Гелiоцентрична система Коперника
Змiст
Введення
1. Математичнi недолiки системи Н. Коперника
2. Гелiоцентрична фiлософiя
Висновок
Список джерел i лiтератури
Примiтки
Введення
Гелiоцентрична система Коперника з сучасноi точки зору i, поза сумнiвом, застарiлою.
По-перше, впадаi в очi вiдсутнiсть чiткого математичного доказу. По-друге, з погляду практичноi астрономii точнiсть що даiться його моделлю опису руху планет була невисокою порiвняно з детально розробленою геоцентричною системою Птоломея.
Орбiти планет Коперник вважав круговими.
Нарештi, явно помилковим i введення третього руху Землi, який Коперник називаi деклинацiонним, або рухом по вiдмiнi тАУ як вiдомо, такого руху не iснуi.
Крiм того, Коперник не бачив нiчого дивного в тому, що в його теорii центром Всесвiту служить не матерiальне тiло, а деяка Влпорожня крапкаВ» тАУ центр круговоi орбiти Землi.
РЖ вся ця система укладена в сферу нерухомих зiрок, чиi уявне обертання пояснюiться добовим обертанням Землi.
РЖ то i що не викликаi нiяких принципових заперечень теорiя гелiоцентризму виявляiться вписана в такий круг безглуздостей, що залишаiться тiльки дивуватися, так в що ж заслуга цього ученого? Чому ж саме Коперника вважають автором гелiоцентричноi моделi i найбiльшим революцiонером у вiдносинах неба i Землi? Чому, якщо неначебто така ж схема iснувала у Аристарха вiсiмнадцять столiть назад, а лiквiдацiя Землi як уселенського центру в iдейному планi була успiшно проведена Миколою Кузанськiм?
Мета даноi роботи тАУ послiдовно вiдповiсти на все цi питання i спробувати визначити, в що ж помилявся Микола Коперник i чому його помилки не заважають нам вважати його одним з найбiльших астрономiв.
Для цього перш за все необхiдно звернутися до двох моделей мироустройства: власне коперникианской, гелiоцентричноi, i птолемеевской, геоцентричноi.
При цьому не варто односторонньо розумiти систему Птолемея як щось примiтивне, як ii традицiйно зображають в науково-популярнiй лiтературi для школярiв. Система миру Птолемея представляi складну модель з ii складною комбiнацiiю кругiв: деферентов, эпициклов, ексцентров i еквантов. Ця модель дозволяла обчислювати точнi положення планет, i модель Коперника даi навiть дещо гiрше представлення реального руху планет, нiж модель Птолемея (що пiдтвердили розрахунки О. Гингерiча, виконанi на ЕОМ).
Бiльш того, О. Нейгебауер вважаi, що ВлПоширена думка, що гелiоцентрична система Коперника i значним спрощенням системи Птолемея, очевидно, i невiрним. Вибiр системи вiдлiку не робить нiякого впливу на структуру моделi, а самi коперниковские моделi вимагають майже удвiчi бiльше кругiв, нiж моделi Птолемея, i значно менш витонченi i зручнiВ».
Мало того саме епiцикли, деференти i екванти теорii Птоломея i з'iднаннi з гелiоцентричною системою Коперника проклали шлях до законiв Кеплера. РЖ, зрозумiло, система Птолемея не була iстотним i необхiдним етапом на шляху становлення системи Коперника.
Для вивчення системи Н. Коперника основним джерелом служить його власний твiр ВлПро обертання небесних сферВ».Ця головна праця його життя, був написаний в 1542 р. i виданий в рiк смертi автора тАУ 1543. Крiм того, свою iдею гелiоцентричноi системи Коперник стисло сформулював в ВлМалому коментарiВ».
В ньому Коперник вводить сiм аксiом, якi дозволять пояснити i описати рух планет значно простiше, нiж в Птоломiiвськой теорii:
ВлПерша вимога. Не iснуi одного центру для всiх небесних орбiт або сфер.
Друга вимога. Центр Землi не i центром Миру, але тiльки центром тяжiння i центром мiсячноi орбiти.
Третя вимога. Всi сфери рухаються навкруги Сонця, розташованого як би в серединi всього, так що бiля Сонця знаходиться центр миру.
Четверта вимога. Вiдношення, яка вiдстань мiж Сонцем i Землею маi до висоти небесноi твердi, менше вiдношення радiусу Землi i ii вiдстанi вiд Сонця, так що в порiвняннi з висотою твердi воно буде навiть невiдчутним.
П'ята вимога. Всi рухи, що помiчаються у небесноi твердi, належать не iй самiй, але Землi. Саме Земля з найближчими до неi стихiями вся обертаiться в добовому русi навкруги незмiнних своiх полюсiв, причому твердь i саме вище небо залишаються весь час нерухомою.
Шоста вимога. Що всi помiчаються нами у Сонця руху не властивi йому, але належать Землi i нашiй сферi, разом з якою ми обертаiмося навкруги Сонця, як i всяка iнша планета; таким чином, Земля маi декiлька рухiв.
Сьома вимога. Уявнi прямi i зрозумiлi рухи планет належать не iм, але Землi. Таким чином, один цей ii рух достатньо для пояснення великого числа видимих в небi неравномерностейВ».[1]
Таким чином, ТСрунтуючись на вивчених джерелах i лiтературi, слiд визначити мiсце системи Коперника в iсторii науки i фiлософii. Чому фiлософii? На думку ряду дослiдникiв, теорiя Коперника тАУ не тiльки iнеi стiльки астрономiчна, скiльки загальносвiтоглядна. ВлПитання про те, в якому ступенi гелiоцентризм був бiльш нiж астрономiчною проблемою, велика тема для окремоi книгиВ», тАУ рахуi Т. Кун.[2]
Це ж питання пiднiмаi в ВлЕстетицi ВiдродженняВ» А.Ф. Лосев.[3]
Втiм, в суперечцi про помилки Коперника слiд завжди пам'ятати, що Коперник не мав фiзичних доказiв обертання Землi, про якi тепер знаi кожний школяр (вiдхилення падаючих тiл на схiд, маятник Фуко, пiдмивши рiчками в Пiвнiчнiй пiвкулi правого берега, а в Пiвденному тАУ лiвого, пасати i iн.). вiдкриття Коперника базувалося не стiльки на досвiдчених доказах, скiльки було прозрiнням i iнтуiтивним вiдкриттям, математично обгрунтувати яке змiг РЖоганн Кеплер.
1. Математичнi недолiки системи Н. Коперника
Приймаючи принципову правоту системи Коперника в значеннi гелiоцентризму, слiд пям'ятати, що гелiоцентрична система Коперника зовсiм не базуiться на точних математичних даних.
Один з найбiльших радянських астрономiв, академiк А.А. Мiхайлов, пише: ВлРЖнодi говорять, що Коперник довiв, що Земля рухаiться, але таке твердження не зовсiм правильно. Коперник обТСрунтував рух Землi, показавши, що цим повнiстю пояснюються спостережуванi в свiтi планет явища i вводиться простота в складну i плутану систему геоцентризму. Але прямих доказiв, тобто таких фактiв, явищ або експериментiв, якi можна було б пояснити рухом Землi, i нiчим iншим, у нього не було. Навiть, бiльш того, була обставина, яка суперечила орбiтальному руху Землi. Це тАУ вiдсутнiсть параллактического, тобто перспективного, зсуву зiрок, що i вiддзеркаленням руху ЗемлiВ».[1][4]
Далi, гелiоцентрична система була доведена тiльки в значеннi просторового пристрою сонячноi системи, але не була абсолютно доведена вiдносно кiнематики, в якiй Коперник цiлком продовжував користуватися геоцентричними чинами Птолемея. Академiк В.А. Амбарцумян чiтко роз'яснюi: ВлАле не треба забувати, що проблема пристрою планетноi системи мала два аспекти: просторовий i кiнематичний. Ми указували, що характер системи вимагав сумiсного розгляду цих двох аспектiв, але це не значить, що отримане повинне було виявитися однаково зробленим в обох аспектах. З наведених факти ясно, що Коперником було знайдене рiшення задачi про просторовий пристрiй планетноi системи, що не викликаi нiяких принципових заперечень. Що стосуiться кiнематичного аспекту, то тут був даний лише наближений опис. Остаточне рiшення проблеми кiнематики було дано КеплеромВ».[1][5]
Примирення гелiоцентричноi системи Коперника з науковою програмою Арiстотеля було все ж таки штучним i не переконувало сучасникiв Коперника. Строго кажучи, вони мали рацiю: створена Коперником астрономiчна система вимагала новоi науковоi програми: вона висаджувала рамки староi фiзики i не могла бути злагодженоi з принципами перипатетической кiнематики. Це одна з важливих причин, чому гелiоцентрична система Коперника аж до створення новоi кiнематики, заснованоi на принципi iнерцii (хай навiть i не цiлком чiтко сформульованому, як це ми бачимо у Галiлея), не була прийнята бiльшiстю учених, у тому числi i такими видатними, як, наприклад, Тихо Бразi.
Нарештi, Коперник взагалi не довiв того, що саме Земля рухаiться навкруги Сонця, а не Сонце навкруги Землi. Вiн тiльки дав в точнiй i найпростiшiй формi рухоме спiввiдношення цих двох небесних тел. Але це рухоме спiввiдношення залишиться тим же самим i у разi нашого припущення про рух Землi навкруги Сонця, i у випадку якщо ми визнаiмо рух Сонця навкруги Землi. Сучасна наука безумовно схиляiться до руху Землi навкруги Сонця, а Сонце, якщо воно i рухаiться, то зовсiм не навкруги Землi, а своiм власним шляхом, про який iснуi своя власна теорiя.
Крiм того, академiк В.А. Фока пише: ВлЯкщо прискорення маi абсолютний характер, тобто якщо можна видiлити групу систем вiдлiку, в яких прискорення даного тiла маi одне i те ж значення, то маi рацiю Коперник: для сонячноi системи привiлейованоi i система вiдлiку з початком в центрi iнерцii Сонця i планет i з осями, направленими на три нерухомi зiрки. Якщо ж прискорення маi, подiбно швидкостi, вiдносний характер, тобто якщо привiлейованих систем вiдлiку не iснуi, а всi системи вiдлiку, як завгодно що рухаються, однаково мало дозволяють приписувати прискоренню певне значення, то обидвi точки зору тАУ Коперника i Птолемея тАУ равноправни: перша пов'язана з Сонцем, друга iз Землею, але жодна з них не маi переваг перед iншою. В цьому випадку суперечка мiж прихильниками системи Коперника i прихильниками системи Птолемея стаi безпредметноюВ».[1][6]
Правда, для самого В.А. Фока, як i для А. Ейнштейна, прискорення вiдрiзняiться абсолютним характером, i тодi гелiоцентрична система виявляiться переважною. Але якщо прискорення вважати теж вiдносним, то це суперечитиме швидше iнтуiтивнiй картинi руху, нiж картинi математичноi. РЖ отже, якщо не гнатися за iнтуiтивною i математичною простотою, то вибiр мiж Коперником i Птолемiiм все-таки залишаiться невизначеним. Тому i у Коперника доведено не стiльки рух Землi навкруги Сонця, скiльки дана бiльш проста картина спiввiдношення руху Сонця i Землi, а картина ця залишаiться однiiю i тiiю ж при будь-яких системах звiту.
Коперник розумiв, що тяжiння (або, точнiше, тяжкiсть) i Влдеяке природне прагненняВ»; вiн поширював це ВлпрагненняВ» i за межi Землi, приписуючи таке ж явище Сонцю, Мiсяцю i планетам, але вiн не дiйшов ще до завершальноi iдеi про те, що всi тiла притягають один одного, а не тiльки частинки своii речовини. Земна тяжкiсть, сонячна тяжкiсть, мiсячна тяжкiсть, планетна тяжкiсть не об'iдналася у нього у всесвiтнi тяжiння. Це зумiв зробити, як ми знаiмо, тiльки Ньютон. Але Коперник, а потiм Галiлей i Кеплер проклали своiми працями йому дорогу.
Фактично теорiя Коперника не була бiльш точною, нiж теорiя Птолемея, i не вела безпосередньо до якого б то нi було полiпшенню календаря. До Кеплера теорiя Коперника навряд чи полiпшила прогнози положення планет, зробленi Птолемiiм.[7]
Модель Коперника даi навiть дещо гiрше представлення реального руху планет, нiж модель Птолемея (що пiдтвердили розрахунки О. Гингерiча, виконанi на ЕОМ).[8]
Коперниканськая модель давала гiршу точнiсть, нiж Птолемiiвськая.
На думку окремих дослiдникiв, система Коперника навiть складнiше птолемеевской. Основною математичною задачею Коперника було, виражаючись сучасною мовою, перенесення початку вiдлiку в системi координат, що приймаiться, iз Землi на Сонцi. З цiiю задачею вiн справився майстерно. На перший погляд може показатися, що система планетних рухiв при цьому рiзко спроститься. З переходом до гелiоцентричних орбiт вiдпадуть эпицикли планет, що вiдображали в системi Птолемея орбiтальний рух Землi навкруги Сонця (яке Птолемей у принципi заперечував), i загальне число кругiв скоротиться. Але справа йшла складнiше.
Коперник вважав, що планети можуть рухатися тiльки по колу i лише рiвномiрно. Тому вiн не прийняв введений Птолемiiм эквант, а з ним i гiпотезу биссекции повного ексцентриситету. Але вiдмовившися. вiд экванта, Коперник був вимушений ввеститАж другий эпицикл.
О. Нейгебауер вiдзначав: ВлПоширена думка, що гелiоцентрична система Коперника i значним спрощенням системи Птолемея, очевидно, i невiрним. Вибiр системи вiдлiку не робить нiякого впливу на структуру моделi, а самi коперниковские моделi вимагають майже удвiчi бiльше кругiв, нiж моделi Птолемея, i значно менш витонченi i зручнiВ».[1][9]
Втiм, такоi точки зору дотримуються не всi ученi. М. Клайн вважаi: ВлЗрозумiло, рух планети навкруги Сонця не i строго круговим, i Коперник для бiльш точного опису рухiв планети Р i Землi Е навкруги Сонця до двох кiл додав эпицикли. Але i за наявностi эпициклов, щоб Влпояснити весь хоровод планетВ», йому виявилося достатньо 34 кругiв замiсть 77. Таким чином, гелiоцентрична картина миру дозволила iстотно спростити опис руху планетВ».[1][10]
Так чи iнакше, простота системи Коперника залишаiться пiд питанням, а вже по точностi вона iстотно поступаiться птолемеевской.
Нарештi, i повнiстю помилковою така гiпотеза Коперника: Коперник вводить третiй рух Землi, який вiн називаi деклинационним, або рухом по вiдмiнi. Згадки про такий рух не знайдеться нi в одному пiдручнику астрономii тАУ просто тому що його не iснуi. Коперник не знав i не мiг знати закону збереження моменту кiлькостi руху, згiдно якому вiсь обертання Землi (i будь-якого тiла) зберiгаi постiйний напрям в просторi (якщо на тiло не дiють стороннi сили; дiя Сонця i Мiсяця на екваторiальний ВлгорбВ» Землi приводить до прецесii). Щоб пояснити це спостережуване явище (незмiннiсть положення полюса миру протягом року), вiн i був вимушений приписати земнiй осi третiй рух. На думку Коперника, якби його не було, вiсь Землi повинна була б протягом року повертатися навкруги нормалi до площини еклiптики, займаючи в той же час однакове положення щодо Сонця. Так було б, якби вiсь Землi б була жорстко пов'язана з радiусом-вектором Землi (iнакше кажучи, з прямою Сонце тАУ Земля). Повiдомляючи земнiй осi протилежний рух з тим же перiодом в один рiк, Коперник компенсуi це передбачуване ВлзбiльшенняВ» земноi осi ii орбiтальним рухом i ВлвстановлюiВ» ii в потрiбному напрямi.
В цiлому, праця Коперника ВлПро обертання небесних кругiвВ» носила характер швидше за космографiю, нiж астрономiчного дослiдження. Невеликим помилкам у вiдносних вiдстанях Коперник не надавав особливого значення.
Крiм того, хоча Коперник на словах i вважав центром миру Сонце, проте вiн, Влщоб скоротити обчислення i не дуже залякувати старанних читачiв надмiрно великими вiдхиленнями вiд Птолемея, обчислював найбiльшi i якнайменшi вiдстанiтАж i положення точок найбiльшого i якнайменшого видалення планет (вiдомих пiд назвою ВлафелiйВ» i ВлперигелiйВ») щодо не центру Сонця, а центру орбiти Землi, немов останнiй був центром ВсесвiтутАжВ».
Повiривши в данi Коперника, Кеплер би був вимушений вважати, що ексцентрична вiдстань, тобто вiдстань Сонця до центру орбiти Землi, рiвно нулю (тодi як ексцентричнi вiдстанi iнших планет, тобто вiдстанi центрiв iх орбiт вiд центру орбiти Землi, залишалися б як i ранiше вiдмiнними вiд нуля), i, значить, припустити, що Влсфера Землi на вiдмiну вiд сфер iнших планет не володii товщиною. Але тодi центри граней додекаедра i вершини икосаэдра лежали б на однiй сферi i весь свiт виглядав би бiльш стислим i сплюснутимВ». Такi виправлення моделi були мало прийнятнi для Кеплера, бо вони вiдводили Землi особливу роль серед iнших планет.
Залишалося одне: перерахувати данi Коперника, прийнявши за центр миру центр Сонця. Цю трудомiстку роботу на прохання Кеплера охоче погодився виконати його колишнiй вчитель Местлiн. Вiдмiнностi, як i було слiд чекати, виявилися досить iстотними. Наприклад, Влдля Венери вiдмiннiсть (в положеннi лiнii апсид) склала бiльше трьох знакiв зодiаку (тобто бiльш 90В°), бо ii афелiй (точка орбiти, найближча до Сонця) лежить в Тiльцi i близнюках, а ii апогей (точка орбiти, найближча до Землi) тАУ в Козероге i Водолii.
Рiзними виявилися не тiльки вiдстанi, але i рiчнi параллакси планет в афелii.
Далi, Коперник помiстив в центр Всесвiту Сонце, навкруги якого повиннi звертатися всi планети, включаючи Землю, причому Мiсяць втратив статус самостiйноi планети i став супутником Землi. Вся ця система укладена в сферу нерухомих зiрок, чиi уявне обертання пояснюiться добовим обертанням Землi. Згодом за цю зоряну оболонку Коперника дорiкав Бруно (ВлЧого ще хотiв би я вiд Коперника тАУ вже не як вiд математика, але як вiд фiлософа тАУ це щоб не вигадував вiн горезвiсну восьму сферу як iдине мiсцеположення всiх зiрок, рiвно вiддалених вiд центруВ»). Проте помилка ця мала швидше позитивнi наслiдки: На самiй же справi, визначаючи зоряну сферу, польський астроном припустився велику свободу в ii подальшому розглядi (зокрема, тим же Бруно!). Фактично Коперник розсунув межi неба до безкiнечностi. ВлНебо невимiрний велике в порiвняннi iз Землею, тАУ писав вiн, тАУ i представляi нескiнченно велику величинутАжВ». Проте, помилка в наявностi.
Нарештi, Коперник не бачив нiчого дивного в тому, що в його теорii центром Всесвiту служить не матерiальне тiло, а деяка Влпорожня крапкаВ» тАУ центр круговоi орбiти Землi. Упевненiсть в правильностi своii побудови вiн черпав в посиланнi на високий авторитет Птолемея, у якого планети, рухаючись по эпициклам, також зверталися навкруги Влнефiзичноi крапкиВ».
Не можна не вiдзначити i орбiти у виглядi кiл в системi Коперника тАУ зроблений Коперником висновок про те, що орбiти планет не i точними колами, явно недостатнiй: ВлТаким чином, планета в результатi рiвномiрного руху центру эпицикла по эксцептру i ii власного рiвномiрного руху в эпицикле описуi коло не в точностi, але тiльки приблизноВ».
Проте, ми все одно вважаiмо саме Коперника засновником гелiоцентризму, хоча до нього такi iдеi виказував Н. Кузанськiй, а точнiсть розрахункiв i математичне обгрунтовування були досягнута тiльки при Кеплере. Неточнiсть моделi Коперника, як i прихильнiсть до кiл i до рiвномiрного руху, не може затьмарити загального значення його гiпотези. Адже Коперник вчинив справдi науковий подвиг, вiдмовившися вiд центрального положення Землi, припустиввшися можливiсть ii руху i низведя Землю до положення рядовоi планети.
2. Гелiоцентрична фiлософiя
Якщо не гнатися за iнтуiтивною i математичною простотою, то вибiр мiж Коперником i Птолемiiм все-таки залишаiться невизначеним. Тодi отчого ж така важлива виявилася для людства гiпотеза Коперника?
Як вважаi А.Ф. Лосев, справа тут зовсiм не в математицi i не в механiцi, а тiльки в найiнтенсивнiшому афектi, що примушував в що б то нi стало вирватися за межi возрожденчески цiльноi особи i преклонятися перед нескiнченними пустками простору i часу.
Революцiйне вiдкриття Коперника потрактуi фiлософом таким чином: ВлНе математичнi i механiчнi докази привели Коперника до його гелiоцентризму; а, навпаки, спочатку йому пристрасно хотiлося, щоб рухалася саме Земля, а не Сонце, а вже потiм вiн пристосував астрономiю до свого антивозрожденческому естетичного афектуВ».[1][11]
До здiйснення перевороту в астрономii Коперника подвигла фiлософiя, а не данi експериментiв. Спочатку була iдея, а потiм доказ. Те, що Коперник зрозумiв iнтуiтивно, потiм вже вiн спробував обгрунтувати математично.
Т. Кун указуi, що коперниканское навчання придбало лише небагато прихильникiв протягом майже цiлого сторiччя пiсля смертi Коперника, i прихильники, як правило, керувалися зовсiм не математичними мiркуваннями. Так, культ сонця, який допомагав Кеплеру стати коперниканцем, лежать повнiстю зовнi сфери науки.[1][12]
По сутi, Коперник всього лише поруйнував освячене столiттями пояснення руху Землi, не замiнивши його iншим. Спочатку була гiпотеза, потiм тАУ докази, причому докази з'явилися вже пiсля смертi мислителя.
Так, Коперник припустив, що планети повиннi бути подiбний Землi, що Венера повинна мати фази i що Всесвiт повинен бути набагато бiльше, нiж ранiше передбачалося. В результатi, коли через 60 рокiв пiсля його смертi за допомогою телескопа несподiвано були знайденi гори на Мiсяцi, фази Венери i величезну кiлькiсть зiрок, про iснування яких ранiше не пiдозрювали, то цi спостереження переконали в справедливостi новоi теорii велику кiлькiсть учених, особливо серед неастрономов.
Яким же чином Коперник прийшов до своii системи, якщо докази (тобто досвiдчений шлях) були вториннi?
А.Ф. Лосев вважаi, що Ренесанс виступив в iсторii iвропейськоi культури як епоха звеличення людськоi особи, як перiод вiри в людину, в його нескiнченнi можливостi i в його оволодiння природою. Але Коперник i Бруно перетворили землю на якусь нiкчемну пiщинку всесвiту, а разом з тим i людина виявилася незрiвнянною, несумiрним з нескiнченним простором, темним i холодним, в якому лише подекуди виявлялися дрiбнi небеснi тiла, теж незрiвняннi за своiми розмiрами з нескiнченнiстю миру.[13]
Вiдродженець любив споглядати природу разом з нерухомою землею i вiчно рухомим небесним зведенням. Але тепер виявилося, що Земля тАУ ця якась нiкчемнiсть, а нiякого неба i взагалi не iснуi. Возрожденчеськiй людина проповiдувала могутнiсть людськоi особи i свiй зв'язок з природою, яка була для нього зразком його творiнь, а сам вiн теж старався в своiй творчостi наслiдувати природi i ii творцю тАУ Великому Художнику. Але разом з великими вiдкриттями Коперника, Галiлея, Кеплера вся ця могутнiсть людини звалилася i розсипалася в прах.
В новiй, гелiоцентричнiй системi, особа настiльки далеко виходила за своi власнi межi, що перед лицем знов вiдкритого нескiнченного космiчного буття вона стала вiдчувати себе нiкчемнiстю, мехзанически залежним вiд цих божевiльних i нi з чим не порiвнянних просторiв i часiв, холодних i чорних, перебуваючим перед особою нi з чим не порiвнянних вiдстаней i божевiльних тимчасових процесiв, божевiльних, тому що пiзнаваних ледь-ледь.
З володаря i художника природи вiдродженець став всього тiльки ii нiкчемним рабом. РЖ це цiлком зрозумiло навiть матерiально i економiчно: про механiзми i машини Леонардо тiльки ще мрiяв, тому що механiзм, машинне виробництво тАУ це не возрожденческая реальнiсть; але коли в подальшi столiття механiзмам i машинам буде даний повний хiд, то людська особа тут же виявиться рабом машин i втратить свою свободу, ставши гвинтом в свiтовому механiзмi. РЖншими словами, якщо возрожденческий людина розчулювалася перед красою природи, то перед нескiнченним холодним i порожнiм Всесвiтом вiн мiг переживати тiльки почуття жаху.[1][14]
Проте чому ж саме Коперника вважають автором гелiоцентричноi моделi i найбiльшим революцiонером у вiдносинах неба i Землi? Чому, якщо неначебто така ж схема iснувала у Аристарха вiсiмнадцять столiть назад, а лiквiдацiя Землi як уселенського центру в iдейному планi була успiшно проведена Миколою Кузанськiм?
Заслуга Коперника не може зрозумiти нi в чисто астрономiчному, нi в чисто фiлософському планi без урахування тiсного переплетення цих проекцiй, в реальному розвитку пiзнання. Будь-яка гiпотеза починаi широко завойовувати розум, тобто стаi соцiально значущим культурним чинником, тодi i тiльки тодi, коли ii конкретне втiлення i загальне iдейне обгрунтовування взаiмно усилюють один одного. В цьому випадку гiпотеза маi шанс увiйти до системи уявлень, iменованоi картиною миру, i навiть перенормировать, зрозумiло, з часом, весь свiтогляд. Такi ефекти посилення i виникли в зв'язцi Арiстотельовой фiлософii i моделi Птолемея, а пiзнiше в тандемi Кузанца i Коперника.
Астрономiчнi працi Кеплера, його закони руху дозволили коперниковской моделi восторжествувати, i по справедливостi було слiд би говорити про систему Коперника тАУ Кеплера, саме iх сукупна модель по-справжньому вiдриваiться вiд античноi традицii.
Висновок
Якщо не гнатися за iнтуiтивною i математичною простотою, то вибiр мiж Коперником i Птолемiiм все-таки залишаiться невизначеним. Тому i у Коперника доведено не стiльки рух Землi навкруги Сонця, скiльки дана бiльш проста картина спiввiдношення руху Сонця i Землi тАУ i навiть це береться пiд сумнiв деякими дослiдниками.
Тодi в що ж заслуга Коперника?
Математично бездоказова модель виявилася прогнозом, в якому вiдчувалася необхiднiсть. Подальшi дослiдження показали, що Коперник не зовсiм мав рацiю в математичному обТСрунтовуваннi. Але в тому, що Земля обертаiться навкруги Сонця, Коперник виявився прав.
Йому вдалося змiстити координати вiдлiку. Не випадково Лютер говорив: ВлЦей дурень хоче перевернути все астрономiчне мистецтвотАжВ».
РЖ тут маi мiсце не просто кiлькiсна, а корена якiсна рiзниця: коли ми говоримо Влсистема КоперникаВ», то ми можемо мати на увазi i теорiю, створену великим польським астрономом, i саму сонячну систему, як вона iснувала до i незалежно вiд чиiх би то нi було теоретичних уявлень про неi. Ми, правда, розрiзняiмо те i iнше, але iстотноi рiзницi тим часом i iншим за змiстом ми абсолютно не помiчаiмо: система Коперника, як теорiя Коперника, тАУ це i i що стала ВлпрозороюВ» для нас сонячна система. Це не один з равновозможних варiантiв системного представлення нашоi сонячноi системи, а сама ця система, що розвернулася перед нами завдяки генiю Коперника.[15]
Головна заслуга Коперника укладена зовсiм не в його моделi, яка математично по багатьох пунктах помилкова. Головне, що вiн стронул-таки Землю з мiсця, i майбутнi пiдтвердило його правоту. Нововведення Коперника не було просто вказiвкою на рух Землi. Швидше, воно складало цiлком новий спосiб бачення проблем фiзики i астрономii.
Список джерел i лiтератури
1. Амбарцумян В.А. Коперник i сучасна астрономiя // Микола Коперник. До 500-рiччя з дня народження (1473-1973). М., 1973.
2. Бiлий Ю.А., Веселовськiй РЖ.А. Николай Коперник (1473-1543). М., 1974.
3. Бронштен В.А. Клавдий Птолемей, II вiк н.е. М., 1961.
4. Гребеников Е.А. Николай Коперник. М., 1982.
5. Чудовi ученi / Пiд ред. З.П. Капiци. М., 1980.
6. Клайн М. Математика: пошук iстини. М., 1998.
7. Коперник Микола. Про обертання небесних сфер. Малий коментар. Послання проти Вернера. Упсальськая запис. М., 1964.
8. Кун Т. Структура наукових революцiй. М., 1981.
9. Лосев А.Ф. Эстетика Вiдродження. М., 1978.
10. Марiiв З.Н. Принцип системностi i детермiнiзму // Школа РЖльенкова. М., 1999.
11. Мiхайлов А.А. Николай Коперник i розвиток астрономii // Микола Коперник. До 500-рiччя з дня народження (1473-1973). М., 1973.
12. Нейгебауiр О. Точние науки в старовинi. М., 1968.
13. Фок В.А. Система Коперника i система Птоломея в свiтлi загальноi теорii вiдносностi // Микола Коперник. Збiрка статi до 400-рiччя з дня смертi. М. тАУ Л., 1947
Примiтки
Вместе с этим смотрят:
Aerospace industry in the Russian province
РЖсторiя астрономii
РЖсторiя ракетобудування Украiни
РЖсторiя спостереження НЛО
Авиационно-космические отрасли в российской провинции