Зовнiшя полiтика США за президентiв Б. Клiнтона та Дж. Буша-молодшого

Зовнiшя полiтика США за президентiв Б. Клiнтона та Дж. Буша-молодшого

План

1. РЖсторiя зовнiшньополiтичних вiдносин США у бiполярний перiод

2. Завершення холодноi вiйни, становлення нового мiжнародного порядку та прiоритети американськоi зовнiшньополiтичноi стратегii за президентiв Б. Клiнтона та Дж. Буша-молодшого

3. Трансформацiя ядерноi стратегii США: причини та особливостi

4. США i РДС: стан та перспективи стратегiчноi трансатлантичноi спiвпрацi у XXI столiттi

1. РЖсторiя зовнiшньополiтичних вiдносин США у бiполярний перiод

Оскiльки жодна з iвропейських краiн не становила для США загрози, то полiтичнi керiвники Америки виказували абсолютну готовнiсть використовувати i дотримуватись системи балансу сил у мiжнародних вiдносинах. Томас Джефферсон сформулював американський варiант теорii рiвноваги сил таким чином: "У першу чергу ми повиннi молитися за те, щоб iвропейськi держави, протистоячи одна однiй, з метою збереження власноi безпеки розмiщували всi своi збройнi сили на власнiй територii i щоб у результатi цього решта свiту перебувала у стабiльному мирi." Упродовж всього XIX столiття США з надзвичайною мастернiстю маневрували мiж Францiiю та Великобританiiю не тiльки з метою невтручання у iвропейську боротьбу за владу i збереження своii незалежностi, але й з метою власного територiального розширення. Вiдомо, що Сполученi Штати у роки Великоi Французькоi революцii i наполеонiвських воiн оголосили нейтралiтет, оскiльки не бажали, щоб якась зi сторiн отримала абсолютну перемогу. Томас Джефферсон охарактеризував наполеонiвськi вiйни як суперництво мiж двома тиранами: мiж Англiiю та Францiiю. Застосувавши полiтику неприiднання, Америка вiдкрила для себе всi переваги нейтралiтету якiнструмента своii участi у мiжнародних справах, якии часто застосовуватиме.

Разом з цим Сполученi Штати абсолютно не цуралися використовувати всi методи Старого свiту, зокрема i територiальну експансiю. Прирощення США вiдбувалося, як вiдомо, i у результатi вiйни за незалежнiсть, i шляхом прямих вiйськових загарбань, i купiвлi. 1803 року уряд США домiгся майже подвiйного прирощення своii територii. За помiрну плату - 15 млн.дол. - Францiя в особi iмператора Наполеона Бонапарта, не маючи можливостi захищати своi колонii в Америцi i маючи гостру потребу у грошах, продала Штатам своi володiння у Пiвнiчнiй Америцi пiд загальною назвою Луiзiана (1800 року Наполеон Бонапарт вiдiбрав ii в РЖспанii). Це величезна територiя близько 1 млн. кв. миль, яка охоплювала басейн рiчки Мiссiсiпi з портом Новий Орлеан. Французький iмператор так пояснив цю угоду:"Ця територiальна поступка назавжди закрiплюi могутнiсть Сполучених Штатiв i цим я тiльки що надав Англii супротивника на морях, який рано чи пiзно вгамуi ii гординю." Луiзiана стала для США плацдармом висування претензiй на iспанськi територii: Флориду та Техас. Зi слабкою РЖспанiiю США вже не церемонились i упродовж 1810-1818 рокiв окупували Флориду. 1819 року РЖспанiя без будь-якого викупу поступилася Штатам Флоридою.

Загалом до 1820 року Сполученi Штати виробили своi пiдходи у зовнiшнiй полiтицi, якi полягали: по-перше, у вiдмовi вiд угод i зобов'язань з iвропейськими краiнами; по-друге, у засудженнi того, що вiдбувалося у Старому свiтi, тобто результатiв полiтики балансу сил; по-третi, розглядали власну експансiю на теренах Пiвнiчноi Америки як "доленосну мiсiю."

Цi пiдходи, якi вже дiяли на практицi, були узагальненi у заявi п'ятого президента США Джеймса Монро у 1823 роцi. Вони i склали вiдому нам "доктрину Монро", яка проголошувала концепцiю неучастi СРЖ IIА у iвропейських справах; невтручання Свропи у латиноамериканськi подii i у справи Американського континенту загалом; порушення РДвропою цього принципу розглядалось Штатами як загроза мировi та американськiй безпецi, тобто, iншими словами, як casus belli. В»Тазом з тим "доктрина Монро' виправдовувала американське втручання у справи iнших американських держав у разi наявностi реальноi загрози для самих себе, яка могла досить розлого трактуватись американськими полiтиками.

Так розпочалась ера американського iзоляцiонiзму i водночас глобалiзму. Доктрину Монро необхiдно вважати першою офiцiйною доктриною США, яка була спрямована на встановлення гегемонii у Захiднiй пiвкулi. Реалiзацiя панамериканських настанов цiii доктрини дозволили США збiльшити наприкiнцi 1860-х рокiв свою територiю майже вдвоi. За результатами американо-мексиканськоi вiйни 1846-1848 рокiв Сполученими Штатами було анексовано майже половину територii Мексики (Техас, Калiфорнiя, Вайомiнг). 1867 року США купили у Росii Аляску за 7 млн.200 тис. дол., тобто росiяни вiддали 1 га своii територii за 4 дол. За результатами iспано- американськоi вiйни 1898 року США вiдвоювали Фiлiппiни, Пуерто-Рiко, Гуам, Кубу перетворили у свою колонiю. А далi будiвництво Панамського каналу, який дав Штатам ключ до домiнування як в Атлантичному, так i Тихому океанах. Проте у той же час Штати не обмежились своiм континентом. Вони облаштували низку оборудок в Азiйському регiонi.Так, 1844 року вони уклали договiр з Китаiм, який гарантував американському флоту право входження до визначених в ньому китайських портiв i спецiальнi права та привiлеi для американських торгiвцiв. 1853 року США примусили Японiю пiдписати договiр, який вiдкрив цю краiну для американськоi торгiвлi.

Поступово Сполученi Штати Америки перетворилися у одну з наймогутнiших свiтових держав. На 1885 рiк США випередили Великобританiю, "майстерню свiту" за обсягом виробленоi продукцii. На кiнець сторiччя вони споживали електроенергii бiльше нiж Нiмеччина, Францiя, Австро-Угорщина, Росiя, Японiя та РЖталiя разом узятi. Завдяки iмiграцii чисельнiсть населення краiни подвоiлась i демографiчна динамiка зберiгала позитивну тенденцiю. Але практично до початку Першоi свiтовоi вiйни американськi зброiнi сили за своiю потугою i боiздатнiстю займали 14- 17 мiсце у свiтовiй табелi про ранги, хоча наприкiнцi 80-х рокiв XIX столiття Вашингтон розпочав розбудову власного наступального, ударного флоту. США також не брали участi у мiжнародних конференцiях i трактувались провiдними свiтовими акторами як другорядна держава.

Разом з тим, в умовах позiрного iзоляцiонiзму державнi мужi США розробляли двi iдеi, якi на перший погляд суперечили одна однiй: американськi цiнностi та iнститути оголошувались унiверсальними; 2) iх розповсюдженн у свiтi вважалось би успiшним, якби Америка спочатку вдосконалила б iх у себе вдома. Американськi iдеологи настiльки твердо вiрили у неухильний рух до процвiтання,свободи й справедливостi, що письменник Джон Луiс 0"Саллiван сформулював на основi цiii вiри доктрину передбачуваностi.

До початку XX столiття вiра у глобальну мiсiю США трансформувалась у тверде переконання, що ключем до мiжнародного благополуччя повинно стати розповсюдження на решта свiту американських досягнень та цiнностей. Так сформувалось два пiдходи у зовнiшнiй полiтицi Штатiв: iзоляцiонiстський та мiсiонерський.

1904 року президент Теодор Рузвельт запропонував iнтервенцiонiстськi принципи, вiдомi як "доповнення Рузвельта" до доктрини Монро. iхнiй змiст: Америка маi право на втручання -iнтервенцiю - (у внутрiшнi справи краiн) Захiдноi пiвкулi - i не тiльки з метою попередження впливу зовнi, як це передбачалося доктриною Монро, але також i, можливо, передовсiм - з метою захисту нацiональних iнтересiв Сполучених Штатiв. Щоправда, тодi ж американський уряд проголосив генеральне право на iнтервенцiю будь-якоi iншоi цивiлiзованоi нацii. У Захiднiй пiвкулi це право належало лише Штатам. Т.Рузвельт був першим американським президентом, який наполягав на тому, що обов'язок Америки - розповсюджувати свiй вплив на весь свiт i будувати своi стосунки зi свiтом на основi концепцii нацiональних iнтересiв. РЖ якщо iнтереси його краiни зiштовхуються з iнтересами iнших краiн, то вона зобов'язана власною потугою переломати ситуацiю на свою користь.

Практичнi дii Рузвельта випереджали теорiю: 1902 року iнтервенцiя на Гаiтi; iнспiрували переворот у Колумбii, у результатi якого вiд Колумбii вiдокремилась Панама, що, у свою чергу, дозволило завершити будiвництво Панамського каналу; 1905 року встановили фiнансовий протекторат над Домiнiканською республiкою; 1906 року американськi вiйська окупували Кубу. Тодi ж Рузвельт почав активно втручатись у свiтову полiтику, спрямовану на досягнення свiтовоi рiвноваги. Так пiд час росiйсько- японськоi вiйни США, не бажаючи домiнування Японii чи цiлковитого ослаблення Росii, виступили посередником мiж цими обома краiнами, у результатi чого було укладено Портсмутський мир (штат Нью-Йорк). Так в Азii було досягнуто вiдповiдного балансу сил, за якого Японiя при пiдтримцi Великобританii, з якою уклала 1902 року вiйськовий договiр, стала противагою iмперськiй Росii. США поводились у регiонi на зразок того, як це робила Великобританiя у РДвропi.

Наприкiнцi XIX столiття розробляiться концепцiя "сфер впливу", за якоi вплив у великих регiонах належав конкретним великим державам. Наприклад, Сполученим Штатам - у Захiднiй пiвкулi. Виходячи з цiii концепцii, у 1908 роцi США погодились з окупацiiю Кореi Японiiю.

З початком Першоi свiтовоi вiйни США проголосили нейтралiтет, який мав зберiгатись до тiii пори, доки Америка не отримаi можливiсть виступити у ролi арбiтра у цьому свiтовому зiткненнi. Новий президент В.Вiльсон вже не переймався, як його попередники, проблемами збереження iвропейськоi рiвноваги i не боявся, що змiна балансу сил в РДвропi загрожуватиме американськiй безпецi. 1915 року вiн запропонував доктрину, згiдно якоi призначення Америки полягало в тому, щоб протистояти агресii будь-де. Звiдси витiкало, що Америка нiчим не обмежена у виконаннi своii мiсii за кордоном.Ця позицiя робила вступ США у Першу свiтову вiйну неминучим.

Участь у вiйнi i досягнення перемоги в нiй разом з Великобританiiю, Францiiю та iншими краiнами визначив необхiднiсть трансформацii американських зовнiшньополiтичних принципiв, змiну ролi й статусу США у свiтi. Нагадаiмо, що на США припадало на час вiйни третина свiтового валового продукту. Вони втратили у роки вiйни 116 тис. осiб, з них 50 вiдсоткiв померла вiд пандемii грипу. Це друге мiсце з кiнця у списку воюючих краiн. США перетворились у свiтового економiчного лiдера. На iхню долю припадало 85 вiдсоткiв свiтового виробництва автомобiлiв, 2/3 нафти, 50 вiдсоткiв вугiлля. США посiли перше мiсце за експортом товарiв i капiталiв, перетворилися з боржника у свiтового кредитора. Лише iвропейськi краiни заборгували iм 11 млрд. дол. Цi економiчнi здобутки стали пiдставою американських намагань забезпечити собi полiтичну гегемоВннiю у свiтi, що суперечило iнтересам i планам Великоi Британii та Францii.

1914 - Вiльсон говорив: тАЮСША не мають честi бути господарями свiту, але iм належить честь нести плач^нiТСсвiтло свободи, справедливостi". У 1917 роцi змiст його риторики був прямо протилежним: тАЮПеред нами постало завдання фiнансувати весь свiт, а той, хто даi грошi, повинен навчатися управляти свiтом";

тАЮРЖснують американськi принципи i американськi полiтики, ми стоiмо тiльки за них. Вони являються приiгiтнами всього людства i повиннi восторжествувати".

Програма миру, яку запропонував В. Вiльсон, дiстала назву "14-и пунктiв". Окрiм статей, що вiддзеркалювали особливi прiоритети США, а саме: свободу судноплавства, усунення економiчних бар'iрiв у торгiвлi, iншi пропонували демократичний варiант пiслявоiнного мирного врегулювання, навiть нову систему мiжнародних вiдносин. "14 пунктiв" проголошували скорочення нацiональних озброiнь, звiльнення росiйських територiй та право Росii на власний вибiр полiтичного розвитку, повернення Францii Ельзасу та Лотарiнгii, виправлення за нацiональною ознакою кордонiв РЖталii, автономiю народам Австро-Угорщини, суверенiтет турецьких територiй, створення польськоi держави та Лiги Нацiй.

Американську програму миру не можна вважати однозначною та стандартною. Американськi iсторики i тодi, i зараз, характеризують ii як один з провiдних документiв американськоi iсторii, як документ альтруiзму, миролюбства, що США не мали загарбницьких планiв, що лише вони прагнули встановити новий свiтовий порядок на принципах свободи, демократii та справедливостi.

В радянськiй iсторiографii тАЮ14 пунктiв" Вiльсона трактувалися як чистiсiнька демагогiя, яка посильна була завуалювати агресивнi плани США. Насправдi ж, США переслiдувати свою мету - встановлювати новий свiтовий порядок, в якому Сполученi Штати вiдiграли б провiдну роль, тому вони не прагнули перерозподiлу територii, колонiй. iм потрiбна була свiтова гегемонiя (лiквiдацiя таiмних договорiв, в укладеннi яких вони не брали участi; лiквiдацiя митних бар'iрiв; принцип тАЮвiдкритих дверей", та тАЮрiвних можливостей - особливо щодо Китаю" i створення Лiги Нацiй пiд своiю орудою). США фактично оголосили "хрестовий похiд" заради поширення американських iдей i цiнностей.

Щоправда, В. Вiльсон розумiв необхiднiсть змiн, адже, на його думку, тАЮстабiльний мир i кращий порядок необхiднi для боротьби проти бiльшовизму". Менi здаiться, що тАЮ14 пунктiв" маi двоiстий характер, поiднуючи в собi, з одного боку принцип американського глобалiзму, а з iншого лiбералiзму, тобто гегемонii Америки i лiберальноi альтернативи як противаги соцiалiзмовi. Безперечно, 14 пунктiв В.Вiльсона надавали новiй системi мiжнародних вiдносин бiльш цивiлiзованого характеру i були бiльш рацiональною (адекватною) вiдповiддю на виклики часу.

Але повоiнне американське лiдерство виявилося короткотривалим. Гору в консервативних полiтичних колах взяв знову iзоляцiонiзм. Щоправда, США втрутилися у мiжнароднi економiчнi питання 20-х рокiв XX столiття (плани Дауеса та Юнга), оскiльки прагнули повернути собi борги.

Отже, пiсля Першоi свiтовоi вiйни США взяли старт до свiтового лiдерства, а фiнiшували пiсля 1945 року. Ф.Д.Рузвельт заявив ще у сiчнi 1941 року, що метою американськоi полiтики i "чотири свободи - свобода слова, свобода релiгii, свобода вiд бiдностi i свобода вiд страху" - i при цьому у всьому свiтi. Така собi доктрина месiанського глобалiзму.

Разом з тим Рузвельт, як i кожен з переможцiв, мав своi бачення повоiнного мiжнародного порядку. На його думку, мир i стабiльнiсть у свiтi мали забезпечуватись чотирма великими державами: США, СРСР, Великобританiiю та Китаiм. Ця точка зору Рузвельта вiдома в iсторii як концепцiя "чотирьох полiцейських", яка нагадувала Священний союз. Обидвi системи презентували собою спробу зберегти мир за допомогою коалiцii переможцiв-однодумцiв. Вiн заперечував тезу про те, що тотальна поразка Нiмеччини створить вакуум, який, можливо, постараiться заповнити переможний Радянський Союз. Виходячи з цього, вiдмовлявся застосовувати контрзаходи проти можливого суперництва мiж переможцями. Завойований мир, на його думку, необхiдно було захищати шляхом системи колективноi безпеки, як це вiдбулося у роки вiйни через дiю антигiтлерiвськоi коалiцii, такого своiрiдного "концерту". Передбачалось, що кожна краiна демонструватиме добру волю, але водночас всi краiни будуть пильними. Звiдси Рузвельт не мав жодного намiру тримати американськi збройнi сили в РДвропi, тим бiльше у якостi противаги Радам. Американський президент навiть мав намiр, щоб лише "чотири полiцейськi" володiли ядерною зброiю. Нарештi, вiн також був сповнений рiшучостi припинити iснування британськоi та французькоi колонiальних iмперiй.

Але його партнери у Другiй свiтовiй вiйнi мали своi плани. Черчiлль, у свою чергу, прагнув вiдновити традицiйну рiвновагу сил в РДвропi. Це означало перебудову Великобританii, Францii i навiть переможеноi Нiмеччини таким чином, щоб вони разом з США могли протистояти радянському колосу на сходi. Сталiн же прагнув отримати готiвкою за отриману перемогу i втрати: поширити радянський вплив на Центральну РДвропу.

Таким чином, рузвельтiвська концепцiя не могла бути зреалiзована, оскiльки пiсля вiйни 1939-1945 рокiв не iснувало жодноi рiвноваги сил.

Найбiльш радикальнi змiни пiсля Другоi свiтовоi вiйни стосувались двох краiн: США та СРСР.

Вражаючим виглядав геополiтичний, економiчний та вiйськовий потенцiал Сполучених Штатiв. iхня територiя абсолютно не постраждала. Людськi втрати не перевищували, за всiма оцiнками, 400 тис. осiб. Разом з тими, хто пропав безвiсти, 415 тис. Воднораз населення краiни зросло за роки вiйни з 131 млн. до 140 млн. осiб, а обсяг валового нацiонального продукту з 90,5 млрд. дол. до 211,9 млрд. дол., тобто бiльше нiж у два рази. Ще у 1943 роцi вiйськове виробництво США зрiвнялося за своiми масштабами з аналогiчним виробництвом Нiмеччини, Великобританii та Радянського Союзу, разом узятих. У першi повоiннi роки Штати зосередили у своiх роках 70-75 вiдсоткiв свiтового золотого запасу. Не дивно, що за рiшенням Бреттон-Вудськоi мiжнародноi конференцii 1944 року долар було оголошено свiтовою резервною валютою. У 1947 роцi на США припадало 54,6 вiдсотка свiтовоi промисловоi продукцii (без СРСР); вони контролювали 59 вiдсоткiв свiтових запасiв нафти, 50 - машинного партку, 41 - виробництва товарiв та послуг. Тодi ж, а вiрнiше у 1949 роцi, дохiд на душу населення у США становив 1453дол. ( у Великобританii - 773 дол., Францii - 482, у ФРН - 320).

Збройнi сили США нараховували на 1945 рiк 12 млн. осiб (у 1936 роцi всього 176 тис.), вони обладнали у рiзних куточках планети 2300 вiйськових баз. iм належав найпотужнiший флот. Разом зi своiми союзниками займали у травнi 1945 року Францiю, РЖталiю, краiни Бенiлюксу, Захiдну Нiмеччину. РЖ, нарештi, монопольно володiли зброiю надпотужноi сили - атомною бомбою, яку випробували у Японii 6 i 9 серпня 1945 року.

Цi результати участi США у Другiй свiтовiй вiйнi стали пiдставою для кардинальних змiн у iхнiх повоiнних зовнiшньополiтичних прiоритетах.

Якщо вдатись до короткого формулювання, то вiдбувся докорiнний поворот вiд досi декларованого iзоляцiонiзму до iнтервенцiонiзму, тобто переходу до полiтики активноi участi у глобальному повоiнному облаштуваннi. Глобалiзацiя зовнiшньополiтичних прiоритетiв США означали вiдмову вiд заповiту першого президента Дж. Вашингтона не брати участi у полiтицi поза американським континентом, вiд настанов "доктрини Монро", за якоi свiт дiлився на "американську" та "iвропейську" сфери, невтручання США у справи iвропейських держав та вiдповiдну вiдмову останнiх вiд прагнення "поширити свою систему" на Пiвнiчну та Пiвденну Америку.

Пiсля Другоi свiтовоi вiйни Сполученi Штати дивились на "стару РДвропу" дещо зневажливо, яка нiчого, крiм вселенського клопоту, iм не приносить. Тодi як свою краiну американськi керiвники вважали центром спiвдружностi майбутнiх прогресивних держав, яка замiнить "старий свiт", що переживав часи занепаду. Курс на встановлення у свiтi американськоi гегемонii дiстав назву "Pax Americana" ( з лат. - "свiт по-американськи"). Отже, сценарiй був чiтким та одвертим: перебудова свiту за американським проектом й зразком.

СРСР, як i США, володiли величезною територiiю, населенням, багатющими природними ресурсами та економiчними можливостями. Незважаючи не великi руйнування та людськi втрати, Радянський Союз у ходi вiйни також отримав серйозне пiдТСрунтя претендувати на статус свiтового лiдера. Передовсiм перемоги Червоноi армii - вiд Сталiнграда, Курська i Орла до Берлiна i наступнi операцii у Схiднiй РДвропi узаконили претензii СРСР на роль великоi держави. Якби не цi перемоги, то його прагнення були б марними. Радянськi збройнi сили зiграли вирiшальну роль у розгромi нiмецькоi армii, найпотужнiшоi у свiтi, хоча i втратили, за американськими даними, 7 млн. вбитими i 5,5 млн. полоненими.

Найголовнiше полягало в тому, що з розгромом та окупацiiю Нiмеччини та Японii СРСР позбувся своiх вiйськових суперникiв у РДвропi та Азii. На травень 1945 року СРСР контролював всю Схiдну, Центральну

РДвропу й Схiдну Нiмеччину. Участь Радянського Союзу у розгромi Японii лише пiдсилив радянськi претензii на статус наддержави.

Щоправда, економiчнi паралелi мiж СРСР та США за результатами вiйни i асиметричними. СРСР в економiчному планi виглядав справжнiм карликом у порiвняннi з США. Якщо американський ВНП за роки вiйни зрiс на 70 вiдсоткiв, у СРСР вiн скоротився на 20 вiдсоткiв. Чисельнiсть радянськоi краiни скоротилася з 194 млн. у 1940 роцi до 170 млн. у 1945. Було знищено 30 тис. фабрик i заводiв, зруйновано 1710 мiст та 70 тис. сiл, 25 млн. осiб залишились без даху над головою.

Нарештi, у 1949 роцi СРСР випробував власну атомну зброю i таким чином лiквiдував американську монополiю. Хоча у вересневiй заявi ТАРС 1949 року про успiшне випробування радянськоi ядерноi бомби йшлося також i про те, що вже у 1947 роцi вСРСР не iснувало секрету щодо цiii зброi. Не дивно, що саме у вереснi 1947 року вiдбулася реанiмацiя Комiнтерну у виглядi Комунiстичного РЖнформацiйного бюро, яке отримало чiтке завдання - поширення радянського досвiду соцiалiстичного будiвництва у Схiднiй РДвропi i Схiднiй Нiмеччинi у тому числi.

На грунтi вище перерахованих фактiв СРСР формував свiй погляд на повоiнне облаштування свiту - утвердження соцiалiстичноi системи шляхом перемоги пролетарськоi революцiй у свiтовому масштабi. Лише один приклад. Пiдписавши на Ялтинськiй конференцii "Декларацiю про звiльнену РДвропу, в якiй Сталiн зобов'язувався провести у Схiднiй РДвропi вiльнi вибори i встановити демократичнi уряди, вiн зразу ж порушив обiцянку. Радянський вождь не дотримав слова, даного в Ялтi, у тому сенсi, як його розумiли американськi керiвники i американська громадскiсть.

Мiж двома головними переможцями iснувала непоборима iдеологiчна прiрва. Врештi-решт, розпочалася "холодна вiйна" та бiполярна система мiжнародних вiдносин пiд назвою Ялтинсько-Потсдамська. Життя Ф.Д.Рузвельта обiрвалось 12 квiтня 1945 року.

Хоча союзники загалом розв'язували нагальнi повоiннi проблеми, проте над усiм панував дух "холодноi вiйни". "Холодна вiйна" - це планетарна двостороння конфронтацiя СРСР i США та iх союзникiв на конкретнiй iдеологiчнiй основi, яка характеризуiться боротьбою за сфери впливу i кризами, що ставили свiт на грань глобальноi вiйни з застосуванням ядерноi зброi. Холодна вiйна стала третьою i останньою у XX столiттi свiтовою вiйною. Як особлива форма прояву мiжнародних вiдносин, вона була унiкальним полiтичним феноменом, який не маж аналогiв у свiтовiй iсторii.

"Холодна вiйна" була незвичною, нетрадицiйною, але тотальною, оскiльки охоплювала всi сфери суспiльного життя: iдеологiчну, полiтичну, економiчну, вiйськову, психологiчну. Вона також характеризувалась глобальним характером, тому що охоплювала всi регiони свiту, накладала той чи iнший вiдбиток на всi подii мiжнародного життя, якi так чи iнакше зачiпали всi краiни та держави. Вона провадилася з допомогою безпрецедентно жорстких невоiнних i нетрадицiйних засобiв, використання яких, в кiнцевому результатi, i визначили характер, форми i масштаби "холодного протистояння", якi жодним чином не вписувались в рамки звичайноi збройноi боротьби. До речi, дослiдження цього феномену i нинi актуальним, оскiльки сучаснi свiтовi подii розгортаються так, щр не виключаiться нова холодна вiйна - друга холодна вiйна, але вже у XXI столiттi.

Холоднiй вiйнi, як свiтовiй вiйнi, були притаманнi всi загальнi риси, якими характеризуються iншi свiтовi вiйни:

1) теоретичним пiдТСрунтям ii виникнення були геополiтичнi доктрини двох наддержав - СРСР i США;

2) вiйна ропочалася в РДвропi, де знаходився головний театр силових дiй, як i Перша i Друга свiтовi вiйни;

3) основним полiтичним змiстом холодноi вiйни було протистояння краiн-лiдерiв, якi очолювали вiйськово-полiтичнi блоки (США -НАТО; СРСР - ОВД);

4) боротьба точилася за правр формувати зону геополiтичного впливу;

5) вiйна носила глобальний характер;

Фултонська промова У.Черчiлля та опублiкована в липнi 1947 року в бюлетенi американського держдепартаменту "Форiн афферс" стаття "Витоки поведiнки Рад" пiд псевдонiмом "Мiстер РЖкс" стали теоретичною базою новоi американськоi стратегii стримування. У статтi, автором якоi був той самий Дж.Кеннан, стверджувалося, що Росiя, хоча й прагне уникнути вiйни, але готова на експансiю всiма iншими засобами, що Америка та ii союзники повиннi вiдповiсти "тривалим, терплячим, але твердим i пильним стримуваням росiйських експансiонiстських тенденцiй", не виключаючи можливостi "прямого застосування контрсили."

Метою американськоi полiтики стримування мала стати гарантiя того, що вплив Москви обмежиться теренами, якi вона вже контролювала. Разом з тим було б помилковим приписувати американськiй зовнiшнiй полiтицi часiв Г.Трумена струнку логiку i глобальну послiдовнiсть, адже жодного геополiтичного плану не iснувало. Дii президента слiд розглядати радше як послiдовнi, але iмпровiзованi заходи з метою реагування на свiтовi подii. Незважаючи на загальну риторику, 33-й президент США не мав нi намiру, нi достатнiх вiйськових сил, щоб перетворити свою краiну на "свiтового жандарма". Полiтика труменiвськоi адмiнiстрацii до 1949 року зводилася лише до економiчного стримування дiйсних чи уявних радянських експансiонiстських планiв шляхом двосторонньоi економiчноi допомоги краiнам, санкцiй, лiбералiзацii торгiвлi i валютноi полiтики, економiчноi стабiлiзацii своiх партнерiв. Геополiтична фiлософiя "стримування" була спрямована в першу чергу на забезпечення оборонних позицiй США у Захiднiй РДвропi i далi - на Близькому Сходi, в Азii та iнших частинах свiту, де Москва намагалася поширити свiй вплив. Виходячи з цього, Вашингтон здiйсни в низку зовнiшньополiтичних та вiйськових заходiв, таких як розгортання мережi вiйськових баз, утворення оборонних альянсiв тощо. При цьому нi Пентагон, нi держдепартамент, нi секретнi служби, нi сам президент не передбачали прямоi воiнноi конфронтацii з СРСР, економiчна могутнiсть якого була пiдiрвана вiйною i для вiдновлення якоi потрiбнi були роки. Суттiвим виявився той факт, що радянська полiтика могла б справити психологiчний вплив на населення ослаблених захiдних демократiй. До речi, така роль США як стримувача московськоi агресii була б неможлива, якби вона не знайшла у захiдноiвропейських краiнах, особливо у Великобританii, Бельгii, Голландii та недавно створенiй ФРН пiдтримки й розумiння того, що присутнiсть американцiв у РДвропi i умовою iхнього нацiонального виживання. Навiть важко переоцiнити вплив, який справив американський президент на подальшу долю захiдних краiн.

Загалом у контестi згаданих обставин американська зовнiшня полiтика часiв Г.Трумена зазнала глибокоi еволюцii - вiд рузвельтiвськоi концепцii партнерства та обопiльного контролю за дотриманням миру й стабiльностi в свiтi до повноi ii переорiiнтацii та переходу до полiтики "стримування", внутрiшнього послаблення i конфронтацii з СРСР.

Найбiльшiй критицi пiддаiться iдина акцiя труменiвськоi адмiнiстрацii - атомне бомбардування японських мiст Хiросiми та Нагасакi. У своiму потсдамському щоденнику Г.Трумен писав: "Ми розробили найстрашнiшу в iсторii людства зброю. Цю зброю буде застосовано проти Японii так, щоб вiйськовими цiлями стали воiннi об'iкти, солдати i моряки, а не жiнки i дiти. Навiть якщо японцi - дикi, безжалiснi, жорстокi i фанатичнi, то ми як керiвники свiту навiть в iм'я загального блага не можемо скинути цю жахливу бомбу нi на стару, нi на нову столицю." До речi, пiсля атомного нападу на японськi мiста дослiдники та полiтики висували рiзну аргументацiю. Можливо, було б доцiльнiше попередити японцiв, здiйснивши пробне бомбардування, чи, в крайньому разi не поспiшати зi скиненням другоi бомби. Проте цi аргументи не враховують того факту, що американцi мали у своiму розпорядженнi лише двi атомнi боiголовки, випробування яких могло зазнати невдачi, а бомба створювалася тiльки для того, щоб ii використати. Пишуть, що Г. Трумен перебував пiд враженням японських методiв ведення вiйни: раптовий напад на Перл-Харбор, розправи над полоненими. Сам вiн вважав, що атомне бомбардування врятувало життя сотням тисяч американцiв та японцiв, якi загинули б при вторгненнi на острови. Проте "атомний синдром" вже нiколи не залишав 33-го президента США. Вiн не пiддався тисковi застосувати атомну зброю пiд час першоi Берлiнськоi кризи та в Кореi проти Китаю, вiдхилив цi пропозицii з моральних, стратегiчних та дипломатичних причин. Г.Трумен вбачав в атомнiй бомбi насамперед полiтичну зброю, яку можна буде застосувати тiльки пiд час прямоi конфронтацii з Радянським Союзом, в разi якщо виникне загроза iснуванню США.

"Доктрина Трумена". Промова, виголошена 12 березня 1947 року 33-м американським президентом у конгресi i названа згодом "доктриною Трумена" була вiдповiддю та реакцiiю на конкретну ситуацiю. 23 лютого того ж року англiйський прем'iр К.Еттлi повiдомив США, що через економiчну i особливо фiнансову кризу, яку переживала його краiна, Великобританiя припиняi виконання своiх обов'язкiв щодо Грецii та Туреччини i виводить свiй 40-тисячний вiйськовий контингент. Нагадаiмо, що це вiдбувалося в умовах посиленого тиску Кремля на Туреччину вiд якоi вимагали низку територiй та переорiiнтацii ii зовнiшьноi полiтики, а також спроб СРСР закрiпитися у Грецii з допомогою грецьких партизанiв, керованих комунiстами. В цiй критичнiй ситуацii Гаррi Трумен закликав конгрес надати Грецii i Туреччинi вiйськову та фiнансову допомогу i тим самим врятувати цi краiни вiд комунiстичноi небезпеки. Американський парламент пiдтримав заклик президента: Грецii i Туреччинi було видiлено по 200 млн. дол. i таким чином вiдновлено в цих краiнах довоiннi полiтичнi структури.

Економiчним механiзмом полiтики стримування комунiзму став план Маршалла, або iнакше - Програма iвропейськоi вiдбудови. Теоретичною основою цього плану стала промова, виголошена держсекретарем США Дж. Маршаллом в червнi 1947 року перед студентами Гарвардського унiверситету. Програма економiчноi вiдбудови iвропейських краiн передбачала попередження економiчного застою та хаосу, якi могли стати грунтом для поширення комунiстичноi iдеологii. Водночас план Маршалла замiнив неефективну систему двосторонньоi допомоги iвропейським краiнам. Його завдання полягало в тому, щоб вiдбудувати народне господарство краiн Захiдноi РДвропи, забезпечити iхнiй стабiльний розвиток, що мало привести до загального добробуту i нормального життiвого рiвня населення.

Створення 1949 року Органiзацii Пiвнiчноатлантичного договору (НАТО) слiд розглядати як полiтичне та оборонне доповнення полiтики економiчного стримування, до того ж "подвiйного стримування", спрямованого як проти СРСР, так i проти Нiмеччини. Висхiдним моментом появи НАТО стали вимоги Великобританii та Францii до США про вiйськову допомогу. Щоправда, у договорi НАТО були вiдсутнi постанови, якi передбачали б автоматичнi зобов'язання захисту РДвропи з боку Сполучених Штатiв. Такi дii мiг санкцiонувати лише американський конгрес, який ще 1947 року прийняв резолюцiю Вандерберга, яка означала офiцiйну вiдмову Вашингтона вiд практики неприiднання до вiйськово-полiтичних об'iднань за межами Захiдноi пiвкулi в мирний час i дозволяла входження Штатiв у вiйськовi союзи для захисту вiльного свiту. Ця резолюцiя стала юридичною пiдставою у дiяльностi американського уряду. Тiльки 1951 року американськi вiйськовi пiдроздiли були включенi до складу армii НАТО. До того ж нi вiйськовi, нi Трумен не зв'язували створення Пiвнiчно- Атлантичного блоку з постiйною присутнiстю США в РДвропi. Ця тенденцiя не змiнилася навiть пiсля успiшного випробування радянськоi атомноi бомби. Змiни вiдбулися пiсля пiвнiчнокорейського нападу у червнi 1950 року на

Пiвденну Корею, пiдтриманого СРСР та Китаiм. Воiннi дii Кiм РЖр Сена були оцiненi в Америцi як початок глобальноi радянсько-китайськоi воiнноi агрессii, як "друга Грецiя".

Полiтика стримування передбачала чiткi географiчнi межi для поширення радянського впливу. В РДвропi вони були вже достатньо окресленi. В Азii iх необхiдно було визначити. Американське керiвництво вважало, що азiатський континент буде форпостом iхнього впливу i що iхнiм iнтересам тут нiчого не загрожуi. Це переконання зумовило невтручання американських наземних вiйськових сил у китайський громадянський конфлiкт мiж нацiоналiстами та комунiстами. США надавали фiнансову допомогу китайським нацiоналiстам для закупiвлi зброi та допомогли Чан Кайшi 1949 року перебратися з бiльшiстю свого уряду та армii на острiв Тайвань. Тут було проголошено Республiку Тайвань ( пiд контролем Чан Кайшi опинилися Пескадорський архiпелаг та ще декiлька невеликих островiв), яку Штати визнали.

Сполученi Штати не надали також належноi уваги зверненням та попередженням керiвництва Пiвденноi Кореi про вiрогiднiсть агресii з боку пiвнiчнокорейського лiдера, пiдтриманого комунiстичним Китаiм та Радянським Союзом. Пiсля нападу 25 червня 1950 року Кiм РЖр Сена на Пiвденну Корею i початку громадянськоi вiйни на Корейському пiвостровi США дiяли пiд егiдою ООН. Рада Безпеки ООН за американською iнiцiативою прийняла рiшення про органiзацiю та вiдрядження спiльних оонiвських сил на допомогу пiвденним корейцям. Керiвництво ними було доручено Сполученим Штатам. На допомогу Кiм РЖр Сену поспiшили Китай та СРСР. Корейська вiйна набирала позицiйного характеру.

Своiрiдною компенсацiiю за втрату Китаю, контролю над усiiю Кореiю стало для США пiдписання ними 30 серпня 1951 року угоди про гарантii Фiлiпiнам та укладення 1 вересня цього ж року Тихоокеанського пакту (АНЗЮС) у складi США, Австралii та Новоi Зеландii. Нарештi, пiсля тривалоi i складноi пiдготовки 8 вересня 1951 року у Сан-Франциско було пiдписано мирний договiр з Японiiю. Його пiдписантами стали 48 держав. Представники СРСР, Польщi та Чехословаччини, якi брали участь у розробцi договору, вiдмовилися поставити своi пiдписи пiд ним. Цього ж дня США та Японiя уклали договiр про безпеку, за яким Штати отримали право на дислокацiю своiх збройних сил на японськiй територii

Труменiвський курс на "стримування" комунiзму республiканцi гостро критикували в перiод передвиборноi кампанii 1952 року. Цю доктрину вони вважали недiiвою, аморфною, пасивною, боягузливою.

У боротьбi за крiсло у Бiлому домi Дуайт Ейзенхауер використав нову зовнiшньополiтичну доктрину, замiнивши полiтику "стримування" полiтикою "вiдкидання", "звiльнення" вiд комунiзму. РЗi теоретиком був Дж.Фостер Даллес (1888-1959) - держсекретар США у 1953-1959 роках, який полiтику "стримування" розглядав як оборонну i таку, що не може бути ефективною проти агресii, i запропонував альтернативу - боротися за "звiльнення" Схiдноi РДвропи методами, "близькими до справжньоi вiйни", - вiйною полiтичною, психологiчною i пропагандистською. В iнших регiонах США забезпечували свiй вплив шляхом створення вiйськово-полiтичних пактiв та економiчноi допомоги. Пiсля корейськоi вiйни у Вашингтонi дiйшли висновку про необхiднiсть силовоi вiдповiдi на будь-якi прояви комунiстичноi загрози. Дii комунiстичних повстанцiв в РЖндонезii, Бiрмi, Таiландi розглядалися як скоординованийнаступ свiтового комунiзму i пiдтверджували теорiю про можливiсть дii принципу "домiно". США висунули на перший план завдання боротьби з комунiзмом у будь-якому куточку планети. Це згодом привело iх до В'iтнаму.

На рубежi 1950-1960-х рокiву зв'язку з появою ракетноi технiки ( у 1957 роцi СРСР вивiв у космос перший штучний супутник землi), всупереч антагонiстичним економiчним та вiйськово-полiтичним блокам, усе виразнiше формувалося усвiдомлення глобальноi взаiмозалежностi свiту, необхiдностi дiiвого контролю над гонкою озброiнь. Серед американськоi полiтичноi елiти у цьому контекстi можна видiлити три пiдходи: 1) представники першого пропонували враховувати тодiшнi свiтовi реали i пристосуватися до них, обмеживши американське втручання у свiтовi проблеми; 2) iншi виступали за широке використання економiчних, полiтичних та iдеологiчних важелiв; а в крайньому випадку i "малих

Вместе с этим смотрят:

"Стена безопасности" между Израилем и Палестиной

"Хезболла" как инструмент ИРИ в эскалации арабо-израильского конфликта

"Холодная война": идеологические и геополитические факторы ее возникновения

"Этап реформ" в Саудовской Аравии

Regulation of international trade within the framework of the world trade organization (WTO)