Генiальна творчiсть видатного росiйського композитора Модеста Петровича Мусоргського
Змiст
Вступ
Служитель народу
Висновок
Список литературы
Вступ"Крест на себя наложил я, - говорил великий композитор, - и с поднятой головой бодро и весело пойду против всяких к святой, сильной, праведной цели, к настоящему искусству, любящему человека, живущему его отрадой, его горем и страдой". Це шляхетне прагнення втiлилося у творчостi Мусоргського, у його генiальних народних музичних драмах, у його романсах i пiснях, що правдиво вiдобразили життя росiйського народу. Творчiсть автора "Бориса Годунова" по праву вiдноситься нами до самим дорогоцiнним завоюванням свiтовоi культури. Всенародне визнання стало найвищою оцiнкою творчоi спадщини генiального росiйського композитора-демократа. Його iм'я включене в список iмен великих дiячiв минулого.
РЖсторичний вiдбiр рiзноманiтних прийомiв i принципiв стилiстики привiв до формування цiлого ряду канонiзованих ii типiв, до яких у першу чергу вiдносяться жанровi форми: сюiти, сонати, симфонii, варiацii. Велику роль у цьому зiграло iсторично поступове освоiння системи стильових понять i категорiй, а так само прагнення до новацiй.
Служитель народу"Искусство есть средство для беседы с людьми, а не цель"
М.П. Мусоргский.
Модест Петрович Мусоргський народився 16 березня 1839 року в селi Карево, Торопецького повiту Псковськоi губернii. У селi, де протекли його дитячi роки, вiн близько стикнувся з народним життям i народним мистецтвом. Цi першi враження залишилися незгладимими й вплинули на всю творчу дiяльнiсть композитора.
Незважаючи на видатнi успiхи хлопчика, батьки визначили його, у тринадцятилiтньому вiцi, у школу гвардiйських пiдпрапорщикiв, де вiн пробув чотири роки. Закiнчивши школу, юнак надiйшов на службу в Преображенський полк. Пройшло небагато часу, i молодий офiцер немов переродився, перетворившись у допитливого, вимогливого художника.
Величезну роль у цьому переродженнi зiграли новi знайомства: в 1856 роцi Мусоргський зустрiвся з Даргомижським, в 1857 - з Кюi й Балакiрiвим. Останнiй став для юнака вчителем i другом.
На довгi роки Мусоргський залишився тiсно пов'язаним з балакiревським кружком, вiдомим в iсторii росiйського мистецтва пiд iм'ям "Могутньою купою". У кружок входили також композитори Римський-Корсаков, Бородiн, Кюi й музичний критик Стасов. Це творча спiвдружнiсть жагуче й переконано боролася за реалiстичне мистецтво, перейнята передовими демократичними iдеями. Вони продовжили справу Глинки й Даргомижського. Досить сказати, що в цей час було створено багато що з його кращих пiсень i романсiв, а також i безсмертна опера "Борис Годунов".
Смiливе новаторство Мусоргського виявилося, насамперед, у самому вiдборi тем i сюжетiв. Уперше в жанрi камерноi вокальноi музики з'явилася реалiстична розповiдь про народне життя, уперше з'явився новий герой - росiйський селянин, обкреслений композитором з любов'ю й гарячим спiвчуттям. Новим була й музична мова Мусоргського. Композитор чуйно вслухувався в росiйську народну пiсню, у росiйську народну мову й перетворював цi враження у своiй незвичайнiй своiрiднiй i виразнiй музичнiй мовi.
В 1868 р., його захопив новий творчий задум - композитор пише оперу "Одруження" (по Гоголю). "Одруження" зiграла важливу роль у творчому розвитку Мусоргського, працюючи над нею, вiн опанував майстернiстю виразного речитативу, що i засобом реалiстичноi характеристики дiючих осiб. РЖ хоча оперу вiн не закiнчив, все ж таки це дуже допомогло композиторовi при здiйсненнi його наступних оперних задумiв. Першим з них була опера "Борис Годунов", почата Мусоргським у 1868 р.
Думка про створення опери "Бориса Годунова" пiдказав його друг - професор В. Нiкольський. Увагу композитора привернула одна з найбiльш трагiчних епох росiйськоi iсторii. Перед його поглядом виникло безлiч образiв - то iсторичних, то вигаданих, але завжди обкреслених однаково реалiстично. Мусоргський гаряче зацiкавився цим сюжетом i з жаром прийнявся за роботу. Протягом пiвтора мiсяцiв вiн написав перший акт, потiм робота тривала з тим же пiдйомом i захопленням. У мiру написання, уривки з опери виконувалися в колi близьких товаришiв-музикантiв, викликаючи серед них бурхливi захвати й схвалення. "Радость, восхищение, любование были всеобщими", - згадуi учасник цих вечорiв Стасов.
Нарештi, в 1870 роцi опера була закiнчена й представлена на розгляд дирекцii iмператорських театрiв. Комiсiя з восьми чоловiк, у числi яких був тiльки один росiянин, забракувала "Бориса Годунова", пославшись на вiдсутнiсть в оперi жiночих партiй. "Засмучений i скривджений Мусоргський взяв свою партитуру назад, але, подумавши, зважився пiддати ii ТСрунтовним переробкам i доповненням. Задуманi були - польський акт у двох картинах i картина "Пiд Кромами", - пише у своiй "Лiтописi" Римський-Корсаков.
У лютому 1873 року в Марiiнськiм театрi з бiльшим успiхом виконувалися уривки з "Бориса Годунова" (у тому числi й сцена в корчмi). Нарештi, 24 сiчня 1874 року в тiм же театрi вiдбулася прем'iра генiального добутку Мусоргського. Опера зробила на публiку величезне враження. Були, зрозумiло, i недруги, що зустрiли ii в багнети, але замовчати успiх композитора вони вже не могли. Особливо захоплено прийняла оперу молодь:". свiжим своiм незiпсованим почуттям вона розумiла, що велика художня сила створила й вручаi народу нашому новий, дивовижний народний добуток, i радiла, i трiумфувала. Двадцять вистав пройшли з наповненим театром, не раз юрба молодих людей розспiвувала вночi, на вулицi, пiдходячи до Ливарного мосту й збираючись переходити на Виборзьку сторону, хор "величання боярина народом" i iншi хори", - писав Стасов.
На першiй сторiнцi рукопису своii опери Мусоргський написав: "Я разумею народ, как великую личность, одушевленную единой идеей. Это моя задача. Я попытался разрешить ее в опере". Композитор виконав своi намiри: у жоднiй з попереднiх опер народ не був зображений так реалiстично, так глибоко й багатосторонньо. Правда, шлях у цьому напрямку був перед зазначений Глинкою - без народних хорiв "РЖвана Сусанiна" важко уявити собi появу "Бориса Годунова". Але Мусоргський значно розширив глинкiнськi завоювання. Глинка у своiх народних хорах не ставить перед собою завдання створення окремих iндивiдуальних образiв. Його хори сприймаються тому як узагальнене вираження кращих рис росiйського народу: полум'яноi любовi до батькiвщини, мужностi й стiйкостi. Мусоргський вносить у масовi сцени риси реалiстичноi портретностi. Однiii-двох реплiк йому досить, щоб не тiльки намалювати портрет тiii або iншоi особи, але й виразити його вiдношення до подiй, що вiдбуваються. Всi його масовi сцени вiдрiзняються яскравими народностями музичноi мови,". яка глибоко-правдива росiйська мова у всiх цих Митюх, Фомок, РДпiфанiв, Юродiвих, РЖваничiв, Афiмiй, Корчмарок, хлопчиськ-паливод i десяткiв безiменних особистостей!" - справедливо вiдзначаi Стасов.
Мусоргський досяг такоi правдивостi тому, що близько знав i гаряче любив росiйський народ, по глибинi психологiчного аналiзу, розкриття найтонших рухiв душi не уступаi нi Толстому, нi Достоiвському, а по вмiнню вiдтворити образи iсторii дорiвнюi Сурикову. Добутку, з такою силою що розкриваi трагедiю особистостi й народу, не було у свiтовому оперному мистецтвi. Прав був iсторик Костомаров, коли, прослухавши "Бориса Годунова", викликнув: "Так, от це так сторiнка iсторii!"
Основний задум Мусоргського розкриваiться в зiставленнi масових хорових сцен. Народнi сцени - найважливiша частина музики "Бориса Годунова". Мусоргський виступаi в них смiливим новатором: нiхто ще до нього не малював народ у такому багатствi життiвих типiв, нiхто не малював з такою велетенською силою картини народного руху.
Для кожного з них Мусоргський знаходить свою особливу мову, своi характернi iнтонацii, i це даi можливiсть створення музично-сценiчних образiв, дивних по своiй правдивостi, точно вихоплених з живоi дiйсностi.
З особливою повнотою й силою реалiстичного втiлення намальований Мусоргським образ Бориса Годунова, глибоко життiвий, показаний у всьому рiзноманiттi його щиросердечних якостей. У Бориса i позитивнi риси - вiн розумний, вiн нiжний батько, вiн по-своiму пiклуiться про благо держави. Але нiщо не може врятувати Бориса вiд каяття совiстi: його мучить спогад про вбитого царевича Дмитра, його переслiдують кошмари, що доходять до божевiльного марення. З величезною силою малюi Мусоргський боротьбу цих почуттiв у душi Бориса, його трагiчну збентеженiсть, що наростаi вiд однiii дii до iншого.
В осудi сваволi й самого принципу царськоi влади, у звеличуваннi волелюбного росiйського народу - основна iдея опери Мусоргського. Неважко знайти в цьому зв'язок з демократичними устремлiннями 60-х рокiв, неважко зрозумiти щирий змiст замилування передовоi студентськоi молодi оперою Мусоргського, про що так барвисто розповiдав Стасов.
Мусоргський поставив перед собою сутужнiше завдання створення народноi музичноi драми й вирiшив ii як смiливий новатор. Ще задовго до початку роботи над "Борисом Годуновим" вiн чiтко усвiдомив своi музично-драматичнi iдеали. "Хотелось бы мне вот чего, - писал он одному из друзей, - чтобы мои действующие лица говорили на сцене, как говорят живые люди". Прагнення до глибокоi правдивостi й життiвостi втiлення визначило характер народноi музичноi драми "Борис Годунов". Весь досвiд, що нагромадився в роботi над романсами й пiснями, операми "Саламбо" i "Одруження", був творчо осмислений i застосований тут iз ще бiльшою смiливiстю й самостiйнiстю. Величезне значення мало для Мусоргського вивчення росiйськоi народноi пiснi, у якiй i ховаються джерела глибоко нацiональноi мови "Бориса Годунова".
Мусоргський болiсно сприйняв несправедливий критичний вiдгук про "Бориса Годунова", що виходив вiд його друга й товариша Кюi. Вага несподiваного удару збiльшувалася протирiччями, що виявилися тодi в балакiревському гуртковi. Лише незмiнно дружнi ставлення Стасова пiдтримувало його в цi важкi роки, коли йому довелося пережити й ряд особистих негод: хворобу, втрату близьких людей, матерiальну незабезпеченiсть. Все це сприяло розвитку песимiстичних настроiв, що вiдбилися в деяких творах того часу, особливо таких, як вокальнi цикли "Пiснi й танцi смертi" i "Без сонця". Однак песимiстичнi настроi не могли заглушити прагнення до повнокровноi, повному суспiльноi значимостi творчостi. Про це говорять опери "Сорочинська ярмарка" i "Хованщина", фортепiанна сюiта "Картинки з виставки".
Останнi роки Мусоргського були дуже важкими - здоров'я його катастрофiчно погiршувалося. Хворий i змучений, Мусоргський був помiщений друзями у вiйськовий шпиталь, де 28 березня 1881 р. i помер у вiцi 42 р.
Мусоргський належить до числа композиторiв, якi не тiльки усвiдомлювали своi iдейно - естетичнi принципи, але й висловлювали iх з повною яснiстю й визначенiстю. Вiн жадав вiд кожного музиканта насамперед життiвоi правди, вимагав беззавiтного служiння народу: "Прошло время писать на досуге: всего себя подай людям - вот что теперь надо в искусстве".
Що стосуiться композитора, то вiн не тiльки визначаi стиль всiii музики як ii загальна вiдмiнна якiсть, але може й сам виступати як персона музичноi стилiстики. Здаiться, що простiше всього це здiйснюiться в живописi, де iснуi навiть спецiальний жанр автопортрет, де художник може зобразити себе також i на фонi пейзажу або де-небудь непримiтно в групi людей. Мусоргський затверджуi, що в темi "Прогулянки" з "Картинок з виставки" зображений вiн сам.
РЖстота його мистецтва справдi народна. У ньому висловленi росiйське горе й радiсть, гаряча любов до свого народу й безмежна вiра в його сили. Справдi, нiхто з попереднiх композиторiв не створив таке разюче рiзноманiття народних типiв, втiлених з таким приголомшливим реалiзмом. По яскравостi побутових замальовок, по майстерностi психологiчних характеристик Мусоргського можна зрiвняти з художниками-передвижниками, особливо такими, як Перов i Рiпiн. На це звернув увагу ще Стасов у своiй вiдомiй статтi "Перов i Мусоргський".
Його фiлософськi й естетичнi погляди, розумiння росiйськоi iсторii й душi росiйськоi людини, образ музичного мислення, насамперед гармонiйного й оркестрового, - все це повинне бути й буде об'iктом пильноi уваги всiх, хто дорожить iсторiiю й долею вiтчизняноi культури й безсумнiвно, що для збагнення загадок, якi таяться в життi й творчостi композитора, необхiдно вивчати джерела його життя й творчостi. Його внесок у скарбницю вселюдськоi культури величезний i по достоiнству оцiнений цивiлiзованим суспiльством.
ВисновокПорiвнюючи iз сухою розповiддю з РЖсторii, де Борис Годунов був душогуб, акула свого часу - окрiм вбитого царевича було пролито не мало кровi простого люду коли вiн пробирався до влади. Але Мусоргський у своiй оперi змiг передати почуття, i батькiвськi до свого сина, i почуття до народу. Апостол Павло казав, що Бог дав людинi наглядача - це совiсть. Ми бачимо як вiн страждаi за своi вчинки, його розчарування - вже досяг того що прагнув, а задоволення в душi нема. Мусоргський показав, що вiн не був зовсiм бездушною людиною i що його теж мучить совiсть за своi вчинки. Це тягар кожноi людини яке б вона мiсце не займала в життi. Менi сподобалась професiонально пiдiбрана музика, яка гармонiйно зливаiться з грою акторiв. Гра акторiв i музикантiв змогли передати атмосферу того часу, бо iнодi забувалось, що позаду знаходиться зала.
Список литературы1. И. Мартынов. Лекция. Москва - Ленинград 1951 г.
2. Н. Новиков. У истоков великой музыки. Лениздат 1989 г.
3. Е.В. Назайкинский. Стиль и жанр в музыке. Москва 2003 г.
Вместе с этим смотрят:
"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть
"Культура": типология определений
French Culture. Traditions and Customs
Old and new wedding customs and traditions in Great Britain and the USA
ВлМадонна АннунциатаВ» Симоне Мартини из Государственного Эрмитажа