Вiги i торi в полiтицi Британii

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДРЖЛ РЖ. ПОХОДЖЕННЯ ТА ПОЛРЖТИЧНРЖ ПОГЛЯДИ ВРЖГРЖВ

РОЗДРЖЛ РЖРЖ. ВРЖГРЖ ПРИ ВЛАДРЖ В РЖСТОРРЖРЗ БРИТАНРЖРЗ

РОЗДРЖЛ РЖРЖРЖ. ПОХОДЖЕННЯ ТА ПОЛРЖТИЧНРЖ ПОГЛЯДИ ТОРРЖ

РОЗДРЖЛ РЖV. ТОРРЖ ПРИ ВЛАДРЖ В РЖСТОРРЖРЗ БРИТАНРЖРЗ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОРЗ ЛРЖТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Партii як полiтичнi угрупування, заснованi на пiдтримцi певного аристократичного роду, виникають ще в давнi часи. Класичним прикладом цього i стародавнiй Рим напередоднi Пунiчних вiйн. Правляча верхiвка тАУ nobilitas- боролася мiж собою за владу та впливи. Угрупування, якi творилися тодiшньою римською знаттю, називалися factiones i представляли собою обтАЩiднання кiлькох родiв навколо iдиного роду патрицiiв, який виконував домiнуючу роль в такому обтАЩiднаннi. Члени factio солiдаризувалися мiж собою у боротьбi за владу i впливи. Крiм того часто поiднувалися вони мiж собою шлюбними i родинними звтАЩязками. Данi угрупування не мали визначеноi полiтичноi програми, але вiдрiзнялися тим, що шукали пiдтримки у рiзних категорiй населення.

Партii повиннi були мати певне представництво в парламентi, а вiдтак i певне представництво в полiтичнiй структурi суспiльства. Тiльки тодi до таких аристократичних угрупувань ми можемо застосувати термiн "партiя", а iх дiяльнiсть трактувати як передiсторiю формування сучасних полiтичних партiй.

В такому розумiннi зовсiм невелика кiлькiсть сучасних партiй пройшла в своiму розвитку зазначений етап. В iнших випадках партii або не проходили даного етапу iсторичного розвитку, або вiдмiннiсть мiж цим та наступним етапом була надто невиразною.

Яскравим прикладом партiй, якi найповнiше пройшли даний етап iсторичного розвитку, i англiйськi партii тАУ торi та вiги. Першi згадки про них зтАЩявляються в кiнцi ХVРЖРЖ ст. пiд час англiйськоi революцii 1698р. В ХVРЖРЖРЖ ст. цi назви застосовуються для характеристики двох конкуруючих в парламентi полiтичних угрупувань; тодi ж зтАЩявляiться в лексиконi слово "партiя" i першi трактати, що визначали iх iдеологiчнi засади та цiлi.

Партiю торi утворило аристократичне обтАЩiднання, котре пiсля реставрацii династii Стюартiв отримало бiльшiсть у парламентi i вiдзначилося переслiдуванням прихильникiв революцii. Вiги були противниками правлiння Якова РЖРЖ, при якому виступали головною опозицiйною силою i зрештою привели на англiйський трон Марiю i Вiльгельма Оранських. Порiвняно з торi вiги були бiльш лiберальними.

Нiде поза Англiiю перший етап розвитку полiтичних партiй не був таким виразним, нiде не було такого впливового парламенту.

Отже, визначимо основнi елементи представленоi роботи.

ОбтАЩiктом нашого вивчення i консервативна та лiберальна партii на полiтичнiй аренi Британii.

Предметом дослiдження i дiяльнiсть партiй "вiгiв" i "торi" в iсторичному та сучасному контекстах.

Мета роботи тАУ проаналiзувати дiяльнiсть партiй "вiгiв" i "торi" в iсторичному та сучасному контекстах.

Мета роботи передбачаi розвтАЩязання таких завдань:

1. Визначити походження партiй "вiгiв" та "торi".

2. Окреслити полiтичнi погляди вiгiв i торi.

3. Проаналiзувати особливостi дiяльностi вiгiв при владi.

4. Узагальнити результати правлiння консервативноi партii у рiзнi iсторичнi перiоди.

5. Охарактеризувати сучасний стан i специфiку функцiонування торi (консервативноi партii Великобританii) та вiгiв (лiберальна партiя Англii)

Загалом робота написана за допомогою 21 лiтературного джерела, складаiться з 4-х роздiлiв.

РОЗДРЖЛ РЖ. ПОХОДЖЕННЯ ТА ПОЛРЖТИЧНРЖ ПОГЛЯДИ ВРЖГРЖВ

З самого початку назва "вiгi" мала саркастичний характер. Так називали шотландських дисидентiв. Приблизно мiж 1660 та 1680 роками цей термiн почав вживатися по вiдношенню до англiйськоi партii. Партiя вiгiв утворилася iз тих, хто не погоджувався з правлiнням короля Якова РЖРЖ, при якому вони виступили головною опозицiйною силою i зрештою привели на англiйський трон Марiю та Вiльгельма Оранських [14, c. 151].

З самого заснування партiй вiгiв та торi мiж ними з'явились визначальнi вiдмiнностi. Вiгi були протестантами, противниками тогочасноi влади; вiги виступали проти абсолютноi монархii, виступали за обмеження ii влади парламентом. Вони довгий час намагались довести, що ганноверська династiя повинна бути на чолi Британii. Зрештою вони добилися визнання ii прав на англiйський престол i, скориставшись ii полiтичною пасивнiстю, зосередили полiтичну владу в руках премтАЩiра тАУ лiдера вiгiв Р. Валпола. Це i поклало початок англiйськiй традицii формування державного уряду. Змiцнення парламенту i послаблення королiвськоi влади було результатом дiяльностi вiгiв.

Спочатку мiж вiгами та торi йшла справжня битва за пiдтримку, за прихильнiсть народних мас та особливо за пiдтримку аристократичних родiв. Досить поширеною була практика, коли уряд перед кожним важливим голосуванням виплачував своiм прихильникам вiдповiдне матерiальне заохочення. В урядi навiть iснувало спецiальне бюро, котре власне й займалось пошуком прихильникiв в парламентi. Керiвник цього бюро пiзнiше трансформувався у органiзатора партiйноi фракцii [18, c. 145].

Але все ж таки, на початковому етапi свого розвитку, вiгi (зрештою як i торi) не були достатньо органiзованими i iм потрiбно було подолати ще безлiч перепон на шляху до того, щоб без жодного сумнiву назвати себе однiiю з провiдних партiй англiйського парламенту.

Розглянемо детальнiше становлення вiгiв як партii та iх полiтичнi погляди i засади.

Отже, зрадницька полiтика Карла II i РЖоанна II, яка прагнула до розширення королiвськоi влади за допомогою пiдпорядкування Англii патронату Людовика XIV, пiдiрвала положення партii торi й змусила ii вождiв знехотя примкнути до революцii 1688 р. Незважаючи на порiвняно мирний хiд цього перевороту, вiн додав теорii вiгiв щодо договiрного вiдношення мiж королем i народом значення основного законоположення. Принцип був висунутий конвенцiiю, що привела Вiльгельма III на престол. Внаслiдок самоi перемоги вiги в значнiй мiрi втратили характер партii реформаторiв. З 1689 р. до 1770 р. вони, за рiдкiсними винятками, тримали в руках урядову владу i найважливiшим iх завданням на той час стало фактичне встановлення кабiнетного правлiння, тобто солiдарного мiнiстерства, що представляi полiтичнi погляди не корони, а бiльшостi палат громад. На ТСрунтi виборчого порядку XVIII столiття, що допускало до виборiв досить нечисленний i ретельно пiдiбраний клас громадян, ця система прийняла характер своiрiдноi парламентськоi олiгархii, що при нагодi здатна була звернутися проти iдеi полiтичного верховенства нацii.[11, c. 74].

Полiтична програма вiгiв ТСрунтувалася на впливi найбiльших землевласникiв i на мiських класах. Першим партiя забезпечувала панування, другi ж дорожили нею головним чином через релiгiйну терпимiсть, що вiдрiзняла вiгiв вiд торi. Довге панування олiгархii, незважаючи на значнi заслуги в областi мiжнародноi полiтики й фiнансiв, призвело до повного занепаду полiтичноi моральностi, органiзованоi системи пiдкупiв i фаворитизму в адмiнiстрацii.

Епоха переваги торизму, що вiдкриваiться мiнiстерством Пiтта молодшого в 1784 р. i тягнеться майже без перерв до 1830 року, дуже скоро повернулася до кабiнетного правлiння, виробленого вiгами.

ВаВiги спочатку розпалися пiд впливом своii моральноi й полiтичноi катастрофи. Аристократичнi й лiберальнi тенденцii партii зумовили утворення самостiйних груп.

ВаПовернення вiгiв як керiвноi партii на полiтичну арену держави пов'язане iз вступом лорда Грея в мiнiстерство в 1830 р. i з першою реформою палати громад. Розширення виборчого права знаменуi нову епоху в англiйському державному життi. Надовго затриманий демократичний плин нестримно прориваiться вперед. У Францii вiгiв називали людьми лiвого центру. У загальному можна сказати, що англiйськi вiги пройшли у своiй iсторii три стадii розвитку. Вони сформувалися, як партiя, що вiдстоювала iдею договору мiж урядом й пiдданими, i в так провели революцiю 1688 р. Протягом майже безперервноi восьмидесятилiтньоi переваги вони розробили реформи парламентського верховенства й довели його до своiрiдноi олiгархii. Реорганiзацiя партii пiсля ii скинення при Георговi III вiдбулася навколо iдеi реформи саме цього вузькоолiгархiчного ладу [9, c. 52].

РОЗДРЖЛ РЖРЖ. ВРЖГРЖ ПРИ ВЛАДРЖ В РЖСТОРРЖРЗ БРИТАНРЖРЗ

Саме в 1830-1841 рр. вiги стали асоцiюватися з поняттям "лiберали". Проте, звичайно ж, iсторична назва "вiгi" залишилась з партiiю назавжди. Адже i нинi британську партiю лiбералiв подекуди називають вiгами.

Отож, повернувшись до влади, вiгi провели ряд реформ, аби покращити становище в державi та, звичайно ж, якомога довше залишатися керiвною партiiю в парламентi.

Пiд тиском демократичного руху, який набував сили, урядом вiгiв було прийнято Закон про знищення рабства у всiх англiйських колонiях. Вирiшилося i питання про дитячу працю на фабриках i в шахтах. Становище робiтникiв було настiльки жалюгiдним, що вони змушенi були вiдправляти своiх неповнолiтнiх дiтей працювати. Дiти 6-9 рокiв працювали в жахливих умовах по 12-14 годин на добу. Вiдтепер дiти до 13 рокiв могли працювати не бiльше 8 годин на добу, а пiдлiтки вiд 13 до 18 рокiв працювали не бiльш як 12 годин. Пiд контролем тред-юнiонiв почала дiяти фабрична iнспекцiя охорони працi; дiти до 14 рокiв щоденно упродовж двох годин мусили навчатися у школi; вводилися в практику обов'язковi перерви для приймання iжi.

Одночасно вiги ухвалили у 1834 р. Закон про бiдних. Згiдно з ним скасовувався податок на користь бiдних, який ранiше брали .з пiдприiмцiв. Бiднi позбавлялись права отримувати соцiальну допомогу за рахунок релiгiйних общин. Скрiзь впроваджувалися в практику робiтнi будинки тАУ своiрiднi в'язницi з обов'язковим повним трудовим днем. Згiдно iз цим законом робiтники повиннi були самi забезпечувати себе, а не чекати, доки хтось про них потурбуiться [12, c. 54].

У 1837 р. на змiну королю Вiльгельму IV прийшла королева Вiкторiя.

За перiод правлiння королеви уряд вiгiв втiлив у життя законопроекти про проведення шкiльноi та поштовоi реформи.

У перiод вiд 1815 до 1850 р. торговельно-промисловi переваги Англii у свiтi зросли. За рiвнем промислового виробництва i торговим оборотом вона випередила iншi краiни, ii вiйськовий i торговий флоти панували на всiх морських шляхах. Промисловий переворот вiд початку XIX ст. перейшов у свою завершальну стадiю [13, c. 63].

Практично всi головнi галузi промисловостi були механiзованi. У текстильному та бавовняному виробництвi Англiя тримала першiсть у свiтi. До 30-х pp. набуло стрiмкого розвитку машинобудування, споруджувалися фабрики з виробництва верстатiв, нових машин i механiзмiв. Одночасно Англiя почала вивозити машини за кордон, експорт цього виду продукцii з 1826 по 1850 р. зрiс у 6 разiв. Швидкому розвитковi будiвництва сприяв такий важливий чинник, як прокладання залiзниць. Пiсля винаходу в 1814 р. Д. Стефенсоном паровоза мережа залiзниць швидко з'iднала всю Англiю. Це змiцнило внутрiшнiй ринок краiни. У сiльському господарствi почали застосовувати новi методи обробiтку землi: поглиблену оранку, дренажнi системи, добрива. У 30-40-х pp. збiльшився експорт товарiв i продукцii текстильноi та важкоi промисловостi. Економiчне пiднесення було пов'язане з розвитком науки, визначним представником якоi був фiзик i хiмiк Майкл Фарадей. З iнтенсивним розвитком економiки в Англii вiдбулися демографiчнi змiни. Кiлькiсть працiвникiв на виробництвi разом iз родинами становила половину населення краiни.

Далi пропонуiмо на ваш розгляд етап дiяльностi партii, ближчий до сьогодення. Лiберальна партiя Великобританii, полiтична партiя, спадкоiмець вiгiв, заснована на iдеологii лiбералiзму. У 19 столiттi представляла iнтереси комерцii i промисловостi. РЗi видатними лiдерами i Пальмерстон, Гладстон, Ллойд-Джордж.

Саме з урядом лiбералiв пов'язане поняття "буржуазний реформiзм". Ллойд Джордж вважав за необхiдне вжити заходiв для подолання вiдвертого жебрацтва робiтникiв, якi можуть потрапити пiд вплив соцiалiстiв i марксистiв. Обiйнявши посаду мiнiстра фiнансiв, вiн у 1906тАУ 1911 рр. запропонував прийняти низку законiв щодо умов працi й життя робiтникiв. Уряд провiв через парламент закон про трудовi конфлiкти, який забороняв пiдприiмцям стягувати штрафи з тред-юнiонiв за збитки, заподiянi пiд час страйкiв, закони про безплатне початкове навчання, безплатне харчування в шкiльних iдальнях для дiтей з малозабезпечених сiмей. Окремими законами обмежувалася праця у нiчний час, а нiчна праця жiнок взагалi заборонялася. У 1906 р. був прийнятий закон про компенсацiю у разi непрацездатностi, який поширювався на всi категорii працюючих. У 1908 р. було встановлено 8-годинний робочий день (понадурочна робота оплачувалася додатково), а також закон про пенсiйне забезпечення за вiком для робiтникiв, якi досягли 70 рокiв, компенсацiю для безробiтних у разi хвороби. Кошти для страхування надходили з державного бюджету, внескiв пiдприiмцiв i вiд самих робiтникiв. Так були закладенi основи широкого соцiального законодавства [20, c. 5].

Запропонований Ллойд Джорджем бюджет на 1909 р. передбачав 1% видаткiв на соцiальнi потреби i збiльшення асигнувань на вiйськово-морськi сили. Видатки передбачалося покрити за рахунок збiльшення податкiв на багатих пiдприiмцiв, землевласникiв, спадщину, податкiв на тютюн, спиртнi напоi й поштовi марки. Не дивно, що цей бюджет, який, за словами його автора, повинен був почати перерозподiл власностi на користь народу, назвали ВлчервонимВ», а консервативна палата лордiв вiдхилила його. Боротьба Ллойд Джорджа з палатою лордiв завершилася прийняттям палатою общин бiлля (законопроекту), за яким функцii верхньоi палати значно обмежувалися тАУ бюджетнi питання вона не розглядала, а вiдхиляти законопроекти могли лише двiчi. Прийнятий утретi палатою общин законопроект автоматично ставав законом.

У 1912 р. лiберальний уряд винiс на розгляд у парламентi бiлль про гомруль, який передбачав створення iрландського парламенту i мiсцевих органiв влади зi збереженням урядовоi влади в руках англiйського намiсника. Палата лордiв двiчi вiдхилила законопроект, i протягом двох рокiв, поки вiн розглядався, консерватори зумiли активiзувати антиiрландськi настроi в Ольстерi тАУ найбiльш розвиненiй частинi Пiвнiчноi РЖрландii, населенiй переважно англiйцями i шотландцями. На вiдмiну вiд iрландцiв-католикiв, вони були протестантами i заявили, що не допустять переходу Ольстера пiд управлiння iрландського парламенту. Створювалися багатотисячнi загони волонтерiв, якi вiдкрито готувалися до бойових дiй. У вiдповiдь формувалися озброiнi загони в РЖрландii. Назрiвала громадянська вiйна. Англiйськi вiйськовi пiдтримували протестантiв Ольстера.

У вереснi 1914 р. уряд лiбералiв i палати общин втретi прийняли закон про гомруль, але виключили Ольстер iз сфери його дii. Набрання законом чинностi вiдкладалося до закiнчення Першоi свiтовоi вiйни [4, c. 84].

З 1914 р. почався занепад, посилена Лейбористська партiя вiдсунула Лiберальну партiю на середнi позицii.

До першоi свiтовоi вiйни Лiберальна партiя (або партiя вiгiв) уступала по полiтичному й соцiальному впливi на британцiв тiльки консерваторам.

Лiберали об'iднали сили з Соцiал-демократами (СПД) на виборах 1983 i 1987. У 1988 бiльшiсть СДП проголосувало за об'iднання з лiбералами для створення Соцiал i лiбералiв-демократiв [1, c. 84].

РОЗДРЖЛ РЖРЖРЖ. ПОХОДЖЕННЯ ТА ПОЛРЖТИЧНРЖ ПОГЛЯДИ ТОРРЖ

Спочатку сама назва "торi", так само як i "вiгi" мала саркастичний характер. Так прозивали iрландських бунтiвникiв. Становлення партii, як i ii суперникiв, теж почалось в 60-х роках XVII ст. Партiю торi утворило аристократичне обтАЩiднання, котре пiсля реставрацii династii Стюартiв отримало бiльшiсть у парламентi i вiдзначилося переслiдуванням прихильникiв революцii. Представники торi були католиками i схвалювали та пiдтримували полiтику короля Якова РЖРЖ. Також, з часом, вони почали добиватися вiдновлення прав та повернення маiткiв, втрачених пiд час революцii.

Соцiальний склад партii перших торi був неоднорiдним. До неi входили вихiдцi з родин великих землевласникiв, верхiвки духовенства, юристiв, вищих чинiв армii, королiвськоi бюрократii. Ядро партii становили вершини верств правлячих класiв тАУ родовита аристократiя. Це не дивно, адже практично всi члени партii торi активно пiдтримували i короля, i iснуючий у краiнi реставрацiйний режим.

Основнi iдеi торi були взятi ii iдеологами з концепцii Роберта Фiльмера, автора знаменитого трактату тАЬПатрiарх, або природна влада королiвтАЭ. Кредо Фiльмера зводилося до вiдстоювання переваги абсолютноi монархii над iншими формами правлiння, затвердженнi божественного походження королiвськоi влади, а отже ii абсолютностi, неподiльностi й "непiдсудностi" суду земному. Фiльмер також тiсно повтАЩязував монархiю iз правом власностi, прирiвнюючи зазiхання на земельну власнiсть до замаху на владу монарха. Природно, що подiбнi погляди прийшлись до серця багатьом землевласникам, i теорiя Фiльмера знайшла своiх прихильникiв серед бiльшостi лендлордiв i джентрi Англii.

ВаОдним з переконаних прихильникiв концепцii Фiльмера став лорд-канцлер i iдеолог партii торi Е.Кларендон. У своiй роботi тАЬЛевiафантАЭ Кларендон виклав власнi погляди на природу королiвськоi влади i дiйшов до висновку про ii безмежнiсть. На його погляд, монарх у правi вiдняти навiть життя у своiх пiдданих. Кларендон думав, що абсолютна монархiя тАУ це найкраща форма правлiння, оскiльки нiде бiльше народ не користуiться повною мiрою "волею, недоторканнiстю власностi й правосуддям" [5, c. 26].

Теоретичними захисниками абсолютизму стало багато членiв палати громад, якi примкнули до партii торi. Доктрина божественного походження влади монарха стала головним аргументом в iдеологii партii торi. РЖз цiii доктрини прихильники короля виводили положення про обов'язок всiх пiдданих йому коритися й про неможливiсть опору, особливо за допомогою зброi. Теза про "непротивлення" i про "пасивну покiрнiсть" королевi стала одним з основних принципiв раннього торизму, а твердження про те, що "повстання i смертним грiхом", тАУ улюбленою заявою торi.

Виступаючи за необмежену владу короля й проповiдуючи покору iй, торi все ж не бажали повнiстю передавати в руки монарха всю повноту влади й вiдмовлятися вiд долi в керуваннi державою. Тому вони висунули теорiю "рiвноваги чинностей", виразником якоi став член Королiвського лондонського суспiльства Томас Спрат. В опублiкованiй ним в 1667 р. "РЖсторii Королiвського суспiльства" вказувалося, що англiйська монархiя тим i вiдрiзняiться вiд iспанськоi та французькоi, що не вимагаi слiпоi деспотичноi покори вiд пiдданих, а виступаi за досягнення "розумноi рiвноваги чинностей" (тобто короля, лордiв i громад) у полiтицi. Подiбна рiвновага сприяi створенню гармонii мiж iнтересами iндивiдуумiв i суспiльним благом. Будь-яке ослаблення полiтичноi рiвноваги "неминуче приведе до абсолютизму, створить дисгармонiю й послабить державу". Щоб перешкодити цьому, король повинен управляти за допомогою парламенту. Однак торi не хотiли розширення функцiй парламенту. Як писав iз цього приводу Дж. Локк, "торi вирiшили позбавити парламент повноважень i можливостi змiнювати що-небудь у державному або церковному устроi, залишивши його тiльки як iнструмент для збору грошей" [2, c. 7].

Свою прихильнiсть королевi торi неодноразово демонстрували в парламентi пiд час обговорення рiзних законопроектiв. Вони висловлювалися в захист королiвських прерогатив у церковних справах i в питаннях фiнансовоi полiтики. Особливо активно торi виступили в перiод так званоi "винятковоi кризи" 1678-1681 рр., коли в краiнi розгорiлася гостра дискусiя про можливiсть вступу на престол брата короля Якова РЖРЖ тАУ прихильника католицькоi церкви. Запропонований вiгами бiлль про виключення iз числа престолонаслiдникiв Якова РЖРЖ торi зустрiли дуже гостро. Вони побоювалися, що "втручання в право спадкування приведе до небажаних результатiвтАЭ, можуть виникнути небезпечнi наслiдки тАУ короля захочуть вибирати за бажанням, або втрутяться iншi краiни для надання допомоги законному спадкоiмцевi, i тодi вiйна буде неминучою [2, c. 8].

Отже, як ми бачимо, партiя торi у перiод Реставрацii непохитно захищала iнтереси монархii й була готова поставити на карту навiть саме iснування протестантськоi релiгii, аби тiльки зберегти в недоторканностi древнiй порядок престолонаслiдування. Вiдстоюючи доктрину божественного походження влади короля, торi жадали вiд пiдданих безумовного пiдпорядкування його волi й не допускали навiть думки про можливiсть вчинення опору монарховi.

Пiсля Славноi революцii, у результатi якоi в краiнi встановилося правлiння обмеженоi монархii, i буржуазiя разом iз земельною аристократiiю значно змiцнила своi позицii, почавши впливати на всю дiяльнiсть уряду, функцii полiтичних партiй дiаметрально змiнилися. Партiя вiгiв з опозицiйноi перетворюiться в партiю "порядку", а торi займаi мiсце полiтичноi опозицii. Особливiстю стратегiй обох партiй було те, що вони користувалися iдиною iдеологiiю тАУ Просвiтництвом. Пояснювалося це тим, що учасники полiтичноi боротьби були носiями двох видiв власностi - земельноi й грошовоi. Звiдси й пiшла тотожнiсть поглядiв вiгiв i торi на питання про походження державноi влади, конституцiйний устрiй, парламентськi привiлеi та королiвську прерогативу. Обидвi партii також рiвною мiрою роздiляли теорii "суспiльного договору", "подiлу влади", захищали громадянськi свободи. Але оскiльки торi ставали опозицiонерами по вiдношенню до полiтики короля Вiльгельма Оранського, представника вiгiв, то саме вони ввели у свiй iдеологiчний арсенал теорiю "опозицii". Найдокладнiше дане питання було розглянуте в роботi ВлЛист про патрiотизмВ» знаменитим просвiтителем, одним з лiдерiв партii торi, лордом Болiнгброком. Вiн вважав створення опозицii поганому правлiнню обовтАЩязком кожноi чесноi людини. Болiнгброк був упевнений, що та партiя, яка стаi опозицiйною i дii систематично, вiддаючи перевагу мудрим перед нерозумними, чесним перед нечесними в керуваннi державою, буде користуватися бiльшою повагою, авторитетом i з легкiстю досягне поставленоi метиВ». Найважливiшим у данiй теорii був висновок Болiнгброка про те, що за допомогою партiйноi опозицii можливо домогтися одночасно двох цiлей: зв'язати дii верховного правителя й поставити заслiн проти стихii мас, здатноi привести до громадянськоi вiйни [1, c. 202].

Таким чином, партiйна опозицiя була своiрiдним детонатором, що перешкоджаi встановленню тиранii правителя, з одного боку, i настанню хаосу й анархii, з iншоi.

Характеристика партii торi найяскравiше представлена одним з ii прихильникiв тАУ знаменитим лiтератором Джонатаном Свiфтом. На його думку, торi вважають неможливим змiну iснуючого ладу (правлiння конституцiйноi монархii), вiрять в "святеннiсть" i недоторканiсть особи короля й захищають його прерогативу. Вони впевненi, що законнiй владi нi в якому разi не можна чинити опiр (у цьому пунктi Свiфт розходився з Болiнгброком). Торi стоять на сторожi iнтересiв англiканськоi церкви й думають, що не слiд довiряти посад тим, хто не вiрить у пануючу релiгiю. Свiфт вважав партiю торi найкращою полiтичною партiiю [16, c. 53].

РЖдейна спiльнiсть полiтичних партiй виключала виникнення будь-яких антагонiзмiв мiж ними. "Я нiтрохи не вважаю торi ворогами нинiшнього уряду, тАУ заявляв один iз прихильникiв вiгiв, журналiст Дж. Аддiсон. тАУ РЖ взагалi, торi i вiги мало чим вiдрiзняються один вiд одного. РЖ тi, i iншi щиро вiдданi й краiнi, i вiрi, i виявилися в рядах протиборчих партiй в силу обставин, або по випадковостi" [3, c. 53]. Прагнучи згладити iснуючi мiж партiями розбiжностi, просвiтитель на деякий час забував про класовi антагонiзми, що були у виразникiв грошових i земельних iнтересiв, тодi як саме суперництво цих iнтересiв i становило основну причину полiтичноi боротьби в краiнi.

Спiльнiсть економiчних iнтересiв партiй диктувала необхiднiсть iхнього об'iднання по ряду питань. Торi i вiги легко знаходили спiльну мову пiд час обговорення законопроектiв, що прописували бiльш чiтке розмежування повноважень законодавчоi й виконавчоi галузей влади (ВлАкт про заколотВ», ВлБiлль про праваВ», ВлАкт про влаштуванняВ»). На цю "спiльнiсть iнтересiв" нерiдко вказували й самi члени партiй. Наприклад, Д.Дефо й Дж. Аддiсон висловлювали переконання в iдентичностi цiлей партiй тАУ насамперед у частинi задоволення iх власних меркантильних iнтересiв, а також небажаннi яких-небудь змiн у державному правлiннi. Про це ж писав i Болiнгброк, який пiдкреслював, що торi, якi прийшли до влади при королевi Ганнi, переслiдували тi ж матерiальнi вигоди в особистих i партiйних iнтересах, що й вiги [7, c. 8].

Ще одним об'iднуючим моментом у стратегii й тактицi партiй стало використання ними у своiй боротьбi народних низiв як своiрiдного важеля тиску. Треба вiдзначити, що на рубежi ХVП-ХVIII ст. у краiнi рiзко зросла полiтична активнiсть не тiльки вищих i середнiх верств, але й низiв Англii.

Якщо говорити про розходження в стратегii й тактицi партiй у перiод становлення двопартiйноi системи, то вони стосувалися вже не полiтичних питань, як це бувало в попереднiй перiод Реставрацii, а економiчноi й релiгiйноi полiтики уряду. Залишаючись по колишньому вiдданими iнститутам монархii, англiканськiй церквi, а також традицiям i порядкам патрiархальноi Англii, торi минулого змушенi були вiдiгравати роль полiтичноi опозицii, критикуючи уряд, що не в достатнiй мiрi враховував iнтереси "земельних людей". Новi реалii вимагали внесення коректив у тактику торi, i на довгий час урядова партiя зробилася опозицiйною. Що ж стосуiться iдеологiчноi платформи раннiх торi, то ii окрем i елементи лягли в основу сучасного британського консерватизму [7, c. 8].

РОЗДРЖЛ РЖV. ТОРРЖ ПРИ ВЛАДРЖ В РЖСТОРРЖРЗ БРИТАНРЖРЗ

З 1679 р. почала загострюватись боротьба мiж королем i парламентом. Ця боротьба призвела в 40-х роках до першоi англiйськоi революцii. Згодом виявилось, що реставрацiя Карла II не зупинила боротьбу мiж круглоголовими (вiги) i кавалерами (торi). Зрадницька полiтика Карла II i РЖоанна II, якi намагалися розширити королiвську владу шляхом пiдпорядкування Англii французькому королю Людовику XIV, пiдiрвала авторитет партii торi i змусила ii лiдерiв взяти участь у революцii 1688 р.

У 1770 р. Георг III нанiс лiбералам значного удару, призначивши дiйсним мiнiстерство Норта, до складу якого входили партii середнього та дрiбного землеволодiння. Цi кроки короля були швидко пiдтриманi партiiю консерваторiв, а згодом i народними масами. Тепер поступово торi почали ставати авторитетнiшими нiж вiги. Епоха правлiння консерваторiв починаiться 1784 i триваi до 1830 р. Пiсля краху своii полiтики партiя лiбералiв розпалася, органiзувавши самостiйнi групи: аристократичну i лiберальну [16, c. 74].

Знову продовживши свою дiяльнiсть, вiги починають реформи i розширюють виборче право. З переходом РДвропи на нову республiканську течiю, поступово старi назви англiйських партiй вiдходять в минуле та забуваються. Тепер членами парламенту стають лiберали i консерватори. Щоправда старi термiни не були повнiстю замiненi i продовжували застосовуватись, але вже не на офiцiйному рiвнi.

На початку XIX ст. репресивна полiтика торi в особi прем'iра Р. Карслi пiдiрвала вплив партii на маси. Лiберальне крило партii почало пошук компромiсу з буржуазiiю, що призвело до загострення внутрiшньопартiйних вiдносин. Остаточного удару по полiтичним позицiям торi нанесла парламентська реформа 1832 р., що вiдкрила доступ до парламенту представникам промисловоi буржуазii [20, c. 5].

В серединi XIX ст. на основi партii торi сформувалась консервативна партiя Великобританii, що iснуi дотепер. Пiсля реформи 1832 р. почали виникати мiсцевi органiзацii консерваторiв, що у 1867 р. об'iдналися в Нацiональний союз консервативних i конституцiйних асоцiацiй. Велику роль в формуваннi партii зiграв Б. Дiзраелi тАУ лiдер консерваторiв 1846-1881 рр., що був прем'iр-мiнiстром в 1868 р. та протягом 1874-1880 рр. З 1870-х до 1880-х рокiв на консервативну партiю, яка виражала iнтереси аристократiв-лендлордiв, стали покладатися все ширшi кола промисловоi буржуазii. Поступово консерватори, продовжуючи захищати права лендлордiв, почали разом перетворюватися в основну партiю англiйського монополiстичного капiталу.

У 1885-1886 рр., 1886-1892 рр., 1895тАУ1902 рр., 1902-1905 рр. консерватори неподiльно перебували при владi (лiдер партii в 1881-1902 рр. Р. Солсберi, в 1902-11 рр. А. Бальфур), в 1916-19рр. i 1919-22 рр. тАУ в коалiцii з лiбералами i лейбористами (у 1911-23 рр. лiдер партii Бонар Лоу). У перiод мiж двома свiтовими вiйнами (1918-1939 рр.) Консервативна партiя (лiдери: у 1923-37 рр. З. Болдуiн, в 1937-40 рр. Н. Чемберлен) майже весь час перебувала при владi.

У 1940 р. пiсля повного краху полiтики умиротворення фашистськоi агресii, що проводилася консервативним урядом Н. Чемберлена, коалiцiйний уряд (1940-45 рр.) очолив У. Черчiлль тАУ лiдер консерваторiв в 1940-1955 рр. Незабаром пiсля закiнчення Другоi свiтовоi вiйни 1939-45 рр. Черчiлль в своiй промовi в Фултонi (США) в березнi 1946 р. сформулював програму об'iднання сил захiдного свiту для боротьби проти радянськоi Росii i призвав до створення антирадянських вiйськово-полiтичних блокiв [21, c. 5].

Пiсля поразки на парламентських виборах 1945 р. партiя провела реорганiзацiю свого партiйного апарату i структури з метою розширити масову базу партii, була розроблена також гнучкiша програма в областi соцiальноi полiтики. У 1965 р. на чолi партii став Е.Хiт, який в 1970 роцi став главою кабiнету мiнiстрiв Великобританii. Дiяльнiсть консервативного уряду ознаменувалася посиленням наступу монополiй на життiвi iнтереси робiтникiв i антипрофспiлковими заходами, репресiями проти борцiв за громадянськi права в Пiвнiчнiй РЖрландii; в областi зовнiшньоi полiтики уряд Хiта добився приiднання краiни до "Спiльного ринку" (1972 р.), воно зробило ряд крокiв по збереженню вiйськовоi, економiчноi i полiтичноi присутностi Великобританii в районi "на схiд вiд Суеца". У 1972 роцi партiя налiчувала близько 3 млн. членiв. Величезну владу в Консервативнiй партii маi лiдер партii, який у разi перемоги партii на парламентських виборах стаi прем'iр-мiнiстром [19, c. 57].

4 травня 1979 року до влади в Британii прийшла Маргарет Тетчер, отримавши перемогу на чергових парламентських виборах. Вперше в iсторii РДвропи на чолi уряду стала жiнка. В Великобританii розпочалась епоха Тетчер, яка тривала 11 рокiв 6 мiсяцiв та 19 днiв.

Тетчер прийняла Британiю не в найкращому станi. За три десятирiччя тАУ з 1945 по 1975 рiк тАУ частка колишньоi "майстернi свiту" в свiтовому промисловому виробництвi зменшилася рiвно вдвiчi: з 10 до 5 вiдсоткiв. РЗi обiйшли i переможена у Другiй свiтовiй Захiдна Нiмеччина, i Францiя. Британська економiка ставала дедалi бiльш вiдсталою порiвняно з iншими краiнами, що стрiмко розвивалися; якiсть британських товарiв не пiдвищувалася i вони ставали неконкурентоспроможними на свiтовому ринку.

Величезним ударом для Британii став крах ii найбiльшоi в iсторii свiту iмперii, який вiдбувся саме в цi десятирiччя. Проблема була не тiльки економiчно-полiтична, але й психологiчна. "Британiя вже занадто мала, щоб бути левом, але все ще занадто велика, аби бути кiшкою", тАУ гiрко жартували жителi Альбiону. Треба було шукати нове мiсце краiни у свiтi.

ВаРЖ саме Тетчер зупинила "соцiалiстичний наступ", який нависав над Британiiю протягом останнiх десятирiч. Нова керiвниця британського уряду поставила перед своiю командою чiтке завдання: максимально обмежити втручання держави в життя суспiльства. А за рахунок цього дати простiр вiльнiй iнiцiативi людини, звiльнивши ii вiд дрiбтАЩязковоi опiки з боку держави, i водночас повернути державi традицiйний авторитет i владу в питаннях громадського життя.

Епоха Тетчер тАУ це час, коли пiсля 30-рiчного панування колективних цiнностей у Британii на перший план стала висуватися значущiсть людськоi особистостi, вiльноi, але й вiдповiдальноi за все, що вiдбуваiться в суспiльствi. "Ми повиннi знизити податки, тАУ проголосила Тетчер. тАУ Податки на заробiтну плату, податки на заощадження, податки на талант.. Ми знизимо податки так, що люди зможуть бiльше жити для себе, для своiх родин, самi будувати своi майбутнi". РЖ Тетчер справдi зробила це. Найголовнiшим прiоритетом нового уряду став суворий контроль над грошовою масою заради приборкання iнфляцii. Для цього було рiзко зменшено всi витрати, запланованi державним бюджетом (крiм витрат на оборону) i суттiво скорочено кiлькiсть державних службовцiв. Особливо гостре невдоволення в багатьох британцiв викликало скорочення державних витрат на житлове будiвництво i "обрiзання" бюджетiв мiсцевих органiв влади, здiйсненi урядом Тетчер [10, c. 6].

Тетчер не втручалась у бiзнес. РДдиним винятком iз цього правила стала ii послiдовна i жорстка боротьба проти будь-яких монополiй, як державних, так i приватних. Зокрема Тетчер зробила все, щоб зруйнувати вже практично створену в попереднi десятилiття лейбористами державну монополiю на освiту та охорону здоровтАЩя. Було запроваджено суттiвi податковi пiльги для середнього та малого бiзнесу. Бiльшiсть нацiоналiзованих лейбористами в попереднi роки промислових пiдприiмств Тетчер реприватизувала, докладаючи при цьому максимум зусиль, щоб якомога бiльша частина iхнiх акцiй потрапила до рук дрiбних акцiонерiв. "Я бажаю кожному стати капiталiстом, тАУ заявляла Тетчер, тАУ мрiю, щоб у кожноi людини була належна iй власнiсть". ПремтАЩiр-мiнiстр вiд початку свого правлiння стверджувала, що для структурноi перебудови економiки потрiбно вiсiм-десять рокiв [8, c. 14].

Першi два роки ii правлiння не дали суттiвих позитивних змiн в економiцi, число безробiтних збiльшилося майже втричi. Кiлькiсть же невдоволених ii реформами зростала в геометричнiй прогресii. "Трон" пiд Тетчер захитався. РЖ цiлком можливо, що вона так i не змогла б до кiнця реалiзувати свою програму лiберально-консервативних реформ, якби на допомогу iй 1982 року несподiвано не прийшла.. аргентинська вiйськова хунта. Генерали з iншого кiнця земноi кулi на той час переживали рiзке падiння свого авторитету серед власних громадян. РЖ вирiшили, що нiщо так не сприятиме вiдновленню цього авторитету, як невеличка переможна вiйна. ОбтАЩiктом "для перемоги" було обрано острови у Пiвденнiй Атлантицi, якi британцi називають Фолклендами, а аргентинцi тАУ Мальвiнами. До 1820 року цi, на той час безлюднi, острови формально належали Аргентинi. Британцi висадилися там без згоди аргентинцiв i заснували свою колонiю. На початок 80-х рокiв минулого столiття острови населяли близько 1800 британських пiдданих, переважно шотландцiв; також там було бiля 800 тисяч овець тАУ вiвчарство було основним заняттям острiвтАЩян. Аргентина нiколи не визнавала британського суверенiтету над островами i вимагала iхнього повернення спочатку через Лiгу Нацiй, а потiм через ООН. Британцi натомiсть пропонували провести серед острiвтАЩян референдум про належнiсть островiв i виконати його рiшення. Конфлiкт тягнувся десятилiттями, аж поки 12 квiтня 1982 року аргентинськi десантники несподiвано не висадилися на островах, роззброiли без iдиного пострiлу два десятки британських вiйськовослужбовцiв i вiдправили iх через Бразилiю додому. Пiсля цього хунта запропонувала вирiшити подальшу долю островiв "без застосування сили" через третейський суд ООН. Аргентина розраховувала на те, що iвропейцi не захочуть вести колонiальну вiйну за тридевтАЩять земель, та, зрештою, справу буде спущено на гальмах. Як же помилилися аргентинськi генерали! [8, c. 18]

Тетчер безапеляцiйно заявила на засiданнi уряду: "Джентльмени, ми мусимо воювати". До Пiвденноi Атлантики було вiдряджено бiльшу частину британського флоту. 2 травня за особистим наказом Тетчер було потоплено флагман аргентинського флоту крейсер ВлБелграноВ», 21 травня британськi десантники висадилися на Фолклендах, а 15 червня пiсля запеклих боiв аргентинцi капiтулювали. Майже 11 тисяч iхнiх воякiв потрапили у британський полон. РЖ хоча Британiя втратила пiд час цiii вiйни 255 вiйськовослужбовцiв, рiшучi дii Тет

Вместе с этим смотрят:

Анализ значения Средней Азии в работах учёных геополитиков

Виды монархий в современном мире

Внешняя политика Республики Казахстан на современном этапе

Выявление основных проблем молодежной политики КПРФ и поиск путей их решения

Генезис института многопартийности в РФ