Украiнськi легенди та перекази про гадiв

Реферат на тему:

Украiнськi легенди та перекази про
гадiв

Украiнськi легенди та перекази придiляють увагу порiвняно небагатьом видам гадiв, але у розвинутi незрiвнянно докладнiше легенд i переказiв про риб. Вони стосуються: гадюки, вужа, полоза, ящiрки, жаби i черепахи.

Гадюка (звичайна гадюка тАФ Vipera berus, Coluber berus, prester, chersea, melanis, scytha, thuringicus, cocruleus, Vipera ceilonica, squamosa, orientalis, Communis, limnea та iн.), що зветься в Лiтинському повiтi ще гадюкою-падалицею, походить вiд диявола, Влщо видно по ii зубахВ» (Старобiльський повiт). Та, крiм цього вiрування, яке виникло пiд впливом оповiдi Бiблii про грiхопадiння наших прабатькiв, i ще легенда з циклу ВлОбходiв апостольськихВ», яка розповiдаi таке про походження гадюки. Однiй жiнцi схотiлося злякати, чи що, Спасителя з апостолом Петром, а може, просто тiльки жартома позбиткуватися з них. Йшов Спаситель з апостолом Петром пiсля того, як iх хотiв було налякати чоловiк, якого Господь перетворив за це на ведмедя*, коли дивляться тАФ лiзе рачки гола жiнка, та прямiсiнько iм пiд ноги, й нумо сичати, висолопивши язика: ссс.. ссс.. ссс..

Господь прокляв ii й каже: ВлВiднинi ти будеш новою тваррю на землi й на весь свiй вiк лазитимеш на черевi й без одежiВ». Жiнка полазила гадюкою й розплодила згодом гадюк од себе по всьому свiту (Старобiльський повiт). У той час, як усi iншi тварi з любов'ю ставляться до своiх дiтей, гадюка щоразу, пiсля того як виплодить гадюченят, обiв'iться разом з ними на суку, i тодi почне iх поглинати одне за одним. Яке гадюченя впаде на землю i встигне втекти, те тiльки й залишиться жити. Якби вона не зжирала своiх гадюченят, то гадюк розвелося б сила-силенна. Це вже так Бог дав. Та настануть такi часи, що всього намножиться незлiчима кiлькiсть тАФ i звiра всякого, i людей, тАФ i iстимуть тодi звiр звiра, а люди тАФ людей.

Гадюки дуже отруйнi i страшенно лютi. Кажуть, що гадюка, вкусивши людину, вiдразу ж квапиться до води; i якщо лиш вона приповзе до води ранiше, нiж прийде той, кого вона вкусила, то вже нiбито нiяк не можна порятуватися вiд смертi. Тому радять усiм, кого вкусила гадюка, якомога швидше бiгти до рiки або найближчого колодязя i занурити вкушене мiсце у воду (Лiтинський повiт). У Старобiльському повiтi кажуть, що коли гадюка вкусить людину, то треба ii зразу ж убити, вiдiрвати голову й прикладати ii до ранки, аби врятуватися; а якщо не вб'iш, тодi вона полiзе до води i нап'iться, пiсля чого, якщо вдруге вкусить гадюка цю ж саму людину, вона неодмiнно помре. Дуже дiiвим також засобом вiд укусу гадюки визнають трикратне прочитання назад молитви Господньоi.

Якщо до ранки, що утворилася вiд укусу гадюки, прикласти ясеневу паличку й потiм зберiгати ii в себе, тодi уникнеш обмов i наклепiв (Старобiльський повiт). Втiм, гадюка сама уникаi нападати на людину i з першого разу нiколи не кусаi, якщо людина на неi наступить, i каже: ВлЦе вона не бачитьВ». Коли потiм наступить удруге, гадюка каже: ВлЦе вона жартуiВ». РЖ лиш коли вже наступить утретi, вона каже: ВлЦе вiн дратуiВ», тАФ i тодi вкусить. Така поведiнка ii пояснюiться тим, що Влпiсля хрестаВ» (пiсля свята Здвиження, 14 вересня тАФ за старим стилем. тАФ Ред.) гадюка до весни (навеснi гадюки з'являються Влна Варуха, як земля рухаВ»; тАФ мабуть, тут помилка записувача приповiдки, тАФ треба: Влна РуфаВ», апостола iз 70, пам'ять якого святкуiться Церквою навеснi, 8 квiтня тАФ за старим стилем. тАФ Ред.), а не пророка Варуха, пам'ять якого святкуiться восени, 28 вересня тАФ за старим стилем. тАФ Ред.), упродовж усiii зими, живуть у вирii (вирiй гадючий тАФ не той, що пташиний: пташиний вирiй тАФ на теплих водах, Влза пущами i за багатирямиВ», а гадючий тАФ в Руськiй землi), куди допускаються тiльки тi, що не мають провини, якi не вкусили нiкого за лiто тАФ нi з людей, нi з тварин. Гадюку, яка вкусила людину, не приймаi земля, i тому вона лазить до пiзньоi осенi й чекаi, щоб ii хтось убив. При цьому, хто взагалi вб'i гадюку, тому Бог пробачить сорок грiхiв.

Про гадючий вирiй в Олександрiвському повiтi розповiдають таке. Пiшла одна дiвчина в лiс i провалилася в iхнiй вирiй. Коли вона провалилась, гадюки раптом як засичать, а найбiльша гадюка як засичить на них, тАФ тi одразу так усi й принишкли. РЖ лежить там, тАФ каже дiвчина, тАФ сiрий камiнь. РЖ ось яка з них не пiдповзе, то щоразу й лизне i лизне той камiнь. А найстарша гадюка отак весь час i в'iться навколо дiвчини та все кланяiться iй i показуi, щоб i вона лизнула той камiнь. ВлЯ, тАФ каже дiвчина, тАФ довго крiпилась, цiлих дев'ять днiв, а потiм-таки лизнула. РЖ раптом, тАФ каже, тАФ вiдчула в собi такий приплив сили, що i iсти зовсiм перехотiлосяВ». Коли потiм настав час вилазити з вирiю, найстарша вигнулася дугою, i дiвчина легко й вiльно вилiзла по нiй на свiт. А втiм, пiсля того вона недовго вже й жила.

У Старобiльському повiтi записано такий варiант цiii оповiдi. На Здвиження всi гади злазяться докупи, до однiii ями.., i лижуть там кам'яний стовп, чим i живуть цiлу зиму, аж до весни. Тому на Здвиження не можна ходити в лiс, бо провалишся до гадюк у яму. Якось пiшов отак один чоловiк i потрапив-таки до них. Гадюки так i обпали було цього чоловiка, щоб кусати його. Та тут найстарша як засичить на них, тАФ вiн назад; почали лизати камiнь i його штовхають туди ж. Полизав i вiн камiнь, i раптом почав розумiти по-гадючому. Прожив той чоловiк з ними в ямi аж до самоi весни, бо звiдти сам вiн нiяк не мiг вилiзти: надто ж глибока вона була.

У свiй вирiй гадюки лiзуть Влпiд чесного хрестаВ» (напередоднi свята Здвиження) не поодинцi, а цiлими величезними гуртами; перед веде найстарша гадюка, якiй беззаперечно пiдкоряiться решта. Ця гадюка тАФ з великими золотими рогами, i в неi, як мовиться, царський чин. РД й у деяких iнших гадюк золотi роги, тiльки маленькi, й чин у них менше царського (у Старобiльському повiтi гадюку з червоними рiжками називають цариця-голиця). Гадюк iз золотими рогами особливо багато нiбито можна бачити тодi, коли вони лiзуть у вирiй. Отож дехто навмисне йде в цей час рано вранцi в лiс, аби роздобути собi гадючi золотi роги, бо у володаря iхнього буде багато грошей, i взагалi вiн стане щасливим. Роги цi бережуть, як зiницю ока, й нiзащо не продадуть нiкому. Добути iх можна так. Коли угледять гадюку iз золотими рогами, то кладуть червоний суконний пояс (нинi таких поясiв немаi вже тАФ iх нiхто не носить, хiба що рiдко де-не-де побачиш) або суконну червону стрiчку поперед неi в тому напрямку, куди вона лiзе (гадюка не звертаi нiколи вбiк i не повертаiться назад). Долiзе вона до пояса чи до стрiчки i почне потихеньку пищати; тодi почне пищати дужче, далi тАФ ще дужче, i якщо хтось стоiть поблизу, то вона так пищить, що навiть оглушуi його: iй не хочеться скинути роги, а дiтися нiде. РЖ доти пищить все й пищить, доки, нарештi, не покладе iх на пояс чи на стрiчку (Сумський повiт).

Якими б не були отруйними i страшними через це гадюки, але той, хто знаi Влтаке словоВ» (певне слово), може чинити з ними все, що схоче. Косили в полi косарi. Тiльки-но посiдають вони, бувало, обiдати, один одразу ж i понапускаi гадюк, якi давай лазити тут же, Влпо табурiВ». Косарi пiдхоплюються, нажаханi, зi своiх мiсць, а той хизуiться, походжаi та похваляiться собi, Ось один дивився якось, дивився та й каже: ВлНумо, поглянемо, що ти таке вiдаiш?В» Узяв повсть, розстелив ii на землi, поставив на неi того косаря й каже: ВлСтiй же, не зрушуй з мiсця, iнакше тобi буде смертьВ». Тодi тАФ як свисне! Раптом, не знати звiдки тАФ котиться колесо. Докотилося i давай жалом (це була величезна змiя) то в одне око, то в друге тАФ ось-ось виколе iх зовсiм. Вистояв вiн так, нi живий нi мертвий, а потому, як змiя зникла з очей, i каже: ВлРЖ онукам, i правнукам закажу нiколи не похвалятися своiю хоробрiстю перед гадюкамиВ» (Олександрiвський повiт).

Якщо хтось прислужиться гадюцi, вона не залишиться невдячною.

Дiставши вiдставку, поверталися два солдати зi служби додому тАФ один верхи на конi, а другий безкiнний. Застала iх нiч у степу. Прокидаються вони вранцi, й бачать: облягла iх навкiл змiя тАФ така величезна, як гора. Сидять вони в цьому страшному колi й плачуть. Коли зненацька змiя вiдкинула трошки отак убiк хвостика. ВлНу, тАФ каже пiший солдат до другого, тАФ ти тАФ з конем, то драпай, може, втечешВ». Щойно той виiхав, змiя знову замкнула коло. Потiм розвернулася вся й ну кланятися й пищати тАФ от-от мало не забалакаi та весь час кличе солдата за собою. Солдат якось уже там подав iй знак, що згоден. Ось змiя полiзла собi, а вiн за нею, за нею. Прилiзла до нори i як запищить! А з нори як вискочить друга змiя, й давай вони битися. Солдат прицiлився i вправно знiс голову тiй, яка вискочила з нори. Друга змiя давай тодi кланятися йому та дякувати. Потiм швидко поповзла й наздогнала десь крамаря (торговця красним товаром), вбила його й пригнала солдатовi коня з возом (Олександрiвський повiт).

Так розповiдав сам солдат про свою щасливу пригоду; але нiчка темна, треба думати, повiдомила б менш поетичну, зате бiльш вражаючу повiсть про вдавано-чудесну появу в нього коня з возом, навантаженим крамом.

Гадюки iнодi i знаряддям кари Божоi. Одна мати часто ходила провiдувати свою замiжню дочку, i своiми вiдвiдинами, зрештою, набридла тiй. Якось раз прийшла вона в такий час, коли дочка спала. Прокинувшись i побачивши матiр, дочка розсердилась, вилаяла ii й сказала: ВлРЖ чого тiльки вона тут вештаiться!В» Мати пiшла зi сльозами, а дочка знову заснула. РЖ сниться iй, наче хтось каже: ВлПiди в сад i вiзьми там два сувоi полотнаВ». Прокинулась вона, пiшла в сад тАФ i справдi побачила два сувоi полотна. Взяла вона iх, повiсила собi на плечi й понесла. Раптом з тих сувоiв полотна утворилося двi гадюки, якi вп'ялися злiй дочцi в груди i геть приросли до неi, так що було несила iх одiрвати. Так вона й померла з гадюками. II, кажуть, мiг би вирятувати вiд гадюк лише такий чоловiк, який протягом усього життя не iв м'яса по понедiлках i вiвторках (Старобiльський повiт).

Лiтературним джерелом цiii оповiдi i схiднi оповiдання ВлРимських дiяньВ» (ВлСевiа КотапогатВ»), а також оповiдь, вмiщена в одному руському рукописi, де роль змiй перенесено на жабу, а карi пiддано не злу дочку, а злого сипа. Змiст оповiдi цiii, що маi заголовок ВлПро те, як шанувати батькiв i не зневажати iхВ», такий. Жив у Нiмеччинi багатий чоловiк, що мав iдиного сина. У тiй же мiсцевостi жив iнший чоловiк, вельможний, в якого була iдина донька. РЖ запропонував вiн тому багатому чоловiковi видати за його сина свою дочку, але за умови, що багатiй ще за життя надасть синовi в повне розпорядження все своi майно. Багатiй прийняв пропозицiю, записав на сина все своi майно i одружив його з донькою вельможного. Але син недовго пiсля цього шанував своiх батькiв: на четвертий рiк, з намови дружини, вiн одселив батька й матiр в окремий будиночок, збудований бiля ворiт його дому, й видавав iм так мало на утримання, що вони змушенi були терпiти голод i нестатки в усьому. Якось мати, сидячи проти вiкон синового дому, побачила, що в сина смажили гусака на обiд. Вона сказала про це старому своiму чоловiковi. Старий пiшов у господу сина. Угледiвши його, син звелiв сховати гусака. Батько повернувся до себе в будиночок нi з чим, оплакуючи свою ганебну старiсть. Коли батько пiшов, син знову звелiв поставити гусака до вогню. Та коли зiбрались було зняти гусака, на ньому опинилася страшна, здоровенна жаба, завбiльшки з самого гусака. Син узяв якесь знаряддя й хотiв було ним скинути жабу; але жаба, лишивши гусака, стрибнула йому на обличчя i так уп'ялася в нього, що несила було вiдiрвати ii.

Якщо нiхто не побачить гадюки протягом дванадцяти рокiв, то в неi виросте дванадцять голiв, а якщо нiхто не побачить тридцять рокiв, то вона виросте завбiльшки з кобилу (Старобiльський повiт). Якщо гадюка, яка живе в землi, не виходить на свiт Божий упродовж тридцяти рокiв, i до того ж, якщо протягом усього цього часу нiхто не потривожить ii в лiгвищi й гадюка не чутиме жодного звуку, то з неi виросте полоз (Вiнницький повiт), або жовтобрюх. Так обставив народ походження полоза, мабуть, тому, що нинi вкрай рiдко зустрiчаiться на територii Украiни (у степах Новоросii i в недоступних скелях понад Днiстром). Полоз (Егух) належить до пiдродини псевдоногих (Воiпе), саме до удавових змiй i, як усi удавовi, неотруйний. У народних украiнських легендах вiн набув фантастичних розмiрiв i характеру. М. Левченко говорить: ВлУ Херсонськiй губернii я чув про них (полозiв) доволi багато оповiдей: наприклад, менi показували старовинну могилу, де в норi жив полоз, який викрадав ягнят, а в однiй брошурi мало не про торгiвлю в Новоросii на початку цього (XIX) столiття розповiдаiться, що у височезних бур'янах у степах Новоросii, доки не почали розводити у незлiченнiй кiлькостi шпанських овець, водились такi величезнi полози, якi нiбито волiв душили; однак за достовiрнiсть такого свiдчення не ручаюсь. Менi лише раз у життi випало бачити живого полоза; це було в степу, в Ананьiвському повiтi; змiя лежала крокiв за 15 вiд шляху, яким я iхав; прокинувшись вiд стукоту колiс мого екiпажа, вона пiдняла голову на аршин вiд землi. Коли я наказав зупинитися, щоб ближче роздивитися, то змiя поповзла, i в цей час я мав змогу добре ii розгледiти: завдовжки вона видалася, за окомiром, понад 5 аршинiв; голова завбiльшки iз зiгнуту кисть руки дорослого чоловiка; тулуб завтовшки з руку. Кольору сiрого з жовтавим полиском, наче змащена оливою. Трапляються такi змii найчастiше понад Бугом, серед скель. Найбiльшi екземпляри бачили на островi Березанi, або Ада, що в Чорному морi, неподалiк ОчаковаВ»*. На Украiнi говорять, що полювати на полоза треба погiдноi, сонячноi днини, i якщо вiн поженеться за людиною, то тiкати слiд проти сонця, яке заслiплюi полоза своiм блиском. Убити полоза можна тiльки в тому разi, якщо куля влучить у бiлу цятку пiд горлом. У Кишиневi жив один калiка-жебрак, ноги якого були поламанi полозом. Жебрак цей ранiше був чабаном. Сидiв вiн якось у куренi бiля хвороi вiвцi, зненацька на нього напав полоз, обвив його й неодмiнно задушив би, якби чабану не пощастило вбити полоза ТСирлиТСою. Здихаючи, полоз так бив хвостом по землi, що на цiлий лiкоть вибив яму.

Розповiдають також, нiби полоз схопив у полi одного молдаванина, обгорнув його хвостом i почав тягти за собою. Дорогою трапився другий полоз, який удавився рукою мерця, вив i всiляко намагався вивiльнити своi горло. Молдаванин вийняв руку з його горла. Полоз знову тодi потяг його в печеру, дав лантух з хлiбом й мiшечок з грiшми як винагороду за допомогу, надану полозовi, що удавився рукою мерця, i вiдпустив.

Мабуть, тут ми маiмо справу з варiантом наведеноi вище оповiдi солдата, де йдеться про гадюку. Таких фантастичних легенд про змiй у давнину було дуже багато; чимало ходить iх у народi й дотепер. У бiльшостi цих оповiдей полоз змальовуiться як такий, що все пожираi i все знищуi.

Назву ВлгадюкаВ» в загальному значеннi цього слова на Украiнi вживають ще й тодi, коли мова йде про вужа. Частiше за iншi види тут зустрiчаються: вуж чотирисмуговий (Coluber quaterraiatus, Elaphis cervone, Coluber, Tropido- nomus, Ntrix elaphis, Elaphis quaterrcliatus), водяний вуж (Tropidonotus), звичайний вуж, або вужак (Tropodonotus natrix, Coluber natrix, scutatus, ponticus, minutus, niger, Natrix torquata, persa, Tropidonotus ater, persicus, scutatus, torquatus, minax, murorum). Цього порiвняно безневинного плазуна шанують у народi i кажуть, що де плодяться вужi, там буде щасливе життя тАФ багатство (Харкiвський, Проскурiвський, Житомирський та iншi повiти). Хто вб'i вужа, тому запишеться сорок грiхiв (Старобiльський повiт). Хоч улюбленою здобиччю вужа i жаби, та вiн не проти того, аби поласувати й молоком, якщо йому вдалося раз-другий скуштувати його. На цьому спостереженнi ТСрунтуiться дуже поширене на Украiнi повiр'я, нiби вужi ссуть вим'я корiв i взагалi дуже люблять молоко, хоч у таких оповiдях часто багато терпить i сама природа вужа. Так, однi розповiдають, що це тАФ звичайний великий вуж; живе вiн у хатi, десь пiд припiчком. Коли дiтям дадуть молока, виповзаi й вiн i також лiзе до миски. Дiти женуть його, б'ють ложками по головi; та вуж лиш пищить i не заспокоюiться доти, доки йому не дадуть напитися молока.

Дехто говорить, що вуж цей тАФ з руку завтовшки й куций, мов обрубаний, як колода, з великою круглою головою, подiбною до дитячоi. Живе вiн надворi, й коли ссе корову, то обвиваiться навколо однiii з ii заднiх нiг. Якщо таку вподобану вужем корову продати, то за нею iде й вуж, свиснувши при цьому так голосно, що тi, хто чув цей свист, неодмiнно оглухнуть.

Нарештi, дехто твердить, що вуж цей являi собою якесь особливе чотириноге, подiбне до кiшки, покрите, як i всяка взагалi гадина, лускою, до того ж тАФ з довгим, як у ящiрки хвостом i з головою, схожою на дитячу. Живе вiн десь у гноiвнi, поблизу вподобаноi корови, i коли не ссе ii, то спить. Корова, яку вподобаi вуж, надзвичайно добротна i даi вдвiчi, а то й бiльше за iнших молока. Якщо такого вужа вбити, то здохне й корова, бо й вона, зi свого боку, також любить його i скучаi за ним бiльше, анiж за телятком; або ж ii почнуть ссати iншi вужi i остаточно зiпсують (Старобiльський повiт). М. Грiнченко записала в Харкiвськiй губернii таку оповiдь про ссання вужем корови в однiii молодицi. Молодиця оця не знала зовсiм, що вуж ссав ii корову, й пiшла якось раз доiти. Раптом бачить тАФ вiн обгорнувся навколо однiii iз заднiх нiг корови i ссе ii. Молодиця вдарила вужа, й вiн ураз полiз собi в льох, де, виявляiться, жив. Молодиця, подоiвши корову, процiдила молоко й понесла його в льох. Коли вона зiйшла в льох, вуж упав на неi зi стелi льоху, обгорнувся навколо тiла i почав ii ссати. Що вона потiм не робила, до кого не зверталася за допомогою, тАФ не вiдвалюiться вiд неi вуж. З ним так i померла, тАФ i лиш тодi вуж вiдпав. Корова також перевелася зовсiм.

Цi й подiбнi до них оповiдi про вужiв мимоволi наводять на думку, що у виглядi вужа в давнину уявлявся домовик. За свiдченням Герберштейна, у Литвi шанували змiй гивоiтiв, тримали iх в оселi, приносили iм у дарунок молоко, сир, яйця й курей. Кромер говорить, що в Польщi дозволяли вужам i взагалi змiям селитися в домiвках пiд пiччю й шанували iх, як пенатiв. Греки утримували змiй в Афiнському акрополi i в багатьох iнших мiстах, оскiльки уявлення про родинних i родових пенатiв за давнiх часiв поширюване було на цiлi мiста та областi.

Уявлення про вужа, як про чотириногого, могло виникнути зi спiльного вiрування на Украiнi про змiй, за яким вони мають нiбито прихованi ноги тАФ випускають iх тiльки тодi, коли потрiбно буваi тiкати, якщо загрожуi небезпека. Нiг цих нiхто, звiсно, не бачив, та якщо тАФ кажуть тАФ кинути змiю у вогонь, то вона покаже iх. Ось чому дiтлахи, тiльки-но знайдуть змiю, одразу ж намагаються обкласти ii вогнем тАФ певнi, що вона, рятуючись вiд них, неодмiнно покаже своi таiмничi ноги.

Мiж iншим, про це i на Украiнi цiла низка легенд, першоджерело яких тАФ книжнi апокрифiчнi сказання про Ноя; але про цi легенди мова попереду, у роздiлi про всесвiтнiй потоп. (Очевидно, цей роздiл автор мав намiр опублiкувати в 2-му томi. тАФ Прим.). Легенди, подiбнi до цих, ще дужче закрiпили в народi ту повагу до вужiв, яка коренилася на культi змii взагалi, що безсумнiвно був у всiх давнiх арiйських народiв, зокрема i в слов'ян. Перше мiсце у розвитку культу змiй слiд одвести давнiм грекам, якi поважали iх, як дочок землi, матерi всього живого, що стали згодом ii символами. Змiй помiщали у храмах Аполлона i Асклепiя. В часи занепаду в Аполлоновому храмi, в Епiрi, були вiщi змii, в залежностi вiд апетиту яких робилися пророцтва. Асклепiй, син Аполлона, бог лiкарства й цiлитель хвороб, був навчений змiями мистецтва молодити старих i воскрешати мертвих: якось раз змiя обвилася навколо його посоху; Асклепiй убив ii, але виповзла друга змiя, тримаючи в ротi невiдоме зiллячко, доторком якого й воскресила вбиту (Асклепiй тому завжди зображувався iз посохом, обвитим змiiю; i й особливий вид вужа тАФ Ескулапiв вуж, Coluber Aesculapii, flavescens та iн.). Культ змii з Стародавньоi Грецii перейшов до римлян. За часiв республiки, за консулiв Фабiя й Брута, у Римi лютувала чума. Аби вiдвернути епiдемiю, римляни вiдрядили до Епiдавра посланцiв за зображенням Ескулапа. Посланцi повернулися й привезли вужа, який сам уповз на iхнiй корабель, i в якому римляни визнали втiленого бога. На тому мiсцi, де привезений вуж вилiз на берег, було споруджено храм Ескулаповi. (донинi ще, кажуть, можна бачити там зображення вужа в садах одного монастиря, присвяченого святому Варфоломiю.).

Занiсши священних змiй Асклепiя у середню РДвропу, римляни разом з тим, цiлком природно, занесли й поширили тут i легенди про iхнi цiлюще значення, якi, за посередництвом лiтературного впливу лiкарських порадникiв, ВлтравникiвВ» i ВлзiльникiвВ» проникли тодi i в епiчну народну поезiю. Принаймнi основнi класичнi уявлення знайшли собi повне вiдображення у вiруваннях усiх слов'янських народностей. Так, у ВлНомоканонi, сирiч законоправильникуВ», виданому Захарiiю Копистенським у Киiвi 1624 року, зустрiчаiться i пряме свiдчення, що украiнськi знахарки прикладали змiiну шкiру до очей або зубiв у випадку хвороби. У Старобiльському повiтi линовище гадюки носять на шиi, а також пiдкурюються ним од лихоманки; в iнших мiсцях хворих на лихоманку пiдкурюють засушеною змiiю (також тАФ кажаном, гнiздом ремеза тАФ рiд синицi тАФ Parus pendulinus, засушеною жабою). Особливо цiлюще значення приписують головi змii. РЖнодi тримають вдома якусь кiсточку або черепашку, що нагадуi формою й розмiрами змiiну голiвку, вiрячи, що вони приносять у дiм здоров'я. Такi повiр'я зустрiчаються в казках, пiснях та iнших народних творах тАФ украiнських, великоруських, словенських, чеських, болгарських i сербських. На думку австрiйських сербiв, змii саме й навчили людей лiкування, оскiльки вони володiють знанням цiлющих трав. В одному старовинному лiкарському пораднику про траву попутник (Plantago major L.) говориться: ВлРозповiдав, мовляв, венецiянин, торговий чоловiк; випало йому дорогою iхати з крамом на возах важких, i змiя, мовляв, лежить на шляху, i через неi переiхав вiз, i тут ii затерло, i вона, мовляв, померла. РЖ друга змiя приповзла й принесла в ротi попутник та па неi поклала, i змiя, мовляв, ожила й поповзлаВ». В роздiлi ВлУкраiнськi легенди та перекази про надприродних iстотВ» ми навели вже легенду про те, як один чоловiк потрапив до песиголовцiв i, змушений готувати iм для iжi змiй, скуштував цього iдла й сам, i вiдразу ж почав розумiти силу трав. На додаток наводимо тут ще одну подiбну до попередньоi легенду, записану в Олександрiвському повiтi. Жив собi один пан, i був у нього кучер. Якось раз той пап поiхав з кучером у лiс i спiймав гадюку. Привiз вiн спiйману гадюку й почав ii варити. Варив вiн ii, варив, а тодi воду, в якiй варив, вилив на траву тАФ трава так i зайнялася раптом полум'ям. Став вiн тодi варити знову. Через якийсь час знову вилив воду на траву, трава й цього разу спалахнула. Давай вiн варити ту гадюку втретi. Вилив воду тАФ трава не горить. Взяв тодi пан зварену гадюку й почав ii iсти. iв, iв тАФ все з'iв, самi лиш кiсточки позалишалися. А кучер усе те бачив, що робив пан. тАФ ВлНу, тАФ думаi собi, тАФ якщо пан iв гадюку й не помер, посмокчу я хоч кiсточки тАФ для чогось вiн та iв же ii!В» Посмоктав кучер кiсточки тАФ й байдуже. Невдовзi потому пан знов iде з кучером у лiс. Коли прислухаiться оце кучер i Господи, Боже Ти мiй! Вся трава, чуi вiн, говорить! Одна каже: ВлЯ ось вiд тогоВ», друга: ВлА я оце вiд тогоВ». Та: ВлЯ вiд ось такоi хворобиВ», а та: ВлА я вiд ось такоiВ». Збоку отак стоiть буркун (Melilotus coerulea Lam.) i каже: ВлА я вiд гилi, я вiд гилiВ» (Hernia scrotum). Кучер, як почув усе це, мимоволi посмiхнувся; пан побачив його посмiшку й питаi: ВлЧого ти, РЖване, смiiшся?В» тАФ ВлТа так собiВ», тАФ вiдповiдаi кучер.

ВлТа, нi, тАФ каже пан, тАФ мабуть, ти щось знаiш?В» тАФ ВлТа нi ж бо! iй-богу, так собi!В» тАФ ВлАну сплюнь, тАФ каже пан, тАФ на лiвий бiкВ». Кучер тiльки-но сплюнув тАФ i все змовкло, i вiн уже не чув, що говорять трави.

З ящiрок на Украiнi зустрiчаються здебiльше так звана звичайна, або прудка ящiрка (Lacerta agilis, Seps caerules- cens, argus, ruber, Lacerta vulgaris, stellata, arenicola, stirpium, laurentii, exigua, cherconensis, sylvicola, cloniensis, paradoxa); на пiвднi Росii трапляiться ще, втiм, i зелена ящiрка (Lacerta viridis, bilineata, strigata, bistriata, chloronata, schreberi, qu- inquevittata, elegans, smaragdina, seps viridis, Padarcis cyaino- lema). Сiра ящiрка (самиця прудкоi) вiдома в народi пiд назвою Влхлоп'ячоiВ», а зелена (самець тiii ж прудкоi) тАФ пiд назвою ВлдiвчачоiВ», причому кажуть, нiби Влхлоп'ячаВ» ящiрка кусаi дiвчат, а ВлдiвчачаВ» тАФ хлопцiв. Коли побачать навеснi вперше ящiрку, то вiдбивають у неi хвоста, зберiгають його й носять на шиi вiд лихоманки. Якщо на вiдбитий у ящiрки хвiст не наступити ногою, поки вiн зовсiм застигне, то з нього виросте гадюка. В руки брати ящiрку вважаiться грiхом, а коли хто вiзьме, то мусить мити iх водою доти, доки не пiде кров (Старобiльський повiт). У Канiвському повiтi розповiдають, немов одна жiнка проковтнула якось пiд час сну ящiрку. Ящiрка всерединi в неi розчинилась. Коли потiм знахарки стали лiкувати цю жiнку, то вона виблювала i ящiрку, i ii дитинчат (Канiвський повiт).

Жаби (водяна зелена жаба, ропуха тАФ Rana esculenta, viridis, fluviatili, calcarata, Relophylax esculentus; рiзновид ii тАФ озерна жаба тАФ var. ridibunda, cachinnans, fortis; сiра, або трав'яна жаба тАФ Rana temporaria, muta, fusca, cruenta, alpiпа, scotica, flaviventris, platurrhiaus, dybawskii; болотяна, або гостроморда жаба тАФ Rana agilis, gracilis; плямиста зеленуха, зелена жабкатАФDendrobates tinctorius, histrionicus, Calamita, Rana, Hyla tinctoria, Hylaplesia aurat auratus, chocoensis), створенi Богом (Лiтинський повiт) й вiдiграли важливу роль при закiнченнi Давидом Псалтирi, за украiнськими народними легендами. У льохах i криницях жаби заводяться в тому разi, якщо над льохами й криницями хто-небудь i.

Аби перевести iх у льох, треба розпалити там вогнище й покласти на нього стручкового червоного перцю (Capiscum amnuum L.). Брати жабу руками не годиться вона може пирскнути i тодi ВлнападутьВ» бородавки. Одна жiнка тАФ кажуть - взяла жабу в руки; та iй пирскнула прямо в обличчя, i в цiii жiнки виросла навiть борода. Кажуть також, що жаби, як i мишi, передчувають майбутнiй неврожай i з такоi мiсцевостi перекочовують в iншу, де буде багато вологи i передбачаiться хороший урожай. Якось раз сила-силенна жаб перекочовувала з однiii мiсцевостi в iншу. Побачив це один чоловiк, схопив дрючок i вдарив ним жабу, яка вела перед i яка зветься маткою. Матка стрибнула на цього чоловiка i вп'ялась так мiцно йому в щоку, що нiхто не мiг вiдiрвати ii; так цей чоловiк i помер, i похований був разом iз жабою. Укус зеленухи, яка iнодi ганяiться за людиною, вважають невилiковним (Старобiльський повiт).

Жаби дуже часто заводять бiйку з вужем, який ними, як вiдомо, переважно й годуiться. Хто побачить жабу й вужа, якi б'ються, повинен розняти iх палицею i тодi зберiгати ii, мов коштовний талiсман: така палиця приносить у дiм прибуток (Киiвський повiт), рятуi людину вiд покарання (Старобiльський повiт), розганяi градовi хмари, якi для цього треба перехрестити нею (Лiтинський повiт).

Амулетом i також i жаб'яча кiсточка, яку здобувають в такий спосiб: кидають жабу в мурашник; коли мурашки об'iдять на нiй м'ясо, тодi й беруть з кiстяка приворотну загнуту кiстку. Ця кiстка вживаiться в присушках, коли хочуть пробудити в комусь кохання. Неабияку роль, як ми це вже бачили, вiдiграють жаби i в народнiй медицинi.

Досить багато схожих повiр'iв про жаб i також у захiдноiвропейських народiв тАФ у Францii, Австрii, Швейцарii, Шотландii. У класичну давнину iли жаб, щоб були дiти.

Якщо жаба Влперебiжить дорогуВ», то слiд чекати чогось поганого (Чернiгiвський повiт).

В оповiдях про черепах (прiсноводна тАФ Clemmus; iвропейська емiда тАФ Emys, orbicularis, lutaria, europaea, meleag- ris, flava, hellenica, Terrapene europaea, Lutremys europaea) вiдчутний вплив оповiдань ВлРимських дiяньВ» про невдячних i нешанобливих дiтей, а також апокрифiчних сказань i давнiх мiфiчних народних поглядiв. У Канiвському повiтi кажуть, що черепаха створена Богом уже пiсля загального створення свiту. Одна скнара й хитра дiвчина, бажаючи приховати вiд свого рiдного батька приготоване для нього м'ясо, заховала його в глиняну миску й зверху накрила тарiлкою. Щоб покарати за таку скнарiсть дiвчину, Бог перетворив заховане нею м'ясо на черепаху. Ось чому черепаха й тепер покрита двома щитами, подiбними до тарiлок, причому заднi й переднi лапи i голова дуже нагадують собою руки, ноги й голову дiвчини.

Вол. Менчицем записано таку легенду про походження черепахи. Пiшла одного разу мати в гостi до своii замiжньоi дочки. Пiдходить до хати, де жила дочка; а дочка, вгледiвши матiр, схопила мерщiй миску, де була смажена курка, побiгла й поставила ii в коморi: вони якраз саме у цей час iли з чоловiком смажену курку. Входить мати до хати. ii садовлять, приймають. Посидiла мати, збираiться йти. Тiльки-но мати за порiг, дочка з чоловiком до курки доiдати ii. Вносять ту курку, а дочка та накрила ii покришкою. До курки тАФ коли там черепаха. Оскiльки курку накрито було двома полумисками, то i в черепахи тАФ череп'я (щити) згори i знизу.

За варiантом, записаним РЖ. Манжурою, жила колись мати, в якоi була замiжня дочка. Раз якось зварила дочка курку в борщi, а на той час та й прийшла до неi мати. Дочка схопила курку й мерщiй ховати ii. Коли мати пiшла, вона до курки, вiдкрила, тАФ коли вилазить черепаха. РЖ тепер, коли черепаха виплодить череиашат, то тАФ якщо прислухатися тАФ вона мовби квокче.

Нарештi, за варiантом, записаним у Канiвському повiтi, на черепаху перетворилася сама заклята матiр'ю дочка. До однiii молодицi, тАФ розповiдаi легенда, тАФ прийшла здалеку в гостi ii рiдна мати. Спочатку молодиця пригощала ii, чим Бог послав; а потiм бачить, що мати довго не збираiться додому, стала годувати ii дедалi гiрше й гiрше, тАФ вона була дуже скнарою: весь час, бувало, каже, нiби нема нiчого, нiби в усьому терпить нестатки, а сама iсть собi, що ласiше, потайки вiд матерi. Ось якось мати бачить, що дочка зварила собi курку i iсть ii тайкома. Почала мати докоряти iй, а дочка й каже, що то вона не курку, а черепаху через нестатки своi зварила. Тодi мати закляла ii, i дочка сама черепахою стала. Отак вона й лишилася черепахою донинi. РЖ тепер черепаху називають iнодi куркою.

Дехто говорить, що черепахи дуже мстивi i надзвичайно живучi. Напоiв одного разу чумак волiв, побачив черепаху, побив, потрощив ii на м'ясо i погнав собi волiв до возiв. Черепаха за ним. Чумаки в дорогу тАФ i вона за чумаками. Цiлих три днi повзла: куди пiде чумак, який убив ii, туди й черепаха за ним. ВлДавай, тАФ кажуть чумаки, тАФ подивимось, що вона робитиме?В» Поклали того чумака долi, накрили повстю. Черепаха видряпалась на нього, вимочилась, та як гукне! тАФ i тодi поповзла собi геть. Зняли чумаки повсть з товариша, коли дивляться тАФ вiн лежить мертвий.

Черепаху на Украiнi вважають дуже корисною для корiв, i тому часто тримають черепах у ночвах з помиями, якi дають пити коровам; дають також лизати черепаху коровi, причому спостерiгали, що пiсля того молоко стаi незрiвнянно густiшим i смачнiшим, i корова даi його значно бiльше.

Мiж iншим, черепасi на Украiнi приписують надприродне вiдання тАФ знання всякого зiлля, i тому в Ушицькому повiтi запевняють, наче вона походить з найхитрiшого чорта. Злодii за допомогою черепахи намагаються роздобути собi розрив-траву, перед якою не може встояти жоден замок. Для цього треба вiдшукати гнiздо черепахи, де вона поклала вже яйця, i пильнувати часу, коли вона пiде за кормом. Тiльки-но вона зникне з очей, одразу ж огороджують гнiздо кiлочками або невеликим тином. Черепаха, повернувшись i бачачи гнiздо своi огородженим, негайно ж вiдшукуi i приносить у ротi розрив-траву, вiд доторку якоi огорожа розлiтаiться вмить, як пух од вiтру. Тодi намагаються вирвати в черепахи з рота цю траву, вичавити з неi сiк i хоч краплю його впустити за шкiру своii долонi. Вiд одного доторку такоi долонi до якого завгодно замка вiн миттю розлiтаiться на найдрiбнiшi шматочки.

Схожi повiр'я в Галичинi, а також у багатьох мiсцях Великороси та Бiлорусii, у чехiв i нiмцiв i щодо дятла. Щоб дiстати розрив-траву, потрiбно вiдшукати гнiздо дятла i затулити вхiд до нього дерев'яним кiлочком. Дятел випробуi спочатку силу свого дзьоба, щоб проникнути в гнiздо, а тодi вже принесе розрив-траву. Коли вiн полетить за розрив-травою, слiд розстелити перед деревом, де гнiздо, червону хустину. Дятел прийме ii за вогонь i випустить розрив-траву. Всi подiбнi до цiii оповiдi ТСрунтуються на лiтературних джерелах, саме тАФ на давнiх ВлфiзiологахВ», а також на апокрифiчних сказаннях про Соломона. А що стосуiться власне щойно наведеного повiр'я про дятла, то давнiсть його засвiдчена Плiнiiм, тАФ нiби дятел може проникнути в будь-яке закрите примiщення, вiдчинивши замки за допомогою трави.

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

About Canada

Economy in South Korea

РЖнституцiональнi напрямки в економiчнiй теорii