Предмет i завдання етнографii

ПРЕДМЕТ РЖ ЗАВДАННЯ
ЕТНОГРАФРЖРЗ

Щоб по-справжньому пiзнати свiй рiдний народ та iншi народи, необхiдно вивчати iхню iсторiю, мову, культуру. РЖ не тiльки культуру, що створена талановитими архiтекторами, художниками, музикантами, акторами, письменниками, вченими, але й ту, що впродовж багатьох столiть творилася i плекалася в народному середовищi, передавалася вiд поколiння до поколiння, безперервно розвивалася i водночас зберiгала певнi стiйкi своi риси, якi утверджувалися, поширювалися, себто ставали традицiйними. Ця традицiйна культура тiсно пов'язана з природними умовами, iсторичним буттям народу, способом його життя, дiяльнiстю, характером, психологiiю. Вона виражена в рiзних формах: матерiальнiй (будiвлях, знаряддях працi, ремеслах, саморобних засобах транспорту, одязi, iжi) i духовнiй (звичаях, обрядах, традицiйних знаннях, мистецьких виробах, творах усноi народноi творчостi тощо). Вивченням цiii колективноi народноi культури займаiться спецiальна наука тАФ етнографiя. Назва ця походить вiд грецьких слiв ethnos народ i grapho тАФ пишу, що означаi народоопис. Етнографiя справдi придiляi багато уваги опису предметiв i явищ народного побуту i культури. Це важливо i дуже потрiбно для науки, особливо в наш час, коли з ужитку зникають рiзнi види традицiйноi культури. Але етнографiя не тiльки описуi народи, а й вивчаi iхнi походження, закономiрностi iх розвитку, спiльнi й особливi риси, тобто поiднуi описовий i теоретичний пiдходи до матерiалу дослiдження, застосовуi рiзнi методи його аналiзу i осмислення. Тому для цiii науки запропонована i дещо точнiша назва тАФ етнологiя, друга частина якоi походить вiд грецького слова logos (поняття, вчення) i наголошуi на ii теоретичнiй сутностi. Властиво ж обидвi назви можна замiнити украiнським словом народознавство. Щоправда, слiд застерегти: термiн ВлнародознавствоВ» може вживатися i в ширшому значеннi, якщо охоплюi все те, що взагалi стосуiться знання про народ (його iсторiю, мову, географiю, розселення, антропологiю, статистику тощо) i виходить за межi власне етнографii. Ми будемо тлумачити народознавство у вужчому значеннi.

Отже, етнографiя тАФ це одна з галузей iсторичноi науки, що займаiться вивченням походження народiв (етносiв), процесу iх розвитку, особливостей традицiйного побуту, матерiальноi i духовноi культури. Об'iктом вивчення етнографiчноi науки i народи свiту. Але для кожноi нацiональноi етнографii основним i першочерговим повинно бути вивчення власного народу. Бо тiльки на основi пiзнання свого народу можна зрозумiти i належним чином збагнути сутнiсть iнших народiв, побачити у порiвняннi що iх рiзнить i спорiднюi.

Навчальний посiбник маi на метi подати основнi вiдомостi з етнографii украiнського народу, тобто розповiсти про його походження, процес формування, розселення, характернi риси його побуту, галузi традицiйноi матерiальноi i духовноi культури, що визначають його як окремий самобутнiй етнос. Незважаючи на багатовiкове поневолення i шматування украiнськоi землi рiзними загарбниками, неймовiрно тяжкi й жорстокi випробування, корiнний народ усе-таки зберiг основнi риси своii етнiчноi неповторностi, свою нацiональну свiдомiсть i разом з бiльшiстю представникiв iнших народiв, що проживають разом з ним, на вiкопомному Всеукраiнському референдумi 1 грудня 1991 р. 92 вiдсотками поданих голосiв перед усiм свiтом виявив свою волю жити вiльно, соборно в незалежнiй власнiй Украiнськiй державi. Зрозумiла рiч, що, приховуючи вiд украiнського народу правду про його iсторiю, всiляко ii перекручуючи i спотворюючи, переслiдуючи його мову, культуру, чужинцi чинили також всiлякi перешкоди i щодо вивчення та належного пiзнання його етнографii. У жодному з вищих навчальних закладiв радянськоi Украiни не було спецiалiзацii з етнографii, у шкiльних програмах не знаходилося мiсця бодай для найелементарнiших вiдомостей з украiнського народознавства, не було вiдповiдних пiдручникiв, посiбникiв, лiтератури для широкого загалу. А зусилля тих небагатьох етнографiв, як: працювали в Украiнi, нерiдко штучно спрямовувалися на написання праць, що мали па метi знiвелювання нацiональноi свiдомостi й гiдностi, утвердження соцiалiстичноi дiйсностi, радянського способу життя, ВлновихВ» звичаiв i обрядiв, ВлновоiВ» сiм'i i т. iн. Однак украiнська етнографiчна наука творилася й розвивалася навiть у надзвичайно складних i несприятливих умовах бездержавностi, переслiдувань, цькувань i репресiй.

Етнографiя як наука виникла наприкiнцi XVIII ст. Часом ii становлення у рiзних краiнах с перша половина XIX ст. Але накопичення матерiалу вiдбувалося значно ранiше. Чимало вiдомостей про народне життя, побут, звичаi мiститься у лiтописах перiоду Киiвськоi Русi i Галицько-Волинського князiвства, в украiнських лiтописах XVIтАФXVII ст., козацьких лiтописах XVIIтАФXVIII ст., у подорожнiх нотатках чужоземних дипломатiв, купцiв, мандрiвникiв, якi в рiзний час перебували в Украiнi. Важлива етнографiчна iнформацiя зафiксована зокрема в описах з Украiни австрiйського дипломата Ерiха Лясоти (XVI ст.), арабського мандрiвника Павла Алеппського (XVII ст.), в ВлОписi УкраiниВ» французького вiйськового iнженера Гiйома Боплана (XVII ст.), у творах давнiх украiнських i польських письменникiв та вчених, у рiзних грамотах, документах юридичного характеру тощо.

В останнi десятилiття XVIII тАФ на початку XIX ст. посилюiться iнтерес до вивчення нашоi краiни. Це був час лiквiдацii полiтичноi автономii Украiни, знищення Запорiзькоi Сiчi (1775 р.) i гетьманщини на Лiвобережжi, приiднання до Росii Правобережноi. Украiни, утвердження царизмом централiзаторськоi полiтики i феодально-крiпосницькоi системи, захоплення австрiйською монархiiю пiсля подiлу Польщi 1772 р. захiдноукраiнських земель зi збереженням тут панування польських, угорських та румунських феодалiв. Отож, зацiкавлення Украiною у той складний i драматичний для неi перiод, що походили з наукових осередкiв Петербурга, Москви, Вiдня, Будапешта, мали в основному на метi збирання iнформацii про маловiдомi новопридбанi провiнцii Росiйськоi та Австрiйськоi iмперiй для кращого пiзнання iх продуктивних сил та iнших ВлтуземнихВ» реалiй i ефективного освоiння iх у складi iмперських структур. При цьому мало цiкавилися iсторичною, етнокультурною своiрiднiстю украiнського народу, ii нерiдко не помiчали, залишали поза увагою, чи беззастережно трактували украiнцiв з рiзних частин iх пошматованоi землi як складову iнших нацiй тАФ росiян, полякiв, угорцiв, румунiв, а то й взагалi екзотичними ВлтуземцямиВ» тих чи iнших провiнцiй. Однак уже на той час помiтне i певне (наскiльки це було можливим) протистояння цим тенденцiям. З'являються працi, в яких простежуiться розумiння етнiчноi специфiки украiнського народу, його iсторii та культури. Це, зокрема, ВлОписание свадебных украинских простонародных обрядовВ» (1777 р.) Григорiя Калиновського тАФ- публiкацiя, яку деякi дослiдники вважають початком украiнськоi етнографii; книжки Василя Рубана ВлКраткие географические, политические и исторические ведомости о Малой РоссииВ» '1773 р.) i ВлКраткая летопись Малой России с 1506 по 1770 гг.В» (1777 р.), Якова Марковича (Маркевича) ВлЗаписки о Малороссии, её жителях и произведенияхВ» (1798 р.) та низка iнших праць, серед яких ВлРЖсторiя РусiвВ» (1822тАФ1825 pp.) невiдомого автора, що тривалий час поширювалася у рукописних списках.

Увага до вивчення традицiйно-побутовоi культури народу дедалi посилювалася у зв'язку з наростанням антифеодальноi боротьби, пiднесенням хвилi буржуазних революцiй i нацiонально-визвольних рухiв у РДвропi, а також пiд впливом iдеологii романтизму, який вiдiграв надзвичайно важливу роль у розгортаннi народознавчих дослiджень, пропагуваннi народностi та в широкому впровадженнi народноi культури в лiтературу i мистецтво. Активiзацiя збирання i дослiдження пам'яток украiнськоi народноi культури, фольклору i одним з суттiвих чинникiв нацiонально-культурного вiдродження в Украiнi, процесу творення новоi лiтературноi мови на народнiй основi, ознаменованого появою у 1798 р. перших трьох частин ВлЕнеiдиВ» РЖвана Котляревського. Майже одночасно в усiх регiонах Украiни опрацьовуiться граматика украiнськоi мови. При цьому ВлГрамматика малороссийского наречияВ» надднiпрянця Олександра Павловського (1818 р.) i фiлологiчнi працi (в тому числi граматика) галичанина РЖвана Могильницького (20-тi роки), а також ВлГраматика слов'яно-руськаВ» закарпатця Михайла Лучкая (1830 р.) ТСрунтуються на досвiдi живого народного мовлення. В них аргументовано вiдстоюiться погляд щодо самобутностi украiнськоi мови i, що особливо важливо, ii спiльностi на всьому просторi розселення украiнського народу.

Саме у зв'язку з утвердженням поглядiв на украiнський народ як на окремий народ, мовну i етнокультурну спiльноту в усiх частинах його пошматованоi загарбницькими кордонами землi i пiдстава говорити про початки переходу вiд накопичення етнографiчних вiдомостей Г знань про Украiну до формування украiнськоi етнографii як окремоi науковоi дисциплiни.

У 20---30-Х роках XVIII ст. сформувалися три основнi осередки науково-лiтературного руху в Украiнi, з якими великою мiрою пов'язаний i розвиток украiнськоi етнографii,тАФ у Харковi, Киiвi та Львовi. iх визначна роль полягала в органiзацii збиральницькоi народознавчоi роботи в рiзних регiонах Украiни, посиленнi ii системно-наукових початкiв i, головно, в утвердженнi свiдомоi украiнознавчоi цiлеспрямованостi цiii роботи.

У харкiвському гуртку ВлЛюбителiв украiнськоi народностiВ» така цiлеспрямованiсть особливо властива iсторико-етнографiчним i фольклористичним працям РЖзмаiла Срезневського, дослiдженням украiнськоi мови i фольклору Амвросiя Метлинського, збиральницькiй роботi молодого Миколи Костомарова, студiям про Слобожанщину Вадима Пассека. У Киiвi iнтерес до етнографiчних дослiджень виявляiться у зв'язку з вiдкриттям унiверситету (1834 р.) i дiяльнiстю його першого ректора тАФ Михайла Максимовича. Важливу роль вiдiграли також такi органiзацii, як ВлТимчасовий комiтет для розшуку старожитностей у КиiвiВ» (1835 p.), ВлМузей старожитностейВ» при унiверситетi (1837 p.), ВлКиiвська тимчасова комiсiя для розгляду давнiх актiвВ» (1843 p.). Украiнознавче спрямування дослiджень киiвського осередку посилюiться пiд впливом програми Кирило-Мефодiiвського товариства i участi в ньому Миколи Костомарова, Пантелеймона Кулiша та, передовсiм, Тараса Шевченка, який прагнув показати свiтовi героiчне минуле украiнського народу i його культуру.

Львiвський украiнознавчий осередок, який утворився на початку 30-х рокiв навколо дiячiв так званоi ВлРуськоi трiйцiВ» (Маркiян Шашкевич, РЖван Вагилевич, Якiв Головацький), не тiльки започаткував на захiдноукраiнських землях нову украiнську лiтературу на народнiй основi (ВлРусалка ДнiстроваВ», 1837 p.), а й став iнiцiатором та органiзатором широкоi народознавчоi роботи в цьому регiонi. До збору i опису пам'яток народноi матерiальноi i духовноi культури була залучена значна кiлькiсть iнтелiгенцii на мiсцях (переважно духовенства), практикувалися i спецiальнi народознавчi мандрiвки за певною програмою. Вiдсутнiсть украiнськоi перiодики i труднощi з виданням украiнських книжок були причиною того, що переважна бiльшiсть украiнознавчих праць першоi половини XIX ст. залишилася у рукописах або була опублiкована росiйською, польською, чеською, нiмецькою мовами. На цьому тлi особливо помiтними народознавчими публiкацiями були книжки ВлРускоi весiлiВ» Йосипа Лозинського (1835 p.), збiрки украiнських пiсень, прислiв'iв та приказок, описи народних звичаiв, обрядiв, вiрувань тощо. У 50тАФ60-х роках важлива роль в органiзацii науково-етнографiчноi роботи в Украiнi належить заснованiй у Киiвi 1852 р. ВлКомiсii для опису губернiй Киiвського учбового округуВ», зокрема ii етнографiчному вiддiленню. Комiсiя пiдготувала ТСрунт для створення в Киiвi 1873 р. Пiвденно-захiдного вiддiлу Росiйського географiчного товариства. Його очолив Павло Чубинський тАФ найвизначнiший украiнський етнограф XIX ст., автор слiв нацiонального гiмну ВлЩе не вмерла УкраiнаВ». У 1869тАФ1870 рр. пiд його керiвництвом були проведенi експедицiйнi обстеження в Украiнi та сумiжних з нею районах Бiлорусii й Молдови, на матерiалах яких постала фундаментальна семитомна праця ВлТруды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский крайВ» (1872тАФ1879 рр.).

Етнографiчнi дослiдження на захiдноукраiнських землях пожвавлюються з появою украiнськоi перiодики (газети ВлЗоря ГалицькаВ», ВлСловоВ», ВлБуковинська зоряВ», журнали ВлВечорницiВ», ВлМетаВ», ВлЛастiвкаВ», ВлПравдаВ» та iн.), де систематично друкуються народознавчi матерiали. У 60тАФ70-х роках змiцнюються зв'язки i спiвробiтництво в галузi народознавства мiж захiдноукраiнськими i надднiпрянськими вченими.

Як уже зазначалося, розвитковi украiнськоi етнографii чинилися всiлякi перепони. Займатися украiнським народознавством, як зазначав РЖван Франко, було небезпечним заняттям. Зрозумiло чому. Адже знання про походження народу, його традицiйно-побутову культуру, як i вивчення мови, громадянськоi iсторii, веде до пiзнання глибин iсторичного буття народу, його культурноi самобутностi, себто до усвiдомлення ним своii нацiональноi своiрiдностi, свого ВляВ». А це саме те, чого нiяк не хотiли визнавати, що всiляко намагалися вiдкинути поневолювачi украiнського народу.

Уже члени ВлРуськоi трiйцiВ» реально зiткнулися у народознавчiй роботi з протидiями тогочасних австрiйських, польських, угорських, румунських правителiв захiдноукраiнського краю. Ще бiльш негативного ставлення зазнавала ця робота з боку заповзятих посiпак росiйського царизму, котрi уважно стежили за розвитком украiнознавчоi думки, повсякчас обмежували ii, не допускали жодних виходiв за рамки офiцiйно допустимого. Саме через здобутки на теренах украiнознавства 1876 р. було заборонено дiяльнiсть

Пiвденно-захiдного вiддiлу Росiйського географiчного товариства.

Великими перешкодами на шляху розвитку украiнськоi етнографii були вiдомi ганебнi акти царизму тАФ валуiвський циркуляр 1863 р. з його зухвалим запереченням права на iснування украiнськоi мови (Влне было, нет и быть не можетВ») та Енський iмператорський указ 1876 р., якими заборонялося друкування книг украiнською мовою, украiнська преса, театральнi вистави, санкцiонувалося широке переслiдування Влукраiнського рухуВ» та iншi реакцiйнi заходи.

Однак украiнська народознавча робота не припинялася i, незважаючи на несприятливi умови та перешкоди, рухалася вперед завдяки патрiотичнiй цiлеспрямованостi й подвижництву вiдданих цiй справi дiячiв.

У 70тАФ80-х роках з'являються цiннi народознавчi розвiдки Миколи Костомарова, Володимира Антоновича, Олександра Потебнi, Петра РДфименка, Миколи Лисенка, РЖвана Нечуя-Левицького, Михайла Драгоманова, Павла Житецького, Миколи Сумцова, галичан Якова Головацького, Омеляна Партацького, Данила Лепкого, РЖвана Верхратського, закарпатцiв Анатолiя Кралицького, РДвгена Фенцика, буковинця Григорiя Купчанка та iн.

Якiсно новий етап розвитку украiнського народознавства пов'язаний з дiяльнiстю РЖвана Франка та очолюваноi ним i Михайлом Грушевським науковоi iнтелiгенцii. У 1873 р. зусиллями украiнських громадських дiячiв у Львовi було засновано Лiтературне товариство iм. Т. Г. Шевченка, яке стало одним з осередкiв украiнськоi науки. 1892 р. воно було реорганiзоване в Наукове товариство iм. Т. Г. Шевченка (НТШ), що в тогочасних умовах фактично виконувало функцii нацiональноi академii наук. Фундатором народознавчих дослiджень стаi етнографiчна комiсiя Товариства, ядро якоi складали видатнi украiнськi етнографи i фольклористи: РЖван Франко, Федiр Вовк, Володимир Гнатюк, Фiларет Колесса, Осип Роздольський.

З iнiцiативи етнографiчноi комiсii здiйснювалися науковi експедицii, була налагоджена робота численних збирачiв на мiсцях, систематично публiкувалися дослiдницькi матерiали з усiii Украiни. Визначними вiхами украiнськоi народознавчоi науки стали, зокрема, серiйнi видання ВлЕтнографiчний збiрникВ» (40 томiв), ВлМатерiали до украiнськоi етнологiiВ» (22 томи). Працi з украiнськоi етнографii друкувалися також у ВлЗаписках Наукового товариства iм. ШевченкаВ» (з 1892 р.). Численнi дослiдження з украiнськоi етнографii з'являлися у росiйськомовному журналi ВлКиевская старинаВ» (виходив з 1882 р.), львiвських часописах ВлЗоряВ» (1880тАФ1897 рр.), ВлЖитii i словоВ» (1894тАФ1897 рр.) та iнших виданнях.

В останнi десятирiччя XIX ст. тАФ на початку XX ст. украiнська етнографiя сягнула рiвня кращих зразкiв iвропейськоi етнографiчноi науки (працi Миколи Сумцова, РЖвана Франка, Федора Вовка, Володимира Гнатюка, Дмитра Яворницького, Володимира Шухевича, Михайла Зубрицького, Зенона Кузелi). Помiтний внесок у справу вивчення побуту i культури украiнського народу зробили й чужоземнi дослiдники: польськi (Оскар Кольберг, Едуард Рулiковський, РЖзидор Копернiцький), росiйськi (Орест Мiллер, Олександр Пипiн), австрiйськi (Леопольд Вайгель, Раймунд Кайндль), чеськi (Франтiiиек Ржегорж, Людвiк Куба) та iн. Було створено передумови для подальшого розвитку украiнського народознавства, що намiтився пiсля революцiйного перевороту 1917 р. в Росii i розвалу Австро-Угорщини 1918 р. У перiод тогочасних визвольних змагань за побудову соборноi украiнськоi держави була створена Всеукраiнська Академiя наук (1918 р.). У 20-х роках навiть в умовах бiльшовицького режиму розгорнулася плiдна народознавча збиральницька i дослiдницька робота. РЗi очолили етнографiчна комiсiя Академii та краiзнавчi осередки в рiзних мiсцевостях Украiни. З'явилися такi спецiальнi видання, як ВлЕтнографiчний вiсникВ», ВлКраiзнавствоВ», ВлПобутВ», у результатi iнтенсивних польових дослiджень значно поповнилися збiрки етнографiчних матерiалiв. Але цей перiод тривав недовго. Уже наприкiнцi 20-х рокiв почалася Влрiшуча перебудоваВ» методологii етнографiчноi науки i переведення ii на марксистську основу. Вона супроводжувалася ВлнепримиренноюВ» боротьбою проти Влукраiнського нацiоналiзмуВ», хвилями масових репресiй, що звели нанiвець усi позитивнi здобутки i вiдкинули украiнську етнографiчну науку далеко назад.

На захiдноукраiнських землях, де у 20тАФ30-х роках панували окупацiйнi буржуазнi режими Польщi (Схiдна Галичина i Волинь), Румунii (Пiвнiчна Буковина) i Чехо-Словаччини (Закарпаття), помiтно занепало Наукове товариство iм. Т. Г. Шевченка. Але у той час виникли регiональнi краiзнавчi осередки (товариство i музей ВлБойкiвщинаВ» в м. Самборi на Львiвщинi, етнографiчне товариство Пiдкарпатськоi Русi в Мукачевому на Закарпаттi, музеi ВлГуцульщинаВ» в Коломиi, ВлВерховинаВ» в Стрию, ВлЛемкiвщинаВ» в Саноцi та iн.), з дiяльнiстю яких пов'язане значне пожвавлення народознавчоi роботи на мiсцях. Самбiрське товариство мало навiть неперiодичне видання тАФ ВлЛiтопис БойкiвщиниВ» (у 1931тАФ1939 рр. вийшло друком 11 книжок).

Пiсля другоi свiтовоi вiйни головними осередками етнографiчноi науки в Украiнi стали РЖнститут мистецтвознавства, фольклору та етнографii iм. М. Т. Рильського АН Украiни в м. Киiвi та Державний музей етнографii та художнього промислу АН Украiни у м. Львовi. Останнiй i найстарiшою i найбiльшою в Украiнi музейною установою етнографiчного профiлю. Науково-дослiдна робота музею значно пожвавилася пiсля створення на його базi у 1983 р. Львiвського вiддiлення РЖнституту мистецтвознавства, фольклору та етнографii, яке 1991 р. стало окремим РЖнститутом народознавства HAH Украiни. Значну роботу щодо збору i вивчення пам'яток народного побуту i культури здiйснюють обласнi та районнi iсторико-краiзнавчi музеi, передусiм створенi за останнi десятилiття музеi народноi архiтектури i побуту пiд вiдкритим небом (скансени) Киiва, Переяслава-Хмельницького, Львова, Ужгорода, Чернiвцiв.

Поряд з iншими украiнознавчими дисциплiнами етнографiя зазнала згубного впливу бiльшовицького тоталiтаризму, догматизму, моральних i фiзичних репресiй, якi до останнього часу методично нiвечили ii, полишали найздiбнiших та найактивнiших сил, збочували на бездорiжжя ненаукових пошукiв i розробок. Було закрито багато тем з украiнськоi етнографii, зазнавали заборон i переслiдувань кращi науковцi та iх працi. Так i не змогла побачити свiт пiдготовлена в 60-х роках iсторико-етнографiчна монографiя ВлУкраiнцiВ».

Та навiть у той складний час украiнськi етнографи в мiру своiх сил i можливостей зробили чимало корисного, потрiбного. Внаслiдок проведення систематичних наукових експедицiй зiбрано багату iнформацiю з iсторичноi етнографii украiнського народу та його сучасного буття, численними цiнними експонатами поповнено етнографiчнi музейнi колекцii, опублiковано науковi працi, присвяченi дослiдженню рiзних дiлянок традицiйного побуту i культури украiнського народу, питанням його етнiчноi iсторii, культурно-побутовим взаiминам з iншими народами, iсторико-етнографiчнiй характеристицi рiзних регiонiв Украiни тощо. РЖмена i працi украiнських етнографiв новiтнього часу наведено у списках рекомендованоi лiтератури до вивчення окремих тем цього посiбника. Найвизначнiшим сучасним перiодичним виданням етнографiчного профiлю i часопис ВлНародна творчiсть та етнографiяВ», що виходить друком з 1957 р. Останнiм часом цiкавi матерiали, дослiдження, науковi розвiдки з украiнськоi iсторii етнографii публiкуються в рiзних журналах, збiрниках, газетах.

У 1989 р. вiдновило свою наукову та видавничу дiяльнiсть Товариство iм. Т. Г. Шевченка у Львовi з секцiiю етнографii та фольклористики у його складi. Плiднi дослiдження в галузi украiнськоi етнографii здiйснюються i поза межами Украiни, зокрема Музеiм украiнськоi культури у Свиднику (Словаччина), цiннi публiкацii з украiнського народознавства з'явилися у Польщi, Румунii, Югославii, в украiнознавчих осередках Канади, Сполучених Штатiв Америки, Нiмеччини.

Отже, навiть цей побiжний огляд переконуi, що етнографiчне вивчення Украiни маi свою iсторiю i чималий доробок. Саме все найкраще, достовiрне з цього доробку тАФ результат працi багатьох поколiнь збирачiв i дослiдникiв традицiйно-побутовоi культури нашого народу тАФ покладено в основу цього навчального посiбника. Засвоiння пропонованоi iнформацii дозволить розширити знання про украiнський народ, багатство, розмаiття i високу гуманiстичну наповненiсть його традицiйноi культури, глибше усвiдомити i збагнути те, що у винятково складних i несприятливих умовах свого iсторичного буття цей народ упродовж вiкiв зберiгав самобутнiсть i невичерпну творчу силу, був активним учасником i повноцiнним суб'iктом розвитку загальнолюдськоi цивiлiзацii. Без таких знань неможливе i вiдповiдне самоусвiдомлення приналежностi до свого народу тАФ те визначальне i неодмiнно притаманне людинi, що називаiться нацiональною свiдомiстю i гiднiстю.

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

About Canada

Economy in South Korea

РЖнституцiональнi напрямки в економiчнiй теорii