагедii. Предметом аналiзу яких стають високi загальнолюдськi i водночас англiйськi проблеми життя, високi почуття людини. Справжнiми перлами трагедiйноi творчостi Шекспiра стали ВлГамлетВ», ВлКороль ЛiрВ», Вл ОтеллоВ», Вл МакбетВ», ВлАнтонiй i КлеопатраВ». Це тАУ трагiчнi гiмни про людськi страждання та пристрастi. Гострi суперечностi розривають душу героiв, iхнi помилки й недосконалостi iнодi гублять iх у гострому двобоi зi злом; iхнi характери, iх душевний свiт поет використовуi . щоб розкрити одвiчнi життiвi та суспiльнi протирiччя, якi призводять до людських трагедiй, до загибелi прекрасних героiв.

У романтичному, останньому перiодi творчостi Шекспiра, що ще зберiгав гуманiстичну вiру в людину i вболiвав за неi в умовах тодiшньоi дiйсностi. ВлЗакликаючи своiми трагедiями до боротьби зi злом, хоч яким би сильним воно не було, поет уже не маi сил не розчаровуватися в жорстокiй реальностi i робить спробу втекти вiд неi у свiт казки та фантазii, щоб зберегти найголовнiше: вiру в людину, в ii призначення, в ii вiрнiсть добру, в перемогу добра над злом, в майбутню долю людстваВ» [35, ст. 87]. Драми цього перiоду (ВлЦимбелiнВ». Вл Зимова казкаВ», ВлБуряВ»). Через такий характер драми останнього перiоду називають або Вл романтичнимиВ» або трагiкомедiя ми, оскiльки дiя в них закiнчуiться щасливо.

Велич Шекспiра полягаi в тому, що вiн змiг у своiх творах поставити питання, якi хвилюють людей в усi часи, зробити iдеали Вiдродження близькими для нащадкiв i створити надзвичайно складнi, рiзнобiчнi, психологiчно глибокi образи. Усе це робить спадщину Шекспiра свiтовим скарбом. З плином часу твори Шекспiра не тiльки не вмирали, але усе бiльше входили в культурний побут людства. У мiру того як усе бiльше визнавалося значення Шекспiра, кожне поколiння по-новому осмислювало для себе його твори, по-новому тлумачило iх. Усе бiльше розкривалися глибокi думки, закладенi Шекспiром у його п'iси, усе яснiше ставала його художня майстернiсть.Уже через сто рокiв пiсля смертi вiн був визнаний класиком, а потiм зведений у ранг найбiльших письменникiв свiту.

Його твори перекладенi всiма цивiлiзованими мовами свiту; його сонети декламують, вони стають словами романсiв, пiсень; його драматичнi твори мають сценiчне та кiнематографiчне втiлення; його твори покладенi в основу лiбрето опер, музику до яких писали найвiдомiшi й найталановитiшi композитори; шекспiрiвськi образи надихали великих малярiв, до видань його творiв створено безлiч iлюстрацiй неповторними графiками (див. дод. 1);

Отже, як писав В. П. Шестаков, у Шекспiра ми знаходимо гуманiстичну концепцiю свiту, близьке гуманiстам розумiння таких цiнностей, як гiднiсть людини, неоплатонiчну iдею кохання як унiверсальноi сили, яка поiднуi людину з природою. Вiн також подiляв оптимiстичну вiру гуманiстiв в те, що свiт ТСрунтуiться на законах гармонii, тому вiрив у досконалiсть людськоi особистостi i ii безкраiх можливостей [29, ст. 8]. Разом з тим Шекспiр зобразив i обмеженiсть гуманiстичного свiтогляду, падiння його iдеалу. Це дуже виразно зображено у його пiзнiх трагедiях, а особливо в трагедii ВлГамлет принц ДатськийВ».

Роздiл 2. Монолог i його функцii в трагедii В. Шекспiра Вл Гамлет, принц ДатськийВ»

2.1 Художнi особливостi трагедii В. Шекспiра ВлГамлетВ» та роль монологiв у нiй

Трагедiя Вiльяма Шекспiра ВлГамлет, принц ДанськийВ» найбiльш вiдома птАЩiса англiйського драматурга. Вже понад чотири столiття не сходить зi сцен театрiв свiту, але й досi вона хвилюi глядача та глядача.

Трагедiя ВлГамлетВ» належить до такого роду лiтератури як драма. За В. Е. Халiзеiвим, в класичнiй естетицi XVIII тАУ XIX столiть, зокрема у Гегеля та Бiлiнського, драма вважалася найвищою формою лiтературноi творчостi [27, ст. 92].

Драматичний твiр, як i епiчний, зображуi подiй, вчинки людей та iх взаiмини. Але Влрозгорнуте описово-розповiдне зображення в драмi вiдсутнi,а основний текст драми становлять висловлювання персонажiв, iх реплiки та монологиВ» [27, ст. 87].

Зазвичай, драма охоплюi невеликий промiжок часу, дiя в нiй сконцентрована, а часовi рамки стиснутi. Це вiдбуваiться через то, що драматург повинен обмежуватися тим обсягом тексту, що вiдповiдаi запитам театрального мистецтва. РЖ все ж, вiдтворюючи картини людського життя, письменники мусять дбати, щоб образи птАЩiси були так само повнокровними i багатогранними, як i в епiчних творах. Тому у драматичному творi Влзмалювання людини вiдрiзняiться бiльшою напруженiстю, а головнi почуття, думки та прагнення героiв тАУ виразнiшими зображувально-виражальними засобамиВ» [31, ст. 39]. ВлРазом з тим у драматургiв i й iстотнi переваги перед творцями повiстей та романiв. Якщо за допомогою розповiдi дiя зображуiться як минула, то ланцюг дiалогiв та монологiв у драмi створюi iлюзiю того, що дiя протiкаi у даний момент часуВ» [27, ст. 88]. Герой драматичного твору найчастiше змальований в переломний момент життя, коли з усiiю повнотою розкриваiться його характер. У драматичних творах конфлiкт, що лежить в основi драми, маi суспiльно-iсторичне пiдТСрунтя: у зiткненнi героiв вiдбиваються найактуальнiшi проблеми часу.

Але головною особливiстю трагедii ВлГамлетВ» i те, що вона написана вiршами, тобто i поетичною драмою. Такий спосiб побудови твору зображуi поетичний погляд автора на свiт, для якого характерним i зображення реального у фантастичних та незвичайних барвах.

Але треба вiдмiтити те, що, хоча, трагедiя ВлГамлетВ» тАУ драма, але вона також включаi у собi елементi епосу та лiрики. Епiчнi елементи простежуються у тому, що в основi трагедii лежить сюжет, який ранiше був оброблений у формi епiчноi розповiдi (середньовiчна легенда про принца Амлета, яку записав Саксон Граматик близько 1200 року i яка також знайшла своi вiдображення в ВлТрагiчних повiстяхВ» французького письменника Бельфоре). У своiй трагедii Шекспiр даi широку драматичну розповiдь про Гамлета, оскiльки намагався змалювати всi подii, якi привели до трагiчного результату. Лiричнi ж елементи найяскравiше простежуються в монологах головного героя. Без них трагедiя втратила б свiй глибинний змiст. Разом с цим цi монологи поетично бездоганнi. Вони насиченi яскравими образами, порiвняннями, вражаючими метафорами.

Але, врештi-решт, ВлГамлетВ» тАУ це перш за все драма i ii сила ТСрунтуiться на драматичному конфлiктi.

Драма i специфiчним видом мистецтва, який одночасно належить як лiтературi, так i театру. Вiдповiдно до змiсту та форми, характеру конфлiкту драматичнi твори подiляються на окремi види i жанри: драма, трагедiя, комедiя, фарс, водевiль, мелодрама, трагiкомедiя.

ВлГамлетВ» належить до такого драматичного жанру, як трагедiя. Трагедiя тАФ драматичний твiр, який ВлТСрунтуiться на гострому, непримиренному конфлiктi особистостi, що прагне максимально втiлити своi творчi потенцii, з об'iктивною неможливiстю iх реалiзацiiВ» [17, ст. 691тАФ692]. Конфлiкт трагедii маi глибокий фiлософський змiст, i надзвичайно актуальним у полiтичному, соцiальному та духовному планах, вiдзначаiться високою напругою психологiчних переживань героя. Трагедiя майже завжди закiнчуiться загибеллю головного героя.

Як зазначаi О. Анiкст, в iсторii мистецтва iснувало двi епохи найвищого розквiту трагедii тАУ у V столiттi до н. е. i на початку нового часу в XVII столiттi. Трагiчна ситуацiя в мистецтвi i вiдображенням переломних епох iсторii, коли гине багатовiковiй уклад життя, старий соцiальнiй устрiй, i на його мiсце приходить новий [4, ст.192-193]. Так на кризову епоху Пiзнього Вiдродження припадаi новий розквiт трагедii. Криза i "розпад часiв" вiдобразився найбiльш яскраво в англiйськiй трагедii, перш за все В. Шекспiра.

За часiв Шекспiра в Англii почався процес змiни феодального ладу капiталiстичним. Цей процес був довгим та болiсним для багатьох людей, в першу чергу для народних мас. З розвитком буржуазних вiдношень став процвiтати разючий iндивiдуалiзм. Заперечуючи всi старi норми людського спiлкування, люди нового укладу

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского