Украiнськi космогонiчнi легенди та перекази про квiти i хлiбнi злаки

Реферат на тему:

Украiнськi космогонiчнi легенди та перекази про квiти i хлiбнi злаки

1. Квiти

В украiнському фольклорi i незлiченна кiлькiсть рiзних легенд, повтАЩязаних з квiтами та хлiбними злаками.

Дуже поважною квiткою були васильки. Вiдомо три легенди про васильки, створених вiд початку до кiнця на християнському ТСрунтi.

Перша легенда, записана в м. Куп'янську, розповiдаi, що коли зняли з хреста пречисте тiло Спасителя, то змастили його пахучими мазями, оповили чистими пеленами i поховали в саду, в печерi. РЖ наказали ВлжидиВ» закопати в горi пречесний хрест Господень, мiсце над ним розрiвняти, навалити потiм на нього гною i всякого смiття i посiяти там насiння дiй-дерева (див-дерева, дурману тАФ Datura stramonium L.) та блекоти (Hyosciamus niger L.). Бачить Бог злобу ВлжидiвськуВ», дав Василевi (якому тАФ невiдомо) насiння пахучого зiлля i звелiв посiяти його на тому мiсцi, де посiянi були, за наказом ВлжидiвВ», дiй-дерево та блекота. РЖ стало те мiсце святе, а навколонього тАФ мерзотазапустiння. РЖ спало царицi Геленi на думку вiдшукати чесний хрест Господень. РЖ приiхала вона до РДрусалима i наказала копати гору Голгофу. Копали гору, копали, шукали хреста, шукали тАФ не знайдуть нiяк. РЖ молилась благовiрна цариця Гелена, слiзно благала: ВлДай, Господи, знайти Твiй чесний хрест!В» РЖ почув Господь молитву благовiрноi царицi Гелени. Явився до неi один якийсь i каже: ВлШукайте пахучого зiлля Василя: де його знайдете, там i хрест обрящетеВ». Пiшли на гору Голгофу, знайшли серед смiття мiсце, яке поросло васильками, почали там копати тАФ i вiдрили три хрести; два з них поклали, вийнявши з ями, на смiття, а третiй, хрест Господень, тАФ мiж васильки. З тих пiр i прикрашають хрест васильками.

Легенда ця, без сумнiву, заснована на давнiй грецькiй легендi про знайдення хреста Господнього, в якiй розповiдаiться, що на мiсцi, де iвреi сховали хрест Спасителя, виросла пахуча й цiлюща трава, яку лiкарi називають Окi- шоп, а народ тАФ Вавiiiкоп, украiнськi васильки. У П. Безсо- нова, у вiршах iз захiдноi Болгарii та Македонii про знайдення хреста, повiдомляються деякi штрихи, якi доповнюють щойно наведену украiнську оповiдь про васильки. Мабуть, що вiршi цi являють собою подальший розвиток згадуваноi давньоi грецькоi легенди.

За другою легендою, записаною також у Куп'янську, васильки дiстали свою назву вiд iменi святого Василя Великого, який начебто за життя дуже полюбляв квiти й зелень i завжди прикрашав ними свою келiю. Коли згодом вiдкрито було домовину з чесними мощами святого Василя Великого, то знайшли в нiй пахучу рослину зi скромними квiточками, яку на честь святителя i названо васильком.

Третя легенда, записана в Куп'янському повiтi, переносить походження василькiв у Росiю. За царювання РЖвана Васильовича Грозного жив у Москвi Василь Блаженний, Христа ради юродивий. Ходив вiн по Москвi i взимку, i влiтку босонiж, в самiй сорочцi, з веригами на плечах. Бував вiн i в царських, i в боярських палатах, i в селянських хатах. Ночував найчастiше на цвинтарях, там же й помер. Знайшли тiло його в травi. Навколо нього так духмянiло!

Спочатку думали було, що це духмянii тiло спасенника Божого, та виявилось, що духмянiла трава, в якiй воно лежало. РЖ назвали ту траву травою Василя, васильками. РЖ тепер ця трава пахне ладаном i мерцем.

Про iнший рiзновид василькiв тАФ волошки (Centaurea Cyanus L.) тАФ i оповiдь, що колись то був молодий i гарний юнак, якого на Трiйцю (Зеленi свята) заманила русалка в поле, залоскотала i перетворила на квiтку, яка й дiстала назву василька.

Про Василя Блаженного в Куп'янському повiтi розповiдають ще й таку легенду. За давнiх часiв жив у Москвi один святий, на iм'я Василь. Якось святкового дня пiшов Василь до церкви. У церквi того дня було багато вельмож, а також цар i цариця. По виходi з церкви цар пiдкликав Василя й питаi: ВлА що, Василю Блаженний, чи велелюдно було сьогоднi у церквi?В» тАФ ВлНi, царю-батечку, тiльки двоi: я та цариця; та й цариця-матiнка була лиш до пiвобiднi, а тодi пiшла собi додому i була там до кiнця службиВ». тАФ ВлЯк же так? тАФ каже цар, тАФ хiба ти не бачиш, скiльки люду було в церквi, тАФ поглянь! Та невже ти не помiтив, що i я був у церквi?В» тАФ ВлНi, государю, тебе не було в церквi, тАФ вiдповiдав Василь, тАФ ти будував на одному островi мiстоВ». тАФ ВлПравда твоя, Василю Блаженний!В» тАФ промовив цар, згадавши, що, стоячи в церквi, вiн справдi думав про те, як би збудувати на одному островi мiсто. Потiм цар запросив Василя до себе в палац. Коли святий увiйшов до царських палат, цар пiднiс йому чарку вина. Василь узяв чарку, пiдiйшов до вiкна i вихлюпнув через вiдчинене вiкно вино з чарки у двiр. Цар, не кажучи нi слова, пiднiс Василевi ще двi чарки, але й тi вiн вилив у вiкно. РЖ лише четверту чарку випив. Тодi цар i питаi в нього: ВлТо ж скажи менi, Василю Блаженний, навiщо ти першi три чарки вина вилив у вiкно?В» тАФ ВлА ось навiщо, тАФ вiдповiв святий, тАФ в РДрусалимi палаi монастир, так я надав допомогуВ». Цар вiдразу ж послав до РДрусалима гiнця, щоб упевнитись у справедливостi слiв святого. Коли гонець повернувся з РДрусалима, то розповiв, що там справдi загорiвся було монастир, i пожежа стала дуже розростатися, та набiгли з Росii одна за одною три дощовi хмари й загасили пожежу.

РД легенди й про iншi квiти тАФ братки, забий-кручу i петрiв батiг.

Братки (братики, брат-i-сестра, удодiв чобiт, полуцвiт тАФ Viola tricolor L.) дiстали свою назву вiд того, що на одному стеблi цiii рослини буваi двi квiтки тАФ синя й жовта, як брат iз сестрою. Щодо походження цiii квiтки розповiдають, нiби одного разу брат розсердився на сестру, погнався за нею i придушив ii; сестра пожовкла, а вiн з переляку посинiв. У Холмськiй Русi переказують бiльш зворушливу легенду про братки. Були собi брат i сестра, i вирушили вони в мандри в рiзнi боки. Довго вони так мандрували, i коли згодом випадково зустрiлись, то зовсiм не впiзнали одне одного. Мiж тим, сестра сподобалась братовi, i вони повiнчалися i мирно зажили собi, як чоловiк iз жiнкою. Та коли, з плином часу, дiзнались, що вони тАФ брат i сестра, то iм стало дуже соромно, i брат каже сестрi: ВлНу, сестро, ходiмо в поле, посiiмось: ти квiтнути- меш лiловим квiтом, а я тАФ жовтимВ».

Про забий-кручу (синiй ломонос, циганки тАФ Clematis integrifolia L.) i така оповiдь з часiв боротьби козакiв з татарами. Колись бились козаки з татарами, i татари почали iх перемагати. Бачать козаки, що нiчого не вдiють, i кинулись навтiки вiд татар; а отаман козачий, розлютившись, ударив себе з усiх сил списом у тiм'я i, як снiп, звалився з коня додолу. Зненацька де не взявся снiговий вихор, пiдняв усiх невiрних козакiв угору, розшматував iх на клоччя, перемiшав з чорноземом i розметав кiстки десь там далеко, Влпо татарвiВ». З iхнiх кiсток i поросла за- бий-круча. О тiй порi була страшенно сувора зима, i святий ВлПанькоВ» (Пантелеймон) вже зглянувся над козаками, якi ганебно накивали п'ятами i яких пiдхопив вiтер, i дав iм кожухи (перистi придатки плiдникiв у clematis'a). На чужинi, певно, не особливо солодко було, i ось козацькi душi почали просити Бога, щоб Вiн засiяв iх на Украiнi, щоб дiвчата забий-кручу рвали та у вiнки заплiтали. Бог змилостивився над ними i

Посiяв на Украiнi

Попiд лiсами,

Попiд скирдами,

Щоб дiвчата рвали,

В вiнки заплiтали,

В вiнки заплiтали,

В коси затикали,

Щоб всi люде знали,

Яку козаки ганьбу мали.

Ось що колись-то творилося на бiлому свiтi!. Кажуть, що якби всi парубки разом забий-кручу за пояс заткнули, то всi тi козаки знову б ожили.

Петрiв батiг (великороська Влсонцева сестраВ») являi собою досить оригiнальну рослину, вiдому в ботанiцi пiд назвою дикого цикорiю (Cichorium intybus L.). Належить вона до родини складноцвiтих i маi вигляд майже цiлком безлистого, доволi мiцного й малогiлчастого стебла, ВлхвеськаiВ», тобто даi при змахуваннi ним звук дещо подiбний до того свисту,який чути, коли змахують батогом. Полюбляi ця рослина узлiсся, межi, вiдкритi галявинки садiв та буйнi, не дуже сирi левади, де розвиваiться особливо розкiшно i за сприятливих умов сягаi заввишки понад два аршини. Вранцi, тiльки сонце зiйде впiвдерева i вже добре пригрii, так що почне спадати роса, на батогоподiбному стеблi Петрового батога з'являються свiтло-синi, завбiльшки iнодi майже з мiдний п'ятак, зорi квiтiв, що рiзко й гарно вирiзняються на загальному тлi густоi зеленi самоi рослини. А тiльки сонце починаi повертати iз зенiту, яскравi, до останньоi хвилини свiжi квiтковi зорi згортаються, закриваються, i рослина до наступного ранку залишаiться оголеною, нiби осиротiлою. Закрившись, квiтка бiльше вже нiколи не вiдкриваiться тАФ вона помираi; з новим сонцем розквiтаi нова, сусiдня квiтка, тАФ i так послiдовно одна окрема квiтка може квiтнути протягом цiлого мiсяця; а вся в цiлому рослина квiтне звичайно на Украiнi з перших чисел червня i до вересня. Збiг часу квiтування Петрового батога з найспекотливiшим лiтнiм часом, коли повiтря таке спекотне, що можна бачити його хвилеподiбний рух, так звану югу, а також збiг розкривання Його квiтки пiсля спадання роси з часом, коли чабан рушаi свою отару на пашу_; i закривання квiтки з порою, коли вiвцi стоять бiля водопою на тирлi, мимоволi звернуло на себе увагу й породило пастушу легенду, що являi один з епiзодiв народноi епопеi про ходiння Спасителя (Бога) зi святим Петром по землi. Тiльки-но спаде роса, i чабан рушаi овець на пашу, вiдразу ж рушаi на пашу i святий Петро своiх овець-верблюдiв (Влначе в полi бiгають хвилiВ» тАФ хвилi на Украiнi називають ще й ВлПетровими згонамиВ»), якi ранiше були Адамовими вiвцями, та коли Адам вчинив грiх, Бог вiддав iх святому Петру (верблюди бояться роси, як i вiвцi). Пiдiб'iться сонце Влна обiдВ», чабан стаi з отарою на тирло, тАФ стаi у цей час на тирло зi своiми вiвцями-верблюдами i святий Петро; тiльки чабан пасе iнодi отару до пiвночi, а святий Петро стоiть зi своiми вiвцями на тирлi аж до наступного дня. Коли одного разу святий Петро гнав на пашу своiх овець, у нього в руках не виявилося нi батога, нi ТСирлиТСи. Угледiв вiн дорогою бур'ян з довгим пруттям, зламав собi прутика i погнав ним своiх овець. Звiдтодi ця рослина й зветься петрiв батiг (Катеринославська губернiя та Куп'янський повiт).

В iншiй легендi про ту ж рослину, записанiй у Куп'янському повiтi, святий апостол Петро виступаi з чортами якогось язичницького бога полiв, покровителя жнив. Святий Петро взагалi був дуже до всього цiкавий: йому вiдомi назва й життя будь-якоi польовоi комашки; вiн знаi, чим кожна з них годуiться. Хiд його по полях уподiбнюiться до ходу бога полiв: жучки, бджiлки, мушки, метелики барвистими роями оточують його, майорять попереду нього i супроводжують його ззаду. Давнiше, за колишнiх часiв, йде, бувало, святий Петро межею, вiзьме прутик дикого цикорiю й хльоскаi ним, як батiжком. А жучки й мушки, якi лиш сидять на колоссi, вже й знають: всi злiтають i не смiють переводити хлiба. Пройде межу, кине свiй батiжок на землю, а вiн прийметься там i росте. А всi жучки й мушки вже добре знають, що ту ниву, де росте петрiв батiг, треба обминати, тАФ от вони й не смiють ii чiпати. Та це було колись, а нинi й петрiв батiг не рятуi хлiба.

РД ще одна легенда про петрiв батiг, записана в тому ж Куп'янському повiтi, на якiй позначився, з одного боку, вплив iвангельськоi оповiдi про недопущення апостолами дiтей до Спасителя, а, з другого, тАФ почасти й талмудичних оповiдок про те, нiби iврейськi дiти завжди збiгалися до Спасителя i звичайно супроводжували його цiлою юрбою, тому що Спаситель оживляв Своiм подихом злiплених ним з глини пташок i цим дуже привертав до Себе дiтей. РЖшов якось Спаситель з учнями Своiми з одного поселення в iнше. РЖ треба було проминути луки, на яких хлопчаки пасли овець. Побачивши Господа, пастушата кинули своi отари, побiгли з батiжками на шлях, яким iшов Спаситель, i оточили його зусiбiч, так що заважали йти далi. Гримнув на них апостол Петро, аби розступилися, але пастушата, не звертаючи жодноi уваги на його гримання, й далi сiкалися до Спасителя, цiлували йому руки, ноги та краi одежi. ВлОсь я вас!В» тАФ знову гримнув на них апостол Петро i вхопив було в одного з пастушкiв батiжок, якого той тримав у руках. Але пастушок, не випускаючи зi своiх рук батiжка, став плакати й виривати його з рук Петра. Той поступився перед хлопчиком, вiддав його батiжок, а сам,нахилившись,зiрвав бадилинку, i розмахуючи нею, раз у раз повторював: ВлГеть з дороги, а то тАФ скуштуiте мого батiжка!В» Пастушата з веселим смiхом розступилися й дали, нарештi, дорогу Спасителевi. Петро кинув тодi бадилинку, що була в нього в руках, i мовив жартома: ВлА що? Либонь злякалися? Вiзьмiть тепер собi й мiй батiжок!В» Хлопчаки пiдняли кинуту апостолом Петром рослину й назвали ii Петровим батогом. А оскiльки квiти в цiii рослини нагадують за своiю формою китицю, то й пастушата почали з тих пiр прикрашати своi батiжки ВлмахоркамиВ» (китицями) зi шкiри.

2. Хлiбнi злаки

Щодо хлiбних злакiв, то за украiнським народним вiруванням, одразу ж пiсля створення свiту нi жита, нi пшеницi не було, а пшениця виникла вже опiсля з куколю, а жито тАФ iз стоколосу (розрiзняють три види стоколосу:

1) Bromus mollis L.,

2) Bromus secalinus L. i

3) Bromus squarrosus L.).

Так кажуть у Лiтинському повiтi. А в Куп'янському, як ми знаiмо вже, розповiдають, що пшениця виросла зi слiз Адама, змiшаних iз землею, взятою прабатьками, за велiнням Божим, бiля райського порогу; а зi слiз РДви, змiшаних з тiiю ж землею, виросла конопля.

У Старобiльському повiтi розповiдають, що, коли не було ще хлiбних злакiв, люди годувалися липовим листом i корою та ВлпотрохомВ» з дерев, тобто тим, що сиплеться з деревних червоточин. Тодi Господь дав пшеницю тАФ тiльки не людинi дав Вiн ii, а собацi: той заскавулiв од голоду, Бог i кинув йому з неба колос пшеницi просто в пащу. Людина вихопила в собаки цей колос, посiяла й розвела таким чином пшеницю. Ось чому людям грiх убивати собаку тАФ ми iмо його пайку.

За iншими легендами, Сам Бог посiяв для людей пшеницю, причому спочатку колос у неi, як i взагалi в усiх хлiбних злакiв, починався при самiй землi i йшов до верхiвки стебла, так що не можна було нi косити, нi жати, а пiдтинали колосся, щоб не розгубити зерна, шилом при самiй землi. Нинi хлiбний колос завбiльшки лише з собачу частку. Зменшення його сталося внаслiдок осквернення однiiю жiнкою святостi хлiба. Якось Спаситель iз апостолом Петром (i Павлом тАФ за iншим варiантом), тАФ розповiдають у Куп'янському повiтi, тАФ зайшли, прибравши вигляду подорожнiх, у хату до однiii жiнки й попросили в неi милостинi. Господиня в цей час пекла млинцi. У вiдповiдь на прохання подорожнiх вона кинула iм млинця, та перед тим витерла ним слiди, залишенi ii дитиною на лавцi. Подорожнi вийшли в поле, i Христос, обурений наругою над хлiбом, став обшмульгувати колос знизу вгору. Бачачи це, хазяйський пес почав вити, i апостол Петро вблагав Спасителя зглянутися хоч над собакою i залишити на стеблi частину колосу iз зерном на долю собаки.

У варiантi цiii легенди, записаному в тому ж Куп'янському повiтi, розповiдаiться, що одного разу в жнива Спаситель i апостол Петро ходили в образi жебракiв по нивах. Пiдiйшли вони до однiii жiнки й попросили хлiба. Жiнка як гримне на них: ВлБач, куди забралися канючити!В» тАФ вихопила в дитини окраiць хлiба i дала iм. Спаситель взяв той окраiць, поклав його в торбину, тодi нахилився до колоса i давай його обшмульгувати. Собака лежить пiд возом i дивиться. Побачив, що вiд колосу зовсiм мало вже лишилося, i почав завивати. Тодi Спаситель залишив колоса всього вершка на два. Святий Петро й запитуi: ВлНавiщо Ти, Господи, обшмульгав колос?В» тАФ ВлА то щоб люди не пиндючились, тАФ вiдповiдав Господь. тАФ Я б його i ввесь вiдшмульгав, та залишив тiльки на собачу долюВ». Звiдтодi люди й почали з хлiбних злакiв збирати собачу долю; а ранiше колосся було вiд самого корiння, не так, як нинi тАФ всього лиш вершка на два.

Г. Шимон Матусяк, зi слiв ВллiсовикiвВ» Сандомирськоi пущi, розповiдаi дещо iнакше цей переказ, вiдносячи його до житнього колосу. Житнiй колос ранiше був удвiчi бiльший за нинiшнiй. Богородиця, бажаючи пересвiдчитися в милосердi людей, прийшла в село пiд виглядом жебрачки просити милостинi. Жiнка пекла млинцi й вiдмовилась дати iй шматочок, вiдказавши при цьому: ВлРЖди геть, стара карго! Я краще дам собацi!В» Богородиця, розгнiвавшись, вийшла на поле, взяла колос i обiрвала його вершечок, скiльки захопила рука, а решта лишилася на згадку, й то лиш завдяки заступництву Христа.

Хоча при переказi легенди про первiсний хлiбний колос нерiдко можна почути вiд оповiдача, що все це було колись, за царя Панька, як земля була тонка (як плугом поореш, то й води в черевик набереш, а як пальцем проколеш, то волiв, було, напоiш), однак легенда ця й понинi побутуi не лише на Украiнi тАФ вона широко розповсюджена й серед великоросiв, бiлорусiв, полякiв, болгар, киргизiв i навiть китайцiв тАФ одне слово, як у РДвропi, так i в Азii. За одними легендами, ранiше зерна покривали стебло жита вiд верхiвки до землi. Хтось, прийнявши цю рослину за непотрiбну, почав ногою обшмульгувати зерна, i вони всi пообсипалися. Прибiг собака, став просити залишити для нього, i зерен зосталося лиш стiльки, скiльки iх тепер i на колосi. За iншими легендами, давно колись замiсть снiгу падало з неба бiле борошно. Одна жiнка пiдтерла свою дитину тiстом, i з того часу замiсть борошна став падати снiг. У Тарбагатайськiй областi Китайськоi iмперii записано такий варiант цiii легенди, який дещо нагадуi щойно наведену старобiльську легенду. Чоловiк i жiнка створенi Богом (Бурхун-бакчi) одночасно. Разом з людьми Бог створив i коней. iжею для тих та iнших була трава. Та люди знищували и в такiй величезнiй кiлькостi, що коням не залишалось нiчого. Тодi Бог лишив траву на поживу коням i почав посилати з неба борошно (куiр). Ним годувалися першi люди доти, доки син, який народився в них, не досяг п'ятирiчного вiку. Хлопчик цей одного разу, коли не було вдома батька й матерi, сидячи на постелi, зробив дещо таке, що в кибитцi (гiр) робити в жодному разi не дозволяiться. Хлопчик злякався i, аби замести слiди своii провини, заховав речовi докази в мiшок з борошном. Бог, розгнiваний таким учинком хлопчика, перетворив на снiг усе борошно, яке було на землi.

Слiд зауважити, що вчинок, якого припустився хлопчик, i досi вважаiться в торгоутiв найстрашнiшим грiхом, що не маi собi, окрiм старечоi слабостi, нiякого виправдання. Кибитка, в якiй вчинено цей грiх, маi впродовж дня зробити сiм перекочовувань, до того ж на кожному мiсцi зупинки забиваiться в землю дерев'яний кiлок (число сiм i дерев'яний кiлок мають тут значення ще й тому, що, за переказами, першi люди, коли втратили борошно, в семи мiсцях шукали його i, помiчаючи мiсце, звiдки вирушали, в кожному втикали по дерев'яному кiлку). Але й по здiйсненнi семи перекочовувань у такiй кибитцi не можна жити, перш нiж вона не буде освячена ламою.

Настав голод, що загрожував людям смертю. Та тут рятiвником людини стаi собака (ноха). Вiн також голодував разом з людьми; нарештi, бачачи, що наближаiться смерть, собака почав жалiсливим завиванням благати в Бога порятунку для людини: дати iй хоч якусь iжу, вказуючи на свою цiлковиту невиннiсть i непричетнiсть до непристойного вчинку хлопчика. Розчулений благанням собаки, Бог послав йому з неба одну зернину. З цiii зернини, вiдразу ж посадженоi у землю, помалу й розрiсся хлiб, яким годувалися й нинi годуються люди. Киргизький варiант цiii легенди являi собою строкате поiднання рiзноманiтних легендарних мотивiв. Люди й конi створенi Богом одночасно. Тi й iншi годувалися спочатку травою. Але конi з'iдали ii так багато, що людям не лишалось майже нiчого. Тодi Бог, на прохання людей, став посилати iм з неба крупу. Люди змiшували ii з водою i iли. Вогню, аби зварити iжу, тодi ще не було на землi. Минуло декiлька рокiв. Рiд людський розмножився до сорока душ; тридцять дорослих i десятеро дiтей, з яких дев'ятеро дiвчаток i один семирiчний хлопчик. Хлопчик цей якось сидiв сам собi в юртi й, бавлячись, ненавмисне накапостив. Аби приховати свiй вчинок од рiдних, вiн зiбрав усе на лопатку i сховав у кап (мiшок) з крупою. Розгнiвався Бог, що хлопчик так осквернив Його небесну iжу, i припинив посилати людям з неба крупу, а замiсть неi став падати звiдти бiлий снiг. Усю крупу, яка залишилась ще в людей, вони швидко з'iли, i почався голод. Люди стали тодi iсти коней; та прийшов час, i iх не стало тАФ всiх з'iли. Почалося отут у них людожерство. Щодня з'iдали по людинi: хто найдовше проспить уранцi, того й з'iдять.

Про походження вогню у киргизiв i така легенда. Був час, коли люди не знали вогню (от), але потiм вони побачили, що без вогню iм погано, й почали просити Бога послати iм з неба вогонь. Бог начебто не зрозумiв iхнього прохання i створив для них сонце (куп) i мiсяць (ай). Мiж людьми був тодi наймудрiшим ВлдуанаВ» (шаман) Фрук. ВлБез вогню нам не можна житиВ», тАФ казав вiн Боговi. тАФ ВлЯ дав вам вогонь, тАФ вiдповiдав Бог, тАФ удень вам свiтить сонце, вночi тАФ мiсяцьВ». Мудрий Фрук пояснив Богу, що хоча справдi людям не можна жити без сонця й мiсяця, та не можна також жити й без того вогню, який в холод зiгрiвав би iх, на якому вони могли б зварити собi iжу тощо. Тодi Бог послав ВлдуануВ» Фрука в пекло. Там йому дали маленьку iскорку. Вiд цiii iскорки й поширився вогонь мiж усiма людьми.

Нарештi, людей усiх було з'iдено, лишився один лиш чоловiк. Страшним-престрашним був вiн: зросту сорок аршинiв, увесь кошлатий, око одне, три ноги, вуха нижче плечей звисають. Коли залишалося на землi ще п'ятеро людей, вiн, боячись, що коли-небудь проспить уранцi й буде з'iдений, уночi всiх подушив i витяг з урочища Оп-Чiлик (у Тарбагатаi) на Мус-Тау.. (Крижана гора тАФ найвища точка Саурських гiр, вкрита вiчним снiгом). Там вiн сидiв i поiдав iх. Вистачило йому цих людей тiльки на тиждень, а потiм i для нього настав голод. Рiвно дев'ять рокiв просидiв вiн без iжi, не рухаючись з мiсця. Схуд, охляв, став тонким, як палиця. Нарештi, пiдвiвся вiн i пiшов знову на давнi мiсце, в урочище Оп-Чiлик. Приходить тАФ бачить, що весь Оп-Чiлик засiяно хлiбом, i стоiть одна юрта. Ввiйшов вiн до юрти, а там сидить iз собакою дiвчина. Став вiн розпитувати дiвчину, звiдки вона. Дiвчина розповiла, що вона була ще маленькою дiвчинкою, коли люди стали поiдати одне одного. РЖ тодi ж, наступного дня, вона втекла з цим собакою в гори i сховалася там у печери. Нiхто не помiтив ii втечi. Годувалась вона щодня лише одним хлiбним зернятком, яке iй приносив собака. А собацi Бог давав на день по два зернятка: одне вiн з'iдав сам, а друге вiддавав iй, дiвчинi. Бачачи нарештi, що нiкого вже не лишилося в Оп-Чiлику, вона повернулася сюди й оселилася тут. Собака й надалi приносив iй по однiй зернинi. Тодi вона стала iсти по зернинi через день, а всi тi днi, коли не iла, сiяла зерна, якi лишалися. Ото з них i розрiсся хлiб. Одноокий одружився з цiiю дiвчиною, i знову рiд людський почав множитися.

Ячмiнь i горох також походять от слiз Адама, коли вiн, по вигнаннi з раю, обробляв уперше землю й плакав (Лiтинський повiт). Зокрема, про походження гороху в Старокос- тянтинiвському повiтi розповiдають таку легенду. Коли Господь вигнав Адама з раю, йому довелося взятися за дiло тАФ обробляти землю, щоб прогодувати себе з РДвою. Важко було Адамовi звикати до тяжкоi працi, i ось, коли вiн уперше взявся за обробку землi i вперше ходив за плугом, то дуже плакав. А де падали на землю його сльози, там вирiс горох, який у багатьох мiсцевостях Украiни зветься, мабуть, пiд впливом наведеноi легенди сльозами Адама.

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

About Canada

Economy in South Korea

РЖнституцiональнi напрямки в економiчнiй теорii