Особливостi образу лiричного героя у творчостi Байрона

Анотацiя

Темою даноi курсовоi роботи i особливостi образу лiричного героя у творчостi Байрона. Обрана тема маi пiзнавальне значення, допомагаi вiдчути дух байронiвськоi епохи, вир почуттiв самого автора.

У своiх творах Байрон розробляв вiчну проблематику добра i зла, зради i вiрностi, любовi i ненавистi, що не втратила актуальностi сьогоднi.

Проведено аналiз творiв тАЬПаломництво Чайльд-ГарольдатАЭ, схiдних поем, тАЬМазепатАЭ, тАЬПрометейтАЭ, тАЬВалтасарове видiннятАЭ з метою дослiдження образiв головних героiв, iсторичних передумов iх появи.

Робота складаiться iз вступу, двох роздiлiв, висновкiв та списку використаних джерел.

У роботi мiстяться десять першоджерел росiйських дослiдникiв творчостi Байрона.

Змiст

Вступ

Роздiл 1. Особливостi головного героя у творчостi Байрона

1.1 Образ лiричного героя у поемi тАЬПаломництво Чайльд-ГарольдатАЭ

1.2 Схiднi поеми

1.3 Лiричнi героi в поезiях тАЬПрометейтАЭ та тАЬВалтасарове видiннятАЭ

1.4 Образ Мазепи в однойменнiй поемi Байрона

Роздiл 2. Вплив байронiвського образу Мазепи на iвропейське мистецтво

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Творчiсть Байрона, завдяки поВнетичнiй пристрасностi, волелюбним iдеям, моВнгутньому протестовi проти будь-якоi тиранii, вiдiграла значну роль у формуваннi багатьох поетiв-романтикiв. Вона мала певний вплив на розвиток украiнськоi лiтератури. Поетом тАЬвеВнликимтАЭ i тАЬзнаменитимтАЭ називав Байрона Т. ШевВнченко. Украiнську перекладну байронiану започаткуВнвав М. Костомаров вiршами з циклу тАЬРДврейськi мелодiiтАЭ, якi були опублiкованi в харкiвському альманасi ВлСнiпВ» (1-й вип., 1841). Окремi твори Байрона переклали РЖ. Наумович, О. Кониський, РЖ. Верхратський, О. Навроцький, М. Старицький, Б. Грiнченко, Леся Украiнка та iн. Найвизначнiшими е переВнклади П. Кулiша (перша пiсня тАЬДон ЖуанатАЭ, 1891; тАЬЧайльд-Гарольдова мандрiвкатАЭ, 1894, опублiкована РЖ. Франко, 1905), П. Грабовського (тАЬШiльйонський в'язеньтАЭ, 1894, та iн.), РЖ. Франка (тАЬКаВнiнтАЭ, 1879; уривок з роману тАЬДон ЖуантАЭ тАУ тАЬНоВнвогрецька пiснятАЭ, 1885). У 1889 вийшла фiлософська поема РЖ. Франка тАЬСмерть КаiнатАЭ, у якiй вiн iнтерпретуi бiблiйнi образи англiйського поета i водночас полемiзуi з ними (Франкiв Каiн на вiдмiну вiд Байронового, який залишаiться гордим iндивiВндуалiстом, виступаi в кiнцi твору як невiд'iмна вiд людськоi громадськостi особистiсть). У радянський перiод твори Байрона перекладали РД. Тимченко (тАЬКаВнiнтАЭ), Д. Загул (тАЬМазепатАЭ), М. Рошкiвський (тАЬМанВнфредтАЭ), Ю. Корецький (тАЬТрагедiiтАЭ), Д. ПаламарВнчук (тАЬЛiрикатАЭ), М. Кабалюк (тАЬШiльйонський в'яВнзеньтАЭ та iн.), С. Голованiвський (тАЬДон ЖуантАЭ). Творчiсть Байрона дослiджували РЖ. Франко (ст. тАЬЛорд БайронтАЭ, 1894, та iн.), К. Лукачiвський (реферативний огляд творчостi поета, 1888), П. Филипович, С. Родзевич, РЖ. Журавська, Д. Кузик, Л. Герасимчук, Д. Наливайко та iн.

Джордж Байрон i поетом, який вчинив ледве не унiкальний вплив на цiлу епоху, i не лише лiтературну. ЙоВнго слава в першiй третинi XIX ст. була незвичайна й постуВнпалася хiба що славi Наполеона. В елегii Пушкiна тАЬДо моВнрятАЭ (1824), яка i вiдгуком на смерть Байрона, що сталася через чотири роки пiсля смертi Наполеона, i рядки:

тАжТам он (Наполеон - Д. Н.) почил среди мучений,

Ваи вслед за ним, как бури шум,

Другой от нас умчался гений,

ДруВнгой властитель наших дум. [12. c. 42]

Цим тАЬдругим генiiмтАЭ i тАЬволоВндарем думтАЭ був Байрон, якого Пушкiн порiвнюi з морем:

тАж Он был, о море, твой певец.

Твой образ был на нем озВнначен,

Он духом создан был твоим:

Как ты, могущ, глуВнбок и мрачен,

Как ты, ничем не укротим. [12. c. 42]

РЖ це була не особиста думка й особистий образ Байрона, витворений Пушкiним, а вираження думки й образу, поширеного в усiй РДвропi 10-30-х pp. XIX ст.

Цiкаво, що поет Байрон, який не вiдзначався особлиВнвим нахилом та iнтересом до фiлософii, мав величезний вплив на умонастроi принаймнi двох поколiнь i формуванВння iх свiтогляду. Власне, вiн виявився iхнiм речником i, як великий та могутнiй генiй, пристрасний поет, дав глибоке й хвилююче вираження iхнього розчарування в новому суспiльному устроi, що стверджуВнвався пiсля буремноi революцiйноi епохи на межi XVIII-XIX ст., розчарування, що набирало космiчних масштабiв (знаменита тАЬсвiтова скорботатАЭ).

Звичайно, це захоплення Байроном, тАЬкульт БайронатАЭ не мали всезагального характеру, немало було й тих, хто не сприймав i категорично осуджував цього поета. Однак це не шкодило його славi, а на свiй лад сприяло iй. Для консерваторiв i святенникiв вiн був утiленням аморалiзму й зачинателем тАЬсатанинськоi школитАЭ в поезii, що виклиВнкав навiть побожний страх, особливо в мiщанському сеВнредовищi.

До речi, на цьому спекулював молодий Едгар По, який 1829 року писав своiму опiкуновi, прагнучи його заВндобрити: тАЬХочу зазначити на закiнчення, що вже давно вiдкинув Байрона як зразок i за це розраховую на певний кредиттАЭ.РЖнших насторожувало його бунтарство, репутацiя тАЬреволюцiонератАЭ. Наприклад, обережний В. Жуковський у вереснi 1825 року писав Пушкiну в село Михайлiвське: тАЬЧуiш, Бейроне Сергiйовичу! Дивись-но: Бейрон на лiрi, а не Байрон на дiлi..тАЭ[10. c. 36]Та, зрозумiла рiч, найбiльшу славу Байрон мав у лiтературi, i його вплив на неi був особливо глибокий та потужний. Французький критик А. Мазюр, який зовсiм не благоволив до Байрона, писав у 1833 роцi пiд натиском фактiв, що тАЬце вiн дав рух та iмпульс всiй поВнезii нашого столiття, вона була пiднята Байроном на ноВнвий рiвень, вона вся вийшла iз його генiятАЭ,i навiть твори найвидатнiших поетiв тАЬчастiше, нiж прийнято думати, ним вiдзвучуютьтАЭ.А росiйський поет А. В'яземський, пiдвоВндячи пiдсумок дii Байрона на iвропейськi лiтератури, зазВнначав у iхньому вiршованому оглядi:

тАжво всех романах и поэмах

Его клеймо носил герой. [5. c. 86]

Отож, творчiсть Байрона знаходилася в центрi уваги всiii освiченоi РДвропи й була чинником великоi ваги та значення. Проте не буде перебiльшенням сказати, що найбiльш резонансними були в нiй три твори: поема тАЬПаломництво Чайльд-ГарольдатАЭ, особливо перша й друга ii пiснi (1812), драматична поема тАЬМанфредтАЭ (1816) та поема тАЬМазепатАЭ (1818). Вони належать до рiзних перiодiв творчостi Байрона, власне, ними вiдкриваються цi перiоди: тАЬЧайльд-ГарольдомтАЭ, точнiше, першими пiснями цiii поеми тАУ перший перiод, тАЬМанфредомтАЭ тАУ другий, а поема тАЬМазепатАЭ означена рисами перехiдностi до третьоВнго, заключного.

Нерiдко творчiсть Байрона уявляiться вищим i заверВншеним втiленням романтизму, але це явне перебiльшенВння. Вiрнiше сказати, що вiн i зачинателем i провiдним поВнетом однiii з найзначнiших течiй романтизму, яка була названа його iменем тАУ байронiзмом. Це була течiя, що склалася в 10-20-х pp. XIX ст., в часи стабiлiзацii буржуазВнного суспiльства, i була бурхливою реакцiiю на це суспiльство i його негацiiю. Поети й митцi, що до неi налеВнжали, були максималiстами в своiх поглядах, вони вираВнжали тотальне розчарування в свiтi, що виник пiсля грандiозних потрясiнь i сприймався ними як лихий насмiх над iдеалами й сподiваннями, якi надихали попереднi поВнколiння. Саме у романтикiв цiii течii з'являiться рiзке протиставлення iдеалу й дiйсностi, яке нерiдко вважаiться унiверсальною рисою романтизму, нiбито притаманною всiм його течiям. Свiт уявлявся iм клубком нерозв'язних суперечностей, де головною, визначальною i супеВнречнiсть мiж духовною особистiстю i неадекватним iй стаВнном свiту, тАЬцарством крамарятАЭ.

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Симплициссимус" Г. Гриммельсгаузена как роман воспитания