Украiна та НАТО: перспективи розвитку

Мiнiстерство освiти та науки Украiни

Киiвський нацiональний унiверситет культури та мистецтв

Днiпропетровський факультет менеджменту та бiзнесу

Реферат

На тему: Украiна та НАТО: перспективи розвитку

Виконала:

Студентка ММТ-10

Габiбуллаева Дiнара

Перевiрив :

Старiк О.В.

м.Днiпропетровськ,2010

Змiст

Вступ

1. Що таке НАТО?

2. НАТО та Украiна

3. Результати та перспективи спiвробiтництва Украiни та НАТО

4. Розвиток та нинiшнiй стан вiдносин Украiна тАУ НАТО

Висновки

Списки використаних джерел

Вступ

Метою дослiдження i визначення цiлей та принципiв дiяльностi НАТО та перспективи розвитку НАТО та Украiни, спiвробiтництво Украiни i НАТо.

Цi питання i досить актуальними, оскiльки дiяльнiсть НАТО останнiм часом i доволi активною i певним чином навiть суперечною стосовно конкретних питань. Тому вiдповiдь на питання, що саме маi на метi ця органiзацiя в сучасному свiтi, може допомогти розставити багато крапок над багатьма ВлiВ» та звiсно, розкрити питання стосовно спiвробiтництва Украiни з НАТО.

НАТО тАУ це регiональна вiйськово-полiтична мiжнародна мiжурядова органiзацiя. У Довiднику НАТО зазначено, що Органiзацiя Пiвнiчноатлантичного договору тАУ це альянс 28 краiн з Пiвнiчноi Америки i РДвропи, якi прагнуть досягти мети Пiвнiчноатлантичного договору, пiдписаного у Вашингтонi 4 квiтня 1949 року.[10] За Договором головна роль НАТО полягаi у забезпеченнi свободи i безпеки краiн-членiв за допомогою полiтичних i вiйськових засобiв.

Проте неважко зрозумiти, що для досягнення таких цiлей вiд органiзацii вимагатиметься дуже активна i водночас виважена полiтика, оскiльки у сферi регiональноi безпеки кожний крок може бути фатальним.










Сучасний свiт не балуi нас стабiльнiстю та стовiдсотковою безпекою. Кожного дня ми стикаiмось з тим, що в тому чи iншому куточку свiту вiдбуваються якiсь конфлiкти, котрi iнодi доходять до рiвня збройного протистояння. Бiльше того для нас як для громадян Украiни питання безпеки не i чимось абстрактним. Постiйнi суперечки, що виникають мiж урядами Росii та Украiни дають пiдТСрунтя для сумнiвiв у тому, що Украiна на даному етапi в змозi протистояти загрозам ii суверенiтету.

Минулого року стався збройний конфлiкт мiж Росiiю та Грузiiю, який закiнчився виходом зi складу Грузii територiй Пiвденноi Осетii та Абхазii та наступним проголошенням iх незалежностi. Звiсно, сам факт агресii Росii на можна розглядати як показник неминучостi агресii Росii проти Украiни, але те, що такий масштабний збройний конфлiкт вiдбувся зовсiм поряд, повинно змусити замислитись над оборонною могутнiстю Украiни.

Окрiм цього питання щодо НАТО i актуальними ще й тому, що Украiна вже багато рокiв тiсно спiвпрацюi з НАТО, беручи участь у всiх ii програмах по веденню дiалогу з не-членами Альянсу. 9 липня 1997 року мiж НАТО та Украiною було пiдписано Хартiю про особливе партнерство за чим послiдкувало заснування Комiсii Украiна тАФ НАТО, вiдкриття мiсii Украiни при НАТО, вiдкриття Центру iнформацii та документацii НАТО в Украiнi[7].

Останнi роки ведеться активна дiяльнiсть по забезпеченню якнайскорiшого вступу Украiни до НАТО i це викликаi багато питань у тих громадян, котрi не володiють достатнiм обсягом iнформацii про дiяльнiсть НАТО. РозтАЩяснення цiлей дiяльностi НАТО на сучасному етапi могло б посприяти консолiдацii народу навколо однiii думки: варто чи не варто Украiнi вступати в НАТО.

Проте, перед тим як дати характеристику специфiчним цiлям та принципам дiяльностi НАТО, я б хотiла у короткому оглядi визначити мiсце мiжнародних органiзацiй як субтАЩiктiв мiжнародного права, тим самим визначивши загальний статус Органiзацii Пiвнiчноатлантичного договору.

Основним i ключовим субтАЩiктом мiжнародного права були i залишаються держави. Причиною цього i особливостi самого мiжнародного права як специфiчноi правовоi, можливо Влмiждержавноi правовоiВ», системи.

Однак сьогоднi нацiональнi держави перестали бути iдиними акторами на свiтовiй аренi. В другiй половинi ХХ в. усе бiльш активна участь у системi мiжнародних вiдносин стали приймати новi актори тАФ мiжнароднi органiзацii, форуми багатобiчноi дипломатii, багатонацiональнi корпорацii, великi мiста, трансграничнi регiони, iндивiди. Пiдвищення iхньоi ролi i значення в мiжнародному життi особливо проявилося в останнi десятилiття ХХ в. Мiжнароднi органiзацii i субтАЩiктами мiжнародного права особливого роду. РЗх правосуб'iктнiсть не iдентична правосуб'iктностi держав, так як не виникаi iз суверенiтету.

Мiжнародна органiзацiя, не володiючи суверенiтетом, джерелом своiх прав i обов'язкiв у сферi реалiзацii своii компетенцii маi мiжнародний договiр, укладений мiж зацiкавленими державами. Тому мiжнароднi органiзацii як суб'iкти мiжнародного права вториннi, похiднi по вiдношенню до держав. Кожнiй мiжнародноi органiзацii властива договiрна правоздатнiсть, специфiка та обсяг якоi визначаються ii статутом.

Всi цi iсторичнi та теоретико-науковi особливостi iснування та функцiонування мiжнародних органiзацiй притаманнi i Органiзацii Пiвнiчноатлантичного договору. Проте, для НАТО як для органiзацii оборонноi, вiйськово-полiтичноi притаманнi специфiчнi особливостi цiлей та принципiв дiяльностi, що зумовленi тiсним звтАЩязком з iсторичними та полiтичними умовами виникнення та функцiонування органiзацii. Тому, на мiй погляд буде доречно розпочати з огляду саме визначення НАТО,мiфiв про НАТО, принципiв дiяльностi Органiзацii Пiвнiчноатлантичного договору та звiсно ж розглянемо питання щодо умов вступу Украiни до НАТО,також розвиток та нинiшнiй стан вiдносин Украiна- НАТО. Методи дослiдження:спостереження подiй за джерелами, аналiз, узагальнення.

1. Що таке НАТО

Розпад Органiзацii Варшавського Договору та проголошення Украiною своii незалежностi поставили важливе завдання - гарантувати нацiональну безпеку нашоi держави.

Займаючи важливе мiсце на РДвропейському континентi, цiлком природно, що ще в Декларацii про державний суверенiтет 1990 року Украiна заявила про намiри взяти участь в iвропейських структурах у контекстi сприяння i змiцнення миру та безпеки.

Незнання проблеми часто породжуi хибне уявлення про природу НАТО, створюi мiфи про цю органiзацiю. Мiфи можливо розвiяти лише надавши суспiльству обтАЩiктивну iнформацiю про засади iснування та функцiонування Органiзацii, про ii внесок у змiцнення безпеки на iвропейському континентi та у свiтi.

Результати соцiологiчних дослiджень виявили такi характернi для Украiни мiфи про НАТО: НАТО тАУ агресивний iмперiалiстичний блок; НАТО може втягти Украiну у вiйськовi дii; вступ до НАТО потребуватиме значних додаткових коштiв тощо.

Частково це повтАЩязано з тим, що протягом тривалого перiоду пiд час протистояння соцiалiстичного табору краiнам захiдноi демократii радянська система приховувала правдиву iнформацiю щодо iдеологii НАТО, а також навтАЩязувала думку про ворожiсть Пiвнiчноатлантичного Альянсу.

Отже, що ж таке НАТО?

На сьогоднi НАТО вважаiться найкраще органiзованою та дiiвою мiжнародною органiзацiiю у сферi оборони, безпеки та полiтики. РЖдеологiя Органiзацii Пiвнiчноатлантичного договору викладена у Договорi, укладеному у Вашингтонi 4 квiтня 1949 року десятьма iвропейськими та двома пiвнiчноамериканськими незалежними краiнами, якi взяли на себе зобовтАЩязання щодо забезпечення взаiмноi оборони.

НАТО тАУ це мiжурядова органiзацiя, полiтико-безпековий союз, обтАЩiднаний спiльною системою цiнностей, до яких належать демократiя, свобода, верховенство права, вирiшення спорiв мирним шляхом i ринкова економiка/

Хто i членами НАТО?

На сьогоднi членами НАТО i 28 краiн: Бельгiя, Велика Британiя, Грецiя, Данiя, РЖсландiя, РЖспанiя, РЖталiя, Канада, Люксембург, Нiдерланди, Нiмеччина, Норвегiя, Польща, Португалiя, Сполученi Штати Америки, Туреччина, Угорщина, Францiя, Чехiя, Литва, Латвiя, Естонiя, Румунiя, Болгарiя, Словаччина, Словенiя, Албанiя i Хорватiя.

Якi цiлi НАТО?

Нинi, у XXI, столiттi перед Альянсом постаi цiлий комплекс стратегiчних цiлей та завдань, якi докорiнно вiдрiзняються вiд колишнiх, зокрема подолання наслiдкiв подiлу РДвропи за часiв Влхолодноi вiйниВ», змiцнення демократii в краiнах Центральноi та Схiдноi РДвропи.

Мова йде про боротьбу зi зброiю масового знищення, тероризм та краiни iз нелегiтимними режимами, в яких може виникнути спокуса застосувати таку зброю або передати ii терористам.

Щоб зберегти свiй авторитет i довiру громадськостi краiн всього свiту, не тiльки Заходу, Альянс повинен протистояти цим загрозам i вiдповiдати на новi виклики.

Якi цiнностi захищаi Альянс?

На сьогоднi НАТО продовжуi залишатися практично iдиною дiiвою та високоорганiзованою iнституцiiю колективноi безпеки, дiяльнiсть якоi грунтуiться на високих стандартах у сферi захисту прав людини, демократизацii суспiльства, рiвня розвитку економiки й соцiальних надбань та вiйськових стандартiв.

Правова основа iснування та дiяльнiсть НАТО

Пiвнiчноатлантичний договiр тАУ головний документ Органiзацii, який вiдповiдаi вимогам Статуту Органiзацii ОбтАЩiднаних Нацiй та i легiтимним мiжнародним договором.

Краiни-члени взяли на себе зобовтАЩязання пiдтримувати та розвивати свою обороноздатнiсть, iндивiдуально та спiльно забезпечувати основу для колективного воiнного планування.

Договiр про створення НАТО забезпечуi рамки для консультацiй мiж краiнами членами, коли одна з них вiдчуваi, що ii безпека знаходиться пiд загрозою.

Договiр проголошуi, що кожна iвропейська держава, котра здатна втiлювати у життя принципи цього Договору та сприяти безпецi у Пiвнiчноатлантичному регiонi може бути запрошена до членства в Альянсi.[14]

Принципи дiяльностi НАТО

Поряд з питанням мети дiяльностi НАТО важливим також i питання повтАЩязане з принципами дiяльностi органiзацii. Аналiзуючи цiлi та завдання дiяльностi Альянсу можна помiтити, що вони i специфiчними i спрямованими на регулювання проблем глобального характеру. НАТО функцiонуi в особливiй сферi i предметом регулювання маi безпеку, оборону, стабiльнiсть, недопущення вiйни. Альянс виконуi своi функцii на великiй територii. Всi цi особливостi зумовлюють наявнiсть специфiчних принципiв дiяльностi Альянсу, покликаних забезпечити виконання поставленоi мети.

Серед основних принципiв дiяльностi Альянсу можна видiлити наступнi:

Принцип колективноi безпеки

Принцип спiльного ухвалення рiшень на основi консенсусу

Принцип прiоритету iндивiдуальноi безпеки особистостi

Принцип мирного вирiшення спорiв

Принцип спiльностi i неподiльностi безпеки

В основi Пiвнiчноатлантичного договору (Вашингтонського договору) лежить принцип колективноi оборони. У контекстi НАТО колективну оборону можна описати як

тАв полiтичну волю держав-членiв при необхiдностi виступити на захист партнерiв за договором, використовуючи наявнi в iх розпорядженнi засоби (у т.ч. вiйськовi засоби), в той же час будучи готовими опертися на партнерiв за договором при забезпеченнi вiйськовоi безпеки своii держави;

тАв готовнiсть НАТО в цiлому i держав-членiв до колективного використання вiйськовоi сили при усуненнi загроз iх безпеки.

Полiтична воля держав-членiв найкращим чином виражена в самому Вашингтонському договорi. Краiни-учасницi договору розглядають збройний напад на одну з них нападом на них в цiлому i зобов'язуються, в такiй ситуацii допомагати один одному. Вашингтонського договору держави-члени зобов'язуються, що Вл.. дiючи окремо чи колективно, за допомогою постiйних i дiiвих самостiйних зусиль i взаiмодопомоги, пiдтримуватимуть i нарощувати свiй iндивiдуальний i колективний потенцiал боротьби з озброiним нападом В».

Принцип колективноi оборони не означаi звiльнення держави вiд обов'язку самому обороняти себе, а також права вiдмовитися вiд розвитку збройних сил. У держави-члена зберiгаiться обов'язок самостiйно забезпечувати готовнiсть до виконання вимагають iх застосування вiйськових засобiв завдань, якi недоцiльно реалiзувати колективно. У той же час краiна, що входить до системи колективноi оборони, готова поступитися будь-яку частину своiх завдань з вiйськовоi оборони партнерам за договором i свiдомо вiдмовляiться вiд розвитку певного вiйськового потенцiалу.

Готовнiсть НАТО в цiлому i кожноi краiни-члена окремо до колективноi оборони забезпечуiться iх участю в iдиному процесi оборонного планування. У ходi планування, перш за все, спiльно визначаються необхiднi для оборони вiйськовi засоби - iх кiлькiсть, якiсть i готовнiсть. Потiм у спiвпрацi НАТО та держав-членiв визначаються цiлi розвитку збройних сил кожноi держави-члена. Основою системи колективноi оборони НАТО i обумовленi краiнами-членами практичнi форми спiвпрацi, якi базуються:

тАв на колективному консультацiйному механiзмi,

тАв на iнтегрованоi вiйськовоi структури,

тАв на багатонацiональноi структурi вiйськового управлiння,

тАв на спiльному вiйськовому плануваннi i механiзм фiнансування,

тАв на готовностi кожноi держави-члена послати своi вiйська за межi власноi територii i прийняти на своiй територii вiйська iншоi держави-члена,

тАв на спiвпрацю i стандартизацii в багатьох вiйськових областях.

Принцип консенсусу у другiй половинi XX столiття став домiнуючим у системi мiжнародних вiдносин. Реальним виявом мiжнародного (мiждержавного) консенсусу i, передусiм, договори про утворення мiжнародних органiзацiй, положення котрих одностайно визнаються усiма членами органiзацii. Принцип консенсусу було покладено i в основу Пiвнiчноатлантичного договору 4 квiтня 1949 р. Важливим i те, що цей принцип перетворився у вiдповiдну полiтику консенсусу, яка поширюiться на усi сфери життiдiяльностi органiзацii, що передбаченi базовим договором. Образно можна говорити, що полiтика консенсусу в мiжнародних вiдносинах i виявом внутрiшнього демократизму краiн, що вступають в систему мiжнародних вiдносин.

Але внутрiшнiй демократизм держав, що утворюють мiжнародну органiзацiю, автоматично не гарантуi реалiзацiю полiтики консенсусу в РЗРЗ дiяльностi. Для цього необхiдним i цiлий комплекс додаткових умов.

По-перше, органiзацiя повинна представляти собою стабiльну коалiцiю, що ТСрунтуiться на спiльностi фундаментальних цiнностей i стратегiчних iнтересiв. В преамбулi Пiвнiчноатлантичного договору однозначно наголошуiться, що учасники Договору "сповненi рiшучостi захистити свободу, спiльну спадщину своiх народiв i iхню цивiлiзацiю, засновану на принципах демократii, свободи особистостi i верховенства права..".

По-друге, основою полiтики консенсусу i взаiмне право вето, яким володiють усi краiни-учасники, незалежно вiд iх економiчних, воiнно-полiтичних та iнших можливостей. Так, статтею 10 Договору визначаiться, що "сторони можуть за одностайною згодою запросити приiднатися до цього Договору будь-яку iншу iвропейську державу.

По-третi, умовою реалiзацii полiтики консенсусу i здатнiсть учасникiв органiзацii до компромiсу, як способу досягнення згоди на основi взаiмних поступок. Основою пiдготовки компромiсноi згоди i широка дискусiя, вiдкритий обмiн думками, який ведеться на рiзних рiвнях органiзацiйних i управлiнських структур.

По-четверте, важливою умовою реалiзацii полiтики консенсусу i взаiмна гарантiя терпимостi до iнтересiв усiх сторiн органiзацii. У Договорi зафiксовано, що вiн "не зачiпаi i не повинен тлумачитися як такий, що будь-яким чином зачiпаi права i обов'язки сторiн, якi випливають для них як держав-членiв iз Статуту Органiзацii Об'iднаний Нацiй.

Систематичнi полiтичнi консультацii в НАТО розпочалися з першого засiдання Альянсу у вереснi 1949 року. З того часу цей процес змiнювався, розвивався i вдосконалювався в залежностi вiд конкретних обставин, але головним форумом для проведення полiтичних консультацiй завжди залишалася ПАР. ii засiдання вiдбуваються з дотримуванням мiнiмуму формальностей, а дискусii проводяться в атмосферi вiдвертостi.

Регулярнi полiтичнi консультацii та обмiн поглядами вiдбуваються також в рамках iнших форумiв, межi вiдповiдальностi яких визначаiться ПАР. Це такi органiзацiйнi структури як Полiтичний комiтет на вищому та iнших рiвнях; Група з питань координацii полiтики; Регiональнi експертнi групи; Спецiальнi робочi групи з питань полiтики; Консультативна група з питань полiтики в атлантичному регiонi, а також: iншi спецiальнi комiтети i групи, якi вiдiграють безпосередню роль у сприяннi реалiзацii полiтики консенсусу мiж урядами держав-членiв в Альянсу.

Консультацii, якi проводять в НАТО, можуть вiдбуватися в таких формах як :

ü простий обмiн думками та iнформацiiю;

ü у формi повiдомлень урядiв про рiшення i заходи, якi будуть ухваленi i здiйсненi найближчим часом або в майбутньому;

ü у формi дискусiй, безпосередньо спрямованих на досягнення консенсусу при ухваленнi рiшень щодо полiтичного курсу Альянсу. Регулярнi консультацii проводяться в дусi вiдкритостi та спiвпрацi також з краiнами-партнерами у рамках РРДАП, в тому числi, з Украiною i Росiiю, з якими НАТО маi особливi партнерськi стосунки.

Таким чином, процес ухвалення рiшень в Альянсi ТСрунтуiться на консенсусi та загальнiй згодi, а це, в свою чергу, зберiгаi iндивiдуальний досвiд та власну позицiю кожноi краiни. Усi члени НАТО i рiвноправними i повноправними учасниками процесу полiтичного спiвробiтництва в межах Альянсу[4].

Принципово важливо зауважити, що прiоритетом всiii системи безпеки НАТО i iндивiдуальна безпека особистостi, реалiзацiя ii прав i свобод. При цьому прiоритет безпеки людини i громадянина i домiнуючим на усiх рiвнях органiзацii та управлiння: вiд державних i недержавних iнституцiй найнижчого рiвня до найвищих структур мiждержавного рiвня. Тому найпершою умовою членства в НАТО i внутрiшнiй демократизм суспiльства, що гарантуi реалiзацiю iндивiдуальних прав i свобод людини i громадянина.

Мiфи про НАТО

Мiф 1. НАТО - агресивний блок

Завданням НАТО i колективна безпека та оборона, а не напад чи агресiя, про що записано в основоположному документi Органiзацii тАУ Вашингтонському договорi 1949 року. НАТО у своiх принципах i дiяльностi дотримуiться норм ООН i дii за ii мандатом.

РЖдея обтАЩiднатися на постiйнiй основi заради встановлення миру i логiчним протиставленням викликам Другоi свiтовоi вiйни i необхiдностi спiльних дiй союзникiв у боротьбi з фашизмом. Вона була закладена Президентом США Ф.Д.Рузвельтом i ПремтАЩiр-мiнiстром Великоi Британii У.Черчiллем у серпнi 1941 року пiд час пiдписання тАЬАтлантичноi хартiiтАЭ. Документ, який встановив засади створення НАТО, був покладений в основу Декларацii ОбтАЩiднаних Нацiй 1942 року, а пiзнiше тАУ ООН.

Мiф 2. Нейтралiтет - надiйна гарантiя безпеки краiни

Свiтовий досвiд показуi, що нейтралiтет сьогоднi економiчно, полiтично i безпеково невигiдний. Новi непередбачуванi загрози та виклики безпецi ставлять перед кожною цивiлiзованою краiною проблему вибору: вiйськовий нейтралiтет чи участь у системi колективноi безпеки.

При цьому, забезпечення нейтралiтету вимагаi залучення значних фiнансових ресурсiв. В нейтральних iвропейських краiнах все чiткiше простежуiться тенденцiя до перегляду свого статусу, зростаi думка про вiдмову вiд нейтралiтету. Так нейтральнi Австрiя, Швецiя, Швейцарiя та Фiнляндiя, не будучи членами Альянсу, беруть активну участь, як i Украiна, у програмi НАТО тАЬПартнерство заради мирутАЭ. Фiнляндiя розпочала пiдготовку до остаточного узгодження стандартiв своiх Збройних Сил та iнфраструктури зi стандартами НАТО, що фактично може означати початок процесу вступу. Швецiя маi свiй вiйськовий контингент у складi триваючоi миротворчоi операцii НАТО з реконструкцii Афганiстану. Окрiм того, всi цi краiни, окрiм Швейцарii, i членами РДС, який здiйснюi iдину зовнiшню i безпекову полiтику, в рамках якоi плануiться створення Сил РДС швидкого реагування.

Мiф 3. Членство в НАТО дорого коштуi

В НАТО iснуi рекомендацiя, що нацiональнi витрати на оборону краiни-члена Альянсу повиннi складати близько 2% ВВП. Ще в 2000 роцi Верховна Рада прийняла рiшення збiльшити витрати на оборону до 3% ВВП, втiм, реальнi видатки у 2005 роцi становили 1,452% ВВП.

Вiйськовий компонент НАТО вимагаi суттiвих капiталовкладень у рамках нацiонального бюджету. Однак основнi грошi витрачаються не на нарощування кiлькостi озброiнь, а на iх якiсне полiпшення та на створення нормальних умов служби i життя для вiйськовослужбовцiв та iх сiмей.

В iвропейських краiнах вiйськовi витрачають грошi на товари з магазинiв i на послуги сервiсних фiрм, сприяючи створенню нових робочих мiсць i полiпшенню соцiально-економiчного становища мiсцевих жителiв.

Мiф 4. Спiвпраця з НАТО зiпсуi вiдносини з Росiiю

На сьогоднi Киiв, так як i Москва мають партнерськi стосунки з НАТО. При цьому слiд наголосити, що Росiя ранiше за Украiну започаткувала такi вiдносини, i iх стосунки постiйно поглиблюються. У сферi практичноi взаiмодii з НАТО Росiя в цiлому випереджаi Украiну. Тому природно, що НАТО не може стати ворожим до Росii.

Росiя маi спiльнi кордони з дiючими членами НАТО тАУ Польщею, Балтiйськими державами, Норвегiiю. При цьому, взаiмини з цими краiнами не тiльки не стали гiршими, вони навiть змiцнилися. Враховуючи потенцiйнi загрози мiжнародного тероризму, етнiчних, релiгiйних та економiчних криз, спiвпраця Украiни з Альянсом значно посилить нацiональну безпеку краiни, а вiдтак тАУ безпеку нашого стратегiчно важливого сусiда тАУ Росii.

Пiдприiмства оборонно-промислового комплексу Росii активно спiвпрацюють виробниками озброiнь в краiнах НАТО, проводиться спiльна модернiзацiя вiйськовоi технiки Збройних Сил Росii та краiн-членiв НАТО, виконуються авiацiйнi перевезення для НАТО.

Мiф 5 У сучасному свiтi немаi обтАЩiктивноi необхiдностi iснування НАТО

Спочатку НАТО створювалося для протистояння соцiалiстичнiй системi, а не загрозi, що несе мiжнародний тероризм цивiлiзацii, включаючи i великi, i маленькi краiни. Тепер вже абсолютно ясно, що проти спiльноi загрози потрiбнi спiльнi дii. Характер загрози змiнився, необхiднi для боротьби з нею засоби тАУ теж, однак принцип залишився тим же самим тАУ колективна оборона краiн, об'iднаних спiльними цiнностями. Можна сказати, що змiнилося сучасне розумiння безпеки. Разом з тим, необхiднiсть забезпечувати ii залишилася, навiть стала бiльш гострою, нiж наприкiнцi 40-х рокiв минулого столiття. Пiвнiчноатлантичний альянс впродовж свого iснування виявляв здатнiсть адаптуватися i гнучкiсть по вiдношенню до видозмiн архiтектури глобальноi безпеки.

Мiф 6. Членство в НАТО погiршуi iнвестицiйний клiмат

Вiдомо, що будь-який iнвестор, перед тим, як вкласти своi грошi в якусь краiну, обовтАЩязково перевiрить стабiльнiсть ii полiтичноi та економiчноi системи. Оскiльки ймовiрнiсть мiждержавних вiйн в РДвропi майже дорiвнюi нулю, iнвестор скорiше за все хоче знати тАУ якi гарантii, що його компанiю завтра не обкладуть величезними податками? Де впевненiсть, що ii взагалi не нацiоналiзують? Що не заборонять iноземнi капiталовкладення i не змусять його закрити справу? Членство в НАТО i найкращою вiдповiддю на цi питання.

Процедура вступу до Альянсу тАУ це всеохоплююча експертиза полiтичноi й економiчноi системи краiни. Якщо держава проходить ii та стаi членом НАТО, це означаi, що вона i стабiльним та передбачуваним полiтичним та економiчним партнером. Крiм того, досвiд останнiх хвиль розширення Альянсу, коли членства набули краiни Центральноi i Схiдноi РДвропи, свiдчить, що у перiод виконання цими державами нацiональних програм з Плану дiй щодо членства i проведення переговорiв зi вступу обсяги прямих закордонних iнвестицiй, в першу чергу захiдних держав, збiльшилися на мiльярди доларiв.

Мiф 7. Зi вступом до НАТО краiни втрачають суверенiтет

Такий сценарiй i неможливим i нелогiчним для членiв НАТО. Усi без виключення рiшення з будь-якого питання, що стосуiться дiяльностi Альянсу чи його членiв в рамках Альянсу, вирiшуються на основi консенсусу, тобто спiльноi згоди. Це означаi, що за iснування заперечень з боку хоча б однiii краiни, рiшення не може бути прийняте. За цим принципом працюi Рада Безпеки ООН, куди на постiйнiй основi з правом вето входять не усi члени органiзацii, а лише птАЩять. У цьому сенсi НАТО i бiльш демократичною органiзацiiю.

Мiф 8. Члени Альянсу загалом, та iвропейцi зокрема, танцюють пiд американську дудку

США на сьогоднi i однiiю з найсильнiших у вiйськовому й економiчному сенсi краiн свiту. Саме на Сполученi Штати лягаi найбiльше навантаження вiйськового та фiнансового внеску до Альянсу. Американська присутнiсть у РДвропi завжди вiдiгравала роль страхового полiсу для краiн континенту. Думка США не завжди збiгаiться з точкою зору iвропейцiв, але i самi iвропейцi далеко не завжди виступають з iдиною позицiiю.

РДвропейцi стурбованi тим, що США рiшучi у вiйськовому протистояннi терористичним загрозам, що вони, виходячи з власних нацiональних iнтересiв i доктрини поведiнки, не збираються миритися з iснуванням загроз i викликiв для своii держави та ii громадян по всьому свiту, а також витрачають замало коштiв на пiдтримку та розвиток найбiднiших краiн свiту.

Американцi, зi свого боку, розчарованi неспроможнiстю РДвропи дiяти i виступати злагоджено, розвивати свiй оборонний потенцiал, ii повiльно дiючими та часто неефективним та забюрократизованими iнституцiями.

Якщо уряди держав РДвропи та США будуть i надалi спiлкуватися, не чуючи один одного, то НАТО не зможе бути ефективною органiзацiiю, але якщо вони докладуть спiльних зусиль, то тодi НАТО матиме майбутнi, як механiзм досягнення спiльноi цiлi.

Мiф 9. Членство в НАТО призводить до перетворення краiн на вiйськовi табори, заповненi базами НАТО

Стаття 17 Конституцii Украiнськоi держави забороняi розмiщення iноземних вiйськових баз на територii Украiни i, вiдповiдно, прийняття такого рiшення без урахування ставлення до нього народу Украiни може розцiнюватися лише як спроба узурпацii влади.

Водночас, слiд зазначити, що розмiщення вiйськових гарнiзонiв створюi новi можливостi для працевлаштування населення в мiсцях дислокацii. Це вiдомо ще навiть з часiв Радянського Союзу.

Зокрема, для Украiни згода на тимчасове перебування росiйськоi бази в Криму до 2042 року надала можливiсть розрахуватися за борги за постачання енергоносiiв, на деякий час забезпечити державу дешевими енергоносiями, вирiшити проблему належностi радянськоi вiйськовоi спадщини i перегорнути сторiнку складних вiдносин з сусiдом.

Мiф 10. Украiнськi миротворцi - "гарматне м'ясо" в миротворчих операцiях Альянсу

До участi у мiжнародних миротворчих операцiях вже сьогоднi залучаються та залучатимуться у майбутньому виключно професiйнi вiйськовi на добровiльнiй основi. Майже всi краiни-члени НАТО мають професiйнi армii, в яких немаi строковоi служби. Крiм того, рiшення щодо направлення украiнських вiйськових контингентiв до складу мiжнародних миротворчих операцiй приймаються Верховною Радою Украiни.

Мiф 11. Украiна зобовтАЩязана брати участь в усiх вiйськових операцiях НАТО

Кожна краiна-член НАТО самостiйно вирiшуi, чи брати iй участь у певнiй вiйськовiй операцii НАТО. Важливо також, що всi рiшення в НАТО приймаються консенсусом. Тобто жодне рiшення в НАТО не може бути ухвалене за незгоди хоча б однiii краiни-члена Альянсу.[11]

2.НАТО та Украiна

Для чого Украiнi вступ до НАТО?

Чи i безтАЩядерний статус гарантiiю безпеки?

Мiж 1992 i 1996 рр. в Украiнi було лiквiдовано ядерну зброю. У результатi ядерного роззброiння Украiна позбулася гiгантського вiйськового потенцiалу. Пiсля розпаду СРСР на територii Украiни залишалося 222 одиницi носiiв стратегiчноi ядерноi зброi тАФ 176 мiжконтинентальних балiстичних ракет, 146 важких бомбардувальникiв, а також вiдповiдне ядерне оснащення (близько 7000 ядерних боiголовок мiжконтинентальних балiстичних ракет, крилатий ракет i ядерних бомб для бомбардувальникiв). Крiм того, украiнське керiвництво здало i тисячi зарядiв тактичноi ядерноi зброi. Вiдмова Украiни вiд засобiв ядерного стримування та ii приiднання до Дого вору про нерозповсюдження ядерноi зброi в якостi неядерноi держави унеможливили формування самодостатньоi системи безпеки Украiни. З лiквiдацiiю ядерноi зброi Украiна втратила можливiсть самостiйно лiквiдувати як загрози з використанням зброi масового знищення, так i потужнi загрози iз застосуванням звичайних озброiнь. Украiна вже не може розраховувати на стримування власними силами ядерноi держави, якщо таке протистояння вiдбуватиметься без допомоги Украiнi з боку iншоi ядерноi держави чи союзу держав.

Мiж тим, жодна з офiцiйних ядерних держав тАФ Росiя, США, Велика Британiя, Францiя i Китай тАФ не вiдмовилися вiд ядерноi зброi як засобу стримування i не мають намiру цього робити.

Визнаючи незалежнiсть Украiни, абсолютна бiльшiсть держав свiту i ООН визнали нашу державу в ii iснуючих кордонах. Однак, факт такого визнання не передбачаi наданнi Украiнi жодних прямих гарантiй безпеки.

У Договорi про створення Спiвдружностi незалежних держав, пiдписаному в Бiлорусi 8 грудин 1991 року, стверджуiться. що сто рони-учасники договору визнають кордони одна одноi такими, якими вони склалися на чаi пiдписання ДоговоруВ». Проте, реальна сила норм, закрiплених в цiй угодi, i мiнiмальною. Вiрменiя i Азербайджан i членами СНД, однак з 1992-1993 рр. частина територii Азербайджану перебувають пiд фактичний контролем Вiрменii. Грузiя, яка i членом СНД, не контролюi з 1993 р. свiй регiон Абхазiю, i з 1991 року - Пiвденну Осетiю, при цьому регулярно висуваючи звинувачення на адресу Росii тАФ iншого члена СНД тАФ в пiдтримцi абхазького i пiвденно-осетинського сепаратизму. Поступовий занепад значення СНД ще бiльше нiвелюi силу положень документiв цiii органiзацii.

В обмiн на ядерне роззброiння Украiна отримала певнi зобов'я зання з боку ядерних держав. 14 сiчня 1994 р. Росiя, США i Украiна пiдписали тристоронню домовленiсть, за якою Украiна може розраховувати на негайнi консультацii ядерних держав у разi загрози для своii безпеки. Гарантii безпеки Украiни у зв'язку з ядерним роззброiнням було бiльш детально оформлено 5 грудня 1994 р. в Будапештi. Керiвники Украiни, Росii, Великоi Британii i США пiдписали меморандуми, у якому останнi три краiни пообiцяли пова жати кордони Украiни, утримуватися вiд застосування або погрози застосування сили проти Украiни i Влшукати пiдтримки Ради Безпеки ООН у випадку, якщо Украiна виявиться перед загрозою агресii збоку ядерноi державиВ». У 1995 р. до цих зобов'язань, приiдналися Францiя i Китай. Слiд вiдзначити. що положення про пошук пiдтримки в Радi Безпеки ООН за умов загрози Украiнi з боку ядерноi держави досить безглуздим. Кожна з держав - офiцiйних власникiв ядерноi зброi - i членом Ради Безпеки ООН, i може заблокувати будь-яке ii рiшення, використовуючи право вето.

Договiр про дружбу, спiвробiтництво i партнерство мiж Росiйською Федерацiiю та Украiною фiксуi у статтi 2, що ВлВисокi Договiрнi сторони . поважають територiальну цiлiснiсть одна одноi i пiдтверджують непорушнiсть iснуючих мiж ними кордонiвтАж будуть вiдносини одна з одною на засадах принципiв взаiмноi поваги, суверенноi рiвностi, територiальноi цiлiсностi, непорушностi кордонiв, мирного врегулювання суперечностей, незастосування сили чи погрози силою, включно з економiчними та iншими засобами тиску, права народiв вiльно розпоряджатися свого долею, невтручання у внутрiшнi справи, дотримання прав людини i основних свобод, спiвробiтництва мiж державами, добросовiсного виконання узятих мiжнародник зобов'язань, а також iнших загальновизнаних норм мiжнародного правда

Договiр з Украiною було пiдписано в травнi 1997 р. за пiвтора мiсяцi до вiдкриття Мадридського саммiту НАТО, на якому iснувала перспектива започаткування руку Украiни в напрямi НАТО. Цей Договiр значною мiрою перешкоджаi легальним територiальним претензiям з боку Росii до Украiни.

Головна проблема цього договору полягаi в тому, що Росiя, як спадкоiмець СРСР маi значний iсторичний досвiд нехтування пiдписаними угодами (зокрема, договором про ненапад з Польщею вiд 1936 р. (порушений 1939 р.), Румунiiю вiд 1914р. (порушений 1940 р.), договорами з краiнами Балтii, окупованими СРСР в 1940 р., договором з Демократичною Республiкою Афганiстан вiд 1976 р. (порушений 1979 р.). Попри те, що Росiя у Договорi визнала територiальну цiлiснiсть Украiни, це не завадило iй висунути у вереснi тАФ листопадi 2003 р. територiальнi претензii до Украiни, ставлячи пiд сумнiв належнiсть Украiнi острова Коса Тузла. Чиннi угоди мiж Росiiю i Украiною передбачають, то кордон мiж УРСР i РРФСР станом на 1991 р. визнаiться державним кордоном мiж Украiною i Росiiю. Однак, попри це, Росiя висунула фактичнi територiальнi претензii, почавши будiвництво дамби з Краснодарського краю до острова КосаТузла. Лише жорстка позицiя Украiни, зокрема пряме попередження з боку Украiни про застосування сили в разi порушення кордону, зупинила це будiвництво на вiдстанi близько 100 метрiв вiд державного кордону Украiни. Росiя вирiшила знехтувати Договором з Украiною та мiжнародним правом, сподiваючись отримати вiд тодiшньоi слабкоi i дискредитованоi украiнськоi влади територiальнi поступки. За словами тодiшнього мiнiстра оборони Украiни РДвгена Марчука, ВлТузла показала непередбачуванiсть росiйськоi полiтики стосовно сусiдаВ», оскiльки Влтакого повороту подiй не передбачали анi iвропейськi, анi украiнськi прогнозисти та полiтологиВ».

У Договорi про вiдносини добросусiдства i спiвробiтництва мiж Украiною та Румунiiю сторони визнають суверенiтет, територiальну цiлiснiсть i недоторканiсть кордонiв одна одноi. У преамбулi Договору мiститься застереження про те, що Влсторони засуджують несправед ливi акти тоталiтарних i вiйськово-диктаторських режимiвВ». Таким Влнесправедливим актомВ» румунська зовнiшня полiтика намагаiться представити передачу Украiнськiй РСР 1940 р. сучасних Чернiвецькоi та пiвдня Одеськоi областi, вiдторгнутих Румунiiю вiд украiнськоi територii в 1918-1919 рр. Договiр з Румунiiю маi ту перевагу, що ця краiна в 2004 р. стала членом НАТО. Членство обмежуi можливостi Румунii щодо висунення територiальним претензiй до Украiни. У червнi 2003 р. мiж Украiною i Румунiiю було пiдписано договiр про режим державного кордону, вiдповiдно до якого було остаточно знято претензii Румунii на територiю Украiни, зокрема на територiю острова Змiiного, хоча у сторiн i залишилися суперечностi щодо розподiлу континентального шельфу. Пiдписання цiii угоди також вiдбувалося пiд впливом вiдносин з НАТО. Зважаючи на те, що Румунiя тодi прагнула вступити до НАТО в найближчiй хвилi розширення, саме вона була зацiкавлена в найшвидшому врегулюваннi всiх територiальних проблем з сусiдами.

Отож, рiвень наданих чинними мiжнародними договорами гарантiй безпеки Украiни не i достатнiм, оскiльки вiн не передбачаi адекватноi i потужноi вiдповiдi на можливi загрози.

Скiльки коштуi забезпечення безпеки самотужки?

Перебування Украiни у так званiй Влсiрiй зонiВ» мiж Росiiю i Заходом i небезпечним з огляду на потенцiйну можливiсть конфлiктiв за вплив на Украiну, а також через надмiрну залежнiсть стану безпеки неядерноi Украiни вiл зовнiшнiх чинникiв, зокрема вiдносин Росii i НАТО.

Економiчнi реалii не дозволяють Украiнi розвинути, а н

Вместе с этим смотрят:

"Стена безопасности" между Израилем и Палестиной

"Хезболла" как инструмент ИРИ в эскалации арабо-израильского конфликта

"Холодная война": идеологические и геополитические факторы ее возникновения

"Этап реформ" в Саудовской Аравии

Regulation of international trade within the framework of the world trade organization (WTO)