Украiнськi витоки вiдомого фiзика-оптика академiка В.П. Лiнника

МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ ТА НАУКИ УКРАРЗНИ

НАЦРЖОНАЛЬНИЙ УНРЖВЕРСИТЕТ iм. Т. Г. Шевченка

Фiзичний факультет, кафедра астрономii

Украiнськi витоки вiдомого фiзика-оптика академiка В.П. Лiнника

Виконав: студент V курсу

Група 110 ФО

Бережний Сергiй

Киiв 2010

План

Вступ

Передумови iнтересу до астрономii

Перервана вiйною наукова дiяльнiсть

Наукова робота в КПРЖ

Оптичний iнститут й оптичне товариство

Астрономiчний перiод у дiяльностi Лiнника

Лiтература

Вступ

Володимир Павлович Лiнник (1889тАФ1984), академiк AH CPCP (1939), двiчi лауреат Державноi премii СРСР (1946, 1950), Герой Соцiалiстичноi працi (1969), кавалер багатьох орденiв i медалей, упродовж свого довгого та плiдного наукового життя зробив вагомий внесок до багатьох напрямкiв оптичноi науки [1, 2]. Особливо вражають його розробки, що стосуються астрономiчного приладобудування. Людина, яка народилась у XIX ст., зумiла передбачити й запропонувати схеми та технологii, що стали актуальними у XX ст. й залишаються передовими у нашому, XXI, ст.

Бiльшу частину свого життя В. П. Лiннник провiв у Ленiнградi (Санкт-Петербурзi). Багато науково-дослiдних i навчальних закладiв мiста пишаються своiм колишнiм спiвробiтником. На жаль, нетривалий украiнський перiод життя видатного вченого досi був мало дослiджений. Але цю прогалину нарештi стали лiквiдовувати. У 120-ту рiчницю з дня народження В.П. Лiнника в Киiвському полiтехнiчному iнститутi (КПРЖ) та в Бiлоцеркiвському аграрному унiверситетi, де вiн свого часу працював, пройшли науковi читання, присвяченi В.П. Лiнниковi. В Астрономiчнiй обсерваторii Киiвського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка на конференцii ВлУкраiнський технiчний музей: теорiя, досвiд, перспективиВ», присвяченiй Мiжнародному роковi астрономii, теж прозвучали кiлька доповiдей про дослiдження науковоi долi нашого земляка В. П. Лiнника.

Передумови iнтересу до астрономii

В.П. Лiнник народився 6 липня 1889 р. в Харковi в сiм'i токаря по металу РЖвана Петровича Темнова. Пiсля смертi батька 1891 р. мати, не маючи матерiальних можливостей утримувати дитину, вiддала сина на виховання своiму братовi Павлу Федоровичу Лiнниковi, а сама поiхала на заробiтки до Киiва. Павло Федорович усиновив небожа, тому прiзвище хлопчика змiнилося. Малий Володя до 1898 р. жив у с. Парастаiвка Чернiгiвськоi губернii. Там на цукровому заводi Павло Федорович працював ковалем. Потiм родина переiхала до Бiлоi Церкви, де Володимир закiнчив спочатку двокласне училище, а потiм у 1909 р. гiмназiю iз золотою медаллю.

Того ж року В.П. Лiнник вступив на фiзико-математичний факультет Киiвського унiверситету св. Володимира. Тогочасна програма викладання фiзики на цьому факультетi передбачала слухання на перших двох курсах лекцiй професорiв П.Г. Де-Метца та Й.Й. Косоногова з експериментальноi фiзики (вступ до механiки, вчення про теплоту, коливальний рух i акустику, оптику, вчення про електрику та магнетизм) [3]. Лекцii супроводжувалися добре органiзованою демонстрацiiю. У механiчнiй, тепловiй, електричнiй та оптичнiй лабораторiях студенти проходили фiзичний практикум. Крiм цього, усi студенти факультету слухали курси зi спецiальних роздiлiв астрономii та геодезii, якi на той час викладав ординарний професор Р. Ф. Фогель. Вiн одночасно був директором унiверситетськоi обсерваторii, у стiнах якоi студенти й набували практичних навичок.

Пiд час перебування В.П. Лiнника в Киiвi увагу населення, а особливо студентства, привернули двi визначнi астрономiчнi подii. У 1910 р. всi захоплено милувалися яскравою кометою Галлея. У мiстi у зв'язку з цiiю подiiю навiть виник гурток аматорiв астрономii, який через декiлька рокiв набув визнання далеко за межами Киiва, до нього бажали вступити мешканцi багатьох сiл i мiст [4]. Активнi члени цього гуртка, переважно люди з фiзико-математичною освiтою, розгорнули астрономiчну просвiтницьку дiяльнiсть серед населення тАФ читали лекцii, демонстрували небо за допомогою телескопiв, умiшали статтi з астрономiчноi тематики в мiсцевих газетах i журналах. Пересiчний киянин у роки iснування гуртка (1910тАФ1917) мiг вiльно отримати вiдповiдi на будь-якi запитання з астрономii, завiтавши на заходи цiii спiльноти.

У серпнi 1914 р. через Киiв мала пройти смуга повного сонячного затемнення. Задовго до цiii дати науковцi, студенти та викладачi, мiсцевi газети жваво обговорювали майбутню подiю. За мiсяць перед затемненням до Киiва прибули зi своiми приладами експедицii Лiкськоi обсерваторii (США) та Московського унiверситету. Неподалiк розмiстилися експедицii Кордовськоi (Аргентина), Паризькоi, Нiццькоi, Алжирськоi обсерваторiй, спостерiгачi з Гамбурга та Берлiна. Приладдя було встановлене на територii обсерваторii, в ботанiчному саду унiверситету, група спостерiгачiв розмiстилась у Бро-варах, а частина поiхала до Криму. Найновiтнiшi прилади для спостереження Сонця та сонячноi корони, наче на виставцi наукових досягнень, привертали увагу зацiкавлених. Хоча мiсця розташування спостережних експедицiй були оточенi городовими, але ж студентська молодь i викладачi знаходили спiльну мову з iноземцями, часто допомагаючи iм у монтуваннi складного обладнання. Для провiнцiйного на той час мiста сонячне затемнення 1914 р. стало вдалою нагодою ознайомитися з новiтнiми астрономiчними приладами. Там були гелiографи та коронографи, Влвеличезний телескоп завдовжки 40 аршин, що закiнчувався камерою-обскурою, в яку вмiщувалися два спостерiгачiВ» [5] та багато iншого. Студенти та молодi вченi були в захватi вiд побачених новинок.

Володимир Лiнник на той час теж був активним членом Киiвського гуртка аматорiв астрономii i вже спецiалiзувався з оптики. Тому саме йому доручили бути асистентом у самого Кемпбелля, директора Лiкськоi обсерваторii [6]. Зi спогадiв учасникiв тих подiй, у Кемпбелля пiсля першоi же розмови з юнаком склалося приiмне враження про нього. Поважний учений спочатку навiть запитував: ВлЦе професор?В», а вiд'iжджаючи з Киiва, в присутностi iнших сказав Володимировi: ВлЯ сподiваюсь iз часом про Вас що-небудь почутиВ».

Можливо, саме цi астрономiчнi подii або лекцii та вiдвiдини обсерваторii, а можливо, просто пiвденне украiнське нiчне небо привернуло увагу до астрономii молодого В.П. Лiнника, заклавши iнтерес, який вiн пронiс через усе своi життя. На жаль, узятися за детальнi дослiдження в цiй галузi вiн змiг лише пiсля двох свiтових вiйн. Але ж недаремно так довго визрiвали та гартувалися його iдеi!

Перервана вiйною наукова дiяльнiсть

У 1914 р. В.П. Лiнник закiнчив унiверситет з дипломом РЖ ступеня (випускна дипломна робота була присвячена астрономii тАФ ВлОбчислення орбiти кометиВ»). Його затвердили як асистента на кафедрi фiзики в альма-матер. У той же час вiн викладав фiзику в жiночiй гiмназii св. Ольги. На жаль, початок науковоi та педагогiчноi дiяльностi В. П. Лiнника перервала Перша свiтова вiйна тАФ 1915 р. його призвали на вiйськову службу, але трохи згодом вiдрядили до фiзичноi лабораторii Киiвського унiверситету, де тодi ремонтували прилади вiйськового призначення й вiн як висококвалiфiкований фахiвець мiг бути бiльш корисним, нiж на фронтi. У 1916тАФ1918 pp. В.П. Лiнник завiдував оптичною майстернею Вiйськово-промислового комiтету в Киiвi.

Вiйськово-промисловi комiтети (ВПК), якi працювали пiд час Першоi свiтовоi вiйни, тАФ це органiзацii пiдприiмцiв, створенi, щоб мобiлiзувати промисловiсть для вiйськових потреб. Заклик про створення ВПК пролунав на IX з'iздi представникiв промисловостi й торгiвлi у травнi 1915 p., а вже на початку червня комiтети з'явилися в Москвi, Одесi, Киiвi, Казанi, Симбiрську, Саратовi. Вони об'iднували приватнi пiдприiмства, майстернi та великi заводи, вищi навчальнi заклади й клiнiки, громадськi та суспiльнi органiзацii, якi за мирних умов не мали стосунку до армii, в iдиний складний механiзм для допомоги iй [7]. На початок 1916 р. були створенi 220 мiсцевих ВПК, об'iднаних у 33 обласних комiтети; пiзнiше iхня кiлькiсть збiльшилась. ВПК залучили до обслуговування армii бiля 1300 середнiх i малих промислових пiдприiмств, створили понад 120 власних заводiв i майстерень.

Киiвський унiверситет у клiнiках медичного факультету лiкував поранених солдатiв, виготовляв певнi лiкарськi засоби для шпиталiв, допомагав увести в дiю рентгенiвськi кабiнети, а фiзичнi лабораторii брали участь у ремонтi та виготовленнi вiйськових приладiв й iнструментiв. Зокрема, оптична майстерня, в якiй працював В. П. Лiнник, лише впродовж другого пiврiччя 1915 р. виконала такi роботи:

тАФ за завданням Пiвденно-Захiдного фронту спроектовано та виготовлено оптичний прилад секретного виробництва та вертикальний кутомiр спецiального призначення,

тАФ за завданням Киiвського артилерiйського складу сконструйовано та виготовлено оптичний пристрiй, який даi змогу влаштовувати дистанцiйнi ТСратки в бiноклях галiлеiвського типу, що ними забезпечено переважно пiхотнi частини,

тАФдля того ж складу виготовлено 19 артилерiйських кутомiрiв, 7 дистанцiйних ТСраток, декiлька дрiбних частин до прожекторiв, 2 нiмецьких панорамних прицiли,

тАФвиготовлено 70 оптичних i кутомiрних снарядiв [8].

Пiсля Жовтневоi революцii 1917 р. всi члени робочоi групи Центрального ВПК були заарештованi, а пiдприiмства ВПК перейшли в березнi 1918 р. до Народно-промислових комiтетiв, якi, у свою чергу, були розпущенi в жовтнi того ж року.

Пiсля того, як була закрита оптична майстерня в Киiвi, В.П. Лiнник повернувся до Бiлоi Церкви, де став викладати фiзику у сiльськогосподарському технiкумi (тепер тАФ Бiлоцеркiвський аграрний унiверситет), але й не перервав наукових дослiджень. Саме в Бiлiй Церквi Володимир Павлович став опрацьовувати оптичнi методики та виготовляти самостiйно пiдзорнi труби. Робота над теорiiю оптичного приладу приводить його до висновку, що треба перевiряти точну форму оптичноi поверхнi, щоб досягти якомога кращоi роздiльноi здатностi iнструмента. На шляху до цiii мети вiн розроблюi метод дослiдження параболiчних дзеркал й астрономiчних об'iктивiв, а також принцип гармонiчного аналiзатора, пристосованого до механiчного обчислення заданих iнтегралiв, i сам його виготовляi. У 1921 р. в Киiвi зiбрався II з'iзд Росiйськоi асоцiацii фiзикiв, утвореноi 1919 р. На цьому з'iздi В. П. Лiнник виступив з доповiддю про спосiб дослiдження параболiчних дзеркал й астрономiчних об'iктивiв тАФ ця доповiдь стала його першою науковою публiкацiiю [9].

Наукова робота в КПРЖ

Упродовж 1920тАФ1922 pp. була втiлена украiнська концепцiя освiти, за якою вища школа зазнала серйозних структурних змiн. Були створенi науково-дослiдницькi кафедри (НДК), якi фактично ставали першими зразками радянськоi аспiрантури. Головним завданням кафедр була Влрозробка пiд керiвництвом найбiльш видатних учених наукових проблем, а також пiдготовка до науковоi i педагогiчноi дiяльностi осiб, що мають потяг до науковоi дiяльностi i необхiднi для цього знання i здiбностiВ» [10]. У КПРЖ 1 лютого 1922 р. була створена НДК фiзики на чолi з О. Г. Гольдманом, який 1923 р. запросив на кафедру В. П. Лiнника. Це запрошення стало вирiшальним у його життi, молодий учений-експериментатор отримав офiцiйне право працювати в лабораторii та вiддаватися науцi. Там, одночасно вивчаючи питання прикладноi оптики та дослiджуючи рентгенiвськi променi, В.П. Цiнник продовжував цiкавитись астрономiiю.

Серед документiв, поданих до Киiвського бюро Наукового комiтету, що зберiгаються в Державному архiвi м. Киiва, привертаi увагу вiдгук О.Г. Гольдмана про наукову роботу та здiбностi В.П. Лiнника. У ньому вiдмiчено таке: умiння Володимира Павловича працювати на токарному верстатi та вправно шлiфувати оптичнi стекла, проводити складнi математичнi розрахунки; поiднування вмiлого майстра-механiка й оптика, фiзика-експериментатора; вiдданiсть науковiй роботi.

У 1926 р. В.П. Лiнника переводять з аспiрантiв до наукових спiвробiтникiв кафедри. На захист Володимир Павлович представив тези ВлХвилi свiтла як засiб для вимiряння довжини та кутаВ» й огляд своiх праць, на пiдставi якого можна висновувати про тематику його науковоi роботи та про дослiдження, проведенi в КПРЖ. В. П. Лiнник розробив точний метод для вимiряння показника заломлення рентгенiвських променiв у рiзних середовищах; уперше спостерiгав явище ллойдiвськоi iнтерференцii рентгенiвських променiв, що дало йому змогу безпосередньо визначити iхню довжину хвилi; розробив метод для дослiдження структури кристалiв (названий його iм'ям); органiзував 1923 р. (за пiдтримки О.Г. Гольдмана) при КП1 майстерню точного приладдя для фiзичних дослiджень. В особовiй справi В.П. Лiнника читаiмо: ВлКонсультуючи при майстернi точного приладдя КПРЖ, улаштовую перший на Украiнi заклад для виробництва точних оптичних приборiвВ». Про цю майстерню знали всюди. У Росii називали оптичнi заводи, а в Украiнi тАФ Влмайстернi в Киiвi ЛiнникаВ». Ось далеко не повний список робiт майстернi для ремонту та виготовлення приладiв: прилади Розенкренца для випробування iндикаторiв, поляриметри Фрiтча, Лорана, пiрометри, гальванометри, поляриметри, ходозменшителi. Високу оцiнку В.П. Лiнниковi дали Д. С. Рождественський i С. РЖ. Вавилов: ВлЛюди з такою здатнiстю пiзнати прилад не робляться, а народжуються. 1 природжений дар В.П. Лiнника тАФ це дар сильноi геометричноi уявиВ».

Оптичний iнститут й оптичне товариство

Перша свiтова вiйна гостро виявила велику технiко-економiчну залежнiсть Росiйськоi iмперii вiд iнших краiн у найважливiших галузях промисловостi, утому числi в оптичнiй. Уже через рiк вiйни з'ясувалося цiлком безвихiдне становище Росii щодо забезпечення армii та флоту оптичними приладами, бо вона не мала розвинутого виробництва таких приладiв й органiзованоi науки про свiтло тАФ оптики. Не було промислового скловарiння, не iснувала школа розраховувачiв оптичних систем тАФ лише окремi фахiвцi працювали в галузi оптотехнiки, тобто науки про прилади, що базуються на оптицi. Наприклад, в Петроградi працювали тiльки невеликi оптичнi майстернi вiйськового заводу та нiмецькi складальнi майстернi Герца й Цейса. Там за закордонними зразками з iмпортного оптичного скла виготовляли бiноклi, стереотруби й артилерiйськi прицiли.

Розумiючи особливу роль оптики та ii широкi перспективи, професор Петроградського унiверситету Д.С. Рождественський клопотав про створення спецiального оптичного наукового закладу. У груднi 1918 р. в Петроградi був вiдкритий Державний оптичний iнститут (ДОРЖ; росiйською мовою тАФ ГОИ). Згiдно з Положенням одним з найголовнiших завдань цього закладу було Влпоширення знань про оптику серед фахiвцiв i широких мас через лекцii, курси, улаштування музею, видання журналiв, книг, брошур й iншеВ».

У травнi 1922 р. група фахiвцiв-оптикiв за активноi участi Д. С. Рож-дественського створила Оптичний гурток, який фактично започаткував дiяльнiсть майбутнього Оптичного товариства Цi]. Понад два роки в Головнiй палатi мiр i ваг регулярно вiдбувалися засiдання цього гуртка, де з доповiдями виступали провiднi оптики Петрограда (Ленiнграда). На 39-му засiданнi гуртка (1923 р.) було засноване Росiйське оптичне товариство, членами якого стали й фiзики-оптики iнших мiст, зокрема В. П. Лiнник.

На жаль, Товариство проiснувало недовго. Оскiльки воно не мало примiщення, iнвентарю, коштiв, то мiсцева влада 1929 р. лiквiдувала Товариство. РЖ лише в груднi 1989 р. дiяльнiсть товариства була поновлена, воно стало називатися Всесоюзне оптичне товариство iменi Д.С. Рождественського, з 1992 р. тАФ Оптичне товариство iменi Д.С. Рождественського, а 2001 р. Товариство дiстало мiжнародний статус.

У 1926 р. сам академiк Д.С. Рождественський запросив Володимира Павловича на роботу в ДОРЖ, на що В. П. Лiнник з радiстю погодився, бо саме в цьому iнститутi був зосереджений Влоптичний пульсВ» краiни. Того ж року його обрали заступником голови Оптичного товариства.

У першi роки роботи в ДОРЖ (1926тАФ1931) В.П. Лiнник був звичайним фiзиком. У 1931 р. його вiдрядили до Нiмеччини вивчати виробництво мiкроскопiв. Пiсля повернення В.П. Лiнник очолив Сектор точних приладiв у ДОРЖ [12].

На той час iнститут проводив науковi дослiдження з усiх питань щодо променевоi енергii (особливо вiд ультрафiолету до iнфрачервоноi дiлянки спектру), дослiджував виробництво оптичного скла, сприяв оптичнiй промисловостi (для цього були органiзованi обчислювальне бюро й експериментальна оптична майстерня), поширював оптичнi знання серед фахiвцiв i населення. Держава видiлила чималi кошти для закупiвлi обладнання за кордоном, тому ДОРЖ став одним з найбiльш оснащених iнститутiв краiни, в якому впродовж кiлькох рокiв був зiбраний унiкальний колектив фахiвцiв. Основнi роботи були зосередженi в шести вiддiлах (спектроскопiчний, оптотехнiчний, хiмiчний (оптичного скла), фотометричний, фотографiчний, пiрометричний) i в обчислювальному бюро. Штат iнституту збiльшився з 86 чоловiк у 1922 р. до 240 в 1931 р. ДОРЖ став головним у галузi, пiд його керiвництвом та за його участi народжувалась у краiнi оптико-механiчна промисловiсть.

РЖнститут з перших рокiв свого iснування видаi ВлПрацi ДОРЖВ» як один iз засобiв поширення оптичних знань, а з 1931 р. тАФ iдиний на той час спецiалiзований журнал з оптики ВлОптико-механiчна промисловiстьВ» (з 1992 р. тАФ ВлОптичний журналВ»), у становленнi якого взяв активну участь В.П. Лiнник. Журнал популярний i досi серед фахiвцiв-оптикiв.

Активному передаванню знань iз галузi оптики сприяла педагогiчна дiяльнiсть провiдних спiвробiтникiв ДОРЖ. Упродовж тривалого часу В.П. Лiнник читав курс лекцiй з геометричноi оптики та теорii оптичних приладiв у Ленiнградському державному унiверситетi (ЛДУ). У 1934 р. вiн здобув науковий ступiнь доктора фiзико-математичних наук без захисту дисертацii. Того ж року був затверджений професором ЛДУ, а згодом i Ленiнградського iнституту точноi механiки й оптики (ЛРЖТМО), де завiдував (1939тАФ1941) лабораторiiю оптичних приладiв.

Астрономiчний перiод у дiяльностi Лiнника

У роки воiн i бурхливоi перебудови краiни В.П. Лiнник перебував на передовому фронтi фiзичноi науки та оптичноi промисловостi, працювати ж на нивi фундаментальноi науки, зокрема астрономii, йому було нiколи. РЖ ось пiсля перемоги 1945 р. вiн змiг, нарештi, придiлити час давно омрiянiй справi.

Детальне, поглиблене дослiдження iнтерференцiйних явищ дало змогу В.П. Лiнниковi не тiльки розробити цiлу низку приладiв за новими принципами для дослiдження якостi поверхонь точних механiчних деталей, але й запропонувати оригiнальнi астрономiчнi прилади, щоб проводити спостереження [13, 14].

Уже 1946 р. в Головнiй астрономiчнiй обсерваторii AH CPCP (Пулково) був установлений принципово новий iнструмент тАФ зоряний iнтерферометр конструкцii В.П. Лiнника (астрономiчний оптичний iнструмент, щоб вимiрювати, використовуючи явище iнтерференцii свiтла, особливо малi кутовi вiдстанi тАФ 0.1тАФ0.01") [15]. Прилад застосовують переважно для вимiрювання кутових дiаметрiв зiр i кутових вiдстаней мiж компонентами тiсних подвiйних зiр. Найпростiша конструкцiя тАФ це звичайний телескоп, на об'iктивi якого розмiщено непрозорий екран iз двома однаковими за формою отворами, наприклад, паралельними щiлинами. На зображеннi зорi в цьому разi спостерiгаються iнтерференцiйнi смуги, вигляд яких змiнюiться пiд час змiнювання вiдстанi мiж отворами в екранi чи взаiмноi орiiнтацii прямоi, що з'iднуi компоненти подвiйноi, й отворiв в екранi. Простий зоряний iнтерферометр даi змогу збiльшити роздiльну здатнiсть телескопа приблизно вдвiчi. У складнiших приладах в основi оптичних схем лежать методи дiлення хвильового фронту або амплiтуди хвилi вiд джерела свiтла. Хвильовий фронт дiлиться в просторi за допомогою дзеркала чи бiпризми Френеля (iнтерферометри Френеля, Майкельсона, Релея, Жамена, МахатАФДендера, Рождественського). У методах дiлення амплiтуди свiтлову хвилю вiд джерела роздiляють на оптичному елементi, який частково пропускаi, а частково вiдбиваi свiтло (iнтерферометр ФабрiтАФПеро).

За допомогою iнтерферометра Майкельсона вперше була вимiряна абсолютна величина довжини свiтловоi хвилi та доведено, що швидкiсть свiтла не залежить вiд руху Землi. Вивчаючи схему зоряного iнтерферометра Майкельсона, запропонованого ще наприкiнцi XIX ст., В.П. Лiнник вирiшив використати явище, що заважаi спостереженням на цьому приладi, тАФ зникнення iнтерференцiйних смуг, якi спостерiгаються на дифракцiйному зображеннi зорi, пiд час змiщення ii з оптичноi осi приладу. Вiн показав, що це явище може бути дуже корисним, бо даi змогу використовувати зоряний iнтерферометр як особливо точний вiзир на вiддалений об'iкт малих розмiрiв, котрий випромiнюi свiтло.

РЖнтерферометр Лiнника тривалий час використовували в Пулковськiй обсерваторii, а 2001 р. згiдно з Постановою Уряду РФ ВлПро перелiк об'iктiв iсторичного та культурного надбання федерального значення, якi i в м. Санкт-ПетербурзiВ» до загального перелiку був занесений павiльйон малого зоряного iнтерферометра В.П. Лiнника.

Явище iнтерференцii В.П. Лiнник вдало використав i в iнших своiх конструкцiях астрономiчних приладiв тАФ в iнтерференцiйному пасажному iнструментi, iнтерференцiйному калiбрi кута й iнтерференцiйному гелiометрi. Вiн звернув увагу на той факт, що нульова смуга проходить через середину зображення зорi в момент перетинання нею площини симетрii iнтерферометра, яка дiлить навпiл кут мiж дзеркалами, що подiляють свiтловий фронт. На пiдставi цього явища вчений сконструював iнтерференцiйний пасажний iнструмент для реiстрацii з особливою точнiстю моменту проходження зорi через меридiан. В.П. Лiнник запропонував також спецiальну оптичну схему для iнтерферометра (так званого калiбра кута), який даi можливiсть вимiрювати з великою точнiстю великi кути. Так, наприклад, дiаметр Сонця (приблизно 36') удавалося вимiрювати за допомогою цього приладу з точнiстю 0.1" за вимiрювальноi бази калiбра лише 300 мм. РЖнтерференцiйний гелiометр конструкцii В.П. Лiнника давав змогу вимiрювати кутовий дiаметр Сонця з точнiстю, значно бiльшою, нiж точнiсть iнших тогочасних методiв вимiрювання.

Велику увагу придiляв В.П. Лiнник астрономiчним спостереженням, i в цiй галузi вiн розробив цiлу низку нових методiв дослiдження. Наприклад, 1959 р. Володимир Павлович запропонував оригiнальний метод отримування iнтерференцiйних реперiв на фотознiмку спектру, знятого за допомогою безщiлинного зоряного спектрографа [16]. Метод полягаi в тому, шо використовуються так званi смуги Тальбота, якi на знiмку служать за спектри порiвняння у спектрографах зi щiлиною. Наявнiсть iнтерференцiйних реперiв, а також розроблена В.П. Лiнником методика отримування спектрограм та дослiдження iх за допомогою стереокомпаратора усувають помилки визначення довжин хвиль лабораторного джерела свiтла, виключають накладання спектральних лiнiй цього джерела на дослiджуванi лiнii та пiдвищують точнiсть вимiрювання змiщення лiнiй у спектрах зiр. Завдяки цьому полiпшуються можливостi визначення променевих швидкостей зiр. Але ця схема мала один недолiк: щоб пiдвищити точнiсть, треба мати досить тонкi смуги, але в такому разi iх видно багато i вони замивають основний спектр. Тому згодом В.П. Лiнник запропонував ще одну iдею для вимiрювання доплерiвського змiщення, яка давала можливiсть розширювати спектр зорi [17].

Витвiр В.П. Лiнника тАФ зенiтний колiматор для випробовування зорових труб i для кутових вимiрянь пiд час дослiдження iнструментiв у лабораторних умовах тАФ довго слугував багатьом лабораторiям та оптичним майстерням [18].

Володимир Павлович ще у 1930-тi pp., беручи активну участь у становленнi радянськоi оптичноi промисловостi, мрiяв про розширення можливостей астрономiчних приладiв [19]. Невдовзi пiсля вiйни, коли краiна ще не встигла вiдновити зруйноване, академiк В.П. Лiнник звертаiться до керiвних органiв СРСР iз пропозицiiю розпочати розробку дзеркала та механiки для найбiльшого у свiтi телескопа. Пiсля великоi попередньоi розрахунковоi роботи й довгих переговорiв нарештi 5 березня 1960 р. Рада Мiнiстрiв СРСР ухвалила постанову про створення телескопа-рефлектора з головним дзеркалом нечуваних на той час розмiрiв тАФ 6 м. Основнi роботи були дорученi Ленiнградському оптико-механiчному об'iднанню (ЛОМО). Паралельно проводились спецiальнi дослiднi роботи з вибору мiсця для телескопа, у результатi довгих пошукiв обрали мiсце поряд з горою Пастухова неподалiк станицi Зеленчуцькоi Карачаiво-Черкеськоi автономноi областi, на висотi 2100 м над рiвнем моря.

В.П. Лiнник, який був на той час головою ради зi створення 6-м телескопа (ВТА), запропонував азимутальне монтування тАФ принципово важливе для успiшноi роботи велетенського iнструмента. В.П. Лiнник разом iз чл.-кор. АН СРСР О.О. Мельниковим вирiшили замiнити екваторiальне монтування, коли телескоп пiд час слiдкування за зорею обертаiться навколо однiii осi (паралельноi осi обертання Землi), на монтування, що маi двi осi обертання тАФ горизонтальну та вертикальну. Ранiше ведення телескопа з азимутальним монтуванням здiйснювали вручну, але воно не могло бути точним для великих телескопiв. РЖз розвитком електронiки та появою обчислювальних машин стало можливим автоматично стежити одночасно за двома координатами. Азимутальне монтування маi значнi переваги у разi великих дзеркал, бо полегшуi процес розвантажування головного дзеркала, пiдвищуi жорсткiсть телескопа, одночасно зменшуючи його розмiри.

Крiм того, за первiсним планом оснащення ВТА передбачалось установити на додаток до комплекту дифракцiйних спектрографiв ще й безщiлинний спектрограф Лiнника. Телескоп успiшно працюi вже понад 40 рокiв i залишаiться одним з найбiльш використовуваних iнструментiв, на якому проводять найсучаснiшi астрономiчнi дослiдження. У роботi цього телескопа i важлива частка iдей i розробок нашого спiввiтчизника В.П. Лiнника.

Давно вiдомо, що фактична роздiльна здатнiсть великих телескопiв набагато нижча за теоретичну. Це пояснюiться впливом неоднорiдностей атмосфери, якi деформують свiтлову хвилю вiд зорi. У 1957 р. В.П. Лiнник висловив iдею про допомiжне дзеркало телескопа, складене з декiлькох частин, кожна з яких могла б перемiщуватися в невеликих межах перпендикулярно до своii поверхнi. Щоб компенсувати мiсцевi неоднорiдностi, можна автоматично змiщувати окремi дiлянки дзеркала, використовуючи iнтерферометр i декiлька фотоелементiв, якi реiструють освiтленiсть кожноi дiлянки. У результатi це дасть змогу повнiстю використати роздiльну здатнiсть великих телескопiв.

Ця iдея в принципi була не нова, але саме В.П. Лiнник запропонував практичнi розробки для вирiшення давньоi проблеми [20]. Ще РЖсаак Ньютон у 1704 р. зрозумiв, що турбулентнiсть атмосфери впливаi на формування зображення. Як повiтрянi потоки, що пiдiймаються над нагрiтою дiлянкою землi, можуть зiпсувати зображення вiддаленого об'iкта, саме так сформоване телескопом зображення спотворюють температурнi змiни в навколишнiй атмосферi. З цiii причини свiтло, яке входить у телескоп, iшло до нього за рiзними траiкторiями та потрапляi в рiзнi точки вхiдноi апертури. Розмiр зображення та його якiсть залежать вiд характеристики просторовоi турбулентностi, яка дорiвнюi приблизно 10 см у мiсцi зi спокiйними атмосферними умовами. Навiть у такому мiсцi роздiльна здатнiсть великого телескопа порiвнянна з тою, яку даi 10-см телескоп. Простiше кажучи, атмосферна турбулентнiсть дii так, начебто одну велику апертуру телескопа замiнили багато апертур малих телескопiв розмiром приблизно 10 см, причому кожен телескоп неначе трясеться незалежно вiд iнших. РЖ. Ньютон пропонував установлювати телескопи якомога вище в горах, щоб зменшити шар атмосфери; згодом намагалися встановлювати телескопи на лiтаках, повiтряних кулях i стратостатах, нещодавно тАФ на космiчних кораблях. Але такi проекти надто дорогi, до того ж кiлькостi ВлвисокихВ» телескопiв замало для астрономiчних потреб.

У 1953 р. американський астроном Хорас Бебкок (Horace Babcock) запропонував iнструмент, який мiг би вимiрювати в реальному часi атмосфернi спотворення та коректувати iх, використовуючи оптичнi компоненти, якi здатнi швидко перебудовуватися. Але довгий час не було технологiй, якi надавали б можливiсть реалiзувати цю iдею. Пропозицiя В.П. Лiнника значно просунула конструктивно нову можливiсть. Саме завдяки його розробкам, виконаним у 1950-х pp., лише тепер, у XXI ст., стало можливим використання телескопiв таких конструкцiй.

Коли Володимир Павлович вийшов на пенсiю, то, вiдданий прихильностi до астрономii, обладнав на своiй дачi в Комарово приватну обсерваторiю, де продовжував дослiдження з астрономiчним iнструментарiiм, i, нарештi, змiг насолоджуватись астрономiчними спостереженнями.

Надзвичайно плiдна та цiкава наукова доля Володимира Павловича Лiнника не може не викликати захоплення i зараз. Устигнути зробити так багато, живучи в такi складнi часи, таланить не кожному тАФ лише дуже наполегливим i вiдданим своiй справi, тим. кому ще в молодi роки запала в душу iскра наукового пошуку. Приiмно, що це сталося в Киiвi..

Лiтература

1.Мельников О.А. Владимир Павлович Линник (К 75-летию со дня рождения и 50-летию научной деятельности) // Успехи физ. наук тАФ 1964.-84(9).

2.Коломийцов Ю.В. Владимир Павлович Линник (К восьмидесятилетию со дня рождения)// Успехи физ. наук тАФ 1969.тАФ 98 (7).

3.РЖсторiя Киiвського унiверситету // За ред. 0.3. Жмудського. тАФ К. Вид-во Киiв, ун-ту, 1959.

4.Казанцева Л., Кислюк В. Киiвське вiкно у Всесвiт. тАФ К.: Наш час, 2006.-С. 136-147.

5.Газета ВлКиевская мысльВ» тАФ 9 серпня 1914 р.

6.Спогади РЖ.Г. РЖльiнського до десятилiття Киiвського гуртка аматорiв астрономii // 3 матерiалiв Астрономiчного музею АО КНУ.

7.Первая мировая война 1914тАФ1918. Сб. ст. М., 1968.

8.Alma mater тАФ Унiверситет св. Володимира напередоднi та в добу Украiнськоi революцii. Матерiали, документи, спогади. / Упоряд. В.А. Короткий, В.РЖ. Ульяновський. тАФ К.: Прайм, 2000. тАФ С. 694, 695.

9.Способ исследования параболических зеркал и астрономических объективов. // В кн. ВлВторой съезд Российской ассоциации физиковВ». К.: Держ. вид., 1921. тАФ С. 17, 18.

10.Бакаева Л.А. Наукова дiяльнiсть В.П. Лiнника в КПРЖ // Матерiали Всеукраiнськоi конференцii ВлУкраiнський технiчний музей: iсторiя, досвiд, перспективиВ». тАФ К.: Центр пам'яткознавства НАНУ, 2009. - С 114-117.

11.Офiцiйний сайт Мiжнародноi громадськоi органiзацii ВлОптичне товариство iменi Дмитра Сергiйовича РождественськогоВ» тАФ http://" onclick="return false">

12.ВаВаВаВаВа Офiцiйний сайт Федерального Державного унiтарного

пiдприiмства ВлНауково-виробнича корпорацiя ВлДержавний оптич

ний iнститут iменi СРЖ. ВавиловаВ» тАФ http://npkgoi.ru/

13.Линник В.П. Интерференционные астрономические инструменты Пулковской обсерватории. // Труды XI Астрометрич. конференции СССР. (Пулково, 24тАФ26 мая 1954 г.). Л.: Гл. астрономич. об-серв., 1955. - С. 172-174.

14.Линник В.П. Возможное развитие астрометрии с инструментальной точки зрения. // Труды XII Астрометрич. конференции СССР. (Пулково, 7тАФ9 декабря 1955 г.). тАФ Л., Гл. астроном, обсерв., 1957, с. 179-185.

15.Мартынов Д.Я. Курс практической астрофизики тАФ 2 изд. тАФ М.- 1967.

Вместе с этим смотрят:

Aerospace industry in the Russian province

РЖсторiя ракетобудування Украiни

Авиационно-космические отрасли в российской провинции

Атомы и молекулы

Биология в школе, наука и идеология