Украiнськi космогонiчнi легенди та перекази про рiзнi трави та квiти

Реферат на тему:

Украiнськi космогонiчнi легенди та перекази про рiзнi трави
та квiти

Украiнська народна ботанiка, оповита яскравим поетичним i релiгiйно-мiфiчним серпанком, довго i, на жаль, марно чекала на своi спецiальне i авторитетне дослiдження. Мiж тим, час спливав, етнографiчнi матерiали нагромаджувалися в цiлому досить мляво, легенди про рiзнi рослини помалу забувалися самим народом, витiсненi науковими даними природознавства. На нашу думку, допущена свого часу спецiалiстами-дослiдниками прогалина так i залишиться вже незаповненою, тому що втрачено сприятливий момент, якого вже нiколи не повернути. Такi назви рiзних рослин, як ВлАдамовеВ», або ВлЧортове реброВ» (Thysellinum palustre L. Valeriana dubia Bung), ВлАдамова головаВ» (Eryngium campestre L.), ВлБогорбдишна косаВ» (Astragalus Cicer L.), ВлБогоматерина косаВ» (Hupericum humilusum L.), ВлБожа ручкаВ» (Primula officinalis L.), ВлБожа благодатьВ» (Gratiola officinalis L.), ВлБорода чортоваВ» (Vincetoxicum officinalis L.), ВлДiвоча кровВ» (Amygdalus nanna L.), ВлРЖвасикВ» (Trifolium mantanum L.), ВлМиколайцiВ» (Neottia Nidus avis L.), ВлМиколайчикиВ» (Eryngium prlanum L.), ВлПетрiв хрестВ» (Lathraea squamaria L.), ВлПетрова закускаВ» (Achyrophorus maculatus Scop., Hypochaeris radiata L.), ВлРучка Божоi МатерiВ» (Anastalica hierochuntica L.), ВлЧеревички Божоi МатерiВ» (Impatiens noli tangere L.), ВлЧоловiчий вiкВ» (Acmero- callis fulva L.), ВлЧортiв хлiбВ» (Nonnea pulla Dec.), ВлЧортова веселкаВ» (Phallus caninus L.), ВлЧортова вишняВ» (Prunus Chamaccerasus jacq.), ВлБiсове реброВ» (Valeriana officinalis L.), ВлЧортове яйцеВ» (Phallus impudicus) та багато iнших, якi дуже багато промовляли колись народному почуттю й уявi, для нас нинi залишаються тiльки живими свiдками того, що з рослинами цими пов'язаний був цiлий цикл народнопоетичних легенд, якi виникли здебiльшого на апокрифiчнiй основi. Цiлком iмовiрно, що для науки вони загинули вже безповоротно. У цьому нарисi ми пiдберемо лише, так би мовити, краплi того, що випадково вцiлiло в записах тих чи iнших украiнських етнографiв або в журнальних Влповiдомленнях i замiткахВ» етнографiчного характеру.

Кориснi трави, хлiбнi злаки, городину i квiти насадив, за народним вiруванням, Господь, а Влколючки, реп'яхи, бур'ян й усi гiркi й вонючi трави i цвiтки садив лукавий, щоб люди кололись ними, чхали од них, лаялись i грiшили.В» При цьому, походження деяких з них огорнуте часто то гумористичними, то глибоко зворушливими, то високо-поетичними легендами; iншi народ надiлив надзвичайними властивостями. Особливо багато забобонiв пов'язуiться з папороттю. Один раз на рiк, за народним повiр'ям, в нiч пiд РЖвана Купала, папороть квiтне маленькими, як на кропивi, квiточками, що горять, як вогонь. Кому вдасться роздобути квiтку папоротi, для того нема нiчого неможливого: вiн знатиме, де i скарби в землi, i дiставатиме iх без великих зусиль; йому вiдмикатимуться самi всi замки без ключа, тiльки-но доторкнеться рукою; вiн може закохати в себе будь-яку дiвчину i та iн. Роздобути квiтку папоротi дуже важко, бо вона квiтне всього лиш одну мить i пильно охороняiться вiд людей чортами. До помiченого завчасно куща папоротi смiливець вирушаi звечора. Розстеливши довкола рослини освячену дванадцять разiв скатертину (в якiй чи на якiй дванадцять разiв освячувалася паска на Свiтле свято), вiн окреслюi навколо себе коло стiльки ж разiв освяченим ножем, окроплюi його свяченою водою i тодi починаi молитися. По дев'ятiй годинi чорти добирають всiляких способiв, аби злякати смiливця: повзуть на нього вужами, накидаються звiрами, оглушують свистом i ревом, кидають камiнням, гiлками, стрiляють i та iн. Тому, хто стереже квiт папоротi, радять не боятися нiчого цього i не озиратися, бо чорти мають силу тiльки до кола, окресленого освяченим ножем. О дванадцятiй годинi папороть розцвiтаi, i тiii ж митi квiтка злiтаi на розстелену скатертину, яку треба швидко згорнути i сховати за пазуху, а ще краще тАФ зробивши розрiз у шкiрi лiвоi руки, заховати квiтку туди i тодi бiгти, не озираючись, не спиняючись i не зважаючи на жоднi жахи. Страхiття, якi супроводжують процедуру здобування квiтки, бувають такi великi, що iх звичайно нiхто не витримуi, i власником чудесного талiсмана можна стати хiба що якось цiлком випадково, причому чорти, врештi-решт, все ж умудряються вiдiбрати його собi. Наведемо три невеликих найхарактернiших щодо цього оповiдi.

Один чоловiк напередоднi РЖвана Купала пас худобу в лiсi, загубив ii i заходився шукати. Випадково впала йому на личак квiтка папоротi. То вiн одразу й дiзнався, де худоба, розшукав ii та й пригнав додому. Крiм того, йому раптом стало вiдомо, де закопано рiзнi скарби. ВлДавай заступ, сказав вiн жiнцi, тАФ пiду викопувати грошiВ». тАФ ВлТа вiзьми iншi онучi, тАФ каже жiнка, тАФ бо цi мокрiВ». Чоловiк почав перевдягатися тАФ i тiii ж митi забув геть усе (а за iншим варiантом, тАФ став ще дурнiший, нiж був досi).

Одному хлопчику, який вiдшукав у лiсi загублених волiв, впала сама собою квiтка папоротi у черевик, пiсля чого вiн зразу ж дiзнався, де його воли, i заняв iх. Дивиться iде кiньми пан. Порiвнявшись з хлопчиком, пан зупинився й каже: ВлПромiняй менi, хлопчику, своi черевики на моiх коней!В» Хлопчик погодився, зняв черевики, вiддав iх пановi, а собi взяв коней. Сiв у тарантас, взяв вiжки в руки i хотiв було iхати, коли глядь тАФ а в нього в руках лико, прив'язане до трьох паличок, i бiльше нiкого й нiчого немаi.

РЖншому хлопчику-пастушку, за таких самих обставин, явився чорт в образi купця i запропонував великi грошi за черевики. Хлопчик як не повабився на блиск золота, та все-таки, зi страху перед батьками, не погодився на запропонований купцем гендель. По дорозi додому вiн пiдiйшов до рiчки, де побачив багато своiх товаришiв, однi з них купалися, iншi тАФ сидiли осторонь, а загледiвши його здаля, запропонували поплавати разом. Хлопчик нашвидку розмотав волоки, скинув черевики i вже хотiв було лiзти у воду, аж раптом бачить тАФ нiяких товаришiв бiля рiчки вже немаi. Вiн дуже злякався, швидко вдягнувся i пiшов додому, тАФ та при тому забув усе, що йому вiдкрилося, доки в нього був у черевиковi квiт папоротi, поки його не забрали ВлтоваришiВ».

Таку ж чудесну силу, як квiтка папоротi, маi квiтка бульби, земляноi грушi (Aelianthus tuberosus L.), яка також квiтне в нiч проти РЖвана Купала, а так само трава розрив, черевички Божоi Матерi (не чiпай мене тАФ Impatiens noli tangere L.), закладена у розрiз долонi i заросла там, трава тирлич (Gentiana Ama- rella L.) i квiтка тоя, борець (Aconitum Napellus L.).

Щодо тирлича й тоi i такi оповiдi. В одну дiвчину був закоханий чорт. Довго ходив вiн за нею в образi парубка додому i, зрештою, вирiшив узяти ii до себе. Мати, готуючи дочку до вiд'iзду, прикрасила голову ii квiтами тирлича й тоi. Коли прийшов чорт, то нiяк не мiг пiдступитися до неi i став просити скинути з себе квiти. Дiвчина, не розумiючи, що вiд неi вимагають, почала скидати з себе одну за одною всi речi, якi були на нiй, i таким чином дотягла, поки заспiвали пiвнi. Тодi чорт каже: ВлЯкби не тирлич та не тоя, була би дiвчина мояВ» тАФ i вмить щез. РЖнша дiвчина прикрасила голову квiтами тоi i пiшла в лiс прогулятися. Там зустрiвся з нею чорт в образi молодого гарного парубка i завiв любовну розмову, причому весь час умовляв: ВлСкинь, дiвко, тою, будеш моiюВ». У поривi сердечних почуттiв, якi охопили ii, дiвчина виконала домагання уявного парубка тАФ i чорт вiдразу ж заволодiв нею.

Соком тирлича вiдьми змащують себе пiд пахвами, коли збираються летiти на шабаш. Вiдваром його вмиваються дiвчата, щоб швидше вийти замiж. Скiльки дiвчина навеснi вiдшукаi кущiв тирличу, стiльки матиме женихiв.

Оскiльки тирличу й тоi боiться нечиста сила, то рослини цi освячують у церквi i кладуть до колисок малят.

Слiд, однак, зауважити, що Купальська нiч надаi усiм травам взагалi особливоi сили. У Старобiльському повiтi кажуть: якщо опiвночi проти РЖвана Купала накосити трави, тримаючи косу навпаки, скласти на купу в добре мiсце для схову, де б нiхто до неi не торкався, i на Хрещення, коли вистрiлять перший раз iз рушницi, розрити цю купу, то пiд нею виявиться сила-силенна чортiв, якi стануть просити господаря не розривати купи, даючи йому за це грошей i всього, чого лиш вiн не попросить.

Щодо Чорнобиля, або чорнобильника (нехворощ тАФ Агtemisia vulgaris L.) у Стародубському повiтi розповiдають таке. Поблизу одного села був великий лiс. У цьому лiсi якось Влна ЗдвигиВ» (на Здвиження) пiшла дiвчинка за грибами. Довго ходила вона лiсом i все не знаходила грибiв. Та ось дiвчинка помiтила, що в один бiк рухаiться сила-силенна гадюк, що позвивалися мiж собою. Повертаючись додому, дiвчинка раптом упала до глибокоi, темноi ями. Невдовзi вона побачила в ямi камiнь, який свiтився, i страхiтливе скупчення всiляких змiй; мiж ними була змiя-цариця тАФ бiльша за iнших i з золотими рiжками; iй корилася решта змiй. Змii цi нiчого не iли; коли ж iх починав морити голод, вони пiдповзали одна за одною до каменя, який свiтився, i лизали його тАФ спочатку цариця, а тодi й решта. Схотiлося iсти дiвчинцi тАФ вона також лизнула камiнь i голод одразу ж пройшов. Так дiвчинка просидiла в ямi аж до весни, коли наспiв час змiям розповзатися. Змii, за наказом царицi, переплелися у виглядi драбини, якою i вийшли на свiт тАФ спочатку дiвчинка, а за нею цариця. Коли дiвчинка виходила нагору, то цариця мовила до неi: ВлНу, тепер ти розумiтимеш мову всiх трав, тАФ кожна з них промовлятиме одна до одноi, якi хвороби вони вилiковують, i взагалi яку користь може кожна з них приносити людинi; тiльки не кажи чорнобиль, а коли скажеш це слово, то все забудешВ». Дiвчинка дуже зрадiла, коли нарештi видобулася з ями. Повертаючись додому, вона чула всю розмову дерев i трав. Раптом дiвчинка чуi, що хтось бiжить за нею i питаi, яка трава на межах росте з чорним биллям? Дiвчинка, не довго думаючи, каже: ВлЧорнобиль!В» Тiльки-но вимовила вона це слово; вiдразу ж забула все, що чула вiд трав i дерев, а чорнобиль через це зветься ще забудкою.

Очерет (Pragmites vulgaris Frin.) хоч i насаджений Богом, проте ним заволодiли чорти, i очерет i iхньою господою. Якось чорт, зустрiвши Спасителя, тАФ розповiдаi легенда, записана в Лiтинському повiтi, тАФ став просити Господа вiддати в його розпорядження гречку й овес тАФ на тiй пiдставi, що вiн допомагав Богу творити свiт, а нiчого власного не маi. Спаситель каже: ВлХай буде так, хай вiднинi овес i гречка належать тобiВ». Чорт так зрадiв, що забув навiть подякувати Спасителю, i побiг вiд нього пiдстрибом. На шляху трапився йому вовк, який, уздрiвши надзвичайно радiсного Чорта, загорлав: ВлА ти чого так скачеш?В» Чорт страшенно злякався несподiваноi появи вовка, зовсiм забув з переляку як звуться подарованi йому Богом злаки, i замiсть того, аби вiдповiсти: ВлБог подарував менi гречку й овесВ», похапки пробелькотав: ВлТому, що Бог подарував менi очерет i осот!В» Кажуть, нiби чорт i по сей час нiяк не може згадати, що саме подарував йому тодi Спаситель, отож чорти й володiють лише очеретом та осотом.

Щодо отруйних трав та бур'янiв i особливi легенди про походження таких iз них: беху, осоту, куколю та кропиви.

Про походження беху розповiдають, що якось чорт чимось завинив перед козаком Савкою (зменшене вiд iм'я Олександр; хто був цей козак, невiдомо). Савка, аби покарати чорта, посадив його в очерет, що коло, ставка, прив'язав його до пня догори ногами й каже: ВлОсь тобi, сатано: отак тут сидiтимеш, доки не вислужишся передi мною чимось важливим!В» Просився, просився лукавий тАФ Савка й слухати не хоче: ВлСиди, сатано, тАФ каже, тАФ та й годi!В» Коли почало смеркатися, зненацька насунула сила- силенна ляхiв. Походили вони довкола, подивилися, та й давай по-своiму гуляти. Ось удосвiта, коли проспiвали другi пiвнi, чорт, прив'язаний в очеретi, погукав до себе ще одного чорта i посилаi його до Савки: ВлПерекажи, тАФ мовить, тАФ йому, що я можу зробити добру справуВ». Пiшов той за Савкою. Приходить Савка, чорт i каже: ВлЯкщо вiдпустиш мене, то скажу тобi щось дуже цiкавеВ». тАФ ВлНу, кажиВ». тАФ ВлНi, спочатку вiдпустиВ». тАФ ВлНi, спочатку скажи, що ти для мене добре зробиш?В» Чорт давай тодi розповiдати: ВлОсь тут, тАФ каже, тАФ за байраком гуляють ляхи, а конi iхнi в яру. Хочеш тАФ ми iх геть усiх переловимо, ото вже й погуляiмо тодi!В» тАФ ВлА не брешеш? тАФ питаi Савка. тАФ Стривай, пiду подивлюсьВ». Прокрався Савка тишком-нишком та попiд байраком аж до ляхiв, дивиться тАФ справдi, граi музика, i веселощi в ляхiв саме в розпалi. ВлНу, тАФ мiркуi собi Савка, тАФ впораюсь я й без чорта!В» Зараз же звелiв вiн зiбрати своiх, викрасти коней, а тодi стрiмко напасти на ляхiв. Ба нi, справа не вигораi: пiдкрадаiться до коней, а iх, виявляiться, добре стережуть.

Тодi вiн до чорта: ВлНу, сатано, що хочеш роби, а тiльки щоб ляхи були нашими!В» тАФ ВлЯ все, що вiд мене залежить, зроблю, тАФ вiдповiдаi чорт, тАФ вiдпусти лиш на волюВ». Савка добре знав чортову вдачу: ВлЗбрешеш, тАФ каже, i не вiдпустив його, тАФ краще перекажи своiм чортам тАФ нехай вони справу зроблять, отодi я й вiдпущу тебеВ». Нiчого було робити, свиснув прив'язаний Савкою чорт тАФ i ось злетiлась сила чортiв, яких вiн послав у пекло, до самоi чортихи, а Савцi звелiв тим часом зiбрати козакiв. Притьмом чорти принесли з пекла насiння й посiяли його в балцi понад ставком, де паслись конi ляхiв, i вiдразу з того насiння поросло зiлля. Конi йдуть, а воно стогне: бех, бе-ех, бе-ех, бех! РЖ тепер, якщо кiнь ступить на це зiлля або стане його скубти, то воно думаi, що це конi ляхiв, i починаi стогнати бе-ех! тАФ тому його й звуть бех. Конi ляхiв, поiвши його досхочу, вiдразу ж поздихали. Тодi Савка з козаками тАФ на ляхiв. Тi до коней, зирк, а вони лежать, черева розперло iм, як колоди. Козаки пов'язали ляхiв, безлiч потопили iх у ставку, i тодi, гарно погулявши, вирiшили вiдпустити чорта на волю.

Про походження осоту (розрiзняють три рiзновиди осоту:

a) Circaea lutitiana L. тАФ вiдьмине зiлля,

б) Cirsium arvense Scop. тАФ наголоватки, жербiй,

в) Sonhus arvensis L. тАФ молочак)

В Ушицькому та Чигиринському повiтах розповiдають таке.

Чорт якось просив Бога, щоб Вiн дав йому якусь ниву. Бог вiдповiдав: ВлЩо ж Я тобi дам? Жита, пшеницi, гречки, ячменю, проса, гороху Я не можу тобi дати; хiба що дам тобi овесВ». Диявол з радiстю побiг од Бога, вигукуючи раз у раз: ВлОвес, овес..В» Святим Петру й Павлу стало шкода вiвса, i вони звернулися до Бога: ВлГосподи! Навiщо Ти дав цьому люциперу вiвса? Адже вiн потрiбен худобi, яка працюi на людинуВ». тАФ ВлЩо ж робити, тАФ вiдказав Бог, тАФ коли Я вже подарував йому?В» тАФ ВлЯ, Господи, пiду й вiдберуВ», тАФ каже Павло. тАФ ВлЯк же ти вiдбереш?В» тАФ ВлЯ таку штуку встругну, що вiдберуВ». тАФ ВлНу, тодi йдиВ». Павло випередив чорта i сiв пiд мостом. Ось бiжить чорт i раз у раз гукаi: ВлОвес, овес, овес..В» Зненацька Павло з-пiд мосту: ВлАга-гов!В» Чорт i закляк. тАФ ВлА, щоб тебе!В» тАФ каже чорт Павловi. тАФ ВлПодарував менi Бог якусь траву чи ниву, та через тебе я тепер i забув, яку самеВ». тАФ ВлМоже, жито?В» тАФ ВлНi!В» тАФ ВлПшеницю?В» тАФ ВлНi!В» РЖ що не питав Павло, чорт весь час вiдповiдав: ВлнiВ» й ВлнiВ». тАФ ВлМожливо, осет?В» тАФ ВлЕге! Еге!В» тАФ мовив зрадiлий чорт i помчав вихором, вигукуючи: ВлОсет, осет, осет!.В» Ось отаким чином чорт i сii нинi помiж хлiбом осет, а овес лишився на користь людини й тварин.

Майже достоту така ж легенда (записана поблизу Чернiгова) i й щодо походження куколю (Agrostema Githago L. i Agrostema Lychnis noctiflora L.). Коли Бог створив свiт, то запросив якось до Себе всiх iстот i став мiж ними землю дiлити. Нiкого при цьому не образив: i людинi, й звiру, й птаху, i всякiй навiть комасi вказав Вiн i землю, i воду, i рослини, i iжу. А чорта на той час не було: десь там забарився, чи Бог його знаi, що вже вiн робив. Коли чорт потiм прийшов, Бог уже, виявляiться, закiнчив дiльбу i вiдпочиваi. ВлА менi, тАФ каже, тАФ Боже, що?В» тАФ ВлА де ж ти, сучий сину, був, коли Я землю дiлив? Чому не приходив? Тепер уже нiчого немаi тАФ iди собi геть!В» Пiшов чорт з плачем. Жаль стало Боговi чорта: хоч i лукавий, а все ж i його шкода. тАФ ВлНу, бери вже собi овес; тiльки дивись тАФ надалi будь справнiший. Та йди розпишись!В» А там так було заведено: хто що отримаi вiд Бога, зараз же йде кудись i розписуiться, щоб потiм не було нiяких суперечок. Побiг чорт розписуватися. Бiжить через ниву та, щоб не забути, повторюi весь час: ВлОвес, овес, овес..В» А людина й почула це. ВлОсь, тАФ думаi, тАФ яку ж чудову ниву та й вiддав Бог такiй поганi!. Ну, то я хоч налякаю чорта!В» Та й засiла в борознi. Ось чорт набiгаi на неi та все: ВлОвес, овес, овес..В» А людина з борозни як гаркне: ВлА куди?!В» Чорт беркицьнувся з переляку; тодi пiдхопився та далi, тiльки забув уже про овес, а вигук Вла кудиВ» почувся йому, як ВлкукiльВ». Ось вiн бiжить та раз у раз: ВлКукiль, кукiль, кукiль..В» Так i розписався. Ото через те кукiль i зветься чортовою нивою.

Досить цiкавий варiант, записаний М. Драгомановим у Новгород - Сiверському повiтi. Коли Господь Бог призначав iжу кожнiй iстотi, то прийшов до Нього й диявол просити собi харчу. Господь Бог дав йому овес i гречку. Диявол пiшов. Тодi РЖсус Христос i каже Господу Богу: ВлДобру ниву вiддали Ми дияволу!В» тАФ ВлНу, що ж робити? Як тепер вiдiбрати?В» тАФ каже Господь Бог. А диявол уже зiбрався сiяти овес i гречку, летить у поле та, щоб не забути, весь час повторюi: ВлОвес та гречка, овес та гречка..В» От Христос сховався за кущем, повз який треба було пролетiти дияволовi. Тiльки-но диявол порiвнявся з кущем,

Походження кропиви (Urtica dioica L.) тАФ вельми зворушлива легенда-казка, записана в Куп'янському повiтi, пов'язуi з походженням однiii з дуже улюблених украiнцями квiток тАФ василькiв ( Ocymum basilicum L.) тАФ i зозулi. У великому лiсi жив старий лiсник з донькою-кра- сунею Марусею. Батько щодня ходив на полювання, а дочка займалася хатнiми роботами. Чи сидить пiд вiкном за роботою, чи збираi в лiсi хмиз, чи йде до рiчки по воду тАФ дзвiнка пiсня скрiзь видаi ii присутнiсть. Веселий смiх Марусi також нерiдко порушував тишу темного лiсу. РЖ сподобалась красуня Маруся водяному вужу, який жив за рiкою, в озерi. Тiльки-но пiдходила до рiчки Маруся, вiдразу ж на протилежному березi з'являвся парубок i слухав спiви Марусi, не зводячи з неi очей. Спочатку Маруся, як тiльки вгледить, бувало, незнайомця, вiдразу замовкала; та поскiльки вiн завжди починав благати ii спiвати далi, то Марусi несила було вiдмовити йому в цьому, i потiм, непомiтно для себе самоi, почала чимдалi частiше приходити до рiки не лише по воду, але i з роботою i подовгу просиджувати не березi. Маруся розгледiла, що незнайомець стрункий, молодий i гарний; лише якийсь незрозумiлий смуток помiчала вона i в словах, i в поглядах його. Проминула весна, i лiто було вже на спадi. Якось до старого лiсника, в його скромну хатину, ввiйшов розкiшно вдягнений молодик з товаришами, такими ж, як i вiн, i став просити руки красунi Марусi. При цьому вiн назвався володарем озера i лук довкола. Лiсник дякував за честь, та не бажав розлучатися з iдиною дочкою, а тим паче тАФ видавати ii замiж за людину, зовсiм йому невiдому. Та коли Маруся пояснила батьковi, що вона вже давно знайома з парубком i давно любить його, лiсник змушений був прийняти освiдчення незнайомця i вiдпустити з ним свою доньку, бо це було ще тодi,коли шлюб не освячувався Церквою, а вершився лише з благословення самих батькiв. Дiставши благословення, молодий i молода сiли в чудову карету i в супроводi почту поiхали з подвiр'я старого. Лiсник зi сльозами на очах проводжав свою красуню Марусю аж до ворiт i тодi востаннi поцiлувавши та благословивши ii, голосно заридав, дивлячись услiд каретi, яка швидко несла вдалеч його iдиний скарб. Карета незабаром пiд'iхала до рiки. Молодий цьвохнув тАФ i на рiцi з'явився гарний мiст iз залiзними поручнями. Переiхали на той берег. Знову цьвохнув наречений тАФ i мосту наче й не було. Ось i озеро. Карета, не зупиняючись, в'iхала в озеро i занурилася на дно. Маруся опинилася у дивовижному кришталевому палацi, що палахкотiв усiма кольорами райдуги. Маруся прожила в цьому пiдводному палацi з чоловiком-вужем декiлька рокiв щасливо i мала вже двох дiтей тАФ хлопчика Василька та дiвчинку Горпинку. Схотiлося якось Марусi навiдати свого старого батька. Довго не давав згоди вуж, щоб вiдпустити жiнку з дiтьми до тестя, та, нарештi, поступився перед ii проханнями й сльозами, взявши притому наперед iз жiнки клятву свято берегти його таiмницю: не вiдкривати батьковi, що чоловiк ii тАФ вуж. Знову де не взявся чудовий екiпаж. Вуж з жiнкою й дiтьми посiдали у нього i вiдразу ж опинилися на березi озера. Поiхали далi квiтучим лугом до рiки i спинилися на березi ii. Тут вуж вийшов з карети, нахилився над водою тАФ i раптом перекинувся через рiку гарним дерев'яним мостом, яким Маруся з дiтьми переiхала на той бiк. Пiд'iжджаючи до рiдноi тихоi хатинки, Маруся суворо-пресуворо наказала Васильку й Горпинцi, щоб вони нiзащо не вiдкривали дiдовi, хто iхнiй батько, не казали б, що iхнiй тато вуж, iнакше з усiма ними станеться велике лихо. Старий лiсник дуже зрадiв, побачивши пiсля стiлькох рокiв розлуки свою улюблену доньку, та до того ж ще з онуком i онучкою. Розпитував про життя-буття, пригортав то ii, то дiтей i, пригортаючи, дорiкав, що не спромоглися ранiше навiдати його. Маруся хвалилася батьковi, що вони з чоловiком живуть у чудовому палацi, що чоловiк ii надзвичайно багатий, а головне тАФ досi дуже любить ii. Та тiльки-но старий лiсник починав розпитувати дочку про те, чи далеко вiд рiки iхнiй палац, бо нi про який палац поблизу рiки вiн нiколи не чув, як веселiсть вiдразу ж полишала Марусю, i замiсть точних вiдповiдей вона вiдмагалася непевним: ВлНi, недалеко, зовсiм неподалiкВ», i поспiшала змiнити тему розмови. Це видалося лiсниковi пiдозрiлим; вiн зрозумiв, що тут криiться якась таiмниця, i вирiшив вивiдати ii вiд онучат. По обiдi, коли Маруся, на прохання батька,прилягла вiдпочити, лiсник повiв Василька й Горлинку в сад, почав пригощати iх рiзними фруктами i, пригортаючи, запитав Василька: ВлСкажи менi, Васю, як ви в каретi переiхали через рiчку? Адже вона дуже глибока, нi мосту, нi порому на нiй немаi тАФ як же ви через неi переiхали?В» тАФ ВлТато зробив мiст, ми й переiхалиВ», тАФ вiдповiдав Василько. Та Горпинка заперечила: ВлНi, не так: тато лiг на воду, i сам зробився мостом, а ми по татовi й переiхали; вiн i зараз ще лежить мостом i чекаi, поки ми переiдемо назад, на той бiк рiкиВ». тАФ ВлХто ж такий, Горпинонько, ваш тато, що сам зробився мостом?В» Хоч Василько i зупиняв сестру i нагадував iй про заборону матерi, та Горпинка захопилась своiю балачкою i все розповiла дiдовi: i де вони живуть, i хто iхнiй батько, i що вiн лежить зараз через рiчку гарним дерев'яним мостом. Дiд розцiлував онучку, обдарував дiтей рум'яними яблуками i солодкими грушами, лишив iх бавитися в саду, а сам пiшов у повiтку, взяв гостру сокиру, попрямував до рiки i порубав мiст на друзки. Прогостювавши у батька до вечора, Маруся сiла з дiтьми в карету, i вони швидко поiхали до мосту. Пiд'iжджають до рiки тАФ мосту немаi, а на березi, де був мiст тАФ о жах! тАФ всюди кров. Зразу ж зрозумiла Маруся все. ВлХто ж iз вас, дiти, тАФ чи ти, Васильку, чи ти, Горпинко, тАФ розповiв дiдусевi, що батько ваш зробився мостом? Хто? тАФ вигукнула, ридаючи, Маруся: тАФ Що ж ви мовчите! Ти, Васю?В» тАФ ВлНi, мамо, я нiчого не казав дiдусевiВ», тАФ вiдповiдав Василько крiзь сльози. тАФ ВлА, то, значить, це ти, Горпинко, зробила нас усiх нещасними? Ну, будь же ти за це кропивою! Нехай твою серцевину постiйно так само точать черв'яки, як зараз моi серце точить люте горе! РЖ завжди ти завдаватимеш людям пекучого болю, як зараз ти завдала його менi!. А ти, мiй милий Васильку, будь запашним васильком. Люди насолоджуватимуться твоiми пахощами i завжди триматимуть тебе у своiх оселях i в своiх церквах!В» РЖ ще дужче заридала Маруся i полетiла в лiс зозулею, а дiти лишились на березi рости: Василько тАФ запашним васильком, а Горпинка тАФ жалкою кропивою.

У Старобiльському повiтi про кропиву просто кажуть, що ii посiяно дияволом i проклято Богом. А про васильки в слободi Кабанячiй записано таку коротеньку оповiдь. Давно це було. Жив на свiтi дiд Василько; була в нього онучка. Якось пiшла онучка на тiк i знайшла там якесь зернятко; прибiгла до дiда й каже: ВлДiдусю, що се за зерно?В» тАФ ВлОсь що, дiвчинко: посiй його, нехай виросте, тАФ тодi й побачимо, що воно за зерноВ». Онучка посiяла й стала поливати. РЖз зернятка виросли квiти. Тодi вона зрiзала iх, зв'язала в пучечок i поклала за образи. Довго вони там лежали, поки, нарештi, зовсiм усохли. Якось онучка взяла цей пучечок, понюхала: добре пахне. Понесла дiдовi; понюхав вiн i каже: ВлЯке добре, пахуче!В» тАФ ВлЯк же квiти цi звуться?В» тАФ запитала онучка. Саме в цей час дiда покликала баба: ВлВасильку!В» А онучка вирiшила, що це квiти так звуться тАФ васильками, й каже: ВлТак це васильки? Дiдусю, давай назвемо iх васильками!В» З того часу й дiзнались люди про васильки. Васильки кладуть у домовину небiжчика, щоб перебити трупний дух: труп, обкладений васильками, не так швидко розкладаiться тАФ васильки не дають.

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

About Canada

Economy in South Korea

РЖнституцiональнi напрямки в економiчнiй теорii