Визначення меж континентального шельфу як неодмiнноi умови закрiплення його правового статусу

КИРЗВСЬКИЙ НАЦРЖОНАЛЬНИЙ УНРЖВЕРСИТЕТ РЖМЕНРЖ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра конституцiйного права

КУРСОВА РОБОТА

на тему: Визначення меж континенатльного шельфу як неодмiнноi умови закрiплення його правового статусу

З курсу ВлМiжнародне публiчне правоВ»

студента 2-ого курсу,

денноi форми навчання

Овсiiнка РДвгена Володимировича

Керiвник:

асистент, канд. юрид. наук Шамрай В'ячеслав Вiкторович

Киiв тАУ 2010

Змiст

Вступ

Роздiл 1. Поняття континентального шельфу

1.1 Загальнi вiдомостi про континентальний шельф та змiст юридичного

поняття континентального шельфу

1.2 Проблема визначення меж континентального шельфу в мiжнародному

правi

Роздiл 2. РЖсторiя розвитку правового статусу континентального шельфу

Роздiл 3. Сучасний правовий статус континентального шельфу

3.1 Права прибережноi держави на свiй шельф, межi реалiзацii цих прав

та iх спiввiдношення з правами iнших держав

3.2 РЖмплементацiя мiжнародно-правових норм, що встановлюють статус

континентального шельфу в нацiональне законодавство

Роздiл 4. Проблема делiмiтацii континентального шельфу

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

В данiй роботi проаналiзовано надзвичайно актуальну проблему континентального шельфу в його мiжнородно-правовому розумiннi. Питання, пов'язанi з континентальним шельфом досить часто висвiтлюються рiзноманiтними засобами масовоi iнформацii, що не в останню чергу i показником важливостi шельфу для свiтовоi спiльноти.

Досить велике практичне значенння маi краще розумiння даноi проблеми i для Украiни. Широкого розголосу отримали подii, пов'язанi з делiмiтацiiю морських просторiв Чорного моря, в тому числi i його континентального шельфу, мiж Румунiiю та Украiною. Немало рiзних точок зору висловлювалося стосовно позицii украiнських представникiв та рiшення Мiжнародного Суду ООН щодо остаточного розмежування зазначених просторiв.

На разi, невирiшеними залишаються проблеми щодо розмежування континентального шельфу мiж Украiною та Росiйською Федерацiiю. На даний момент продовжуiться дослiдження перспективностi цих спiрних районiв дна Чорного моря для видобутку вуглеводнiв. Вже наявнi висновки про великий економiчний потенцiал цих районiв змушують цi держави ефективно розмежувати своi права на континентальний шельф на основi норм мiжнародного права.

Якщо для Украiни з огляду на вiдносно невелику площу ii континентального шельфу та недавню iсторiю дослiджень економiчноi перспективностi шельфу Чорного та Азовських морiв цi проблеми i дещо новими (якщо не брати до уваги радянський досвiд), то багато держав свiту почали стикатися з правовими проблемами континентального шельфу починаючи з середини 50 рокiв минулого столiття. Як вiдомо, в свiй час надзвичайно гостро постала проблема з делiмiтацii шельфу Персидського заливу. Подiбнi ситуацii мали мiсце у рiзних частинах свiту, наприклад, в свiй час Мiжнародний Суд ООН вирiшував суперечку стосовно делiмiтацii континентального шельфу Пiвнiчного моря мiж ФРН, Голландiiю та Данiiю. Загалом Суд виносив й iншi подiбнi рiшення у справах за зверненнями краiн рiзних континентiв.

Як випливаi з теми даного дослiдження, головною метою його проведення i розкриття змiсту правового статусу континентального шельфу. Це означаi вивчення вiдповiдних матерiалiв, iх аналiз та отримання вiдповiдних результатiв, пiдсумованах у вiдповiдних висновках. Для того, аби досягти цiii мети, необхiдно обрати оптимальну логiку дослiдження. Звiдси маiмо поставити певнi завдання даного дослiдженя.

Отже, для досягнення даноi мети в якостi головних обрано наступнi завдання:

- дослiдити фактичний змiст поняття Влконтинентальний шельфВ» у його первинному значеннi, звернувшись при цьому до аналiзу вiдповiдних природознавчих матерiалiв;

- з'ясувати змiст поняття Влконтинентальний шельфВ» у його правовому значеннi, вказавши при цьому на його вiдмiнностi вiд поняття в первинному значеннi;

- дослiдити питання визначення меж континенатльного шельфу як неодмiнноi умови закрiплення його правового статусу;

- вивчити та проаналiзувати iсторичне пiдТСрунтя виникнення та розвитку правового статусу континентального шельфу в мiжнародному правi;

- дослiдити сучасний правовий статус континентального шельфу Свiтового океану на основi чинних на сьогоднiшнiй день положень вiдповiдних мiжнародно-правових актiв, а також висвiтлити питання iмплементацii норм зазначених актiв;

- окремо розглянути проблему делiмiтацii шельфу мiж державами з протилежними чи сумiсними берегами.

Вiдповiдно до даних завдань, побудована сруктура даного дослiдження. Для iх виконання дослiджено вiдповiднi джерела, вказанi в списку наприкiнцi роботи, в тому числi i оригiнальнi мiжнародно-правовi акти.

Що ж стосуiться наукових дослiджень даноi проблеми, то вона i достатньо розробленою. При чому дослiджували ii як науковцi рiзних краiн свiту, так i радянськi вченi, а на сьогоднiшнiй день дана проблема ТСрунтовно дослiджуiться росiйськими юристами та одеською школою морського права. Однак це не означаi, що вже вичерпано ii науковий потенцiал, оскiльки спецiальноi лiтератури на дану тему, тобто ТСрунтовних дослiджень правового статусу континентального шельфу немаi, якщо не рахувати окремi дослiдження на вужчi теми чи короткi науковi статтi, що окреслюють проблематику даноi теми.

З огляду на обраний предмет, основними методами дослiдження були: детальний аналiз обраноi теми, узагальнення та систематизацiя отриманих результатiв та порiвняння.

Наукове значення даноi роботи полягаi також i у наведеннi великоi кiлькостi посилань на вiдповiднi джерела та представлення iх списку, що маi сприяти подальшому дослiдженню даноi проблеми.

Роздiл 1. Поняття континентального шельфу

1.1. Загальнi вiдомостi про континентальний шельф та змiст юридичного поняття континентального шельфу

Експлуатацiя континентального шельфу, як це вже зазначалося, маi не давню iсторiю. Лише в 40-х роках ХХ столiття [21, с. 3] технiчний прогрес зробив природнi ресурси морських пiдводних районiв, що знаходилися пiд глибоким шаром води, досяжними для людини [13, с. 226].

Як вже зазначалося, юридичне значення термiну Влконтинентальний шельфВ» разюче вiдмiнне вiд геологiчного його визначення. Однак воно все одно засноване на теоритичному матерiалi геологiчноi науки, тому доречно навести змiст поняття континетального шельфу у розумiннi його даною наукою.

У геологiчному розумiннi континентальний шельф чи материкова обмiлина тАУ це пiдводне продоження материка до геоморфологiчноi лiнii переходу його в крутий схил. Ця лiнiя, тобто зовнiшня межа (кордон) континентального шельфу, проходить на рiзних глибинах, вiд 50 метрiв i нижче [21, с. 3]. Таким чином, континентальний шельф розумыэться, як фактично затоплена морем частина територii материка [12, с. 115].

Згiдно визначенню Мiжнародноi комiсii з номенклатури форм дна океану, шельф тАУ це Влзона, яка простягаiться навколо континенту вiд лiнii найнижчоi води до глибин, на яких крутизна пiдводного схилу рiзко збiльшуiтьсяВ».

Однак багато вчених вважаi, що таке визначення i неповним, тому що не враховуi геоструктурнi ознаки рiзноманiтних видiв шельфiв (шельфа пiдводних платформ, шельфа складчастих областей, шельфа острiвних дуг тощо) [11, с. 143]. Середня ширина зони шельфiв тАУ близько 42 миль (78 км), при чому мiнiмальна тАУ менше 1 милi, а максимальна тАУ бiльше 800 миль (1500 км). Наприклад, Барiнцеве море маi континентальний шельф, який склаiаi все його дно i простягаiться на ширину, що дорiвнюi ширинi РДвропи з пiвночi на пiвдень.

Мiж зовнiшньою межею шельфу та глибоководною областю океану розташовуiться континентальний (материковий) схил. Ширина цього схилу в середному складаi 10-20 миль (18-37 км), а його нахил тАУ близько 4В°. Але нерiдко зустрiчаються континтальнi схили, що мають 25В°, а iнодi навiть 45В°, крутизни [Див. Мал. 2 Додаткiв]. Також у шельфовiй зонi нерiдко присутнi каньйони, впадини та пiдводнi височини.

Зона континентального шельфу земноi кулi складаi приблизно 20% площi суходолу, а iх геологiчна подiбнiсть даi пiдстави вважати, що шельф маi не менше 20% мiнеральних запасiв вiд величини запасiв на суходолi. Окрiм того, часто континентальний шельф маi родовища нафти та газу, якi зазвичай i значно багатшими, нiж тi, що знаходяться на суходолi. Вже в кiнцi 60-х рокiв, за приблизними оцiнками, видобуток нафти i газу на шельфi Свiтового океану складав вiдповiдно 20 i 10 вiдсоткiв вiд усього видобутку [21, с. 3-4] На сьогоднiшнiй день видобуток нафти з шельфу складаi одну четверту, а газу тАУ одну десяту всього видобутку.

Вищезгаданi факти i i тим найголовнiшим , що зумовлюi зацiкавленiсть держав свiту у здiйсненнi певних прав над континентальним шельфом. Вiд самого початку експлуатацii багатств дна Свiтового океану виникла необхiднiсть створення правового статусу областi континентального шельфу, про що детальнiше буде сказано в наступних роздiлах.

Необхiдно пiдкреслити, що правовий статус i немислимим без певного правового визначення, яке власне i складаi основу даного статусу. РЖ чим чiткiшим та повнiшим i це визначення, тим стiйкiшою i життiздатнiшою i правова модель, заснована на ньому, тим менше виникаi проблем з реалiзацiiю правового режиму обтАЩiкту регулювання.

Проблема визначення континентального шельфу в мiжнародному правi найгострiше виражена у частинi визначення меж континентального шельфу. Проблема визначення меж континентального шельфу буде детально розглянута в наступному пiдроздiлi, а також в iнших частинах даноi роботи. Тут же доречно навести визначення поняття континентального шельфу, яким воно постаi з двох мiжнародно-правових актiв, якi встановили правовий статус шельфу: Женевськоi конвенцii про континентальний шельф 1958 року та Конвенцii ООН з морського права 1982 року, положення якоi чиннi на сьогоднiшнiй день.

У Конвенцii про континентальний шельф 1958 року вказуiться, що Влдля цiлей даноi конвенцii термiн Влконтинентальний шельфВ» використовуiться у значеннi (а) дна i надр пiдводних районiв, що прилягають до берегу, але знаходяться за межами територiального моря i сягають глибини в 200 миль, або бiльше тАУ до тих меж, де глибина вод, що покривають iх, дозволяi експлуатувати природнi ресурси вказаних районiв; (б) у значеннi дна i надр таких пiдводних районiв, що прилягають до берегiв островiвВ» [1, p. 2].

Таке визначення континентального шельфу породило певну правову невизначенiсть, що призвело до рiзного трактиування державами меж континентального шельфу. Це породило низку правових питань. Вiдповiддю на цi питання стала Конвенцiя ООН з морського права 1982 року, в якiй визначення континентального шельфу i якiсно вдосконаленим. Згiдно цiii Конвенцii, дано таке визначення континентального шельфу: ВлКонтинентальний шельф прибережноi держави включаi в себе дно та надра пiдводних районiв, якi простягаються за межею територiального моря i i натуральним продовженням ii територii до зовнiшнього краю пiдводноi частини материка, або до 200 морських миль вiд вихiдних лiнiй, вiд яких вiдмiряiться ширина територiального моря, де край материка не досягаi цiii вiдстанiВ» [2, p. 53].

Як видно з даного визначення, Конвенцiя 1982 року зовсiм iнакше пiдходить до визначення меж континентального шельфу, але в частинi, що не стосуiться меж шельфу, данi Конвенцii одностайнi i визначають юридичний континентальний шельф як дно та надра геологiчного континентального шельфу та iнших пiдводних районiв. Звiдси виплаваi, що юрисдикцiя прибережноi держави щодо свого континентального шельфу не поширюiться на води над дном, якi i або виключною економiчною зоною (маi особливий правовий режим, який надаi прибережнiй державi певнi виключнi права стосовно водного простору мiж територiальним морем i 200 морськими милями, що вiдразовуються вiд вихiдних лiнiй), або iнодi вiдкритим морем, що простягаiться за межi виключноi економiноi зони. Ця юрисдикцiя також не може поширюватися i на повiтряний простiр над вiдповiдними водними районами. Вiдповiдно до цих визначень, юридичне поняття континентального шельфу включаi в себе, окрiм самого шельфу, прибережнi райони морського дна, де континентального шельфу у прямому сенсi немаi, а також райони морського дна за межами континентального шельфу. Крiм того, якщо з географiчноi точки зору шельф починаiться вiд берегу моря, то з юридичноi тАУ вiд зовнiшнього кордону територiального моря, оскiльки територiальне море, морське дно та його надра в межах територiального моря входять до складу державноi територii прибережноi держави [8, с. 120-121].

Пiдсумовиючи все вищесказане, зазначимо, що з мiжнародно-правовоi точки зору пiд континентальним шельфом в загальних рисах розумiiться морське дно, включаючи його надра, що простягаiться вiд зовнiшньоi межi територiального моря до фiксованих мiжнародним правом меж, над якими прибережна держава здiйснюi сувереннi права в цiлях розвiдки та розробки його природних ресурсiв [12, с. 115].

Отже, в даному пiдроздiлi було наведено геологiчний та географiчний змiст поняття континентального шельфу. Вiдповiдно до даних наук, континентальним шельфом i продовження материковоi земноi кори пiд водною товщою i i тотожною за своiю геоморфологiiю та iншими ознаками з континентом. В свою чергу, мiжнародно-правова наука закрiплюi за термiном Влконтинентальний шельфВ» вiдмiнне вiд природознавчих наук значення, оскiльки головною задачею мiжнародного права в даному випадку i встановлення певних обтАЩiктивних правил для економiчноi експлуатацii державами шельфу. Звiдси правова наука визначаi континентальний шельф як певну частину простору земноi кулi, на яку поширюються права держав свiту, вiдмiннi вiд прав, якi вони здiйснюють над частинами суходолу та водами Свiтового океану.

1.2 Проблема визначення меж континентального шельфу в мiжнародному правi

В попередньому пiдроздiлi було наведено визначення континентального шельфу, яке встановила Женевська конвенцiя про континентальний шельф 1958 року. Проаналiзувавши його, можна зробити висновок, що дана Конвенцiя встановила два критерii для визначення зовнiшньоi межi континентального шельфу. Це, по-перше, глибина (200 м), а по-друге, технiчна доступнiсть [8, с. 118]. В той же час деякi дослiдники видiляють i третiй критерiй - прилягання шельфу до узбережжя [16, с. 238].

Континентальний шельф за своiю геофiзичною природою та характеристиками не i всюди однаковим. В деяких мiсцях вiн дуже широкий, крутизна його схилу невелика, а води, що покривають його, мають невелику глибину. Державам, що мають такий шельф, наприклад Аргентинi, вигiдно використовувати критерiй глибини при визначеннi свого шельфу. РЖншi держави (наприклад, Чилi, Перу, РЖспанiя) мають дуже вузький шельф, оскiльки майже вiдразу проходить рiзкий обрив на великi глибини. Таким чином, для таких держав застосувати критерiй глибини i вочевидь невигiдно [8, с. 118].

Критерiй глибини свiдчить про геологiчне походження юридичного визначення термiна Влконтинентальний шельфВ». Глибина 200 м була згадана в зв'язку з тим, що геологiчно, як правило, шельф закiнчуiться саме на цiй глибинi, а далi йде рiзкий ухил морського дна i починаiться континентальний схил [17, с. 239].

Що ж стосуiться критерiю технiчноi доступностi, то його застосування i, без сумнiву, вигiдним для розвинутих держав, якi мають у своiму розпорядженнi високi технологii, що дозволяють здiйснювати видобування корисних копалин на глибинах, що значно перевищують 200 м. Однак такий критерiй не може влаштовувати тi держави, технвчнi можливостi яких i обмеженими [8, 118-119]. Цей критерiй був включений до статтi 1 Конвенцii 1958 року з метою встановити компромiсне рiшення мiж тими краiнами, якi виступали за фiксовану зовнiшню межу шельфу, i державами, якi не бажали визначенностi в цьому питаннi. Однак до прийняття Конвенцii 1982 року цей критерiй виклика́в критику в багатьох краiнах свiту.

Критерiй Влтехнiчноi доступностiВ» позбавлений юридичноi визначеностi стосовно зовнiшньоi межi Влконтинентального шельфуВ». Це давало привiд до розширеного тлумачення деякими державами юридичного поняття континентального шельфу. Вони вважали, що на основi положення статтi 1 Конвенцii 1958 року все дно Свiтового океану може бути подiлене мiж прибережними державами.

Крiм того, що ця iдея позбавлена будь-якого пiдТСрунтя з точки зору положень Конвенцii про континентальний шельф (якi мали за мету зовсiм iнше), вона також направлена на перегляд фактично всiх iнститутiв мiжнародного морського права i перш за все на лiквiдацiю принципу свободи вiдкритого моря [16, с. 239].

Що ж до критерiю прилягання континентального шельфу до берегу, цiкаво вiдмiтити, що вже в перших рядках статтi 1 Коненцii 1958 року, де йде мова про термiн Влконтинентальний шельфВ» , вказуiться, що вiн застосовуiться до Влдна i надр пiдводних районiв, що прилягають до берегуВ». Це пряма вказiвка на геологiчне походження термiну Влконтинентальний шельфВ». Але далi в статтi пiдкреслюiться, що , хоча райони континентального шельфу i прилягають до берегу, однак вони знаходяться за межами територiального моря. Виникаi питання, чому Комiсiя мiжнародного права не сформулювала статтю 1 в наступному виглядi: ВлТермiн Влконтинентальний шельфВ» вживаiться стосовно поверхнi та надр морського дна пiдводних районiв, що знаходяться поза зоною територiального моряВ»? Порушене таким чином питання пiдтверджуi, що Комiсiя не випадково використала термiн ВлприляганняВ». В лiтературi часто намагаються обiйти положення статтi 1 Конвенцii, що вказуi на характер прилягання районiв континентального шельфу.

Необхiдно пiдкреслити, що термiн ВлприляганняВ» маi виключно важливе значення для розкриття юридичного поняття континентального шельфу, а також для встановлення його зовнiшньоi межi.

По-перше, ВлприляганняВ» вказуi на геолого-географiчне походження юридичного визначення термiна ВлшельфВ», по-друге, пiдкреслюi ступiнь близькостi районiв континентального шельфу по вiдношенню до берегу держави i, по-теретi, констатуi очевиднiсть того, що держави мали на увазi помiрну (не бiльше 12 миль) ширину територiальних вод, за якою починаiться континентальний шельф i виникаi правове поняття континентального шельфу [16, с. 238-239].

З вищенаведеного випливаi, що визначення континентального шельфу, згiдно Конвенцii 1958 року, мало у собi певнi протирiччя. Для того, аби вирiшити iх, Конвенцiя 1982 року, вводить компромiсне рiшення. Стаття 76 Конвенцii встановлюi, що континентальний шельф прибережноi держави включаi в себе морське дно та надра пiдводних районiв, що простягаються за межi його територiального моря на усьому протягу природнього продовження його сухохопутноi територii до зовнiшньоi межi пiдводноi околицi материка чи на вiдстанi 200 морських миль вiд вихiдних лiнiй, вiд яких вiдмiряiться ширина територiального моря, коли зовнiшня межа пiдводноi околицi материка не простягаiться на таку вiдстань [8, с. 119]. Тут ми зустрiчаiмося з очевидною розбiжнiстю мiж думками юристiв та океанографiв.

Пiдводна околиця материка включаi в себе продовження континентального массиву прибережноi деражави, що знаходяться пiд водою, i складаiться з поверхнi та надр шельфу, схилу та пiдйому. Вона не включаi ложе океану на великих глибинах, в тому числi його океанiчнi хребти та надра. Звiдси випливаi, що межа в 200 миль не i випадковою. Ширина континентального шельфу вiдмiряiться вiд тих вихiдних точок та лiнiй, вiд яких вiдмiряiться ширина територiального моря [17, с. 120].

Якщо околиця материка простягаiться бiльше, нiж на 200 морських миль вiд вихiдних лiнiй, вiд яких вiдмiряiться ширина територiального моря, то континентальний шельф прибережноi держави не може простягатися далi, нiж 350 морських миль вiд вихiдних лiнiй чи не далi, нiж 100 морських миль вiд 2500-метровоi iзобати (лiнiя, що поiднуi точки з однаковою глибиною) [8, с. 119]. Отже, окрiм вихiдних лiнiй, Конвенцiя 1982 року звертаiться i до океанографiчного поняття, яким i iзобата. В юридичному сенсi, згiдно даноi Конвенцii, 2500-метрова iзобата i межею мiж материковим схилом та ложем океану, на яке не поширюiться правовий статус континентального шельфу [17, c. 120].

З вищенаведеного випливаi, що в залежностi вiд ширини власне морського шельфу, i три можливих варiанти визначення зовнiшньоi межi юридичного континентального шельфу:

1.) якщо ширина шельфу меньша, нiж 200 морських миль, якi вiдраховуються вiд вихiдних лiнiй, то шельфом буде вважатися все морське дно та його надра до зовнiшньоi межi, що проходить на вiдстанi в 200 морських миль, що вiдраховуються вiд вихiдних лiнiй;

2.) якщо ширина шельфу бiльша за 200 морських миль, але менша, нiж 350 морських миль, що вiдраховуються вiд вихiдних лiнiй, то шельфом буде вважатися все морське дно та його надра до зовнiшньоi межi, що проходить на вiдстанi не далi, нiж 350 морських миль вiд вказаних вихiдних лiнiй чи не далi, нiж 100 морських миль вiд 2500-метровоi iзобати.

3.) якщо ширина шельфу бiльша за 350 морських миль, що вiдраховуються вiд вихiдних лiнiй, то шельфом буде вважатися все морське дно та його надра до зовнiшньоi межi, що проходить не далi, нiж 350 морських миль вiд вказаних вихiдних лiнiй чи не далi, нiж 100 морських миль вiд 2500 метровоi iзобати [8, с. 119-120].

Таким чином, якщо пiдводна околиця материка простягаiться далi, нiж на 200 морських миль вiд вихiдних лiнiй, вiд яких вiдмiрюiться ширина територiального моря, у прибережноi держави i вибiр: зовнiшня межа континентального шельфу маi знаходитися не далi 350 морських миль вiд названих вихiдних лiнiй, або не далi 100 морських миль вiд 2500-метровоi iзобати [3, с. 35] [Див. Дотатки].

Данi про кордони континентального шельфу, що знаходяться за межею 200 морських миль вiд вихiдних лiнiй, вiд яких вiдмiряiться ширина територiального моря, надаються вiдповiдною прибережною державою до Комiсii з питань кордонiв континентального шельфу, яка створена у виконання положень Додатку РЖРЖ до Конвенцii 1982 року на основi забезпечення справедливого географiчного представництва. Комiсiя складаiться з 21 члена, якi i спецiалiстами в областi геологii, геофiзики чи гiдгрографii, якi обираються державами тАУ учасницями Конвенцii з числа своiх громадян. Комiсiя даi прибережним державам рекомендацii з питань, що стосуються установлення зовнiшнiх кордонiв iх континентального шельфу. Межi шельфу, що встановленi прибережною державою на основi вказаних рекомендацiй, i кiнцевими i для всiх обов'язковими [8, с. 120]. Надання цих даних i обов'язком такоi держави, який випливаi з положень Коненцii 1982 року i це надання маi бути здiйснене якомога швидше, але в будь-якому разi в межах 10 рокiв пiсля вступу в силу Конвенцii 1982 року для цiii держави [29, p. V].

Окрiм цього, прибережна держава здаi на зберiгання Генеральному секретарю ООН карти та вiдповiдну iнформацiю, включаючи геодезичнi данi, що перманентно описують зовнiшню межу його континентального шельфу. Генеральний секретар отриману iнформацiю належним чином публiкуi [17, с. 120].

Отже, в даному пiдроздiлi було висвiтлено проблему визначення меж континентального шельфу, якою вона постаi зi змiсту Конвенцii 1958 року, положення якоi мають наукове значення та з положень Конвенцii 1982 року, якi i чинними на сьогоднiшнiй день. Також наведено правовий аналiз положень, що визначають межi шельфу i наголошено на проблемностi даних визначень

Загалом в даному роздiлi був розкритий змiст юридичного поняття континентального шельфу iз вказiвкою на його геологiчно-географiчне походження, детально показано можливi варiанти юридичного встановлення меж континентального шельфу.

Роздiл 2. РЖсторiя розвитку правового статусу континентального шельфу

В попередньому роздiлi були висвiтленi деякi iсторичнi моменти щодо розвитку правового статусу континентального шельфу. В даному роздiлi буде розглянуто в першу чергу iсторiя виникнення правового статусу шельфу та його розвиток до прийняття Женевськоi конвенцii 1958 року, також будуть коротко викладенi обставини, за яких Комiсiя мiжнародного права працювала для пiдготовки проекту Конвенцii 1958 року, а також деякi вiдомостi про передумови прийняття Конвенцii ООН з морського права 1982 року.

До 1945 року свобода выдкритих морiв означала, окрiм iншого, що кожна краiна мала право експлуатувати дно i надра у районах вiдкритих морiв. Цим правом надiлялися усi держави i жодна з них не могла заявити про виключнi права на частину дна чи надр вiдкритих морiв. Однак, право почало змiнюватися, коли експлуатувати природнi ресурси (в першу чергу тАУ нафту) стало економiчно та технологiчно можливим [27, p. 191].

Питання про право на ресурси дна морiв та океанiв за межами територiальних вод деякi держави намагалися вирiшити шляхом одностороннiх актiв. РЖнiцiативу в цьому питаннi проявили США. В Декларацii президента США вiа 28 вересня 1945 року проголошувалися претензii США на простори морського дна, що лежали за межами територiальних вод цiii краiни.

Ця Декларацiя справила деякий вплив на формування теорii континентального шельфу. Юридичний термiн Влконтинентальний шельфВ», таким чином, увiйшов у законодавчу практику прибережних держав. Декларацiя використовувалася як оправдання вимог iнших держав вiдносно континентального шельфу.

В Декларацii на перше мiсце висувався економiчний аргумент, згiдно з яким, усе людство в найближчий час буде потребувати нових джерел нафти та iнших мiнеральних ресурсiв. Цiкаво вiдмiтити, що на вiдмiну вiд США, багато краiн Латинськоi Америки в якостi економiчного аргументу в першу чергу вказували на iнтереси, повтАЩязанi з риболовством, а не з мiнеральними ресурсами.

Дана Декларацiя встановлювала, що з геологiчноi точки зору континентальний шельф розумiiться як продовження континенту прибережноi держави пiд водою, а мiнеральнi ресурси, що виявленi на континентi, часто продовжуються в його пiдводнiй частинi, тобто в надрах шельфу. Розробка родовищ шельфу, отже, може здiйснюватися ефективно за умови тiсного контакту з берегом прибережноi держави.

В Декларацii стверджуiться наступне: ВлРЖнтереси безпеки прибережноi держави вимагають безпосереднього спостереження за дiями, що мають мiсце бiля його берегiв, тобто в межах континентального шельфу. Виходячи з цього, уряд США розглядаi ресурси дна та надр континентального шельфу, що прилягаi до берегiв США, але знаходиться у вiдкритому морi, як такi, що належать США i пiдпадають пiд його юрисдикцiю i контрольВ».

Через рiк пiсля прийняття Декларацii США прослiдувала серiя актiв прибережних держав, якi оголошували про своi права на континентальний шельф. Просторовi межi континентального шельфу, обтАЩiм прав встановлювалися прибережними державами по-рiзному, в залежностi вiд iнтересiв кожноi держави, i часто суперечили загальновизнаним нормам мiжнародного права.

Деякi держави Латинськоi Америки в своiх претензiях на континентальний шельф пiшли далi США i заявили про свiй територiальний суверенiтет на шельф. До таких держав вiдносяться Аргентина, Бразилiя, Гондурас, Мексика, Венесуела, Нiкарагуа, Панама, Чилi, Еквадор, Перу, Сальвадор, Коста-Рiка [27, p. 191].

Низка держав Латинськоi Америки (Аргентина, Мексика, Бразилiя, Гондурас) використали доктрину континентального шельфу не тiльки на шельф, але i на води, що його покривають. В Декретi президента Аргентини вiд 11 жовтня 1946 року води над шельфом оголошувалися Влепiконтинентальним моремВ». На епiконтинентальне море та континентальний шельф поширюiться суверенiтет аргентинськоi нацii. Варто вiдмiтити, що цей декрет не був затверджений конгресом Аргентини i, вiдповiдно, не отримав сили закону навiть за внутрiшнiм законодавством Аргентини. На Конференцii з морського права в 1958 роцi держави вiдмовилися використовувати термiн Влепiконтинентальне мореВ», який був запропонований Аргентиною, у звтАЩязку з неяснiстю його поняття. В рештi-решт, представник Аргентини був змушений виключити зi своii пропозицii цей термiн.

Крiм одностороннiх заяв, в 1952 роцi в Сантьяго на першiй Конференцii з експлуатацii та збереження морських ресурсiв пiвденноi частини Тихого океану Перу, Чилi та Еквадор пiдписали, а пiсля цього ратифiкували, спiльну Декларацiю про морську зону. У 1955 роцi до цих держав приiдналася Коста-Рiка, пiдписавши Декларацiю. Однак цей документ так i не був ратифiкований президентом цiii краiни.

Держави, якi ратифiкували Декларацiю, оголосили вiдстань у 200 морських миль вiд своiх берегiв зовнiшньою межею континентального шельфу. При цьому суверенiтет поширювався на води, що знаходилися у цих межах.

У 1956 роцi до вищезгаданих держав, що заявили про своi територiальнi права на морську зону в 200 морських милях, приiднався Сальвадор.

З претензiями на континентальний шельф виступали не лише краiни Американського континенту, але також Пакистан (1950 р.), РЖндiя (1955 р.), РЖзраiль (1953 р.).

Таким чином, цiла низка держав стала розглядати континентальний шельф як обтАЩiкт територiального привласнення, поширюючи на нього свiй суверенiтет.

Виникнення проблеми континентального шельфу призвело до появи рiзноманiтних правових концепцiй. Суть бiльшостi з них зводилася до обТСрунтування прав прибережноi держави на природнi багатства континентального шельфу [16, с. 234-236].

Варто вiдмiтити, що радянськi вченi-фахiвцi в галузi мiжнародного права наводили не позбавлену справедливостi критику в адресу захiдних колег. Зокрема, вони вiдмiчали певну непослiдовнiсть юристiв краiн Заходу у тому, що останнi при формулюваннi претензiй прибережних держав щодо континентального шельфу почали вiдмовлятися вiд своiх поглядiв, за допомогою яких вони намагалися вирiшувати територiальнi проблеми до виникнення проблеми континентального шельфу. Анi теорiя Влефективноi окупацiiВ», анi концепцii Влres nulliusВ» та Влres communisВ» не пiдходили для обТСрунтування прав прибережноi держави на континентальний шельф. Згiдно теорii ефективноi окупацii, будь-яка вперше вiдкрита частина земноi кулi може бути визнана територiiю тiii чи iншоi держави , якщо держава дiйсно заволодiла цiiю територiiю i фактично здiйснюi над нею свою фактичну владу.

Одностороннi акти прибережних держав у вiдношеннi свого континентального шельфу з точки зору теорii ефективноi окупацii не мали юридичноi сили.

Концепцiя Влres nulliusВ» i Влres communisВ» не пiдходили для обТСрунтування претензiй на континентальний шельф, тому що останнiй на основi цих концепцiй Влмав би бути визнаним чи таким, що знаходився в спiльному володiннi всiх держав, чи доступним для користування i навiть захоплення будь-якою державою, але в жодному разi не пiд ВлсуверенiтетомВ» чи Влюрисдикцiiю i контролемВ» лише прибережних держав [16, с. 236].

Французький юрист Йепес, розглядаючи проблеми правового режиму континентального шельфу, заявив, що склалася звичайна ВлрегiональнаВ» норма мiжнародного права, яка надала прибережнiй державi права на континентальний шельф. Радянськi ж вченi не погоджувалися з цим твердженням i зазначали, що сам Йепес далi вiдмiчав, що ВлпрокламацiiВ» i ВлдекларацiiВ» вiдносно доктрини континентального шельфу не i абсолютно iдентичними нi за формою, нi за змiстомВ».

Одночасно почали зтАЩявлятися думки про помтАЩякшення Влкласичного принципу свободи вiдкритого моряВ», i про те, що цей принцип не може розглядатися як Влнепорушна догмаВ».

Далi радянськi юристи пiдкреслювали той факт, що жоден з зарубiжних авторiв не навiв достатнiх юридичних обТСрунтувань прав прибережноi держави на континентальний шельф.

Проблеми правового режиму континентального шельфу в 1950-1956 рр. розглядала Комiсiя мiжнародного права. Вона неодноразово пiдкреслювала своi негативне ставлення до односторонньоi практики прибережних держав стосовно встановлення ними правового режиму шельфу. У своiй заключнiй доповiдi в 1956 роцi Комiсiя пiдкреслила, що Влне слiд надавати юридичного значення одностороннiй практицi, яка заснована лише на бажаннi зацiкавлених державВ» [16, с. 237].

З цього питання деякi юристи зазначали, що посилання на iнтереси прибережноi держави можуть бути лише основою для переговорiв, але не нормою поведiнки для iнших держав, iх юридичних i фiзичних осiб.

Необхiдно пiдкреслити правильнiсть пiдходу до проблеми французького юриста Ремона, який вважав, що теорiя континентального шельфу до 1958 року була всього лише полiтичною доктриною, оскiльки ця теорiя засновувалася на серii заяв, якi були позбавленi юридичного обТСрунтування i звiдси не мали обовтАЩязкового характеру.

Юридичнi проблеми континентального шельфу, що виникали, були наслiдком технiчного прогресу i з самого початку мали мiжнародний характер оскiльки стосувалися просторiв вiдкритого моря, якi мали важливе значення для всiх краiн. Цим перш за все i пояснюiться розробка i прийняття Конвенцii про континентальний шельф 1958 року [16, с. 237].

Запеклi дебати точилися навколо юридичноi природи i обтАЩiму прав прибережноi держави на континентальний шельф в Комiсii мiжнародного права i на першiй Конференцii з морського права. Комiсiя в попередньому проектi Конвенцii про шельф в 1951 роцi висловилася за те, аби прибережна держава здiйснювала контроль та юрисдикцiю в цiлях розвiдки його природних ресурсiв. При цьому Комiсiя не висловлювалася нi за сувереннi, нi за виключнi права, намагаючись таким чином уникнути будь-якоi iнтерпретацii, спрямованоi проти принципу свободи вiдкритого моря i повiтряного простору над ним.

Тим не менш, в своiх коментарях до даного проекту Комiсiя пiдкреслювала, що, не згадуючи про суверенiтет прибережноi держави на морське дно та його надра, вона в той же час хотiла би пiдкреслити виключний характер прав держави. Легко помiтити, що така позицiя значною мiрою спiвпадала з положеннями Декларацii США в частинi, що стосувалася природи прав прибережноi держави.

Пiзнiше, пiд тиском представникiв краiн Азii та Латинськоi Америки, якi вимагали визнання суверенiтету держави на континентальний шельф, Комiсiя замiнила в своiму проектi слова Влконтроль та юрисдикцiяВ» словами Влсувереннi праваВ», пiдкреслив, однак, в коментарi, що останнi не можуть бути трактованi як рiвнозначнi суверенiтету.

Швецiя, Новегiя, Данiя, США та iншi краiни критикували поняття Влсувереннi праваВ» на шельф, вказуючи, що воно i двозначним i практично означаi повний суверенiтет.

Представник РЖталii рiзко висловлювався проти визнання суверенiтету держави на шельф, заявив, що не iснуi суверенних прав там, де немаi суверенiтету. Варто вiдмiтити тверезiсть такоi позицii. Вiн також вказував, що територiальний суверенiтет i повна та виключна влада держави, що здiйснюiться на державнiй територii i не допускаi жодного обмеження. Теж саме вiдноситься i до морськоi поверхнi, яка нi фiзично, нi геологiчно не може бути прирiвняна до суходолу.

Далi iталiйський представник констатував наявнiсть загальноi точки зору вiдносно того, що прибережна держава вправi здiйснювати обмеженi права стосовно шельфу за умови збереження свободи навiгацii та риболовства в водах, що покривають його. На його думку, недоцiльно згадувати нi про повний суверенiтет, нi про Влсувереннi праваВ», а слiд вести мову лише про право користування рiзноманiтними ресурсами континентального шельфу [16, с. 241-242].

Дана позицiя, тобто пiдтримка формулювання Влправо користуванняВ», видаiться не позбавленою пiдТСрунтя, бiльш того ii можна визнати в дечому бiльш близькою до сутi реальних прав прибережних держав. Однак така позицiя не знайшла свого вiдображення анi в Конвенцii 1958 року, анi в Конвенцii 1982 року та й сам представник РЖталii вiдмовився вiд неi, пiдтримавши формулювання, яке Комiсiя мiжнародного права включила до свого проекту в 1951 роцi. Це формулювання виглядало як Влконтроль та юрисдикцiя прибережних держав над континентальним шельфомВ».

Кiнцевий варiант формулювання даних прав мiстився в пунктi 1 статтi 2 проекту Комiсii мiжнародного права, який був прий

Вместе с этим смотрят:

"Хезболла" как инструмент ИРИ в эскалации арабо-израильского конфликта

"Холодная война": идеологические и геополитические факторы ее возникновения

"Этап реформ" в Саудовской Аравии

Regulation of international trade within the framework of the world trade organization (WTO)

The Experience of transnational corporationsтАЩ development in the conditions of world financial crisis