Економiка Куби

Економiка Куби

Економiка Куби i однiiю з найбiльш нацiоналiзованих у свiтi. Найвищi темпи колективiзацii зафiксованi у першi два пiсляреволюцiйних роки, коли у власнiсть держави i пiд ii управлiння перейшла бiльшiсть промислових i гiрничодобувних пiдприiмств, будiвельних органiзацiй, значна частина фiнансових установ, внутрiшньоi i зовнiшньоi торгiвлi, а також близько третини сiльськогосподарського виробництва. До кiнця 1970-х рокiв у приватному секторi знаходилося лише 25% сiльського господарства, 7% транспорту, 1% засобiв зв'язку i менше 1% рибальського флоту.

Централiзоване планування було запроваджене на Кубi в 1960-х роках за рекомендацiiю радянських фахiвцiв. У другiй половинi 1960-х рокiв кубинське керiвництво вiдмовилося вiд цiii практики i перейшло до економiчних експериментiв, якi базувалися на моральному заохоченнi працiвникiв, що не принесло очiкуваних результатiв i змусило повернутися до так званоi системи планування. Пiд час економiчноi кризи на початку 1990-х рокiв центральне керування було скасоване, а його функцii переданi Мiнiстерству економiки i планування. При цьому державнi пiдприiмства й органiзацii отримали автономiю i можливiсть розпоряджатися прибутком.

Роль ринку в краiнi мiнiмальна, оскiльки розподiл коштiв i промiжних товарiв вiдбуваiться через планувальнi органи, а бiльшiсть споживчих товарiв розподiляiться централiзовано через систему нормування.

На початку 1990-х рокiв ембарго Куби з боку США i згортання економiчних зв'язкiв iз краiнами Схiдноi РДвропи i колишнього СРСР поставили Кубу у тяжке економiчне становище. З метою виходу з кризи керiвництво краiною приступило до здiйснення реформ, спрямованих на поступове впровадження елементiв ринковоi економiки. Не вiдмовляючись вiд централiзованого керiвництва економiкою, воно пiшло на пiдвищення господарськоi самостiйностi державних пiдприiмств, лiбералiзацiю зовнiшньоекономiчноi дiяльностi, створення мережi комерцiйних банкiвських структур.

Нацiональний доход

З 1960-х Куба переживала наслiдки твердого бойкоту з боку США i вiдчувала гостру необхiднiсть у розвитку власних збройних сил. В цiлому економiка Куби, незважаючи на рiзкi коливання показникiв в окремi роки, поступово зростала в 1940-1950-х роках, знаходилася в станi застою або фактичного спаду в 1960-х роках, а в 1970-х - на початку 1980-х рокiв почала швидко розвиватися. Обсяг реального сукупного суспiльного продукту у перiод з 1975 по 1985 щорiчно зростав у середньому на 5,7%.

ВВП зрiс на 2,5% у 1995, на 7,8% - у 1996 i на 2,5% - у 1997. Економiчному зростанню сприяли зусилля, початi кубинським урядом для залучення iноземних iнвестицiй, легалiзацiя долара у внутрiшнiх розрахунках, а також розвиток iндустрii туризму. Однак iснуi ряд стримуючих факторiв, наприклад, низькi врожаi цукровоi тростини, а також застiй у державному секторi, що до цього часу домiнуi в економiцi. У 1998 прирiст ВВП, за офiцiйними даними, становив 1%; це найнижчий показник з 1994 р., коли економiка тiльки починала оговтуватися вiд рiзкого (35-вiдсоткового) падiння виробництва, яке було викликане розривом зв'язкiв з бiльшiстю ii торговельних партнерiв з колишнього соцiалiстичного табору.

Сiльське господарство

Економiчна полiтика, яка проводилася кубинським керiвництвом у першi роки пiсля революцii (1959-1963) i була спрямована переважно на розвиток важкоi промисловостi, закiнчилася провалом, i на змiну iй у 1963 прийшла нова, орiiнтована на вiдродження традицiйного виробництва цукру. Нова економiчна стратегiя проголошувала розвиток скотарства i виробництво цитрусових. Обсяг виробництва цукру на Кубi в 1970-х роках становив у середньому близько 6 млн. т на рiк, а в 1982 сягнув 8 млн. т. Однак з початку 1990-х рокiв через нестачу пального, добрив i пестицидiв виробництво цукру в краiнi рiзко скоротилося i становило в середньому менше 5 млн. т. на рiк. У 1997, на початку сезону збирання цукровоi тростини, близько двох третин сiльськогосподарськоi технiки, необхiдноi для збирання, простоювало через нестачу грошей для ii ремонту (приблизно 200 млн. дол.).

Наслiдком великих капiталовкладень у виробництво м'ясомолочноi продукцii i розведення цитрусових культур стало значне збiльшення обсягу виробленоi в цих галузях продукцii порiвняно з дореволюцiйним рiвнем. У той же час виробництво тютюну, кави, рису, бобiв i овочiв - традицiйних сiльськогосподарських культур, що складають основу "нецукрового землеробства", - залишалося практично стабiльним або знижувалося. У 1962 скрутне становище в сiльському господарствi змусило кубинський уряд внести тверде рацiонування продовольства. В наступнi роки ситуацiя покращилася, однак на початку 1990-х, пiсля рiзкого скорочення торгiвлi з краiнами колишнього радянського блоку, на Кубi було знову введене нормування основних продуктiв харчування.

Гiрничодобувна промисловiсть

Найдорожчою корисною копалиною в Кубi i нiкель, запаси якого становлять майже 10% розвiданих свiтових запасiв; поклади нiкелевоi руди розташованi на схiдному краi острова. Виробництво нiкелевого концентрату здiйснюiться на двох побудованих США гiрничо-металургiйних комбiнатах, продуктивнiсть яких до 1980 зросла вдвiчi порiвняно з дореволюцiйною; крiм того, у серединi 1980-х рокiв у краiнi було розпочате виробництво нiкелевого концентрату ще на одному гiрничо-металургiйному комбiнатi. У 1991 на Кубi було вироблено приблизно 40 тис. т нiкелю; у 1997 обсяг виробництва перевищив 60 тис. т. Крiм нiкелю, на островi ведеться видобуток залiзноi руди, хрому, кобальту i мiдi.

Обробна промисловiсть

За кiлька десяткiв рокiв, що минули з часу кубинськоi революцii, у краiнi була створена промислова база, при цьому устаткування i технiчний персонал надавалися в основному краiнами соцiалiстичного табору. Найбiльш помiтне зростання спостерiгалося у важкiй промисловостi, особливо у виробництвi сталi, цементу, хiмiчних продуктiв i добрив. У той же час нарощування виробництва таких традицiйних товарiв народного споживання, як текстильнi вироби, напоi, консерви, миючi засоби i сигари, вiдбувалося повiльнiше.

Транспорт i зв'язок

Основнi транспортнi системи Куби були побудованi до революцii: центральна залiзниця - на початку столiття, центральна автомагiстраль - у 1930-х роках, авiацiйне сполучення почало своi iснування в 1940-х роках. Протягом 1960-1970-х рокiв стан залiзничноi мережi погiршився, а довжина шосейних i ТСрунтових дорiг зросла майже вдвiчi. Наприкiнцi 1980-х рокiв на Кубi було 13116 км дорiг iз твердим покриттям. Одним iз досягнень пiсляреволюцiйноi Куби стало створення торговельного флоту: якщо в 1959 у краiнi було лише 14 морських суден водотоннажнiстю 58 000 т, то до 1989 Куба володiла 117 суднами. Однак у 1990-х роках робота кубинського торговельного флоту була практично паралiзована через вiдсутнiсть палива у зв'язку з рiзким скороченням поставок росiйськоi нафти. Скороченню торговельного обороту в кубинських портах сприяла також полiтика торговельного ембарго, проведена США вiдносно Куби, оскiльки всiм iноземним кораблям, якi заходили в порти Куби, заборонявся пiсля цього захiд в американськi порти протягом 6 мiсяцiв.

На 1997-2004 роки запланована модернiзацiя системи телефонного зв'язку в масштабах краiни; передбачаiться проведення робiт на суму 900 млн. доларiв, а також значне збiльшення числа абонентiв телефонноi мережi - з 3 до 9 на кожних 100 жителiв. Крiм того, план передбачаi установку 50 тис. суспiльних телефонiв-автоматiв, перехiд на цифрову систему обробки сигналiв (замiсть iснуючоi аналоговоi), модернiзацiю телефонноi системи всiii краiни i приведення ii у вiдповiднiсть до сучасних мiжнародних стандартiв. Уже до кiнця 1997 телефонна компанiя ЕТЕКСА розгорнула на Кубi мережу телефонiв, що забезпечують як мiжмiський, так i мiжнародний зв'язок по попередньо оплачених картках.

Енергетика

Джерелом понад 60% вироблюваноi на Кубi енергii i нафта. Кiлькiсть нафти, що добуваiться в краiнi, невелика, тому основна ii частина поставляiться з-за кордону. Хоча проведенi в краiнi пошуки нафтових родовищ дали позитивний результат, у 1992 на Кубi було добуто лише 771 тис. т нафти. У краiнi i 3 нафтопереробнi заводи, усi вони були побудованi до революцii, два за допомогою США й один - Великобританii. Загальна потужнiсть електростанцiй, здебiльшого теплоелектростанцiй, у 1958 становила 2,6 млн. кВт, а в 1989 перевищила 15 млн. кВт.

Будiвництво атомноi електростанцii, що велося за технiчноi допомоги Радянського Союзу, було припинене в 1992 у зв'язку з економiчними труднощами i припиненням постачань устаткування з Росii. Щоб компенсувати нестачу електроенергii, у краiнi було введене тверде нормування ii споживання; також була проведена закупiвля нафти в обмiн на постачання цукру. У 1997, вперше з початку економiчних реформ вiдзначене зростання виробництва електроенергii, що становило 2%.

Внутрiшня i зовнiшня торгiвля

Практично вся внутрiшня торгiвля на Кубi знаходиться в руках держави. Розподiл товарiв вiдбуваiться переважно за картковою системою. Обмежена кiлькiсть ненормованих товарiв вiльно продаiться за високими цiнами, що встановлюються державою; визначенi квоти на дефiцитнi товари тривалого користування, наприклад, на телевiзори i пральнi машини, видiляються пiдприiмствам, якi, в свою чергу, здiйснюють продаж цих товарiв за високими цiнами своiм спiвробiтникам. Як i в iнших краiнах з неринковою економiкою, на Кубi iснуi "чорний" ринок, наявнiсть якого в поiднаннi з корумпованiстю державних чиновникiв певною мiрою пом'якшуi iснуючу розподiльчу систему.

Потреби Куби в промисловому i транспортному устаткуваннi, а також у нафтi практично повнiстю покриваються за рахунок iмпорту; значна частина промислових споживчих товарiв, сировини i багато видiв основних продуктiв харчування також надходять з-за кордону. Понад 80% експортних надходжень Куба одержуi вiд продажу цукру, iншими важливими статтями експорту i нiкель i сигари. Станом на 1990 р., торговельний дефiцит Куби оцiнювався у 2,2 млрд. дол.

За даними на 1998, приблизно 45% зовнiшньоторговельного обороту Куби припадало на краiни РДвропи, 39% - на краiни Латинськоi Америки i Канади i 16% - на Азiатсько-Тихоокеанський регiон. Прiоритетними стали вiдносини з Канадою, краiнами РДС, Росiiю, Китаiм i Японiiю. Найважливiшим завданням залишаiться подолання економiчного ембарго з боку США.

На початку 1980-х рокiв Куба починаi розвивати мiжнародний туризм; для цього була проведена реконструкцiя туристичних об'iктiв i розгорнута потужна рекламна кампанiя. У 1998 кiлькiсть туристiв зросла до 1 млн. чоловiк. Плануiться на майбутнi збiльшити iх кiлькiсть до 7 млн. осiб на 2020 рiк.

Уряд Куби починаi створювати умови для iнтеграцii економiки краiни в економiчну систему краiн Латинськоi Америки i Карибського басейну i розширювати дiапазон економiчноi дiяльностi за допомогою створення в рiзних галузях спiльних пiдприiмств iз iвропейськими, канадськими i латиноамериканськими компанiями. У 1994 на Кубi був створений ряд нових спiльних пiдприiмств за участi фiрм Канади, Мексики й РЖзраiлю.

Нинi населення Куби становить 11,184 млн. осiб. Офiцiйнi джерела пропонують такi данi про склад населення: 65% - представники бiлоi раси, 12% - афроамериканцi, 22% - мулати. Однак iншi джерела свiдчать про те, що бiле населення становить лише 40%, а решта людей, якi проживають у краiнi, представлена, насамперед, афроамериканцями i мулатами (здебiльшого), а також китайцями, iвреями, арабами, iндiанцями й iншими.

Демографiя

Згiдно з даними переписiв, у 1953 р. на Кубi проживало 5829 тис. осiб, у 1970 - 8569 тис., у 1981 - 9723 тис., у 1993 - 10978 тис. осiб; у груднi 1997 кiлькiсть населення становила приблизно 11094 тис. В iнтервалi 1953-1970 прирiст населення становив 2,2% на рiк, а з 1970 по 1991 - 1,1% на рiк. Зниження темпiв приросту обумовлене падiнням народжуваностi, що у 1990 становила 17,6 на 1000 жителiв (у першi роки пiсля революцii вона сягала 37 народжень на 1000 жителiв); смертнiсть у 1990 становила 6,8 на 1000 жителiв. Перiодично зростання населення сповiльнюiться внаслiдок емiграцii. У 1960-х роках понад пiвмiльйона кубинцiв емiгрувало, головним чином у США; у 1966 США був ухвалений спецiальний закон, що гарантував кубинським емiгрантам надання притулку i пiльги. У 1980, коли кубинськi властi дозволили емiграцiю, майже 125 тис. кубинцiв було перевезено з порту Марiель на Кубi в Кi-Уест (шт. Флорида); ця операцiя, у якiй взяли участь сотнi приватних катерiв i човнiв, отримала назву "човнового моста".

РЖсторичнi аспекти кубинського населення

Протягом кiлькох рокiв освоiння iспанцями Куби корiнне населення острова було практично знищене. Це сталося внаслiдок того, що iспанським колонiстам було потрiбно багато робочих рук насамперед для роботи на плантацiях, i вони почали ввозити рабiв з центральноi Африки. За 350 рокiв iспанцями було завезено понад 1 мiльйон африканських рабiв. З цiii ж причини за перiод з 1853 по 1874 рiк понад 125000 китайцiв було завезено з Азii. Дотепер у Гаванi зберiгся "Чайна-Таун". Крiм того, ввозилися раби-iндiанцi, але в невеликих кiлькостях, з Юкатану, Центральноi i Пiвденноi Америки. Ввозилися навiть робiтники з РЖндii. Крiм емiграцii з РЖспанii, досить iнтенсивний потiк переселенцiв був з Нiмеччини, Францii i Британii.

Крiм того, Куба прийняла величезну кiлькiсть емiгрантiв iз сусiднiх островiв: 250000 прибуло з Антильських островiв (Гаiтi i Ямайка). З РЖспанii прибуло 850000 переселенцiв, щоправда, слiд зазначити, не всi з них залишилися жити на Кубi.

На початку XX столiття на Кубi осiло багато американцiв, якi створили своi колонii на о. Пiнос. Дуже значнi хвилi емiграцii на Кубу були пiд час i пiсля Першоi i Другоi свiтових воiн, у першу чергу сюди переселялися iвреi.

У такий спосiб створювалася нинiшня кубинська нацiя, що вмiстила в себе риси народiв усього свiту.

Мова

Мова Куби - iспанська, але вимова сильно змiнена пiд впливом мов iнших народiв, що емiгрують на Кубу.

Релiгiя

Основна релiгiя Куби - римське католицтво. Католики - 33%, протестанти-п'ятидесятники - 1%, атеiсти - 56%. На Кубi церква вiддiлена вiд держави, i Конституцiя гарантуi населенню свободу вiросповiдання. Найбiльш поширена релiгiя - католицька; католицькi церкви, що iснують по всiй краiнi, щодня служать меси i правлять урочистi служби в днi нацiональних або мiсцевих релiгiйних свят.

Незважаючи на особливостi соцiалiзму як суспiльно-полiтичного ладу, що пануi в краiнi вже протягом багатьох десятилiть, кубинцi досить релiгiйнi. Навiть членам кубинськоi комунiстичноi партii не забороняiться вiдвiдувати церкви.

Але крiм католицизму, на Кубi поширенi рiзнi африканськi та iндiйськi примiтивнi релiгii, що породили безлiч мiсцевих богiв, таких, як Елегуа - бог долi, Обатала - бог-творець, Ямайя - бог води й океану, Чанго - бог вiйни i вогню, Огуя - богиня кохання, дружина Чанго i коханка Ямайi.

Цiкавий той факт, що кожен язичницький бог асоцiюiться з певним католицьким святим, i свята язичницьких богiв збiгаються з вiдповiдними католицькими святами. Бiльше того, часто в католицьких храмах можна побачити фiгурки язичницьких богiв.

Освiта

Уряд Кастро побудував тисячi сiльських шкiл, оголосивши 1961 р. "Роком освiти", почалася масова кампанiя з подолання неписьменностi, коли багато учнiв унiверситетiв i коледжiв були вiдправленi до села. До 1980 р. неписьменнiсть серед дорослого населення знизилася до 2%. Пiсля революцii значно збiльшилося число учнiв у школах; якщо в 1955 р. в школах навчалося лише близько половини дiтей шкiльного вiку, то в 1991 р. школи вiдвiдувало понад 90% (918 тис. осiб - початкову школу i 912 тис. - середню).

Державний бюджет 1999 року забезпечив фiнансування, достатнi для функцiонування 12 тис. навчальних закладiв рiзного рiвня (включаючи дошкiльнi заклади, початковi i середнi школи), iз загальною кiлькiстю учнiв 2,2 млн. На Кубi дiють 4 унiверситети i 47 центрiв вищоi i середньоi спецiальноi освiти, в яких за даними на 1999 рiк навчалося бiльше нiж 101 тис. осiб, у тому числi 23,2 тис. у вищих i середнiх медичних навчальних закладах, 35 тис. у педагогiчних iнститутах i училищах i 13 тис. у навчальних закладах технiчного профiлю. Нацiональною системою народноi освiти охоплений кожний п'ятий мешканець Куби.

Наука

Кубинським лiкарям належить слава багатьох наукових вiдкриттiв. Так, Карлос Хуан Фiнлей (1833-1915) вiдкрив переносника жовтоi пропасницi - москiта Aedes aegypti. З iнших кубинських вчених необхiдно вiдзначити зоолога Карлоса де ла Торре-i-Уерта; бiолога i медика Хуана Гутьiрреса; ботанiкiв Хосе Томаса Ройг-i-Меса i Мануеля Гомеса де ла Маса, авторiв Флори Куби. У 1962 роцi була створена Академiя наук Куби, i науковi дослiдження здобули державну пiдтримку. На Кубi створена (уперше в свiтi) вакцина проти менiнгiту-В. У 1998 роцi в краiнi iснувало понад 200 наукових центрiв.

Культура

Культура Куби i яскравим прикладом взаiмопроникнення iспанських i африканських культур.

Лiтература

Великий вплив на розвиток кубинськоi лiтератури справила боротьба за незалежнiсть, що продовжувалася бiльше ста рокiв. Започаткував романтизм в РЖспанськiй Америцi чудовий кубинський поет i прозаiк Хосе Марiя де Ередiя-i-Ередiя (1803-1839). З iнших кубинських письменникiв XIX ст. видiляються автори аболiцiонiстських романiв Хертрудiс Гомес де Авельянеда (1814-1873) i Ансельмо Суарес-i-Ромеро (1818-1878), побутовi письменники Сирiло Вiльяверде (1812-1894) i Рамон Меса (1861-1911), поети-романтики мулати Пласидо (справжнi iм'я Габрiiль де ла Консепсьйон Вальдес, 1809-1844) i Хуан Франсиско Мансано (1797-1854), найбiльший представник поезii iспано-американського модернiзму Хулiан дель Касаль (1863-1893). Центральне мiсце в кубинськiй лiтературi XIX ст. посiдаi нацiональний герой Куби i пристрасний борець за незалежнiсть Хосе Мартi. Одним з найвидатнiших фiлософiв Куби був позитивiст Енрiке Хосе Варона (1849-1933).

На початку XX ст. традицii реалiстичноi прози розвивали романiст Мiгель де Каррiон (1875-1929) i автори психологiчних розповiдей Альфонсо Ернандес Ката (1885-1940) i Хесус Кастельянос (1879-1912). У 1930 роках Куба стала осередком формування латиноамериканського "негризму". Видатним представником цiii течii був поет Нiколас Гильiн (1902-1989), вiршi якого, звучнi африканськими ритмами, пронизанi пристрасним прагненням до соцiальноi справедливостi. Одним iз зачинателiв "нового латиноамериканського роману" був всесвiтньо вiдомий письменник Алехо Карпентьiр (1904-1980). РЖнший знаменитий прозаiк i поет, Хосе Лесама Лiма (1910-1976), прославився як смiливий новатор форми.

Нова генерацiя сучасних кубинських письменникiв здобула популярнiсть пiсля революцii; це майстри розповiдi Умберто Ареналь (нар. в 1926), Фелiкс П'iться Родрiгес (1909-1990), Онелiо Хорхе Кардосо (1914-1986), Верхилiо Пiньiра (1912-1979), романiсти Солер Пуiг (1916-1996), Синтiо Вiтьiр (н. в 1921), Лiсандро Отеро (н. в 1932), один iз зачинателiв латиноамериканськоi документально-художньоi лiтератури "свiдчення" Мiгель Барнет (н. в 1940). Варто згадати Едмундо Десноес (н. в 1930), багато творiв якого присвяченi краху старого свiту i проблемам кубинськоi iнтелiгенцii; за одним з його романiв режисер Т. Гутьiррес Алеа поставив один з найпрекраснiших кубинських фiльмiв "Спогади про вiдсталiсть". Популярнiстю користуються також поети Елiсео Дiiго (1920-1994), Фаяр Хамiс (н. в 1930), Пабло Армандо Фернандес (н. в 1930) i Роберто Фернандес Ретамар (н. в 1930). До середини 1990-х рокiв ряд молодших письменникiв здобув широку популярнiсть як лiтературною майстернiстю, так i вибором тем, якi бiльшiсть пiсляреволюцiйних письменникiв вважала за краще не порушувати. Серед кращих з них - Сенель Пас i Абiлiо Естевес.

Музика

Багато специфiчних особливостей кубинського мистецтва висвiтлено i розтлумачено в працях антрополога i музикознавця Фернандо Ортiса (1881-1969), який дослiджував роль африканськоi культурноi спадщини в кубинськiй культурi i здобув мiжнародну популярнiсть. За Ортiсом, "любовний союз мiж iспанською гiтарою i африканським барабаном" породив найбiльш характернi для Куби музичнi форми, танець румбу i протяжну пiсню-сон. Кубинська музика зберегла iвропейський мелос, сприйнявши своiрiднi i багатi африканськi ритми. Пiсеннi традицii iспанського фольклору простежуються в найбiльш поширених музичних жанрах - таких, як романтичнi пiснi i балади (пунто), сiльський танець сапатео (типу чечiтки) i селянська пiсня гуахiра.

Започаткували професiйну кубинську композиторську школу Мануель Саумель Робредо (1817-1870) i РЖгнасiо Сервантес Каванаг (1847-1905), який вперше використав у своiх Кубинських танцях для фортепiано теми нацiонального фольклору. Основоположниками кубинськоi опери стали Едуардо Санчес де Фуентес (1874-1944) i Хосе Маурi Естеве (1856-1937), який уперше звернувся до традицiй афро-кубинського фольклору. Цю тенденцiю розвинули в руслi сучасних музичних форм два кращих кубинських композитора XX ст.: Амадео Рольдан (1900-1939) i Алехандро Гарсiя Катурла (1906-1940). Великою популярнiстю користуються пiснi i п'iси Ернесто Лекуони (1896-1963). Пiсля революцii нацiональну музичну традицiю розвивають композитори, що зазнали впливу захiдноiвропейського авангардизму: Карлос Фарiньяс (нар. в 1934), керiвник нацiонального симфонiчного оркестру (засн. 1960) Мануель Дучесне Кусан (нар. в 1932), гiтарист Лео Брауер (нар. в 1939), Хуан Бланко (нар. в 1920), прихильник електронноi музики. "Товариство любителiв музики" i "Лiцеум", якi iснували до революцii i пропагували хорошу музику, були замiненi пiсля 1959 року численними будинками культури.

Народна кубинська музика залишаiться основою багатьох сучасних танцювальних ритмiв у всьому свiтi. Крiм спiвакiв i музичних груп, що користувалися популярнiстю в 1930-х, 1940-х i 1950-х роках (таких як Беннi Мор i трiо "Матаморес"), свiтову популярнiсть у 1990-х роках здобули такi спiваки, як Пабло Мiланес, Сiльвiо Родрiгес, Омара Портуондо i РДлена Бурке, джазовi пiанiсти Чучо Вальдес i Гонсало Рубалькаба, а також ансамблi Елiо Плаксi, РЖсаака Дельгадо, Пачо Алонсо, Адальберто Альвареса, ансамбль "Лос Бан-бан" тощо.

Кiно i театр

Пiд егiдою Кубинського iнституту кiномистецтва i кiнопромисловостi, заснованого в 1959 р., процвiтаi нацiональна кiнематографiя. Найбiльшою популярнiстю користуються режисери Хулiо Гарсiя Еспiноса (нар. в 1926), Умберто Солас (нар. в 1942) i Томас Гутьiррес Алеа (1928-1996). Фiльми Лусiя (1968) Соласа, Спогади про вiдсталiсть (1968) i Суницi i шоколад (1993) Гутьiрреса Алеа отримали багато мiжнародних премiй. Починаючи з 1979 р., в Гаванi щорiчно проходить мiжнародний кiнофестиваль - найбiльший кiнофорум у Латинськiй Америцi i третiй за значенням у Захiднiй пiвкулi. Хоча на станi кубинськоi кiнематографii сильно позначилася фiнансова криза, пов'язана з падiнням свiтовоi соцiалiстичноi системи, до кiнця 1990-х рокiв у нiй намiтилися ознаки вiдродження; за допомогою iноземних кiнопродюсерiв, найчастiше мексиканських або iспанських, знiмаються новi фiльми. У груднi 1998 р. в Гаванi вiдбувся 20-й традицiйний кiнофестиваль, i головний приз на ньому завоював кубинський фiльм режисера Фернандо Переса.

Пiсля революцii в краiнi зросла кiлькiсть театрiв, у тому числi таких, що дають вистави на вiдкритих майданчиках. Першим таким театром був створений у кiнцi 1960-х рокiв експериментальний театр "Ескамбрай", яким керуi Серхiо Коррiiрi, що прославився виконанням головноi ролi у фiльмi Гутьiрреса Алеа Спогади про вiдсталiсть. Сюжети п'iс, якi ставляться в цьому театрi, запозиченi з життя i вiдображають iнтереси простих людей провiнцii Ескамбрай, а професiйна дiяльнiсть трупи тiсно пов'язана з соцiологiчною i полiтичною роботою. Загалом в краiнi працюi понад 50 драматичних колективiв.

Великою популярнiстю користуються Нацiональний балет Куби, створений у 1948 роцi прославленою балериною Алiсiiю Алонсо, а також "Балет Камагуея", фундатором якого був Фернандо Алонсо. РД також чудовий фольклорний танцювальний колектив.

Образотворче мистецтво

Формування нацiональноi школи живопису вiдноситься до першоi половини XIX ст., коли була заснована (1817) Академiя Сан-Алехандро (нинi - Нацiональна школа витончених мистецтв Сан-Алехандро). Тенденцiя до вiдображення нацiональноi дiйсностi яскраво виявляiться на рубежi XIX-XX ст. у творчостi живописцiв Армандо Менокаля (1863-1942), який зобразив сцени визвольноi вiйни, i жанристiв Леопольдо Романьяча (1862-1951) i Рамона Лоя (нар. в 1894). На кубинських художникiв XX ст. помiтно вплинуло сучасне французьке мистецтво. До iх числа вiдносяться абстракцiонiсти Амелiя Пелаес (1897-1968) i Марiано Родрiгес (нар. в 1912); своiрiднi художники Кундо Бермудес i Рене Портокарреро (нар. в 1912), якi використовують декоративнi й архiтектурнi мотиви, Марсело Поголоттi (н. в 1902), автор картин мiськоi i пролетарськоi тематики; вiдомий Вiльфредо Лам (нар. в 1902), для якого язичницький релiгiйний культ сантерii послужив основою власного фантастичного свiту; нарештi, Марiо Карреньо, автор фресок, що зображають життя чорношкiрих селян Куби. У 1950-х роках серед молодих художникiв набув великого поширення абстракцiонiзм, як форма протесту проти традицiйного мистецтва. До цього напрямку належала вiдома "Група одинадцяти", що об'iднала найбiльш талановитих представникiв молодого поколiння, таких як Рауль Мартiнес (нар. в 1927), Антонiя Ейрiс i Сервандо Кабрера Морене.

У перiод революцii з'явилося нове поколiння художникiв, багато з них здобули широку популярнiсть, наприклад Хосе Бедiя, Томас Санчес, Хуан Франсиско Ельсо Падiлья, Мойсес Фiналi, Хосе Франко, Флавiо Гарсiандiя, Мануель Мендiве, Сайда дель Рiо, Хулiя Вальдес, Марта Марiя Перес Браво. До них приiднався ряд ще молодших художникiв, якi вже встигли заявити про себе в свiтi мистецтва: Абель Барросо, Таня Бругера, Карлос Естевес, Алiсiя Леаль, Ельса Мору, Сандра Рамос, подружжя Карпентер. У 1990-х роках з'явилася група талановитих художникiв-самоучок, у тому числi Роберто Гудi Матаморос, РЖсабель де лас Мерседес i Хiльберто де ла Нуес. Найбiльшою самобутнiстю вiдрiзняються роботи Гарсii Монтебраво, Луiса Родрiгеса i Хулiана Еспiноси. Починаючи з 1984 р., коли Центр iм. Вiльфредо Лама органiзував Перший Гаванський фестиваль мистецтв, кожнi два роки в Гаванi влаштовуiться мiжнародна виставка образотворчого мистецтва ("Бьiнналь"), що представляi мистецтво Латинськоi Америки i всього третього свiту.

Музеi

Найкращим музеiм Куби вважаiться Нацiональний музей (засн. У 1913), де представлена колекцiя витворiв iвропейського мистецтва вiд античностi до наших днiв i кубинського живопису XVIII-XX столiть. Варто згадати й iншi музеi, наприклад, прекрасний музей керамiки, розташований у замку Кастильйо-дель-Реаль-Фуерса, Музей декоративного мистецтва (засн. в 1964), надзвичайно цiкавий Наполеонiвський музей (засн. у 1961), що представляi мистецтво, предмети побуту i зброю перiоду 1789-1815 рокiв; Музей мистецтва XVIII ст.; музей "Фелiпе Поей" i Етнологiчний музей.

У 1984 роцi ЮНЕСКО оголосило центр Староi Гавани "культурним надбанням людства". Була проведена реставрацiя багатьох старовинних будiвель з метою вiдтворення iх первинного вигляду, причому цей процес продовжувався i в 1990-х роках. Прекрасним зразком мистецтва реставраторiв i реконструкцiя Староi площi (Пласа-В'iха) Гавани.

Спорт

Основними видами спорту на Кубi i бейсбол, бокс, волейбол i баскетбол. Популярнi також плавання, спортивна рибна ловля i футбол. Уряд Кастро заохочуi i щедро субсидуi розвиток спорту. На Панамериканських iграх у Гаванi (серпень 1991 р.) Куба посiла перше мiсце, завоювавши 140 золотих медалей. На Олiмпiйських iграх 1992 р. кубинцi досягли значних успiхiв у боксi i бейсболi i посiли четверте мiсце за загальною кiлькiстю виграних медалей. На Карибських i Центральноамериканських iграх, що проходили в Пуерто-Рiко в 1993 р., Куба завоювала 275 медалей, на 75 бiльше, нiж всi iншi краiни-учасницi разом узятi. Навiть у перiод економiчноi кризи в 1996 р. Куба зумiла вийти на п'яте мiсце за числом завойованих медалей на Олiмпiйських iграх в Атлантi (США).

Соцiальна галузь

Кубинська революцiя в коренi перетворила соцiально-економiчне i полiтичне обличчя краiни i зробила величезний вплив на ситуацiю у всьому латиноамериканському регiонi. В даний час Латинська Америка охоплена революцiйним процесом тАУ у рядi краiн до влади прийшли лiвi (Венесуела тАФ Уго Чавес в 1999 г.; в Бразилii тАУ Лулу та Сильва; Чилi, Уругвай), у зв'язку з цим також зростаi iнтерес до Кубинськоi революцii i досвiду ii перетворень, у тому числi i в соцiальнiй областi. У наший краiнi Куба завжди викликала великий iнтерес, оскiльки з цiiю краiною ii впродовж багатьох десятилiть зв'язували мiцнi дружнi зв'язки. Приступаючи до побудови нового суспiльства, Республiка Куба мала в своiму розпорядженнi вельми обмеженi матерiальнi можливостi для одночасного вирiшення економiчних i соцiальних проблем. Куба, якiй пiсля лiквiдацii соцiалiзму в Схiднiй РДвропi i розпаду СРСР на рубежi 1980-90 рр. передрiкали неминучий крах, в другiй половинi 1990-х рокiв успiшно подолала наслiдки крiзi викликаного повним розривом зв'язкiв з своiми колишнiми союзниками i блокадою США, що посилилася. Куба змогла знайти вихiд з складноi ситуацii, i це примушуi знов звернутися до вивчення розвитку цiii краiни. Останнiм часом iнтерес до Куби посилюiться. Ф. Кастро часто заявляi проте, що проiснувавши бiльше 40 рокiв, комунiстичний режим принiс багато благ кубинському народу, що Куба тАУ Влнайвiльнiша краiна на свiтiВ». Але в засобах масовоi iнформацii про неi згадують в основному по питаннях, пов'язаних з порушенням прав людини i протистоянням з США.

Значнi економiчнi труднощi, якi переживаi Куба, не могли не позначитися на кiлькостi дiтей у родинi. Якщо ранiше традицiйним для кубинцiв було мати трьох дiтей, то нинi в основному тАФ одного-двох. Слiд зазначити, що на Кубi майже не народжуються дiти з генетичними порушеннями, позаяк протягом перших сорока птАЩяти днiв вагiтностi кожнiй жiнцi роблять спецiальний аналiз, що дозволяi визначити, чи i в майбутньоi дитини певнi вiдхилення. У такий спосiб можна виявити, примiром, хворобу Дауна. Поглиблене обстеження проходять також групи ризику: жiнки до 15тАФ16 рокiв, пiсля 35 й тi, у котрих уже був викидень або народилася дитина з вiдхиленнями вiд норми. На пiдставi цих дослiджень ставиться питання про доцiльнiсть збереження чи переривання вагiтностi.

Пiсля народження дитини нею займаiться мама, iнодi бабуся. Кубинськi бабусi почувають себе цiлком молодими жiнками, займаються спортом, ходять куди-небудь потанцювати, працюють, а вечорами чи у вихiднi вiдвiдують спецiальнi клуби для лiтнiх людей, де тi, котрi не мають супутника життя, знайомляться одне з одним i заводять романи (кубинцi взагалi народ дуже життiрадiсний). Такi клуби iснують у кожному районi мiста, й кубинська жiнка, нехай iй хоч 70, нiколи не ставить хрест на своiму особистому життi. РД на Кубi багато державних дитячих садкiв, де виховуються дiти працюючих мам. Бебiсiтерство тАФ явище вкрай рiдкiсне в цiй краiнi.

Особливiстю виховання кубинських дiтей i чiтка орiiнтацiя дiвчинки на те, що вона тАФ майбутня жiнка, а хлопчика на те, що вiн тАФ майбутнiй чоловiк. Успадкувавши гарячу кров африканцiв, сентиментальнiсть i лицарськi традицii iспанцiв, хлопчики й дiвчатка по-дитячому закохуються одне в одного буквально з перших класiв школи (а в школу вони йдуть у птАЩятилiтньому вiцi) i без будь-якоi знiяковiлостi розповiдають батькам, хто подобаiться iм у класi i як вони дружать.

Дiвчатка допомагають матерям по господарству, але охочiше побiжать за покупками, винесуть смiття, нiж займуться хатньою роботою. Кубинськi чоловiки колись вважали принизливим для себе займатися домашньою роботою, але пiсля революцii стався деякий перерозподiл ролей. Молодих людей, котрi навчалися за кордоном, пiсля повернення легко було вiдрiзнити вiд iнших, бо вони допомагали дружинам носити сумки, робити покупки, виконувати традицiйно жiночу роботу й навiть готувати.

Вiдомий нацiональний герой Куби Хосе Мартi вважав, що у вихованнi дитини необхiдно поiднувати навчання й роботу. Тому на Кубi i багато шкiл, де дiти вранцi навчаються, а вдень виконують сiльськогосподарськi роботи чи навпаки. У мiських середнiх школах школярi працюють на полi сорок птАЩять днiв протягом року. Середня школа тАФ це перiод з 7-го по 9-й класи (з 1-го по 6-й тАФ початкова). ДевтАЩятикласна освiта на Кубi обовтАЩязкова. Так звану передунiверситетську школу вiдвiдують тi, хто плануi одержати в майбутньому вищу освiту. На заводах i фабриках за фахом працюють (допомагають державi) студенти так званих полiтехнiчних шкiл тАФ середнiх спецiальних навчальних закладiв, куди приймають пiсля 9-го класу школи.

Заробити грошi для кубинського школяра можливо в такий спосiб: поiхати до колгоспу на сiльськогосподарськi роботи на 15 днiв пiд час шкiльних канiкул. Держава вираховуi з заробленоi суми витрати на iжу та проживання, iнше одержуi школяр. Деякi замiсть сiльськогосподарських робiт працюють на заводi пiд час канiкул.

Великий приплив iноземних туристiв, котрi бажають порозважатися на повну котушку, з одного боку, i цiлковите зубожiння населення в звтАЩязку з важким економiчним становищем, з iншого, вiдродили на Кубi найдревнiший бiзнес тАФ проституцiю, якоi не було пiсля революцii протягом 30 рокiв. Особливо високо котируються мулатки й метиски тАФ молодi дiвчата, котрим хочеться одягтися, добре поiсти, придбати дорогу косметику. Звiсно, це немасове явище: однi навчаються та працюють, живуть важко, але вважають принизливим для себе торгувати власним тiлом. РЖншi шукають легших шляхiв. На вiдмiну, скажемо, вiд Швецii, де проституцiя дозволена законом (забороненi лише публiчнi будинки i сутенерство), кубинський уряд вважаi за необхiдне для себе боротися з цiiю проблемою й залученням зовсiм ще юних дiвчаток у проституцiю, проте економiчна ситуацiя краiни зводить цi зусилля практично нанiвець.

Школи на Кубi тАФ лише державнi, приватних немаi. Малювання, музика, спорт входять у систему навчання. РД спецiалiзованi музичнi школи, школи балету, спортивнi. На Кубi розвинений iнститут репетиторства. У кожнiй провiнцii (областi) i школа мистецтв. Для особливо обдарованих дiтей у столицi iснуi Нацiональна школа мистецтв. У школах проводяться олiмпiади з рiзноманiтних предметiв, за результатами яких найздiбнiшi потрапляють на навчання до школи iменi Ленiна в Гаванi. Ця школа даi своiм вихованцям найвищий рiвень знань, тут ведеться поглиблене вивчення предметiв. На загальних засадах до цiii школи приймають пiсля закiнчення 7-го класу та складання дуже складних вступних iспитiв. На Кубi кажуть: ВлБлат узагалi-то iснуi в нашiй краiнi, але тiльки не в системi освiтиВ». Те саме стосуiться й вступу до iнституту чи унiверситету.

З iноземних мов на Кубi вивчають в основному англiйську (ранiше росiйську). Проте i вечiрнi школи для бажаючих додатково вивчати iноземнi мови. Школи цi тАФ платнi, але там кожен може вибрати ту мову, яка його цiкавить.

На навчання за кордон дiтей посилати не прагнуть: ВлЯкщо ми чимось i пишаiмося в нашiй краiнi, то це двома речами: нашими охороною здоровтАЩя й освiтою, тАФ вважають кубинцi. тАФ Нiхто у свiтi не заперечуватиме, що ми справдi досягли великих успiхiв у цих галузяхВ».

Величезну роль на Кубi вiдiграi патрiотичне виховання дiтей. З першого класу дiти вивчають iсторiю Куби i знають своiх нацiональних героiв. У школах iснують пiонерська й комсомольська органiзацii. До пiонерськоi вступають практично всi, хiба що хтось вiдмовляiться з релiгiйних переконань, а до комсомольськоi, яка називаiться ВлСпiлка молодих комунiстiв КубиВ», йде ретельний вiдбiр. Багато хто з ентузiазмом виспiвуi нацiональний гiмн: не тому, що так треба, а тому, що iм це приiмно. Кубинцi справедливо вважають, що якби iм не було притаманне таке глибоке почуття щирого патрiотизму, вони не вижили б як держава в такi важкi часи.

Сексуальне виховання в кубинськiй школi проводиться в курсi викладання анатомii та бiологii. У Гаванi також i спецiальний науково-дослiдний iнститут, дiяльнiсть якого присвячена вихованню молодi в галузi сексологii. Цей iнститут маi зворотний звтАЩязок iз шкiльними й молодiжними органiзацiями: проводить

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

About Canada

Economy in South Korea

РЖнституцiональнi напрямки в економiчнiй теорii