РЖсторiя i теорiя полiтичних партiй
План
Роздiл 1. Виникнення феномену полiтичних партiй
1.1 Механiзм походження полiтичних партiй
1.2 Виникнення партiйних рухiв у рiзних державах.
Роздiл 2. Розвиток полiтичних партiй.
2.1 Поетапнiсть виникнення та розвитку полiтичних партiй
2.2 Фактори, що впливають на розвиток полiтичних партiй.
2.3 Зародження i розвиток багатопартiйноi системи в Украiнi Ва
Роздiл 3. Основнi полiтичнi партiйнi рухи
3.1 Основнi полiтичнi партii
3.2 Типологiя полiтичних партiй
3.3 Безпартiйнi, однопартiйнi, двопартiйнi i багатопартiйнi уряди
Висновки
Список використаних джерел
Роздiл 1. Виникнення феномену полiтичних партiй
На всiх щаблях полiтичноi цивiлiзацii, вiд орди до республiки цивiлiзованоi нацii, громадська думка вiдiграi спiльно вирiшальну роль. Деспоти й тирани також пов'язанi поглядами та звичаями народу, що виявляються в проявах громадського духу. Навiть в ордi бувають вiдмiнностi в поглядах на цiлi й засоби громадських дiй. При подiбному слабкому соцiальному зв'язку iндивiдууми можуть вiдокремитися вiд громади чи вождя i заснувати нову орду або примкнути до iншоi ордi. Це i найпростiший рiд полiтичного рiшення. Воно триваi ще почасти i в цивiлiзованих державах, коли незадоволенi виселяються i засновують колонii. Всюди, де осiлого та органiзованого народу належить спiльне вирiшальне право керування i законодавства, виникають протилежностi i боротьба, якi настiйно вимагають рiшення в межах самоi громади. Утворюються полiтичнi партii, у принципах i програмах яких змiнилися економiчнi та духовнi потреби i iнтереси соцiальних груп досягають свого суспiльного вираження. Виразнiше i найуспiшнiше виступають полiтичнi партii в республiканських державах, де народ шляхом зборiв i подачi голосiв безпосередньо бере участь у законодавствi, управлiннi та судочинствi. У державах iз представницько-конституцiйним управлiнням партii i в тому сенсi бiльш-менш вирiшальним фактором, що одна з них завжди буваi правлячою партiiю, на яку представник династii, президент або мiнiстерство повиннi спиратися пiд час урядово дiяльностi. В основi полiтичних партiй лежать спочатку завжди расовi протилежностi, пiзнiше - економiчнi, на якi, однак, расовi контрасти, як це вказуi природна iсторiя держави, продовжують бiльш-менш сильно впливати в прихованому станi. Партiйна боротьба полягаi або мирно, за допомогою переконання, агiтацii, обговорень i голосувань, або - коли протилежностi взяли непримиренний характер - шляхом вiйськових дiй, у формi громадянських воiн i революцiй. Тодi державне суспiльство розпадаiться, i виникаi стан первiсноi ворожнечi роз'iднаних груп, i полiтичну iднiсть може бути вiдновлено тiльки шляхом перемог однiii партii i поразки iншоi, або за допомогою компромiсу. Боротьба за полiтичну владу всерединi державного iснування породжуi спершу аристократичнi i демократичнi партii, вiдповiдно становому розчленування. Тiльки в полiтичнiй iсторii iвропейськоi цивiлiзацii-свiдомо зробила поняття полiтичного прогресу мотивом громадських дiй - вiдбулися принциповi протилежностi партiй ВлрухуВ» i ВлспокоюВ», якi виникли спочатку з протилежностi демократичних i аристократичних груп, але аж нiяк не завжди мають бути з ними iдентичнi. Бо бувають консервативно налаштованi демократii. РЖ нерiдко поштовх до внутрiшньополiтичного прогресу виходив з аристократичних станiв. У освiченому суспiльствi, де громадська думка i партii виконують контролюючi та законодавчi функцii, утворюiться полiтична iдеологiя, яка вiдповiдно прогресу моральноi свiдомостi намагаiться впливати на державнi установи. Звiдси вiдбуваiться те, що програмнi заяви партiй - хоча останнi вiдбулися спочатку з расових i класових протилежностей - направляються здебiльшого на благо i iнтерес цiлого суспiльства. Проте остання обставина представляi тiльки iлюзiю i самообман. Полiтична iдеологiя може шляхом агiтацii та навiювання грати велику роль, але в законодавчих рiшеннях все ж завжди впливаi центр ваги групових iнтересiв, i це становить iсторичний факт, що полiтичнi партii набагато частiше вдаються до макiавеллiвськими полiтицi, нiж полiтичнi уряди.
1.1 Механiзм походження полiтичних партiй
Освiта i становлення полiтичних партiй - це складний процес, який залежить вiд соцiального i культурного контексту, наявного в конкретному суспiльствi. У найбiльш загальному випадку партiя формуiться з прихильникiв того чи iншого полiтичного курсу в досить локальних i кон'юнктурних умовах, якi потiм змiнюються, що змушуi змiнюватися i партiю. Деякi дослiдники (зокрема, Морiс Дюверже ) вважають, що важливою характеристикою генезису партii i ii вихiдного соцiального базису i прив'язка партiй до владних структур або до опозицiйних (або невизнаним) групам. РЖншими словами, з кого саме формуiться основне ядро активiстiв партii в момент ii утворення - з людей, вже причетних влади i надiлених владними функцiями, або з опозицiонерiв, про iснування яких полiтики можуть поки навiть не здогадуватися? Таке питання важливий при визначеннi генезису будь-якоi партii. Приклад партii, що сформувалася всерединi структури влади, але не тотожною iй - британськi торi, в XVII столiттi грали роль партii короля. Значний час вони могли розраховувати на пiдтримку представникiв традицiйноi влади, включаючи духовенство i великих землевласникiв. Однак в XIX столiттi партiя була змушена пiти на суттiвi змiни, прагнучи заручитися пiдтримкою все бiльш впливових груп iнтересiв, а саме промисловоi буржуазii. У результатi такого процесу (який також передбачав поляризацiю позицiй всерединi самоi партii) сформувалася Консервативна партiя, що апелюi до набагато бiльш широким верствам населення i вже не обмежена роялiстськими симпатiями або прагненням заблокувати представництво iнших партiй у парламентi. Розроблена Максом Вебером iсторична схема генезису полiтичних партiй (аристократичнi угруповання, клуби, масовi органiзацii) по праву вважаiться класичною i пiдтверджуiться багатьма прикладами (так, всi три етапи були пройденi британськими консервативноi i лiберальноi партiями). Слiд, однак, вiдзначити, що в багатьох краiнах формування полiтичних партiй в своiму розвитку минуло першу i другу стадii. Крiм того, процес становлення партiй не обов'язково носить прямолiнiйний характер: поряд з поетапним сходженням до бiльш розвинених полiтико-органiзацiйних форм можуть мати мiсце перiоди стагнацii, занепаду i навiть повноi деградацii iнституту полiтичних партiй. Як ми вже бачили, спочатку виникнення партiй пов'язане головним чином з дiяльнiстю парламентських об'iднань та виборчих комiтетiв. Сутнiсть цього електорально-парламентського шляху Морiс Дюверже описував наступним чином: спочатку - парламентське об'iднання, потiм - виборчi комiтети, нарештi мiж цими двома рiвнями утворюiться постiйний зв'язок. Групи в парламентi з'являються, як правило, ранiше, нiж виборчi комiтети, оскiльки полiтичнi асамблеi (парламенти) зазвичай починають дiяти до появи виборчоi системи. Слiд зазначити, що iснуi значна рiзниця мiж групою i сформованим парламентським об'iднанням, однак друге зазвичай виникаi в процесi еволюцii першого. При цьому боротьба мiж рiзного роду об'iднаннями характерна як для виборних, так i для авторитарних полiтичних зборiв. Партiя може формуватися як знизу, так i зверху. У першому випадку ми маiмо справу з електоральним формуванням партii, коли окремi виборщики поступово починають домовлятися про висунення спiльних кандидатiв i узгодженнi своiх полiтичних програм. У другому - партiя формуiться з iнiцiативи органiзованоi групи парламентарiiв. РЖснують також такi варiанти формування партiй, коли в цьому процесi не беруть участi парламентськi групи та виборчi комiтети. Цi варiанти зовнiшнього шляху виникнення полiтичних партiй дуже рiзноманiтнi i рiзнорiднi. Найбiльш вiдомий з них - профспiлковий. Багато соцiалiстичнi партii були або безпосередньо створенi профспiлками, або знаходили в них свою масову опору. Створення полiтичних партiй згори вiдбувалося в тих випадках, коли активного iснування органiзацii передував тривалий перiод ВлпартбудiвництваВ» з використанням вже накопичених на позапартiйнiй основi ресурсiв. В якостi останнiх виступали, перш за все, полiтичний потенцiал i органiзацiйнi можливостi засновникiв партii, а питання про розподiл владних повноважень у створюваноi органiзацii вирiшувалося за попередньою домовленiстю мiж потенцiйними лiдерами. Природно, що подiбний шлях утворення партii на практицi опинявся реальним лише за наявностi можливостi у стислi термiни створити органiзацiйну iнфраструктуру партii i розробити полiтичну платформу i створюваноi органiзацii. Таким чином, процес утворення партii зверху в дiйсностi означав лише формалiзацiю фактично вже сталих вiдносин мiж представниками певного сегменту полiтичноi елiти, згуртованоi загальними корпоративними iнтересами. У росiйськiй полiтичнiй практицi iнiцiаторами такого створення партiй виявлялися або вищi керiвники федеральних i регiональних органiв виконавчоi влади, або представники депутатського корпусу. У першому випадку при створеннi партii в тiй чи iншiй мiрi використовувалися можливостi очолюваних засновниками державних органiв. У другому - полiтичнi партii створювалися на основi вже сформованих парламентських фракцiй i депутатських груп, самоорганiзуватися в процесi парламентськоi боротьби. У реальному полiтичному життi, як правило, така освiта супроводжувалося органiзацiйним злиттям парламентськоi фракцii зi своiми групами пiдтримки. На вiдмiну вiд протопартiй, створюваних на базi передвиборчих блокiв, iнiцiатива зi створення партii виходила згори, вiд вже активно функцiонуючоi парламентськоi фракцii з усталеною полiтичною репутацiiю. Ще одним органiзацiйним джерелом створення партiй з'явився процес дроблення вже iснуючих партiй i рухiв. Частина з них утворилася в результатi внутрiпартiйних розколiв в тiльки що створених полiтичних партiях. Незважаючи на значний елемент самоорганiзацii, полiтичнi партii подiбного походження у вирiшальнiй мiрi спираються на вже наявнi полiтичнi зв'язки, а також на збереженi i реально дiючi фрагменти органiзацiйноi iнфраструктури. Ще один варiант утворення партiй - це так званий унiтарний шлях, тобто об'iднання кiлькох полiтичних партiй в одну органiзацiю.
1.2 Виникнення партiйних рухiв у рiзних державах
Латинське слово ВлпартiяВ» (partia) походить вiд pars, що означаi Влчастина чогосьВ». У Стародавньому Римi цим термiном найчастiше позначали групу полiтикiв, якi об'iдналися навколо деякоi харизматичноi фiгури (партiя Цезаря, партiя Сулли i так далi). Члени такоi партii не подiляли нiякоi специфiчноi iдеологii, завдання такого об'iднання зазвичай складалася виключно у пiдтримцi свого лiдера. Зародження полiтичних партiй можна бачити в боротьбi аристократичних угруповань за владу в рабовласницькому i феодальному суспiльствi (наприклад, у вiйнах Червоноi i Бiлоi Троянди). РЖсторiя полiтичних партiй в сучасних iвропейських державах найтiснiшим чином пов'язана з розвитком парламентського управлiння i парламентiв. Розвиток цих правових установ, в яких здiйснився громадський дух, ранiше всього i найвиразнiше в iсторичному вiдношеннi вiдбулося в Англii. Розвиток парламенту в Англii зробило свiй вплив на полiтичний розвиток у Францii, Нiмеччинi, РЖталii, РЖспанii та iнших державах; i як полiтичнi установи, так i полiтичнi програми та теорii полiтичних партiй Англii впливали на континентальнi народи дуже значно. Становлення перших полiтичних протопартiй i партiй збiгаiться за часом з виникненням iдеi нацiональноi держави, тобто держави, в якому носiiм влади i нацiя як сукупнiсть громадян. Тому партii розглядаються як основний полiтичний iнструмент нацiональноi держави. У сукупностi зазначенi чинники рiзко посилили полiтичну конкуренцiю i сприяли пiдвищенню значимостi iдеологiчного фактора в полiтичному процесi, що стало стимулом до створення полiтичних об'iднань клубного типу як органiзацiйно стiйких об'iднань з чiтко вираженою iдеологiчною доктриною (Чарльтон клаб i Реформ клаб у Великобританii). Основою консолiдацii полiтичних сил стаi спiльнiсть полiтичних поглядiв, уявлень. З цих пiр бути полiтичними союзниками вже означаi, перш за все, роздiляти певну iдеологiю. Вважаiться, що iдею примату нацiонального iнтересу вперше сформулював Нiкколо Макiавеллi. Як працюi полiтичноi моделi ця iдея була застосована Францiiю у ходi Тридцятилiтньоi вiйни, пiд час якоi вона виступила на сторонi протестантiв. Францiя була католицькою краiною, але нацiональний iнтерес змушував ii протидiяти зростаючому впливу Священноi Римськоi РЖмперii. Принцип нацiонального iнтересу незабаром став основним принципом iвропейськоi полiтики i залишався ним протягом декiлькох столiть. Прагнення деякоi полiтичного угруповання, представленоi в полiтичнiй асамблеi, вiдстоювати те, що вона вважаi нацiональними iнтересами, означаi, що це угруповання розглядаi себе як представляi iнтереси всього суспiльства (або його бiльшостi) i, таким чином, маi ознаки класичноi полiтичноi партii. Нацiональнi iнтереси - сукупнiсть духовно-моральних, полiтичних, соцiально-економiчних умов життя народу, що мають прiоритетне значення для його iснування, вiдтворення та розвитку. До найважливiших нацiональним iнтересам вiдносяться захист суверенiтету i територiальноi цiлiсностi держави, захист обумовленого традицiiю нацiонального укладу. Одна з найбiльш стабiльних сучасних партiйних систем - британська - складалася всерединi структури влади. Виникнення термiнiв ВлвiгиВ» i ВлторiВ» вiдноситься до часу вiйни Трьох королiвств i Громадянськоi вiйни в Англii в 1640-1650-х роках. Спочатку торi - це найменування iрландських партизан. Термiн ВлвiгиВ» стався вiд зневажливого прiзвиська Влпогоничi худобиВ», iм називали прихильникiв однiii з шотландських угруповань у ходi вiйни. В англiйськiй полiтичному жаргонi цi термiни закрiпилися в ходi кризи 1678-1681 рокiв, коли вiги виступили за позбавлення прав успадкування престолу майбутнього короля Якова II. Торi, навпаки, пiдтримували спадкоiмця престолу. Значну роль тут зiграв, безумовно, i релiгiйний фактор, оскiльки Якiв II був католиком. У кiнцевому пiдсумку Якiв став королем Англii, але був скинутий у ходi революцii 1688 року. Подальший розвиток англiйських полiтичних угруповань протягом XVIII столiття призвело до того, що вiги i торi перестали розглядати себе як виразникiв прагнень певних суспiльних верств; вони були змушенi шукати додатковi ресурси - апелювати, зокрема, до проблем нацiонального устрою королiвства, залучати додаткових полiтичних гравцiв. Механiзм подання ВлiншогоВ» курсу, що суперечить офiцiйному, був розвинений буржуазiiю, вимушеноi боротися зi своiми традицiйними опонентами - наприклад лендлордами (землевласниками). До цього часу виникаi поняття нацiонального iнтересу, i далi подiл в англiйському парламентi проходить саме за ознакою рiзного уявлення про те, в чому полягаi цей iнтерес для краiни в цiлому. У Францii виникнення полiтичних партiй було пов'язано з революцiiю 1789 року. За появою парламенту (конвенту) вiдбулося активне формування парламентських об'iднань, якi вiдразу ж стали шукати опору в масах. РЖдеологiя французьких партiй вироблялася в процесi публiчних дискусiй у полiтичних клубах (найбiльш вiдомi з них - це клуби якобiнцiв, кордельеров i фельянiв). Така органiзацiйна форма була вкрай поширена в РДвропi - навколо полiтичних клубiв згодом формувалися низовi партiйнi органiзацii [28]. Полiтичнi партii США виникають в ходi вiйни за незалежнiсть i формування конституцii. У кiнцi XVIII столiття утворюються першi нестiйкi угруповання, що конкурують мiж собою на виборах. До середини 20-х рокiв XIX столiття з'являються постiйнi виборчi комiтети на мiсцях, а в 1830-тi роки починають проходити нацiональнi з'iзди по висуненню партiйних кандидатiв.
Роздiл 2. Розвиток полiтичних партiй
2.1 Поетапнiсть виникнення та розвитку полiтичних партiй
Коли з'явилися партii як соцiальний феномен? Чи можна хронологiчно визначити такий момент? Це питання досить складний в силу того, що завжди можна знайти iсторичних попередникiв сучасних партiй, якiсь ВлпротопартiйВ», до числа яких можна вiднести, наприклад, конкуруючi клани, групи фаворитiв при дворах iвропейських монархiв, аристократичнi i олiгархiчнi угруповання i так далi. Але вивчення подiбних ВлпротопартiйВ» не може прояснити питання про походження партiйностi як феномену, багато в чому визначив структуру сучасного суспiльства. Тому можна стверджувати, що партii не iснують в примiтивних (або ВлпервiснихВ») спiльнотах, як не iснували вони i в класичних деспотiях, що ТСрунтувалися на пiдпорядкуваннi примiтивних (сiльських, територiальних) спiльнот вiйськовоi, бюрократичноi i владноi машини. Першi протопартiйних утворення виникли ще в Стародавнiй Грецii, проте як органiзацiйно оформленi суб'iкти публiчноi полiтики партii сформувалися значно пiзнiше. Полiтична партiя в сучасному розумiннi - це продукт лiберальноi полiтичноi теорii Нового часу, яка стверджувала, по-перше, автономiю полiтичного суб'iкта за вiдношенню до влади монарха, по-друге, здатнiсть людей активно змiнювати полiтичний устрiй суспiльства у вiдповiдностi зi своiми уявленнями про справедливiсть i чесноти. Класичнi партii як дiйсна соцiальна сила з'являються тiльки в перiод буржуазних революцiй, то i партiя - це продукт модерну, епохи, апофеозом якоi стала Велика французька революцiя. Модерн - ВлсучаснiстьВ», iсторична епоха, початок якоi умовно датуiться Великими географiчними вiдкриттями. Характеризуiться прискореним розвитком засобiв виробництва, глобальноi унiфiкацiiю культурних i полiтичних форм, витiсненням мiфологiчноi свiдомостi i розвитком науки.
Нiмецький соцiолог Макс Вебер видiляв в iсторii полiтичних партiй три етапи: партii як аристократичнi угруповання, партii як полiтичнi клуби та сучаснi масовi партii. Вебер Макс (1864-1920) - нiмецький соцiолог, iсторик, економiст i юрист. Професор в Берлiнi, Фрейбурзi, Гейдельберзi, Мюнхенi. Творець оригiнальноi теорii походження Влсучасного захiдноiвропейського капiталiзмуВ». На основi порiвняльного аналiзу в рядi робiт (ВлПротестантська етика i дух капiталiзмуВ», 1904, та iнших) Влгосподарськоi етикиВ» рiзних релiгiй (протестантизму, конфуцiанства, буддизму та iнших) Вебер стверджував, що капiталiзм мiг виникнути вперше лише на Заходi внаслiдок поширення тут протестантизму i особливо кальвiнiзму, ВлГосподарська етикаВ» якого, за Вебером, найбiльш вiдповiдала Влдуху капiталiзмуВ».
2.2 Фактори, що впливають на розвиток полiтичних партiй
У цiлому виникнення та подальший розвиток полiтичних партiй обумовлено наявнiстю цiлого комплексу суспiльно-полiтичних iнститутiв i процесiв, кожен з яких, у свою чергу, може розглядатися в якостi окремого чинника. Система факторiв iнституцiональних процесiв маi складний i багаторiвневий характер, що дозволяi виокремити як соцiально-культурнi, так i iнституцiйнi чинники. Найбiльш важливий вплив на характер розвитку багатопартiйностi мають такi фактори, як форма правлiння (тобто система органiзацii вищих органiв державноi влади), форма державного устрою, полiтичний режим i виборча система. ВлРЖнституцiональна iнфраструктураВ» багато в чому визначаi стiйкiсть партiй i полiтичних рухiв, задаi об'iктивнi параметри iх розвитку, позначаючи межi органiзацiйного зростання i можливостi полiтичного маневрування. Значення ж соцiально-культурних факторiв полягаi в тому, що останнi багато в чому визначають, якою мiрою цей полiтичний iнститут адекватний склався укладу суспiльного життя i наскiльки його становлення викликано внутрiшнiми закономiрностями соцiального розвитку [27]. Крiм соцiальноi органiзацii суспiльства, на розвиток полiтичних партiй впливаi полiтична культура, тобто пов'язаний з полiтикою комплекс елементiв загальноi культури соцiуму (полiтичних iдей, цiнностей, установок, стереотипiв, традицiй, правил поведiнки), якi безпосередньо впливають на полiтичний процес, формуючи стиль полiтичноi поведiнки. Полiтико-культурне середовище суспiльства багато в чому визначаi характер i ступiнь участi населення в полiтичному процесi. Крiм того, вона впливаi на становлення партiй шляхом впливу системи свiтоглядних позицiй на формування партiйноi iдеологii. Особливостi полiтичноi культури визначають як ступiнь готовностi суспiльства сприйняти iдею багатопартiйностi, так i особливостi ii втiлення в суспiльно-полiтичнiй практицi. Умовою виникнення полiтичноi партii i наявнiсть загальноi полiтичноi доктрини, яка подiляiться усiма ii членами. Класичне визначення партii, дане французьким лiбералом початку XIX столiття Бенжаменом Констаном, звучить так: ВлПартiя i спiльнiсть осiб, публiчно сповiдують одну й ту ж полiтичну доктринуВ». Констан де Ребекка, Анрi-Бенжамен (1767-1830), французький полiтичний дiяч i письменник, вiдомий пiд iм'ям Бенжамена Констана. У 1814 роцi Констан став союзником Наполеона, написав для нього проект конституцii. У 1830-му був призначений головою Державноi ради. У своiх полiтичних творах розвивав iдеi буржуазного лiбералiзму; iдеалом державного устрою вважав конституцiйну монархiю по англiйському зразку. Однак на практицi iстотними факторами при виникненнi партii можуть опинитися й iншi, наприклад, географiчне походження або бажання захистити професiйнi iнтереси. Класичний приклад-iсторiя виникнення парламентськоi групи якобiнцiв пiд час Великоi французькоi революцii (органiзатори групи були депутатами вiд Бретанi). У цiлому для створення та подальшого полiтико-органiзацiйного становлення партii потрiбна не тiльки наявнiсть вiдповiдних об'iктивних передумов, але й збiг низки суб'iктивних обставин. Першим необхiдною умовою стаi поява суб'iктивного полiтичного iнтересу, що викликаi необхiднiсть у створеннi партii. Таким може служити прагнення пiдвищити свою полiтичну вагу, бажання консолiдувати певну частину полiтично активного шару, необхiднiсть створення органiзацii, що захищаi корпоративнi iнтереси i так далi. Друга необхiдна умова - наявнiсть кадрового ядра партii, iнiцiативноi групи, яка взяла б на себе виконання необхiдних дiй органiзацiйного i полiтичного плану зi створення нового полiтичного об'iднання. В якостi третьоi умови виступаi потреба в розробцi полiтичноi стратегii партii, ii iдейно-теоретичноi платформи iнтелектуальних iнновацiй в соцiально-полiтичнiй сферi. Четвертою умовою виступаi встановлення всерединi кадрового ядра партii умов, об'iктивно працюють на згуртування партii. Такою обставиною може служити спiльнiсть iнтересiв, подiбнiсть iдейних цiнностей i поглядiв, необхiднiсть консолiдацii внаслiдок тиску зовнiшнiх обставин. Вiд довготривалостi обставин, що працюють на внутрiшню згуртованiсть партii, неабиякою мiрою залежить i ii полiтична майбуття.
2.3 Зародження i розвиток багатопартiйноi системи в Украiнi
Багатопартiйна система перебуваi в нашiй краiнi на стадii становлення. РЗi створення - найважливiший елемент побудови громадянського суспiльства i правовоi держави, сучасноi полiтичноi системи. Сучасному полiтичного плюралiзму на територii Украiнi пiвтора десятка рокiв. Першi полiтичнi угруповання виникають в серединi 1988р. На першому етапi створення багатопартiйноi системи в Украiни цiлком закономiрно виникаi двоколiрна типологiя з подiлом полiтичних сил на "правих-партократiв" i "лiвих-демократiв". У серединi 1988 р. У захiдних регiонах Украiни були створенi першi полiтичнi органiзацii: Демократичний союз (ДС) та Украiнська Гельсiнська спiлка (УГС). Це були угруповання вiдверто антикомунiстичного спрямування, лiдери яких провели чимало рокiв у концтаборах за полiтичнi погляди. УГС була першою органiзацiiю в краiнi, яка заявила про необхiднiсть побудови самостiйноi украiнськоi держави. Першою формально зареiстрованою полiтичною партiiю стала Украiнська нацiональна партiя (УНП) (жовтень 1989 р., Львiв). Процес виникнення полiтичних об'iднань в Украiнi, як i в Росii та iнших пострадянських республiках, не був пов'язаний зi структуризацiiю суспiльства на певнi соцiальнi групи. Закономiрний наслiдок - формування на першому етапi широких демократичних коалiцiй. В Украiнi таким об'iднанням став Народний Рух Украiни за перебудову - перше масове полiтичне об'iднання, яке зiбрало пiд своi знамена людей з рiзними полiтичними поглядами - вiд комунiстiв до членiв УГС. Це був час консолiдацii цивiльно-полiтичних об'iднань та угруповань на основi боротьби за нацiональне, духовне, економiчне i полiтичне вiдродження Украiни. Навеснi 1990 р. пiд час виборiв до Верховноi Ради УРСР i до мiсцевих органiв влади почався активний процес розмежування полiтичних сил. Виникаi необхiднiсть створення партiй з чiткими полiтичними орiiнтирами i статутною дисциплiною. У республiцi в цей час функцiонувало понад 20 партiй i об'iднань. Невдала спроба державного перевороту в серпнi 1991 р. привела до кардинальноi змiни полiтичноi ситуацii. Розпад державностi СРСР, проголошенням Верховною Радою Украiни Акта про незалежнiсть, заборона в вереснi 1991 р. Комунiстичноi партii Украiни створили якiсно новi умови для розвитку полiтичних об'iднань в краiнi. За минулi роки в Украiнi сформувалася багатопартiйна система. Але при цьому процес створення нових партiй не припиняiться. Так, якщо пiд час виборiв до Верховноi Ради в березнi 1998 р. у Украiни було 52 полiтичнi партii, на початку 2001 р - 110, а за рiк до парламентських виборiв 2006 (тобто в березнi 2005 р.) iх було зареiстровано 126. Вiдбуваються типовi для багатопартiйностi мiжпартiйна i внутрiшньопартiйна боротьба, розколи в партiях, об'iднання партiй, створення мiжпартiйних блокiв. Особливо цi процеси активiзувалися в 2005 р. У зв'язку з пiдготовкою виборiв до Верховноi Ради у березнi 2006 р. Багатопартiйнiсть в Украiнi вiдображаi весь iдейно-полiтичний спектр партiй, який iснуi в свiтi. Так, вiдповiдно до iдеологiчними напрямками в Украiнi дiють комунiстичнi (КПУ, КПРС та iн), соцiал-демократичнi (СДПУ (о), СДПУ та iн), лiберально-демократичнi (ЛДПУ, ПРП та iн), консервативнi (УКРП , УНКП i iн), християнськi (ХДПУ, РХП та iн), нацiоналiстичнi (КУН, УНА та iн) партii. Залежно вiд обставин та iнтересiв полiтичноi боротьби дiяльнiсть деяких партiй не повною мiрою вiдповiдаi iдейно-полiтичноi сутi, зафiксованоi в iхнiх назвах i програмних документах. Трапляються розбiжностi мiж проголошеними суспiльно-полiтичними цiлями партii та конкретними поточними iнтересами ii лiдерiв. Багатопартiйнiсть в Украiнi стала реальнiстю i виводить ii на шлях сучасного демократичного цивiлiзованого розвитку. Сучасна украiнська багатопартiйнiсть i передумовою створення партiйноi системи, яка сприятиме становленню сильноi, стабiльноi, демократичноi системи влади в краiнi. Очевидно, партii як невiд'iмний елемент сучасного цивiлiзованого суспiльства мають майбутнi.
Роздiл 3. Основнi полiтичнi партiйнi рухи
3.1 Основнi полiтичнi партii
На початку XIX столiття в США, як i сьогоднi, iснували двi основнi полiтичнi партii. Одна з них, вiдома як Демократична республiканська партiя, або партiя Джефферсона, була прямою попередницею сучасноi Демократичний партii. Другий партiiю, засновником якоi був Олександр Гамiльтон, була Федералiстська партiя. Саме мiж цими двома партiями йшла основна полiтична боротьба аж до вiйни 1812 року (Вiйни за незалежнiсть). У 1814 роцi британськi вiйська взяли Вашингтон, але зазнали поразки пiд Новим Орлеаном, що призвело до краху федералiстiв, якi в той же час виступили за угоду з Британiiю. Останнiй кандидат вiд федералiстiв брав участь у президентських виборах 1816 року. Це пiдвело риску пiд першою партiйною системою США. Друга партiйна система виникла в 1824 роцi, вона вiдзначена суперництвом Демократичноi партii i американськоi партii вiгiв. Сучасна Республiканська партiя США з'явилася в 1854 роцi, саме в цей час складаiться третя партiйна система, яка iснуi до цих пiр.
Консервативнi партii.
Походження консервативних партiй у Нiмеччинi вiдноситься до середньовiчного феодального стану, але iх дiя почалася тiльки з народним рухом 1848. Коли вiднятий був у власникiв лицарських маiткiв привiлей, яким вони користувалися, щоб не платити земельних податкiв, то земельне дворянство утворило Влсоюз для захисту власностiВ», з якого вийшла консервативна партiя. Маса ii прихильникiв складаiться з кiл дворянських спадкових i правовiрних земельних власникiв. До них примикають групи ремесел i великоi iндустрii, якi також в цих областях промислового життя домагаються бiльш-менш рiзко вираженою феодально-патрiархальноi органiзацii. Крiм того, офiцерський корпус i вищi чиновники сильно схиляються до iх програмi. Основне погляд консервативноi програми полягаi у зверненнi до iсторичних результатами вже iснуючих i встановлених ранiше умов, якi, на iхню думку, мають тому права. Вони протиставляють бiльшостi голосiв i цензу - силу переданого авторитету. Словом, вони-прихильники збереження iснуючого i успадкованого. Загальний вiдмiтний ознака всiх консервативних прагнень представляi вимога станового i корпоративного подiлу народу. Згiдно консервативному погляду, народ складаiться з природних груп, якi повиннi бути збереженi у своiй самостiйностi i своiрiдностi. На противагу безмежноi свободи лiберальноi теорii консерватори вимагають у промисловiй життi i в життi суспiльства Влвпорядкованоi господарськоi свободиВ» i мiцних порядкiв для сiльського населення та дрiбного промислу, оскiльки вони переконанi, що просте зняття кайданiв з iндивiдуальних сил не може вести до здорового господарському розвитку, i що державi не слiд вiдхиляти вiд себе завдання захисту приватноi промисловоi роботи проти переважання спекуляцii та акцiонерноi аморальностi шляхом дiйсного акцiонерного законодавства, що забезпечуi i сприяi моральному та економiчному становищу найманих робiтникiв, так само як i мирному взаiмодii роботодавцiв i робiтникiв. Бiржовi справи повиннi бути поставленi пiд державний нагляд. Для ремесел потрiбнi введення надання доказiв вмiння виробляти iх, посилення цехiв i цехових спiлок, пiдстава та сприяння товариським асоцiацiям.
Лiберальнi партii.
Розвиток лiберальних партiй виникло з боротьби третього стану проти дворянства, цехового ладу i абсолютистського держави. РЗх прагнення вже рано отримали програмне та наукове вираження у зв'язку з iдеями духовного та економiчного iндивiдуалiзму, якi стають помiтними з кiнця середнiх столiть. Девiз Влдайте робитиВ», який означав iндивiдуалiстичну свободу в економiчному життi, в торгiвлi i промислах, був вжитий вперше маркiзом Д'аржансом, попередником фiзiократичноi школи. Вiн виставив тезу, що власна користь i приватна дiяльнiсть пiклуються найкраще i про загальне благо всiх. Вирази Влдайте робитиВ», Влдайте йтиВ» стали девiзом фiзiократичноi школи, главами якоi були Гурне i Лене. Тим часом як Кене вчив, що джерело нацiонального багатства полягаi тiльки в грунтi та землеробствi, Гурне висунув iншу доктрину, що i фабрикацiя, i ремесло також продуктивнi. Гурне вимагав загальноi свободи торгiвлi i вiльноi, якi не соромляться конкуренцii, тому що, на його думку, у вiльнiй торгiвлi окремi iнтереси пов'язанi зi спiльними iнтересами. Крiм того, вiн вимагав вiд держави, щоб воно полегшило кожному окремому iндивiдууму придбання засобiв до iснування, щоб, таким чином, воно вiдмiнило всi перепони до стосункiв i перешкоди до придбання, усунуло i намагався б зменшити всякi монополii, привiлеi, довiльний розподiл податкiв, такс i тому подiбне.
Лiберальний принцип своi наукове обгрунтування знайшов у першому значному нацiонально-економiчному творi, який було створено буржуазiiю, - у книзi А. Смiта: ВлДослiдження про природу i причини багатства народiвВ» (1776), в якiй автор доводив, що принцип егоiзму та особистого iнтересу, подiлу працi та господарськоi свободи - найвигiднiший в нацiонально-економiчному вiдношеннi. Державi не слiд втручатися у вiльну конкуренцiю економiчних сил, але воно маi усунути всi перешкоди i перепони. Смiт бачив в буржуазному суспiльствi мiнове суспiльство, де кожен i Влдо певноi мiри купцемВ», з чого логiчно випливало, що пiзнiшi захисники вiльноi торгiвлi просто повиннi були заперечувати iснування особливого робочого стану i вважали неможливим, щоб iнтереси останнiх могли вiдрiзнятися вiд iнтересiв iнших класiв. Згiдно Смiту, наш обiд залежить не вiд прихильностi м'ясника, кухаря або булочника, але вiд iх дбайливостi про власнi iнтереси, i ми не звертаiмося до iх гуманностi, але до iх егоiзму; ми нiколи не говоримо iм про нашi потреби, але про iх вигоди. Кожна людина стурбований завжди тим, щоб знайти можливо бiльш прибуткове застосування будь-якого капiталу, яким вiн може розпоряджатися. Вiн маi в дiйсностi на увазi тiльки свою власну вигоду, але природним чином, або, скорiше, необхiдним чином, дбайливiсть про свою власну вигоду приводить його до того, що вiн вважаi за краще то вживання капiталу, яке i в той же час i найкориснiшим для суспiльства . Д. Рiкардо назвав у своiх ВлОсновних законах народного господарства i обкладення податейВ» (1817) основнi положення А. Смiта освiченоi i добродiйною системою. Також i вiн вимагаi, щоб, подiбно до всiх iнших договорiв, робоча плата була надана багатому i вiльному змаганню ринку i нiколи б не пiддавалася втручанню законодавства. Вiн вимагаi скасування турбот про бiдних i, навпаки, намагаiться вiдобразити слово ВлнезалежнiстьВ» у серцi бiдних; треба вчити iх покладатися не на органiзовану i випадкову благодiйнiсть, а на власнi зусилля, i з розумом i передбачливiстю пiклуватися про своi прогодування. При iснуваннi системи досконалоi свободи торгiвлi кожна краiна присвячуi природно свiй капiтал i свою працю тим занять, якi для неi найбiльш прибутковi. Це переслiдування власноi вигоди знаходиться в дивовижнiй взаiмноi зв'язку з загальним благом цiлого. За допомогою пожвавлення промислiв i працьовитостi, винагороди талантiв i дiйсного використання природних сил свобода торгiвлi розподiляi працю найбiльш успiшним i господарським чином, мiж тим як за допомогою множення маси благ вона розширюi в той же час i загальне споживання, а за допомогою загальних уз вигоди i зносин пiдтримуi загальне товариство народiв по всiй землi. Це той основний закон, який вимагаi, щоб у Францii i Португалii виготовлялося вино, в Америцi i Польщi - хлiб, а в Англii - залiзнi, сталевi та iншi вироби. Рiкардо встановив цим принцип необмеженого подiлу працi i конкуренцii мiж iндивiдуумами i народами як природний закон розвитку держав. Полiтична теорiя лiбералiзму маi своiм джерелом вчення про природнi права i полiтичну фiлософiю XVIII столiття. Конституцiя становить, згiдно з цiiю доктриною, договiр, подiбно всiм iншим договорами, який може бути змiнений, якщо обставини того зажадають. Публiчна влада виходить з суверенiтету народу, який може розпоряджатися нею на свiй розсуд i iнтересам. Лiберальна теорiя бачить у державi тiльки необхiдне зло. Держава не маi нiякоi iншоi задачi, як захищати особистiсть, власнiсть i договори окремих осiб. Всi економiчнi та духовнi форми розвитку повиннi бути наданi вiльноi дiяльностi iндивiдуальних сил. Пiд iм'ям Влтеорii нiчного сторожаВ» Лассаль висмiював це вчення, що приписують державi тiльки функцiю захисту вiд грабежу i нападу. Фiзичне вiдмiннiсть мiж сильними i слабкими, економiчне вiдмiннiсть мiж бiдними i багатими, духовне вiдмiннiсть мiж розумними i дурними, моральне вiдмiннiсть мiж енергiйними i безвольними - словом, природна протилежнiсть мiж панами i слугами постiйно перетворюi в iлюзiю громадянську рiвнiсть i забезпеченiсть перед законом.
Соцiалiстичнi партii.
Соцiалiстичну теорiю економiчного i полiтичного життя не можна так легко викласти i дослiдити, як теорiю консервативноi та лiберальноi партiй, бо, по-перше, погляди цiii партii знаходят
Вместе с этим смотрят:
Presidential еlections in the USA
Анализ значения Средней Азии в работах учёных геополитиков
Вiги i торi в полiтицi Британii
Взаимоотношение государства и личности в тоталитарном государстве
Виды монархий в современном мире