Мерiме та Росiя

Познайомившись з Проспером Мерiме РЖ. Тургiнiв зазначав: "Схожий на своi твори: холодний, витончений, вишуканий, iз сильно розвиненим почуттям краси й мiри i з цiлковитою вiдсутнiстю не лише якоi - не будь вiри, але навiть ентузiазму"

Мерiме звертаiться до жанру новели, в якому досягаi найбiльшоi глибини та виразностi. Новела, як дуже динамiчний жанр дозволяi проводити експеримент, випробовувати новi шляхи у мистецтвi. У новелi Мерiме вирiшуi складне завдання: через одиничну подiю розкрити характер iнших народiв, iнших епох. У листi до РЖ. Тургiнiва (10.12.1868) Мерiме так пояснив свiй метод: " Для мене немаi цiкавого завдання, а нiж якнайдетальнiший аналiз iсторичного персонажу. Менi здаiться, можна добитися вiдтворення людини минулих епох способом, аналогiчним до того, який скористався Кюв`i для вiдновлення мегатерiя та багатьох вiдмерлих тварин. Закон, як i для зовнiшньоi." Вiдтак, Мерiме особливу увагу звертаi на типiзацiю психологii.

"Взяття редуту" (1829) - коротка новела, побудована як оповiдь очевидця (можливо, Стендаля) про опiр росiян при штурмi наполеонiвськими вiйськами Шевардiнського редуту напередоднi Бородiнського бою. Об`iктом дослiдження тут i незрозумiла для француза загадкова стiйкiсть росiян, яку можна збагнути лишень через призму рос. нацiон. свiдомостi. Новела й написана в простодушно - оповiдний, хоч i дуже стриманiй манерi, що випередила "непараднi" опис боiв у "Парському монастирi" Стендаля та "Вiйнi i мирi" Л. Толстого. Та в стилi новели i своя загадковiсть: простота i "прозорiсть" мови приховують вишуканий звукопис, який перетворюi новелу на своiрiдну поезiю в прозi.

Мерiме прихильно ставився до Украiни. Про це свiдчать, зокрема, листи письменники, а також його розвiдки: нарис "Украiнськi козаки т iхнi останнi гетьмани" (1854), де йдеться про життя, звичаi та побут запорожцiв, iхню боротьбу за визволення Украiни, характеризуiться суспiльно-полiтичний ладна Запорiжцю Сiч, який Мерiме квалiфiкуi як вiйськову демократiю: дослiдження "Б. Хмельницький" (1863) з розгорнутою картиною буття украiнського народу в сер. XVIII ст. Окремi моменти iсторii Украiни та ii козацтва розглянув у працi "Епiзод з росiйськоi iсторii Лжедмитро" (1853), також у сюжетно повтАЩязаних з нею птАЩiсi "Першi кроки авантюрник" (1852), де вiдтворив життя Запорiзькоi Сiчi. Творчiсть М. Гоголя, приятелював з ним сполуками Мерiме до вивчення украiнськоi, росiйськоi т польськоi мов: вiн перекладав птАЩiсу "Ревiзор", написав низку статей, у яких високо оцiнив талант письменника. Цiкавився творчiстю Марна Вовчка, з якою був у приязних стосунках, робив спроби перекладу ii творiв, зокрема оповiдання "Козачка".

Ряд творiв Мерiме переклали М. Константинопольський, В. Пiдмогильний, РЖ. Рильський, М. Рудницький, С. Буда, М. Терещенко, Я. Кравець, Н. Гордiiнко-Андрiанова.

Починаючи з 1848 року Проспер Мерiме "лiтературно емiгрував до Росii й Украiни". Знайомство з iсторiiю, творами письменникiв цих краiн спонукало його до вивчення iхньоi мови, бо письменник прагнув читати твори мовою оригiналу.

Особливо Мерiме захоплювався Украiною, його приваблювало минуле i героiчна боротьба украiнського народу за нацiональну незалежнiсть. Найбiльше його зацiкавила епоха украiнського козацтва, гетьманування, iхнi звичаi та обряди. Про iсторiю народу виданi такi працi, як "Украiнське козацтво та iхнi останнi гетьмани", "Б. Хмельницький", у яких виклав своi захоплення Мазепою i Хмельницьким.

Пiд впливом його дослiджень у 1868 р. французький сенат у хвалив: вивчити у школах Францii курс iсторii Украiни. Цим самим Мерiме сприяв взаiморозумiння i повазi одного народу до iншого.

Також письменник захоплювався украiнськими та росiйськими письменниками: написав статi про Гоголя, мрiяв перекладати французською. М. Вовчка, переклав Пушкiна, Гоголя, Тургенiва французькою мовою. Про творчiсть цих письменникiв Мерiме написав статтi, давши високу оцiнку росiйськiй лiтературi.

50-е i 60-i роки проходять для Мерiме пiд знаком все зростаючого iнтересу до лiтератури слов'янських краiн, i перш за все до росiйськоi лiтератури. РЖнтерес до росiйськоi лiтератури виник в Мерiме вже в 20-i роки. Вiн знайомитися з представниками освiчених кiл росiйського суспiльства не далеких лiтературi, - з К.К. Лабенськоi, Н.А. Мельгунова, А.РЖ. i Н.РЖ. Тургенiвими, С.А. Соболевський. Соболевський пробудив у ньому iнтерес до творчостi Пушкiна. У 20-тi i 30-i роки Мерiме вже виявляi непогане знання росiйськоi лiтератури, з якою вiн знайомитися як за французькими перекладам, так i в оригiналi були К.К. Лебенскiй i С.А. Соболевський, але головним чином Варвара РЖванiвна Дубенська, знайома Пушкiна, у якоi Мерiме з середини 40-х рокiв починаi брати систематичнi уроки. Вiн читав Державiна, Крилова, Жуковського, Карамзiна, Грибоiдова, Лермонтова, Гоголя. Але особливе захоплення викликаi у нього Пушкiн, творчiсть якого вiн займався близько сорока рокiв.

Цi росiйськi iнтереси Мерiме розвиваються на тлi зростаючого критичного ставлення письменника до сучасноi йому французькiй лiтературi, про занепад якоi вiн не раз писав у приватних листах i деяких статтях. РЖ цьому мовчанню тим сюжетiв, падiння лiтературноi майстерностi Мерiме протиставляi досвiд кращих представникiв росiйськоi лiтератури. Вiн перекладаi твори деяких з них, про iнших пише статтi. У липнi 1849р Мерiме друкуi свiй переклад пушкiнськоi "Пiковоi дами". Через 2 роки з'являiться його стаття "Микола Гоголь", бiльш нiж наполовину складаiться з уривкiв i переказiв "Мертвих душ" i "Ревiзора" (За деякими вiдомостями, Мерiме був особисто знайомий з Гоголем, - вiн зустрiвся з ним в 1837 р. в салонi А.О. Смирновоi). Однака Мерiме побачив у Гоголя лише сатирiка ("Гоголь, - писав Мерiме, - перш за все яскравий сатирик. Вiн безжалiсний до злостi i дуростi, але в його розпорядженнi маi тiльки одна зброя"). Погано знаючи росiйську життя, Мерiме побачив у книгах Гоголя лише злу карикатуру на неi. Перебiльшив Мерiме i вплив на Гоголя ряду iноземних письменникiв (Рабле, Стерна, Гофмана, Бальзак). Характерно, що цю односторонню оцiнку Гоголя з радiстю пiдхопив

Ф. Бумарiн, розвинувши ii в 2 статтях у "Пiвнiчноi бджолi".РЖ.С. Тургенiв у листi Полiнi так оцiнив статтю Мерiме про Гоголя: "Надзвичайно проникливi розуми з числа iноземцiв, як, наприклад, Мерiме, побачать у Гоголя тiльки гумориста на англiйський лад. Його iсторичнi значення абсолютно вислизаi вiд них". Разом з тим Мерiме одним з перших у Францii звернув увагу на Гоголя, став пропагувати його твори. У липнi 1853г. вiн публiкуi повний переклад "Ревiзора.

У 50-i i 60-i роки Мерiме знайомиться з О.О. Баратинським, П.А. Вяземським, М.М. Лонгинова, РЖ.С. Тургенiвим: його заняття росiйською мовою i лiтературою розширюються i поглиблюються. Вiн читаi Загоскiна, Аксанова, А.К. Толстого, Тургенiва, Л.Н. Толстого, Достоiвського. З'являються його новi переклади творiв Пушкiна ("Цигани", "Гусар", "Пострiл") i, нарештi, стаття про великого росiйською спiваiте. Саме Пушкiн змусив Мерiме полюбити росiйську мову, оцiнити його багатство i силу. Вiн не раз писав про це своiм кореспондентам, наприклад, К.Н. Леонтьiву (11.04.1860): "Я глибоко захоплююся вашою мовою. Це iдина мова тепер у РДвропi, який ще придатний для поезii". РЖ далi про Пушкiна: "Володiючи чудовим iнструментом i вмiючи чудово на ньому грати, вiн все ж нiколи не розмiнювався на варiацii, але завжди шукав справжню мелодiю. У цьому його перевага над Байроном. Пушкiн у 30 вiршах створив "Пророка", в [36] - "Анчар". Лорд Байрон зробив би з цього 2 томи. У Пушкiна i росiйських письменникiв його часу Мерiме приваблювала Висока громадянськiсть iх творiв, смiливiсть i прямота у постановцi найгострiших питань росiйського життя, реалiзм, прекрасне володiння ловом. Цiкавi судження Мерiме про росiйську лiтературу РЖ.С. Тургенiва. "Ваша поезiя, - сказав нам одного разу Мерiме, вiдомий французький письменник i шанувальник Пушкiна, якого вiн, не вагаючись, називав найбiльшим поетом своii епохи, якi ледь не в присутностi самого Вiктора Гюго, - ваша поезiя шукаi, перш за все правди, а краса потiм i сам собою: нашi поети, навпаки, йде зовсiм протилежноi дорогою: вони клопочуть насамперед про ефект, дотепностi, красi, i якщо по всьому цьому iм постане можливiсть не ображати правдоподiбностi, так вони i це, мабуть, вiзьмуть на додачу".

У статтi про Пушкiна (яку мiж iншим, Тургенiв настiйно рекомендував П.В. Анненкова), Мерiме не уникнув деяких помилок i неточностей: вiн, наприклад, явно перебiльшував ступiнь впливу Байрона на росiйського поета, не помiтив цензурного гнiту, пiд яким знемагав Пушкiн, побачив в Миколi лише м'якого i справедливого критика творiв поета. Проте робота Мерiме була кращою статтею про Пушкiна у французькiй пресi.

З Тургенiвим Мерiме знайомився в лютому 1857р. в Парижi i з того часу постiйно листувався i зустрiчався. Але ще до знайомства, в 1854г, вiн публiкуi велику рецензiю на французький переклад тургенiвських "Записок мисливця", назвавши ii "Крiпосне право i росiйська лiтература". У цiй статтi, давши дуже високу оцiнку творчостi Тургенiва, Мерiме допустив ряд помилок в тлумаченнi деяких рис росiйського життя: його думки про крiпосне право вiдрiзняються наiвнiстю.

У 1863 р. з передмовою Мерiме виходить французький переклад роману Тургенiва "Батьки i дiти", у 1868 Мерiме публiкуi свiй етюд "РЖван Тургенiв". У цi ж роки вiн друкуi своi переклади творiв росiйського романiста - повiстей i оповiдань "Привиди" (1866), "Жид" (1869), "Петушков" (1869), "Собака" (1869), "Дивна iсторiя" (1870). Вiн переглядаi та редагуi переклади iнших творiв Тургенiва, що з'являються в цi роки у Францii: за порадою Тургенiва переводить розповiдь Марка Вовчка "Козачка", переказуi разом з ним "Мцирi" Лермонтова. 60-i роки Тургенiв ставати для Мерiме iдиним лiтературним однодумцем i другом, тому iх взаiмини становлять особливий iнтерес. Досить сказати, що вiд деяких нездiйснених задумiв Тургенiва ми дiзнаiться тiльки з iх листування.

Велика частина цих пiсень взято мною з книги вийшла в Парижi в кiнцi 1837г, пiд назвою La Guzla, au choix de Poesied I Hyriques, recuei llies dans la Dalmatie, la Bosnie, la Croatie et l `Hersegowine. Невiдомий видавець говорив у своiй передмовi, що збираючи колись природнiсть пiснi напiвдикого племенi, вiн не думав iх обнародувать, ну що потiм, помiтивши смак до твором iноземним, особливо до тих, якi своiх формах вiддаляються вiд класичних образах, згадав вiн про збори своiму i, за порадою друзiв, переклав деякi з iхнiх поеми, i геть. Цей невiдомий збирач був не хто iнший, Мерiме, гострий i оригiнальний письменник, автор Театру Клари Газюль, Хронiки часiв КарлаIX, Подвiйний помилки та iнших творiв, надзвичайно чудовий в глибокому i жалюгiдному занепадi нинiшньоi французькоi лiтератури. Поет Мiцкевич, критик пильне i тонкий i знавець Славенськоi поезii, не засумнiвався в достовiрностi цих пiсень, а якийсь учений-нiмець написав про них розлогу дисертацiю. Менi дуже хотiлося знати, на чому грунтуiться винахiд краiнi сил пiсень [.]. (Роман М.М. Загоскiна, свою думку про який Вяземський висловив у листi до Пушкiну 24.08.1831г.)

Протягом довгого часу Пушкiна знали за кордоном особливо в слов'янському свiтi, як родоначальника рус. лiтерат., але таким захоплюються, близьким, потрiбним, як, скажiмо, Достоiвський, Лев Толстой, а пiзнiш Чехов, Горки Маяковський, вiн не був.

У передмовi до одноактноi драмi "Двi сесри" Тургенiв писав: "Розумнi люди кажуть, що драма повинна вiдтворювати сучасне буття, вiдоме, певне суспiльство. вибачте, iншого не пам'ятаю. З розумними людьми приiмно погоджуватися, але не завжди можливо дотримуватися iхнiх порад". Закiнчуiться ця передмова словами "" Театр Клари Газуль", вiдоме твiр дотепного Мерiме, подав менi думку написати безделкi в його родi". Це програмне для Тургенiва - драматурга тих рокiв заяву потребуi пояснення: яким п'iсами Тургенiв протiвопоставляi свою драму i какому жанру можна вiднести його першi драматургiчнi дослiди?

Стендаль писав, що в "Театрi Клари Газуль" Мерiме "слiдував тiльки голосу природи i спонукань свого сердца2, що" твiр це ближче до природи i орiгiнальнiше, нiж будь-яке з що з'явилися у Францii протягом багатьох рокiв", що героi його" з плотi i кровi, правдивi i повнi життя". По сутi про те ж писав i Тургенiв, коли зiзнавався, що слiд Мерiме: його дiйовi особи не схожi на реальних iспанцiв, але схожi на iспанцiв "Театру Клари Газуль" (А.Б. Муратов. Романтична драма Тургенiва "Неосторожность")

Майже всi лiтературнi зiставлення, вважаi дослiдник, висловлюють "не стiльки творчу близькiсть мiж письменниками, скiльки типологiчнi сходження, зумовленi спорiдненiсть шляхiв розвитку франц. Лiтератури 19 столiття Розглядаючи лiтературнi зв'язки Тургенiва з франц. Романтиками: Вiктором Гюго, Санд, Альфреда де Мюссе, Шарлем, Бодлером, Проспером Мерiме, Ладарiя, добросовесно спираючись на своiх попередником, завжди обгрунтовано погоджуiться або не соглашаiться з iх трактуваннями, вносить своi корективи, творчо розвиваi теми. Крiтiкобiблiографiчна справно стаi у неi обов'язковими елементами при вивченнi лiтературних i життiвих вiдносин росiйського письменника з французами.

Тургенiвська концепцiя франц. лiтератури з роками поглиблювалася i ставала бiльш правдивоi та неупередженоi. Цьому багато в чому сприяв Мерiме М.Г. Ладарiя спiлкуiться увага своiрiднiсть особистих i творчих зв'язкiв двох письменникiв, знаходить типологiчнi i генетичнi риси подiбностi в таких творах, як новели "Подвiйна помилка", "Карлик", "Венера РЖльськая" та повiстi "Вiшнii води", "Степовий король Лiр", "Клара Мiлiч", бачить продуктивнiсть спiлкування письменникiв у спiльнiй роботi над перекладами, а також у лiтературно - критичних роздумiв. Слiд зазначити вплив Мерiме - драматурга i автора iсторичних хронiк, який наполегливо хотiв бачити Тургенiва творцем саме творiв iсторичного плану; як вiдомо, вiн закликав його взятися за велике iсторичне полотно з життя росiйських розкольникiв 17 столiття. Вибiр плана iсторiю розкольника Микити Пустосвята: соцiальних протест в умовах росiйського феодального суспiльства часто надiлявся в релiгiйнi форми. Вiн писав Мерiме: "Так, ви правi, розкольники 17 столiття в Росii = це революцiонери". У серединi 50-х рр. Тургенiв звертаi увагу не схоже явище у Францii напередоднi падiння феодалiзму. (Г.Б. Курляндська, Л.А. Баликава, РЖ. С Тургенiв i всесвiтнi значення росiйськоi лiтератури)

Творча дружба пов'язувала Тургенiва i з чоловiком Полiни Вiардо, вiдомим тодi лiтература, знавцiв мистецтва, кращим перекладачем "Дон Кiхотом на французька мова. Завдяки своiм поiздкам а Росiю i дружбi з Тургенiвим, Лун Вiардо прагне глибше ознайомиться з культурою та суспiльно - полiтичним ладом Россi. Вiн допомагаi Тургенiву переводити на французька мова Гоголя, Пушкiна, Лермонтова, його в коло видавцiв та лiтераторiв, де той невдовзi набуваi заслужений авторитет i як майстер слова i як пропагандист росiйськоi лiтератури на Заходi росiйський письменник стаi другом i лiтературним порадником Мерiме i Г. Флобера, братiв Гонкур, Е. Золя i Мопассана.

Тургенiв не знайшов уже в Парижi (переiхав в 1871 свого великого лiтературного одного, Проспера Мерiме, талант якого i письменницький почерк багато в чому збiгалися з тургенiвским. Цей письменник, що познайомив французьку публiку з росiйським автором своiм блискучим передмовою до перекладу роману "Батьки i дiти", помер в 1870 роцi, незабаром пiсля падiння iмперii. (Людвiг Пiч. З "Спогади)

РЖм'я Тургенiва тiсно пов'язане з iсторiiю культури францii другiй половинi 19ст. "В особi Тургенiва вперше в iсторii франко-росiйських лiтературних вiдносин великих письменник однiii краiни активно i безпосередньо брав участь у створеннi цiлого лiтературного руху в iншiй краiнi." Узагальнення радянського дослiдника як не можна бiльш точно визначаi характер вiдносин Тургенiва з письменниками Францii. Ця думка проникаi спогади i статтi про Тургенiва його французьких сучасникiв - Мопассана, А. Доде, П. Мерiме, Поля Берже та iн. (Гi де Мопассан. РЖван Тургенiв)

Все ж таки в лiтературних колах про нього були дуже високоi думки. "Що за чолов'яга, цей скiф", - писав Флобер Жорж Санд, Гiзо, Мерiме, Санд, Тен, захоплювалися ним. (Батист Форм. Спогади про Тургенiва)

"Популярнiсть Тургенiва у Францii почалася з" Записок мисливця", - згадував Мерiме в 1868году. - Його перший твiр, що i поруч оповiдань чи, скорiше, маленьких, повним оригiнальностi ескiзiв, було для нс як би одкровенням росiйських звичаiв i вiдразу дало нам вiдчути розмiри таланту цього автора".

Серед усiх цих статей та рецензiй, якi в цiлому сприяли популярностi до успiху книги Тургенiва у Францii впродовж декiлькох мiсяцiв, але навряд чи могли сприяти змiцненню його дiйсноi популярностi у французькiй лiтературi, було, однак, кiлька критичних робот, що одержали бiльше тривале значення. Однiiю з них була стаття Мерiме, видного письменника, в майбутньому став одним Тургенiва.

Деякi новi данi про Мерiме, нещодавно опублiкованi, дають кiлька цiкавих штрихiв до iсторii того, був написана ця перша його стаття про Тургенiва. Цiкаво вiдзначити, що iнiцiатором ii був саме Шаррьер (першим переклав "Записки мисливця" РЖ.С. Тургенiв на французьку мову). Випустивши свiй переклад "Записки мисливця", вiн одразу ж вiдправив екземпляр книги Мерiме з проханням вiдгукнутися на неi у пресi; таку статтю Шаррьер вважав для себе не тiльки схвальною, але й особливо важливою для успiху його видання: Мерiме вже користувався широкою популярнiстю у Францii не тiльки кЯ письменник, але i як перекладач. Пушкiна i Гоголя. У вiдповiдь лист Мерiме до Е. Шаррьеру датована 20.05.1854г "Я прочитав з великим iнтересом Ваш переклад" Записок мисливцiв ", - писав Мерiме, - i дякую вам за те, що ви дали менi можливiсть познайомитися з настiльки чудовим твором. РЖ якщо я зможу розташовувати невеликим дозвiллям, я припускаю написати його критичний розбiр для "Ревю де Монд" i сказати там все те хороше, що я думаю про цей твiр". Стримати свою обiцянку Мерiме змiг лише через мiсяць: у номерi 1.08.1854г. зазначеного журналу з'явилася його стаття про "Записки мисливця", озаглавлена "Лiтература i крiпосне право в Росii". Стаття ця належала письменниковi, iм'я якого говорила сама за себе, i не могла не привернути до себе саме широке увагу. Правда i вона не вiльна ще вiд деяких тенденцiйних перебiльшень вiйськового року, оскiльки автор хотiв зробити ii гостроi i полiтично актуальною для сучасних йому французьких письменникiв. На критичних аналiзах низки оповiдань "Записки мисливцiв" стаття ця прагнути показати, перш за все, ознаки розкладання крiпосницького ладу в Росii напередоднi Кримськоi вiйни; це однак не завадило Мерiме дати високу оцiнку книзi Тургенiва, як пам'ятника художньоi лiтератури, i, навпаки, попередило, певною мiрою, пiзнiше ставлення французьких читачiв до "Записок мисливцiв" як до лiтературного твору, що i в той же час яскравим документом росiйськоi громадськоi думки. З перших же рядкiв Мерiме попереджаi читача що "Записки мисливця" - "цiкаве i повчальне твiр, що розповiдаi про багато при своiму малому обсязi Мерiме пише далi: " Цi 22 жанровi картинки, майже однаково обрамленi, позначенi майстерним рiзноманiтним композицii i тону розповiдi. Вони ретельно обробленi, iнодi навiть з зайвою копiткiсть i дають у цiлому дуже точне поняття про соцiальний стан Росii". У висновку Мерiме висловлював надiю, що лiтературна дiяльнiсть автора" Записки мисливця "не перерветься на цьому вдалому досвiдi. "Я вважаю, - додавав Мерiме, - що Тургенiв, якого я не маю честi знати особисто - молодий письменник, i що його" Записки мисливця "i лише прелюдiiю до бiльш серйозного i бiльш значного твору".

Стаття Мерiме надалi передруковувалася неодноразово i не загубилася, подiбно до iнших фейлетоном, згаданим вище; опублiкована вона була в серйозному i впливовому журналi, який не легко марнував люб'язностi iноземним автором; нарештi, похвали, що виходили вiд Мерiме, були особливо авторитетними. Коли Тургенiв пiзньоi осенi 1856р приiхав до Парижа, його вже тут знали саме як автора "Записки мисливця"; до певноi мiри це пояснювалося також схвальною оцiнкою книзi, даноi таким вимогливим критиком, яким був Мерiме. Особиста дружня близькiсть обох письменникiв, як вiдомо, виникла мiж ними значно пiзнiше; в пору iх дружби Мерiме ще раз повернувся до "Записок мисливця" у великiй статтi про Тургенiва у 1868, але ця стаття тiльки розвинула його першi враження вiд цього твору, вперше висловленi Мерiме у 1854р., i пiдкрiпила iх небагатьма новими мiркуваннями у справедливостi яких в той час вже не могли сумнiватися численнi французькi шанувальники Тургенiва.

У 1954р Мерiме не мав ще пiд руками росiйського оригiнал книги Тургенiва: вiн судив про неi тiльки з перекладу Шаррьера. Протести Тургенiва щодо цього перекладу могли дiйти до Мерiме значно пiзнiше, того ж головним чином з вуст самого Тургенiва. У своiй першiй статтi Мерiме дорiкнув Шаррьера тiльки за свавiльне змiна iм заголовок книги. Але вже наприкiнцi 50-х рокiв Мерiме повнiстю прийняв сторону Тургенiва в питаннi про те, як повиннi бути переведенi "Записки мисливця". Для iсторii перекладiв з росiйськоi мову у Францii цей спiр мав деяке значення. Завдання, яке стояло перед французькими перекладачами "Записок мисливця", певна рiч, була не з легких. Дати читачам такий переклад, який був би в змозi передати росiйський оригiнал цiii книги, повноi поетичноi принади, багатьох труднопередаваiмих на будь-якому iншому мовою особливостi усного, сказовой мови, з ii диалектальнi формами i своiрiднiстю ii синтаксису, було особливо складно в умови французькоi перекладацькiй практицi XIX столiття.

Переклад Шаррьера, у всякому разi, не вiдрiзнявся точнiстю, як це вiдзначав i сам Тургенiв. Незадовiльними якостями цього обьясняiться перш за все, рiшення Тургенiва пiдтримати iншого перекладача своiх "записок" - РЖ. Дiлового i надати йому допомогу у випуску в свiт нового перекладу того ж твору (переклад тривав з листопада 1956 р, грудня 1957р). Мерiме, може бути, пiд впливом Тургенiва, також засуджував тепер перший переклад з тiii ж причини. Це видно, зокрема, з того листа (вiд 20.04.1859), яке Мерiме написав Шаррьеру з приводу постанови iм перекладу "Мертвих душ" Гоголя. "З великим iнтересом читав я вашу передмову до" Мертвих душ", - писав в цьому листi Мерiме, - але зiзнаюся вам вiдверто, я не можу схвалити вашу систему перекладу. Менi здаiться, що ви витрачаiте занадто багато дотепностi на захист неправого справи. Французька публiка не так закоснiла у своiх звичках, щоб вона не могла зрозумiти гiдностi iноземнiй форми". Цiкаво, що в цiй самiй статтi, яку засуджуi Мерiме, Шаррьер вельми ображено згадуi протести Тургенiва проти його перекладу "Записок мисливця", випущеного за п'ять рокiв перед тим. Зауваживши, що "жоден письменник нiколи не буваi задоволеним перекладом його творiв, Шаррьер прямо посилався на те, що Тургенiв нiбито зводив з ним" особистi рахунки".

У пiзнiх "Спогадах про РЖ.С. Тургенiва" М.М. Ковалевський писав: "З розмов з РЖваном Сергiйовичем я дiзнався, як склалася його лiтературна репутацiя в Парижi. Найбiльше сприяв iй Мерiме, а за ним Ламартiн".

1) З листа-вiдповiдi Мерiме випливаi, що надii Шаррьера, коли вiн посилав йому свiй переклад "Записок мисливцiв", сягали i далi; знаючи про близькiсть Мерiме до двору французького iмператора, Шаррьер просив йому "подяку" Наполеона III за видання цiii книги але Мерiме ухилився вiд яких-небудь Клопiт з цього приводу.

2) Перше знайомство Тургенiва з Мерiме вiдбулося у другiй половинi лютого 1857р.

Ми вiддаiмо належне Мерiме, який перейнявся величчю нашого найбiльшого нацiонального генiя - Пушкiна, зрозумiв силу Гоголя. Однак, вiдчуваючи силу росiйських письменникiв, Мерiме за методом аналогiй. Вiн же говорив про Гоголя: "Тiльки мову, на якому вiн пише, заважаi йому досягти в РДвропi слави кращих англiйських гумористiв." Але справа була не тiльки в перекладах. Росiйським письменникам все не знаходилося вiльноi вакансii в системi свiтових величин. Якщо Пушкiн i Байрон-"обидва", а Байрон вже володii свiтовим визнанням, то навiщо ж ще один претендент на те саме мiсце? (Д.М. Урнов, Тургенiв як представник Росii i росiйськоi лiтератури на Заходi)

У 1827 роцi, вiн випускаi, також не виставляючи свого iмена, другий твiр, що маi особливе значення для росiйськоi лiтератури. Це збiрка балад, названий "Гюзла" i виданий Мерiме за збiрку слов'янських балад. Насправдi там не було жодноi балади, яка була б записана в слов'янських краiнах, вони були складенi Мерiме, але настiльки вдало, що читачi, i в тому числi багато великих лiтератори, повiрили в iх справжнiсть

Пiзнiше в статтi про Пушкiна ("О. Пушкiн" 1869) мерине писав, скаржачись на долю письменника: справдi, лiтератори знаходяться в положеннi досить скрутному. Малюйте пороки, слабкостi, людськi пристрастi-вас звинувачують у бажаннi розбестити ваших сучасникiв. Не вiддавайте нiколи хороших якостей героя, який грiшить проти десяти заповiдей, - скажуть, що ви пiдриваiте суспiльну базу. Особливо ж не здумайте висмiювати лицемiрiв i лiсефiлантропов - ви наживете багато ворогiв". Цi слова говорять про те, як болiсно вiдчував Мерiме гнiтючий прес умовноi буржуазноi моралi, що обмежуi творчiсть художника рамками "десяти заповiдей" загальновизнаним чеснот. Це дасть ключ розумiння багатьох "загадок" в особистостi як Мерiме, так i його героiв.

50-е i 60-i роки в творчостi Мерiме цiкавi перш за все з точки зору його вiдносин до руськоi i слов'янською культурi та зв'язку з нею.

Звернення Мерiме до слов'янською теми маi свою iсторiю. Його Перовi звернення до теми - це 1827 рiк, рiк виходу його збiрки "Гюзла"

Перший, хто викрив мiстифiкацiю Мерiме, бив Гете, котрому Мерiме послав один екземпляр своii "Гюзал". Гете вiдразу сказав, що автор iх-Мерiме.Полное назва збiрки такого: "Гюзал, або Вибранi iллерiйской поезii, збори в Далмацii, Боснii, Хорватii та Герцеговинi". Збiрником Пушкiн; на його прохання Соболевськiй, особисто знайомий з Мерiме, запрси останнього. Отвечая Соболевському, Мерiме про те, як були створенi цi балади. Он пише наступне:

"У 1827 роцi ми з одних з моiх друзiв склали проект подорожi до РЖталii. Ми стояли перед картою, викреслюючи олiвцями план нашого путi. Прибув в Венецiю (на картi зрозумiло) i скучивши серед англiйцiв i Нiмцов, я запропонував поiхати в Трiiст, а остуда в Рагузу. але в кишенi у нас було дуже легко. тога я запропонував наперед описати наше мандрiвка, продати опис видавцевi, а на вирученi грошi подивитися, нас колько ми помилилися у наших описах". Далi Мерiме розповiдаi, як вiн складав своi балади у селi: " Близько полудня снiдали, а я вставав о 10 годинi ранку i, одну або двi цигарки, вiд нiчим робити, в дам, писав баладу. В результатi виник маленький томик, котрий ввiв в оману двох або трьох осiб "

Повiрив чи Пушкiн у справжнiсть цих балад? Крiм свiдоцтва Соболiвоi, який стверджував, що Пушкiн "пiддався мiстифiкацii Мерiме", i жартiвливе зауваження самого Пушкiна, який сказав: "В усякому разi, я був обдурений у гарнiй компанii", Пушкiн мав на увазi, що, так само як i вiн, у достовiрнiсть збiрки повiрив польський поет Мiцкевич.

Пiсля короткого передмови збирача помiщена дуже цiкава бiографiя слов'янського спiвака РЖакiнфа Маглановiча. Пушкiн, познайомившись з пам'ятником, звернув особливу увагу на цю бiографiю i писав про неi наступне: "Мерiме помiстив на початку своii" Гюзля "звiстки про старого гусляра РЖакiнф Маглановiче; невiдомо, чи iснував вiн коли-небудь, але стаття його бiографа маi незвичайну принаднiсть оригiнальностi i правдоподiбностi. Книга Мерiме рiдкiсна i читачi, думаю, iз задоволенням знайдуть тут життiпис слов'янина-поета". В одному з видань цього збiрника помiщений портрет РЖакiнфа Маглановiча роботи невiдомого художника; вiн зображений граючим на своiй гюзле. Всього балад у збiрнику тридцять два. Пiзнiше (1842г.) в новому виданнi Мерiме до них приiднав ще чотири. РЗх можна пiдроздiлити але темами, на три цикли. По-перше, значна частина балад присвячена темi боротьби слов'янських краiн iз загарбниками головним чином з турками i французами ("Смерть Томаса II, короля Боснii", "Кiнь", "Битва при Зенiцi-Великоi", "Чорногорцi" та iншi). Це найбiльш цiкавi балади, з особливою майстернiстю виконанi Мерiме. Далi цикл сiмейно-побутових пiсень ("Прекрасна РДлена", "Боярiшнiк Велико", "Сумна пiсня про благородну дружинi Асан Аги" i ряд iнших).

Нарештi, слiд особливо видiлити цикл лiричних балад ("Похоронна Пiсня", "РЖмпровiзацii РЖакiнфа Маглановiча" та iншi)

З справжнiми слов'янськими баладами Мерiме не був знайомий, але вiн мав у своiму розпорядженнi цiлу низку джерел, з яких мiг скласти уявлення про життя i побут слов'янських народiв. Одним з основних джерел була книга iталiйського мандрiвника абата Фортiс, яке називалося "Подорож в Далмацiю", що вийшла в 70-х роках XVIII столiття. У нiй давалися вiдомостi про побут, вдачу, пiснях, обрядах, навiть помiщена одна слов'янська пiсня, яку Мерiме перенiс у свiй збiрник - це "Жалобна пiсня благородноi дружини Асан Аги".

Зi збiрки Мерiме. Пушкiн переклав одинадцять балад.

У передмовi до "Пiсням загадкових слов'ян" 1835 року, куди були включенi перекладенi балади, Пушкiн вiдгукуiться про Мерiме як про "гострому i оригiнальному письменника, автора творiв надзвичайно чудових у глибокому i жалюгiдному занепадi нинiшньоi французькоi лiтератури" Серед цих "черезвичайно чудових творiв Мерiме. Пушкiн називаi "Подвiйну помилку", "Театр Клари Газюль", "Хронiку часiв Карла IX".

Тяжiння Мерiме до народного образу, майстерня розробка його, глибокий РЖнтерес списателя до слов'янськоi темi - ось те, що так привернуло Пушкiна в збiрнику Мерiме.

Пушкiн перевiв наступнi балади Мерiме: "Бачення короля", "Янко Марновiч", "Битва бiля Зiницi-Великоi", "Федiр i Олена", Влах у Венецii "" Гайдук Хрiзiч "," Похоронна пiсня "," Марко Якубович "," Бонапарт i чорногорцi "," Вурдолак "," Кiнь".

Пушкiн даi балад вiршований переклад, тодi в Мерiме всi вони були написанi прозою. Завдяки цьому балади абсолютно перетворюються. Ось два уривки з "похороннi пiснi" Мерiме i Пушкiна, Мерiме пише: "Прощай, прощай, добрий шлях!".

Пушкiн переводить так:

З Богом у далеку дорогу!

Шлях знайдеш ти слава Богу,

Свiтить мiсяць, нiч ясна;

Чаша випита до дна.

Особливо яскравим прикладом творчоi роботи Пушкiна над матерiалом узятим в Мерiме, служить переклад балади "Вурдалак" (в Мерiме "Ваня").

Переклад Пушкiна - це по сутi, новий твiр, незрiвнянно бiльш близьке до народноi творчостi.

Пушкiн додасть баладi гумористичний характер, бiльш близький народноi поезii. Всi будуватися на контрастi мiж тим, чого очiкуi Ваня, i що виявляiться в дiйсностi.

Образи балади Пушкiна бачиш: вони живуть, рухаються, дiють. Мерiме розповiдав про страх Ванi, Пушкiн показуi його.

Пушкiн рiзко змiнюi кiнцiвку, вносячи в неi бiльше реалiзму i справдi гумору.

Пушкiн на основi матерiалу, взятого в Мерiме, створив високохудожнi твори, якi далеко перевершили оригiнал. Вiн проник у народний образ з бiльшою силою i глибиною, нiж це змiг зробити Мерiме.

Знайомство з росiйськими починаiться в Мерiме в кiнцi 90-х рокiв. Серед його росiйських знайомих слiд вказати А.РЖ. i РЖ.С. Тургенiва, Соболевського, Герцена та iнших.

З росiйською лiтературою i насамперед з Пушкiним, Мерiме познайомив друг Пушкiна Соболевський.

Мерiме береться за вивчення росiйськоi мови. До кiнця 40-х рокiв вiн опануi iм настiльки, що вже може перекладати з нього на французьку мову.

Чим бiльше дiзнавався Мерiме росiйську мову, тим бiльше захоплювався ним "Росiйська мова, - писав вiн, - найбагатший, наскiльки можу судити, з усiх iвропейських мов. Вiн начебто створений для вираження найтонших вiдтiнкiв. При його незвичайнiй стислостi i разом з тим ясностi йому досить одного слова для з'iднання багатьох думок, якi на iнших мовах зажадали б цiлих фраз". "Росiйська мова безперечно краще iвропейських, - говорить вiн в iншому мiсцi, - не виключаючи грецького. Вiн незмiрно перевершуi нiмецький своiю яснiстю. По-нiмецьки можна знати всi слова фрази, безуспiшно добираючись до ii змiсту. З росiйською мовою нiчого подiбного трапитися не може".

Першим художнiм перекладом Мерiме з росiйськоi була "Пiкова дама", а пiзнiше iм переведено "Цигани" i "Гусар" Пушкiна, ряд уривкiв з Гоголя i оповiдань Тургенiва.

У 50-х i 60-х роках Мерiме випускаi ряд робот про росiйських письменникiв - "Микола Гоголь" (1851), Передмова до французького перекладу "Батькiв i дiтей" (1863), "Олександр Пушкiн" та РЖван Тургенiв (1869).

Велике захоплення Мерiме викликали "Цигани" Пушкiна. Про цю поемi вiн вiдгукувався як: "Не одного вiрша, не одного слова не можна було забрати, кожна на своiму мiсцi, у кожного своi призначення. А тим часом по зовнiшностi це все дуже просто, природно, i мистецтво виявляi себе тiльки повною вiдсутнiстю будь-яких зайвих прикрас".

Пушкiна Мерiме цiнував в першу чергу за те, що вiн зумiв у своiх творах дати позитивний образ. Порiвнюючи Пушкiна з Гоголем вiн вiддаi перевагу Пушкiну саме тому, що Пушкiн у своiй творчостi зумiв знайти цей образ. Мерiме писав про Пушкiна: "Пiсля того як вiн тривалий час знаходив в людському серцi всi пороки, всi ницостi, щоб iх бичувати i висмiювати, вiн раптом помiтив, що поряд з цим ганебним злиденнiстю i пiднесенi риси. Вiн став поетом великого i прекрасного, як тiльки вiн його вiдкрив". Мерiме завжди дуже цiкавився iсторiiю, вiн залишив ряд iсторичний праць, в числi яких роботи з росiйськоi та украiнськоi iсторii. У 1951 роцi вiн намагаiться створити драму про самозванця. Це драма ("Першi кроки авантюриста") задумана, безперечно, пiд впливом "Бориса Годунова", але самозванцем в нiй виступаi козак Юрiй, Отреп'iв ж - тiльки агент цього самозванця. У художньому ставлення драма не витримуi порiвняння з кращими творами Мерiме. Вона залишилася не закiнченою.

Мерiме був одним з найбiльших реалiстiв французькоi лiтератури XIX столiття. Вiдзначаючи його значення, треба особливо вказати на ту величезну роль, яку зiграв Мерiме як перший захоплений цiнитель i пропагандист росiйськоi лiтератури у Францii.

"Ваша поезiя, - говорив Мерiме Тургенiву, - шукаi перш за все правду, а краса i потiм сама собою".

У некролозi на смерть Мерiме Тургенiв писав про нього: "Ми, росiяни, зобов'язанi вшанувати в ньому людину, яка катував щиру i сердечну прихильнiсть до нашого народу, до нашоi мови, до нашого побутi, - до людини який позитивно боявсь перед Пушкiним i глибоко i вiрно розумiв i цiнував краси його поезii". Доводячи це, Гете виходив з таких мiркувань, склад слова Gazul той же, що i Guzla.

Проспер Мерiме пише статтi про росiйську лiтературу i росiйськоi iсторii XVII столiття, вивчаi повстання Степана Разiна i Пугачова.

Ця дiяльнiсть Мерiме вiдiграла визначну роль розвитку росiйсько-французьких культурних зв'язкiв. (С.Р. Брахман)

Познайомившись з Мерiме РЖ.С. Тургенiв вiдзначав: "Схожий на своi твори: холодний, тонкий, витончений, з сильно розвиненим почуттям краси i мiри з досконалим вiдсутнiстю не тiльки який-небудь вiри, але навiть ентузiазму. РЖ в цей момент саме росiйська лiтература ставати для Мерiме рятiвним засобом у його розладi з собою, бо вона пройнята тiiю особливою гармонiiю, моральною висотою i реалiзмом, яких жадав i не знаходив навколо себе письменник. Мерiме перевiв на французьку мову повiстi А.С. Пушкiна "Пiкова дама" (1849), "Пострiл" (1856), написав захоплену статтю про Пушкiна (1868), публiкуi статтю "Лiтература в Росii: М. Гоголь (1851) i переклад "Ревiзора" (1853, пiд назвою "Генеральний iнспектор"), пише передмову до перекладу роману РЖ.С. Тургенiва "Батьки i дiти" (1863), редагуi переклад роману "Дим" (1867), переводить повiстi "Привиди" (1866), "Дивна iсторiя" (1870), випускаi разом з Тургенiвим збiрка перекладiв його творiв "Московськi новели" (1869), пише про нього розгорнутi статтi "Лiтература i рабство в Росii. Записки росiйського мисливця РЖвана Тургенiва " (1854)," РЖван Тургенiв " (1868), залишаi зауваження про багатьох росiйських поетiв i письменникiв. Не всi Мерiме, вiрно, сприйняв в росiйськiй лiтературi. Так, вiн абсолютно не оцiнив першi твори Льва Толстого, а в Гоголя побачив тiльки сатирика, багато що запозичили у Стерна, Скотта, Шамiссо i Гофмана. Проте воно сутi, не знав у РДвропi рiзних за глибиною i гр

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Симплициссимус" Г. Гриммельсгаузена как роман воспитания