Додатковi украiнськi легенди та перекази про людину

Додатковi
украiнськi легенди та перекази про людину

Крiм основних космогонiчних легенд та переказiв про людину, на Украiнi й понинi живе ще чимало, так би мовити, додаткових легенд, головна мета яких тАФ задоволення народноi допитливостi. Такими, наприклад, i легенди про походження глитаiв, про людський вiк, про людину й дятла, про верховенство мужчини в сiм'i та iншi.

Народ стiльки бачив i бачить горя вiд глитаiв, що вiдмовив iм навiть у походженнi вiд людей. Коли Бог помiтив, тАФ розповiдаi легенда, записана в Стародубському повiтi, тАФ що найстарший янгол Його замислив Його усунути, аби прибрати до рук володарювання усiм свiтом (Влщоб у своi руки вiжки взятиВ»), то передовсiм повисмикував тому пiр'я з крил, забрав у нього весь Свiй одяг, заростив усього його шерстю, увiнчав голову рогами, причепив ззаду хвоста та й зiпхнув iз неба в пекло. Коли скинутий янгол туди котився (а дорога та, мабуть, була вибоiста), хвiст у нього вiдвалився, впав на землю й породив глитаiв, а чорт став, таким чином, куцим.

Створив Господь людину, тАФ розповiдаi легенда, записана в Куп'янському повiтi, тАФ i призначив iй жити на землi всього лиш тридцять лiт; створив i звiрiв, i призначив i iм вiк: вiслюку, верблюду й собацi тАФ також по тридцять рокiв. Людина жила собi на землi, розкошувала й нiчого не робила, тiльки знай тужила, що Бог призначив iй короткий вiк. Пожив, пожив вiслюк та й каже: ВлЯк оце менi мучитися всi тридцять лiт у працi та в горi тАФ не хочу стiльки жити. Пiду до Бога й попрошу, щоб зменшив менi вiкуВ». Бог зняв з вiслюка десять рокiв i думаi: кому iх вiддати? Раптом з'являiться людина й просить додати вiку. Бог зняв з вiслюка десять рокiв i вiддав iх людинi. Отож, виходить, пiсля тридцяти рокiв людина живе вже ослячий вiк. Пожив собi, пожив i верблюд та й каже: ВлКепсько жити! Все тягаiш та тягаiш на собi, нема спокою нiколи! Не хочу стiльки жити. Пiду до Бога й попрошу зменшити менi вiкуВ». Бог зняв i з верблюда десять рокiв i думаi: куди iх дiти? Коли приходить людина й каже: ВлЯ на землi не живу, а пишаюсь, мов квiтка. Нiчого не роблю, всi звiрi слухають мене, птахи втiшають спiвами. Одне тiльки горе: лишилось мало жити!В» Бог i верблюдових десять рокiв вiддав людинi. Виходить, пiсля сорока рокiв людина живе вже верблюдячий вiк.

Пожив, пожив собака й каже: ВлПогано на свiтi жити! Оце як менi на холодi й з голоду пропадати, та горлянку дерти, та побоi зносити тАФ не хочу бiльше жити: пiду до Бога й попрошу збавити вiкуВ». Бог i з собаки зняв десять рокiв i думаi: куди iх дiти? Коли тут знову приходить людина й голосить-приказуi: ВлРЖ жити менi i де, й ходити i в чому, i iсти можу, що лиш схочу, i над звiрями й птахами верховоджу, вiк лише мiй короткий!В» Бог i собачi десять рокiв вiддав iй. Таким чином, пiсля п'ятдесяти рокiв людина живе вже вiк собачий.

Дiти не ходять до року ще з часiв Адама i РДви тАФ i ось з якоi причини. Коли у РДви народився син, Бог явився до неi в образi Дiдка i звелiв перекинути дитину через ворота. РДвi шкода стало рiдне дитя, i вона не послухалася Божого велiння. ВлНу, то й носися тодi з ним!В» тАФ каже iй Дiдок. РЖ ось звiдтодi до року дiти не ходять (Чернiгiвська губернiя).

За зовнiшнiм виглядом першi люди були схожi на нинiшнiх циган, якi й нинi живуть так, як жили люди Влз початку свiтуВ» (Старобiльський повiт). Обриси деяких частин людського тiла набули нинiшнього свого вигляду вже пiзнiше, як свiдчить про те записана в Острозькому повiтi легенда ВлЛюдина й дятелВ». Давнiше, коли почали дятли на свiтi плодитись, вивiв дятел дiтей i схотiв охрестити iх. Лiтав вiн, лiтав тАФ нiде не може знайти кумiв. Мiж тим, дiти вже стали великими, а все нехрещенi. Стрибаi вiн якось по дереву, дивиться тАФ бiжить старий голодний лис. Дятел i каже йому: ВлМоже, ти похрестив би у мене дiтей?В» тАФ ВлДобре, похрустаюВ», тАФ каже лис, зрадiвши, бо йому дуже вже хотiлося iсти. А дятел водиться в дуплi, а не на гiлках. Ось вiн привiв лиса до того дерева, де були його дiти. Полiз дятел у дупло i давай викидати звiдти дiтей своiх, а лис собi хрустаi iх. Повикидав дятел усiх дiтей та питаi: ВлА що тАФ похрестив?В» тАФ ВлПохруставВ», тАФ вiдповiдаi лис. тАФ ВлНу, так подавай iх сюди!В» тАФ ВлТа я ж iх похрустав: ти ж просив, щоб я похрустав, я й похруставВ». Дятел бачить, що немаi дiтей, полетiв i вилетiв на шлях. Раптом дивиться тАФ везе селянин глину. Дятел не знаi, що з собою робити. РЖ от з горя сiв воловi на голову i ну довбати тому лоба. Чоловiк торох сокирою, щоб убити дятла, та так i розрубав голову воловi. Дятел полетiв i влетiв у хату до того чоловiка. Дивиться тАФ в колисцi лежить дитина. Сiв вiн на дитину i заходився iй довбати лоба. Побачила це мати, вхопила ВлмнялоВ» й хотiла було вдарити дятла, та вбила свою дитину. Давай тодi вона ганятися за дятлом, спiймала його й хотiла було зарiзати. ВлНi, дочекаюся чоловiкаВ», тАФ завагалася вона. Посадила дятла пiд глечик, а сама сiла i залилася сльозами. Приходить чоловiк. Вона показала йому на вбиту дитину i розповiла, як було дiло. ВлДавай, тАФ каже вона, тАФ вб'iмо дятла!В» тАФ ВлЕ, нi! тАФ заперечив чоловiк. тАФ Я через нього вола вбив! Давай хутчiй масла: намаслимо його гарненько, i я його проковтну живого!В» Проковтнув. Як почав у нього всерединi дятел пурхати, як почав там длубатися! Нарештi, знайшов вiдому дiрочку й виглядаi звiдти. А мужик кричить тАФ не зна де й приткнути себе! Жiнка й каже: ВлСтавай навкарачки, а я подивлюсь, чи далеко вiн?В» Став чоловiк навкарачки, а вона як угледiла голову дятла, вiдразу ж за сокиру й хотiла зарубати його. Цьоп сокирою! Розрубала чоловiковi зад; дятел щасливо випурхнув i вилетiв собi у вiкно, а в людини з того часу став зад роздвоiний.

Становище жiнки в украiнськiй родинi тАФ вкрай незавидне. Дiвчина й сестра в народних пiснях оповитi високим поетичним серпанком. Але картина рiзко змiнюiться з виходом дiвчини замiж. Без згоди чоловiка, часто дуже деспотичного i брутального, вона рiшуче нiчим не може порядкувати самостiйно в домi, навiть продати для своiх потреб десяток яiць або курку. В суспiльствi тим паче не маi вона нiякоi сили i нiякого значення. ii вважають iстотою нижчого гатунку, нiж мужчина. ВлЖiнка тАФ не чоловiк, а баба, i бабський у неi розумВ», тАФ кажуть у Старобiльському повiтi.

Трохи кращим i становище лiтньоi жiнки: iй принаймнi пiдвладнi молодшi члени родини тАФ дiти, невiстки та онуки. Але мати дуже часто в цьому випадку надуживаi своiю владою, що i однiiю з головних причин родинних чвар. Жiнки працюють, не покладаючи рук, вiд зорi до зорi тАФ i в цьому, втiм, самi ж виннi, як свiдчить про це наступна легенда, записана в Новоград-Волинському повiтi.

Колись людям (йдеться про селян) було дуже погано жити на свiтi, гiрше, нiж нинi, особливо через безперервну працю: тiльки й життя, що увесь час працювали, не перестаючи нi на хвилину. Ось почали чоловiки мiзкувати, як би так вчинити, щоб хоч трохи поменшало в них роботи, i щоб хоч коли-не-коли мати вiльну часину для вiдпочинку. Мiркували вони, мiркували, радились-радились та й дiйшли такого рiшення: ВлЗвернемося, тАФ кажуть, тАФ з проханням до Бога, нехай вiн зглянеться над нами тАФ поверне якось на iнший лад наше життя, щоб у нас хоч трохи поменшало непереробноi працiВ». Стали по тому радитися, ким би переказати все те Боговi? тАФ ВлСлiд, тАФ кажуть, тАФ пошукати серед птахiв, мiж ними вибрати надiйного посланця. Але кого ж саме?В» Один селянин та й радить: ВлПошлемо, люди добрi, сокола-винозора! Вiн найбiльш пiдхожий для нас птах: очi в нього зiркi, крила бистрi тАФ полетить на саме небо до Бога й повiдаi Йому про наше гiрке лихо тАФ життя-буття!.В» тАФ ВлЧудова порада! Чудова! тАФ почулося звiдусiль. тАФ Виберемо сокола, тАФ слушне дiло!В» Все, таким чином, залагодилося, як слiд. Та раптом жiнки про щось пошепталися мiж собою, та як зчинять ТСвалт: ВлНi! Нi! Не згоднi! Ми не хочемо посилати сокола! Посилайте його, коли хочете, вiд себе, вiд чоловiчоi громади, а ми, жiнки, пiдшукаiмо когось iншого!В» тАФ ВлЧому ж так?В» тАФ питають чоловiки. тАФ ВлА тому, тАФ вiдповiдають жiнки, тАФ що ми вже знаiмо, як у таких випадках справи робляться тАФ тут без попередньоi змови не обiйдеться. Одне те, що сокiл до вас, чоловiкiв, бiльше горнеться, до нашого ж баб'ячого горя йому й байдуже. А друге тАФ ви йому про себе бiльше нарозповiдаiте, то вiн вашу руку й бiльше тягтиме перед Богом i не однаково говоритиме правду про жiнок i про чоловiкiв. Сюди повернеться тАФ i тут крутитиме: вам перекаже всю Божу ласку, а вiд нас багато й утаiть.

А звiдки знати тАФ може, Бог до нас, жiноцтва, був i милосерднiшим, нiж до вас, чоловiкiв?. Одне слово, ми не хочемо посилати сокола!В» тАФ ВлНу, тодi, може, нехай буде так, тАФ кажуть чоловiки. тАФ Ми пошлемо сокола, а ви тАФ соколиху: бо вона теж жiнка тАФ отже, вас вона не обдуритьВ». тАФ ВлНе хочемо посилати й соколиху, тАФ запротестували жiнки. тАФ Вона боятиметься сокола й не насмiлиться перечити йому перед Богом. Вiк iй так памороки заб'i, iде дiю вийде боз- на по-якому. Нас все одно i в такому разi обшахрують. А найкраще нехай буде так: не зачiпайте ви нас, i ми вас не зачепимо; посилайте ви собi сокола чи кого iншого, а ми вiд себе когось вiдрядимо до Бога, хто нам самим бiльше сподобаiтьсяВ». тАФ ВлГаразд! тАФ кажуть чоловiки. тАФ Коли так, то й нехай буде так! Та тiльки дивiться: як часом надто вже перемудруiте i вам з вашими витiвками доведеться програти дiло, щоб потiм не нарiкали на нас!В» Домовившись на цьому, порозходились.

Чим же тiльки все це скiнчилося? Чоловiча громада таки послала сокола, якнайсуворiше йому наказавши, щоб вiн про самих лиш чоловiкiв дбав, а про жiноцтво аби й не згадував навiть тАФ про них, мовляв, вже iнший хтось доповiсть Богу. Сокiл швидесенько упорався тАФ злiтав на небо й принiс таку вiдповiдь вiд Бога, що Бог, мовляв, зглянувшись на прохання чоловiкiв, зменшуi iм дещо роботу й клопотiв. Отак i мала користь собi та полегшення чоловiча громада. А жiнки от якоi користi добули собi своiми хитрощами та мудрощами. Порадившись мiж собою, надумались вони послати до Бога сову. Вони ж то, зрозумiло, хотiли як краще, а сталось так, що з того совиного посланства нiчогiсiнько не вийшло, тому що хоч сова, може, й дуже була прихильною до жiнок i, можливо, рада була зробити зi свого боку добру послугу, та все лихо в тому, що вона нiяк не могла долетiти до Бога. Звечора ото знiметься й полетить. Летить, летить угору тАФ цiлу нiч летить без передиху. А тiльки-но зачне зоря займатися тАФ кiнець ii мандрiвцi: починаi ii мало-помалу сон знемагати. Нарештi, вона тАФ пуць на землю, та й спить собi. Така вже в неi природа, що як тiльки надходить день, вона неодмiнно мусить спати. Надвечiр знову пiдхопиться, знову летить на небо цiлiсiньку нiч, та тiльки що з того? Скiльки б вона не пролiтала за нiч, все так i пропадаi нi за що нi про що: знову вранцi впаде на те ж мiсце, з якого ввечерi пiднялася. Так сова нiколи й не могла донести до Бога вiстей про гiрке жiноче життя, i вони й по сю пору не дочекалися до себе милосердя Божого. От чому чоловiки хоча й дуже зайнятi i багато працюють, а все ж коли-не-коли трапляiться iм така година, що бувають вони без роботи i вiдпочинуть як СЯД А жiнки нiколи не знають спокiйноi хвилини тАФ Все, знай, товчуться та товчуться: зроблять одне, дивись тАФ iнше наспiло; справляться з цим, а там уже за щось нове треба братися, тАФ i нема кiнця iхнiм клопотам. То вже хто його знаi тАФ чи самi жiнки так себе привчили, чи що, та тiльки справдi нiколи не побачите, щоб жiнка була без дiла. От уже наче все поробить, нема, мабуть, бiльше нiякiсiнькоi роботи, вона знай длубаiться бiля чого-небудь: там, гляди, припiчок пiдмазуi чи пiртАЩя дере, а однак не гуляi; коли ж нема справжнього дiла, то хоч по хатi вештаiться, наче щось робить: пiдiйде до мисника, попереставляi з мiсця на мiсце глечики або щось пересипле з однiii миски до iншоi. А там пiдiйде до столу та хлiб з одного мiсця на iнше пересуне. РЖ так ото нiколи не переводяться у жiнок справи та клопоти. А хто в тому винен?.

Пiдпорядковане й цiлковито безправне становище жiнки в сiм'i i в суспiльствi украiнцi вважають усталеним, з гори даним порядком, порушення якого тягне за собою неминучу кару для порушника, хоча б той керувався якнайдобрiшими помислами. Наочним доказом того i загальнопоширена в Украiнi легенда, записана в кiлькох варiантах (у повiтах Куп'янському, Старобiльському, Нiжинському, Переяславському i в м. Киiвi) iз серii легенд* вiдомих у лiтературi пiд назвою ВлОбходи апостольськiВ». При iперекладтi ми зробимо зведення найхарактернiших мiсць з рiзних варiантiв.

Коли ходив ще землею Господь зi святим Петром, Петро Побачив якось ВлпоганогоВ» собаку й каже:

Господи! Це тАФ скажений собака!

Нiчого, святий Петре, тАФ вiдповiв на те Господь. тАФ Сотвори воскресну молитву (ВлХай воскресне БогВ») i собака Нас не займе.

Йдуть вони далi. Побачив тодi Петро п'яного чоловiка й каже: ВлГосподи! П'яний чоловiк iде!В»

Еге, святий Петре, тАФ каже Господь. тАФ Давай обминемо його, бо п'яний чоловiк гiрший за скаженого собаку.

Петро подивувався ним словам Господа. Попросились вони ночувати в одну хату. Господар був п'яний i став нi за шо нi про що бити свою жiнку. Святий Петро й каже:

Господи! Який же дурний п'яний чоловiк, що дозволяi собi так жорстоко поводитися!. РЖ чому це так на свiтi встановлено, що чоловiк безкарно Знущаiться над своiю жiнкою?

Чоловiк старший за жiнку, - вiдповiдав Господь, тАФ а тому й дозволяi собi робити з нею все, що хоче.

Господи! тАФ став просити тодi Петро. тАФ А чи не можна зробити так, щоб жiнка стала старшою за чоловiка?

Воно б то й можна, тАФ вiдказав Господь, тАФ Та тiльки це на гiрше. Жiнка буде ще лихiшою за нього чоловiка: коли вона стане старшою, вона й тебе поб'i.Ва

Нi, не буде гiрше,тАФ наполягав Петро.

Ну, то нехай вже на якийсь час жiнка буде старшою, тАФ дав згоду Господь.

Оце через тиждень пiсля того як жiнки стали старшими за чоловiкiв, зайшов Господь зi святим Петром в село в хату до одного селянина, i просяться вони перемочувати. Селянин i каже:

Та чи знаiте, люди добрi: я б i радий був пустити вас переночувати, га, чи бачите, нинi Бог так Дав, що жiнка вже стала старшою за чоловiка. Так от моя Жiнка зараз у корчмi, а тiльки-но повернеться Додому, одразу стане мене мотлошити тАФ не минути тодi й вам лиха. ^:

ВаГосподь рече на те:

Та вже що буде, те буде! Може, вона й не битиме нас: ми ж бо люди стороннi.

От лишилися вони ночувати; повечеряли й лягли спати. Приходить п'яна господиня й ну щосили грюкати в дверi. Хазяiн миттю пiдвiвся й пiшов одчиняти, а Господу й святому Петру велiв сховатися пiд пiл. Ввiйшла п'яна господиня и почала гамселити чоловiка за Те, що довго не вiдчиняв дверей; молотила його, молотила, поки, нарештi, втомилася й сiла на лавцi спочити. В цей час пiд полом щось загримкотiло. Почувши грюкiт, п'яна жiнка заповзялася до чоловiка:

А хто це в тебе пiд полом?

Подорожнi зайшли переночувати, тАФ вiдповiв чоловiк.

А, так ти посмiв порядкувати без мене! Ну стривай, я всиплю перцю твоiм постояльцям!

З цими словами присiкалась вона до святого Петра i давай мотлошити його щосили. Пiсля того Петро каже Господу:

Лягай тепер ти, Господи, скраю, а то я боюсь, щоб вона не побила мене ще раз.

Господь лiг скраю, а Петро пiд стiною. Мiж тим, господиня вiдпочила й каже:

Треба ще й другого вiддухопелити тАФ того, що лежить пiд стiною, а то один може й образитися. РЖ знов давай мотлошити щосили Петра.

Бач, тАФ каже вона пiсля того, як розважила душу, тАФ обидва, як один, тАФ сивi та миршавi!.

Нарештi господиня вляглася спати, а Господь зi святим Петром поквапом подалися геть.

Нi, Господи, тАФ сказав дорогою святий Петро, тАФ нехай буде по-старому: сам зараз бачу, що краще, коли чоловiк старший за жiнку.

А я ж наперед казав тобi, тАФ вiдповiдав Господь, тАФ що як жiнка буде старша за чоловiка, то й тебе поб'i.

В одному з варiантiв говориться, що коли Господь зi святим Петром зайшов у двiр до селянина, той саме ладнав сани. На iхнi питання: куди вiн збираiться? тАФ селянин вiдповiв: ВлЗа жiнкою, в корчмуВ» тАФ i потiм iде за жiнкою, яка вважаi обтяжливим навiть iти пiшки додому з корчми.

У варiантi, записаному в Старобiльському повiтi, сцена повернення п'яноi господинi з корчми подана в такому виглядi. Упросившись ночувати, Господь i святий Петро полягали спати на полу: Господь лiг пiд стiною, а Петро скраю. Вночi повертаiться господиня з корчми, стукаi, грюкаi, гукаi: ВлВiдчиняй! Давай вечеряти!В» Господар вiдчинив, запалив свiтло, а жiнка стала на лавi та й кричить: ВлПодавай менi вечерю! Наливай борщу, поклади кашi, подай води, ходи туди, стiй тут!В» Заморочився бiдолашний чоловiк, не знаi, що йому перш робити. Пiдскочила до нього жiнка та в скроню його, потiм у другу, та за волосся, та по хатi тАФ i ну волочити його. Мотлошила, мотлошила, нарештi втомилася i пустила. Дивиться, а на полу чужi люди. Як вона залементуi: ВлХто це в тебе такий?В» тАФ ВлТа то, тАФ каже чоловiк, тАФ чужi люди впросилися ночуватиВ». тАФ ВлА ти в кого питав дозволу?В» тАФ ВлТа я було не пускав, так нiчого не мiг з ними вдiятиВ». тАФ ВлА-а, то вони силою увалилися?! От я ж до них доберуся! ВлЯк ухопить тодi святого Петра за чуба та по хатi! Молотила його, молотила, нарештi вiдпустила, а сама присiла вiдпочити. Святий Петро полiз на пiл й попросив Господа лягти скраю, а сам лiг пiд стiною й принишк. Господиня вiдпочила й каже: ВлЦього, що скраю, я вже вiддухопелила, а давай-но зараз ще того, що пiд стiною!В» Вхопила вона знов святого Петра й ну знову мотлошити його. Натiшившись удосталь, лягла вона спати. Вранцi Господь i святий Петро повставали й пiшли. По дорозi Петро став просити Бога: ВлГосподи! Нехай чоловiк знову буде за старшого, як i ранiш було, а жiнка нехай уже тодi буде за старшу, як сорока побiлiiВ».

Легенда ця являi собою в цiлому переказ вiдомого апокрифа про святого апостола Петра, але початок i кiнець ii, безперечно, вiдлунюють невиразними споминами народу про добу гiнекократii, верховенства жiнок, що було за давнiх часiв. Поставивши святого апостола Петра, захисника такого стану речей, в смiховинне становище, легенда тим самим сильнiше за будь-якi теоретичнi докази пiддала цей стан найнещаднiшому осуду. А те, що в народi насправдi збереглися невиразнi спомини про гiнекократiю, доказом може бути варiант тiii ж легенди, записаноi в м. Куп'янську. Описаний вище випадок з апостолом Петром стався, за цим варiантом, в той далекий вiд нас час, коли жiнки були й старшинами, й головами, й суддями; коли вони ходили на сходини й самi вирiшували всi громадськi справи, а чоловiки iхнi виконували жiночу роботу: носили воду, палили в печi, варили обiд, пряли, ткали, шили сорочки, копали городи, поливали капусту, бавили дiтей. От у такий благодатний для жiнок час i випало Спасителю разом зi святим апостолом Петром зайти на ночiвлю у хату, господиня якоi виконувала, на вибiр, обов'язки старшоi i в той саме час була в розправi (судi). Повернувшись додому напiдпитку i побачивши в хатi стороннiх людей, вона спершу лаi чоловiка за те, що чоловiк без ii дозволу прийняв у хату незнайомих, а потiм вимагаi вiд них паспорти. Паспортiв у подорожнiх не виявилося, i господиня б'i Петра як найстаршого. Наступного дня Петро, який особисто на собi вiдчув знегоди жiночого самоврядування, впрошуi Спасителя встановити на землi знову верховенство чоловiкiв.

Невисокий, зверхнiй i навiть презирливий погляд народу на жiнок пояснюiться здебiльшого бiблiйною оповiддю про те, що вже перша жiнка була спокусницею свого чоловiка, начеб його ворогом, провинницею грiхопадiння i всiх незчисленних тяжких його наслiдкiв. З iншого боку, справила в даному разi неабиякий вплив i давня писемнiсть, вбачаючи в жiнцi вмiстилище всiляких вад i ТСанджу. Стали в пригодi тут, ясна рiч, i рiзнi справжнi жiночi слабостi, через якi на Украiнi склався такий погляд на жiнок, що iм нiколи не слiд говорити правди, i що жiнка тАФ не друг чоловiковi, а вiрним другом його i собака, який, як ми бачили, приставлений був сторожем до Адама Самим Господом, коли Господь злiпив його з глини i поставив для просушування. З незчисленноi кiлькостi народних украiнських оповiдей на цю тему наведемо поки що для iлюстрацii такi двi, якi, втiм, мають, як i решта подiбних оповiдей про жiночу вiроломнiсть, основу свою у схiдних легендах i взагалi в ВлмандрiвнихВ» повiстях.

Один батько, вмираючи, заповiдав синовi: ВлЯкщо хочеш жити в щастi i в спокоi, то Боговi не вiр, з полiцейським не водись, жiнцi правди не кажи, у скоробагатька грошей не позичай.В» Трохи замислився син над таким дивним заповiтом батька. ВлЕт! Сказано тАФ помирав старий!В» тАФ вирiшив вiн i скоро забув про заповiт. Минуло пiсля того чимало часу, i зiбрався син якось у поле чи сусiднi село. День був ясний, сонце на видноколi вигрiва, в небi нi хмаринки. ВлНавiщо, тАФ думаi вiн, тАФ свиту брати!В» тАФ i поiхав. Та не встиг виiхати i за царину тАФ раптово вперiщив дощ, як з цебра. Почухав вiн тодi потилицю й каже: ВлПравду батько казали, що й Богу не треба вiрити: аби взяв я свиту, то зараз би i дощ менi був байдужийВ». Невдовзi йому знадобилися грошi, i вiн позичив iх у скоробагатька. РЖ от скоробагатько тАФ що не день Божий, весь час чiпляiться до нього: поверни грошi та й поверни, хоч душу вийми; або ж iде до сусiдiв i питаi, чи не збанкрутував боржник. РЖ так набрид тому сердешному чоловiковi, що вiн, врештi-решт одного разу й каже: ВлНа тобi, братику, i грошi твоi й процентики, та тiльки розв'яжи менi голову, раз ти так тремтиш над ними. РЖ при цьому подумав: ВлПравду казав батько..В» Дедалi бiльше бере тепер його цiкавiсть, чому це батько, помираючи, наказував: Влз полiцейськими не водися, жiнцi правди не кажи?В» А вiн i з полiцейськими водився, i жiнцi довiряв у всьому. От i думаi собi: ВлДай же я iх випробуюВ». Заколов порося, засмажив його, втиснув йому в зуби хрiн, вклав у маленьку домовинку, поставив також туди горiлки й закопав у льоху, а ввечерi й каже жiнцi: ВлЖiнко-голубонько! Не розповiси нiкому, якщо я тобi зiзнаюсь?В» тАФ ВлНi! тАФ каже жiнка. тАФ Хай мене Бог поб'i, хай менi се й те тАФ нiкому зроду-вiку не скажу!В» тАФ ВлНу, гаразд, каже чоловiк. тАФ Отак i так, в мене грiх великий на душi тАФ я погубив людинуВ». тАФ ВлДе ж ти ii дiв?В» тАФ спитала жiнка. тАФ ВлОн там, у льоху закопавВ», тАФ вiдповiв вiн з тяжким зiтханням. Не минуло й тижня, як чоловiк за щось завiвся з дружиною. А та й каже йому: ВлА-а, ти так, сякий-такий сину! То ти з жiнки знущаiшся! Стривай же, я тобi вiддячу!В» Вибiгла на вулицю й давай голосити: ВлОх, моi горенько! Рятуйте, захистiть мене! Ох, пропала моя голiвонька! Зарiже вiн мене, як того бiдолашного чоловiка!В» Тут нагодився полiцейський i вiдразу ж: що та як? А жiнка й розповiла все, що пiд великим секретом тиждень тому вiдкрив iй чоловiк. Почалося слiдство, допит. Чоловiк давай проситися. Куди тобi! тАФ i слухати не хочуть! Взяли його пiд арешт, ведуть у льох. Тут понятi, протокол.. Жiнка показала мiсце, де було начебто зарито вбитого. Вiдкопали, розкрили домовинку i.. побачили засмажене порося. тАФ ВлНу, каже тодi чоловiк, тАФ от вам i мрець, тiльки печений тАФ не холодець. Будьте ласкавi, тАФ каже, тАФ випити, закусити та прошу бiльше до мене в дiм не ходитиВ». Тi сюди-туди; ми, кажуть, i те, i се для вас. А жiнка: ВлПробач менi, голубчику мiй!.В» Отут i зрозумiв чоловiк, що недарма батько заповiдав йому перед смертю: Влз полiцейським не водися, жiнцi правди не кажиВ».

Сидить собi якось чорт над берегом рiчки, замислився неборак про щось i не чуi, як ззаду крадеться до нього вовк (чорти, отже, вовка та собаки-ярчука тiльки й бояться, i вовк може пiдкрастися до чорта так, що вiн i не помiтить). Як на те, проходив поблизу дорогою рашавець. Шкода йому стало чорта: дай, думаi, врятую його вiд смертi. Взяв i гукнув до нього: ВлГей, земляче, стережись!В» Чорт озирнувся; глядь тАФ неподалiк вовк. Вiн тодi шубовсь у воду! тАФ тiльки й бачили його. Вовк потюпав у лiс. Коли вовк зникав уже з очей, чорт вилiз iз води й каже рашавцевi: ВлНу, врятував ти мене вiд смертi; тож приходь завтра до мене й приведи iз собою того, хто в тебе найвiрнiший: я тобi вiддячуВ». От повернувся рашавець додому i замислився: ВлКого б завтра взяти iз собою? Вiзьму собаку: вiн тАФ найвiрнiшийВ». Так вiн вирiшив сам iз собою, а тодi й думаi: ВлПохвалюся ще й жiнцi тАФ що вона менi порадить?В» Похвалився. Як накинулася на нього жiнка: ВлТак ти, сякий-такий, мене промiняв на собаку! Хiба я в тебе не вiрна?В» Лихо! Нещасному рашавцевi тАФ хоч iз дому тiкай! Нiчого робити, наступного дня вирушили вони вдвох. Приходять тАФ чорта нема. Чекають тАФ немаi! Рашавець i каже жiнцi: ВлНу, жiнко, я поки що подрiмаю, а ти менi пошукай в головiВ». Лiг оце вiн собi та й заснув. Коли iде повiз: конi сiрi, вгодованi, як печi, та гарнi такi; повiз новий, так i сяi на сонцi. А в повозi тАФ панич, такий iз себе красень молоденький. На ньому дороге вбрання, ланцюжок i сам тАФ як писанка. Наблизившись, вiн велiв зупинити коней. ВлЗдрастуй, красуне!В» тАФ ВлЗдрастуйте!В» тАФ ВлЩо ти тут робиш?В» тАФ ВлТа так, нiчогоВ». тАФ ВлА це хто такий?В» тАФ ВлЦе мiй чоловiкВ». тАФ ВлТакий поганий! Ти така гарна, а вiн тАФ такий гидкий! Покинь його, сiдай краще до мене: будеш моiю жiнкою!В» РЖ заходився iй розхвалювати, а сам у цей час непомiтно будить чоловiка. Жiнка спочатку начебто не хотiла, а тодi погодилася поiхати з паничем. iде вона на повозi, панич i каже до неi: ВлЯк же ти будеш моiю жiнкою, якщо в тебе чоловiк живий? Коли вже на те пiшло, то зарiж чоловiкаВ». РЖ вмовив ii, щоб зарiзала. Вона взяла ножа, пiдiйшла до чоловiка i тiльки-но хотiла було зарiзати, а чорт (то був чорт в образi панича) як вигукне: ВлСтережись!В» тАФ чоловiк i прокинувся. Жiнка так i закам'янiла з переляку. ВлНу, ти мене врятував учора, тАФ каже чоловiковi чорт, тАФ а я тебе сьогоднiВ» тАФ i щез. Так рашавець i лишився нi з чим; а якби не був дурнем взяв iз собою собаку, то собаку б чорт не переманив: i такий, що й хлiба не вiзьме; а iнший i хлiб вiзьме з'iсть, коли йому кинуть, та вiдразу ж знов стане гавкати.

Якщо перше цуценя-сука приведе першим цуценя-суку, а ця вже приведе першим цуценя-самця, то такий собака зветься ярчуком (див. про нього нижче в нарисi ВлУкраiнськi легенди та перекази про свiйських тваринВ»). тАФ Оповiдь записано в м. Ромнах.

Мiстечко Рашiвка Гадяцького повiту Полтавськоi губернii славилося своiми крамарями-ходебщиками, якi на Украiнi вiдомi були пiд назвою ВлрашавцiвВ»; вони скуповували по селах i обмiнювали на всiлякий дрiбний крам щетину, вiск та iн.

За iншим варiантом цiii оповiдi, пропали в селянина воли, i вiн пiшов розшукувати iх. Забiгаi наперед нього чорт i каже: ВлЗнаiш що тАФ приходь зi своiм другом, то твоi воли i знайдутьсяВ». Повернувся вiн додому й мiркуi собi: ВлХто ж у мене найкращий i найвiрнiший друг? тАФ Жiнка!В» Бере жiнку, i йдуть вони. Прийшли в лiс на те ж мiсце, сiли собi й сидять, очiкують. Невдовзi чоловiк заснув. Прийшов чорт, розряджений по-панськи, й каже до жiнки: ВлНа тобi грошей, зарубай за це свого чоловiка, i житимеш зi мноюВ». Тодi дав iй шаблю й додав: ВлЗарубай його!В» Жiнка хотiла було вже зарубати чоловiка, та чорт не дав; коли чоловiк прокинувся, вiн йому й каже: так от який твiй вiрний друг хотiв тебе зарубати!. То йди додому i приходь сюди знову зi своiм справжнiм другом, бо жiнка тАФ твiй найлютiший ворогВ». Чоловiк повернувся додому й каже: ВлПiду я в лiс тАФ чи не знайду там собi друга?В» Йде, а за ним бiжить собака. Прийшов на те ж саме мiсце, сiв та й заснув знову. РЖде чорт, а собака до нього, тАФ i чоловiк прокинувся. тАФ ВлОсь твiй вiрний друг тАФ собака, тАФ каже тодi чорт. тАФ А он твоi воли стоять, прив'язанi в лiсiВ». Так чоловiк знайшов волiв, а собака виявився найвiрнiшим його другом.

Оповiдь записано в Зiнкiвському повiтi.

Таких оповiдей тАФ повторюiмо тАФ збереглося й ходить на Украiнi дуже багато i вони, на жаль, роблять свою справу. Жiнку на Украiнi навiть не вважають за потрiбне лiкувати, коли вона занедужаi: Влще в чередi двiВ» (тобто ще двiчi можна оженитися), байдуже говорять, як правило, в таких випадках. Художня лiтература чомусь обмаль уваги звернула на цей похмурий бiк украiнського народного життя i займалася майже виключно типом козир-баби, котра розiгруi перед своiм простакуватим телепнем-чоловiком роль скромноi овечки, пригнiченоi безневинностi, коли насправдi вона була цiлковитим ВлкомандиромВ» у родинному життi. Не можна, звичайно, заперечувати iснування цього типу, але вiн i лише винятком i ним зайнялася художня лiтература, мабуть, як найвдячнiшим i найлегшим навiть для найпересiчнiшого обдарування, i майже зовсiм випустила з поля зору буденну дiйснiсть, що надто рiзко впадаi у вiчi. Коли-не-коли, втiм тАФ хоч i вкрай рiдко тАФ можна почути з вуст народу й такi оповiдi, що i начебто продовженням мотивiв пiсенноi творчостi. В таких оповiдях зображуiться звичайно покiрне, меланхолiйне кохання жiнки, нiжне й лагiдне. Але й тут самодур-чоловiк залишаiться вiрним собi: для нього виявляiться навiть незрозумiлим кохання жiнки, як це можна бачити, наприклад, з оповiдi, записаноi в м. Ромнах.

Оженився якийсь парубок на дуже гожiй дiвчинi. Кохав вiй ii мiцно, але про кохання з нею нiколи не вiв балачок. Жили вони собi, як Бог велiв, вже чимало часу. Лише раз якось опанували чоловiка дурощi, i вiн причепився до Жiнки: скажи - говорить, тАФ менi, як ти мене любиш?В» А жiнка й каже йому: ВлЛюблю тебе, чоловiче, як вiтер у ПолiВ». тАФ ВлЕ, коли так, вiдповiв вiн, розсердившись, тАФ то бувай собi здорова.. не хочу жити з тобою, пiду свiт за очiВ», РЖ пiшов. Десь далеко наймитував у якогось багатиря i зовсiм забув Про жiнку. Якось раз улiтку возили снопи й покладали, там же в полi, копу. Була нестерпна спека; навiть у пеклi пекло, як бiля печi десь на заводi. Втомився той чоловiк i лiг просто на^: возi, з якого подавав снопи. Лежить, а господар нiчого вже не каже йому, бо робiтник вiн був не лукавий. Лежить: голова палаi, у ротi пересохло, руки обвисли, сам увесь, як розварений. Зненацька, тАФ у Бога всього вдосталь тАФ повiяв свiжий вiтерець.. Наче знову на свiт народився чоловiк, зiтхнув, пiдвiвся тай з воза! ВлКуди ти?В» тАФ питаi господар. тАФ ВлПрощавайте, панотче! тАФ вiдповiдаi, тАФ доста вже служити тАФ повернуся додому. Дякую вам за хлiб-сiль!В» тАФ ВлЩо? Як? Чого?В» тАФ ВлТа отак i такВ», тАФ каже. РЖ розповiв господаревi, що та як змусило його йти у наймити. ВлА тепер, тАФ додав вiн до всього, тАФ я бачу, що жiнка мене, моя голубка, любитьВ». тАФ ВлНе можу тебе тримати, тАФ сказав господар, тАФ бо справа твоя законнаВ». Коли повернувся з поля, господар розрахував його як слiд, винагородив i вiдпустив з Богом. РЖ пiшов той чоловiк до своii дружини, i стали вони знову жити разом i любитися, як годиться, як Бог повелiв. Нiколи вже той чоловiк не питав у своii жiнки, як вона любить його, i не залишав ii до самоi смертi.

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

About Canada

Economy in South Korea

РЖнституцiональнi напрямки в економiчнiй теорii