Давнi слов'яни

За своiм характером украiнська культура належить до культур слов'янського типу. Вiн визначаiться за багатьма ii суттiвими рисами i пов'язаний з iсторiiю слов'янських племен, якi у другiй половинi РЖ тис. н.е. утворили на теренах сучасноi Украiни першу державу. Проте генетична спорiдненiсть украiнцiв з iншими слов'янськими народами не виключаi не тiльки культурноi, а й етнiчноi унiкальностi тубiльного населення.

Як визнано сучасними вченими, ВлкультураВ» й етногенез стародавнього населення Украiни вiдзначалися складнiстю й багатолiнiйнiстю. В iдеологiчному, етнопсихологiчному, фiлософському, життiдiяльному планах схiдний слов'янин, а вiдтак i украiнець тАУ не одвiчна бiологiчна й iсторична данiсть, а результат тривалоi еволюцii людського життя на наших землях, спадкоiмець усiх попереднiх народiв, котрi спiльними зусиллями витворили пiдвалини його специфiчноi нацiональних способу життя та свiтогляду. З огляду на це, питання про генетичнi витоки украiнськоi культури маi сьогоднi неабияке значення i викликаi у своiму розв'язаннi доволi гострi, зумовленi актуальними проблемами в життi нашого суспiльства, суперечки.

Розвиток духовноi культури i вiрувань давнiх схiдних слов'ян, якi жили на сучаснiй територii Украiни, був тiсно пов'язаний з iхньою господарською дiяльнiстю. Важливе мiсце у життi схiдних слов'ян займали численнi обрядовi свята, що вiдносилися до настання весни й початку польових робiт (веснянки), лiтнього сонцестояння (РЖвана Купала), збору врожаю, а також зимовi щедрiвки, колядки тощо. Весiльнi свята супроводжувалися пiснями, танцями, хороводами, поховальнi обряди тАУ голосiннями.

Вiрування слов'ян називали язичництвом. Вони обожнювали Сонце, Мiсяць, явища природи, рiчки, озера, лiси. Одним з головних богiв у слов'ян вважався Велес тАУ захисник худоби. Дажбог уособлював Сонце, Сварог тАУ вогонь, Перун тАУ грiм. Прокопiй Кесарiйський зазначав: ВлВони поклоняються рiкам, i нiмфам, i всяким iншим демонам, приносять жертви всiм iм i за допомогою цих жертв проводять ворожбуВ».

Давнi слов'яни вiрили в загробне життя, про що свiдчать поховальнi обряди. Особливо урочистi похорони влаштовувалися князям i знатним дружинникам, у могилах яких археологи знаходять багато дорогоцiнних речей, зброю, одяг, предмети домашнього вжитку, залишки продуктiв харчування тощо. Князiвськi могили насипали висотою iнодi до десяткiв метрiв, потiм влаштовували там тризну тАУ поминки. У похованнях простих людей виявляються лише знаряддя працi та речi домашнього вжитку.

У прикладному мистецтвi слов'ян простежуються своiрiднi стилi тАУ ВлзвiринийВ» (зображення фiгур людей, коней, худоби, звiрiв, плазунiв, птахiв) i ВлгеометричнийВ» (створення орнаментiв з трикутникiв, ромбiв, квадратiв). Зображення на знаряддях, зброi, прикрасах, предметах побуту вiдтворювали картини з життя слов'ян, зокрема iхню працю i боротьбу з ворогами.

РЖснувало в слов'ян i музичне мистецтво. Вiзантiйський iсторик VII ст. Феофiлакт Сiмекатта у творi ВлРЖсторiяВ» повiдомляв про взяття вiзантiйцями в полон трьох слов'янських гуслярiв.

Отже, слов'яни здавна розселялися в Схiднiй РДвропi i на територii сучасноi Украiни; iх племена займалися землеробством, скотарством, ремеслами, торгiвлею. Слов'янськi родовi общини поступово перетворювалися в сусiдськi, з'явилися приватна власнiсть i майнова нерiвнiсть. Утворювалися державнi союзи племен на чолi з правителями-князями, в руках яких зосереджувалися влада i багатства.

Давнi послення словян

Так у РЖ тис. н.е. городища i вiдкритi поселення мали рiзнi системи планування та забудови. За часiв Зарубинецькоi культури (РЖ-РЖРЖ ст. н.е) iх розмiри не перевищували 0,5тАУ1 га, а в серединi та наприкiнцi РЖ тис. н.е. сягають 3тАУ5 га.

Розташування жител на невеликих поселеннях було безсистемним, а на великих тАУ iснувала упорядкована групова забудова. Нерiдко житла i господарськi споруди складали певнi групи i вiддiлялися одна вiд одноi вiльною площею, разом з тим зустрiчаiться i окреме iх розташування.

Характерною рисою i те, що на поселеннях, як правило, кiлькiсть господарських ям перевищуi кiлькiсть жител (Киiвська культура i деякi черняхiвськi поселення).

Одночасно з груповим плануванням на городищах i вiдкритих поселеннях iснувало вуличне, рядове планування. Бiля жител споруджувалася господарська яма. Такий комплекс становив окремий двiр. На городищах, крiм житлових та господарських, зводилися також громадськi та культовi споруди.

Як бачимо, в забудовi поселень раннiх слов'ян на територii сучасноi Украiни спостерiгаiться цiлий ряд найголовнiших елементiв (планування, розмiщення житлових та господарських споруд, культових мiсць тощо), якi були характерними ще в епоху Трипiлля в V-РЖРЖРЖ тис. до н.е.

Характерною рисою слов'янських жител i те, що вони заглиблювалися в землю на 30тАУ80 см, а iнодi i бiльше, доти, поки не упиралися в материковий грунт. Це були своiрiднi напiвземлянки.

Для окремих перiодiв традицiйною була форма наземних жител. Поширеними були будiвлi овальноi форми зi стовпово-плетеною системою стiн. Дерев'яний каркас обмазувався з обох бокiв глиною.

У перших столiттях новоi ери будуються прямокутнi й квадратнi в планi житла (Зарубинецька культура). Стiни досягали 2,5 м висоти. Поверх них зводився дах.

Внутрiшнi оздоблення давнiх слов'янських жител нагадувало iнтер'iр трипiльського житла. Вiн був просторим. Посерединi домiвки в невеликому заглибленнi або, навпаки, на материковому пiдвищеннi влаштовувалося вогнище, а уздовж стiн тАУ дерев'янi лежанки. Вхiд у житло розташовувався, як правило, з пiвденноi або захiдноi свiтловоi сторони, навпроти вогнища.

В окремих регiонах (Пiвнiчно-Захiдна Украiна) уздовж стiн нерiдко знаходилися довгi виступи-лавки, вирiзанi з материка. За опалювальнi споруди правили глинянi печi примiтивноi конструкцii.

На усiх слов'янських селищах РЖ тис. н.е. вiдомi погреби. В них зберiгалося зерно, посуд, знаряддя працi. Вiдомi також хлiви великих розмiрiв (3тАУ4 м завширшки, 5тАУ7 м завдовжки), в яких утримувалася худоба.

На поселеннях iснували також непiвземлянки виробничого призначення для обробки залiза, бронзи, кiстки, випалу посуду.

До господарського комплексу житла входили також ями-погреби. Вiдомо чимало жител, де ями-погреби були в серединi примiщення. В них зберiгалися продукти харчування тощо.

Враховуючи те, що протягом всього РЖ тис. н.е. у середовищi давнiх слов'ян панував обряд трупоспалення.

Характеризувати одяг тогочасного населення дуже складно.

Основнi риси ранньослов'янського костюма були близькими до селянського одягу доби Киiвськоi Русi. Традицiйним чоловiчим одягом, наприклад, були тунiкоподiбна сорочка та неширокi штани. Жiноча сорочка була з довгими рукавами. Поясний одяг незшитий тАУ типу плахти. Основне взуття тАУ постоли. Всi цi та iншi елементи народного костюма, на думку етнографiв, сягають ще вiддаленiших часiв.

До складу костюма РЖРЖ-РЖV ст. з Середнього Поднiпров'я входили великi трикутнi та пiдковоподiбнi фiбули, масивнi браслети, шийнi гривнi, рiзноманiтнi пiдвiски у виглядi пiвмiсяця, намисто тощо.

Населення Черняхiвськоi культури, до якоi, крiм слов'ян, входили також готи та алани, використовувало значно ширший набiр прикрас та деталей до костюма. Найчастiше трапляються пiдвiски та намисто, а також сережки i кiстянi гребнi. Крiм естетичних функцiй, окремi прикраси виконували роль амулетiв.

Поховальний обряд

у слов'ян протягом всього РЖ тис. н.е. панував звичай трупоспалення померлих з подальшим похованням залишкiв кiсток за мiсцем спалення. Як уже говорилося, обряд спалення у слов'ян був тiсно пов'язаний з вiрою у священний вогонь, культ якого, зокрема вогнепоклонництво, поiднувався зi вшануванням Сонця. Слов'яни вважали, що вогонь очищав померлих вiд iхнiх грiхiв, тому спалюючи небiжчика, вiдкривав йому шлях до царства свiтла та вiчного спокою. Тим самим очищений вогнем небiжчик ставав недоступним для злих сил.

Розглянемо поховальну обрядовiсть племен ранньослов'янськоi Зарубинецькоi культури (першовiдкривач В. Хвойка, поселення бiля с. Зарубинцi, поблизу Киiва. Загальна хронологiя визначаiться кiнцем РЖРЖРЖ ст. до н.е. тАУ РЖРЖ ст. н.е.). Трупопокладення на могильниках зустрiчаються рiдко. А урновi поховання, в яких вмiщувалися перепаленi кiстки померлих, були поширенi у Середньому Поднiпров'i та Прип'ятському Полiссi. РЖнколи перепаленi кiстки засипалися безпосередньо на дно ями. Розмiщувались ями на могильниках, якi в свою чергу розташовувалися на найвищих мiсцях берегiв рiчок.

Цiкаве пояснення цьому явищу висловив Д.Н. Козак: ВлРозташування могильникiв на найвищих мiсцях можна пояснити усвiдомленням вертикальноi будови свiту: гора тАУ небо тАУ житло богiв; вода тАУ низ тАУ потойбiччя. Як i на обкладцi пiхов меча з Гринева, взаiмозв'язок цих понять виступаi у поховальному обрядi досить виразноВ».

Як правило, в одному похованнi виявлено одного небiжчика, а на Полiссi були виявленi парнi поховання дорослоi людини i дитини. Урнами були рiзнi горщики, рiдше кухлики або миски. Для середньоднiпровських зарубинецьких могильникiв (Велемичi РЖ, Чаплин, Пирогово) типовим був обряд покладання ритуальноi м'ясноi iжi (диких тварин i птицi). Ритуал поховання супроводжувався глиняним посудом, прикрасами, подекуди тАУ предметами побуту i зброi. Трапляються й безiнвентарнi поховання.

На могильниках вiдомi також поховання без самого померлого, так званi кенотафи, що мiстять лише похований iнвентар. Вважаiться, що такi поховання люди здiйснювали для своiх одноплемiнникiв, якi померли або загинули десь на сторонi.

В першiй половинi РЖ тис. н.е. пiд впливом нових iсторичних умов вiдбуваються змiни й в iдеологiчних уявленнях слов'янського населення. Простежуiться це насамперед в поховальному обрядi. Передусiм зникають класичнi зарубинецькi могильники, а могильники наступноi Киiвськоi культури (РЖРЖ-V ст. н.е.) невеликi, безкурганнi.

Все рiдше i рiдше поховання померлих супроводжуються рiзноманiтними виробами, прикрасами (фiбули, пряжки, намиста), знаряддями працi (ножi, пряслиця). Дуже рiдко у поховання клали iжу та дари родичiв.

На цьому етапi в уявленнях людей iх захисниками стають боги, а не предки. Боги забезпечували врожайнiсть, плодючiсть худоби, процвiтання роду. Основною причиною такоi змiни поруч з iсторичною ситуацiiю (велике переселення народiв) був вплив на слов'ян iдеологii прийшлих племен. Яскравим прикладом i рiзноетнiчнi за своiм складом племена Черняхiвськоi культури (слов'яни, готи, дакiйцi, сармати тощо). Для цих племен характерним був бруталiзм?? (спiвiснування трупопокладення i трупоспалення).

Трупопокладення здiйснювалося переважно в глибоких грунтових ямах i супроводжувалося великою кiлькiстю поховального iнвентаря: цiлих посудин з iжею, прикрас, предметiв одягу, побутових виробiв, ремiсничого реманенту.

Подiбна обрядовiсть зумовилася скiфо-сарматськими традицiями.

А трупоспалення свiдчить про давнi традицii слов'янськоi Зарубинецькоi культури та культури дакiйцiв, германцiв, Пшеворськоi та Вельбарськоi культур. Черняхiвськi племена померлих ховали за межами поселень. Спаленi кiстки складалися в урну або ямку з наступним похованням у могильнику.

Поховальнi ями були рiзними за розмiрами.

У третiй чвертi РЖ тис. н.е. поховальний обряд слов'ян знову зазнаi певних змiн. Бiльшiсть могильникiв i поховань тепер розмiщувалися за 0,5тАУ1 км вiд селищ. Наприкiнцi РЖ тис н.е. у слов'янському свiтi у поховальному обрядi наступаi стабiлiзацiя, яка проiснувала понад 500 рокiв.

Духовна культура давнiх слов'ян

ТРрунтовному вивченню духовноi культури давнiх слов'ян присвячена величезна наукова i популярна лiтература. В ii числi працi вiдомих вiтчизняних украiнських i зарубiжних дослiдникiв (А.П. Афанасьiва, М.С. Грушевського, Б.О. Рибакова, М.РЖ. Костомарова та iн.).

Як вiдомо, весь комплекс мiфологiчних уявлень наших предкiв у лiтературi отримав назву слов'янського язичництва.

М.РЖ. Костомаров розглядав язичництво як обожнення природи, визнання мислячоi сили за предметами та явищами довкiлля, поклонiння сонцю, небу, водi та землi, вiтру, деревам, птахам, каменям, вогню тощо. Потойбiчний свiт вважався слов'янам-язичникам продовженням земного життя

А дослiдники Г. Ловм'янський та А.Нiдерле вважали, що основою слов'янського язичництва була демонологiя тАУ культи предкiв i природи. Зокрема Г. Ловм'янський писав:В»тАж Давнiй слов'янин жив серед свiту духiвтАж Вони оживляли та заповнювали рiвномiрно всю природу, яка iх оточувала. Людина почувала себе залежною вiд них, намагалася вiдвернути iхнi шкiдливi дii та прихилити до себе.В»

В украiнцiв, як i в iнших слов'янських народiв, до прийняття християнства iснувала величезна кiлькiсть богiв i божеств. На жаль, до нас не дiйшло майже нiяких мiфiв про родоводи богiв, за винятком окремих повiдомлень, таких як: Влвiтри тАУ Стрибожi внукиВ», або ВлСонце ж цар, син Сварога, вiн же ДаждьбогВ». Важливу iнформацiю з цiii проблеми ми черпаiмо з ВлВелесовоi книгиВ», знайденоi у 1919 роцi, а свiт узнав про неi лише у 1954 роцi.

Ця безцiнна лiтературна пам'ятка, текст якоi написаний на дерев'яних дощечках, доносить до нас конкретне уявлення про життя i вiрування украiнцiв у дохристиянський перiод (з XII ст. до н. е. тАУ по IX ст. н. е.).

ВлВелесова книгаВ» свiдчить, що нашi далекi пращури мали розвинуте почуття людськоi гiдностi, нацiональноi самосвiдомостi, патрiотизму, були людьми високоi духовностi i моралi, проявляли священну любов до своii рiдноi землi пiдтверджуючи це вмiнням боронити ii, завдяки чому i вижили.

Характерною особливiстю украiнськоi мiфологii i пантеiзм тАУ вчення, за яким Бог ототожнюiться з природою. Обожнювання усiх явищ природи, небесних свiтил, дерев, рiчок, поклонiння багатьом богам називаiться полiтеiзмом (багатобожжям).

В украiнськiй релiгiйнiй мiфологii iснуi своiрiдна iiрархiя богiв. На чолi всього свiту стоiть найстарший Бог, який керуi усiм життям Всесвiту. Йому пiдпорядкованi нижчi рангом боги, якi порядкують рiзними сферами природи i людським життям.

Святилища

Однiiю з перших споруд слов'ян-язичникiв, виявлених археологами, було святилище (капище) у Киiвi, дослiджене В.В. Хвойком у 1908 роцi.

Д.Н. Козак вважаi, що святилище було великим культовим центром, можливо, полянського князiвства, стояло просто неба i пов'язане з культом дружинно-князiвського бога Перуна, перед яким (за лiтописами) клялися Олег, РЖгор та Святослав iз своiю дружиною. Поблизу цього святилища знаходилося капище, де князь Володимир встановив iдолiв, якi зображували шiстьох головних богiв Русi: Перуна, Дажбога, Хорса, Стрибога, Симаргла i Мокошу.

Бiля капища Перуна пiдтримувався незгасимий вогонь, в жертву приносили бика, дикого кабана та пiвня. У верхньому шарi (Х ст.) знайдено бойову залiзну сокиру тАУ очевидно, символ Перуна. Цей язичницький храм було зруйновано у 988 роцi за наказом князя Володимира.

Слов'янськi святилища VРЖ-ХРЖРЖРЖ ст. за своiю формою i атрибутикою мали розвиненi i досить стiйкi традицii, тому значний iнтерес становлять святилища бiльш раннього часу тАУ починаючи з перших столiть новоi ери. Вони призначалися для обслуговування малоi групи людей тАУ однiii або кiлькох общин i влаштовувалися безпосередньо в селищах або поблизу. Прикладом i невелике святилище на поселеннi Зубрицькоi культури кiнця РЖ тАУ середини РЖРЖРЖ ст. н.е. бiля с. Загаi на Волинi. Святилище розташоване у центрi селища. За формою воно нагадуi тулуб людини i заглиблене у материк на 0,3 м. Яма заповнена вугiллям. По сторонах жертовника розмiщувалися три стовповi ями. Навпроти жертовника, у нiшi ями (дiаметром 1,2 м) лежало висiчене з каменю-пiсковику антропоморфне зображення старого чоловiка з густими бровами та довгою бородою. Схематично висiчено голову, видiлено плечi. Бiля жертовника знайдено двi людськi нижнi щелепи (одна чоловiча, вiком до 35 рокiв, а друга жiноча тАУ до 25 рокiв). З iншого боку жертовника знайдено глиняну фiгурку жiнки з вiдбитими ногами та головою. На пiдлозi лежали уламки керамiки та кiстки тварин. Вiрогiдно, що це святилище пов'язане з культом предкiв.

Великий iнтерес становлять культовi споруди РЖРЖРЖ-РЖV столiть, перiоду Черняхiвськоi культури. В цей час iснували такi святилища у Ставчанах, РЖванкiвцях, Бакотi (Поднiстров'я), Лепесiвцi, Ягнятинi (Волинь), Олександрiвцi (Пiвнiчне Причорномор'я) та iн.

На численних святилищах Черняхiвськоi та iнших археологiчних культур ставилися iдоли. Вони виготовлялися в своiй бiльшостi з дерева i каменю. Першi не збереглися, а виготовленi з каменю дiйшли до нашого часу. Таким, зокрема, i всесвiтньо вiдомий Збруцький iдол.

Святилища общинного користування. За морфологiчними ознаками вони подiляються на три типи.

1. Святилища-житла. Вони розташовувалися в селищах. Зовнi нiчим не вiдрiзнялися вiд звичайних житлових споруд. До них належать святилища, виявленi на поселеннях Горошове (останнi столiття до н.е.), Загаi (РЖ-РЖРЖ ст. н.е.), Лепесiвка (РЖРЖРЖ-РЖV ст. н.е.) та iн.

2. Святилища вiдкритого типу. Розмiщувалися в самих селищах (РЖванкiвцi, Ставчани) або поблизу них (Ягнятин, Бокотин). Вони виникли на територii Украiни в серединi тАУ другiй половинi РЖ тис н.е. Головним атрибутом таких святилищ були один або кiлька iдолiв та комплекс ритуальних споруд: ям, будiвель, вогнищ, жертовникiв.

3. Святилища-жертовники (требища) або олтарi. РЗх виявлено на поселеннях (Городок) та могильниках (Олександрiвка). Складалися з майданчика, викладеного камiнням тАУ власне жертовника та ями для вогнища. Ритуальнi предмети вiдсутнi. Це даi пiдстави вважати, що цi об'iкти використовувалися для повсякденного жертвоприношення. Вони добре вiдомi на поселеннях черняхiвськоi культури Пiвнiчного Причорномор'я, де виникли пiд впливом античноi культури [77, с. 636].

Друга група. Це святилища-городища РЖХ-ХРЖРЖ ст.: Киiвське, Ржавинське, Радянське, Збручанське, Горбiвське. Вони виникли внаслiдок тривалоi еволюцii мiфологiчних поглядiв слов'ян. Нема сумнiву, що в цей час на аренi релiгiйних уявлень з'являються спецiальнi служителi культу тАУ жерцi. Святилища присвячувалися головним богам: Перуну, Дажбогу, Сварогу, Хорсу або Велесу.

Городища-святилища виникали в мiсцях концентрацii багатьох поселень, об'iднуючи слов'янське населення в сакральний центр великоi територii тАУ племенi або союзу племен.

Наведенi конкретнi археологiчнi данi свiдчать, що раннi слов'яни вже на рубежi новоi ери використовували святилища iз зображенням антропоморфних Богiв, а в РЖРЖРЖ ст. н.е., особливо в черняхiвську епоху, цей культ набув значного поширення.

Отже, перше тисячолiття новоi ери залишило нам у спадщину виключно важливi пам'ятки в галузi духовноi культури, зокрема iснування численних святилищ з iдолами та жертовними вогнищами, якi сприяли формуванню свiтогляду наших пращурiв тАУ праукраiнцiв. Але розгляд цих процесiв буде абсолютно незавершеним, якщо ми не ввiйдемо в суть цiii ж проблеми, не розглянувши другого, не менш важливого питання тАУ поклонiння рiзноманiтним явищам i силам природи. Тепер нам добре вiдомо, що слов'яни, перш нiж почали будувати спецiальнi святилища, ставлячи там персонiфiкованих богiв, поклонялися горам, гаям, водним джерелам, окремим деревам, де, на iхню думку, жили душi померлих.

Язичницький культ словтАЩян

Слов'янське язичництво досягло апогею напередоднi утворення Киiвськоi держави i в першi два столiття ii формування (9 тАУ 10 ст.), коли культ Перуна, бога грози i покровителя воiнiв та князiв, став державною релiгiiю Киiвськоi Русi.

Служителями язичницького культу слов'ян були волхви-засновники вчення про першотворця. Вони володiли секретами лiкування травами, були творцями своiрiдноi астрологiчноi медицини. Волхви зберiгали i передавали з поколiння в поколiння географiчнi, астрономiчнi, математичнi знання.

Людське слово, як i друiди, вони надiляли таiмною магiчною силою. Слово могло ощасливити людину або згубити. Воно могло вилiкувати людину вiд рiзних хвороб, перемогти злi сили, творити чудеса.

Поетiв слов'яни називали вiщими, вважаючи, що iм вiдомi таiмницi людського буття. РЖ донинi в украiнцiв збереглася повага до законiв предкiв, зафiксованих у багатих житейською мудрiстю приказках, прислiв'ях, пiснях.

Подiбно до кельтiв, слов'яни мали священнi гаi, що замiняли iм храми.

РЖ в слов'ян, i в кельтiв навколишня природа i живою: дерева i трави говорять мiж собою та з птахами i з людьми. Предметами особливого шанування були у них лiси. Дуб вважався житлом божества. Йому приносили жертви. Героi багатьох народних казок часто по дереву потрапляють у небесне царство. Ще частiше це приписуiться покiйникам.

За давнiми слов'янськими вiруваннями, померлi пiднiмаються мiфiчним дубом на небо до своiх предкiв. Цим, наприклад, i пояснюiться фразеологiзм Влдати дубаВ». Взагалi в уявi i кельтiв, i слов'ян дерево вiдiгравало важливу роль при створеннi свiту, а образ дерева життя займав важливе мiсце в системi шанування природи. Дерево життя тАУ це уособлення космогонiчних i часових уявлень: його корiння йшло в глибини землi, в царство померлих, стовбур символiзував поколiння живих, а листя i крона тАУ житло богiв та духiв.

Культ дерева i одним з найдавнiших. Вiн пов'язаний з образом дерева-захисника. Пiд деревом молились, iли, вiдпочивали, помирали. За деревами ховалися вiд ворогiв. Довголiття дерева пiдносило його над життям людей i тварин. Рослини, що несли в собi часточку плiдноi сили природи, були мовби гарантом вiри в сприятливi впливи природи на долю людини. Це, в свою чергу, приводить до поширення обрядiв виробничоi та лiкувальноi магii, гадання на рослинах i виникнення вiдомого гороскопу друiдiв, у якому простежуiться зв'язок людських характерiв з деревами.

Поклонiння силам природи

Гора.

У мiфологiчних поглядах гора надiлена багатою i глибокою символiкою. Вона трактуiться як зосередження космiчних сил та центр, в якому небо зливаiться iз землею i пiдземним свiтом. Тому космiчна гора i мiсцем проживання богiв неба. Саме тому сакральнi споруди-святлища зводилися на пiдвищеннях. Тут славилися вищi боги.

Вода (рiчки, потiчки, озера, джерела).

Обожнюючи воду, людина приписувала iй особливу животворнiсть. Веснянi й лiтнi народнi свята завжди супроводжувалися купанням або обливанням. Звiдси уявлення про ВлживуВ» та ВлмертвуВ» воду, про воду ВлнебеснуВ» i ВлземнуВ». Важлива властивiсть води i в сприяннi родючостi, заплiдненню. Тому давнi слов'яни молилися водi та приносили iй жертви. Звичай кидати у воду дрiбнi монети, що iснуi i на сучасному етапi, тАУ це вiдгук прадавнiх жертвоприношень.

Вогонь.

Цей культ у слов'ян прадавнiй. Обожнювання вогню пов'язувалося iз сонцем та блискавкою, що давали тепло та дощ. Слов'яни вважали вогонь очищувальною силою.

Обожнювалися також Мiсяць, Земля-матiнка, зiрки та вiтер. Одночасно слов'яни обожнювали iншi сили природи. Найбiльш широко був розповсюджений культ дерев, гаiв, священних тварин. Найзначнiшим символом життя вважали Влкосмiчне деревоВ», яке сягаi корiннями пiдземного свiту, а верхiвкою тАУ неба. Загальнослов'янське слово ВлгайВ» визначало лiсовий простiр, де вiдправлялися священнi обряди, вiдбувалися молiння, ворожiння, жертвоприношення (приносили в жертву богам тАУ iжу, речi, тварин, переважно бикiв, кабанiв та овець).

Одним з джерел для вивчення язичницьких вiрувань i рiзноманiтнi керамiчнi вироби та малюнки на них.

Так на численних поселеннях Зарубинецькоi, Черняхiвськоi та iнших культур, як i в минулi часи на трипiльських поселеннях (Клiщiв, Ворошилiвка, Вiнницькоi обл.), знайденi вироби з глини у виглядi ВлхлiбцiвВ» тАУ це невеликi глинянi повторення округлих буханцiв хлiба. Найчастiше трапляються iхнi мiнiатюрнi копii. У глину ВлхлiбцiвВ» додавали рослиннi домiшки та злаки. На Черняхiвському поселеннi у с. Лепесiвка (Хмельницька обл.) велику кiлькiсть хлiбцiв знайдено в будинку-святилищi. А на поселеннi Корчак один з хлiбцiв орнаментовано хрестом.

Мiфологiчну роль виконували також каменi тАУ символи мiцностi та вiчного iснування.

Майже на кожнiй дослiдженiй пам'ятцi РЖ тис н.е. знайденi прикраси з язичницькою символiкою тАУ амулети, що пiдвiшувалися на шию або носилися в торбинках. РЗх виготовляли з металу, кiстки, каменю i глини. Найпоширенiшими були рiзноманiтнi пiдвiски з дiрочками або вузликами, прикрашенi крапками. На поселеннях Зарубинецькоi культури характерними були шумовi пiдвiски тАУ амулети. З них складалися намиста, куди входили металевi дзвiночки, рiзноманiтнi кiльця, ланцюжки тощо. За уявленням наших предкiв, такi шумовi намиста повиннi були вiдганяти злих духiв. Серед племен Днiстро-Днiпровського межирiччя РЖ тис н.е. поширеними були так званi лунницi тАУ амулети-пiдвiски на честь шанування Мiсяця.

Як обереги використовували i намисто.

На посудi майже всiх слов'янських культур РЖ тис. н.е. зображувалися рiзноманiтнi солярнi знаки та хрести, в тому числi у виглядi свастики, яка походить вiд рiвнобiчного хреста, вписаного у квадрат. Як вiдомо, цей знак маi зв'язок iз сонцем та вогнем, визначаючи сторони в космосi, сторони свiту, а також тiсно пов'язаний за змiстом iз знаком хреста.

Знак хреста i дуже давнiм: зафiксований ще на керамiцi трипiльськоi культури. Утворений вiн чотирма променями. Спочатку хрест iмiтував найдавнiше знаряддя для добування вогню, а пiзнiше перетворився на унiверсальну емблему тАУ поiднання небесного вогню (Сонця) i вогню землi. В минулому було поширене уявлення про небесне походження земного вогню, як вогню подарованого людям небом. Хрест виступаi язичницьким символом воскресiння та безсмертя, вiн здатний вiдлякувати будь-яку погань i маi цiлющi властивостi

Особливостi украiнськоi мiфологii

Украiнськi мiфи характернi тим, що вони надзвичайно природнi, пов'язанi з хлiборобським або пастушим побутом наших предкiв.

РЗхнi персонажi переважно батько-господар, мати-господиня, iхнi сини i дочки, iхня худоба та лани. У найархаiчнiших колядках i щедрiвках можна зустрiти звеличення не якоiсь конкретноi родини людей, але швидше тАУ вiдгомiн прославлення сiм'i небесних свiтил та природних явищ: Сонця, Мiсяця, зiрок, дрiбного дощу i т. п.

Люди жили в повнiй гармонii з природою i тому й Боги та мiфiчнi iстоти були для них природними та рiдними. Вiзантiйськi мiфи на початок християнськоi доби були чужi i незрозумiлi стародавнiм украiнцям, тому вони i намагалися зберегти свою таiмну вiру, часто ховаючись по глухих лiсах та хащах, недоступних для мiсiонерiв новоi вiри. На жаль, мало писемних творiв про народнi вiрування у нас збереглося.

Характерною особливiстю украiнськоi мiфологii i пантеiзм, тобто фiлософсько-релiгiйнi вчення, за яким Бог ототожнювався з природою. В Украiнi iснувала своiрiдна iiрархiя Богiв: на чолi всього свiту стояли найстаршi Боги, котрi керували всiм життям, далi йшли нижчi рангом Боги, а також демони, якi надавали послуги старшим Богам; у самого ВлпiднiжжяВ» були люди, надiленi достатньою силою для того, щоб побороти демонiв.

У деяких народiв iснуi чiткий розподiл духiв на злих та добрих. В украiнськiй мiфологii iснуi вiдносна байдужiсть до такого розподiлу, адже добро i зло, якi несуть духи, визначаються не стiльки природою самих духiв, скiльки iх роллю в данiй ситуацii. Тому нашi предки приносили жертви рiзним духам, що могли нести зло, аби задобрити iх, вiдвернути вiд себе небажанi випадки та явища. Навiть пiсля прийняття християнства, як i в старi часи, так i через тисячi рокiв, украiнець завжди ладен дiяти по принципу: ВлБога люби, але i чорта не гнiвиВ».

Свiт в уявленнях давнiх слов'ян

Свiт тодiшнiх язичникiв складався з чотирьох частин: землi, двох небес i пiдземно-водноi зони.

У багатьох народiв земля зображувалася як округла площина, оточена водою.

Вода конкретизувалася або як море, або ж у виглядi двох рiчок, що омивають землю. Судячи з фольклору, слов'янськi подання про море не мали закiнченого вигляду. Море десь на краю землi.

Для язичникiв був дуже важливий аграрний аспект землi: земля тАУ ТСрунт, що народжуi урожай, ВлМати тАУ сира тАУ земляВ», ТСрунт, насичена вологою, що живить корiння рослин, Влматiнка-земляВ», з якою пов'язаний цiлий ряд обрядiв i заклинань. Тут майже непомiтна грань з уявним пiдземним казковим свiтом. Богинею плодоносному землi-ТСрунту, Влматiр'ю урожайВ» була Макошь, введена в 980 р. як богиня родючостi.

Небо, у прямiй залежностi вiд системи господарства, по-рiзному сприймалося первiсними людьми:

Подання землеробiв про небо i його ролi в природi i в людському життi суттiво вiдрiзнялися вiд поглядiв мисливцiв. Якщо мисливцям потрiбно було знати зiрки й вiтри, то землеробiв цiкавили хмари (ВлтовстiВ», що сприяють родючостi дощовi хмари) i сонце. Непiзнане процесу випаровування земноi води, утворення хмар i туману (ВлросиВ») призвела до своiрiдного поданням про постiйнi запаси води десь високо над землею, на небi. Ця небесна волога iнодi, у непередбачуваний час, може прийняти вигляд хмар i пролитися на землю у виглядi дощу, ВлутучнiтьВ» ii i сприяти росту трав i урожаю. Звiдси один крок до уявлень про господаря небесноi води, який розпоряджаiться дощами, грозовими зливами та блискавками. У додаток до двох архаiчним Рожаниця з'явився могутнiй Рiд, володар неба i всього Всесвiту, великий жiзнедавец вдувають життя у все живе за допомогою дощових крапель.

Сонце теж було цiнуiмо землеробами, як джерело свiтла i тепла i умова зростання за все в природi, але тут був виключений елемент випадковостi, елемент примх божественноi волi тАУ сонце було втiленням закономiрностi. Весь рiчний цикл язичницьких обрядiв був побудований на чотирьох сонячних фазах i пiдпорядкований 12 сонячним мiсяцях.

Сонце в образотворчому мистецтвi всiх столiть було для хлiборобiв символом добра, знаком свiтла, що розгониться пiтьму. Стародавнi слов'яни, як i багато iнших народiв, брали геоцентричну модель свiту.

Важливою частиною уявлень про пiдземний свiтi i загальнолюдська концепцiя пiдземного океану, в який опускаiться на заходi сонце, пливе вночi i випливаi на iншому кiнцi землi вранцi. Нiчне просування сонця здiйснювалося водоплавними птахами (качками, лебедями), а iнодi дiючою фiгурою був пiдземний ящiр, заковтують сонце ввечерi на заходi i виригiвавшiй його вранцi на сходi. Днем сонце по небу над землею вабили конi пли потужнi птицi на зразок лебедiв.

Вместе с этим смотрят:

"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть

"Культура": типология определений

"Русские сезоны" в Париже

"Серебряный век" в русском искусстве

"Серебряный век" российской культуры