Специальный статус Курдского автономного района в Ираке

Державна полiтика вiдiграi надзвичайно важливу роль у суспiльному життi. Саме вона покликана своiчасно виявляти назрiлi проблеми розвитку суспiльства, аналiзувати iх, установлювати причини виникнення, складнощi, суперечливiсть та знаходити шляхи вирiшення цих проблем. У сферi державноi полiтики приймаються вiдповiднi державно-полiтичнi рiшення, розробляiться вiдповiдний iнструментарiй, створюiться механiзм iх реалiзацii.

Реформування суспiльного життя Украiни, становлення демократичноi, соцiальноi, правовоi держави, багатопартiйностi та iнших демократичних iнститутiв у процесi трансформацii украiнського суспiльства вимагають пiдготовки нового поколiння аналiтикiв, консультантiв, експертiв, викладачiв, органiзаторiв для системи державного управлiння, партiй i рухiв, засобiв масовоi iнформацii, центрiв, фондiв та iнших структур, систематичного пiдвищення iхньоi квалiфiкацii. Нинi в Украiнi практично не вироблено квалiфiкованого аналiзу державноi полiтики та механiзмiв полiтики впровадження у зв'язку з вiдсутнiстю як методик, науковоi та навчально-методичноi лiтератури, так i спецiально пiдготовлених фахiвцiв. Це складне й вiдповiдальне завдання, вiд вирiшення якого безпосередньо будуть залежати нашi успiхи в усiх сферах життiдiяльностi украiнського суспiльства.

Отже, цим продиктована необхiднiсть докладного аналiзу державноi полiтики, особливо в умовах того перехiдного стану, в якому зараз перебуваi Украiна, а також потреба дослiдження iсторичного й мiжнародного досвiду ii розробки та впровадження, вивчення вiдповiдних науково-теоретичних надбань, що насамперед сприятиме з'ясуванню особливостей складноi динамiки державноi стратегii й тактики, допоможе зрозумiти основнi закономiрностi й механiзми ii впровадження в Украiнi.

Вiтчизняний iсторичний досвiд i теоретичнi дослiдження зарубiжних науковцiв переконливо засвiдчують, що початковий етап суспiльного процесу, рiзновидом якого й i, зрештою, державна полiтика, починаiться тодi, коли проблема розглядаiться ще в стадii свого зародження як гiпотетична або можлива, коли вона повинна бути заздалегiдь розпiзнана й iдентифiкована. В такому разi варiанти розв'язання проблеми можуть бути швидко вивченi та експериментальне перевiренi, а це i i предметом наукового аналiзу державноi полiтики.

У свою чергу, державна полiтика, в широкому розумiннi цього термiна, може визначатися як вибiр державними iнституцiями мiж дiяльнiстю та бездiяльнiстю щодо вирiшення суспiльних проблем. Адже втрати украiнського суспiльства в темпах реформування зумовленi не стiльки вiдсутнiстю чiтких уявлень про цiлi й перспективи краiни в свiтовому геополiтичному просторi, скiльки вiдсутнiстю науковоi, цiлiсноi програми соцiально-економiчного й полiтичного розвитку на найближчi й бiльш вiддаленi роки.

У державотворчiй полiтицi, яка здiйснювалася в умовах тоталiтарних формацiй та панування однiii iдеологii й не передбачала плюралiзму думок, несмiливi рекомендацii науки не лише iТСнорувалися, а й часом вважалося некоректним порушення питання про необхiднiсть наукового пiдходу до осмислення державних iнститутiв та категорiй управлiння суспiльним розвитком.

Процес розробки i впровадження державноi полiтики багатогранний, тому, характеризуючи його, не можна застосовувати однаковi критерii, оскiльки кожна проблема потребуi iндивiдуального вирiшення. Для аналiзу в полiтичних науках часто використовуються теоретичнi класифiкацiйнi пiдходи й моделi.

Державна полiтика тАУ це набiр цiнностей, цiлей та знарядь, пов'язаних з визначенням суспiльних проблем

Державна полiтика тАУ це не випадкова, безсистемна поведiнка учасникiв процесу полiтики, а цiлеспрямована дiя/бездiя, що розробляiться для досягнення поставленоi мети.

Державне управлiння тАУ це своiрiдна форма i засiб практичного втiлення в життя державноi полiтики. Полiтика й управлiння тiсно взаiмопов'язанi, внаслiдок чого полiтика стаi управлiнням, а управлiння становить найбiльшу полiтику. Управлiнськi питання не i полiтичними, але при цьому полiтика нiчого не варта без пiдтримки управлiння, тому що управлiння не i полiтикою.

Управлiння тАУ це система органiв та установ, призначених здiйснювати рiшення полiтичноi влади. Соцiальне управлiння вирiзняiться з-помiж iнших керованих систем тим, що в його рамках дiють не лише стихiйнi механiзми, а вiдразу двi взаiмопов'язанi детермiнанти: i свiдомий, i спонтанний способи регулювання. Вiдомо, що в бiльшостi випадкiв у людини не виникаi потреби в спецiальному науковому обТСрунтуваннi своiх дiй, тобто апеляцii до науки. Така потреба з'являiться тiльки тодi, коли рiшення маi багато варiантiв i людинi складно оцiнити наслiдки своiх дiй, коли колектив, яким управляють, i досить великим, i вiд того, як вiн буде органiзований, значно залежить результат його дiяльностi. Державне управлiння в людському суспiльствi органiзовуi, регулюi, спрямовуi та контролюi дiяння суб'iкта державного управлiння, спрямоване на об'iкт державного управлiння.

Характеризуючи державне управлiння, необхiдно передусiм вiдзначити, що це тАУ пiдзаконна дiяльнiсть органiв виконавчоi влади спрямована на практичну органiзацiю суспiльного життя i забезпечення особистоi безпеки громадян, створення умов для iхнього матерiального, культурного та духовного розвитку. [6]

Для здiйснення своiх завдань i функцiй кожна держава створюi рiзноманiтнi органiзацii. Така система всiх державних органiзацiй, що беруть участь у здiйсненнi завдань i функцiй держави, називаiться ii механiзмом. Серед названих органiзацiй i державнi органи, що надiленi державно-владними повноваженнями. Систему таких органiв i називають апаратом держави. Звiдси механiзм держави криi в собi:

Ø апарат держави;

Ø державнi пiдприiмства;

Ø державнi установи;

Ø iншi державнi органiзацii.

Державнi пiдприiмства тАУ вид державних органiзацiй, якi безпосередньо реалiзують функцii та завдання держави у сферi матерiального виробництва. Сюди слiд вiднести державнi пiдприiмства з виробництва товарiв, надання послуг, торгiвлi, громадського харчування та iн.

Державнi установи тАУ вид державних органiзацiй, на якi покладено завдання з реалiзацii функцiй держави у сферi нематерiального виробництва. До них слiд вiднести установи у сферi культури, охорони здоров'я тощо. Це, наприклад, державнi дошкiльнi дитячi установи, школи, училища, середнi й вищi навчальнi заклади, система лiкарень, санаторiiв та iнших установ охорони здоров'я.

Дiяльнiсть держави в умовах сучасного суспiльства повинна враховувати рiвень загальнонародних, групових, iндивiдуальних iнтересiв в органiзацii життiдiяльностi суспiльства, що i основним показником ii ефективностi й навiть необхiдностi. Управлiнськi аспекти дii полiтики зумовленi не тiльки соцiально-економiчними детермiнантами, а й напрямом державноi полiтики в суспiльствi загалом. Як зауважуi американський дослiдник Т. Ловi, Влпрактика управлiння визначаi полiтикуВ» [5].

Зв'язок державноi полiтики й соцiально-економiчних суспiльних детермiнант в аспектi управлiння виявляiться в тому, що основними суб'iктами управлiння суспiльством i державнi iнститути, а тому полiпшення управлiння тАУ найважливiший чинник дiяльностi держави. Ось чому державна полiтика, на думку Г. Райта, i сферою, яка складаiться з багатьох дисциплiн, сфокусованих на процесах i функцiях управлiння. Державне управлiння трактуiться як спiльнi зусилля певноi групи в контекстi держави; охоплення всiх трьох гiлок влади тАУ виконавчоi, законодавчоi i судовоi; важливий чинник у формуваннi державноi полiтики, а отже, як один зi складникiв процесу полiтики [6].

Соцiально-економiчнi умови водночас i суб'iктом i об'iктом впливу полiтики, адже навколишнi середовище може лiмiтуватися й реТСулюватися ефективною полiтикою. До поняття середовища можемо вiднести:

Ø географiчнi характеристики: клiмат, ресурси, топографiю тощо;

Ø демографiчнi характеристики: чисельнiсть i динамiка населення, розселення, урбанiстичнi умови, вiкова структура населення;

Ø полiтичну культуру;

Ø соцiальну структуру суспiльства;

Ø економiчну систему.

Взаiмозалежнiсть суспiльних умов i державноi полiтики зумовлена тим, що, вiдповiдно до конкретно-iсторичних умов, державна полiтика може здiйснюватися у двох режимах: нормальному та надзвичайному.

Перший ТСрунтуiться на об'iктивних законах i максимально враховуi дii механiзмiв соцiальноi саморегуляцii, тобто здiйснення полiтичноi та управлiнськоi дiяльностi за допомогою мiнiмально необхiдного владного реТСулювання максимально вiльноi життiдiяльностi суспiльства.

Другий, надзвичайний, режим виходить iз визнання особливого, вкрай гострого соцiально-полiтичного чи економiчного стану й забезпечуiться певним (iнколи значним) обмеженням прав i свобод громадян, а також значним звуженням дii механiзмiв саморегуляцii.

Отже, враховуючи те, що об'iктом державноi полiтики i насамперед соцiальна органiзацiя суспiльства з властивими iй соцiальною структурою й соцiальними процесами, можна стверджувати про об'iктивно обумовлену необхiднiсть взаiмозалежностi суспiльних умов i напрямiв розвитку державноi полiтики. Форми, методи, принципи, характер, перешкоди тощо для прогресивного розвитку ефективноi державноi полiтики зумовлюються потребами суспiльного розвитку, якi виявляються через iнтереси соцiальних верств i груп. Взаiмозв'язок державноi полiтики й соцiально-економiчних умов суспiльного розвитку i предметом для окремого ТСрунтовного дослiдження середовища аналiзу державноi полiтики. Докладнiше розглянемо питання необхiдностi й меж втручання держави в суспiльнi сфери, тобто схарактеризуiмо пiдстави для державноi полiтики.

Проблеми взаiмовiдносин вiльного ринку i держави мають досить складну архiтектонiку. Суперечки навколо державно-полiтичного втручання в економiчну сферу мають тривалу iсторiю, а лiберально-демократичнi режими, що стимулюють амплiтудний суспiльний розвиток, сприяють узгоджено-поступальному зростанню добробуту в цих краiнах. Як зазначаi О. Кiлiiвич, Влсаморегульована ринкова економiка, звичайно, i утопiiю, i це питання на сьогоднi не i дискусiйним. Потрiбна певна державна полiтика, яка спрямована на досягнення рiзних цiлей, якi ставить суспiльство перед владоюВ» [10].

Найголовнiшим, з нашого погляду, i залежнiсть якостi економiчноi полiтики вiд полiтичноi системи. Досить тривалий перiод нарiжним каменем iдеологiчноi доктрини нашого розвитку була абсолютизацiя економiки, але, як показуi досвiд, цей пiдхiд виявився хибним. Якщо полiтична система фрагментарна, iнститути не мають ефективноi дiiздатностi, а парламентська бiльшiсть становить. опозицiю уряду, то про яку якiсть економiчноi полiтики можна говорити? До цього слiд додати негативну роль ЗМРЖ щодо основних напрямiв у реформуваннi (невтiшнi економiчнi прогнози, сумнiви стосовно напряму реформ та iхньоi ВлвартостiВ» для народу, акцентування тощо). Реально ефективна економiчна полiтика вимагаi вiдповiдальних полiтикiв та аналiтичне забезпеченоi державноi полiтики, залучення всiх до процесу реформування, пiдвищення рiвня освiти народу й культури ЗМРЖ, лiквiдацii бюрократичних перешкод на шляху розвитку бiзнесу.

Ефективна суспiльна система нагальне вимагаi державного втручання. Незважаючи на досконалiсть ринкових механiзмiв, останнi все ж мають деякi недолiки, що виявляються як через iх абсолютизацiю, так i через неповноцiнне застосування.

Найважливiший етап аналiзу державноi полiтики тАУ етап впровадження, оскiльки вiн i найвiдповiдальнiшим та найнебезпечнiшим через можливiсть невтiлення полiтики в життя. Ми свiдки того, що навiть рацiонально розроблене i вибране за оптимальними критерiями, з дотриманням вiдповiдних процедур рiшення не впроваджуiться, тобто своiрiдна дiя/бездiя i ефективним засобом державноi полiтики. Багато причин впливають на невпровадження ефективно розробленого державно-полiтичного рiшення.

Фаза втiлення в життя тАУ це найвiдповiдальнiший акт усього процесу полiтики. Адже не кожне прийняте рiшення зрештою втiлюiться. На практицi досить частим явищем i проблема прийняття полiтики без чiткого узгодження ii цiлей.

РЖснуi два типи державного управлiння: застарiле i нове. Прихильники першого вважали кращим для всiii системи управлiння наявнiсть досвiду i знань. Створення органiзацiйних структур, бюджету органiзацii, методiв роботи тощо вважалося головним для досягнення поставленоi цiлi. Суспiльна дiйснiсть спонукала зосередитися й на причинах вибору, оцiнювання та аналiзу полiтики. Нове державне управлiння вiдмовилося вiд розмежування управлiння й полiтики. Прихильники цього напряму вважають за доцiльне впливати як на вибiр, так i на втiлення напряму полiтики в життя. Нове управлiння державними органами ставить собi за мету не тiльки виконувати законодавчi накази якомога ефективнiше та економнiше, а й впливати на вибiр та втiлення в життя полiтики, яка загалом полiпшить якiсть життя для всiх.

Взаiмопов'язанiсть соцiально-економiчних умов розвитку суспiльства й державноi полiтики з державним управлiнням найбiльше виявляiться через завдання державноi полiтики. Серед них найважливiшими i:

1) визначення стратегii суспiльно-полiтичного розвитку й завдань державного управлiння;

2) визначення та обТСрунтування нацiонального iнтересу як чинник консолiдацii диференцiйованого суспiльства;

3) своiчасне виявлення проблем, що постають перед суспiльством, i визначення шляхiв та механiзмiв iх вирiшення;

4) оцiнка спiввiдношення й розстановки полiтичних сил у суспiльствi, встановлення iх сильних i слабких сторiн та формування на цьому ТСрунтi стратегii i тактики управлiння;

5) вивчення й аналiз усiii сукупностi iнтересiв i потреб, якi панують у суспiльствi, а також особливостей соцiальних взаiмин;

6) науковий аналiз альтернатив, якi випливають як iз сукупностi соцiальних взаiмин, так i з кожноi конкретноi ланки цих вiдносин;

7) аналiз i врахування iснуючих суперечностей;

8) визначення союзникiв при вирiшеннi конкретних або магiстральних завдань розвитку;

9) розподiл характеру й змiсту угод, компромiсiв, на якi необхiдно йти заради досягнення цiлi;

10) винайдення оптимальних форм дii полiтики;

11) використання всiх реальних можливостей для вирiшення завдання;

12) здiйснення необхiдних заходiв для доведення державно-полiтичного рiшення до свiдомостi конкретного об'iкта управлiння.

Методологiчно iстотним для дослiдження державноi полiтики як управлiнського процесу, а також ефективностi цього процесу i з'ясування того, в якому режимi вiн працюi. У працi А.С. Васильiва для етапу аналiзу впровадження рiшень у життя рекомендовано застосовувати теорiю ризику та мережеве планування й управлiння [13].

Загалом державне управлiння та державна полiтика асоцiюються переважно з усвiдомленим регулюванням суспiльних справ i колективних ресурсiв з боку офiцiйних державних iнститутiв, що контролюють основнi важелi влади груп iнтересiв. Управлiння суспiльством, як вiдзначав американський дослiдник Ч. Лiндблом, може бути змальоване як механiзм з вищими бюрократами ВлнагорiВ», простими громадянами ВлвнизуВ» та рештою ланок, якi субординованi вiдповiдно до РЗхнiх промiжних рангiв. Цей великий за обсягом i складний механiзм i багаторiвневою системою функцiональних фаз i рангових ланок, що перебувають у стосунках координацii й субординацii. Кожен вищий рiвень i ранг, з одного боку, бiльш iнформований, ресурсне та функцiонально забезпечений, нiж нижчий, а з iншого тАУ бiльше вiдповiдальний за пiдтримку режиму оптимального функцiонування пiдпорядкованих йому iiрархiчних рiвнiв.

У широкому розумiннi категорiя управлiння досить часто визначаiться як функцiя органiчних систем рiзноманiтноi природи та складностi, що забезпечуi збереження iхньоi структури, пiдтримку внутрiшнього режиму функцiонування й реалiзацii програми. Управлiння тАУ це система органiв та установ, призначених здiйснювати рiшення полiтичноi влади. Соцiальне управлiння вирiзняiться з-помiж iнших керованих систем тим, що в його рамках дiють не лише стихiйнi механiзми, а вiдразу двi взаiмопов'язанi детермiнанти: i свiдомий, i спонтанний способи регулювання. Вiдомо, що в бiльшостi випадкiв у людини не виникаi потреби в спецiальному науковому обТСрунтуваннi своiх дiй, тобто апеляцii до науки. Така потреба з'являiться тiльки тодi, коли рiшення маi багато варiантiв i людинi складно оцiнити наслiдки своiх дiй, коли колектив, яким управляють, i досить великим, i вiд того, як вiн буде органiзований, значно залежить результат його дiяльностi. Державне управлiння в людському суспiльствi органiзовуi, регулюi, спрямовуi та контролюi дiяння суб'iкта державного управлiння, спрямоване на об'iкт державного управлiння. Характеризуючи державне управлiння, необхiдно передусiм вiдзначити, що це тАУ пiдзаконна дiяльнiсть органiв виконавчоi влади; спрямована на практичну органiзацiю суспiльного життя i забезпечення особистоi безпеки громадян, створення умов для iхнього матерiального, культурного та духовного розвитку [6].

Розглядаючи управлiнськi засади формування i впровадження державноi полiтики, зазначимо, що державне управлiння i особливим типом соцiального управлiння, за якого державна органiзацiя як iiрархiзований суб'iкт полiтики:

Ø надiлена унiверсальним комплексом державно-владних повноважень;

Ø офiцiйно застосовуi адмiнiстративнi методи керiвництва та примусовi санкцii;

Ø використовуi легiтимнi форми соцiального спiлкування й легальнi засоби взаiмодii з групами й iндивiдами;

Ø цiлеспрямовано регулюi колективнi ресурси соцiуму.

Загалом державна полiтика пов'язана з виробленням стратегiчного курсу, основних напрямiв розвитку держави й засобiв досягнення цiлей i завдань. В основу механiзму сучасноi державноi полiтики покладено такi концептуальнi положення:

Ø формування легiтимного суб'iкта й iнституцiональноi iiрархii державноi полiтики;

Ø розробку стратегiчного курсу та прийняття державно-полiтичних рiшень;

Ø адмiнiстративнi й iншi засоби реалiзацii рiшень;

Ø блок державного контролю й арбiтражу, забезпечення самокорекцii полiтичного режиму та зворотного зв'язку з об'iктами державного керiвництва.

Наступною ланкою в механiзмi державноi полiтики i розробка державноi стратегii та прийняття рiшень, пов'язаних iз законодавчим процесом i оперативним управлiнням з боку органiв виконавчоi влади. Активну участь у виробленнi державноi полiтики беруть i законодавчi та виконавчi iнститути влади. Залежно вiд спiввiдношення владних повноважень мiж ними, вирiзняють двi основнi моделi розробки державноi стратегii та прийняття рiшень: активна i представницька. Для активноi моделi не характерне формування законодавчими iнститутами визначальних принципiв i конституцiйних норм, вироблення стратегii загальнодержавноi полiтики. Водночас практична реалiзацiя стратегiчних рiшень i сама технологiя оперативного управлiння закрiплена за виконавчими органами.

Згiдно з iншою, представницькою моделлю, законодавчi парламентськi органи обмежуються лише формуванням найзагальнiших орiiнтирiв i правил гри, а прийняття багатьох важливих оперативно-стратегiчних рiшень делеговано в структури виконавчоi влади.

Третiм складником механiзму здiйснення державноi полiтики i процес застосування технологiчних прийомiв i методiв оперативного управлiння, зумовлених необхiднiстю реалiзацii стратегiчних цiлей i рiшень та орiiнтованих у першу чергу на практичний управлiнський вплив. Цей етап управлiнського циклу безпосередньо пов'язаний з полiтичними режимами, що вiдображають особливостi iнституцiональноi взаiмодii державних органiв з громадянами, так само як i методи полiтико-правового управлiння (спiввiдношення примусу й переконання, насилля й закону тощо).

Останнiй блок у механiзмi державноi полiтики забезпечуi контроль управлiнського процесу й самокорекцiю його режиму, тобто вирiшення конфлiктiв, робота системи нагляду й арбiтражу, забезпечення дii зворотного зв'язку, пов'язаного передусiм з судово-конституцiйним процесом, та функцiонування контрольно-наглядових iнститутiв (прокуратура, омбудсмен тощо).

У зв'язку з аналiзом управлiнських засад формування i здiйснення державноi полiтики та характеристикою iiрархii функцiональних блокiв постаi проблема субординацii мiж носiями державних повноважень, координацii мiж суб'iктами й об'iктами державного управлiння. Розглядаючи державу як систему субiнститутiв, зазначимо, що вони розмежовуються за своiми повноваженнями та функцiями на горизонтальнi (галузi влади) й вертикальнi (рiвнi влади) ряди. Процес державного управлiння (за А. Бентлi) подiляiться на групову активнiсть людей, що дiють у межах трьох гiлок влади на три горизонтальних субпроцеси: законодавчий, адмiнiстративний i судовий. Подiбну iiрархiзовану структуру маi i сам об'iкт державноi полiтики та управлiнськоi взаiмодii тАУ суспiльство. Структурування громадянського суспiльства як сфери державноi взаiмодii розглядаiться за такими пiдходами.

Ø Як об'iкт державного реТСулювання, вирiзняють сфери суспiльного життя, окремi види наявних у суспiльствi ресурсiв i вiдповiднi iм напрями державноi полiтики: економiчна, соцiальна, культурна, освiтня, iнформацiйна та iншi.

Ø Пiдставою для класифiкацii об'iктiв державного управлiння i подiл на рiзноманiтнi соцiально-демографiчнi, професiонально-квалiфiкацiйнi чи етнiчнi групи людей. На змiну соцiального стану цих груп спрямований управлiнський вплив, вiдповiдно до якого здiйснюiться специфiчна жiноча, молодiжна чи етнонацiональна полiтика (полiтика прибуткiв i зайнятостi з диференцiйованим вираженням для окремих соцiально-професiйних верств населення).

Характеристика управлiнських засад формування i впровадження державноi полiтики складаiться з таких елементiв:

Ø сукупностi субпiдпорядкованих дiй людей;

Ø взаiмодii управлiнських ланок i блокiв iнституцiонального механiзму, спрямованих на вироблення й реалiзацiю стратегiчних цiлей i рiшень;

Ø управлiнського циклу, в якому немаi жорсткоi послiдовностi функцiональних фаз, оскiльки вони можуть iти паралельно, що призводить до нiвелювання чiткостi iхнього початку й кiнця.

Процес формування i впровадження державноi полiтики дiлиться на двi фази: прийняття рiшень i втiлення iх у життя. Загалом прийняття починаiться з формулювання пропозицiй полiтики i закiнчуiться (якщо взагалi маi кiнець) офiцiйним ухваленням певного закону, нормативного акта, адмiнiстративноi директиви чи iншоi постанови, затвердженоi згiдно з правилами конкретного полiтичного рiвня. Втiлення рiшень починаiться з прийняття певноi полiтики i триваi, доки ця полiтика i чинною [7].

Апарат держави тАУ система всiх державних органiв, якi здiйснюють завдання та виконують певнi функцii держави.

Основними принципами державного апарату i: демократизм; нацiональна рiвноправнiсть; законнiсть; сувереннiсть; подiл влади; соцiальна справедливiсть; гуманiзм i милосердя; поiднання переконання i примусу; гласнiсть, вiдкритiсть i врахування громадськоi думки.

Принцип демократизму характеризуiться тим, що державний апарат формуiться з волi бiльшостi населення, виражаi та виконуi волю громадянського суспiльства.

Державно-правовий режим тАУ сукупнiсть засобiв i способiв реалiзацii державноi влади, що вiдображають ii характер i змiст з огляду на спiввiдношення демократичних i недемократичних засад. Розрiзняють демократичний i недемократичний режими.

Основними ознаками демократичного режиму i:

Ø проведення виборiв державних органiв у центрi i на мiсцях та органiв мiсцевого самоврядування;

Ø плюралiзм у полiтичнiй, економiчнiй, iдеологiчнiй та духовнiй сферах життiдiяльностi людей;

Ø рiвноправнiсть людей, гарантii здiйснення ними iхнiх прав, виконання iхнiх обов'язкiв;

Ø демократизм правосуддя, прiоритет методiв переконання перед методами примусу тощо.

Отже, демократичний правовий режим тАУ це здiйснення державноi влади на засадах чинного права з використанням демократичних форм народного представництва, виконавчо-розпорядчоi дiяльностi, правосуддя, контролю i нагляду, рiвноправнiсть населення, а також гарантування iхнiх прав, свобод, законних iнтересiв, виконання кожним своiх обов'язкiв. [8]

Як корiнна, так i решта нацiональних груп, що проживають на територii Украiни, i рiвноправними. Держава гарантуi всiм здiйснення, охорону, захист i вiдтворення полiтичних, економiчних, громадських, соцiальних i культурних прав.

Державний апарат органiзуiться й дii на пiдставi законiв. Його дiяльнiсть спрямовуiться на виконання законiв у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Державний апарат i iдиним носiiм влади на засадах самостiйностi й незалежностi, виразником суверенiтету народу i нацii.

Державна влада в Украiнi здiйснюiться за принципом ii подiлу на законодавчу, виконавчу й судову. РДдиним органом законодавчоi влади i Верховна Рада Украiни, виконавчоi тАУ Кабiнет Мiнiстрiв Украiни. Правосуддя в Украiнi здiйснюiться виключно Конституцiйним, загальними та господарськими (арбiтражними) судами.

Принцип соцiальноi справедливостi державного апарату означаi, що його завданням i забезпечення соцiальноi злагоди, консенсусу мiж рiзними частинами суспiльства, балансу рiзноманiтних iнтересiв усiх соцiальних прошаркiв, груп та iнших верств населення.

Державний апарат визначаi, гарантуi, допомагаi здiйснювати всiм верствам населення iхнi суб'iктивнi права, охороняi та захищаi основнi права людини i громадянина, вiддаючи прiоритет загальнолюдським цiнностям, забезпечуi гуманне й милосердне ставлення до всього населення Украiни i кожного, окремо взятого, iндивiда.

Важливим принципом державного апарату Украiни i поiднання методiв виховання i примусу. Примус до осiб застосовуiться лише тодi, коли вичерпано всi методи переконання, але особа не пiдкорилася загальнодержавним iнтересам та iнтересам громадянського суспiльства.

Своi функцii державний апарат виконуi вiдкрито, спiвпрацюi з рiзними громадськими об'iднаннями i рухами, вивчаi громадську думку i враховуi ii в органiзацii та здiйсненнi покладених на нього завдань.

Отож, державний апарат (вибраний чи призначений) i системою державних органiв, що здiйснюють своi функцii, реалiзуючи волю громадянського суспiльства, всього украiнського народу.

Первинною клiтинкою державного апарату i орган держави. Це окремий службовець чи структурно оформлений колектив державних службовцiв, надiлений владними повноваженнями, вiдповiдними матерiально-технiчними засобами, утворений на законних пiдставах для виконання конкретних завдань i функцiй держави.

Один службовець як орган держави тАУ це, скажiмо, Президент Украiни, що i главою держави i виступаi вiд ii iменi. Структурно оформлений колектив службовцiв маi керiвникiв i виконавцiв. Керiвник виступаi вiд iменi певного органу. Кожний орган надiляiться на пiдставi закону владними повноваженнями, якi полягають у тому, що орган держави спроможний встановлювати формально обов'язковi правила поведiнки (як нормативнi, так i iндивiдуальнi) та домагатися iх здiйснення. [12]

В юридичнiй лiтературi розглядають рiзнi пiдстави класифiкацii державних органiв. Розрiзняють, наприклад, такi види органiв держави:

Ø за мiсцем у системi державного апарату: первиннi (створюються через вибори всiм населенням або його частиною); вториннi (створюються первинними, походять вiд них i пiдзвiтнi iм);

Ø за змiстом або напрямками державноi дiяльностi: органи державноi влади, глава держави, органи державного управлiння чи виконавчо-розпорядчi органи, судовi органи, контрольно-наглядовi органи;

Ø за способом утворення: виборнi, призначуванi, тi, що можуть успадковуватися;

Ø за часом функцiонування: постiйнi, тимчасовi;

Ø за складом: одноособовi, колегiальнi;

Ø за територiiю, на яку поширюються iхнi повноваження: загальнi, або центральнi; мiсцевi або локальнi.

Законнiсть i демократiя. Демократiя (в перекладi з грецькоi тАУ народовладдя) означаi:

Ø широку участь громадськостi в управлiннi справами держави й суспiльства;

Ø пiдвищення активностi полiтичних партiй i громадських органiзацiй, iнших громадських об'iднань;

Ø змiцнення правовоi основи державного та суспiльного життя;

Ø утвердження прав i свобод громадян i людини;

Ø свободу iнформацii та постiйне врахування громадськоi думки;

Ø вдосконалення системи державних органiв i органiв мiсцевого самоврядування.

Законнiсть i невiд'iмним елементом демократii. Демократiя не може бути над законом чи поза законом, а тiльки в межах закону. Конституцiя Украiни маi вищу юридичну силу, ii норми тАУ прямоi дii. Решта правових актiв не повиннi суперечити Конституцii i конституцiйним законам Украiни.

Державнi органи, органи мiсцевого самоврядування, iхнi посадовi особи мають дiяти в межах iхньоi компетенцii.

Держава на рiзних етапах свого розвитку виконуi певнi завдання, здiйснюi рiзноманiтнi обов'язки. Таке виконання завдань та обов'язкiв характеризуi сутнiсть i соцiальне призначення держави, а також ii змiст.

Дiяльнiсть держави характеризуiться певними напрямками в економiчнiй, полiтичнiй, екологiчнiй, iдеологiчнiй, гуманiтарнiй та iнших сферах суспiльного розвитку. Це, врештi-решт, маi привести до досягнення певноi мети, що ii ставить держава на коротку чи довгострокову перспективу.

Звiдси можна зазначити, що до основних ознак, якi характеризують функцii держави, слiд вiднести: такi, що безпосередньо вiдображають чи конкретизують сутнiсть держави; через якi реалiзуються основнi завдання держави; здiйснення яких веде до досягнення державою поставленоi мети на певному iсторичному вiдтинку часу; що iх слiд розглядати як напрямки та аспекти дiяльностi держави. [8]

Отже, функцii держави тАУ основнi напрямки ii дiяльностi, в яких вiдображаються й конкретизуються завдання i мета держави, проявляються ii сутнiсть, змiст i соцiальне призначення в соцiальне неоднорiдному суспiльствi.

Поряд iз функцiями держави деякi автори виокремлюють i функцii державних органiв та iхнiх посадових осiб. Розрiзняють функцii законодавчих, виконавчих, судових i контрольно-наглядових органiв держави.

Реалiзуючи державнi функцii, державнi органiзацii повиннi:

Ø зважати на об'iктивнi закони розвитку суспiльства i керуватися цими законами в повсякденнiй дiяльностi;

Ø стимулювати соцiальну активнiсть людини i громадянина, звертати увагу на виробничо-економiчне i соцiально-культурне самовизначення особистостi;

Ø брати до уваги iнтереси й потреби рiзних соцiальних спiльнот, груп та об'iднань людей, конкретних особистостей, визнавати iхню реальнiсть i сприяти здiйсненню;

Ø пiдпорядковувати всю свою дiяльнiсть служiнню громадянському суспiльству, не втручатись у приватнi справи людини i суспiльства, якщо це не виходить за межi конституцiйного регулювання суспiльних вiдносин. [11]

Так, примiром, Конституцiя Украiни закрiплюi: ВлКожна людина маi право на вiльний розвиток своii особистостi, якщо при цьому не порушуються права i свободи iнших людей, та маi обов'язки перед суспiльством, в якому забезпечуiться вiльний i всебiчний розвиток ii особистостiВ».

Державнi функцii та функцii державних органiв слiд вiдрiзняти вiд форм i методiв iх здiйснення. Такими формами i законодавство, управлiння правосуддя, контроль i нагляд, правоохоронна та право-реалiзацiйна дiяльнiсть. До методiв здiйснення державних функцiй у найзагальнiшому виглядi вiдносять переконання, заохочення i примус. Кожна державна функцiя та функцiя державних органiв може здiйснюватись у рiзних формах i рiзними методами.

Для характеристики напрямкiв дiяльностi держави та ii органiв у громадянському суспiльствi дуже важливе мiсце вiдводиться питанню вiдповiдних меж державного втручання в дiяльнiсть суб'iктiв громадянського суспiльства. Обмеження дiяльностi держави та ii органiв у громадянському суспiльствi повинно враховувати два критерii:

Ø можливостi державного управлiння небезмежнi, а надмiрне перевантаження держави невиправдано великою кiлькiстю завдань веде до зниження ефективностi iх виконання;

Ø збiльшення кiлькостi державного управлiння веде до зменшення самоуправлiння i самоврядноi дiяльностi суб'iктiв громадянського суспiльства, що i неприпустимим у демократичнiй, правовiй державi.

Одним iз напрямкiв вирiшення цiii проблеми на користь громадянського суспiльства i розширення мiсцевого самоврядування. ВлМiсцеве самоврядування здiйснюiться територiальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так i через органи мiсцевого самоврядування: сiльськi, селищнi, мiськi ради та iх виконавчi органи.

Органами мiсцевого самоврядування, що представляють спiльнi iнтереси територiальних громад сiл, селищ та мiст, i районнi та обласнi ради.

Питання органiзацii управлiння районами в мiстах належить до компетенцii мiських радВ» (ст. 140 Конституцii Украiни). Закон Украiни ВлПро мiсцеве самоврядування в УкраiнiВ» вiд 21 травня 2005 р. визначаi його як гарантоване державою право та реальну здатнiсть територiальноi громади тАУ жителiв села чи добровiльного об'iднання в сiльську громаду жителiв кiлькох сiл, селища, мiста тАУ самостiйно або пiд вiдповiдальнiсть органiв i посадових осiб мiсцевого самоврядування вирiшувати питання мiсцевого значення в межах Конституцii та законiв Украiни. [3]

Отже, сучасне законодавство Украiни розширюi можливостi самоврядноi дiяльностi громадян, що даi змогу поiднувати реалiзацiю державних функцiй як державними органiзацiями, так i самоврядними структурами на мiсцях.

Недемократичнi режими подiляють на тоталiтарнi та авторитарнi.

Тоталiтарний режим тАУ сукупнiсть таких засобiв i способiв реалiзацii державноi влади, за яких уся життiдiяльнiсть суспiльства i кожного окремого громадянина (особи) абсолютно регламентована: влада на всiх рiвнях формуiться закрито однiiю особою чи кiлькома людьми з правлячоi верхiвки, не контролюiться населенням; вiдсутня будь-яка можливiсть для вiльного виявлення i врахування iнтересiв усiх груп населення; найменшi вiльностi негайно придушуються всiма засобами, аж до прямого насильства, iснуi однопартiйна система, звичним i грубе втручання в особисте життя людини i громадянина.

Авторитарний режим тАУ така сукупнiсть засобiв i способiв реалiзацii державноi влади, за яких вона концентруiться в руках правлячоi верхiвки; допускаються деякi розмежування полiтичних сил, легальнi можливостi через представницькi органи чи громадськi об'iднання обстоювати iнтереси певних верств населення. Але якщо така поляризацiя полiтичних сил стаi антагонiстичною, включаiться механiзм дii реакцiйного закону чи пряме насильство.

За iншими ознаками демократичнi режими класифiкуються як: демократично-лiберальний, демократично-радикальний, демократично-консервативний та iн. Серед недемократичних розрiзняють: вiйськово-полiцейський, фашистський, расистський, терористичний, диктатуру певноi партii, класу, iншоi групи чи прошарку в соцiальне неоднорiдному суспiльствi тощо.

Отже, форма держави характеризуiться вiдповiдною органiзацiiю та реалiзацiiю публiчноi влади, взаiмозв'язком держави з особою i громадянським суспiльством

Вместе с этим смотрят:

"Холодная война": идеологические и геополитические факторы ее возникновения

"Этап реформ" в Саудовской Аравии

Regulation of international trade within the framework of the world trade organization (WTO)

The Experience of transnational corporationsтАЩ development in the conditions of world financial crisis

The UK as a member of the EU