Украiнськi легенди та перекази про небо i свiтила небеснi

Реферат на тему:

Наведенi нами ранiше легенди про свiтотвiр ii окреслюють космогонiчнi погляди украiнського народу тiльки в найзагальнiших рисах. Та не лише ними живиться допитлива думка народна; в устах народу живе ще багатющий запас легенд i переказiв, що являють собою строкату, вигадливу сумiш пережиткiв спiльноарiйських мiфiчних вiрувань з наступними напiв'язичницькими, напiвхристиянськими поглядами. Перекази цi зберiгаються в пам'ятi народнiй то у виглядi стислих афоризмiв, то прикмет, то наче уламкiв загубленоi у далечi вiкiв колись цiлiсноi легенди i часто iлюструються легендою, складеною вже значно пiзнiше або своiрiдно переробленою народною фантазiiю пiд впливом рiзних мiсцевих умов, ВлмандрiвноюВ», або Влперехожою повiстюВ». При цьому перекази глухих закуткiв позначенi примiтивнiстю, безпосереднiстю, iнодi грубiстю i невиразнiстю; а перекази мiсцевостей, що прилягають до монастирiв, часто-густо носять доволi помiтнi слiди Влнемудруючих лукавоВ», темних стародавнiх грамотiiв-начитанцiв; перекази мiсцевостей, що межували з розсадниками пiвденно-захiдноi схоластичноi освiти, iнодi обрядженi навiть у мудрагельську схоластичну сухозлотицю. Ми зупинимося переважно на легендах та переказах, власне найближчих до космогонiчних поглядiв украiнського народу.

Викладенi легендами данi про небо надто мiзернi; iх значною мiрою доповнюють глибоко закорiненi в народнiй свiдомостi перекази, що усно переходять вiд одного поколiння до iншого i свято зберiгаються, як заповiт сивоi i мудроi минувшини, через що з ними навiть сьогоднi боротися досить важко.

На перекази про небо частково вплинули найдавнiшi спiльнi арiйськi вiрування, що знали багато небес, якi тАФ очевидно, залежно вiд того чи iншого сонячного освiтлення одного й того ж видимого неба тАФ дiстали назви скляного, кришталевого, мiдного i т. iн., як мовиться про те в казках рiзних народiв. Множиннiсть небес вiдома з перших вiкiв християнства, що спиралося в даному разi на слова святого апостола Павла з 2-го вiрша 12-го роздiлу другого послання до корiнфян: ВлЯ знаю чоловiка в Христi.. був узятий до третього небаВ». ВлЗаповiти 12 патрiархiвВ» i ВлСходження РЖсаi на небоВ» нараховують сiм небес. Пiвденно-руськi вченi тАФ проповiдники XVII столiття, черпаючи науковi вiдомостi iз середньовiчних схоластичних джерел, також вели мову про сiм небес. Сiмеон Полоцький визнаi Влтроi небес: емпiрейське, нерухоме найвище, кришталеве, яке рухаiться з невимовною швидкiстю, i твердь, розподiлену на два пояси тАФ пояс зiрок нерухомих i пояс планетВ». А от РЖоаникiй Галятовський у творi ВлДушi людей померлихВ» налiчуi одинадцять небес.

Вiрування у множиннiсть небес з названих джерел перейшло в середовище народне i i на Украiнi повсюдним, закрiпившись раз i назавжди в усьому руському народi вiдомою приповiдкою тАФ Влна сьомому небiВ», що означаi найвищий ступiнь задоволення, щастя, яке межуi з райським блаженством.

Небо в деяких мiсцевостях уявляють планетою, подiбною до землi; воно яскраво-свiтлого, вогняного кольору. Його створив Бог на третiй день (Радомисльський повiт), для того щоб жити там Самому разом з янголами, херувимами та iншими чистими духами i святими спасенниками. Розумiють також пiд небом невиразний простiр нагромадженоi з повiтря маси, кулеподiбноi форми, яскраво-свiтлоi i вогняноi барви, що маi властивостi вогню (Подiльська губернiя); або уявляють у виглядi площини тАФ яскраво-фiалкового кольору, прозороi, але настiльки твердоi, що вона може утримати на собi всiх небожителiв (Холмська Русь). Площина ця поiднуiться iз землею на вельми далекiй вiдстанi, куди ще нiхто не доходив i де живе неподоланний, надзвичайно сильний одноокий лютий народ; там безкраi буйне море, i досягають цього мiсця тiльки душi померлих, але тАФ не самi по собi, а iх несуть туди на своiх крилах янголи (Углицький повiт). Помiж небом i землею маi бути дещо подiбне до навiсу тАФ ВлполотноВ», ВлоболокВ». Останнi створене Богом для того, щоб затуляло собою вiд нас небо, а то воно спалило б усе суще i навiть саму землю (Подiльська губернiя). Уявляють ще небо осяйною обителлю, або оселею Бога, де вiн пробуваi разом з янголами i святими спасенниками (Новоград-Волинський повiт); пiдлогою, або пiднiжжям оселi Божоi (Житомирський повiт). Поверхню неба в с. Сербинiвцi вважають затвердiлою оболонкою, утвореною з диму, а самим небом тАФ блискавку, i запевняють, що люди бачать небо тiльки пiд час грози; воно, як склепiння, прикриваi собою весь свiт, до того ж кiнцi його впадають у море i ховаються на днi його. У Проскурiвському повiтi небо розумiють як надхмарний, невiдомого розмiру простiр такого кольору i яскравостi, яких очi людськi не могли б знести, тому небо закрите вiд людей хмарами; коли гримить грiм i з'явиться небо крiзь розiрванi хмари, то на нього не можна дивитися вiд надто сильного блиску. У Луцькому повiтi небо уявляють синiм дахом у захмарному просторi. Воно влаштоване подiбно до склепiння з невiдомоi речовини. Таких склепiнь три: найвище, в якому пробуваi Сам Господь; середнi, в якому проживають янголи, i нижнi, що править за житло святим спасенникам Божим.

У Новоград-Волинському повiтi кажуть, що небо спираiться на землю при кiнцi свiту, i там баби кладуть праники на небо, коли перуть бiлизну на рiчцi. Крiм видимого неба, i ще друге, яке зветься iмперейським. Воно прикриваiться видимим небом, наче склом. На iмперейському небi пробуваi Сам Бог, а на видимому тАФ янголи i всi святi. РД такi щасливцi, котрi бачили, як уночi розкриваiться видиме небо, а за ним проглядаi небо iмперейське, таке ясне, як сонце. ВлТе, що ми бачимо над собою синi, так це ще не небо, а оболоки; а те, що ходить попiд оболоками, так це хмари. Хмара тАФ така густа, як драглi (холодець); вона iнодi падаi на землю, i нею добре годувати кабанiв, щоб були тлустими; коли б i людина з'iла ii, то була б черевата Синiх оболок сiм, а восьме тАФ справедливе (справжнi) небо, де сидить Бог на золотому крiслi, а бiля нього лiтають янголи. ВлСправедливе небо не синi, а червоне; як воно коли й розкриваiться, так тiльки на якусь оказiю: на вiйну, або на мор, або на голодВ» (мабуть, за справедливе небо народ приймаi пiвнiчне сяйво).

У Проскурiвському повiтi кажуть, що за видимим небом i ще шiсть небес: вiдстань мiж кожним з них у дванадцять разiв перевищуi вiдстанi мiж нами i видимим небом. РЖнодi всi небеса вiдчиняються, i тодi видно буваi величезне сяйво, яке, втiм, можуть бачити лиш спасенники Божi. Через отвори видно буваi також постать мужчини з мечем або з якоюсь посудиною: постать з мечем вiщуi вiйну, а з посудиною тАФ великий врожай.

Головним свiтилом небесним i сонце тАФ Влцар небаВ». Воно освiтлюi i зiгрiваi землю вдень, а вночi ховаiться за неi, ВлобходитьВ» ii i на ранок знову з'являiться на сходi (Луцький повiт). Воно уявляiться народом то отвором, зробленим в оболоцi, що ми крiзь нього бачимо частину неба (Лiтинський повiт); то величезною свiчею, яку носять янголи для освiтлення землi (Вiнницький повiт); то найвеличезнiшою iскрою, яка невiдомо як тримаiться у просторi i невiдомо як свiтить (Житомирський повiт); то вогняною неспалимою кулею (Проскурiвський i Вiнницький повiти); то вогнищем, що пiдтримуiться якимось ВлдiдомВ», з чиii волi починаiться день, i настаi нiч (Грубешiвський повiт); то вiдблиском лику Божого, через що воно таке яскраве (Углицький повiт); то великим колесом, або кругом, i його можна дiстати навiть рукою, коли воно опускаiться за пруг (Вiнницький повiт). У Холмськiй Русi його називають оком Божим i таким чином пояснюють всевiдання Боже.

Майже повсюдно в Украiнi вважають, що земля стоiть непорушно (винятки порiвняно поодинокi, як, примiром, у Лiтинському, Новоград-Волинському, частково у Сосницькому i небагатьох iнших повiтах), а сонце рухаiться. Ополуднi воно трохи вiдпочиваi, а надвечiр геть iде на вiдпочинок; спить, а рано вранцi встаi.

Колись на Влсходi сонцяВ» жила надзвичайна красуня тАФ ВлпаннаВ», а тiльки-но, бувало, сонце сходить, ВлпаннаВ» його вимиi, гарненько витре тАФ ось чому сонце ранiше свiтило значно яскравiше, нiж тепер (Старокостянтинiвський повiт). Сонце, заходячи, опускаiться в море, яке сповиваi землю, як яiчний бiлок оточуi жовток (у Луцькому й Житомирському повiтах кажуть, що сонце ховаiться за землю, або Влна той свiтВ», у Канiвському тАФ за гори). Пiд землею ж i iнший свiт, i коли настаi день, в нас буваi нiч. Коли згодом сонце пiдходить до сходу, то, за Божим велiнням, його пiдiймають тисяча тАФ ВлшатанiвВ» (мабуть, перекручення татарських ВлшайтанiвВ»),бо саме воно своiю силою вийти з того свiту не може, до того ж сонце зовсiм обпалюi iх, i вони, ледве живi, вiдразу ж кидаються у рiчку i, вимахуючи руками, щезають. З тiii тисячi крапель, якi обтрушують при цьому зi своiх рук чорти, народжуiться нова тисяча чортiв; вони також пiдiймають сонце, обпалюються, кидаються в рiчку i, зникаючи самi, плодять натомiсть нових. Ось чому нерозважно чинять тi, хто, вмиваючись, стрiпуi руками, тому що скiльки впаде при цьому крапель, стiльки народиться на свiтi чортiв (Вiнницький i Углицький повiти).

В одному селi, розповiдають у Вiнницькому повiтi, був дiм, в якому нiхто не мiг жити, тому що там оселився диявол. У тому ж селi жив убогий чоловiк, такий убогий, що в нього не було навiть власного притулку. Пiшов злидар до пана, якому належав дiм, i став просити дозволу там оселитися. Пановi було байдуже, i вiн дозволив. Бiдняк з радiстю пiшов у ту домiвку i при входi мовив:

ВлДень добрий, пане-господарю!В» тАФ ВлЗдрастуйВ», тАФ вiдказав чорт, вийшовши з кутка. тАФ ВлПриймiть мене в компанiюВ». тАФ ВлА що ж, можна; лиш скажи своiй жiнцi, щоб вона нiколи не займала нiчим ось цього кутка, тАФ тодi тобi буде добреВ». РЖ справдi, прожив злидар у тiй домiвцi чимало часу, i велося йому непогано. Не раз показував йому чорт своi добро, грошi, на яких завжди сидiв.

Якось чорт i каже йому: ВлНадiйшла моя черга викочувати сонце, i не знаю, чи повернуся назад, бо нас там багатьох воно обпалюi; коли загину, то пришлю свого товариша сповiстити, що мене вже бiльше нема на свiтiВ». РЖ пiшов. Багато спливло часу, а чорта все нема й нема. Якось приходить пiд вiкно iнший чорт i каже: ВлДень добрий!В» тАФ ВлДай, Боже, здоров'я, пане!В» тАФ вiдповiдаi злидар. Тодi чорт каже: ВлЯкщо вiн був твоiм паном, то бувай же здоров: тепер уже все твоi, що лишилось в оселi, бо твого пана спалило сонцеВ».

У Луцькому повiтi сонце уособлюють у виглядi живоi iстоти, але у формах невiдомих; мiсяць i зорi складають сiм'ю його. У Новоград-Волинському повiтi сонце уособлюiться в образi жiнки, яка нерухомо стоiть у повiтрi над оболоками понад святим мiстом РДрусалимом; вночi земля обертаiться i затуляi собою сонце. В деяких мiсцевостях Вiнницького повiту сонце уявляють у виглядi чоловiка з осяйним лицем, промiння якого освiтлюi цiлий свiт. Ця форма уособлення вельми легко могла виникнути пiд впливом загальноприйнятого зображення сонця у живопису. Та особливо цiкавою i казка, записана в тому ж повiтi, де сонце подано людиноподiбною живою iстотою, що маi матiр, викрадаi собi жiнок з-помiж людей i ходить небом у шатах, сповнених свiтла й тепла.

Жили собi чоловiк з жiнкою, i було в них двоi дiтей тАФ син i донька. Донька була така красуня, що вродливiшоi за неi в усьому свiтi не знайти. Сонце, як тiльки вгледiло ii, вiдразу ж уночi i вкрало собi в дружини. Брат прокинувся i, коли впевнився, що сестри немаi, не гаючись, узяв торбину i пiшов туди, де сонце заходить, щоб вiдняти у нього сестру. Йде вiн та йде. Коли не стало в нього хлiба, вiн зайшов до одного чоловiка й каже: ВлДайте подорожньому кусень хлiбаВ». ВлНажни копу жита, тодi дам тобi цiлу хлiбину, а коли не нажнеш, то й шматка не дамВ». Ось вiн пiшов на поле; жав, жав та й не нажав ще й трьох снопiв, а Сонце взяло та й зайшло. Господар i каже: ВлНу, якщо так, то не дам я тобi хлiбаВ». Пiшов брат голодний. Заходить до мiрошника, випрохав у того макiтру борошна i понiс, щоб продати, а Вiтер узяв та й розвiяв борошно. Заплакав брат i пiшов далi. Йде, йде тАФ прилiг одпочити та й заснув, а Мороз узяв i вiдморозив йому пальця. Прокинувся брат, заплакав i пiшов собi далi.. Приходить туди, де заходить Сонце, а назустрiч йому сестра. ВлДе б менi сховати тебе, тАФ каже сестра, тАФ бо, коли прийде Сонце, воно тебе спечеВ». Взяла та й пустила його в льох. Тiльки-но вона повернулась до хати, аж з'являiться додому Сонце. Скинуло своi шати, повiсило iх на погрiбнику i також заходить до хати. Сестра питаi: ВлА шати ти де подiло?В» тАФ ВлПовiсило на погрiбникуВ», тАФ вiдповiдаi Сонце. тАФ ВлТам у льоху мiй брат, тАФ вiн до цього часу вже спiкся!В» Побiгла туди, дивиться тАФ брат уже ледь-ледь дихаi. Сестра облила його водою; вiн ожив i пiшов iз сестрою в хату до Сонця. Бачить тАФ за столом сидить Сонце, а на лежанцi тАФ Сонцева мати, така губаста.. Привiтався брат iз Сонцем, пообiдав там чи повечеряв, а Сонце й каже: ВлЧас уже менi сходити, та я втомилося тАФ хiба ти йди замiсть мене?. ВлОдягнув брат Сонцевi шати, вилiз драбиною на небо, i зламав пiсля того драбину. Йде та йде вiн небом, коли приходить на те мiсце, де Сонце снiдаi. Сiв вiн, наiвся, напився; тодi потрощив полумиски й шклянки та й пiшов далi. Йде та йде, коли зустрiчаi Вiтра. Як ухопить його за чуба, та навкiл себе, та як став бити, примовляючи: ВлОсь тобi борошно! Ось тобi борошно!В» Вiтер давай кричати й дмухати, i надмухав таку хмару, що й Господи! Схопилася буря i стала кушпелити. Брат злякався i вiдпустив Вiтра. Буря тодi вщухла, i брат пiшов собi далi. Приходить на полудень, а там стоiть золоте крiсло, де Сонце спочиваi, i стiл з рiзними наiдками i напоями. Вiн сiв, наiвся, напився, лiг одпочив i пiшов собi далi. Йде та йде, коли зустрiчаi Мороза. Як ухопить його за чуба та ну його бити; Мороз просився-просився, нарештi, вирвався i втiк. Брат вилаяв його i пiшов далi. Приходить на захiд сонця, а там стоiть драбина, якою Сонце спускаiться на землю. Брат спустився на землю, поламав i цю драбину. Пiсля того пiшов вiн до Сонцевоi хати, скинув iз себе шати i питаi сестру: ВлДе Сонце?В» тАФ ВлСпитьВ», тАФ вiдповiдаi сестра. тАФ ВлНу, то тiкаймо!В» Коли Сонце прокинулося, побачило, що iх нема, розгнiвалось i хутчiй на небо, щоб настав день. Прибiгаi до драбини, а драбина, виявляiться, зламана. Сонце поки стало ii лагодити, то вже й обiдати час, а воно все ще не сходить; люди вельми дивуються. Нарештi, якось налагодило драбину, вилiзло на небо, дивиться, а iсти нiчого: все порозливано, порозбивано. Пiшло воно далi. Приходить на полудень, тАФ коли й там те ж саме. Пiшло воно далi, зустрiчаi Вiтра. ВлХто це накоiв таке?В» тАФ питаi Сонце. тАФ ВлА це той, що йшов замiсть вас, тАФ вiдповiдаi Вiтер, тАФ та ще й мене побив, i Мороза побивВ». Сонце давай тодi сварити брата. Приходить на захiд тАФ коли нiяк злiзти. Сонце давай волати щосили. Почула мати його, прилагодила якось драбину, i воно, нарештi, злiзло. ВлНу й хитрий же, чортiв син! тАФ каже. тАФ Накоiв вiн менi такого, що тепер не з'являтимусь на люди цiлий тижденьВ». Полiзло на небо й попросило Вiтра, а вiн як нагнав хмару, як почав перiщити дощ, а Мороз як притиснув тАФ стало так зимно, що померзли ягнята.. Та вже якась вiдьма зробила так, що вщух дощ, тому що ii ягнята померзли.

Доброчиннi й життiдайнi дii, якi справляi сонце в усiй видимiй природi, спричинили те, що воно на Украiнi майже обожнюiться i зветься Влсвятим i праведнимВ» (остання назва могла бути запозичена з рiзних церковних спiвiв, наприклад: Влсонце праведне ста в чинi своiм..В» та iнших), Влликом БожимВ».

Затемнення сонця в деяких мiсцевостях пояснюiться ще й у суто мiфiчному дусi: його хочуть з'iсти крилатi вовкулаки (Проскурiвський повiт); тим же почасти характером позначено й пояснення щодо затемнення бiйкою мiж денним свiтилом тАФ сонцем i нiчним тАФ мiсяцем (Грубешiвський повiт). Пiд впливом християнства в Подiльськiй губернii до пояснення затемнення сонця i мiсяця внесено моральний елемент: свiтила цi затуляються вiд нас нашими грiхами; а в тих мiсцевостях названоi губернii, де сонце уособлюiться в образi мужчини, а мiсяць тАФ в образi жiнки, стверджують, що пiд час затемнення свiтила цi затуляють своi обличчя руками, щоб не бачити наших грiхiв, тАФ ось тому затемнення мiсяця найчастiше й бувають уночi, бо вночi ми найбiльше грiшимо. У Вiнницькому повiтi кажуть, що, прослуживши певний час, сонце й мiсяць ВлмiняютьсяВ». Пiд час цiii ВлзмiниВ» вони, зiткнувшись, можуть упасти на землю, i тодi настане кiнець свiту. Через те затемнення наводить на народ жах: запалюють ВлстраснiВ» свiчi, i кожен починаi молити Бога про прощення своiх грiхiв.

Перемiна пiр року скрiзь пояснюiться наближенням i вiддаленням сонця. В багатьох мiсцевостях лiто й зима уявляються живими iстотами, i взаiмозамiна iхня пояснюiться боротьбою, в якiй перемагають то лiто, то зима. Так, в Ушицькому повiтi кажуть, що напередоднi свята Зачаття святоi Ганни (9 грудня тАФ за старим стилем. тАФ Ред.) зима сходиться з лiтом; при цьому зима одягаi на себе сiм кожухiв, а лiто тАФ в самiй лиш сорочцi. Вони вступають мiж собою в суперечку. Лiто каже зимi: ВлЯ краще за тебе, тому що вiд мене все для життя людини: хлiб, овочi; в мене всi люди вiльнi й веселi, я все годую, а ти лиш зганяiш людей докупи, як свиней, i вони тиснуться для того лиш, аби зiгрiтисяВ». А зима заперечуi: ВлЯкби не я, то ти б спаршивiлоВ». Суперечка iхня триваi до свята Стрiтення Господня (2 лютого тАФ за старим стилем. тАФ Ред.), пiсля чого вони знову розходяться; у Лiтинському повiтi лiто уособлюють в образi молодоi, багатоi i дуже щедроi дiвчини, а зиму тАФ в образi староi з величезними зубами i кощавими пальцями. На свято Стрiтення Господнього лiто й зима стрiчаються i ведуть мiж собою таку розмову: ВлНавiщо ти йдеш? тАФ питаi лiто, тАФ i що доброго зробила?В» тАФ ВлНiчого менi вже бути, тАФ вiдповiдаi зима, тАФ все, що було, я з'iла, вичерпала комори, клунi i склади, i тепер, гадаю, не скоро це поповнитьсяВ». тАФ ВлЖаль менi людей, тАФ каже лiто. тАФ Треба поспiшати до них тАФ я всiм, чим можу, обдарую iхВ».

У Вiнницькому повiтi лiто уособлюють в образi скромноi дiвчини, прикрашеноi рiзними нiжними рослинами, а зиму тАФ в образi буйноi жiнки, голова в якоi з дiжку, а вуста тАФ як вiдра. 2 лютого вони стрiчаються, i мiж ними вiдбуваiться боротьба; якщо лiто стаi переможцем, то вiдразу ж починаiться тепло, а якщо зима тАФ тривають холоди. У Харкiвському повiтi кажуть: ВлРЖде лiто проти зими i несе квiтку таку гарну-гарну, а зима несе казанок криги; тiльки-но лiто показало свою квiтку, так крига i розтанула. А на зиму тАФ вже йде зима проти лiта, в кожусi i червоних чоботях, в капелюсi i в рукавицях; як показала свою кригу, так та квiтка й осипаласьВ».

Цьому уявленню не можна вiдмовити нi в чарiвнiй грацii образiв, анi в зворушливому високо поетичному зображеннi, що характеризуi вельми багато народних творiв Влсинiв УкраiниВ».

Другим за важливiстю свiтилом небесним визнаiться мiсяць тАФ молодший брат сонця (Луцький i Новоград-Волинський повiти). Його уявляють то круглим отвором у небi (Лiтинський повiт), то свiтлою цяткою (Вiнницький повiт), то свiтляною кулею (Луцький повiт), то небесним каменем (Житомирський повiт), то оком Божим (Холмська Русь). Завбiльшки воно таке ж, як i сонце, тобто анiтрохи не бiльше заднього колеса у возi. Призначення його тАФ освiтлювати землю вночi, а щоб вiн мiг краще виконувати це своi пряме призначення, Господь поставив мiсяць ближче до землi, нiж сонце. Свiтла його, однак, не досить, щоб водночас освiтлювати всю землю, тому воно рухаiться то в той, то в протилежний бiк, i таким чином у певний перiод часу освiтлюi лиш призначений йому простiр землi (Луцький повiт); дехто вважаi, що мiсяць стоiть на. небi нерухомо, i якщо нам здаiться, що вiн рухаiться небесним склепiнням, то це лиш тому, що рухаiться земля, i ми з нею разом (Житомирський повiт). У Новоград-Волинському повiтi мiсяць уособлюють в образi мужчини, створеного одночасно iз сонцем; у Лiтинському тАФ в образi молодоi жiнки; а в Ушицькому тАФ в образi дванадцяти братiв-мiсяцiв, призначених Богом для виконання покладених на них обов'язкiв протягом року. Стан погоди й природи в кожного мiсяця вiдбиваi характер того чи iншого з дванадцяти братiв: Березень тАФ вельми злий i вельми примхливий, Травень тАФ ласкавий i добрий i т. iн. Тепла такого, як сонце, мiсяць не може давати, оскiльки Бог поклав на нього знамення грiха Каiнова (Грубешiвський, Лiтинський, Старокостянтинiвський, Луцький, Новоград-Волинський та iншi повiти).

Каiн i Авель пiшли якось приносити Боговi жертви своi. Пiд час самих жертвоприношень Каiн помiтив, що його жертва не така приiмна Боговi, як жертва Авеля. В душi Каiна вiдразу ж спалахнула заздрiсть до Авеля, i вiн вирiшив при першiй же нагодi вбити брата. Тодi наступноi ночi Каiн хитрощами заманив Авеля в поле за снопи ячменю i там учинив мерзотне i звiряче братовбивство: прохромив Авеля вилами i кинув, як снопа (у Новоград-Волинському повiтi кажуть, що Каiн прохромив вилами ВлГабеляВ» пiд час сварки на батьковому току чи на лузi, коли вони складали на вiз сiно). За судом Божим, братовбивцю не могла прихистити нi земля, нi вода, нi жодне iнше мiсце; та ось мiсяць, без волi Божоi, дав йому в себе притулок, i звiдтодi вiн носить на собi тавро страшного грiха Каiнового (мiсячнi плями). У Вiнницькому повiтi в мiсячних плямах вбачають зображення якихось двох братiв, з яких один убив iншого. А покладений цей знак Богом на мiсяцi для того, щоб люди, постiйно бачачи його, нiчого не робили на великi свята, оскiльки Бог покарав страшним грiхом тих двох братiв саме за те, що вони на свято Рiздва Христового робили мiшанку для худоби. Тим же схристиянiзованим характером у народному дусi позначено й легенду, записану в м. Зiньковi: ВлНа Великдень, поки не випустять з церкви, грiх iсти не тiльки людинi, а навiть давати корм свiйськiй худобi. Один чоловiк тАФ чи не вiдав того, а чи не вiрив тАФ на Великдень, рано-вранцi, коли ще не дзвонили до церкви, пiшов давати корм худобi. Маючи намiр набрати соломи на вила, чоловiк цей штрикнув ними в скирту. Виявилось, що в соломi спав менший брат його, i старший брат, нiчогiсiнько не пiдозрюючи, настромив його на вила i так пiдняв угору. Бог i начертав цей грiх на мiсяцi: коли придивитися до нього, то й видно, що брат брата тримаi на вилахВ».

Схожi повiр'я про Влмiсячну людинуВ» трапляються не тiльки у великорусiв, полякiв, але також у нiмцiв, англiйцiв, французiв та iнших iвропейських народiв i навiть у китайцiв. Мабуть, тут ми маiмо справу iз спiльноарiйською легендою про людину, що втекла чи була заслана на мiсяць.

Фази, або змiни, мiсяця бувають вiд того, що на ньому i особлива заслiнка, якою завiдуi святий Юрiй: вiн то пiдiймаi, то опускаi цю заслiнку (Ушицький повiт). У Подiльськiй губернii iснуi щодо фаз мiсяця таке вiрування: мiсяцю за те, що на ньому зображено вбивство Каiном Авеля, Бог судив щомiсяця народжуватися, рости й помирати; пiсля своii смертi вiн спускаiться до пекла, перетоплюiться i тодi народжуiться знов. Ще оригiнальнiшим i вiрування, яке побутуi у Новоград-Волинському повiтi. Упродовж чотирьох тижнiв мiсяць перероджуiться. З мiсяцем перероджуються й ВлжидиВ», якi розiп'яли Спасителя i стоять на сторожi Гробу Господнього в РДрусалимi. ВлЖидиВ» цi ще й дотепер стоять у тому ж положеннi i на питання перехожих: ВлКоли ти народився на свiт?В» тАФ вiдповiдають: ВлУчораВ». тАФ ВлКоли ти помреш?В» тАФ вiдповiдають: ВлЗавтраВ».

Своiми фазами мiсяць справляi великий вплив на людей i на рослини. Людина, народжена в новомiсяччя, все життя зберiгаi моложавiсть i свiжiсть обличчя; народжена Влв iсходiВ» тАФ наслiдуi на все життя похмуру фiзiономiю i буркотливу вдачу, на противагу грайливостi i веселостi людини, народженоi в новомiсяччя (Вiнницький повiт). Врiзаний у молодий мiсяць палець нескоро загоюiться i гноiться; а врiзаний у повний мiсяць гоiться швидко. Народженому Влна перекриiВ» не довго жити Влв парiВ» (у шлюбi): вiн овдовii на половинi подружнього життя. При появi молодого мiсяця кожен, хто вперше його побачить, обертаiться до молодика обличчям, хреститься, читаi молитву ВлОтче нашВ» тАФ i взагалi молиться, щоб Господь послав нове щастя i здоров'я; багато хто наймаi рiчнi молебнi Влна домахВ» пiд час молодого мiсяця. На молодика нiчого не можна починати робити: посiяне згниi в землi або ж не принесе стиглого багатого плоду; квашене (капуста i т. iн.) стане непридатним до вжитку; якщо посiяти на новий мiсяць льон, то вiн неодночасно достигне тощо. Навпаки, лiкарськi рослини i трави мають особливу цiлющу силу, якщо зiбранi на молодику. Друга чверть не маi значення. Пiд час третьоi чвертi, що зветься гнилушею, утримуються вiд робiт по господарству, а особливо уникають рубати будiвельне дерево, бо зрубанi в цей час дерева неодмiнно шашiль попсуi. Наприкiнцi мiсяця звичайно сподiваються дощу, i цей час вважаiться найсприятливiшим для початку сiвби.

Показувати пальцем на мiсяць грiх тАФ всохне палець, а якщо вже покажеш, то треба потiм прикусити палець.

Про зорi в рiзних мiсцевостях i найрiзноманiтнiшi повiр'я. Зорi тАФ це дiти сонця (Луцький i Житомирський повiти), уособлюванi в образi маленьких хлопчикiв (Житомирський повiт). Вони створенi Богом для освiтлення землi i влаштованi так, що вiльно можуть переходити з одного мiсця на iнше. Зорi нерозривно пов'язанi з людиною. В Лiтинському повiтi iх вважають запаленими свiчами, i кажуть, що тiльки-но хтось народжуiться, Бог вiдразу ж запалюi на небi його свiчу у виглядi новоi зорi. Те ж саме кажуть i в Луцькому повiтi; звiдси тАФ вислiв: така моя планида. ВлСкiльки душ живе на землi, стiльки й свiчок (зiрок) горить на небiВ» (Харкiвський, Житомирський, Лiтинський i Луцький повiти). Якщо людина веде доброчинне життя, то ii свiча-зоря горить на небi ясним, чистим свiтлом; а коли вона веде негоже життя, то ii свiча-зоря горить тьмяним, слабким свiтлом. У Грубешiвському i почасти в Житомирському повiтах вважають, що зiрки тАФ це янголи, що сидять на сходинках неба iз запаленими свiчками в руках. В Ушицькому i деяких мiсцевостях Житомирського повiту, тАФ що це грiшнi душi, поставленi Богом на небi спокутувать грiхи своi; душi менш грiшнi свiтять яскравiше, а бiльш грiшнi тАФ тьмянiше, залежно вiд кiлькостi i тяжкостi грiхiв своiх. Навпаки, в Холмськiй Русi, у Вiнницькому повiтi i в деяких мiсцевостях Житомирського повiту зорi вважаються душами померлих людей, якi вiдзначалися на землi добрим, безгрiшним життям, а також дiтей, якi померли маленькими, не встигши нагрiшити, i старих, що завершили подвиг земного буття своiю неганебною християнською кончиною.

Народ пiдмiтив i деякi найголовнiшi сузiр 'я i дав iм характернi назви вiдповiдно до форми, яку вони утворюють розташуванням зiрок, що входять до iхнього складу. Як-от: ВлВiзВ» (Велика Ведмедиця), ВлКвочкаВ» (Плеяди), ВлЧепiгаВ» (Пади), ВлДiвка воду несеВ» (Орел), ВлПасiкаВ» (Мала Ведмедиця), ВлХрестВ» (Лебiдь), ВлВолосожарВ» (Волосся Веронiки), ВлСвiтоваВ» та ВлВечiрня зiрницяВ» (Венера) та деякi iншi.

Чумацький Шлях в Ушицькому i Вiнницькому повiтах i загалом у Подiльськiй губернii, а також у Холмськiй Русi вважають дорогою з Москви в РДрусалим. Хто лиш iде до РДрусалиму, мусить обрати для себе дороговказом Чумацький Шлях, i нiколи не зiб'iться на манiвцi: прийде прямiсiнько в Москву, а тодi в РДрусалим, де Чумацький Шлях i закiнчуiться. По дорозi на РДрусалим протiкаi рiка Дунай, про яку склалося на Украiнi прислiв'я: ВлПiшов на Дунай, та й додому не думайВ». Через Дунай-рiчку ведуть полотнянi мости, якi озиваються, коли хтось хоче перейти або переiхати на iнший бiк. Мости цi кожен завдовжки в п'ять верст. В iнших мiсцевостях Украiни Чумацький Шлях вважають дорогою Божоi Матерi в РДрусалим (Вiнницький повiт); Божою дорогою, якою Сам Бог ходить або iздить на колiсницi, запряженiй вогненними кiньми, святий РЖлля Пророк (Луцький повiт); дорогою, проведеною небом, яка служить для вказування птахам путi у вирiй *; дорогою, яка веде душi померлих людей на небо (Холмська Русь); дорогою, якою праведнi душi померлих людей простують у рай (Ушицький повiт); дорогою, одна половина якоi (до перетину посерединi) веде в рай, а друга тАФ в пекло (Грубешiвський повiт). Врештi-решт, у деяких мiсцевостях Подiльськоi губернii Чумацький Шлях вважають ще дорогою, яка означаi, що стiльки маi народитися людей на землi, перш нiж настане кiнець свiту, скiльки на цiй дорозi зiрок.

У вiруваннях про падучi (летючi) зiрки давньомiфiчна основа рясно помережана апокрифiчними вимислами i народними забобонами, створеними на iхньому ТСрунтi. У Холмськiй Русi падучi зiрки вважають головешками, що ними диявол, викрадаючи iх з неба, посилюi страждання пiдвладних йому людей, якi пробувають у пеклi; подекуди в тiй же Холмськiй Русi та в Старокостянтинiвському повiтi падучi зорi народ вважаi душами грiшникiв, i кожен, побачивши падучу зiрку, мусить перехрестити ii, про що падуча зiрка сама просить того, хто побачив ii, тАФ грiшна душа очищаiться вiд своiх грiхiв. У Харкiвському повiтi гадають, що падучi зорi тАФ це душi людей, якi помирають; вiдьми крадуть iх, щоб потiм ними чарувати: на чий двiр упаде зiрка, там неодмiнно буде небiжчик тАФ помре дитина. У зв'язку з вiруванням, що в кожноi людини i своя свiча-зоря, запалювана Богом на небi пiд час ii народження, в Луцькому повiтi вважають, що по смертi людини зоря ii падаi навстрiч душi, що вiдходить; той, хто помiтив падучу зiрку, хреститься i вимовляi тричi ВламiньВ». Кажуть також, що це янголи проганяють з неба злих духiв; що зорi падають пiд час пологiв. В Ушицькому i Лiтинському повiтах той, хто побачив падучу зiрку, мусить тричi вимовити ВламiньВ», тАФ у такому випадку свiча-зоря, яка впала на землю, перетворюiться на розплавлену смолу i потiм твердii; якщо ж нiхто не вимовить тричi ВламiньВ», то свiча-зоря, впавши на землю, перетворюiться на диявола, i тодi тАФ лихо вiд нього людям, що живуть на землi! У Грубешiвському повiтi падучi зiрки вважають нехрещеними дiтьми, якi пiд час падiння вигукують Влкшту!В» тАФ тобто ВлхрестаВ». Угледiвши падучу зiрку, кожен мусить сотворити над нею хресне знамення i дати iм'я чоловiче або жiноче, з огляду на те, до якоi статi належить особа, яка побачила падучу зiрку.

В одних мiсцевостях Подiльськоi губернii народ убачаi в падучих зiрках свiчi злих духiв. Мiж зiрками, або свiчками, запаленими Богом за кiлькiстю людей, сатана ставить iнодi секретно i свою свiчку для когось iз пiдлеглих йому чортiв або людей, якi йому належать; але Бог бачить усi його унади i негайно скидаi патерицею свiчку диявола з оболока (або окремо приставлений для того янгол, оглядаючи свiчки, миттiво бачить, що i й дияволова свiчка, яку й скидаi з неба на землю). В iнших мiсцевостях тiii ж губернii гадають, що падучi зорi тАФ це чорти, якi хочуть уподiбнитися до добрих янголiв. Вони перетворюються на зiрки i вилазять на небо, щоб Влсвiтити свiтуВ». Тодi янголи спiльними зусиллями скидають iх з неба, i чорти, падаючи на землю, розтiкаються по нiй смолою. Хто ступить на таке мiсце, захворii на сухоти, вiд яких уже нема порятунку. Запобiгти лиховi можна тiльки тодi, коли той, хто побачить падучу зiрку, безперервно вимовлятиме ВламiньВ», поки зiрка зовсiм не згасне; скiльки разiв буде вимовлено ВламiньВ», на стiльки сажнiв ввiйде в землю чорт, який падаi з неба у виглядi зiрки, причому саме мiсце, де вiн упаде, залишиться геть неушкодженим. В деяких мiсцевостях вiрять, що померлi перетворюються на падучу зiрку або змiя i вночi летять до тiii домiвки, де померлий залишив жiнку або дiтей; ось чому кажуть про вдову, яка занедужаi пiсля смертi чоловiка, що вона маi перелесника.

У ВлТрудах етнографiчно-статистичноi експедицii в захiдноруський крайВ» наводиться ще така розповiдь селянина Подiльськоi губернii про падучi зiрки: ВлА те, що падають зорi, так це нечиста сила хоче схопити душу, а душа тiкаi. Коли доведеться комусь побачити, що летить зоря, то треба дванадцять разiв вимовити Вламiнь, розсипсяВ» тАФ тодi нечиста сила i розсиплеться по землi. Дуже часто чорти падають на землю тому, що, хто знаi, той каже: Вламiнь, розсипсяВ» тАФ так вони i падають; однак де вже впаде, вбий його сила Божа, там не варто ставити хати, тАФ там уже живе вiнВ». Зорi падають восени тАФ перед голодом i мором.

Падуче камiння тАФ це тi ж падучi зiрки, лише вiдриваються вони вiд особливих величезних скель на небi.

Комети тАФ це зiрки з хвостом (ВлвiхаВ», ВлмiтлаВ»). З'являються вони на небi за велiнням Божим для спонукання людей до каяття i завжди вiщують суспiльне лихолiття; комета червоного кольору вiщуi вiйну, блiдого кольору або бiла тАФ провiщаi мор чи голод тощо. Те ж саме провiщають червонi i синi стовпи, кола i хрести, якi з'являються поблизу сонця i мiсяця (вони передвiщають також ту чи iншу погоду). В Ушицькому повiтi, крiм того, кажуть, що ВлмiтлаВ» тАФ це найстарша вiдьма, що ходить небом з дiйницею в руках i керуi всiма вiдьмами, якi живуть на землi.

Комета, за народним вiруванням, може запалити землю, перекинути земну кулю i, впавши, зовсiм покрити ii собою.

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

About Canada

Economy in South Korea

РЖнституцiональнi напрямки в економiчнiй теорii