"Держава" Платона

Змiст

Вступ

1. Коротка бiографiя

2. "Держава" Платона

2.1 Негативнi форми правлiння

2.2 "Подiл працi" в "iдеальнiй" державi

2.3 Чотири чесноти кращоi держави

2.4 Обмеження свободи особи в державi Платона

2.5 РДднiсть людей "iдеального" держави

3. Чому держава Платона тоталiтарна

3.1 Теорiя iдей

4. Тоталiтаризм особистостi

Лiтература

Вступ

Проблема державного устрою була, i i буде однiiю з найбiльш складних i суперечливих проблем, що стоять перед людством. Безлiч людей уже тисячi рокiв намагаються зрозумiти, якою держава повинна бути "в iдеалi". При цьому деякi вважають кращою сильну, боiздатну державу з стiйкою економiкою, iншi-держава, в якiй кожна людина вiдчуваi себе цiлком вiльним i щасливим. Так проблема суспiльного, державного устрою переростаi в проблему розумiння блага, людських цiнностей i свободи особистостi. Цим питанням i присвячено трактат Платона "Держава".

1. Коротка бiографiя

РЖнтерес до давньогрецького фiлософа Платона [427 - 347 до н.е. (Приблизно)], до його творчостi не слабшаi, можливо, навiть пiдсилюiться в наш час. По-перше, думка навiть самоi звичайноi людини, жив двi з половиною тисячi рокiв тому цiкава сама по собi. Звичайно, iнтерес багаторазово пiдсилюiться, якщо ця людина - Платон. ".. Платон - один iз учителiв людства. Не будь його книг, ми не тiльки гiрше розумiли б, ким були древнi греки, що вони дали свiту, - ми гiрше розумiли б самих себе, гiрше розумiли б, що таке фiлософiя, наука , мистецтво, поезiя, натхнення, що таке людина, в чому труднощi його пошукiв i звершень "- писав В.Ф. Асмус. Отже, значення думки генiального афiнського фiлософа про найважливiшi людськi проблеми очевидна.

Платон (427 - 347 до н. Е.) - Син афiнського громадянина. За своiму соцiальному станi вiдбувався з афiнськоi рабовласницькоi аристократii. РЖ звичайно ж був своiю людиною в Сократовському гуртку. У молодостi був слухачем гуртка прихильника навчання Гераклiта - Кратила, де познайомився з принципами об'iктивноi дiалектики, на нього також вплинула i тенденцiя Кратила до абсолютного релятивiзму. У 20 рокiв вiн готувався брати участь у змаганнi як автор трагедii i випадково перед театром Дiонiсiя почув дискусiю, у якiй брав участь Сократ. Вона настiльки його захопила, що вiн спалив своi вiршi i став учнем Сократа. Було це приблизно в той час, коли афiнський флот одержав останню значну перемогу в Перепелонскiй вiйнi.

Платон роздiляв iз усiм гуртком вiдразу до афiнськоi демократii. Пiсля осуду i смертi Сократа, у перiод, коли демократи знову повернулися до влади, Платон вiдправляiться до одного зi старших учнiв Сократа - Евклiду - у Мегару. Однак незабаром вiн знову повертаiться в мiсто i бере активну участь у ii громадському життi. Пiсля повернення в Афiни вiн почав першу подорож в Пiвденну РЖталiю i на Сицилiю. Вiн намагаiться реалiзувати своi iдеi i взяв участь в полiтичному життi на сторонi мiсцевоi аристократii, очолюваноi тодi Дiоном, зятем Дiонiсiя Старшого. Дiон був послiдовником пiфагорськоi фiлософii й у своiй громадi представляв вкрай реакцiйне крило. Полiтична дiяльнiсть Платона не була успiшною. Дiонiсiй видав його, як вiйськового, послу Спарти. На ринку рабiв його викупили друзi i вiн повертаiться в Афiни.

В Афiнах Платон iнтенсивно працюi в областi фiлософii. Пiд час своiх мандрiвок вiн познайомився з Пифагорською фiлософiiю, що надалi вплинула на нього. Дiоген Лаертський вважаi, що навчання Платона i синтезом навчань Гераклiта, Пiфагора i Сократа. У цей же перiод Платон у саду, присвяченому напiвбогу Академу, засновуi свою власну фiлософську школу - Академiю, що стаi центром античного iдеалiзму.

У перiод правлiння в Сiракузах тирана Дiонiсiя Молодшого Платон знову намагаiться включитися у полiтичну боротьбу. РЖ на цей раз його прагнення провести своi думки в життя не знаходять очiкуваного розумiння. Пригнiчений полiтичними невдачами вiн повертаiться в Афiни де i вмираi у вiцi 80 рокiв.

2. "Держава" Платона

Соцiально-полiтичним питанням присвяченi декiлька творiв Платона: трактат "Держава", дiалоги "Закони", "Полiтик". Всi вони написанi в досить незвичайному жанрi - жанрi дiалогу мiж Сократом i менш вiдомими грецькими фiлософами, наприклад, Главконом, Адiмантом, кефаль. У своiх творах Платон говорить про модель "iдеального", кращоi держави. Ця модель не i опис якого-небудь iснуючого ладу, системи, а, навпаки, модель такоi держави, якоi нiде i нiколи не було, але яка повинна виникнути, Платон говорить про iдею держави, створюi проект, утопiю. Це не означаi, що автор не пробував вплинути на державне управлiння. У той час на Сицилii, в Сiракузах, було правлiння тиранiв, i Платон не раз намагався напоумити розбещеного Дiонiсiя, зупинити деспотiю i кровопролиття на Сицилii, що закiнчилося вельми плачевно: афiнського фiлософа не раз виганяли з мiста, а один раз ледве було не продали в рабство. Так безславно закiнчилася спроба влаштувати державне управлiння на засадах розуму.

РЖдеальна держава трактуiться Платоном як реалiзацiя iдей i максимально можливе втiлення свiту iдей в земному суспiльно-полiтичного життя - в полiсi. Конструюючи iдеальне суспiльство, Платон проводить аналогiю мiж справедливою людиною i справедливою державою. Так, трьом засадам (частинам) людськоi душi - розумному, лютому i хтивому - аналогiчнi в державi три схожих начала - дорадче, захисне й дiлове, а iм вiдповiдають три стани - правителiв, воiнiв i виробникiв (ремiсникiв i землеробiв).

Справедливiсть у тому, щоб кожен початок займалося своiю справою i не втручався в чужi справи. Крiм того, справедливiсть вимагаi вiдповiдноi iiрархiчноi спiвпiдпорядкованостi цих начал в iм'я цiлого: здатностi розмiрковувати (тобто фiлософам, носiям цiii здатностi) личить панувати; шаленого початку (тобто воiнам) - бути збройним захистом, пiдкоряючись першого початку; обидва цих початку управляють початком пожадливого (ремiсниками, хлiборобами та iншими виробниками), яке "за своiю природою прагне багатства".

РЖдеальна держава Платона - справедливе правлiння кращих i благородних. Таким чином, найкращий тип державного устрою - якщо серед правителiв видiлиться хто-небудь один - монархiя, якщо кiлька правителiв - аристократiя.

2.1 Негативнi форми правлiння

РЖдеального (аристократичного) державного устрою Платон протиставляi чотири iнших. У трактатi "Держава" Платон пише про те, що головна причина псування суспiльств i держав (якi колись, за часiв "золотого столiття" мали "досконалий" лад) укладена в "пануваннi корисливих" iнтересiв ", що обумовлюють вчинки i поведiнку людей. Вiдповiдно до цього основного недолiку Платон пiдроздiляi всi iснуючi держави на чотири рiзновиди в порядку погiршення державностi, "збочення" досконалого типу, наростання "корисливих iнтересiв" у iхньому ладi.

1. Димократiя - влада честолюбцiв, на думку Платона, ще зберегла риси "зробленого" ладу. Вона з'являiться, коли з'являiться приватна власнiсть на землю i будинки, вiдбуваiться перетворення вiльних в рабiв. Це веде до виродження iдеальноi аристократii i виникненнi димократiю. "Там побояться ставити мудрих людей на державнi посади, тому що там вже немаi подiбного роду Простосердий i прямих людей .., там будуть схилятися на бiк тих, що люто духом, а також i тих, що простiше - швидше народжених для вiйни, нiж для свiту , там будуть в честi вiйськовi хитрощi i хитрощi, адже ця держава буде вiчно воювати ". У державi такого типу правителi i воiни були вiльнi вiд землеробських i ремiсничих робiт. Велика увага придiляiться спортивним вправам.

Люди цiii держави вiдрiзняються жадiбнiстю, грубiстю i срiблолюбством. Задоволень, пише Платон, вони вiддаються потай, "тiкаючи вiд закону, як дiти вiд старого батька, адже виховало iх насильство, а не переконання". Платону ненависнi вiйни, особливо мiж еллiнами.

У людей уже помiтне прагнення до збагачення, i "при участi дружин" спартанський спосiб життя переходить у розкiшний, що обумовлюi перехiд до олiгархii.

2. Олiгархiя - "лад, що ТСрунтуiться на майновий ценз". В олiгархiчнiй державi вже i чiткий подiл на багатих (нечисленний правлячий клас) i бiдних, якi не беруть участь в управлiннi i якi роблять можливою зовсiм безтурботне життя правлячого класу. У цiй державi як би двi держави: одне - бiднякiв, iнше - багатiiв. У бiдних з'являiться ненависть проти нероб-багатих, яка веде до перевороту в державi та встановлення демократii

3. Демократiя. "Демократiя, на мiй погляд, - пише Платон, - здiйснюiться тодi, коли бiдняки, здобувши перемогу, деяких з своiх супротивникiв знищать, iнших виженуть, а решту зрiвняють у громадянських правах i в замiщеннi державних посад, що при демократичному ладi вiдбуваiться здебiльшого по жеребом ". У цiй державi буде "повна свобода i вiдвертiсть i можливiсть робити що хочеш". У такому суспiльствi до влади може прийти людина, яка не маi здатностi до управлiння i не доброчесна, але йому виявляiться пошана, лише б вiн виявив свою прихильнiсть до натовпу.

Проте, демократiя "п'янить свободою у нерозведеному виглядi", вона ще бiльше пiдсилюi роз'iднанiсть бiдних i багатих класiв суспiльства, виникають повстання, кровопролиття, боротьба за владу, що може привести до виникнення найгiршоi державноi системи - тиранii.

4. Тиранiя. На думку Платона, якщо якась дiя робиться занадто сильно, то це призводить до протилежного результату. Так i тут: надлишок волi при демократii приводить до виникнення держави, взагалi не маi волi, що живе по примсi однiii людини - тирана. "З крайньоi свободи виникаi найбiльше i найжорстокiше рабство". Тиранiя - найгiрший тип державного устрою, де панують беззаконня, знищення бiльш-менш видатних людей, пiдозра у вiльних думках i численнi страти пiд надуманим приводом зрад, "очищення" держави вiд усiх тих, хто мужнiй, великодушний, багатий.

З позицii своii iдеальноi держави Платон класифiкуi iснуючi державнi форми на двi великi групи:

1. Прийнятнi державнi форми

2. Регресивнi - занепадницького.

Перше мiсце в групi прийнятних державних форм - це його "iдеальна" держава. До занепадницьким, низхiдним державним формам вiн вiдносив димократiю. В античнiй Грецii до цього типу бiльше всього вiдносилася Спарта V i VI ст. РЖстотно нижче димократii стояла олiгархiя - влада декiлькох особистостей, що спираiться на торгiвлю, лихварство. Головним предметом роздратування. Платона i демократiя, в якiй вiн бачить владу юрби, неблагородного демосу, i тиранiя, яка в античнiй Грецii починаючи з VI ст. До н. е. представляла диктатуру, спрямовану проти аристократii.

2.2 "Подiл працi" в "iдеальнiй" державi

Негативнi форми державноi влади Платон протиставляi своiму баченню "iдеального" суспiльного устрою. Величезну увагу автор придiляi визначенню в державi мiсця правлячого класу. На його думку, правителями "iдеального" держави повиннi бути винятково фiлософи, для того щоб у державi панували розважливiсть, розум. Саме фiлософи обумовлюють добробут, справедливiсть держави Платона, адже iм властивi ".. правдивiсть, рiшуче неприйняття якоi б то не було брехнi, ненависть до неi i любов до iстини". Платон вважаi, що будь-яке нововведення в iдеальнiй державi неминуче погiршить його (не можна полiпшити "iдеальне"). Очевидно, що саме фiлософи будуть охороняти "iдеальний" лад, закони вiд усiляких нововведень, адже вони володiють ".. усiма якостями правителiв i стражiв iдеальноi держави". Саме тому дiяльнiсть фiлософiв обумовлюi iснування "iдеального" держави, його незмiннiсть. Власне кажучи, фiлософи охороняють iнших людей вiд пороку, яким i будь-яке нововведення в державi Платона. Не менш важливо i те, що завдяки фiлософам правлiння i все життя "iдеальноi" держави буде побудована за законами розуму, мудростi, там не буде мiсця поривам душi i почуттям.

Якщо в державi Платона iснують люди, якi займаються законами i устроiм держави, то природно припустити, що в ньому iснують i люди, якi займаються виключно землеробством, ремеслом. Дiйсно, основний закон iснування "iдеального" держави полягаi в тому, що кожен член суспiльства зобов'язаний виконувати тiльки ту справу, до якоi вiн придатний.

Усiх жителiв "iдеальноi" держави автор роздiляi на три класи. Нижчий клас об'iднуi людей, якi роблять необхiднi для держави речi чи сприяють цьому; в нього входять самi рiзнi люди, пов'язанi з ремеслом, землеробством, ринковими операцiя ми, грошима, торгiвлею i перепродажем - це хлiбороби, ремiсники, торговцi. Незважаючи на те, що торговцями i землеробами можуть бути абсолютно рiзнi люди, всi вони, за Платоном, стоять приблизно на одному щаблi морального розвитку. Усерединi цього нижчого класу також iснуi чiткий подiл працi: коваль не може зайнятися торгiвлею, а торговець по власнiй примсi не може стати хлiборобом.

Приналежнiсть людини до другого i третього класiв, а це класи воiнiв-сторожiв i правителiв-фiлософiв, визначаiться уже не за професiйними, а за моральними критерiями. Моральнi якостi цих людей Платон ставить набагато вище моральних якостей першого класу.

Так Платон створюi тоталiтарну систему подiлу людей на розряди, яка трохи пом'якшуiться можливiстю переходу з класу в клас (це досягаiться шляхом тривалого виховання i самовдосконалення). Перехiд цей здiйснюiться пiд керiвництвом правителiв.

Характерно, що якщо навiть серед правителiв з'явиться людина, що бiльше пiдходить для нижчого класу, то його необхiдно "понизити" без жалю. Таким чином, Платон вважаi, що для добробуту держави кожна людина повинна займатися тiiю справою, для якоi вона пристосована найкраще. Якщо людина буде займатися не своiю справою, але усерединi свого класу, то це ще не згубно для "iдеального" держави. Коли ж людина незаслужено iз шевця (перший клас) стаi воiном (другий клас), або ж воiн незаслужено стаi правителем (третiй клас), то це загрожуi крахом усiй державi, тому такий "перескок" вважаiться "вищим злочином" проти системи, адже для блага всiii держави в цiлому людина повинна робити тiльки то справу, до якого вiн найкращим чином пристосований.

Для обТСрунтування iiрархii в суспiльствi Платон посилаiться на мiф, де Бог, вилiпив людей, у тих з них, хто здатний правити, домiсив при народженнi золота, а в iх помiчникiв - срiбла, а в хлiборобiв i ремiсникiв - залiза i мiдi. Лише в тих випадках, коли вiд золота народиться срiбне потомство, а вiд срiбла - золоте, Платон допускаi переклад членiв одного стану в iнше. Придуманий iм мiф закiнчуiться застереженням, що держава загине, коли охороняти його буде залiзний чи мiдний сторож.

2.3 Чотири чесноти кращоi держави

У трактатi "Держава" Платон пише про те, що "iдеальне" держава повинна володiти, щонайменше, чотирма головними чеснотами:

1. мудрiстю;

2. мужнiстю;

3. розважливiстю;

4. справедливiстю.

Мудрiстю не можуть володiти всi жителi держави, але правителi-фiлософи, обранi люди, безумовно, мудрi i приймають мудрi рiшення. Мужнiстю володii бiльша кiлькiсть людей, це не тiльки правителi-фiлософи, але i воiни-правоохоронцi. Якщо першi двi чесноти були характернi тiльки для певних класiв людей, то розважливiсть повинна бути властива всiм жителям, вона "подiбна якоiсь гармонii", вона "налаштовуi на свiй лад рiшуче все цiлком". Пiд четвертою чеснотою - справедливiстю - автор розумii вже розглянутий розподiл людей на розряди, касти: ".. займатися своiю справою i не втручатися в чужi - це i справедливiсть". Отже, подiл людей на класи маi для Платона величезне значення, визначаi iснування "iдеального" держави (адже воно не може бути несправедливим), i тодi не дивно, що порушення кастового ладу вважаiться найтяжчим злочином. Так держава Платона непомiтно, заради кращоi мети, набуваi тих недолiкiв, якi розглядав сам автор, описуючи "порочнi" держави (наприклад, розшарування суспiльства в олiгархiчнiй державi).

2.4 Обмеження свободи особи в державi Платона

Характерно, що Платон, що жив у часи загального рабовласницького ладу, не придiляi рабам особливоi уваги. В "Державi" всi виробничi турботи покладаються на ремiсникiв i хлiборобiв. Тут же Платон пише, що в рабство можна звертати тiльки "варварiв", не еллiнiв, пiд час вiйни. Однак вiн же говорить, що вiйна - зло, що виникаi в порочних державах "для збагачення", i в "iдеальнiй" державi вiйни варто уникати, отже, не буде i рабiв. Як писав В.Ф. Асмус, у трактатi "Держава" ".. клас рабiв як один з основних класiв зразкового держави не передбачаiться, не вказуiться, не називаiться".

Це не означаi, що автор виступаi проти гноблення людини людиною, просто, на його думку, вищi розряди (касти) не повиннi мати приватноi власностi, щоб зберегти iднiсть. Тим не менш, у дiалозi "Закони", де також обговорюються проблеми державного устрою, Платон перекладаi основнi господарськi турботи на рабiв i чужоземцiв, але засуджуi вiйни.

У зв'язку з розглянутим подiлом людей на розряди виникаi питання: хто ж вiзьме на себе вiдповiдальнiсть визначення здатностi людини до якогось справi, i тiльки до нього? Мабуть, в "iдеальнiй" державi цю функцiю вiзьмуть на себе мудрий i справедливий люди - правителi-фiлософи. При цьому вони, природно, будуть виконувати закон, адже закон - найважливiша складова "iдеального" держави, i його виконують всi без винятку (доходить до того, що дiти повиннi грати (!) За законами держави). Таким чином, правителi-фiлософи вершать долi всiх iнших людей. Вони не тiльки визначають здiбностi людини, а й здiйснюють регламентацiю шлюбу, мають право (i повиннi) вбивати малолiтнiх дiтей з фiзичними вадами (тут, як i в деяких iнших випадках, Платон бере за зразок державний устрiй сучасноi йому Спарти).

2.5 РДднiсть людей "iдеального" держави

держава платон iдеальний суспiльство

Фiлософи, на основах розуму, керують iншими класами, обмежуючи iх свободу, а воiни вiдiграють роль "собак", що тримають у покорi нижчу "стадо". Цим збiльшуiться i без того жорстокий подiл на розряди. Наприклад, воiни не живуть в одних мiсцях з ремiсниками, людьми працi. Люди "нижчоi" породи iснують для забезпечення "вищих" всiм необхiдним. "Вищi" ж охороняють i направляють "нижчих", знищуючи слабших i регламентуючи життя iнших.

Можна припустити, що така всебiчна дрiб'язкова регламентацiя найважливiших вчинкiв людини, якi вiн, за сучасними поняттями, повинен вирiшувати сам, призведе до роз'iднання людей, невдоволення, заздростi. Проте в "iдеальнiй" державi цього не вiдбуваiться, навпаки, iднiсть людей Платон вважаi основою такоi держави. В часи стародавностi, "золотого столiття", коли самi боги керували людьми, люди народжувалися не вiд людей, як зараз, але вiд самоi землi. Люди не мали потреби в матерiальних благах i багато часу присвячували заняттям фiлософiiю. Багато в чому iднiсть древнiх обумовлювалося вiдсутнiстю батькiв (у всiх одна мати - земля). Платон хоче досягти того ж результату, "усуспiльнивши" не тiльки людське майно, але i дружин, дiтей. Автор хоче, щоб нiхто не мiг сказати: "Це моя рiч", або "Це моя дружина". По iдеi Платона, чоловiки i жiнки не повиннi одружуватися по власнiй примсi. Виявляiться, шлюбом таiмно керують фiлософи, разом кращих iз кращими, а гiрших - з гiршими. Пiсля родiв дiти вiдбираються, i вiддаються матерям через якийсь час, причому нiхто не знаi, чия дитина йому дiстався, i всi чоловiки (у межах касти) вважаються батьками всiх дiтей, а всi жiнки - загальними дружинами всiх чоловiкiв. Як писав В. Асмус, для Платона спiльнiсть дружин i дiтей i вищою формою iдностi людей. Така спiльнiсть описана ним для класу воiнiв-стражiв, яким автор придiляi величезну увагу. На його думку, вiдсутнiсть ворожнечi усерединi класу вартою спричинить за собою iднiсть нижчого класу i вiдсутнiсть повстань.

Платон також виступаi противником приватноi власностi: "Нi в кого не повинно бути такого житла чи комори, куди б не мав доступ кожен бажаючий."

Таким чином, правлячi класи держави Платона складають комунiстичне iднiсть. Цей комунiзм, як уже говорилося, не допускаi серед вищих класiв бiдностi чи багатства, а отже, за логiкою автора, знищуi серед них чвари. Прообраз влади у Платона - це пастух, який пасе стадо. Якщо вдатися до цього порiвняння, то в "iдеальнiй" державi пастухи - це правителi, воiни - це сторожовi собаки. Щоб утримати стадо овець у порядку, пастухи i собаки повиннi бути iдинi в своiх дiях, чого i домагаiться автор. Отже, за висловом К. Поппера, платонiвська держава звертаiться з "людським стадом", як мудрий, але жорстко серцевий пастух зi своiми вiвцями. Цього схрестити з тим-то, цих - на бiйню. Видно, що, за нашими уявленнями, це тоталiтарна програма, при якiй купка людей (нехай навiть наймудрiших) пiдкоряi ".. жалюгiднi жадання бiльшостi розумним бажанням меншостi".

3. Тоталiтарна держава. Чому

Яким же чином Платон, створюючи "iдеальне" державу на засадах розуму, отримав одну з найжахливiших тоталiтарних держав, приклади яких ми бачимо занадто часто, що описанi в сучаснiй лiтературi в жанрi антиутопiй (Д. Оруел, "1984")? Для того, щоб вiдповiсти на це питання, необхiдно усвiдомити, що розумiв Платон пiд словами "iдеальна держава". По-перше, це держава, влаштоване кращим чином, по-друге, (i це важливiше) це iдея держави. Розглянемо спочатку, що мiг розумiти Платон пiд словами "краще держава".

Мабуть, Платон вважав, що всi лиха людей вiдбуваються через вiдсутнiсть спiльностi, постiйних чвар, бракуi хороших начальства. Все це спостерiгаiться пiд час миру, навпаки, пiд час вiйни iснуi i iднiсть, i порядок, i загальна мета. Пiд час вiйни в людей багато спiльного, i вони, завдяки порядку, мудрим начальникам i регламентацii життя можуть домогтися того, чого неможливо зробити, живучи, як заманеться i займаючись не своiю справою. РДднiсть людей пiд час вiйни чудово показав Л. Толстой у "Вiйнi i свiтi", показав ту силу, що виникаi, коли всi вектори людських прагнень спрямованi в один бiк, а це можливо тiльки пiд час соцiальних потрясiнь. Коли ж iх немаi, кожна людина бiльш-менш вiльна, i усi вектори людських бажань спрямованi в рiзнi сторони, виникаi хаос, беззаконня, неможливо провести загальну лiнiю дiй, як це робиться на вiйнi. Так чому б не влаштувати життя держави таким чином, щоб люди завжди жили нiби на вiйнi, але, природно, не гинули?

Такий життя було в Спартi, що iнодi служила Платону за взiрець для побудови "iдеального" держави. Вся держава, безумовно, отримаi набагато бiльше користi, якщо тесля залишиться теслею, а не почне писати картини, але, за сучасними уявленнями про людськi цiнностi i свободи, платонiвська держава i квiнтесенцiiю тоталiтаризму. Анти - iндивiдуалiстичну державу Платона можна описати наступною цитатою iз "Законiв", що виражаi суть тоталiтаризму: ". Нiхто нiколи не повинен залишатися без начальника - нi чоловiка, нi жiнки. Нi в серйозних заняттях, нi в iграх нiхто не повинен привчати себе дiяти на власний розсуд: нi, завжди - i на вiйнi, i в мирний час - треба жити з постiйною оглядкою на начальника i виконувати його вказiвки. Нехай людська душа набуваi навик зовсiм не вмiти робити що-небудь окремо вiд iнших людей, i навiть не розумiти, як це можливо . Нехай життя всiх людей завжди буде можливо бiльш згуртованою i загальноi. Бо немаi i нiколи не буде нiчого кращого .. у справi досягнення удачi, а також перемоги на вiйнi. Вправлятися в цьому треба з найменших рокiв .. Треба начальником над iншими i самому бути в них пiд керiвництвом. А безвладдя повинне бути вилучено з життя всiх людей, i навiть тварин, пiдвладних людям ".

Очевидно, що цi принципи виконуються в "iдеальнiй" державi Платона, i дiйсно, ".. немаi нiчого кращого .. у справi досягнення удачi i перемоги на вiйнi". Але як же особистiсть? Справа в тому, що для Платона особистостi з ii цiлями й iнтересами як би не iснуi, iснують тiльки загальнi iнтереси.

3.1 Теорiя iдей

Проте i й другий змiст словосполучення "iдеальна держава". Справа в тому, що для Платона "iдеальне" не тiльки "краще", але i те, що i "iдеiю" предмета. Слово "iдея" i близький до нього "ейдос" позначаi в Платона "сутнiсть", "форму", "вид", "образ" предмета. Це розумо - досяжна, внутрiшня форма речi, а не та, що безпосередньо дана почуттiвому сприйняттю. РЖдеi-форми безтiлеснi. Тiла перебувають у невпинно рухаiться (все тече), нестiйкому, що стаi, а не став свiтi, постiйно мiнливому. Розум шукаi в цьому русi ту сховану поверхнею речей сутнiсть, яка не тiльки зберiгаiться у всiх змiнах речового буття, але i i вихiдною причиною цих змiн. Так розум розрiзняi сутнiсть i явище. Те, що здаiться iснуючим, не i справжнi буття, але лише причетне йому - остiльки, оскiльки являi ("явище") iдеальне, вчинене ("iдею", "сутнiсть"). Перш за все треба розрiзняти: що завжди iснуi i нiколи не стаi, i що завжди стаi, але нiколи не iснуi ", - писав Платон у дiалозi Тiмей.

Так Сократ i слiдом за ним Платон розрiзняють гарнi предмети (лiра, кухонний горщик, кiнь, дiвчина) i красу, прекрасне саме по собi, iдея прекрасного; добрий вчинок i добро як таке.

"РЖдея" у Платона це те, що i:

1. причина, джерело буття речей, те, що даi iм життя, волю до життя, викликаi iхнi буття.

2. зразок, дивлячись на який, демiург створюi речовий свiт, наслiдуючи "iдеального".

3. мета, до якоi треба прагнути як до верховного блага.

4. модель, що породжуi структура, принцип речi.

Таким чином, можна припустити, що, створюючи дiалог "Держава", Платон, в першу чергу, намагаiться зрозумiти, яка iдея держави в нашому свiтi, з якого зразка створювалися iснуючi держави. Проблема пiзнання iдеi держави, безумовно, ширше, нiж проблема побудови "кращого" держави, зрозумiвши iдею держави, ми одночасно зрозумiiмо, до чого треба прагнути. Отже, питання про те, наскiльки добре держава Платона, другорядне, важливiше те, що це не iснуюче держава, але його "iдея".

4. Тоталiтаризм особистостi

У зв'язку з цим виникаi ще одна проблема. Людина, не знайомий з творчiстю Платона i вперше прочитав трактат "Держава", скаже, що Платон створив огидне тоталiтарна держава, що вiн був не правий. Сучасна людина засуджуi Платона. Але ж ми розумiiмо тiльки своi культурнi цiнностi, ми цiнуiмо особистiсть, а всi гнобила ii називаiмо тоталiтаризмом. При цьому ми не хочемо зрозумiти, що автор мав зовсiм iншi поняття про людськi цiнностi. Мало того, ми навiть не вiдчуваiмо, що, можливо, Платон не збирався втiлювати в життя саме цей проект, що вiн писав про iдею держави. Звинувачуючи Платона в тоталiтаризмi, ми самi придушуiмо його свободу, ми самi стаiмо тоталiтарними людьми, що знищують право людини на iншi думки, iншу культуру. Не варто поспiшати звинувачувати Платона в тоталiтаризмi, коли тоталiтаризму достатньо в нас самих, у кожноi особистостi. Бути може, це вiд початку закладено в нас, як iнстинкт самозбереження, i без нього людина перестане бути людиною. Тим не менш, треба зрозумiти, що в будь-який, навiть самоi побутовоi ситуацii людина маi право на власну думку. За двi тисячi рокiв ми навчилися засуджувати тоталiтаризм суспiльства. Тепер кожна людина повинна прагнути виключити тоталiтаризм з власноi душi.

Лiтература

1. Лосiв А.Ф. "Життiвий i творчий шлях Платона" / / Платон, зiбр. соч., т.1, М., 1990.

2. Платон, зiбр. соч., т.3, ч. 1, "Держава" / / М, 1971.

3. Поппер К. "Вiдкрите суспiльство та його вороги", т.1, "Чари Платона", / / М, 1992.

4. Асмус В.Ф. "Платон", / / К, 1993.

Вместе с этим смотрят:

Presidential еlections in the USA

РЖсторiя i теорiя полiтичних партiй

Анализ агитационных печатных материалов на муниципальных выборах

Анализ значения Средней Азии в работах учёных геополитиков

Арабо-исламский фактор в радикализации российского мусульманского общества в 90-е годы ХХ века