Украiнськi легенди про "Триблаженне древо", смерть Адама та главу його

Реферат на тему:

Украiнськi легенди про ВлТриблаженне древоВ», смерть Адама та главу його

Цикл украiнських легенд про Адама i РДву закiнчуiться легендами про Влтриблаженне древоВ», смерть Адама та главу його. Загалом дуже бiднi вiдомостi про життя наших прабатькiв вiдзначаються ще бiльшою бiднiстю, коли мовиться про iхню смерть. Благочестива допитливiсть давнiх християн, що прагли якнайтiснiше пов'язати старозавiтнi подii з новозавiтними, особливо щодо якнайбiльшоi i найвищоi таiмницi християнськоi релiгii тАФ спокути роду людського хресною смертю Боголюдини, оточили останнi днi життя Адама низкою апокрифiчних легенд; а народна допитливiсть на основi народних апокрифiв створила чимало легенд про те саме. Зокрема, щодо украiнських легенд про Влтриблаженне древоВ», смерть Адама та главу його, то iх складено пiд впливом тих самих ВлСлова про видiння СвинеВ», ВлСлова про АдамаВ» i ВлСказання про древо хреснеВ», хоч в ВлiндексiВ» й приписуваного попу РДремii, та такого, що не мiстив у собi майже нiчого богомильського.

У ВлСловi про АдамаВ» мовиться, що Адам, народивши 30 синiв, упав у хворобу (ВлчревнуВ»). Перед смертю вiн схотiв зiбрати до себе всiх синiв. Сини зiйшлись до нього з трьох сторiн землi i стали при дверях дому, де Адам звичайно возносив молитви Богу. Сиф спитав його: ВлОтче Адаме! Яка хвороба спостигла тебе?В» Адам вiдповiв: ВлДiти моi, велика скорбота обiйняла менеВ». Вони спитали, що це за скорбота й хвороба. При цьому Сиф спитав ще й вiд себе, чи не сумуi Адам за плодами райськими, якi вкушав ранiше, i якщо це так, то вiн готовий пiти й принести iх: ВлЯ посиплю, тАФ сказав вiн, тАФ голову мою попелом, волатиму й молитимусь, щоб припинилась скорбота твояВ». тАФ ВлНi, сину мiй Сифе, тАФ вiдповiв Адам, тАФ але я переживаю скорботу й хворобуВ». На питання Сифа, вiд чого вiн страждаi, Адам розповiдаi, як Бог створив його i РДву, через яку вiн помираi, й заборонив вкушати iм вiд древа життя (?); але в той час, коли янголи, стражi РДви, були перед Богом на славословленнi, ворог, дiзнавшись, що з РДвою нема нi Адама, нi янголiв, дав iй вкусити вiд цього древа. Пiсля цього явився Бог i закликав Адама до вiдповiдальностi. За порушення заповiту Господь послав Адамовi 70 хвороб, з яких перша тАФ хвороба очей, а друга тАФ ТСандж слуху.

Скiнчивши розповiдь, Адам почав зiтхати з глибокою скорботою; РДва хоче подiлити з чоловiком його страждання, якого зазнав вiн через неi. Адам висловлюi побажання, щоб РДва пiшла разом iз Сифом у рай i попросила Господа послати янгола, який дав би йому з раю iлею для помазання i втамування хвороби. Сиф i РДва негайно вирушили. По дорозi на Сифа напав лютий звiр ВлГоргонiйВ» i став гнатися за ним. РДва заступилася за сина й мовила звiровi: ВлНевже тебе не страхаi образ Божий, якому ти мусиш коритися?В» Звiр на це вiдповiв, що РДва сама винна у втратi влади над звiрами, природа яких через грiхопадiння перших людей цiлковито змiнилася. Нарештi Сиф, хоч уже й поранений, змусив замовкнути звiра i приборкав його (закляв), вказавши йому на день суду. Прийшовши до раю, Сиф i РДва заплакали, посипаючи голову перстю, i попросили iлею. Явився архангел Михаiл i сказав Сифу, що вiд хвороби Адамовоi немаi лiкiв, i дав йому гiлку з дерева, через яке Адама i РДву було вигнано з раю (за iншою легендою, архангел дав Сифовi три гiлки з трьох дерев: кедра, певга (вид середземноморськоi сосни) й кипариса. Пiсля того Сиф з матiр'ю повернувся до Адама, в його намет. Адам зустрiв РДву докором, що з ii вини смерть прийшла на увесь рiд людський, звив з гiлки вiнець i надiв його собi на голову.. Мiж тим, Адамовi лишалось жити всього один день. РДва сказала чоловiковi: ВлНавiщо я житиму, коли ти помреш?В» Адам заспокоював ii тим, що й сама вона невдовзi помре. Коли вiн помре, тАФ вiв далi Адам, тАФ то слiд покрити його, але не торкатися до нього до появи i особливого розпорядження янгола, якого Бог, певна рiч, пошле, зглянувшись над Своiм творiнням; РДвi зi свого боку треба лиш молитися за нього. РДва залишила Адама i стала молитися. Являiться янгол i оголошуi iй про смерть Адама; вiн кличе РДву поглянути, як пiдiйматиметься душа Адама. РДва побачила свiтлу колiсницю на чотирьох орлах, з янголами, яка зупинилась там, де лежав Адам. Серафими стояли мiж колiсницею й тiлом Адама. При жертовному кадiннi янголи пiдносили своi голоси у молитвi: ВлСвятий РЖаiлю, помилуй його, бо вiн тАФ Твiй образ i творiння рук Твоiх!В» Потiм РДва побачила два величних i страшних таiнства перед Богом. Вона покликала Сифа подивитися сiм розверзтих твердей i янголiв, що молилися бiля тiла Адама. РДва сказала синовi: ВлПоглянь, дитино моя Сифе,хто цi двоi ефiопiв, що стоять на молитвi за отця твого?В» Сиф вiдповiв, що це тАФ сонце й мiсяць, якi разом з янголами зiйшли помолитися за Адама; тiльки iхнi свiтло потьмарилось перед свiтлом усього.

Такий змiст власне апокрифа, вiдомого за грецькими рукописами i лише дещо видозмiненого в слов'янських редакцiях. При цьому в слов'янському апокрифi ВлСлово про сповiдання РДвинеВ» в розповiдi про погреб Адама додано декiлька абсолютно нових порiвняно з грецькою редакцiiю подробиць. Коли помер Адам, тАФ мовиться тут, тАФ з неба явилось кадило з ладаном i три янголи зi свiчками. Господь звелiв архангелу Михаiлу вiднести тiло Адама до раю, а дух його, тАФ мовив Господь, тАФ нехай пробуваi на третьому небi.

За iншою редакцiiю, прийнявши душу Адама, Господь послав архангела Влпоховати тiлоВ» його: ВлРЖ Сифа навчив. РЖ взяли його тiло, й принесли до мiсця (погреба).. Копали могилу, архангел ii освятив. Був голос небесний: ВлАдаме!В» Адам же прорiк: ВлСе, Господи, я; се Ти говорив: ВлЗемлею ти i i в землю повернешся зновВ». Рече до землi: ВлТвоя вiд твоiх, тобi я приношу себе вiд усiхВ». Отак поховали Адама зi звитим вiнцем на його головiВ». Пiсля поховання Адама РДва стала молитися, щоб Бог приiднав ii до чоловiка, оскiльки вона створена з його ребра. Архангел Михаiл навчив Сифа, як поховати РДву, котра померла по шести днях пiсля Адама: Влi прийшло троi янголiв, i взяли тiло РДвине, i поховали ii там же, де лежить тiло Адамове й Авелеве, сина iхньогоВ». З вiнця, що був на головi Адама, виросло чудесне дерево, iсторiя якого-маi продовження вже в iнших апокрифах i головним чином в апокрифi ВлСказання про древо хреснеВ»

У ВлСказаннi про древо хреснеВ» мiститься iсторiя походження древа, що послужило для хреста, на якому був розiп'ятий Спаситель. У рукописах ВлСказанняВ» зустрiчаiться у двох редакцiях. В однiй воно приписуiться Григорiю Богослову, а iнодi Григорiю Двослову, хоча нi в того, нi в другого святого отця немаi такого сказання. В другiй редакцii ВлСказання про древо хреснеВ» приписуiться Северiану, iпископу Гавальському, у творах якого також немаi такого сказання. На початку ВлОповiдiВ» зазначено, що ii списано у Вiритi з послання Влнекоего ЖидовинаВ». В першiй редакцii ВлСказанняВ» починаiться з того, як перед смертю Адама Сиф принiс з раю гiлку з древа пiзнання добра i зла, i як з цiii гiлки Адам зробив собi вiнець, в якому його й поховали. З вiнця, що був на главi Адама, виросло величезне дерево, яке роздiлилося на три частини й було найвищим помiж усiма деревами. Райське дерево, з гiлки якого воно пiшло, виросло в раю з насiння, кинутого посерединi раю Сатанаiлом тодi, як Бот насаджував рай (у цьому лиш одному й позначився на апокрифi вплив дуалiстичних поглядiв богомильства). Помiтивши згодом це дерево, Бог прорiк Сатанаiлу: ВлТут буду Я i тiло Моi, i буде тобi на вигнанняВ», оскiльки з нього виросте древо хреста. Древо пiзнання добра i зла виросло на три частини: одна частина означала Адама, друга РДву, третя тАФ Самого Господа. Коли прабатьки согрiшили, то Адамова частина дерева впала в рiку Тигр, яка й винесла ii з раю; РДвина частина залишилась у раю до потопу, пiд час якого вона принесена була Влдо Меррськоi рiкиВ», Тобто до вод Мерри; а гiлка з древа Господа була вручена янголом Сифу для Адама, який i зробив собi з неi вiнець, iз цих трьох частин древа пiзнання добра i зла зробленi були потiм три хрести: хрест Спасителя з дерева, що виросло з вiнця на главi Адама; хрест вiрного розбiйника тАФ з Адамовоi частини райського дерева; хрест невiрного розбiйника тАФ з РДвиноi частини того ж райського дерева.

Всi цi три дерева опинилися в РДрусалимi таким чином. Адамова частина райського древа, винесена з раю Тигром, зупинилася на пiску. Якось Сиф схотiв пом'янути батька свого Адама. Янгол вказав йому на це дерево i звелiв розкласти вогнище на рiцi Нiлi. Вогнище лишилось невгасимим, i його стерегли лютi звiрi. Коли пiзнiше прийшов до Авраама Лот i розповiв про свiй грiх з дочками, Авраам велiв йому принести вогню з тiii рiки тАФ в цiлковитiй певностi, що Лот там неодмiнно загине. Лот умiло скористався зi сну лютих звiрiв, що охороняли вогонь, i щасливо повернувся до Авраама з трьома головешками. Авраам був вражений i звелiв Лотовi посадити цi головешки на однiй-горi i поливати iх доти, доки з них виросте дерево, що й буде знаком Божого прощення Лоту. Головешки, справдi, прийнялися й розрослися в чудове дерево.

Винесена потопом з раю РДвина частина дерева зупинилася при водах Мерри, i нею Мойсей, за наказом янгола, усолодив пiд час поневiрянь iвреiв у пустелi Аравiйськiй воду в джерелi, посадивши його в ньому хрестоподiбно, причому воно розрослося в чудове дерево. Коли для спорудження храму Соломонового збирали дерево по всiй землi, то привезли до РДрусалима й цi три дерева. Дерево, що виросло з вiнця на головi Адамовiй, було привезене з корiнням, в якому й виявилася голова Адамова. Спочатку ii не помiтили в корiннi, яке вiдтяли вiд дерева й лишили без жодноi уваги. Аж ось якось пiд час полювання Соломона один отрок вiдстав од почту i випадково потрапив у печеру, де й помiтив, що вона з кiстки, а не з каменю; про Це дивне явище вiн i доповiв царевi. Соломон одразу ж наказав очистити кiстку вiд землi й корiння i дiзнався, що це була глава Адамова. РЗi перенесли до РДрусалима. Соломон велiв засипати главу Адама камiнням, з якого й утворилася Голгофа. А стовбур нiяк не могли використати на побудову храму i вiн пiшов лише на риштовання. Коли Южзька цариця, оглядаючи споруджуваний храм, ступила на це дерево, воно сильно похитнулося; але цариця, замiсть прокляття, вимовила: ВлО триблаженне древо, на ньому ж розiпнеться Христос!В» По завершеннi спорудження храму дерево потрапило до Силоамськоi купелi, через що янгол щолiта сходив у неi i збурював у нiй воду. Коли iудеi вiддали РЖсуса Христа разом iз двома розбiйниками на розп'яття, то Пiлат наказав зробити з тих дерев три хрести. Хрест Спасителя був зведений на Голгофi на тому самому мiсцi, де пробувала глава Адамова; кров'ю з ран розiп'ятого Спасителя i водою з проколотого ребра Його хрестився Адам (тобто змочено було главу його, що пробувала пiд хрестом Спасителя) i звiльнився вiд клятви.

За ВлСказаннямВ», приписуваним Северiану, Влдрево хреснеВ» походить з дерева, яке виросло з головешок, посаджених Лотом. Воно принесене було до РДрусалима в той час, коли Соломон споруджував храм. Будiвельники декiлька разiв примiрювали його на бантини в храмi: але внизу, на землi, воно здавалося задовгим, а коли пiднiмали його нагору, на будiвлю, виявлялося закоротким. Так дерево й не використали для будування, i його лишили в храмi, де воно лежало до того часу, коли зроблений був iз нього хрест для розп'яття Спасителя; його обiклали тридцятьма срiбними вiнцями, з яких один, як плату за зраду Спасителя, було вiддано РЖудi тАФ зраднику.

Пiд впливом наведених апокрифiв у середовищi украiнського народу склався цiлий цикл легенд про Влтриблаженне древоВ», смерть Адама та главу його. Дещо в них, порiвняно з апокрифами, народна фантазiя видозмiнила, дещо переплутала, викривила, дещо вигадала; але основна думка всiх цих легенд та, що те саме древо, яке спричинило вигнання прабатькiв з раю i введення у свiт смертi, перемогло на Голгофi смерть i отверзло людям райськi врата.

У легендах, записаних у мiстi Куп'янську, розповiдаiться, що Адам, коли помирав, послав сина свого Сифа до врат земного раю, аби вiн попросив там у янгола iлею милосердя (за iншими легендами тАФ обiцяного Богом сiменi у буквальному значеннi цього слова). Адам дав Сифовi три зернини з райського древа пiзнання добра i зла (за iншими легендами тАФ гiлку з цього древа). РЖз цих трьох зерен, посаджених на могилi Адама, виросло три дерева. iх було зрубано потiм царем Давидом для храму, та при спорудженнi храму Соломоном вони не пiшли в хiд, а лишились лежати на горi, звiдки одного разу, пiд час сильного дощу, були знесенi водою вниз, i потрапили в купiль (Силоамську). Сюди щороку сходив з неба янгол, щоб очищати цi три дерева, якi зрослися в одне, вiд намулу, що вiдкладався на них упродовж року, причому всi хворi, скупавшись у цей час у купелi, одразу ж одужували. РДвреi, шукаючи придатнi для хреста Спасителя дерева, згадали про цi саме i, по своiй злобi, зумисне зробили з них (дуже намоклих) хреста, щоб Спасителю важче було нести його на Голгофу.

За легендою, записаною в слободi Кабанячiй Куп'ян- ського повiту, в Адама було два сини тАФ Петро й Макрадомець. Адам захворiв й послав обох своiх синiв знайти йому цiлюще зiлля. Петро й Макрадомець пiшли й по дорозi зустрiли янгола, котрий спитав у них: ВлКуди ви прямуiте?В» тАФ ВлБатько наш захворiв, тАФ вiдповiдали брати, тАФ i послав нас за цiлющим зiллямВ». Янгол дав iм три якихось зернини й велiв повернутися додому. Коли брати повернулися додому, то виявилося, що Адам пiд час iхньоi вiдсутностi помер i навiть був уже похований. Брати довго не знали, що iм робити iз зернинами, якi дав iм янгол; нарештi, один з них каже: ВлДавай посадимо цi зерна на могилi батькаВ». Посадили. Минуло багато часу, i з зерен виросло три дерева: Влдерево спасiнняВ», Влдерево добреВ» i Влдерево лихеВ». Коли дерева стали великими, то глава Адамова вийшла iз домовини й лягла пiд Влдеревом спасiнняВ». Дерева цi росли на своiму мiсцi до часу розп'яття Христа. РДвреi, засудивши Христа на розп'яття, пiшли шукати дерев, якi пiдiйшли б для цього, i знайшли цi три дерева. З Влдерева спасiнняВ» було зроблено хреста для Спасителя, на хрестi з Влдоброго дереваВ» був розiп'ятий розсудливий розбiйник, що ввiйшов до раю, а на хрестi з Вллихого дереваВ» тАФ злий розбiйник. Коли Христос i розбiйники були розiп'ятi, то пiд хрестом Спасителя з'явилась голова Адамова. Вiдтодi й стали малювати бiля нiг розiп'ятого Христа главу Адама.

За однiiю легендою, записаною в м. Куп'янську, коли вигнав Бог Адама з раю, той почав сiяти собi хлiб. Та що лиш вiн зоре, лукавий вiзьме й витопче. Коли б лукавий зробив це раз чи два, то ще б нiчого; та оскiльки лукавий робив це повсякчас, то зовсiм опротивiв Адаму. От Адам i спитав його: ВлНавiщо ти менi чиниш зло?В» А лукавий йому у вiдповiдь: ВлЯ чиню це для тога, щоб ти вiддав менi мертвих; i знай, що не припиню, доки ти менi не вiддаси мертвих!В» Довго Адам не згоджувався, та оскiльки лукавий не припиняв шкодити, то Адам i вiддав йому всiх мертвих. А щоб Адам не порушував своii клятви, лукавий сказав йому: ВлОбрiж свiй мiзинець i кров'ю зроби знак собi на головi, що ти не будеш зраджувати свою клятву, а я тiльки-но стрiнуся з тобою й побачу в тебе на головi червоне, вже й знатиму, що ти ще не зрадник своii клятвиВ». Таким чином грiх Адама був накреслений на його чолi. Перед смертю Адам пiшов на те мiсце, де тепер РДрусалим; тут вiн помер i був похований на Голгофi. Мiсце, де лежала глава Адама, назвали Кранiiвим, або Лобним; саме над цим мiсцем був згодом поставлений хрест Христу. Кров, що витекла з хромленого ребра Спасителя, змила на главi Адама знак угоди, укладеноi ним з дияволом, i тим визволила всiх померлих з-пiд влади диявола.

До цього додають, що те мiсце на Голгофi, де пролилася кров Спасителя, обкладене тепер золотом у виглядi кiльця, в центрi якого тАФ шпарина, заглиблена в землю до чола Адамового: тут i i пуп землi. Очевидно, подробиця ця увiйшла до легенди з ВлХодiнняВ» iгумена Даниiла в РДрусалим, де в роздiлi про церкву Воскресiння Христового мовиться: В».. тут i бiля стiни за вiвтарем: пуп земний.. РД ж бо й Розп'яття Господнi, вiд церкви Воскресiння на схiд обернене, високо на каменi, як вiстря пiднесене; а навколо каменя тАФ нiби пагорок малий, а посеред каменя того назовнi витесано шпарину на лiкоть завглибшки й на п'ядь завширшки, по колу. РЖ тут було встановлено хрест Христовий. На сподi того каменя лежить глава Адама першого. Пiд час Розп'яття Господнього, коли на хрестi Господь наш РЖсус Христос вiддав Дух Свiй, тодi розiрвалася церковна завiса, i камiння розпалося, тодi ж i той камiнь просiв над главою Адамовою, i тiiю розпадиною зiйшла вода iз ребер РЖсуса Христа на главу Адамову i омила грiхи роду людського. РД та розпадина на тому каменi i до сього дня; i i Розп'яття Господнi i камiнь той святинею, стiною кам'яною оточеною; i вгорi понад Розп'яттям Господнiм зведено склепiння, i розписано мозаiкою дивноюВ».

Легенда, записана в с. Хомутинцях, позначена суто народним духом i складом.

Жив собi Адам, тАФ розповiдаi легенда. Ось уже його Господь i дiтками поблагословив. Така вже йому втiха i радiсть, що, здаiться, хотiв би жити вiчно; а до всього цього й здоров'я йому служило. Ось i каже Адам до Бога:

тАФ Боже, Боже! Не помру я, бо я дуже мiцний чоловiк.

тАФ Що мiцний, то мiцний, тАФ каже йому Бог, тАФ а все одно мусиш померти. Розболиться в тебе голова, защемлять руки, почне крутити ноги тАФ i ти таки помреш!

Не вiрив Адам, поки був молодшим, а надiйшла пора тАФ мусив був повiрити. Розболiлась голова, стало крутити кiстки, тАФ звiсно, як буваi в староi людини. Бачить Адам, що недалеко вже й до смертi, й каже своiму синовi:

тАФ Сину мiй, сину! Пiди, тАФ каже, тАФ до раю i принеси менi з раю золоте яблучко, бо надходять уже моi останнi днi.

Пiшов син до раю, та замiсть яблучка принiс ту лозину, якою Бог вигнав Адама з раю. Адам звелiв зробити з лозини три обручi (вiнцi) i надiти iх собi на голову. Ну, та хiба ж вiд смертi щось допоможе! Воно вже голова наче й не болить, а померти тАФ все ж помер. РЖ як вiн з тими обручами на головi помер, так його з ними й поховали. Аж ось iз тих обручiв виросло три дерева: кипарис, кедр i триблаженне древо.

Ще про триблаженне древо, тАФ веде далi легенда, тАФ розповiдають, що Матiр Божа iз Спасителем якось спiткнулась об нього i мовила, злякавшись: ВлО триблаженне древо! На тобi буде розiп'ято Сина Мого!В» А син на це промовив: ВлПравда, Мати Моя!В» РЖ справдi, скiльки потiм не добирали хрестiв, на жодному не могли розiп'яти Його, а лише на триблаженному древi, яке ще тодi, як росло, мало вигляд хреста.

У другiй легендi, записанiй у слободi Кабанячiй, розповiдаiться, що коли Адам согрiшив, то Господь сказав йому: ВлПiди, Адаме, по раю i знайди гiлiд мiцностi людиниВ». Довго ходив Адам по раю в пошуках за плодом мiцностi людини, гiрко оплакуючи свою слабкiсть; нарештi, знайшов цей плiд й подав його Господу. Господь, узявши плiд, сказав Адаму: ВлХоч ти й согрiшив, але за те, що старанно шукав i знайшов плiд мiцностi людини, Я представлю Тебе перед СобоюВ». Адам уписав слова Господнi до книги, а саму книгу передав синовi своiму Сифу й заповiв зберiгати ii в нащадках. Коли Христа розiп'яли, то iврейськi вченi, на пiдставi слiв, сказаних Адамовi: ВлЯ тебе представлю перед СобоюВ», наказали намалювати на хрестi бiля нiг Спасителя главу Адама. За iншим варiантом, коли почали ставити хрести для Спасителя i двох розбiйникiв, то хрест Спасителя, як i де його не ставили, весь час провалювався в землю. Вже робiтники зовсiм змучились, а хреста все ж не могли поставити. Тодi Спаситель зглянувся над ними й каже: ВлЗнайдiть першу людину, вiзьмiть главу ii й докладiть пiд хрестВ». РДвреi вiдшукали череп Адама, поклали пiд хрест, закрiпили хрест на черепi i тодi розiп'яли Спасителя.

Легенда, записана в слободi Тарасiвнi Куп'янського повiту, повiдомляi зовсiм новi данi про те ж. Копали на Голгофi яму для хреста Спасителя й вирили при цьому череп людини. Викинули його з ями; череп покотився i впав до нiг Спасителя. Хтось iз тих, хто стояв тут, сказав: ВлЧий би це був череп?В» тАФ ВлАдамiвВ», тАФ вiдповiв сам череп. ВлтАФ Ого! тАФ засмiялись воiни. тАФ Чи не хочеш, Адаме, пожити з нами? Ось Чудотворець: попроси Його тАФ Вiн воскресить тебе!В» Череп сказав iм на це: хвилина смертi така страшна, що вiн i жити не бажаi, аби лиш не переживати цiii митi знову.

За iншими оповiдями, записаними там же, викопали не один, а два черепи й викинули iх з ями, причому воiни вiдштовхували iх вiд себе ногами, а iвреi, якi стояли тут, говорили, що, можливо, це були також хоробрi воiни, а то, може, навiть i царi, а тепер iх топчуть ногами. Тодi один з черепiв, котячись з гори, промовив: ВлЯ тАФ цар СалiмаВ»; а другий, що зупинився бiля хреста Спасителя, сказав: ВлЯ тАФ Адамова головаВ».

На закiнчення легенд про Адама i РДву наведемо оповiдь неписьменноi староi жiнки iз слободи Ново-Миколаiвки Куп'янського повiту. Оповiдь ця мiстить простодушно-наiвне розв'язання деяких антропогонiчних питань, охоплюi затим усе подальше життя роду людського й завершуiться вираженням есхатологiчних iдей, перейнятих, звичайно, грубим матерiалiзмом, але таких, якi наочно з'ясовують характер релiгiйних поглядiв селянського простолюду.

Коли зачинався свiт, жили собi двоi людей: РДва (мужчина) i Марiя; в них тiло було таке, як у нас тепер нiгтi. Угледiли вони якось на однiй яблунi два яблука; довго милувалися ними, а потiм одне разом з'iли, тАФ i зразу ж у мужчини РДви утворилася на горлi кiстка (кадик тАФ ВлАдамове яблукоВ»), а тiло в них стало таке, як у нас нинi. Тут же вони й согрiшили. Марiя з цього ж разу затяготiла й народила сина. Ось вони скликали янголiв i стали думати й гадати, яке йому iм'я дати. Дали йому iм'я тАФ Петро; Марiя це iм'я не злюбила, всiх янголiв засмутила. Стали знову думати й гадати, яке ж йому iм'я дати. Дали йому iм'я тАФ Микола; Марiя це iм'я злюбила, всiх янголiв звеселила.

Епiзод надання iменi першому синовi РДви i Марii дуже нагадуi епiзод надання iменi Богомалятку в колядцi, надрукованiй Хр. Ящуржинським на сторiнках ВлКиевской стариньiВ» (1895, лютий, с.209тАФ211):

Ой в Русалимi у Вiфлеiмi тАФ

Грай, море, грай!

Радуйся, земле,

Син Божий народився!

(цей приспiв повторюiться пiсля кожного вiрша).

Пресвята Дiва там Христа мала,

В ризи Його вповивала.

Там всi святi поза стiл сiли.

Взяли писати, взяли читати, тАФ

Дали вони iм'я святого Петра.

Пресвятая Дiва того iм'я не хотiла.

Взяли читати, взяли писати,

Яке Йому iм'я дати, тАФ

Дали вони iм'я святого Павла.

Пресвята Дiва того iм'я не хотiла.

Взяли писати, взяли читати,

Яке Йому iм'я дати, тАФ

Дали вони iм'я РЖсуса Христа.

Пресвята Дiва то iм'я злюбила..

Вiд тiii пари тАФ РДви i Марii тАФ стали розмножувалися люди, поки не вижили (першого) вiку. Коли став наближатися до кiнця вiк, святi люди почали будувати ковчег й пускати туди людей по парi тАФ чоловiка й жiнку, i всякоi птицi, що лiтаi, по парi, i всяких тварин по парi. Ховрашкiв та жаб тАФ тих не брали, вони вивелись потiм iз землi; вовкiв i зайцiв також не брали, та тiльки не знаю, звiдки вони потiм узялися. Коли всього набрали, тодi пiшов дощ. РЖ йшов вiн сорок день i сорок ночей. Всi люди потонули, i всi хати, i все, що було; а тi люди лишились, якi були в ковчезi. Коли дощ ущух, пара людей вийшла з ковчега, i стали вони жити на землi; стали жити тАФ стали грiшити, а в них стали вселятися i вiд них стали народжуватися потонулi душi, тiльки iм давали вже iншi iмена. Пiсля того, як змiнився свiт, i люди змiнились: ранiше були великi та дужi, а чимдалi, тим ставали щораз меншими; а ще далi, пiсля нас, будуть такi, що в однiй печi молотитимуть по сiм чоловiк одночасно. От i ми вже той вiк вижили, що Бог призначив, бо ранiше дiти слухалися батькiв i матерiв i боялися iх, а нинi не слухаються й не шанують, тАФ самi, мовляв, бiльше знають, нiж отцi й матерi. Це ми ту останню сотню лiт доживаiмо, яку додали святi отцi. Господь розгнiвався на отцiв, що вони додали вiку людям, сказав, що все терпiтиме, що б не творилося на бiлому свiтi: хоч хто людину заб'i чи щось iнше скоiть, то Вiн i не караi. Коли доживемо цю останню сотню лiт, то буде Страшний суд тАФ буде нас Господь судити, визначати, кого куди. Де сонце сходить, там буде рай; де сонце буваi ополуднi, там тАФ пекло; а де сонце нiколи не буваi, там тАФ ад. За великi грiхи посадять в ад, за меншi тАФ в пекло, а безгрiшних улаштують в рай. В раю жити добре тАФ там добре п'ють i iдять; а в аду комашкаються (безперервно вовтузяться, як мурашки): той везе лозу; той кричить Влпити!В», а в нього крiзь горло вода ллiться; той у смолi кипить. Тин пiдпирають тАФ це за те, що коли жив на цьому свiтi, то коли щось робив погане, i йому казали: Влне роби тАФ грiх, а коли помреш, то на тому свiтi тобою тин пiдпиратимутьВ», тАФ вiн вiдповiдав: Влгрiх у мiх, та ще й зверху сiв! тАФ там, на тому свiтi, нехай хоч тин пiдпирають моiю душеюВ»; а також за те, що коли в когось повалиться тин i той просить допомогти, вiн не пiде на допомогу, i от на тому свiтi й тин пiдпиратиме. Хто кричить: Влпити!В» тАФ так це за те, що на цьому свiтi не даiш iншим напитися води, особливо жнивами. Лозу возить за те, що на цьому свiтi крав ii. Вiд грiхiв звiльняiться той, хто на цьому свiтi даi милостиню. Жила собi одна скупа жiнка. Ось прийшов до неi жебрак i попросив маленькоi цибулини. Вона цього не пошкодувала тАФ дала; а коли померла й мучилась у смолi, то той самий жебрак прийшов, спустив до неi цибулину, тАФ вона вхопилася за цибулину й вилiзла iз смоли.

Тi жiнки, якi померли вагiтними, тепер мучаться, i баби пупорiзнi за ними ходять, дожидають Страшного Суду. А пiсля Страшного суду iх улаштують прямо в рай разом з маленькими дiтками i з бабами: вони за стiльки лiт до суду вiдтерпiли вже страждання.

Люди всi змiняться, а земля тiльки обернеться, сонце зайде за хмарку, а свiт не змiниться; нам здаватиметься, що палатиме земля i все, але нiчого цього не буде. А ось що буде. Перед Страшним судом ходитимуть ворожки i з того попелу, з якого жiнки роблять луг для прання в п'ятницю й викидають грудку мокрого попелу надвiр, зроблять iз неi паляничку й пропонуватимуть ii людям: хто вiзьме, того душу й переманять до себе.

Занадто грубими, природними мазками накидано в цiй оповiдi велику епопею людства; але ii вiд першого й до останнього штриха яскраво пронизуi життiдайний промiнь вiри в безсмертя й майбутню праведну винагороду, яка незмiнно служить нашому простолюдину вiдрадною провiдною зiркою в його многотрудному й многосмутному життi.

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

About Canada

Economy in South Korea

РЖнституцiональнi напрямки в економiчнiй теорii