Соснiвка: iсторiя мого рiдного мiста
Мiнiстерство освiти i науки Украiни
Киiвський Нацiональний Унiверситет Технологiй та Дизайну
Кафедра РЖсторii Украiни
Реферат на тему:
Соснiвкаа: iсторiя мого рiдного мiста
Виконав студент
Групи БМ 1-10
Радченко С. Г.
Киiв тАУ 2010
Змiст
РЖ. Соснiвка тАУ село в Украiнi
1. РЖсторiя села
РЖРЖ. Конотопська або Соснiвська битва
1. Передiсторiя
2. Облога Конотопа
3. Битва
4. Наслiдки та значення
5. Вiдзначення
6. Фотогалерея
РЖРЖРЖ. Список використаноi лiтератури
РЖ. Соснiвка тАФ село в Украiнi
Сумськiй областi, Конотопському районi.
Соснiвка - село, центр сiльськоi ради, до складу якоi входять також села Вiльне та Заводи. Розташоване бiля витоку рiчки Куколки, за 15 км вiд райцентру. Кiлькiсть дворiв у сiльськiй радi - 599, жителiв - 1161.
1. РЖсторiя села
Вiдоме з початку XVII столiття. Територiя, на якiй розкинулося село, почала заселятися на початку XVII столiття втiкачами з правобережноi Украiни. Саме в першiй половинi XVII столiття Конотопський староста Соснiвський заснував село, яке вiд його прiзвища стало називатися Соснiвка. У роки Визвольноi вiйни 1648-1657 рокiв село ввiйшло до складу Конотопськоi сотнi Нiжинського полку i було пiдпорядковане Конотопськiй ратушi.
Пiсля Переяславськоi Ради в 1654 роцi населення Соснiвки, як i все населення Нiжинського полку, присягнуло на вiрнiсть Росii.
Мiж селами Шаповалiвка та Соснiвка 28 червня 1659 року вiдбулася знаменна Конотопська битва гетьмана РЖвана Виговського з царськими вiйськами пiд командуванням князя Олексiя Трубецького. Битва закiнчилася повною поразкою вiйськ Трубецького.
У 1687 роцi село Соснiвка було вiддане Чернiгiвському полковнику Якову Лизогубу. Потiм воно стало власнiстю помiщика Покорського. Вiн не обмежувався працею селян на панщинi, а почав заводити пiдприiмства, на яких використовував працю селян.
У кiнцi XIX столiття в селi працювали ТСуральня, паровий млин i маслобiйня. Тричi на рiк - у сiчнi, червнi та вереснi - до Соснiвки на ярмарок з'iжджалися мешканцi не тiльки навколишнiх сiл, а й сусiднiх з Конотопським повiтом. Частина селян працювала в залiзничних майстернях Конотопа. Через цих селян-робiтникiв односельчани дiзнавалися про подii поза межами повiту. Тому, коли в 1905 роцi розпочалася революцiя в Росii, селяни активно виступили на пiдтримку своiх вимог про землю та пiдтримали страйкарiв Конотопа.
Революцiйнi подii в 1917 роцi не пройшли повз Соснiвку. У лютому 1919 року було органiзовано першу в Конотопському повiтi сiльськогосподарську комуну. Першим головою ii був Митяiвський РЖван Вакулович. У комуну вступили 55 господарств. Рiшенням революцiйного комiтету для комуни було видiлено землю й садиби помiщикiв Покорського та Вольського. У 1929 роцi в селi збудували школу, у 1938 семирiчку реорганiзували в середню школу. Мирну працю селян перервала Велика Вiтчизняна вiйна.
Пiсля визволення села в 1943 роцi розпочалася вiдбудова господарства У 1958 роцi село було радiофiковане й електрифiковане, багато побудовано житлових будинкiв.
У 1990-х роках вiдбулося реформування та укрупнення колгоспiв. У 1997 роцi колгосп iм. Фрунзе реформувався в КСП "Соснiвське". У 2000 роцi КСП "Соснiвське" реформувалося в ПСП АФ "Соснiвська".
РЖРЖ. Конотопська битва або Соснiвська битва
Конотопська битва або Соснiвська битва (27 червня тАФ 29 червня / 7 липня тАФ 9 липня 1659 року) тАФ битва мiж вiйськами Гетьмана РЖвана Виговського та Кримськоi Орди з одного боку i московським вiйськом з iншого бiля мiста Конотопа сучасноi Сумськоi областi.
1. Передiсторiя
Битва вiдбулася у ходi росiйсько-украiнськоi вiйни (1658-1659), пiд час перiоду украiнськоi iсторii, який прийнято називати Руiною тАФ добою пiсля смертi Богдана Хмельницького, часу вiдвертоi громадянськоi вiйни, iнтервенцii сусiдiв Украiни i подальшого знищення залишкiв надбань минулих рокiв визвольноi вiйни. Протирiччя мiж Московським урядом, який пiсля смертi Хмельницького посилив своi втручання в справи Гетьманщини продовжували загострюватися. З приходом до влади нового гетьмана РЖвана Виговського московськi воiводи в багатьох мiстах, i зокрема в Киiвi, почали вiдкрито пiдтримувати украiнську опозицiю Виговському i фактично сприяли загостренню громадянськоi вiйни в Украiнi. В цих умовах Виговський був вимушений укласти Гадяцький договiр, за яким Украiна отримувала рiвноправне мiсце в Речi Посполитiй пiд назвою Велике Князiвство Руське поряд з Польщею та Литвою, заборонялася Унiя та гарантувалися права Православноi Церкви. Однак сейм Рiчi Посполитiй у травнi 1659 року ратифiкував договiр лише в урiзаному видi, викресливши з нього основнi пункти, включаючи створення Великого князiвства Руського. Уряд Московii перейшов до збройного вторгнення в Украiну восени 1658 року. З'iднавшись з ворогами Виговського тАФ РЖваном Безпалим, осавулом Вороньком та запорожцями кошового Барабаша, армiя Григорiя Ромодановського захопила низку украiнських мiст i вирiзала не тiльки прихильникiв гетьмана, але також i грабувала мирне населення. Лiтописець того часу так описуi пограбування Ромодановським Конотопа:
"Вiн зустрiв процесiiю вiд громадян мiста, помолився i перехрестився перед ними по-христiянськi, але пограбував мiсто i його мешканцiв по-татарськи i сказав Вл що: винуватого Бог знайде, а вiйська треба потiшити i нагородити за працi, в походi понесенi.В»
Така поведiнка московського вiйська схиляла на бiк Виговського все бiльше цивiльного населення, козакiв. Тим часом велика Московська армiя (бiльш нiж 150 000 чол.)[10] на чолi з Олексiiм Трубецьким почала вторгнення в Украiну на допомогу Ромодановському навеснi 1659 року. До московського вiйська приiдналися деякi козаки тАФ вороги Виговського в громадянськiй вiйнi тАФ на чолi з новопризначеним московитами ВлгетьманомВ» Безпалим. За деякий час загiн Нiжинського полковника Гуляницького напав на обоз армii Трубецького та, вiдступаючи, зненацька захопив м. Конотоп. Незвжаючи на погрози та умовляння зрадити Виговського, Гуляницький вiдмовлявся та з чотирьохтисячним загiном козакiв боронивКонотопську фортецю. Велика московська армiя вирiшила захопити Конотоп перед тим, як просуватися далi вглиб Украiни. Облога Конотопа почалася 21 квiтня 1659 року.
2. Облога Конотопа
Перша спроба захопити Конотоп приступом була невдалою. Укрiплення Конотопа були досить мiцними, до того ж фортецю в багатьох мiсцях оточували болота, що заважало використовувати важку кавалерiю та артилерiю близько вiд мiста. О п'ятiй годинi ранку 21 квiтня, пiсля молебня, князь Трубецькой почав приступ; мiсто обстрiляли з гармат, почався бiй. Деяким московським загонам вдалося вдертися в фортецю, але козаки Г. Гуляницького мужньо боронилися та вибили загарбникiв з мiста з великими втратами.
Пiсля такого фiаско Трубецькой вже не наважувався йти на прямий приступ, а натомiсть продовжував обстрiл мiста з гармат та почав засипати землею рiв. Проте вночi козаки використовували той ТСрунт для укрiплення валiв фортецi i робили вилазки та зненацькi напади на московськi загони навколо мiста. Постiйнi напади козакiв вимусили Трубецького перенести табiр вiйська на 10 км вiд мiста в урочище Таборище на пiвденнiй околицi села Пiдлипного i таким чином роздiлити армiю мiж табором i вiйськами навколо Конотопу. За деякими оцiнками тiльки на облозi Конотопу московськi вiйська втратили близько 10000 чоловiк.
Аж до 29 червня, цiлих 70 днiв, чотирьохтисячний загiн Гуляницького утримував фортецю проти багатотисячного вiйська Трубецького, що надало Виговському змогу органiзувати свою власну армiю, отримати допомогу вiд Польщi i Криму i навiть залучити найманцiв. До козакiв Виговського приiдналися польськi добровольчi кiннi загони Потоцького, Яблоновського та пiхота Лончинського, також для охорони ставки гетьмана залучили загони сербських та молдавських найманцiв загальною кiлькiстю близько 3800 чоловiк. Було досягнуто домовленостi з Кримським Ханом Мухамедом-ТРiреiм IV про допомогу; хан з'явився на початку червня на чолi 30-тисячного вiйська.
3. Битва
Армiя Виговського включно з Ордою тим часом продовжувала просуватися в напрямку Конотопа. В 24 червня пiд селом Шаповалiвкою був розбитий невеликий передовий загiн московитiв, i вiд полонених дiзналися, що Трубецькой знаходиться вже не бiля Конотопа, i що вiн не очiкував пiдходу союзникiв так скоро. На основi цих вiдомостей було вироблено план дiй, за яким татари сховалися в засiдцi в урочищi Торговиця на схiд вiд села Соснiвки тАФ табору Виговського. Сам Виговський, залишивши командування братовi Григорiя Гуляницького Степановi Гуляницькому, вирушив на чолi маленького загону пiд Конотоп. Рано вранцi 27 червня козаки напали на вiйсько Трубецького i, скориставшись несподiванкою, захопили велику кiлькiсть московських коней та вигнали iх у степ. Але, оговтавшись, кiннота Трубецького контратакувала козацький загiн i Виговський вiдступив за рiчку Соснiвку в напрямку свого табору.
Наступного дня, у суботу 28 червня Трубецькой вiдiслав 30 000 вiдбiрноi московськоi кiнноти на чолi з боярином Семеном Пожарським наздогнати Виговського. Пожарський переправився через рiку Соснiвку i розбив табiр на iншому ii боцi. Решта 30 000 вiйська на чолi з Трубецьким залишилися в таборi. Тим часом п'ятитисячний загiн Степана Гуляницького зайшов у тил Пожарському, будучи непомiченим захопив мiст через Соснiвку, зруйнував його i, загативши вночi рiчку, затопив низину навколо неi.
Рано вранцi 29 червня 1659 року невеликий загiн Виговського атакував табiр Пожарського i пiсля короткоi сутички почав вiдступати, вдаючи втечу. Вiйська Пожарського, вiдчуваючи легку здобич, залишили табiр i почали його переслiдувати. Коли московськi вiйська вступили в село Соснiвку, козаки трьома пострiлами з гармати та трьома вогневими стрiлами дали знак рушати ордi та полякам, а самi всiiю армiiю розпочали контрнаступ на Пожарського. Побачивши пастку, Пожарський спробував вiдступити, але тяжка московська кiннота та артилерiя загрузли у вогкому ТСрунтi бiля рiчки. В цей час з флангу вдарили татари тАФ московська армiя опинилася в оточеннi; почалася рiзанина. Впродовж решти 29 червня були знищенi майже всi 30 000 вiйска Пожарського, а сам вiн був захоплений у полон разом з князями Львовим, Ляпуновим, Бутурлiними, Скуратовим, Куракiним та iншими. Полонених за звичаiм вiддали татарам, якi майже всiх немилосердно вирiзали. Поставши зв'язаним перед ханом, Пожарський, за переказами лiтописцiв, плюнув йому в обличчя та обматюкав. За це татари миттiво вiдтяли йому голову i вiдiслали ii з полоненим до табору Трубецького.
Сам Трубецькой, почувши про розгром Пожарського, вiдкликав Ромодановського з облоги Конотопа та пiзно ввечерi почав вiдступ з Украiни. Побачивши розвиток подiй, Григорiй Гуляницький вийшов з Конотопа i вдарив по армii Трубецького, що вiдступала, захопивши багато артилерii; сам Трубецькой ледве не загинув, був двiчi поранений i втратив окрiм частини артилерii ще бойовi знамена, скарбницю й майже увесь обоз. Покiнчивши iз залишками вiйськ Пожарського, козаки й татари продовжували переслiдувати ворога у його вiдступi ще протягом трьох днiв аж до московського кордону.
Загиблих козакiв з обох сторiн поховали в однiй братськiй могилi, а на ii мiсцi поставили церкву на честь 40-ка мученикiв Севастiйських. Сьогоднi це Конотопський Вознесенський кафедральний собор, який люди за традицiiю i досi називають Сорокосвятською церквою.
4. Наслiдки та значення
Звiстка про поразку пiд Конотопом дiйшла врештi-решт i до Москви. Росiйський iсторик XIX сторiччя С. М. Соловйов описуi реакцiю царя на сумну звiстку таким чином:
"Цвiт московськоi кiнноти, що вiдбув щасливi походи 1654 i 1655 рокiв, загинув за один день, i вже нiколи пiсля того цар московський не був у змозi вивести в поле такого блискучого вiйська. У жалiбнiй одежi вийшов цар Олексiй Михайлович до народу й жах охопив Москву. Удар був тим важчий, що був несподiваним; та ще пiсля таких блискучих успiхiв! Ще нещодавно Долгорукий привiв до Москви полоненого гетьмана литовського, нещодавно чулися радiснi розмови про торжество Хованського, а зараз Трубецькой, на якого було найбiльше надiй, Влчоловiк благоговiйний i витончений, у воiнствi щасливий i недругам страшнийВ», погубив таке величезне вiйсько! Пiсля взяття стiлькох мiст, пiсля взяття столицi литовськоi царське мiсто затремтiло за власну безпеку: у серпнi за государевим указом люди всiх чинiв поспiшали на землянi роботи для змiцнення Москви. Сам цар з боярами часто був присутнiй при роботах; навколишнi жителi з родинами, пожитками наповнювали Москву, i ходила чутка, що государ вiдiжджаi за Волгу, за Ярославль".
Проте хвилювання царя, що Виговський з ханом пiде далi на Москву, виявилися передчасними. Тiльки-но Виговському вдалося захопити Ромни, Лохвицю та декiлька iнших украiнських мiст, якi утримували його супротивники, як прийшла звiстка з Криму, що козаки РЖвана Сiрка напали на татарськi поселення, i це примусило хана з ордою залишити Виговського та вертатися в Крим. Громадянська вiйна спалахнула з новою силою. Хоч Гадяцький договiр з поляками був вигiдний для Украiни, iдея союзу з поляками не знайшла пiдтримки серед бiльшостi козацтва та народних мас. До того ж Виговський нехтував iнтересами широкого загалу украiнського суспiльства i спирався переважно на козацьку верхiвку, яка постiйно його зраджувала перед погрозами або обiцянками з боку Москви чи Варшави.
Конотопська битва залишалася довгий час ледве не забороненою темою в росiйськiй та особливо радянськiй iсторiографii. Протягом столiть iнформацiя про неi замовчувалася, бо правда про подii пiд Конотопом розвiнчувала багато великодержавних мiфiв, особливо про Влспоконвiчне прагнення украiнцiв до союзу з РосiiюВ». Останнiм часом подii Конотопськоi битви також iдеалiзуються i в деяких украiнських колах. Незважаючи на великi сподiвання та на героiзм козакiв, особливо загону Григорiя Гуляницького, Конотопська битва залишаiться змарнованим шансом i чи не найхарактернiшим прикладом виграноi битви та програноi вiйни.
5. Вiдзначення
Вперше пiсля проголошення незалежностi Украiни, цю подiю вiдзначили деякi нацiоналiстичнi рухи краiни у 1995 р. У 2008 р. було прийнято рiшення про бiльш масштабне вiдзначення 350-рiчноi роковини Конотопськоi битви, зокрема з участю державних структур. В лютому того ж року в с. Шаповалiвка, на мiсцi битви був встановлений хрест i капличка. Також була вiдкрита експозицiя присвячена битвi. 11 травня 2008 р. Президент Украiни Вiктор Ющенко пiдписав указ про заходи стосовно вiдзначення цiii битви. Був оголошений конкурс на створення iсторично-меморiального комплексу на мiсцi битви в Шаповалiвцi та в м. Конотоп. У своiму указi президент Ющенко також запропонував мiським адмiнiстрацiям розглянути питання перейменування вулиць та iнших об'iктiв на честь героiв Конотопськоi битви. Також розглядався випуск марок, ювiлейних монет та документального фiльму про цю подiю.[11][12]
На тлi цих заходiв вiдбувся обмiн нотами росiйського та украiнського МЗС. Росiйська сторона звинуватила Украiну у "втягуваннi украiнського народу у штучне та надумане протистояння з Росiiю". У той самий час, Украiнське МЗС вiдзначило, що святкування iсторичних дат i виключно внутрiшньою справою i правом Украiни на iсторичну пам'ять i не спрямоване проти iнших держав.
6. Фотогалерея
Деякi картини боiв
Святкування 350-тоi рiчницi Конотопськоi битви
ПамтАЩятний знак на честь героiчноi оборони
ПамтАЩятний знак РЖ.Виговському на честь перемоги
РЖРЖРЖ. Список використаноi лiтератури
Бульвiнськiй А.Г.З iсторii украiнського вiйська та вiйськового мистецтва. Конотопська битва 1659 р.//Украiнський РЖсторичний журнал., Киiв: Наукова думка, 1998, №4
Довiдник з iсторii Украiни.За ред. РЖ. Пiдкови та Р. Шуста.тАФ К.: Генеза, 1993.
Продовження царювання Олексiя Михайловича (Соловйов С.М.) (рос.)
Конотопська битва - зразок козацького вiйськового мистецтва (укр.)
РЖсторiя Конотопу
РЖсторичний довiдник
Невiдомi сторiнки украiнського козацтва
Конотопська трагедiя. Рiк 1659.
Битва пiд Конотопом
РЖсторiя Малоi Русi (Н. Маркевич)
Конотопська битва. Катерина КОЛЕСНИК. Газета ВлКиiв ШевченкiвськийВ» за червень 1998 р.
Конотопська битва. С.Махун.
Лiтопис Самовидця. видання пiдготував Я. РЖ. Дзира. тАФ Киiв: ВлНаукова думкаВ», 1971. тАФ 208 с., Частина перша (1648тАФ1659). "Року 1659"
Вместе с этим смотрят:
"Нивхи"
32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)
About Canada
Economy in South Korea
РЖнституцiональнi напрямки в економiчнiй теорii