Традицiйнi зимовi календарнi обряди як обтАЩiкт етнолiнгвiстичного дослiдження

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Житомирський державний унiверситет iменi РЖвана Франка

Кафедра украiнськоi мови

Номiнацiя традицiйних календарних

зимових обрядiв Овруцького району Житомирськоi областi

в етнолiнгвiстичному аспектi

Дипломна робота з украiнськоi мови

на здобуття освiтньо-квалiфiкацiйного рiвня спецiалiста

(спецiальнiсть тАУ украiнська мова i лiтература)

студентки 55 групи фiлологiчного факультету

Житомирського державного унiверситету

iменi РЖвана Франка

Помiнчук Тетяни

Науковий керiвник тАУ

кандидат фiлологiчних наук,

професор В.Л. Конобродська

Житомир тАУ 2005

План

Вступ

Роздiл 1. Традицiйнi зимовi календарнi обряди як обтАЩiкт етнолiнгвiстичного дослiдження

1.1 РЖсторiя вивчення украiнських зимових календарних обрядв

1.2 Номiнацiя зимових календарних обрядiв як обтАЩiкт етнолiнгвiстичних студiй. Методи i прийоми дослiдження

1.3 Структура й iсторичне корiння украiнських традицiйних зимових календарних обрядiв

Роздiл 2. Номiнацiя традицiйних зимових календарних обрядiв Овруцького р-ну Житомирськоi обл. у системi рiзнопланових (вербальних i невербальних) одиниць цiлiсного культурного тексту як реалiзацiя елементiв плану змiсту

2.1 Номiнацiя традицiйних календарних зимових обрядiв, вiднесених до свята Андрiя, у говiрках Овруцького р-ну Житомирськоi обл

2.2 Номiнацiя традицiйних календарних зимових обрядiв, вiднесених до свят Рiздва та Нового року, в говiрках Овруцького р-ну Житомирськоi обл.

2.2.1 Обряд запрошення мiфологiчного персонажа на Багату вечерю у говiрках Овруцького р-ну Житомирськоi обл

2.2.2 Бешкетування молодi напередоднi Нового Старого року та його номiнацiя у говiрках Овруцького р-ну Житомирськоi обл

2.3 Номiнацiя традицiйних календарних зимових обрядiв, вiднесених до свята Водохреща, у говiрках Овруцького р-ну Житомирськоi обл

Роздiл 3.Номiнацiя традицiйних календарних зимових обрядiв Овруцького р-ну Житомирськоi обл. як одна з тематичних груп лексики

3.1 Основнi лексико-семантичнi групи номiнацii традицiйних календарних зимових обрядiв Овруцького р-ну Житомирськоi обл., ii склад i семантична структура у вiдношеннi до iнших систем (дiалектних та лiтературноi мови)

3.2 Особливостi функцiонування обрядовоi номiнацii традицiйних календарних зимових обрядiв Овруцького р-ну Житомирськоi обл.

3.3 Типи номiнацii традицiйних календарних зимових обрядiв Овруцького р-ну Житомирськоi обл. за належнiстю до лексико-граматичних класiв, за структурою та ознаками походження

Висновки

Список обстежених населених пунктiв

Лiтература

Додатки

Вступ

У побутi украiнцiв важливе мiсце займаi календарна обрядовiсть, що становить складний комплекс свят упродовж усього року. Незважаючи на давнiсть свого походження, яке сягаi язичництва, цей вид обрядовостi продовжуi побутувати i в наш час.

Язичницький рiк складався iз двох циклiв тАУ весняно-лiтнього та осiнньо-зимового.

Особливо вирiзняiться комплекс новорiчних зимових традицiй язичницького походження зi значними християнськими нашаруваннями. Жоден обрядовий цикл не зберiгся у своiму початковому виглядi. тАЮМи знаiмо зимову обрядовiсть у часткових уривках, в окремих фрагментах. Деякi складники збереглись в одному циклi, в iнших вони цiлком вимерли й згубилися або збереглися затемненi й викривленi вторинною, головним чином церковною iнтерпретацiiю,тАЭ тАУ зазначав дослiдник словтАЩянськоi iсторii В.П. Петров.

Традицiйнi народнi свята й обряди, якi дiйшли до нас з глибини вiкiв, тАУ це справжня духовна скарбниця нашого народу. Вона допомагаi зрозумiти глибше iсторичну самобутнiсть нашого народу. Дослiдники вважають, що в основi календарних зимових обрядiв збереглося й досi все те, що в тi далекi часи було повтАЩязане з хлiборобським господарством, з пастухуванням [Килимник 1959: 15]. Кожна магiчна дiя, акт, слово, обрядовi пiснi тАУ все це було колись магiчними ритуалами, воно розкриваi вiру, свiтогляднi вiрування, бажання, прагнення, життя та iдеали наших предкiв.

Але у звтАЩязку з соцiальними та iдеологiчними змiнами в суспiльствi втрачено багато найцiннiших здобуткiв ранньоi культури. До того ж бурхливий розвиток сучасноi культури, освiти, засобiв масовоi iнформацii, тiсний звтАЩязок села i мiста швидко нiвелюють етнографiчнi i дiалектнi вiдмiнностi та особливостi, а часто i стирають iх взагалi. У цих умовах Середнi Полiсся через обтАЩiктивнi суспiльно-iсторичнi, полiтичнi, культурнi, природнi умови поки що зберiгаi багато релiктiв глибокоi давнини, язичницьких елементiв i характерних полiських явищ та рис. Проте наявна зафiксована iнформацiя про них, у тому числi про календарнi обряди осiнньо-зимового циклу, характеризуiться безсистемнiстю та фрагментарнiстю. Водночас важливим i накопичення такоi iнформацii для етнолiнгвiстичного дослiдження традицiйних календарних зимових обрядiв Середнього Полiсся, кiнцева мета якого тАУ реконструювати прастан обрядiв та зтАЩясувати мотиви iх номiнацii, встановити iсторичне корiння та мiфологiчну основу iх формування.

Роботу розпочато з запису матерiалу традицiйних зимових обрядiв у селах Овруцького району Житомирськоi областi за питальником, розробленим на основi поданого у навчальному посiбнику тАЮКурсова i дипломна роботи з етнолiнгвiстикитАЭ [див.: Конобродська 2003: 184-187], який у процесi роботи був доповнений i розширений з метою пристосування програми опитування до етнокультурних та мовних особливостей дослiджуваних говiрок i мiкрокультур [див.: Виноградова 1982]. У майбутньому заплановано рiвномiрно обстежити весь середньополiський ареал за визначеною мережею, що нараховуi 50 населених пунктiв та передбачено укласти атлас зимових календарних обрядiв i здiйснити повний системний опис номiнацii та етнолiнгвiстичний аналiз осiнньо-зимового комплекс

У зимовiй обрядовостi полiських сiл Овруцького р-ну Житомирськоi обл. ще й зараз можна вiдшукати залишки особливостей етнiчноi iсторii населення, його народних естетичних iдеалiв, традицiй, моралi. Численнi символи, якi простежуються в зимовiй обрядовостi, виступають iдентифiкатором давнини, а встановлення закодованого змiсту в символах органiчного свiту, обрядових дiйствах та атрибутах дасть змогу глибше усвiдомити буття i етнiчну приналежнiсть полiщукiв, зтАЩясувати iх iсторiю у перiоди розквiту й занепаду цивiлiзацiй, культур, розвитку й утрати традицiй.

Актуальнiсть теми полягаi у необхiдностi фiксацii, збереження i всебiчного вивчення явищ традицiйноi народноi духовноi культури архаiчних словтАЩянських ареалiв, до яких належить Полiсся. Тож актуальнiсть зумовлена безсистемнiстю та фрагментарнiстю фiксацiй зимовоi обрядовостi Середнього Полiсся та вiдсутнiстю його записiв на територii Овруцького району Житомирськоi областi. Це сприяло вибору теми дослiдження тАЮНомiнацiя традицiйних календарних зимових обрядiв Середнього Полiсся в етнолiнгвiстичному аспектiтАЭ.

Наукова новизна дослiдження полягаi в тому, що зiбрано, описано i введено в науковий обiг новий автентичний матерiал та зроблено спробу його системного опису та етнолiнгвiстичного аналiзу.

ОбтАЩiкт дослiдження тАУ календарна обрядовiсть сiл Овруцького р-ну Житомирськоi обл., iх номiнацiя та обрядова вербалiзацiя.

Предмет дослiдження: номiнативно-семантичнi процеси в складi тематичних груп лексики календарних обрядiв осiнньо-зимового циклу у взаiмозвтАЩязках та взаiмозумовленостi з предметно-дiйовим складом обрядiв.

Мета роботи тАУ визначити структуру обрядiв осiнньо-зимового циклу, зтАЩясувати iсторичне корiння та мiфологiчну основу iх формування, якомога повнiше описати i систематизувати лексику у тiсному звтАЩязку з екстралiнгвальним планом обряду, i в кiнцевому результатi тАУ здiйснити спробу реконструкцii прастану елементiв обрядiв та встановити мотиви iх деякоi номiнацii.

Основнi завдання:

1) На основi отриманого матерiалу простежити еволюцiю обрядiв зимового циклу сiл Середнього Полiсся.

2) Визначити план змiсту культурного явища та його елементiв тАУ основних тем, мотивiв, що формують обрядовий текст.

3) Встановити мотиви номiнацii.

4) Описати тематичнi групи номiнативноi термiнологii, дати лексико-семантичну характеристику лексем.

5) Здiйснити спробу реконструкцii прастану елементiв обрядiв осiнньо-зимового циклу.

6) Звернутись до календарних обрядiв, звичаiв, вiрувань, повiртАЩiв, прикмет, легенд, повтАЩязаних iз даним святковим комплексом.

Практичне значення вбачаiмо у поповненнi фактологiчноi бази украiнських говiрок, що може бути використаний для укладання дiалектних словникiв, етнолiнгвiстичних атласiв, при викладаннi дiалектологii, етнолiнгвiстики, етнологii й народознавства.

Джерельну базу склали польовi записи календарних зимових обрядiв сiл Середнього Полiсся, виконанi автором методом експедицiйного збирання за спецiальною програмою, матерiали, надрукованi в краiзнавчих збiрниках i перiодичних виданнях; словники, науковi працi з дiалектологii, етнографii та етнолiнгвiстики.

Структура роботи: дипломна робота складаiться з вступу, трьох роздiлiв, висновкiв, списку обстежених населених пунктiв, списку використаноi лiтератури та додаткiв.

Роздiл 1. Традицiйнi календарнi зимовi обряди як обiкт етнолiнгвiстичного дослiдження

1.1 РЖсторiя вивчення календарних зимових обрядiв

У побутi украiнцiв належне мiсце посiдаi календарна обрядовiсть. Незважаючи на давнiсть свого походження, вона продовжуi побутувати i в наш час. Цей вид обрядовостi привертаi увагу вчених давно. Перша систематична праця з народноi календарноi обрядовостi зтАЩявилася в Росii. Це праця московського професора Л.М. Снiгiрьова тАЮРусские простонародные праздники и суеверные обрядытАЭ (1838). Матерiал викладений тут у хронологiчному порядку, згiдно з рiчним циклом свят: зимовi святки, масниця, зустрiч весни, тАЮкрасная горкатАЭ, радуниця, день Юрiя, перше травня, тАЮсемиктАЭ, трiйця, русалii та iн. [Токарев: 10]. Л.М.Снiгiрьов звернувся до питань походження свят, спробував провести чiтку лiнiю мiж народними елементами i церковними нашаруваннями. Через десять рокiв зтАЩявилась вагома праця А.В. Терещенко ,,Быт русского народатАЭ (1848), яка вiдрiзнялася вiд попередньоi вiдсутнiстю iсторизму в описi свят.

В серединi ХРЖХ столiття в РДвропi сформувався цiлий науковий напрям тАУ мiфологiчна школа, яка охопила своiм впливом i вивчення календарноi обрядовостi. РЗi представниками були: в Нiмеччинi А. Кун, В. Шварц, в Англii тАУ М. Мюллер, у Францii тАУ Е. Бюрфун, М. Бреаль, в РЖталii тАУ А. Де Губернатiс, в Росii тАУ Ф. Буслаiв, О. Афанасьiв, О. Потебня, О. Мiллер. Але нiхто з них не ставив перед собою мету вивчення календарних звичаiв, вони зверталися до них при вивченнi мiфологiчного свiтогляду народу [65:10].

Першим, хто звернув серйозну увагу на календарнi народнi звичаi i обряди, був нiмецький етнограф Вiльгельм Маннхардт. Вiн звернувся до вивчення живих народних вiрувань, звичаiв i обрядiв. Були створенi i розiсланi питальники, якi стосувалися землеробських обрядiв i вiрувань селян. Отримано бiльше двох тисяч вiдповiдей. В результатi таких дослiджень встановлено, що мiсце небесних богiв (якi були на той час забутi селянами) посiли рiзнi духи. Так, наприклад, вiдмiчено iснування духiв рослинностi, якi сидiли в житi чи пшеницi. Якщо дме вiтер i по хлiбному полю несеться хвиля , носii культури мотивували, що хлiбна матiнка бiжить; коли жали ниву, хлiбний дух поступово вiдходив, а пiд кiнець тАУ ховався в останнiх колосках. Звiдси походять обряди, повтАЩязанi з останнiм тАУ снопом. Весь матерiал був оброблений, систематизований i викладений в працях: тАЮРжаной волк и ржаная собакатАЭ (1865), тАЮХлебные демонытАЭ (1868), а найповнiше в двохтомнику тАЮЛесные и полевые культытАЭ (1876-1877). Довгий час вони залишались невiдомими. Широко вiдомими iх зробив Дж. Фрезер. Вiн значно доповнив цей матерiал в книзi тАЮЗолотая ветвьтАЭ (1890) [Токарев 1983: 13].1909 року зтАЩявилась праця А. ван Геннепа тАЮОбряды переходатАЭ. Суть обрядiв автор зводить до того, що давня людина боялася всього нового, а тому намагалась захистити себе обрядами. Цей факт стосуiться i змiни пiр року: прихiд Нового року, весни, змiна сiльськогосподарських робiт. Ван Геннеп зробив важливий висновок, про те, що необхiдно повтАЩязувати етапи життя людини з етапами життя тварин, рослин i з ритмами Всесвiту [Токарев 1983: 15].

Багато дослiдникiв не залишали поза увагою питання вивчення мотивiв колядок та щедрiвок. Спроби класифiкувати iх за тематикою робили М. Сумцов, В. Антонович, М. Драгоманов, К. Сосенко та iн.

Найгрунтовнiшою студiiю стала праця О. Потебнi тАЬПояснення малоруських та спорiднених народних пiсень. тАУ Т. 2: Колядки i щедрiвкитАЭ. Центральне мiсце в нiй вiдведено аналiзовi мотивiв колядок та щедрiвок. Вчений першим систематизував цi пiсеннi жанри за провiдними мотивами, видiливши насамперед тi, що мають символiчний змiст, властивий народнiй величальнiй поезii взагалi. Кожен мотив О. Потебня розглянув у звтАЩязку з iншими жанрами украiнського фольклору, з апокрифами, старою лiтературою, пiсеннiстю росiян, бiлорусiв та пiвденних словтАЩян. Акцентував увагу на мотивах, взятих з християнських легенд.

Праця О. Потебнi була продовжена студiiю М. Грушевського тАЬРЖсторiя украiнськоi лiтературитАЭ, частину роздiлiв якоi вчений присвятив вивченню зразкiв староi обрядовоi поезii.

О. Потебня зробив вагомий внесок своiми працями ще й тому, що у них намагався дослiдити культ води у вiруваннях нашого народу, його вплив на зимову календарну обрядовiсть.

Тематика колядок та щедрiвок дослiджувалась також у працях сучасних дослiдникiв, зокрема О. Дея, В. Давидюка, що були доповненi регiональними студiями Я. Герасима, Я. Вернюк, Т. Демарьовоi та iн.

На початку ХХ столiття зтАЩявилась велика кiлькiсть публiкацiй, якi стосувалися календарноi зимовоi обрядовостi безпосередньо: П.Г. Богатирьов, тАЮМагические действия, обряды и верования ЗакарпатьятАЭ (1929), В.РЖ. Чiчеров тАЮЗимний период русского народного земледельческого календаря XVI-XIX вековтАЭ (1957), В.Я. Пропп тАЮРусские аграрные праздникитАЭ (1963) (останнiй, зокрема, вбачав первинною основою народноi календарноi обрядовостi поховальний i поминальний обряди [Токарев 1983: 21], В.В. РЖванов та В.Н. Топоров тАЮИсследования в области славянских древностейтАЭ (1974), Л. Виноградова тАЮЗимняя календарная поэзия западных и восточных славян. Генезис и типология колядованиятАЭ (1982).

Працi украiнських учених цього перiоду стосувалися лиш окремих питань. Фундаментальних дослiджень, якi б охоплювали увесь зимовий цикл свят, не iснувало. Невивченiсть цього виду обрядовостi породила ряд проблем. Так, наприклад, постало питання про те, до якоi пори року вiднести свято Калити. Про нього написано не так багато. Чи не вперше до цiii теми звернувсь П. Чубинський. Вiн описав з розповiдей очевидцiв дiйство тАЮкалети на ВолинiтАЭ. ТРрунтовного аналiзу, на жаль, вiн не подав. РЖ пiзнiше всi, хто звертався до цiii теми, вважали, що калита тАУ це змащений медом корж для ворожiння в день святого Андрiя. М. Сумцов, виходячи з опису П. Чубинського, зробив спробу визначити суть свята. Вiн стверджував, що обряд калети дуже цiкавий у язичницькiй основi, як жертвоприношення солярним богам. Спираючись не на дiйсне народне святкування, дослiдник помилково твердить: тАЮРЖстинне ii мiсце на рiздвяних святках, на що вказуi вже сама назва тАЮкалетатАЭ, спорчене коледа або колядатАЭ [Cумцов 1955: 52].

Сучасний дослiдник О. Курочкiн, крiм огляду лiтератури, далi не пiшов. За браком фактiв вiн не заглибився в суть свята. Звiдси й термiнологiчна невизначенiсть. Тут тАУ i тАЮвелике зимове святотАЭ день Андрiя, i тАЮвечорницi на Катерини та АндрiятАЭ, i тАЮандрiiвськi звичаiтАЭ, i обряд тАЮкалититАЭ, i тАЮобрядоватАЭ гра тАЮкалитатАЭ. Висловлене М. Сумцовим та пiдтримане В. Кравченком припущення про приналежнiсть калити до солярного культу О. Курочкiн не сприйняв: тАЮПравильнiсть цих пояснень на сьогоднi лишаiться спiрноютАЭ [Курочкiн 1978: 38].

У 1920-х роках утверджувалася думка про належнiсть калити до свят сонячного циклу. Так, мистецтвознавець В. Щербакiвський поставив Калиту в один ряд зi свiтоглядно-визначальними святами украiнського народу. Дослiджуючи писанки, вiн вiднiс iх до атрибутiв сонячного культу, того, що зберiгся у Калитi, Колодii, Великоднi, Купайлi [Мицик 1992: 37]. Доводиться дивуватися, що доiсторичнi люди, якi встановили в пошану сонця свято Купала (розквiт животворних сил Сонця) та Калити (напад на нього тАЮнечистоi силитАЭ) чуттям вгадали мiсяцi найбiльшого i найменшого напруження сонячноi енергii [Мисик 1992: 38]. На увагу заслуговують такi працi: Зубрицький М. тАЮНародний календар, народнi звичаi i повiрки, привтАЩязанi до днiв в тижнi i до рокових святтАЭ (1900), Гнатюк В. тАЮКолядки i щедрiвкитАЭ (1914), Онiщук А. тАЮНародний календартАЭ (1912), Курочкiн О. тАЮНоворiчнi свята украiнцiвтАЭ (1978). Вони здебiльшого намагались описати обрядовi дii на певнiй територii Украiни, вдавалися лише до етнографiчного аналiзу, не звертаючи уваги на мовний аспект дослiдження.

Слiд зауважити, що в 90-х роках ХХ столiття на Украiнi спостерiгався вибух публiкацiй, якi розкривають рiзнi проблеми, питання, повязанi з календарною зимовою обрядовiстю: Сосенко К. тАЮРiздво тАУ Коляда i Щедрий ВечiртАЭ (1994), Маковiй Г. тАЮЗатоптаний цвiттАЭ (1993), Скуратiвський В. тАЮДiдухтАЭ, тАЮСвята украiнського народутАЭ (1995) та багато iн.

Важливою подiiю на той час став вихiд етнолiнгвiстичного словника за редакцiiю М.РЖ. Толстого, перший том якого мiстив етнолiнгвiстичнi працi таких вчених як-от: Л.М. Виноградовоi, С.В. Толстоi, М.РЖ. Толстого, А.А. Турилова, Л.В. Мошковоi, Т.А. Агапкiноi, РЖ.О. Сiдаковоi, В.В. Усачовоi, А.В. Гури, Н.Н. Венецькоi, та багатьох iнших. Цей словник тАУ перша спроба створити енциклопедичний словник традицiйноi духовноi культури всiх словтАЩянських народiв. Мета видання тАУ не тiльки зiбрати в iдине цiле i дослiдити релiкти минулого, але й по можливостi на iх основi вiдтворити й подати цiлiсну тАЮкартину свiтутАЭ, свiтогляд давнiх словтАЩян, iх космологiчнi, мiфологiчнi вiрування, вiдобразити моральнi, ментальнi, соцiальнi стереотипи й цiнностi.

Нинi iснуi ряд ТСрунтовних збiрникiв, у яких надруковано працi етнолiнгвiстичного спрямування: тАЮПолесский этнолингвистический сборниктАЭ, тАЮБалто-славянские исследованиятАЭ, тАЮБалто-славянские этнокультурные археологические древноститАЭ, тАЮСлавянский и балканский фольклортАЭ, тАЮДревлянитАЭ, тАЮВелике лядотАЭ, тАЮВолинь-ЖитомирщинатАЭ, тАЮУкраiнський дiалектологiчний збiрниктАЭ та iншi.

Отже, незважаючи на посилену увагу i значний iнтерес до вивчення календарних зимових обрядiв, проблеми iх дослiдження ще не знайшли вичерпного висвiтлення i залишаються актуальними й сьогоднi. Але очевидним i те, що для дослiдження традицiйних календарних зимових обрядiв замало не лише простору кабiнету вченого, а й багатоi бiблiотеки. Вирiшення багатьох проблем можливе лише за умов наявностi записiв системно зiбраного зiставного фактичного матерiалу.

1.2 Номiнацiя традицiйних зимових обрядiв як обтАЩiкт етнолiнгвiстичних студiй. Методи i прийоми дослiдження

Зимовий цикл свят тАУ це хлiборобськi свята, якi зберегли багато старовинних народних звичаiв та вiрувань. Етнографiчна лiтература засвiдчуi або вiдносну бiднiсть осiнньоi обрядовостi, або ii нiвелювання, або недостатнiсть уваги до ii фiксацii й вивчення. Деякi автори вiдносять сюди лише свято Урожаю [Мицик 1991: 37]. Але ця урочистiсть фiксуi лише закiнчення певного виду робiт. Водночас у системi обрядiв украiнцiв i свято Калити. тАЮВони, тАУ як писав Михайло Грушевський, тАУ зiбрали навколо себе трохи не всю суму староi господарськоi магii i культутАЭ [Сенькiв 2001:60]. Усi цi вiрування найтiснiше повтАЩязанi з життям, природою, заснованi на пiзнаннi й освоiннi навколишнього середовища людиною. Всi обрядовi дiйства, якi вiдбувалися в перiод святкового циклу, повтАЩязанi з святкуванням зустрiчi нового сонячного року. Люди, життя яких було тiсно повтАЩязане з навколишнiм свiтом, вiрили у можливiсть впливу на природу. В цей важливий момент, можна було здобути бажане щастя, багатство й мир на наступний рiк. Треба було лише вмiти iх закликати й замовити за допомогою системи обрядових дiй, магiчних актiв, супровiдних словесних формул. Цiй унiверсальнiй мрii й бажанню були присвяченi дiйства, якi вiдбувалися протягом святкового циклу [Сенькiв 2001: 60]. Отже, головне спрямування рiздвяного комплексу свят тАУ досягнути доброго врожаю, приплоду худоби, добробуту в родинi, а для цього треба було заручитися пiдтримкою духiв.

Зазначимо, що християнська релiгiя довгий час боролася з язичницькими святами. Наприклад, перше Свято народження сонця (Dies natalis solis) було замiнено Святом Народження Христа. Виступи вiдбувались i проти Коляди. У тАЮСинопсисiтАЭ 1674-го року РЖнокентiя Гiзеля читаiмо: тАЭЛюди ще й досi збираються на богохульнi iгри, спiвають, танцюють, прославляють те диявольське свято Калети.тАЭ Отже, церква не змогла змiнити чiткоi системи свят астрального культу, яка складалася протягом тисячолiть. Вона дала лише новi назви цим святам та наповнила iх вiдповiдним християнським змiстом, прийнявши давнi ритуали i традицii, залишивши традицiйну оболонку зимового комплексу свят.

Характерно, що в основi рiздвяних звичаiв збереглося й досi все те, що в тi далекi часи було повтАЩязане з хлiборобським господарством, пастухуванням. Яскраво виявляються характернi риси украiнця тАУ працьовитiсть, гостиннiсть, чеснiсть, доброта, спiвучiсть, iднiсть i святiсть родини, шанування памтАЩятi померлих. Але iндустрiалiзацiя, соцiальнi змiни, розвиток мережi шкiл, тiсний звтАЩязок села i мiста, радiо, кiно та iншi засоби сучасноi культури швидко нiвелюють етнографiчнi i дiалектнi вiдмiнностi та особливостi, а часто i стирають iх взагалi. Тому необхiдно якомога швидше зiбрати i вивчити матерiали з народного життя.

Проблеми взаiмодii мови i культури, впливу етнокультурних, етносоцiальних чинникiв на мовнi процеси останнiм часом викликають посилений iнтерес з боку як мовознавцiв, так i вчених культурологiв, етнологiв, психологiв, фiлософiв, фольклористiв, мiфологiв. Для представникiв мовознавчоi науки центральним стаi опрацювання з застосуванням лiнгвiстичних методiв широкого кола питань текстовоi компетенцii народноi культури, народноi психологii, мiфотворчостi, з залученням таких обтАЩiктiв позамовноi дiйсностi, як побут, природа, обряди, традицii, мiфiчнi образи тощо в категорiях мовленнiвих стереотипiв. Для студiй такого напряму характерна постiйна увага до питань народного свiтогляду, народноi психiки, ментально-мовленнiвих парадигм. Завдяки такому аналiзу вiдкриваються додатковi можливостi для наукового проникнення в сферу мовноi свiдомостi, спiввiдношень мови i особистостi, особистостi i народноi культури. Дослiдження народноi свiдомостi в мовних вимiрах у свою чергу поглиблюють вiдомостi в обширi народноi етики, естетики, фiлософii, формують тим самим комплексну етнолiнгвокульторологiчну систему. Очевидним стаi, що без урахування впливу того чи iншого етносу на мову, без опрацювання нацiонально-культурного мовного компонента неможливо створити ефективну модель розвитку нацiональноi мови, тим паче украiнськоi, в становленнi якоi народно-культорологiчний чинник вiдiграв провiдну роль.

Як зауважував РЖ.Огiiнко, тАЮмова тАУ це не тiльки простий символ розумiння, бо вона витворюiться в певнiй культурi, в певнiй традицii. В такому разi мова тАУ це найяснiший вираз нашоi психiки, це найперша сторожа нашого психiчного ятАЭ [Кононенко 2001: 62]. Отож на перший план виступаi проблема видiлення, опису й систематизацii тих мовленнiвих вiдрiзкiв на тлi передусiм нацiонально орiiнтовних дискурсiв, що визначають типовi особливостi украiнського народного життя, народних традицiй i звичаiв, соцiокультурний зрiз.

У сучаснiй мовознавчiй науцi не втрачаi актуальностi системний пiдхiд до вивчення дiалектноi лексики тАУ дослiдження ii в складi тематичних груп (на вiдмiну вiд диференцiйного принципу, що передбачаi вивчення лише дiалектних рис). Вже вiдомi дослiдження тваринницькоi, лiсовоi, сiльськогосподарськоi, мисливськоi, будiвельноi та iнших ТГЛ (див. працi Г.Аркушина, Ф.Бабiя, Л.Вигонноi, О.РДвтушка, В.Куриленка, М.Никончука, В.Мойсiiнка, О.Никончука, РД.Турчин та iн.).Упродовж останнiх десятилiть у славiстицi помiтно зрiс iнтерес до дослiдження номiнацii явищ духовноi культури як одного з видiв ТГЛ. Звернення до номiнацii явищ духовноi культури (як мовноi пiдсистеми, метамови) також може бути ефективним лише за умов системного ii вивчення [Конобродська 2001: 118].

Проте практика дослiдження мовноi сторони явищ традицiйноi духовноi культури (зокрема обряду) показала недостатню ефективнiсть ii дослiдження винятково лiнгвiстичними методами, оскiльки обрядова реальнiсть та ii вербальне вираження часто становлять взаiмозумовленi iзосемiчнi одиницi обряду. До того ж поведiнка слова часто дещо iнша в обрядi, нiж у позаобрядовому функцiонуваннi. Усвiдомлення такоi особливостi культурноi номiнацii спонукаi до пошукiв своiрiдного, специфiчного пiдходу до дослiдження цього обтАЩiкта: номiнацiю явища народноi культури (а зокрема i номiнацiю традицiйних календарних зимових обрядiв села Словечно) необхiдно дослiджувати як компонент певноi цiлостi, в комплексi з iншими ii складовими тАУ одиницями, реалемного, акцiонального, агентивного, локативного, темпорального та iнших планiв [Бондаренко 1992: 32].

Водночас мова як елемент i знаряддя культури i важливим джерелом для реконструкцii давньоi духовноi культури [Козачук 1996: 89]. Такий двостороннiй звтАЩязок у вивченнi культурних явищ може прислужити ефективним методом вирiшення проблеми етимологii народноi культури [Конобродська 2001: 119].

На початку ХХ столiття назрiвала необхiднiсть поiднання етнографii, фольклору та лiнгвiстики. Виникла нова наука тАУ етнолiнгвiстика. Основи цього напряму закладали Д.Зеленiн, О.Потебня, П.Богатирьов. Як окрема дисциплiна, етнолiнгвiстики в основi своiй маi такий пiдхiд, який передбачаi розгляд усякоi конкретноi реалiзацii моделi свiту як тексту, в якому культурологiчна термiнологiя певним чином спiввiдноситься з семiотичними елементами культури тАУ акцiональними, предметними, персонажними, локативними, агентивними та iн [Конобродська 2001: 120].

Методологiчна база етнолiнгвiстики дозволяi визначити сучасний стан певноi проблеми календарноi зимовоi обрядовостi, порiвняти ii з зимовою обрядовiстю на iнших територiях чи в iнших народiв, простежити еволюцiю явищ вiд найдавнiших часiв до сьогодення.

Пiд час вивчення календарноi зимовоi обрядовостi використано рiзнi методи i прийоми дослiдження: метод експедицiйного збирання шляхом опитування iнформаторiв, здiйснення аудiозаписiв з наступним розшифруванням i транскрибуванням, метод системного опису, зiставно-порiвняльний i метод реконструкцii з застосуванням елементiв комплексноi методики етнолiнгвiстичних дослiджень.

Зазначимо, що в етнолiнгвiстицi обряд i однiiю з форм людськоi поведiнки, в яких реалiзована модель свiту, а тому його можна розглядати як текст. Обрядовий текст складнiший нiж мовний, оскiльки становить iднiсть вербального, реалемного та акцiонального планiв. Цю iднiсть змiцнюi синонiмiчнiсть знакiв, представлених у ритуалi в рiзнiй формi тАУ ритуального слова, ритуальноi речi, ритуального акту [Толстой 1984: 183].

Отже, обрядовий текст вiдрiзняiться вiд лiнгвiстичного субстанцiiю плану вираження. Вiн включаi такi елементи, якi неможливо передати лише за допомогою мовних знакiв, оскiльки у створеннi культурологiчноi iнформацii беруть участь i немовнi засоби вираження [Конобродська 2001: 120].

Тож дослiдження обрядовоi лексики, яка маi мiфологiчний характер, виявило неможливiсть ii вивчення без урахування семантики позамовних систем. Зауважимо, що термiн семантика стосовно позамовних систем маi певну умовнiсть. В обрядi семантику слова, функцiю предмета та функцiональне спрямування дii ми сприймаiмо як спiввiдносне. Це можна виправдати з огляду на загальну семiотичну основу етнолiнгвiстичних дослiджень. Адже функцiонування предмета в обрядi i поза ним дещо рiзне тАУ в обрядi воно зумовлене мiфологiчною символiкою, що надаi предмету властивостей знака. Таким чином, явище духовноi культури становить собою систему знакiв тАУ вербальних i невербальних, а основою обрядового тексту як семiотичноi цiлостi, який включаi вербальнi i невербальнi одиницi, i мiфологiчнi уявлення носiiв культури. Вони i планом змiсту обряду. Основну характеристики плану змiсту представлено у виглядi набору бiнарних опозицiй, понять, ознак, оцiнок, реалiй [Конобродська 2003: 35], заступлення членiв яких формуi теми, або коди чи мотиви постання рiзнопланових одиниць обрядових текстiв.

Отже, у вивченнi явищ духовноi культури слiд застосовувати комплексний пiдхiд тАУ дослiдження культурного явища як семiотичноi цiлостi, своiрiдного тексту в iдностi всiх його невербальних i вербальних компонентiв та просторовоi його варiативностi, що в кiнцевому результатi здатна забезпечити вирiшення проблеми етимологii явищ традицiйноi духовноi культури.

1.3 Структура й iсторичне корiння зимових календарних обрядiв

Обрядова структура народного календаря становить цикл, який умовно можна подiлити на такi компоненти:

1) святковий (рiздвяний) комплекс;

2) перiод масниць;

3) ранньовесняний комплекс (Великий пiст, Сорок Мученикiв, Благовiщення та iн);

4) середньовесняний комплекс (Великдень, Юрiiв день, Микола весняний, Вознесiння та iн);

5) пiзньовесняний комплекс (троiцько-купальський перiод);

6) лiтнiй (жнива, РЖлля, РЖван-Головосiк та iн.);

7) осiннiй перiод (Семена, Рiздво Богородицi, Покрова, Дмитра, Михайла та iн.);

8) зимовий комплекс (Андрiя, Сави, Варвари, Миколи зимового та iн.) [Щербак 2003: 72].

Кожен комплекс маi свiй набiр головних точок (дат, свят), своi характерне ритуальне наповнення та своi семантичнi домiнанти (склад основних, ключових мотивiв та вiрувань).

Деякi дослiдники календарноi обрядовостi зазначають, що наш цикл зимових свят подiбний до циклу грецьких та римських: Врумалii тАУ святкували з 24 листопада до 17 грудня на честь Дiонiса, бога врожаю, i вiдповiдали нашим святам Андрiя та Катерини; Сатурналii тАУвiдзначали з 17 до 24 грудня на честь бога Сатурна. Вони вiдповiдали нашому святу Корочуна, яке пiзнiше замiнили святом Рiздва. Воти тАУ з 24 грудня по 1 сiчня (вiдповiдали нашим Маланкам, Щедрому Вечору та Василевi). Останнiми святкували Календи (перший день мiсяця, року) тАУ це нашi щедрiвки, Голодна кутя та Водохреща [Килимник :66].

Народний календар можна розглядати на трьох рiвнях змiсту:

1) мiфологiчному;

2) магiчному;

3) демонологiчному.

На рiвнi мiфологiчного змiсту кардинальним для календарноi обрядовостi й народного календаря слiд вважати уявлення про необхiднiсть ритуального змiцнення i магiчного стимулювання природного порядку (прихiд весняного тепла, початок вегетацii, збереження родючостi землi пiсля збирання урожаю i т. iн.) та збереження рiвноваги в стосунках з потойбiчним свiтом, вiд якого залежить земне благополуччя. Звiдси те виняткове значення продукуючоi магii, яка покликана забезпечити родючiсть землi, худоби i людини та поминальнi обряди, спрямованi на задобрення предкiв та захист вiд них, а також особлива мiфоритуальна роль тих перiодiв, коли за народним вiруванням, душi предкiв ходять по землi (святки, масниця, великоднiй тиждень, русальний тиждень).

Стосовно третього семантичного компонента календарних вiрувань зазначимо, що вiн визначаi рiчний розклад зтАЩяви, активiзацii та зникнення мiфологiчних персонажiв та роль ритуалiв-оберегiв. тАЬПовсякденне життя можна уявити як поступовий перехiд свiту вiд одного стану до iншоготАЭ, тАУ зазначаi А.К. Байбурiн [Ярещенко 2003: 72].

Зимовий комплекс свят розпочинаiться зi свята Андрiя. В украiнцiв кожна пора року маi свята пошани Сонця: свято Коляди приурочене зимовому сонцестоянню i його вiдзначають 7 сiчня, Купайло святкують через пiвроку тАУ 7 липня, веснянi становили цiлу систему вiд Колодiя й до Ярила, вершиною яких i Великдень. Свята для четвертоi пори тАУ осенi тАУ мають невиразний характер. У звичаiвiй системi украiнцiв i свято Калити, яке В. Щербакiвський ще у 1920-х роках вiдносив до свят сонячного циклу. Воно за змiстом, образно-композицiйною структурою уособлюi тi природнi змiни, якi вiдбуваються iз сонцем наприкiнцi року [Мицик 1992: 37].

Християнська iдеологiя послiдовно викорiнювала, пiддавала забуттю словтАЩянський свiтогляд iз його космогонiчними устремлiннями, звичаями i святами, уславлення Сонця тАУ джерела свiтла i життя. Отож день святого Андрiя завдав чимало духовних збиткiв старовинному святу Калити.

Хоч позабувалося багато дечого iз його ритуальних дiйств, але головний звичай тАУ кусати калиту тАУ залишився й досi.

Збирались дiвчата разом у хатi на свято, яке починалось iз випiкання калити. РЗi пекли з прiсного тiста у виглядi тонкого коржа круглоi форми (в давнину його випiкали на честь сонячного божества Корша або Хорса) з додаванням меду, маку, щоб Калита була смачною [Мицик 1992: 38]. Дрова в печi на це свято розкладали тiльки навхрест: це символ сонця, вогню. Вогонь здiйснюi священний акт тАУ випiкаi калиту.

Пiсля того, як спекли корж, до хати заходили хлопцi. Вони готували Квача. Калиту пiдвiшували до стелi i закрiплювали на сволоку, так щоб можна було пiдтягувати чи опускати, залежно вiд зросту того, хто буде кусати. Хлопцi з Квачем стояли на чатах пiд Калитою. Хтось iз молодi сiдав на кочергу та iхав кусати Калиту. При цьому решта юнакiв i дiвчат намагалися розсмiшити головного учасника дiйства. Коли вiн пiддавався на пересмiхи тАУ його вимащували сажею за допомогою квача, а нi тАУ успiшно кусав калиту. Отже, в iграх всi скуштовували ii, а що залишалося тАУ дiлили мiж усiма присутнiми. Коли хлопцi розходились, дiвчата ворожили, долю вгадували. Вiдомi такi найпоширенiшi способи ворожiння:

тАУ випiкали тАЮбалабушкитАЭ, впускали голодного собаку i дивилися, чию собака зтАЩiсть першою, та дiвчина пiде цього року замi;

тАУ кидали взуття через хату i дивились, в який бiк воно впаде носком-туди й замiж пiдеш;

тАУ обхоплювали руками плiт (паркан) i рахували охопленi кiлки тАУ якщо до пари, буде цей рiк в парi;

тАУ виходили опiвночi на подвiртАЩя та слухали, з якоi сторони пес загавкаi тАУ звiдти сватiв чекати;

тАУ слухали пiд вiкном розмови в хатi; якщо звiдти почують сядь, сiдай тАУ значить замiж у цьому роцi не вийде, а якщо з хати когось посилають за чимось, кажучи iди тАУ значить пiде замiж цього року;

тАУ брали декiлька оберемкiв рубаного дерева та вносили до хати, потiм рахували полiна, чи до пари [Виноградова 1986: 17].

Хлопцi тим часом бешкетували на селi.

За часом сучасне новорiччя збiгаiться iз прадавнiм святом словтАЩян рiздвом Всесвiту тАУ народженням небесних свiтил Сонця, Мiсяця i богинi води Дани [Ярещенко 2003: 353]. Отже, Рiздво тАУ перше з новорiчних свят. У давнину це свято означало народження з двох стихiй води i вогню всього живого. Самi обряди i ритуали Рiздва свiдчать про його давню космогонiчну суть. Так, для приготування святковоi вечерi брали 12 полiн, якi були жертвою 12 сузiртАЩям зодiаку, готували 13 страв. Основна обрядова страва Кутя тАУ жертовна, на честь Коляди. На покутi ставили снiп жита.

За вiруваннями наших пращурiв, у нiч на Рiздво активiзувалися сили хаосу, всяка нечисть, яка може перешкодити визрiванню свiтовоi сили. Тому колядники одягали на себе маски, щоб злi сили iх не розпiзнали, ходили по хатах i спiвали величальнi пiснi Колядi, вiдганяючи темну нечисть. Цi магiчнi вiдлякування та величання i звуться колядками, у них збережено суть уявлень про оновлення свiту, а сам процес колядування тАУ iмiтацiя космiчного акту народження сонця [Токарiв 1983: 186]. Колядники уособлюють предкiв роду, вiщунiв просвiтлення, тому обрядова кутя, яка призначаiться i мертвим i живим, i жертвою, за допомогою якоi можна здолати темнi сили. Те, що у давнину Коляда виявлялась у д

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

About Canada

Economy in South Korea

РЖнституцiональнi напрямки в економiчнiй теорii