Украiнськi народнi оповiдi та перекази про легендарних людей i народи

Реферат на тему:

Украiнськi народнi оповiдi та перекази про легендарних людей i народи

З-помiж усiх iнших украiнських космогонiчних легенд та переказiв досить помiтне мiсце посiдають оповiдi про легендарних людей i народи. Джерелами вiдомостей про рiзноманiтних дивовижних легендарних людей i народи тАФ як, примiром, кiнокефалiв (песиголовцiв), циклопiв, одноногих, безбородих, парасоленогих, велетнiв, пiгмеiв i т. iн. тАФ були в давньому греко-римському свiтi твори письменникiв Плiнiя, Ацила Геллiя, Солiна Полцгiстера, Фiлострата та деяких iнших, якi самi запозичували значну частину своiх оповiдань в iгиптян та iндiйцiв. У християнськiй лiтературi перших сторiч всi цi оповiдання звiв докупи блаженний Августин, долучивши вiд себе особисто мiркування про походження цих чудовиськ вiд Адама i Ноя. Багато цих оповiдок знайшли собi мiсце в ВлАлександреiдiВ», де розповiдалось про Александра Македонського, що вiн добирав способiв побачити Влморськi глибини й небеснi високостiВ» i пiд час своiх походiв зустрiчав усiляких незвичайних людей, мiж iншим тАФ циклопiв i людей iз собачими головами. Вже з початком писемностi на Украiнi побутували образи з кола легенд про Александра Македонського, зведених у книзi так званого Псевдо-Каллiсфена. Поширювалась ВлАлександреiдаВ» i в пiзнiших украiнських перекладах, зразок яких зберiгаiться донинi в РЖмператорськiй публiчнiй бiблiотецi в Санкт-Петербурзi. Крiм ВлАлександреiдиВ», в середнi вiки греко-латинськi образи кiнокефалiв, людожерiв тощо розносилися по РДвропi спецiальними космографiями, де було дано карти. Такi космографii здавна заходили i в руськi областi. У вiдомому дослiдженнi Ровинського ВлРуськi народнi картинкиВ» на 267тАФ268 сторiнках другого тому наведено такi уривки з ВлКниги, що зветься КозмографiяВ», яку Влперекладено з римськоi мовиВ»: (30) Острiв. Живуть на ньому люди. У них вигляд песячий. Люди цi великi й страшнi.. (31) Острiв. На ньому живуть люди. Вони волохатi i мають вигляд лев'ячий.. Великi й страшнi зело на подив (32). Острiв пустельний. Живуть на ньому змii: лице дiвоче, до пупа людина, а вiд пупа в них i хобот змiiний. Крилатi i звуться василiски (33). Острiв, i живуть на ньому люди-людожери. Був на ньому святий апостол Андрiй Первозванний. А вiра в них кумирська..В» Всi цi острови ВлКозмографiяВ» розташовуi якраз там, де в класичних казках розташованi кiнокефали та iншi подiбнi до них фантастичнi народи, а саме тАФ на Пiвденному океанi, мiж РЖндiiю та РДгиптом.

З фантастичних легендарних людей i народiв в украiнських переказах знанi песиголовцi тАФ людожери, велетнi та пiгмеi, морськi i лiсовi люди. Деякi оповiдi про них, як побачимо нижче, злилися з оповiдями про Соломона, iншi побутують самостiйно.

Легенди про песиголовцiв у Грецii пов'язувалися з давнiми велетнями. Середньовiчнi письменники мали на увазi пiд ними то гунiв, то татар, а здебiльшого тАФ народ цiлком осiбний, к₃р₆овожерливий. Лангобарди пiд час вiйни з усипетами обманули останнiх звiсткою, нiби iм обiцяли свою допомогу Песячi Голови: таким сильним було на той час в РДвропi вiрування у справжнi iснування песиголовцiв. Про них розповiдали як про чудовиськ, що вiдзначалися неймовiрною жорстокiстю: подiбно до упирiв, вони пили кров ворогiв своiх, а коли не вдавалося наздогнати ворогiв, тодi пили свою власну кров.

На Украiну легенди про велетнiв, пiгмеiв i песиголовцiв проникали, без сумнiву, потрiйним шляхом. РЖ насамперед, деякi риси песиголовцiв запозичено разом з уявленнями взагалi про велетнiв з апокрифiв. У першi вiки християнства велику увагу церковнi письменники придiляли апокрифiчнiй ВлКнизi ЕнохаВ». Апокриф цей повнiстю зберiгся лише в Абiссiнii, ефiопською мовою, але невеликi, й притому в дещо змiненому виглядi, уривки з нього трапляються i в словтАЩянських рукописах i через стародавнiх грамотiiв легко й вiльно могли проникнути в народне середовище. У сьомому ж, восьмому, дев'ятому i десятому роздiлах ВлКниги ЕнохаВ» мiститься така оповiдь про давнiх велетнiв, яка явила на свiт цiлу сiм'ю украiнських народних оповiдей про Адамових людей велетенського зросту i про песиголовцiв-людожерiв. ВлПiсля того як розмножились сини людськi, в них народилися вродливi доньки. РЖ коли сини неба, янголи, побачили iх, то, зачарованi ними, сказали один одному: виберемо собi дружин з племенi людей i народимо дiтейВ». Головним начальником i вождем цих янголiв зображено Башуага; в кiлькостi 200 вони пiднялися на гору Агсiев (Агасiiв), яка становить вершину гори Агтоп (Негтоп); ця гора називаiться так тому, що вони поклялися на нiй i зв'язали себе взаiмними клятвами. Усiх вождiв янголiв було 18: Батуаха, який був за головного начальника, АкiЬееРЖ, Татiеi, Катиеi, Бапеi, Агкееi (Егекееi), Багакиуаi, Аваеi, Агтегв, Ваiгааi, Апапе, 2атеЬе, Багшагееi, ЕiТаеРЖ (Зайаеi), Тигеi, РЖогпiаеi, Агагеаi.. Вiд парування цих янголiв iз дщерями людськими народилися велетнi.

Вони були 30 лiктiв завбiльшки i пожирали все, що виробляли люди, а тому невдовзi нiчим було годувати iх; вони кидались на птахiв, звiрiв, плазунiв i риб, годувалися iхнiм м'ясом i пили iхню кров. Тодi земля повстала проти iхнього беззаконня. Вiд грiшних янголiв розбещення поширилося по всiй землi. ВлКнигаВ» повiдомляi, який янгол i якiй справi навчив людей. Агагiеi навчав людей робити мечi, шпаги, ножi, панцирi, дзеркала, браслети та рiзнi прикраси; навчив пiдводити брови, використовувати коштовне камiння, всiлякi прикраси, а тому земля розбестилася. Атагагак навчив чаклунства i чарування та вiдкрив силу i властивостi корiння. Аrmers навчив мистецтва руйнувати чаклунство, розвiювати чари. Вагкауаi навчив спостерiгати зорi, АкiЬееРЖ тАФ уживати магiчнi знаки, Татiеi навчив астрономii, Агагасiеi тАФ пiзнавати обертання мiсяця. Пригноблюванi велетнями, люди пiднесли свiй голос, i голос iхнiй дiйшов до неба. Тодi Михаiл, Гавриiл, Рафаiл, Суриiл та Уриiл поглянули на землю й побачили потоки кровi i всякi злочинства. Земля, що втратила чад своiх, пiднесла свiй голос навiть до врат неба. Янголи сповiстили Всевишнього про те, що вчинили грiшнi янголи. ВлВся земля, тАФ оповiдали вони, тАФ наповнилась кров'ю й нечестям. РЖ ось, душi померлих волають, i волання iхнi доходить до врат неба.. Люди не можуть врятуватися вiд нечестя, яке паплюжить лик землi. Ти знаiш всi справи до iхнього початку; Ти все знаiш, що вони вчинили, i Ти нiчого не кажеш нам: що ми маiмо вчинити з ними за такi беззаконня? Тодi Всевишнiй послав його до сина Ламеха. ВлСповiсти йому, тАФ сказав Вiн, тАФ вiд Мого iменi про те, що загрожуi велике руйнування; бо вся земля загине; води потопу розiллються всiiю землею, i все, що на нiй, загине. Але ти вкажи йому, як вiн може врятуватися, i повiдай йому, що рiд його розповсюдиться по всiй землiВ». Потiм Господь звернувся до Рафаiла: ВлЗв'яжи Азазiеля i кинь його в пiтьму i прожени в пустелю, що розташована в Биёае1; пошли на нього дощ з важкого й гострого камiння; оточи його пiтьмою.. хай вiн нiколи не бачить свiтла, i коли надiйде день суду, накажи ввергнути його в полум'яВ». Господь прорiк до Гавриiла: ВлПiди до злих i розбещених, до синiв перелюбства, винищи поколiння сторожiв (vigilum) iз середовища людей; озброй iх один проти одного; нехай вони загинуть вiд своiх власних рук; днi iхнi скоро скiнчатьсяВ». Господь прорiк до Михаiла: ВлПiди i сповiсти Батуага про кару, яка чекаi на нього i всiх тих, хто взяв участь у його злочинi, позлягалися з жонами й ницiють в усякiй нечистотi.. зв'яжи iх пiд землею на 70 родiв до дня суду й руйнування, до останнього вселюдного суду.. Тодi вони будуть кинутi в провалля вогненнi на муки й залишенi там на цiлу вiчнiсть.. Вигуби всi душi, вiдданi нечестивим насолодам, винищ поколiння сторожiв, бо вони пригноблювали синiв людських; виморився кого гнобителя; знищусяке лиходiйствоВ». Потiм сповiщаються обiтницi й винагороди людям праведним.

До наведених нами роздiлiв ВлКниги ЕнохаВ» прилягаi декiлька оповiдей про велетнiв i пiгмеiв, записаних переважно в Подiльськiй губернii, до того ж украiнська народна словеснiсть знаi велетнiв як мiфiчних (виключно в казках; говорити про цих велетнiв зовсiм не входить в наше завдання), так i археологiчних, i лiтературних, або апокрифiчних. Велетнi, або Адамовi люди, жили на Украiнi. Вони насипали вали й високi могили в украiнських степах. Це плем'я первiсних велетнiв було могутнiм. Бог розгнiвався на них за те, що вони забули Його закон i жили в розпустi, сварилися мiж собою, проливали кров, як воду, i вирiшив знищити iх до пня. Довго думав Бог, як те зробити, але нiчого придумати не мiг. Тодi Вiн порадився з царем Влiншоi землiВ». А цар цей був двоголовим велетнем. Вiн порадив Боговi наслати такий потоп, щоб вода залила всю землю, окрiм однiii високоi могили, яку цар лишив собi для порятунку. Бог послухався тiii поради, i велетнi були потопленi. Загинули також двоголовi люди Влiнших земельВ», i лишився живим тiльки iхнiй цар, що був на могилi. Вiн спав пiд час потопу; коли потiм прокинувся, то побачив, що залишився всього з однiiю лиш головою: Бог покарав його за те, що вiн дав таку жорстоку пораду для винищення своiх братiв. Вiд цього царя пiшов рiд людський, такий же на зрiст i зовнi, як i люди, що живуть нинi.

За iншою оповiддю, колись тАФ до потопу тАФ жили такi височезнi люди, що, бувало, лiсом ходили, наче травою. Коли ж повелися нинiшнi люди, один з велетнiв десь набрiв на нашого плугатаря з волами, з плугом i погоничем. Забрав вiн iх усiх до себе на долоню й понiс до свого батька. тАФ ВлАну, поглянь, тАФ каже, тАФ тату, яких я знайшов мишеняток (варiант тАФ черв'ячкiв. тАФ Ред.)В». Батько глянув та й каже: ВлНе мишенята це, синку, то такi люди, якi пiсля нас будутьВ». Ось тепер i настало наше поколiння, а про велетнiв i гадки вже немаi, тiльки десь у церквi тАФ чи то в Киiвi, чи то у Львовi тАФ стоiть нога одного велетня; така, кажуть, величезна, що сягаi самоi банi. От якi були колись люди!. А то ще кажуть, що пiсля нас (варiант тАФ пiсля Страшного суду. тАФ Авт.) будуть такi маленькi люди, що в наших печах iх буде разом 12 чоловiк молотити.

Другим шляхом, яким проникали на Украiну легенди власне про песиголовцiв-людожерiв, було поширення серед народу через давнiх грамотiiв окремих епiзодiв ВлАлександреiдиВ» i навiть ВлОдiссеiВ» (перебування Одiссея на островi циклопiв тАФ Сiцiлii i його перемога над Полiфемом). Так, ВлАлександреiдаВ» розповiдаi, мiж iншим, про боротьбу Александра Македонського з песиголовцями i з дивами, тобто велетнями, яких вiн ув'язнив у кам'янi гори: Влi прийшов (Александр) у схiднi краiни до моря, до сонячного мiста, i побачив тут людей нечистих.. Злякався, що коли розмножаться, то осквернять землю, i загнав iх у пiвнiчнi краiни в гори високi; i Боговим велiнням замкнулися за ними гори пiвнiчнi, тiльки не замкнулися за ними гори на 12 лiктiв тАФ i тут постала брама мiдяна i покрилася сунклiтом, i якби схотiли вогнем спалити тАФ не спалять ii; в останнi ж днi.. зникнуть i цi поганi народи. Предки нашi вказували на рiзнi гори, як на мiсця ув'язнення Влнечистих язикiвВ». Давнiй лiтописець записав таку оповiдь новгородця Гюряти Роговича. Послав Гюрята отрока свого в Югорську землю. ВлЮгорець сказав отроковi: дивнi у нас речi вiдбуваються.. там, де гори виходять до моря, а iхнi вершини аж небес сягають, у горах тих гук великий i гомiн, i крешуть гори тi, що хочуть звiдти прорубатися: i в горi тiй прорубане вiконце мале, i туди говорять, хоч ми не розумiiмо мови iхньоi, та вони показують на залiзо i махають рукою, просячи залiза. РД путь до гiр непрохiдними урвищами, снiгом i лiсом, тим шляхом нiколи до них не дiйдеш; а i й вiддалiк на пiвночi. З приводу цiii оповiдi лiтописець зауважуi: ВлЦi люди ув'язненi (ВлзаклепанiВ») царем Александром МакедонськимВ». У подорожi Василя Гогари (1634 рiк) читаiмо: ВлТа в тiй же грузинськiй землi мiж гiр високих i снiжних у непрохiдних мiсцях i шпарини землi, i в них загнано диких звiрiв Гога i Магога, а загнав тих звiрiв Александр МакедонськийВ». У вустах великоруського народу оповiдка про народи, ВлзаклепанiВ» в горах Александром Македонським, набула такого вигляду. ВлЖив на свiтi цар: iм'я його було Александр Македонський. Це було за давнiх часiв, давно-давно, так що нi дiди, нi прадiди, нi прапрадiди, нi пращури не пам'ятають. Цей цар був з богатирiв богатир. Жоден силач на свiтi не мiг перемогти його. Вiн любив воювати, i вiйсько в нього було геть чисто з богатирiв. На кого не пiде вiйною цар Александр Македонський тАФ всiх переможе. РЖ пiдкорив вiн пiд свою владу всi царства земнi. РЖ зайшов вiн на край свiту i знайшов такi народи, що сам, хоч який був хоробрий, вжахнувся iх: жорстокiшi вiд лютих звiрiв i iдять людей; у декого з них одне око тАФ i те в лобi, а у декого три ока; у декого одна тiльки нога, а в декого три, i бiгають вони так швидко, як летить з лука стрiла. Називалися цi народи гоги i магоги. Однак цар Александр Македонський цих поганських народiв не злякався; почав вiн з ними воювати. Чи довго, чи недовго вiн з ними вiв вiйну тАФ це невiдомо; тiльки поганськi народи злякалися i кинулися вiд нього навтьоки. Вiн за ними, гнав-гнав, i загнав у такi нетрища, провалля i гори, що нi в казцi сказати, нi пером описати. Отам вони й сховалися вiд царя Александра Македонського. Що ж учинив з ними цар Александр? Вiн з'iднав над ними одну гору з другою склепiнням, i поставив на склепiннi сурми, i пiшов назад у свою землю. Подмуть вiтри в сурми i здiйметься страшне виття; сидячи там, вони гукають: ВлО, мабуть, ще живий Александр Македонський!В» Цi гоги й магоги досi ще живi i тремтять перед Александром, а вийдуть звiдти перед самою кончиною свiту.

Запозичуiмо у професора М. Ф. Сумцова таку довiдку про Гога й Магога. Гог згадуiться у пророка РДзекiiля (роздiли 38тАФ39) як завойовник, що поселився в землi Магога. Знатник РЖван Богослов, кажучи про часи антихриста, також згадуi Гога i Магога (Апокалiпсис, 20, 8). За свiдченням Плiнiя (кн. V, с. 25), пiд iменами Гога i Магога малися на увазi iнодi царi Ассирii i навколишнiх краiн. Але в пророцтвi мiститься алегорiя, i вчителi Церкви його прикладають то до туркiв, що ведуть битву з християнами, то до скiфiв (Плюшар. Энциклопедический словарь. Т. ХШ. тАФ С. 325). У ВлМесii ПравдивомуВ» Галятовського Гог i Магог згадуються в поясненнi 6 i 18 пророцтв у першому випадку в значеннi народiв, ув'язнених у гори Александром Македонським, у другому тАФ Гог у значеннi антихриста, а Магог тАФ його воiнства. Перед кiнцем свiту РЖсус розiб'i Гога i Магога на РДлеонськiй горi, до того ж на полi битви буде стiльки списiв i лукiв, що iвреi могли б використовувати iх для спалення дров упродовж семи рокiв. У ВлВiнцi ВiриВ» Симеона Полоцького викладено рiзнi думки церковних письменникiв про Гога i Магога. За одними, Гог i Магог тАФ заклятi вороги, замкненi в горах; за iншими, пiд iменем Гога мали на увазi пiдданих антихриста, що дiяли проти християн таiмно, а пiд iменем Магога тАФ слуг антихриста, що дiяли проти них же вiдкрито.

Та особливо змiцненню в народi вiри в iснування песиголовцiв-людожерiв сприяли церковний живопис та iконопис. У дослiдженнi Ровинського вмiщено опис Страшного суду за Клинцiвським первотвором з такими словами: ВлОсторонь Мойсей показуi жидам Христа..

1) стоять жидове,

2) стоять литва,

3) синi аравляни,

4) iндiяни,

5) iзмаiльтяни, песячi голови,

6) турки,

7) сарацини,

8) нiмцi,

9) ляхи,

10) русьВ»..

Зображення песячих голiв зустрiчаiться в старовинних руських мiнiатюрах. Так само зображення людини з собачою або вовчою головою, i до того ж велетня, нашi предки бачили в церквах, в iконному зображеннi мученика Христофора. Святий цей, за грецькими легендами, виводиться з краiни кiно- кефалiв-песиголовцiв i розмовляти вiн почав по-людськи лише тодi, коли янгол торкнувся його вуст. Цей геркулес християнських легенд зображувався на православному Сходi не лише велетнем, а й подiбним до iгипетського шакалоголового Анубiса, слуги Гороса, сина Озiрiсова. Так вiн зображувався у нас на старовинних iконах, згiдно з проложними житiями.

Знiмок з однiii такоi мiнiатюри з рукописного Апокалiпсиса XVI столiття можна бачити в II томi ВлИсторических очерковВ» Буслаева, с. 147.

Acta Sanctazum, вид. Баландистiв, 25 липня. В цитованому нами вище дослiдженнi п. Ровинського вмiщено два зображення мученика Христофора з вовчою головою, зроблених у Росii ще в XIII ст. (III, 634 i IV, 772). Змiст легенди про святого Христофора сповнений високоi поезii. В давнi часи жив на свiтi славний велет Оферуш. Вiн був такого зросту, що коли померла його мати, i Оферуш, бажаючи насипати над нею могильний курган, набрав у свiй чобiт землi i витрусив ii потiм на небiжчицю, то замiсть могили вивищилася гора аж попiд хмари, а там, де взяв вiн землю, утворилося провалля на стiльки ж миль завглибшки, на скiльки нова гора вивищувалася над земною поверхнею. Оферуш сiв над проваллям i гiрко-гiрко заплакав; сльози його струменiли в безодню i утворили море: ото саме через те морська вода гiрка й солона, як сльози. Замислив Оферуш вiднайти собi володаря, могутнiш якого не було б нiкого на свiтi. Передусiм пiшов вiн на службу до одного могутнього короля; та король цей боявся нечистого, i Оферуш перейшов на службу до чорта. Виявилось, що чорт не без страху тАФ що вiн боiться хресного знамення. Тодi велетень покинув його i пiшов шукати Христа. Зустрiвшись з убогим пустельником, Оферуш звернувся до нього з питанням: ВлДе Христос?В» тАФ ВлСкрiзьВ», тАФ вiдповiв пустельник. тАФ ВлЯк же менi служити Йому?В» тАФ ВлМолися й працюйВ». Оферуш не вмiв молитися, та зате готовий був до найтяжчоi працi. Пустельник привiв його до бурхливого, стрiмкого потоку, в глибинi якого тонув усякий, хто наважувався переправитися на iнший бiк. тАФ ВлТи маiш велетенське тiло i надзвичайну силу, тАФ мовив пустельник. тАФ Перенось на своiх плечах подорожнiх через води потоку. Твори це во iм'я Христа, i Вiн зробить тебе Своiм слугоюВ». Звiдтодi i вдень, i вночi велетень переносив через потiк мандрiвних богомольцiв, спираючись на величезну сосну, як на патерицю. Якось уночi, втомлений денною працею, Оферуш мiцно заснув. Зненацька крiзь сон йому почувся голос Дитини, що тричi назвала його iм'я. Велетень пiднявся, посадив Дитину до себе на плече i ступив до води. Ранiш вода ледве сягала його колiн, зараз хвилi здiймалися щораз вище й вище i в шаленствi били об крутi береги. Оферуш вiдчув на собi страшний тягар, зiгнувся пiд Ношею i з ляком промовив: ВлО Дитя! Чому Ти таке важке, так нiби я пiдняв на своi рамена цiлий свiт?В» тАФ ВлТи пiдняв Того, Хто створив свiтВ», тАФ вiдказувало Маля-Христос (то був Вiн). тАФ Охрещений Самим Спасителем во iм'я Отця i Сина i Святого Духа велетень став зватися з того часу Христофором, тобто Влносiiм ХристаВ».

Нинi вже вiдомо понад п'ять опублiкованих украiнських легенд, записаних у рiзних мiсцевостях. У Марiупольському повiтi розповiдають, що колись був такий час, коли зовсiм не було смертi, а натомiсть жили одноокi песиголовцi. Бувало, спiймають песиголовцi людину, закинуть ii до ями, та й вiдгодовують там цукерками та пряниками, поки вона не обросте салом, як вгодоване порося. Тодi лiзуть до ями, мацають ii за боки тАФ чи багато сала: якщо можна промацати до кiстки, то, значить, ще вона не вгодувалася, як слiд; а якщо промацати до кiстки не можна, в такому разi роблять iй надрiз на пальцi: з'явиться кров тАФ ще вiдгодовують, а не з'явиться тАФ значить, вона вже цiлком готова, i тодi ii рiжуть. Звiсно, песиголовцi вiзьмуть та й зжеруть людину. Стали тодi люди Бога просити, щоб послав на них смерть. Бог зглянувся i послав страшну смерть з косою. Заходилась смерть коло песиголовцiв тАФ зовсiм позводила зi свiту.

Старi люди кажуть, що й досi ще i та земля, де жили песиголовцi, та тiльки песиголовцiв лишилося вже мало: попереводилися.

В Ушицькому повiтi песиголовцiв звуть сироiдами i кажуть, що в них i одна лиш рука, одна нога i одне око. Сироiди чiпляються один за одного й бiгають так швидко, що вiд них дуже важко втекти. Якщо вони зловлять звичайну людину, то вiдразу ж рiжуть ii i з'iдають. Живуть сироiди в ВлТуретчинi, за ДунаiмВ». У с. Капустяному розповiдають про солдата, який попався було сироiдам. Солдат в усьому слухався iх: сумлiнно працював, копав землю й корiнцi, i сироiди, врештi-решт, упевнились, що вiн вiд них не втече. Якось солдат пiшов до лiсу з маленькою дитиною своiх господарiв i втiк. Вiн змушений був декiлька ночей провести на деревах. РЖшов вiн, сам не вiдаючи куди, i раптом наткнувся на своiх товаришiв-солдатiв, i таким чином урятувався.

Про подiбну пригоду Влодного з руських людейВ» розповiдають i в Сумському повiтi. Колись, кажуть, на свiтi було багато людожерiв, або песиголовцiв. У них не так, як у нас тАФ два ока, а всього лиш було одне, величезне- превеличезне, бiльше, нiж у вола, та й те посеред лоба. Вони часто захоплювали бiлих людей, вiдгодовували iх волоськими горiхами i тодi робили час вiд часу надрiзи на тiлi: якщо йшла кров, то людину вiдгодовували далi, поки вона зовсiм не запливала жиром. Спiймали песиголовцi одного руського i призначили його до себе лакеiм. Новий полоняник так сподобався iм, що песиголовцi не рiзали його, а все лиш стежили, чи не стане вiн тiкати додому. А вiн не знав навiть дороги додому, i зовсiм не помишляв про втечу. iжу для них вiн готував з полозiв i шматкiв гадюк, до того ж песиголовцi якнайсуворiше заборонили, щоб сам вiн щось з того iв: Влякщо ж тiльки, тАФ сказали вони, тАФ iстимеш, то помрешВ». Довго стримувався вiн, а потiм вирiшив: ВлВсе одно помру тАФ одна смерть! Не мучитимусь принаймнi в них!В» РЖ з цього часу став вiн iсти крихiтнi шматочки полозiв, однак не помер, iв вiн так потрошку, iв, тАФ i почав раптом розумiти, де яка трава, i вiд чого вона лiкуi; дiзнався також, яка дорога веде додому, i що його рiднi ще живi. От вiн i вирiшив тiкати. Зiбрався, запасся усiм на дорогу i пiшов. РЖде вiн, iде, зненацька перед ним вiдкрилося таке болото, що нi перейти його, нi перебрести через нього тАФ бiльш як на пiвверсти. Вiн нарвав оситняку, обмотався ним увесь i сяк-так перебрався через болото. Песиголовцi кинулися за ним у погоню, а вiн уже по той бiк болота. ВлПовернись!В» тАФ гукають до нього. тАФ ВлНi, тАФ каже, тАФ не повернусь уже!В» тАФ ВлНу, ошморгни хоч буряк!В» тАФ ВлНе хочу!В» тАФ ВлНу, озирнись назад!В» тАФ Вiн озирнувся тАФ i забув половину того, що знав. Прийшов вiн додому тАФ рiднi були всi живi i дуже зрадiли йому. Вiн рвав потiм трави, про якi не забув, вiд чого вони лiкують, i лiкував людей до самоi своii смертi. Коли вiн помер, то всi по ньому дуже тужили.

Решта украiнських оповiдей про песиголовцiв-людожерiв варiюють на рiзнi лади основну формулу розповiдi ВлОдiссеiВ» про Полiфема. Розповiдь про одноокого велетня-людожера, тАФ говорить Мiллер, тАФ де б не була його первiсна батькiвщина, колись переходила з уст в уста мiж давнiх поселенцiв узбережжя Чорного моря i, як цiкава морська пригода, була популярною серед мореплавцiв. З розповiдей грецьких морякiв зустрiч вiдважного мореплавця з циклопом перейшла до грецького епосу i була включена до числа пригод нацiонального героя Одiссея, подiбно до того, як до того ж циклу були прилученi деякi iншi пригоди зi схiдних казок. На цей час цiлком усталилось уже переконання, що всю ВлОдiссеюВ» складено з окремих епiчних легенд, пов'язаних штучно в одне цiле, i з-помiж них Герландом було вирiзнено чимало народних казок, вiдомих i з iндiйських казкових збiрникiв. В оповiдi про циклопа Полiфема вже В. Грiмм помiтив слiди штучноi спайки з iншими пригодами Одiссея i вказав на них. Цей епiзод, за Грiммом, з одного боку, являi собою цiлком викiнчене цiле, з iншого тАФ не узгоджуiться з вiдомим характером героя. Остання казка впродовж багатьох сторiч блукала узбережжям Чорного моря, i в прибережних племен та народiв зберегла характер морськоi пригоди, а в племен i народiв, якi жили вiддалiк од моря, перетворилася на пригоду суходiльну i, як це звичайно буваi в народному епосi, зазнала впливу iнших подiбних казкових сюжетiв, головним чином тАФ легенд про велетнiв. Жив собi, тАФ розповiдають у Чигиринському повiтi, тАФ один багатий чоловiк, який зроду-вiку не вiдав нiякого горя. Прийде, бувало, до нього бiдняк i стане бiдкатися: хлiба, мовляв, немаi, i того, i цього нема. А багатiй i питаi в нього: ВлРЖ яке ж то у свiтi горе i?В» Якось повернувся багатий чоловiк з млина додому, осiдлав коня й поiхав шукати горя. iхав вiн, певне, дiб п'ять i заiхав у таку землю, де людей зовсiм нема, а самi лиш песиголовцi (вони з одним оком i з одним рогом: по праву руч. око, а по лiву тАФ рiг). Дивиться тАФ хата в степу. Зайшов вiн до хати тАФ а там сидить душ п'ять песиголовцiв. Песиголовцi питають його: ВлЧого ти сюди зайшов?В» Вiн вiдповiдаi: ВлПрийшов горя шукатиВ». тАФ ВлНе iдь, тАФ кажуть вони йому, тАФ далi горя шукати: вже ти й так знайшов велике гореВ». А тодi питають: ВлЯкщо ти тесля, чи коваль, чи швець, то лишишся живий, а якщо нi, то ми тебе зразу ж зарiжемо i з'iмоВ». тАФ ВлЯ, тАФ каже, тАФ такий слюсар, що нема кращого за мене, нiхто так не вмii вiдливатиВ». тАФ ВлЯкщо ти, тАФ каже один з песиголовцiв, тАФ такий чудовий слюсар, то чи не вилив би менi друге око?В» тАФ ВлКупи, тАФ каже чоловiк, тАФ шевськоi смоли i лаку копiйок на вiсiмВ». От чоловiк зробив пiчку, вмурував туди маленький казанок i давай топити ту смолу. Потiм зробив особливу форму, налив туди смоли, тАФ вона й застигла собi у формi; зверху покрив лаком вiдлите око. Песиголовець приклав його до свого, подивився тАФ i начебто новим оком краще навiть бачить, нiж своiм. ВлМолодець! Гарне око зробив!В» А чоловiк i каже: ВлТiльки вам так одразу не можна його вставити, а треба спочатку продовбати в головi дiркуВ». тАФ ВлГаразд, тАФ погодився песиголовець. тАФ ДовбайВ». тАФ ВлТа як же ж вас, тАФ каже чоловiк, тАФ прив'язати, щоб ви не тремтiли, бо, коли я довбатиму, ви почнете тремтiтиВ». тАФ ВлЯкщо так, то ходiмо до вiвчарнi, де саме зараз стоять вiвцi, тАФ там ти мене й прив'яжеш до стовпаВ». Чоловiк розiгрiв зубило, прихопив якомога бiльше ремiняччя, повiв песиголовця до кошари, поставив тут його спиною до стовпа i мiцно-премiцно прикрутив до нього ременями. ВлЗамружте тепер, тАФ каже, тАФ око, щоб не бачили, як я продовбуватиму в головi дiркуВ». Песиголовець замружив. А мужик навiв зубило та як зацiдить молотком, так у песиголовця i вискочило його око, i вiн зовсiм ослiп. Рвонувся песиголовець з усiх сил тАФ ремiння так i порепалось. Давай вiн тодi гасати за чоловiком тАФ нiяк не може спiймати його мiж вiвцями. Потiм вiдчинив дверi кошари, став на дверях рачки i почав випускати овець по однiй, сподiваючись хоч так спiймати, нарештi, чоловiка. Бачить чоловiк тАФ справа кепська.. А в отарi та був один цап, найбiльший за всiх. От чоловiк зарiзав того цапа, зняв з нього шкуру, нацупив на себе i йде навкарачки прямо мiж нiг у песиголовця. Песиголовець обмацав його й каже: ВлА, це ти тАФ той, що водиш за собою всю отару!В» Чоловiк вибiг потихеньку в нього помiж ноги, потiм чимшвидше побiг до його хати, забрав грошi, осiдлав собi доброго коня, а тодi й гукаi: ВлОсь, ось де я!В» Змiй (sic!) кинув тодi випускати овець та за ним! Гнався, гнався тАФ нiяк не може наздогнати. Повернувся назад, та поки знайшов змiй собi ВлвидющихВ» помiчникiв, чоловiк той був уже вдома.

В ВлЭтнографическом обозренииВ» за 1890 рiк, IV, с. 94тАФ95 надруковано iншу оповiдь на ту ж абсолютно тему, записану в тому ж Чигиринському повiтi. В цiй оповiдi два брати вирушають шукати по свiту, де бiда. Знаходять вони бiду в особi одноокого песиголовця-людожера, який старшого брата пiдсмажив i з'iв, а менший брат врятувався, пообiцявши песиголовцю вставити друге око, та замiсть того виколов й те, яке було.

В оповiдi, записанiй у Радомисльському повiтi, песиголовця-людожера замiнено бабою-людожеркою i додано деякi подробицi, що не наводилися в попереднiй. Жив-був собi коваль, який нiколи не знав бiди. Принесуть, бувало, до нього люди роботу i нумо розповiдати тАФ той про свою бiду, а той тАФ про свою. Коваль i каже iм: ВлРЖ яка то бiда? Що воно таке бiда? Ось уже, либонь, доживаю четвертий десяток на свiтi, а ще зроду не бачив бiди. Доведеться, мабуть, на старостi лiт йти по свiту та шукати бiду: хочу хоч поглянути на неiВ». Прийдуть iншi люди до нього в кузню i почнуть розповiдати про свою бiду й горе; а ковалевi так i кортить побачити самому бiду.

ВлТреба таки подивитися, що воно таке за бiда! Завтра, люди добрi,не приходьте в кузню: вже мене ви тут не застанете тАФ пiду по свiту бiду шукатиВ». Наступного дня замкнув вiн свою кузню та й пiшов. Йде та йде, йде та йде, зустрiне когось i питаi: ВлЧи не бачили, часом, де бiда?В» тАФ ВлНi, не бачилиВ». Прямуi далi. Зайшов уже в таку землю, що нi мiста, нi села, нi куреня нiде не видно, а вiн знай iде. Вже нiкуди зайти води напитися, вже й хлiба в нього не стало, а вiн iде. Раптом бачить тАФ стоiть хатинка. ВлЗайду, тАФ гадаi собi, тАФ до цiii хатинки та хоч вiдпочину трошкиВ». Зайшов тАФ нема нiкого. Лiг на лавцi й заснув. А в тiй хатинцi жила одноока баба-людожерка. Прийшла баба в хатинку, бачить тАФ лежить чоловiк. ВлЗдрастуй, здрастуй, молодцю! Я ще людського м'яса не куштувала!.В» А вiн лежить собi. Пiдiйшла баба до нього, помацала за ребра, коли вiн тАФ худий-худющий. Вона й мiркуi собi: ВлЗарiжу я барана, доки син прижене отару з поля, та нагодую йогоВ». Зарiзала барана, нагодувала коваля й питаi: ВлЧому це в тебе два ока?В» тАФ ВлА може, тАФ каже коваль, тАФ хочеш, щоб i в тебе було два?В» тАФ ВлХочуВ». тАФ ВлЯ, тАФ каже, тАФ коваль: можу вставити друге окоВ». тАФ ВлДобре, тАФ каже баба, тАФ вставВ». тАФ ВлТо лягай на лавку: я нагрiю долотоВ». Лягла баба на лавку, а коваль нагрiв долото, взяв у руки сокиру та як хрясне тАФ i от око, яке було, й вискочило. Людожерка схопилася з лави та за ковалем. Вiн тодi чимшвидше кинувся в отару i сховався помiж баранами. Баба позачиняла скрiзь усе, сама стала на воротах i стоiть тАФ очiкуi коваля. Чекала вона, чекала тАФ нема коваля. ВлНу, тАФ каже вона тодi синовi (очевидно, тут пропуск. тАФ Авт.), тАФ час уже баранiв у поле гнатиВ». Почав син баранiв у поле виганяти, а вона давай кожного обмацувати, щоб якось коваль не вийшов з баранами за ворота. Бачить коваль, що не випустить проклята баба, тАФ вивернув кожуха вовною назовнi, нацупив його на себе й поповз навкарачки. Пiдповз до неi. Вона помацала за спину: ВлБаранВ», тАФ каже, i пропустила. Коваль вискочив за ворота та й кричить iй: ВлНе мацай бiльше, не мацай: я вже за воротами!В» Почула баба голос коваля, схопила срiбну сокиру i кинула в нього; сокира влучила в дерево i ввiткнулася в нього. Коваль пiдбiг до дерева й хотiв було вийняти ту сокиру i забрати з собою; схопився за неi рукою, а рука так i прикипiла до рукiв'я. Бiжить людожерка до коваля, зубами скрегоче. Бачить тодi коваль, що ускочив у халепу, вiдтяв собi руку i втiк.

Цi украiнськi оповiдi про песиголовцiв-людожерiв, найближчi за змiстом до оповiдей деяких кавказьких племен (особливо осетинiв i вотякiв), зберегли тiльки головний стрижень розповiдi ВлОдiссеiВ» про циклопа Полiфема i подiбно до великоруськоi оповiдi про ВлЛихо одноокеВ» виродились у казки, що уособлюють бiду, лихо (особливо це стосуiться записаного п. Боровиковським оповiдання ВлЛихоВ»), Ще своiрiднiшою за формою i розповiдь про песиголовцiв-людожерiв, записана у Марiупольському повiтi. Тут дiя переноситься уже на Украiну, а не до незнаноi якоiсь краiни, на край свiту.

Йшла одна дiвчина до Киiва Богу молитися. Довелось iй проходити крiзь дуже густий i темний байрак. Йде вона та йде, коли бачить тАФ iдуть два вершники. Пiд'iхали ближче. Дiвчина поглянула на них тАФ то не люди, а песиголовцi, бо мали вони по одному оку, якраз посеред лоба, вище носа. Вона перелякалася. Песиголовцi питають дiвчину: ВлКуди ти прямуiш?В» тАФ ВлРЖду, тАФ каже, тАФ Богу молитисяВ». тАФ ВлНаймись, тАФ кажуть вони, тАФ краще до нас служитиВ». Дiвчина було не хотiла, але вони повели ii силомiць до лiсу, до землянки (в пiдземелля тАФ?). Ведуть попiд землею та й ведуть. Привели. Коли там скрiзь на долiвцi видно слiди кровi i валяються кiстки, а посерединi землянки (пiдземелля?) тАФ лев на ланцюгу, який так i клацаi зубами. Привели дiвчину в кiмнату. В кiмнатi в одному кутi прилаштованi клiтi з паль, i люди так i юрмляться в цих клiтках i визирають з-за паль; в другому кутi тАФ пiч, бiля клiток з людьми скрiзь валяються цукерковi папiрцi та горiховi шкаралупи, бо песиголовцi цукерками та горiхами вiдгодовують людей на сало. Ось цi два песиголовцi залишили дiвчину дiдовi, а самi знову поiхали. Коли вони виiздили, то наказали дiдовi, щоб той залив ii окропом, а дiвчина i почула все це. Поставив дiд дiвчинi холодцю, й вона заходилася з пожадливiстю його iсти. З'iла до дна, коли дивиться, а на днi лежить рука людська, дiвчина й ложку кинула. Бачить вона тодi, що вже киплять ВлокропиВ», та й каже дiдовi: ВлДавайте я вий- му казани з пiчки, бо ви вже старi, i вам, мабуть, важкоВ». Довго дiд не давав iй виймати, нарештi каже: ВлВиймайВ». Дiвчина вийняла один казан та як хлюпне на дiда, а тодi хутчiй другий тАФ дiд на мiсцi так i зварився. Тодi люди, якi сидiли доти мовчки в клiтках, зрадiли i кажуть: ВлНу, то ж випускай i нас з неволi, та будемо тiкати!В» Випустила дiвчина людей, i стали вони виходити iз ВлземлянкиВ». Лев кинувся було на втiкачiв, але вони жбурнули йому шматок м'яса; лев за м'ясо, а вони чимшвидше вийшли i накивали п'ятами. На шляху трапився iм пень. Жiнки й дiвчата поскидали iз себе тАФ хто спiдницю, хто керсет, хто разок намиста, хто хустину тАФ i обрядили його, як дiвчину, а самi тАФ далi звiдтiля. Вибiгли з лiсу й попрямували до Киiва на богомiлля. Ось песиголовцi наловили нових людей i повертаються собi додому. Дивляться, коли стоiть пишно вбрана дiвчина. Вони до неi, а виявляiться, це тАФ пень. Песиголовцi зняли з пня плаття, погнали людей до землянки i кажуть: ВлТреба буде ще раз повернутися та гарненько пошукати тАФ чи нема кого в лiсi, хто залишив це плаття: тут хтось бувВ». Приiхали, ввiйшли до землянки тАФ коли лежить обварений окропом дiд, а людей нема нiкого. Вони тАФ в погоню. Шукали, шукали, та вже пiзно було.

З iнших легендарних людей украiнським легендам вiдомi ще ВлфараониВ», або ВлсирениВ», Влморськi людиВ».

Переказ про напiвлюдину-напiврибу належить ще язичницьким народам Азii. В давньому перекладi ВлХронiкиВ» Георгiя Амартола мовиться про них таке: Влзавелися ж у рiцi Нiлi на сходi сонця людиноподiбнi двi тварини, чоловiк i жiнка, що сиренами звуться, або вiламиВ». Переказ про сирен тАФ людей з риб'ячими хвостами тАФ i i у Великоросii. В Старому Биховi про походження ВлфараонiвВ» розповiдають так. Переводив Мойсей народ (iврейський) через воду (Чермне море, пiд час утечi iвреiв з РДгипту). Бог звелiв йому махнути на воду рукою. Мойсей махнув тАФ i постав мiст через воду. А ВлфараониВ» (iгиптяни пiд проводом фараона) женуться за народом. Народ через мiст тАФ ВлфараониВ» й собi на мiст. Тодi Бог прорiк до Мойсея: ВлМахни рукою на мiст!В» Мойсей махнув. ВлФараониВ» були в цей час посерединi мосту, посерединi моря. Мiст миттю зник тАФ i iх не стало. Бог так зробив, що води зiмкнулися, i вiд ВлфараонiвВ» не лишилося й слiду. Коли iх поглинуло море, то вони перетворилися до пояса на жiнку, а нижче пояса тАФ на рибу. До пояса у ВлфараонаВ» груди, голова, волосся тАФ все жiноче: Влжiнка по всiй формiВ»; а нижче пояса тАФ все, як у риби. Бог для них i iжу особливу призначив. Вони нетерпляче чекають, коли буде кiнець усьому. Коли нинi буваi шторм на морi, тодi ВлфараониВ» вистрибують з води, пливуть поблизу корабля i весь час питають: ВлЧи скоро кiнець свiту настане?В» На це питання треба вiдповiдати: ВлВчора свiт кiнчився, вчора!В» Вони були б радi, аби свiт кiнчився. Майже те ж саме розповiдають про походження Влморських людейВ» i в Грубешiвському повiтi. В Углицькому повiтi додають до цього, що Влморськi людиВ» вночi виходять на берег, i якщо когось зустрiнуть, то неодмiнно з'iдять. У Лiтинському повiтi кажуть, що морськi жiнки надiленi надзвичайною вродою i знадливим голосом. Жiнки цi пiдпливають до кораблiв i починають спiвати. Якщо, за недосвiдченiстю тих, хто пливе на кораблi, iх не вiдганяти гарматними пострiлами, то вони так устигають захопити своiми спiвами, що всi на кораблi засинають, i тодi Влморськi людиВ» перекидають його.

Пiсень (i казок) народ сам не складаi, а складають iх Влморськi людиВ» i навiть перекладають на ноти (Грубешiвський та Лiтинський повiти). По суботах звичайно граi море, на поверхню його випливають Влморськi людиВ» й починають спiвати рiзних пiсень, а чумаки стоять у цей час на березi й навчаються вiд них пiсень, якi потiм i виспiвуються всюди по мiстах i селах.

У Куп'янському повiтi цих дивних iстот називають ВлфаляронамиВ» тАФ очевидно, вiд слова ВлфараонВ»; у Проскурiвському повiтi тАФ

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

About Canada

Economy in South Korea

РЖнституцiональнi напрямки в економiчнiй теорii