Украiнськi легенди та перекази про диких звiрiв

Реферат на тему:

Украiнськi легенди та перекази про диких звiрiв

Украiнська народна зоологiя, вiдображена в легендах, не обмежуiться самими лише свiйськими тваринами; в нiй посiли вiдповiдне мiсце дикi звiрi, птахи, риби, гади й комахи. Народна фантазiя всiляко, напевно, силкуiться осмислити рiзноманiтнi особливостi тих чи iнших живих iстот i з цiiю метою несвiдомо спускаiться в глиб прадавнiх вiкiв i виносить звiдти уламки спiльно-арiйських релiгiйно-мiфiчних поглядiв i вiрувань, то покiрно повторюi спорiдненi з нею апокрифiчнi уявлення, внаслiдок чого витвори ii в цiй галузi являють собою найстрокатiшу сумiш елемента ВллегендарногоВ» з казковим. А втiм пiд впливом християнства порiвняно серйознiший ВллегендарнийВ» елемент все-таки значно перевершуi елемент казковий.

З диких звiрiв украiнськi народнi легенди, як i слiд було сподiватися, вiдзначили тiльки тих, з якими народовi найчастiше доводилося й доводиться стикатися в життi. Доволi багато легенд i про вовка (звичайний тАФ Canis lupus), оскiльки вовк, поза своiм прямим значенням, вiдiграi ще й важливу роль у зооморфiчному зображеннi демона.

Якось, тАФ розповiдаi легенда (Луцький повiт), тАФ чорт явився до Бога й каже: ВлЛюди зовсiм не доглядають своii худоби, i вона робить шкоду. Треба зробити так, щоб люди на майбутнi боялися пускати ii самуВ». Бог звелiв тодi чортовi злiпити з глини вовка. Чорт хутенько побiг, злiпив вовка i привiв його до Бога. Бог знайшов вовка завеликим (той був завбiльшки з доброго коня) i визнав, що його слiд обстругати. Чорт узявся обстругати вовка, i з великих стружок наробив шершнiв, з менших тАФ мух, а з найменших тАФ комарiв. Вiн обстругав вовка до таких розмiрiв, яким ми його бачимо нинi, й пустив. Вовк страшенно розлютився вiд нестерпного болю i сказав Боговi, що iстиме не лише худобу, а й людей. Чорт привiв вовка до людей i нацькував його на першого-лiпшого чоловiка. Чоловiк той став благати вовка, аби дозволив йому перед смертю помитися. Вовк дозволив. Чоловiк узяв гарного дрючка, заховав його, а тодi спитав у вовка дозволу витертися його хвостом. Вовк дозволив i це i вiдставив хвоста. Тодi чоловiк схопив вовка за хвiст i ну його гамселити дрючком щосили. Вовк вирвався вiд чоловiка i накинувся на чорта. Чорт злякався i дременув вiд нього, вовк тАФ за ним.. РЖ тепер, коли бiжить вовк з роззявленою пащею, то люди не чiпають його, iнакше чорт втече вiд вовка, i вiн кинеться тодi на ту людину, яка перешкодить йому наздогнати чорта.

В Ушицькому повiтi записано такий варiант. Вовкiв, собак, лисиць, диких кiз, кабанiв, зайцiв та iнших звiрiв чорт зробив з глини. Коли все це було готове, прийшов Бог поглянути на чортову працю. Чорт давай цькувати Бога й декiлька разiв вигукнув: ВлГужа його!В» Та анi вовки, анi собаки не зрушили з мiсця. Тодi Бог мовив: ВлАну лиш, тепер я тебе поцькую!В» РЖ щойно вимовив ВлГужа!В», як усi вовки й собаки в ту ж хвилину кинулися за чортом. Чорт хотiв накивати п'ятами, та де там: тiльки-но ухопився за вiльшину, як собаки вiдкусили в нього п'яти, i вiдтодi чорт тАФ безп'ятий. Загалом кажучи, на Украiнi i вiрування, що вовки iдять чортiв. Кажуть (м. Тараща): якби iх не вбивав грiм i не пожирали вовки, тодi б чортiв розплодилося стiльки, що й свiту Божого не було б видно.

Наведенi легенди про створення вовка i вороже ставлення його до диявола досить близькi за змiстом до естонського переказу, який наводить Вiдеман, i до одноi албанськоi казки, яку наводить Ган. Естонський переказ говорить, що коли Небесний Отець (Таг) створив звiрiв, диявол також виявив бажання бути творцем: iз синьоi глини вiн злiпив собаку, та оскiльки сам не спроможний був оживити його, то звернувся з проханням до Небесного Отця. Небесний Отець у вiдповiдь на це прохання сказав: ВлУстань, вовче, розiрви чорта!В» (за iншим переказом, цi слова вимовив начебто сам диявол). Через те ести чортiв i небiжчикiв, що повертаються на цей свiт, вiдлякують вовками, якi й пожирають останнiх.

Змiст албанськоi казки, у стислому виглядi, такий. Коли Господь створив прабатькiв, чорт iз того ж матерiалу змайстрував вовка, але оживити його нiяк не мiг: хукав на нього до знемоги, а все ж таки нiчого з того не виходило. Тодi Бог ударив патерицею по бебехах (тому в нього перехват на тулубi) i мовив: ВлСтворiння, пожери свого творця!В» РЖ першим, кого зжер вовк, був диявол. Подiбний до цього грецький мiф повiдомляi Харисiй Мегдан: вовки пожирають демонiчних вовкулакiв, як у естiв тАФ небiжчикiв, що блукають пiсля смертi i заспокоюються лише тодi, коли iх тричi з'iдять вовки i уразить блискавка.

Отже, цiлком зрозумiло, що тут ми маiмо справу з одним iз рiзновидiв дуже поширеного дуалiстичного сюжету про свiтотвiр i створення тваринного свiту Богом та дияволом.

Вовками вiдаi святий Юрiй, причому в Олександрiвському повiтi iх навiть i називають ВлЮрiiвими собакамиВ». Вовки iдять тiльки те, що вкаже iм святий Юрiй. Одного чоловiка чарiвники перетворили на вовка, i вiн був вовком цiлий рiк. Вигнаний з села людьми й собаками, бiгаючи лiсом, вiн схотiв iсти. Раптом вiн угледiв святого Юрiя, який iхав верхи на бiлому конi. Наблизившись до перевертня, святий Юрiй зупинився i свиснув. Одразу ж на його свист вибiг з лiсу вовк, якому святий Юрiй сказав: ВлВiзьми цього свого товариша й покеруй ним, тому що вiн ще недосвiдчений i не може сам собi роздобути iжiВ» (Луцький повiт).

Святому Юрiю (Георгiю) приписуiться влада над вовками, без сумнiву, тому, що на нього, так само, як на святого пророка РЖллю та архiстратига Михаiла, перенесено риси язичницького бога-громовика, а вовк i зооморфiчним образом демона. РЖ таке зображення святого Георгiя властиве не лише руському народовi, а й багатьом iншим. Так, мусульмани в давнину сполучали РЖллю й Георгiя в один образ Khidrelleza; абазини вшановують обох названих святих в один i той же день. Сама влада святого Георгiя над вовками виробилася, на думку академiка Веселовського, Влз iдеi приборкання: St Georges leur serre la gueule, кажуть y Францii; вони тАФ це негативний символ, як у пiвнiчного Одина, який водночас зветься й ворогом вовка, й годуi двох вовкiв зi свого столу, а вовки звуться його псамиВ». У руському духовному великому вiршi РДгорiй Хоробрий зустрiчаi саме вовкiв i заповiдаi iм iсти лише Влвелене, вiд святого РДгорiя благословеннеВ» (дозволене, вказане); Влщо у вовка в зубах, те РДгорiй давВ», тАФ говорить руське народне прислiв'я. В ролi годувальникiв вовкiв в украiнських i взагалi руських легендах, поряд зi святим Георгiiм, виводяться також Спаситель i святий Микола, подiбно до того, як в осетинськiй легендi тАФ Бог. Святого Георгiя легенди подають у таких випадках на бiлому конi, або старим, навколо якого вовкiв тАФ сила-силенна; вовки тАФ його хорти (так само в Литвi та у естiв); вiн тАФ вовчий пастир, як у осетинiв святий Феодор Тирон (Тутир), iнший змiiборець.

Святий Юрiй призначаi в поживу вовкам не тiльки тварин, а й людей: так народ пояснюi випадки розтерзання вовками людей.

Одна жiнка, тАФ розповiдаi легенда, записана в Харкiвському повiтi, тАФ вийшла якось надвiр i бачить бiля iхнiх ворiт святого Юрiя на бiлому конi. А за ним покiрно бiжать вовки. Вона злякалася, вбiгла в хату i розповiла своiму чоловiковi. Тому схотiлося поглянути на це диво. Наступноi ночi пiшов вiн до лiсу i вилiз на дерево. Бачить тАФ на бiлому конi iде святий Юрiй, а за ним бiжать вовки. Злiз Юрiй з коня, сiв на травi, а вовки лягли навколо нього. РЖ каже вiн до вовкiв: ВлТобi, сiроманцю, на вечерю ягнятко, яке оце там лежить; тобi (до другого) тАФ оце ягня; тобi тАФ оте..В» Усiм, усiм указав вечерю, а одному старому, кривому вовку нiчого було вже вказати. Юрiй i каже до нього: ВлА тобi, старий вовче, отой чоловiк, що сидить на дубiВ». Й поiхав собi далi. Всi вовки порозскакувалися по тих мiсцях, куди послав iх Юрiй, а кривий пiдiйшов до дуба, сiв на заднi лапи, та й сидить тАФ чекаi, коли злiзе той чоловiк. Однак чоловiк з дерева не злiзаi. Сидiв, сидiв вiн на дубi, отак i пересидiв вовка: вовк устав з-пiд дуба й побiг шукати собi iншоi поживи.

Тодi чоловiк тАФ хутчiше з дуба i ходу. Прибiг до пилярiв, якi поблизу пиляли колоди. ВлДобрi люди! тАФ став вiн благати.

Приймiть мене до себе, я вам допомагатимуВ». Тi прийняли його, нагодували, а вiн iм допомагав колоди пиляти. А коли лягли вони спочивати, чоловiк той i каже iм: ВлБережiть мене, добрi люди, щоб вовки не злапали: якщо встережете, вiк на вас за те працюватимуВ». Вони поклали його посерединi мiж собою, вкрили своiми свитами та кожухами i заснули. Вранцi, щойно попрокидалися, роззирнулися, нема того чоловiка: вовк все-таки злапав його.

Спорiднена легенда, записана в Олександрiвському повiтi, проводить мораль, що все на свiтi вiдбуваiться за Божим помислом i Його ухвалою.

РЖшли якось шляхом-дорогою двоi чоловiкiв. Один i каже: ВлДавай десь уже станемо на нiч, бо я боюсь вовкiвВ». А другий вiдповiдаi: ВлЯ сам вiд чотирьох вовкiв одiб'юсяВ». тАФ ВлНi, тАФ каже перший, тАФ краще зупинимося на нiч: Бог його Святий знаi, що воно ще будеВ». тАФ ВлБуде те, що я знаюВ», тАФ вiдповiв другий. Ось той, котрий не боявся вовкiв, пiшов собi далi дорогою, а той, який боявся, попрямував на вогонь, що блимав у степу. Приходить до багаття, а там вовкiв тАФ сила-силенна, а посерединi тАФ Юрiй варить iм iсти. ВлНе бiйся, чоловiче, тАФ каже Юрiй, вони тебе не зачеплять. Звiдкiля ти?В» Чоловiк той розповiв, як iшли вони вдвох. ВлЯ, тАФ говорить, тАФ кажу: Бог знаi, що ще буде, а вiн каже: буде те, що я сам знаюВ». Ось Юрiй i послав чотирьох вовкiв. Прибiгають вони назад тАФ не взяли. Послав вiн ще шiстьох тАФ i тi не взяли. Послав вiн нарештi дванадцятьох, якi й розiрвали нерозважного смiливця. Це йому так Бог учинив за те, що вiн казав: Влсам знаю, що будеВ». Так говорити не годиться, треба казати завше: буде так, як Бог дасть.

Взагалi слiд зауважити, що на Украiнi, як i у Великороси, простолюд твердо вiрить, що Влвсе на свiтi твориться не нашим розумом, а Божим судомВ». З безлiчi народних оповiдей на цю тему наведемо тут для iлюстрацii всього лиш одну, записану в Острогозькому повiтi.

Сидить собi чоловiк та цюкаi щось сокирою. А Бог тодi ще ходив по землi мандрiвником. Ось пiдходить Вiн до цього чоловiка й каже: ВлЗдоров був, чоловiче!В» тАФ ВлДоброго здоров'я!В» тАФ ВлХай Бог помагаi!В» тАФ ВлСпасибi!В» тАФ ВлА що ти оце, чоловiче, робиш?В» тАФ ВлЧовникВ», тАФ вiдповiдаi той.

тАФ ВлЯк Бог дасть, то й буде човникВ», тАФ зауважив Мандрiвник. тАФ ВлТут i без Бога видно, що буде човникВ», тАФ каже чоловiк i далi собi цюкаi. Цюкаi та й цюкаi, коли роздивився, а вже той човник i не виходить. ВлТо змайструю я ночвиВ», тАФ вирiшив вiн. Знову йде Мандрiвник: ВлЗдоров був, чоловiче!В» тАФ ВлДоброго здоров'я!В» тАФ ВлХай Бог помагаi!В» тАФ ВлСпасибi!В» тАФ ВлА що ти оце, чоловiче, робиш?В» тАФ ВлНочвиВ», тАФ вiдповiдаi той. тАФ ВлЯк Бог дасть, то будуть ночвиВ».

Розсердився чоловiк i каже: ВлТут i без Бога видно, що будуть ночвиВ», тАФ i далi собi цюкаi. Цюк та й цюк, коли роздивився, а вже й ночви не виходять. тАФ ВлТож зроблю я собi в такому разi корячокВ», тАФ надумався вiн i став знову цюкати. Де не взявся тАФ знову Мандрiвник. тАФ ВлЗдоров був, чоловiче!В» тАФ ВлДоброго здоров'я!В» тАФ ВлХай Бог помагаi!В» тАФ ВлСпасибi!В» тАФ ВлА що ти оце робиш?В» тАФ ВлКорячокВ». тАФ ВлБог дасть, то й буде корячокВ», тАФ зауважив Мандрiвник. Ще дужче розсердився чоловiк i каже: ВлОсь тут уже й без Бога видно, що буде корячокВ», тАФ i став далi цюкати. Та доцюкався до того, що й корячок не виходить. Почав було робити ложку тАФ i ложка не вдаiться. Коли, нарештi, побачив, що нiчого не виходить, застругав шпичку. Отак замiсть човна чоловiк зробив шпичку.

Будучи створiнням диявола, вовк водночас в арiйських народiв i й зооморфiчним образом диявола. В середнi вiки диявола часто звали Влinfernus lupusВ», Влlupus veraxВ», тобто вовк, що викрадаi душi, i т. iн. Однак i в цiй своiй символiчнiй ролi вовк усе-таки i пiдвладним святому Юрiю, як про це свiдчить легенда, записана в Кременецькому повiтi. Вигнали селянина на панщину. А селянин цей був страшенно вбогий, i в нього всього лиш, може, й було, що самий лиш хлiб-грисяк. Пiшов чоловiк вiдбувати свою панщину в лiс тАФ збирати хмиз. Воловодився вiн там, може, бiльше як пiвдня, схотiлося йому iсти, i вiн уже вирiшив було з'iсти свiй грисяк, та потiм передумав: ВлКраще пiдвiшу його поки що на деревi тАФ нехай собi повисить, а коли скiнчу працювати, то перед тим, як iти додому, й з'iмВ». Наносив скiльки там треба було хмизу на вiз, пiшов до хлiба тАФ нема! Шкода, та що вдiiш: пiшов додому голодний.

Мiж тим, став уже святий Юрiй скликати до себе всiх звiрiв i ну розпитувати, хто з них що зробив. Той каже, що вiн у селянина свиню загриз; iнший тАФ що теля задер.. кожен про своi. Пiсля всiх пiдходить один вовк i каже: ВлА я, святий Юрiю, з'iв у чоловiка хлiб-грисяк, який вiн пiдвiсив на деревiВ». тАФ ВлЯк же ти мiг скривдити цього чоловiка? У нього тiльки всього й було, що кусень хлiба-грисяка, а ти й той з'iв! Зле ти вчинив, бо скривдив злидаря. Ходи ж тепер до того чоловiка служити: за те, що з'iв у нього останнiй хлiб, вiдслужи йому три роки!В» РЖ пiшов той вовк до чоловiка вiдслужувати. Обернувся хлопцем, приходить до нього й каже: ВлДядьку, вiзьмiть мене до себе: я у вас працюватиму. Ви менi нiчого не платiть тАФ я працюватиму у вас за хлiбВ». тАФ ВлТа в нас, сину, нема коло чого поратися, нам i самим нiчого iстиВ». тАФ ВлА я все-таки залишусь: платнi менi нiякоi не треба, а на хлiб, либонь, i сам зароблюВ». Жiнка тодi й каже чоловiковi: ВлА так тАФ отак i так, чоловiче: хоч i не багато напрацюi, а все ж на хлiб заробить тАФ вiзьмемо йогоВ». РЖ взяли вони того хлопця до себе. Другого дня хлопець знайшов десь штук зо три старих цвяхiв, розпалив пiчку, попросив у господаря молотка (та що там за молоток у такого господаря!), розпiк цвяхи i швидесенько викував з них три ножi: ВлНате, тАФ каже, тАФ господинечко, понесiть на базар: за що продасте, за те й продасте, може, й на хлiб заробите; та, до речi, i залiза шматочок купiть менi тАФ буду ковалюватиВ». Винесла господиня ножi на базар i миттю продала iх: взяли, не торгуючись. Купила вона хлiба, купила й залiза. З того залiза хлопець уже бiльше ножiв накував. Господиня продала й тi i купила багато залiза. Хлопець викував з нього плуг тАФ продали. Далi справа пiшла так, що збудували кузню, накупили iнструменту, i став хлопець кувати плуги, рала тАФ одне слово, все.. Помалу став чоловiк багатшати, возити по ярмарках i спродувати те, що скував наймит. ВлКазала я тобi, чоловiче: вiзьмемо хлопця, а ти не хотiв. А тепер ось, мабуть, сам бачиш, як вiн нам згодився. Вiн завiв таку справу, що з ним без горя можна вiк звiкуватиВ». Мiж тим, наймит став потроху й господаря привчати до ковальськоi справи тАФ вже й той плуги куi. Грошей у них стало вiдтодi ще бiльше. Побачив якось хлопець старого собаку, який жив у господаря i вже був такий слабий, навiть не гавкав, та й каже: ВлДядьку! А ви знаiте тАФ яз цього Рябка зроблю зовсiм молодого собаку. Хочете?В» тАФ ВлЗробиВ», тАФ каже господар, глянувши на хлопця i знизавши плечима, а сам собi думаi, що той жартуi. Хлопець ухопив собаку за хвiст i потяг до кузнi. Там вiн його вкинув до горна, спалив, тодi вийняв, поклав на ковадло, вдарив молотком раз, другий тАФ i вийшов песик молоденький, гарненький; бiгаi той песик, знай собi гавкаi, тiшиться! Приходить хлопець до господаря й каже: ВлА що, дядьку, впiзнаiте свого старого Рябка?В» Той глянув i, побачивши свого Рябка молоденьким, зачудувався. Пiсля того хлопець узяв i матiр господаря, яка була вже дуже старою, кував ii, розiгрiвав, знову кував тАФ вийшла з неi молоденька дiвчина, рокiв вiсiмнадцяти. Скоро пiшов поголос усiм свiтом, що з'явився такий коваль, котрий зi старих людей куi молодих. Стали до нього звiдусiль з'iжджатися: то король везе свою стару жiнку, щоб перекував ii на молоду; то пан везе матiр; той тАФ батька. Всi iдуть, кожен хоче зробитися молодим. Хлопець усiх перековував, нiкому не було вiдмови; лише господаря свого вiн не навчив, як iз старих людей робити молодих, тАФ господар саму лиш ковальську працю й знав. Багато, дуже багато надбали вони своiю працею грошей тАФ господар уже не бiдував. Вiдбув хлопець свiй строк, одпрацював визначенi йому святим Юрiiм три роки, збираiться йти додому, а дядько не вiдпускаi, просить, щоб лишився ще. ВлНi, тАФ каже хлопець, тАФ не можна менi у вас бiльше жити, пiду; вистачить на вас. А тiльки ось що, дядьку: до вас приходитимуть люди, коли я пiду, проситимуть, щоб ви зi старих робили молодих; та ви не берiться за це тАФ нiчого не вийдеВ». РЖ пiшов собi. Незабаром, справдi, до того чоловiка з'являiться пан, привозить старого батька i просить зробити його молодим. Чоловiк той божиться, що не вмii, та мужицьке дiло таке: як не послухаiшся пана, то накладеш головою. А пан знай пристаi: ВлСкуй менi молодого батька!В» Нiчого не вдiiш, змушений був кувати. Понiс старого до кузнi, кинув його у вогонь, спалив, поклав тодi на ковадло i хотiв було кувати, а старий пан так i розсипавсь на порох. Причепилися до чоловiка, тягають його; стали судити, i присудили до шибеницi. Ставлять на площi шибеницю, i повiсили його. Коли чоловiк зовсiм уже конав, усi розбрелися по хатах. Зненацька пiдходить до шибеницi хлопець та й каже: ВлА я ж застерiгав вас, дядьку, щоб ви не бралися до справи, якоi не знаiтеВ». Тодi зняв iз шибеницi дядька i послав його в кузню кувати, а замiсть нього затягнув у зашморг лантух соломи. Другого дня прийшли люди до шибеницi, щоб зняти повiшеного. Дивляться, а замiсть чоловiка висить лантух соломи! Вони тАФ до кузнi; а той куi собi, мов i не було нiчого. Знову потягли його до шибеницi, знову повiсили. А хлопець знов прийшов, вийняв iз зашморга свого колишнього господаря, вiдiслав його додому i звелiв кувати, а замiсть нього пiдвiсив колоду. Прийшли люди знiмати повiшеного, коли на шибеницi хилитаiться колода! До кузнi тАФ той собi куi. Знову схопили його, потягли до шибеницi i повiсили. Хлопець прийшов i цей раз, зняв, послав додому i наказав: ВлГлядiть же, як тiльки з'явиться хто на порозi кузнi, кидайте йому просто межи очi все, що трапиться пiд руку тАФ нiчого вам за це не буде, нiхто не пiд ступиться до вас i не займеВ». Пiшов той чоловiк додому тАФ i нiхто вже вiдтодi його не займав.

З деякими легендами про вовкiв i ставленням до них великомученика Георгiя та святителя Миколи ми ще зустрiнемося нижче, а тут згадаiмо тим часом про оригiнальне повiр'я, яке побутуi в Олександрiвському повiтi, мовби вовчиця приводить дiтей всього лиш раз на своiму вiку, й до того ж стiльки, скiльки того року буваi тижнiв Рiздвяноi м'ясницi разом з масницею.

Украiнськi легенди про походження ведмедя варiюють на рiзнi способи загально-арiйське вiрування про нього. У деяких народiв та народностей i навiть i понинi особливий культ ведмедя, який мав величезне значення в давнi часи. Такий культ, зокрема, i й досi ще в обських остякiв Тобольськоi округи, сургутських остякiв, айнiв i гилякiв, лопарiв, бурятiв, кавказьких горцiв, фiнiв, вогулiв, алтайцiв, урянхайцiв (сойотiв), сибiрських киргизiв, самоiдiв, росiян тощо; залишив цей культ бiльш чи менш помiтнi слiди i в рiзних захiдноiвропейських народiв, причому вiн часто змiшуiться з культом вовка, собаки та iн. Ведмiдь був для первiсного дикуна найгрiзнiшим з усiх звiрiв, яких лише зустрiчав вiн у лiсi. На пiвночi це був цар лiсiв, який, окрiм сили, розуму i хитростi, вражав ще тим, що мiг ставати на заднi лапи, нагадуючи собою людину, i особливо тим, що пiдошви його заднiх лап дуже схожi на пiдошви людини. Звiдси був уже один лише крок до визнання ведмедя перевертнем людини, що ми й справдi бачимо в легендах i казках рiзних народiв. До найхарактернiших украiнських легенд про походження ведмедя належить така. Коли Господь ходив ще по землi з апостолами, йшли вони одного разу через якусь рiчку бiля млина, i треба iм було переходити мiсток. А мiрошник узяв та й сховався пiд мiстком, щоб налякати iх. Вiн одягнув кожух вовною назовнi i несподiвано вискочив з-пiд мiстка. Тодi Господь мовив до нього: ВлТа щоб ти так бiгав, доки твого вiку!В» З того часу й повелись на свiтi ведмедi (м. Тараща, Холмська Русь, Ушицький та Олександрiвський повiти).

Йшов якось Господь зi святим Петром через мiст. Раптом з-пiд мосту вискакуi чоловiк у вивернутому кожусi тАФ вiн сховався туди ранiше, щоб налякати РЖсуса й Петра тАФ та як гаркне: ВлВе!. В» А Господь одвернувся вiд нього, сплюнув i каже: ВлНу, то iди ж тепер у цiй шкурi в усi краi свiту, лякай людей, а люди лякатимуть тебеВ». Пiшов тодi той чоловiк ведмедем, а вiд нього вже розмножився й по всьому свiту ведмежий рiд. Ось тому ведмедi й схожi на людину (Старобiльський повiт).

У тi щасливi часи, коли Господь був у безпосередньому спiлкуваннi з людьми й часто, напевно, являвся iм, один мiрошник, одягнувши навиворiт кожух, хотiв з-за рогу налякати Влжида-мiрошникаВ». Сталося так, що цiii хвилини проходив Господь, i той мiрошник наткнувся на нього. За таке нерозважне зухвальство, за повелiнням Божим, вiн лишився назавжди ведмедем.

Ведмедi колись давно були звичайними людьми. Жили вони в лiсi й нiкого до себе не приймали, нi з ким не хотiли знатися. Ось зайшов якось туди один чернець. Усе село обходив тАФ просився, аби пустили в хату. Але нiхто йому не вiдчинив дверей. Тодi чернець прокляв тих людей. Вони й зробилися ведмедями (м. Тараща).

Раз якось прийшов в одну хату збирач на церкву, а господар, щоб налякати його, сховався на покуттi, за образами. За це Господь обернув його на ведмедя. Через те ведмiдь i рветься завжди на покуття, коли його приведуть в хату (Старобiльський повiт).

У Житомирському повiтi кажуть, начебто ведмiдь i мавпа виникли з людини-чаклуна, що обернувся раз назавжди в цих тварин, здатних, подiбно до людини, лазити по деревах i споживати однакову з нею iжу.

Нарештi, в мiстi Куп'янську записано ще двi легенди про походження ведмедя на мотив вiдомоi казки Пушкiна ВлПро рибалку й золоту рибкуВ». За цими легендами, на ведмедiв були перетворенi чоловiк та його жiнка (за другою легендою, тАФ й дитя iхнi), що виявили ненаситну жадiбнiсть.

Не можна не згадати тут, що деякi з наведених вище украiнських легенд про походження ведмедя мають доволi близьку схожiсть з литовськими легендами. Так, легенда, записана в Трокському повiтi, розповiдаi, що коли Спаситель ходив по землi зi Своiми учнями, йому якось довелося йти з одного мiстечка в iнше, коли вже смеркалося. Татарин (Кйогiш), а iншi кажуть тАФ гудас, тобто бiлорус, маючи намiр налякати iх, влiз пiд мiст на тому шляху, де вони мали йти. Як тiльки Спаситель з апостолами пiдiйшов до мосту, татарин почав ревти (шигтеi) по-ведмежому. Учнi, якi вперше почули той рев, спитали Господа: ВлВчителю, хто це так реве (щита)?В» Спаситель вiдповiв, що це реве такий звiр, якого вони нiколи ще не бачили. Звiр цей зветься ведмедем (тезгка). За хвилину учнi побачили кошлатого ведмедя, який вибiг з-пiд мосту i зi страшним ревом зник у лiсi. Через те ведмедi, як перевертнi з людей, мають пiдошви, дуже схожi на людськi. Кожну людину ведмедi вважають за кривдника i, зустрiвшись з нею в лiсi, не випускають живою за те, що людина зробила ведмедя перевертнем. Ось чому людинi нiколи не можна насмiхатися з ведмедя, бо не вiдомо, хто вiн такий.

Литовська легенда, яку наводить Фекенштедт, дуже нагадуi легенду про походження Влхохлiв i москалiвВ».

В Олонецькiй губернii на пiдтвердження того, що ведмiдь i насправдi перевертнем, серед рiзних iнших доказiв посилаються, мiж iншим, i на те, нiбито було безлiч випадкiв, коли при здираннi шкури з убитого ведмедя виявлялося, що тiло його пiд шкурою було оперезане чоловiчим пасом або знаходили пiд нею рештки бiлизни, вбрання, прикрас i т. iн.

Громада селян у кожухах вирушила в зимовий час на весiлля, витiваючи рiзнi штуки. Спаситель i святий Петро випадково йшли тiiю ж дорогою. Селяни, побачивши гаданих прочан, надумали з них посмiятися. Злiзли з возiв, одягли кожухи навиворiт i загородили iм шлях на мосту, через який тi мали проходити. Не зважаючи на прохання подорожнiх дати iм дорогу, селяни й далi знущалися, так що Спаситель розгнiвався врештi i промовив: ВлЯкщо ви хочете бути ведмедями, то будьте ними!В» Щойно вiн вимовив це, як селяни вiдразу ж перекинулися на ведмедiв.

Дещо вище в того ж Фекенштедта йдеться про те, що до Христа ведмедiв не було. Пiд час Його земного життя один чоловiк став лякати людей хутром, яке вiн одягнув навиворiт. Господь i перетворив його на звiра з хутром, тобто на ведмедя.

За iншою оповiддю, ходив старий чоловiк по людях, роблячи iм добро. РЖ довелося йому переходити мiст. Коли старий був на мосту, якийсь невiдомий чоловiк вилiз рачки i став рикати по-ведмежому. Старий промовив: ВлЯкщо хочеш бути ведмедем, то й залишайся нимВ». Старий пiшов собi далi, а чоловiк той перекинувся на ведмедя i втiк до лiсу. Через те заднi лапи у ведмедя й залишилися схожими на людськi ноги.

До тварин-перевертнiв, за украiнськими легендами, належить також i крiт. В одного багатiя, тАФ розповiдаi легенда, записана в Подiльськiй губернii, тАФ була якось спiльна iз злидарем нива. В один i той же час вони ii засiяли, i навiть одним i тим же насiнням. Засiв злидаря Господь благословив, i на його дiлянцi ниви вродило, а на дiлянцi багатiя зовсiм не вродило.

Але багатий став вiдмовлятися вiд своii дiлянки й каже бiдному: ВлЦе на моiй дiлянцi вродило, а на твоiй не вродилоВ». Якi докази злидар не наводив багатiiвi, той i слухати нiчого не хоче, а тодi пропонуi йому для розв'язання суперечки таке: ВлЯкщо ти вбогий, не вiриш менi, то завтра вранцi пiдемо на ниву, i нас сам Бог розсудитьВ». На тому злидар i пiшов собi додому. А багатiй узяв та на дiлянцi злидаря викопав яму, посадив у неi свого сина й каже йому: ВлДивися ж, синку! Коли я завтра спитаю, чия це нива, то ти вiдповiдай, що це нива не вбогого, а багатогоВ». Тодi прикрив сина в тiй ямi соломою й пiшов додому. Рано вранцi зiбрали громаду. Приходять на ниву. Багатий i питаi: ВлСкажи, тАФ каже, тАФ Боже, чия це нива: багатого чи вбогого?В» тАФ ВлБагатого! Багатого!В» тАФ лунаi голос з середини ниви. А Господь каже з гурту людей: ВлНе слухайте його: нива тАФ вбогого!В» РЖ тодi Господь усе розповiв людям, а синовi багатiя каже: ВлОто сидiтимеш ти пiд землею поки свiту й сонця!В» Отак i зробився крiт iз сина багатiя.

В Ушицькому повiтi цю легенду переказують дещо iнакше. Один багатiй надумав стати мудрiшим за Самого Бога. Для цього вiн загорнув сина свого й спитав Бога: ВлВгадай, що тут загорнуто?В» Господь вiдповiдав йому: ВлЗагорнуто кротаВ». Багатiй розгорнув i побачив, що його син справдi зробився кротом.

Невеличкi звiренята слiпцi (зiнськi щенята тАФ жiночi щенята тАФ Spalax typhus) народжуються вiд жiнки за ii грiхи (Лiтинський та Проскурiвський повiти). Вони страшенно злi й дуже отруйнi, через що Бог позбавив iх зору, аби вони не завдавали надто вже багато шкоди. Якщо б у них були здоровi очi, вони б i людей iли. (Старобiльський повiт). Той, кого вкусив слiпець, неминуче вмираi (Лiтинський та Проскурiвський повiти).

Зiнське щеня просило в Бога таких очей, як у вола. Бог сказав йому: ВлНарий стiльки купок, скiльки зiрок на небi, тодi дамВ». З того часу воно й намагаiться якомога бiльше нарити купок, щоб отримати такi, як у вола, очi (Харкiвський та Старобiльський повiти).

Хто знайде де-небудь зiнське щеня, притисне його до землi палицею i тодi задушить, притиснувши хребта двома пальцями тАФ великим i мiзинним, той з успiхом буде Влдавити заушницiВ» (залозки), допомагатиме при лiкуваннi ВлзавалiвВ» (Харкiвський, Лiтинський та Проскурiвський повiти).

Щодо зайця (русак тАФ Lepus vulgaris, бiляк тАФ Lepus timidus) на Украiнi кажуть, що вiн не тiльки створений чортом, а й завжди i звичайно його передовим. Ось тому, якщо заiць перебiжить комусь шлях, то з тiiю людиною неодмiнно станеться лихо, або ж на неi чигаi невдача в тiй справi, в якiй вона йде. Коли побачиш зайця, який перебiгаi шлях, одразу ж для попередження лиха треба викинути з возика вiхоть сiна, i заiць тодi повернеться назад (Лiтинський та Старобiльський повiти).

У Черкаському повiтi записано таку оповiдь про зайця, що ii часто наводять у дитячих читанках. Думаi одного разу собi заiць: ВлЯ тАФ безсилiший за всiх на свiтi: всього боюся; пташка злетить тАФ я й тiii жахаюся.. Пiду лiпше втоплюся!В» Ось iде вiн до болота, йде берегом i шукаi, де б краще кинутися у воду. Коли раптом жаба тАФ шубовсь у воду! ВлЕге! тАФ думаi заiць. тАФ Не стану ж я топитися, бо виявляiться, i й таке на свiтi, що мене боiться!В»

Щодо кажанiв, тобто летючих мишей (звичайний кажан тАФ Vesperugo noctulo), у Старобiльському, Костянтиноградському, Ушицькому, Луцькому та Таращанському повiтах кажуть, що кажани походять з простих мишей, якi з'iдять паски чи взагалi чогось свяченого на Великдень. Тому бiля церкви й буваi багато кажанiв, бо там пiсля освячення завжди залишаються шматочки паски, якi з'iдаються простими мишами, що вiдразу ж обертаються на кажанiв. Коли зловиш кажана, то треба зварити його й розiбрати кiсточки. Помiж багатьма кiсточками в нього i одна тАФ грабельки i друга тАФ вилки. Варто лише тими грабельками зачепити яку завгодно дiвчину, i вона буде твоiю. Однак вона недовго житиме тАФ всього один рiк, i потiм помре. Як тiльки почне виходити рiк, слiд вiдштовхнути ii вилками, тАФ тодi вона вiдстане, i вже не помре (Киiвський та Проскурiвський повiти).

У Старобiльському повiтi кажана засушують i носять вiд лихоманки. Якщо худобу, призначену на продаж, загодувати засушеним кажаном, то вона сильно й швидко товстiшаi. Та це тАФ великий грiх: така худоба скоро пропадаi. Людина, яку вкусить кажан, помираi. Якщо кажан ВлопакоститьВ» голову, то буде лисина (Проскурiвський повiт).

Про деяких iнших тварин i тiльки рiзнi повiр'я, що стали наслiдком багатовiкових спостережень й часто забарвленi християнським елементом. Так, щодо звичайних мишей (домашня тАФ Mus musculus, лiсова тАФ Mus sylvatisus, польова тАФ Mus agrarius) i прикмета, що коли iх багато буваi взимку, то наступного року буде врожай; якщо вони частiше гризуть верхню частину печеного хлiба, то це на врожай, а якщо нижню тАФ на недорiд. А щоб мишi не знищували хлiб, треба на Маковiя (1 серпня тАФ за старим стилем. тАФ Ред.) принести освяченоi в цей день води, пiти з нею у комору, окропити ii й промовити: ВлМишi! Не ходiть у комору: вас не пустить туди маковiйська вода!В»

Коли зловиш мишу, треба ii присмалити й тодi пустити: всi перекочують з двору; а коли пiдкурювати iх тютюновим димом, то вони пропадатимуть (Старобiльський повiт). Коли мишi величезними стадами переселяються до невiдомих краiв, то це провiщаi вiйну (Проскурiвський повiт).

Байбак (Arctmomis bobac) на зиму засинаi, на Стрiтення перекидаiться на другий бiк, а на Явдохи (1 березня тАФ за старим стилем. тАФ Ред.) свисне вперше i знов засне, якщо холодна погода, а коли погода тепла, то встаi й починаi походжати (Старобiльський повiт).

РЗжак (iвропейський тАФ Erinaceus europaeus) пiсля Покрови залягаi в барлiг. За входом до нори i мiсцерозташу- ванням його барлогу судять, чи суворою буде зима i взагалi про погоду, яка маi бути взимку: якщо лiгвища iжака на узлiссi, буде тепла зима, а якщо посеред лiсу, то зима буде суворою. Вiтер i снiг взимку мають бути з протилежного вiд нори до лiгвища боку. Сало iжака вживають як лiки для тих ран у худоби, в яких заводяться черви, а також для освiтлення (Старобiльський повiт).

Ласка (Putorius vulgaris) вважаiться дуже шкiдливою твариною. З'являючись у хлiвах, ласки псують корiв: молоко перетворюiться на кров. Кажуть також, що коли ласка перебiжить через тварину, яка лежить, то тварина не в змозi буваi пiсля того пiдвестися, i в цьому випадку конче потрiбно звернутися за допомогою до знахаря, котрий вмii нашiптувати проти такоi шкоди (Житомирський повiт).

Хто тримаi у дворi кролiв (Lepus cuniculus), в того не плодитиметься худоба (Старобiльський повiт).

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

About Canada

Economy in South Korea

РЖнституцiональнi напрямки в економiчнiй теорii