Украiнськi космогонiчнi легенди та перекази про хрiн, часник та тютюн

Реферат на тему:

Украiнськi космогонiчнi легенди та перекази про хрiн, часник та тютюн.

1. Легенди про хрiн та часник

Оскiльки в украiнськiй культурнiй традицii i велика кiлькiсть рiзного роду легенд та переказiв про рiзнi трави, квiти, городнi культури, то я вирiшив звернути сьогоднi увагу на такi культури як хрiн, часник та тютюн.

З городини i короткi легенди лише про хрiн i часник.

Про хрiн у Старобiльському повiтi кажуть, що до Рiздва Спасителя вiн був дуже отруйним. ВлЖидиВ» замислили було отруiти Христа, для чого приготували хрону й залили Його; але Спаситель благословив хрiн, знищив цим усю його отруйнiсть i звелiв християнам iсти хрiн цiлком безбоязно. Ото через те люди i вживають хрiн у iжу, особливо ж iдять його на Украiнi (з буряковим квасом) в жилавий понедiлок (понедiлок першого тижня Великого посту), щоб ВлзакрементуватисяВ» (змiцнитися) на весь пiст.

Часник походить iз зубiв баби-чаклунки. Коли померла ця баба, тАФ розповiдають у тому ж Старобiльському повiтi, тАФ i ii поховали, й коли згодом у неi випали зуби в могилi, то з цих зубiв i вирiс часник, через що його грiх iсти. Хто наiсться часнику, тому впродовж дванадцяти днiв грiх ходити до церкви: вiн молитиметься не Богу, а лукавому, i вiд цiii людини вiдступиться янгол його на дванадцять днiв (а хто наiсться цибулi, вiд того янгол вiдступиться на десять днiв). Особливо не годиться iсти часник проти ночi: хату, в якiй хто-небудь наiсться часнику, янгол обминатиме за дванадцять дворiв.

2. Легенди про тютюн

Доволi багато збереглося легенд на Украiнi про походження тютюну. Слiд зауважити, що курiння проникло сюди незрiвнянно ранiше, нiж у Великоросiю, й прищепилося тут з разючою силою. Люлька здавна вважалася ознакою гарного тону й молодецтва, бо була для козака часто iдиною розвагою у степовiй самотинi на вартi, на пасовищi тощо. Вона i начеб неодмiнною приналежнiстю козацькоi ясноi зброi, за неi, за словами однiii народноi украiнськоi пiснi, козак готовий без вагання промiняти жiнку, а гоголiвський Тарас Бульба через люльку накладаi навiть головою.

Наскiльки мiцно вкорiнилася на Украiнi серед народу жага до курiння, свiдчить такий досить сумний факт. 4 сiчня 1907 року був повiшений за наказом Киiвського вiйськово-окружного суду вiд 16 листопада 1906 року на Лисiй горi, неподалiк Киiва, козак Юхим Голобородько, вiком дев'ятнадцять рокiв, за вбивство одного i замах на вбивство другого стражника в селi Хорошках Лубенського повiту. На пропозицiю священика висповiдатися й причаститися Голобородько вiдповiв вiдмовою i перед самою стратою попросив лише дозволу.. покурити.

До всього того, специфiчна збуджувальна дiя тютюну, як i горiлки, мимоволi, мабуть, навела народ на думку про надприродне походження тютюну, а визнання грiховним задоволення, яке вiн даi, змусило визнати й первiсне джерело тютюну нечистим.

Легенда, записана в Чернiгiвському повiтi, розповiдаi, що коли Бог розгнiвався на чортiв i почав скидати iх з неба, то один чорт летiв-летiв та й нахромився в Рудичевiм гаю, що пiд Вертiiвкою, на суховерхий дуб. Висiв на ньому чорт доти, доки почала з нього порохня сипатися. Стала падати порохня на землю, а з тiii порохнi почала рости тютюнова розсада. Люди ii стали брати там та палити й нюхати, а потiм i в себе на городах розвели.

У Чигиринському повiтi записано таку легенду (записана чи переказана у першiй своiй половинi доволi плутано) про походження тютюну з серii ВлОбходiв апостольськихВ». Колись святих було всього лиш троi: Бог, Петро та Павло, а бiльше святих не було на свiтi. Ходили вони собi завжди втрьох, тАФ товаришували. Ось i замислили вони побудувати церкву: ВлЗбудуiмо, тАФ кажуть, тАФ церкву на показ людям (тодi вiра була жидiвська, Влбуло в розбродiВ»: знаi кожен, що Бог i, а де вiн i тАФ того не знаi); дзвонитимемо, молитимемося Богу, а люди ходитимуть до нас, дивитимуться на нас i навертатимуться до нашоi вiриВ». Дерева з лiсу для спорудження церкви вони не возили, а носили на плечах; та що вони наносять за день, те за нiч чорти й порозкидають геть усе. Пiшли вони тодi й зайшли до одного ченця; вiн i не вiдаi, що то Бог i святий Петро, а думаi, що простi люди. Гомонять вони помiж собою. ВлОсь, тАФ кажуть, тАФ пiдрядилися ми одному чоловiковi збудувати церкву на горi, аби було де Богу молитися, але демони щоразу скидають дерево з гориВ». Чернець i каже: ВлМожливо, я якось збудую ту церквуВ». А Бог на те: ВлНу, як збудуiш, то Я тобi втричi бiльше заплачуВ».

Сидить собi чернець, Богу молиться, тАФ i як унадились до нього з того часу чорти! Стали вони всiляко спокушати його: набiжать до церкви та як насмердять, аби вiн хоч засмiявся.. А чернець одне собi знаi тАФ весь час Боговi молиться. Настав у тiй краiнi голод тАФ нi в кого немаi хлiба, Чернець став перемелювати тодi попiл на жорнах, пече з нього проскурки й роздаi людям. А чорти весь час лазять до нього та не дають йому Богу молитися. Задзвонив вiн одного разу до церкви, накадив ладаном у капличцi тАФ позбiгались чорти, заважають молитися.. Чернець ну тодi ганятися за ними i спiймав-таки, нарештi, одного. Чорт благаi: ВлПусти, тАФ каже, тАФ бiльше я вже не пiду, не пiду й край!В» тАФ ВлНi, тАФ вiдповiдаi чернець, тАФ не пущу. Наносиш менi он на ту гору дерева на церкву, тодi пущу. Тiльки дивись тАФ якщо не наносиш, то я тебе все одно знову спiймаю!В» Дочекався чорт вечора, зiбрав решту чортiв, i наносили вони стiльки дерева, що не одну, а двi церкви можна було збудувати. Приходять Бог i святий Петро. Бог i каже до ченця: ВлСкiльки ж дати тобi за твiй труд, що ти навозив дерева?В» тАФ ВлЯ, тАФ вiдповiдаi чернець, тАФ нiчого не хочу, а тiльки нехай дасть менi Бог, щоб я знав усе, що робиться на свiтiВ». тАФ ВлНi, тАФ каже Бог, тАФ так не годиться, щоб ти все знав; ну, хiба, тАФ каже, третинуВ». РЖ дав Бог ченцевi тому так, що вiн знав третину того, що робиться на свiтi. Збудували вони церкву, i лишився чернець у тiй церквi Богу молитися. Почали туди люди ходити, Влприставать у вiруВ», а чернець iх наставляi. Чорти бачать, що вже багато стало тих, хто увiрував, прийшли до ченця й давай його спокушати: танцювали, грали на рiзних музичних iнструментах.. Чернець не звертаi нi на що жодноi уваги. Тодi один чорт обернувся на такого ж достоту коня, який був у ченця, прийшов i став у нього пiд вiкном. Глянув чернець у вiкно тАФ його кiнь. ВлХто це, тАФ каже, тАФ коня мого випустив? Вiн цi днi застоявся, треба буде проiздитиВ». Тiльки-но подумав це, а кiнь уже стоiть осiдланий. ВлКоли б ти вже, тАФ думаi чорт, тАФ скорiше сiдав!В» Бачить чернець тАФ кiнь осiдланий, i вирiшив, що це, певно послушник осiдлав, а до стайнi, де стояв у цей час його справжнiй кiнь, i не зазирнув. Сiв на чорта i iде. Щойно виiхав на двiр, а чорт так одразу i шугонув угору. Пiдлетiв ледь не пiд самi небеса та й питаi тодi ченця: ВлНу, що з тобою зробити: чи кинути тебе звiдси так, щоб сам ти забився, чи тАФ аби iншого забив?В» (А чортовi байдуже тАФ чи сам чернець заб'iться, чи заб'i кого iншого тАФ аби лиш спогрiшив). ВлВiдпусти, каже чернець, тАФ мене: я тобi не те що одного, а десятьох людей заб'ю, аби лиш менi ще пожити на свiтiВ».

Чорт не кинув ченця, бо повiрив, що той заб'i десятьох людей, опустив на землю i вiдпустив його. Прийшов чернець у свою келiю, а там сидять послушники й журяться тАФ де ото вiн подiвся? Побачивши його, вони вельми зрадiли. РЖ став чернець знову, як i ранiш, Боговi молитися. Чорт чекав-чекав, поки вiн заб'i десятьох людей, та так i не дочекався. Являiться до нього i не даi молитися. Знову стали чорти спокушати ченця, та нiчого не можуть удiяти. Ось старший чорт i каже рештi: ВлДавайте приймемо на себе образ богiв i влетимо до нього в келiю, коли вiн молитиметься. Вiн озирнеться, погляне до нас, бо ми йому осяiмо келiю, задивиться, кине Боговi молитися, почне з нами пити й гуляти тАФ й тодi наша воля чинити з ним усе, що забажаiмоВ». Осяяли вони келiю. Чернець подумав, що це тАФ янголи i дуже зрадiв. Чорти йому забили памороки, вiн кинув читати книжку, пiдвiвся, а вони й кажуть: ВлГодi вже тобi читати, сiдай з нами тАФ погуляiш. Ми до тебе прийшли в гостiВ». Чернець зрадiв, пiдвiвся, привiтався з ними тАФ подав одному руку, другому.. коли став подавати третьому, дивиться, а в них в усiх пазурi такi, як у пiвнiв! Чернець упав i зуби вишкiрив, а чорти так i загули з келii: думали, що тепер уже чернець дуба врiзав. Слуги ченця почули, що в келii щось загуркотiло. Прибiгли, дивляться, а чернець лежить зовсiм як неживий. Вони ножем розтулили йому рота, влили в рот води, а тодi почали його вiдливати. Очумався нарештi чернець, пiдвiвся: Влох, тАФ каже, тАФ лукавi! Що накоiли!В» Вмився, помолився Богу й сiв читати книжку. Бiля келii рiс дуплястий дуб. Чорти пiдпалили того дуба тАФ спокушають, щоб чернець вийшов гасити. Побачив чернець, що горить дуб, узяв та й закляв у ньому одного чорта; дуб раптом почав зростатися, i чорта розчавило в ньому так, що з нього потекла кров. Чорти й мiркують: ВлЩо б таке зробити з цiii кровi, щоб вона не пропалаВ». Поробили вони кочерги й почали розгрiбати листя; одну частину тАФ в один бiк, а другу тАФ в iнший. РЖ порiс на тому мiсцi бур'ян з величезним листям. Стали приходити туди пани й почали рвати те листя, i воно iм видалося таким духмяним! Ось стали вони рiзати листя, палити й нюхати. Оскiльки чорти розгрiбали листя на два боки, то й тютюн порiс неоднаковий: з одного боку порiс ВлльохкийВ», а з другого тАФ Влкорiнцi, мархотка, листатийВ».Оскiльки тютюн виник iз чортовоi кровi, то його й не годиться палити.. Нинi вже весь свiт засмердiвся ним, а коли якась душа i i, можливо, праведною, то й та не пiде в рай через тютюн.

Легенда, записана в с. Литвяках, виводить тютюн також з самоi, так би мовити, сутностi чорта. Нечистий звичайно спокушаi кожного християнина, й тiльки-но в церквi йде богослужiння, вiн уже там, i виходить з неi лише тодi, коли спiвають ВлХерувимаВ» (Херувимський спiв). Ось батюшки якось i велiли понавiшувать на всiх вiкнах во iм'я Господнi, щоб нечистий не мав змоги вискочити з Божого храму. Заспiвали ВлХерувимаВ»; чорт хотiв було вискочити з церкви, та вже нiяк не мiг. Прибiг до дверей тАФ нема як вискочити; вiн тодi стрибнув було у вiкно, впав з усього розгону назад, заревiв i здерев'янiв. ВлНехай собi лежить, тАФ кажуть батюшки, тАФ поки завершиться службаВ». Пiсля служiння пiдняли одубiлого чорта, винесли його з церкви й мiркують: ВлЩо з ним робити? Закопати? Нi, краще спалити, щоб не лишилося по ньому й слiду!В» Зiбрались пани дивитися. Спалили чорта тАФ i раптом на тому мiсцi, де згорiв дощенту чорт, виявили не попiл, а насiння. ВлЩо за насiння таке?В» тАФ радяться помiж себе пани. Ось один пан забрав його й посiяв у себе вдома, щоб подивитися, що виросте з того насiння. Зорали великi такi грядки й засiяли iх. Поросла трава. З'iхались усi пани, дивляться тАФ поросла якась трава, а хтозна, для чого вона придатна! Коли пiд'iздить до них чужий пан. ВлЗдоровi були, панове! Чого ви тут ходите?В» тАФ ВлТа ось нiяк не втямимо, що це за трава така?В» тАФ ВлТрава ця тАФ дуже гарна, дуже корисна для людей: ii добре палити кожнiй людинi тАФ зразу вiдчуi в собi особливу бадьорiстьВ». РЖ розповiв тодi той чужий пан, як треба доглядати за тютюном, як i пасинкувати його. По тому попрощався й каже до свого кучера: ВлНе журись, брате: наша хвамилiя не пропала: не пiшла в нiщо тАФ скрiзь уживатимуть тепер тютюнВ». А той чужий пан та був сам чорт.

За легендою, записаною в Бiлгородському повiтi, про тютюн наснилось одному чоловiковi ввi снi. Ходив цей чоловiк по монастирях Богу молитися. Прийшов вiн раз до якогось монастиря, й побачив у тiй слободi чи в тому мiстi розквiтлий тютюн. РЖ сниться йому вночi: квiтне картопля, на картоплi ростуть яблука, i хтось каже до нього: ВлНазбирай тих яблучок, закопай iх у гарячий гнiй тАФ виросте розсада; посади тодi розсаду на грядках i весь час поливай i поливай.. Тодi виросте в тебе щось надзвичайне.В»

Той чоловiк так i зробив: нарвав яблучок, закопав iх у гарячий гнiй i щодня раз у раз ходить i дивиться, коли з'явиться розсада. Приходить на дванадцятий день, а там сидить iврей. ВлЧого ти, чоловiче, весь час ходиш?В» тАФ питаi iврей. тАФ ВлЯ тут одну штучку закопавВ». тАФ ВлЯку?В» Вiн i давай розповiдати iврею. тАФ ВлОтож ти не ходи тепер шiсть днiв, тАФ каже iврей, тАФ i розсада сама з'явитьсяВ». Чоловiк той не ходив шiсть днiв, i розсада справдi сама з'явилась. Скопав вiн тодi невеличку грядочку, висадив розсаду та весь час поливаi й поливаi. Бачать це люди i питають його, в чому .справа? ВлВам не питати, менi не вiдповiдатиВ», тАФ вiдказав вiн. А одна дiвчина тАФ напевно, Свята Недiля тАФ й каже: ВлХiба ж це Бог дав? Це не Бог дав! Якому Богу молився, той i дав, а це не Боже!В» тАФ ВлЩо ж менi робити?В» тАФ ВлЯкщо хочеш порятунку своii душi, то вiдмовся вiд цього, а якщо хочеш стати багатiiм, то продовжуй: кого просив, той тобi й дастьВ». тАФ ВлА, що Бог дасть!В» тАФ ВлЦе не Бог. Бог на небесах, а твiй бог у свинячому хлiвi стоiть?В» тАФ ВлЯк би то не було, а я тебе не послухаюсь!В» тАФ мовив чоловiк i пiшов у свинячий хлiв поглянути, чи правду казала дiвчина. Справдi, у свинячому хлiвi стоiть лукавий, весь у золотi, й каже: ВлРЖ ти, чоловiче, будеш увесь у золотiВ». тАФ ВлЧого я хотiв, те менi Бог i дав!В» тАФ ВлТут Бога немаi. Будь менi товаришем, тАФ своii правив лукавий, тАФ нiкого не слухай, а весь час поливай i поливай розсаду. Як виросте, листя обламай, а насiння приберiгай тАФ будеш великим багатiiмВ».

За iншими легендами, чорт даi людям тютюн уже в цiлком готовому виглядi, й сам навчаi iх палити й нюхати. Так, наприклад, за однiiю мiсцевою розповiддю, чорти заманюють селянина, який iшов до церкви, в лiс, дарують йому люльку й навчають палити.

Легенда, записана в Олександрiвському повiтi, пов'язуi початок палiння й нюхання з початком споживання горiлки й веде його вiд пустельника, якого спокусив на все це лукавий. Колись у Запорозьких пущах жив пустельник. Довго вiн там жив, i стало йому, нарештi, сумно самому: не iсть, не п'i, не молиться. Ось лукавий прийняв на себе образ людини i являiться до пустельника. ВлЧому ти, пустельнику, тАФ питаi, тАФ зажурився?В» тАФ ВлТому, тАФ каже, тАФ що одним один у пущах: сумноВ». тАФ ВлНа тобi коробочку з порошком: понюхаiш тАФ i здасться тобi, наче ти вдвох з кимосьВ». Пiшов нечистий. Потягнув пустельник носом порошку раз, другий, третiй тАФ чхнув i йому стало весело. Другого дня знову приходить нечистий. ВлА що, тАФ питаi, тАФ як?В» тАФ ВлВесело, тАФ вiдповiдаi пустельник, тАФ наче вдвохВ». тАФ ВлТа ось на тобi зiлля й люльку: запалиш тАФ i стане тобi так, немов утрьохВ». Запалив пустельник тАФ стало йому веселiше, нiж було. Приходить нечистий i третього дня. ВлНу, що, тАФ питаi, тАФ як?В» тАФ ВлВесело, тАФ вiдповiдаi пустельник, тАФ немов утрьохВ». тАФ ВлТо на ось тобi посудину з краплями: як вип'iш тАФ почуватимешся, наче вдесятьохВ». Щез лукавий. Випив пустельник тАФ i стало йому, наче вдесятьох: як заспiваi, як заграi, як пiднiме поли та як пуститься гопака навприсядки!.

РД на Украiнi ще один погляд на нечисте походження тютюну: вiн вирiс, кажуть, з тiла тоi блудницi, яка зняла Предтечi голову. Легенди, якi наводилися досi, наполягаючи на нечистому походженнi тютюну, тим самим гаряче протестують проти його палiння й нюхання. Однак i те й друге (останнi здебiльшого серед хлiборобiв-орачiв), як ми зазначили вже, ввiйшло мало не в плоть i кров украiнця, й нинi вже нiхто майже не витрушуi, йдучи до церкви, усе чисто з кишень тАФ всiлякi рештки й ознаки тютюну, а тим паче не вдягаi нових, не ВлопоганенихВ» тютюном, штанiв, як це робилося ВлкурiямиВ» за давнiх часiв. Ось чому поряд з наведеними вище легендами на Украiнi i й такi про походження тютюну, з яких випливаi висновок, що в курiннi нема анi грiха, анi спасiння. Така, примiром, легенда, записана п. Катрухiним у залiзничному потягу зi слiв одного сивого дiда. Легенда ця являi собою своiрiдну народну переробку вiдомого бiблiйного епiзоду про ганебне осквернення старшим сином Давида Амноном рiдноi своii сестри Тамари i про криваву помсту за сестру Авессалома (Друга книга царiв, роздiл 13). Ось ця найвищою мiрою оригiнальна легенда.

Було це дуже давно. Далеко не за пам'ятi не лише батькiв чи дiдiв, а навiть i прадiдiв, царював у якiйсь землi цар Давид. Був у нього одним один син на iм'я.. (iменi оповiдач нiяк не мiг пригадати тАФ Влякесь чужеВ»). Була в царя, з-помiж iншоi челядi, одна дiвчина, яка прислужувала царицi. Така з себе гарна, така брава, така краля, що й сказати не можна; кращоi за неi не було в усьому царствi тому нi помiж паннами, нi помiж простолюдинками. Тому нема нiчого дивного, що в неi дуже закохався царенко. Закохався вiн, i утнув дуже некрасиву штуку. Раптом захворiв нi з того нi з сього, але хвороба була не справжньою, а вдаваною. Захворiв так, що й з кiмнати своii не виходив: ВлНе можу, тАФ каже, тАФ i порогу переступитиВ». Настав час обiду. Запрошують його, як це заведено, до спiльного столу. тАФ ВлНiчого, тАФ каже, тАФ не хочу, не можу навiть дивитися на iжуВ». Не йде. Почув про те Давид i каже своiй жiнцi, царицi: ВлТи б, стара, послала синовi хоч печеного яблучка. Може, вiн з'iв би чого-небудь солоденького, смачненького, бо ж не можна хоча б то й хворiй людинi не iсти нiчого: здоровий тАФ i той без iжi заслабне зовсiм, а хворий i поготiвВ». Послухалась цариця, виконала волю чоловiка: в ту ж хвилину заходилася, спрягла два яблучка, поклала iх на срiбну тарiлочку, i, гукнувши красуню-служницю, велiла iй вiднести те синовi. Понесла вона. Царенко взяв яблучка i велiв красунi зачекати, доки вiн з'iсть iх, щоб, значить, потiм посуд прибрала, а сам тим часом гукнув вартового, який завжди стоiть бiля царських покоiв, i вiддав йому суворий наказ, щоб невiдступно стояв бiля дверей i нiкого нi пiд яким приводом не впускав до нього. Вiддавши цей наказ, царенко вчинив тодi ганебну наругу над красунею. Через якийсь час дiвчина вибiгла з кiмнати царенка i, голосячи на весь двiр, попрямувала до царя скаржитися. Вислухав ii Давид i, жалiючи свого сина (тому що в давнi часи хоч i не так було, як нинi, а все ж за такий злочин карали на смерть), велiв iй мовчати й нiкому не розповiдати про те, що сталось, нi слова, за що обiцяв щедро винагородити ii грошима та всiм iншим. Рiч у тому, що цар бiльше вогню боявся суддiв, щоб вони тАФ не дай Боже тАФ не довiдались якось: суддi були такi, що коли тiльки довiдаються, то неодмiнно притягнуть до законноi вiдповiдальностi тАФ не зважать, що царський син, скажуть: ВлЗаконВ». А проти цього й сам цар нiчого не вдii. Чого Давид боявся, те й сталося: якби знав про це один чоловiк чи два, то ще, либонь, справу якось i можна було б зам'яти, а то ж скiльки людей бачило, як дiвчина бiгла вiд царенка з розкуйовдженим волоссям й голосiнням; усi, звичайно, вiдразу ж зрозумiли, в чому рiч, i розблаговiстили по усiх усюдах тАФ адже ж язик без кiсток. Так справа дiйшла, нарештi, й до суддiв. Довiдалися вони й зрадiли. ВлПодавай його, тАФ кажуть, тАФ сюди: будемо судити!В» РЖ притягли царенка до суду. Судили оце вони, судили, i присудили вiдтяти йому голову. Стратили царенка й поховали за мiстом, у степу, наче харцизяку якогось. А дiвчина пiсля цього стала наче не сповна розуму, як причинна. Плаче, тужить, РЖ цiлий день плаче, i цiлу нiч плаче. Нiчого з нею не можуть удiяти. Нiчим не можуть ii заспокоiти. ii страшенно вразило те, що через неi стратили людину тАФ та не якусь там, а самого царського сина. Тiльки зайде на свiтанок, а вона вже й iде за мiсто, на могилку. Впаде крижем на неi, i тужить-розливаiться, так що довкола стогiн стоiть. Плаче i весь час благаi страченого царенка, аби пробачив ii; а сльози з очей, наче вода з джерела, так i течуть, так i ллються на землю. Поливаi вона ними щодня ту могилку. РЖ виросла з ii слiз оцих на могилцi у царенка рослинка, така гарна, зелена, висока та кучерява, мов капуста. Дiвчина тодi й благаi Бога: ВлГосподи, тАФ каже, тАФ якщо Ти й вiн пробачили менi за мою провину, що так гнiтить мене, то зроби, щоб рослину, яка зросла з моiх слiз, полюбили всi люди на свiтi!В» Зглянувся Господь на цi ii молитви i зробив так, як вона просила: полюбили ту рослину всi люди, якi живуть на землi..

А звiдки пiшла сама назва цiii рослини, то от звiдки. Був у тiii дiвчини маленький песик тАФ цуцик, з породистих, що пани тримають у покоях. Цуцик оцей скрiзь за нею бiгав. Куди, бувало, не пiде вона, й цуцик за нею слiдком. Ходив цуцик i на могилку за нею. Коли зросла та рослина, цуцик забiжить пiд неi, й почне вовтузитися в нiй i топтати ii. А дiвчина все, бувало, жене його звiдти, щоб не псував трави, й гукаi до нього: тю, тю, тю, тю, тю, тю! Через те рослина ця й стала зватися тютюном.

Про походження назви тютюну нам особисто довелося чути в Бердянському повiтi таку оповiдь. Зупинились у степу чумаки й почали варити вечерю на могилцi, яка поросла якоюсь особливою травою. Коли потiм трава ця вiд вогню пiдсохла й загорiлась, один чумак, вражений невiдомим доти ароматом, що поширювався довкiл, з подиву вигукнув: ВлТи ба!В» Нерозчувши, як слiд, другий чумак, украй здивований, перепитав: ВлТабак?В» тАФ ВлТю-тюВ» тАФ ВлзатюкавВ» на нього перший. тАФ ВлТютюн?В» тАФ знову спантеличено перепитав той, знов не розчувши. З того часу i стали називати нововiдкрите зiлля табаком i тютюном.

тАФ Ось тепер i розсудiть самi, тАФ завершив оповiдач, тАФ грiх чи не грiх палити? Нема в палiннi жодного грiха, нема й порятунку.

РЖ отак дивляться на палiння в багатьох мiсцевостях Украiни. У Старобiльському повiтi, наприклад, кажуть, що хто палить, але не плюi при цьому, той грiха не чинить, але хто палить i плюi, той не омине пекла, тому що земля всiм нам мати: ми всi iз землi, землею живемо i в землю знову пiдемо, i того земля не прийме, хто на неi плюi.

Так само двоiстий на Украiнi погляд i на нюхання тютюну. Легенда, записана в Олександрiвському повiтi, веде початок нюхання все вiд тих же чортiв. Померла, тАФ говорить легенда, тАФ в чорта мати. Поклав вiн ii й позганяв усiх чортiв голосити. Зiбрались курii з люльками, а ню- харi з рiжками (на Украiнi в давнi часи нюхальний тютюн носили переважно в рiжках, а згодом уже тАФ в тавлинках). Ось курii сiли в рядочок бiля чортовоi матерi, а нюхарi тАФ в другий. Курiй що потягне з люльки, то й плюне чортовiй матерi межи очi тАФ так усю ii й обплювали; нюхарi сидять собi смирненько, i коли потягне якийсь тютюну з рiжка, то з очей покотяться сльози, наче вiн плаче. Дивиться чорт, дивиться та й каже: ВлДобра це рiч тАФ нюхати тютюн: i себе повеселиш, i за iншим поплачешВ». Дiзнались люди, що чорт похвалив нюхарiв, i давай i собi товкти тютюн та потягувати з рiжка, як тi чорти, що голосили за чортовою матiр'ю.

Втiм, П.В. Шейн, ТСрунтуючись на цiй легендi, а РЖв. Манжура тАФ на записанiй ним в Олександрiвському повiтi приказцi про нюхарiв, доходять досить поспiшного висновку, нiби нюхання тютюну вважалось на Украiнi чимось негожим i навiть зневажалось, тодi як палiння було ознакою молодецтва i, так би мовити, гарного тону. Нi про негожiсть, нi про зневагу в даному разi не може бути й мови. Курii добродушно насмiхалися й насмiхаються з нюхарiв, нюхарi тАФ з курiiв, та й годi. Головним приводом для глузування курiiв над нюхарями була неохайнiсть останнiх, якi пiсля нюхання звичайно нiколи майже не втираються; та на втiху iхню у Старобiльському повiтi кажуть, що хто нюхаi i не втираiться, той не чинить грiха: з нього смiються люди й засуджують його, i тим самим беруть з нього грiх на себе.

А в Бiлгородському повiтi кажуть, що на нюхання тютюну навiть благословила Сама Пресвята Богородиця. Якось заболiла голова в Божоi Матерi. Понюхала Вона тютюну, й голова перестала болiти. Божа Матiр i каже тодi: ВлВ Мене вiд нюхання голова вже не болить, нехай же увесь хрещений свiт користуiться цим засобом, вiд якого в Мене перестала голова болiтиВ».

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

About Canada

Economy in South Korea

РЖнституцiональнi напрямки в економiчнiй теорii