Зовнiшньополiтичнi прiоритети Нiколя Саркозi

Зовнiшньополiтичнi прiоритети Нiколя Саркозi

План

1. Зовнiшня полiтика Францii за президентства Н. Саркозi

2. Середземноморський вимiр зовнiшньоi полiтики Н.Саркозi.

Створення Середземноморського союзу

3. Ядерна стратегiя Францii: iсторiя i сучаснiсть. Трансформацiя нацiональноi вiйськовоi доктрини

1. Зовнiшня полiтика Францii за президентства Н.Саркозi

Президентськi вибори, якi вiдбулися у квiтнi-травнi 2007 року, привели на вищий державний пост представника правлячоi бiльшостi, лiдера правого полiтичного об'iднання ВлСоюз за народний рухВ» Нiколя Саркозi. Незважаючи на тривале перебування у вищих ешелонах влади (мiнiстр бюджету, мiнiстр комунiкацiй, голова МВС), пiд час виборчоi кампанii Н.Саркозi вдалося створити образ полiтичного дiяча нового поколiння, який виступав за всебiчне реформування як внутрiшньоi, так i зовнiшньоi полiтики краiни. Виборцi побачили в ньому молодого, енергiйного керiвника, який приведе краiну до нових звершень, перетворить в життя своi iдеi i поверне Францii роль одного зi свiтових лiдерiв.

Дебати з зовнiшньополiтичноi стратегii у ходi виборноi кампанii мали дещо спрощений характер, кандидати обмежувалися декларацiями загального плану. Разом з тим новий лiдер правих проголошував намiр активiзувати iвропейське будiвництво: спростити iвропейську Конституцiю i прийняти ii пiд час парламентськоi сесii, а не нового референдуму. Саркозi поставив пiд сумнiв принцип консенсусу в РДС, який позбавляi, на його думку, процеси iнтеграцii необхiдноi динамiчностi. Нарештi, вiн не приховував свого негативного ставлення щодо перспективи вступу Туреччини до РДвросоюзу. Спiвпраця з краiнами африканського континенту, традицiйним напрямком зовнiшньоi полiтики Францii, залишаiться прiоритетною i для нового керiвництва. У ходi виборiв Саркозi заявив, що i прихильником створення середземноморського спiвтовариства, яке об'iднаi Пiвденну РДвропу i Пiвнiч Африки.

Новий лiдер не скривав своiх симпатiй до США, з якими вiдносини пiд час другоi каденцii Ширака зайшли у глухий кут. ВлПроамериканiзмВ» Н.Саркозi в основному базуiться на високiй оцiнцi американськоi економiчноi моделi. Разом з тим вiн не схвалив останнi зовнiшньополiтичнi iнiцiативи Вашингтона: превентивну вiйну проти тероризму, полiтику демократизацii на Середньому Сходi. Вiн також визнав, що вiйна США в РЖраку i Влiсторичною помилкоюВ».

Прийшовши до влади, новий президент розпочав реалiзацiю своiх передвиборних обiцянок. Внутрiшнi реформи вiдбуваiться доволi болiсно, перiодично провокуючи протести i багатоденнi страйки. Зi боку полiтичних опонентiв на Н.Саркозi обрушилася лавина критики. На цьому фонi зовнiшня полiтика нового президента все бiльше привертаi увагу, оскiльки вiн часто вдаiться до ефектних крокiв, якi покликанi продемонструвати оновлену роль Парижа у мiжнародних справах.

Зовнiшньополiтичний курс сучасноi Францii будуiться довкола декiлькох ключових iдей. Вона традицiйно позицiонуi себе у якостi члена Влзахiдноi демократичноi родиниВ», прихильного iдеалам демократii, захисту прав людини. Поряд з цим, у Парижi вважають, що в умовах постбiполярного свiту роль окремих держав зросла, а попереднi багатостороннi механiзми, якi забезпечували узгодження позицiй рiзних краiн, стають все менш ефективними. У своiму виступi перед послами 27 серпня 2007 року Н.Саркозi особливо наголосив на тому, що за останнi 20 рокiв, якi минули пiсля падiння Берлiнськоi стiни, керiвники рiзних держав не змогли створити новий Влпланетарний порядокВ» i пристосувати минулий порядок до змiнених умов. Все це заставляi Францiю шукати своi власнi шляхи розв'язання мiжнародних проблем, якi вiдповiдають ii нацiональним iнтересам. Вiн також зазначив, що в Влцентрi мiжнародноi системи залишаються державиВ» i Францiя маi намiр вiдiгравати роль Влфактора рiвновагиВ».

16. РДвропейська домiнанта у зовнiшнiй полiтицi Н.Саркозi. Розвиток iвропейськоi iнтеграцii традицiйно i одним з найважливiших напрямкiв французькоi зовнiшньоi полiтики. Мiж тим РДС переживаi певнi труднощi, в тому числi i через позицiю Францii, яка, з точки зору нового керiвництва, потребуi вiдповiдного корегування.

В останнi роки РДвросоюз втратив динамiку розвитку i частково -керованiсть, що стало результатом останньоi хвилi Влпогано продуманого, хоча i неминучогоВ» розширення. Очевидною i реформа органiзацii, яка дозволила б надати нового iмпульсу розвитку iнтеграцiйного процесу. Саме це завдання переслiдували розробники конституцii РДС, яка, проте, була вiдхилена французькими i голландськими виборцями на загальнонацiональних референдумах в травнi-червнi 2005 року. Прийняття iнституцiйних реформ, необхiдних для функцiонування РДвропейського Союзу у новому складi, було заблоковано. Пiсля цього Францiя бiльше не могла претендувати на роль локомотиву iвропейськоi iнтеграцii. Чимало прихильникiв проекту конституцii як у Францii, так i за ii межами звинуватив французiв у заморожування процесу iвробудiвництва.

Коментуючи вiдмову французьких i голландських виборцiв проголосувати за прийняття конституцii, експерти виокремлюють декiлька причин. Зокрема, зазначаiться, що в ходi голосування виявилась гостра проблема, спiльна для iнтегрованоi РДвропи: як поiднати розвиненi соцiальнi гарантii з динамiчним розвитком i необхiднiстю економiчноi модернiзацii. На результати референдуму у Францii, вважають експерти, вплинули перестороги виборцiв, пов'язанi з можливою замiною моделi розвитку, яка ТСрунтуiться на соцiальних гарантiях, на англосаксонську модель, в якiй прiоритет вiддано свободi пiдприiмництва. На думку середнього французького виборця, прийняття запропонованого проекту загалом привело б до ослаблення соцiальних гарантiй i до росту безробiття у зв'язку з напливом дешевоi робочоi сили з нових краiн-членiв РДС.

Поряд з цим, чимало французiв вважали, що iхнi iнтереси i повсякденнi потреби не хвилюють РДврокомiсiю. З точки зору середнього французького виборця, прийняття конституцii могло сприяти консолiдацii влади в руках брюссельських чиновникiв i подальшому вiдокремленню влади вiд населення. У результатi зросла б небезпека прийняття важливих для Францii рiшень без врахування думки виборцiв. Саме пiд цим кутом зору сприймалася i проблема можливого членства в РДС Туреччини, що також мало негативний вплив на результати голосування щодо проекту конституцii. Громадяни Францii, понад 70% яких виступали проти ii вступу в РДС, переживали з приводу того, що це надто важливе для краiни рiшення буде прийнято помимо iхньоi волi.

Певний вплив на референдум мало i те, що текст конституцii виявився складним i громiздким, оскiльки вiн включав всi попереднi основоположнi документи РДС з доповненнями i виправленнями. За опитуваннями громадськоi думки, навiть серед депутатiв французького парламенту було мало тих, хто повнiстю прочитав текст, не говорячи вже про рядових громадян. Нарештi, негативнi результати референдуму стали вiддзеркаленням бiльш глибоких проблем всього процесу iвробудiвництва, який у своiму розвитку пiдiйшов до певноi межi i потребував концептуального оновлення. Цiлей, поставлених у свiй час Влбатьками-фундаторамиВ», фактично досягнено, тому необхiдно окреслити новi рубежi розвитку i надати iм вiдповiдного теоретичного обТСрунтування.

Поiднання ситуацii ВлнепереварюванняВ» та iнституцiйноi безвиходi виявилися найгiршим варiантом розвитку, зазначав впливовий французький полiтолог, директор Французького iнституту мiжнародних вiдносин Т.де Монбрiаль. Вiдмова Францii i Нiдерландiв пiдтримати конституцiю загальмували весь процес iвробудiвництва. Хоча деякi краiни, як, наприклад.

Люксембург, продовжили ратифiкацiю, низка держав вирiшили ii вiдкласти на невизначений термiн, i реалiзацiя iнституцiйноi реформи також призупинена.

В результатi, як показали подii останнiх рокiв, рiшення РДС могли у будь-який момент стати залежними вiд намiру однiii краiни, яка з допомогою права вето може заблокувати ту чи iншу iнiцiативу. На час приходу до влади Н.Саркозi два члени РДС не пiдтримали проект, тодi як успiшна ратифiкацiя документа вiдбулася у 18 з 27 краiн РДвросоюзу, ще чотири оголосили про те, що скоро ii ратифiкують, i тiльки три не оприлюднили своiх намiрiв. На кiнець 2006 року стало очевидним, що необхiдно шукати вихiд iз глухого кута, i зробити це неможливо без активноi участi Францii.

Намагаючись розблокувати ситуацiю, яка виникла пiсля травневого

2005 року референдуму, Саркозi запропонував iдею прийняття нового спрощеного документа, який регламентуватиме дiяльнiсть РДС. Так званий мiнi-договiр чи спрощений договiр вперше офiцiйно був запропонований майбутнiм французьким президентом пiд час його вiзиту до Брюсселя у жовтнi 2006 року, ще до початку передвиборчоi кампанii. Ймовiрно, Саркозi виходив з необхiдностi ВлпорятункуВ» найбiльш важливих положень вiдхиленого проекту i для цього вiдновити iх у новому ВлспрощеномуВ» документi. У центрi його пропозицiй була думка про необхiднiсть проведення iнституцiйноi реформи, а саме: змiни системи прийняття рiшень i скорочення числа iврокомiсарiв. На думку Францii, якi i низки великих краiн РДС, необхiдно змiнити систему голосування, прийняту у Нiццi, - спростити ii i надати РДС керованостi i гнучкостi. Цi заходи повиннi були дозволити великим державам РДС - Нiмеччинi, Францii, Великобританii, РЖталii - повернути, хоч би у загальному виглядi, втраченi у результатi розширення переваги, консолiдувати всi краiни РДвросоюзу для проведення iдиноi

зовнiшньоi i вiйськовоi полiтики.

Враховуючи, що черговий провал проекту договору РДС мав би для iвропейського будiвництва катастрофiчнi наслiдки, Н.Саркозi спробував зменшити ризики, пов'язанi з можливим новим голосуванням у Францii щодо проекту договору. Ще у сiчнi 2007 року в iнтерв'ю газетi Мошiе Саркозi доповнив своi пропозицii, заявивши, що у разi свого обрання, вiн буде наполягати на ратифiкацii нового документу через парламент.

Висуваючи своi iвропейськi iнiцiативи, Нiколя Саркозi мав намiр надати розширеному РДС керованiсть i динамiзм, закрiпивши за Францiiю роль одного з основних лiдерiв РДвросоюзу. Цiкаво, що iвропейськi iдеi Саркозi знайшли жвавий вiдгук серед певних верств французьких виборцiв. Опитування засвiдчили, що у ходi референдуму 2005 року за проект конституцii проголосували найбiльш забезпеченi, освiченi i динамiчнi громадяни, зацiкавленi у активнiй ролi Францiiв РДС. Вони ж вiддали своi голоси за Саркозi на президентських виборах у травнi 2007 року. Важливу роль вiдiграла пiдтримка i з боку великого французького бiзнесу, традицiйно зацiкавленого у iвробудiвництвi, i провiдних засобiв масовоi iнформацii, власникiв i керiвникiв яких пов'язуi особиста дружба з Н.Саркозi.

Пiсля перемоги на президентських виборах Н.Саркозi доклав чимало зусиль для того, щоб iдея Влспрощеного договоруВ» була схвалена РДС якнайскорiше - спочатку на самiтi 21-22 червня 2007 року, а пiзнiше - на позачерговiй зустрiчi глав держав та урядiв краiн РДвросоюзу 18-19 жовтня цього ж року, i у завершальному виглядi - на грудневому самiтi 2007 року.

Переговори на самiтi краiн РДвросоюзу 21-22 червня 2007 року прохотили складно. Якщо з Великобританiiю вдалось погодити спiрнi питання, то через позицiю Польщi робота самiту опинилася на межi зриву. Польський пiдхiд змiнився лише тодi, коли було заявлено про можливсть скликання мiжурядовоi конференцii без ii участi. Також було очевидним, що таку позицiю пiдтримують iншi краiни Спiвтовариства. Н.Саркозi, за свiдченнями журналiстiв, прагнув вiдiгравати роль каталiзатора взаiмоприйнятних рiшень, об'iднуючи довкола себе лiдерiв рiзних iвропейських краiн. Вiн вiдчував себе головним автором компромiсу, досягнутого на самiтi. Результатом червневого самiту РДС стало рiшення глав держав та урядiв про скликання мiжурядовоi конференцii для пiдготовки ВлДоговору про функцiонування СоюзуВ», який мав доповнити вже дiючi основоположнi договори РДС.

18-19 жовтня 2007 року в Лiсабонi був проведений неформальний самiт РДвропейського Союзу. Головним здобутком самiту за активноi участi французького президента стало досягнення згоди краiн-членiв стосовно тексту нового договору РДС або, як його називають у РДвропi, Влдоговiр реформуванняВ», або Лiсабонський договiр, або Влмала КонституцiяВ» РДС. Вiн вносить змiни в низку попереднiх договорiв, а саме: Договiр про РДвропейський Союз 1992 року, Договiр про створення РДвропейського Спiвтовариства 1957 року, Договiр про створення РДвропейського спiвтовариства атомноi енергii i замiнить проект Конституцii РДС (Договiр про запровадження Конституцii для РДвропи - ДЗКРД), ратифiкацiя якоi зазнала поразки. Краiни-члени РДС зобов'язалися протягом року ратифiкувати цей документ, щоб вiн набув чинностi з 1 сiчня 2009 року.

Перед краiнами-членами РДС, зокрема Францiiю як натхненницею прийняття цього документа, постала складна дилема: з одного боку, потрiбно було забезпечити цiлiснiсть конституцiйного проекту реформування РДС як результат складного i збалансованого компромiсу, а з iншого - показати громадськiй думцi, що новий договiр i лише черговим переглядом установчих актiв РДС, а не iнструментом затвердження завуальованоi редакцii ДЗКРД.

Ухвалений у жовтнi 2007 року Лiсабонський договiр досить успiшно розв'язуi поставлене завдання i зберiгаi майже всi iнновацiйнi здобутки ДЗКРД. Як передбачалося у ДЗКРД, РДвросоюз стаi суб'iктом права, поглинаючи РДвропейську спiльноту.

ВлДоговiр реформуванняВ» запроваджуi в РДС посади виборного Президента i Високого представника iз закордонноi полiтики i спiльноi безпеки з адмiнiстративними повноваженнями ( фактично МЗС РДС). Метою цього i iдине представництво i iднiсть поглядiв РДС на зовнiшнiй аренi.

Водночас, згiдно з процедурою прийняття рiшень у сферi зовнiшньоi полiтики, кожна краiна-член може заблокувати будь-якi зовнiшньополiтичнi кроки РДС. Польща, наприклад, цього року використала право вето, заблокувавши переговорний процес РДС iз Росiiю через заборону експорту в РФ польського м'яса.

Новацiiю i також нова система голосування за квалiфiкованою бiльшiстю у Радi Мiнiстрiв РДС: нормативний акт вважатиметься прийнятим, якщо за нього проголосують 55% членiв ради (мiнiмально - 15 держав), в яких проживаi не менше 65% населення Союзу. Нова система буде введена в дiю 2014 року, з врахуванням Влкомпромiсу РЖоаннiнаВ», який дозволяi до 2017 року будь-якiй групi краiн-членiв РДС (не менше чотирьох) вимагати нового обговорення текстiв офiцiйних документiв. Нова система голосування буде поширена на 50 додаткових сфер, включаючи полiцейське i юридичне спiвробiтництво, боротьбу проти тероризму, освiту, економiчну полiтику. Президент РДвропейськоi Комiсii також буде призначатись РДвропейською Радою на основi квалiфiкованоi бiльшостi з врахуванням результатiв iвропейських виборiв на термiн 2,5 роки. Правило абсолютноi iдностi залишиться для сфер зовнiшньоi полiтики, оборонноi полiтики, соцiальноi безпеки, фiнансовоi сфери i культури.

Приiднання Украiни до РДвропейськоi спiвдружностi значно вплинуло б на процес прийняття рiшень з ii населенням у 46,46 млн. осiб, що становить майже 9% вiд iснуючоi кiлькостi населення РДвропейського Союзу. Бiльшiсть нових краiн-членiв РДС i вихiдцями з колишнього соцiалiстичного табору i мають схожi проблеми зi вступом до РДС, але населення переважно Десять колишнiх соцiалiстичних краiн з населенням 102,52 млн. осiб (21,2% чисельностi РДС) представляють 37% загальноi кiлькостi краiн-членiв РДС. Очевидно, що всi рiшення пiсля 2014 року будуть прийматись насправдi одноосiбно старими членами РДС, передусiм Францiiю, РЖталiiю, Нiмеччиною, РЖспанiiю, Великобританiiю, незважаючи на пiдходи до цих рiшень з боку iнших, нових краiн-членiв. Не дивно, що з червневого 2007 року самiту РДС Польща вимагала перенесення термiну введення в дiю системи голосування за квалiфiкацiйною бiльшiстю. Польщi вдалося скористатись правом вето i перенести ii практичну реалiзацiю на 2017 рiк. Таким чином наш захiдний сусiд матиме змогу ще тривалий час бути на рiвних iз п'ятiркою iнших великих держав-членiв Союзу i загалом продовжувати вiдiгравати роль впливовоi держави-члена через впровадження механiзму блокуючоi меншостi.

Третiй новацiйний фактор полягаi у посиленнi ролi нацiональних парламентiв. Законодавчi пропозицii РДС (Влзеленi книгиВ», Влбiлi книгиВ», законодавчi програми) будуть направлятися в нацiональнi парламенти для iхнього детального вивчення i тiльки пiсля цього виноситись на прийняття в РДС.

Четвертий чинник, який i новим, стосуiться кiлькостi депутатiв РДвропейського Парламенту, яка зменшиться вiд 785 до 750, починаючи з 2009 року, тобто пiсля виборiв до РДвропарламенту, та зменшення числа членiв РДврокомiсii, у якiй зараз по одному комiсару вiд кожноi краiни. Виконавчий орган РДС складаiться нинi з 27 комiсарiв, кожному з яких необхiдно видiляти певну сферу вiдповiдальностi. Кiлькiсть депутатiв визначатиметься за коефiцiiнтом вiд кiлькостi населення краiн-членiв. Украiна i п'ятою за населенням пiсля Нiмеччини (82,54 млн. осiб), Францii (59,9 млн. осiб), Великоi Британii (59,33 млн. осiб) та РЖталii (57,48 млн. осiб).

Украiна могла б отримати близько 65 мiсць у РДвропарламентi, тодi як зараз Польща маi 51 мiсце, а iвропейськi краiни-лiдери вiдповiдно: 96-у Нiмеччини, 74-у Францii i по 73 у Великоi Британii й РЖталii.

Лiсабонський договiр змiцнюi органiзацiю дипломатичноi служби РДвросоюзу зi злиттям теперiшнiх посад Високого представника зi спiльноi зовнiшньоi i безпековоi полiтики i комiсара з питань зовнiшнiх зносин.

Вiдповiдно до нового договору створюiться РДвропейська група, яка набуваi статусу офiцiйного органу РДС, який буде надiлений функцiiю координацii економiчних полiтик краiн-членiв зони iвро.

Внесено вiдповiднi змiни у дiяльнiсть РДвропейського Суду: буде створено три додатковi посади генеральних адвокатiв. Одну з посад буде займати представник Польщi, що було зроблено за вимогою останньоi.

Пропонуiться також Хартiя фундаментальних прав, яка буде чинною в усiх краiнах-членах РДС. Хартiя визначаi обов'язковiсть дотримання громадянських, економiчних i соцiальних прав людини. У руслi традицiйноi полiтики вiдступу вiд зобов'язань членства Велика Британiя домоглася непоширення на неi положень Хартii фундаментальних прав та неучастi у полiцейськiй i судовiй спiвпрацi. Польща також ВлвиторгувалаВ» собi те, що Хартiя фундаментальних правне буде для неi обов'язковою у повному обсязi. Загалом до Хартii додано спецiальний протокол про винятки для цих двох краiн.

Пропонуються новацii у контролi за iммiграцiiю. У проектi договору вказано, що РДС розвиваi полiтику, спрямовану на Влзабезпечення контролю осiб i ефективне спостереження пересiкання зовнiшнiх кордонiвВ». Великобританiя та РЖрландiя домоглися права мати власну вiзову й iммiграцiйну полiтику. З врахуванням цього, для РДС у нинiшнiй ситуацii вигiднiше мати Украiну - сусiда, нiж Украiну - члена.

На вiдмiну вiд ДЗКРД Лiсабонський договiр не мiстить у своiй назвi самого поняття ВлконституцiяВ», не згадуi про символи Союзу (прапор, гiмн, iдину валюту), повертаiться до чинних нормативно-правових актiв РДС (ВлрегламентиВ» й ВлдирективиВ» замiсть ВлзакониВ» та Влрамковi закониВ» РДС), вiдмовляiться назвати керiвника дипломатичноi служби РДвросоюзу Влмiнiстром закордонних справВ», усуваi з основного тексту договору Хартiю фундаментальних прав РДС та положення щодо вищостi права РДС над нацiональним правом (зi збереженням iхньоi обов'язковоi юридичноi сили).

Лiсабонський договiр також уточнюi розподiл повноважень мiж Союзом i державами-членами, визнаючи за РДвросоюзом сфери виключноi (правила конкуренцii, монетарна полiтика, спiльна торговельна полiтика, митний союз), спiльноi (переважна бiльшiсть галузей, примiром внутрiшнiй ринок, сiльське господарство, транспорт) i допомiжноi компетенцii.

У глобальнiшiй перспективi укладення Лiсабонського договору знаменуi собою завершення тривалого перiоду становлення РДвросоюзу, що розпочався з ухвалення Маастрихтського договору, з подальшим пiдписанням Амстердамського (1997 р). i Нiццького (2001 р.) договорiв та невдалою спробою ратифiкацii Конституцiйного договору РДС (2005 р.). Пiд час наступного етапу консолiдацii РДвросоюз зможе зосередитися на вирiвнюваннi рiвня соцiально-економiчного розвитку його держав-членiв, реформi iвробюджету та спiльнiй сiльськогосподарськiй полiтицi. Зосередження на соцiально-економiчних викликах iвробудiвництва буде можливе, однак, лише за умови успiшноi ратифiкацii Лiсабонського договору всiма 27 державами-членами РДвросоюзу.

Таким чином, iнституцiйною реформою, спрямованою на забезпечення дiяльностi РДС у розширеному виглядi, i новою процедурою прийняття рiшень великi держави - старi члени РДС - страхують себе вiд негативних наслiдкiв подальшого розширення РДвропейського спiвтовариства. Одночасно зростатимуть i вимоги та бiльш прискiпливе ставлення РДС до нових кандидатiв, прикладом чого i тривалий переговорний процес iз Туреччиною.

Французький президент Н.Саркозi пiдтвердив висловлену ще пiд час передвиборчоi кампанii свою позицiю, спрямовану проти повноправного членства Туреччини в РДС, що повинно було полегшити ратифiкацiю новго договору у самiй Францii (70% французьких виборцiв негативно ставляться до членства Туреччини в РДС).

Очевидно, що Влтурецьке питанняВ» стоiть окремо у комплексi проблем розширення РДвросоюзу, i позицiя французького президента у цьому контекстi характеризуiться особливою жорсткiстю. Незважаючи на те, що переговори Туреччиною розпочалися ще восени 2005 року, Францiя всiляко заважаi iхньому проведенню i гальмуi весь процес. Н.Саркозi заявляi, що мова може йти лише про надання iй статусу асоцiйованого члена i тiльки пiсля того, як в РДС буде досягнуто консенсусу з питань реформування. Щоправда, Францiя усвiдомлюi, що вiдмова вiд прийняття нових членiв може позбавити РДС можливостi здiйснювати Влм'якийВ» вплив на сусiднi держави. Саме цим пояснюiться дещо iнша тональнiсть у висловлюваннях Н.Саркозi щодо Туреччини, наприклад, його слова, що турець4ка демократiя досягла Влвисокого рiвня зрiлостiВ».

Францiя бiльш прихильна до можливого вступу до РДвросоюзу балканських краiн, у першу чергу Хорватii. На момент приходу до влади Н.Саркозi переговори з нею розпочалися, i наприкiнцi лiта 2007 року з деяких питань успiшно завершилися. На думку французьких полiтологiв, надання асоцiйованого членства в РДС Сербii повинно сприяти розв'язанню Влкосовського питанняВ», впливаючи на сербську позицiю. Щодо Косово Францiя солiдарна з США i Великобританiiю у пiдтримцi плану Ахтiсаарi. Його реалiзацiя , зокрема, дозволить вивести звiдти американськi вiйська, замiнивши iх на сили РДС, у чому Францiя особливо зацiкавлена.

Реакцiя офiцiйного Парижа на можливе прийняття в РДС Украiни, Грузii, Молдови доволi стримана. Францiя подiляi обережний пiдхiд РДвросоюзу, який ТСрунтуiться на використаннi Влм'якоi силиВ»: з одного боку, цим краiнам дали зрозумiти, що у найближчiй перспективi вони не можуть розраховувати на повноправне членство, а з iншоi - такий варiант розвитку подiй у вiддаленiй перспективi не виключаiться. Очiкуiться, що конкретна точка зору з цього питання буде вироблена Комiтетом мудрецiв, який маi визначити перспективи розвитку РДвросоюзудо 2020-2030 рокiв.

Французьке керiвництво високо оцiнило прийнятий у Лiсабонi документ. Було заявлено, що його подальше просування буде метою французького головування в РДС у другiй половинi 2008 року. Окрiм цього, у розвиток прийнятих рiшень на грудневому самiтi 2007 року було прийнято рiшення Н.Саркозi про створення Комiтету мудрецiв РДС з 12 авторитетних iвропейських полiтикiв, теоретикiв i практикiв iвропейськоi iнтеграцii на чолi з колишнiм прем'iр-мiнiстром РЖспанii Ф.Гонсалесом. Завдання Комiтету полягали в оновленнi концепцii iвроiнтеграцii i пiдготовка фундаментальноi доповiдi на тему ВлРДвропа у 2020-2030 рокахВ». Питання iнституцiйноi реформи, фiнансування, реформування iдиноi сiльськогосподарськоi полiтики i т.п. залишалися поза компетенцiiю його роботи. Висновки Комiтету мудрецiв повиннi були представленi до виборiв в РДвропарламент у червнi 2009 року, що дозволить його новому складу i РДврокомiсii за потреби доповнити ВлДоговiр про реформуВ» i оновити полiтику РДвросоюзу.

Станом на червень 2008 року 18 держав-членiв РДС схвалили у своiх парламентах Лiсабонську угоду. Окрему процедуру схвалення цiii угоди запропонувала РЖрландiя, оскiльки у 1987 роцi Верховний суд цiii краiни постановив, що всi змiни базових угод про членство РЖрландii в РДС потребують змiн у Конституцii краiни, а для цього кожного разу потрiбно проводити референдум. 13 червня 2008 року в РЖрландii вiдбувся референдум стосовно Лiсабонськоi угоди, на якому 53% iрландцiв проголосували проти нового основного закону РДС. Значну роль у настроях iрландцiв вiдiграла позицiя праворадикальноi партii ВлШинн фейнВ», ii очiльник Джеррi Адамс заявив, що Влголосування ВлпротиВ» дасть iрландському уряду мiцний мандат для переговорiв про бiльш вигiднi умови в РДС для РЖрландiiВ». Прем'iр-мiнiстр Браян Коен спростував таке твердження, але iрландцi бiльше повiрили заявi Адамса. ВлНiВ» iрландцiв i шоком для Брюсселя, оскiльки пiшли прахом роки працi, домовленостей i компромiсiв. Перед РДвросоюзом вiдкрилася прiрва кризи. РЖмовiрно, що термiн вступу в дiю Угоди буде перенесено з 1 сiчня 2009 року на пiзнiше i спробують провести в РЖрландii ще один референдум. Тим бiльше, що в iрландцiв уже i прецедент повторного голосування: 2001 року вони вiдхилили угоду про вступ до РДС краiн Центрально-Схiдноi РДвропи, але пiсля вiдповiдноi пропагандистськоi обробки на повторному референдумi сказали ВлтакВ».

Незважаючи на негативний результат iрландського референдуму, процес ратифiкацii Лiсабонськоi угоди за рiшенням дводенного самiту 27 краiн-членiв РДвросоюзу, що вiдбувся 19 червня 2008 року у Брюсселi, триватиме в iнших семи краiнах.

Разом з тим, частина французького полiтикуму вважаi, що РДС доведеться вiдмовитись вiд iдеi Конституцii, iдиноi зовнiшньоi полiтики, посади президента РДС i повернутися до свого первiсного проекту суто економiчного союзу. Як вiдомо, таку концепцiю вiдстоюi Великобританiя. 17. Полiтика спiвпрацi з США i НАТО за президента Н.Саркозi Пiд час виборчоi кампанii весною 2007 року експерти прогнозували змiцнення американського вектора французькоi зовнiшньоi полiтики у випадку обрання Н.Саркозi. Вiн не приховував своiх симпатiй до США, що певною мiрою видiляло його серед представникiв французькоi полiтичноi елiти. Прийшовши до влади, Саркозi заявив про свiй намiр Влперегорнути сторiнкуВ» у стосунках зi США з питання американського вторгнення в РЖрак весною 2003 року. Н.Саркозi неодноразово наголошував, що Францiя, як i США, - члени однiii демократичноi родини, прихильноi iдеалам демократii i захисту прав людини. До того Париж за Саркозi прагнув пiдтримати Вашингтон у розв'язаннi найбiльш чутливих для американцiв питань. Так, Францiя офiцiйно декларувала свiй намiр повернутися до вiйськовоi органiзацii НАТО. Вона зайняла близьку до американськоi точки зору позицiю щодо iранського ядерного досьi. Поряд з цим Н.Саркозi спробував об'iднати партнерiв по РДС для бiльш активного тиску на РЖран з питання ядерноi зброi, просуваючи iдею запровадження санкцiй РДвросоюзу проти Тегерана. Новi акценти з'явилися у полiтицi Францii щодо РЖраку, що, зокрема, було вiдзначено пiд час вiзиту в цю краiну мiнiстра закордонних справ Б.Кушнера у серпнi 2007 року, який став першим офiцiйним французьким полiтиком, який вiдвiдав РЖрак пiсля американського вторгнення весною 2003 року. Францiя вiдкрила додаткове консульство в iракському Курдистанi, що, за словами Кушнера, засвiдчуi ii Влповернення в РЖракВ». Були також здiйсненi кроки щодо змiцнення французького контингенту (1300 осiб) в Афганiстанiу складi сил НАТО. Для пiдтримки нового духу французьких солдатiв наприкiнцi грудня 2007 року Н.Саркозi вiдвiдав Кабул, де виступив перед солдатами з вiтальною новорiчною промовою.

Найяскравiшою демонстрацiiю франко-американського зближення став офiцiйний вiзит до США Н.Саркозi i його виступ перед членами Конгресу 7 листопада 2007 року. Свою пафосну 45-хвилинну промову, яка тричi переривалася аплодисментами, французький президент посвятив дружбi мiж Францiiю i США. Вiн, зокрема, говорив про спiльну iсторiю, хвалив Вламериканську мрiюВ», оспiвував Влвелич АмерикиВ». Французький президент дякував Сполученим Штатам за ВлдопомогуВ» у звiльненнi вiд тиранii у 1944 роцi, за план Маршалла, висловив захоплення американськими успiхами у сферi створення ефективноi лiберальноi економiки, науки i культури. Сила Америки заключаiться , насамперед, в ii Влморальнiй силiВ», - заявив вiн. Загалом, на думку експертiв, вiзит був успiшним i завдання, якi ставив перед собою новий французький президент, - надати нового iмпульсу франко-американськiй спiвпрацi - досягнено.

Разом з тим, поряд з проамериканськми акцентами, зовнiшнiй полiтицi Н.Саркозi притаманнi iншi, бiльш привичнi для Францii iнтонацii. ВлМи не знаходимося бiльше в однополярному свiтi, який окреслювався мiж 1991 i 2001 роком, - пiдкреслював вiн, зокрема, виступаючи перед дипкорпусом 18 сiчня 2008 року.

Варто зауважити, що однозначне рiвняння на Вашингтон не вiдповiдаi французькiй традицii. Париж залишаi за собою право критикувати Вашингтон тодi, коли вважатиме за потрiбне. Невипадково, говорячи про дружбу i партнерство зi США, французький президент робить акцент на тому, що Францiя хоче бути Влнезалежним союзником i вiльним партнеромВ», i ii пiдтримка американськоi полiтики не буде беззастережною. Французьке керiвництво прагне здiйснювати свою власну полiтичну лiнiю стосовно регiональних конфлiктiв, яка дещо рiзниться вiд американських пiдходiв.

Можливо саме тому Францiя чинить опiр тиску з боку США, якi наполягають на збiльшеннi чисельностi вiйськового контингенту в Афганiстанi i вiдрядженню iх у найбiльш вибуховонебезпечнi райони краiни. Париж вважав за можливе обмежитись технiчною допомогою i звертав увагу на необхiднiсть прискореноi пiдготовки мiсцевих солдатiв i офiцерiв, якi повиннi поступово замiнити вiйська НАТО.

РЖнша група розходжень мiж двома краiнами безпосередньо пов'язана з проблемами трансатлантичноi спiвпрацi у рамках НАТО. На перший погляд саме декларацii про намiр повернутися до альянсу у якостi повноправного член покликанi продемонструвати новий атлантичний тренд французькоi зовнiшньоi полiтики. Але при ближчому розглядi позицiя Парижа не виглядаi настiльки однозначною. Стратегiчною метою Францii i не повернення в НАТО, а розвиток вiйськово-полiтичноi спiвпрацi краiн РДС. Тому новий французький президент запропонував двi попереднi умови повернення краiни у вiйськову органiзацiю. По-перше, серйозне просування у питаннях реформування Влавтономноi системи оборони РДСВ» i вiдповiдне реформування НАТО. По-друге, призначення французького представника на одну iз вищих керiвних посад у дiючiй структурi альянсу.

Вiрогiдно, що Францiя невипадково знову повертаiться до iдеi реiнтеграцii в НАТО, обставляючи при цьому ii попереднiми умовами. Як вiдомо, розвиток вiйськово-полiтичноi iнтеграцii краiн РДС на сьогоднiшнiй день погано реалiзуiться поза альянсом, а просте повернення у вiйськову органiзацiю НАТО може привести до втрати особливого статусу, яке дозволяi Францii краще позицiонувати себе у системi захiдних союзiв. Тому Париж домагаiться серйозноi змiни структури альянсу, якi б засвiдчили змiцнення вiйськово-полiтичноi ролi iвропейських краiн, у тому числi, своii власноi. Коментуючи це питання у доповiдi про зовнiшню полiтику Францii в умовах глобалiзацii, колишнiй мiнiстр закордонних справ Ю.Ведрiн наголошував, що мова повинна йти не про повернення краiни до альянсу,а, скорiше, про ii вступ у реформовану НАТО.

До цих пiр Вашингтон болiсно ставився до всiх спроб iвропейцiв змiцнити свою самостiйнiсть у вiйськовiй сферi. Плани щодо змiцнення Влнезалежноi системи оборони РДвропиВ» дратували США, навiть незважаючи на те, що iхня реалiзацiя перебуваi у зародковому станi. Задекларована позицiя американськоi адмiнiстрацii з цього питання у загальному виглядi зводилася до того, що необхiдно пiдтримувати iвропейську iнтеграцiю у всiх сферах, проте проблеми безпеки повиннi вирiшуватися через Пiвнiчноатлантичний альянс. Очевидно, що надання Парижу особливих повноважень у справi органiзацii Влоборони РДвропиВ» в обмiн на реiнтеграцiю Францii в НАТО неминуче привело б до повного перегляду рiвноваги сил , яка склалася в альянсi. Бачиться, що нi США, нi провiднi iвропейськi краiни (у першу чергу, головний iвропейський союзник США - Великобританiя) поки що не готовi до подiбного сценарiю. Складно передбачити, що що французький президент серйозно розраховуi на швидке виконання його умов. Разом з тим iнiцiативи Н. Саркозi дозволяють знову винести на порядок денний франко-американських вiдносин чутливi для Парижа питання (Влавтономна оборона РДвропиВ») i провадити щодо цього дiалог. Чимало в цьому розвитку буде залежати вiд того, який стиль взаiмин зi союзниками обере пiсля президентських виборiв Вашингтон i як далеко вiн готовий буде зайти у питаннях можливого реформування НАТО.

Таким чином, будучи членом Влзахiдноi родиниВ», Францiя у нових умовах маi намiр бiльш активно демонструвати атлантичну солiдарнiсть. Разом з тим вона не наважуiться повнiстю покластися на США, чия вiдносна слабкiсть яскраво проявилася у результатi вiйни в РЖраку. Париж по-старому налаштований проводити власну зовнiшньополiтичну лiнiю i захищати своi iнтереси.

2. Середземноморський вимiр зовнiшньоi полiтики Н. Саркозi

Створення Середземноморського союзу

РЖдея створення Середземноморського союзу була запропонована Н.Саркозi пiд час виборчоi кампанii. За деякими ознаками, новий французький президент надаi його реалiзацii майже таке ж саме значення, як пре iвробудiвництва. Пiд час своii урочистоi промови у ходi офiцiйного вiзиту до Марокко 23 жовтня 2007 року Н.Саркозi вперше оприлюднив проект у розгорнутому виглядi. Вiн порiвняв Середземноморський союз з проектом iвропейськоi iнтеграцii i спробував вписати його у широкий мiжнародний контекст, пiдкресливши, що вiн покликаний стати Влвирiшальним факторомВ» не тiльки регiональноi, але й свiтовоi рiвноваги. Його реалiзацiя повинна сприяти попередженню конфлiкту мiж Пiвнiччю i Пiвднем, мiж релiгiями i цивiлiзацiями. Хоча Францiя традицiйно тяжii до регiону Середземномор'я, прийшовши до влади, Н.Саркозi виявляi прагнення надати спiвпрацi з прибережними державами нового iмпульсу. При цьому, за його словами, не йдеться про те, щоб iгнорувати те, що вже досягнуто: Барселонський процес, п'ять плюс п'ять, Середземноморський процес. Йдеться про те, щоб пiти дальше мiж краiнами, якi розташованi на берегах нашого спiльного моря, розвивати спiвпрацю в конкретних областях.

У новорiчному зверненнi до нацii серед зовнiшньополiтичних проектiв Саркозi згадав всього два: плани подальшого розвитку iвропейськоi iнтеграцii i Середземноморський союз. Останнiй французький президент назвав Влвеликою мрiiю цивiлiзацiiВ», символом Влбагатоманiття,яке i великою унiверсальною цiннiстю XXI столiттяВ» i своiрiдною Вллабораторiiю спiврозвиткуВ».

Значення, яке Н.Саркозi надаi Середземномор'ю, пояснюiться, з одного боку, тим, що Францiя володii у регiонi особливими можливостями. Пропонуючи цей проект, вона намагаiться закрiпити за собою особливу роль, опираючись на власнi досягнення i розвиненi зв'язки з краiнами пiвденного i схiдного Середземномор'я. У багатьох ii колишнiх колонiях французька мова i офiцiйною, громадяни цих краiн регулярно бувають у Францii на заробiтках,чимало обзавелися родинами i залишились тут жити. З iншого боку, значення цього регiону у свiтовiй полiтицi в останi роки неухильно зросте.

Для Парижа, який прагне диверсифiк

Вместе с этим смотрят:

"Стена безопасности" между Израилем и Палестиной

"Хезболла" как инструмент ИРИ в эскалации арабо-израильского конфликта

"Холодная война": идеологические и геополитические факторы ее возникновения

"Этап реформ" в Саудовской Аравии

Regulation of international trade within the framework of the world trade organization (WTO)