Украiнськi легенди та перекази про свiйських тварин та свiйську птицю

Реферат на тему

Украiнськi легенди та перекази про свiйських
тварин та свiйську птицю

1. Украiнськi легенди та перекази про свiйських тварин

Походження свiйських тварин, iхнi характернi особливостi, iнодi й самий зовнiшнiй вигляд оточенi багатьма украiнськими легендами та переказами. До того ж, бiльшiсть перебуваi в щонайщiльнiшому й найбезпосереднiшому зв'язку з тими чи iншими апокрифами, а деякi ТСрунтуються на давнiх релiгiйно-мiфiчних поглядах народу на природу.

Кiнь (свiйський) тАФ це, як ми знаiмо вже, перетворений янголом, за велiнням Господа, диявол. В Ушицькому повiтi кажуть, що диявол взагалi може перетворюватися на всяких тварин. РЖ ось, коли вiн якось обернувся конем, "Господь так його благословив", що вiн уже навiки й лишився конем. Особливiстю коня, яка впадаi в око, мiж iншим, i те, що вiн безперервно iсть i нiколи не наiдаiться. Особливiсть ця i наслiдком прокляття коня. Коли Господь народився на землi, то покладений був у ясла. Вiл не тiльки не торкався до жодноi стеблинки сiна з ясел, але ще й зiгрiвав Богодитину своiм диханням. А кiнь, що стояв з другого боку, повисмикував усе сiно, яке лиш було в яслах. Тодi Пресвята Богородиця промовила: "Тож будеш ти, добрий волику, завжди ситим у Бога; а ти, коню, будеш завжди голодним, хоч i iстимеш досхочу". РЖ дiйсно, цi слова Богоматерi справдилися: кiнь, скiльки не iсть, завжди голодний; а вiл, якщо голодний, може задовольнитися ремиТСанням (Подiльська губернiя).

Про ненажерливiсть коня кажуть ще й таке (Луцький повiт). Коли всi звiрi прийшли вклонитися новонародженому Спасителю, кiнь, пiдступивши до сiна, на яке покладено було Богодитину, заходився те сiно iсти, за що й приречений Господом на вiчну ненажерливiсть.

А в Старобiльському повiтi i той, i iнший перекази дещо перекрученi, але при цьому доповненi новою подробицею. Спаситель прокляв коня за те, що коли Вiн переховувався од "жидiв" i забрався в ясла, кiнь своiю мордою повикидав звiдти усе сiно i таким чином вiдкрив переслiдувачам Спасителя. Як проклятий Богом, кiнь не годиться в iжу. Конi перебувають пiд заступництвом святого великомученика Георгiя Побiдоносця, який захищаi iх од вовчого нападу. 23 квiтня (за старим стилем. тАФ Ред.) пiдстригають лошатам гриви й хвости i випускають iх на пасовисько до сходу сонця, на росу (Житомирський повiт). Найкращих коней подобаi домовик, який заплiтаi iм гриву в косицi i iздить на них цiлу нiч верхи у стайнi, так що врештi-решт може геть загнати коня. Тому в стайнi разом з конем ставлять цапа або пiдвiшують до стелi вбиту ворону, сову чи сороку, на яких домовик i iздить (Харкiвський та Старобiльський повiти). Якщо домовик заплiтаi коневi гриву тАФ значить, вiн (кiнь або масть його) прийшовся до дому.

У стайнi на порозi прибивають пiдкову або цвях, щоб злодii не вкрали коня. Через те мiсце, де качався кiнь, не слiд переходити: "лишай нападе"; а якщо трапиться кому перейти ненароком, то вiн мусить тричi сплюнути й сказати: "Нехай тодi мене лишай нападе, як кiнь (жеребець) лоша приведе". Кiнь за дванадцять днiв наперед чуi весiлля або весну: "чуi на себе лиху годину", що вiн матиме тяжку роботу (Чернiгiвська губернiя).

Воли (Bos) i вiслюки (свiйський тАФ Equus asinus) створенi Богом i вважаються благословенними за те, що, коли новонароджену Богодитину було покладено до ясел, воли й вiслюки вкривали ii соломою i зiгрiвали своiм диханням (Подiльська губернiя, Лiтинський повiт). Воли напередоднi Нового року (в Луцькому повiтi тАФ напередоднi Рiздва Христового) набувають здатностi розмовляти людською мовою.

Один господар, довiдавшись од людей про те, що воли проти Нового року розмовляють мiж собою людським голосом, вирiшив пiдслухати iхнi розмови. Ось i залiг вiн на нiч у яслах. Лежав так вiн, може, до пiвночi, тАФ нiчого не чути. Тихо в оборi (у воловнику, в загородi), воли полягали, ремиТСають собi. Лежали воли, лежали, а тодi один раптом пiдводиться. А другий i каже до нього: "Чого ти не лежиш, нащо ноги томиш?" Господар в яслах нашорошив вуха i слухаi. Той вiл, що пiдвiвся, каже: "Як то ми далi житимемо, адже в нашого господаря дуже мало сiна? А до весни ще далеко, то чим же вiн нас прогодуi?" А господар все слухаi та дивуiться. Тi воли, що лежали, кажуть: "Нiчого, що в нашого господаря мало сiна; i ще в нього цiла скирта соломи, що вже три роки як стоiть. Цiiю соломою господар i годуватиме нас до нового сiна. Якби вiн обмолотив цю скирту, то набрав би ще корцiв (корець дорiвнюi чотирьом мiрам) зо два жита. Ну, та господар не обмолочуватиме тiii соломи, бо, як тiльки обмолотить, то й помре; лише тим ми i поживимося, що в соломi лишилося де-не-де зернятко". Отак це розмовляють мiж собою воли, а господар все те чуi. Може, в тi часи жито було дороге тАФ платили, оце як i зараз, по три карбованцi за корець, тАФ тiльки господар замислився тАФ хочеться йому обмолотити ту солому. Мiркуi: "Обмолочу та продам тАФ ось i куплю волам сiна". До того ж, вiн чув, що казали воли, страшно молотити! Крутивсь, крутивсь господар, а тодi не стерпiв-таки: "Де, тАФ думаi, тАФ валяються два корцi жита?" Одразу ж умовив молотьбитiв: змолотили солому. Вимолотили вони й зерно, однак господар справдi потiм недовго й жив: як говорили воли, так i збулося (Киiвська губернiя).

У Лiтинському повiтi записано таку оповiдь. Один дуже скупий чоловiк, маючи намiр пересвiдчитися в тому, чи справдi воли розмовляють мiж собою людською мовою напередоднi Нового року, сховався звечора до волiв у ясла. Незабаром вiн справдi почув розмову iхню. Воли говорили один одному: "Нiчого нам iсти: господар сам усе поiв. Ляжемо хоч перепочинемо, бо завтра повеземо свого господаря на цвинтар". Господар дiйсно наступного дня помер. Пiд впливом цiii i подiбних оповiдей на Украiнi особливо дбають про те, щоб добре нагодувати волiв напередоднi Нового року.

Не можна бити волiв коромислом, бо вони ревiтимуть та бiгатимуть. Не слiд палицею проводити хреста на землi, а також не годиться заступом i сапою, або "тяпкою дзьобать" (бити, рубати) землю: якщо ступить на таке мiсце рогата худоба, то буде кульгати. Якщо загублених волiв, а так само iншоi свiйськоi худоби, нiхто не нагляне, тобто не побачить, то вони можуть прожити у степу або в лiсi декiлька днiв неушкодженими, тобто iх не займе анi вовк, анi будь-який iнший хижий звiр.

Особливим пiклуванням i доглядом на Украiнi користуiться корова тАФ поiльниця i годувальниця селянськоi родини. З коровою слiд поводитися лагiдно i навiть шанобливо. На Великдень у Новгород-Сiверському повiтi з нею христосуються, дають "святостi", тверде вим'я мастять "четверговим" яiчком, пiдкурюють смирною та iн. Залишаючи корову доiти, дають iй хлiба-Солi тАФ "одхiдного", як робiтнику при розрахунку. Корова дуже чутлива до "лихого ока", через що у селах не можна завести хорошу корову, а в мiстi можна, бо тут менше людей з "лихим оком". Коли в корови зiпсуiться молоко, стане червоним, треба ii видоiти й вилити це молоко на тому ж мiсцi, тодi пiдкурити корову чимось "свяченим" тАФ i причина обов'язково минеться, якщо лиш нiкому про те не розповiдати, а то корова ходитиме зуроченою до весни. А навеснi слiд узяти паличку з клечальноi осики (гiлка осики, якою прикрашали хату на Трiйцю тАФ Зелену недiлю), зрубану першою в суботу проти Зеленоi недiлi, i нею гнати корову перший раз у череду. Тодi можна впiзнати й ту вiдьму, яка зурочила корову: вона прийде й проситиме осикову паличку. Те, вiд чого корова стала причинною, на цей раз зникне вже безслiдно. Коли корова отелиться, дають iй з'iсти великодню шишку, "щоб смирна була", а також просвердлюють iй рiг, насипають туди освяченого маку i забивають отвiр осиковим кiлочком, "щоб добра на молоко була i щоб вiдьма не портила" (Старобiльський повiт).

Верблюди (дромадер тАФ Camelus dromadarius; двогорбий тАФ Camelus bactrianus) тАФ це Петровi вiвцi. Мабуть, таке вiрування виникло через схожiсть морди верблюда на морду вiвцi.

Овець (Ovis) створив Господь i благословив у iжу людям за те, що вони кормом i своiю вовною прикрили Його, коли Вiн ховався вiд "жидiв" (Старобiльський повiт).

Свiйську козу (Сарга) в одних мiсцевостях (Могилiв-Подiльський) вважають невдалою спробою чорта створити, наслiдуючи Бога, корову. При цьому чорт, злiпивши козу, нiяк не мiг дати iй життя. Коли ж Бог, на прохання чорта, дав iй життя i коза побiгла, чорт, аби якомога ближче розгледiти ii, схопив козу за хвiст i ненароком одiрвав його. Так коза й залишилася назавжди з одiрваним хвостом (Старобiльський повiт). На доказ створення кози чортом кажуть, що вiд кози вiдьма нiколи не може вiдiбрати молока, навпаки, вона навiть боiться кози; водночас якщо козу окропити свяченою водою, вона зараз же пропаде (Лiтинський повiт). Чорт полюбляi бавитися з козою як зi своiм створiнням, а тому ii вважають за потрiбне тримати, для забави чортовi, у стайнях, тАФ в такому разi вiн кидаi мучити коней (Житомирський повiт). Дику козу чорт прижив зi своiю жiнкою; тому i приказка: "тебе десь чорт сплодив на дикiй козi".

У Куп'янському повiтi, як ми вже знаiмо, збереглася легенда про створення цапа дияволом за образом i подобою своiю. Дивно, що до буквальностi схожу легенду записано i в Литвi (Росiiнський повiт), з одним лише додатком, що Бог вдихаi життя в цапа на прохання чорта крiзь стрижень пiр'iни. Ця, вочевидь, незначна подробиця згодилася легендi в розповiдi про створення РДви.

Бог, тАФ розповiдаi вона, тАФ створивши всi предмети, живi й неживi, став лiпити з глини образ першоi людини. А чорт, сидячи в той час за кущем, казав про себе: "Бог почав учитися лiпити з малих предметiв, з порошинки, з камiнця тАФ i Йому легко було вчитися; але все-таки я тАФ лiпший за Нього майстер. Хто може порiвняти Його першу, малу порошинку з моiм витвором тАФ гарним, чудовим цапом! Я тепер розумiю, що Сам Бог менi заздрить. Ось Вiн знову почав лiпити тАФ хтозна-що. А на вигляд чудова рiч. Та я Його переплюну, мiй витвiр буде гарнiшим". Вiдтак чорт сам почав лiпити, уважно придивляючись до Божоi роботи. Порiвняв, поладнав тАФ i справдi вийшла гарна рiч. Бог завершивши Своi творiння, вдихнув йому душу, i воно стало жити. Так з'явилась перша людина тАФ Адам. Чорт уже знав, що вiн своiю пiр'iнкою нiчого не вдii, а тому почекав, поки Бог завершить Свою роботу. Пiсля того, як було вдмухано душу Адаму, Боговi не потрiбна була бiльше пiр'iнка, i Вiн ii кудись поклав. А чорт цього лиш i чекав. Тiльки-но Бог одiйшов убiк, чорт узяв Його пiр'iнку i вдмухнув душу своiму творiнню. Злiплене чортом творiння ожило, бо в пiр'iнцi лишилось трошки Божого духу, а решту чорт додав уже свого. Так з'явилася на свiт РДва. Адам, угледiвши РДву, нiколи вже бiльше не вiдходив од неi; i Бог нiчого не мiг удiяти.. Ось чому жiнка, отримавши свою життiвiсть од змiшаного духу Бога i чорта, буваi доброю i простою, а iнодi й злою.

Про походження свиней (справжня тАФ Sus) в рiзних мiсцевостях Украiни збереглися рiзнi легенди. В Ушицькому повiтi кажуть, що свиней створив Бог iз землi на користь людинi. А в Лiтинському повiтi свиню вважають перевертнем (вовкулакою) "жидiвки". Пiд час земного життя Спасителя "жиди" якось, спокушаючи Його, накрили "жидiвку ночвами" й запитали: "Якщо Ти тАФ Бог, то вiдгадай, що сховано пiд ночвами?" Спаситель, як Бог, знав, звiсно, що пiд ночвами тАФ "жидiвка", але, щоб покарати тих, хто випробовував Його, вiдповiв: "Пiд ночвами тАФ свиня". РЖ з "жидiвки" справдi зробилася свиня. Тепер свиню називають "жидiвською тiткою", i "жиди" не iдять свинини, як свого тiла. У Харкiвському повiтi ця легенда переповiдаiться в трохи змiненому виглядi. Коли ходив Спаситель по землi, то зайшов Вiн якось до "жида". А "жид" сховав жiнку й дiтей пiд ночви та й каже: "Якщо Ти тАФ Бог, то вiдгадай, що там?" тАФ "А що ж там?" тАФ вiдповiдаi Спаситель тАФ "Свинi". Пiдняли ночви, коли там тАФ свиня з поросятами. Ото через те "жиди" й не iдять свинини.

Цi легенди, вочевидь, i вiдлунням одного з епiзодiв в апокрифiчному Evangelium Infantiae тАФ "Дитинствi РЖсуса Христа", де розповiдаiться про тимчасове перетворення Господом дiтей на козенят. А в гасконськiй казцi мова йде про те, що раз якось Господь зайшов у дiм до однiii жiнки. Тут вiн почув у сусiднiй кiмнатi галас, який зчинили дiти, й запитав, хто там галасуi. "Там моi поросята", тАФ розповiла жiнка, i дiти ii обернулися на поросят. Мати кинулась навздогiн за Спасителем, який вже пiшов собi, iз благанням, щоб Вiн повернув дiтям людську подобу. Спаситель виконав ii прохання, та при цьому попередив, щоб вона надалi нiколи не брехала.

Питання про те, чому Господь благословив свинину в iжу людинi i чому прийнято освячувати на Великдень свиняче сало й поросят, розв'язуi легенда, записана в Марiупольському повiтi. Коли Христа шукали "жиди", Вiн сховався вiд переслiдувачiв в ясла з сiном. Конi зверху з'iли сiно, тодi Христос заховався глибше. Кури розгрiбали сiно й вигребли Христа. "Жиди" схопили Його й стали було мучити. Христу вдалося якось визволитися, i Вiн сховався в солому. Свинi нумо рити ту солому, i зарили Його ще глибше. Ось чому "жиди" тепер такi ласi до курей, а свиней зовсiм не iдять. Нам, хрещеним, Бог благословив свинину, через що ми й освячуiмо сало (i поросят) з паскою.

Загодовувати свиню належить тому, хто сам багато iсть; доглядати за нею протягом годiвлi маi одна людина. РЖ те й iнше роблять для того, щоб свиня швидше й дужче товстiшала. РД такi знахарки, котрi замовляють на хлiбi й дають його потiм з'iсти свинi, щоб вона добре iла i швидко годилася на сало.

У Старобiльському повiтi розповiдають, що одна жiнка нашептала на скибцi хлiба, поклала його на стiл, щоб дати потiм кабановi, аби вiн через два мiсяцi уже був готовий. Маленький син знахарки схопив нашептану скибку i з'iв. Пiсля цього вiн став так багато iсти й так сильно жирiти, що через два мiсяцi, коли надiйшов призначений для забою кабана час, помер вiд ожирiння.

Собака (дворовий тАФ Сапiв ТСатiiiагiз сiотезгiсш) створений дияволом з глини (Ушицький повiт); проте вiн i найближчою до людини твариною i iдиним його вiрним i надiйним другом. Злiпивши першу людину й лишивши ii просушуватися на сонцi, Господь приставляi сторожувати собаку. Щоправда, вiн виявився цього разу поганим сторожем; правда й те, що легенди не забули вiдзначити жадiбнiсть "блукаючих" (бездомних тАФ тих, що не мають господаря) собак, якi не проти, аби поживитися всiм, що лиш погано, без догляду, лежить. Не повторюючись, наведемо на доповнення одну невелику легенду, записану в Харкiвському повiтi, про те, як собака, створений спершу голим, одержав потiм од Бога шерсть. Злiпив Бог людину з глини i поставив сохнути, наказавши собацi стерегти и, а Сам пiшов Собi. Ось собака стерiг, стерiг, замерз i заснув (вiн тодi голий був, без шерстi). Йшов мимо чорт, угледiв людину, роздер навпiл iй груди, нахаркав туди, тодi склав, як було, i знову поставив. Повертаiться Бог. Удмухнув у людину безсмертну душу, а людина раптом почала харкати. Бог тодi до собаки: "Як же ти не встерiг?" тАФ "А я, тАФ каже, тАФ Господи, змерз та й заснув. Дай менi шерсть, тодi вiрно стерегтиму". Бог дав йому пiсля того шерсть, а людина так i зосталась назавжди вже з харкотинням.

У Лiтинському повiтi, тАФ ймовiрно, пiд впливом бiблiйноi оповiдi про покарання пророком РДлисеiм дiтей, що насмiхалися з нього (Друга Книга Царiв: 2,23тАФ24), а також пiд впливом апокрифiчного Infantiae Evangelium i рiзних легенд про перетворення людей за провини на тих чи iнших тварин, тАФ вважають собаку перевертнем дитини. Коли Спаситель ходив по землi, то в одному селi хлопчик особливо переслiдував Його, бiгаючи за ним i гавкаючи, подiбно до собаки. Спаситель прокляв хлопчика за це i перетворив його на собаку.

Легенда про те, що собака був спочатку без шерстi, а також про вмiння собак деяких порiд невтомно плавати i навiть пiрнати, мабуть, дали початок легендi про те, що собаки перш жили у водi, i тiльки згодом уже стали жити на землi. Якось iшов чоловiк на полювання i, зустрiвши двох звiрят, запитав iх, звiдки вони. Звiрята вiдповiли: "Ми жили у водi, а тепер житимемо на землi". тАФ "Як ви зветеся?" тАФ спитав чоловiк. тАФ "Собаки". тАФ "Як я можу пересвiдчитися?" Собаки вийняли своi документи й показали йому. Тодi чоловiк той каже до них: "Дивiться, вам дозволено жити на землi всього лиш один рiк, а по закiнченнi цього часу знову треба йти у воду". Через рiк зустрiвся вiн знову з тими ж звiрятами i став сварити iх за те, що й досi живуть на землi, коли термiн вже вийшов. "Без документа нам не можна йти у воду", тАФ вiдповiдали звiрята. тАФ "А де ж ваш документ? тАФ "Ми вiддали котовi". тАФ "Ходiть же й вiзьмiть його в кота". Собаки пiшли до кота i зажадали в нього свiй документ, але документа в кота вже не було: його вкрали мишi i з'iли. Так собаки мусили залишитися на землi й живуть на нiй дотепер. Тому й нинi людина переслiдуi собаку, собака тАФ кiшку, а кiшка тАФ мишей; i собаки, й коти, i мишi завжди будуть мiж собою непримиренними ворогами".

Питання власне про те, чому мiж собаками й котами пануi непримиренна ворожнеча, легендою, записаною Т. Зiнькiвським, розв'язуiться дещо iнакше. Якось був такий неврожай, що гинули вiд голоду i люди, й собаки. Один собака пiшов до Бога просити хлiба. Бог дав йому потрошку всякого нив'я, дав до того ж i розписку. А в тiй розписцi було сказано: що сам господар iстиме, те щоб давав i собацi. Повернувся собака додому, вiддав господарю все те нив'я. Господар засiяв його, тАФ вродило. iсть сам господар, i собацi даi те ж саме. Ходить собака подвiр'ям i мокне в негоду пiд дощем. Приходить вiн до кота й каже: "На, братику-котику, тобi цю цидулочку: ти тАФ в хатi, в сухому сидиш, то в тебе цидулочка нiколи не змокне". Сидить собi кiт у хатi, а коли надворi похолоднiшало, вiн залiз у пiч. Господиня розпалила в печi, а кiт як вистрибне звiдтiля, та й забув прихопити iз собою з печi розписочку.

Варить господар собi iсти, та вже бiльше й не даi собацi того, що сам iсть, а замiшуi висiвки, даi помиi.. Собака бачить, що господар не даi йому вже бiльше того, що iсть сам, прийшов до кота й питаi: "А де та цидулочка, що я дав тобi на зберiгання?" тАФ "Я, тАФ каже кiт, тАФ сидiв у печi, грiвся, а господиня раптом розпалила пiч. Я вискочив, та й забув у печi цидулочку, то вона там i згорiла". Вiдтодi собаки стали шарпати котiв, i нiколи вони не можуть ужитися.

Якщо собака риi ямки, то хто-небудь помре в домi; якщо виi тАФ буде пожежа.

Серед собак особливими властивостями вирiзняiться так званий ярчук. В деяких мiсцевостях (Старобiльський, Лiтинський повiти) будь-якого взагалi першонародженого собаку вважають ярчуком; у Луцькому повiтi кажуть так: якщо перше цуценя-сука приведе перше цуценя-самку, а ця в свою чергу приведе першого цуценя-самця, то це й буде ярчук. У ярчукiв i вовчий зуб, i вони страшенно лютi й надзвичайно дужi. Рана вiд укусу ярчука дуже небезпечна, i ii важко загоiти. Ярчук бере вовка i маi здатнiсть бачити й проганяти злих духiв, а також бачити вiдьом, яким заважаi ходити в чужi корiвники й видоювати з корiв молоко. Виростити ярчука важко, тому що вiдьми до досягнення ярчуками рiчного вiку, коли вони входять у повну силу, всiляко намагаються звести iх.

Собаку не слiд убивати з рушницi: та зiпсуiться й не буде придатна вже для полювання. Якщо когось укусить собака, то треба засипати рану його ж перепаленою шерстю: це тАФ найкращий i найнадiйнiший засiб. Хто обдере iз собаки шкуру, тому цiлий рiк не можна ходити до церкви тАФ грiх (Старобiльський повiт), а якщо вiн колотиме пiсля того кабана, то сало смердiтиме.

Кiт (свiйський тАФ Felis maniculata domestica) створений Богом. Вiн тАФ тварина добра i друг людини, що оберiгаi його вiд усього злого (Лiтинський повiт). В Ушицькому повiтi про походження кота розповiдають таке. Чорт, перекинувшись на мишу, плив через море, аби спокусити РДву. Пресвята Дiва, побачивши це, кинула Свою рукавицю. З цiii рукавицi зробився кiт, який в ту ж хвилину зжер чорта. Отже, хоч кiт i походить з рукавицi Пресвятоi Богородицi, вiн усе-таки тАФ тварина нечиста, бо з'iв чорта. Вiн володii деякими недобрими властивостями. У хвостi в нього i отрута, що викликаi в людей нежить, коли кiт нап'iться води з посудини, з якоi п'i людина (Житомирський, Старобiльський та Проскурiвський повiти), або коли сплять з котом (Старобiльський повiт). Щоб убезпечитися вiд цього, котовi одтинають кiнець хвоста (Проскурiвський i Житомирський повiти). Якщо кудись iдеш, то в жодному разi не можна брати з собою кота, iнакше кiнь стане в дорозi (Старобiльський i Таращанський повiти). До кого приблудиться кiт, та людина неодмiнно зубожii; i навпаки, якщо приблудиться собака, то це тАФ на щастя й достаток. Коли кiшка перебiжить дорогу, то чекай невдачi, або ж здохне кiнь; для вiдвернення лиха треба кинути паличку так, щоб вона перелетiла навхрест через слiд кiшки. Якоi мастi кiт приживеться у домi, такоi мастi треба тримати й худобу: домовик одразу ж задушить кота, якщо лиш йому буде не до вподоби його шерсть (Старобiльський повiт). Кiт, який прожив дванадцять рокiв, перестаi муркотiти i стаi таким лютим, що може задушити людину, чому його тодi здебiльшого й забивають (Проскурiвський повiт).

2. Украiнськi легенди та перекази про свiйську птицю

У щонайбезпосереднiшому зв'язку як з апокрифами, так i з давнiми релiгiйно-мiфiчними поглядами на природу. Зi свiйських птахiв украiнськi легенди та перекази розповiдають про курей, гусей, качок, iндикiв, голубiв i павича.

Курка походить iз землi (Ушицький повiт). Але погляди на неi розходяться до цiлковитоi протилежностi навiть у мiсцевостях, що належать до одного й того ж повiту. Так, у слободi Бiло-Куракинiй Старобiльського повiту ii вважають Божою птицею, тому що, коли народився РЖсус Христос, вона кiгтями загребла Його, щоб не знайшов Новонародженого який-небудь РЖрод; а в слободi Микiльськiй того ж повiту курку вважають проклятою Господом за те, що коли Спаситель переховувався вiд "жидiв", то кури вигребли Його ногами. Ось тому курей i не освячують на Великдень i не iдять курячих нiжок; втiм, сама курка тАФ птаха благословенна за яйця, що вона iх несе i що освячуються разом з паскою. Така ж рiзноголосиця помiчаiться i в повiр'ях щодо того, як курка спiваi по-пiвнячому. Переважаi той погляд, що така курка вiщуi смерть когось iз мешканцiв тiii оселi або взагалi нещастя. Таку курку беруть у руки, перекидаючи ii то хвостом, то головою вперед, вимiрюють вiдстань вiд столу до порога: якщо перед самим порогом курка вляжеться хвостом до нього, в такому разi iй вiдтинають хвоста, а якщо тАФ головою, то вiдтинають голову (Старобiльський та Проскурiвський повiти). Або ж перекидають ту курку через хату, i якщо вона впаде хвостом до хати, то вiдтинають хвоста тАФ i з неi вийде потiм "хазяйка, несуха й сижуха"; а якщо тАФ головою, то вiдтинають голову, причому з такоi курки не можна варити борщу, а треба ii лише "пом'янути". Проте в Проскурiвському повiтi i й зовсiм протилежне повiр'я: якщо курка заспiваi пiвнем (це буваi внаслiдок того, що в неi наростаi на язицi "пипоть" тАФ тiпун), то це i гарною прикметою: своiм спiвом вона вiдганяi ворогiв.

Яйця, знесеного куркою пiд Благовiщення i на Великдень, не можна класти пiд квочку: з нього вийде калiчка. Щоб кури були плодючi, треба нагодувати iх на Новий рiк кутею, а також погодувати нею й на Водохрещу i при цьому ще окропити святою водою. З тiiю ж метою ("щоб кури плодились") радять на Новий рiк, як тiльки прийдуть першi посипальники, посадити iх у хатi на лавцi, а самому пiти з кочергою пiд сiдало й пополохати курей; потiм ввiйти до хати й дати посипальникам, що Бог послав (грошей чи ласощiв тАФ пряникiв, цукерок). Для того, щоб примусити курку ранiше заквоктать i ранiше сiсти на яйця, треба пiд Рiздво звалити ii з сiдала помелом. Коли курка чи iнша якась свiйська птиця сидить на яйцях, то не можна трусити сажi в димарi: всi яйця почорнiють; не можна також смажити тодi яiць i кидати в полум'я iхню шкаралупу: запечуться i не вилупляться курчата. Ввечерi кури кудкудачуть тАФ на нещастя, вранцi тАФ на щастя (Старобiльський повiт).

Спiв пiвня (Gallus) неодмiнно на свiтанку й часто вдале провiщення саме спiвом погоди в Олександрiвському повiтi пояснюють тим, що в пiвня i особлива тАФ "ангельська" пiр'iна, яка крутиться, коли пiвню час наспii вже прокинутися на свiтанку, а так само крутиться й на погоду, внаслiдок чого вiн чуi тодi, що спiваi вже "морський пiвень" (кажуть, що морський пiвень, мабуть, живе, як i "морськi люде", "в лузцi"). Якщо пiвень обiйде навколо хати й тодi заспiваi, це знак, що обов'язково будуть гостi (Новомосковський повiт), i причому тАФ з того саме боку, з якого боку хати пiвень спiваi. Йому звичайно примовляють у цей час: "Якщо дорогий гiсть, нехай тобi буде золотий хвiст, а якщо поганий гiсть, то нехай вiдпаде i той хвiст". Якщо пiвень спiваi ввечерi, буде весела i тепла нiч; якщо вночi тАФ нiчого не бiйся; якщо вранцi i вдень тАФ буде гарна погода; якщо на покуттi i на порозi тАФ будуть гостi; якщо часто спiваi бiля вiкна тАФ на нещастя, або ж хтось помре з домашнiх (Старобiльський повiт).

Чорного пiвня не слiд тримати у дворi, тому що там, де вiн iств, нiколи не живуть в мирi i злагодi чоловiк з жiнкою. Аби нишком зчинити в якiйсь сiм'i сварку мiж чоловiком i жiнкою, досить лише принести iм у подарунок чорну курку (Старобiльський повiт).

Не говоритимемо тут про те, яку велику роль вiдiграi й понинi пiвень у народних казках i рiзноманiтних (особливо весiльних) обрядах, а також яку важливу роль вiдiгравав вiн у давнину як жертовна тварина i як символ сонця, в переносному значеннi всього свiтлого й доброго, а скажемо ще принагiдно декiлька слiв про пiвня-царика. Пiвня цього можна, тАФ кажуть у Чигиринському повiтi, тАФ впiзнати ще тодi, коли вiн перебуваi в яйцi, бо вiн вже в яйцi пищить. З вiком вiн стаi дуже сильним i смiливим, так що його бояться не тiльки пiвнi, а навiть сам диявол, який не смii ввiйти у двiр, де i пiвень-царик. До пiвня цього на Украiнi ставляться з великою повагою, i рiзати його вважаiться справою нерозсудливою i грiшною. Чумаки, вирушаючи у велику дорогу, беруть його iз собою як найкращий i надiйний оберiг вiд усього лихого. Професор М. Сумцов на пiдставi оповiдi, записаноi п. Пiдберезьким у Чигиринському повiтi, та iншоi оповiдi, записаноi поблизу мiста Охтирки Харкiвськоi губернii i обробленоi в художнiй формi Я.РЖ. Щоголевим у невиданому вiршi його "Климентовi хутори", схильний ототожнити пiвня-царика з тим червоним пiвнем, який, за народним повiр'ям, вiдкриваi скарби. А в паралель до украiнських повiр'iв про пiвня-царика ставить дуже схоже чеське повiр'я про бiлого пiвня, який начебто приносить у дiм щастя i охороняi його вiд злих чарiв.

Гусей (Anser) i качок (Anas) Господь благословив у iжу людям за те, що вони прикрили Спасителя соломою, коли Вiн ховався вiд "жидiв". Гусей "для завода" треба купувати з верхорiччя, "за водою" тАФ тодi вони краще плодитимуться. Купованих "для завода" гусей i качок (а також взагалi усяку птицю й дрiбну скотину) мусить ловити сам покупець, а не продавець. Коли виведуться маленькi гусенята, iм припалюють страсною свiчкою пушок на голiвках, "щоб шулiка не хватала". Якщо в гусака вирвати з крил навхрест по три пiрiнки, то вiн Пропаде (Старобiльський йовiт). Дикi Гусй (або сiрi тАФ Anser ferus, cinereus, vulgaris, sylvestris palustris, Anas anser) походять iз землi (Ушицький повiт). На зиму Вони вiдлiтають вiд нас у вирiй, на теплi води. Коли дикi Гуси повертаються навеснi до нас, то, хто iх побачить, маi взяти в руки вiхоть соломи й пiдкинути його тричi вгору, при цьому: "Гуси, гуси! Нате вам На гнiздо, а Нам на: здоров'ячко!" Солому цю потiм треба зiбрати i покласти пiд свiйських гусей або курей-квочок тАФ на кожне яйце По соломинцi: тодi гуска або курка-квочка виведуть стiльки Пташенят, на скiлькох яйцях були пiдсипанi, не буде жодного бовтуна (Проскурiвський повiт).

РЖндичка (Meleagris, Meleagris gallopavo) тАФ найслабша i "вриклива" (та,- що боiться пристрiту) Птиця. Аби iндички не пропадали, iх слiд загодувати "свяченим" i окропити святою водою, а пташенятам, якi тiльки-но вилупилися, треба, як i гусенятам, припалити на чолопочку пушок страсною свiчкою (Старобiльський Повiт).

Голови iндички не годиться iсти: "Вона дурна i схожа на гадючу".

Голови голуба (Columba) також не iдять на Украiнi: вона (голова) проклята Богом за те, що голуб розсмикав солому, в якiй Спаситель Переховувався вiд "жидiв" (Старобiльський повiт). Щоб завести голубiв, потрiбно вкрасти пiдволоку з плуга й поставити ii на тiй спорудi, де iх мають намiр розвести: це буде чудовою приманкою Для них (Проскурiвський повiт); пiдволоку з успiхом можна замiнити палицею, вкраденою у жебрака (Новомосковський повiт). У Старобiльському повiтi з цiiю метою радять застромити у стрiху хлiва, призначеного для голубiв, шматочок тiii палички, яка лежить пiд хрестом, коли освячують воду. А далi треба купити пару голубiв, i коли вони стануть плодитися, то першу пару голубенят залишити "для заводу", другу тАФ зарiзати, причому голiвки цих останнiх увiткнути в стрiху хлiва, де живуть голуби; так само, якщо знайдеш на шляху чеку (загвiздок), вiзьми ii, неси, не озираючись, додому i ввiткни у стрiху голуб'ячого хлiва. Якщо зробиш з клечальноi (троiцькоi) осики хрест i ввiткнеш голубiв, а потiм, коли знайдеш квач з" мазницi (дiгтярки) i ввiткнеш його у стрiху чужого голуб'ячого хлiва, до тебе перелетять з того двору всi голуби, тiльки перелiтатимуть вони не разом, а щомiсяця по однiй парi. Голуб'ячого пiр'я не годиться класти в подушки: болiтиме голова.

В кого плодяться голуби, в того не буде пожежi.

Посилання на християнську символiзацiю голуба ми знайшли тiльки в одному повiр'i Старобiльського повiту (слобода Бiло-Куракино): голубiв грiх iсти, бо в них вселявся Дух Святий; а якщо хто i iсть, то iх не рiжуть, а вiдривають (одкручують тАФ майже по всiй Украiнi) iм голiвки.

Павич (звичайний) тАФ погана птиця. Його м'яса й собаки не iдять. Про походження павичiв i декiлька легенд. В Ушицькому та Лiтинському повiтах iх вважають перевертнями чортiв. Колись уночi напередоднi свята Благовiщення молодi чорт i чортиця умовилися вбрати одне одного в рiзнi барви, якомога пишнiше. Чортиця встигла прикрасити чорта, де тiльки можна було, барвистими квiтами; а чорт устиг лиш застромити в голову чортицi одну квiтку, як раптом заспiвали пiвнi. Чорт i чортиця вмить перетворилися на павичiв, та так уже ними й лишилися, бо чорти, за народним повiр'ям, мають силу тiльки до перших пiвнiв. Тому не годиться прикрашати павичевим пiр'ям iкони, як це необачно роблять iнодi недосвiдченi дiвчата (Старобiльський повiт).

У Лебединському повiтi перших павича й паву вважають короленком i королiвною, якi вбиралися до весiлля. Наречений одягся, а наречена не встигла, коли чаклун обернув iх на птахiв. У тому ж повiтi кажуть ще, нiби пава (очевидно тАФ чортиця) вбирала якось свого павича, причому собi ледь устигла начепити на голову жмут пiр'я, як заспiвав пiвень. Так пава й лишилася зi жмутиком рiзнобарвного пiр'я тiльки на самiй головi.

Нарештi, в Холмськiй Русi записано таку легенду про походження павичiв. Був день Свiтлого Христового Воскресiння. Один багатий чоловiк, убравшись у дорогi й гарнi строi, не пiшов до церкви, на прохання жiнки, i лишився вдома. Жiнка його весь час, поки йшло великоднi богослужiння, лежала в лiжку, анiскiльки не клопочучись про вбрання. Бог покарав безтурботне подружжя за такi непростимi лiнощi i перетворив iх на павичiв.

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

About Canada

Economy in South Korea

РЖнституцiональнi напрямки в економiчнiй теорii