Украiнськi легенди та перекази про диких птахiв

Реферат на тему

Украiнськi легенди та перекази про диких птахiв

Щодо диких i хижих птахiв, то в легендах про деяких з них не можна не помiтити залишкiв так званого тваринного епосу; решта легенд i плодом простоi спостережливостi народу; проте як у тому, так i в другому випадку помiтний вплив справила зi свого боку ще й апокрифiчна лiтература. Легенд про диких i хижих птахiв збереглося чимало. Зупинимося на найголовнiших з них.

Одним з найшанованiших, так би мовити, на Украiнi птахiв i ластiвка (сiльська ластiвка). Це тАФ Божа пташка (Киiвський повiт). Створена вона Богом iз землi (Ушицький та Лiтинський повiти) Благословив ii Господь за те, що коли "жиди" розпинали Христа, ластiвки крали в них цвяшки (Проскурiвський повiт). Якщо ластiвка в'i пiд чиiюсь оселею гнiздо, то це передвiщаi щастя тiй родинi (Старобiльський та Лiтинський повiти). Розоряти гнiздо ластiвки або "драть" iхнi яiчка тАФ грiх: все обличчя у винних всiiться веснянками, подiбно до цяток на ластiв'ячих яiчках (Лiтинський, Киiвський та Старобiльський повiти). Бiльше того, ластiвка, щоб вiдомстити, попсуi корову, для чого пролетить пiд коровою тричi тАФ молоко почервонii i його стане так мало, що навiть теля пропаде з голоду (Старобiльський i Новомосковський повiти). Хто розорить гнiздо ластiвки i вб'i ii пташат, у того вона спалить хату, принiсши з поля вогню (Харкiвський i Старобiльський повiти). Щоб вивести з обличчя ластiв'яче ряботиння (веснянки), потрiбно, як уперше навеснi побачиш ластiвку, вмитися молоком i втертися тим рушником, в якому носили святити паску, тАФ не тiльки зiйде ластiв'яче ряботиння, а й станеш бiлолицим (Старобiльський повiт). Або: коли побачиш уперше навеснi ластiвку, треба тричi сказати: "Ластiвко, ластiвко! На тобi веснянки, дай менi бiлянки!" (Подiльська губернiя). Декотрi, побачивши вперше навеснi ластiвку, беруть з-пiд правоi ноги землi й помiчають, якого кольору трапиться в нiй вовна: такоi мастi i скотину треба тримати (Старобiльський повiт). Якщо ластiвки раптово вiдлiтають з якоi-небудь мiсцевостi, то там слiд неодмiнно чекати мору на людей (Лiтинський повiт).

Якщо ластiвка "напаскудить" комусь на голову, то голова в того чоловiка вкриiться шолудями (Лiтинський i Канiвський повiти).

Восени (в Лiтинському повiтi 26 вересня тАФ за старим стилем. тАФ Ред.) ластiвки не вiдлiтають на теплi води, у вирiй, а зчеплюються лапками одна за одну, утворюючи довгу вервечку, i, за якусь провину, замерзають на цiлу зиму у водi. А напровеснi, коли скресне крига i зiгрiiться вода, вони оживають i лiтають потiм аж до Здвиження. Не раз, буцiмто, витягували взимку неводами цiлi в'язки зчеплених одна з одною мерзлих ластiвок (Киiвський, Таращанський та деякi iншi повiти).

Природне бажання пояснити деякi особливостi зовнiшнього вигляду ластiвки та ii суто iдеальну сiмейнiсть породило особливу досить зворушливу легенду про походження ластiвок з палко закоханих одне в одне чоловiка й жiнки (Олександрiвський повiт). Жили собi, кажуть, чоловiк i жiнка. Чоловiк одного разу щось рiзав i забруднив руки кров'ю, а жiнка в цей час пiдiйшла й так i в'iться круг нього. Чоловiк узяв II за пiдборiддя й лагiдно промовив: "Ластiвко, тАФ каже, тАФ ти моя!" тАФ i при цьому поцiлував. Тiii ж митi вони спурхнули й полетiли ластiвками. Оце через те в ластiвки й видно пiд горлечком червоненьку плямочку.

Не меншою повагою й любов'ю користуiться ластiвка i в iнших народiв. У Чехii та Нiмеччинi вона зветься "пташкою Божоi Матерi"; вважають доброю ознакою, якщо ластiвка влетить у вiкно. Розорити гнiздо ластiвки чи вбити II тАФ тяжкий грiх (Нiмеччина та РЖталiя) i, як кара за це, в корiв тiii людини, що розорила гнiздо, молоко обертаiться на кров або ж i зовсiм пропадаi (Угорщина i Нiмеччина). Давнi письменники свiдчать, що навiть хижi птахи вважають ластiвку священною. У Аррiана тАФ ластiвка попереджуi Александра Македонського про небезпеку.

У Дагестанi розповiдають, що богатирi заснували аул Цудаха з такого приводу. Зупинились вони одного разу на тому мiсцi на ночiвлю i ввiткнули прапор у землю бiля свого вогнища. Прокинувшись уранцi, богатирi побачили, що ластiвки носять землю на кiнець списа, до якого прикрiплено було прапор, лагодять на ньому собi гнiздо. Вченi пояснили це як добре знамення, i богатирi вирiшили оселитися тут.

На монгольському сходi i така чудова легенда, що являi собою сумiш декiлькох казкових мотивiв на апокрифiчнiй пiдкладцi i змальовуi ластiвку великою благодiйницею роду людського. Коли всемогутнiм Богом призначено було пророку Ноiвi, хай буде над ним благословення, мандрувати в ковчезi по водах, що покрили всю землю, шайтан (диявол), обернувшись на мишу, всiляко намагався шкодити людям i звiрям, якi були в ковчезi. Вiн знищував запаси, псував майно i, нарештi, замислив погубити весь ковчег, потопивши його у водах вселенського моря. Для цього, забравшись якомога нижче, аж на дно ковчега, шайтан прогриз дiрку в днищi його. Вода ринула, i ковчег почав швидко наповнюватися водою. Змiя, що була тут же, заткнула дiрку хвостом i стала голосно кликати на допомогу. Першою прибiгла на той лемент кiшка, яка, дiзнавшись у чому рiч, не чекаючи приходу пророка Ноя, хай буде над ним благословення, з'iла мишу. Винуватця було знищено, а тому карати було нiкого; залишалось винагородити змiю. "Змерзла я", тАФ промовила змiя. "Потерпи, тАФ вiдповiв пророк, хай буде над ним благословення, тАФ коли зупинимося на землi, проси в мене для iжi найсолодшоi кровi, i я дозволю тобi годуватися нею". тАФ "Пошли комара довiдатися, яка кров найсолодша, бо менi не можна вiдлучатися". Довго лiтав комар. Ковчег уже зупинився. Скуштувавши кровi усiх звiрiв, гадiв i птахiв, комар покуштував i кровi людини. "Солодкiсть ii ще й зараз я вiдчуваю на язицi", тАФ каже вiн ластiвцi, що летiла навстрiч, показуючи iй язика. Почувши це, ластiвка боляче щипнула його за язик, i комар уже не мiг говорити, а тiльки пищав; за нього ж-доказала ластiвка, що найсолодшу кров знайдено комаром у жаби. тАФ "Амiнь. Аллах тАФ акбар!" тАФ вигукнув пророк, хай буде над ним благословення. Звiдтодi призначено змii годуватися жабами, а ластiвку за свiй порятунок людина береже в своiму домi разом з ii гнiздом i пташенятами. Змiя хотiла з'iсти ластiвку за ii витiвку, схопила ii за хвоста; та ляйляк (лелека) вiдняв ii в змii, яка встигла лише вiдкусити у ластiвки кiнчик хвоста. Досi можна бачити в кожноi ластiвки викроiний зубами змii хвiст. Кiшка хоч i стала домашньою твариною, але й тепер зберiгаi все лукавство шайтана, якого вона проковтнула.

Ляйляк тАФ священна птиця, це й дитина знаi. Змiя досi не може зiгрiтися кров'ю жаби; велика заслуга ii перед праведним Ноiм, хай буде над ним благословення, та, мабуть, грiх ii перед Адамом ще бiльший.

Такою ж благодiйницею роду людського постаi ластiвка i в легендi, записанiй у 1883 роцi на островi Лесбосi, поблизу берегiв Малоi Азii, зi слiв одного молодого черкеса, i яка належить до великого циклу легенд про Соломона. Мудрий цар Соломон, син Давида, розумiв мову всiх птахiв i рослин i призначив усiм тваринам iжу. Змii вiн призначив для покорму кров людини. Люди стали жалiтися, що скоро загине весь iхнiй рiд. Соломон зiбрав усiх звiрiв i, вислухавши скаргу людини, послав комара розшукати для змii тварину з найсолодшою кров'ю. Через рiк тАФ нове зiбрання звiрiв. Комар зустрiв на шляху ластiвку i каже до неi, що вiн вважаi найсолодшою кров людську. Ластiвка вирвала в нього язик i у вiдповiдь Соломоновi комар мiг лише пищати тАФ кс.. кссс.. Ластiвка сказала, що комар онiмiв, та начебто встиг сказати iй, що найсолодша кров у жаби. РЖ жабу було вiддано в iжу змii. Невдоволена такою перемiною iжi, змiя кинулась на ластiвку, але та випручалася i змii вдалося вискубти в неi тiльки середину хвоста. Через те люди люблять ластiвку й не розоряють ii гнiзда.

З монгольського сходу, слiд гадати, легенда про ластiвку, як благодiйницю роду людського, проникла до наших вотякiв, що ставляться до ластiвки з великою шаною i вважають, що вона приносить iз собою щастя; тому вотяки влаштовують пiд дахами куали гнiзда з берестяних ящикiв для ластiвок i нiколи не вбивають iх, боячись, що iх неминуче спiткаi за це велике лихо.

Колись на землi жив страшний змiй, який живився кров'ю тварин. Змiй послав комара куштувати у тварин кров; язик у комара на той час був довшим, анiж тепер. Комар, помандрувавши по свiту, повiдомив змiя, що найсолодша кров у коня. Змiй посилаi його на пошуки вдруге. Через якийсь час комар прилiтаi й каже, що людська кров солодша за кров усiх тварин на землi. Не встиг комар скiнчити мови, як до нього пiдлетiла ластiвка й вiдiрвала в нього язика, щоб вiн не говорив на людину. Комар злетiв i запищав. Змiй розгнiвався на ластiвку i схопив ii за хвiст. Ластiвка вирвалась iз рук (sic!) змiя, лишивши в них середину хвоста. РЖ залишився в ластiвки хвiст назавше в такому виглядi, в якому вiн нинi i.

Горобцi (сiрий, домашнiй тАФ Passer domesticus) виникли з чортiв, i взагалi горобцi тАФ проклята Господом пташка (Ушицький та iншi повiти). Про походження iхнi i в Лiтинському повiтi така оригiнальна легенда. "Жиди" постiйно тримали i тримають кiз. Колись вони так iх любили, що навiть послiд козячий ховали у своi пуховики. У пуховиках послiд цей зiгрiвся, i з нього зродились горобцi.

Оскiльки "жиди", за украiнським народним вiруванням, пiдпорядкованi безпосередньо дияволу, то й горобцiв не можна назвати iнакше, як "чортовим насiнням". "На Семена" (1 вересня тАФ за старим стилем. тАФ Ред.) горобцi збираються в очерет, i чорт iх мiряi тут на мiрки четверики. Насипле мiрку з верхом, i тодi "зчеркне": скiльки горобцiв опиниться понад мiркою, тих чорт випускаi на волю, а якi залишаються в мiрцi, тих вiн забираi собi (Киiвська губернiя i Лiтинський повiт). Саме зiбрання горобцiв "на Семена" (приблизно в цей час горобцi збираються у доволi великi зграi) зветься гороб'ячою радою.

Прокляття Богом горобцiв тiсно пов'язуiться з розп'яттям Господа на хрестi. Про це i декiлька доволi близьких, зрештою, за основним своiм мотивом легенд. У Марiупольському повiтi кажуть, що коли розпинали Христа, то горобцi гукали: "Жив! Жив! Жив!" "Жиди" почали тодi ще з бiльшою жорстокiстю мучити Христа. За це Господь прокляв iх i не дозволив iм вiдлiтати на зиму в теплi краi. Восени, коли бувають "жидiвськi кучки", тодi й горобцi лiтають також кучками. Взимку iх багато гине.

У селi Микольському розповiдають, що коли розiп'яли Господа, то на хрест Його сiло двоi горобцiв тАФ червоний (червоноголовий тАФ Passer montanus) та сiрий. Червоний гукав: "Помер, помер!" А сiрий (звичайний, наш): "Жив, жив!" Тодi один з воякiв ударив Спасителя списом у бiк. За це Господь прокляв горобцiв, не благословив iх у iжу (хоча дехто й iсть) i спутав iх, щоб вони не ходили по землi, а стрибали.

У селi Бiло-Куракиному того ж повiту записано такий варiант цiii легенди. Горобця проклято за те, що коли "жиди" розiп'яли Христа, то горобець весь час гукав: "Жив, жив!" Розбiйники повернулися i забили Господу залiзний цвях у саме серце (у слободi Кризькiй кажуть, що горобцi, крiм того, приносили й залiзнi цвяхи, якими "жиди" прибивали до хреста Спасителя). Тому залiзними цвяхами "i Боже як грiх" (дуже грiшно) збивати домовини, "склепувати" iкони i крiпити iконостас.

У Пiвденнiй Росii про горобцiв кажуть так. Горобцi тАФ проклятi Господом птахи. iх треба видирати з гнiзд, тому що вони говорили "жив", коли "жиди" прийшли подивитися, чи помер уже Христос. Так би "жиди" й не знали, якби не сказав горобець, а щойно горобець мовив: "Жив, жив", одразу ж один "жид" узяв та й прохромив списом боки РЖсусу Христу.

Для кожного, сподiваiмось, цiлком зрозумiло, що всi такi легенди, ТСрунтуючись на апокрифiчних оповiдях, водночас скористалися з тих звукiв, якi найчастiше видають горобцi, i якi справдi дуже схожi на слово "жив".

Вбачаючи в горобцях породження чорта, вважаючи iх фiзичними, так би мовити, винуватцями хресних страждань i навiть смертi Спасителя, народ ставиться до горобцiв вельми вороже. Дiти нещадно розоряють iхнi гнiзда, всiляко мучать горобцiв, тАФ i нiхто не зупиняi iх у цьому. А "жидам" горобцi начебто настiльки милi, з указаних вище причин, що коли спiймаiш горобця й понесеш до "жида", той неодмiнно викупить його.

На протилежнiсть горобцю, невелика пташка посмiтюха (справжнi подорожники, з родини лiсових спiвцiв тАФ Calcarius) користуiться на Украiнi пошаною, але чому тАФ невiдомо. В Старобiльському повiтi кажуть, що коли тiльки жайворонки не прилетять на Сорок мученикiв (9 березня тАФ за старим стилем. тАФ Ред.), тодi за них спiвають посмiтюхи, за що жайворонки, пiсля того як вродить збiжжя, мають дати посмiтюхам мiрку пшеницi.

РЖнша маленька пташка тАФ волове око, або волове очко (коров'ячий жовтушник тАФ Agelaeus pecoris) тАФ також користуiться на Украiнi не меншою пошаною: гнiздо цiii пташки грiх "драть", iнакше ослiпне вiл (Киiвський повiт). Таке ставлення народу до волового ока, цiлком iмовiрно, пояснюiться надзвичайно зворушливою легендою про його походження, яка збереглася, мiж iншим, у Галичинi, як уламок давньоарiйськоi старовини. Маленька пташка ця, кажуть люди, виникла з дитинчати, яке дуже любило свого рiдного батька. Давно, дуже давно вже минулося це. Напали на село татари, спалили всi хати, а людей повбивали. Вбили й батька цiii дитини, тулуб викинули на вигiн, а голову закопали десь пiд корчами. Це тому волове очко й стрибаi завжди попiд корчi й зiрко всюди видивляiться, розшукуючи голову батька, щоб поховати ii там, де поховано тулуб. Однак i досi нiяк не може знайти. Колись усе-таки знайде воно голову свого батька, поховаi ii тАФ i тодi знов стане людиною. Волове око розумii мову людини i, коли хтось покривдить його, жорстоко мститься за те.

Те, що насправдi легенда ця i уламком давньоарiйськоi старовини, можна пересвiдчитися на дуже схожiй з наведеною легендою iндiйськiй казцi. В одного царя було багато синiв. З меншим сином батьки погано поводилися; а втiм, лише цей син i був добрим та лагiдним. Вiн один лишився при батьковi, коли той зазнав поразки в битвi i втiк. Пiд час утечi цар i цариця вiд утоми й знемоги померли, i цей син турботливо поховав iх. Сонце, зворушене такою синiвською любов'ю, перетворило юнака на прекрасного птаха з гребенем.

Перетворення люблячих дiтей на птахiв може бути пояснене тим, що за сивоi давнини символом дитячоi любовi був саме птах, як про це свiдчать рiзнi давнi й середньовiчнi "фiзiологи".

Щодо дятла (справжнiй зозулястий тАФ Dendrocopus; наш звичайний, або великий зозулястий тАФ Dendrocopus major, Picus major, cissa та iншi) також i переказ, записаний П. Кулiшем, наче вiн був ранiше людиною, а потiм Бог так дав, що вiн перекинувся на птаха. А втiм, i й iнший переказ, нiби дятел виник iз землi, а що iз землi, то тАФ вiд Самого Бога. Кажуть, що якби послухати вночi бiля гнiзда дятла, то можна було б виразно почути, як вiн стогне: це в дятла голова болить вiд того, що вiн цiлоденно безперестанку довбаi дерево.

Якщо дятел стукаi в рiг чийогось дому, то це тАФ передвiстя смертi. Це повiр'я, вiдоме i в галичан, належить до часiв сивоi давнини, коли дятел вважався зловiсним птахом. Святий Епiфанiй порiвнюi дятла з дияволом. За словами Плiнiя, дятел сiв якось на голову претора Люцiя Тубера в той час, коли той виконував свiй суддiвський обов'язок, й повiдав, що вiтчизна його загине, якщо вiн, дятел, не буде вбитий; а якщо Люцiй Тубер уб'i його, то невдовзi сам помре. Люцiй Тубер, люблячи вiтчизну, поспiшив убити дятла, i скоро пiсля того сам помер.

Плiнiй через те вважав дятла пророчим птахом.

Сорокопуда (сiрий тАФ Lanius excubitor; малий тАФ Lanius minor) грiх "драть" iз суто практичних мiркувань: вiн "тягне за курами" тАФ б'i кiбця (Киiвський повiт).

Щодо солов'я (справжнiй тАФ Lusciola; курський тАФ Lusciola philomela; рiзноголосий тАФ Lusciola hubrida; степовий тАФ Lusciola Golcii) у Проскурiвському повiтi твердять, нiби в нього зовсiм немаi задньоi частини тАФ ii вiдiрвав у солов'я клiщ. Ось чому соловей, боячись, аби клiщ не вiдiрвав у нього й ще чогось, не спить тепер цiлими ночами i весь час спiваi: "кум клiщ".

Про походження солов'я знаходимо у П. Кулiша таку легенду-казку. Одна дiвчина дуже запала в серце вужевi. Та й сама закохалася в нього. Вiн i повiз ii до себе в палац. А в нього палац був увесь iз кришталю. Стояв вiн пiд землею, в якiйсь могилi, абощо. Ну, звiсно, старенька мати попервах побивалася за донькою. Та й як, насправдi, не побиватися?. А донька тАФ чи спiзналася вона там з вужем, чи не спiзналась, але, як би там не було, завагiтнiла i, коли настав час, розродилася близнятами тАФ хлопчиком i дiвчинкою. Обоi тАФ як з воску вилились, у матiр. А вона з себе була така гарна, мов квiтка. Ось, коли Бог дав дiток, вона й каже:

Ва"Як вже нашi дiти людьми народилися, то ми iх у людей i перехрестимо". Сiла в золоту карету, поклала дiток собi на колiна й поiхала в село до священика. Ще карета не докотилася до царини, а матерi вже хтось донiс про це. Стара зчинила галас на все село, схопила косу та й до царини. Бачить дочка неминучу смерть, та як заголосить до дiток; а тодi й каже: "Лiтайте ж ви, дiтки, пташками по свiту: ти, синку, соловейком, а ти, донечко, зозулею". Випурхнули тАФ соловейко у праве, а зозуля тАФ в лiве вiконце карети. А карета, конi та iнше все тАФ не знати де й подiлися. Не стало й доньки, тiльки понад шляхом на тому мiсцi виросла глуха кропива.

Про походження зозулi i й докладнiша легенда-казка, яка в цiлому дещо нагадуi щойно наведену. Купались якось у ставку дiвчата. Виходять з води, i кожна стала брати своi плаття. Одна дiвчина тАФ до свого плаття, аж дивиться, а в нього забрався вуж. Лежить, згорнувшись у клубок тАФ нiяк не можна тiй дiвчинi взяти плаття. Що тут робитимеш? Нема в що iй вдягатися!. Тодi раптом вуж i каже дiвчинi: "Я вилiзу, та тiльки за умови, щоб ти була моiю, а то не вiддам плаття". Як тут тАФ за вужа замiж iти?! Стоiть бiдолашна дiвчина бiля води; стояла вона там доти, доки череда пiшла в село. Нарештi, взяла вона своi плаття у вужа й каже до нього: "Пiду за тебе, присилай сватiв". Старости не примусили себе довго чекати. Подала iм дiвчина рушники. Ось вiдгуло й весiлля. Чоловiк не бере ii до себе додому, а каже: "Поживемо поки що у твого батька".

Чи довго, чи недовго так вони жили, тiльки якось чоловiк заявляi iй, що пiде на те саме мiсце, де вона тодi купалася: "Пiду, тАФ каже вiн, тАФ а коли дуже вже засиджуся там, то прийдеш туди й гукнеш: ку-ку! ку-ку! ку-ку! тАФ я зразу ж i явлюся до тебе. А тепер iду: треба зi своiми рiдними побачитися. Бачиш, тАФ каже, тАФ ти не схотiла в моiх рiдних жити, а менi без них сумно". Пiшов. Нема його й нема. Пiшла жiнка на те мiсце, де вона колись купалася з подругами. Приходить i гукаi: "Ку-ку! ку-ку! ку-ку!" Виплив ii чоловiк, i зажили вони знову разом, як i ранiш.. Через якийсь там час чоловiк знову збираiться йти до своii рiднi, а жiнцi наказуi викликати його з води, якщо вiн часом надто вже засидиться у своiх. Тодi зiбрався i втретi провiдати iх. "РЖ цього разу мене так само викликатимеш; прийдеш до води й скажеш: "Ку-ку! ку-ку! ку-ку!" Може трапиться, що тепер я й не випливу до тебе. Та коли сам не випливу, то пришлю свого приятеля. Схочеш зi мною побачитися, сiдай на нього, коли вiн випливе, тАФ приятель цей i вiдвезе тебе до моiх рiдних. Не бiйся сiдати на нього: вiн мiй щирий товариш.. Отож приiзди, благаю тебе, до мене. А коли не приiдеш, то не будеш менi за жiнку й не повернешся вже до своiх рiдних, а перекинешся на птаха".

Не схотiла вона iхати до вужаки, який був ii чоловiком, тАФ й вiдразу ж перекинулася на птаха, полетiла, й тепер "кукаi".

У Лiтинському повiтi зозулю вважають перевертнем князiвни. Закохавшись в якогось молодика, князiвна довго приховувала кохання своi вiд батька, який чомусь ненавидiв цього молодика. Одного разу закоханi сидiли десь разом, i князiвна, в поривi нiжного почуття, яке охопило ii, сказала обранцевi свого серця: "Ах ти, моя зозулько!" Батько князiвни випадково почув цi слова i в страшному гнiвi на доньку промовив: "То ж будь ти зозулею!" Князiвна в ту ж хвилину й перекинулася на зозулю.

В Ушицькому повiтi кажуть, що зозуля й чайка походять вiд дiвчат, якi здумали було полякати Спасителя. Спаситель, аби покарати iх, вирiк, щоб одна з них кукала, а друга кигикала, поки свiт сонця.

В Олександрiвському повiтi зозулю вважають переверненою на птаха вдовою, через що вона й гнiзда собi iнодi не в'i. Нарештi, i ще вiрування, начебто зозуля стала з жiнки, яка вбила свого чоловiка й була засуджена за те Богом не мати пари й поневiрятися по лiсах.

У Галичинi зозулю вважають дiвчиною, проклятою матiр'ю й перетвореною на птаха за те, що вона, бажаючи налякати матiр, заховалася якось за комин й почала кувать. У тiй же Галичинi записано цiлком тотожну з ушицькою легендою оповiдь про перетворення на зозулю проклятоi батьком князiвни й дуже перероблений варiант цiii легенди, за яким на зозулю перекинулася князiвна, проклята матiр'ю за те, що не схотiла вийти замiж за багатого князя.

Легенди про те, що зозуля пiшла з людини-чоловiка (у нiмцiв der kuckuk тАФ чоловiчого роду) або жiнки, й досi живi й у захiдноiвропейських народiв. Так, французи кажуть, що в зозулi був батько тАФ чоловiк дуже бiдний; коли вiн через страшнi нестатки вирiшив повiситися, зозуля кинулась шукати його. А знайшовши, коли вiн повiсився, дуже тужила. РЖ тепер вона не спiваi далi того часу, коли батько ii наклав на себе руки.

З усiх птахiв зозуля i одним з найпророчiших. Спочатку вона була тiльки доброю вiщункою як провiсниця весни й лiта, найкращих пiр року. При цьому, значення доброi вiщунки зозуля значно iншою мiрою втримала в народнiй лiтературi захiдноiвропейськiй, анiж в украiнськiй та пiвденнослов'янськiй. А втiм, на Украiнi скрiзь заведено в народi питати зозулю, коли хтось уперше почуi ii кування, скiльки рокiв вiн проживе: скiльки разiв зозуля прокуi, стiльки рокiв тАФ передбачаiться тАФ проживе той, хто запитуi. Коли зозуля куi, то з волечка в неi в цей час випадаi зернятками "намисто", яке вона й нанизуi на гiлочку (всiм вiдомi яiчка гусiнi тАФ кiльцепряда). Якщо в того, хто почуi вперше кування, виявляться в кишенi грошi, то вони не переводитимуться в нього цiлий той рiк. Ось чому дехто навеснi зав'язуi шага (грiш) у сорочку, щоб завжди бути при грошах.

Частiше в украiнськiй народнiй поезii тАФ i незрiвнянно рiдше в поезii народiв захiдноiвропейських тАФ зозуля i злою вiщункою. В украiнських пiснях про смерть козака його мати, сестра й кохана, тужачи, прилiтають до нього на могилу зозуленьками. Кування зозулi в заспiвi вже заранi вказуi на сумний змiст пiснi. За украiнськими й польськими народними повiр'ями, крик зозулi в саду вiщуi погану погоду, а трикратний над оселею тАФ смерть господаря. Тривале кування провiщаi поганий рiк та хвороби людей i скотини.

Зозуля незвичайна ще й тим, що на зиму начебто вона не сама вiдлiтаi у вирiй, а несе ii на собi одуд (Ушицький повiт). Повiр'я це i нiчим не пояснимим i принаймнi дивним: порiвняно маленька пташка тАФ одуд тАФ маi нести на собi досить велику тАФ зозулю. Чи не можна вбачати в цьому повiр'i видозмiненого лiтературного запозичення з наведеноi Потанiним монгольськоi казки про перелiт птахiв? Журавель побив маленького богоргоно й вивихнув йому ноги. Коли птахи зiбралися в певний час для перельоту на пiвнiч, богоргоно звертаiться до них з такою промовою: "Ви зараз вiдлiтаiте, а де я подiнуся, хворий i до того iз сiм'iю? Без громади я тут лишуся на вiрну загибель. Погляньте на мене теплим оком, батьки-добродii, й вирiшiть мою долю, поки не вiдлетiли". "Еге ж, вiн правду каже, тАФ погодилися всi птахи.. Оскiльки в його безпорадностi винен журавель, то вiн i маi нести покарання: нехай вiн однинi й довiку тягаi до пiвночi й назад на собi птаха богоргоно". РЖ звiдтодi при перельотi на пiвнiч i назад богоргоно сiдаi журавлевi на спину. А журавель через те рiдко долiтаi до далекоi пiвночi, тому що ранiш за iнших птахiв утомлюiться, бо летить з вантажем на спинi.

Лiтературне запозичення вказаного вище украiнського повiр'я з наведеноi монгольськоi казки доволi ймовiрне, оскiльки й сама монгольська назва журавля тАФ лег-лег проникла в Пiвденну Росiю у формi лелека, що позначаi, втiм, собою чорногуза.

Деякi повiр'я про одуда загалом бiльш чи менш схожi з повiр'ями про зозулю. Проте одуд i багато зловiснiшим птахом, нiж зозуля: на чиiму дворi сяде одуд, особливо якщо при цьому ще й довбатиме носом i кричатиме, там неодмiнно станеться лихо (крик одуда дещо схожий на слова "лихо тут"), або хтось помре. Крiм того, одуд тАФ птах мстивий. Якщо розорити гнiздо його, то вiн полетить у поле, вкраде в кашоварiв вогню, принесе його, покладе на хату й пiдпалить ii (Старобiльський повiт).

Зозуля не гине, а восени, чи через два-три роки, через сiм рокiв, перетворюiться або на яструба, або в крагульця, тобто кiбця, iнакше тАФ мiсера, або навiть на орла. Звичайно говорять так, що на крагульця зозуля перекидаiться через рiк, на яструба тАФ через два, а через три роки тАФ на орла, так що птахи цi не народжуються, а походять шляхом перетворення вiд зозулi. Цiлком iмовiрно, звiдси бере свiй початок i вiдоме росiйське прислiв'я: "промiняти зозулю на яструба".

За iншим вiруванням, зозуля на сьомому роцi свого життя перетворюiться на крагульця, стаi ворогом людини, ховаiться пiд стрiхою хат i нападаi на свiйську птицю. У виглядi крагульця зозуля проникаi в гнiзда ластiвок i горобцiв, тому ластiвки й горобцi, тiльки угледять зозулю, вiдразу ж збираються в зграю, летять за нею i мстяться iй. Дивовижно, що саме таке повiр'я було i в античному свiтi. У Плутарха ("Vita Arati") зозуля питаi iнших птахiв: чом вони вiдлiтають усi при ii появi, тодi як вона тАФ зовсiм не хижий птах? Птахи вiдповiли, що вони бояться в ii особi майбутнього яструба.

Втiм, у Лiтинському повiтi прямо заявляють, що походження яструба тАФ невiдоме. В Ушицькому повiтi щодо яструба розповiдають таке. Яструб поклав знесене ним яйце пiд ворону. Ворона висидiла яструба, дбайливо годувала його й, милуючись, весь час кричала: "пан! пан!" Коли ж ворона, полетiвши якось за кормом, довго не поверталася, а виведений нею яструб дуже зголоднiв i, схопивши потiм ворону, яка прилетiла, почав шарпати ii, та вирвалася й закричала: "кат! кат!".

Яструбовi в перший день Петрового посту жiнки, збираючись до корчми, обiцяють вiдому десятину курчат; при цьому запрошують одна одну до корчми так: "Ходiмо на шуляка". Такого звичаю дотримуються для того, щоб зберегти курчат од надто зiрких очей яструба, який, у противному разi, всiх iх поб'i й поiсть. З цiiю метою будь-яка жiнка, яка виносить уперше на двiр курчат, неодмiнно мусить зав'язати собi очi i, випускаючи курчат на землю, промовити: "Як не бачу я, де випускаю курчат, так щоб не бачив iх шуляк" (Лiтинський повiт).

Легенди про походження лелеки (гайстер, бусол, бусля, боцян, чорногуз; справжнiй тАФ Сiсопiа; бiлий тАФ Сiсопiа alba) мають виключно християнський апокрифiчний характер, i намагання деяких вчених, примiром, Де-Губернатiса, оточити iх мiфiчним ореолом i явно силуваними й нiчим не обТСрунтованими. В етнографiчнiй лiтературi вiдомо двi основнi украiнськi легенди про походження лелеки. Перша, записана в декiлькох варiантах, подаi це так. Коли Бог пересвiдчився, що гадюки, вужi й усi отруйнi комахи завдають надто багато шкоди людям, то зiбрав iх усiх в один лантух i доручив якомусь чоловiковi кинути в море.

Ва"Вiзьми ось цей мiшок, тАФ каже Бог чоловiковi, тАФ вiднеси його на море й кинь у воду. Але, коли нестимеш, не розв'язуй й Не заглядай ^у мiшок; неси собi так, щоб i не знав зовсiм, що там i". Йде собi той чоловiк з мiшком до моря, i так йому кортить його розв'язати; "Як же це отак можна тАФ несу на собi, та щоб я й не знав навiть, що несу? Чого, справдi, боятися? Загляну!" Розв'язав мiшок, а ТСади так i поповзли, так i поповзли з нього. Бог i каже тодi тому чоловiковi: "Не схотiв Мене послухатися, випустив гадiв по всiх усюдах, тАФ iди-но тепер сам iх збирай.." РЖ став той чоловiк з того часу буслом (лелекою).

За другою легендою, Пресвята Богородиця дала одного разу Свою сорочку служницi, щоб та пiшла на море й випрала ii, а до того суворо заборонила дивитися на саму сорочку. Служниця не послухалася, а коли подивилася, то побачила безлiч рiзних гадiв. Тодi Пресвята Богородиця мовила: "Якщо ти така, то будь чорногузом i iж цих гадiв". Звiдтодi й досi чорногузи ходять i збирають всiляких гадiв (Ушицький повiт).

До лелеки на Украiнi ставляться майже як до священного птаха. Двiр, де i гнiздо лелеки, вважаiться щасливим, саме село, в якому i хоч одне гнiздо лелеки, тАФ застрахованим вiд "великоi тучi з бурею" (мабуть, тому, що лелека мостить своi гнiздо на високому й зовсiм вiдкритому i не захищеному мiсцi). Не тiльки розорити гнiздо лелеки тАФ великий грiх, а навiть полохати iх. За розорення гнiзда лелека мститься тим, що приносить вогняну головешку й пiдпалюi хату. Таке ставлення до лелеки, яке багато в чому нагадуi ставлення до ластiвки, пояснюiться, з одного боку, тим, що вiн знищуi рiзних гадiв, а з другого тАФ i лелека, й ластiвка i радiсними вiсниками наближення весни.

Про журавля (сiрий тАФ Grus communis) у Лiтинському повiтi кажуть, нiби вiн створений iз землi, а в Луцькому тАФ нiби журавлi пiшли з циган, але як саме тАФ невiдомо. Якщо побачиш журавлiв уперше навеснi, коли вони летять з вирiю, то треба називати iх веселиками, а не журавлями: хто назве веселиками, тому буде цiлий рiк весело, а хто журавлями, той буде цiлий рiк журитись.

Журавлi якнайсуворiше дотримують подружньоi вiрностi: вони зграiю збираються судити самицю, яка завинила, i нещадно вбивають ii своiми дзьобами.

Сова i пугач i в украiнськiй народнiй поезii найзловiснiшими птахами. Такоi репутацii птахи цi зажили не лише на Украiнi, а й в усiх майже народiв давнього й нового свiту, як птахи нiчнi, хижi, що вирiзняються до того ж вiдворотливою зовнiшнiстю, Особливо це стосуiться сови, яка стала символом усього темного, похмурого, як у фiзичному, так i моральному сенсах, У Бiблii сова згадуiться як нечистий птах (П'ята книга Мойсеева; Повторення Закону: 14,12тАФ18). РДгиптяни вважали сову символом смертi i т. iн. Середньовiчнi "фiзiологи" й "бестiарii" ототожнюють сову з дияволом, батьком брехнi, який боiться сонячного свiтла, тобто Христа.

За украiнськими народними вiруваннями, сови й пугачi пiшли з кiшок, тому в них котячi голови, i крик iхнiй нагадуi крик кiшки (Ушицький повiт). Поява сови i пугача поблизу села наводить нудьгу й смуток на всiх пожильцiв його (Житомирський повiт). Крик сови й пугача на хатi взагалi вiщуi пожежу або смерть когось iз членiв родини. Та в Проскурiвському повiтi розрiзняють: якщо пугач гукаi: вповiв! вповiв! тАФ то в тiй хатi народиться дитина; а якщо: поховав! поховав! тАФ то хтось помре.

Подiбнi до цих вiрування про сову та пугача i i в полякiв, i в угорцiв, i в нiмцiв. За вiруваннями галичан, сова по ночах показуi чортам i упирям гнiзда дрiбних пташок.

Проте як не похмуро дивляться на Украiнi на сову, народ усе ж не вiдмовив iй у глибокому й вельми зворушливому почуттi, бо будь-який взагалi птах сам по собi безгрiшний, чому вiн i ходить босонiж. Одного разу, тАФ розповiдають у Канiвському повiтi, тАФ сова зустрiлася iз соколом i засперечалася, чиi дiти гарнiшi. Сокiл каже: "Зведемо iх краще разом, та й подивимось". Звели. Побачила тодi сова, що ii дiти гiршi, а сокiл ще й плюнув на них. "Хоч моi дiти й гiршi, тАФ мовила сова, тАФ та менi iх бiльше шкода, нiж твоiх, бо вони тАФ моi дiти. Тож не плюй на них, а коли вже тобi так хочеться плювати, то плюй на землю".

Як вiдомо, на цей же мотив i байка Езопа: "Мавпа квапиться зi своiм дитинчам, якого вона вважала найгарнiшим у свiтi, на iхнiй огляд i змагання в красi".

З приводу того, що птах коня (Ahilvus), що належить до породи яструбиних, п'i звичайно тiльки росу й дощову воду, в Подiльськiй губернii i така легенда. Колись Господь гатив по свiтi греблi. Всi птахи, звiрi й люди допомагали Йому в цьому, один лиш птах коня не схотiв узяти нiякоi участi. Ото через те вiн тепер й живе тiльки росою та дощем.

Круки (чорний тАФ Corvus; великий тАФ Corvus corax), граки (Corvus frugilesus argicola та iн.) i галки (Colaeus maonedula, Corvus monedula), що посiдають таке чiльне мiсце в усних поетичних творах i повiр'ях рiзних народiв, украiнськими легендами якось надто вже обiйденi. У Старобiльському повiтi крука вважають проклятим за те, що вiн вирив з копицi РЖсуса Христа, коли Спаситель ховався вiд "жидiв". Чорним кольором крука Бог покарав за те, що вiн не повернувся до ковчега Ноя (таке ж вiрування i i в полякiв). У Проскурiвському повiтi вiн користуiться повагою й iнодi служить вiщуном. Пташат своiх крук висиджуi не пiзнiше березня, поки нема ще мурашок, бо м'ясо молодих кручат i для них особливими ласощами. Кажуть, що колись крук узяв своiх маленьких дiточок, понiс iх до рiки й посадив одного на березi, а з другим злетiв понад рiкою й питаi його: "Годуватимеш мене хлiбом? Якщо годуватимеш тАФ перенесу". тАФ "Годуватиму, але своiх дiтей", тАФ вiдповiдало кручатко. Тодi крук кинув його у воду, а пташа, що сидiло на березi, саме втопилося.

Подекуди на Украiнi, так само як i в Галичинi, вважають, що чорт лiтаi по дворах у подобi крука, пiдпалюi дахи i взагалi завдаi людям багато шкоди. Коли кричить крук, дехто спльовуi, як i в iнших випадках, коли бояться зурочення чи пристрiту, наприклад, при прокльонах. Схильнiстю крукiв i ворон (чорна тАФ Corvus corone; сiра тАФ Corvus comix; грифова тАФ Corvus crassirostris) до падла обумовлюiться повiр'я, що крук вiщуi смерть i стоiть у найближчому зв'язку з душами померлих. Вiдображенням цього повiр'я i, мiж iншим, уподобана украiнською сiльською молоддю гра в крука. В грi беруть участь: "крук", "матка", "дiвчина" й "дiти". "Матка", "дiвчина" й "дiти" стають у ряд, одне за одним, i йдуть до крука, який, сидячи, копаi паличкою ямку. Мiж "маткою" й "круком" вiдбуваiться такий дiалог: тАФ "Круче, круче! Що ти риiш?" тАФ "Ямку" (або тАФ "пiч"). тАФ "Навiщо?" тАФ "Окрiп варити". тАФ "Для чого?" тАФ "Заливати ним очi дiтям". тАФ "За що?" тАФ "За те, що вони поiли мою iжу". "Дiти" на це вiдповiдають, що вони не виннi в тому. "Матка" обертаiться, щоб порахувати iх, а "крук" у цей час ловить "дiтей" i т. д. Дiалоги цi повторюються доти, доки "крук" не переловить "дiтей" i, нарештi, не спiймаi "дiвчину", пiсля чого всi вони нападають на "крука", валять його додолу й турчать йому у вуха, або проробляють те ж саме з "маткою". Професор О.О. Потебня на пiдставi того, що спiльним мотивом в усiх варiантах цiii гри i намiр "крука" залити дiтям очi, цiлком справедливо зауважуi, що крук тут iнакомовно виражаi смерть: ослiпленi дiти стають надбанням смертi. На те ж указуi й саме копання "круком" ями, що i символiчним вираженням похорону.

У Галичинi прокляття ворони пояснюiться iншим апокрифiчним мотивом. Ворона хотiла було пити кров, яка крапала з ран розiп'ятого Спасителя, за що Бог прокляв ii, i з тих пiр частина дзьоба ворони навiки набула червоного кольору.

Любов гракiв i галок до стадного життя породила на Украiнi вiрування, що в них i громадський суд, причому iнодi всi вони гуртом убивають свого спiвчлена, який завинив (Старобiльський повiт).

Колись був такий час, що всi звiрi й птахи розмовляли людською мовою. Ключi вiд вирiю тодi були у ворони. Та якось вона прогнiвала Бога, i звiдтодi ключi вiд вирiю перейшли до сойки. Сойка летить до вирiю ранiше за всiх птахiв, одмикаi його, а сама повертаiться назад. За iншим варiантом, сойка щороку лiтаi у вирiй, та нiколи не долiтаi до нього: пролетить день, i вiдразу ж iй хочеться дiзнатися, скiльки пролетiла. То вона й повертаiться назад. РЖ так сойка даремне лiтаi туди й сюди, поки випаде снiг.

Сорока (звичайна тАФ Pica rustica, candata, vulgaris та iн.; лiсова тАФ Dendrocitta) створена чортом i править йому за коня (Таращанський i Проскурiвський повiти), тому застрелену сороку прив'язують до стелi в стайнях, певнi, що нечиста сила не буде на конях iздити, а учепиться за сороку.

На Сорок Мученикiв (9 березня тАФ за старим стилем. тАФ Ред.) сорока кладе на гнiздо сорок паличок, а на Похвалу Пресвятоi Богородицi (п'ятниця п'ятоi седмицi Великого посту) "похвалиться яйцем" тАФ знесеться (Канiвський повiт). Крик сороки на хатi чи бiля хати означаi або те, що господаря хтось лаятиме, або вiн одержить якусь звiстку, або ж будуть гостi.

Орла на Украiнi знають безпосередньо. Тут найчастiше зустрiчаються орли-горланi й малорослi орли, або орли-карлики, якi полювали здебiльшого мишами, жабами й змiями, але охоче пожирають i дрiбних птахiв. В украiнських легендах про орлiв головну роль вiдiграють частково давнi, пов'язанi з орлом, мiфiчнi уявлення сил та яви

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

About Canada

Economy in South Korea

РЖнституцiональнi напрямки в економiчнiй теорii