Свiт рукописноi книжностi Киiвськоi Русi

МОНУ

Рiвненський державний гуманiтарний унiверситет

Кафедра бiблiотекознавства i бiблiографii

Дисциплiна ВлКнигоставство та iсторiя книгиВ»

РЕФЕРАТ на тему:

Свiт рукописноi книжностi

Киiвськоi Русi

Рiвне-2011

Змiст

Вступ

1.Рукописнi книги Киiвськоi Русi

2.Остромирове РДвангелii тАФ одна з найвидатнiших пам'яток старослов'янського письменства

3.РЖзборники Святослава 1073 та 1076 рр. тАФ пам'ятки давньоукраiнського перекладного письменства

4.Кодекс Гертруди

5.Лiтописи Киiвськоi Русi

6.Книжна справа Киiво-Печерськоi лаври

7.Пересопницьке РДвангелii

Список використаних джерел

Вступ

Книга тАУ одне з найбiльших чудес, створеною людиною. З тих пiр, як люди навчилися писати, свою всю мудрiсть вони довiрили книгам. Книги вiдкривають нам свiт, допомагають уявити минуле, заглянути в майбутнi.

Шлях розвитку книги був довгим i складним. Який тiльки матерiал не використовували люди для виготовлення книжок: глину, листя та кору дерева, шкiру тварин, бамбук, папiрус, шовк.

Першi паперовi книги з'явилися в РДвропi в ХРЖРЖРЖ ст. РЗх довгий час писали вiд руки. Одна книга виготовлялася 5-7 рокiв i коштувала дуже дорого.

Рукописна книга тАФ кодекс, що мiстить твiр (або збiрку творiв) художнього, релiгiйного, юридичного чи iншого змiсту, написаний вручну.

Рукописною книгою називають витвiр письменства, текст i iлюстрацii якого на вiдмiну вiд друкованоi книги, виконанi вiд руки чорнилами, фарбами, олiвцем або вишкрябанi на плоскiй поверхнi.

Рукописнi книги класифiкуються за рiзними ознаками: використаному матерiалу i способом письма, формi iснування , змiсту, належностi людинi чи закладу i т.i.

РЖснуi двi основних форми рукописноi книги: згорток, який виник в РДгиптi в РЖРЖРЖ тисячолiттi до н.е., i кодекс, який отримав розповсюдження в РЖ сторiччi н.е.

Першi славянськi богослужбовi книги, виготовленi iз пергаменту в формi кодексу , зтАЩявилисьна Русi пiсля прийняття християнствав 988роцi i написанi були кирилицею.

В залежностi вiд призначення книги Давньоi Русi дiлилися на двi групи: релiгiозного змiсту, в тому числi богослужбовi, i цивiльнi, причому перших було набагато бiльше.Це рiзноманiтнi Мiнеi (зiбрання служб в календарному порядку на весь рiк), Трiоди,Часослови, Служебники, Требники та iншi.

В XI-XIIIсторiччях повного перекладу Бiблii на славянську мову не було, великими своiми частинами (Старий i Новий завiт) вона переписувалась дуже рiдко, однак ВлКнига ПсалмiвВ», ВлПятикнижжяВ», ВлКнига пророкiв В», ВлРДвангелiiВ» i ВлАпостолВ» були популярними серед народу.

За лiтописними даними в цей перiод нараховувалось 88 мiст, в кожному з яких було по декiлька церков, але до нашого часу збереглось лише чотири РДвангелii Апракос короткий , в тому числi недатована Ссавина книга, Остомирове Евангелii, Архангельське iвангелii(1092), Туровське iвангелii.

Найдавнiшi витвори оригiнальноi росiйськоi письменностi були створенi в епоху правлiння киiвського князя Ярослава Мудрого (978-1054) i його синiв РЖзяслава i Святослава,однак всi вони вiдомi нам не в оригiналах, а в графiчних або мовних варiантах текста або окремих фрагментiв. Серед них ВлПовiсть полумтАЩяних лiтВ»- памтАЩятник свiтовоi iсторичноi лiтератури, Вл Слово про закон i благодатьВ» - один iз перших твориiв на Русi риторичного жанру, ВлРуська правдаВ» - найважливiший юридичний документ того часу.

1. Рукописнi книги Киiвськоi Русi

Рукописна книга Киiвськоi Русi маi певнi, притаманнi тiльки iй особливостi. Уже майстрiв перших вiдомих нам книг характеризували високий рiвень художньоi культури, довершений смак. Перше, що варто зазначити, це рiзноманiтнi формати та обсяги книг залежно вiд змiсту та призначення: або великий фолiант близько тисячi сторiнок пергаменту чи паперу, або невеличка книжка кишенькового розмiру. Вони виконанi й скомпонованi гармонiйно, а iх обсяг вiдповiдаi формату. Це свiдчить про високий рiвень майстерностi переписувача та художника, якi робили книгу.

У рукописнiй книзi провiдне значення маi шрифт тАФ устав та напiвустав, скоропис використовувався дуже рiдко. Устав та напiвустав давали можливiсть зробити красиву, ритмiчно насичену сторiнку. Як правило, текст писали у два кольори: чорним i червоним. Червоним тАвтАФ першi рядки, звiдси вираз "червоний рядок", а також окремi слова або речення, на якi читач повинен був звернути особливу увагу. У рукописах великого формату текст компонувався у два стовпчики. У книжках малого розмiру на кiнцевих сторiнках за наявностi вiльного мiсця текст закiнчувався фiгурним трикутником.

Перед писанням сторiнки розлiнiювали писалом з рогу, без барвника, при цьому визначали також поля. Лiвий бiк завжди iдеально рiвний, а рядки праворуч пiд це правило не пiдпадали. Порожнi мiсця заповнювали рiзними позначками: крапками, рисочками тощо; часто iх виконували кiновар'ю.

Допомiжний апарат тАФ колонтитули, колонцифри тАФ також писали червоним кольором тАФ це робило книгу ошатною i святковою.

В оформленнi староруськоi книги широко використовували декоративний елемент тАФ в'язь. Це специфiчний вид написання лiтер, коли назва або слово вiдiгравали роль орнаменту, iх писали червоною фарбою, а в престижних виданнях тАФ золотом.

Рукописна книга була насичена iнiцiалами, що виконували декоративнi й символiчнi функцii. Вражаi iх розмаiтiсть: геометричнi, калiграфiчнi, рослиннi, сюжетнi та змiшанi мотиви. Нерiдко зустрiчаються зображення сценок повсякденного життя, фiгурки рибалок, сiячiв, орачiв, воiнiв тощо.

РЖнiцiали-гiганти, що характернi для iвропейськоi рукописноi книги, у руськiй майже не зустрiчаються або зустрiчаються дуже рiдко, причому за кольором дуже барвистi: червонi, синi, жовтi, зеленi та золотi.

Широко i зi смаком на сторiнцi компонувалися заставки, iх завдання тАФ привернути увагу читача до початку роздiлу. В однiй книзi могло бути вiд 3 до 6 заставок, але вiдомi рукописи, де iх набагато бiльше. У композицii окремих заставок вводилися зображення святих. Слiд наголосити, що орнаменти будувалися на традицiйних елементах та колористичних рiшеннях украiнськоi народноi творчостi. В окремих випадках використовували кiнцiвки, ще рiдше тАФ рамки i таблицi.

Важливою частиною художнього оформлення рукописноi книги були мiнiатюри. Вони подiляються на вихiднi, або лицевi, й тi, що власне "вiдкривають" текст. Зображення займало цiлу сторiнку. РЖлюстрацii "розсипанi" по всьому тексту: чверть- та пiвсторiнковi, оборковi, на полях.

Характерна особливiсть цього перiоду тАФ велика кiлькiсть iлюстрацiй, що становили цикли по два-три, а то й бiльше зображень. Окрiм функцii оздоблення мiнiатюри допомагали глибше засвоювати змiст. Рукописи з великою кiлькiстю iлюстрацiй прийнято називати лицевими. Це прекраснi, високохудожнi твори.

Усi рукописнi книги "одягалися" в оправи для захисту та надання ошатного вигляду. Для виготовлення оправи використовувалися добре висушенi й обробленi дошки, якi надiйно скрiплялися з блоком, iх покривали шкiрою, а подекуди й коштовними тканинами, металевими прикрасами тАФ жуковинами та середниками, якi були багато орнаментованi. Жуковини прикрашали золотою сканню, фiлiгранню, зерню, фiнiфтю, а на середниках малювали сюжетнi сцени зi святого письма або житiя. Такi оправи називались окладними. Обов'язковим елементом були орнаментованi застiбки, вiдлитi з металу, найчастiше з бронзи.

За окремим замовленням обрiз рукописноi книги оброблявся спецiальним iнструментом по кольоровому або золотому тлу. Ця технiка називалася басменням. Вiдтак книга була схожа на коштовну рiч або ювелiрний вирiб.

Бiльшiсть майстрiв рукописноi книги невiдома, лише зрiдка ми подибуiмо згадки про iмена, але вони не достовiрнi. Напевно можна говорити про школу або спрямування в оформленнi книги, характернi лише для певного регiону, де активно використовувалися мiсцевi особливостi декоративного мистецтва та кращi досягнення рукописання в РДвропi. Рукописнi книги стали цiнним надбанням нашоi культури.

2. Остромирове РДвангелii тАФ одна з найвидатнiших пам'яток старослов'янського письменства

Найдавнiшi рукописнi книги зтАЩявились в Украiнi у перiод Киiвськоi Русi iз запровадженням християнства. У першiй половинi XI столiття князь Ярослав Мудрий заснував при Софiйському соборi скрипторiй (майстерню для переписування книг), забезпечений великою бiблiотекою, квалiфiкованими писарями i художниками. Саме звiдси вийшли найдавнiшi рукописнi памтАЩятки: Остромирове РДвангелii (1056-1057), РЖзборники Святослава (1073 i 1076).

Остромирове РДвангелii тАФ одна з найвидатнiших пам'яток старослов'янського письменства в давньоруськiй редакцii, до виявлення в 2000 роцi Новгородського кодексу вважалася найдавнiшою книгою, яка була створена на Русi.

ВлОстромирове РДвангелiiВ» мiстить iвангельськi читання для недiлi i свят. Переписане 1056тАФ1057 рр. з староболгарського оригiналу, як гадають, у Киiвi дияконом Григорiiм для новгородського посадника Остромира, який в написi книги названий ВлблизькимВ» родичем князя РЖзяслава Ярославича (по гiпотезi Анжея Поппе, згадана в написи дружина Остромира Феофана могла бути донькою Володимира Святославича та Ганни Вiзантiйськоi).

РДвангелii тАФ апракос, написане великим красивим статутом, причому розмiр букв поступово зростаi до кiнця книги (вiд 5 мм до 7 мм). Текст написаний у два стовпчики по 18 рядкiв на площi близько 20x24 см. Численнi багатобарвнi iнiцiали, фiгурнi заставки, зображення iвангелiстiв (РЖоана, Луки i Марка), що виконанi з вражаючою майстернiстю; в текстi вживаiться кiновар. Рукопис складаiться з 294 аркушiв пергаменту доброi, але не найвищоi якостi: i листи iз зашитими розрiзами i з дiрками, якi були до написання тексту. РЖнiцiали, якi яскраво розфарбованi нетускнiючими фарбами(зеленою, червоною, блакитною i бiлою) i обведенi чистим (накладним) золотом тАФ найпомiтнiша особливiсть художнього оформлення Остромирового РДвангелiя. Кожен з них оригiнальний, вiдрiзняiться особливим малюнком i комбiнацiiю кольорiв. Загадковими для дослiдникiв залишаються схiднi риси в малюнках заголовних букв, що зображають голови хижих птахiв, фантастичних химер тАФ крокодилiв та саламандр. В складний геометричний орнамент iнiцiалiв вмiло вписанi i людськi обличчя (в профiль або фас).

Рукопис особливо цiкавий тим, що в його кiнцi переписувач детально розповiв про обставини виготовлення i про час роботи.

Таким чином ВлОстромирове РДвангелiiВ» тАФ найдавнiша точно датована об'iмна рукописна пам'ятка, створена на Русi (за винятком вiднайденого у 2000 роцi росiйськими археологами Новгородського кодесу, який, попри те, i памтАЩяткою зовсiм iншого характеру). В ньому, крiм особливостей загальнодавньоруських, вiдбито й такi мовнi особливостi, якi згодом стали характерними для мови украiнського народу. ВлОстромирове РДвангелiiВ» i одним iз важливих джерел вивчення старослов'янськоi i давньоруськоi мов.

Зберiгався рукопис у Софiйському соборi в Новгородi. Вважаiться, що воно вперше було виявлено в 1701 роцi (зазначено в описi одного з храмiв московського Кремля). У 1720 роцi вiдiслано, поряд з iншими старими книгами, за наказом Петра I в Санкт-Петербурзi. Потiм слiди його губляться до 1805 року, коли воно було виявлено серед речей у гардеробi покiйноi Катерини II. Олександр I розпорядився передати книгу в РЖмператорську публiчну бiблiотеку (нинi Росiйська нацiональна бiблiотека iм.М.Салтикова-Щедрiна, Санкт-Петербург), де вона зберiгаiться i донинi. Рукопис був прикрашений перетином-окладом з коштовним камiнням, через що чого мало не загинув: в 1932 роцi його, розбивши вiтрину, викрав водопровiдник. На щастя, зловмисник, вiдiрвавши палiтурку, закинув рукопис в шафу (за iншими даними тАФ на шафу), де ii незабаром знайшли. Заново переплiтати не стали.

На вiдмiну вiд iнших пам'яток XI ст. в ВлОстромировом РДвангелiiВ» спостерiгаiться правильна передача редукованих голосних звукiв лiтерами ъ, ь. Дана фонетична особливiсть була загальною для старослав'янскоi та iнших слов'янських мов, тому руський переписчик за традицiiю добре передавав ii на письмi, хоч вона в той час вже зникала. Тут спостерiгаiться ряд давньоруських рис. До таких рис в першу чергу, вiдноситься змiшання букв ѧ, ѩ, ѫ, ѭ, що позначають носовi гласнi, з буквами ѹ, ю, я. В давньоруськiй мовi XI ст. носовi голоснi звуки, якi характернi були ранiше для всiх слов'янських мов, вже спiвпали зi звуками ѹ, ю, я. Тому Григорiй, переписуючи старослов'янський текст, не завжди правильно передавав на листi вiдповiднi лiтери.

3. РЖзборники Святослава 1073 та 1076 рр. тАФ пам'ятки давньоукраiнського перекладного письменства

РЖзборники Святослава 1073 та 1076 рр. створенi для чернiгiвського князя Святослава Ярославича. Мiстять твори релiгiйного змiсту. РЖзборник 1076 року- це список зi словтАЩяно-болгарського протографа, перекладеного з грецького оригiналу (до нашого часу не зберiгся) для болгарського царя Симеона (893 тАФ 927). РД пiдстави вважати, що РЖзборник 1073 р. був переписаний не для князя Святослава, а для його брата РЖзяслава, який пiд час написання книги ще посiдав киiвський престол . Захопивши Киiв (через три тижнi пiсля завершення роботи над рукописом), Святослав, напевно, наказав витерти в текстi приписки тАФ похвала князевi (арк. 263 зв.), iмтАЩя брата i вписати своi iмтАЩя (слiди такоi операцii добре помiтнi на пергаментi). Цiiю обставиною можна пояснити появу тексту другоi похвали, вмiщеноi на зворотi першого захисного аркуша рукопису (тепер це арк. 2 зв.), у якiй iмтАЩя Святослава вписане одразу. За змiстом РЖзборник Святослава тАФ своiрiдна Влбогословська енциклопедiяВ», в якiй тогочасний читач мiг знайти вiдповiдi на питання, якi його хвилювали. Понад 400 статей кодексу присвяченi тлумаченню малозрозумiлих слiв, а також окремих уривкiв святого письма i патристичноi лiтератури. Цiкавим i вмiщений в РЖзборнику 1073 р. список 94 книжок Влiстенних i ложнихВ» тАФ 34 старозавiтних, 24 новозавiтних, 9 книг Влелико вне 60В» i 25 книг ВлськровьныихьВ», тобто апокрифiчних, заборонених церквою. Цей список значною мiрою свiдчить про коло лiтератури, яка уже в серединi XI ст. була вiдома в Давнiй Русi .

Незважаючи на те, що РЖзборник було переписано з болгарського ориТСiналу, кiлькiсть церковнослов'янiзмiв та старослов'янiзмiв у мовi документу незначна. Це одна з тих пам'яток, яка демонструi велику кiлькiсть типових давньоукраiнських (давньоруських) рис, таких як повноголосся, закiчення -ть у третiй особi дiiслiв, часта плутанина звукiв ВлѢВ» з ВлиВ» з одного боку (що свiдчить про звучання ВлѢВ» як ВлiВ»), та ВлиВ» з ВлыВ» з iншого боку (це засвiдчуi про те, що в епоху написання РЖзборника вiдбувалося (або вiдбулося) злиття давнiх ВлиВ» з ВлыВ» в один звук тАФ середнiй украiнський ВлиВ»).

РЖзборник Святослава 1073 р. тАФ шедевр свiтового мистецтва. ПамтАЩятка постiйно перебуваi в полi зору дослiдникiв рiзних галузей знань. РЖ все-таки вивчено ii недостатньо. Комплексного монографiчного дослiдження, в якому б, зокрема, грунтовно висвiтлювалася й образотворча частина кодексу, ще немаi. Можна сподiватися, що вихiд у свiт факсимiльного видання РЖзборника Святослава сприятиме активiзацii цiii справи.

Наступний рукопис киiвського скрипторiю тАФ РЖзборник 1076 p., який тривалий час безпiдставно також називали Святославовим . Це скромно оздоблена, невеликого формату книга, написана гарним уставним почерком двома переписувачами; один iз них тАФ Влгрiшний РЖоаннВ» тАФ вказав своi iмтАЩя у вихiднiй приписцi. Пiд час реставрацii рукопису та пiдготовки його до видання зтАЩясувалося, що переписувача РЖоанна не слiд ототожнювати з дяком РЖоанном тАФ переписувачем РЖзборника Святослава 1073 p., бо почерки обох майстрiв хоча й подiбнi, та все ж нетотожнi .

РЖзборник 1076 р. важливий передовсiм як вартiсна памтАЩятка давньоруськоi мови й лiтератури. Елементи пiвденноруськоi говiрки, якi згодом лягли в основу формування мови украiнськоi народностi, простежуються в нiй досить виразно 49. За змiстом тАФ це збiрка статей, значною мiрою оригiнального характеру, присвячена релiгiйно-моральним настановам Влкако жити христианинуВ». Вона вiдкриваiться статтею ВлСлово нРВкоiго (калоу)гера (буквально тАФ добрий старець.

Цiлком слушним i мiркування дослiдникiв, що в окремих статтях РЖзборника 1076 р. (наприклад, ВлНаказаник богатымъВ») знайшли вiдображення подii, повтАЩязанi з киiвським повстанням 1068 р. та iншими народними виступами проти гноблення . Можна тiльки пошкодувати, що у восьмитомнiй ВлРЖсторii украiнськоi лiтературиВ» РЖзборник 1076 p., до речi, так само, як РЖзборник Святослава 1073 p., тiльки згадуiться.

Оздоблення рукопису, як уже мовилося, скромне. Кiлька простих кiноварних заставок, кiнцiвок, нескладнi за малюнком iнiцiальнi лiтери рiзко вiдрiзняють цю добiрку напутнiх творiв вiд РЖзборника Святослава 1073 р. Власне, за художнiм оформленням рукопис належить до цiлком рядових памтАЩяток книжкового мистецтва XI ст., якi прикрашалися, можливо, самими ж переписувачами. Варто вiдзначити хiба що досить вправнi, графiчно виразнi малюнки крилатого грифона i леопарда в нашийнику. Подiбне зображення грифона можна бачити на фресцi сходовоi вежi Софii Киiвськоi.

4. Кодекс Гертруди

У другiй половинi ХРЖ ст., за посередництва доньки польського короля Мешко РЖРЖ, дружини киiвського князя РЖзяслава Володимировича тАФ принцеси Гертруди-Олiсави тАФ з католицького Заходу до Киiва прийшов i культ св. Петра Апостола. До наших днiв зберiгся оригiнал ii Молитовника. Вiн i складовою частиною латинського Кодексу, який у науцi одержав назву Кодексу Гертруди. Прикрашений чудовими мiнiатюрами iз зображенням самоi Гертруди, а також ii сина Ярополка з дружиною РЖриною, Кодекс являi собою пергаменний зшиток, що мiстить у собi також старонiмецький Псалтир кiнця Х ст. та iншi релiгiйнi тексти.

Гертруда не була безстороннiм свiдком довгоi, сповненоi драматичних пригод i напруження боротьби свого чоловiка РЖзяслава за киiвський великокнязiвський престол. У 70-х роках ХРЖ ст., коли князiвська родина знайшла полiтичний притулок у Регенсбурзi, Ярополк прийняв католицьку вiру i прибрав iмтАЩя Петра. Про це згадуi Гертруда у своiх молитвах, вiддаючи сина i ВлРуське королiвствоВ» пiд покровительство св. Апостола Петра i Папського престолу. У звтАЩязку iз вiзитом до Риму Ярополка-Петра, Папа Григорiй VРЖРЖ надiслав РЖзяславу i його дружинi дружнi послання. Аби надати видимостi законностi свого втручання, вiн виставляi себе у цьому листi сюзереном киiвського князя, що однак, аж нiяк не засвiдчуi перетворення Киiвськоi Русi у Вллен святого ПетраВ», як це подекуди стверджуiться у науковiй лiтературi.

Молитовник Гертруди i важливим джерелом не тiльки для вивчення полiтичноi iсторii Киiвськоi Русi та iвропейських держав другоi половини ХРЖ ст. Ця унiкальна релiгiйна памтАЩятка вiддзеркалюi тогочасну атмосферу духовного життя киiвськоi великокнязiвськоi родини. Його внутрiшнiй змiст промовисто окреслюють виписанi рукою Гертруди-Олiсави чотири молитви до св. Апостола Петра й особливо тАФ Oratio pro Papa (за Папу i iднiсть Церкви). Цi, досi належним чином не поцiнованi в науцi молитовнi тексти, слiд гадати, визначали лiтургiчний змiст богослужiння патрональноi церкви св. Петра, спорудженоi перед 1087 р. Ярополком-Петром у Дмитрiвському монастирi у Киiвi.

5.Лiтописи Киiвськоi Русi

Унiкальними за багатством змiсту, оригiнальнiстю поглядiв та майстернiстю викладу памтАЩятками i лiтописи, особливо раннi. Першi лiтописцi тАФ талановитi лiтератори, якi ще не були скутi канонами традицii, а писали щиро й безпосередньо. Найстаршi лiтописнi записи велися при киiвських княжих дворах давно, ймовiрно вже на початку X ст., якщо не ранiше. Вже кiлька поколiнь дослiдникiв шляхом скрупульозних тАФ iнколи дотепних i влучних, iнколи надто ускладнених i штучних тАФ аналiтичних концепцiй та зiставлень, намагаються видiлити зi збережених неодноразово перероблюваних лiтописних збiрок-конгломератiв найдавнiшi елементи й наступнi нашарування, змiни, доповнення. Деякi з реконструкцiй, попри талант дослiдникiв, напевно, назавжди залишаться гiпотетичними. Не заглиблюючись у розгляд рiзних припущень про звтАЩязки мiж редакцiями та обставини iх виникнення, пiдкреслимо насамперед значення киiвського початкового лiтопису тАФ "Повiстi временних лiт".

Це розповiдь про народи i племена Схiдноi РДвропи, про виникнення та подальше змiцнення Киiвськоi держави, ii боротьбу з ворогами, про полiтику окремих князiв. Згодом мiсцевi лiтописи i лiтописнi зведення почали створюватись при дворах мiсцевих князiвських династiй. Двi пiзнiшi концепцii вiдображенi у двох типах лiтописних збiрникiв. Збiрники на зразок РЖпатського (РЖпатський, Хлебниковський, Погодiнський, Марка Бундура i заснований на ньому РДрмолаiвський 18) мiстять початковий Киiвський лiтопис, Киiвський лiтопис XII ст. i Галицько-Волинський лiтопис XIII ст. РЖ сама побудова, i змiст дальших частин засвiдчували погляд лiтописця, що продовжувачем Киiвськоi Русi i Галицько-Волинська держава. Лаврентiiвський збiрник i йому подiбнi пiсля початкового Киiвського лiтопису мiстять лiтописи Ростова, Суздаля i тих князiвств, де формувався росiйський етнос, тАФ цi князiвства визначались тут як спадкоiмцi старокиiвських традицiй.

Окремоi уваги заслуговуi питання про мову лiтописiв, оскiльки щодо цього немаi iдностi помiж мовознавцями. У росiйському мовознавствi найпоширенiшою i думка, що мова перекладеноi церковноi лiтератури i мова старокиiвських оригiнальних памтАЩяток (лiтописiв, "Руськоi правди", грамот) двi рiзнi мови. Перша тАФ старословтАЩянська, повтАЩязана з кирило-мефодiiвською традицiiю, друга тАФ принципово вiдмiнна вiд неi "давньоруська", яку дехто навiть ототожнюi з розмовною мовою всiii Киiвськоi Русi. Однак певнi структурнi вiдмiнностi мови давньоруських писемних памтАЩяток (повноголосся: "золото" замiсть "злато", такi опозицii, як "олень" тАФ "елень") недостатнi, щоб бачити в давньоруських памтАЩятках репрезентантiв iншоi мовноi системи.

Лiтописи, створенi в ХРЖ-XIII ст., вiдомi з копiй кiнця XIV-XVI ст. i навiть пiзнiших. Але, напевно, скромнiсть оформлення наявних спискiв якоюсь мiрою вiдображаi засади оформлення протографiв тАФ оригiналiв, що були пiдставою для копiювання. На вiдмiну вiд тих церковних текстiв, в оздоблення яких писець вкладав своi побожне ставлення до культового призначення книги, в лiтописах головним був змiст, а не зовнiшня шата. На щастя, i виняток тАФ лiтопис, який називають Радивилiвським або Радзивилiвським (оскiльки спершу вiн належав родинi литовських магнатiв, князiв Радивилiв тАФ Радвiл), або КенiТСсберзьким (за пiзнiшим мiсцем зберiгання). Як гадають, його численнi iлюстративнi мiнiатюри значною мiрою скопiйовано з мiнiатюр лiтописного списку XIII ст. Цей незрiвнянний iконографiчний матерiал, репродукцii з якого прикрашають бiльшiсть наших пiдручникiв iсторii, тАФ неначе вiконце у свiт битв, придворних церемонiй, а навiть народного побуту. Без такого збагачення писемного тексту вiзуальним рядом нашi уявлення про минуле були б значно схематичнiшими.

У пожежi Москви 1812 року згорiв збiрник, у складi якого вихованець Киiвськоi академii РЖоiль Биковський виявив один-однiсiнький текст "Слова о полку РЖгоревiм" тАФ загадкового твору, щодо датування якого ведуться (i, напевно, ще довго будуть вестися) гострi дискусii. Факт, що до кiнця XVIII ст. дiйшов лише один перепис памтАЩятки, свiдчить, що вона мало переписувалась, отже, на середньовiчних книжникiв не справляла такого приголомшливого враження, як на читачiв доби романтизму та людей нинiшнiх часiв, для яких ближчою i поезiя символiв, натякiв, iнтуiтивно мотивованих алюзiй, анiж наiвна описовiсть i декларативнiсть чи клiшована риторика. Середньовiчним лiтераторам "Слово" не дуже подобалося саме через те, що автор пiдкорявся iншим канонам, нiж приписи тодiшньоi, надто прямолiнiйноi тАФ попри весь мiстицизм середньовiчного християнства тАФ естетики.

А вiдмiннiсть вiд прийнятоi стилiстики та вiд тих норм, якi зробили в очах книжникiв текст художнiм, можна пояснювати двояко: або особистим неординарним талантом автора, або тим, що вiн репрезентував цiлком iнший жанр, який, iмовiрно, культивували при княжих i боярських дворах лише в усному виконаннi, не вважаючи можливою чи потрiбною його писемну фiксацiю. На користь другого припущення говорить те, що фрагменти дружинноi поезii та епосу iнколи таки проривалися на сторiнки лiтописiв (особливо Галицько-Волинського) у тих випадках, коли лiтописець не був байдужим до краси, вiдмiнноi вiд тiii, в дусi якоi творились бiльшiсть текстiв писемноi лiтератури. В цiлому ж фольклорних вкраплень у лiтописах та iнших писаних памтАЩятках небагато. Отже, середньовiчна рукописна книга, на жаль, не донесла до нас багатющоi спадщини тогочасноi усноi творчостi.

Якщо найрозкiшнiшi й найдавнiшi рукописнi памтАЩятки виникли свого часу при княжих дворах, iпископських кафедрах, великих монастирях, то пiзнiше переважна бiльшiсть книг, особливо призначених до сiльських церков, переписувалась у рiзних мiстах, а навiть у селах священиками та iх синами 20, дияконами й дяками, iншими освiченими людьми. Внаслiдок вiйн, ворожих навал, пожеж, а то й недбальства людей i нерозумiння ними ваги старовини, надто багато рукописних книг загинуло. До нас дiйшла тiльки незначна частина середньовiчноi рукописноi спадщини, причому з рiзних причин серед збережених рукописiв спiввiдношення памтАЩяток рiзних жанрiв i рукописiв з рiзних регiонiв не таке, яким воно було мiж ними первiсно.

Проте можна сказати, що вiд кiнця X ст. i до початку XII ст., тАФ вiд часу правлiння Володимира Святославича до доби Володимира Мономаха та його сина Мстислава тАФ сформувався той репертуар рукописiв, який продовжувався i в наступний iсторичний перiод тАФ час полiтичноi роздрiбненостi. За незначними винятками, тАФ це спiльна писемна спадщина "православноi СловтАЩянщини", що вiдiгравала у православних словтАЩян таку саму роль, як спiльна латиномовна писемнiсть у народiв Захiдноi i Центральноi РДвропи .

Вершина поетичноi творчостi киiвськоi доби тАФ "Слово о полку РЖгоревiм". Його автор палко любить свiй край i спiввiтчизникiв, досконало володii лiтературною формою, вмiло поiднуi епос iз лiрикою. Скрiзь у текстi вiдчуваiться його присутнiсть i вболiвання за подii, про якi йдеться. Такий твiр мiг бути написаний лише в суспiльствi, яке мало значнi культурнi, зокрема лiтературнi, традицii.

Основна тема твору тАФ iднання в iм'я утвердження державностi, збереження культурних набуткiв, гуртування кращих сил для того, щоб уникнути уже зроблених помилок.

На особливу увагу заслуговуi лiтературна пам'ятка "Слово о погибели русской земли", написана приблизно в 40-вi роки XIII ст. у зв'язку з татаро- монгольським нашестям. Вона становить науковий iнтерес як сама по собi, так i у зв'язку зi "Словом о полку РЖгоревiм". Обидва твори характеризують високий патрiотизм, лiричне сприйняття природи, досконалiсть художньоi форми, своiрiднi деталi поетичноi фразеологii. Цi свiтськi твори поiднують елементи уславлення i плачу, головний герой у них тАФ земля руська, обидва написанi пiсля поразок. Пам'ятку знайдено у Псково-Печорському монастирi; уперше опублiковано 1892 р. у "Памятниках древней письменности"

Першим вiдомим письменником з мiсцевого населення був у Киiвськiй Русi митрополит РЖларiон. Роки його народження i смертi невiдомi, творив вiн у XI ст. за часiв княжiння Ярослава Мудрого. Вiн автор визначноi пам'ятки вiтчизняноi писемностi тАФ церковно-богословського твору "Слово про закон i благодать", написаного мiж 1037 i 1050 pp., в якому наголошено на величi руського народу, руськоi землi, руськоi церкви. Зауважимо, що пiд "Законом" стародавнi письменники розумiли Старий Завiт тАФ першу частину Бiблii (iудаiзм), а пiд "Благодаттю" тАФ Новий Завiт тАФ другу частину Бiблii (християнство).

Митрополит РЖларiон висунув перед собою складне iсторико-фiлософське завдання тАФ довести iдею рiвностi всiх народiв, пiдвести читачiв до iдеi введення давньоруського народу до всесвiтньоi РЖсторii, показати, що руська земля "славиться в усiх чотирьох кiнцях Землi". Автор акцентуi на вiльному i самостiйному виборi релiгii князем Володимиром, що повнiстю вiдповiдало полiтичному курсу Ярослава Мудрого, який вiв боротьбу за полiтичну, церковну i культурну незалежнiсть вiд Вiзантii. В особi Володимира Святославича РЖларiон вперше в давньоруськiй лiтературi створюi образ iдеального князя тАФ "правдивого славного та мужнього". Вiн першим на Русi обТСрунтовуi iдею княжоi влади, яка дана вiд Бога, вiдстоюi принцип прямого престолонаслiдування. Як церковний дiяч митрополит РЖларiон, безумовно, на перше мiсце висуваi "божественну мудрiсть".

У Киiвськiй Русi достатньо швидко виник свiй жанр лiтератури тАФ лiтописання (як жанр, а не iсторичнi записи), у такому виглядi не вiдомий нi у Вiзантii, нi в Болгарii. Лiтописи тАФ це не лише iсторичнi, а й лiтературнi твори, сказання, билини, народнi перекази, посольськi нотатки, легенди. Збереглося близько 1500 лiтописних спискiв, що i величезним надбанням культури схiднослов'янських народiв.

Загалом давньоруськi лiтописи тАФ це надзвичайно цiнне iсторичне джерело, з якого можемо дiзнатися про окремi подробицi подiй i процесiв, бiльше нiде не висвiтлених. Однак у тексти лiтописних зведень часто вносилися зумовленi полiтичною кон'юнктурою змiни. При змiнi полiтичного курсу чи ситуацii лiтописи повнiстю переписувалися, iнколи поспiшно, а подекуди, можливо, i ТСрунтовно. Робилося це майже так часто, як часто змiнювалася влада на великокняжому столi, а за умов невпинних усобиць з кiнця 30-х рокiв XII ст. це стало буденною подiiю. Ворогуючi князi й цiлi князiвськi лiнii, зокрема, "мономаховичi" й "ольговичi", котрi виступали замовниками пiдготовки лiтописних редакцiй, не могли байдуже оминати процесу лiтописання i наполягали на необхiдностi iдеалiзацii своii династичноi гiлки та осуду своiх конкурентiв. Лiтописи створювалися на пiдставi багатьох рiзноманiтних джерел, а укладачами таких хронiк найчастiше були монахи. Передусiм вони намагалися використовувати Бiблiю, а тому дуже часто розпочинали опис з короткого переказу основних старозавiтних подiй: про перших людей, Великий потоп, розселення синiв Ноя по свiту тощо. Ця стабiльна частина iсторичного передання, незалежна вiд змiн у суспiльному життi, мала на метi надати такий самий авторитет стабiльностi подальшим подiям, аж до сучасних лiтописцям включно.

Лiтературнi традицii гiдно розвивав митрополит РЖларiон у "Словi про закон i благодать", РЖларiон працював разом з Ярославом Мудрим, що засвiдчуiться уставом князя: "се яз князь Великий Ярослав, син

Володимерь.. сгадал есьм с митрополитом Ларионом.." Генiальнiсть його незаперечна, адже вiн був перший, хто на такому високому рiвнi, з такою духовною вiддачею написав твiр, який пiзнiше став взiрцем для наслiдування.

ВлПро закон, Мойсеiм даний, i про благодать та iстину, що були РЖiсусом Христом, i як закон одiйшов, а благодать i iстина всю землю сповнили, i вiра на всi народи поширилась, i на наш народ руськийВ», - так починаiться ВлСлово про закон i благодатьВ». Одна з найбiльш давнiх i видатних письмових пам'яток Киiвськоi Русi. РЗi автором i митрополит Киiвський РЖларiон. У богословському творi пiдкреслюiться протилежнiсть ВлзаконуВ», що лежав в основi давньоi iудейськоi релiгii, i ВлблагодатiВ», покладеноi в основу християнства. Автор пiдносить похвалу Господу, Який сподобив народ руський приiднатися до вiри християнськоi. Також звучить шана князям Володимиру та Ярославу Мудрому, що просвiтили нашу землю свiтлом Христовим.

Вражають пластична яснiсть i конструктивна цiлiснiсть "Слова..".

Тричастинна композицiя даi змогу розвинути основну тему, проспiвати славу землi руськiй, ii "каганам", Володимиру та князю Ярославу. Усi частини взаiмопов'язанi й логiчно входять одна в одну. Тема розвиваiться вiд цiлого до часткового, вiд загальнолюдського до нацiонального, пов'язуючи все з долею народу руського.

У першiй частинi йдеться про взаiмозв'язок двох заповiтiв: старого тАФ

"закону" тАФ i нового тАФ "благодатi". Взаiмозв'язки подаються в усталених символiчних схемах того часу. Через свiтову iсторiю прославляiться Русь.

Наголошуiться, що для новоi вiри потрiбнi новi люди. У другiй частинi розповiдаiться про руське християнство. Третя частина тАФ похвальне слово

Володимиру та землi руськiй, яка посiдаi гiдне мiсце серед краiн свiту, утвердження рiвностi всiх народiв, хвала за одержану можливiсть уведення в обiг на Русi набуткiв християнства. Богословська думка i полiтична iдея, iднiсть народiв становлять жанрову своiрiднiсть "Слова.." РЖларiона.

Найвидатнiшим iсторичним твором Киiвськоi Русi й найвидатнiшим вiтчизняним лiтописом серед збережених часом i "Повiсть временних лiт", написана ченцем Киiво-Печерського монастиря Нестором 1113 р. Нею починаються майже всi давньоруськi лiтописи, що дiйшли до нашого часу. До цього лiтопису ввiйшли всi попереднi зводи та рiзнi доповнення, зробленi самим Нестором та його попередниками. Вперше зроблено спробу визначити мiсце Киiвськоi Русi в загальноiсторичному процесi, пов'язати ii iсторiю зi свiтовою.

"Повiсть временних лiт" показово втiлюi найсуттiвiшi риси, притаманнi всiй давньоруськiй лiтературi: релiгiйнiсть, патрiотизм, моралiзаторський характер. "Временний", тобто тимчасовий, минущий, недовговiчний характер мають усi подii земного свiту. Водночас оскiльки все на землi перебуваi пiд пильним оком Бога, цi подii тАФ наслiдок божественного провидiння, а не випадковий збiг обставин. Тому першим завданням монахiв-лiтописцiв i "роз'яснення" на iсторичному матерiалi вищоi волi. При цьому лiтописець залишаiться патрiотом своii землi, який не може не виявляти певних симпатiй спiввiтчизникам. У подробицях, iз ледь прихованим захопленням сповiщаi вiн про вдалi походи киiвських язичницьких дружин проти християнського Константинополя i про розмiри данини, яку мали сплачувати русам iмператори.

Аналiзуючи змiст твору, зазначимо, що вiн даi всi пiдстави вважати очевидним факт намагання культурних кiл сприяти утворенню на великiй територii Киiвськоi Русi iдиноi нацii. Формування нацii сучасними соцiологами вважаiться завершеним з появою нацiональноi самосвiдомостi як спiльного для певного етносу свiтогляду, що вiддзеркалюi спiльнi економiчнi, полiтичнi, духовнi прагнення й вiдокремлюi "своi" вiд "чужого" в iсторичнiй перспективi: у проекцiях минулого та майбутнього. За часiв Середньовiччя такi проекцii потребували релiгiйного обгрунтування, а тому укладач "Повiстi временних лiт" багато уваги придiляi саме витокам слов'янського християнства, проте неодноразово торкаiться i власне етнiчних проблем.

РЖсторична заслуга лiтописця Нестора полягаi в тому, що вiн створив другу, пiсля РЖларiона концепцiю осмислення давньоруськоi iсторii та висунув питання про введення iсторii Русi до всесвiтньоi iсторii. В центрi полiтичноi iсторii епохи Нестора актуальним залишалося питання про незалежнiсть Русi вiд Вiзантii, ii культурну самобутнiсть.

У лiтописах поряд iз дещо сухувато викладеними фактами, укладеними в хронологiчному порядку, знаходимо безцiннi творiння високого поетичного слова. Це, зокрема, "Повчання Володимира Мономаха дiтям", яке зберiг для нас суздальський монах Лаврентiй.

ВлПовчання Володимира Мономаха своiм дiтямВ» тАФ пам'ятка давньоруськоi лiтератури i полiправовоi думки, вмiщена в Лаврентiiвському лiтописi. Це, по сутi, заповiт великого киiв, князя Володимира II Мономаха (1113тАФ25) спадкоiмцям. Найбiльш iмовiрною датою написання твору вважаiться 1117, хоча деякi дослiдники називають 1096. У ВлПовчаннiВ» Володимир Мономах засудив княжi мiжусобицi. Вiн рiшуче виступив проти беззаконня i тих ВллукавихВ» государiв, якi чинять зло, викликаючи своiм правлiнням Влшумовиння кровiВ» й нар. повстання. На його думку, княжу владу слiд обмежити радою дружини або радою з бояр, найвищого духiвництва i мiськоi знатi. Суд маi здiйснюватися князем особисто, бути скорим i правим, рiвним для сильних i для слабких. Мономах не був прибiчни

Вместе с этим смотрят:

"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть

"Культура": типология определений

French Culture. Traditions and Customs

Old and new wedding customs and traditions in Great Britain and the USA

ВлМадонна АннунциатаВ» Симоне Мартини из Государственного Эрмитажа